Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364139
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62791)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21319)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21692)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8692)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3462)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20644)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

Название: Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 17:58:23 12 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 2027 Комментариев: 14 Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ………………………………………………………………...................2

I .Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема.

1.1.Поняття й особливості девіантної поведінки……………………………7

1.2.Причини виникнення девіантної поведінки…………………………….12

II. Прояви девіантної поведінки

2.1.Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки……………16

2.2.Агресія як форма прояву девіантної поведінки…………………………19

2.3Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці……………………….25

III.Технологіїроботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні…….28

Висновок………………………………………………………………………...35

Список літератури………………………………………………………………40

Вступ

Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”,"педагогічно занедбаних”, непристосованих до школи, фрустрованих,"незручних”, "важких”, "безнаглядних”, "дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітківможуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка. Порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, неприйняття вчителем, труднощі у навчальному навантаженні, спілкуванні, самовизначенні, – все це спонукає дитину шукати іншої спільноти однолітків, чи старших за віком школярів, у якій би зникало емоційне напруження, знову з’явилась можливість самоствердитися й самореалізовуватися як особистість. Занепокоєння викликає той факт, що те (інше) середовище не завжди матиме адекватну соціальну спрямованість. Водночас, девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім’ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї, визначатиме її індивідуальну поведінкуДослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [4; 5].

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Об’єктом курсової роботи є психологічні особливості особистості підлітків, які виявляють негативні відхилення у поведінці.

Предмет – організаційно-психологічні умови подолання девіантної поведінки у підлітковому віці, соціальні механізми прояву й детермінуючі чинники девіантної поведінки підлітків. Мета полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці змісту, форм та методів подолання девіантної поведінки у дітей підліткового віку. Вивчення теоретико-прикладних основ психології та соціальної роботи дало нам можливість сформулювати гіпотезу: підлітки, схильні до девіантної поведінки мають специфічний психологічний профіль та відповідну агресивну установку, які сформувалися під сукупним впливом психофізіологічних, індивідуально-психологічних чинників та несприятливих умов соціалізації особистості і потребують поетапної організації самовиховання та психологічної корекції відхилень у поведінці.

Завдання:

-уточнити зміст поняття «девіантна поведінка»;

- обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження детермінант підліткових девіацій за умов соціальної аномії суспільства;

- класифікувати поведінкові девіації підлітків за соціально-психологічними критеріями;

-висвітити технології роботи з підлітками девіантної поведінки;

- виявити характер типових форм деструктивних девіацій підлітків у сучасному українському суспільстві та фактори, що їх зумовлюють;

- з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків та визначити їх ієрархію за самооцінками підлітків;

-описати чинники, що детермінують процес поширення наркоманії в підлітково-молодіжному середовищі;

Проблемна ситуація полягає в тому, що більшість деструктивних форм девіантної поведінки підлітків носить латентний характер, а це, безумовно, ускладнює процес дослідження. У свою чергу, трансформація аддиктивної поведінки у деліквентну та кримінальну зумовлює потребу визначення їх спільних рис, особливостей і детермінант. Ситуація ускладнена тим, що девіації стали характерною, а подекуди й унормованою рисою підліткової та молодіжної субкультур.

Наукова проблема полягає в тому, що сформовані у світовій і вітчизняній соціології концептуальні підходи до визначення сутності підліткових девіацій (Г. Аванесова, С. Бадмаєва, Я. Гілінського, Е. Дюркгейма, О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, Н. Смелзера та ін.) потребують удосконалення відповідно до умов життєдіяльності кожної територіальної спільноти; недосконалою є класифікація форм девіацій, оскільки існують розбіжності в тлумаченні рис і властивостей підлітків як соціально-демографічної групи.

Розгляд основних детермінант та особливостей прояву підліткових девіацій важливий не лише з позиції потреби оцінки їх сучасного стану, а й з точки зору прогнозування їх тенденцій у майбутньому, оскільки сьогодні деструктивні форми прояву девіантної поведінки набувають масового характеру, про що свідчить статистика МВС України, МОЗ України й матеріали електронних і друкованих засобів масової інформації.

Ці обставини істотно актуалізують необхідність комплексного наукового пізнання такого соціального явища, як девіації підлітків, причому в узагальненому й систематизованому взаємозв`язку всіх різновидів девіантної поведінки.

Методи дослідження.Для уточнення сутності поняття «девіантна поведінка» використано метод концептуалізації, за допомогою якого виявлено загальне й особливе в досліджуваному явищі, виокремлено його атрибути. Задля обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження детермінант девіантної поведінки в підлітковому середовищі використано багатофакторний аналіз, що дозволяє врахувати не лише об’єктивні умови, а й суб’єктивні чинники, які детермінують появу девіацій.

У межах структурно-діяльнісного підходу систематизація знання про компонентний склад девіантної поведінки допомогла визначити соціально-психологічні критерії класифікації поведінкових девіацій. Структурно-функціональний аналіз дозволив з’ясувати психологічні, соціально-демографічні властивості й риси сучасного підлітка, їх роль у детермінації підліткових девіацій. Типологічний метод використано задля виокремлення сутнісних ознак деструктивних підліткових девіацій і чинників, що їх зумовлюють.

Використання методу графічного моделювання дозволило у вигляді схеми продемонструвати соціальні механізми прояву девіантної поведінки підлітків в умовах промислового регіону. Основними емпіричними методами були: анкетне опитування підлітків і представників їх соціального оточення; напівформалізоване опитування працівників кримінальної міліції відділу по боротьбі з наркозлочинністю; вивчення документів та аналіз соціологічних даних, використання яких надало змогу з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків і їх ієрархію, детермінанти процесу поширення наркоманії та визначити стратегічні напрямки пошуку ефективних підходів превентивної роботи задля зменшення чисельності та діапазону проявів деструктивної девіантної поведінки підлітків.

А зараз перейдемо до розгляду основних теоретичних розділів данної курсової роботи.

1. Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

1.1. Поняття й особливості девіантної поведінки .

У літературі часто зустрічається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінку називають девіантною.Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові девіації, зв'язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку [14].Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.Якщо ж девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах законодавства. От чому злочинність як вид девіантної поведінки в основному вивчається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками [22].Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як наслідок виникає необхідність у штучних компенсаторах - алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.На поведінці студентів позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у "доросле життя" супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття, сприйняття; змінюється світ емоцій і відчувань, йде інтенсивне формування і закріплення наявних і нових рис характеру, повною мірою виявляються риси темпераменту, здібності, задатки і т.д.Перебудова "Я-концепції" - процес дуже складний і супроводжується так званими особистісними розладами. "Я-концепція" - це стійка і неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і із самим собою. У цей час формується образ особистого "Я" як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистісні якості, здібності, соціальну значимість, зовнішності. Споконвічне питання підлітка - "який я?" - супроводжується емоційними переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей, заниженою самооцінкою і самознищенням [13].Відхилення в поведінці студента - це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат - реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу.Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки - через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку - помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу - досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.[11]Замість терміна "важковиховуваних", прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз "відхилення від норми" і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.

Ці три види називаються:

1. Субнормність, або дефективність;

2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;

3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності.- цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності - отут злодійство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психіки - адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій [23].Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального режиму.Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертам.Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі характери, у яких: а)здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у вигляді досить високоїпрацездатності; б)підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;в)морально розвиненого морального почуття [5с.].

1. 2 .Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Крім специфічних причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини девіантної поведінки:В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність . Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[15с.].Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування [35с.].Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок [17с.].Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.Провина - це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці [10с.].Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.

У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, обуславлівающих прояв поведінки, що відхиляється, можна виділити такі, як:

· Індивідуальний чинник, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;

· Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;

· Соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього з своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;

· Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда до середовища спілкування, що віддається перевазі, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;

· Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Виявлення негативних впливів утруднене, перш за все, тому що вони не виступають ізольовано, а представляють взаємодію найрізноманітніших чинників, що діють з різним негативним внеском у розвиток поведінки, що відхиляється: людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абіогенної), виховання (вірніше за багато видів направленої дії на формування особи), власної практичної діяльності людини.

Можна відмітити, що у віці 12-13 років поведінка безпосередньо пов'язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму.

Витоки учбових неуспіхів і аномальної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі.

II . Прояви девіантної поведінки .

2.1. Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки

Досить часто зустрічається такий вид девіантного поводження, як алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді горшки, спирту, коньяку, скроні, вин, пива й ін.Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю.Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тим або інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична — у слабості, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців і т.д.Причини алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з іншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином - у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від алкоголю[20].Розрізняють просте алкогольне сп'яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп'яніння умовне розділяють на три ступені: легке, середнє і важке.Таким чином, девіантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог 3. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим» [6].В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія. У зв'язку з цим важливо вміти обґрунтовано підходити до цьому явищу, що особливо часто зустрічається в молодіжному середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмітні ознаки з'являються в осіб, що вживають наркотики? Не менш актуальна також здатність виділити непрямі свідчення виробництва і прийняття саморобної згубної отрути. Отже, у єдиноборстві психолог, наркоман (початківець або безнадійно хворий) і та отрута, що губить у людину все людське і навіть життя незалежно від віку, статі, соціального стану, важливо бачити три основних ознаки:а) наявність сильного потяга до препаратів, що містять наркотики;б) стан наркотичного сп'яніння;в) абсцестний синдром.Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після разового вживання. Наркоман не завжди відразу усвідомлює те, що його волоче до наркотиків, але, чим би він не був зайнятий, думка про наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав'язливо протягом усього дня спливає в його свідомості, і якщо досвідченим наркоманам удається ховати прояву наркотичного сп'яніння, то потяг до наркотику навіть вони сховати не здатні. Тема розмови цих людей неухильно повертається до наркотиків, при цьому в них відзначається емоційна зацікавленість, їх особа виражає задоволення, міміка і вираження очей жваві. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг [5].Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків, є абстистентний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди з працею переносять його, настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства). Абстинстентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика, що без наркотику в окремих випадках настає смерть. На відміну від наркотичного сп'яніння абстиненція тим яскравіше виражена, чим більше стаж прийому наркотиків, її прояви зв'язані з розладами психіки.

2.2. Агресія як форма прояву девіантної поведінки .

Неможливо сьогодні уявити собі ні одну газету, ні одну радіо - чи телепрограму новин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь акт агресії чи насильства.Чому люди діють агресивно і які заходи необхідно почати для того, щоб запобігти чи взяти під контроль подібну деструктивну поведінку?Ці питання займали кращі розуми людства протягом багатьох століть і розглядалися з різних позицій - з погляду філософії, поезії і релігії. Однак тільки в XX віці дана проблема стало предметом систематичного наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, що виникають у зв'язку з проблемою агресії, є відповіді [8].Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що він звичайно ображає інших, чи що він часто недружелюбний, чи що він, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, чи може бути, що він твердо відстоює свої переконання, чи можливо без страху кидається у вир нерозв'язних проблем.В даний час більшістю приймається наступне визначення агресії:Агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібного із собою поводження.

Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

  • агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
  • агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;
  • жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження [30].

А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії.Перший - етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу, розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії.Християнська концепція людини також повинна бути віднесена до цього підходу. Ідеї гуманістичного підходу до феномена агресії, які йдуть до традиції християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе, любіть ворогів ваших і т.д.Інший, альтернативний підхід до феномена агресії - еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо - видова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптації [9].З.Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і смерті. Інстинкти смерті (Танатос) лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії самогубств і вбивств.Фрейд припускав, що агресія бере свій початок в уродженому і направленому на власного носія інстинкту смерті; по суті справи, агресія - це той же самий інстинкт, тільки спроектований зовні і націлений на зовнішні об'єкти.Фрейд вважав, що багато соціально-психологічних феномені можна зрозуміти в контексті зсування їхніх первинних інстинктів: сексуального й агресивного. Подібною уявою расові заборони і війни можуть бути пояснені зсувом агресивних спонукань. Не маючи можливості одержувати задоволення прямо і негайно, люди навчилися зміщати свою інстинктивну енергію на інших людей, інші предмети й іншу діяльність, замість тих, що призначалися для прямої розрядки напруги [18].Біологічні чинники:Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, і тому неможливо говорити про існування в людському мозку чітко локалізованого "центру агресії"". Проте й у тварин, і в людини вченими виявлені ділянки нервової системи, відповідальні за прояв агресії.На агресивність також впливає чоловічий половий гормон -тестостерон. Хоча, очевидно, вплив гормонів яскравіше виявляється у тварин, ніж у людей, препарати, що понижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних до насильства, та послаблюють їхні агресивні тенденції.Виходячи з розглянутих теорій (центральним поняттям яких є агресія як слідство інстинктивних, уроджених чинників), можна укласти, що агресивні явища неможливо усунути й агресія в тієї або іншій формі завжди буде нас супроводжувати.Відповідно до теорій даного напрямку, характер осмислення або інтерпретації індивідом чиїхось дій, наприклад, як загрозливих або провокаційних, впливає на його почуття і поведінку. У свою чергу, ступінь емоційного порушення або негативної афектації, пережитої індивідом, впливає на когнітивні процеси, зайняті у визначенні ступеня загрозливої йому небезпеки.І останній теоретичний напрямок, представлений у цій главі, розглядає агресію, насамперед, як явище соціальне, а саме, як форму поведінки, засвоєної в процесі соціального навчання.

Відповідно до теорій соціального навчання, глибоке розуміння агресії може бути досягнуто тільки при звертанні пильної уваги [3]:

  • на те, яким шляхом агресивна модель поведінки була засвоєна;
  • на фактори, що провокують її появу;
  • на умови, що сприяють закріпленню даної моделі поведінки.

Агресивні реакції засвоюються і підтримуються шляхом особистої участі в ситуаціях прояву агресії, а також у результаті пасивного спостереження проявів агресії. Агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах, тобто, на відміну від інших теорій, теорії цього напрямку більш оптимістично дивляться на можливості запобігання агресії або узяття її під контроль.Агресивність має якісну і кількісну характеристику. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь виразності, від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність ЇЇ приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідому кооперацію і т.д. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак, саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається [4].

Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:

  • мотиваційна агресія, як самоцінність;
  • інструментальна агресія, як засіб,
  • припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційними переживаннями гніву і ворожості.

Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків .

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу " виживають сильні, слабкі вимирають "

Розкриття причин і характеру агресивності дітей і підлітків вимагає проведення певної класифікації.

У різній літературі з даної тематики згадується про ряд робіт зарубіжних дослідників, які запропонували розділення на дві групи:

1. Підлітки з социалізірованнимі формами антигромадської поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади.

2. Підлітки, що відрізняються несоциалізірованним агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.

У вітчизняній психології існує декілька типів класифікацій. Деякі дослідники поведінки, що відхиляється, вважають за необхідне як основа рахувати психофізіологічні відмінності дітей, інші - психосоціальний розвиток.

Так, В.К.Андрієнко, Ю.В.Гербєєв, І.А.Невській розрізняють важких підлітків:

з педагогічною занедбаністю;

· з соціальною занедбаністю (етично зіпсованих);

· з крайньою соціальною занедбаністю.

С.А.Белічева виділяє три групи:

глибоко педагогічно запущені підлітки;

· підлітки з афектними порушеннями;

· конфліктні діти (незлагідні).

2.3. Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці .

Одним з найбільше трагічних видів девіантного поводження є самогубство або суїцид. У психологічній літературі суїцид звичайно розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним же поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляються представленнями про позбавлення себе життя і службовці засобом дозволу особистісної кризи в умовах конфліктної ситуації. Як правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Причому, ця криза досягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду [11].Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву.

Внутрішніми формами суїцидального поводження виступають:

  • антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей життя);
  • пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);
  • суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей);
  • суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство).

До зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться:

  • суїцидальні висловлення;
  • суїцидальні спроби;
  • завершений суїцид.

Як показує практика, найбільш розповсюдженими конфліктами, що обумовлюють суїциди, є:

1. Конфлікти, зв'язані зі специфікою професійної діяльності (індивідуальні адаптаційні труднощі, невдачі виконання конкретної задачі; міжособистісні конфлікти з товаришами по службі; службові і міжособистісні конфлікти й ін.).

2. Особисто-сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої дівчини (дружини); розвід, важка хвороба, смерть близьких, полова неспроможність іін.).

3. Конфлікти, обумовлені станом здоров'я (психічні захворювання, фізичні недоліки (дефекти мови й особливості зовнішності) і ін.).

4. Конфлікти, зв'язані з антисоціальним поводженням (злочину, події, а також страх кримінальної відповідальності, острах ганьби в зв'язку з антисоціальним вчинком і ін.) [23].

5. Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Механізм суїцидального поводження

1. -соціально-ситуаційні фактори;

2. -особистісні фактори;

3. -конфлікт;

4. -соціально-психологічна дезадаптація;

5. -крах ціннісних установок /утрата сенсу життя/;

6. -провокуючі фактори;

7. -мотиваційна готовність;

8. -зовнішні фактори, що привертають;

9. -пресуїцид;

10. -суїцид.

Самогубства відбуваються в основному психічно ненормальними людьми. Деякі керівники висловлюють сумнів щодо самої можливості попередження самогубства. Частина керівників вважає, що якщо людина відкрито заявляє про бажання покінчити із собою, то він ніколи не зробить самогубства. У той же час, за даними досліджень, 3/4 людей, що зробили самогубства або замах на нього, повідомляли про свої наміри найближчому оточенню [24].У деяких керівників склалося спрощене розуміння можливості попередження суїцидальної події.Бар'єром розуміння можливості профілактики самогубств є думка тих керівників, що вважають, що немає зовнішніх ознак, що вказують, що людина вирішила покінчити із собою. Зрозуміло, у подібних висловленнях є раціональне зерно. «Заглянути в душу», пізнати внутрішній світ людини, дійсно, дуже складно. У той же час, як показує практика, такі можливості в керівника, як правило, маються.Основним змістом загального напрямку профілактичної роботи повинний стати ослаблення й усунення соціальних і соціально-психологічних передумов, що сприяють формуванню суїцидального поводження і збереженню суїцидогенної обстановки в колективах.

III .Технології роботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні.

Суспільство завжди докладало зусилля в боротьбі з небажаними формами поведінки з метою збереження стабільності і порядку. Сукупність засобів та механізмів впливу суспільства на небажані форми поведінки, що відхиляється з метою їх усунення або мінімізації та приведення у відповідність з соціальними нормами є соціальний контроль. Тому соціальні технології профілактики та корекції девіантної поведінки безпосередньо пов'язані з технологіями соціального контролю.

Очевидно, що використання кримінального покарання щодо гомосексуалістів, повій і п'яниць не втрачає сенс, оскільки більшість з них хворі люди і потребують медичної, психологічної, соціальної допомоги.

Наша виправно-трудова система не, скільки виправляє, скільки карає людей. Саме місця позбавлення волі є основними розсадниками гомосексуалізму, школами, в яких завершується формування девіантної поведінки та самосвідомості.

До інститутів соціального контролю відносять сім'ю, державу та її установи, громадську думку. За формою розрізняють формальний і неформальний контроль. Формальний контроль (офіційний) здійснюється компетентними організаціями (поліція, суд), неформальний (неофіційний) - товариством, його думкою (громадською думкою). Методами контролю виступають профілактика та санкції.

Під попередженням (профілактикою) різних форм девіантної поведінки розуміється вплив суспільства, інститутів соціального контролю, окремих громадян на причини девіантної поведінки. У сучасній зарубіжній літературі розрізняють 3 рівня превенції (профілактики): 1) Т.М. Загальносоціальна профілактика - вплив на середу, екологію, економічні, соціальні умови життя з метою їх покращення; 2) т.зв. Спеціальна профілактика - вона розрахована на забезпечення заходів безпеки, вплив на «групи ризику», усунення обставин, що сприяють вчиненню злочинів; 3) «Індивідуальна профілактика» у вітчизняній кримінології.

Такі девіації як алкоголізм, наркоманія, психічні розлади, агресивну поведінку в сім'ї, бродяжництво вимагають, перш за все, організації різної соціальної допомоги: наркологічної, психологічної, відкриття кризових центрів, будинків для бездомних, організація безкоштовних обідів, працевлаштування, «телефони довіри». У той же час відносно злочинної поведінки потрібні заборонно-репресивні заходи.

Проблема соціального контролю сьогодні є актуальною проблемою в усьому світі. Загальна стратегія досить ясна: необхідне перенесення акценту з покарання на превенції, тобто запобігання, профілактику. Превенція припускає вплив на причини девіантної поведінки, чинники, що сприяють йому.

Виділяють два рівні технологій соціального контролю: загальносоціальних і спеціальний (індивідуальний). Боротьба з соціальними відхиленнями на загальносоціальні рівні - один із напрямків соціальної політики держави. З впроваджуваних у практику технологій загальносоціального контролю можна назвати наступні: Технології, спрямовані на скорочення безробіття; технології, спрямовані на розширення доступу та законні способи досягнення успіху і просування по соціальних сходах; технології, спрямовані на заміщення або витіснення найбільш небезпечних форм соціальної патології корисною діяльністю. Так, наприклад, якщо споживання алкоголю виконує певні соціальні функції, то, треба шукати альтернативні засоби і способи реалізації відповідних функцій (якщо алкоголь - для підняття настрою - треба знаходити і припускати що щось інше для підняття настрою). Це ж відноситься і вживання наркотиків. У зв'язку з цим важливе значення мають програми підтримки сім'ї та дітей, програми підтримки і допомоги тим, хто зловживає наркотиками і алкоголем, хто звільнився з місць позбавлення волі (це система заходів превентивного характеру). У числі технологій загальносоціального контролю - система заходів з надання допомоги особам девіантної поведінки (тобто це вже не профілактика, а що відбулися девіанти). Це - створення будинків-притулків тимчасового утримання для тих, у кого виникли конфлікти в сім'ї; збільшення числа товариств і груп взаємодопомоги, які сприяють позбавленню від алкогольної або наркотичної залежності («Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани» і т.д.); Створення організацій і служб соціальної допомоги (наркологічної, суїцидологічної), служб реабілітації осіб, Що опинилися на узбіччі суспільства; розвиток мережі недержавних лікувально-профілактичних установ за профілями основних видів девіантності; вміють зменшення практичних можливостей для скоєння злочину (патрулювання, охорона, освітлення вулиць); надання допомоги жертвам злочинів (державна допомога, Моральна і матеріальна підтримка); розвиток системи психологічної допомоги злочинцям, яка повинна включати в себе сімейне консультування, використання механізмів психотерапії.

Спеціальні технології або технології спеціального (індивідуального) контролю - це заходи індивідуального впливу. Вони, в першу чергу, спираються на медичні та психологічні методи: лікування наркоманів і алкоголіків у відповідних клініках; психокорекція, психотерапія, індивідуальна робота з ресоціалізації засуджених у місцях позбавлення волі, психологічна допомога жертвам злочину, діяльність соціологічних служб з аналізу «груп ризику», аналізу роботи «телефонів довіри» і т.д. Це вже робота психологів, соціальних педагогів, соціальних працівників.

Як правило, спочатку девіантну поведінку невмотивоване. Молода людина, як правило, хоче відповідати вимогам суспільства, але в силу соціальних умов невміння правильно визначити свої соціальні ролі, незнання способів соціальної адаптації, жебрацького рівня життя, він не може цього зробити. Допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного “Я”, зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини.

Одним з перших підходів щодо профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі був інформаційний підхід. Він базувався на розумінні того, що якщо людина знає про шкідливість для здоров’я певного стилю поведінки, вона утримується від неї. Такий спрощений погляд рідко виправдовував себе на практиці. В програмах інформаційного підходу були використані також: модель осуду аморальної поведінки, що пов’язана зі вживанням наркотиків; модель залякування, яка стверджує, що наркотики – причина багатьох захворювань та ранньої смерті (короткої тривалості життя). Таким чином, в рамках пізнавальної моделі основний акцент був зроблений на інформуванні потенційних споживачів про негативний вплив психоактивних речовин та ризик, з яким пов’язане їх вживання.

Лікувально-реабілітаційні антінаркологіческіе заходи включають в себе:

- Діагностику наркоманії;

безпосередньо лікувально - реабілітаційні процедури.

У діагностиці наркоманії молоді особливо важливо максимально рано визначити залежність від психоактивних речовин. При діагностиці наркоманії перш за все повинні насторожити звужені або розширені зіниці, що не реагують на світло, різкі скачки настрою, втрата інтересу до колишніх захоплень і відсутність нових, зміна кола спілкування. Є привід придивитися, якщо дитина вдень млявий, а вночі, навпаки, надмірно активний, якщо відсутність апетиту чергується з нападами «вовчого» голоду.

Лікувально-реабілітаційні процедури - процес повільний, здійснюваний фахівцями і вимагає величезного терпіння не тільки від лікарів, психологів, соціальних працівників, а й батьків.

Перший крок лікування - зняти «ломку», абстинентний синдром. В останні роки в ряді країн для позбавлення від опіумної (героїнової) залежності стала використовуватися так звана метадонова програма - курс прийому під спостереженням лікаря синтетичного аналога морфіну - метадону.

У метадонової програми є і прихильники, і супротивники. Прихильники стверджують, що цей синтетичний наркологічний анальгетик допомагає тримати наркоманів поза незаконного опійного ринку, знижує їх асоціальна поведінка, дозволяє вчитися. Супротивники вважають, що метадон тільки тимчасово замінює залежність від наркотиків, потім наркоман починає шукати нові дози. Крім того, існує небезпека, що до метадону, наркотику дешевому, виявляють великий інтерес діти і підлітки.

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей [1; 3], однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.

Особенности коррекции агрессивного поведения у подростков.

Коррекционная работа с агрессивными подростками имеет свои особенности. На начальных этапах не показаны групповые формы. Не говоря уже о практически неизбежной отрицательной консолидации подростков в группе, индивидуальная работа с подростком является более эффективной. С самого начала, параллельно, необходимо начинать работу с семьёй. После диагностики семейных отношений и степени их дисгармоничности должна следовать психокоррекционная работа как индивидуальная, так и групповая. Но основной акцент следует делать на индивидуальной работе с подростком. Совершенно неэффективными оказываются общие беседы о необходимости "хорошо себя вести".

Особое место в коррекционной работе следует уделять формированию круга интересов подростка также на основе особенностей его характера и способностей. Необходимо стремиться к максимальному сокращению периода свободного времени подростка - "времени праздного существования и безделья" за счёт привлечения к положительно формирующим личность занятиям: чтение, самообразование, занятие музыкой, спортом, и т.д.

При непродуктивной деятельности в период свободного времени - “ничегонеделанье” - неизбежен скорый возврат подростка в асоциальную компанию и рецидив делинквентности. [9]

Исходя из того, что развитие ребёнка осуществляется в деятельности, а подросток стремится к утверждению себя, своей позиции, как взрослый, среди взрослых, то необходимо обеспечить включение подростка в такую деятельность, которая лежит в сфере интересов взрослых, но в то же время создаёт возможности подростку реализовать и утвердить себя на уровне взрослых [13]

Висновок

Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті нами республіканські культурні чи норми старі монархічні, сучасні норми етикету чи норми етикету наших батьків і дідів?). Задовільну відповідь на ці питання дати важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу. Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в поведінці індивідів, що відхиляється, і груп.

дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема сприяла усвідомленню необхідності формування відповідальної поведінки молодих людей. Зміна акцентів у профілактичній роботі, у фокусі яких виявились не наркотики та наслідки їх вживання, а люди та аналіз причин їх ризикованої поведінки означала народження нового поведінкового підходу в профілактичних програмах.

Зараз в рамках нового підходу найбільшого поширення набули такі профілактичні програми як: програма досягнення соціально-психологічної компетентності, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення факторів ризику та поширення факторів захисту, програми альтернативної діяльності та ін. Всі вони, незважаючи на відмінності змісту та методик, спрямовані на розвиток соціальної та особистісної компетентності молоді, вироблення навичок самозахисту; попередження виникнення проблем за рахунок особистої відповідальної поведінки.

Формування у підлітків навичок здорового способу життя залежить від навчання навичкам ефективної взаємодії, регуляції емоцій, вирішенню конфліктів, зміцненню зв’язків між членами сім’ї та іншими близькими дорослими, виборі друзів та побудові позитивних взаємостосунків з однолітками, прийнятті рішень вмінні протидіяти тиску інших, уникненню невиправданого ризику.

Удосконалюючи нові профілактичні програми, їхні організатори звернули увагу на таку особливість підліткового віку, як автономізація від дорослих, високий рівень довіри підлітків авторитетним одноліткам. Активне залучення підліткових лідерів, які будуть надавати їм необхідну інформацію про здоровий спосіб життя та своєю поведінкою утверджувати власні переконання стосовно невідповідності негативної ризикованої поведінки виявилося ефективним методом «рівний-рівному».

В практиці соціально-профілактичної роботи в Україні сьогодні використовуються елементи моделей як інформаційного, так і поведінкового підходів. Але відсутність дієвої єдиної концептуальної моделі зумовлює потребу відновлення та трансформації їх у відповідності з новими реаліями.

Особливо актуальним є вивчення найбільш ефективних технологій

В новітніх програмах основну увагу не зосереджено безпосередньо на наркотичних речовинах. Їх пізнавальний характер та акцент переноситься на особистий та соціальний розвиток молоді, використовуючи підхід вироблення у неї соціальних та життєвих навичок. Він розроблений з метою підвищення самооцінки та відповідальності у прийнятті рішень, для збагачення особистісного і соціального росту.

Навчання молоді протистояти тиску однолітків і засобів масової інформації, що ініціюють вживання шкідливих речовин має дві характерні риси: використання підліткових лідерів, а також рольових ігор та соціальної підтримки при навчанні навичкам відмови. І та, й інша використовується для створення клімату, у якому легше за все сказати «ні». Важливо відмітити, що молоді люди самі повинні докладати наполегливих зусиль щодо зміцнення здоров’я. Разом з тим вчителі, психологи, соціальні працівники та лікарі, які безпосередньо працюють з дітьми та підлітками повинні бути достатньо підготовленими.

Також однією з сучасних форм роботи з молоддю є залучення волонтерів (добровольців) із груп ризику (колишніх наркоманів, алкоголіків, ВІЛ-інфікованих) до проведення занять із формування навичок здорового способу життя.

Важлива форма роботи зі зміцнення навичок здорового способу життя серед молоді – об’єднання молоді в суспільні організації. Вони об’єднують молодь шкільного та студентського віку, а також спеціалістів: соціальних працівників, лікарів та психологів, які в неформальній обстановці обговорюють проблеми зміцнення основ здорового способу життя, розробляють відповідні рекомендації. Це сприяє розвитку партнерських стосунків підлітків та спеціалістів. Важливим фактором формування здорового способу життя у вільний час є й те, що соціально активна молодь, її лідери з навичками здорового способу життя підтримують свої переконання відповідною поведінкою.

Головний мотив переконання проти вживання наркотиків повинен бути позитивним. Програми профілактики повинні закликати підлітків до впевненості у собі, почуття гордості за свої досягнення. Потрібно спонукати їх до прагнення контролювати свою поведінку, не перекладаючи відповідальність за свої шкідливі звички на інших. Дуже ефективна тактика – вселяти молоді думку про престижність підтримання хорошої фізичної форми. Більш ефективною, ніж проведення багаторазових акцій, є тривала та постійна профілактична робота з молодими людьми на усіх стадіях формування їх особистості.

Уданній курсовій роботі було уточнено характеристики девіантної поведінки (невідповідність загальновизнаним соціальним нормам; деструктивна або конструктивна спрямованість; нанесення індивідом певної шкоди або іншим людям, або самому собі, або суспільству; негативне сприйняття оточуючими людьми й несхвалення ними; епізодичність або стійка повторюваність) і пропонується розглядати її як особистий виклик підлітка соціальному середовищу, який породжено неузгодженістю між її особистісними домаганнями й суспільними вимогами та виявляється в таких соціально-поведінкових діях і вчинках, що не схвалюються чи засуджуються близьким оточенням або суспільством .Уточнено визначення детермінант (сукупність факторів, що викликають, провокують, підсилюють чи підтримують) девіантної поведінки підлітків за умов соціальної аномії суспільства, під якими розуміємо такі соціальні (або соцієтальні) умови, що характеризуються відсутністю чітко визначених ціннісно-моральних пріоритетів і масовим поширенням поведінкових відхилень, або не відповідають рівню домагань підлітка, перешкоджаючи їй досягти бажаної мети в суспільно-схвалюваний спосіб, що спричиняє її невпевненість у собі, почуття самотності, фрустрації, які виявляються через виклик соціальному оточенню шляхом різноманітних девіацій .

Я вважаю,що булоз’ясовано характер підліткових девіацій за наявності особливо небезпечної девіаційної ситуації, коли присутні практично всі форми й види деструктивних девіацій, особливе місце серед яких посідає наркоманія

Запропоновані теоретичні висновки можуть бути використані для більш глибокого розуміння характеру й детермінант девіантної поведінки підлітків промислового регіону; розширення, упорядкування й систематизації категоріального апарату соціології девіантної поведінки; у практичній діяльності соціальних працівників і педагогів для вдосконалення діагностування й корекції девіантних проявів у підлітковому середовищі.

Використана література

1. Конституція (Основний Закон) України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

2. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття).

3. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Педагогічна газета. - №6,72с.червень 2000р.

4. Основы практической психологии. – К., 1999г.

5. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – В 2 ч. / Під ред. В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 1. - 320 с.

6. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – У 2 ч. / Під ред. В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 2. - 520 с.

7. Словарь практического психолога /Сост. Головин С.Ю. – Минск: Москва изд. АСТ, 2001. - 800с.

8. Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. - СПб: "Питер", 1999 - 352с.

9. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М.: Педагогика", 1991.

10. Вайзман И. Реабилитационная педагогика. – М.: "Наука", 1996. – С. 140-141с.

11. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. "Социальная педагогика". – М.: "Академия", 1999.

12. Демичева А.В. "Девиантное поведение в современном украинском обществе" - 1999. - № 2. – 94-98с.

13. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. –М.: Педагогика, 1989.

14. Кондратьев Н.Ю. "Психолого-педагогическая работа со школьниками девиантами" //Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3-4. - . 46-65с.

15. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. - 2001. - № 1. -107с.

16. Майерс Д. Социальная психология. - СПб: Издательство "Питер", 1999. -483-532с.

17. Маліхіна Т. Психолого - педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 9. -.50-53с.

18. Нагаев В.В., Толстых В.Г. "Основные направления социально-психологической, терапевтической и правовой реабилитации подростков девитантов" //Вестник психоциальной работы. - 2001. - № 3. -40 – 47с.

19. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. - 1996. - №5. - 3-18с.

20. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: издательство ВЛАДОС, 2000. - Кн. 1 - 384 с.

21. Саранулова С. "Неординарна та девіантна поведінка дітей" //Світло. - 2001. - №1. -43-45с.

22. Семенюк Л.М. "Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции". – М.-Воронеж: НПО "Модэк" 1996. - 96с.

23. Столяренко А. Д. Основы психологии: Практикум. - Ростов: изд. "Феникс", 2000. - 576с.

24. Фидельман М.И. "Взаимосвязь интеллектуальных и творческих способностей у подростков" //Прикладная

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Привет студентам) если возникают трудности с любой работой (от реферата и контрольных до диплома), можете обратиться на FAST-REFERAT.RU , я там обычно заказываю, все качественно и в срок) в любом случае попробуйте, за спрос денег не берут)
Olya12:23:19 26 августа 2019
.
.12:23:18 26 августа 2019
.
.12:23:17 26 августа 2019
.
.12:23:16 26 августа 2019
.
.12:23:16 26 августа 2019

Смотреть все комментарии (14)
Работы, похожие на Реферат: Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(274033)
Комментарии (4033)
Copyright © 2005-2021 BestReferat.ru support@bestreferat.ru реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru