Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Проблеми та перспективи малого бізнесу

Название: Проблеми та перспективи малого бізнесу
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Добавлен 20:51:31 27 июня 2005 Похожие работы
Просмотров: 998 Комментариев: 4 Оценило: 3 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

В С Т У П


Малий бізнес здатен в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу у суспільстві; забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг. Але розвиток малого бізнесу в Україні практично не відбувається.

Фактично, але не формально, малий бізнес є специфічним суб’єктом національної економіки та по цілому ряду критеріїв відрізняється від інших суб’єктів господарювання:

По-перше це цілі малого бізнесу: у своїй більшості малі підприємства створюються задля власного забезпечення працюючих у малому бізнесі осіб (це, як правило, і самі засновники, і наймані працівники) достатнім рівнем матеріальної забезпеченості, а не з метою довготривалої експансії на ринку або отримання надприбутків.

По-друге це динаміка розвитку конкретного суб’єкту малого бізнесу: на першому етапі становлення він розширюється та набирає потугу, орієнтуючись на власні сили та використовуючи всі доступні йому ресурси; на другому етапі розвитку його потужність стабілізується на рівні відповідних амбіцій, або він переходить до іншої категорії суб’єктів економіки (виходить за рамки малого бізнесу). Ці етапи розвитку протікають набагато швидше, ніж у інших суб’єктів економіки, що й визначає високий динамізм цього сектору.

По-третє це високий ризик ведення власної справи суб’єктами малого бізнесу: у першу чергу визначається самими розмірами малих підприємств та відсутністю у них необхідних матеріально-фінансових резервів, що й визначає високу мобільність малого бізнесу, але водночас і підвищує його вразливість.

В четвертих це кадрове забезпечення малого бізнесу: в силу своїх розмірів та цілей існування малі підприємства, як правило, не мають можливостей для залучення висококваліфікованих високооплачуваних найманих працівників, особливо менеджерів та бухгалтерів, орієнтуючись на власні сили. Але існуюча в Україні система обліку та звітності історично орієнтована на великі підприємства, тому досить складна і вимагає відповідної високої кваліфікації виконавців.

Всі ці особливості малого бізнесу апріорі визначають великий динамізм та досить невеликий загальний строк існування його конкретних суб’єктів, що на макро-рівні характеризується швидким темпом оновлення складових малого бізнесу.

Законодавче невиділення малого бізнесу у окремий специфічний сектор національної економіки призводить до невикористання потенційних можливостей цього сектору на державному рівні.

На шляху розвитку малого бізнесу постають численні проблеми, обумовлені як об’єктивними факторами загального стану економіки, так і суб’єктивними соціально-психологічними факторами. Головними проблемами є:

неповнота, неоднозначність і суперечливість чинної нормативно-правової бази;

невизначеність податкового законодавства щодо малого бізнесу як специфічного сектору економіки, непомірний тягар оподаткування, складна система обліку та звітності;

відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівні;

практична відсутність системи фінансування й кредитування малого бізнесу;

відсутність внутрішніх стимулів для інвестицій та розвитку технологій;

відсутність чіткої системи в організації фінансово-економічного співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями відносно залучення інвестицій, кредитів, грантів, міжнародної технічної допомоги для розвитку малого підприємництва тощо;

недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення малого підприємництва;

відсутність чіткої ідеології у проведені необхідних реформ та системного підходу щодо становлення та розвитку малого бізнесу;

не сформована позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

недостатність професійних знань та досвіду щодо зайняття бізнесом.

На сьогодення в суспільстві найбільш гостро відчутна необхідність в консолідації всіх прогресивних сил: політиків, промисловців, парламентарів, підприємців, урядовців, вчених, економистів, податкоплатників та інших. Бо всі ми маємо одну глобальну проблему - не вміння та небажання властних структур остаточно зламати адміністративно-командну систему. І тому активізація громадських об’єднань, профспілок, рухів, партій та союзів промисловців є об’єктивною реальністю. Політизація суб’єктів ринкової економіки - це новий етап боротьби за реформи, за дієві зміни в державному устрої. За створення економіки, яка була б орієнтована на людину, бо тільки “вільна людина, зазнавши невдачі, не звинувачує нікого”.

І тому інформацію типу “Ukraine staggers on path to free market” необхідно розглядати тільки з цієї точки зору - з позиції поглиблення економічної кризи в країні, яка була однією з найбільш промислово розвинутих республік Радянського Союзу, подальшого знедолення народу, швидкого згортання приватного бізнесу, поширення економічних тенденцій згортання виробництва.


МІСЦЕ, РОЛЬ ТА ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

 

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макро-економічному рівні. Одним з перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу.

1. МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є малий бізнес.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і при підтримці з боку держави - тенденційно інноваційні, гнучкі і витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень в межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він постає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об’єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості щодо науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб’єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб’єкта. Підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

В структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Але на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Суть та значення малого бізнесу полягає у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживацькими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (схема 1).

Схема 1

Суть та значення малого бізнесу

МАЛИЙ БІЗНЕС

це

ПРОВІДНИЙ СЕКТОР РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

складає

ОСНОВУ ДРІБНОТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

визначає

ТЕМПИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

СТРУКТУРУ ТА ЯКІСНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВНУТРІШНЬОГО ВАЛОВОГО ПРОДУКТУ

СТУПІНЬ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

здійснює

СТРУКТУРНУ ПЕРЕБУДОВУ ЕКОНОМІКИ

ШВИДКУ ОКУПНІСТЬ ЗАТРАТ

СВОБОДУ РИНКОВОГО ВИБОРУ

забезпечує

НАСИЧЕННЯ РИНКУ ТОВАРАМИ ТА ПОСЛУГАМИ

РЕАЛІЗАЦІЮ ІННОВАЦІЙ

ДОДАТКОВІ РОБОЧІ МІСЦЯ

характеризується

ВИСОКОЮ МОБІЛЬНІСТЮ

РАЦІОНАЛЬНИМИ ФОРМАМИ УПРАВЛІННЯ

формує

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОШАРОК ПІДПРИЄМЦІВ-ВЛАСНИКІВ

ОСНОВУ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

сприяє

ПОСЛАБЛЕННЮ МОНОПОЛІЗМУ

РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ


Роль і місце малого бізнесу в національній економіці найкраще проявляється в притаманних йому функціях. Розглядаючи функції малого бізнесу у стабільній ринковій економіці, слід наголосити на наступному:

По-перше, неоцінений внесок малого бізнесу в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов’язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Малий бізнес допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо він є антимонопольним по самій своїй природі, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок багаточисельності елементів, що його складають, та їх високого динамізму в значно меншій мірі піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.

По-друге, малий бізнес, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкісті. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого бізнесу в здійснення прориву по ряду важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, малий бізнес тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з’явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50% науково-технічних розробок.

По-четверте, малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого бізнесу створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років в розвинутих країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.

По-п’яте, важлива функція малого бізнесу полягає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

Отже, роль та функції малого бізнесу з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.

За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб’єкти малого бізнесу, які не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні при певній підтримці найбільш швидко і економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

Таким чином, малий бізнес є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає у тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб’єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни (табл. 1). Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Таблиця 1

Стан розвитку малого та середнього підприємництва в деяких країнах1

Країна

Кількість МСП, тис.

Кількість МСП на 1000 чол. населення

Зайнято в МСП (млн. чол.)

Частка МСП у загальній кількості зайнятих (%)

Частка МСП у ВВП (%)

Великобританія

2630

46

13,6

49

50…53

Німеччина

2290

37

18,5

46

50…54

Італія

3920

68

16,8

73

57…60

Франція

1980

35

15,2

54

55…62

Країни ЄС

15770

45

68

72

63…67

США

19300

74,2

70,2

54

50…52

Японія

6450

49,6

39,5

78

52…55

Російська Федерація

836,2

5,65

8,1

9,6

10…11

Україна 2

281,2

5,4

1,0

4,6

5,0…5,5

1 Малый бизнес России. Проблемы и перспективы. Москва, РАРМП,1996.-С.11

2 Розраховано за даними Міністерства статистики України станом на 01.01.96р. (кількість МСП - кількість зареєстрованих малих підприємств)

Так, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється по країнах - від 94% у Великобританії до 99,9% у Франції. Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні чотири роки збільшилась майже вдвічі (з 50496 у 1992 році до 91601 станом на 1 січня 1996 року).

Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції (54%), у країнах ЄС (72%), в Італії (73%), в Японії (78%).

В Україні ж станом на 1 січня 1996 року середньооблікова кількість працівників малих підприємств становила 1042,2 тис. чоловік, тобто - лише 4,6% зайнятого населення. В Російській Федерації цей показник становив 9,6%. Більше половини ВВП у зазначених країнах припадає на сектор малого підприємництва та середнього бізнесу. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 10-12 разів менша, ніж у розвинутих країнах, і становить лише близько 5,5%. В Російській Федерації цей показник вдвічі більше - 10-11% (табл. 2.1, мал.2.1).

Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного господарства України, то частка малих підприємств у балансовому прибутку за I півріччя 1996 року значно вище - 8%, а в окремих галузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу. Зокрема, у торгівлі та громадському харчуванні цей показник становить 72,3%, в побутовому обслуговуванні населення - 57,1%, постачанні та збуті - 23,4%, будівництві - 20% (табл.2).


Таблиця 2

Фінансові результати діяльності народного господарства за I півріччя 1996 року (балансовий прибуток)

Галузі народного господарства 

Показники по народному господарству, млрд.крб.

малі підприємства

млрд.крб.

%

Всього

776310,9

62118,0

8,0

у тому числі:

 



Промисловість

356324,5

14367,2

4,0

Транспорт та зв’язок

219321,4

1131,5

4,0

Будівництво

50644,7

10121,5

20,0

Торгівля та громадське харчування

34715,7

25103,8

72,3

Постачання та збут

13046,7

3048,4

23,4

Заготівлі

6382,7

53,4

0,8

Житлово-комунальне господарство

3294,5

78,3

2,4

Побутове обслуговування населення

2033,4

1161,1

57,1

Фінанси, кредит, страхування

70542,5

784,2

1,1

Розраховано за даними Міністерства статистики України без спільних і сільськогосподарських підприємств

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Але малий бізнес має також і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських відносинах та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих, між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Причина такої зацікавленості полягає у тяжінні до самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що значно важче зробити на великих підприємствах.

Отже, відродження і розвиток малого бізнесу в Україні вкрай необхідні. Становлення значної кількості суб’єктів малого бізнесу має, безперечно, позитивне значення для національної економіки, що в значній мірі обумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.


2. МОНІТОРИНГ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки, яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.

Одним із основних показників, що характеризують процес становлення малого бізнесу, є динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого підприємництва (табл. 2.1).

Найбільш інтенсивно малий бізнес розвивався у 1992 році, тобто після прийняття законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” та інших, які спонукали підприємливих людей на законних підставах започаткувати свою справу, спробувати себе в бізнесі. Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств, що, з іншого боку, спонукало до зменшення кооперативів з наступним створенням нових малих підприємств. Діюче законодавство не зобов’язувало та й не дозволяло податковим органам встановлювати джерела надходження майна в новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуванні надавались як підприємствам, що були створені громадянами, які раніше не займалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадяни вносили майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місце перереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не надавалася.

Таблиця 2.1

Кількість діючих суб’єктів малого бізнесу України у 1991-1996 рр.

Суб’єкти

1991

1992

1993

1994

1995

1996*

Малі підприємства

19598

50496

75003

79827

91601

85510

Темпи зміни, %

100

257,7

148,5

106,4

114,7

93,4

Кооперативи

27486

17243

9777

5972

4418

3268

Темпи зміни, %

100

62,7

56,7

61,1

74,0

74,0

Фермерські господарства

2098

14681

27739

31983

34778

35266

Темпи зміни, %

100

699,8

188,9

115,3

108,7

101,4

Всього

49182

82420

112519

117782

130797

124044

Темпи зміни, %

100

167,6

136,5

104,7

111,1

94,8

Розраховано за даними Міністерства статистики України

* станом на 01.07.1996р.

У 1995 році (порівняно з 1991р.) кількість малих підприємств збільшилася майже в 4,7 раза, а кількість фермерських господарств майже в 17 разів, однак кількість діючих кооперативів зменшилась більше ніж в 6,2 раза. Водночас, вже у 1992-1993 роках проявляються негативні тенденції у процесі становлення та розвитку малого бізнесу. Про це свідчить динаміка зміни кількості суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств і кооперативів (мал. 2.2).

Про негативні тенденції процесу формування та розвитку малого бізнесу свідчить також такий показник як кількість зайнятих у малому бізнесі (табл. 2.2, мал. 2.3).


Таблиця 2.2

Кількість зайнятих у малому бізнесі України у 1991-1996рр.

Суб’єкти малого бізнесу

1991

1992

1993

1994

1995

19961

Малі підприємства

637000

910900

1038227

986443

1042425

938943

Кооперативи

811800

337100

193520

117906

82467

50355

Фермерські господарства3

5300

36700

69400

80000

86700

88160

Громадяни-підприємці, що зареєстровані

-

200292

426594

672257

859579

8671852

Всього

1454100

1484992

1727741

1856606

2071171

1944643

Розраховано за даними Міністерства статистики України та Державної Податкової Адміністрації України

1 станом на 01.07.1996 р.

2 станом на 01.12.1996 р.

3 За експертною оцінкою


Найбільш суттєвий спад темпів приросту кількості працюючих порівняно із темпами приросту кількості суб’єктів господарювання відбувся по малих підприємствах у 1994 році, відповідно 95% проти 106,4%. Це є свідченням того, що вже в 1993-1994 роках малі підприємства не були зацікавлені в розширенні своєї діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва, що підтверджується і аналізом структури розподілу діючих малих підприємств за галузями економіки.

На нашу думку, це пояснюється наступними обставинами: зміна державою податкової політики, тобто перехід до сплати податку з доходів, а не з прибутку підприємств; значне погіршення загальноекономічної ситуації в країні; відсутність державної підтримки суб’єктів малого бізнесу призвели до зменшення їх активності у виробничих секторах економіки, що, в свою чергу, позначилося на скороченні кількості суб’єктів малого бізнесу та їх працюючих.

В Україні, особливістю якої досі є високомонополізована структура економіки, мале підприємництво поки що посідає незначне місце. Так, станом на 1.01.96р. діяло 91,6 тис. малих підприємств і 4,4 тис. кооперативів. Середньооблікова кількість працівників малих підприємств становить 1042,4 тис. чоловік, кооперативів - 82,5 тис. чоловік. Крім того, налічується 859 тис. громадян-підприємців та майже 90 тис. зайнятих у фермерських господарствах. Тобто на 01.01.96р. всього у малому підприємництві (за зазначеними категоріями) кількість працівників становила понад 2 млн. чоловік - це близько 10% зайнятого населення України (табл. 2.4).

Відбувається не лише уповільнення темпів росту малого бізнесу, а й його масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України за підсумками І півріччя 1996 року кількість малих підприємств зменшилась більш ніж на 6 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис. (-26%), кількість фермерських господарств практично залишилася на тому ж рівні - 35266 (101,4%). Загальна кількість суб’єктів малого бізнесу (за зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044 (табл. 2.3).

Абсолютне скорочення діючих малих підприємств зафіксоване у 1996 році вперше за весь час становлення малого бізнесу в Україні. Те ж саме стосується і середньорічної кількості працівників малих підприємств, яка у порівнянні з попереднім роком зменшилась у 1994 році на 5%, а у 1996 році - майже на 10% і становила на 1 липня 1996 року 938943 чол. У 1996 році вперше відбулося також абсолютне скорочення кількості зайнятих у малому бізнесі на 126,5 тис. чол. (-6,1%), яка становила 1944,6 тис. чоловік (табл. 2.2).

Відбуваються певні зміни у структурі малого бізнесу і за формами власності. Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 1995 році становила 4,4%. Найбільша питома вага їх з колективною формою власності - 63,2%, з приватною - 32,3%. У 1996 році відповідно - 3,2%; 67,2%; 29,1% (табл.2.3, мал.2.5). Майже таке ж структурне співвідношення за формами власності і за іншими показниками, зокрема, відносно балансового прибутку та виручки від реалізації.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що не відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у 1993 році в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, заготівлі і посередницькій діяльності було зайнято 252,6 тис. чоловік, тобто 24,3%, у 1994 році цей показник становив 29,1%, у 1995 - 34,5%. Таким чином, у зазначених галузях у 1995 році працювала понад третина працівників малих підприємств.

Водночас слід зазначити тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме у виробничому секторі. Так, за період з 1993 року по 1995 рік питома вага працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1% до 21,1%, у будівництві - з 25,5% до 22,0%, у сільському господарстві - з 1,2% до 1,0%. Майже вдвічі скоротився цей показник у науці та науковому обслуговуванні - з 6,1% до 3,4%.

У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в різних сегментах ринку.


 Таблиця 2.3

Кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах різних форм власності у 1992-1996 рр.

Роки

Середньооблікова чисельність працівників (чол.)

За формами власності (%)

державна

колективна

приватна

інші

1992

910900

25,6

34,9

33,5

6,0

1993

1038000

16,4

41,4

37,3

4,9

1994

986400

7,0

52,0

37,5

3,5

1995

1042400

4,4

63,2

32,3

0,1

1996

938900

3,2

67,6

29,1

0,1

Розраховано за даними Міністерства статистики України

1 станом на 01.07.1996 р.


Враховуючи важливість для України аграрного сектора економіки, доцільно проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств (табл.2.1). Найбільш високий темп їх приросту (699,8%) був відмічений в 1992 році. В наступні роки він зменшувався: в 1993 році - 188,9%, в 1994 році - 115,3%, в 1995 році - 108,7% та в 1996 році, станом на 01 жовтня, - 101,7%. Така ж тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, відмічається і в зміні площ сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам (1992р. - 736,3%; 1993р. - 191,0%; 1994р. - 125,3%; 1995р. - 112,4%; 1996р. - 104,3%). В 1991 році найбільша кількість фермерських господарств була розташована в Південно-Західному економічному районі - 48% від їх загальної кількості. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони припадало відповідно 30% та 22%. Але в наступні роки в Донецько-Придніпровському та Південному економічних районах фермерські господарства розвивалися більш інтенсивно, тому в 1995 році на ці райони припадало по 37% їх загальної кількості, а на Південно-Західній економічний район - 26%.

На 1 жовтня 1996 року в розрахунку на одне фермерське господарство припадало в середньому по Україні 23га сільськогосподарських угідь. В розрізі регіонів цей показник має також значні відмінності. Найбільш високим він є в Луганській області (42га), а найбільш низьким в Закарпатській області (4га). Вищим від середнього по Україні він є в областях: Дніпропетровській (29га), Запорізькій (32га), Кіровоградській (36га), Полтавській (27га), Сумській (29га), Харківській (34га), Херсонській (34га) та Чернігівській (30 га). Нижчим від середнього по Україні він є в Автономній Республіці Крим (16 га), та в областях: Вінницькій (22 га), Волинській (16 га), Житомирській (18 га), Івано-Франківській (9га), Львівській (12га), Миколаївській (21га), Одеській (15га), Рівненській (13га), Тернопільській (15га), Хмельницькій (22га) та Чернівецькій (6га) (мал. 2.6). Така розбіжність цього показника пояснюється, з одного боку, особливостями ведення сільського господарства в різних економічних районах, а з іншого - різним ставленням до розвитку фермерства з боку регіональних та місцевих органів державної влади, що, у свою чергу, підтверджує відсутність чіткої державної політики розвитку фермерських господарств.

Зворотною реакцією з боку населення на різні підходи регіональних та місцевих органів влади до розвитку фермерства є кількість поданих заяв про бажання стати фермером. Так в 1995 році найбільша їх кількість зафіксована в областях: Одеській (418), Донецькій (218), Закарпатській (252), Дніпропетровській (234), Миколаївській (226), Запорізькій (214), Київській (137), Кіровоградській (163) та Херсонській (130). Найменша кількість заяв подана в областях: Чернігівській (7), Житомирській (17), Хмельницькій (19), Вінницькій (22), Тернопільській (26), Чернівецькій (26), Рівненській (33), Львівській (38) й Черкаській (43).

Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю-годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.

 “Люди делятся на капиталистов и социалистов. И тем и другим деньги нужны. Это их объединяет.

А разъединяет их метод, которым они деньги добывают.

Если капиталисту нужны деньги - он упорно работает.

Если социалисту нужны деньги - он бросает работу, да еще и других подстрекает делать то же самое.” /В. Резун/

Так, наприклад, Івано-Франківська область першою в Україні розпочала комплексну реформу землі. Тут єдині в Україні не пішли шляхом суцільної передачі земель у колективну власність, а насправді забезпечують своїм жителям добровільний вибір форм власності та господарювання. І як наслідок, індивідуальний сектор, що використовує 53 відсотки усіх сільськогосподарських угідь, виробляв у 1996 році три чверті валової сільськогосподарської продукції. Практично майже вся картопля, плоди і ягоди вирощуються в особистих та фермерських господарствах. Вони ж дають 75% м’яса, 82% молока, 83% яєць.

Саме завдяки реформуванню на селі Івано-Франківщина виробляє найбільше серед областей України сільськогосподарської продукції в розрахунку на 100 га угідь, а спад виробництва за 1991-1995 роки становить 18,5 відсотка проти 35 в Україні. Зміни відбуваються на підставі регіональної програми земельної реформи та приватизації землі, розробленої ще в 1992 році. Суть її в тому, що землі, призначені для товарного сільськогосподарського виробництва, спочатку передаються із державної в приватну власність у межах середньої земельної частки без визначення в натурі для громадян, включаючи соціальну сферу на селі. Право власності підтверджується сертифікатом, затвердженим обласною Радою народних депутатів відповідно до Указу Президента України від 10 листопада 1994 року. Одночасно в усіх колективних господарствах проведено паювання майна для працюючих і пенсіонерів, а також ряд господарств визначили частку майна вибулих та померлих колгоспників, спадкоємці яких претендують на відповідний пай. Після видачі сертифікатів розробляються схеми можливих варіантів реструктуризації існуючого господарства та розподілу земель як рекомендації власникам майнових паїв та земельних часток для добровільного вибору форм власності та господарювання, щоб не допустити некерованого роздроблення землі та формальної зміни не так господарських відносин, як вивіски. Формуються різні за величиною та напрямком господарства на приватній основі. Наприклад, в гірській місцевості створюються в основному індивідуальні малі господарства, в передгірській - невеликі, а в низинній - великі господарства. Регіональний підхід дає:

- змогу власникам землі та майна існуючого господарства добровільно визначатися в подальшому формуванні нових ефективних господарств на приватній основі та створювати конкурентне середовище;

- право здавати свою земельну частку та майновий пай в оренду ефективним господарям;

- можливість державним органам здійснювати реальне управління і контроль за процесом роздержавлення та перерозподілом земель.

Орендні відносини забезпечують власників земельних часток в разі банкрутства існуючого господарства від позбавлення власності на землю через заборгованість чи заставу. Новоутворені на приватній основі господарства можуть одержувати землю також у колективну власність чи у власність юридичних осіб тільки в межах своєї сумарної земельної частки за заявами власників сертифікатів. Землі пенсіонерів, працівників соціальної сфери, інших галузей сільського господарства використовуються товаровиробниками на орендних відносинах, включаючи оренду з правом викупу. На 1 січня 1997 року відповідно до проектів роздержавлення та приватизації видано майже 150 тисяч сертифікатів обласного зразка на 87 відсотків усіх земель, що підлягають приватизації.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське господарство, - Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.


Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також неоднаковий.

Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі є відсутність системи територіального управління та територіальної політики щодо розвитку підприємницької діяльності.

Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в Україні з урахуванням регіонального аспекту.

Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000 чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6 (мал. 2.7). В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності. Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) а Закарпатській (0,83) областях.  



Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.


3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх використання;

- формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

У 1994 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 14826,9 млрд.крб., або 5,8% від загальної вартості виробничих основних засобів, в той час, коли у 1993 році цей показник досягав лише 2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у 1994 році становила 34547,5 млрд.крб., тобто 4,2% від загальної вартості оборотних коштів (табл. 2.6). У 1995 році вартість всіх основних фондів малих підприємств досягла 106016,6 млрд.крб., у тому числі виробничих основних фондів - 70640,5 млрд.крб. Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей на кінець 1995 року становили 144375,5 млрд.крб.


Таблиця 3.1

Вартість основних виробничих фондів та наявність оборотних коштів на кінець звітного періоду (у 1993-1994 рр.)


Галузі народного господарства, млрд.крб.

Малі підприємства,

млрд.крб.

Питома вага малих підприємств, %


1993

1994

1993

1994

1993

1994

Основні виробничі засоби основного виду діяльності

173254,3

257747,4

3791,7

14826,9

2,2

5,8

Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей

134200,0

826752,8

5233,8

34547,5

3,9

4,2

Розраховано за даними Міністерства статистки України

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному використанні. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не має загальноприйнятої точки зору щодо терміна “фінансові ресурси”. За визначенням М.Я.Коробова, “фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств”.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи відносяться кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел відносяться: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Фінансові ресурси малих підприємств у 1995 році досяглі 166500,2 млрд.крб., у т.ч. балансовий прибуток - 98664,0 млрд.крб., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 67836,2 млрд.крб. У кооперативах фінансові ресурси становили 8275,4 млрд.крб.: балансовий прибуток - 4440,4 млрд.крб., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, - 3835,0 млрд.крб. (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у 1993-1995 рр. (млрд.крб.)


1993

1994

1995

 

МСП

КООП

МСП

КООП

МСП

КООП

Кількість діючих підприємств (одиниць)

75003

9777

79827

5972

91601

4418

Виручка (валовий доход) від реалізації продукції, робіт, послуг

16202,4

1946,3

128899,5

10545,0

492609,1

29815,4

Податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації

3286,3

320,7

24956,7

1816,1

67836,2

3835,0

Фінансовий результат від позареалізаційних операцій

1158,5

52,7

6449,7

235,3

14917,2

380,0

Балансовий прибуток/збиток

4219,4

392,5

31723,0

2080,0

98664,0

4440,4

Витрати на виробництво реалізованої продукції

9855,2

1285,8

78669,5

6884,5

338648,9

21874,2

Фінансові ресурси

7505,7

713,2

56679,7

3896,1

166500,2

8275,4

Розраховано за даними Міністерства статистки України

МСП - Малі підприємства;

КООП - Кооперативи

Якщо розглянути роль фінансів малого бізнесу у народному господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового прибутку малих підприємств в 1994 році в торгівлі та громадському харчуванні досягає 38,5% , в постачанні та збуті - 20,6%, у побутовому обслуговуванні населення - 17,2%, в будівництві - 16,1%, на транспорті - 10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 6,1% від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 1995 році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0 млрд.крб. (5,8%), станом на 1 липня 1996 року - 62118,0 млрд.крб. (8,0%).

Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств визначемо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед, розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою:

Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 1995 році становила 94,6 млн.крб. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність праці становила відповідно 78,2 млн.крб./чол. Таким чином, продуктивність праці у суб’єктів малого підприємництва на 20% вище, ніж у народному господарстві.

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств - рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 1993 році він становив 42,8%, у 1994р. - 40,3%, у 1995р. - 29,1%. Проте він майже у 1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 1993 році був 36,8%, у 1994р. - 25,6%, у 1995р. - 20,0%; значно менший цей показник у промисловості: 1993р. - 35,6%, 1994р. - 24,7%, 1995р. - 16,6% (табл.2.8).

Таблиця 2.8

Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства

 

1991

1993

1994

1995

Балансовий прибуток МП, млрд.крб.

1,7

4219,4

31723,4

98664,0

Витрати на виробництво реалізованої продукції МП, млрд.крб.

7,5

9855,2

78669,5

338649,0

Рівень рентабельності МП, %

23,2

42,8

40,3

29,1

Рівень рентабельності галузей народного господарства (прибуток від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції), %

-

36,8

25,6

20,0

Рівень рентабельності промислових галузей, %

21,1

35,6

24,7

16,6

За даними Міністерства статистики України

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися “спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”. Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є “об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового прибутку у липні 1996 року), побутове обслуговування населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава “заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, - з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва - з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси, механізм відтворення цього сектора економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектора - важливий шлях його інтеграції у суспільне виробництво.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, повинно бути:

- створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;

- удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;

- забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);

- розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;

- удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.


4. АДМІНІСТРАТИВНІ БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Суттєвий негативний вплив на розвиток економіки будь-якої держави чинить адміністративний тягар. Спеціальне дослідження, яке проводилось на замовлення ХХШ Генерального директорату Комісії Європейських Товариств в 1993…1994рр. в Україні, показало, що економічна оцінка "адміністративного тягаря" становила 180-230 млрд. ЕКЮ.

Найбільш важливими проблемами з цього питання, на думку підприємців та фахівців, є “самодержавність” органів державної податкової адміністрації, які не тільки контролюють відповідність дій підприємців тим чи іншим законодавчим актам, а й розробляють власні внутрішні нормативні документи (які у переважній більшості не подаються до Міністерства юстиції України); а також складність, обсяг і частота подання звітності, виконання інших обов’язкових процедур, а також частота їх змін, термін прийняття рішень, недостатня кваліфікація працівників відповідних державних органів.

Узагальнення висновків проведених соціально-економічних досліджень дозволяє в цілому оцінити економічні умови становлення підприємництва в Україні як негативні.

Реальне становище та роль малого підприємництва в економіці України, а також можливості його розвитку визначаються перш за все системою соціально-економічних відносин, в рамках яких мале підприємництво поки що є "чужорідним тілом". Реальні політичні сили ігнорують інтереси малого підприємництва. Відношення до нього значної частини населення негативне. Поряд з "системними" причинами розвиток малого підприємництва обмежують і діючі адміністративні бар’єри, а саме перешкоди, які пов’язані з виконанням суб’єктами підприємництва обов’язкових правил та процедур, передбачених законними та підзаконними актами, а також свавілля органів державної влади різного рівня, що заважає створенню та розвитку малих підприємств.

Саме усуненню адміністративних бар’єрів необхідно приділяти особливу увагу, оскільки вони викликані, як правило, необ’єктивними причинами, усунення їх не потребує значних матеріальних та фінансових витрат і в першу чергу залежить від досконалості законодавчої бази регулювання підприємницької діяльності та рівня правової культури.

Державна податкова адміністрація України (ДПА) листом №14-315а/11-688 від 6.11.96р. з посиланням на ст.3 Закону України №324/96-ВР від 12.07.96р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" повідомила, що патентуванню підлягають всі орендовані магазини, незалежно від їх площі, виходячи з того, що орендовані магазини слід визначати як лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях.

У цьому листі зазначено, що у разі оренди суб’єктом підприємницької діяльності торговельних приміщень в інших підприємствах або організаціях (включаючи торговельні підприємства), торгові патенти мають бути придбані на загальних підставах, незалежно від розміру орендованої площі, оскільки в даному випадку пункти роздрібного продажу будуть визначатись як лотки, прилавки або інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях (абзац 5 частини 3 зазначеної статті Закону).

Однак зміст цього листа ДПА суперечить Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" №98/96-ВР від 23.03.96р. зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" №324/96-ВР від 12.07.96р..

У статті 3.1 Закону визначено: "Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними підрозділами у пунктах роздрібного продажу товарів", а статтею 3.3 Закону визначено, що "під пунктами роздрібного продажу товарів у цьому Законі слід розуміти магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців, площа якого не перевищує 20 квадратних метрів". Оскільки статтею 3.3. та іншими статтями Закону не визначено окремих умов або порядку патентування магазинів, взятих суб’єктами підприємницької діяльності в оренду, то на орендовані магазини поширюється норма Закону, встановлена ст.3.3., тобто патентуванню підлягають усі магазини, як власні, так і орендовані, за умови, якщо вони займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців, площа якого не перевищує 20 кв. метрів.

Висновок, що орендовані магазини, незалежно від розміру орендованої площі, повинні визначатись як лотки, прилавки або інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, теж суперечить Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також Положенню про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів №563 від 28 травня 1996р., в якому чітко визначено (п.3), що до "лотків, прилавків та інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях належать спеціально обладнані пристосування для дрібної торгівлі".

Як бачимо, приміщення або будівлі орендованих магазинів не належать як до лотків, прилавків, так і до інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях.

Крім того, п.3 Правил роботи дрібно роздрібної торговельної мережі, затверджених наказом МЗЕЗ і торгівлі України №369 від 8.07.96р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23.07.96р. за №372/1397, визначено, що до пересувної дрібно роздрібної торгової мережі, крім лотків і прилавків, належать інші торгові точки, зокрема, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, візки, столики тощо, а дрібно роздрібна торгівля є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для покупців.

Таким чином, орендовані магазини не належать до лотків, прилавків та інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях і не підлягають патентуванню у разі, коли площа торговельного залу таких магазинів перевищує 20 кв. метрів. Крім того, зазначений лист ДПА (№14-315а/11-688) не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а тому він не має законної сили.

До адміністративних бар’єрів, які сьогодні негативно впливають на розвиток та діяльність суб’єктів малого бізнесу, можна віднести:

- проблеми реєстрації;

- недосконалість системи ліцензування;

- значну кількість контролюючих органів і дублювання ними функцій;

- бюрократичні дії органів державної виконавчої влади.

Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні здійснюється згідно з законами України "Про підприємництво", "Про господарські товариства", Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №125 від 25 січня 1996р., та Постановою Кабінету Міністрів України №406 від 3 квітня 1996р. "Про плату за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності".

Основні етапи реєстрації можна викласти в такій послідовності:

  1. Проведення зборів засновників та підготовка статуту підприємства, установчого договору, протоколу зборів засновників.

  2. Засвідчення у нотаріальній конторі в статуті та установчому договорі підписів засновників підприємства.

  3. Оплата у відділенні Ощадбанку збору за державну реєстрацію.

  4. Відкриття тимчасового рахунку та сплата власниками підприємства внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому відповідними законодавчими актами.

  5. Подання до відповідного відділу районної державної адміністрації необхідних документів для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, які передбачені законодавством.

  6. Отримання через 5 робочих днів у районній державній адміністрації затверджених документів про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.

  7. Постановка на облік у міському управлінні статистики та отримання ідентифікаційного коду суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій.

  8. Постановка на облік в районній податковій інспекції.

  9. Закриття тимчасового рахунку в банку та відкриття постійного рахунку.

  10. Отримання дозволу у відділі дозвільної системи районного відділу внутрішніх справ для виготовлення печатки та штампів.

  11. Виготовлення печатки та штампів.

Як бачимо, процес підготовки та реєстрації потребує значної кількості документів і значного часу на їх оформлення. Крім того, розмір зборів за державну реєстрацію встановлюється у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян та ще й в залежності від сфери підприємницької діяльності. Постійні зміни у розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян приводить до нестабільності цих зборів.

Нестабільність та протиріччя прийнятих правових документів часто призводить до необхідності перереєстрації малих підприємств, що, з одного боку, ускладнює діяльність підприємств, а з другого, є методом додаткового вилучення коштів з малого підприємства.

Наприклад: Постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.96р. "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" (п.7) було прийнято рішення, що "державним податковим інспекціям з 01.04.96р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному Комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього". І не дивлячись на те, що в подальшому Постановою Кабінету Міністрів України №125 від 25.01.96р "Про внесення змін і доповнень до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності (п.15) передбачено, що "перереєстрація проводиться у разі зміни назви, організаційної форми або форми власності в порядку, встановленому для їх реєстрації", а постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.96р. №406 "Про плату за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності" (п.2) встановлено, що "свідоцтва про державну реєстрацію, видані суб’єктам підприємницької діяльності починаючи з 29.04.94р. є дійсними і можуть бути замінені на свідоцтва нового зразка лише за бажанням цих суб’єктів", структурні підрозділи Державної податкової адміністрації та Державного митного комітету вимагають перереєстрації суб’єктів підприємництва і відмовляються проводити будь-які операції без пред’явлення свідоцтва про реєстрацію нового зразка.

Витрати, пов’язані із створенням і реєстрацією малих підприємств, можна поділити на дві складові:

  • змінні витрати (придбання обладнання, оренда приміщень, найм робочої сили тощо), які обумовлені контрактним видом діяльності підприємства, його місцем знаходження;

  • постійні витрати, які пов’язані з виконанням обов’язкових процедур в процесі реєстрації: внесення частини до статутного фонду, підготовка та нотаріальне засвідчення засновницьких документів, збір за державну реєстрацію, сплата органам статистики, держпожежнагляду, санепідемнагляду тощо.

Постійні витрати, що стосуються збору за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності наведено у табл. 4.1.

Середня вартість здійснення окремих етапів державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності складає:

- нотаріальне засвідчення документів - 20…70 грв.;

- плата за отримання ідентифікаційного коду - 15…25 грв.;

- плата за відкриття рахунку в банку - 90…180 грв. (у деяких банках безкоштовно);

- плата за отримання дозволу для виготовлення печатки та штампів - 20 грв.;

- плата за виготовлення печатки, штампу - 14…20 грв.

При цьому витрати, які теоретично повинні бути однаковими, суттєво відрізняються для різних категорій підприємств і регіонів. Тим самим встановлюються різні умови входу різних категорій підприємств на ринок. Досить часто, органи реєстрації самостійно ускладнюють процес реєстрації шляхом вимагання додаткової інформації (документів), які не передбачені діючим законодавством, а також наданням одних і тих же документів в різні інстанції. Багато пунктів Положення мають неоднозначне тлумачення, потребують додаткових роз'яснень, а деякі розділи, наприклад, про скасування реєстрації та ліквідацію підприємства, є протирічні і неузгоджені з необхідними діями суміжних організацій - судів, податкової адміністрації, органів статистики та іншими.


Таблиця 4.1

Розмір збору за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності

Сфера підприємницької діяльності

Розмір збору у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян за державну реєстрацію

 

підприємців без створення юридичної особи

товариств з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю, командитних, споживчих товариств

акціонерних товариств, об’єднань підприємств

підприємств з іноземними інвестиціями

інших юридичних осіб

Промисловість і будівництво

1.5

4

8

8

4

Агропромисловий комплекс

1.5

4

8

8

4

Наука і наукове обслуговування

1.5

4

4

4

4

Надання послуг:

 





побутових

1.5

4

8

8

4

юридичних

1.5

4

8

8

4

транспортних

1.5

5

8

8

4

торговельно-посередницьких

2.5

6

10

10

5

Фінансово-інвестиційна діяльність

2.5

8

10

10

5

Охорона здоров’я

1.5

4

8

8

4

Освіта і культура

1.0

2

4

4

2

Інші сфери

1.5

4

8

8

4


Недосконала організаційна структура реєстраційних органів, відсутність єдиного методичного центру в країні з питань реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва призводять до порушення системного підходу при вдосконаленні реєстраційних процесів.

Система ліцензування, яка передбачає надання дозволу на окремі види підприємницької діяльності, уже сама по собі є одним із суттєвих бар'єрів, які обмежують розвиток підприємництва, в тому числі і малого.

Прийнята Постанова Кабінету Міністрів. №316 від 17.05.94р "Про положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності" та численні зміни до Закону України "Про підприємництво" (ст.4), фактично запровадили тотальне ліцензування і довели заявочний принцип підприємницької діяльності до відомчо-дозвільного. Значна кількість міністерств, відомств та органи місцевої влади вбачають в ліцензуванні останній оплот своєї влади, прагнуть зберегти своє право адміністративного управління. При цьому треба мати на увазі, що ліцензування одних і тих же видів підприємницької діяльності в різних регіонах проводиться порізному, що значно обмежує вихід підприємств на нові регіональні ринки.

Так, Міністерство фінансів видає ліцензії на друкування бланків документів суворого обліку; ліцензії на ввезення в Україну бланків цінних паперів, документів суворого обліку, напівфабрикатів і паперу для їх виготовлення, але ліцензування цих видів діяльності не передбачено чинним законодавством.

Міністерством промисловості не розроблений та не затверджений перелік хімічних речовин, виготовлення та реалізація яких ліцензується згідно з чинним законодавством. Проте до хімічних речовин міністерство відносить медикаменти, ветеринарні препарати, парфюмерно-косметичні товари тощо та видає на їх виготовлення та реалізацію ліцензії. Водночас право видачі ліцензій на виготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів надано Головному управлінню ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду; на реалізацію косметично-парфюмерних виробів - міським та районним держадміністраціям; на виготовлення і оптову реалізацію медикаментів - Держкоммедбіопрому.

Органи державної виконавчої влади замість безумовного виконання законів України та рішень Уряду України займаються "нормотворчою діяльністю".

Міністерство транспорту видає ліцензії не на види підприємницької діяльності, а на кожну країну, до якої здійснюються перевезення. Крім ліцензій, Міністерство видає на кожний транспортний засіб ліцензійну картку, строк дії якої 1 рік. Ні ліцензійна картка, ні строк її дії не передбачені законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України №316 від 17.05.94р. (п.4 положення) визначено, що строк дії ліцензії не може бути менше 3-х років. В той же час райдержадміністрації м.Києва видають ліцензії строком від кількох місяців до 1 року, обґрунтовуючи свої протизаконні дії тим, що дозволи на установку малих архітектурних форм та договори на оренду нежитлових приміщень, на підставі яких видаються ліцензії, укладаються на 1 рік; ліцензії видаються не на вид діяльності, а на кожне торговельне місце (лоток, кіоск тощо) на порушення вимог постанови в райдержадміністраціях столиці діє хибна практика обов'язкового погодження заяви на отримання ліцензій з районними органами санітарного нагляду, пожежного нагляду, податковою адміністрацією, державним науково-промисловим центром стандартизації, метрології та сертифікації, з управлінням у справах захисту прав споживачів, управлінням з координації роботи підприємств торгівлі та громадського харчування, з управлінням внутрішніх справ. Процедура узгодження документів для отримання ліцензії вимагає часу більше ніж 2 місяці, що є незаконним і не сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Для місцевих органів виконавчої влади ліцензування підприємницької діяльності є одним із джерел поповнення місцевих бюджетів чи позабюджетних фондів шляхом схиляння підприємців до перерахування певних коштів на створення місцевих благодійних фондів, на внесення різних сум на соціальний розвиток місцевих органів санітарного, пожежного нагляду тощо. Погодження питання щодо видачі ліцензій стає певною формою державного рекету і суперечить Закону України "Про підприємництво".

Така хибна практика перетворила ліцензування в чинник гальмування розвитку малого бізнесу, створила потенційні умови для корупції, а також завдає значного матеріального збитоку підприємцям.

Для подальшого послаблення адміністративного тиску при ліцензуванні було б доцільно:

а) розробку положення (інструкції) про ліцензування конкретних видів діяльності проводити відповідними відомствами спільно з корпоративними і громадськими організаціями (об'єднаннями) підприємців;

б) забезпечити позавідомчий (за винятком особливих випадків, пов'язаних з безпекою держави) порядок видачі ліцензій через систему спеціальних ліцензійних органів, діючих на основі законодавства, положень про ліцензування з залученням незалежних експертів;

в) встановити відповідальність ліцензійних органів і посадових осіб за порушення порядку видачі ліцензій і необгрунтоване позбавлення (або тимчасове зупинення дії) ліцензій, включаючи компенсацію фінансових і моральних втрат, у тому числі втрачену вигоду;

г) прийняти єдину ставку ліцензійного збору на всі види діяльності в розмірі її так званої собівартості.

З метою подолання негативних явищ, які мають місце в процесі реєстрації та ліцензування, Указом Президента України №104/97 від 07.02.97р. створена Ліцензійна палата України, на яку покладено завдання:

- узагальнення практики застосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

- методичного керівництва роботою, пов'язаного з ліцензуванням та реєстрацією;

- координація роботи органів, що здійснюють ліцензування та реєстрацію;

- контролю за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та державної реєстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують ці функції.

Як показує практика, значні труднощі у діяльності підприємств малого бізнесу створюються зайвим, а значить непотрібним втручанням контролюючих органів. Нині контрольно-ревізійні функції виконують десятки різних контролюючих органів. Кожен із них діє за власними нормативними та інструктивними документами, якими встановлюються методи, порядок, і періодичність контролю, що не погоджені і не скоординовані між собою. Дуже часто різні контролюючі органи інспектують одні і ті ж документи, і ці дії носять безсистемний характер, що дезорганізує роботу суб'єктів малого бізнесу, веде до непродуктивних затрат праці і зниження активності підприємств.

Неузгодженість в діях органів контролю призводить до того, що суб'єкти малого бізнесу підлягають за короткий строк багаторазовим перевіркам. Підприємці в своїй більшості не мають достовірної та достатньої інформації про права та повноваження контролюючих органів і не можуть відстояти свої інтереси.

Одним з найнегативніших факторів у роботі контролюючих органів є те, що законодавчо закріплено їх “самофінансування”. Так Державна Податкова Адміністрація 30% від штрафних санкцій, що її співробітниками накладено на підприємство, отримує на власний рахунок. Це стимулює антиекономічну активність працівників окремої державної структури за будь-що знайти хоч найменше порушення у кожного (!) суб’єкта економічної діяльності, і накласти відповідний штраф. При цьому перш за все переслідується мета отримання адміністративного штрафу (від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів) - так документально зафіксовано випадок, коли мале підприємство перевірялось на протязі тижня, і в результаті у бюджет було донараховано менше 5 гривень (для порівняння: тижнева заробітна плата інспектора ДПА становить біля 50 гривень).

Таким чином, діюча неефективна та трудомістка система контролю діяльності суб'єктів малого бізнесу є одним із адміністративних бар'єрів для нормального функціонування підприємств.

З метою її удосконалення доцільно:

- визначити граничний перелік контролюючих органів;

- встановити регламентні строки, періодичність та послідовність контрольних перевірок;

- розробити єдиний механізм відповідальності контролюючих органів та посадових осіб за порушення, які мали місце під час перевірок;

- забезпечити підприємців нормативними документами, які регламентують діяльність відповідних контролюючих органів.

Значне місце серед адміністративних бар'єрів займають рішення місцевих та регіональних органів державної влади. Масовий характер набули прямі порушення місцевими органами державної влади чинного законодавства щодо підприємницької діяльності. Основними видами порушень є замах на майно підприємців, обмеження на міжрегіональне переміщення товарів, незаконне регулювання цін, стягнення не передбачених законодавством зборів, втручання в сферу господарської діяльності суб'єктів малого бізнесу.

Так, наприклад, Одеська обласна державна адміністрація прийняла рішення (розпорядження від 06.12.96р. №470/А-96), “що вивіз за межі області сільськогосподарської продукції, особливо зерна, соняшника і продуктів їх переробки суб'єктами підприємницької діяльності може здійснюватися лише за контрактами, які укладені на Одеській аграрній біржі". Це пряме порушення діючих законів України і, в першу чергу, Конституції України.

Одним з яскравих прикладів міністерсько-адміністративного диктату є відношення до підприємництва з боку монополистів - наприклад Міністерства зв’язку України, яке ще з соціалістичних часів СРСР залишило десятикратну різницю у тарифах для населення та підприємств. Найбільш показним при цьому є той факт, що навіть і в цьому випадку сумарні надходження від підприємств набагато менше, аніж від населення. Це є сучасним продовженням хибного стратегічного курсу в державному управлінні на розподіл об’єктів оточующого економічного середовища на “своїх та чужих”, на неприродну для ринкового суспільства диференціацію субєктів, на економічне укріплення закритого суспільства.

 

Також в умовах, коли значна частина ресурсів, які необхідні для початку власного бізнесу та розвитку суб'єктам малого бізнесу, знаходиться у державній або комунальній власності, порядок надання цих ресурсів та ступінь їх доступності стає важливим чинником розвитку малого бізнесу. А з іншого боку надає можливості для утворення штучних адміністративних перепон та посилення корумпованості адміністративного апарату.


5. ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки ще не відбулося, а останнім часом ситуація погіршується. Так, темпи зростання кількості діючих малих підприємств (до попереднього року) у 1992 році становили - 257,7%, у 1993 році - 148,5%, у 1994 році - 106,4%, у 1995 році - 114,7%, у 1996 році - 93,4%. Обсяги виробленої ними продукції та наданих послуг не перевищують 5% виробленої в Україні продукції.

Уповільненими темпами утверджуються фермерські господарства в аграрному секторі. На 1.07.96р. їх налічувалося 35,3 тис. з площею сільськогосподарських угідь 820,6 тис. га, що становить лише 2% загальної площі. Однак вони створюються більш повільними темпами, ніж у попередні роки. За 1992 рік їх кількість зросла на 12,6 тис., або в 7 разів, за 1993р. - на 13,1 тис. (в 1,9 рази), за 1994р. - на 4,2 тис. (на 15%), за 1995р. - на 2,7 тис. (на 8,7%), за І півріччя 1996р. - на 0,5 тис.(на 1,4%). Через складне фінансове становище в галузі та інші причини в 1994 році припинили діяльність 1,9 тис. фермерських господарств (в 1993 році - 975).

Аналіз засвідчує, що головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:

- відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

- неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку. Про це, зокрема, свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих підприємств до кількості зареєстрованих. У 1992 році цей показних становив 49,4%, у 1993р. - 47,7%, у 1994р. - 37,3%, станом на 01.01.96р. з 281,2 тис. зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло лише 91,6 тис., тобто менше, ніж третина (32,6%). Найгірший стан справ у м.Києві, Кіровоградській, Одеській та Вінницькій областях (мал. 2.7);

- низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності. Усього в 1995 році приватизовано 13093 об’єкти малої приватизації, що становить лише 58,3% від річного завдання. У Донецькій області цей показник становив майже 100%, а в Одеській - 104,4%. Водночас менше ніж третину річного завдання виконано у Київській, Кіровоградській, Полтавській, Херсонській та Чернігівській областях, а в Республіці Крим - лише 15,3%;

- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб’єктів підприємницької діяльності з органами влади і управління, відсутній законодавчий механізм державної фінансової підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: “підприємництво”, “малий бізнес”, “суб’єкти підприємницької діяльності” тощо;

- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Так, у 1994-96 роках в Україні спостерігався спад ВВП. Цей ключовий показник розвитку економіки держави був у 1994 році - на 23%, у 1995 році - на 11,8%, а у 1996 році на 10,0% меншим порівняно з попередніми роками. Спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести передусім такі:

  • обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

  • вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

  • низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;

  • низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;

  • прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо, а у нас це відсутнє);

  • поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;

  • відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

  • відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

  • практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

  • недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Зовсім інша (якщо не сказати - протилежна) ситуація спостерігається сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі несприятливішим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній й відповідних монопольних угруповань.

2.6. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов сприятиме подальшому збільшенню кількості суб’єктів малого підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній економіці.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики в галузі сприяння малому підприємництву. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП. Саме з цього слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо підтримки малого підприємництва. Вирішення цього завдання, на нашу думку, має зосереджуватися на таких основних напрямах.

По-перше: створення відповідної нормативно-правової бази, а саме:

  • прискорення прийняття Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”, який визначав би загальні правові, організаційні та економічні засади підтримки малого підприємництва, дав би єдине тлумачення відповідних термінів, визначив би основні напрями державного регулювання та підтримки малого підприємництва;

  • розробка та прийняття Закону України “Про приватну власність”, мета якого полягає у визначенні правових засад приватної власності, забезпеченні правового захисту та недоторканості приватної власності;

  • прийняття Закону України “Про лізинг”, що в значній мірі не тільки визначало б правові та економічні засади щодо лізингу, а й стимулювало б інвестиційну діяльність новими методами фінансової підтримки підприємств;

  • прийняття Закону України “Про ліцензування”, яким необхідно врегулювати відносини органів державної виконавчої влади і суб’єктів підприємницької діяльності, що виникають у зв’язку з ліцензуванням окремих видів діяльності (одержання, використання, захист і припинення ліцензій), дати єдине тлумачення відповідних термінів, визначити основні види діяльності, що ліцензуються, упорядкувати і визначити фінансові та організаційні механізми обмеження підприємницької діяльності;

  • розробка та впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств;

  • внесення відповідних змін та доповнень до законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про власність” тощо.

По-друге: вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед:

  • розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням;

  • впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій;

  • розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів підприємництва;

  • удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об’єднань малого підприємництва.

По-третє: формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно:

  • внести зміни та доповнення до Закону України “Про систему оподаткування” та інші закони, в яких передбачити: скорочення кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування суб’єктів малого підприємництва;

  • передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;

  • створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприємництва;

  • розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

  • впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;

  • забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

  • впровадити віднесення на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;

  • ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за рахунок кредитування малих підприємств;

  • впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та гарантій для фінансування цільових програм;

  • визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги.

По-четверте: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед:

  • відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб’єктів малого підприємництва, використовуючи метод вибіркового обстеження;

  • розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;

  • створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;

  • проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;

  • організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків;

  • запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише “об’єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом їх незворотності.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:49:12 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:21:55 24 ноября 2015
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:20:12 24 ноября 2015
спасибо большое автору :) как раз то, что я искала тут хорошо описано
Ксения11:15:48 02 мая 2008Оценка: 4 - Хорошо

Работы, похожие на Реферат: Проблеми та перспективи малого бізнесу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150273)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru