Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві

Название: Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 06:46:42 05 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 456 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві

Діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю не може стояти осторонь процесів, що формують обличчя сучасної науки, тому потребує постійної оптимізації. Забезпечення повноти та всебічності розслідування злочинів, має бути здійснено за рахунок оптимізації рівня техніко-криміналістичного забезпечення, бо кримінально-процесуальний інститут спеціальних знань є основним каналом синтезу досягнень природничих,

Це передбачає розгляд категорій, що поєднуються поняттям «основи», насамперед, аналізу: а) особливостей пізнання у кримінальному судочинстві; б) загальних питань, що стосуються використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві: поняття, суб’єктів, форм та рівнів відповідно до сучасних вимог реформування кримінального судочинства України.

І.Прояв всезагального діалектичного принципу взаємозв’язку і взаємозумовленості детермінує те, що в процесі руху і взаємодії явища об’єктивної дійсності діють, і реагують на дії, унаслідок чого відтворюють особливості інших явищ, і відтворюються в них, тобто відображають і відображаються. Наслідком цих процесів є сліди, утворення яких також підкоряється об’єктивним закономірностям, відмінним залежно від того, які відображуваний і відображаючий об’єкти, в яких умовах відбувається відображення, який його механізм тощо. Тому якщо відображення є результатом взаємодії, то й пізнання є наслідком взаємодії людини з навколишньою дійсністю [14, с. 54].

Особливості пізнання у сфері кримінального судочинства об’єктивно зумовили необхідність створення і специфічної системи його засобів, які максимально виключали б елементи суб’єктивізму, забезпечували адекватне відображення аспектів дійсності, що пізнаються.

Визначальною особливістю пізнання у сфері судочинства є те, що воно здійснюється у формі доказування.

У юридичній літературі склалося декілька підходів до визначення поняття «доказування». На нашу думку, найбільш обґрунтованим є визначення доказування, як діяльності суб’єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), дослідженню, перевірці і оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формуванню на даній основі певних тверджень і приведення аргументів для їх обґрунтування [17, с. 8].

Виходячи з цього, зазначимо основні ознаки доказування.

1. Діалектичний аналіз процесу доказування дозволяє виділити в ньому правовий та гносеологічний аспекти, а структурно-функціональний аналіз його змісту – правову, психологічну та криміналістичну характеристики [2, с. 3-4]. Усвідомлення комплексного характеру процесу доказування дало змогу Р.Г. Домбровському відстоювати наступну тезу: «Розслідування злочинів – це єдність пізнавальної та доказової діяльності. Розмежування пізнання та доказування дозволяє побачити відмінності між криміналістичною та кримінально-процесуальною діяльністю. В основі криміналістичної діяльності лежить пізнання, а кримінально-процесуальної – доказування» [9, с. 13]. Виходячи з комплексного характеру уявлень про теорію доказів, О.Я. Баєв запропонував розглядати проблему її співвідношення з криміналістикою в аспекті системи «криміналістика – теорія доказів», що зобов’язує до аналізу процесуальних та криміналістичних проблем доказування в їх взаємозв’язку, в тому числі й в частині дослідження інформаційних закономірностей, процесуальних та криміналістичних методів, засобів та способів доказування, заснованих на пізнанні цих закономірностей [3, с. 96-100].

2. Система доказів, як і процес, за допомогою якого вона будується (процес доказування), є достатньо складними явищами. Тому з метою розкриття зв’язків між доказами, О.О. Ейсман пропонував вдатися до моделювання [9, с. 149]. Отже в криміналістичному розумінні розслідування злочину є процес створення моделі події злочину, для якого необхідна певна інформація.

3. Доказування, за твердженням І.М. Лузгіна, поєднує два взаємопов’язаних боки: інформаційний – в сенсі пізнання шляхом отримання інформації про встановлювані факти, та логічний – виведення знання про встановлювані факти з раніш пізнаних фактів [12, с. 107-116].

4. Доказування в процесі досудового слідства та розгляду справи в суді є не тільки розумовою діяльністю по встановленню шуканих фактів на основі доказів, але й безпосередньою практичною діяльністю зі збирання та дослідження доказів.

5. Процес доказування включає: збирання – накопичення доказового матеріалу, необхідного для встановлення істини; дослідження – пізнання суб’єктом доказування їх змісту, перевірки достовірності існування тих фактичних даних, які складають цей зміст, визначення належності та допустимості доказів, встановлення узгодження з рештою всіх доказів у справі; оцінку – логічний, розумовий процес визначення ролі і значення зібраних доказів для встановлення істини; використання (термін Р.С. Бєлкіна) – вирішення суб’єктом доказування тих чи інших завдань доказування, з метою: а) перевірки: версій, доказів; б) обґрунтування: схвалюваних рішень, обвинувального висновку; в) моделювання: слідчих ситуацій, механізму злочину; г) отримання нової інформації; д) формування комплексів доказів; ж) демонстрації доказів учасникам процесу на предмет: усунення існуючих суперечностей між доказами, викривання в дачі помилкових свідчень і отримання нових доказів, надання допомоги добросовісному допитуваному в регенерації забутого [8, с. 180]. Таким чином, етапи доказування взаємопов’язані.

ІІ. У кожному з елементів процесу доказування використовуються спеціальні знання, а введення в понятійний апарат юридичної науки цього інституту, мало на меті раціональне розподілення праці між юристами, що ведуть розслідування (судовий розгляд) та представниками інших спеціальностей, які залучаються до участі в доказуванні.

1. Розглянемо визначення поняття спеціальні знання.

Кримінально-процесуальний закон (ст. 75, 128-1 КПК України) не дає визначення спеціальних знань, а тільки вказує галузі їх застосування: наука, техніка, ремесло, мистецтво.

В літературі визначенню цього поняття приділено чимало уваги.

Так, свої авторські визначення давали: О.О. Ейсман (1962), Г.Г. Зуйков (1966), З.М. Соколовський (1968), І.В. Постіка (1969), Ю.Г. Корухов (1974), Є.Н. Зуєв (1975) Г.Е. Морозов (1977), І.М. Сорокотягін (1978), В.І. Шиканов (1978), Р.С. Бєлкін (1978), Г.М. Надгорний (1979 і 1983), В.Г. Гончаренко (1980), О.О. Закатов (1980), В.В. Циркаль (1984), В.Д. Арсеньєв (1986), Г.І. Грамович (1987), П.П. Іщенко (1990), Н.Є. Суригіна (1992), В.Н. Махов (1975, 1993 і 2000), С.Ф. Бичкова (1999), М.Г. Щербаковський (2000), Б.В. Романюк (2002), О.М. Зінін (2002), О.О. Бондаренко (2004), В.В.Коваленко (2004), В.В. Семенов (2006), та багато інших.

Відправним є визначення О.О. Ейсмана, який відніс до спеціальних, ті знання, якими не володіє адресат доказування [2, c. 91]. Воно відображало головні ознаки поняття спеціальних знань: не загальновідомість, не загальнодоступність та необхідність відмежування від професійних знань та досвіду самого слідчого. Слабким місцем цього визначення, на нашу думку, є використання елементів заперечення, що не відповідає логічним правилам побудови понять [15, с. 468] та не вносить ясності до його розуміння.

З.М. Соколовський, висловив такі міркування щодо визначення даного поняття: «Спеціальні знання є категорією об’єктивною. Для їх визначення в процесуальному сенсі, потрібно виходити з поняття «спеціальність», «спеціаліст» (у сенсі самостійної професії, як людина, що професійно займається тим чи іншим видом соціальної праці) та, головним чином, з поняття професійної спеціальної освіти. Під спеціальними знаннями слід розуміти сукупність відомостей, отриманих в результаті спеціальної підготовки, що створюють для їх володаря можливість вирішення питань в якій-небудь галузі» [8, с. 202].

Цікавим є визначення Г.Г. Зуйкова, – «це, перш за все, засновані на теорії і закріплені практикою глибокі й різнобічні знання прийомів та засобів криміналістичної техніки, що забезпечують виявлення, фіксацію та дослідження доказів. До спеціальних пізнань в тому ж сенсі відносять пізнання в судовій медицині, судовій психіатрії, судовій хімії, фізиці, пожежній справі, автосправі, а також будь-які інші пізнання (педагогічні, лінгвістичні, математичні тощо), використання яких необхідне для повного, всебічного та об’єктивного розслідування злочину» [11, с. 113-114].

Український науковець В.Г. Гончаренко визначення спеціальних знань доповнює зазначення мети їх використання: «Спеціальні знання у кримінально-процесуальному значенні ( виділено нами. – В.Б. ) – це знання в науці, техніці або мистецтві, застосовані для отримання доказової інформації спеціально підготовленими особами» [7, с. 65].

Продовженням цитованих вище думок є визначення поняття спеціальних знань, сформульоване В.В. Ціркалем – не загальновідомі в судочинстві наукові, технічні та практичні знання, набуті в результаті професійного навчання або роботи за певною спеціальністю особою, що залучена у якості спеціаліста чи експерта [8, с. 8].

Сучасні погляди української правничої школи, відображає визначення поняття спеціальних знань, запропоноване В.В. Семеновим – неодноразово апробовані наукові знання, практичні вміння та навички, які сформувалися під час отримання загальної та професійної освіти, досвіду роботи за спеціальністю і які можна використати відповідно до процедурних правил кримінально-процесуального закону для вирішення його завдань [10, с. 7].

Доволі широка та різнобічна палітра думок, постійні коригування даного поняття, подання власного визначення майже кожним дослідником, свідчить про складність цього завдання та, напевно, неможливість остаточного вирішення. Для обґрунтування цієї тези пропонуємо власний аналіз поняття.

Відзначимо, що знання – це перевірений практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, її адекватне відображення в свідомості людини у вигляді уявлень, думок, понять, теорій. Інтуїція є знанням, що виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання, шляхом прямого, безпосереднього збагнення істини. Своєрідною формою використання знання є досвід, що сполучає знання з уміннями і навичками, сприяючими виконанню операцій та дій на підставі, і за для реалізації знання.

Знання – категорія гносеологічна і є результатом пізнання об’єктивної дійсності. Найзагальніша класифікація знання містить два його роди – буденне та наукове.

Об’єкти буденного знання мають емпіричний та чуттєвий характер. У ньому відсутня системна усвідомленість, фіксована методологія та метамовні рівні, воно характеризується тяжінням до подання абстрактного змісту через наочні образи та моделі, запозичені зі сфери буденних дій людини. Втім, буденне знання – не застигле утворення, воно розвивається, зазнаючи могутній вплив з боку наукового знання та його філософського підрозділу.

Наукове знання обкреслюється вимогами однозначності, емпіричної обґрунтованості та кількісної визначеності. Для нього характерне використання каузальної матриці, введення стандарту достовірності, воно відрізняється від буденного специфічним феноменом оптимізації інформації, а основною формою його логічної побудови є теорія. «При такому розумінні науковогознання, – зазначає С.Б. Кримський, – воно стає різноманітним та з функціональної точки зору не може бути вичерпано ніяким набором його підтипів» [1, с. 66].

Подібну позицію висловлює й Н.В. Буруковська, коли підкреслює багатоаспектність проблеми знання, виділяючи гносеологічний – засіб вираження істини та помилки, соціальний – продукт духовного виробництва, практичний – певна діяльність, аспекти знання, яке на методологічному рівні виступає як система форм, засобів та методів, наголошуючи при цьому, що абсолютизація того чи іншого аспектів знання призводить до різних парадоксів виникнення знання [5, с. 21].

Це дає змогу зробити висновок про рухливість гносеологічного критерію поняття спеціальних знань.

Втім, Закон відносить до спеціальних не тільки наукові, а й технічні знання. Розробник діяльнісного підходу О.О. Воронін, з цього приводу нещодавно відзначив: «Питання про те, що таке технічне знання лишається темним. Якого роду діяльність обслуговує технічне знання? Техніка, не локалізована не як інститут, ні як сфера діяльності, ні як інструментальна частина культури. Вона є артефактом людської діяльності, присутня майже у всьому, що робить людина. Куди йде технічне знання начебто ясніше, у бік: а) каузальної індукції – причинно-наслідкові зв’язки в технічному знанні займають все більше місце, алгоритми мислення та діяльності, що складають сутність техніки, все щільніше підганяються один до одного; б) утилітарної інструментальності та практичній рефлективності. Саме техніка є сильним стимулом міждисциплінарного знання та діяльності ( виділено нами. – В.Б. ). Технічне знання – це не тільки знання про матеріальні засоби діяльності, а й про алгоритми, патери діяльності. Розширення сфери застосування засобів, постійне співвідношення техніки з практикою гарантують постійній модернізаційний імпульс» [2, с. 97].

З цього виходить, що у технічному знанні наявні як наукові, так і практичні елементи. Крім того, ще раз підкреслюємо оптимізаційний характер впливу техніки на міждисциплінарні знання та діяльність.

Спеціальними можуть бути як наукові так і практичні знання, оскільки спеціалізація кадрів у процесі суспільного виробництва відбувається на основі кожної з цих форм знань.

Ґрунтуючись на згаданих позиціях, вважаємо за доцільне при визначенні поняття «спеціальні знання» виходити з взаємозв’язку системи знань та системи професій (спеціальностей). Професія – рід діяльності, що базується на спеціальних теоретичних знаннях і практичних навичках, які отримуються в процесі спеціальної підготовки та досвіду роботи. Назву професії визначає характер і зміст діяльності. Спеціальність – сфера діяльності в межах певної професії, що характеризується єдністю трудових навичок й спеціальної підготовки.

При визначенні поняття «спеціальні знання» потрібно також враховувати їх співвідношення з правовими (юридичними) знаннями.

Юридичні знання поділяються на правові (знання в області матеріального та процесуального права) та спеціальні (криміналістика, судова медицина, тощо). В.В. Кощинець при віднесенні тих чи інших знань до спеціальних, пропонує виходити з того, в межах загальної чи спеціальної освіти вивчаються предмети та явища матеріальній дійсності [15, с. 8]. Прокурор, слідчий набувають спеціальні знання при вивченні спеціальних дисциплін та в період практичної діяльності.

Тому, скажімо, криміналістичні знання, отримані в освітній установі, є спеціальними (професійна підготовка, яка є базою спеціальних знань), а також практична діяльність, як обов’язкова складова структури даного поняття (набуття вмінь та навичок).

Якщо застосувати для систематизації криміналістичних знань критерій «за рівнями пізнання», слід зазначити, що в даному випадку мова йде про загальний рівень спеціальних криміналістичних знань. Такі знання слідчі отримують в процесі освіти та подальшої професійної діяльності.

Криміналістика, як спеціальна юридична наука, поєднує юридичні й природничо-технічні елементи, що знаходяться в певній автономності. Криміналістична техніка є науковою базою не тільки слідчої діяльності, а й діяльності спеціаліста, експертної, обліково-реєстраційної діяльностей.

Тому оптимізація цих видів діяльності, потребує розгляду рівнів спеціальних криміналістичних знань.

В.П. Колмаков в своїй роботі «Ідентифікаційні дії слідчого» (1977 р.) з цього приводу писав: «Коли ми кажемо про застосування спеціальних знань, то потрібно мати на увазі, що вони відображають сучаснийрівень розвитку науки, техніки, мистецтва. У такому плані потрібно вирішувати питання й про криміналістичні знання. Слідчий, що вивчав курс криміналістики, опанував лише мінімум знань, передбачених програмою по криміналістиці для юридичних вузів. Криміналіст-експерт, ще вивчав криміналістичну техніку на курсах експертів, проходив стажування. Він знатиме криміналістичну техніку на сучасному рівні розвитку» [14, с. 20].

Отже, в даному випадку була висловлена ідея про трансформацію криміналістичних знань на спеціалізований рівень – експертний.

Пізніше цю ідею розвинув В.Г. Гончаренко в роботі «Використання даних природничих і технічних наук у кримінальному судочинстві» (1980 р.), який ввів поняття спеціальних криміналістичних знань в кримінально-правовому сенсі. Під даним поняттям він розумів знання в області криміналістичної техніки, які застосовуються спеціально підготовленими особами з метою пізнання об’єктів при здійсненні юридичної діяльності з природничо-наукового і технічного боків [6, с. 118].

Згодом, до проблеми криміналістичних знань зверталися І.І. Когутич, Н.І. Клименко та інші автори .

Зокрема, І.І. Когутич запропонував таку загальнотеоретичну дефініцію «криміналістичні знання» – це цілісна систематизована сукупність наукових положень про пізнання криміналістикою складових її предмета, відображених (зафіксованих) у відповідних носіях (монографіях, посібниках, статтях), призначених для використання, передусім, працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами, суддями, адвокатами під час судового дослідження і попередження злочинів. При цьому, на його думку, криміналістичні знання слід класифікувати на: 1) власне криміналістичні (теорія, тактика, методика) – загально фахові професійні, правові неспеціальні; 2) криміналістичні (адаптовані у тактиці і методиці положення кримінального права і процесу) – загально фахові професійні, правові неспеціальні; 3) техніко-криміналістичні – загально фахові професійні – неправові, спеціальні .

Н.І. Клименко наголошує на тому, що в своєму сучасному стані криміналістичні знання являють собою глибоко спеціалізовану систему знань, професійно орієнтовану на різних учасників судочинства, актуалізуючи потребу в професійно-підготовлених спеціалістах-криміналістах.

З урахуванням викладеного, пропонуємо виділити наступні рівні криміналістичних знань:

· загальний рівень, який формується на основі професіоналізму суб’єктів доказування (слідчого, дізнавача та ін.);

· спеціалізований рівень, який включає:

а) професійно-спеціалізований рівень, що припускає цільову, поглиблену техніко-криміналістичну підготовку фахівців: спеціалістів-криміналістів;

б) науково-спеціалізований рівень, який припускає вузьку спеціалізацію по видах і класах судових експертиз.

Однак, за великим рахунком, використання цього критерію не дає розуміння поняття криміналістичних знань. Не рятує й використане В.П. Колмаковим та послідовниками посилання на те, що «стрижневий момент розвитку понять криміналістичного знання визначається основними тенденціями розвитку технічного прогресу».

Дотримуючись думки, що сформувати остаточне визначення поняття спеціальних знань важко, ми, проте, вважаємо за доцільне підтримати позицію тих вчених, які розуміють під ними знання з області науки і техніки, що створюють основу наукових і технічних спеціальностей, а також будь-які інші знання, необхідні для заняття якими-небудь іншими видами діяльності. У кримінальному судочинстві спеціальні знання використовуються для виявлення, закріплення, вилучення, оцінки та дослідження доказів. До спеціальних знань не відносяться юридичні знання, за винятком тих знань з області спеціальних юридичних наук, які стосуються виявлення, закріплення, вилучення (спеціаліст) і дослідження доказів (експерт).

Тому, вживання терміна «спеціальні знання» в кримінальному процесі, дозволяє виділити в ньому два критерії:

1) процесуальний, який свідчить, що: а) вони відокремлені від суб’єктів доказування – слідчого, дізнавача, захисника та ін.; б) за їх допомогою встановлюються доказові факти, формуються похідні речові докази;

2) гносеологічний, згідно з яким спеціальними знаннями слід вважати «знання та навички, що лежать в основі тих чи інших спеціальностей, або спеціалізацій», а за видовою ознакою розрізняти: криміналістичні та ін.

Вирішивши не використовувати допомогу спеціаліста, слідчий використовує свої професійні знання, що є стосовно криміналістичних – «спеціальними» лише в гносеологічному сенсі, а не в кримінально-процесуальному розумінні.

Так чи інакше, с гносеологічної точки зору питання поставлене, але, не вирішене, хоча наближення до розуміння специфіки є.

2. Юридична література не дає одностайного розуміння класифікації форм використання спеціальних знань. З погляду правової регламентації спеціальні знання можуть використовуватися в двох формах: процесуальній та непроцесуальній .

В.В. Семенов виділяє чотири процесуальні форми: судову експертизу (ст.ст. 75,76 КПК); участь спеціаліста у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності (ст. 66 КПК); здійснення довідкової діяльності (ст. 66 КПК) .

Є.Г. Коваленко стверджує, що чинному законодавстві визначено такі основні форми використання спеціальних знань: призначення та проведення експертизи (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (статті 128-1, 191, 270-1 КПК); призначення та проведення ревізій (ст. 66 КПК).

Відносно проведення ревізійної діяльності, потрібно зазначити, що така діяльність є адміністративно-правовим інститутом та являє собою різновид відомчого адміністративно-господарського розслідування, тому, на нашу думку, вважати її формою спеціальних знань уявляється сумнівним.

Отже, згідно з діючим КПК України можна виділити наступні процесуальні форми використання спеціальних знань: судова експертиза (ст.ст. 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (ст.ст. 128, 128-1, 144, 168, 191, 192, 193, 270-1 КПК).

Разом з процесуальними формами використання спеціальних знань отримали розвиток й непроцесуальні форми, а саме: перевірочні дослідження, що проводяться у стадії порушення кримінальної справи; попередні дослідження, які здійснюються при проведенні слідчих дій; консультативно-довідкова діяльність обізнаних осіб; дослідження, що проводяться при перевірках за криміналістичними обліками; використання спеціальних знань спеціаліста за «старими» нерозкритими справами минулих років та ін.

3. Оптимізація використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві потребує аналізу процесуального статусу судового експерта та спеціаліста.

Експерт. Проблеми оптимізації процесуального регулювання експертної діяльності не є предметом нашого дослідження, тому розглянемо лише її базові основи.

Організаційно-правові основи судово-експертної діяльності визначені Законом України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» [4]. Відповідно до ст. 1 цього Закону судова експертиза цедослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Інститут судової експертизи в кримінальному судочинстві не цілком відповідає принципам перебудови кримінального процесу України, а саме:

· допускається поєднання в одній особі правового статусу експерта та спеціаліста;

· експертні установи залишаються в одних державних органах разом із слідчими і дізнавачами, які за КПК України є стороною звинувачення;

· не врегульоване питання застосування науково-технічних засобів та спеціальних знань стороною захисту.

Спеціаліст.

Правовий статус спеціаліста врегульований ст.ст. 66, 128, 128-1, 144, 168, 169, 183, 191-194, 270-1 КПК України. Зважаючи на те, що найчастіше в якості спеціалістів до проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів долучаються співробітники експертної служби МВС України, порядок та умови їх діяльності врегульовано ще й відомчою нормативною базою, насамперед, «Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», оголошену наказом МВС України № 682 від 30.08. 99 р.; «Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України», оголошену наказом МВС України № 785 від 11.09.2001 р. та ін. [9; 11].

Спеціаліст у кримінальному процесі є суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, який володіє деякою процесуальною правосуб’єктністю, виконує на базі своїх професійних знань офіційну функцію допомоги й сприяння слідчому (суду) під його керівництвом і контролем. Тому думка авторів, які розглядають спеціаліста з погляду його допоміжного значення в діяльності суб’єкта розслідування, є цілком доречною [12; Він сприяє слідчому (суду) у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертає увагу на обставини, що мають значення для справи, дає пояснення по спеціальних питаннях, що виникають в ході проведення процесуальних дій; бере участь з дозволу суду в збиранні матеріалів, необхідних для проведення експертизи; допомагає оформляти процесуальні документи; робить заяви щодо виявлених доказів; знайомиться з протоколом процесуальної дії, в якій брав участь, і має можливість (право) підписувати цей документ.

Діяльність спеціаліста в процесі доказування по кримінальних справах окреслюється наступними ознаками: 1) наявністю спеціальних знань; 2) відсутністю інтересу в результатах справи; 3) закріпленням результатів їх діяльності у вигляді доказів.

Аналіз літератури та чинного законодавства, дозволяє сформувати модель діяльності спеціаліста, яка складається з наступних функцій:

1) надання допомоги слідчому в ухваленні організаційних рішень при підготовці, плануванні та проведенні слідчих дій (про можливість його проведення, при визначенні обов’язкових умов й кола учасників, прогнозування результатів тощо) – організаційно-тактична функція;

2) сприяння слідчому в пошуку, огляді, описі або закріпленні в інший спосіб, у вилученні доказів, відбір об’єктів та отримання зразків для подальших експертних досліджень – пошуково-дослідницька функція;

3) надання допомоги слідчому в реконструкції умов та обстановки місця події, відтворенні її обставин, складанні протоколу, схем, малюнків, креслень, використання з цією метою НТЗ – допоміжно-технічна функція;

4) пояснення з приводу виконуваних дій, роз’яснення слідчому, суду та іншим учасникам судочинства спеціальної термінології, суті тих чи інших явищ, питань, що мають спеціальний характер та відносяться до сфери професійної компетенції спеціаліста, роз’яснення призначення використовуваних технічних засобів, сприяння слідчому у формулюванні питань експерту – довідково-консультативна функція [3, с. 32-33].

Разом з тим, такі елементи процесуального статусу спеціаліста, як консультаційна та дослідницька діяльність, врегульовані нечітко.

Стисло позначимо сутність цих недоліків.

Основне призначення дослідницької функції – вирішення проблеми використання спеціальних знань до порушення кримінальної справи.

У слідчій практиці є низка прийомів встановлення причетності особи до скоєння злочинів: огляд, первинна перевірка вилученого на підставі ч. 4 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». У вказаних перевірках суттєву роль відіграють спеціалісти. Проте виникає питання про допустимість та достовірність доказів. Попередня перевірка спеціалістом вилучених речовин не є слідчою дією, отже, складена за її результатами довідка не має доказового значення.

У захисників виникає потреба отримання консультації у спеціалістів з дослідницької частини огляду, наприклад, наукової обґрунтованості методики, достовірності отриманих результатів, адже їм надано право отримувати письмові висновки спеціаліста з питань, вирішення яких вимагає спеціальних знань (ст. 48 ч. 3 КПК України) [5].

Втім, КПК України регламентує процесуальний статус трьох різних спеціалістів: 1) того, що виконує функції, передбачені ст. 128-1; 2) того, що проводить за дорученням захисника дослідження за зразком експертних, результати якого мають статус судових доказів; 3) того, що проводить дослідження за зразком експертних, які не є експертизою, а результати залежать від розсуду суб’єкта доказування [20, с. 52-57].


Висновки

Проблема процесуального регулювання стосується й використання спеціальних знань в обліковій діяльності.

З цим інститутом побічно пов’язані ст. 199 КПК України, ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 11, п. 14 і 15 Закону «Про міліцію», якими передбачається можливість отримання зразків для порівняльного дослідження; інформації, що міститься в реєстраційних системах, а також право міліції вести обліки осіб, предметів, фактів і використовувати дані цих обліків.

Результати використання спеціальних знань в обліковій діяльності оформлюються довідкою та вводяться у кримінальний процес лише після призначення та проведення експертизи по тих самих об’єктах, тому дана форма спеціальних знань має бути виведена з процесуальної «тіні», для чого необхідна розробка нової ефективної нормативної технології правового регулювання.

правоохоронний злочинність криміналістичний судочинство


Література

1. Андрианова В.А. Использование дактилоскопических картотек криминалистических подразделений для раскрытия квартирных краж: Методическое письмо / В.А. Андрианова, А.П. Венецкий. – М., 1980. – № 43. – 11 с.

2. Антонов В.П. Использование цифровой фотографии при производстве следственных действий / В.П. Антонов // Вестник криминалистики / Отв. ред. А.Г. Филиппов. – М.: Спарк, 2007. – № 1 (21). – С. 67-72.

3. Арсеньев В.Д. Использование специальных познаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела / В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоцкий. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1986. – 152 с.

4. Асташкина Е.Н. Квартирные кражи: проблемы оптимизации и алгоритмизации первоначального этапа расследования / Е.Н. Асташкина, Н.А. Марочкин. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2005. – 184 с.

5. Баев О.Я. Предмет криминалистики и теории судебных доказательств / О.Я. Баев // Правоведение. – 1983. – № 3. – С. 96-100.

6. Батаев И.А. Оперативно-розыскное и криминалистическое обеспечение процесса расследования краж из квартир граждан: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / И.А. Батаев. – Ижевск, 1998. – 19 с.

7. Батищев В.И. Раскрытие и расследование преступлений, совершённых одними и теми же лицами / Вячеслав Иванович Батищев. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1992. – 144 с.

8. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002) / Владимир Петрович Бахин. – Киев, 2002. – 268 с.

9. Бахин В.П. Функциональный портрет человека в криминалистике / В.П. Бахин, Ю.П. Машошин // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Вища школа, 1987. – № 35. – С. 13-16.

10. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве / Анатолий Рафаилович Белкин. – М.: Норма, 2007. – 528 с.

11. Белкин Р.С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы / Р.С. Белкин, А.И. Винберг. – М., «Юрид. лит.», 1973. – 264 с.

12. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Рафаил Самуилович Белкин. – М.: Издательство Норма (Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М), 2001. – 240 с.

13. Белкин Р.С. Криминалистическая экспертиза на месте происшествия / Р.С. Белкин // Теория и практика криминалистической экспертизы. – Волгоград, НИ и РИО ВСШ МВД СССР, 1980. – С. 16-27.

14. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учеб. пособие для вузов. – 3-е изд.,дополненное / Рафаил Самуилович Белкин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 837 с.

15. Белкин Р.С. О предмете советской криминалистики / Р.С. Белкин, Ю.И. Краснобаев // Правоведение. – 1967. – № 4. – С. 90-94.

16. Биленчук П.Д. Методика собирания и использования следов запаха при расследовании преступлений / П.Д. Биленчук, Е.Д. Лукьянчиков, М.Я. Сегай, В.И. Старовойтов // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: «Вища школа», 1989. – №39. – С. 36-43.

17. Бишманов Б.М. Эксперт и специалист в уголовном судопроизводстве / Букенбай Муратович Бишманов. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2003. – 224 с.

18. Блауберг И.В. Становление и сущность системного похода/ И.В. Блауберг, Э.Г. Юдин. – М.: Изд-во «Наука», 1973. – 270 с.

19. Бондар В.С. Методологічні передумови оптимізації криміналістичних досліджень матеріальних слідів-відображень у розслідуванні крадіжок з проникненням у житло / В.С. Бондар // Вісник ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка: Науково-теоретичний журнал. Спец. Вип. № 1 у 2 ч. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2008. – Ч. 2. – С. 73-82.

20. Бондар В.С. Напрямки оптимізації діяльності спеціаліста-криміналіста при проведенні огляду місця події у справах про крадіжки з проникненням у житло / В.С. Бондар // Вісник ЛДУВС: Науково-теоретичний журнал. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. – № 2. – С. 197-207.

21. Бондар В.С. Напрямки оптимізації криміналістичної діяльності суб’єктів спеціальних знань на підготовчому етапі проведення обшуку в справах про крадіжки з проникненням у житло / В.С. Бондар // Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку криміналістики та судової експертизи: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. – С. 69-73.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:53:05 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:25:24 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151396)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru