Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості

Название: Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості
Раздел: Рефераты по журналистике
Тип: курсовая работа Добавлен 15:23:02 23 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 5313 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План

Вступ

Розділ 1. Основні теоретичні засади розуміння свідомості

1.1 Поняття свідомості, основна характеристика, структура

1.2 Характеристика суспільної, масової та індивідуальної свідомості та їх взаємодія

Розділ 2. ЗМІ як один з головних факторів формування свідомості

2.1 Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації

2.2 Вплив засобів масової комунікації на свободу вибору й самовизначення людини

Розділ 3. Значення засобів масової комунікації в процесі формування свідомості як соціального явища

3.1 Дослідження природи громадської думки як стану масової свідомості – джерела і специфіка її формування

3.2 Самовизначення особистості в інформаційному суспільстві

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Постіндустріальну цивілізацію, що донедавна домінувала, швидкими темпами витісняє цивілізація інформаційна. З кінця ХХ століття революція в аудіовізуальних ЗМК обумовила глобалізацію інформаційних процесів. Нині спостерігається становлення цілісності міжнародної спільноти, поглиблення інтеграційних процесів, які стосуються світової економіки та політики, соціальної сфери, науки і культури, інтелектуальних потенціалів держав. Завдяки новітнім технічним засобам масової комунікації стає можливим швидке переміщення інформації у просторі. Безперечно, засоби масової комунікації змінили культурний ландшафт світу. Він почав набувати рис того, що Г. Маклюен назвав „глобальним селищем” .

У постіндустріальному суспільстві ЗМК набувають визначальної ролі в управлінні суспільством: саме вони є безпосередніми носіями та розповсюджувачами знання і значимої інформації. Масові комунікації стали невід’ємною складовою сучасного суспільства, яке використовує спеціальні засоби інформаційного обміну для встановлення та підтримки постійних зв’язків як на рівні індивідів, так і суспільства в цілому.

В умовах тотальної інформатизації людина перестає самостійно думати. Сучасний світ, тобто уявлення про нього, яке значною мірою формують засоби масової комунікації у відверто маніпулятивній формі, показано у викривлених, часто не відповідаючих дійсності, образах. За допомогою інструментів комунікації різні факти, політичні події, взагалі соціальна реальність інтерпретуються у вигідному для авторів повідомлення світлі, нав’язуючи загалу потрібне розуміння і дії, що з них випливають. Вплив є тим сильніший, чим більше ця мета прихована від реципієнтів. ЗМК здійснюють суттєвий вплив на суспільство, його стан та масову свідомість. Це медіатор між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління. А головне, за своєю природою ЗМК здатні швидко формувати та змінювати громадську думку та народні настрої, що робить їх неоціненним скарбом в руках сильних світу цього.

Отже, процес формування масової свідомості в умовах влади інформаційних технологій та засобів масової комунікації стає центральною у повсякденному бутті кожного. Це твердження, що повністю характеризує сучасний стан речей того світу, в якому ми живемо, показує, наскільки актуальною є потреба детального дослідження проблеми ідентифікації громадської думки. Адже, якщо направити діяльність системи ЗМК в правильному, корисному для кожної людини, руслі, то можна побудувати справді високорозвинуте, демократичне, національно свідоме суспільство.

Ступінь розробки проблеми. Проблемі місця та ролі засобів масової комунікації в процесі формування свідомості в світовій науці приділено не мало уваги. Зокрема, дослідженням впливу ЗМК на формування громадської думки займаються такі визначні зарубіжні та вітчизняні вчені як Деннис Е., Меррил Д., Городенко Л., Приходченко Л. Прохоров Е.П., Гринберг Т.Е. тощо. Проблемами свідомості та самоідентифікації особистості переймаються Ж.Дельоз, Ю.Хабермас, В.Хесле, Р.Баумайстер,А.Гідденс, М.Серто та багато інших відомих діячів науки.

В цілому, дослідженню інформаційної діяльності ЗМК присвячено безліч робіт у різних сферах науки: філософії, соціології, політології, історії, психології та ін. За останні роки накопичено велику кількість емпіричного матеріалу. У той же час слід зазначити, що публікації по даній темі носять переважно загальнотеоретичний характер. У роботах багатьох авторів, опублікованих до 90-х років, проблеми хоча і розглядаються в тісній прив'язці до реалій нашої країни, однак ці реалії в основі своїй пішли в минуле і керуватися теоретичними й особливо практичними висновками треба дуже і дуже обережно.

Об’єкт дослідження: масова свідомість та індивідуальна свідомість як категорія відображення дійсності людиною.

Предмет дослідження: місце та роль засобів масової комунікації в процесі формування свідомості.

Мета. Дослідити значення ЗМК в процесі формування індивідуальної та масової свідомості.

Завдання:

- визначити поняття свідомості, її структуру та рівні;

- охарактеризувати суспільну, масову та індивідуальну свідомість та їх взаємодію між собою;

- дати визначення поняттю ЗМК;

- з`ясувати сутність та структуру засобів масової комунікації;

- визначити вплив засобів масової комунікації на свободу вибору та й самовизначення людини;

- дослідити джерела і специфіку формування природи масової свідомості;

- ознайомитися з процесом самовизначення особистості в інформаційному суспільстві.

Основні методи дослідження. Під час написання роботи було використано декілька наукових методів, що дало можливість краще дослідити обрану тему. А саме:

- метод аналізу документів;

- метод системного аналізу;

- методи індукції та дедукції;

Теоретична і практична значимість роботи. Матеріал даної роботи несе теоретичну та практичну значимість для фахівців, які працюють у сфері PR-технологій. Теоретичний зміст курсової дає можливість ознайомитися із філософським трактуванням поняття „свідомості”, загальною структурою засобів масової комунікації, докладно визначити, який вплив здійснює ЗМК на процеси формування масової свідомості та самосвідомості особистості.

Практична значимість полягає в тому, що в даній роботі доведено вагомість засобів масової комунікації як дієвого інструменту формування громадської думки стосовно того чи іншого факту, події, явища суспільного життя. Це ще раз свідчить про беззаперечність використання ЗМК в PR-технологіях.

Взагалі, підняті в роботі проблеми є наразі насущними на сучасному етапі розвитку людської цивілізації.

Розділ 1. Основні засади розуміння свідомості

1.1 Поняття свідомості, основна характеристика, структура, рівні

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.

Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку, дух не народжувався, не виникав і не поставав: вона жила своїм власним життям, розвивалась, породжувала явища природи та історії. Подібні тлумачення були звичайним продуктом фантастичного, гіпертрофованого розуміння людської свідомості. Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншими явищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Тому, стверджували ідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

У історико-філософському процесі проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень. Ось деякі з них.

Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. [24, ст.79]

Свідомість – абсолютний, трансфеноменальний вимір суб’єкта у світлі його буття, усвідомлюваний людиною її внутрішній духовний світ. [40]

Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. [24, ст. 80]

Як бачимо, вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності. [34, ст. 17]

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей "сталий" внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності.

Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй.

Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує у формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними процесами.

Більшість визначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне.

Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення у формах культури. З різноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і понятійних образів, які найбільше співвідносяться з майбутнім результатом її діяльності, з тим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічні образи, котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідає людським потребам. На думку Е.В.Ільєнкова[1] , людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому "ідеальність" є аспектом культури, її виміром, властивістю.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії.

Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру. [29, ст. 178]

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд[2] (1856-1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). На наш погляд, концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер[3] , Е.Гартман[4] , А.Бергсон[5] та ін.).

Разом з тим багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології, медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість.

Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме — другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай самого себе". Із становленням філософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний, неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном[6] , діяльність душі — це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.

Таким чином, самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають у певному співвідношенні, яке структурується за принципом доповнюваності. Самосвідомість конкретизується через рефлексію, яка розкриває зміст свідомості, її місце та роль у суб'єктивній реальності самосвідомості.

У філософській літературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Цей принцип полягає також у предметному і критичному осмисленні людиною наукового знання, його змісту і методів здобування. Як форма пізнання, рефлексія є не тільки критичним, а й евристичним принципом. Оскільки своїм предметом рефлексія обирає знання про саме знання, то вона перетворюється на джерело нових знань. Ось чому, на наш погляд, рефлексію можна розглядати як діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.

Розглядаючи цей рівень (під структуру) суб'єктивності, необхідно додати, що самосвідомість і рефлексія не є результатом лише внутрішніх потреб ізольованої свідомості, вони зароджуються в процесі колективної практичної діяльності та міжлюдських взаємин. А це значить, що людина не відкривається собі в ході індивідуальної рефлексії, а виявляє себе через свої стосунки з іншими людьми, поведінку, дії та соціальне значущі вчинки. У процесі залучення людини до системи міжлюдських відносин самосвідомість та рефлексія постійно перевіряються, коригуються та розвиваються. [17, ст.98]

Отже, підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.

Все сказане свідчить лише про перші підступи до розкриття структури внутрішнього суб'єктивного світу людини, тому проблемі свідомості ще далеко до свого вирішення. Ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, стан, структуру і властивості свідомості. Нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язку свідомості з діяльністю та індивідом, буттям тощо. Мабуть, останнє слово має бути за наукою. Сподіваємось, що молекулярна біологія, генетика, інформатика та інші науки у майбутньому змінять наші уявлення про свідомість.

Подібно до гегелівського мислячого духу, який продовжує природу, завершуючи цикл розвитку відображення і таким чином виступаючи його найвищим етапом, сучасна інформаційна технологія може бути початком нового циклу розвитку природного і соціального. [7, ст. 105]

Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.

1.2 Характеристика суспільної, масової та індивідуальної свідомості та їх взаємодія

Суспільною свідомістю є сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, в яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних стосунків. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, оскільки свідомість можлива лише як продукт соціальних стосунків. Але і суспільство може бути назване суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість.

Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених ідей, теорій, відчуттів, традицій, тобто всього того, що складає вміст суспільної свідомості, утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує певну роль суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, проте не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинність іншої. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно і в єдності з ним. Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивному і активно-творчому. Суть свідомості якраз в тому і полягає, що вона може відображати суспільне буття лише за умови одночасного активно-творчого перетворення його. [11, ст. 153]

Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їх відмінність, специфічну роз'єднаність, відносну самостійність.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона в своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не лише відображати буття, але і активно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та функція суспільної свідомості, що історично склалася, яка робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Жодні реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їх сенсу і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а лише повиснуть в повітрі.

Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранний і різнобічний. [14, ст.55]

Так, речами, створеними людиною, є опредметнення відповідних ідей, органічно містять, таким чином, в собі елементи суспільної свідомості. Відображаючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через перетворюючу діяльність людей.

Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що вона володіє спадкоємністю. Нові ідеї виникають не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного виробництва, на основі духовної культури минулих поколінь.

Будучи відносно самостійною, суспільна свідомість може випереджати суспільне буття або відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекту[7] виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагерром[8] фотографування. Ідеї практичного використання радіохвиль[9] здійснювалися майже через 35 років після їх відкриття і так далі.

Суспільною свідомістю є особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише їй характеристиками, специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

Суспільна свідомість, відображаючи всю складність і суперечність суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона придбало класову структуру. Відмінності в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. [18, ст. 200]

У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються в свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдською, гору верх націоналізм і шовінізм.

По рівню, глибині і мірі віддзеркалення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість буденну і теоретичну. З точки зору її матеріальних носіїв слід говорити про суспільну, групову і індивідуальну свідомість, а в історіко-генетичному плані розглядають суспільну свідомість в цілому або його особливості в різних суспільно-економічних формаціях.

Аналіз суті і структури суспільної свідомості почнемо з розгляду індивідуальної свідомості і його діалектичного взаємозв'язку з суспільним.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призму конкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів, відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється його індивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.

Діалектика взаємозв'язку індивідуальної і суспільної свідомості - це діалектика взаємозв'язку одиничного і загального. Суспільна свідомість складається на основі свідомості окремих людей, але не є їх простою сумою. Це якісно нове суспільне явище, органічний і перероблений синтез тих ідей, поглядів, відчуттів, які властиві індивідуальній свідомості.

Індивідуальна свідомість людини яскравіша за суспільну свідомість. Проте вона не досягає тієї глибини, яка властива суспільній свідомості, що охоплює всі сторони духовного життя суспільства.

В той же час індивідуальна свідомість окремих людей через їх особливі достоїнства в окремих областях знання може підніматися до рівня суспільного. Це можливо, коли індивідуальна свідомості набуває загальнолюдського, наукового значення, виражає ідеї, які співпадають з суспільними потребами. Д.Ватт[10] і Н.Ползунов[11] майже одночасно створили парові машини. Але в Англії ідеї Ватта зажадалися суспільством і отримали розвиток, а у відсталій Росії не було суспільної потреби в парових двигунах[12] і використання їх загальмувалося. З іншого боку, кажучи про взаємозв'язок індивідуальної і суспільної свідомості, слід підкреслити, що індивідуальна свідомість несе на собі відбиток суспільного, оскільки воно завжди є і буде продуктом суспільства. Будь-який індивід є носієм суспільних поглядів, звичок, традицій, що беруть свій початок з глибини століть. У свою чергу, всі люди певною мірою несуть в своїй свідомості сучасні ідеї, погляди і тому подібне Людина не може бути ізольованою від суспільства і суспільних ідей. Трансформуючись через буття окремих людей, їх суспільну свідомість формує індивідуальна свідомість. Ньютон[13] зробив свої геніальні відкриття тому, що він, за його словами, стояв на плечах таких гігантів думки, як Галілей[14] , Кеплер[15] і багато інших. Суспільство - складна матеріальна єдність, що складається з безлічі різних соціальних груп. Такими групами є класи, стани, інтегральні (працівники розумової і фізичної праці, жителі міста і села), етнографічні, демографічні і професійні групи. Кожна група є суб'єктом певної свідомості, і в цьому сенсі можна говорити про групову свідомість. Групова свідомість діалектично пов'язана з суспільною свідомістю. Вона складається на основі індивідуального, але, як і суспільна свідомість, не являє собою простої суми індивідуального, хоча і відображає буття соціально-економічних і політичних умов життя кожної групи людей. В той же час групова свідомість опосередкує суспільну свідомість і виступає як елемент або підсистема суспільної свідомості, входячи в неї частиною своїх елементів. [39]

Буденна свідомість - це нижчий рівень суспільної свідомості, їїневід'ємна частина, підсистема суспільної свідомості. Вона відображає прості, зримі стосунки між людьми, між людьми і речами, людиною і природою. Повсякденна практика людей дозволяє встановлювати на емпіричному рівні окремі причинно-наслідкові зв'язки між явищами, дозволяє будувати прості висновки, вводити нові поняття, відкривати прості істини. Проте на рівні буденної свідомості неможливо глибоко проникнути в суть речей, явищ, піднятися до глибоких теоретичних узагальнень. У перший період життя людей буденна свідомість була єдиною і головною. у міру розвитку суспільства виникає необхідність в глибших узагальненнях, а буденна свідомість стає недостатньою для задоволення збільшених потреб. Тоді виникає теоретична свідомість. Виникаючи на основі буденної свідомості, вона направляє увагу людей на віддзеркалення суті явищ природи і суспільства, спонукаючи до глибшого їх аналізу. Через буденну свідомість теоретична свідомість пов'язана з суспільним буттям. [34, ст. 32]

Теоретичну свідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє глибшому розвитку суспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і суть матеріальних і духовних процесів.

Буденна свідомість складається з буденного знання і суспільної психології. Теоретична свідомість несе в собі наукові знання про природу і суспільство. Буденне знання - це знання елементарних умов буття людей, що дозволяє людині орієнтуватися в його безпосередньому оточенні. Це знання про використання простих знарядь праці, простих природних явищах, нормах стосунків один з одним.

Суспільна психологія - це сукупність відчуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосереднього суспільного буття.

Над суспільною психологією підноситься ідеологія. Ідеологія - це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відображають суспільні стосунки в більш менш стрункій системі. Ідеологія включає політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.

Суспільна психологія не здатна піднятися до глибоких науково-теоретичних узагальнень. Вона відображає суспільне буття поверхнево, хоча і тісніше пов'язана з ним, чуйно реагуючи на всілякі його зміни. Ідеологія, глибше відображаючи суть суспільного буття сприяє кардинальнішим його змінам на основі використання наукових даних.

Між суспільною психологією і ідеологією існує органічна і діалектична єдність. Ідеологія, аналізуючи і узагальнюючи результати практичної діяльності людей, дозволяє встановити основні тенденції в розвитку історичних процесів.

У нас склалося обмежене і невірне уявлення про масову свідомість, трактуючи як низькопробну, примітивну частину буденної свідомості певної частини трудящих і перш за все молоді. Але масова свідомість є складнішим феномен. За підрахунками соціологів, кожна людина є членом як мінімум 5-6 лише малих і не менше 10-15 великих і "середніх" формальних і неформальних груп. Ця маса людей, будучи реальною, природною спільністю, об'єднується якимсь дійсним соціальним процесом, здійснює загальну діяльність, демонструє спільну поведінку. Більш того, сам феномен маси не виникає, якщо подібна загальна, спільна діяльність або подібна поведінка відсутні. Масова свідомість - це свідомість маси, свідомість різних типів і видів мас.

З масовою свідомістю пов'язана громадська думка, яка представляє його окремий випадок. Громадська думка висловлює відношення (приховане або явне) різних соціальних общностей до тих або інших подій дійсності. Вона визначає поведінку окремих осіб, соціальних груп, мас і держав. [18, ст. 178]

Громадська думка може відображати істину або бути помилковою. Вона може виникати стихійно, а може формуватися як частина масової свідомості державними установами, політичними організаціями, засобами інформації. Наприклад, в 30-і роки засобами пропаганди в нашій країні було сформовано масову свідомість нетерпимості до інакодумців. І громадська думка вимагала смерті всім, хто по своїх переконаннях не вписувався в рамки масової свідомості. [33, ст. 58]

Правильне уявлення про суспільну свідомість не можна скласти, не аналізуючи специфічних форм, за допомогою яких реально здійснюється віддзеркалення суспільного буття і зворотна дія суспільної свідомості на життя суспільства.

Під формами суспільної свідомості розуміють різні форми віддзеркалення в свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, етичної свідомості, релігійної і атеїстичної свідомості, естетичної свідомості, природно-наукової свідомості.

Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям найоб'єктивнішого світу - природи і суспільства. Різні форми свідомості відображають стосунки між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і служать основою політичних програм. У науці пізнаються конкретні закони природи. Мистецтво відображає світ в художніх образах і так далі. Маючи своєрідний предмет віддзеркалення, кожна форма свідомості має свою особливу форму віддзеркалення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.

Але багатство і складність об'єктивного світу створюють лише можливість появи різних форм суспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопичення знання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні і правові погляди і ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.

Розділ 2. Засоби масової комунікації: зміст, сутність, структура, функції

2.1 Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації

Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.

В демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.

Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей. [8, ст. 18]

Ці засоби називають ЗМК, або засобами масової комунікації (ЗМК).

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

Історія становлення та функціонування ЗМК виокремила такі основні концепції діяльності:

1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.

2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон[16] , Дж Локк[17] , Д. Мілль[18] ) і ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.

3. Тоталітарна концепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін[19] ), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й. Сталін[20] , А Гітлер[21] , Й. Геббельс[22] , Мао Цзедун[23] ) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.

4. Концепція соціальної відповідальності преси. Утвердилася в середині XX ст., виходила з таких цілей ЗМК: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії. [15 ст. 53]

Оскільки йдеться про владний потенціал ЗМК, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.

З появою перших газет виникла проблема вільної преси, яка стає предметом полеміки, а згодом і загострюється у XVIH ст. у роки Французької буржуазної революції.

У ці часи була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:

• відокремлення новин від коментарів;

• відкритість урядової інформації;

• відсутність цензури. [20, ст.133]

Свободу преси в сучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, позаяк поняття преси у XX ст. радикально змінилося.

Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.

Існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права"). Ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Проте цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми "папарацци" та "орал-гейт", що активно дискутувалися громадськістю після загибелі британської принцеси Діани[24] та скандального процесу Б. Клінтон[25] — М. Левінські[26] .

Більш того, за умов глобалізації, коли провідні інформаційні агенції та телерадіокомпанії монополізовані в руках небагатьох ТНК, насамперед американських, поняття свободи ЗМК набуває формального характеру. Свідчення того — висвітлення агресії НАТО на чолі зі США в Югославії, Афганістані, Іраці тощо. [3, ст. 359]

Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" — авторитарна, коли ЗМК можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом "свобода" взагалі

ЗМК є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності.

Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:

• інформування громадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, коледжів, технікумів, університетів, академій);

• критики й контролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;

• артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;

• мобілізації, котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);

• інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;

• формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;

• оперативну, яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.

Як спостережено, основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації.

Одним з найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.

Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики ЗМК. [22, ст. 189]

Сформулюємо принципи вибору публікацій і передач:

1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи.

2. Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМК до негативізму та сенсацій.

3. Новизна фактів. Повідомлення про найновіші факти — досягнення в економіці, рівень безробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи — завжди привертають увагу.

4. Політичний успіх. Йдеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтинги популярності, культ зірок — у політиці, спорті, культурі.

5. Високий суспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансів прозвучати в ефірі чи бути надрукованим на шпальтах газети. Відповідно люди з еліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу до ЗМК

Масова комунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів. [21, ст. 162]

Ідеологами, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки тощо містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.

У сучасному світі роль засобів масової комунікації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши ЗМК четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).

Отже, ЗМК можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання.

А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.

І справді, скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, її, залежно від політичних симпатій, можна назвати і терористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це "наш", то "розвідник", якщо "ненапі", то "шпигун" тощо.

Трапляються і парадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну Раду Української Народної Республіки "буржуазною", хоча більшість у ній мали соціал-демократи. Проблема полягала в тому, що вони були українськими соціал-демократами. А в російській соціал-демократії, як відомо, демократія закінчувалася на українському питанні.

В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через ЗМК.

Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:

• приватна власність як головне джерело соціального зла;

• неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;

• керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;

• єдине правильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм. Де ці міфи нині? Чи домінують вони? Крах так званого соціалістичного табору показав, "хто є хто".[10, ст. 81]

Так само і в західному світі далеко не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів.

Ось, наприклад, базові міфи США:

• про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

• про нейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду, ЗМК;

про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;

• про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;

• про плюралізм ЗМК та ін..

Переконаний, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це є темою для окремої розмови).

Отже зазначимо, що ЗМК за формами організації можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими:

• приватними, коли ЗМК перебувають у приватній (корпоративній) власності й фінансуються за рахунок доходів від реклами і пожертв (США);

• державними, коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишній СРСР, Китай, нинішня Франція);

• суспільно-правовими, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціального податку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загалом контролюються суспільними радами (телебачення і радіо в Німеччині) тощо.

Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах.

У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві.

Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. [7, ст.75]

У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю.

У США питаннями регулювання діяльності ЗМК опікується Федеральна комісія з комунікації. [36, ст. 519]

В Україні питанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада з телебачення та радіомовлення, [1] яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту. [2]

Отже, структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.

свідомість масова комунікація суспільна

2.2 Вплив засоби масової комунікації на свободу вибору й самовизначення людини

Жодна філософська проблема не має, мабуть, такого соціального й політичного звучання в історії суспільства, як проблема свободи. Особливо гостро ця проблема відчувається в сучасну епоху, коли технології прихованого управління масовою свідомістю стають з кожним днем досконалішими. У зв’язку з цим виникають питання: наскільки вільною є особа, що знаходиться під постійним тиском ЗМК? Як прихований вплив ЗМК діє на свободу вибору й самовизначення людини? Чи обмежують свободу маніпулятивні технології?

Питання про те, чи дійсно ЗМК мають такі необмежені можливості впливу на свідомість людей, залишається відкритим і зараз. У сучасній науці існують два підходи до проблеми маніпуляційних можливостей ЗМК: медіаорієнтований і медіацентристський [11, ст. 68]. Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критично налаштований споживач інформації; ЗМК не можуть підпорядковувати собі свідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМК до своїх потреб. Людина вибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам, тим самим формуючи ринок інформації. При аналізі ЗМК як інструменту впливу на масову свідомість слід пам'ятати, що, в першу чергу, вони є засобом комунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вона відсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості, сама встановлює черговість сприйняття. Масова аудиторія – це, перш за все, індивіди й особистості, а не пасивна маса для споживання духовної продукції. Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу, культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМК нав'язати кардинальні стереотипи часто стикаються з активним психологічним опором, що є результатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але й до її джерела [5, ст. 16]. Більшість людей не піддаються маніпуляції зі сторони ЗМК, оскільки отримані реципієнтом повідомлення сприймаються не автоматично, вони передбачають певні особово-творчі реакції. Під останніми мається на увазі сукупність поглядів й інтересів індивіда або деякі внутрішні чинники, які іноді істотно змінюють результати прихованого впливу [37, ст. 54]. Медіаорієнтований підхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.

Згідно з медіацентристським підходом аудиторія ЗМК – пасивна маса, схильна до навіювання й стороннього управління. ЗМК створюють для цієї знеособленої маси нову реальність, ілюзорний світ. Представники медіацентристського підходу вважають, що ЗМК нівелюють індивідуальність людини, позбавляють її самостійності й свободи вибору. Як відзначає Т. Томпсон, один з представників цього напряму, ЗМК є сурогатні, лицемірні, принижуючі людську гідність явища, схильні до спрощення, ЗМК – масове виробництво, що ігнорує індивідуальні смаки. Вони поневолюють розум і руйнують природну культуру [38, ст. 45-58].

На нашу думку, було б недоцільним повністю заперечувати позитивне значення ЗМК, оскільки вони є ефективним інструментом підтримки суспільної рівноваги й соціальної взаємодії. Але, в той же час, слід визнати, що маніпулятивні можливості засобів масової комунікації величезні. Сучасний світ з кожним днем стає все більш інформаційно-насиченим, а тому часто незрозумілим для людей. Людина не здатна самостійно отримати й перевірити всю необхідну йому інформацію, отже, вимушена багато що сприймати як правду. Таким чином, наповнюючи потрібним змістом повідомлення, що передаються ЗМК, можливо подавати суспільству не лише знання про навколишню дійсність, але й цілеспрямовано формувати емоційні та поведінкові стереотипи, установки, шаблони. Можна стверджувати, що сучасна людина формується й живе в особливій, спотвореній реальності, де ЗМК створюють сприятливий ґрунт для прихованого впливу на свідомість людини [13, ст. 107-108].

Між розглянутими вище полярними точками зору існує досить багато компромісних підходів, які, в цілому, не заперечують серйозного впливу ЗМК на свідомість і поведінку населення, але вказують і на важливі обмеження могутності ЗМК. У процесі дослідження феномена прихованого впливу засобів масової комунікації на свідомість людей необхідно враховувати, що результат подібного впливу залежить від багатьох чинників – соціальних, культурних, політичних, економічних умов, а також від індивідуально-психологічних особливостей людини, на яку направлений маніпулятивний вплив [25, ст. 145-146].

Для поступального руху суспільних систем необхідно, з одного боку, засвоєння досвіду попередніх поколінь, а з іншого – ознайомлення з ідеями, які стосуються майбутнього. Реалізувати це завдання можна шляхом цілеспрямованого розповсюдження й утвердження в масовій свідомості соціально значущих відомостей і знань. Це одночасно й обмежує свободу особистісного самовизначення, й відкриває нові горизонти в пізнанні навколишньої дійсності. Людство XXI століття живе в мегаінформаційному просторі й щохвилини одержує відомості про навколишній світ з преси, теле- і радіопередач. Саме ЗМК, будучи основним постачальником інформації, впливають на формування внутрішньої картини світу людей, своєрідної когнітивно-поведінкової матриці, на основі якої відбувається орієнтація в світі. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства не є вільною, оскільки не має змоги самостійно одержувати повні й, головне, достовірні знання про події, що відбуваються. Як справедливо зауважує відомий західний політолог І. Бехер[27] , "...ніхто не каже, що думати заборонено або власні думки небажані. Але бажані думки створюються в таких масштабах, що власне мислення тоне в їх масі, а ці бажані думки так тонко вводяться в свідомість, що люди сприймають це чуже мислення за результат роботи власної думки" [6, ст. 703-711]. Ця думка особливо актуальна сьогодні, в XXI столітті, коли за масштабами впливу ЗМК досягли континентального й навіть світового розмаху за рахунок об'єднання в єдину мережу, що охоплює величезну масу людей, які в більшості своїй через брак часу не здатні критично оцінювати й аналізувати отриману інформацію.

Нерідко в ЗМК використовуються маніпулятивні прийоми впливу на свідомість людей, створюючи ілюзію свободи вибору, але насправді обмежуючи свободу самовизначення особи. З цією метою можуть бути застосовані технології прихованого тиску на емоційну складову масової свідомості. Наприклад, фахівцям в області пропаганди відомо, що масовий прояв пригніченості на фоні переживання почуття вини, знижує вольовий потенціал суспільства, створюючи передумови для успішного маніпулювання [26, ст. 56-91]. Залежно від емоцій і почуттів, що переживаються масами, можна підготувати сприятливі умови для непомітного залучення людей у певну діяльність, будь то купівля рекламованого товару або голосування на виборах за конкретного кандидата або партію. При цьому більшість людей буде впевнена, що вчинили вчинок добровільно й усвідомлено, без зовнішнього впливу.

Ще однією формою прихованого обмеження свободи вибору є використання в ЗМК методів сугестивного впливу на підсвідомість [27, ст. 100]. Наразі мало хто сумнівається в тому факті, що несвідомі психічні процеси грають колосальну роль у життєдіяльності людини. Неусвідомлювані мотиви й установки здатні впливати на поведінку індивіда, сприяти домінуванню певних думок, відчуттів, бажань. Сьогодні інтерес до проблеми управління поведінкою людини через його підсвідомість зростає в зв'язку з новими науковими відкриттями про функціонування людського мозку. Наша оперативна пам'ять, яка формує "здоровий глузд", – це всього лише маленька частина "сумарної пам'яті", якою володіє людина. Головний її резерв, сховище – підсвідомість. Згідно з даними сучасної психологічної науки, в підсвідомості міститься від 70 до 99 відсотків об'єму нашої пам’яті [30 ст. 89]. Зрозуміло, що у разі безпосереднього інформаційного впливу на підсвідомість людини неможливо говорити про свідомий вибір, свободу прийняття рішення. Наведемо такий приклад. При замірах електроенцефалографії[28] (ЕЕГ) з'ясувалося, що людський мозок може функціонувати в різних станах: "альфа-стадії" – пов'язаної зі станом денної сонливості, трансу (в цьому стані рівень критичного мислення різко знижується, що створює сприятливі умови для навіювання); "бета-стадії", тобто стадії нормального (безсонного) стану свідомості, що адекватно реагує на стимули зовнішнього світу; "REM-стадії", тобто сну, що супроводжується швидким рухом очей; "тета-стадії" і "дельта-стадії" – стану, який приходить тільки під час глибокого сну й у стані анестезії. Отже, коли людина, знаходиться у своїй квартирі, в звичному, затишному і безпечному оточенні, переглядає телепередачу (або слухає радіо), вона схильна впадати в "альфа-стан", навіть не усвідомлюючи цього. У цій ситуації свідомість буквально загіпнотизована передачею, яку просто не під силу вимкнути. Рівень критичного мислення індивіда різко знижується, тобто людина не аналізує отриману інформацію так, як вона це звичайно робить у безпосередньому міжособистісному спілкуванні. Крім того, сучасна наука пропонує широкий спектр засобів керування поведінкою, думками, відчуттями людини або групи людей за допомогою підпорогових (неусвідомлюваних) упливів. Підпорогові аудіо- й відеосигнали (наприклад, ефект 25-го кадру Фішера[29] , технологія мікшування звукового ряду з накладанням сугестивної інформації і под.), глибоко упроваджуючись у підсвідомість, непомітно орієнтують мислення й поведінку людини в заданому векторі.

У мозок сучасної людини імплантують все більше важелів психічного впливу, починаючи від неусвідомлюваної акустичної й зорової інформації й закінчуючи застосуванням електромагнітних випромінювань для модифікації поведінки людини [3, ст. 34-52]. У зв'язку з цим, часто важко відрізнити свої власні думки від тих, що були непомітно упроваджені, нав'язані. Людина в таких ситуаціях дійсно може втратити орієнтацію, здібність до адекватного мислення і вільного вибору.

Особливою рисою маніпулятивного впливу на свідомість людини є її прихований характер. Об'єкту неявного впливу дуже складно протистояти "атакуванню" подібного роду, оскільки його поведінка, думки й наміри програмуються ззовні, що істотно обмежує його свободу вибору. Пояснимо суть цієї тези, що будується на прикладі простого арифметичного фокусу. Людині пропонується вибрати будь-яке двозначне число починаючи з двадцяти (не називаючи його вголос), скласти кожну з двох цифр, що утворюють це число, і відняти цю суму з вибраного числа (нехай читаючий ці рядки виконає те ж саме). Якщо отримане в результаті число – двозначне, то обидві цифри, що утворили число, знову складаються. Потім, об’єкт маніпуляції повинен знайти європейську країну, назва котрої починається на першу літеру цифри, яку він отримав і пригадати велику тварину на третю літеру з назви цієї країни. Зрозуміло, всі ці операції він виконує мовчки. І тут маніпулятор здивовує піддослідного фразою: "Носороги в Данії не водяться!" Ефект досягається тим, що об’єкт маніпуляції упевнений в можливості вільного вибору. Він не розуміє, що можливість ця – фіктивна, що яке б число він не вибрав, після декількох операцій воно неминуче перетвориться на число 9. Далі – знову ілюзія вибору: в Європі на Д існує тільки одна країна – Данія, а велика тварина на Н для абсолютної більшості – саме носоріг (дуже рідко зустрічаються ті, хто називають нарвала). Людина, якою маніпулювали, впевнена в тому, що діяла незалежно, вільно й свідомо, тоді як маніпулятор свідомо програмував хід її думок. Тут добре видно головний принцип маніпуляції як прихованого управління: створити видимість вільного вибору і свідомого формування переконання, фактично такої можливості не залишаючи.

Таким чином, маніпулювання може мати місце лише в тому випадку, якщо об'єкт впливу з самого початку має видимість свободи вибору, можливість здійснення альтернативної дії. У протилежному випадку нам довелося б говорити про силовий, директивний уплив (наказ, примушування). Як зауважив Р. Шиллер, "для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли той, ким маніпулюють, вірить, що все відбувається природно й неминуче ... для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися" [35, ст. 47]. Його підтримує Дж. Гелбрейт[30] , американський філософ і економіст, зауваживши, що "для ефективного управління людьми їх слід переконати в тому, що вони незалежні" [12, ст. 266]. Саме ця суперечлива особливість – видимість свободи рішення, волі, думки, поведінки індивіда при їх прихованій і жорсткій зумовленості чужими йому метою, інтересами – складає специфічну суть маніпуляції як соціально-філософського феномена. Прихований уплив можна ототожнити з духовним пануванням над особистістю, яке не відчувається або сприймається як прояв власної волі, інтересів, бажань, як акт самостійності й свободи. Таким чином, щоб ефективно використовувати, примушувати, володарювати над масами, еліти створюють їм ілюзію, видимість свободи і самостійності, активно використовуючи ЗМК.

XX століття стало століттям мас. Відкриття 3. Фрейда, В. Бехтерева[31] й багатьох інших дослідників в області вивчення соціальних і політичних механізмів упливу на маси додали новий імпульс у розвитку сучасного суспільства. У всі часи владні еліти прагнули максимально ефективно контролювати масову свідомість. Управління масовими настроями виступала і виступає, перш за все, як засіб досягнення, здійснення й утримання влади, спосіб реалізації економічних, політичних, соціальних, культурних інтересів і задач. У зв’язку з цим існують дві стратегії управління народами – тоталітаризм, що базується на об'єднанні мас в організовану, контрольовану і керовану структуру шляхом залякування і ідеологічної обробки, і другий механізм – роз’єднання людей, пропаганда індивідуалістичних цінностей, "атомізація суспільства". У тоталітарному режимі терор і страх фізичного (морального) знищення використовуються як інструмент управління масами. У демократичному ж суспільстві приховане управління масовою свідомістю й поведінкою замінює механізми фізичного примусу, характерні для тоталітарних режимів, а тому маніпулятивні стратегії стають ще дієвішими. У суспільствах демократичного типу виникає парадоксальна ситуація: зовні, формально населення володіє громадянською й політичною свободою, але фактично маніпулювання суспільною свідомістю з боку політичної та економічної еліти перетворює вибір більшості громадян з вільного свідомого рішення у формальний акт, наперед запрограмований фахівцями з формування масової свідомості.

Проблема свободи, самовизначення особи в умовах інформаційного й психологічного впливу ЗМК складна й неоднозначна. Медаль має і зворотню сторону: жертви маніпуляцій теж несуть свою частку відповідальності за прийняття рішень, оскільки часто люди дозволяють собою маніпулювати, перекладаючи відповідальність за свої вчинки на інших. Невміння, а деколи і небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації, уважно її аналізувати, прагнення економити свої інтелектуальні ресурси призводять до того, що люди добровільно стають заручниками маніпулятивних технологій. Виходить, що засоби масової комунікації нерідко стають засобами масового самовиправдання. Дійсно, маніпулятор створює для своєї "жертви" ілюзію свободи прийняття рішення, насправді істотно обмежуючи свободу вибору. Але, з іншого боку, прихований уплив направлений на створення спокуси зробити певним чином, а вже об'єкт маніпуляції приймає те або інше рішення самостійно й добровільно, на основі існуючої ієрархії цінностей і результату боротьби конкуруючих мотивів (у протилежному випадку ми говорили б про примус, заснований на фізичному і моральному насильстві, погрозах, страху). Навіть під час проведення політичних виборів, які вважаються яскравим прикладом духовного поневолення людей, ніхто не в змозі позбавити людину можливості прийняття зваженого, продуманого рішення на основі здорового глузду, критичного аналізу ситуації, що склалася. Безумовно, дії маніпулятора орієнтовані на обмеження свободи вибору жертви, але в людини завжди залишається вибір: або з двох бід вибирати меншу (тобто вибирати з варіантів, нав'язаних маніпулятором), або прикладати зусилля, проявляти активність для зміни ситуації, що склалася. Навіть коли фактично немає альтернативи, можна уповільнити настання небажаних подій або прискорити наближення бажаних. Іншими словами, не дивлячись на те, що сучасні ЗМК володіють величезними можливостями впливу на індивідуальну й масову свідомість, кожна людина несе відповідальність за свій вибір: чи злитися їй з безликим натовпом або прикласти максимум зусиль і відстояти свої погляди, позиції та переконання, не втратити своєї індивідуальності, не перетворитися на жертву, об'єкт, річ.


Розділ 3. Значення засобів масової комунікації в процесі формування свідомості як соціального явища

3.1 Дослідження природи громадської думки як стану масової свідомості – джерела і специфіка її формування

Сьогодні наявною тенденцією є швидке зростання ролі інформації в житті суспільства. Це зумовлено бурхливим розвитком високих технологій усіх галузей виробництва та накопиченням досвіду ринкових відносин. Володіння інформацією стало визначальною передумовою успіху за умов жорсткої ринкової конкуренції; технологічні вдосконалення, винаходи, ноу-хау перетворились у цінний товар.

Особливого значення інформаційний чинник набув у XX ст. у зв'язку з розвитком та поширенням демократії як форми правління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ. Перетворення народу в суб'єкт політики потребує максимально повного та об'єктивного інформування всіх громадян про політичне життя. Так виникла потреба в засобах масової інформації (ЗМІ), і далеко не останньою причиною їх розвитку стало політичне життя суспільства.

Мас-медіа є невід’ємною складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ґрунтовних ціннісних засад, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократії ґрунтується на фундаменті уявлення про людину як раціонально мислячої та відповідально діючої особистості, що свідомо і компетентно бере участь у прийнятті рішень. В демократичній державі, що ґрунтується на прийнятті рішень більшістю голосів, володіти такими якостями має не одна людина чи привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. [26, 426]

Досягти компетентних політичних суджень більшості громадян неможливо без ЗМІ. Без радіо, телебачення, газет і журналів навіть добре освічена людина не зможе правильно орієнтуватися в складній мозаїці суперечливих суспільних процесів, приймати відповідальніі рішення. Засоби масової інформації дозволяють їй вийти за межі вузького горизонту безпосереднього індивідуального досвіду, роблять видимим весь світ політики. Вільна діяльність ЗМІ є реальною запорукою свободи слова., без якої всі інші права громадян неможливо реалізувати.

Хоча демократія й неможлива без ЗМІ, їх свобода не повинна означати незалежності, відірваності від суспільства і громадян, інтереси і думки яких вони мають висловлювати. В противному випадку вони перетворюються в знаряддя політичного впливу їх володарів і керівників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостей публічного самовираження, свободи слова і думки.

Тобто, політика в цивілізованому світі реалізується через демократію, яка фактично не може бути повноцінною без засобів масової інформації, завдяки яким в суспільстві формується громадська думка, яка об’єктивно може існувати лише при демократичному ладі та є оплотом громадянських прав та свобод кожної людини. Між політикою ЗМІ та громадською думкою наявний тісний взаємозв’язок.

З теоретичної точки зору взагалі під думкою розуміють оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Що ж до громадської думки, то це суспільне поняття має дуже багато визначень.

Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. [25, 9]

Громадська думка – це складова частина суспільної свідомості, що відображається у міркуваннях і вчинках людей з приводу соціально значимих фактів суспільного життя. [14, 17]

Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. . Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу. [24, 59]

Отже, громадська думка в усіх визначеннях ідентифікується як масова суспільна свідомість, як складне надіндивідуальне утворення, що існує в суспільстві. Дослідимо це утворення докладніше.

Регулюючи відносини людей, їхні звичаї, погляди і почуття, громадська думка виникає вже при первіснообщинному суспільстві як вираження колективної думки общини, роду, племені.

При своєму функціонуванні суспільна думка здійснює конкретний вплив на суспільну діяльність. Можливі три варіанти впливу.

Перший - коли суспільна думка збігається з об'єктивними потребами розвитку суспільства в цілому. За цих умов вона прискорює соціальний розвиток і здійснює позитивний вплив.

Другий - коли громадська думка не збігається із законами суспільного розвитку і не сприяє нормальному функціонуванню соціального організму. У такому випадку вона консервативна, реакційна, і цілком природно, негативно впливає на процеси, що мають місце у суспільстві.

З третім варіантом ми зустрічаємося за умов, коли громадська думка не порушує питань, що мають значення для суспільного розвитку, байдужа до них і тому є нейтральною. Отже, може бути як позитивною, так і негативною й у будь-якому варіанті виконує оціночну, регулятивну й аналітико-конструктивну функції, забезпечуючи певну спрямованість діяльності людей. [8, 29-30]

Носіями, суб'єктами громадської думки є суспільство в цілому та різні соціальні спільноти, групи, колективи.

Будь-яка соціальна спільнота складається з окремих індивідів, тому і громадська думка не може сформуватися інакше, як на підставі індивідуальних думок.

На практиці існує кілька підходів до виявлення громадської думки. Як правило, розрізняють активний і пасивний.

Активний підхід зводиться до виявлення громадської думки суб'єктами за власною ініціативою. Суб'єкт самостійно визначає мету і завдання виявлення суспільної думки, використовуючи при цьому такі форми, як анкетування, опитування громадської думки тощо. Одне з провідних місць при використанні активного методу належить інститутам прямого народовладдя і насамперед загальнонародним та народним обговоренням, загальним зборам (сходам) за місцем проживання, зборам трудових колективів.

Суть пасивного підходу полягає у тому, що суб'єкт отримує уявлення про суспільні реакції й оцінки в міру надходження до нього відповідної інформації. Використання пасивного підходу суб'єктом дозволяє ознайомитись з листами, заявами і скаргами громадян, іншими матеріалами. [24, 41-43]

Ініціатива у застосуванні пасивного підходу щодо виявлення громадської думки належить різним соціальним спільнотам і окремим громадянам, які безпосередньо беруть участь в управлінні справами держави і суспільства, голосують на виборах, заслуховують звіти посадових осіб, звертаються до державних органів з пропозиціями, заявами, скаргами, дискутують на сторінках преси тощо.

Громадяни, у такий спосіб виражаючи певну громадську думку, впливають на органи держави, місцевого самоврядування і посадових осіб.

Значення інститутів безпосередньої демократії, як одного з каналів виявлення думки окремих індивідуумів, загальновідоме. Наприклад, функціонування інституту формування представницьких органів здійснюється за всебічного врахування думки виборців про своїх кандидатів у депутати. Громадянам України, їхнім об'єднанням гарантована можливість вільного обговорення якостей кандидатів, а також можливість вільної агітації на зборах громадян, через засоби масової інформації.

Вагомою гарантією вираження думки громадян є конституційно закріплений інститут звернень громадян до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб. Ретельний облік та аналіз пропозицій, що надходять від різних громадян, дає уявлення, нехай не завжди вичерпне і точне, про характер та спрямованість суспільної думки з того чи іншого питання. Гарантією дієвості громадської думки, що виражена у пропозиціях і зауваженнях громадян, стає конституційне положення про обов'язок зазначених суб'єктів у встановлений законом строк розглянути звернення громадян і дати на них обґрунтовані відповіді У зв'язку з цим принципового значення набуває гарантоване Конституцією України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Громадська думка може враховуватись державними органами та органами місцевого самоврядування різними способами. Виходячи з конституційних вимог постійного обліку громадської думки, їх можна поділити на три групи.

Перша група - це способи, за яких громадська думка виявляється у волевиявленні українського народу (чи інших суб'єктів громадської думки), що має юридично обов'язковий характер. Такого характеру набуває, наприклад, громадська думка, що формується в період функціонування інституту виборів до Верховної Ради та місцевих рад, референдуму.

Другу групу складають способи, коли громадську думку необхідно враховувати при прийнятті відповідних рішень, оскільки вона має важливе значення та набуває його при всеукраїнських і місцевих дорадчих опитуваннях.

Третя група - це способи, коли громадська думка має вивчатися і враховуватись у повсякденній практиці державних органів і органів місцевого самоврядування. Серед них варто назвати виявлення думки громадян, що висловлена на зборах у трудових колективах, сходах за місцем проживання, у зверненнях тощо. [7, 84-85]

В умовах побудови громадянського суспільства і правової держави виявлення громадської думки за допомогою інститутів прямого народовладдя набуває дедалі більшого значення.

Така громадська думка:

· формується за допомогою інститутів, що набули найбільшого розвитку за умов незалежної, самостійної держави;

· виявляється (за допомогою республіканських, місцевих, галузевих інститутів безпосередньої демократії) на різних рівнях і в різних соціальних структурах.

Пануюче місце в ньому посідає громадська думка широких верств населення, що виявляється через відповідні інститути на рівні країни.

З подальшим розвитком суспільства з'являються нові інститути прямої демократії, що дозволяють розширити коло суб'єктів і об'єктів громадської думки. Думка громадян, виявлена через інститути безпосереднього народовладдя стає важливим фактором, який обумовлює політику незалежної держави. [25, 49-51]

Останнім часом помітно посилився вплив громадської думки на правотворчість. Саме у цьому дослідження громадської думки має посісти належне місце у системі соціологічного забезпечення правотворчості.

Громадську думку можна і необхідно аналізувати з двох аспектів: з погляду предмета, рівнів і способів відбиття (гносеологічний аспект), а також з погляду на їхню роль у суспільному житті (соціологічний аспект). Навряд чи варто надавати перевагу одному чи іншому з вищезазначених аспектів.

Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість встановити, наприклад, співвідношення громадської думки з різними формами громадської свідомості (в тому числі правової); у соціологічних дослідженнях громадської думки, зокрема було визначено її практичний характер. Нині широкого розповсюдження у науковій літературі набуло розуміння громадської думки як стану масової свідомості.

Проте, доцільно зазначити, що хоч категорія "масова свідомість" увійшла до понятійного апарату соціологічної теорії громадської думки, вона до останнього часу залишалася розпливчастою, невизначеною. Більш того, таке становище створювало передумову ототожнення цього поняття з поняттям громадської думки, що і раніше використовувалося у соціології і соціальній психології. У зв'язку з цим здійснена спроба аналізу феномена масової свідомості в умовах реформування суспільства та його структури.

Громадська думка на рівні буденної свідомості здебільшого формується під впливом чуток, неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Іншими словами, повсякденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Отже, нічого немає дивного, оскільки швидкий розвиток політичних та економічних процесів випереджає усталені залишки стереотипів і догм масової свідомості, у тому числі у сфері політичних та правових відносин. [8, 254-256]

Нині стало очевидним, що у нашому суспільстві формується і функціонує різнорідна громадська думка, і неабияку роль в цьому відіграють засоби масової інформації.

Громадська думка не є чимось сталим, вона може змінюватися під впливом багатьох факторів. Одним із таких факторів є ЗМІ, які ще називають “четвертою владою” у суспільстві. Вони нерідко зачіпають найболючіші життєві проблеми, звертаючи на них увагу громадськості, формуючи громадську думку та лінію поведінки окремих груп населення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуюче соціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачене по телебаченню, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему і самостійно перевірити факти та правдивість інформації, що надходить по каналах засобів масової інформації.

Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.

Демократизм, політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може. Держава повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян.

Людина живе як громадянин, який користується усіма правами, у тому числі громадянськими свободами, а саме свободою слова. Такий індивід немовби заздалегідь є учасником публічного демократичного дискурсу. З одного боку, українське суспільство ще не сформувало інститути громадянського суспільства, що перешкоджає швидкому становленню демократичного діалогу, а з другого – суспільна свідомість обтяжена стереотипами минулого. Звідси і складність ідентифікації громадської думки, оскільки кожне зважене висловлювання не має безпосередньої референції з тим чи тим сегментом громадського життя. Роль "громадської думки", міра її впливу на вчинки політичних лідерів, на методи врядування, на владні структури є правдивим свідченням рівня демократії у країні. [8, 215-221]

Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її.

Таким чином, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.3.2 Проблеми самоідентифікації особистості в інформаційному суспільстві

Людство ступило на поріг нового невідомого нам досі інформаційного суспільства. З’ясовано, що сутнісними рисами інформаційного суспільства є: пріоритетне значенні інформації порівняно з іншими ресурсами; домінування інформаційного сектору в загальному обсязі валового внутрішнього продукту; формуванняй використання нових телекомунікаційних та комп’ютерних технологій. У зв’язку з цим інформаційне суспільство може бути визначено як суспільство, в якому основними предметами праці більшості людей є інформація і знання, а знаряддями праці та управління соціальними процесами є інформаційні технології. Однак за сучасними інформаційними технологіями стоїть більш складна реальність – соціальні інститути, людська діяльність, цінності та відповідні їм картини світу.

Інформаційне суспільство володіє всіма основними характеристиками постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтування на майбутнє, розвиток нової інтелектуальної технології). Вирішального значення для економічної та соціальноїсфери, для способів здобуваннязнань, а також для характеру трудової діяльності набуває становлення нового соціального устрою, заснованого на телекомунікаціях. [7, 117]

Концепція інформаційного суспільства розроблялась, насамперед, для вирішення завдань економічного розвитку, що зумовило її дещо обмежений і прикладний характер. Однак ця концепція охоплює й ідеологічні та виховніцілі, тому що її реалізація припускає можливість управління індивідуальною й масовою свідомістю за допомогою інформаційних технологій. Це зумовило необхідність формуваннячіткоїпозиції суспільства щодо культури, духовності, моралі.

Відомо, що при виборі напрямку розвитку обов’язково враховуються ті поняття блага та ідеали, на які орієнтовані різні форми діяльності суспільства. Якщо досліджувати розвиток технічних параметрів та засобів передачі інформації, в тому числі в мережі Інтернет, не враховуючи ціннісних критеріївподаної інформації, то до цього розвитку можна застосувати поняття прогресу. Якщо ж цю інформацію розглядати з погляду моральної рефлексії, то виявиться, що в її загальному потоці домінує негативна і навіть відверто аморальна інформація. У такій ситуації єдиний інформаційний простір, надмірність інформації, відкритий доступ до неї спрацьовують не на усунення кризи духовності, моралі й моральності, аскоріше навпаки – сприяютьїї різкому посиленню.

Саме тому в інформаційному суспільстві особливо гостро стоїть проблема розвитку та самоідентифікації особистості, яку в нинішній ситуації надлишку інформації (високий рівень розвитку ЗМІ) та комунікації, інформаційних технологій, що цілеспрямовано впливають на самосвідомість людини та культури, реалізувати іншими способами дуже важко. [15, 76]

Насамперед потрібно розібратися із поняттям «ідентифікації» через складність її розуміння. З цією метою доцільним стало звернення до різних теоретичних напрямків: психоаналізу; біхевіоризму; філософії розрізнення; філософії повсякдення; символічного інтеракціонізму; когнітивної психології та інш. Залучено роботи західних вчених (У.Джемс, З.Фрейд, Е.Еріксон, Е.Гоффман та інш.) і напрацювання вітчизняних дослідників (М.Бахтін, І.Кон, В.Ядов та інш.).

В результаті визначено, що дослідження проблем ідентичності та ідентифікації так чи інакше розпочались в різних наукових галузях ще наприкінці ХІХ ст. Розгляд сучасних теоретичних підходів до дослідження процесу ідентифікації передбачив звернення до творчості Ж.Дельоза, Ю.Хабермаса, В.Хесле, Р.Баумайстера,А.Гідденса, М.Серто та ін. В результаті визначено, що основними особливостями сучасного філософського аналізу ідентичності та ідентифікації стають: приховане чи явне протиставлення людини в процесі самоідентифікації суспільству; розгляд ідентичності як набору компонентів, одиниць самовизначення, єдність яких визначає єдність смислу, значення ідентичності, забезпечуючи індивіду й континуальність, і відмінність від інших; дослідження взаємозв’язку процесу ідентифікації з людською культурою.

На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розгляду поняття ідентифікація:

- ідентифікація – це один із механізмів міжособистісного сприймання поряд із рефлексією та стереотипізацією. Так, за Дж.Тернером, ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її особистісних змістів; [21, 173]

- ідентифікація (зауважимо, що в цьому випадку під цим терміном розглядається самоідентифікація) – це центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зорієнтований суб’єкт; [23, 75]

- ідентифікація в стратометричній концепції А.В.Петровського – це показник рівня розвитку групи поряд із показниками: “згуртованість як ціннісно орієнтаційна єдність” та “об’єктивність у прийнятті відповідальності за успіхи та невдачі у спільній діяльності”. [21, 175]

Обов’язковим елементом процесу самоідентифікації особистості є його тілесний аспект. Формування Я-концепції, уявлень про свої можливості, внутрішнього суб’єктивного світу особистості в цілому включає до себе у якості необхідного компонента становлення знань про власне тіло. Для здійснення цього процесу людина повинна протиставити собі власне тіло як зовнішній об’єкт, тобто немов би вийти за його межи.

Закономірний характер дистанціювання людини від самої себе і власного тіла (“буття поза плоттю”, розрив границь тілесності) створює можливість відчуження та опредмечування тіла, а той факт, що навіть коли людина функціонує у якості особистості, соціального суб’єкта, вона водночас живе “як тіло” (тобто і в рамках тіла), обумовлює необхідність становлення образу тіла. Можливість осмисленого сприйняття зовнішнього тіла визначається специфічним розвитком у людини експресивної функції тілесності. Оскільки ж у ході самопізнання людина неусвідомлено прагне до побудови такого образу тіла, який би поєднував внутрішнє і зовнішнє тіла, їй необхідно розшифрувати для себе мову власного тіла і глянути на себе зі сторони, очима Іншого. Феномен Іншого є основним елементом процесу тілесної самоідентифікації. Для здійснення акту ідентифікації суб’єкт потребує Іншого, визначаючи себе через присвоєння чужого “Я” через “не-Я”. Разом з тим, Інший робить реальною нашу потенційну здібність сприймати і бути сприйнятими. Ми ніколи не дивимось на світ прямо, а завжди через Іншого, виявляючи та долаючи таким чином межі власного сприйняття. Стан “буття у плоті Іншого” має важливе значення як для встановлення міжособистісних відносин, досягнення взаєморозуміння, так і для самопізнання. [23, 142-143]

Образ тіла, що формується у процесі, є основою самоідентифікації. В силу соціокультурної навантаженості образу тіла людина може ідентифікувати себе не тільки в якості даної тілесної істоти, але і в якості елемента деякої соціальної групи чи спільноти. В основі цього процесу лежить механізм ідентифікації “мого образу тіла” та образу тіла, зафіксованого в культурі.

Сутнісна якість людини – прагнення до самопізнання – у сполученні зі здібністю до рефлексії і самодистанціювання надають можливість опредмечування тіла і формування цілісного, але пульсуючого, мінливого у часі і структурно складного образа тіла.

Тілесність і уявлення про неї здійснюють принциповий – прямий чи опосередкований – вплив на формування самосвідомості й внутрішнього світу, на освоєння навколишньої реальності – природної й культурної, - на включення у світ людських відносин, на самореалізацію особистості у дії, комунікації, творчості.

Тілесна самоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної, етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальною характеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, а як істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесність цього плану – це не натуральна речовинність організму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає і переживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієї ситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену вситуацію тілесну істоту. Феноменологічне тіло – це тіло, яке заселене суб’єктивністю. Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриває потенціальність людського світу. [21, 217]

Внаслідок деідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнування традиційних соціальних типів та спільностей та пов’язаних з ними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій та способів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідного суспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов’язаних з індивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмежень у досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги до держави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьми вже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїх життєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікації виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.

Розглянемо операціональність культури як інструмента самоідентифікації людини в інформаційному суспільстві. Масова культура фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, звужує її обмеженим набором стереотипних проявів, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм.

Сучасна нетрадиційна культура характеризується високим ступенем інтеріоризації культури, її традиційних способів збереження досвіду, що викликає труднощі в самоідентифікації сучасної людини і в залученні до культури підростаючих поколінь, оскільки передбачає високу міру інтенсивності цього процесу, тому що більшість культурних засобів самоідентифікації виявилися представленими усередині людини. Їх виявлення для інших і необхідне, й водночас ускладнене, тому що вони містять колективний досвід у вже інтеріорізованій формі, пов’язаній з унікальним досвідом індивіда. [7, 75-77]

Серед основних особливостей впливу культури інформаційного суспільства на процес самоідентифікації людини визначаються масофікація, віртуалізація і пуерілізація. Масова культура, по-перше, фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, і, по-друге, звужує її обмеженим набором стереотипових проявів, які все з меншою підставою можна вважати вчинками. Інакше кажучи, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм. Усякий контакт з віртуальними світами передбачає з'ясування, наскільки реальною є цілісність людини в активно пережитому просторі-часі. З грою у віртуальному просторі гостро встають проблеми антропології, тому що, перш за все, це гра з простором людського тіла. Склався термін “нова тілесність”, смисл якого в “отілеснюванні” комп’ютерним тілом при відсутності реально-фізичних контактів.

Здійснюючись в ігровій реальності будь-якого типу, людина постійно опиняється або менше самої себе, граючи сценарій своєї сутності, або більше самої себе, знаходячи себе включеною в будь-яку надлюдську іпостась. В цій антроподрамі будь-який нав’язаний культурою самообраз людини проживається як умовний символ самоідентифікації, не адаптуючий навмисно антропологічну ідентичність справжності людського досвіду.

Таким чином, аналіз проблеми самоідентифікації та сучасного рівня її дослідження показує, що самоідентифікація особистості розглядається як психологічний механізм детермінування, яке включає в себе принаймні три стадії:

перша – актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних та соціальних цінностей;

друга – переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурних елементів;

третя – визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх із попереднім комплексом особистісно рольових цінностей. [22, 24]

Тобто, як бачимо в сучасному суспільстві, де головним ресурсом виступають інформаційні технології, ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Справляючи вплив на кожну окрему людину, засоби масової інформації таким чином долучаються до формування громадської думки і тим самим визначають шляхи розвитку всього суспільства.

Підсумовуючи весь третій розділ даної курсової роботи, слід відзначити те, що діяльність сучасних ЗМК має певним чином компенсаторський і разом з тим в чомусь маніпулятивний характер, тобто процес осмислення й усвідомлення своєї окремішності, процес формування масової свідомості в світі відбувається не в останню чергу через механізми впливу засобів масової інформації. Тобто, процеси самоідентифікації особистості, постановка суспільної ідеї за допомогою мас-медіа є важливим засобом пришвидшення психологічної адаптації кожного члена суспільства до тих умов, в яких вони живуть.

Хочемо ми того чи ні, та виховання наших дітей залежить не лише від батьків, але й багатьох зовнішніх факторів, серед яких особливе місце посідає інформація, яка атакує кожного із нас щосекунди, формуючи нашу свідомість та поведінку. Засоби масової комунікації несуть відповідальність за свою діяльність перед всією нацією, виховуючи її моральний дух та психічне здоров’я. Людина, немов губка, всмоктує в себе все те, що пропагують мас-медіа, не завжди вміючи розпізнати, що є добре, а що погане. Саме тому висока моральність та інформаційна чистота українських ЗМІ є однією із запорук національної безпеки України та її світлого майбутнього.

Висновки

Оновлення суспільства, очищення думки від заскорузлих схем, вияв доброзичливості і людяності, чесності і порядності – процес тривалий. І роль у ньому засоби масової комунікації значна. Це і є оволодіння сучасним мисленням. Це ще раз свідчить про актуальність досліджуваної проблеми, про те, наскільки гостро в епоху інформаційного суспільства стоїть проблема впливу засоби масової комунікації на суспільну свідомість, і як наслідок, викривляє процес формування громадської думки через не завжди правильні механізми та методи цього впливу. Ситуація може стати настільки небезпечною, що в результаті це негативно відіб’ється на національній безпеці всієї країни. Адже ціленаправлене пропагування певних, на жаль, не завжди благонадійних ціннісних установок, світоглядних стереотипів та моделей поведінки вносить в життя того чи іншого суспільства елементи ворожості, нетерпимості, постійної напруги й протиріч через суперечливі погляди на вирішення проблем.

Отож, беручи до уваги поставлені завдання, сформовано наступні висновки:

- Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Підсумовуючи все вищесказане, можна виділити наступні характеристики свідомості:

· здатність акумулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви;

· чітко закріплене в ній розрізнення суб'єкта і об'єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе;

· забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо;

· наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків.

- Суспі́льна свідо́мість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Ма́сова свідо́мість — один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У масовій свідомості дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призму конкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів, відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється його індивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.

- ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-яким особам за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

- Структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.

- Одним із чинників, що обмежує свободу вибору індивіда, є прихований вплив ЗМК. Більшість людей схильна до навіювання і управління, що здійснюють засоби масової комунікації. При цьому відмінною рисою прихованого впливу на свідомість є той факт, що для об’єкта маніпуляції створюється ілюзія, видимість свободи вибору, але насправді переконання, погляди, думки йому нав'язуються ззовні. Це пов'язано з тим, що людина сучасного суспільства формується та існує в мегаінформаційному просторі, створеному ЗМК. Вона будує свою поведінку переважно на базі інформації, котра щоденно передається по теле- й радіоканалах, з друкованих видань й Інтернету. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства невільна, оскільки не має нагоди самостійно, без участі засобів масової комунікації отримувати всю необхідну інформацію про події, що відбуваються в світі. До того ж нерідко люди стають заручниками маніпулятивних технологій унаслідок невміння або небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації.

- Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності. Громадська думка загалом за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки про те, що громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність, а також вона може швидко, рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат».

Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

- ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Наростаюча індивідуалізація кожної людини у сучасному суспільстві супроводжується переосмисленням моральних принципів. Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від особистості все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим, скільки собі.І у зв’язку з цим людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу.

Отже, роблячи висновок з усього вищесказаного, точно стає зрозумілим одне – потрібно продумано проводити інформаційну політику по відношенню до свого народу, не зашкоджуючи його інтересам та моральному духу, і за допомогою цього впроваджувати план розвитку сильної процвітаючої країни, де кожен матиме право вільно висловлювати свої думки та ідеї, а не споживати плоди завуальованої правди.


Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Закон України «Про інформацію» від 02. 10. 92, № 2657

3. Алдер Х. Современные психотехнологии. – СПб.: Питер, 2000. – 160 с.

4. Баранчук С. Духовність в Україні і засоби масової інформації // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства. - Т. 15. - К., 1999. - С.597.

5. Березкина О.Н. Политический имидж в современной политической культуре: Автореф. дисс. ... д-ра политол. наук. – СПб.: Питер, 1999. – 30 с.

6. Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция // Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подход. – Самара: Бахрах, 2001. – С. 703 - 711.

7. Блажнов Е.А. Public Relations.// Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. - М: Наследие, 1999 C.194

8. Борев В.Ю., Коваленко А. Культура и массовая коммуникация. - М.: Наука, 1986. - 304 с.

9. Городенко Л. Потреба інформації у суспільстві // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практично українсько-швейцарського семінару / За ред. А. Москаленка, М. Герольд, В. Іванова. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С.316.

10. Городенко Л. Свобода слова як одна з передумов формування громадської думки в сучасному українському суспільстві / Публіцистика і політика: Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 135.

11. Горшков М. Общественное мнение: История и современность. – М., – Политиздат, – 1988. – с.383.

12. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: Мысль, 1968. – 266 с.

13. Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Вид. дім "Києво – Могилянська акад.", 2005. – 138 с.

14. Игнатьев Д., Бекетов А., Сарокваша Ф.. Настольная энциклопедия Public Relations. - СПб: Питер, 1999 C.226

15. Іванов В.Ф. Засоби масової комунікації та їх зміст: теоретичний аспект проблеми // Вісн. Київ.ун-ту. Сер.: Журналістика, 1997. – Вип.4. – С.352.

16. Корню Даніель. Етика засобів масової інформації/ Д. Корню; Пер. з фр. С. Гринцевич.-К.: К.І.С.,2004.-129 с.-ISBN 966-8039-45-9

17. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз - М: «Рефл бук», «Ваклер», 2001 C.160

18. Костирєв А.Г. Суспільно-політичні функції засобів масової інформації в демократичному суспільстві // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2002. – № 40 - С.234.

19. Кравчук О. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні//ПРАВО УКРАЇНИ.-2005.-№ 5. – 143с.

20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С.380.

21. Масова людина як феномен інформаційного суспільства // Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали наукової конференції (20-21 квітня 2004 р.). – Київ, 2004. - С. 446.

22. Михайлюта В., Я. Грицай, П. Кулінець. Українські засоби масової інформації: Спец. вип. інф.-практ. бюлетеня "РЕДАКТОР-2001"/ Нац. спілка журналістів України.- К.: Б.В., 2001. - 269с.

23. Москаленко В.А., Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. Масова комунікація: Підручник /К.: Либідь, 1997.- 216 с.

24. Осічнюк Ю.В. Філософія. Навчальний посібник для студентів вузів/. – К.:Фірма „Фіта”, 1994.–384с.

25. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. – 2004. – № 2. – С. 145-146.

26. Плетт В. Стратегическая разведка: основные принципы. – М.: Форум, 1997. – 345 с.

27. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.

28. Приходченко Л. Газетні публікації, як засіб впливу на громадську думку. Вісн. Укр.. акад.. Держ. Упр. При Президенті України. – 2000. с.149

29. Проблеми самоідентифікації людини в умовах трансформації суспільства (філософський аспект) // Вестник Харьковского государственного политехнического университета “ХПИ”.- Харьков, 2002. – Выпуск №5. - С. 278

30. Прокофьев В.Ф. Тайное оружие информационной войны: атака на подсознание. – М.: Синтег, 2003. – 408 с.

31. Розкошный А.П. Пресса в политической жизни общества: Учеб.-метод. пособие / Донецький нац. ун-т. – Донецк: ДонГУ, 1998. – 97с.

32. Самоідентифікація людини в умовах глобалізації культури // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2001. - №24 (жовтень). – С. 231

33. Семигіна Т. Формування громадської думки щодо соціальних питань// Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 2. — C.101.

34. Сурмин Ю.П. Теория общественного мнения : Курс лекций / Ю. П. Сурмин ; ред. И. В. Хронюк. - К. : МАУП, 1999. - 72 с. : ил.

35. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. – М.: Мысль, 1980. – 98 с.

36. Яковлев Д.В. СМИ: современная ситуация // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - Одеса: Юридическая литература, 2000. - Вип. 10 -11. - С.610.

37. Doow L.W. Public opinion and propagation. – New York.: Springer, 1966. – 286 p.

38. Thompson T. Discrimination and popular culture. – London.: Longman Group, 1964. – 235 р.


[1] Ільенков Евальд Васильович (18.2. 1924, Смоленськ, —21.3.1979, Москва), філософ і психолог, д-р філос. наук (1968). У 1950 закінчив МГУ. З 1953 наук. співробітник Ін-та філософії АН в Москві. В центрі наук. творчості — проблема універсальності людини як суб'єкта продуктивної діяльності, здатного не лише до відтворення дійсності, але і до створення такого матеріального або духовного продукту, який раніше не був властивий об'єктивній дійсності.

[2] Зи́гмунд Фрейд, також Фройд (нім. SigmundFreud, МФА: [ˈziːkmʊntˈfʁɔʏt]; 6 травня 1856, Пржибор— 23 вересня 1939) — австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення снів, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Его та Суперего, або Воно, Я і Над-Я).

[3] Арту́р Шопенга́уер (нім. ArthurSchopenhauer; *22 січня 1788, Данциг (нині Гданськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

[4] Едуа́рд Га́ртман (нім. KarlRobertEduardvonHartmann) (23 лютого 1842—6 червня 1906) — німецький філософ-ідеаліст. Основою сутності вважав абсолютно несвідоме духовне начало — світову волю («Філософія несвідомого»). В етиці розробляв концепцію песимізму (за А. Шопенгауером)

[5] Анрі Бергсон — (Bergson, 18 жовтня 1859 — 4 січня 1941) — французький філософ. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1927 рік.

[6] Плато́н (грец. Πλάτων; * 427 до н. е. — †* 347 або 348 до н. е.) — старогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом родоначальник європейської філософії; глава філософської школи, що відома як Академія Платона.

[7] Фотоефе́кт — явище «вибивання» світлом електронів із металів.Для вильоту електронів із металу їм необхідно набрати енергію, більшу за роботу виходу.Теоретичне пояснення явища дав Альберт Ейнштейн, за що отримав Нобелівську премію. Ейнштейн використав гіпотезу Макса Планка про те, що світло випромінюється порціями (квантами) із енергією, пропорційною частоті.

[8] Луї Жак Манде Дагер (фр. Louis Jacques Mand Daguerre, зустрічається варіант транслітерації Дагерр; 1787—1851) — французький художник, хімік і винахідник, один з творців фотографії.

[9] Радіохви́лі — діапазон електромагнітних хвиль з довжиною хвилі

[10] Джеймс Ватт (англ. JamesWatt; 19 січня 1736, Ґрінрок — †19 серпня 1819, Гандворт) — шотландський винахідник-механік. Член Лондонського королівського товариства. Творець універсальної парової машини подвійної дії. Його ім'ям названа одиниця потужності — Ват.

[11] Ползунов Іван Іванович(1728 — 1766) — рос. винахідник. Сконструював перший у світі універсальний паровий поршневий двигун. 1955 року у Києві на його честь названо вулицю.

[12] Парова машина — тепловий поршневий двигун, в якому потенційна енергія водяної пари, що поступає з парового казана, перетворюється в механічну роботу зворотно-поступального руху поршня або обертального руху валу.

[13] Ісаа́к Нью́то́н (англ. SirIsaacNewton (Сер Айзек Ньютон), 4 січня 1643, Вулсторп - 31 березня 1727) - видатний англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики.

[14] Галіле́о Галіле́й (GalileoGalilei; 15 лютого 1564—8 січня 1642) — видатний італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик.

[15] Фрі́дріх Йога́ннес Ке́плер (нім. FriedrichJohannesKepler; *27 грудня 1571, Вайль дер Штадт — †15 листопада 1630, Реґенсбурґ) — німецький філософ, математик, астроном, астролог і оптик.

[16] Джон Мільтон (англ. JohnMilton, *9 грудня 1608, Лондон — †8 листопада 1674, Лондон) — англійський поет, прозаїк та політичний діяч., відомий перш за все епічною поемою Втрачений рай

[17] Джон Локк (англ. JohnLocke, 1632-1704), англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва.

[18] Джон Стюарт Мілль (англ. JohnStuartMill) (20 травня 1806—8 травня 1873) — британський філософ, політичний економіст.

[19] Ле́нін Володи́мир Іллі́ч (справжнє прізвище: Ульянов; *22 квітня 1870, Симбірськ, Росія — †21 січня 1924, Горки, Московська область, СРСР) — російський публіцист, політичний діяч, революціонер, лідер російських більшовиків, філософ-матеріаліст; організатор збройного Жовтневого перевороту восени 1917 р., ініціатор Громадянської війни в Росії та червоного терору; перший Голова Раднаркому — уряду РРФСР, один з головних творців СРСР, теоретик комунізму, один із засновників більшовицької партії Росії, лідер міжнародного комуністичного руху.

[20] Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (Сталін — псевдонім, справжнє прізвище — Джугашвілі груз. იოსებჯუღაშვილი (вимовл. Іосеб Джугашвілі), 21 грудня 1879(?), Горі — 5 березня 1953, Москва (підмосковна («ближня») дача)) — державний, політичний і військовий керівник СРСР. Генеральний секретар Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1922 року, голова Радянського Уряду (Голова Ради Народних Комісарів з 1941 року, Голова Ради Міністрів СРСР з 1946 року), Генералісимус Радянського Союзу (1945).

[21] Адо́льф Гі́тлер (нім. AdolfHitler МФА: [ˈaːdɔlfˈhɪtlɐ] А́долф Ги́тла, *20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина [зараз Австрія] — †30 квітня 1945, Берлін, Німеччина) — рейхсканцлер Німеччини з 1933 по 1945 рік, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, ідеолог нацизму. Військово-промисловий комплекс, який він допоміг створити, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи, в якій та опинилася після Першої Світової війни. Водночас, Гітлер розв'язав Другу Світову війну в якій Німеччина зазнала поразки.

[22] Па́уль Йо́зеф Ге́ббельс (нім. PaulJosephGoebbels; *29 жовтня 1897, Рейдт, Північний Рейн-Вестфалія—†1 травня 1945, Берлін) — німецький державний і політичний діяч, рейхсміністр народної освіти й пропаганди Німеччини (1933–1945), імперський керівник пропаганди НСДАП (з 1929), рейхсляйтер (1933), передостанній канцлер Третього Рейху (квітень-травень 1945), комісар оборони Берліна (квітень 1945).

[23] Ма́о Цзеду́н (*26 грудня 1893—†1976) — китайський політичний лідер і теоретик марксизму. Засновник Китайської комуністичної партії (ККП) у 1921, незабаром став її лідером.

[24] Діа́на, принцеса Уельська (англ. DianaPrincessofWales[1]), уроджена Леді Діана Спенсер (англ. Lady Diana Spencer, 1 липня 1961, Сандрінгем, Норфолк — †31 серпня 1997, Париж) — з 1981 по 1996 перша дружина принца Уельського Чарльза, спадкоємця британського престолу. Широко відома як принцеса Діана[2], леді Діана або леді Ді.

[25] Вільям Джефферсон «Білл» Клінтон (англ. William Jefferson "Bill" Clinton, МФА: [ˈbɪl ˈklɪntən], Би́л Кли́нтан; нар. 19 серпня 1946, Хоуп Арканзас як Вільям Джефферсон Блайт ІІІ) — 42-й Президент Сполучених Штатів Америки з 1993 до 2001 рр. Він також був губернатором штату Арканзас протягом 12 років. Білл Клінтон — третій наймолодший президент США після Теодора Рузвельта та Джона Кеннеді.

[26] Мо́ніка Се́мілл Леві́нскі (англ. MonicaSamilleLewinsky, *23 липня 1973, Сан-Франциско) — американка, героїня сексуально-політичного скандалу за участю президента США Білла Клінтона. Клінтон зазнав імпічменту 19 грудня 1998 року через те, що збрехав під присягою про відсутність інтимних відносин із Левінскі.

[27] Бехер Йоганнес-Роберт (нім. JohannesRobertBecher) (* 22 травня 1891, Мюнхен — † 11 жовтня 1958, Берлін) — видатний німецький поет. Ранні збірки поезій позначені впливом експресіонізму («Занепад і тріумф», 1914; «До Європи», 1910; «В ім'я бога», 1921, та ін.). На той час він виступав проти війни, вітав проголошення Радянської республіки.

[28] Електроенцефалографія (ЕЕГ) (електро- + грец. enkephalos — головний мозок + греч. grapho — писати, змальовувати) — розділ електрофізіології, що вивчає закономірності сумарної електричної активності мозку, голови, що відводиться з поверхні шкіри, а також метод запису таких потенціалів.

[29] 25-й кадр — зображення або ж текстове повідомлення, що подається через засоби масової інформації з метою досягти цілі через задіяння підсвідомость.

[30] Джон Кеннет «Кен» Гелбрейт (англ. John Kenneth "Ken" Galbraith)en (15 жовтня 1908 - 29 квітня 2006 року), канадсько-американський економіст. Кейнсіанець та інституціоналіст, прихильник американського лібералізму і прогресизму.

[31] Бехтерєв Володимир Михайлович (1 лютого 1857 — 24 грудня 1927) — видатний російський невропатолог, психіатр і психолог, морфолог і фізіолог нервової системи.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:09:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:34:26 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості
Психология как научная дисциплина
1. Понятие о личности. Теории личности в зарубежной психологии Личность - индивид как субъект социальных отношений и сознательной деятельности ...
Происход осоз-е св соц "я" (S в сист чел отнош), образ-е "внутр позиции", характер в дальнейшем все этапы развит.
Этические пр-пы: компетентность, порядочность, проф-я и научная ответ-сть, уважение к правам ч-ка, соц. ответ-ть, забота о благополучии других.
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2560 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Экономическая система
1. Эк-я с-ма - ед-во ч-ка и общ-го пр-ва В любой ЭС существует 2 вида отношений: 1-отношение людей к природе; 2. отношение людей друг к другу. В ...
Кнепр= Тт. ц. /Тпр. ц., 6. принцип концентрации и интеграции производственных процессов используется на наличие высокого современного оборудования, когда в единичном комплексе ...
Соц-эк сущность М: 1 - произв-но-сбытовая деят-сть, 2 - м открывает товаропроизв-лю перспективу действий, нацеленную, 3 - создание и продвиж-е новых товаров, 4 - м учитывает ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 1652 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Госэкзамены ответы
ВОПРОСЫ К ГОСУДАРСТВЕННОМУ ЭКЗАМЕНУ ПО ПСИХОЛОГИИ 2002/2003 учебный год Содержание и соотношение понятий "человек", "индивид", "личность ...
Ощущение -отражение св-в предметов объективного мира, возн. при их непосредственном возд. на рецепторы; элементарное сенсорное кач-во; данность человеку предметной действит., возд ...
Эльконин: человеч. игра - деят-ть, в кот. воссоздаются соц. отнош-я между людьми вне условий непосредственно утилитарной деят-ти.
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Просмотров: 4174 Комментариев: 7 Похожие работы
Оценило: 7 человек Средний балл: 4.6 Оценка: 5     Скачать
Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ ...
Кольцом называется числ. множ. На котором выполняются три опер-ии: слож, умнож, вычит. Полем наз. Числ множ. На котором выполняются 4 операции: слож ...
1. ѭ(a+b)=ѭ(a)+ѭ(b). 2. ѭ(ѭa)=ѭѭ(a). Если бы лин-е отоб-е u на v было бы биективным, то тогда его наз-и бы изоморфизмом вект-х прост-в. Мн-во всех лин-х отображ-й прост-ва u в v ...
1.A,B,C,D 0 пл-сть общего положения.
Раздел: Рефераты по математике
Тип: реферат Просмотров: 3490 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 3 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры по Госам МСХА
ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ 1. Эк теория и ее структура. Она состоит из общих основ эк теории, микрои макроэкономики и интерэкономики (мировой экономики). В ...
Общие мотивы: определяются и управл-ся с помощью внешнего воздействия на мотив-ю труда: величина вознаграждения на труд, престижность труда, соц.-бытовые условия, соц.-психологич ...
Методы: индивид-е (индивид. собесед., опросы раб-ков др. орг-ций; анкет-ние, неформал-е индивид. наблюд., формал-е индив. наблюд.); коллект-е позвол. устанавл. св. меж. уч-ми ...
Раздел: Остальные рефераты
Тип: реферат Просмотров: 2891 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 3.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Клиническая психология
Определение клинической психологии. Основные области клинической психологии, их краткая характеристика. практические задачи патопсихологии. Основной ...
Мыслительная д-сть этих больных несовершенно отражает предметы, явления и их взаимосвязи, ибо полноценный процесс отражения объективных св-в и закономерностей вещей всегда ...
Социальное содержание б-ни - связано с необходимостью для других людей, к-е не являются носителями болезни, заботится о больном ч-ке, т.е. как бы распределяют м\у собой и больным ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Просмотров: 10275 Комментариев: 8 Похожие работы
Оценило: 8 человек Средний балл: 4.8 Оценка: 5     Скачать
Політологія
1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук. 2. Політологія як наука, її об"єкт та предмет. 3. Категорії та закономірності ...
Політологія -це комплексна І самостійна галузь сусп. наук предметом якої є аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища, визначення основних тенденцій, закономірностей ...
Усім гром-м сусп., вона гарантувала свободу ек. діял-ті найбільшпідприємливим гром-м. але це привело до I та II св. війни, кризи 30-х рр.
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: шпаргалка Просмотров: 12044 Комментариев: 14 Похожие работы
Оценило: 21 человек Средний балл: 4.1 Оценка: 4     Скачать
Билеты и ответы по туризму и экскурсиям
БИЛЕТ № 1 Школы научного управления: общая характеристика, значение для сферы сервиса и туризма. Порядок образования туристской фирмы. Туристский ...
Поскольку опас-сть возникновения конфликта в связи с планируемой по-авкой зенитного комплекса С-300 могла сорвать турист-лй сезон, президент Кипра принял решение об изменении повий ...
Они были обусловлены рядом факторов демографического, экономического и соц. порядка, а т.ж. изменениями в психологии современного человека.
Раздел: Рефераты по туризму
Тип: реферат Просмотров: 11932 Комментариев: 21 Похожие работы
Оценило: 20 человек Средний балл: 4.2 Оценка: 4     Скачать
Шпаргалки з курсу Теорія і методіка журналістської творчості ГЕК
23 Специфіка газ. жанрів Жанр - усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливими способом освоєння життєвого мат-лу. Традиційна ...
Лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явищя соц. практики, які зачіпаюить сусп. інтереси.
Правила роздуму: цілеспрямованість, логічна бездоганність, новизна оборотів думки, переконл-сть, афористичність підсумкового висновку автора (вищий рівень узагальнення).
Раздел: Рефераты по журналистике
Тип: реферат Просмотров: 1785 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 2 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Курсовая работа: Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості (306)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150311)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru