Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Соціальна екологія

Название: Соціальна екологія
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Добавлен 12:44:40 23 июля 2003 Похожие работы
Просмотров: 1677 Комментариев: 4 Оценило: 9 человек Средний балл: 4.3 Оценка: 4     Скачать

Контрольна робота з дисципліни “Основи екології”

Міністерство освіти і науки України.

Національний університет “Львівська політехніка”

Кафедра гідравліки та санітарної техніки

Львів2002

Вступ

В даній роботі розглядається питання як людина – біологічний вид , будучи членом людського суспільства своєю господарською діяльністю порушила динамічну рівновагу біосфери нашої планети , що спричинило її прогресуюче руйнування.

Господарська діяльність людини , пошкодження і вичерпування природних ресурсів , призвели ло деформації складених протягом багатих мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті . В результаті це може набрати незворотніх процесів і навколишнє середовище може стати не придатним для існування . В цих умовах на планеті виникла нова система ”суспільство - природа” . Наука , яка вивчає закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем розробляє наукові принципи цієї взаємодії називаеться - соціоекологією .

ПРИЧИНИ, ЩО ЗУМОВИЛИ ВИНИКНЕННЯ СОціоЕКОЛОГії

У наш час людство пережива є чине найкритичніший період за всю історію свого існування. У своєму розвитку воно досягло того рівня, коли вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньою мірою обережно та раціонально ним користуватися. Швидка індустріалізація та урбанізація нашої планети, різке зростання її народонаселення, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я і життя сучасного та майбутніх поколінь людей, подальше існування людської цивілізації.

Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також пошкодження та вичерпання природних ресурсів. Для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу.

Для вирішення глибокої суперечності між людським суспільством та природою потрібна переорганізація всієї системи природокористування на нових наукових засадах. Вони повинні ґрунтуватись на необхідності досягнення компромісу між соціальними і економічними потребами суспільства та можливостями біосфери задовольняти їх без суттєвого порушення глобального кругообігу речовин та обмінно-енергетичних процесів, тобто без загрози для свого нормального функціонування.

Реалізація зазначеного принципу природокористування потребує системного підходу до проблеми взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем, вивчення планетарної земної системи “суспільство-природа” та її територіальних складових як цілісних об'єктів - соціоекосистем. Це може забезпечити лише нова комплексна наука, що узагальнює географічні, біологічні, геологічні, педологічні, гідрологічні, метеорологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти взаємодії суспільства та природи в межах соціоекосистем різного ієрархічного рангу з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком. Такою наукою стала cоціоекологія (екологія людського суспільства).

Досить часто екологам приходиться переконувати, що біоценоз з людиною — це принципово інша система, ніж дикий біоценоз, адже в ньому складається більш об'ємний комплекс залежностей і моделі класичної екології (екологія липи, екологія зайця чи вовка), дуже часто дисфункціональні по відношенню до екології людини. А це саме означає, що соціоприродна система не здатна функціонувати за законом дикої природи, зрозуміло, що в ній домінують нові закономірності, які еволюціонують з розвитком культури і в цьому випадку, особливості розвитку незайманої біосфери виступають як частковий випадок і не більше. Тільки не бажанням можна пояснити стійке заперечення екологами суттєвих відмінностей між людством і мурашником. І коли пишуть, частина біосфери зайнята цивілізацією, це звучить однаково, ніби вона зайнята гніздом, мурашником, берлогою і повинна відповідати вимогам розвитку біосфери. Але незаперечним є той факт, що розвиток людства і природи, їх взаємодія часто залежить від того чи іншого рівня культури цивілізації, етапу розвитку управлінського впливу і навпаки. На сьогоднішній день вплив людства на природу став настільки відчутний, що необхідно перевести акценти на зворотну сторону соціоприродних відносин: біосфера стає підсистемою планетарної цивілізації. Іншими словами, ми переживаємо черговий етап становлення глобального феномена, який І Є. Лера. П. Тейяр де Шарден і В. Вернадський назвали ноосферою. А ми знаходимося на стадії формування соціосфери.

Виробнича діяльність охопила цілу біосферу, глибокі шари літосфери, повністю стратосферу, гідросферу і прилеглий до Землі Космос. На землі таким чином утворилося нова надсистема – соціосфера.

Соціосфера – це самоорганізована, саморегульована планетна система, до складу якої належить біосфера, інші охоплені виробничою діяльністю геосфери та прилеглий до Землі Космос і людське суспільство з усіма наслідками його господарської і розумової діяльності.

При такому підході не може бути мови ні про підпорядкування людині біосфери, ні про рівноправне партнерство.

Діяльність людини розумної перетворюється лиш в управлінський блок глобального процесу, в якому кожна підсистема володіє власним комплексом управлінських зв'язків. Еволюція взаємозв'язків природи і суспільства пройшла складний і взаємозалежний шлях. З однієї сторони біоценози антропоцентрувалися і антропоморфізіровалися, їх елементний склад, внутрішня організація, поведінка і рефлекси тварин функціонально адаптувалися до збільшення ознак людської присутності.

З іншої сторони, людина зустрічаючи зміни у природі послідовно адаптує свою культуру до змінної природи.

Тепер, як і раніше, мудре управління біосферними процесами зі сторони людини передбачає не утримування від втручання у справи природи, а збереження максимально сприятливого об'єму її регулятивних зв'язків і мінімально допустимого біорізноманіття. (Мова йде про те, досвідчений природоохоронець першим б'є тривогу, що популяція хижаків чи поголів'я лося (гинуть ліси) перевищують оптимальне значення. Отже розвиток того чи іншого біоценозу потребує людського втручання).

Екологу важко сприйняти думку про те, що з розвитком історичного процесу змінюється якість соціоприродних систем і їх антропоцентризація, до тих пір, поки він буде працювати в парадигмі класичного природознавства, і буде забувати категорії, які пов'язанні з суб'єктом — управління, мета, цінність, інтелект, історія. Тільки засвоївши цей апарат можна розібратися в тому, яким чином система, що ускладнюється, здатна утворити нові об'єктивні закономірності, не заперечуючи попередніх, чому виникає можливість розриву між "людським" і "природним" світом, чому відбувається руйнування навколишнього середовища.

Перетворення людиною природного матеріалу і створення штучного середовища для свого існування й життєдіяльності є однією з фундаментальних ознак цивілізації. Людство, дійсно, немов би подвоює природу, постійно поширюючи свою перетворюючу діяльність. Місце природних матеріалів, речовин і процесів посідають штучні, вироблені, не природні речі й процеси (знаряддя праці, інженерні й житлові споруди, засоби пересування, будівництва, архітектури, предмети одягу, побуту, мистецтва).

Починаємо розуміти, що штучний світ не може органічно увійти до кругообігу речовин й енергії в біосфері, бо не є природним біогеохімічним феноменом, він існує і руйнується у зовсім інший спосіб, аніж будь-яка форма природного існування, неминуче порушує природні взаємозв'язки.

При цьому людина не тільки перетворює, видозмінює природу, а й сама вимушена пристосовуватися до багатозначних наслідків своєї власної діяльності. Створений предметний світ поступово заміщує природні зв'язки, і людина починає діяти вже не як "сама природа", а як унікальна "сила цивілізації".

Друга природа змінюється в бік поширення, вдосконалення, витіснення природних компонентів середовища. Отже, зростаючий руйнівний вплив штучного світу на природні процеси стає історичною ознакою розвитку цивілізації.

Як окрема дисципліна, наука про взаємодію суспільства та природи була визначена у програмній статті американського вченого Р. Е. Парка, опублікована у 1916 році. У 20 – 30 роки виступаючи під назвами "humenecology ("людська екологія") або socialecology" ("соціальна екологія"), вона знайшла свій розвиток у роботах американських соціологів Е. У. Берджесса, Р. Макензі та інші.

На необхідність прослідковування зв'язків між станом здоров'я людини і новколишнього середовища вказав ще у 1927 році Радерик Мак Кензил відомий представник класичної екології людини. Він один з перших дав визначення соціальної екології, визначав її і як науку про територіальні і тимчасові відносини людей на які здійснюють вплив селективні, дистрибутивні середовища. Таке визначення предмету екології людей було базою для об'ємного дослідження територіального поділу населення і інших суспільних явищ у середині міських агломерацій. У зв'язку з тим, що в першій половині XX ст. соціоекологічна криза найбільш відчутно проявилася в великих містах, дана наука почала трактуватися досить вузько — соціоекологія міст або урбосоціоекологія.

Пізніше засновник медичної географії М. Серре видав у Франції свою працю "Нариси екології людини".

У 50-ті роки людську або соціальну екологію (humanorsocialecology) вже розуміють значно ширше — як науку, що розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством, як залежної і керованої підсистеми в межах великої системи "природа—суспільство", тобто соціоекосистеми. Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробив американський вчений А. Тоулі, який у 1950 р. опублікував монографію "Людська екологія".

Предтечею соціоекологічних досліджень у нашій державі можна сміливо назвати нашого земляка — Сергія Подолинського. Основні положення своєї еколого-економічної теорії він виклав у ряді праць ("Про багатство та бідність", "Про те як наша земля стала не наша", "Ремесла та фабрики на Україні" та ін.), надрукованих українською та основними європейськими мовами.

В 1880 році С. А. Подолинський опублікував у Петербурзі дослідження "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", що згодом була видана у скороченому вигляді французькою, італійською і німецькою мовами.

Провівши глибокий аналіз взаємодії людини і природи, вчений дійшов висновку про те, що «загальна кількість енергії, одержуваної поверхнею землі з її внутрішності та від сонця, постійно зменшується. В той же час загальна кількість енергії, яка нагромаджена на земній поверхні і яка перебуває в розпорядженні людства постійно збільшується. Це збільшення відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин». І далі: «Головною метою людства при праці повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету».

С. А. Подолинський зробив спробу виміряти людську працю одиницею фізичних сил, виходячи з правильної ідеї про працю як речовинно-енергетичний метаболізм, який властивий соціальному організму і природному середовищу. Спроба ця була не зовсім вдалою, адже економічні відносини майже неможливо виміряти у фізичних одиницях.

Півстоліття його відкриття не було, до кінця, зрозумілим людству, і тільки інший геній України, організатор і перший президент Всеукраїнської Академії Наук В. Вернадський сприйняв ці ідеї й створив вчення про біосферу та ноосферу, яка є теоретичною базою соціоекології. Робота яка стала класичною і увійшла в золотий фонд науки, — "Декілька слів про ноосферу", з'явилася у 1944 році незадовго до смерті Вернадського. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив людства, як космічного феномена. Головна ідея: під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості та гармонії. "Ноосфера є новим геологічним явищем на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може і повинна перебудовувати своєю працею та думкою область свого життя, перебудовувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються дедалі більші та ширші творчі можливості".

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціоекології зробив професор Г. О. Бачинський, який у 1986 р. організував у Львові першу всесоюзну науково-практичну конференцію «Проблеми соціальної екології», завдяки якій ця наука, нарешті, дістала в нас офіційне визнання. Вчений розробив теоретичні основи міждисциплінарного інтеграційного вчення про гармонізацію взаємодії суспільства та природи — соціоекології.

2. СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІОЕКОЛОГІЇ .

Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає система взаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія з природним середовищем), так і внутрішньої (взаємодія соціального і біологічного в людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізації останнього є предметом фундаментального і прикладного соціально-екологічного дослідження.

В наш час емпіричні дослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний характер, що стосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому випадку ведуться на стику двох-трьох предметних наук. В такому випадку, вони не можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиці природокористування, не мають цілісної основи. Необхідна дослідницька робота на фундаментальному рівні соціальної екології, як інтегративної науки. Саме остання, узагальнюючи дані предметних теорій на методологічній основі реалістичної філософії, розвиває теорію взаємодії суспільства і природи.

Фундаментальні соціально-екологічні дослідження дають можливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук і на базі конкретизації узагальнюючої соціально-екологічної теорії перетворити їх у прикладні дослідження, що дають можливість практично оптимізувати взаємодію суспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей природи і суспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективності конкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень.

Природознавство, яке є основою будь-якого людського пізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленням загальної картини світу вченням про біосферу і субстрат людини.

Суспільні науки дають соціальній екології теоретичні відомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси на основі життя суспільства, картину прогресу цивілізації і культури.

Технічні науки дають для соціоекологічних узагальнень теоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобів підвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивості і закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язки суспільства і природи, але і предметне виражають можливості управління природних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвитку суспільства.

Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія, філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння і розвиток людини, як родової істоти — в його конкретних проявах.

Вивчення і порівняльний аналіз різних думок дозволяє стверджувати, що соціальна екологія, в міру своєї специфіки, не може вкладатися у традиційну класифікацію наук. Її не можна однозначно віднести ні в соціальні, ні в природничі науки. Це зумовлено специфікою її об'єкта — екологічної взаємодії між суспільством і природою, у якій цих два аспекти — природний і соціальний — діалектичне між собою поєднуються. Інша справа, що в предметі у кожній з розглянутих соціально-екологічних наук відношення між природним і соціальним аспектами може бути різним, однак, ця обставина не змінює соціального статусу цих наук.

Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезу вже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як ' окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, • безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак при цьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншими словами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядає їх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень. Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає і пояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Адже взаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різними суб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство, суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світогляд виступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок, орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи.

Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасно інтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідок багатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи її неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні, геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші її аспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми — взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів в соціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології, геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології, економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, які одночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспекти даної проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

При загостренні відносин у системі "суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливої актуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми. Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством.

Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми.

Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану.

Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу.

В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем.

Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладні — на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесу, що в ньому відбуваються.

3. ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗЕМНОЇ СОЦІОЕКОСИСТЕМИ

За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5 млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах, датованих 3,2 млрд. років. Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами континентів відбулися лише 0,5-0,4 млрд. років тому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов'язаних фізичних та хімічних процесів. З розвитком органічного світу вона поступово перетворилася на глобальну екосистему - біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем - неживої (абіотичної) і живої (біотичної). Виник новий біологічний кругообіг речовин, який включився у геологічний і суттєво його трансформував. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на Землі рослинності, яка містить хлорофіл. Тільки завдяки хлорофілу рослини набули здатності вловлювати сонячну енергію, використовуючи її для фотосинтезу, в процесі якого з води і вуглекислого газу утворюється органічна речовина - першооснова існування та розвитку всієї різноманітності рослинного і тваринного світу.

Термін біосфера (тобто сфера життя) вперше використав у XIX ст. австрійський вчений В. Зюсс. Але основоположником сучасних уявлень про біосферу як населену організмами оболонку Землі, що охоплює нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери, був український вчений В. і. Вернадський. Вертикальні межі біосфери визначаються поширенням організмів у земній корі до глибини 2-3 км, в океанах до глибини понад 10 км та в атмосфері до висоти близько 20 км.

Маса живої речовини у біосфері становить приблизно 0,25 % всієї її маси. Завдяки інтенсивному розмноженню живої речовини, її дисперсності та високій біогеохімічній активності протягом геологічної історії Землі потенційна зона життя на нашій планеті безперервно розширювалася. Зараз у біосфері описано близько 2 млн. видів організмів, у тому числі 500 тис. видів вищих і нижчих рослин, 1,5 млн. видів тварин, грибів, мікроорганізмів.

У своїй узагальнюючій монографії „Біосфера", опублікованій у 1926 р., В. І. Вернадський так охарактеризував значення організмів у планетарних процесах: „Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери - цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Безперечно, енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінює Сонце у формі променистої енергії, а живі організми, тобто сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, головне - триваючою сотні мільйонів років безперервною зміною поколінь, своїм народженням та розмноженням породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крім біосфери".

За В. І. Вернадським, основними компонентами біосфери є: жива речовина - рослини, тварини та мікроорганізми;

біогенна речовина - органічні та органо-мінеральні продукти, створені живими організмами протягом геологічної історії Землі: кам'яне вугілля, горючі сланці, торф, нафта тощо;

косна речовина - гірські породи неорганічного походження, які є субстратом або середовищем для проживання живих організмів;

біокосна речовина - результат синтезу живої та неживої речовини: мінеральні породи органічного походження, сучасні та викопні грунти, мули (підводні грунти).

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. Внаслідок цього глобальна екосистема почала поступово трансформуватися у трикомпонентну глобальну соціоекосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. Разом з розвитком суспільства зростає антропогенний тиск на навколишнє середовище. У цьому процесі доцільно розрізняти три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми.

На відміну від інших організмів людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічними процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці. За допомогою кам'яних знарядь первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний.

З розвитком суспільства, з утворенням великих суспільних об'єднань (племен, союзів племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам розвитку самого людського суспільства.

4. СТАДІЇ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homohabilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homosapiens(людина розумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистема стала частково функціонально замкненою.

С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.

У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homosapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання.

Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. На думку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80 особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин за ціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (Вороновиця І, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених решток мамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тварин за століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колись були джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичні дані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото та срібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частині Анатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е., знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавку міді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобуток золота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5 тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. У першому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південь від Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак на території сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багато родовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецьким металом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки.

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних ви-дір сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав.

Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типу господарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.

Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використання природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американський дослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався таким колосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. За даними Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовне винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так звані чорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше 114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозія зумовила значну втрату гумусу.

Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну і початку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне паливо у металургії, що значно прискорило видобуток та переробку залізної руди. Цьому сприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали - нікель, кобальт, мідь, марганець тощо. Різко почав зростати видобуток залізної руди на планеті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у 1900 р. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та підземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в. середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В. і. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма стала функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальної соцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосереджується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільському господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів/спрямованих на полегшення обробітку земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур.

Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілізації людство використало 80-85 млрд. т палива, то половина цього обсягу припадає на останні 25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти у ньому становить 44 %, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запасів органічного палива - вугілля, нафти і газу на рівні прогнозованого його споживання у 2000 р., - вистачить людству ще на 150 років. Максимальний видобуток нафти на планеті очікується у 90-х роках XX ст., а до 2035 р. 90 % всіх відомих світових запасів нафти і газу буде повністю вичерпано.

Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортних засобів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно промислові підприємства викидають приблизно 145 млн. т оксиду сірки (IV), 250 млн. т пилу, близько 1 млн. т сполук свинцю, десятки тисяч тонн фтористих та хлористих сполук, а було величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма містами постійні отруйні газові хмари, що дуже шкідливо відбивається на здоров'ї людей.

Зараз спалюють щороку близько 2 млрд. т вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тонн вуглекислого газу та інших речовин. Наземні рослини та фітопланктон океанів вже не встигають засвоювати таку кількість вуглекислоти. В атмосфері планети швидко накопичуються вуглекислий газ (близько 0,4 % на рік) та інші шкідливі гази - метан, оксиди сірки, азоту, фтористо-хлористі вуглеводневі сполуки (3 % на рік). За період з 1860 р. по 1985 р., за підрахунками дослідників, в результаті спалювання органічного палива в атмосферу потрапило 165 млрд. т вуглекислого газу, його вміст у ній зріс на ЗО %, причому лише за 1959 - 1985 рр. - на 9 %.

При сучасних темпах спалювання органічного палива очікується, що в 2010 р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть більше 10 млрд. т. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі вже досягає 2300 млрд. т і передбачають, що до 2000 р. він збільшиться майже вдвічі. Якщо цей процес буде тривати, постане загроза виникнення на Землі “парникового ефекту”, при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Одночасно із збільшенням вуглекислоти падає вміст у атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням.

Швидко зменшуються на Землі запаси питної води. Кількість води, що забирається з річок для промисловості, зрошення та по-збутових потреб, становить вже 20 % поверхневого стоку. У промислово розвинутих країнах практично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи, водопровід та каналізацію. Забруднення охопило навіть акваторії Світового океану. Порівняно недавно (у 1947 р.) Тур Хейєрдал під час своєї першої подорожі на “Кон-Тіки” захоплювався чистотою Тихого океану. Нині Світовий океан перетворився на гігантський відстійник багатьох видів відходів сучасної цивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та нафтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідок аварій танкерів і витоків при розвідуванні та експлуатації морських нафтопромислів. Нафтова плівка вже вкриває п'яту частину поверхні Світового океану. Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. т ртуті, 50 тис. т ДДТ та інші шкідливі сполуки. Все це знищує біологічні ресурси океану, порушує водно-повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.

Особливо сильно позначився антропогенний вплив на лісах нашої планети. За історію людської цивілізації територія лісових масивів на Земній кулі скоротилася на 60-65 %, що призвело до відчутного погіршення гідрологічного та кліматичного режимів. Щорічно від вирубок, пожеж та забруднень атмосфери гине 11 млн. га лісів. За оцінками експертів, лісистість планети за період 50-х - кінця 70-х років скоротилась у 2 рази - з 50 до 25 млн. км2. Найбільший обсяг втрат припадає на “зелені легені” нашої планети, які постачають основні об'єми кисню в атмосферу Землі, найбагатші у біологічному відношенні вологі тропічні ліси Африки, Південної Америки та Південно-Східної Азії, а також на сибірську тайгу. Передбачають, що до 2000 р. в країнах, що розвиваються, у зв'язку із зростанням попиту на деревину та паливо і потребою розширення площ сільськогосподарських угідь буде знищено 40 % сучасної площі лісів. При цьому слід мати на увазі, що вологі тропічні ліси, які покривають загалом менше 10 % площі суші, концентрують 40 % всього генофонду планети. А зникнення рослин має особливо важкі екологічні наслідки, адже, як стверджують спеціалісти, від кожного рослинного виду, як правило, залежить існування 10-30 видів комах, а інколи й вищих тварин та інших видів рослин.

Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого ,' впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, ( величезної шкоди органічному світу нашої планети завдають розвиток хімічної промисловості та хімізація сільського і лісового господарства, зокрема широке застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур і зловживання мінеральними добривами. Кожного року в грунти вноситься понад 500 млн. т мінеральних добрив і 3 млн. т пестицидів.

С За період 50-х - середини 80-х років обсяги виробництва продукції органічної хімії на планеті зросли з 7 до 250 млн. т, щорічно на світовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової продукції. А всього людство нині активно використовує близько 80 тис. неприродних хімічних сполук. Внаслідок цього нині близько 1 млн. видів фауни і флори знаходиться під загрозою зникнення, 14 тис. людей в різних країнах щорічно гине від отруєння пестицидами, 700 тис. - захворює внаслідок вживання забрудненої води і проживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери.

Парадоксально, що найшвидше до хімічного забруднення навколишнього середовища пристосовуються саме шкідливі для народного господарства види організмів. Внаслідок цього ефективність хімічних методів боротьби з ними швидко падає. Наприклад, якщо в США у 40-х роках XX ст. шкідники знищували 7 % врожаю, то в кінці 80-х років - майже вдвічі більше при зростанні застосування пестицидів у 10 разів.

5. СУЧАСНА СОЦІОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Особливо гостро соціоекологічна криза проявилася у країнах колишнього Радянського Союзу та його сателітів, зокрема в Україні. В умовах тоталітарного комуністичного режиму сама можливість існування гострих суперечностей між соціалістичним суспільством та природою категорично відкидалася. Нежиттєва державно-монополістична економіка утримувалась на хижацькому визиску людських та природних ресурсів та нещадному забрудненні навколишнього середовища. Колоніальний статус України ще більше поглиблював цю ситуацію, внаслідок чого на сьогодні природа України тяжко пошкоджена, природні ресурси в значній мірі вичерпані, а мільйони її громадян серйозно хворі.

Як відзначалося у Національній доповіді України на конференції ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Бразилія-92), в умовах панування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративної системи економіка України десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно “найбрудніших” економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Висока матеріалоємність і енергоємність нашого виробництва призводить до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання. Це породжує додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, обсяг накопичених у межах нашої країни від ходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості перевищує 17 млрд. т і продовжує щорічно зростати на 1 млрд. т. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР і мала лише 2 % стоку поверхневих вод, на одиницю її площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше, ніж у Радянському Союзі в цілому. Четверта частина промислових викидів колишнього СРСР ще й досі лягає важким тягарем на населення України та її природу. У 1986 -1991 рр. усіма джерелами забруднення було викинуто в атмосферу більше 100 млн. т шкідливих речовин. Майже 20 % міського населення України проживає в зонах, де граничне допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищено у 15 разів.

Дуже гострою в нашій державі є проблема питної води. Україна водним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Потенційні місцеві ресурси поверхневих і підземних вод становлять 60 км3, знижуючись у маловодні роки до 37 км3. Населення і народне господарство України щорічно використовують близько ЗО млрд. м3 води. В той же час величезні об'єми забрудненої води скидаються поверхневі водоймища. Наприклад, в 1990 р. у річки та водойми України було скинуто 3,2 млрд. м3 забруднених стічних вод. Річки, особливо малі, водосховища, акваторії Азовського моря, Сиваша та північно-західної частини Чорного моря характеризуються підвищеною забрудненістю, погіршенням гідрологічного стану, втратою значної частини водних, рибних, мінеральних і деградацією /рекреаційних ресурсів. Особливе занепокоєння викликає безперервне підняття рівня мертвої сірководневої зони в Чорному морі.

Кількість осередків стійкого забруднення підземних вод промисловими і комунальними стоками та засобами хімізації сільського господарства зросла за останні 20 років в Україні більше ніж у 4 рази і становить понад 200. Це призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % виявились під загрозою якісного виснаження. Практично в усьому південному і частково у східному регіонах України спостерігається підвищення мінералізації підземних вод, зросли концентрації нітритів і пестицидів.

Каскад із шести штучних великих водосховищ на Дніпрі, побудованих у 50-70-ті роки, призвів до величезних негативних наслідків. Затоплено і вилучено із сільськогосподарської сфери понад 500 тис. га родючих земель. Крім того, підтоплюються прилеглі до водосховищ землі (близько 100 тис. га). Мають місце застійні явища, акумулювання шкідливих речовин, “цвітіння” води, а також руйнування берегів (зараз потребують закріплення понад 1400 км берегів).

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Через відсутність резерву вільних земель для розміщення продуктивних сил продовжують залучатися землі сільськогосподарського призначення. З цієї причини загальні втрати сільгоспугідь за останні ЗО років перевищили 2 млн. га, з них 150 тис. зайнято твердими промисловими відходами. Нераціональні екстенсивні методи ведення сільського господарства призвели до того, що третину всієї ріллі еродовано. Щороку порушується близько 200 тис. га земель, темпи їх рекультивації недостатні. Крім того, грунти інтенсивно забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів, а також залишками мінеральних добрив і отрутохімікатів. Серед останніх 49 пестицидів особливо небезпечні як високотоксичні, надакумулятивні і стійкі. Надмірна і нераціональна хімізація сільського господарства призвела до того, що в продуктах харчування все частіше зустрічаються нітрати, пестициди та інші шкідливі для живих організмів речовини.

Внаслідок ненормованих вирубок значно скоротилася лісистість нашої країни і зараз становить лише 14,3 % її території (проти 37 % у колишньому СРСР і 29 % - у світі). Отже на одного громадянина України припадає тільки 0,2 га лісів (у світі - 1,4 га) - це найнижчий показник у Європі. Площа природно-заповідних об'єктів України становить лише 2,1 % її території, в той час як у розвинутих країнах наближається до 10 % (наприклад, у США - 7,8 %).

Трагедією для українського народу, про що відверто говориться у вищезгаданій Національній доповіді України на бразильській конференції ООН, стала аварія на Чорнобильській АЕС. її глибинні причини полягають в ірраціональних соціально-економічних відносинах, що панували в державних, промислових і наукових структурах колишнього СРСР, а також у безконтрольному нарощуванні потужностей “мирного атома” при недосконалості технологічних систем. Ще й нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків (3 не добудовано). Загалом у нас було сконцентровано 40 % всієї ядерної енергетики колишнього СРСР. На територіях, радіоактивне забруднених після Чорнобильської катастрофи, зараз проживає 2,4 млн. людей, в тому числі понад 500 тис. дітей віком до 14 років. Понад 150 тис. мешканців одержали дози опромінення щитоподібної залози, які перевищують граничне допустимі.

Можна констатувати, що Україна перенасичена промисловим виробництвом, окремі галузі якого дуже шкідливі для природи і людей. У таких промислових містах, як Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, зареєстровано ріст онкологічних захворювань у дітей у 5-8 разів. З 1991 р. в Україні вже припинилось природне відтворення населення - людей померло на ЗО % більше, ніж народилося. Дитяча смертність в Україні найвища в Європі, 80 % вагітних жінок хворі (10 років тому ця цифра становила ЗО %), на тисячу новонароджених в Україні вмирає в містах 13, в селах - 14 дітей, 80 % українських дітей хворі. Зростає кількість людей з порушеною спадковістю. Лише за останнє десятиріччя в країні у п'ять разів збільшилась кількість неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46 % випускників набувають різних хронічних захворювань, 50% - морфофункціональних порушень. З 1986 р. на 5 % щорічно зростає кількість народжених дітей-мутантів. Український народ опинився перед реальною загрозою вимирання.

Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що перед людством зараз стоїть серйозна дилема. В разі нерозв'язання людьми протиріччя між собою та природою остання його розв'яже за рахунок людства. Отже, треба негайно зупинити процес прогресуючого руйнування біосфери, яка є складовою частиною глобальної соціоекосистеми, інакше остання деградуватиме до повного розпаду. Внаслідок цього людство буде просто відторгнуте природою як шкідливий чинник і пошкоджена біосфера знову почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без людей, які просто перестануть існувати на Землі. Альтернативою такого розвитку подій є невідкладна гармонізація взаємовідносин суспільства з природою, включення всіх продуктів господарської діяльності у природний кругообіг речовин, відновлення речовинно-енергетичного балансу в біосфері нашої планети, для чого потрібен якнайшвидший розвиток нової науки - соціоекології.

6. СТАТУС СОЦІОЕКОЛОГІЇ, ЇЇ СТРУКТУРА ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ 3 ІНШИМИ НАУКАМИ

Соціоекологія є інтегральною міждисциплінарною наукою, що діалектичне поєднує в собі міждисциплінарний характер з предметною цілісністю. Виникнувши на стику природничих, суспільних та технічних наук, соціоекологія вивчає різні - географічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, соціальні, юридичні, філософські, технологічні та інші аспекти взаємодії суспільства та природи, тобто має міждисциплінарний характер. Проте вона не просто вивчає ці аспекти, а узагальнює їх з системних позицій, розглядаючи як окремі грані одного кристала (соціоекосистеми), в чому полягає її предметна цілісність.

Соціоекологія являє собою комплексну науку в якій проявляється діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей. Вона складається з галузевих підрозділів та інтегративного ядра. Галузевими підрозділами є спеціалізовані підрозділи ряду традиційних наук; географії, біології, геології, медицини, економіки, юриспруденції тощо, які займаються відповідними аспектами взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро відображає єдність теоретичного та прикладного напрямів у соціоекології. В його функції входить як вивчення закономірностей взаємодії в соціоекосистемах природних та соціально-економічних компонентів (теоретична функція), так і моделювання соціоекосистем з метою їх оптимізації та керування гармонійним розвитком (прикладна функція).

Згадані спеціалізовані підрозділи, пов'язані з питаннями охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, почали виникати в різних науках тоді, коли нераціональною господарською діяльністю було порушено динамічну рівновагу біосфери і почалося прогресуюче погіршення якості життєвого середовища. Деякі науки спробували вирішити цю проблему самостійно за допомогою власних методів. Значно розширився діапазон інтересів давно сформованої біологічної дисципліни - екології, що вивчає закономірності взаємодії рослин, тварин і мікроорганізмів між собою та з абіотичним середовищем. В її функції увійшли питання охорони, раціонального використання та відтворення біологічних ресурсів. У географії інтенсивно почала розвиватися нова галузь - геоекологія (екологія ландшафту), яка набрала конструктивної спрямованості. Медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства та природи, якими спочатку до певної міри займалися медична географія та гігієна, стали предметом вивчення нової синтетичної галузі медичних наук - екології людини. Суттєво розширилася сфера діяльності інженерної геології, яка з вузької геологічної дисципліни, що обслуговувала будівельну справу, трансформувалася в наукову галузь, яка вивчає геологічні тіла як середовище існування та життєдіяльності людей, займається питаннями охорони та раціонального використання геологічного середовища.

Одержала “нове дихання” і розширила коло своїх зацікавлень заснована ще В. І. Вернадським біогеохімія (геохімія біосфери, яку тепер іноді називають геохімією навколишнього середовища). В наш час вона вивчає не лише природні речовинно-енергетичні обмінні процеси в біосфері, а й вплив на них людської діяльності, антропогенне геохімічне забруднення різних природних компонентів: атмосферного повітря, поверхневих та підземних вод, ґрунтового та рослинного покривів тощо. В юриспруденції виділилося соціоекологічне (екологічне) право. В економічній науці виник новий розділ - економіка природокористування. Технологічними аспектами гармонізації взаємодії суспільства та природи стала займатися екологічна технологія.

Деякі представники згаданих наук навіть почали стверджувати, що проблема охорони природи і раціонального природокористування повністю належить до компетенції їхньої науки, інші вчені, визнаючи другорядну роль деяких суміжних дисциплін у вирішенні даної проблеми, домінуюче місце все ж таки залишали за своєю наукою. Такі тенденції призводили до недостатньо компетентного втручання одних наукових галузей у сфери інших та дублювання природоохоронних досліджень науковими установами і організаціями різного підпорядкування.

У процесі розвитку згаданих спеціалізованих наукових галузей їхні зусилля все більше зосереджувалися на тих аспектах охорони природи та раціонального природокористування, які найбільш відповідали спеціалізації наук, у надрах яких вони виникли. Одночасно ставало все більш очевидним, що ізольоване вивчення біологічних, географічних, геологічних, медичних, економічних, юридичних та інших аспектів даної проблеми не дає змоги створити загальної теорії і здійснити на практиці гармонізацію взаємовідносин між людським суспільством та навколишнім середовищем, що для цього потрібна якісно нова інтегральна міждисциплінарна наука, яка буде вивчати ці процеси з системних позицій. Тому, коли сформувалася наука про гармонізацію взаємодії суспільства та природи, ці наукові галузі, залишаючись підрозділами своїх материнських наук, одночасно увійшли за принципом “подвійного громадянства” в соціоекологію як її галузеві підрозділи. Цим самим розвиток згаданих дисциплін був спрямований у спільне соціоекологічне річище. Між ними встановилася системна взаємодія, що сприяє розв'язанню інтегральних завдань оптимізації соціоекосистем.

У структурі соціоекології, відображені лише ті її галузеві підрозділи, які на сьогодні вже сформувалися в окремі наукові дисципліни. В наш час з проблемою взаємодії суспільства та природи у тій чи іншій мірі стикаються й деякі інші науки. Так, гідрометеорологія почала в широких масштабах вивчати вплив антропогенних факторів на атмосферу, гідросферу, кліматичні умови нашої планети, а ґрунтознавство - вплив цих факторів на грунти. Сільськогосподарські науки та лісівництво в сучасних умовах не можуть не займатися питаннями охорони та раціонального використання земельних і лісових ресурсів. Соціологія все більше уваги приділяє соціальним аспектам взаємодії суспільства та природи. Космонавтика все ширше використовує метод дистанційного зондування поверхні Землі аерокосмічними апаратами для вирішення конкретних соціоекологічних завдань.

Однак соціоекологічні напрями у згаданих і деяких інших науках ще не сформувалися в окремі наукові дисципліни. Тому вони поки що не можуть розглядатися як самостійні галузеві підрозділи соціоекології, тим більше, що деякі з них, як, наприклад, так звана екологічна математика, є лише набором методик своєї науки, що застосовуються для розв'язання деяких соціоекологічних задач.

Відповідно до структури соціоекології у вузах повинні готувати соціоекологів двох категорій: соціоекологів-галузевиків та соціо-екологів-інтеграторів. Соціоекологи-галузевики - це фахівці, що вивчають окремі аспекти взаємодії суспільства та природи - географічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, юридичні, технологічні тощо. їх слід навчати на відповідних факультетах різних вузів. Соціоекологи-інтегратори - це спеціалісти найвищої кваліфікації, здатні узагальнювати результати галузевих соціоекологічних досліджень, вивчати соціоекосистеми як цілісні об'єкти, розробляти математико-картографічні моделі соціоекосистем різного ієрархічного рівня, керувати комплексними соціоекологічними дослідженнями.

Деякі автори, визнавши соціоекологію, відмовляють їй у статусі самостійної науки, розглядаючи її як комплекс наук, методологічний підхід, область знань, науковий напрям тощо. Це не виправдано ні з теоретичної, ні з практичної точок зору.

Згідно з існуючими нормами, науку вважають окремою самостійною дисципліною тоді, коли вона має відповідну теоретичну базу, притаманні лише їй предмет і об'єкт дослідження, власний метод і мету. На сучасному етапі розвитку соціоекологія повністю відповідає цим вимогам. ЇЇ теоретичною базою є відкриті і описані соціоекологічні закони. Предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоекологія має власний об'єкт дослідження - соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Провідним методом соціоекології став метод математико-картографічного моделювання соціоекосистем. Метою соціоекології є гармонізація взаємовідносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.

Соціокультурне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем.

Поняття “географічне середовище” дуже близьке до поняття “географічна оболонка”. В сучасному розумінні географічна оболонка Землі - це сфера взаємодії людського суспільства та природи. Вона є надзвичайно складною планетарного масштабу системою, що охоплює тісно пов'язані між собою взаємообміном речовин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери, а також існуючі в їхніх межах біоту та людське суспільство. Це поняття більш широке, ніж “біосфера”. Біосфера є глобальною екосистемою, пов'язаною спільним біологічним кругообігом речовин, її просторові межі визначаються поширенням тварин, рослин та мікроорганізмів. У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси, а її просторові межі визначаються проникненням людської діяльності. Динамічна рівновага географічної оболонки забезпечується збалансованою дією її ведучих енергетичних факторів - сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.

Географічна оболонка сформувалась внаслідок тривалої історичної еволюції Землі як планети. Перший етап її становлення характеризується абіогенним розвитком, встановленням стабільних взаємних зв'язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; другий - зародженням і швидким розвитком живої речовини, що суттєво видозмінила абіогенні компоненти, активізувала процеси вивітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної збагаченої киснем атмосфери; третій - виділенням із тваринного світу людини, формуванням людського суспільства і перетворенням його на ведучий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.

Головним енергетичним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця, її нерівномірний розподіл по кулеподібній поверхні Землі веде до помітної територіальної диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Другим важливим енергетичним джерелом розвитку географічної оболонки є внутрішня енергія Землі.

Географічна оболонка неоднорідна не тільки у вертикальному, айв горизонтальному напрямку. Її горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі – природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Кожен з них складається із взаємопов'язаних природних компонентів (складових частим). До них належать гірські породи, повітря, поверхневі води, рельєф, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ. Диференціація географічної оболонки на природні комплекси обумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її ділянки, неоднорідністю земної поверхні (наявністю материків та океанічних западин, гір та рівнин). Географічній оболонці притаманні такі основні закономірності: цілісність, ритмічність розвитку в просторі і часі, ярусна будова, складна просторова диференціація, горизонтальна зональність і висотна поясність.

Цілісність географічної оболонки обумовлена тісним взаємозв'язком її складових компонентів, безперервним кругообігом речовин та енергії. Географічна оболонка - не механічна сума компонентів, а якісно нове, неповторне утворення, яке розвивається як єдине ціле. Зміна одного компонента неодмінно спричинює зміну інших і географічної оболонки в цілому.

Цілісність - найважливіша географічна закономірність, на знанні якої базується теорія і практика раціонального природокористування. Врахування цієї закономірності дає змогу передбачити можливі зміни в природі, дати географічний прогноз результатам впливу людського суспільства на природу, здійснити географічну експертизу різних проектів, пов'язаних з господарським освоєнням тих чи інших територій.

Географічній оболонці притаманна ритмічність розвитку - повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості - добові, річні, вікові тощо. Добові ритми проявляються у зміні температури, тиску і вологості, циркуляції атмосферного повітря, перебігу фотосинтезу у рослинах тощо. Річні ритми – зміна пір року, зміни у інтенсивності ґрунтоутворення та руйнування гірських порід, сезонність господарської діяльності людини. Більш тривалі ритми (11,22-23, 80-90 років тощо), пов'язані з пульсацією сонячного випромінювання та іншими космічними і геологічними факторами, важливі для передбачення зміни природного середовища у часі. Ритмічні явища не повторюють повністю в кінці ритму того стану природи, який був на початку.

Планетарною географічною закономірністю є закономірність зміни природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів, тобто широтна зональність. Вона зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі. Зональність охоплює всі природні компоненти. Найбільші територіальні зональні утворення - це географічні пояси. Вони виділяються як на суші, так і у світовому океані і простягаються у широтному напрямку. В географічних поясах виділяють природні зони, назви яких визначає тип рослинності. У гірських районах простежується висотна поясність - зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від підніжжя до вершини. Вона зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури і до певної висоти збільшенням опадів.

Висновок: Отже виникнення соціоеклогії не можна вважати випадковим явищем . Воно є реакцією людського розуму на реальні процеси , що відбуваються на нашій планеті і загрожують подальшому існуванню людства . У переломні моменти історії перед людським суспільством не раз виникали пекучі життєві проблеми , від вирішення яких залежало його майбутнє . Саме ці проблеми були причиною появи нових наук , які допомагали людству знайти вихід із здавалось би безвихідного становища . Прогресуюче руйнування нераціональною господарською діяльністю біосфери Землі зумовило появу науки про гармонізацію взаємодії суспільства і природи – соціоекології.

Одночасно із формуванням соціоекології як самостійної науки у всьому світі здійснюються масштабні заходи , спрямовані на вихід із глобальної соціоекологічної кризи . Усвідомлюючи загальну загрозу дестабілізації глобальної соціо-екосистеми , людство повинно прагнути передати це шляхом мобілізації політичної волі , мудрості та знання нарізних рівнях влади , у державних та громадянських структурах , наукових лабораторіях і виробничих колективах , природоохоронних урядових і неурядових організаціях тощо. Держави не залежно від свого географічного положення , рівня соціально-економічного розвитку , політичного устрою повинні приймати радикальні закони та рішення в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування , брати участь в діяльності міжнародних , регіональних , багатосторонніх і двосторонніх організацій , розробляти і здійснювати різні проекти і програми в галузі охорони та раціонального використання навколишнього середовища . Чим вищий буде ступінь інтегрування загально планетарних зусиль у цьому напрямку , тим глибше буде наукове соціоекологічне обґрунтування всіх рекомендацій у загальній сфері , тим скоріше ці заходи принесуть очікувані результати.

Список литературы

1.Бачинський Г.А. Социоэкология .-К.: Вища школа , 1991.-154с.

2.Основи соціоекології / За ред. О.Бачинського .-К.: Вища школа, 1995.– 240 с.

3.Бачинський Г.А. , Марков Ю.Г., Мамонов В.И. Социально – экологичискиесистемы как об'ект управления .-Новосибирск : Наука , Сиб. отд-ние , 1990.-238 с.

4.Бачинський Г.А. Социо-экология –наука о гармонизации взаимоотношениймежду обществом и природой //Вопросы социоэкологии . – Львов , 1987.-С.23-35

5.Саратовський О.І. Основи соціальноїекології .–К.;Вища школа, 1997.-245с .

6. Марков Ю.Г. Социальная экология .- Новосибирск ; Наука , Сиб. отд-ние,1986.-174с.

7. Комаров В.Д.Социальная экология : философскые аспекты .-Л.:Наука, 1990 .- 230 с.

8. Назарчук М.М. Основи екології та соціоекології : - Львів : Афіша , 1999.- 256 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:02:50 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:53:00 24 ноября 2015
Вы редиска какой-то пппц, у вас нет ничего конкретного или есть но мне впадло искать!!! гады!
Енгельс18:21:31 22 ноября 2007Оценка: 2 - Плохо
Столько просмотров и ни одного комментария. Противно. Работа хорошая, но несколько устаревшие данные. Кто будет скачивать, подновите.
bsv21:35:25 08 декабря 2006Оценка: 4 - Хорошо

Работы, похожие на Курсовая работа: Соціальна екологія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru