Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Культура стародавнего Египта \укр\

Название: Культура стародавнего Египта \укр\
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 07:24:07 29 ноября 2001 Похожие работы
Просмотров: 1958 Комментариев: 5 Оценило: 4 человек Средний балл: 4.8 Оценка: неизвестно     Скачать

КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЭГИПТУ

План

1. Уведення. Місце історії Стародавнього Єгипту у світовій історії.

2. Економічний розвиток Стародавнього Єгипту.

3. Фінанси і торгівля в Стародавньому Єгипті.

- Грошова система Стародавнього Єгипту.

- Внутрішня торгівля Єгипту.

- Зовнішня торгівля Єгипту.

- Оподатковування в Стародавньому Єгипті.

  1. Єгипетське право.
  2. Література і релігія Стародавнього Єгипту.

6. Внутрішня і зовнішня політика Рамзеса II.

- Широке монументальне будівництво в Стародавньому Єгипті епохи Рамзеса II.
- Економічне становище Стародавнього Єгипту епохи Рамзеса II.
- Військові походи Рамзеса II.

7. Висновок. Роль епохи Рамзеса II в історії Стародавнього Єгипту й у світовій історії.

1. Уведення

К

ультура Стародавнього Єгипту («Країни Великого Хапі») з незапам'ятних часів залучала до себе увагу всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавілонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи і вчені Стародавньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід.

Минули тисячоріччя , але жвавий інтерес до історії Стародавнього Єгипту аж ніяк не зник . Навпроти! Але довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям : учені не могли розшифрувати таємничі письмена- ієрогліфи. Спроби проникнути в їхню таємницю були ще в далекій давнині, над загадкою билися й античні філософи, історики, письменники. «Вирізані на камені зображення - це магічні знаки,» - говорив римський поет Лукіан, що жив у I столітті нашої ери. «Єгипетський лист має символічний характер. Кожен ієрогліф позначає ціле слово чи навіть фразу», - припускав історик Плутарх, що жив на рубежі I і II століть. Писали про єгипетські ієрогліфи й Апулей, і Геродот, і багато хто інші. Але знадобилася кропітка праця багатьох поколінь дослідників , щоб до кінця виявити всі таємниці єгипетського листа. Ця знаменна подія - одне із самих видатних відкриттів в історії світової науки , що відбулося лише в XIX столітті. Йому передували роки болісних і марних шукань. Усією душею прагнучи до заповітної мети, багато вчених непомітно для себе ухилялися вбік і вступали на такий шлях, що вів їх усе далі по заплутаному лабіринті фантазій і домислів. Але після дешифрування ієрогліфів перед нами обрисувалася у всій своїй величі могутня цивілізація, що процвітала кілька тисяч років на берегах Нілу. Єгиптологія широко відкрила доступ до скарбниці культурних цінностей, створених талановитим і працьовитим народом. Ми можемо зараз по достоїнству оцінити величезний внесок древніх єгиптян у розвиток світової культури , науки і мистецтва.

Як вже було сказано вище, інтерес до культури Стародавнього Єгипту не зникає дотепер. Написано безліч книг про історію, традиції «Країни Великого Хапі», про їх місце у світовій історії.

Єгиптяни здавна споряджали торгові і військові експедиції в Аравію, розташовану на стику трьох материків і яка була сполучною ланкою в спілкуванні областей Середземномор'я (у тому числі і Єгипту) зі Східною Африкою й Індією, а через неї з Китаєм.

Рамсес II згадується в Старому Завіті стосовно до двох історичних періодів - час поселення ізраїльських племен у Єгипті (час Йосипа) і утиск нащадків Ізраїлю в країні фараонів (час Мойсея). Існує думка, що в основі цих біблійних розповідей лежать, швидше за все, перекази ханаанського населення Палестини, що неодноразово проникали в Єгипет. Але можливо і сполучення цих переказів з переказами власне ізраїльських племен часів перших фараонів дев'ятнадцятої династії.

2. Економічний розвиток Стародавнього Єгипту

Р

аннім царством називають період правління I-II династій по Манефону. Древнім же царством прийнято вважати правління III-VIII династій. Основна маса зведень про цей період дійшла до нас у формі розписаних фарбами рельєфів і написів, що покривають стіни внутрішніх приміщень гробниць вельмож Стародавнього царства.

Основою економіки Єгипту в цей період було сільське господарство. Уся долина Нілу є, власне кажучи, гігантським оазисом. Якби не Ніл, то весь Єгипет представляв би собою пустелю, подібну Лівійській. Весь родючий ґрунт долини Нілу складається з могутніх відкладень річкового мулу; він легко піддається обробці і відрізняється винятковою родючістю.

Своєрідність історії найдавнішого Єгипту полягає в тому, що тут у силу природних умов країни, навіть при тодішньому рівні розвитку техніки, виявився можливим величезний ріст продуктивності землеробства.

Могутню ріку Ніл, що не тільки зрошувала землю, але й відкладала при щорічних своїх розливах плодоносний іл., людині необхідно було освоїти для того, щоб вона могла відігравати важливу роль у розвитку господарства. Без штучного осушення і зрошення долина Нілу залишалася би багнистою низиною посередині хитких пісків.

На зображенні, що дійшло до нас з часу одного з до династичних царів, показані його піддані, що голими руками і мотикою працюють на багатоводній протоці. У представленні сучасників I династії будь-яка область їхньої країни була насамперед зрошуваною землею; саме слово «область» (ном) у той час писалося знаком, що зображував землю, поділений зрошувальною мережею на чотирикутники. Пересічений зрошувальними спорудженнями Єгипет уже при I династії став країною виняткової родючості. Уже при I династії Верхній Єгипет у писемності позначався ієрогліфом, що зображував рослину, що виростає на смужці землі. Нижній Єгипет - країна болотних заростей - позначався кущем папірусу.

В епоху розвинутого неоліту (V тисячоріччя до н.е.) єгиптяни навчилися вирощувати зернові культури - ячмінь і пшеницю-еммер, що служили для готування їхньої основної їжі протягом усієї давньої єгипетської історії аж до греко-римського періоду. Хлібороби неолітичних поселень не могли запозичати навички по вирощуванню зернових культур ні в Передній Азії, оскільки для епохи неоліту не встановлені зв'язки цієї країни з Палестиною, ні в Ефіопії, де самі древні сліди землеробства датуються лише III тисячоріччям до н.е. Тому вчені вважають, що землеробство в Єгипті розвивалося самостійним шляхом.

На природних пагорбах уздовж берегів Нілу археологи знайшли поселення ранніх хліборобів другого до династичного періоду (IV тисячоріччя до н.е.), що перейшли до осілого способу життя. Вони навчилися використовувати паводки могутньої ріки шляхом спорудження примітивних земляних валів, що утримують на полях природно розлиті води паводку. У результаті тривалого досвіду осушувальних робіт у дельті і долині Нілу тяжкою і болісною працею хліборобів була створена основа складної басейнової системи зрошення. Вона утворилася не відразу, а поступово, шляхом спорудження земляних валів. Для створення басейнової системи зрошення, що дозволяла б затримувати на полях воду паводка на необхідний для посіву час, спостережливі давньоєгипетські хлібороби зуміли використовувати особливості водяного режиму Нілу і характер рельєфу країни. В часи раннього царства в основному було довершене спорудження басейнової зрошувальної системи в долині Нілу - її родючі землі стали використовувати під ріллі. Продовжувався процес освоєння й осушення в значній мірі ще більш заболоченої дельти, покритої багатими луговими пасовищами для худоби; у її західних і східних областях були розбиті численні виноградники, сади і городи, у центральних областях почали сіяти зернові культури. Збереглася легенда про те, що цар I династії Міна, якому давньоєгипетська традиція приписує об'єднання Єгипту, спорудив вище Мемфіса греблю на Нілу, направивши його води по новому руслу й осушивши колишнє русло. Тут було побудоване місто «Білі стіни» - майбутня столиця Єгипту Стародавнього царства, відома під грецькою назвою Мемфіс.

Населення дельти було остаточно замирене і вся країна об'єднана в двоєдину державу «Нижнього і Верхнього Єгипту» лише наприкінці II династії. Об'єднання господарства Нижнього і Верхнього Єгипту в масштабах усієї країни зіграло настільки велику прогресивну роль у розвитку сільського господарства, що дозволило в часи Стародавнього царства вести грандіозне будівництво великих пірамід. Іригаційне землеробство стало основою давньоєгипетського господарства. Об'єднання країни в одне ціле було необхідно для підтримки в порядку, а також для розширення й удосконалення величезного іригаційного господарства країни.

Землеробські знаряддя в період Раннього царства були в загальному такими ж, що і пізніше, у Древнім царстві, хоча частково в той час вони були, можливо, менш досконалими. Плуг первісного виду зображують нам письмена-малюнки часу II династії. Мотика показана на пам'ятнику одного з до династичних царів. Дерев'яні серпи з уставними лезами зі шматочків кременя були знайдені десятками в одній із гробниць середини I династії. Помел зерна, як і пізніше, вироблявся вручну: грубі зернотерки (два камені, між якими розтирали зерно) дійшли до нас від часу тієї ж династії. На квітучий стан виноградарства при I і II династіях указують незліченні винні судини, знайдені в цілому виді чи в уламках. Судячи з печаток на глиняних пробках судин, місцем процвітання виноградарства, як і в пізніші часи, був Нижній Єгипет.

Розведення льону в період Раннього царства доведене тим, що в могилах були знайдені полотнини і лляні мотузки. При цьому деякі полотнини - дуже високої якості, що говорить про митецьке користування ткацьким верстатом, про великий досвід у ткацькій справі, а отже, і про розвите льонарство.

Створення іригаційної системи потребувало не тільки величезної праці і навичок у роботі, але і великого розвитку знань в області астрономії, математики, гідравліки і будівельної справи. Оскільки землеробство в Стародавньому Єгипті було засновано на басейновій системі зрошення, річний цикл робіт єгипетських хліборобів був тісно зв'язаний з водяним режимом Нілу. З найдавніших часів хлібороби, а пізніше астрономи Єгипту, вели спостереження за першим раннім сходом на небі зірки Пса (Сиріуса), що супроводжував підняття вод Нілу і знаменував початок нового року. На підставі цих спостережень був винайдений сільськогосподарський календар. Він поділявся на три часи року по чотири місяця кожний: «повіддя» («ахет»), «виходження» («пернит») і «сухість» («шему»). Як показують самі найменування часів року, вони відповідали водяному режиму Нілу і зв'язаним з ним сільськогосподарським роботам. Календарний рік древніх єгиптян, що складає з 365 днів був перехідним (він розходився з астрономічним роком на 1/4 дня), тому часи року могли приходитися на різні місяці. Примітивний, але мудрий і корисний сільськогосподарський календар часів року можна розглядати як практичне керівництво для різних сільськогосподарських робіт. Спеціальні чиновники спостерігали за рівнем підйому вод Нілу під час паводка. Висоту паводка відзначали на ниломірах, встановлених у різних місцях ріки. Результати спостережень повідомляли верховному сановнику держави і записували в царські літописи. . Мемфиський ніломер являє собою колодязь, висланий з однакових по величині квадратних каменів - вода в колодязі піднімається й опускається разом з підняттям і зниженням вод Нілу; на стіні колодязя збереглися древні позначки, що відзначали рівень підйому води.

Дані ніломерів дозволяли завчасно передбачити розміри паводка, від якого залежав майбутній врожай у країні. Звістки про підйом вод Нілу гінці розносили по всій країні, щоб хлібороби могли підготуватися до паводка.

Землевласники могли розпоряджатися землею досить вільно, могли її заповідати, продати і подарувати. В одного вельможі могло бути більш одного «домоправителя». Домоправитель був головним, відповідальним керуючим «будинку», інакше - господарства вельможі. Йому були підлеглі переписувачі, хоронитель відомостей, мірник і лічильник зерна. Цими людьми здійснювався верховний нагляд за господарством; їм були підзвітні всі нижчі начальники; вони проводили кийову розправу над усіма провиненими. Як і в державі в цілому, у керуванні господарством вельможі ми бачимо всюди переписувачів «особистого будинку» вельможі: при польових роботах, при перегоні черід, у виробничих майстернях. Звітність, у зв'язку з цим, стояла на високому рівні; домоправитель незмінно представляв хазяїну великі відомості, хоронитель господарських книг пред'являв звіт за весь минулий рік.

Володіння вельможі розпадалися на окремі населені пункти - «двори», «селища». На чолі окремих дворів і селищ стояло по «владарю» (хека). Ми знаходимо «владаря» при сівбі і жнивах, скотарні. Відповідно і звітував «владар» як про зібраний хліб, так і про поголів'я худоби. Нерідко такі звіти кінчалися побиттям «владарів».

Основна особливість гробничих рельєфів Стародавнього царства полягає в художнім зображенні на них численних сцен трудової діяльності працівників вельможських господарств, за якою спостерігає сам вельможа за допомогою своїх синів, братів і службовців. Працівникам часто допомагають їхні безпосередні начальники - доглядачі. Мало того: до працівників приєднуються і виконують цю ж роботу жерці заупокійного культу.

Як показують пояснювальні написи, що супроводжують зображення, працівники господарств вельмож були їхніми «власними» людьми, до складу яких входили підневільна «челядь» («мерет») і домашні раби («баку»). У Єгипті переважала державна власність на землю. Роздачу земель робив фараон. У його руках була зосереджена необмежена влада. Основними безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції були фелахи, що складали більшість населення країни. Вони жили селами - громадами, обробляли свої землі і землі великих землевласників. Загони женців працювали під звуки флейти. Під ритм музики женцям легше було виконувати важку роботу. Крім того, флейта відігравала важливу роль у культі бога вмираючої і оживаючої природи, що воскреє, Осириса, зв'язаному із сільськогосподарськими роботами. Провіяне зерно вимірялося і враховувалося переписувачами. Потім працівники засипали його в закруглені зверху сховища, що стояли на фундаменті. У господарствах вельмож сховища були споруджені з нільського мулу (на рельєфах вони пофарбовані в сірий колір). У царських і храмових господарствах їх будували з цегли-сирцю. Такі зерносховища були виявлені археологами в припірамідному поселенні цариці Хенткавес кінця IV династії. Зерно засипали в них зверху, а виймали через висувні дверцята внизу. Посівне зерно залишали до нової сівби в сховищах улаштованих на поле. Вони являли собою скирти снопів, обмазаних нільським мулом і покритих зверху стеблами папірусу. Зерно засипали і виймали через отвір у підстави сховища.

Так закінчувався річний цикл щоденних робіт єгипетських хліборобів, що своєю тяжкою працею забезпечували можливість життя і праці населенню всієї країни. Для сільського господарства Єгипту характерні низькі темпи еволюції, повільно удосконалювалася землеробська техніка, дуже низький був ступінь господарської самостійності.

3. Фінанси і торгівля

Н

еможливо представити суспільство, в якому були відсутні б у якому-небудь виді економічні відносини. Не є отут виключенням і таке високорозвинене суспільство як давньоєгипетське. У Стародавнім Царстві грошей як таких не існувало, усі платежі проводилися натурою. Ця ж система існувала і на дуже високому соціальному рівні. Великі чиновники витягали доход з того майна, яким вони або володіли або керували від імені пануючих. Цар сам був найбільшим землевласником. Нам, що живуть в століття складних банківських операцій і систем грошового обігу, такий порядок може здаватися дивним і навіть примітивним. Але древні єгиптяни вважали його дуже зручним. Вони торгували на ринках, виплачували платню, позичали під відсотки і збирали податки, не користаючись грошима, що переходять з рук у руки. У той же час, незважаючи на те, що гусака можна було обміняти на зерно чи худобу, на деревину, був встановлений еталон відносної вартості товарів. В часи Нового царства таким еталоном вартості стала спіраль з мідного дроту, що називалася утен. Цей еталон одержав настільки широке поширення, що спіраль стала ієрогліфічним знаком, що позначає утен. Але це зовсім не означало, що мідна спіраль переходила з рук у руки при здійсненні угод, крім тих випадків, імовірно, коли виникала необхідність компенсувати невелику різницю у вартості. Але ціна товарів у більшості випадків порівнювалася саме з нею. На одному з зображень у храмі Тота служитель Тутмос намальований з списком, у якому вартість кожного предмета оцінена саме таким способом.

Іншою єгипетською одиницею вартості був дебен. Спочатку це слово означало «кільце», але згодом воно стало позначати не сам предмет, а його вагу чи вартість. Подібні одиниці вартості існували й в інших країнах. Халдеї один час використовували для цієї мети злитки металу. У наші дні в деяких африканських і інших примітивних племенах у такий же спосіб використовуються намисто чи предмети зручного розміру.

Внутрішня торгівля Єгипту велася, цілком ймовірно, не дуже широко по тій простій причині, що кожна провінція забезпечувала свої нестатки сама, роблячи все необхідне для життя. У кожного царя чи жерця були власні ткачі, броварники, теслі й інші ремісники. Селяни самі вирощували продукти харчування. Таке положення речей не можна навіть порівнювати з нашим часом, коли кожна людина може прийти в магазин і купити продукти, привезені із самих віддалених куточків земної кулі. Не було в Єгипті й оптових торговців у сучасному змісті цього слова. На відміну від фінікійців і греків - постачальників і посередників інших народів - єгиптяни задовольняли тільки свої власні потреби. Єдиним виключенням з цього правила була зовнішня торгівля. Протягом усієї своєї історії Єгипет жваво торгував із сусідніми країнами, що знаходилися під його контролем, такими, як Нубія, Сирія і Лівія. Нубія (сучасний Судан) була відома єгиптянам з часів Стародавнього царства, а можливо і раніш. Час від часу єгиптяни робили набіги на цю країну, і її народ змушений був відкуповуватися даниною. Особливо активними на цьому поприщі були царі XII династії. Найбільш розповсюджений мотив, відбитий на царських пам'ятниках того часу, - низка полонених негрів, закованих у кайдани, і серед них жінки з дітьми за спиною. З Нубії як військові трофеї чи предмети торгівлі надходили: слонова кістка, ебенове дерево, золото, дорогоцінні камені, а також такі екзотичні товари, як страусові пера (для віял), мавпи, пантери і жирафи. Видобуток головним чином поповнював скарбниці фараона і жерців. Але були і такі країни, занадто вилучені, щоб їх можна було б завоювати, наприклад острови Егейського моря і «країна Пунт», з якими єгиптяни безсумнівно торгували. Місцезнаходження загадкової «країни Пунт» дотепер точно не визначено. Одні дослідники думають, що вона могла знаходиться на західному узбережжі Індії, інші - на африканському узбережжі, до півдня від Червоного моря, там, де зараз знаходиться Сомалі.

На стіні храму цариці Хатшепсут (попередниці Тутмоса III) у Дейр-ель-Бахри можна бачити знаменитий скульптурний рельєф, на якому у всіх подробицях зображена експедиція в Пунт. На іншому барельєфі зображене прибуття в Пунт. Художник, що можливо сам брав участь у подорожі, зобразив примітивні хатини на палях, до єдиних дверей яких можна було піднятися тільки по сходам. Самий коштовний товар Ком-Омбо що прославив Пунт, - ладан. Єгиптяни беруть не тільки шматки ладану, але і дерева, щоб посадити їх у Єгипті. Що ж одержав народ Пунта замість? На столі, встановленому на березі моря, захоплені тубільці розглядають товари, привезені гістьми: кольорові намиста, кинджали і бойові сокири, хліб, пиво, вино, фрукти і «інші прекрасні єгипетські товари», що напевно були значно дешевше тих, що вони одержали замість.

Єгиптяни торгували також із Критом, «островами Великого моря» і із Сирією. Єгипетські зброярі їздили в країну Речену, продавали там свої вироби і часто купували чи захоплювали семітських дівчин як рабинь. До товарів, імпортованим Єгиптом із Сирії в обмін на зерно й інші продукти, можна віднести кораблі, колісниці, візки, зброю, музичні інструменти, напої, коней, биків, корів і іншу худобу. Але все це багатство йшло лише в царські комори і скарбниці богів. Єгипетські трудівники не могли і думати про те, щоб купити для себе продукти. Їхнє існування цілком залежало від волі хазяїнів. Усе населення, від самих високопоставлених людей до найбідніших шарів, безжалісно обкладалося податком. Виникає питання: як єгиптяни, не маючи монетної системи, збирали ці податки? Із селянами і землевласниками усе було просто - вони віддавали частину свого врожаю, худобу й одяг, що виготовляли їхні дружини і дочки. Але як стягувалися податки з численної армії переписувачів і чиновників? Ці люди мали багатства і могутність завдяки дарункам фараона, тобто держави. В обмін за свої послуги високопоставлений чиновник міг одержати на знак поваги і пошани прекрасну «віллу», витончений візок, розкішний човен, багато рабів, не враховуючи худоби, продуктів харчування. Незручність, з погляду чиновника, полягала в тім, що всі ці подарунки були записані на його ім'я. Коли збирач податків оцінював майно, він завжди міг підрахувати стан конкретної людини і взяти з нього відповідний податок. Єгиптяни, що знаходилися на будь-якій ступіні соціальних сходів, платили податки з не більшим бажанням, ніж сьогодні це робимо ми. Звичайно ж існували численні скарги на те, що майно, предмет оподаткування, оцінювалося неправильно, малися випадки вимагання і несправедливості. Тому не варто заздрити древнім єгиптянам, за винятком, мабуть, однієї обставини - їм не приходилося заповнювати анкети для податкової інспекції. Виходячи з вищесказаного, неважко побачити, що давньоєгипетське суспільство володіло цілком розвинутою економікою натурального обміну, що було нехай не досконалою, але, мабуть, найбільш зручною економічною моделлю держави.

4. Єгипетське право.

В

Єгипті раніш, ніж в інших державах склалося класове суспільство і вперше у світі виникла держава. Коли це відбулося вірогідно не відомо, але вже до III тисячоріччя до н.е. держава в Єгипті існувала. Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активною стає законодавча діяльність фараонів. У Єгипті існувало кілька видів земельних володінь: державні, храмові, приватні й общинні. Можна було робити різні угоди з землею: дарувати, продавати, передавати в спадщину. У приватній власності було і рухоме майно: раби, робоча худоба, інвентар і ін. Існували кілька видів договорів - договір позики, договір наймання, купівлі-продажу, оренди землі, поклажі, товариства. Передбачався особливий порядок передачі землі з рук у руки, що включає кілька висновків договору, оплату, вступ у володіння, а також і дії релігійного характеру.

Для сімейних відносин Стародавнього Єгипту було характерним досить високе положення жінок у родині. Шлюб полягав на основі договору, від імені дружини і чоловіка. Придане дружини залишалося її власністю, допускалася і передача дружині всього майна родини. Розвід був вільний для обох сторін. Спадкоємцями за законом були діти незалежно від статті. Заповіт могли скласти і чоловік і дружина. Карне право Стародавнього Єгипту знало наступні види злочинів:

- державні - зрада, змова, заколот, розголошення державної таємниці;

- релігійні - убивство священне тварин, чарівництво;

- проти особистості - убивство, відступ від правил лікування у випадку смерті хворого;

- проти власності - крадіжка, обмірювання, обважування;

- злочину проти честі і достоїнства - перелюбство, зґвалтування.

Основною метою покарання було лякання. Застосовувалися різні тілесні і калічницькі покарання, широко застосовувалася страта. Крім того, існували в'язниці, віддача в рабство, грошові штрафи.

Процес починався по скарзі потерпілого і носив характер змагання. Як докази служили показання свідків, клятви, допускалися катування. Діловодство носило письмовий характер.

5. Література і релігія Стародавнього Єгипту.

Х

удожня література Стародавнього Єгипту бере початок з середини четвертого тисячоріччя до н.е. , до періоду Стародавнього Царства. Саме тому основою традиційної жанрової літератури в Єгипті став фольклор. Особливо характерно традиційне збереження древніх сюжетів, які були перероблені в більш пізні періоди розвитку єгипетської літератури. Але, говорячи про жанр, варто помітити, що далеко не завжди можна з точністю визначити приналежність того чи іншого твору до визначеного жанру. Так, наприклад, жанр «повчання», один з найдавніших, тісно зв'язаний з політичними памфлетами, «висловами» (наприклад, «Вислову Іпусера»), а вступи до них іноді нагадують «рамку, що обрамляє,» деяких казок (наприклад, «Повчання Неферті»). В однаковій мірі в повчаннях зустрічаються і риси автобіографічних повістей, а в автобіографічній повісті ми зустрічаємо, наприклад, гімн («Пригоди Синухета»), в інших випадках і байка близька до казки. Отже, одним із глобальних ознак неймовірного розвитку єгипетської літератури є взаємопроникнення жанрів. Як і більшість творів стародавності, література періоду Стародавнього царства анонімна, за винятком творів, написаних у жанрі повчання; як правило авторство було приписано якому-небудь з мудреців, правителю стародавності, що наводить на думку про відсутність спроб колективного створення повчань, що підтверджується і стилістичним аналізом тексту: майстерність і складність композиції, витонченість стилю, уміння об'єднати однієї «рамкою» кілька сюжетних ліній. Однак тематика повчань не завжди міняється раз від до разу, від епохи до епохи. У «Повчанні Птахотепа», що містить правила життєвої мудрості, правила поведінки і гарного тону, автор утішає бідняка тим, що «бог піднімає знатну людину», рекомендує набратися смиренності і так далі. Подібна думка зустрічається й у «повчаннях» мудреця Іпувера і Ноферреха. Тут описується в алегоричній формі повстання рабів, що відбулося наприкінці Середнього Царства.

До трохи більш раннього часу відноситься «Повчання гераклеопольского владаря (Охтоя) своєму сину Мери-ка-Ра», що містить ради щодо керування державою в період неясного часу. Охтой затверджує божественне походження влади, призначеної «добрим пастирем», тобто Богом.

Література древніх була самим тісним образом зв'язана з релігією. Безліч творів релігійної літератури наділялися в художню форму. Такі магічні заклинання, релігійні гімни богам, магічні тексти, зв'язані з заупокійним ритуалом, написані в строго ритмічній поетичній формі. Після смерті ретельно забальзамоване тіло володаря поміщали в похоронну камеру піраміди. Внутрішні органи померлого поміщали в спеціальні герметичні судини, так звані канопи, що ставили поруч із саркофагом у похоронній камері. Отже, тлінні останки фараона знаходили своє останнє земне пристановище в піраміді, а «ка» померлого залишало гробницю. «Ка», по єгипетських віруваннях, вважалося чимось начебто двійника людини, його «другим я», що залишало тіло в момент смерті і могло вільно переміщатися між земним і загробним світом. Залишивши похоронну камеру, «ка» спрямовувалося на вершину піраміди по зовнішньому її облицюванню, настільки гладкому, що ніхто зі смертних Плато Гізу не зміг би по ній пересуватися. Там вже знаходився батько фараонів - бог сонця Ра у своїй сонячній турі, у якій померлий фараон починав свою подорож у безсмертя.

Найбільш яскравими зразками релігійної поезії є гімни богам, що входили в різні збірники. Так, ще в «Текстах пірамід» містяться гімни Ра, Озирису. Хеті став автором «Гімну Нілу», що нагадує гімни іншим богам, тому що Ніл вважався божеством і його почитали під ім'ям Хапі. Але не Хапі, не бог оспівується і прославляється в ньому, а саме ріка, «приносяща їжу... творяща прекрасне»:

Слава тобі, Хапі!
Ти прийшов у цю землю,
З'явився, щоб оживити Єгипет...
Він зрошує полючи, створені Ра,
Щоб дати життя кожній козі...

Досить близько до релігійних гімнів примикають і гімни, присвячені фараонам. Цей жанр має й історичну цінність. Найбільш характерний у жанровому відношенні текст гімну фараону відноситься до епохи середнього царства. Це - «Гімн Сенусерту III», у якому прославляється цар - переможець ворогів і захисник своїх володінь. Подібні гімни часто входили в більш об'ємні збірники, такі, як «Розповідь Синухета». Збереглося більш 25 списків цього твору. Воно написано у формі автобіографії на стінах однієї гробниці. Основний пафос «Історії Синухета» той же, що й у висловах Неферті і наставляннях Аменемхета I, - прославляння нової династії. Значного розвитку цей жанр досягає в епоху Нового Царства, коли завойовницька політика фараонів знаходиться в зеніті слави і пошани. Свого роду розгорнутою формою царського гімну є «Поема про битву під Кадеше», у якій поет у риторичній формі описує перемогу Рамзеса II над хетами.

Однак з часом політична міць Єгипту слабшає. У XI столітті Єгипетська держава втрачає не тільки свої володіння, але і майже весь свій авторитет у Передній Азії. Ці важливі історичні факти відбиті в іншому творі про похід, але цього разу - мирному. Це - «Подорож Уну - Амона», посланого в Сирію, коли у Фівах правив первосвященик Амона - Херихор, що захопив згодом верховну владу у свої руки. Особливе значення мала стилістична єдність тексту. Можливо, стилістика викладалася переписувачам у спеціальних школах, де вони розбирали різні тексти з погляду стилю. І саме це дозволяє нам стверджувати, що давньоєгипетська література досягла найвищої художньої досконалості. Самі єгиптяни вважали літературу Середнього царства класичною - недарма твори цього часу збереглися в такій кількості пізніших списків, а їхня мова служила зразком для наслідування...

6. Внутрішня і зовнішня політика Рамзеса II
Широке монументальне будівництво в Древньому Єгипті епохи Рамзеса II

П

еріод правління фараона Рамзеса Другого один з найцікавіших етапів єгипетської історії. Цей час в основному характеризувався широким будівництвом і численними військовими походами. Для часу Рамзеса II характерно стабільне соціально-економічне положення, хоча до нас дійшли деякі свідчення про бунти ремісників у Фівах. Але в цілому , в економічному плані Єгипет процвітав, без цього минулого б неможливі тривалі військові походи Рамзеса II. Довге, царювання (1317-1251 р. до н.е.) Рамзеса II виявилося останнім більш-менш тривалим злетом колишньої могутності Єгипту. Надалі фараонам вже не вдавалося на скільки-небудь тривалий термін закріпити свій вплив і владу в сусідніх на півночі і на півдні країнах і нав'язувати їм свою волю.

Наочним свідченням могутності Рамзеса II служать руїни численних споруджених по його велінню чудових , багато прикрашених храмів і святилищ. Вони споруджувалися повсюдно в Єгипті й у Північній Нубії. Відповідно до древньої релігійної доктрини фараони вважалися істотами божественної природи, «дітьми великих богів світобудови» і тому були об'єктами релігійного шанування. Особливо послідовно це дотримувалося у відношенні Рамзеса II, прижиттєве і посмертне обожнювання і культове обслуговування якого здійснювалося по всьому Єгиптові і за його межами. Особливого розвитку обожнювання Рамзеса II досягло в Нубії. У деяких храмах Панорама малися навіть зображення Рамзеса II, що робить поклоніння самому собі як богу. Абідос Одними із самих чудових храмів є два печерних храми в Абу-Симбеле, у Нубії. Храми Абу-Симбел, висічені в тендітному піщанику, були споруджені три тисячі двісті років тому. Висота одного з них - тридцять три метри, ширина - тридцять вісім метрів, глибина - шістдесят п'ять метрів. У входу в храм піднімаються чотири двадцятиметрових колоси, кожний з який зображує Рамзеса II. Гігантські статуї як би охороняють древнє святилище. Невідомий скульптор увічнив також усіх дітей фараона, розташувавши їх у ніг Рамзеса II.

Чотири статуї буквально придушують своєю монументальністю. Можна собі представити розміри цих гігантів, якщо ширина обличчя кожної скульптури чотири метри сімнадцять сантиметрів, довжина носа - сто два сантиметри, довжина вуха - сто шість сантиметрів, ширина очей - вісімдесят чотири сантиметри, ширина рота - один метр десять сантиметрів. Разюче збереження портретних рис на колосах такого масштабу. Все оформлення храму було обумовлено однією ідеєю - усіма можливими способами звеличити могутність великого фараона. Починаючи від масштабів святилища і кінчаючи тематикою його декору, усе було пронизано цією ідеєю.

У виборі місця для храму позначилося настільки властиве єгипетським зодчим уміння поставити пам'ятник з урахуванням навколишньої місцевості: коли храм, Луксор. розташований на західному березі Нілу, висвітлюється першими променями сонця, Рамзес ІІ гігантські скульптури раптово офарблюються темно - червоним кольором і здаються особливо рельєфними на тлі чорних тіней. Колоси робили незабутнє враження все гнітючої моці фараона Прославлянню військових перемог фараона присвячені рельєфи гипостиля. На східній стіні, по обох сторони від входу, поміщені традиційні зображення - Рамзес убиває перед богами групи полонених, праворуч від входу - лівійців, ліворуч - нубійців. Права, північна стіна зайнята грандіозними скульптурними картинами, що оповідають про боротьбу Рамзеса II з хетами, у тому числі тут показана і знаменита битва під Кадеше. Поруч із храмом Рамзеса II знаходиться менший по розмірах, але не менш величний храм його дружини.

На південній стороні храму Абу-Симбел на стрімкій скелі з піщанику висічена «шлюбна стела» Рамзеса II. Вона відтворює текст документа, розісланого в різні храми Єгипту для його увічнення на їхніх стінах. Напис ця не уникла ушкоджень. Різьбяреві, що висікав в Абу-Симбеле текст «шлюбної стели», не вистачило місця для її повного відтворення. Він висік тільки сорок один рядок, незважаючи на те, що поступово зменшував розміри ієрогліфів. Зрештою йому довелося дійти до краю скелі і зупинитися, не завершивши оповідання. Ще один відомий єгипетський храм періоду Нового Царства - Луксорський храм у Фівах. Він чарує відвідувачів красою своїх колонад і рельєфів. Говорять, що в місячні ночі враження ще більш підсилюється завдяки «таємничості несподіваних ефектів світлотіні». Храм не був побудований при якомусь одному фараоні. Кожний з державних владик Єгипту вважав своїм обов'язком взяти участь у прикрасі обителі головного єгипетського бога Амона-Ра. Храм постійно перебудовувався, іноді навіть руйнувалися цілі зали, щоб на їхньому місці побудувати нові, ще більш грандіозні. Своєрідні ворота до храму утворять пілони - дві монументальні вежі з похилими стінами. Вони були побудовані в XIII столітті до нашої ери. Перед пілонами коштують величезні двадцатип ятиметрові обеліски, покриті ієрогліфічними написами. Обеліски висічені з асуанського граніту і важать більш 2500 тонн кожний. Але якщо напису на обелісках зрозумілі лише присвяченим, те чудові зображення на пілонах викликають загальне замилування. Тут відбите грандіозний бій, що відбувся між єгиптянами і хетами в XIV столітті до нашої ери при Рамзесі II. Це багатофігурна композиція, у якій древній майстер відмінно передав напругу бою, неприборканий порив наступаючих і запеклий опір що оборонялися. Над незліченними воїнами і бойовими колісницями височіє могутня фігура фараона, що на картині раз у десять більше простих смертних. На пілонах написана ціла поема про битву під місті Кадеше, що прославляє фараона і міць його бога-заступника - Амона-Ра. А поруч коштують шість величезних статуй переможця хетів - Рамзес II. Таке накопичення грандіозних обелісків, статуй, пілонів з яскраво розфарбованими картинами, залитими променями сонця, повинне було приголомшувати глядача, вселяти в нього замилування і вселяти боязкість перед могутністю усесильного фараона.

У цій же частині Фів, у долині царів, у скелі, була висічена Гробниця Рамзеса II, у якій спочатку спочивала мумія фараона. Гробниця Рамзеса - грандіозне спорудження, що іде в глиб скелі до ста двадцяти двох метрів. Мумію Рамзеса II разом з муміями інших фараонів епохи нового царства в 1881 році знайшли Г. Масперо і Э. Бругш у печерній схованці в скелях Дейр-ель-Бахри. Мумія, що нині знаходиться в Каїрському музеї, добре збереглася і дає можливість побачити вигляд високого, величного старого, у якого виявляються риси подібності з тим вишукано красивим юнаком, що відбитий у прекрасній базальтовій статуетці з Туринського музею.

Економічне становище Стародавнього Єгипту епохи Рамзеса II

Чисельні багатства у виді данини, податей і видобутку, що надходили зі скорених країн, діставалися фараону, храмам і знаті. Рамзес II щедро обдаровував святилища, намагаючись здобути прихильність і підтримку не тільки богів, але і їх слуг-жерців. У житті Стародавнього Єгипту, як і в усьому древньому світі, релігія відігравала величезну роль і в сполученні зі зростаючою економічною могутністю жрецтво в інших випадках впливало на найважливіші політичні події. Великі храми володіли десятками тисяч рабів і величезною кількістю землі. У храмових коморах накопичувались сотні кілограмів золота і срібла, величезні запаси зерна, олії, меду, провина, овочів, тканин, одягу. Храмам належали цілі міста, десятки торгових судів і ремісничих майстерень. Не підлягає сумніву, що це був період економічного процвітання Єгипту. Без наявності великих продовольчих запасів у державних засіках неможливі були б ні тривалі війни, ні широке монументальне будівництво в долині Нілу.

Але загальне стабільне положення в Єгипті аж ніяк не означає, що все населення жило безбідно. Прагнення до розкоші і пишності одних неминуче вело до позбавлень, нещасть і жорстокої експлуатації інших. Крім хліборобів у Єгипті було велике ремісниче населення. Адже будівництво скельних гробниць і храмів вимагало величезної кількості робочих рук: каменотесів, тесль, столярів, скульпторів, живописців. Пліч-о-пліч з ними трудилася ціла армія ткачів, кравців, шевців, ювелірів, що обслуговували мертвих. Збереглися матеріали, що розповідають про життя ремісників. Важким була їхня праця, убоге й одноманітне харчування, убоге житло. Робота кожного ретельно враховувалася. Учені знайшли свого роду журнали, у яких щодня відзначався прихід на роботу. Переписувачі, що знаходилися в некрополі, акуратно вели свої записи. Це були дуже короткі ділові звіти «про тих, котрі приносять воду», «про тих, котрі приносять овочі», «про тих, котрі приносять риб», «про тих, котрі спилюють дерева», «про тих, котрі роблять гіпс». Робилися також позначки про видачу інструментів, продовольства, одягу. Проти багатьох імен стояли «пташки» - позначки переписувача при перевірці списків.

Масові виступи іноді приносили перемогу страйкуючим. Збереглося кілька позначок про видачу продовольства відразу ж після припинення роботи і переговорів з начальством. Іноді ж чиновники і жерці обманювали ремісників. Вони змушували їх відновляти роботу, обіцяючи видати продовольство, але не стримували свого слова. У таких випадках ремісники знову кидали роботу. Простеживши маршрут виступу ремісників, сучасні вчені зробили цікаве спостереження: страйкуючі завжди направлялися до тих храмів, у яких у цей день було скупчення прочан. Вони, очевидно шукали співчуття в народу, прагнули, щоб про їхню боротьбу знало все населення Фів. Тому страйкуючі розташовувалися звичайно чи біля храму чи біля самих оживлених доріг і кричали правителю міста, коли він проходив.

Військові походи Рамзеса II

Третій представник дев'ятнадцятої династії, почав нову епоху в історії Стародавнього Єгипту - епоху Ремесидів. Вступивши в 1317 р. до н.е. на престол після смерті батька Сеті I, що правив біля одинадцяти років, юний фараон (Рамзесу йшов тоді двадцять другий рік) з перших кроків показав себе людиною із сильною волею. Успішні військові компанії Сеті I повернули Єгиптові частину його колишніх азіатських володінь, влили в економіку країни живлющий струмінь у виді рабів, військового видобутку і данини. І Рамсес Другий вирішив, що настав придатний момент для нових завоювань. Він навіть плекав думку не тільки відновити єгипетську державу в її колишніх границях, але і просунути їх ще далі на північ. А для цього треба насамперед розбити хетів, що стали центром притягання для всіх таємних і явних ворогів Єгипту.

Наскільки можна судити, спираючись на свідчення збережених джерел, Рамзес II зробив кілька походів в Азію. Перший з них датується четвертим роком царювання великого фараона, про що говориться на так називаній середній стелі, поставленої Рамзесом у ріки Ель-Кельб («Собачої ріки») . Очевидно, у даному випадку Рамзес II прагнув підкорити морське узбережжя Палестини і Фінікії як необхідну умову подальшого успішного ведення боротьби з хетами. Другий похід, датуємий п'ятим роком царювання, найбільше освітлений єгипетськими пам'ятниками, завершився битвою під стінами Кадеша на Оронті. У десятий рік свого царювання Рамзес II знову вторгся у Фінікію, на що вказує поставлена їм у ріки Ель-Кельб південна стела. Існує ще північна стела, але її текст цілком зруйнований. У цей же час Рамзес II зробив військовий похід у Північну Сирію, про що повідомляють серії рельєфів у Карнаці і Луксорі й інші пам'ятники. У Північній Сирії було захоплене місто Тунип.

У період між одинадцятим і двадцятим роками свого правління Рамзес II був зайнятий зміцненням єгипетського панування в Палестині. У цей же час його військо проникло в місто Едом і місто Моав. Через тринадцять років після мирного договору , у тридцять четвертий рік свого царювання, Рамзес II одружився зі старшою дочкою Хаттушиля. Останній, супроводжуючи свою дочку, з великим почтом і багатими дарунками особисто прибув у Єгипет для участі у весільних торжествах . Прибуття в столицю Єгипту, у місто Пер-Рамзес, Хаттушиля було витлумачено придворними як чергова блискуча перемога Рамзеса II. Пізніше, як повідомляють стели з Коптоса й Абідоса , фараон взяв у дружини й іншу дочку Хаттушиля. Напису про шлюб старшої дочки Хаттушиля були висічені в багатьох місцях у Єгипті і Нубії. Рамзес Великий скорив багато сусідніх племен і народів. Але не всіх переможених царів позбавляв володінь і сану. З чотирьох з них він брав щорічну данину, вимагаючи, щоб вони раз у рік прибули до нього на уклін у столицю Єгипту.

7. Висновки

Т

ак, яке ж значення в остаточному підсумку мають події епохи Рамзеса Великого, який вплив зробила історія Стародавнього Єгипту на подальший розвиток цієї країни і світової історії в цілому? Які ж висновки з усього, сказаного вище?

Час царювання Рамзеса Великого відкриває нову епоху в історії Стародавнього Єгипту - епоху Ремесидів. Усі нащадки цього фараона взяли собі його ім'я, бажаючи бути схожими на великого предка. Рамсес II довів до логічного завершення ті принципи обожнювання фараона і його влади, що із древніх часів були характерні для світогляду жителів країни Нілу. Дуже древнє представлення про фараона, як про божество і сина божественних батьків, носило при Рамзесі явно політичний відтінок, і, тому, пропагуючи, воно пережило тисячоріччя фараонівського періоду давньоєгипетської історії, показавши свою життєвість і в часи Птолемєїв і римських цезарів.

Храми, побудовані при Рамзесі II являли собою новий тип культової архітектури, що з'явилася в результаті взаємодії єгипетських і нубійських традицій. В процесі створення храмів формувалися місцеві школи архітекторів, скульпторів і живописців. Можливо, що майстри з завойованих країн училися в самому Єгипті.

У період правління Рамзеса II завершився черговий етап освоєння Нубії, здійснений на відміну від інших країн в основному мирним шляхом. Велике значення мав ідеологічний вплив на населення, що і втілилося в храмовому будівництві. Для релігійної політики Рамзеса II у завойованих країнах було характерне узвишшя єгипетських богів над місцевими божествами. стосовно Нубії це пояснюється тим, що Рамзес II хотів наблизити північну її частину до статусу нома. Ном - адміністративний округ у Древньому Єгипті, що мав політичний і релігійний центр, військо, герб і богів - заступників. Подібна політика пояснюється економічною залежністю Єгипту від природних ресурсів Нубії, особливо золота .

Отже, ми самі змогли переконатися, що ніколи велика держава Єгипет у величезному ступені вплинула на хід історії і дотепер нас дивує й уражає колишньою могутністю древньої «Країни Великого Хапі».

Список літератури

- Аравія. Матеріали по історії відкриття.-М.,1981.

- БєловА.- Петровський Н. . Країна Великого Хапі.- Л.,1973.

- Біблія.

- Стучевский І.А.. Рамзес II і Херихор. З історії Стародавнього Єгипту епохи Рамзесів.- М., 1984.

- Енциклопедія для дітей. Країни і народи. - М., 1994.

- Ерман А. Життя в Древньому Єгипті.-К.,1987.

- Керам К. Боги гробниці вчені. – М., 1960.

- Рак И. В. Міфи Стародавнього Єгипту. – М.,1993.

- Шмельов И. П. – Золото Стародавнього Єгипту. – М.,1990.

- Котрелл Л. В часи Фараонів. – М.,1982.

- Казки і повісті Стародавнього Єгипту. – К.,1979.

- Коротка літературна енциклопедія. – М.,1964.

- Котрелл. «У часи фараонів».

- Дж. Брестед. «Історія Єгипту з найдавніших часів до перського завоювання».

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:12:32 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:43:44 24 ноября 2015
что ето за бред
лиза17:27:59 13 октября 2011
реферат очень хороший,но пропущена одна глава"Денежная система древнего Египта".а ведь за это снижают бал,так что это большая ошибка.
марина скуратова22:13:26 07 октября 2011Оценка: 4 - Хорошо
ПРИКОЛЬНЫЕ СОЧИНЕНИЯ
НАСТЯ21:30:51 12 октября 2010

Работы, похожие на Реферат: Культура стародавнего Египта \укр\

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149913)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru