Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Предприятия Сумщины

Название: Предприятия Сумщины
Раздел: Рефераты по предпринимательству
Тип: реферат Добавлен 11:41:31 13 июля 2005 Похожие работы
Просмотров: 314 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Харчова промисловість . Харчова промисловість області займає особливе місце у промисловій структурі Сумської області. На неї випадає 20 загального об’єму промислового виробництва і 14% промислово-виробничого персоналу. У ній сконцентрована найбільша кількість підприємств - 132 /44% / від тих, які стоять на самосійному балансі. У структурі харчової промисловості особливе місце займає цукрова промисловість, яка завжди мала міжрегіональне значення /таблиця І/ Зараз вона представлена 17 цукровими заводами; Червонозоряним рафінадним заводом у м.Сумах та цукрорафінадним заводом у м.Дружба Ямпільського району. Розміщення підприємств цукрової промисловості в основною приурочено до районів, які сіють цукрові буряки, а також у Шостинському районі. Частина сировини на цукрові заводи області поступає із сусідніх районів Чернігівської, Полтавської, Харківської областей. Крім того, за останні роки для виробництво цукру частково використовується імпортна сировина. Основна часина бурякових посівів області віддалена від приймальних пунктів на 25-50 км, тоді як найбільш бажана відстань до 10 км. Сезон добування цукру на підприємствах області продовжується з 20 серпня по 31 грудня /142 доби/, що вище середньореспубліканського показника /87,7 доби/. В області переважають підприємства малої і середньої потужності. Бурякоцукрові заводи і комбінати за потужністю розподіляються таким чином: 0,71-1,5 тис. т/добу - 41%; 1,5-2 тис. т/добу – 53%; більше 2,5 тис. т/на добу - 6% /Жовтневий цукрокрокомбінат/. На жаль, у області спостерігається зниження виробництва цукру - піску, хоча це один із найважливіших: видів продукції, з яким область також виходить на республіканський ринок. Галуаь має сприятливі умови для розвитку: забезпеченість сільськогосподарською сировиною, потреба населення у готовій продукції.

Одне із найстаріших. підприємств галузі - Сумський Червово-зоряний цукрорафніадний завод, який заснований у 1869•р. Щорічно на заводі випускається 290-300 тис. тон. цукру. Підприємство випускає: грудковий пресований цукор-рафінад, грудковий пресований у малій розпаковці /дорожний/; пресований у кубиках, рафінадний цукор-пісок. Сировина. для виробництва поступає із Харківської, Полтавської, Черкаської, Чернігівської, Кіровоградської, Одеської, Київської, а таков із Сумської області /Буринь, Низи, Першетравневе, Терни, Угроїди, Чупахівка, Шалигіне, Жовтневе, Кияниця/. Рідкий цукор із Сумської /Степанівеський завод, Грязнянський завод/ і Полтавської /Лохвиця/ областей.

Важливе значення має викорастання відходів цукрової промисловості: жому, дифузійної води, крейдяної маси /40% усіх сухих речовин при переході переходять у відходи/. Жом є гарним кормом для. великої рогатої худоби. Використовується як свіжий кислий корм. Так і сухий жом, який отримують у жомосушильних спорудах. Крейдяна маса .використовується для отримання спирту /Будильський спиртовий завод Лебединського району/, лимонної кислоти., дріжжів і частково для приготування комбікормів.

На Україні виробництвом цукру займаються 19 областей; працює 193 цукрових заводів. У 1590 р. Сумська область займала 10 місце по виробництву цукру серед цукровиробничих областей республіки.

Адміністративні райони

Цукрові заводи

Потужність на 1.01.92

Тис. т. на добу

Продуктивність добова

Тис. т. на добу

Фактичне виробництво

Тис.т.

1. Буринський Буринський 2,02 2,00 1,479
2. Білопільський В.-Жовтневий 3,00 1,99 1,566
3. Шостинський Вороніжський 1,39 1,39 1,190
4. Краснопільський Грязнянський 1,40 1,40 0,922
5. Конотопський Дубов’язівський 1,78 1,78 1,554
6. Сумський(с. Кияниця) Кіровський 1,60 1,60 0,804
7. Білопільський Куянівський 1,53 1,52 1,006
8. Краснопільський Мезенівський 1,45 1,45 1,064
9. Сумський Низівський 2,10 2,10 1,389
10. Буринський Першотравневий 1,51 1,50 0,899
11. М.Тростянець Півненківський 2,74 2,74 2,263
12. Велико-Писарівський Правдинський 2,00 1,99 1,270
13. Сумський С.-Степанівський 1,88 1,86 1,085
14. Недригайлівський Тернівський 1,97 1,97 0,875
15. Краснопільський Угроідський 1,62 1,62 1,255
16. Охтирський Чупахівський 2,65 2,63 1,546
17. Глухівський Шалигінський 1,46 1,46 0,930

КРАСНОЗВЕЗДИНСКИЙ САХАРО-РАФИНАДНЫИ

Привокзальная пл., 4

Завод (бывший Павловский) основан в 1869 году. Рабочие предприятия вписали немало славных страниц в летопись революционной и боевой славы родного города. Они принимали участие в работе городской социал-демократической организации «Факел» В феврале. 1905 года почти двухтысячный коллектив завода объявил стачку, выдвинув требования о восьмичасовом рабочем дне, увеличении зарплаты, отмене штрафов, улучшении медицинской помощи. В ноябре рабочие завода снова забастовали. За участие в революционных выступлениях администрация уволила 122 человека.

24 ноября 1907 года тысяча рабочих Павловского завода оставила свои рабочие места. Среди требований, выдвинутых забастовщиками, были и требования о предоставлении политических свобод.

7 февраля 1915 года забастовали 2100 рабочих. Они тре­бовали повышения заработной платы на 25 процентов. Администрация вынуждена была пойти на уступки.

Рабочие завода принимали активное участие в борьбе за установление и укрепление Советской власти. Пламенным борцом за власть Советов был член РСДРП с 1917 года, сын потомственного рабочего завода, член первого городского Совета рабочих и солдатских депутатов слесарь А. П. Терехов. 5 августа 1918 года его расстреляли в Конотопе немецкие оккупанты.

В 1919 году началось восстановление завода, а в 1924 году он дал первую продукцию — сахар-рафинад. Трудящиеся назвали свое предприятие Краснозвездинским.

С первых дней работы завод стал ведущим по технико-эко­номическим показателям среди сахаро-рафинадных предприятий пищевой промышленности страны.

Самоотверженно трудился коллектив в годы довоенных пятилеток. На заводе широко развернулось стахановское движение, зачинателем которого был кузнец А. В. Колесник, награжденный за доблестный труд орденом Трудового Красного Знамени.

В годы Великой Отечественной войны завод был эвакуирован и выпускал продукцию для нужд фронта. Многие рабочие воевали в рядах Красной Армии.

После освобождения Сум в сентябре 1943 года коллектив завода приступил к восстановлению предприятия. Здесь были созданы первые в городе комсомольско-молодежные бригады. В 1946 году предприятие начало выпуск продукции.

В послевоенные годы была осуществлена полная реконструкция предприятия. Оно перешло на выпуск сахара-рафинада по новой технологии — методом прессования. На за воде появились поточные линии, большинство производственных процессов были механизированы и автоматизированы. Сейчас предприятие выпускает около 10 процентов произво­димого в стране рафинада и почти пятую часть рафинада, вырабатываемого в республике.

Краснозвездинцы досрочно выполнили задания девятой пятилетки и перевыполнили взятые социалистические обязательства.

В 1973 году завод начал выпускать продукцию с государственным Знаком качества. Сегодня на Знак качества аттестованы четыре вида рафинадной продукции, или 26,4 процента от общего производства.

В октябре 1977 года завод, один из первых в области, внедрил комплексную систему управления качеством труда и продукции.

В 1969 году за достигнутые успехи в развитии сахаро-рафинадного производства, внедрение передовой техники и технологии и в связи со 100-летием со дня основания Красно-звездинский сахаро-рафинадный завод награжден орденом «Знак Почета».

Мастерами своего дела стали многие рабочие. Их самоотверженный труд высоко оценен Родиной. За успехи в выполнении заданий пятилеток по развитию пищевой промышленности 80 человек награждены орденами и медалями, а аппаратчику завода А.Г.Чернышу присвоено звание Героя Социалистического Труда. Среди награжденных кавалер орденов Ленина и Трудового Красного Знамени А.С.Стольная, кавалеры ордена Трудового Красного Знамени Е.А.Борсук, Ф.Д.Воронов, Е.И.Береговая, Е.Ф.Радько, кавалеры ордена «Знак Почета» П.Т.Гришко, Д.Н.Скоробогатько, Р.А.Селезнева и многие другие, которые своим самоотверженным трудом приумножают трудовую славу предприятия.

На предприятии работают заслуженные рационализатора УССР кавалеры ордена Трудового Красного Знамени А.К.Сппцин и И.Ф.Шепеленко.

За высокие производственные успехи коллективу более 20 раз присуждалось переходящее Красное знамя Совета Министров СССР, ВЦСПС, Министерства пищевой промыш­ленности УССР и ЦК профсоюза работников пищевой про­мышленности.

С 1975 года завод — постоянный участник ВДНХ СССР и УССР, в 1977 году награжден Грамотой ВДНХ УССР за качество расфасованной продукции.

Большое внимание уделяется на заводе улучшению усло­вий труда, жизни и отдыха трудящихся. Предприятие построило благоустроенный жилой поселок для своих рабочих, инженерно-технических работников и служащих.

На заводе имеются общежития, в которых проживают 800 рабочих, и два детских комбината на 400 мест. В Доме культуры функционирует библиотека с книжным фондом около 24000 экземпляров, работают кружки художественной само­деятельности. При спортивном зале завода организованы шахматная, волейбольная, легкоатлетическая, лыжная, футбольная секции.

К. К. ПАВЛИЧЕНКО

Директор Червонозоряного рафінадного заводу

Наш завод — одне з найстаріших підприємств Сумщини — був побудований у 1869 році.

Молоді, яка працює тут сьогодні, навіть важко уявити собі, в яких умовах жили і працювали перші покоління сумських рафінадників.

Дванадцять годин тривав робочий день на заводі. Розцінки були дуже низькі, часто за однакову роботу платили по-різному: це залежало від ставлення майстра до тієї чи іншої людини.

На заводі працювало багато бідноти з навколишніх сіл. Для одинаків існували гуртожитки, або, як тоді називали, казарми — чоловіча й дівоча. У чоловічій замість ліжок стояли нари. Бруд, сморід. Після важкої праці люди не мали можливості відпочити.

Надзвичайно важкими були умови праці. У приміщеннях стояла страшна духота, але відкривати вікна не дозволялося: високої температури вимагала тодішня технологія виробітку цукру. Не дивно, що люди часто непритомніли, хворіли і кінець кінцем ставали інвалідами. Та хазяїна підприємства це мало турбувало, його цікавили тільки прибутки.

У міру зростання класової свідомості робітників вони все ясніше розуміли, що слід організовано боротися проти експлуататорів. 1900 року на заводі був створений невеликий соціал-демократичний гурток. Його члени вели пропаганду серед робітників, організовували маївки, читали сумча-нам нелегальну літературу.

Уночі проти 25 лютого 1903 року 1300 робітників оголосили страйк, зажадавши восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів, кращої медичної допомоги. Робітників нічної зміни, які підійшли на той час, страйковий комітет не допустив до роботи, і вони приєдналися до страйкуючих. Викликаний адміністрацією ескадрон драгун­ського полку не зміг залякати робітників. Революційне піднесення охопило весь повіт.

В 1907 році на заводі вибухла велика пожежа. Кажуть, що завод підпалив сам хазяїн, щоб одержати страховку. Дерев'яний корпус, зношене устаткування його вже не влаштовували. Одержавши велику страхову суму, він негайно заходився на тому ж місці будувати нове заводське приміщення.

До наших часів дожили тільки стіни спорудженого тоді цегельного приміщення. За роки Радянської влади завод виріс, перетворився на одне з найбільших під­приємств цукрової промисловості в республіці. Наш колектив сміливо йде шля­хом технічного прогресу. Раніш ми застосовували два способи виробництва рафінаду: так званий головний і спосіб Крінера. Обидва вони були надзвичайно трудомісткі, вимагали великих затрат руч­ної праці, виключали можливість застосу­вання механізації. Перехід на виробництво пресованого рафінаду вимагав повної реконструкції підприємства. Завдання не­легке. Але колектив заводу вирішив: реконструкція нам під силу. З великим ентузіазмом взялися за діло всі—і ветерани заводу, і молоді робітники, що тільки-но починали свій трудовий шлях у колективі.

А скільки наполегливості проявили ро­бітники зміни комуніста Миколи Ізотовича Танцюри, молодіжної бригади Галини Іва­нової, бригади Зінаїди Йосипівни Соколов-ської. Вони не мали спеціальностей буді­вельника або монтажника, але успішно де­монтували старе устаткування й готували місця для нового. За 1959 рік у брухт здали 1200 тонн морально зношених машин і апаратів.

Переобладнали всі чотири поверхи за­воду. Повсюди з'явилися нові високопродуктивні машини з програмовим управлін­ням, потокові лініі\ транспортери та інші засоби механізації й автоматизації трудомістких процесів.

Успішно працюють, наприклад, нові безперервно діючі горизонтальні центрифуги, що їх виготовили наші земляки — машинобудівники Сумського заводу ім. Фрунзе, автоматичні центрифуги ВМА, які застосовуються на виробництві рафінова­ного піску. Власними силами працівники

підприємства виготовили і змонтували різне устаткування, щоб створити єдину автоматизовану потокову лінію по випуску рафінованого піску.

Значну частину продукції ми даємо у вигляді пресованого рафінаду. Спочатку після реконструкції технологічний процес поділявся на окремі операції: пресування, сушіння, транспортування, охолоджування, коління, упаковування тощо. Об'єднати ці процеси допомогли пресово-сушильні агрегати.

Все виробництво пресованого цукру сполучено було в єдиному потоці. Потім до цих агрегатних ліній приєднали колочно-пакувальні автомати.

Вони самі дозують, колють спресовані бруски цукру, виготовляють картонні ко­робки, вкладають до них цукор і заклею­ють пачки.

Так автоматизовано весь технологіч­ний процес виготовлення пресованого рафінаду — від розрідженого цукру, «кашки», аж до упаковування. Автомати застосо­вуються й на зашиванні мішків з рафінованим піском та пресованим рафінадом, що дало змогу прискорити виробничий процес.

Раніше десятки вантажників звалю­вали собі на плечі важкі мішки з готовою продукцією й несли до сховищ. Кілька ро- д ків тому ми побудували галерею каркас- с ного типу на колонах, обладнали в ній с-транспортери, по яких продукція пливе до складу. Укладання у сховищах мішків та ящиків штабелями теж тепер механізовано.

Заводська теплоелектроцентраль пра- -» пює тепер на газі. Це дозволило зміцнити енергетичну базу підприємства: продуктивність парових котлів збільшилась на п 25—ЗО процентів, коефіцієнт їх корисної н дії теж значно зріс. Відпала потреба заво- т ' зити щороку близько ста тисяч тонн ву- в гілля. Незмірно полегшилися умови праці т людей, які обслуговують парові котли;

чистіше стало не тільки на заводському по- с двір'ї, але й в повітряному басейні міста.

Зовсім змінився вигляд наших цехів. Підлога вимощена метлаською плиткою, стіни облицьовані білими плитками. Вста­новлені світильники закритого типу, які виключають можливість вибухів цукрового пилу, все устаткування пофарбоване за ви­могами технічної естетики. Потужні венти-ляц-йні установки видаляють з цехів пару, цукровий пил, освіжають повітря, знижу­ють температуру в гарячих цехах. Значна частина виробничої площі, що вивільнилася під час реконструкції, використана для розширення побутових приміщень.

На подвір'ї підприємства, в цехах, біля заводського клубу — скрізь квіти. У нашому парку висаджено сотні тисяч кущів найрізноманітніших видів троянд, жоржин, піонів, тюльпанів, гладіолусів, лілей, гортензій...

Про економічну ефективність здійснених на підприємстві заходів найкраще свідчать такі цифри: якщо в 1958 році на виробництво 100 цент­нерів продукції витрачалося ЗО людино-днів, то тепер затрати не переви­щують 13 людино-днів. За показниками собівартості продукції наш завод вийшов у число передових підприємств країни.

Докорінні зміни в технології скоротили виробничий цикл. При литьовому головному способі він триває 54—60 годин, при литьовому — 28— ЗО годин. Технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду три­ває не довше 13—14 годин, а виробничий цикл виготовлення рафінованого піску ще в кілька разів коротший. Це сприяло зменшенню втрат продук­ції від розкладання при високих температурах, від дії мікроорганізмів, розсипання тощо.

Перебудова старого заводу, докорінна зміна технології — справа не менш складна, ніж освоєння нового виробництва. Ми успішно справилися з цим завданням завдяки великій творчій активності всього заводського колективу.

Більш як чверть століття працює на заводі Антон Кирилович Спицин. Прийшов він на підприємство, не маючи спеціальності. Спочатку тесля­рував, потім вивчився на слюсаря, став турбіністом. Тепер він — началь­ник цеху. Десятки його раціоналізаторських пропозицій сприяли механі­зації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці.

Я тут згадаю лише про один винахід Антона Кириловича: верстат для підготовки пакувального паперу, з якого виготовляються пачки для рафінаду. Використання цього верстата дає заводові щороку десять тисяч карбованців економії. Кращого раціоналізатора А. К. Спицина нагоро­джено орденом Трудового Червоного Прапора.

Наполегливо працюють над удосконаленням виробничих процесів Іван Федорович Шепеленко, слюсар Іван Данилович Бондаренко, майстер Іван Васильович Потєшний та багато інших людей творчої думки.

Ми пишаємося своїми виробничниками, такими, як Олександр Гаври­лович Черниш. Він — висококваліфікований варщик утфелю, а в ремонт­ний період успішно справляється з обов'язками слюсаря. Олександр Гаврилович одним з перших на заводі став ударником комуністичної пра­ці. Йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Після закінчення школи прийшла до нас Ганна Стольна. Швидко ово­лоділа професією пресувальниці рафінаду і очолила бригаду. За великі успіхи в роботі

її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання

по вдосконаленню виробництва. Ліквіда­ція окремих періодичних виробничих про­цесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього технологічного процесу в єдиному потоці.

Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних ро­біт слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і пересув­них. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу думку, замість дерев'я­ної тари застосувати картонні ящики та паперові пакети.

Широкі горизонти відкриває перед ко­лективом рафінадників економічна рефор­ма. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено. Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у споживачів.

Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив, що йому під силу розв'язувати найсклад­ніші виробничі завдання. А нині кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний ювілей Вели­кого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і в цій п'яти­річці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьків­щину новими звершеннями.

ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ

Недалеко від центральної частини міста Суми стоїть завод-красень з короткою назвою: «ЧРЗ»—Червонозо-ряний рафінадний завод.

Підприємство це має цікаву історію.

На лівобережжі України, там, де біжать води притоків сивого Дніпра — річок: Сули, Псла та Ворскли, широко розкинулись землі Сумщини. Тут з давніх-давен виро­щується цукровий буряк.

На території колишнього Сумського повіту в мину­лому столітті виникли кілька цукрових заводів. На околиці міста Суми був збудований один з найбільших для того часу рафінадний завод, Господар Харитоненко назвав його «Павловский» — ім'ям свого молодшого сина Павла.

Важка доля дісталася тим, кому «пощастило» потра­пити в заробітчани до спадкоємця Харитоненка. Будували завод іноземці. Тільки на важких, другорядних роботах гнули спини сумчани та біднота з навколишніх сіл.

Гірко було і тим, що наймитували на цукрових плантаціях або на заводі. Злидні, хвороби, нестатки були постійними супутниками людей, які потяглися на заробітки, щоб не померти з голоду.

Історія і живі свідки тих часів розповідають про жахливі умови праці. На заводі і навколо його території завжди було брудно. В цехах стояла виснажлива спека. Вентиляції не було.

Каторжна робота на виробництві цукру знесилювала людей, часто калічила їх.

Виробництво цукру було примітивне, шкідливе для здоров'я робітників. Рафінад виготовлявся двома способами: головним і за методом Крінера. Всюди панувала ручна праця. Наприклад, форми головного способу милися вручну, потім їх встановлювали на вагончики, зали­вали утфелем. Охолоджені головки цукру вагою по 20—22 кг (50—55 фунтів) знімалися за допомогою так званих «пут»: руки робітника сплутувались ланцюгом, схоплювали головку під обручем форми і з величезним напруженням знімали важку глибу. На інших операціях робітникам доводилось на плечах переносити це солодке каміння.

На підприємстві не було ніякої турботи про здоров'я робітників, про безпеку праці.

Рік у рік зростала класова свідомість робітників. Вони почали виступати проти економічного і політичного гніту, організовували страйки, висували вимоги про поліпшення умов праці, скасування штрафів тощо.

Друге народження

Настали буремні часи 1917 року. Сумські трудівники взяли активну участь в революційних боях.

Підприємство було націоналізовано і створено колек­тивне управління.

— Кого ж оберемо головою управління? Це питання непокоїло всіх. Адже серед робітників не було жодної грамотної людини, яка могла б очолити колегію, керувати виробництвом. Довго міркували.

— Хай Яків Петрович головує.

— То ж він у Харитоненка майстрував.

— Кращої кандидатури нема. Людина надійна. Можна довірити.

— Довіряти і перевіряти.

— Звісне діло.

Обрали Я. П. Калашникова—досвідченого технічного працівника. Це перший обранець колективу. Згодом на його місце став робітник Василь Федорович Ковш.

Лише в 1924 році завод вперше після Жовтневої революції розпочав виробництво рафінаду.

Роки відбудови народного господарства, індустріалізація країни, радянські п'ятирічки сприяли розвиткові цукрової промисловості. Сумський рафінадний завод рік у рік налагоджував своє виробництво.

Старі кадрові робітники пам'ятають Григорія Семеновича Бояндина. У 1924—1936 роках він був механіком, а згодом став головним інженером заводу. Г. С. Бояндин був ініціатором механізації багатьох виробничих проце­сів. Так, в клеровочних котлах встановлені мішальні при­лади. Незручне транспортування важких голів цукру в вертикальному положенні замінено горизонтальним. Запроваджена механічна обробка голів рафінаду, встановлені багатодискові верстати для розпилювання цукру тощо. Все це було тоді певним прогресом в технології рафінадного виробництва.

На зміну застарілому процесу пробілювання за методом Крінера прийшов більш продуктивний спосіб, розроблений колективом радянських інженерів,— «КІ».

До 1941 року продуктивність заводу досягла 6000 центнерів рафінаду на добу.

Коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, полум'я якої наблизилось до Сумщини, робітники не залишили свій завод ворогу. Основне технологічне обладнання було демонтовано. Робітники разом з устаткуванням були евакуйовані на схід країни.

Після визволення Сум з-під ярма німецько-фашист­ських загарбників рафінадники почали відбудовувати свій завод. Цехи були зруйновані, не вистачало матеріа­лів, машин, не вистачало потрібної кількості кваліфікованих кадрів. На багатьох ділянках виробництва працювали жінки, які оволоділи важкими чоловічими професіями — пробілювання кубів цукру в сепараторах, пробілювання голів цукру на великих столах світлих сушок тощо.

Фронту і тилу потрібен був цукор. І рафінадники переборювали труднощі. Цех за цехом ставали до ладу. Незважаючи на обмаль сировини, налагодився випуск цукру.

Виробництво стримувало те, що ми не мали своєї енергетичної бази. Доводилося користуватися послугами теплоелектроцентралі сусіднього машинобудівного заводу імені Фрунзе.

Електроенергія і пар, які подавалися звідти, не спроможні були забезпечити нормальну роботу нашого підприємства. Це приводило до порушення технології, до втрат цукру і погіршання його якості.

Тим часом завод повинен був збільшувати свою потужність, вводити в експлуатацію нові ділянки виробництва. Залишатися й далі без власної енергобази не мож­на було. Що ж робити? Потрібні кошти, матеріали, будівельники. Робітники сказали:

— Почнемо споруджувати ТЕЦ власними силами. Є в нас муляри, слюсарі, монтажники, Допоможемо...— і взялися за діло. Розчистили місце колишньої котельної, почали зводити стіни, фундаменти, встановлювали парові котли.

Будівництво заводської ТЕЦ було закінчено в 1948 році. В історії підприємства почалась нова сторінка: до ладу стали нові цехи. Виробництво невпинно зростало. Щодобовий випуск незабаром досяг довоєнного рівня, а згодом перевищив його. Що й казати: це була значна трудова перемога!

Охтирська тютюнова фабрика

Коли у 1716 році цар Петро і наказав налагодити на Слобожанщині виробництво тютюну, вибір упав на Охтирку. Розсудили, що навколишні благодатні поля дадуть потрібну сировину, а в місті можна випускати продукцію. Через два роки тут було засновано першу в Росії тютюнову мануфактуру. На той час це було досить велике підприємство. Складалось воно з світлиці і кімнати, 16 хат з коморами, чотирьох дерев'яних комор, критих соломою. Встановили два тютюнових преси іноземного виробництва «для делования рульной табаки на голанский манер». В обладнанні значились також молот залізний, вісім пар колес залізних, сім ножів, ступи, решета, котли.

Зайняті на мануфактурі люди поділялись на дві нерівні за кількістю і становищем групи. До першої належали майстри, що керували виробництвом, найняті по контракту «подмастерья» з-за кордону, а також учні і солдати. Забезпечувались вони грошовим жалуванням, яке, однак, не гарантувало прожиток, а тому додавалась до нього натуральна оплата — , хліб. Другу — становили некваліфіковані робітники, які трудились на плантаціях. Це була підневільна праця старшинських підданих і козаків, що несли й військову службу. Навіть ті, хто постійно працював на мануфактурі, часто не одержував платні і хліба.

Продукція підприємства в перші роки була значно дорожчою закордонної, що дуже ускладнювало її реалізацію. Через 18 років мануфакура припинила своє існування як збиткова.

В 1718 г. в Ахтырке открылась первая в России табачная мануфактура, к которой было приписано несколько сел (944 крестьянских двора), но она оказалась нерентабельной, и в 1727 г. казна продала предприятие частным лицам. Для табачной мануфактуры была выделена плантация (около 50 десятин), с которой собирали до 7 тыс. пудов табака. Во второй половине XVIII в. мануфактура пришла в упадок.

В начале XVIII в. по указанию Петра I в этом районе был открыт пункт по приему селитры. В 1737 г. по распоряжению генеральной канцелярии «ведено было отдать водяную мельницу на р.Шостке майору Постельникову для устройства порохового завода». В 1739 г. завод вступил в строй действующих. Рядом с ним, по соседству с Локотками, возник посад Шостка, где селились «работные люди», казаки, солдаты, уходившие в отставку, и мещане. Была отведена территория в «квадратную версту», сооружены четыре заставы, образовавшие черту посада Шостки. Первоначально порох здесь выпускался в основном для потребностей Украины. С 22 марта 1771 г. Шосткинский пороховой завод перешел в ведение главной канцелярии артиллерии и фортификации. Предприятие имело особую важность, поскольку не только производило порох, но также заготавливало и очищало селитру для других заводов России. Работали на заводе в основном солдаты— мастера из многих русских, белорусских и прибалтийских губерний. Некоторые после окончания срока службы оставались здесь на постоянное место жительства. Однако численность населения росла медленно: в 1772 г. в Шостке насчитывалось 51, в 1775 г.— 204, в 1784 — 1360 человек [1099а]. В 1782 г. Шостка вошла в состав Новгород-Северского наместничества, с 1796 г.— Глуховского уезда Малороссийской, а с 1802 г.— Черниговской губернии.

Условия труда были чрезвычайно тяжелыми. В 1804 г. Шосткинский пороховой завод посетил Аракчеев. В донесении царю он отмечал: «Ежедневная тяжелая опасная работа и место, занимаемое заводом, чрезвычайно дурно и нездорово, окружено будучи со всех сторон болотами и уединено от всех посторонних селений». В 1829 г. во время инспекторского обследования мастеровые заявили, что их заставляют очень рано начинать работу, не позволяют брать с собой хлеб и не отпускают обедать; после выхода с завода сразу же посылают на другие работы; кроме того, их жестоко избивают и при этом они никогда полностью не получают заработанных денег. В 1804, 1810 и 1830 гг. на заводе произошли значительные взрывы пороха. Многие рабочие погибли, часть — получили травмы. Работать приходилось по 12—16 часов. За любую провинность тружеников жестоко наказывали.

Самой распространенной формой протеста против невыносимых условий труда и бесправия были побеги. Беглецов ловили, секли розгами, шпицрутенами и снова отправляли на завод. Так, погонщика лошадей П. Ширяева за побег провели сквозь строй шесть раз и наказали 1000 ударами шпицрутенов. С 1848 г. в Шостке начали изготавливать капсюли для солдатских ружей. На этом производстве в конце 60-х гг. было занято свыше 300 рабочих. В период Крымской войны (1853—1856 гг.) объем продукции порохового завода увеличился в 6 раз. В 1855 г. было произведено уже 134 тыс. пудов пороха, что составило 43% продукции всех пороховых заводов России

О СУДЬБЕ AХТЫРСКОЙ ТАБАЧНОЙ МАНУФАКТУРЫ В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ ХVII ВЕКА

В число 176 крупных промышленных предприятий, возникших в России в эпоху Петра I была табачная мануфактура в полковом казачьей городе Ахтырке, основанная в 1718 году.

Недолговечной была судьба этого табачного предприятия. Просуществовав 18 лет, оно в 1759 году было окончательно упразднено, что, впрочем, произошло и с некоторыми другими предприятиями и начинаниями петровского времени

История ахтырского табачного завода представляет несомненный интерес не только потому, что он был первым в России табачным предприятием, но и с точки зрения выяснения социально-экономической природы в производственной организации мануфактуры первой половины ХУШ века.

Сведения об ахтырском табачном заводе помещены в специальной литературе по истории табачного производства в России.

Однако эти сведения не выходят за рамки простого сообщения фактов и, можно сказать, недостаточно или вовсе не раскрывают причин, в силу которых табачная мануфактура в г.Ахгырка прекратила свое существование.

Разведение табака и его обработка в России находятся в связи с общим направлением экономической политики Петра 1, с ого стремлением освободить страну от импорта табака, потребление которого к концу ХVII века значительно возросло. В своих соображениях относительно разведения табака в России поданных в Сенат, Мануфактур-коллегия так определила задачу своей деятельности: "опервые трудиться, чтоб делать дела все которых матереи во всех государств найтится могут”

Петровский указ от 1 февраля 1б97 года снимал запрет с торговли табаком и разрешал сто повсеместное употребление, до того сурово преследовавшееся законодательством и церковью.

Финансовые соображения оказались сильнее доводов церковной оппозиции и повелено было "всяких чинов людям табаком торговать свободно”.0 выгодности разведения табака в России указывал и идеолог эпохи петровских преобразований Иван Тихонович Посошков, который писал, что "нам так можно его размножить, что миллионная от него прибыль будет, а на таких землях он родится, каких земель у нас премножество"

Объем проектируемого табачного производства в России должен был покрыть импорт в качественном и количественном отношении, который в начало ХУШ века составлял 600 тонн ежегодно.

Выбор места для организации отечественного производства табака именно в Ахтырке не был случаен, ибо он обусловлен наличием здесь всех необходимых предпосылок; как-то; благоприятные почвенные и климатические условия, удовлетворяющие культуре табака /мягкий, влажный климат, тучный

Чернозем, широко развитая промысловая деятельность, связанная с переработкой сельскохозяйственного сырья»

Традиционными промыслами на Слободской Украине были пасечничество, винокурение, солитряное, поташное и мельничное дело, выращивание и обработка табака не было для слобожан новым и непривычным занятием, оно было им издавна известно и принесено с их старой родины Поднепровской и Заднепровской Украины, где еще при владычестве польских магнатов разведение табака не запрещалось н осуществлялось в больших количествах.

В 1716 году Петр I высказал мысль о необходимости наладить производстве табака па Слободской Украине и позаботился о приискании в Голландии опытного табачного мастера, который бы взял на себя и которому можно было бы доверить дело» Петр писал в Амстердам послу Соловьеву: "Понеже у нас в Черкасских городах довольно табака родится, только не умеют строить на такую манеру, как из Голландии отвозят в расход для продажи на Остзей и для того приищи в Голландии нанять на нашу службу на три года подмастерья или доброго работника и смотри, чтоб был трезвый, трудолюбивый и не старой человек, а именно, чтоб не более сорока лет и наняв такого человека, пришли сюда "

Начало табачному заводу в городе Ахтырке было положено в 1718 гг. В деле Ахтырской полковой канцелярии сохранилась расписка полкового судьи Боярского о получении указа от 14октября 1718 года об основании табачного производства, а также контракт, заключенный в 1718 году полковой канцелярией с мастером - иноземцем Ханом Жизи "о завезении первоначально табака”

Мануфактур-коллегия, в ведении которой находился табачный завод, направила в Ахтырку специальное оборудование из Москвы и Тулы и выделила необходимые средства - “табачные деньги".

Прошедшего 9 дня 1723 г., указом его величества из Государевенной Мануфактур - коллегии прислана на ахтырские табачные заводы его величества денежная казна для подъема табака.

В 1725 году в Ахтырку был послан новый мастер иноземец Корнилиус в сопровождении русских учеников, из которых должны были подготавливаться свои национальные кадры. В указе Мануфактур-коллегий от 30 августа 1725 года, присланном на имя комисара табачного завода в Ахтырке Степана Павлова говорилось п В нынешнем 1725 году августа 30 дня в Мануфактур-коллегии с табачным мастером иноземцем Корнилиусом Броном сочинен контракт, что быть ему в службе ее императорского величества пять лет и работать, где повелено будет, и тому мастеру из Мануфактур-коллегии выданожалованье по октябрь месяц этого 1725 года и по выдаче того жалованья тот мастер отправлен в Москву в контору и при нем ученики Василий Крылов, Иван Поповский,. Иван Посадной, Гаврило Иванов, Федор Суханов и при них постою табачных инструментов четыре клеша;, а по прибытии того мастера и учеников велено из конторы отправить немедленно к тебе на ахтырские табачные заводы дав им пристойное число подвод и прогонные деньги из табачных денег, ибо ему, мастеру., ныне в Москве делать нечего, нонеже табак, который перевезен был в Москву с ахтыроких табачных заводов и оной Камор-коллегия принтмает за деньги. А коликое число и каких инструментов требовал оной о том с поданного его реестра Мануфактур-коллегии в контору послала копия и из оных токмо пресс со всеми принадлежностями в Москве или Тулы выслать, а прочие сделатъ на заводах, а иное купить возможно из табачных денег.

На Ахтырском заводе было установлено :два табачных пресса, один из которых был в I926 году выписан из Голландии "для делования рульной табаки на голландский манер. "Мануфактур-коллегия обещает из тех табаков, строить картузные против заморского, також стертый Надо полагать, что и второй пресс был привезен из-за границы. Более примитивные приспособления могли быть изготовлены в Туле, Москве, или на месте в Ахтырке.

Из приведенного выше документа, видно, что табак, изготовленный на ахтырском заводе, сбывался для общероссийского потребления через Камор-коллегию, которая его скупала.

В 1722 году Камор и Камерц-коллегии высказались за запрещение импорта табака ввиду того, что отечественное производство при условии его дальнейшего расширения, вполне может удовлетворив спрос Взнутри Великия Росии:" Тобаков голландского и английского, рульных и листовых надлежит вывоз запретить…понеже и кроме оных российских и черкасских табаков удовольствоваться можно".

В 1723 году на Ахтырском табачной заводе “как Мануфактур-коллегия объявляет за расходом на лицо 16 901 пуд 33 фунта" выработанного табака Мануфактур-Коллегия указывает перспективу расширения производства табака в Ахтырке. Вышеописанный ахтырский табачный завод в здешнем государстве может умножиться, понеже на тех заводах, табак родится повсягодно".

Правительство было обезпокоенно вопросом ограждения отечественного табачного производства от конкуренции иноземных табаков и от табака, повсеместно, изготовляемого на Украине. Мануфактур-, Камер- и Камерц-Коллегии высказали по этому вопросу свое мнение сенату, которое сводится к необходимости распространения на табачнуу промышленность протекционистской политики. Мы приводим здесь рассуждения по этому вопросу указанных коллегий:

“…Лучших табаков которые высокоценны, а именно картузного, виргинского, конастр в рулях, мирошенного,шпанскогои португальского надлежит из-за моря вывоз уволить с наложениям на оных акциза".

Единодушно высказывается мнение о необходимости высоких акцизов и пошлин на ввозные табаки "тото ради, чтобы в продаже российских табаков, которые строятся на казенных заводах не производило от вывозу дешевых табаков какого препятствия, понеже подлый народ всегда покупает, которые дешевле. От вышеописанных дорогих табаков заводскому казенному табаку препятствия быть не мокет, потому что такого табаку наложением акциза по низкой цене продавать не будут"

Коллегии высказали опасения, что свободная продажа черкасского табака может подорвать казенное производство “чтоб той продаже заводского табаку препятствия не было, понеже Мануфактур-коллегия объявляет, что черкасский табак качества весьма плоше и в цене становится дешевле заводского, а заводской табак качеством превосходит черкасский. Да того ради вольную продажу тех русских и черкасских табаков с акцизов позволить опасно, что под видом явочного будто с платежем акциза, неявленных табаков продавать будут.

"Тот завод в Ахтырке не испровержется, по больше умножится, понеже заморского пошлину наложить высокую, а с черкасского пониже, а с ахтырского и гораздо малую… понеже, где дешевле ту больше будут и покупать, а особливо искать.

Но уже в первые годы своего существования ахтырский табачный завод оказался убыточным и часто не располагал средствами необходимнни для продолжения производства. Ахтырский табак оказался значительно дороже привезенного морем из-за границы, ввиду больших накладных расходов, связанных с перевозкой его по далекому и плохому пути из Ахтырки в Петербург. По указанию Камор-коллегии, весь табак, изготовленный в Ахтырке в 1719 и 1720 гг, был перевезен в Петербург на 101 ямской поводе, что стоило 420 рублей, что почти равно сумме годичного содержания мастеров, учеников и переводчика.

Высокая цена ахтырского табака затрудняла его сбыт. Росли запасы нереализованного табака. Мануфактур-коллегия по этому поводу писала: "... Не только сие ахтырской и еще есть залежалые табаки довольно…едва не внаклад табак продается, а надлежит, когда уволено будет продажа в народ, то впервых оной залежалый табак распродан с торгу, хотя и без прибыли ибо лучше в народ продать, нежели даром погноитъ".

Коммисар ахтырского табачного завода вынужден был довольно часто обращаться в Мануфактур-коллегию с просьбой о присылке необходимых денег. Однако Мануфактур-коллегия располагала весьма ограниченными денежными средствами и с большими перебсями финансировала подведомственные ей промышленные заведения. В переписке Мануфактур-коллегии мы часто встречаем указание на то, что "оные как мастеры, так и ученики и работники от недачи жалования такую нужду претерпевают, что гладом тают…ежели ньне показанного капитала определепо не будет, то мастеры и ученики разбегутся".

Мануфактур-коллегия возлагала большие надежды поправить свои финансовые дела за счет доходов от "табачной Мануфактуры” на Украине, но эти надежды не оправдались. Ахтырская табачная мануфактура оказалась в силу ряда причин экономического и социального порядка нерентабельным предприятием.

По тем временам Ахтырский табачный завод был значительным предприятием, хотя его производственные помещения были скромных размеров. Они состояли из горницы с комнатой, 16 хат с коморами, 4 деревянных комор, крытых соломой.

Оборудование состояло из двух прессов железных с медными гайками, молота железного, восьми пар колес железных для прядения "рулонного табаку", семи ножей "для крошения табаку", трех железных молотков, ступы медной “на картузы", двух ступ жестяных "на картузы”, семи решет кожаных для просеивания табака, котла меддного.

По организации производства Ахтырский табачный завод представлял собой мануфактуру с характерный для нее разделения труда. Об этом свидетелъствует современник, генеральный подскарбий Яков Марковнч, который в своем дневнике писал под 17 марта 1727 года: "Приездил к нам заводу табачного досмотрщик Степан Федоров сын Павлов, за который ездели до оного заводу, где по избам многие работники, а которых одни папуши разбирают по листу. И с листов коропцо вытягивают тие в довгие трубки делают, крутячи оные колами железными, третьи трубки тие в стовпчики скручують, якие рулями называют, а покролляют оные юшкою, в який варено черносливы с придатком соли, а четвертые тие стовпчикив прессе железном вытаскають, асок в оных горький. Стрвпчики рушуть нарочно сделаними сеялками стальними и в картузы кладут. Стовпчики перерезают, а целые важат по 4,5 фунта, а в картузах по фунту.

Табачное производство, как и почти вся промысловая деятельность на Слободской Украине, было связано с земледелием и землевладением. Яков Маркович свидетельствует в своем дневнике: "А табачным семенем засевают так великие левады же вмещается 50 десятин, а в десятине должини 60 сажен, а ширины 40 сажен. Работников в лете бывает до 500 человек и больше, збирают табаку буде урожай до 7000 пудов и меньше”.

Таким образом, табачные плантации на ахтырском заводе занимали большую площадь -48 гектаров.

На плантациях ахтырского завода высевались семена главным образом нюхательных табаков, привезенных из Голландии и английских колоний в Америке.

Земли под плантации табака выделялись из полкового земельного фонда. В письме из Мануфактур-коллегии на имя бригадира Слободских полков и полковника Ахтырского полка Федора Осипова указывалось: ''Писаху в Санкт-Петербурге плац-майору Егору Кологривову, что к табачному разводу по осмотру табачного мастера отведены удобные два моста в Ахтырке, в дело Харьковской губернской канцелярии "о присылке в Санкт-Петербург имеющихся в Ахтырке табачных инструментов” говорится, что “фабрика табачная в городе Ахтырке, где табак сеян, на занятых тогда обывательских, а не казенных землях, коими и ныне обыватели владеют”.

Необходимость выделения земель под табачные плантации из полкового фонда ущемляла интересы казачьего общества и, естественно, это обстоятельство не могло не вызвать у него недовольство.

Часть расходов по содержанию табачного завода была переложена на Ахтырскую полковую канцелярию, которая должна была обеспечить мастеров, учеников и солдат хлебным жалованьем за счет отписанных в казну и отданных в ведение полковой канцелярии земель бывшего полковника Ивана Ивановича Перекрестова. По этому поводу Ахтырский полковник Лесевицкий в своем донесении на имя Петра I от 1 января 1725 года писал: "Сего 1724 года, декабря 30 дня в Указе Вашего императорского величества из канцелярии Белгородской провинции ко мне в Ахтырку написано по присланному в оную канцелярию из государственых мануфактур-коллегии Вашего императорского величества указу велело на дачу на Ахтырском табачном заводе служителям жалованья по окладу хлеб иметь на описных перекрестовских деревнях из надлежащих доходов".

Но ввиду того, что земли бывшего полковника Перекрестова были захвачены старшиной, последняя с больший неделанием должна была поступиться частью дохода с этих земель.

И вследствие этого персонал Ахтырского табачного завода часто не получал подстепного им хлебного жалованья и при систематических задержках в получении денег из казны попадал в весьма стесненные обстоятельства. Мануфактур-коллегия сообщала комиссару Ахтырского табачного завода Степану Павлову, что "сего 1725 года марта 22 дня в Мануфактур-коллегию в присланном донесении оных табачных заводов мастеров, учеников и солдат написано, что они денежного жалования не получили за прошлый 1724 год, хлебного на сей 1725 год им не выдано и чтоб им выдачу того, жалованья указ учинить".

Рабочие табачного завода делились на две неравные по численности и по положению группы. К первой принадлежали мастера, руководившие производством,нанятые по контракту, а также причисленные к заводу ученики и солдаты - люди служилые, их было немного и обеспечивались они денежным жалованьем, которое не могло обеспечить прожиток и дополнялось натуральной оплатой - хлебный жалованьем.

В 1719 году оплата производилась по следущим окладам: "иноземец-мастер I, жалованье ему и с провиантом 120 рублей, подмастерьев, учеников и солдат и прочих служителей 53 человека, жалованье ни с провиантом 340 рус 70 коп. Итого Мастеру, подмастерьям, ученикам и прочим служителям жалование с провиантом 430 рублей 70 копеек в год".

В 1722 году мастеру-иноземцу Жизе было установлено жалованье 1б5 рублей. 15 ученикам, "которые показали, что они тому табачному заводу обучились и действовать могут" по 10 рублей, а остальным 30 человекам по 5 рублей, переводчику 3 рубля.

Ко второй группе принадлежала неквалификованная рабочая сила, занятая на полевых работах на плантациях. Эта часть работы осуществлялась принудительным трудом старшинских подданных, "оприч казаков", запятых на службе.

Старшинские подданные были формально свободными людьми, фактически же они находились в полной экономической личной зависимости от старшины. Таким образом, большая часть рабочей силы, на которой базировалось производство табака вАхтырке, была в феодальной зависимости. Правительство использовало сложившиеся на Слободской Украине феодальные отношения для обеспечения рабочей силой мануфактур, вчастности, оно обязало Ахтырскую и Сумскую полковые канцелярии выделить для работы на Ахтырский табачный завод подданных. Указом 1714 года "приписаны к тому заводу села и деревни бывших полковников Ивана и Данилы Перекрестовых, в них 944 двора. Доходов с них никаких не збиралося, но токмо велено брать работных людей, а именно пеших на месяц по 100, для возки навозу 2 месяца по 200 человек, к тому же Сумского полку, с подданных и 3084 дворов по 60 человек пеших в год беспременно.

ШОСТКИНСЬКИЙ ПОРОХОВИЙ

з 1739 роком, коли згідно з повелінням російського уряду від 1738 року про улаштування порохового заводу в одному із слобідських полків малоросійською військовою канцелярією було вирішено збудувати такий на землі древньої Сіверії. І дозволено майору Постельникову (в деяких джерелах - Постельний) поставити з цією метою млин «о двух поставах й об одной толчее на реке Шостке». Ясна річ, Шосткинський пороховий виростав не на пустому місці. Береги Шостки вже трохи були обжиті. Адже універсалами гетьманів України дозволялося то одній, то іншій заповзятливій особі будуватися тут. В 1676 році за універсалом Івана Самойловича «Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволили на реке Шустце, за тем селом гоней три в месте непенном... греблю вьісьіпати... млин збудувати». «Стефан Бугай, товариш сотий Воронежской» також за гетьманським універсалом (1687 р.) насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. Отримав в 1688 році гетьманський універсал Йосип Лазаревич Лазаревич, протопоп (1688-1704 рр.) містечка Вороніж, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею й коштом». А сотник воронізький (1689-1709 рр.) Роман Лазаревич Лазаревич (Лазаренко), певно, брат попереднього, купив в 1701 році у одного із мешканців Вороніжа, окрім лісу, гаю, займища та сіножатей, ще «паль, забитую на млин на р. Шостке, за пять кухов горелки». Воістину,_в усі часи горілка була «найціннішим» ходовим товаром, чи то пак монетою!

Шосткинський не був першим з порохових заводів на Україні. Виробництво пороху на українських землях почалося ще з третьої чверті XVII століття. На жаль, ми достеменно не знаємо, з яких саме часів в двох верствах від Глухова на річці Есмань робили «толчеями» до 1500 пудів пороху на рік. При гетьмані Данилі Апостолі (1727-1734 рр.) пороховий завод діяв в Мглинській сотні. За царським указом від 14 лютого 1736 року виник пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкірманівському. Він випускав продукцію десь до 1762 року. Генеральний обозний (1728-1749 рр.) Яків Лизогуб вважав, що цей пороховий завод здатний «ставить порох по чотири карбованця за пуд» і що «оньїй порох против московского весьма сильнее». Але річка Усок з часом обміліла, і Шкірманівський завод захирів. Можливо, саме тому на Шостці, в 30 верствах від Глухова і 18-ти від впадіння її в Десну, і вибудували новий пороховий завод. На ньому передбачалося виробляти 12 тисяч пудів пороху на рік. В серпні 1739 р. завод «на взятой от ратуши мельнице» (наша місцевість тоді входила до Ніжинського полку) почав діяти.

Необізнаний читач, напевно, здивується, якщо до його рук потрапить книжка «Столетие Шостенского порохового завода (1771-1871)», видана в Петербурзі в 1871 році. 1 запитає: чому ж ведеться відлік від року 1771-го? Щоб відповісти на це питання, заглибимось в минуле. Перегорнемо сторінки історії - криваві і гнітючі сторінки української долі.

В травні 1709 року Петро І віддав наказ зруйнувати Запорізьку Січ - твердиню українського козацтва. Та події російсько-шведської війни, інші обставини ще змушували царський уряд погоджуватися з існуванням на Україні порохових заводів. Порох був потрібний.

Добиратися до Січі, взагалі до України, цар почав іншими шляхами. Запросив до Петербурга гетьмана Івана Скоропадського. Прийняв ласкаво, з почестями. Навіть цілував його, садовив за стіл поруч себе. А водночас під, здавалося б, благодійним, пристойним приводом захисту українського народу від утисків та зловживання з боку генеральної старшини готував указ про заснування у Глухові Малоросійської колегії.

В 1722 році її відкрили. Відкрили для контролю над діяльністю гетьмана та генеральної старшини, з метою обмеження автономії України. То був «громовий удар» для Скоропадського. Удар, якого серце гетьмана не витримало. 3( 14) червня того ж року Скоропадський помер. З Глухова його тіло перевезли до Гамаліївського монастиря над річкою Шостка і поховали в трапезній церкві.

Не чекаючи виборів нового гетьмана і його затвердження царем, козаки обрали тимчасовим наказним гетьманом Павла Полуботка - вчорашнього чернігівського полковника, особу відважну, розумну, з незалежним характером, умілого організатора. Він розпочав боротьбу з Малоросійською колегією, організував в усіх українських полках збір підписів до царя про повернення Малоросії прав і вольностей. На початку серпня 1723 року Полуботка викликали до Петербурга. Як і раніше, Івана Скоропадського, спочатку приймали зовні шанобливо, але вже у вересні почали допит в таємній канцелярії. Незламний Павло Полуботок тоді кинув Петру І, який особисто брав участь в тортурах над ним: «Звідки ж воно взялося, що ти, царю, поставивши себе понад законом, мучиш нас своїм єдиновластієм і завдаєш нас у вічне ув'язнення, привласнивши в казну власні маєтності наші... Всі онії біди й скорботи наші усугублені нав'язаним нині нам управлінням. Чиновники, які володарюють над нами, не знають прав і звичаїв наших і майже безграмотні, знають лише те, що вони владні робити з нами все, що хочуть».

Процитовані рядки доніс до нас автор відомого рукопису «Історія Русів». Коли Петро І дізнався про близько очікувану смерть гетьмана, то надіслав лікаря. Але Полуботок відмовився від його послуг. Незабаром з'явився сам Петро. Та почув від в'язня:

«Складеш ти обов'язково звіт цареві усіх царів, всемогутньому богові за погибель нашу і всього народу». В грудні 1724 року Полуботок помер. На початку лютого наступного року не стало і владного Петра І. Забрав таки його «цар усіх царів».

В 1730 та 1734 рр. виходять сенатські укази, які під загрозою смертної кари забороняють торгівлю порохом на Україні, його вивезення за кордон. В 1738 році приходить розпорядження на Шкірманівський завод: порох використовувати тільки на «казенньіе дела», а «в вольную продажу никому отнюдь не продавать». І нарешті 20 січня 1764 року сенатським указом було «повелено все малороссийские пороховьге заводьі упразднить, а требующийся на малороссийское войско порох приобретать за деньги из Москвьі». В тому ж році промеморіями з Головної канцелярії відомства Артилерії та Фортифікації було дано знати про це в Похідну канцелярію останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Ось тоді то й закрили Шосткинський пороховий. Цим кроком Катерина II відсікала порох від Запорізької Січі.

Наш край славився не тільки порохом, а й гарматами, які відливались у Глухові. Адже було зручно й надійно мати неподалік одне від одного ці виробництва. Відомий історик Січі Дмитро Яворницький в одній із своїх праць наводить рядки із довідки, складеної як відгук на прохання запорожців 1746-го року до імператриці Єлизавети Петрівни про пожалування їм артилерії: «литье артиллерии производят только малороссийские козаки, в городе Глухове, под смотренпем войсковой генеральной канцеля-рии на их собственном коште». Січ підтримувала з Глуховом найтісніші зв'язки. Запорожці завжди допомагали сіверянам в часи скрути, зростаючої сваволі царських воєвод, які осіли майже в усіх найбільших українських містах.

8 лютого 1668 року московський воєвода Кологривов сповіщав із Глухова Шереметьєву, що з приходом до міста 1500 кінних і піших запорожців глухівчани відразу ж почали радитись, як вигна­ти царських ратників. "Літопис Самовидця" про той 1668 рік засвідчує: "также й в Прилуці, Миргороді, Батурині воєвод побра­ли, а людей при них будучих погубили, а сосницкого й новгородского й стародубовского подостававши в замках приступами, запорозскіе козаки з мещан усіх побили".В 1775 році Катерина II таки довела до кінця чорну справу, задуману Петром І, - остаточно зруйнувала Запорізьку Січ.

Коли усі можливі шляхи постачання шосткинського пороху на Січ були відрізані, діяльність заводу на річці Шостці в 1771 році відновили. 1 став він відтоді вже великоросійським. Відзначали його століття не 1839 р., як потрібно було, а 1871-го. Книжку видали 1871 р. в Петербурзі до цієї явно хибної, упередженої дати. Робилося все заради приборкання свободолюбного українського народу, заради колонізаторської мети.

Література

1. Г.Г.Леонтьева Экономическая география Сумской обдасти, Сумы: 1994

2. Краткая справочная книга, Сумы, Харьков ”Прапор”:1979

3. Мокренко, Охтирка – путівник, Харків ”Прапор”:1990

4. В.Терлецький, з берегів Шостки, Суми “Слобажнщина”:1995

5. История городов и сел ССР Сумская область под ред. Макухина, главная редакция укр. Совецкой инциклопедии.

6. Не впізнати тебе, Сумщино, за ред. Тарасенко, Харків:1967, стр.120-125

7. Добрий день, 1998 24 квітня, Кохан А. “Чому гірчить рафінад”, стр.3

8. Ленінська правда, 1967 19 жовтня

9. Волис, О судьбе Ахтырской табачной мануфактуры в первой половине XVIII века, Краеведческие записки, выпуск первый, 1961

10. Павличенко К.К. Автиматизуємо виробництво цукру, Харків “Прапор”:1964, стр 3-6.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:58:58 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:15:48 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Предприятия Сумщины

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150409)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru