Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Жесты: попытка обобщения и классификации

Название: Жесты: попытка обобщения и классификации
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Добавлен 13:51:06 18 сентября 2008 Похожие работы
Просмотров: 22 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Правова організація працевлаштування громадян

Курсова робота з дисципліни : Трудове право

Виконала студентка IV курсу групи ПД-4.1 Кіяніцина О. С.

Міжгалузевий інститут управління

Київ – 2006

Вступ

Життя людини в суспільстві тісно пов’язане з її трудовою діяльністю , спрямованою на отримання й використання матеріальних благ .

Праця людини , її результати завжди цінувалися суспільством , визначали в ньому становище людини . Тому таке важливе право , як право на працю знаходить своє формулювання у Конституції України .

Зокрема статтею 43 Конституції України визначено , що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.» Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалізації права громадян на працю.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прийняті відповідно до цього закону, а також глава ІП-А Кодексу законів про працю «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».

I. Поняття та організаційні форми працевлаштування

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях . Працевлаштування – це система організаційних, економічних, та правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення .

У широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності , що не суперечать законодавству , включаючи самостійне забезпечення себе роботою , в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємство, фермерство .

У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності , які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування .

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної

роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається .

Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення

їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах :

працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах;

працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Цей перелік не є вичерпним , оскільки законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення[1] .

З норм трудового законодавства України можна визначити такі

організаційно-правові форми працевлаштування громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства:

а) укладення громадянами трудових договорів в індивідуальному

порядку;

б) укладення громадянами трудових договорів при організованому

наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства,

організації, установи;

г) укладення трудового договору за направленням Державної служби

зайнятості України;

д) укладення громадянами трудових договорів за сприяння суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у

працевлаштуванні громадян .

Право кожного громадянина — розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю .

I. Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян

Трудові відносини за своєю природою є досить складними , а тому регулюються за допомогою численних нормативних актів як національного так і міжнародного права .

У Конституції України , зокрема статтею 43 визначено, що кожен має право на працю , і держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб .

Наступним нормативно – правовим актом є Кодекс законів про працю, він визначає правові засади , гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатись своїми здібностями до продуктивної праці .

Окремі положення, які віднесені до законодавства про зайнятість, містяться у главі ПІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників» .

Основу національного законодавства про зайнятість становить Закон України «Про зайнятість населення», який був прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями). В ньому чітко вказані права та обов’язки державної служби зайнятості, державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності ,

викладені основні принципи державної політики зайнятості населення, регулювання та організація зайнятості, визначення підходящої роботи та інші важливі питання .

Суттєве значення для регулювання відносин зайнятості мають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України та деяких інших центральних органів виконавчої влади.

Питанню працевлаштування багато уваги приділено і у міжнародно-правових актах , серед яких слід згадати Загальну декларацію прав людини прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року , в якій сказано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи та на захист від безробіття.

У свою чергу, статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, передбачено, що держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави — учасники цього пакту з метою повного здійснення такого права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини.

У свою чергу, Європейська соціальна хартія встановлює, що з метою здійснення права на працю її учасники зобов'язуються: вважати однією зі своїх найголовніших цілей і одним із найголовніших обов'язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечити їх функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Крім цього, сьогодні важко собі уявити законодавство про зайнятість без таких міжнародно-правових актів, як конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП),які встановлюють міжнародні стандарти у сфері працевлаштування та зайнятості .

Серед них можна згадати Конвенцію № 2 «Про безробіття» 1919 року, Конвенцію №29 «Про примусову чи обов'язкову працю» 1930 року, Конвенцію № 105 «Про ліквідацію примусової праці» 1957 року, Конвенція 1958 р. № 111 <Про дискримінацію в галузі праці і зайнятості>, Конвенцію № 122 «Про політику у галузі зайнятості» 1964 року, Конвенцію № 142 «Про професійну орієнтацію і професійну підготовку у галузі розвитку людських ресурсів» 1975 року, Конвенцію № 159 «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів» 1983 року, які ратифіковані Україною.

Конвенція 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці і зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються дискримінації в галузі праці і занять, які б грунтувалися на відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, соціального походження і національної належності. В цій Конвенції передбачається, що країни, які її ратифікували, проводять політику ліквідації дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовують або змінюють будь-які законодавчі положення, що не відповідають цій політиці, і вживають заходів, які можуть сприяти в загальній практиці рівності можливостей і звернень.

Згідно з Конвенцією № 122 «Про політику в галузі зайнятості» 1964 року кожна держава — учасник цієї Конвенції здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Причому вказана політика має на меті забезпечення роботи для всіх, хто бажає працювати ; щоб ця робота була якомога продуктивнішою; була свобода вибору зайнятості і можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження .

Рекомендація 1962 р. № 117 про професійне навчання передбачає створення національних систем професійного навчання, регламентує їх планування і управління, встановлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної підготовки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує детальний план державних заходів щодо організації професійного навчання.[2]

Огляд нормативних актів у сфері працевлаштування та зайнятості свідчить про те, що багато держав прагне розробити заходи по забезпеченню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості , надання рівних прав всім хто бажає працювати незалежно від статі, раси, віросповідання .

III. Органи , які забезпечують зайнятість населення

Перш за все зайнятість населення забезпечується державою , шляхом

проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах :

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від

походження, соціального і майнового стану, расової та національної

належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до

релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності

відповідно до здібностей та про фесійної підготовки з урахуванням

особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню

безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку

підприємництва;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами

економічної і соціальної політики на основі державної та

регіональних про грам зайнятості;

співробітництва про фесійних спілок, асоціацій (спілок)

підприємців, власників підприємств, установ, організацій або

уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного

управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням

заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості

населення, включаючи працю громадян України за кордоном та

іноземних громадян в Україні.

З метою створення умов для здійснення громадянами права на працевлаштування держава передбачає:

* заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на

раціональне розміщення продуктивних сил, створення нових технологій, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

* забезпечення прав і інтересів працівників, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю ;

* проведення аналітичних та наукових досліджень структури

економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу

робочої сили;

* регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині

залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на

основі квотування і ліцензування;

* сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих

місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм

власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному

виробництві;

* організацію професійної орієнтації.

У забезпеченні зайнятості та організації працевлаштування населення, реалізації державної політики зайнятості , соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участь державні органи двох видів : загальні та спеціальні .

Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях .

Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості , діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з:

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики

України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних,

Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про фесійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації професійної

орієнтації населення, інспекцій по контролю задодержанням законодавства

законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні

заклади професійної підготовки незайнятого населення ,

інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані

бюро зайнятості, центри реабілітації населення , підприємства,

установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

Статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості має права :

одержувати від підприємств, установ і органі

зацій незалежно від форм власності статистичні дані

по наявність вакантних робочих місць, характер і

умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прий

нятих і звільнених працівників та інформацію про

передбачувані зміни в організації виробництва і

праці, інші заходи, що можуть призвести до вивіль

нення працівників;

розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад

народних депутатів пропозиції про встановлення

для підприємств, установ, організацій незалежно від

форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які

потребують соціального захисту і нездатні на рівних

умовах конкурувати на ринку праці, та направляти

таких громадян для їх працевлаштування;

направляти для працевлаштування на

підприємства, в установи і організації всіх форм

власності за наявності там вільних робочих місць

(вакантних посад) громадян, які звертаються до служби

зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

направляти безробітних громадян за їх ба

жанням на оплачувані громадські роботи;

укладати за дорученням підприємств, установ

і організацій всіх форм власності договори з грома

дянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у

разі потреби) професійним навчанням, оплатою вар

тості проїзду, добових, а також надавати допомогу

при переїзді на нове місце проживання та праці за

рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

оплачувати вартість професійної підготовки

осіб, працевлаштування яких потребує здобуття но

вої професії (спеціальності), а також установлювати

їм на період навчання стипендії у розмірах, перед

бачених законодавством України;

вносити пропозиції до місцевих Рад народних

депутатів про зупинення на строк до 6 місяців

рішення підприємств про вивільнення працівників у

разі утруднення їх наступного працевлаштування з

одночасною частковою або повною компенсацією

витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у

порядку, визначеному законодавством України;

компенсувати до 50 відсотків витрат підпри

ємствам, установам і організаціям на перепідготовку

працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі

змінами в організації виробництва і праці, за умови

їх працевлаштування.

Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки:

аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робо

чу силу, інформування населення й державних

органів управління про стан ринку праці;

консультування громадян, власників

підприємств, установ і організацій або уповноваже

них ними органів, які звертаються до служби зайня

тості, про можливість одержання роботи і забезпе

чення робочою силою, вимоги, що ставляться до

професії, та з інших питань, що є корисними для

сприяння зайнятості населення;

ведення обліку вільних робочих місць і грома

дян, які звертаються з питань працевлаштування;

надання допомоги громадянам у підборі підхо

дящої роботи і власникам підприємств, установ,

організацій або уповноваженим ними органам у

доборі необхідних працівників;

організація при потребі професійної підготов

ки і перепідготовки громадян у системі служби зай

нятості або направляння їх до інших навчальних

закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

надання послуг з працевлаштування та про

фесійної орієнтації працівникам, які бажають зміни

ти професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками

високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму

праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайня

тому населенню; .

реєстрація безробітних;

участь у підготовці перспективних і поточних

державних і територіальних програм зайнятості та

заходів щодо соціальної захищеності різних груп на

селення від безробіття.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція,

що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість

підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм

власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування

України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі .[3]

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються

державною службою безплатно.

Діяльність Державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами , які звернулися до неї за допомогою , та підприємствами , установами , організаціями .

Крім Державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності .

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги , пов’язані з профорієнтацією населення , посередництвом у працевлаштуванні громадянам в Україні та за кордоном , лише на підставі дозволу ( ліцензії ) , який видається Державним центром зайнятості . При наданні зазначених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у 50 – кратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожну особу , якій надавалися такі послуги , та припиняє цей вид діяльності .

Створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.

Порядок формування координаційних комітетів і організація їх

роботи визначаються представленими в них сторонами.

Професійні спілки також беруть участь у розробці державної

політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і

рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів

відповідних рад.

Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення

захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються

генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними

договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками

підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами

відповідно до законів України.

Професійні спілки, власники підприємств, установ, організацій

або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з

проблем зайнятості населення , мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів , пов’язаних з вивільненням працівників . [4]

IV. Порядок проведення працевлаштування громадян

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи

шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального

селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або

при безплатному сприянні державної служби зайнятості .

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл про дукції, які прибули в Україну на визначений

термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них

дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості

України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за

посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл угодою

про розподіл продукції , здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без

дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ

і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості

стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового

державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Порядок і умови укладення трудового договору визначаються

законодавством України про працю.

Працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості населення починається зі звернення громадян до цієї служби . В результаті звернення громадянина до служби зайнятості між ними виникають правовідносини, що породжують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.

До Державної служби зайнятості мають право звертатися за безплатним сприянням у працевлаштуванні всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Громадяни, які звернулись до служби зайнятості , мають право на отримання відповідної інформації, а також консультації щодо професійної орієнтації.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які доглядають за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду), інваліди та пенсіонери, які звертаються до Державної служби

зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до Державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, — тільки за наявності постійної прописки. У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (реєстрації) особи, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтва про народження та довідки з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової прописки) для громадян до 16 років. У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий квиток.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування, форми якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.

Випускники професійно-технічних училищ пред'являють довідку про надання можливості самостійного працевлаштування. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогос

подарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із

змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку

про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства,

сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського ак

ціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперати

вом, товариством.

Особи, які одержують пенсію, пред'являють пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.

У Державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», а саме працівники , які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток,, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Реєстрація громадян як таких, що шукають роботу, здійснюється Державною службою зайнятості за заявою громадян незалежно від часу втрати роботи.

Водночас для деяких категорій працівників встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу та подання документів , а саме:

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), повинні бути зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі ,

що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення;

- громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно

від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним

переселенням з території радіоактивного забруднення, реєструються у

Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом

одного місяця після звільнення;

військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку

зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію ,

реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають

роботу, протягом семи календарних днів з дня поставлення на

військовий облік військовими комісаріатами .

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах.

Громадяни, що зареєструвалися в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на отримання безоплатної професійної орієнтації, консультації, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Громадянам, зареєстрованим у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається «підходяща робота».

Визначення підходящої роботи міститься у статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якою для громадян, що втратили роботу і заробіток (трудовий дохіді. підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

В свою чергу, для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміну професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. Закон також передбачає право місцевих Рад народних депутатів встановлювати транспортну доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Громадяни, зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Процес працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості після їх реєстрації як таких, що шукають роботу, та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через надання громадянину направлення на роботу, на підставі якого він та роботадавець укладають трудовий договір.[5]

У випадку необхідності, а саме у разі: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності) — особам, що зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, забезпечується надання професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб.

Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути припинені за ініціативою громадянина. Він може відмовитись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього.

Направлення на роботу є рекомендацією для власника або уповноваженого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах встановлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів , коли воно зобов'язує роботодавця прийняти громадянина на роботу. Тому власник або уповноважений ним орган теж може відмовити у працевлаштуванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні.

Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або уповноваженим ним органом.

Процес працевлаштування не обмежується конкретними строками. Працевлаштування триває до того часу, поки громадянин не буде влаштований на роботу або навчання.

З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходящої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користуються пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повторно зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах.

Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою

тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо. Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону.

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організації оплачуваних громадських робіт, належать благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'я будинків для осіб похилого віку та інвалідів ); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; землевпорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах охорони здоров'я; збирання

та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.

Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).

Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання.

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацуо оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до законодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого часу громадянина , зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встановлені договором умови.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до заробітної плати.

Також організовуються сезонні робіти . Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку.

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах.

Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи . Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві .

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначаються номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання . [6]

Поряд з правами і державними гарантіями по працевлаштуванню , матеріальної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обов'язки, а також встановлює відповідальність за їх невиконання.

Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зайнятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає:

припинення виплати допомоги по безробіттю у разі

її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі

зайнятості;

припинення виплати допомоги по безробіттю на

строк до 3-х місяців у випадку:

а) приховування від служби зайнятості відомостей про

влаштування на тимчасову роботу в період одержання

цієї допомоги;

б) порушення безробітним умов його реєстрації та пе

ререєстрації як безробітного;

в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи;

г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після

перенавчання за направленням служби зайнятості;

д) припинення навчання у навчальному закладі підви

щення кваліфікації та перепідготовки без поважних при

чин.

Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством .

V. Державні гарантії працевлаштування населення

Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону , в ній говориться , що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення , а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і

працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної

підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на

роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій,

перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби

зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по

безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги

членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій,

участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,

а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим

спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави,

раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю , держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності: безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення . Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці , які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці .

До них належать :

жінки , які мають дітей віком до 6 років ;

одинокі матері , які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів ;

молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної ( невійськової ) служби та якій надається перше робоче місце , діти ( сироти ) , які залишились без батьківського піклування , а також особи , яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи , що їх заміняє , можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку ( чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років) ;

особи , звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування ;

інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

З метою працевлаштування цих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють та встановлюють квоти робочих місць на підприємствах , установах, організаціях, незалежно від форм власності , з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної чисельності робочих місць за робітничими професіями , у тому числі з гнучкими формами зайнятості .

Згідно з п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 , броня – це кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту ; квота робочих місць – це закріплена норма робочих місць , в тому числі з гнучкими формами зайнятості , у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту .

У межах броні місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту . Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян , які потребують соціального захисту .

Квоти зменшуться або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій,

(крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах встановленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат

підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих

категорій населення понад встановлену квоту.

Крім Закону України «Про зайнятість населення», деякі законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом для підприємств , установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314.

Підприємства , установи й організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, повинні щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Висновок

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що система працевлаштування в Україні пройшла етап свого становлення в умовах ринку і на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення. Вдосконалення системи працевлаштування вимагає, в першу чергу, вдосконалення його правового регулювання, включаючи необхідність прийняття Верховною Радою України нового Трудового кодексу України, нової редакції Закону України «Про зайнятість населення», оновлення відповідних підзаконних нормативних актів з питань працевлаштування та приведення в цілому законодавства України з питання працевлаштування у відповідність з міжнародно-правовими актами. Вирішення зазначеного питання в умовах стабілізації та поступового росту економіки України, поряд із проведенням відповідних організаційних заходів, допоможе ефективніше вирішувати в Україні проблему зайнятості та працевлаштування населення.

Список литературы

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1998 р. – К.: Преса України , 1997 р.- 80 с.

2. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань .- К.: видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.

4. Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

5. Гирич О.Г. – Трудове право : Курс лекцій .- К. : ТП Пресс, 2003. – 208 с.

6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. – Трудове право україни : Підручник ,2-ге видання ,- К.: Т-во “ Знання “, КОО, 2001. - 564 с.

7. Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

8. Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Трудове право України : за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн “ Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2004. – 536 с.


[1] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[2] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[3] Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

[4] Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

[5] Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

[6] Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:15:17 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:52:56 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Жесты: попытка обобщения и классификации

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151228)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru