Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

Название: Законодавча база правового регулювання економіки в Україні
Раздел: Рефераты по экономической теории
Тип: реферат Добавлен 03:07:33 04 июля 2005 Похожие работы
Просмотров: 390 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра економічної теорії

Реферат

за темою: "Законодавча база правового регулювання

економіки в Україні "

Виконав:

Запоріжжя

1999

ЗМІСТ

1. Правова база економіки та захист конкуренції.

2. Законодавча база правового регулювання валютного ринку в Україні.

3. Господарські об’єднання: стан законодавства.

4. Проблеми законодавчого регулювання підприємництва.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.


1. Правова база економіки та захист конкуренції.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє законодавство. На його основі визначається статус підпри­ємця, права й обов'язки фізичних та юридичних осіб, правила укладання контрактів тощо.

Держава розробляє закони, які регулюють відносини між підприємствами, що виступають у ролі постачаль­ників ресурсів та їхніх споживачів. На ґрунті законо­давства уряд може виконувати функції арбітра у сфері економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної прак­тики економічних агентів і вживати до них відповідні санкції.

Важливі послуги, що їх забезпечує уряд, включають застосування силових структур для підтримання громад­ського порядку, введення стандартів зміни ваги й якості продуктів, створення грошової системи, яка забезпечує обмін товарів та послуг тощо. Все це має виняткове значення для молодої Української держави.

Ухвалені закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів визначають загальні правові, економіч­ні й соціальні основи захисту прав громадян — спожи­вачів продукції. Держава визначає правила поведінки, якими мають керуватися виробники у своїх стосунках із споживачами.

Держава забороняє продаж фальсифікованих, або з підробленою маркою, харчових продуктів і ліків, вима­гає зазначення на упаковці чистої ваги і інґредієнтів продукту, встановлює стандарти якості, які слід вказу­вати на етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати неправдиві дані на етикетках патентованих ліків. Усі ці заходи мають на меті упере­дити протизаконні дії виробників й одночасно зміцнити віру людей у досконалість ринкової системи. Аналогічне законодавство стосується і відносин між самими фірмами.

Такого роду діяльність держави сприяє поліпшенню розподілу ресурсів. Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продуктів, визначення рівних прав усіх форм власності та видів господарювання, а також відповідальність за дотримання умов контрактів — усі ці заходи створюють сприятливий ґрунт для функціо­нування ефективної економіки. Вони розширюють рин­ки і дають змогу здійснювати дедалі глибшу спеціалізацію у використанні як матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому розподілу ресурсів.

Особливо актуальним для України є створення пра­вової бази для забезпечення переходу від адміністратив­но-командної до ринкової економіки. Важливу роль тут відіграють закони про власність, приватизацію держав­них підприємств, приватизацію житла, приватизаційні папери, банки, фінансову та кредитно-грошову систему, національну валюту, податки, про підприємницьку ді­яльність тощо.

У ринковій економіці особливе місце належить кон­куренції. Це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів інтересам покупця, або суверенітету споживача. За конкуренції індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система реєструє і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі рин­кової системи, чекає прибуток і зміцнення позицій. Результатом для тих, хто порушує закони ринку, є збитки і, зрештою, банкрутство. Для України надзви­чайно важливим завданням є втілення в життя прин­ципів ринку, згідно з якими покупець — це господар, ринок — його агент, а підприємство — його слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Виникає ситуація, коли число продавців зменшується настільки, що кожен із них уже в змозі вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами, монопольний стан — це панування підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обме­жувати конкуренцію на ринку певного товару. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм­ницькій діяльності" монопольним визнається становите того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35 %. Монополії здатні регулювати загаль­ний обсяг пропозиції, тобто штучно обмежувати його і тим самим отримувати за продукцію вищі ціни, а дуже часто і стійкий економічний прибуток. Ціни і прибутки, які перевищують конкурентні, суперечать інтересам спо­живачів. Монополісти не підвладні волі суспільства, на відміну від конкуруючих фірм.

Суверенітет виробника настільки підміняє суверенітет споживача, що монополія ліквідує конкуренцію. Як наслідок, ресурси розподіляються в інтересах монополь­них продавців, мета яких — високі прибутки, а не задоволення потреб суспільства загалом. Тобто монопо­лія породжує нераціональний розподіл економічних ре­сурсів.

Дослідження монополізму в економіці України пока­зує, що йому притаманні певні особливості, які виявля­ються передусім у багаторівневому характері монопо­лізації. Можна визначити три шари цього явища: моно­полізм власності (загальне одержавлення економіки), монополізм управління (наявність вертикальних адміні­стративних систем) і технологічний монополізм. Крім цього, існує проблема монополізації інформації як дже­рела влади. Слід враховувати реґіональні бар'єри (моно­полізація реґіональних ринків), нарешті, елементарну, але масову змову продавців на споживчому ринку і ринку ресурсів.

Важливо усвідомлювати, що складний, багаторівневий і загальний характер монополізації можна подолати ли­ше за допомогою багатопланової системи заходів і по­слідовної роботи, що базується на спеціальній програмі. Реалізувати й можна лише за активного втручання дер­жави й муніципальних структур. Перемога над монопо­лізмом позбавить мафіозні структури поживного ґрунту.

У промислове розвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. У багатьох із них з метою захисту і посилення конкуренції як ефек­тивного регулятора підприємницької діяльності прийма­ються антимонопольні закони. Що ж стосується моно­полій тих галузей, де технологічні й економічні умови виключають можливість існування конкурентних рин­ків, уряд створює державну комісію для регулювання цін і встановлює стандарти для надання послуг. Тран­спорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії та інші підприємства громадського користування певною мірою підлягають такому регулюванню.

Слід наголосити, що, крім забезпечення правової основи для ринкових інститутів і захисту конкуренції, існує необхідність у виконанні державою низки інших економічних функцій. Ринковій системі як такій влас­тиві певні недоліки, що змушує уряд стимулювати і модифікувати її функціонування.

2. Законодавча база правового регулювання валютного ринку в Україні.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на пра­во проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індиві­дуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іно­земною валютою;

До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'я­зань, предметом яких є валютні цінності;

з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних ціннос­тей.

Валюта та валютні цінності. Валютними цінностями на терито­рії України вважаються:

1. Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу і є законним платіжним засобом на території Укра­їни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України [1] .

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банків­ські документи), виражені у валюті Україні.

3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що не підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи та інші пінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, бан­ківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Резиденти та нерезиденти. Учасниками валютних операцій мо­жуть бути юридичні та фізичні особи, ясі з точки зору валютного ре­гулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на терито­рії України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяль­ність на підставі законів України;

3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дип­ломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють під­приємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що ви мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи і» інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на тери­торії України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валют­ного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особи надають башу пев­ні документи:

копію свідоцтва про реєстрацію та копії реєстраційних докумен­тів, засвідчені нотаріально;

заяву встановленого зразка;

нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповно­важених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (дах юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

розрахункові;

субрахункові;

позичкові;

депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торго­вельних та неторговельних операцій, які визначаються законодав­ством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку в іноземній ва­люті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваже­ному банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному ра­хунку.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валют­ний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпоряд­женні підприємства, організації, установи після обов'язкового прода­жу частини надходжень в іноземній валюті.

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не підлягають обов'язковому продажу упов­новаженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для фі­ліалів або інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (за згодою власника рахун­ку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного за­конодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кош­ти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послу­ги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуван­ню на основний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно з затвердженими кош­торисами) на оплату службових відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання облад­нання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповнова­женими банками на договірних засадах юридичним особам (резиден­там та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-не­резидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які на­дані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредит­ної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкрива­ються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезиден­там), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юри­дичної особи нерезидента перераховуються з розрахункового рахун­ку в іноземній валюті власників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента пе­рераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогіч­ний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками.

Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозит­них рахунків юридичних осіб забороняється.

3. Господарські об’єднання: стан законодавства.

З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підприємствам уже недостатньо фу­нкціонувати в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об'єднуватися у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об'єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об'єднання­ми. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об'єднань підприємств, до яких_відносяться асоціації, корпорації, консорціуми і концерни.

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єд­нань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо реґламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.

Щодо створення функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських, об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, хоч і недосконалий, але досить непоганий Закон «Про господарські товариства», який детально реґламентує порядок створення і діяльності цих товариств.

Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. З Закону «Про підприємства в Україні» визначає поняття господарського об'єд­нання та його основні ознаки. Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собою дого­вірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізо­ваного управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з нього, але за загальним правилом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов'язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміні­стративна залежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисло­вості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

Ст. З Закону «Про підприємства в Україні» визначає концерн як статутне об'єд­нання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Першою характерною ознакою концернів є те, що їх засновниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загаль­нодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України. Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реоргані­зуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приват­ного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом «концерн» тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств.

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із-статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує адмініст­ративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпе­чено постійний потік інформації від дочірніх фірм до материнської компанії.

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань. Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів. Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання. Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум саме як ста­тутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і функціонування консорціумів також носить договірний характер.

Наведена класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші структури, які не перед­бачені чинним законодавством України. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств та їх об’єднань.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності су­б'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого — були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи.

4. Проблеми законодавчого регулювання підприємництва.

Двічі, у 1995 і в 1997 р. фахівцями ряду незалежних організацій проводилися опити підприємців найбільших міст України (Дніпропетровськ, Харків, Львів, Луганськ, Вінниця). І обидва рази, відповідаючи на питання, які проблеми вони вважають для себе самими складними, підприємці на перше місце поставили питання оподатковування, а саме: високі податки, їхня надмірна кількість, часті зміни в податковій звітності. На другому місці — велика кількість законодавчих актів і часті зміни в законодавстві[2] .

З цих двох проблем логічно випливає ще одна, що підприємці також ставлять у розряд серйозніших, — тиск із боку органів влади.

Безумовно, державні органи знають і про наявність цих проблем, і про їхню значимість. Про це свідчить то обставина, що однім із найважливіших завдань своєї економічної політики держава проголосила зниження податкового тягаря.

У 1997 р. були прийняті нові редакції найважливіших законів в області оподатковування. Це Закони України «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 р., «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і «Про податок з додаткової вартості» від 3 квітня 1997 р.

Уведено єдину базову ставку податку з прибутку — 30 %. Таким чином, зменшена лише ставка податку з прибутку за посередницькими операціями (раніше вона складала 45 %) і за ігорний бізнес (раніше — 60 %).

Законом «Про систему оподаткування» ставка збору на обов'язкове страхування зменшена з 32,56 до 32 % від фонду заробітної плати.

І, нарешті, Закон України «Про податок з додаткової вартості». Сама ставка податку залишена без змін, тобто 20 %. Однак процедура прийняття Закону і суперечливість його норм породили стільки проблем для підприємців, скільки не мали всі попередні редакції законів разом узяті.

Що стосується породжених Законом проблем, то, у першу чергу, - це протиріччя між податковим і бухгалтерським обліком щодо визначення поняття «реалізація продукції». На відміну від старої редакції Закону, у якій числення і відшкодування ПДВ цілком базувалося на принципах бухгалтерського обліку, нова редакція ґрунтується на податковому обліку, що ще має бути погоджувати з бухгалтерським обліком.

За новим Законом податкові зобов'язання виникають із моменту відвантаження проданого товару незалежно від надходження грошей на рахунок, що якоюсь мірою перетворює ПДВ у податок на наміри, а не на результат діяльності. А це неминуче породжує переплати ПДВ платниками податків за визначений податковий період, що означає втрату часу і частини оборотних коштів.

Наступна проблема — це надзвичайне ускладнення процедури повернення ПДВ, хоча сама по собі ця ідея дуже справедлива. Однак тепер кожна угода обростає цілим стосом звітних і інших документів: податкові накладні, книга обліку покупки товарів, книга обліку продажу товарів та ін. При цьому залишаються і документи, якими угоди оформлялися раніше. Це звичайні накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, товарні чеки та ін.

При цьому можна зрозуміти цілком розумні і правильні наміри законодавця — «перекрити кисень» тим, хто працював у тіньовій економіці, а також на грані тіньової і легальної економіки, перераховуючи гроші за неіснуючі товари на «темні», незареєстрованні, «триденні» фірми з метою придбання готівкою значних сум і для інших непорядних цілей.

Може бути, після перерахування усіх недоліків Закону покажеться дивним, але по оцінках фахівців Гарвардського університету, Закон увібрав у себе чимало рис і стандартів сучасного європейського законодавства по ПДВ, а у визначеному змісті і випереджає деякі країни.

Справа, напевно, у тому, що Закон не відповідає економічної ситуації в Україні і системі чинного законодавства. У нормальних же умовах він міг би стати гарним стимулом до добровільного поступового розширення легальної сфери економіки.

Якщо ж говорити про оцінку Закону виходячи із сьогоднішніх реалій, то його прогресивність очевидна лише для контролюючих органів: їм полегшало перевіряти підприємців.

Для підприємців цей Закон однозначно погіршив умови роботи.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.

Забезпечення правової охорони інтелектуальної власності є невід'ємною умовою розвитку наці­ональної економіки, що впливає на збереження і збагачення науково-технічного потенціалу України, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі, залученню іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді найсучас­ніших технологій, виходу держави на світовий ри­нок інтелектуальної власності як рівноправного партнера.

За станом на сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, та 45 відомчих нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мінюсті України. Це дає підстави для висновку, що існуюча законодавчо-нормативна база в цілому забезпечує нагальні потреби правової охорони більшості об'єктів інтелектуальної власності.

Керуючись Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, Держпатент України працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення зако­нодавчої бази в сфері охорони промислової власності. Розроблено Концепцію розвитку державної системи охорони промислової власності, яка передбачає програму удоско­налення законодавчо-нормативної бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури системи, необхідної для реалізації законодавства. Не тільки розроблено, але й розглянуто Верховною Радою України в першому читанні проект Закону України «Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів». Передбачається розробити проекти законів про охорону прав на такі об'єкти інтелек­туальної власності, як комерційна таємниця, фірмові найменування. Є потреба у подальшому удосконаленні законодавства стосовно винаходів, які створені при вико­нанні службового завдання («службові винаходи»).

Статтею 54 Конституції України гарантується право кожного громадянина на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Але мова йде тільки про права фізичної особи — окремого громадянина. Залишаються конституційне невизначеними права на інтелектуальну власність юридичних осіб — підприємств, наукових установ, фірм тощо.

Потребують також подальшого удосконалення деякі положення Цивільного, Кри­мінального та Адміністративного Кодексів, антимонопольного, митного і податкового законодавства, які мають відношення до охорони та використання прав інтелектуальної власності.

Створена законодавчо-нормативна база в цілому вирішує питання надання прав на об'єкти інтелектуальної власності. Тому особливу увагу тепер треба приділити питанням захисту прав на дані об'єкти. Ці питання мають бути відображені в Цивіль­ному, Кримінальному та Адміністративному кодексах. Зокрема, проект Книги четвертої Цивільного кодексу України (Право інтелектуальної власності), який внесено на розгляд Верховної Ради України, не відповідає вимогам як чинного законодавства України, так і міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, або приєднання до яких планує­ться. Цей проект потребує докорінної переробки.

Окрім удосконалення чинного законодавства в цій сфері, що обумовлено потре­бами вітчизняної економіки, відповідні зміни та доповнення мають бути внесені згідно із зобов'язаннями України щодо імплементації у національне законодавство визнаних норм міжнародного законодавства з питань охорони інтелектуальної власності. Ці зміни і доповнення зумовлені необхідністю гармонізувати деякі положення чинного законо­давства, зокрема, кримінального, цивільного, адміністративного, антимонопольного, митного тощо, з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас­ності (Угода ТКІР5), інших міжнародних договорів, до яких належать, зокрема, дого­вори України з США та ЄС, згідно з якими наша держава повинна в строк 4—5 років створити систему охорони інтелектуальної власності на рівні найбільш розвинених країн світу.

За час діяльності Держпатенту України протягом 1992—1997 рр. відомством надано правову охорону майже 52 тис. об'єктам промислової власності, в тому числі видано понад 24 тис. патентів на винаходи. За офіційними відомостями Міждержавної ради з питань охорони промислової власності СНД у 1996 р. частка України у такому пока­знику, як видача патентів на винаходи, була удвоє більшою, ніж загальна кількість патентів, виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).

Для забезпечення ефективного проведення державної науково-технічної патентної експертизи створено національний патентно-інформаційний фонд та довідково-пошу­ковий апарат з використанням сучасних інформаційних технологій. З 1997 р. в Україні діють розроблені Держпатентом України державні стандарти «Патентні дослідження» та «Патентний формуляр», які повинні використовуватись в усіх галузях господарської діяльності на етапах створення та використання об'єктів науки і техніки. Створено і запроваджено нову для України інституцію — представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Держпатентом України на цей час зареєстровано 150 патентних повірених.

Опрацьовано механізм і налагоджено процедуру видачі так званого «короткого» патенту на винахід, тобто патенту, який видається строком на 5 років без проведення експертизи по суті. В НДЦПЕ створено спеціальний підрозділ для розгляду заявок на такі патенти. Вартість отримання «короткого» патенту становить лише 42,5 грн, а строк його видачі 7—8 місяців від дати подання заявки. Така форма швидкого і дешевого отримання патенту особливо зручна для надання правової охорони винаходам, створе­ним в результаті виконання науково-дослідних робіт, оскільки протягом 5-річного строку дії патенту вона дає можливість науковим установам довести винахід до про­мислової реалізації, після чого можна трансформувати «короткий» патент у звичайний зі строком дії 20 років. Це також стосується винахідників, які бажають отримати патент на своє ім'я.

Ефективність виконання чинного законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності значною мірою залежить від рівня патентно-правової підготовки як творців цієї форми власності, так і спеціалістів, пов'язаних з наданням і використанням цих об'єктів. На жаль, багатьом винахідникам ще психологічно важко перейнятися усвідо­мленням того, що саме вони є повноправними власниками своїх творчих доробок і від них у визначальній мірі залежить забезпечення своєчасної правової охорони та ефек­тивне використання винаходів.

Суттєвою проблемою на шляху подальшого розвитку державної системи охорони промислової власності є гостра нестача кваліфікованих фахівців у цій галузі. Робота експертів, патентних повірених, інших спеціалістів, які мають справу із забезпеченням придбання і використання прав на об'єкти промислової власності, потребує спеціальної юридичної (патентно-правової) і науково-технічної підготовки, їхня діяльність тісно пов'язана з обробкою та дослідженням великого масиву патентної і науково-технічної інформації, більша частина якої надходить і зберігається на сучасних електронних носіях і викладена іноземними мовами. Це потребує відповідної комп'ютерної та мовної підготовки фахівців.

Крім того, бракує правової обізнаності в сфері охорони інтелектуальної власності як у суб'єктів, які створюють об'єкти промислової власності (науковців, винахідників, конструкторів, технологів, дизайнерів), так і у посадових осіб, відповідальних за вико­ристання об'єктів промислової власності. В Україні практично відсутні фахівці з питань маркетингу інтелектуальної власності.

Охорона прав на створені в Україні об'єкти інтелектуальної власності за її межами забезпечується завдяки активній позиції Держпатенту в розвитку міжнародного спів­робітництва в цій сфері. Україна є учасницею восьми найголовніших міжнародних угод і договорів у цій сфері, активним членом Всесвітньої організації інтелектуальної влас­ності (ВОІВ) і постійно розширює свою участь у міжнародному співробітництві. Ук­раїною підписано угоди із США: «Угоду про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки» (діє з червня 1992 р.), «Угоду між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво в сфері науки і технологій» (діє з березня 1996 р.), а також «Угоду між Україною і Сполученими Штатами Америки в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях» (діє з травня 1996 р.), в яких велика увага приділена питанням, пов'язаним з охороною інтелектуальної власності[3] .

Про визнання ролі і авторитету нашої держави в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності свідчить неодноразове обрання представника України на керівні посади Генеральної асамблеї ВОІВ, зокрема її голови, а також союзів, адміні­стративні функції яких виконує ВОІВ.

Важливим напрямом діяльності Держпатенту України є співробітництво із структурами Європейського Союзу (ЄС). Представники відомства згідно з Указом Прези­дента України увійшли до складу Ради та Комітету з питань співробітництва ма Україною та ЄС.

Діють двосторонні міжурядові договори з питань співробітництва в сфері охорони промислової власності з Росією, Бєларуссю, Узбекистаном. Укладено Угоду про обмін інформацією між Держпатентом України та Національним патентним відомством Ка­захстану.

Україна активно співпрацює з неурядовими та громадськими організаціями з питань охорони промислової власності, зокрема, з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжнародною федерацією винахідницьких організацій (ІFІА), Міжнародною федерацією патентних повірених (FІСРІ), Ліцензійним товари­ством (LЕS), Міжнародною асоціацією власників товарних знаків (ІNТА).

Все це сприяє підвищенню міжнародного авторитету нашої держави.

Держпатент України здійснює видавничу діяльність. Регулярно виходить у світ офіційний бюлетень відомства «Промислова власність». Публікуються щорічні звіти про діяльність Держпатенту України. Найбільш важливі питання охорони промислової власності постійно висвітлюються в засобах масової інформації (газети «Інновація», «Світ» тощо). Вже цього року планується започаткувати видання науково-популярного журналу Держпатенту України «Інтелектуальна власність». Журнал призначений для широкого кола читачів — винахідників і раціоналізаторів, науковців, працівників про­мисловості, підприємців, спеціалістів у галузі охорони інтелектуальної власності. Пла­нується публікувати в журналі матеріали проблемних і практичних питань охорони і використання інтелектуальної власності в Україні, висвітлювати вітчизняний і міжна­родний досвід у цій сфері, пропагувати досягнення науково-технічної та дизайнерської творчості.

Враховуючи особливу важливість забезпечення правової охорони результатів віт­чизняних наукових розробок, Держпатент велику увагу приділяє співробітництву з НАН України, яке вже стало доброю традицією. З травня 1995 р. діє договір про співробітництво між НАН України та держпатентом. У рамках виконання цього договору. Держпатентом спільно з НАН України, ВОІВ та Міжнародною асоціацією академій наук організовано та проведено кілька міжнародних семінарів з питань охорони і використання об'єктів інтелектуальної власності, результатів наукових розробок. У рамках здійснення цього співробітництва Держпатентом України були підготовлені пропозиції щодо надання науковим закладам Академії додаткових послуг з метою забезпечення охорони результатів науково-дослідних розробок (можливість користу­вання патентно-інформаційним фондом Держпатенту при здійсненні попереднього пошуку по заявках на винаходи, здійснення Держпатентом пошуку на визначення новизни заявлених об'єктів, передбачено прискорений розгляд заявок на винаходи, які вирішують найбільш складні та актуальні проблеми, тощо). Постановою від 22 жовтня 1997 р. Президія НАН України підтримала пропозиції Держпатенту і визначила конк­ретні заходи для їх реалізації.

Все сказане дає підстави зробити висновок, що, незважаючи на існуючі труднощі, державна система охорони промислової власності в Україні в цілому створена, діє і розвивається.

Існує ряд невирішених проблем, які ускладнюють ефективне вико­нання законодавства України з охорони інтелектуальної власності, головні з яких такі.

Законами України про охорону прав на об'єкти промислової власності передба­чена державна підтримка і стимулювання процесів створення та використання об'єктів промислової власності шляхом пільгового оподаткування, кредитування тощо. Разом з тим 1993 р. були скасовані податкові пільги, пов'язані з використанням винаходів. Нині чинне законодавство щодо оподаткування і кредитування не містить прямих пільгових норм для винахідників та осіб, які використовують винаходи. Це негативно впливає як на винахідницьку активність, так і на кількість винаходів, що використовуються. Статистичний аналіз підтверджує, що в період дії зазначених пільг в країні різко зростала як винахідницька активність, так і кількість використаних винаходів. Держ­патент України неодноразово подавав пропозиції про внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів, а також до проектів нових законів щодо оподаткування. Але ці пропозиції, на жаль, не були враховані.

Починаючи з 1993 р. ми неодноразово зверталися до вищих органів виконавчої влади з пропозиціями щодо створення механізму державного контролю за експортом-імпортом результатів науково-технічної діяльності. За дорученням Кабінету Міністрів України Держпатентом України розроблені проекти Декрету Кабінету Міністрів України «Про ліцензування експорту результатів науково-технічної діяльності» та порядку видачі ліцензій. Зазначені проекти були узгоджені з відповідними міністерствами і відомства­ми, але з різних причин так і не були затверджені.

Створення механізму державного контролю за експортом результатів науково-те­хнічної діяльності — це лише одна сторона проблеми передачі технологій. Не менш важливим є питання створення державою сприятливих умов для успішної комерціалі­зації результатів вітчизняних наукових розробок на внутрішньому й зовнішньому ри­нках.

Комерційна реалізація розвинутими країнами Заходу своїх науково-технічних досягнень в іноземні держави дає їм великі прибутки. Так, 1984 р. Великобританія одержала від продажу ліцензій близько 1,2 млрд. дол. США, ФРН — 0,6 млрд. дол. США, Франція — 0,4 млрд. дол. США, Японія — 0,7 млрд. США, Італія 1,0 млрд. дол. США, Сполученні Штати Америки — 8,1 млрд. дол. США. В 1987 р. загальний обсяг міжнародної торгівлі ліцензіями досяг 38,5 млрд. дол. США, а в 1990 р. — вже 60,3 млрд. дол. США.

У 1991 р. установи і організації України продали за кордон ліцензій на загальну суму близько 1,60 млн. дол. США, в 1992 р. приблизно на таку ж суму, а в 1993 р. — на суму більше б млн. дол. США. Наведені цифри дуже незначні у порівнянні з тими можливостями, які має Україна (на жаль, статистика в цій галузі не є повною)[4] .

Проблема полягає у тому, що науково-технічний потенціал країни недостатньо використовується. Це пов'язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації, недостатністю правової охорони результатів науково-те­хнічних досягнень. Вітчизняні наукові організації не мають коштів, необхідних для одержання належної правової охорони винаходів у іноземних державах та їх маркетингу а світовому ринку.

Все це призводить до науково-технологічного відставання України, відпливу інтелектуального та наукового потенціалу за її межі. До того ж держава недоодержує значних валютних відрахувань, які могли б надійти від продажу ліцензій та експорту наукоємної продукції, що також призводить до погіршення умов розвитку науково-технічного комплексу України. Враховуючи зазначене, можна зробити такі висновки: інтелектуальні ресурси України можуть і повинні стати одним із головних джерел збільшення суспільного багатства нації, а перспективні інноваційні розробки можуть стати експортним товаром.

Наукові організації потребують послуг висококваліфікованих консультантів, які здатні допомогти у комерційній реалізації своїх досягнень. Підприємцям потрібні послуги висококваліфікованих маркетологів, здатних гідно представляти такі проекти інвестицій, які дадуть найбільшу віддачу. Насамперед це стосується тих сегментів внутрішнього та світового ринку, в яких задоволення платіжеспроможного попиту неможливе без інноваційної діяльності.

При приватизації державного майна неурегульованою нормативне залишається система первинного обліку, інвентаризації та оцінки нематеріальних активів, зокрема, об'єктів промислової власності, результатів наукових розробок тощо. Як показує світовий досвід, вартість цих форм власності в деяких випадках може набагато перевершувати вартість створених на її базі матеріальних об'єктів.

Діючий порядок експертної оцінки нематеріальних активів, затверджений наказом жду держмайна, має суттєві недоліки. Значна кількість підприємств, що приватизувалися, в силу різних обставин змінюють орієнтацію своєї діяльності і таким чином не передбачають і не враховують використання створених попереднім власником об'єктів промислової власності. Низький рівень попиту на інновації, якими можуть бути об'єкти промислової власності, а також фінансові труднощі значної кількості нових власників призводить до того, що об'єкти промислової власності не використовуються, а охоронні документи на них не діють Це завдає шкоди безпосередньо як винахідницькій діяльності, так і державі в цілому внаслідок втрати науково-технічного, інноваційного і торгово-економічного потенціалу тощо.

Держпатент України звертав увагу Фонду державного майна на зазначені проб­леми, що виникають при приватизації підприємств і закладів, які мають у складі майна об’єкти промислової власності. Були висловлені також зауваження стосовно проекту рядку експертної оцінки нематеріальних активів об'єктів приватизації.

У зв'язку з викладеним Держпатент України пропонує при проведенні попередньої інвентаризації нематеріальних активів не включати до переліку нематеріальних активів, що приватизуються, об'єкти промислової власності, які не використовуються на момент приватизації та відносно яких не здійснена підготовка для такого використання. Об’єктом приватизації зазначені нематеріальні активи мають бути передані певній державній організації, яка здійснювала б від імені держави та в її інтересах права власника щодо них. Такою організацією міг би бути Фонд винаходів України, створення якого передбачено чинним законодавством. При цьому за певних умов можливо передбачити для нового власника об’єкта, що приватизувався, перевагу перед іншими суб’єктами в отриманні ліцензії на використання зазначених об’єктів промислової власності.

Аналогічно може бути вирішена проблема з об’єктами промислової власності, яка має місце внаслідок санації державних підприємств, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №67 від 8 лютого 1994 р. у зв’язку з галузевою або міжгалузевою переорієнтацією їх діяльності.


Література

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.; за ред. А. С. Філіпенка – К.: Либідь, 1997.

2. Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

3. Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. – 1998.

4. Березюк О. Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку // Право України – №3. – 1998.


[1] В широкому розумінні під терміном «валюта України» розуміють як власне ва­люту України, так і платіжні документи та інші папери, виражені у валюті України. Поняття «іноземна валюта» так само, як і «валюта України», включає як власне іно­земні валюти, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, вира­жені в іноземній валюті або монетарних металах

[2] Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. – 1998.

[3] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

[4] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:14:09 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:00:35 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150917)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru