Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Лизинг

Название: Лизинг
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Добавлен 18:20:06 28 июля 2005 Похожие работы
Просмотров: 468 Комментариев: 3 Оценило: 1 человек Средний балл: 2 Оценка: неизвестно     Скачать

ВИСНОВКИ


Процес переходу до ринкових відносин зумовив пошук нових шляхів вирішення проблем, пов'язаних з перехідними етапами розвитку економіки.

У зв'язку з появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками була переглянута кредитна політика в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Однак це суттєво звузило коло клієнтури і для виходу із нинішної ситуації з кредитуванням: банки почали застосовувати лізиногові схеми, як ті, що мають понижений ступінь ризику.

Структури, що прямо зацікавлені в його поширенні намагаються звернути увагу державних органів на проблеми його впровадження. Так, в 1998 році лізинг набув законодавчого оформлення у вигляді прийняття закону "Про лізинг". Але, на жаль це не зняло багатьох проблем. Потребують термінового вирішення такі питання як:

  • відсутність Державної програми розвитку лізингу;

  • недосконалість українського законодавства;

  • відсутність належної кількості висококваліфікованих спеціалістів, що обслуговували б цей ринок;

  • подолання психологічного аспекту лізингу, пов'язаного з тим, що багато господарнивків неадекватно сприймають суть лізингових операцій.

На думку спеціалістів, для прискорення поширення лізингу та фінансового забезпечення його програм повинен бути створений Національний фонд сприяння розвитку лізингу.

Значно б вплинуло на розвиток лізингу в Україні високоякісне програмне забезпечення. Це дало б змогу створити базу даних лізингодавців та потенційних лізингоотримувачів для швидшого їх партнерського пошуку та укладання угод.

Саме зараз позитивні риси лізингу найбільш дієздатні. Орендарю вигідно користуватися устаткуванням, не набуваючи його у власність, а одержуючи на час за визначену плату. Вигідно і банку, тому що дороге устаткування можна не раз здати в оренду й у такий спосіб дістати прибуток від надходження орендних платежів, який у декілька разів перевищує ціну устаткування, заплачену банком.

Ефективність використання орендованного обладнання зростає. Висока рентабельність лізингу і наявність адекватної нормативної бази можу сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із положення, що створилося.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та ін.


Великі перспективи щодо подолання проблем відсутності інвестиційних коштів має міжнародний лізинг. У відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.


Метою роботи було дослідження питань, що розкривають основні аспекти лізингових операцій для кращого розуміння сутності інвестицій у виді функціонуючого капіталу, визначення ступеня впливу тих або інших чинників на рентабельність лізингової угоди і ступінь розвитку лізингу в країні в цілому, аналіз світового досвіду в сфері лізингу з метою використання його в Росії. Проведене дослідження дозволяє виявити умови і намітити перспективи подальшого розвитку лізингу в Україні. В даний час ринок лізингових послуг характеризується такими особливостями:

1) український ринок лізингових послуг усе ще перебуває в стадії становлення і потребує уваги і підтримки держави. Все ще визначаються шляхи і форми його розвитку в багатоукладній економіці;

2) в умовах нестабильной фінансової системи українські лізингові схеми орієнтовані насамперед на податкове планування з метою полегшення підприємствам податкового тягаря і пошуку додаткового фінансування. Проте, механізм встановлення пільг для інвестування у різноманітні сфери економіки ще недостатньо розроблений і спрямований насамперед для негайного поповнення державного бюджету. Держава не повинна перешкоджати підприємствам обновляти основні засоби для випуску конкурентної продукції. Бажання збільшення надходження засобів у бюджет за рахунок зборів податків призводить до бажаного результату тільки в короткостроковому періоді, на довгостроковому ж етапі це призводить до згортання виробництва, а, отже, і до зменшення зборів податків;

3) відсутність чітко проробленої нормативної бази. Існуючий Закон України «Про лізинг», який було прийнято в лютому 1998 року, має ряд недоробок, а саме: протиріччя з законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, про які згадувалось вище;

4) відсутність елементу стабільності в законодавстві, що вносить визначений ризик, тому що підприємець із меншої долею можливості може визначити події майбутнього періоду при прийнятті інвестиційного рішення;

5) необхідною умовою, що забезпечує становлення лізингу і прояв його позитивної макроекономічної ролі, є режим прискореної амортизації. Лізинг має економічний зміст тільки тоді, коли він економічно вигідний і для лізинодавача, і для лізингоотримувача. Якщо лізингоотримувач завжди одержує податковий виграш від застосування лізингу, тому що він дозволяє віднести всю суму лізингових платежів на собівартість продукції, то можливості лізингодавця віднести витрати від проведення лізингових операцій на виробничі витрати обмежені чинними нормами законодавства. Регулюючи ці норми, а також шляхом введення в дію режиму прискореної амортизації, держава може дуже ефективно регулювати інвестиції і лізинг.


Лізингова діяльність є перспективним видом бізнесу, що пов'язано з:

1) світовим досвідом, який показує, що на частку лізингу в нових інвестиціях на устаткування припадає 15-20%;

2) лізинг є одним з основних джерел активізації інвестиційної діяльності, що так важливо для нашої економіки;

3) переорієнтуванням банків із ринку цінних паперів на інвестиції у виробництво. При цьому лізинг є більш привабливим фінансовим механізмом, чим кредит, тому що використовується винятково для купівлі устаткування, що до того ж виступає забезпеченням угоди;

4) зниженням ставок на ринку позикового капіталу і як слідство -здешевлення лізингової угоди;

5) великим потенційним попитом на лізингові послуги, пов'язаним із потребою підприємств у відновленні основних фондів і можливістю їх здійснити без суттєвих початкових витрат.


Також розвитку лізингу будуть сприяти:

1) Умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу. Малий і середній бізнес спроможний спожити більшу кількість лізингових послуг, тому що, по-перше, він не має великі фінансові можливості і , по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон'юнктури ринку;

2) інтеграція банківського і промислового сектора економіки. Зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу. Активний розвиток холдингової системи;

3) вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти вкрай складні. Вони припускають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи з заяв Уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

Лізинг дозволяє ефективним шляхом погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній.

Незважаючи на цілий комплекс проблем український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.


5



ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ У ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ.

3.1. СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

Лізинг є відносно новим видом діяльності на українському ринку, тому потребує фінансування. На думку І.Яковенко, голови комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, фінансове забезпечення національних, регіональних, галузевих та місцевих програм розвитку лізингу повинно здійснюватися щорічно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел. Обсяг обов'язкових коштів, які щорічно виділяються на підтримку лізингової діяльності, повинен зазначатися у видатковій частині бюджетів усіх рівнів окремим рядком. Управляти коштами потрібно через Національний фонд сприяння розвитку лізингу. Це повинна бути некомерційна структура зі статусом юридичної особи, що створюється з метою фінансування програм, проектів і заходів, спрямованих на підтримку і розвиток лізингової діяльності шляхом акумулювання бюджетних і позабюджетних коштів, інвестування коштів підприємницьких структур (у тому числі приватних та іноземних), доходів від власної статутної діяльності, а також добровільних внесків юридичних і фізичних осіб. Поряд із реалізацією цих цілей фонд, в умовах підвищених ризиків, виступив би гарантом при кредитуванні та інвестуванні за рахунок інших джерел.

Діяльність фонду, на його ж думку, необхідно спрямовувати за такими трьома основними напрямками:

  • Пільгове кредитування суб'єктів лізиногової діяльності;

  • Надання гарантійних зобовязань суб'єктам лізингової діяльності при оформленні кредитів (інвестицій) для реалізації лізингових договорів;

-----------

Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні // Вісник НБУ.-1997.-№ 2.-с.30.

  • Створення і фінансове забезпечення об'єктів інфраструктури підтримки

лізингової діяльності.

За аналогією з Національним фондом доцільно створювати галузеві (міжгалузеві), регіональні (міжрегіональні) і місцеві фонди сприяння розвитку лізингу.


Значно сприяє розвитку інституту лізингу високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн. Вступивши до "Євролізингу", Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху арендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку.

Стимулюють розвиток лізингового бізнесу спеціальні міжурядові угоди щодо прикордонних областей між Україною, Росією та Білоруссю, створення вільних економічних зон в Україні, формування спільного лізиногового простору між Україною та Росією.

Співробітництво із країнами СНД в цьому питанні дасть змогу Україні значно підвищити ефективність ринкових взаємовідносин, скоротити терміни модернізації виробничих потужностей, зупинити процес втрати традиційних ринків збуту продукції національного походження, передусім продукції галузей високих технологій та машинобудування. Треба терміново поновлювати на нових економічних принципах інтеграції міждержавні виробничі відносини з допомогою лізингу, який може виступити як один із найперспективніших договірно - правових інструментів.

Саме цій меті служитиме єдина нормативно-правова база країн-учасниць СНД, їх юридична рівність, верховенство закону, еквівалентність при здійснені лізингових операцій, різноманітність форм міждержавного лізингу тощо.

Роль координатора, методологічного центру реалізації найбільших міждержавних лізингових програм та напрямків діяльності буде покладено на некомерційний орган - Лізингову конфедерацію Співдружності незалежних держав.

Асоціації Укрлізинг, Рослізинг та Біллізинг ведуть активну підготовку установчих документів і необхідних організаційних умов для її утворення, в тому числі широку програму підвищення кваліфікації кадрів, що працюють у галузі міжнародного лізингу.

Розвиток міжнародного лізингу насамперед у межах СНД спроможний підштовхнути процеси приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку нинішніх підприємств та створення нових виробництв, оптимізувати використання наявних основних фондів і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне й закордонне устаткування, що сприятиме раціональному розміщенню і використанню основних засобів виробництва. Доказом цього є багаторічна практика використання лізингу провідними зарубіжними країнами.

За прогнозами фахівців, до кінця цього тисячоліття майже одна третина всієї виробленої продукції надходитиме у сферу міжнародного обміну за лізингом.

Безумовно, лізинг має право на існування і повинен розвиватися й заохочуватися, так як за великої капіталомісткості українських підприємств лізинг може послужити інвестиційним "трампліном" для залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.

Практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

  1. Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку.

  2. Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикуємих у Польщі, став форфейтинг. В даному випадку переуступка арендодателем прав по отриманню платежів від арендатора банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном арендатора.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. В першу чергу банками передбачається використовувати фінансовий лізинг"[18, 29].

Отже, необхідно всіляко, бажано на державному рівні підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження. Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Передумови (історичні, економічні, організаційно-технічні, суспільно-політичні, науково-дослідні, соціальні та правові), які вже реально існують та ряд необхідних, без яких неможливе формування сфери розвитку лізингу приведені в таблиці.

Передумови розвитку лізингу в Україні

П\п

Структура передумов


Зміст передумов

1. Історичні
    1. Наявність традицій арендного підприємництва

    2. Можливість використання досвіду арендних відносин в період економічних реформ

2. Економічні

2.1. Необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури

2.2. Об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування і інвестування

2.3. Зміни ситуації в збутовій політиці машинотехнічної продукції

2.4. Потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва

2.5. Структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам

2.6. Наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні

2.7. Можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн

3. Організаційно-технічні

3.1. Наявність досвіду зовнішньоторгових арендних операцій

3.2.Участь банківських установ в лізингових операціях

3.3. Зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності

3.4. Проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу

3.5. Початок процесу створення спеціалізованих лізингових компаній

4. Суспільно-політичні

4.1. Державна політика, що поширюється в області лізингу

4.2. Наявність спеціалізованої суспільної організації "Лізинговий фонд"

4.3. Створення Укрлізинга

5. Науково-дослідні

5.1. Відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил

5.2. Наявність зарубіжних наукових школ в області лізингу

5.3. Зацікавленість в дослідженні проблем лізингу

6. Соціальні

6.1. Підвищення рівня життя через оновлення основних засобів

6.2. Підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції

7. Правові

7.1. Створення основ законодавства про лізинг

7.2. Встановлення пільг по лізинговим операціям


3.2. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Надійне правове забезпечення лізингових відношень -гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.

Відповідно до законодавства більшості розвинених країн пере-дача в оренду машин і устаткування на умовах лізингу донедавна регу-лювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін при передачі майна в тимчасове користування. При цьому в нормативних актах була відсутня термінологічна певність і однозначність. Останнім часом у цивільному праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких прийняті відповідні законодавчі акти. За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

  • спеціальні закони, що мають, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

  • спеціальні підзаконні акти, що мають, (країни ”загального права” - Англія, Австралія);

  • країни, що не мають спеціального законодавства ( США, Німеччина).*

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але і між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 року. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

У країнах третьої групи стосовно до лізингових угод широке використання знаходять також загальні положення цивільного і торгового права.

Довгий час Україна відносилася до числа країн, що не мають

спеціального законодавства по врегулюванню лізингових відношень, але в

---------------

* Чекмарева Е.Н. Правовое обеспечение лизинга. // Хозяйство и право, 1994, №6, с.21.

1998 році було прийнято основний нормативний документ, що регулює лізингову діяльність в Україні - Закон України “Про лізинг”.

В Законі передбачено два види лізингу (фінансовий та оперативний) і три форми лізингу: зворотній, пайовий (колективний) та міжнародний.

Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон “Про лізинг” суперечить чинному закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким оперативний лізинг і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою.

Не заамортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно з законом “Про лізинг” необхідно викупити. А це залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп їх для лізингоодержувача стає досить утрудненим. При подовженні відповідного договору може йтися тільки про оперативний лізинг, але тут постають проблеми захисту лізингодавця. Виникає також багато суперечностей у системі оподаткування прибутку як для лізингодавця, так і лізингоодержувача у зв'язку зі складом їх валових витрат. Певною мірою це пов'язано з недоопрацьованістю термінологічної бази.

Резиденти

Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензуєтся. Комерційним банкам для здійснення лізингових операцій потрібно одержання спеціальної ліцензії НБУ.

У чинному законодавстві відсутні спеціальні обмеження або інші вимоги, що стосуються іноземної участі в капіталі українських лізингових компаній. Немає також особливих вимог до розміру статутного капіталу лізингових компаній.

Не передбачена Законом реєстрація і ліцензування в майбутньому лізингових договорів, за винятком випадків, коли в лізинг передається державне майно або коли лізингодавцем за договором міжнародного лізингу виступає резидент України.

Відсутні які-небудь податкові пільги для лізингових операцій, крім можливості віднесення на собівартість продукції (послуг) лізингоотримувача всієї суми лізингових платежів. Проте для лізингодавця віднесення лізингових платежів на витрати в кожному періоді обмежується чинними нормами амортизаційних відрахувань. Спеціальний пільговий режим прискореної амортизації для лізингового майна не встановлений.

Істотно знижує принадність лізингу у порівнянні з банківським кредитом: стягується ПДВ з усієї суми лізингових платежів, особливо у випадку передачі в лізинг імпортного устаткування, купівля якого для лизингоотримувача звільнялася б від сплати цього податку.

Для лизингодавців і кредиторів, що фінансують лізингові угоди, передбачається ввести пільгову ставку оподатковування прибутку від лізингових операцій, що на 10 відсотків повинна бути нижче базової ставки оподатковування прибутку підприємств (у даний час - 30%).

Нерезиденти

Доступ нерезидентів на ринок лізингових послуг України для здійснення операцій міжнародного лізингу вільний від будь-яких спеціальних обмежень. Закордонні лізингові компанії, банки й інші підприємства укладають і здійснюють із резидентами України лізингові угоди без ліцензування як їхньої діяльності в Україні, так і самих лізингових договорів. Від резидентів-лізингоотримувачів, що беруть участь у договорах міжнародного лізингу, також не потрібно одержання будь-яких дозволів і ліцензій, тому що лізингові операції, здійснювані з-за кордону по міжнародній класифікації не ставляться до операцій, що впливають на сальдо платіжного балансу країни. Це робить міжнародний лізинг більш привабливою формою фінансування, ніж іноземний кредит.

Міжнародні лізингові угоди, укладені на термін понад один рік, розглядаються українським законодавством за аналогією з торговими. Тому сплату мита на лізингове майно потрібно робити при його ввозі на митну територію України. Аналогічні вимоги застосовуються і до сплати ПДВ у випадку, якщо лізингове майно належить до товарної групи, не звільненої від його сплати.

Законом передбачено зміну процедури сплати мита і ПДВ по лізинговому майну, що надходить з-за кордону. Відповідні податки і мито будуть сплачуватися в момент переходу права власності на майно лізингоотримувачу і виходячи з залишкової його вартості на момент переходу. Такі зміни зроблять міжнародний лізинг ще більш привабливим.

Згідно українському законодавству, прибуток, одержуваний нерезидентами від лізингових операцій в Україні, при репатріації оподатковується податком у розмірі 15%, крім випадків, коли розмір цього податку визначений відповідними двухстронними міждержавними угодами про усунення подвійного оподатковування.

У цілому, виходячи з оцінки нормативно-правової бази, фінансування українських підприємств на умовах міжнародного лізингу варто розглядати як одне з найбільше ефективних і надійних напрямків для вкладення іноземного капіталу.


3.3 РИНОК ЛІЗИНГОВИХ ПОСЛУГ ТА ЛІЗИНГОВА

ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Останнім часом в Україні росте інтерес до лізингу: комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава формує правову базу для лізингової діяльності. В лютому 1998 року Верховною Радою України прийнятий закон "Про лізинг". Проте активність лизингодателей на Україні залишається усе ще вкрай низкою. Це пояснюється поруч причин, головна з який - відсутність сприятливого нормативно-правового поля для лизингововй діяльності. Крім того, діяльність різноманітних груп, що надають лізингові послуги, стримується особливими причинами.

Банки-резиденты, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не надає особливого інтересу, тому що, будучи депозитними заснуваннями, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, виключно у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. Тут лізинг виступає в якості технічного інструмента, який дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави.

Розвитку "банківського" лізингу до деякої міри перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні одержувати окрему ліцензію Національного банку.

Українські підприємства-виробники машин і устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські суду) і сільськогосподарської техніки (трактора, комбайни). Проте ці підприємства зараз самі знаходяться в найтяжкому фінансовому положенні і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу "від виробника" одиничні.

Аналогічна ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язано з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.

Для закордонних лізингодавці (банків, лізингових компаній, підприємств - виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на

українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в Україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента України. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. У обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність закордонних лизингодателей на українському ринку, є:

- недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки ризиків;

- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових угод;

- нестабільність і недосконалість законодательсной бази.

У той же час слід зазначити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерези-дентами, або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне лі-цензування діяльності, встановлені граничні умови для інвестування). Не менше жорсткі вимоги подаються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях).

Найбільше поширення в Україні одержав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних судів, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови постачання машин і устаткування пропонуються компаніями RENAULT, DAF, SCANIA, IBM, HP і ін.

Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання іноземного кредиту) не потрібно надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків.

В цілому, ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася, до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні.

При зберіганні цієї тенденції і подальшому вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній).


43



ЛІТЕРАТУРА:


1. В.І.Міщенко, Основи лізингу. К: “Знання”, 1997.


  1. Закон України “Про лізинг”.


  1. Черевко Г.В. “Лізинг: реалії, проблеми, перспективи”, ж-л “Фінанси України”, 2'99.


  1. Внукова Н. “Проблемы формирования среды развития лизинга в Украине”// “Фінанси України”, 11'98.


  1. Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку //Україна Вивіпезв. —1996.—№№ 34— 36.— С. 7.


  1. Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. — 1996. — № 23.


7. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу //

Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.


8. Черевко Г.В., Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми,

перспективи // Фінанси України.-1999.-№ 2.-с.40-46.


9. Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси

України.-1998.-№ 7.-с.92-95.


10. Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні //

Вісник НБУ.-1997.-№ 2.-с.30.


  1. Карп М.В. Финансовый лизинг на предприятии. М. Финансы, ЮНИТИ, 1998г., с.38.


  1. Чекмарева Е.Н. Экономические основы лизинговых сделок. // Хозяйство и право, 1994, №8, с.12-33.


  1. Кабатова Е.В. Лизинг: понятие. правовое регулирование, международная унификация. М. Наука, 1991г., с.96.


  1. Финансовая аренда (лизинг) и ее правовое регулирование // Бухгалтерия банки, 1997, №3, с.28.


  1. Банковское дело: Справ. пособие / М.Ю. Бабичев,

16. Ю.А. Бабичева, О.В. Трохова и др.; Под ред.

  1. Ю.А. Бабичевой.- М.: Экономика, 1993. - 397c.


  1. Тимченко О. Становлення і розвиток лізингу в Україні //

Вісник НБУ. - 1997.- № 2.- с.29.


  1. Чекмарева Е.Н. Правовое обеспечение лизинга. // Хозяйство и

право, 1994, №6, с.21.

2



І. Теоретичні основи фінансового лізингу.

    1. Становлення лізингу як самостійного інституту.

Прийнято вважати, що всі економіко-правові відносини, пов'язані з лізингом, ставляться до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Проте це не так. Документи свідчать, що оренда (лізинг) відома людині з незапам'ятних часів.

Дійсно, ідея лізингу далеко не нова, хоча терміна “лізинг” (leasing) як такого ще не було. Розкриття сутності лізингової угоди виникло в далекі часи Аристотеля (384 / 383 - 322 р. м. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у “Риториці”: “Багатство складається в користуванні, а не в праві власності”. Іншими словами, не обов'язково для одержання прибутку мати у власності майно, достатньо лише мати право користуватися їм і в результаті цього одержувати прибуток.

Орендні (лізингові) угоди були відомі і в часи, що багато передували IV сторіччя до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. «Вони полягали, ще в древній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, виявлені в шумерському місті Ур, містять зведення про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів і інших тварин. Ці глиняні таблички, знайдені в 1984 році, розповідають про храмових священиків - арендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Проте древні документи не обмежують сферу орендної практики державою Шумер, і не виключено, що оренда існувала й у більш древні часи, хоча поки до нас не дійшло ніяких зведень про цей час.

Інші древні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним і часом єдино можливим засобом придбання устаткування, землі і домашньої худоби.

Древні фінікійци, що були відмінними моряками і торговцями, практикували оренду судів, що по своїй економіко-правовій суті дуже схожа з класичною формою сучасного лізингу устаткування. Множина короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. У сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав весь розрахунковий період економічного життя судів, і жадали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

Римському праву також був добре відомий комплекс майнових відношень, пов'язаних із володінням річчю без права власності. Ці відношення відбивалися як у договірному праві - у формі договору наймання речей (locatio-conductio rerum), так і в речовому праві- у виді так називаного сервітуту (servitus), тобто права користування чужим майном у визначених межах, а точніше, його різновиду - узуфрукта (usufructus), або особистого сервітуту, тобто права довічного користування чужою річчю і прибутками від них з умовою зберігання їх цілісності і господарського призначення. Імператор Юстиниан I (483 - 565 р. м.), що здійснив кодификацію римського права, відбив лізингові відносини у відомих Інституціях.

Саме в сполученні окремих елементів договірного і речового права полягає складність природи сучасного лізингу, що створює чимало правових проблем при його практичному використанні.

Лізинг в старожитності не був обмежений орендою будь-яких конкретних типів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка.

Перше документальне нагадування про практично проведену лізингову угоду ставиться до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У Венеції також у XI сторіччі існували угода, схожа з лізинговими операціями: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових судів дуже дорогі по тим часам якоря. По закінченні плавання вони поверталися власникам, які знову здавали їх в оренду.

У середньовіччя орендна діяльність була декілька обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди. Так, у 1248 році була зареєстрована лізингова угода, відповідно до якої лицар Бонфис Манганелла Гаета орендувала зброю для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за них орендну плату, що в остаточному підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В ті ж часи операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися в Англії. Необхідно мати на увазі, що протягом сторіч оренда рухомого майна відповідно до Англійського поземельного закону признавалася неправомочною. Проте довгострокова оренда реальної власності припускалася й у багатьох випадках була єдиним доступним через жорстку систему земельного законодавства засобом придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди частіше всього ставали фермерське устаткування і коні. У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відношення, схожі з лізинговими, був Закон (Стомившись) Уельсу 1284 року (Statute of Wales).

Таким чином, оригінальна ідея поділу володіння і власності і можливості користуватися без володіння відоме праву з найдавніших часів.

На початку XX сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросло кількість товарів, що здаються в лізинг. Особливу роль у цьому зіграло розвиток залізничного транспорту і кам'яновугільної промисловості.

Власники кам'яновугільних копален спочатку купували вагони для перевезення вугілля, проте незабаром стала очевидна невигідність і неможливість такого фінансування. Виробництво вугілля збільшувалось, відкривались нові шахти, було потрібно усе більше вагонів. Цілком резонно, що невеличкі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг локомотивів і залізничних вагонів. При впорядкуванні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), що давався користувачу по закінченні терміна лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі набагато акуратніше використовували вагони, якщо існувала перспектива їхнього наступного придбання у власність. Такі угоди одержали назву договорів оренди - продажу (hire-purchase). Подальший розвиток лізингу й оренди - продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди - продажу.

У США також позначився попит на фінансування оренди різноманітних видів техніки й устаткування. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з'явився в США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали по ньому в оренду коней, фургони і коляски. Надалі ріст лізингової активності визначався, як і у Великобританії, розвитком залізничного транспорту. При цьому проблеми росту були дуже схожі з англійськими. Залізничні компанії почали шукати можливості для одержання вагонів у користування, а не у власність, або виставляли приватним вантажовідправникам умова про самостійне надання вагонів. У результаті інвестори стали забезпечувати необхідну рентабельність вкладень, фінансуючи придбання локомотивів і залізничних вагонів. Керування устаткуванням здійснювалося через трасти, за яких стояли банки або трести, їх що створили. При цьому сертифікати трастів продавалися інвесторам і надавали їм право на одержання прибутків у розмірі визначених відсотків на розмір інвестицій. Як і при сучасних лізингових відношеннях, що управляє трастом (він, по суті, був главою лізингової компанії) сплачував виробнику за отримане від нього устаткування, а потім збирав орендну плату з користувача цього устаткування протягом усього терміна дії договору. Орендна плата за своїм розмірі повинна була покривати зобов'язання, що випливають із сертифікатів, випущених для продажу інвесторам.

На початку XX сторіччя багато залізничних лізингових компаній усвідомили, що зростаюче число вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове керування або монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (довірче) користування. Замість цього вони потребували лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким терміном дії. По закінченні контракту вагони повинні були повертатися арендодавцю, що зберігав за собою право власності. Такі орендні договори заклали початок операційного лізингу.

Розвиток економічних відносин обумовило зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування - кредиту, виплачуваного вроздріб. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план - графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями - даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.

Перший відомий ужиток терміна “лізинг” (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі “Як робити бізнес у Європі”) ставиться до 1877 року, коли телефонна компанія “Bell” прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку або офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція зробила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Цікавлячись прибутком від надання специфічних по тому часу фінансових послуг, виробники нової техніки були також зацікавлені в захисті технології, що складає предмет їхньої власності, втіленої в нових машинах. Тому багато хто високо оцінив оренду устаткування, що дозволяє їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання “ноу-хау”. Аналогічно “Bell” компанія “Hughes”, що виготовляє інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранный бур тільки на умовах оренди. Компанія “U. S. Shoe Machenery”, що робила устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що зв'язували клієнтів винятково з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Під час другої світової війни уряд США активно використовував так звані контракти з фіксованою рентабельністю (cost - plus contracts). Це забезпечувало ще один важливий стимул для розвитку орендного бізнесу, тому що в більшості контрактів урядовим підрядчикам дозволялося встановлювати визначений рівень прибутковості стосовно витрат. Ці підрядчики розуміли, що велика частина їхніх товарів або послуг необхідна уряду, лише поки йде війна, і що, цілком ймовірно, контракти не будуть відновлені після її закінчення.

Таким чином, промисловці зіткнулися з ризиком неповернення витрат на устаткування, придбаного для виконання конкретного урядового проекту. Крім того, спеціалізовані верстати і машини взагалі могли мати дуже обмежену ринкову вартість у мирний час. Урядові підрядчики усвідомили, що оренда промислового устаткування на термін, обмежений договором оренди (на противагу покупці), мінімізує ризик. У тих випадках, коли були потрібні великі спеціалізовані машини й інструменти, сам уряд повинен виступати перед підрядчиками в ролі арендодавця.

У це ж час став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний із транспортними засобами. У 30-е роки Генри Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу рахується Золли Фрэнк - торговий агент із Чикаго, що на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.

У Росії з поняттям “лізинг” познайомилися під час другої світової війни, коли в 1941 - 1945 роках по lend - lease здійснювалися постачання американської техніки.

Проте дійсна революція в орендних відносинах відбулась в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. У оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини і механізми, суду, літаки і т.д. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробило і реалізувало державну програму його стимулювання.

«Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності, є створена в 1952 році в Сан-Франциско відома американська компанія “United States Leasing Corporation”. Заснував компанію Генри Шонфельд. Спочатку він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізингової бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті на світло з'явилася “United States Leasing Corporation”. Лізингові операції досить швидко переткнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття, як “міжнародний лізинг”. Через декілька років компанія початку відчиняти свої філії в інших країнах (насамперед у Канаді в 1959 році). Надалі вона стала іменуватися “United States Leasing International”» (14, стор. 101).

Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розширенню лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 році рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії стали створюватися в першій половині 60-х гг XX в. На відміну від США і Великобританії тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливе в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості докладно проаналізовані проф. М. Джованьоли у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі - розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому, що основна ідея поділу права власності і права володіння була в принципі далека від романо-германскої правової системи. Проф. Джованьоли посилається на приклад іншого типового інституту: англо-американського права - довірчу власність (trust), що не одержала широкого визнання в Європі.

Нагадаємо коротенько, що таке довірча власність. Фундатор відчужує приналежне йому майно на користь іншої особи - довірчого власника. Останній використовує це майно тільки з метою, визначеною фундатором і в інтересах третьої особи, що також установлюється фундатором. Право власності розподіляється тут між трьома учасниками відношень, причому довірчий власник, що реально володіє майном і має прибуткиз нього, позбавлений можливості цими прибутками користуватися, оскільки зобов'язаний цілком передавати їх третій особі. Для європейської системи права потрійний характер відношень власності, властивоий інституту довірчої власності, дійсно виявився непереборною перешкодою.

При лізингу поділ права власності в самому загальному виді відбувається, як уже відзначалося, тільки між власником майна і його фактичним власником, що користується майном і одержує від цього прибуток. Тому важко погодитися з твердженнями проф. Джованьоли про відсутність у Європі серйозних правових передумов для розвитку лізингу. Як відомо, європейська правова система базується на римському праві, у котрому вже було закріплене поділ права власності на майно і права володіння ім. Інша справа, що інститут лізингу не відразу одержав у Європі адекватну законодавчу і нормативну базу, а його швидка еволюція зажадала переосмислення багатьох устояних юридичних постулатів, що завжди і скрізь давалося нелегко. Сьогодні, незважаючи на всі складності, лізинг успішно розвивається в більшості європейських країн. Підйоми в розвитку лізингу збігаються з відновленням засобів виробництва в зв'язку з переходом на енергозберігаюче устаткування, вступом ряду країн світу в стадію інформаційного товариства, що викликає посилення попиту на інформаційне устаткування, посиленням підтримки малих форм підприємницької діяльності, а також із здійснюваним нині в багатьох країнах переходом до політики промислової екології, що пред'являє попит на інвестиції в природоохоронні технології, що не завжди може бути задоволений за рахунок власних ресурсів або банківських кредитів.

На сьогоднішній день в Західної Європі склалася така структура лізингового ринку. На першому місці за обсягом лізингових операцій знаходиться лізинг автомобілів; на другому - промислове устаткування; далі випливають комп'ютери й офісне устаткування; транспортні засоби виробничого призначення, літаки, залізничні вагони і локомотиви.

В Україні становлення ринку лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці.


    1. Ознаки та види лізингу.

а) лізинг як економічна категорія;

Відносно економічної сутності лізингу не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.

Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право власності як правове панування особи над об’єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто в обладанні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.

Звідси перш за все випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Закон України Про лізинг дає наступне визначення терміну лізинг:

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів – фінансовий чи оперативний.


б) об’єкти та суб’єкти лізингових відносин;

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Визначення об’єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною. Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними піприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

З урахуванням цього можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

  • обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

  • транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.ін.);

  • будівельна техніка;

  • засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;

  • оргтехніка, конторське обладнання;

  • ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:

  • будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;

  • споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.


Суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

Лізингодавцями можуть бути:

  • банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

  • лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

  • брокерські лізингові фірми;

  • будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

  • страхові та пенсійні фонди.


лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу зо договором лізингу; це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.


продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.


в) Класифікаційна характеристика видів лізингу

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких ознак відносять: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, характер лізингових платежів і т. ін.

Розглянемо види лізингових угод:


Термін використання лізингового майна виступає одним із критеріїв для розмежування фінансового й оперативного лізингу, що особливо поширені в сучасній діловій практиці.

Фінансовий лізинг (finance leasing) відрізняється найбільше тривалими термінами використання лізингового майна, що можуть складати 10 років і більш. Термін, на який майно передаєтся в тимчасове користування, як правило, збігається з його нормативним терміном служби і періодом повної амортизації. За час дії договору лізингодавець цілком окупає свої витрати на придбання майна. Тому саме для фінансового лізингу характерно надання лізингоотримувачу права на викуп майна у власність по його залишковій вартості по закінченні терміна дії договору лізингу.

При оперативному лізингу (operative leasing) майно дається в користування на період, що набагато менше його нормативного терміна служби (сезонне, разове, цільове використання майна). Тому предметом цього виду лізингу часто є високотехнологічне устаткування з високими темпами морального старіння. Визначними рисами оперативного лізингу є часткова амортизація лізингового майна і відповідно неповна окупність витрат на його придбання протягом терміна дії одного договору. Таким чином, лізингодавець змушений багаторазово надавати майно в тимчасове користування різноманітним лізингоотримувачам. У результаті істотно зростає ризик того, що лізингодавець не зуміє відшкодувати усі свої витрати на придбання майна, оскільки згодом попит на нього може скоротитися. З цієї причини розміри лізингових платежів при оперативному лізингу набагато вище, чим при фінансовому лізингу. Оперативний лізинг широко використовується в транспорті, сільському господарстві й інших галузях.

У залежності від кількості учасників угоди розрізняють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце в тому випадку, коли лізингодавець одночасно є постачальником майна, а сама угода носить двосторонній характер. При непрямому лізингу між постачальником майна і лізингоотримувачем виступає один або декілька фінансових посередників. Якщо посередник один, це - класична тристороння лізингова угода. При збільшенні числа посередників виникають складні багатосторонні угоди.


Вищеозначений Закон розрізняє три форми лізингу (ст. 4.2.):

- зворотний лізинг, який можна розглядати як різновид фінансового лізингу. Це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах, але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі, то йому вкрай вигідно “запродати" майно лізинговій компанії і одночасно фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення права власності постачальника – користувача відносно майна.

- пайовий лізинг. Це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;

  • міжнародний лізинг. Це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.

У світовій практиці найбільш поширеними вважаються чотири моделі міжнародних лізингових операцій.

Перша модель: лізингодатель однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні.

Друга модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через розташовану в країні лізингоотримувача дочірню фірму.

Третя модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через посередника - розташовану в країні лізингоотримувача лізингову фірму. Фірмі-посереднику поручається

організація і проведення переговорів, підготування і висновок на узгоджених умовах договора лізингу, а також його виконання. Юридично відношення між двома лізинговими фірмами оформляються звичайною агентською угодою, а розрахунки здійснюються у формі або комісійній винагороді за послуги, або зустрічної операції, або поділу прибутку.

Четверта модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в цій же країні, а виконання укладеного лізингового договору передає посереднику - розташованої в іншій країні лізинговій фірмі - на зазначених вище умовах агентської угоди. *

Необхідно відзначити, що однієї з основних проблем, з якими стикається лізингодавач, є встановлення ділової репутації лізингоотримувача. Особливе значення ця обставина має при міжнародних лізингових операціях. Зрозуміло, що при угоді з іноземним партнером рівень комерційних ризиків істотно зростає в силу властивим різним країнам розходжень у цивільному і торговому законодавствах, податковому режимі, методах бухгалтерського обліку, практиці виконання контрактів.

Іншою особливістю міжнародних лізингових операцій є валютні ризики, велику частину яких також несе лизингодавач. Висновок довгострокової угоди, розрахунки по якій ведуться в різноманітних валютах, потребує надійних гарантій проти можливих коливань валютних курсів, змін у національних режимах валютного регулювання, виснаження запасів валюти в партнера й інших негативних явищ. Умови кожної угоди специфічні, і, як показує практика, забезпечити високий рівень захисту від валютних ризиків можна лише при ретельному урахуванні всіх її нюансів.

--------------

* Маринченко Б. Підготовка та експертиза лізингових проектів // Вісник НБУ.- 1997.-№ 2.- с.31.


В залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

чистий лізинг – це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання;

мокрий лізинг – це лізинг з повним набором послуг, угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по підготовці кваліфікованого персоналу, по маркетингу і рекламі готової продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.


В залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив'язки до нерухомих об'єктів і майна, що легко переміщується;

лізинг нерухомості – лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;

лізинг обладнання – лізинг окремих машин і механізмів, що не є замкнутим виробничим циклом;

лізинг “секондхенд” або лізинг майна, що було у користуванні;

груповий лізинг, або “біг-тікет-лізинг” застосовуться при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, літаків, суден).


За цільовим призначенням лізинг може бути:

дійсний, при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;

фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необгрунтованих податкових і амортизаційних пільг.


В залежності від способу фінансування розрізняють такі види лізингу:

за рахунок власних коштів,

за рахунок злучених коштів,

роздільний, або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем.

Мається на увазі перш за все спосіб фінансування придбання об'єкта лізингу, який збираються здавати в оренду. В останніх двох випадках ризик за угодами несуть кредитори – банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансові установи, в повернення позики забезпечують тільки лізингові платежі і майно, що здається в лізинг.

На Заході понад 85% угод побудовані на основі роздільного лізингу. В зв'язку з тим, що в нашій країні лізинг робить лише перші кроки і лізингові компанії ще фінансово слабкі, є всі підстави для застосування роздільного лізингу. Крім того, тут можуть бути вигоди для банків, оскільки можна скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення відсотків за надану позику на витрати своєї діяльності.


За характером лізингових платежів розрізняють:

лізинг з грошовим платежем, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг з компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перераховані вище форми платежів.

В залежності від наміру учасників лізинг може бути:

терміновий (одноразовий, на один строк)

поновлювальний (револьверний) – продовжується по закінченню першого строку контракту.


В залежності від тривалості розрізняють такі види лізингу:

короткостроковий – до 1 року;

середньостроковий – від 1 до 3 років;

довгостроковий – більше 3 років.


Лізингова угода в силу прямої вказівки ст.6 полягає в писемній формі.

Термін договору фінансової оренди залежить від властивостей предмета лізингу (наприклад, від того, наскільки швидко воно морально застаріває, від потреб орендаря (дороге устаткування для ведення ремонтних робіт необхідно підрядчику лише на місяць)) і погоджується сторонами при висновку договори. Закон про лізинг виділяє:

довгостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний протягом трьох і більше років;

середньостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний у період від півтора до трьох років;

короткостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний до півтора років.


---------------

В.І.Міщенко, Основи лізингу. К: “Знання”, 1997.

Закон України “Про лізинг”.

1.3. Привабливість та переваги лізингу.

Жодний з видів діяльності не знайде широкого застосування, якщо він не буде приносити вигоди всім учасникам договірних відносин. Які ж переваги роблять лізинг привабливим для всіх учасників угоди?

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отри­мав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, висо­ких технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користу­вання без попереднього викупу, тобто є можливість налаго­дити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні зви­чайного кредиту підприємство повинно було б частину вар­тості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орен­дувати лише на час його фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, по­в'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підви­щує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на со­бівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодер-жувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

— майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не вклю­чається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно доз­воляє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

  • у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для

лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити

оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди;

— порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може роз­рахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; пла­тежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації про­дукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержу­вач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи про­дукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

— лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятли­вих умовах для них проблематичне; деякі лізингові ком­панії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додатко­вих гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устатку­вання (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізин­гова компанія забирає своє майно);

— лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

— підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити май­бутні борги;

— перевагою лізингу є також можливість придбання лізин-гоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

— Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентноспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:

— розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

— знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здій-сненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.ін.);

— банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

  • банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина лізингових платежів може бути «вища, ніж процентна ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.*

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

— кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

— на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

Законодавством США, наприклад, передбачається, що для отримання

податкових пільг необхідно довести відповідність угоди до ряду ознак, які б

-------------

* Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. — 1996. — № 23.

свідчили про її належність до дійсної угоди. Податковим законодавством Німеччини, Франції та Італії не передбачаються додаткові пільги для

лізингодавців чи лізингоодержувачів. У 1986—1987 р.р. в Англії та США

почали діяти нові податкові законодавства, які фактично відмінили багато податкових пільг, пов'язаних з лізингом.

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній

закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

На наш погляд, в умовах економічної кризи в Україні, коли практично зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у зв'язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

32



ІІ. Стан та розвиток лізингових відносин в Україні.

2.1. Етапи та загальна система лізингового процесу.

Як згадувалось вище, класичній лізинговій угоді відповідає як мінімум два договори:

  • договір купівлі-продажу, між лызингодавачем і постачальником;

  • безпосередньо договір фінансової оренди між лізингодавачем і лизингополучетелем.

Крім цього, якщо лізингодавач використовує позикові засоби для купівлі майна, він укладає кредитний договір із банком, для страхування лізингового майна - договір страхування, технічне обслуговування забезпечується договіром на технічне обслуговування.

Схема механізму багатосторонньої лізингової угоди.

1



1-кредит; 2-оплата устаткування; 3-продаж устаткування; 4-лізинговий договір; 5-лізингові платежі; 6-постачання устаткування; 7-страхування устаткування. 1


Не зупиняючись на договорі купівлі-продажу відзначимо, що в ньому обов'язково повинні бути присутнім такі положення:

  • майно купується з метою наступної передачі його лізингоотримувачу (вказується його найменування) у рамках договору лізингу;

  • замовник передає всі свої зобов'язання лізингоотримувачу за винятком платіжних, надає йому право безпосередньо пред'явити всі претензії до постачальника;

Основним документом лізингової угоди, є договір фінансової оренди (лізингу). Він укаладається між власником майна (лізингодавачем) і користувачем (лізингоотримувачем) про надання останньому в тимчасове володіння і користування для підприємницької діяльності об'єкта лізингу.


У договорі фінансової оренди повинні бути присутні такі положення:

  1. Предмет договору

  2. Порядок поставки і прийому майна

  3. Права й обов'язки сторін

  4. Використання майна, ремонт і модифікації

  5. Страхування

  6. Термін лізингу

  7. Лізингові платежі і штрафні санкції

  8. Відповідальність сторін

  9. Порядок вирішення суперечок

  10. Умови дострокового розірвання договору

  11. Дії сторін по завершенню угоди

  12. Інші умови

  13. Форс-мажор

  14. Юридичні адреси і банківські реквізити

Паралельно з підготуванням договору купівлі-продажу лізингодавач і лізингоотримувач майна підписують договір фінансової оренди (лізингу).

У преамбулі вказуються найменування сторін і прізвища осіб уповноважених підписувати договір.

У предметі договори вказується майно, що буде куплено і передано користувачу в тимчасове користування, його вартість, місце і терміни постачання. Як правило, транспортні витрати по доставці майна виділяються окремою сумою, тому що оплачуються лізингоотримувачем . Тут же згадується, що постачальник знає мету придбання маана. Також варто зазначити, чи брав участь лізингодавач у виборі майна і постачальника.

Обов'язковою умовою договору лізингу є вказівка термінів його дії, причому датою початку числення терміна договору є дата приймання майна лізингоотримувачем .

Окремий поділ у договорі лізингу присвячений порядку постачання і прийняття лізингового майна. У ньому відбивається, які сторони приймають устаткування. Як правило, це постачальник, лізингодавач і лізингоотримувач . У деяких випадках лізингодавач може передати свої права по прийняттю устаткування лізингоотримувачу. Обов'язково вказується термін, протягом якого майно повинно бути прийнято.

Передача майна оформляється актом передачі, що підписується всіма сторонами, які беруть участь у передачі майна. В акті засвідчується, що поставлене майно відповідає усім вимогам, записаним у заявці, цілком укомплектовано, дієздатне та готово до використання. З моменту підписання акта-передачі починається не тільки формальний відлік терміна договору лізингу, а до лізингоотримувача переходять всі права як звичайного одержувача (за винятком права власності) і всі ризики. У випадку виявлення переборних дефектів, що не впливають на нормальне функціонування устаткування, лізингоотримувач вказує їх в акті передачі, і узгоджує із постачальником терміни їхній усунення. Якщо постачальник не усуне недоліки в зазначений в акті термін, то лізингодавач або в його особі лізингоотримувач може зажадати заміни об'єкта лізингу. Невиконання постачальником вимог лизингодавача дає останньому можливість розірвати договір купівлі-продажу.

При відмові лізингоотримувача прийняти майно через дефекти, що виключають його нормальне використання, робиться відповідний запис в акті передачі. Крім цього, лізингоотримувач повинний у писемній формі довести до відома лізингодавача з докладним описом виявлених недоліків. Зазначена рекламація дає лізингодавачу право розірвати договір купівлі-продажу і зажадати заміни майна.

Підписання акта передачі майна є важливим моментом лізингової угоди, тому що з цього моменту на лізингоотримувача переходить багато прав й обов'язків лізингодавача і додаткової відповідальності, а саме:

- починається термін відліку

  • лізингового договору;

  • лізингодавач звільняється від відповідальності перед лізингоотримувачем за якість і придатність майна, гарантійних зобов'язань постачальника, збиток, що виникає в результаті його використання;

  • ризик випадкової загибелі, втрати, псування, розкрадання майна переходить до лізингоотримувачу;

  • лізингоотримувач приймає усе права лізингодавача стосовно постачальника, пов'язані з можливістю щиро висунути претензії по якості майна, ремонту і гарантійному обслуговуванню.

У договорі лізингу повинно бути відбите положення, що право власності на майно протягом його терміна належить лізингодавачу . Лізингоотримувач має виключне право володіння і користування предметом лізингу. Прибутки, отримані користувачем на лізинговому майні, належать лізингоотримувачу .

Лізингоотримувач повинний використовувати майно по прямому призначенню, зазначеному в договорі і не має права вносити в нього зміни і модифікації без згоди лізингодавача . У випадку якщо лізингоотримувач за згодою лізингодавача , вираженого в писемній формі, зробив за свій рахунок поліпшення предмета лізингу, без шкоди для предмета лізингу, лізингоотримувач має право після припинення договору лізингу на відшкодування вартості таких покращень, якщо інше не передбачено договором лізингу. Якщо ж лізингоотримувач без згоди в писемній формі лізингодавача зробив за рахунок власних коштів поліпшення предмета лізингу, без шкоди для нього, лізингоотримувач не має права на відшкодування вартості цих поліпшень. У будь-якому випадку поліпшення є власністю лізингоотримувача .

У процесі використання майна лізингоотримувач зобов'язаний підтримувати його в робочому стані, експлуатувати відповідно до інструкції, використовувати з метою, передбачених у договорі, здійснювати поточний і профілактичний ремонт, а в обговорених випадках і капітальний.

Лізингодавач має право в будь-який час провести інспекцію і перевірити, чи за призначенням використовується майно. Крім цього, на першу вимогу лізингодавача лізингоотримувач зобов'язаний надати інформацію про свій фінансовий стан за формою, що може бути передбачена в лізинговому договорі.

У договорі може бути спеціальний поділ, де перераховані права й обов'язку сторін, або ці питання можуть бути відбиті в спеціалізованих поділах.

Основним обов'язком лізингоотримувача є своєчасна виплата лізингових платежів. Цьому питанню присвячується окремий поділ договору.

У залежності від форми платежу розрізняють:

  • грошові платежі, коли платежі провадяться за рахунок коштів; компенсаційні

  • платежі, коли розрахунок провадиться або товарами, або шляхом надання зустрічної послуги лізингодавачу ;

  • змішані платежі, коду поряд із грошовими виплатами припускаються платежі товарами або послугами.

У залежності від застосовуваного методу нарахування лізингових платежів розрізняють:

  • платежі з фіксованою загальною сумою. Лізингова плата в цьому випадку містить у собі амортизаційні відрахування від вартості арендованого устаткування, плата за користування позиковими засобами, суму комісійної винагороди лізингодавачу і плату за надані їм додаткові послуги згідно з угодою;

  • платежі з авансом (депозитом), коли лізингоотримувач майна спочатку надає лізингодавачу аванс у момент підписання угоди у встановленому розмірі, а потім після підписання акта приймання-решти виплачує періодично внесками загальну суму лізингового платежу (за мінусом авансу);

  • мінімальні платежі, що складають суму всіх лізингових платежів, які повинний зробити лізингоотримувач за весь період лізингу, а також суму, що він повинний сплатити, якщо має намір придбати майно у власність після закінчення терміна лізингу.

По періодичності виплат виділяють:

  • періодичні платежі (щорічні, щоквартальні, щомісячні), що сплачуються по узгодженому сторонами графіку, який додається до лізингової угоди;

  • одночасні платежі, застосовувані в сполученні з періодичними внесками випадках, якщо угоді передбачена виплата авансу.

З урахуванням фінансового стану і платіжних можливостей лізингоотримувача в договорі можуть встановлюватися різноманітні засоби сплати лізингових платежів, у відповідності з якими розрізняють платежі:

  • рівними частками;

  • із розмірами, що збільшуються; такі платежі застосовувані в основному лізингоотримувачами з нестійким фінансовим становищем, коли на початковому етапі лізингу користувачу зручніше вносити лізингову плату невеличкими внесками, а потім у міру освоєння устаткування і нарощування темпів випуску виробленої на ньому продукції збільшувати їх;

  • с розмірами, що зменшуються, (прискорені платежі); використовуються лізингоотримувачами зі стійким фінансовим становищем, коли в початковий період лізингу користувач віддає перевагу погасити велику частину своєї заборгованості лізингодавачу. 1

У випадку затримки виплати лізингових платежів у договорі повинні бути передбачені штрафні санкції за порушення термінів виплат періодичних платежів.

У окремому розділі визначається порядок страхування майна і ті дії, що повинні бути початі при настанні страхового випадку. Як правило, усі ризики по доставці майна несе лізингодавач, а всі ризики після підписання акта передачі приймає на себе лізингоотримувач. З настанням страхового випадку лізингоотримувач зобов'язаний відповідно до договору фінансового лізингу почати ряд обов'язкових дій:

  • довести до відома лізингову компанію про настання страхового випадку;

  • відремонтувати за свій рахунок пошкоджене устаткування і привести його в робочий стан;

  • замінити за свій рахунок його іншим устаткуванням, якщо воно не може бути відремонтовано, або було викрадено або знищено;

  • виплатити суму розрива угоди в тому випадку, якщо він не може відремонтувати або замінити майно;

  • забезпечити своєчасність і повноту сплати лізингових платежів і по закінченні терміна дії лізингового договору викупити майно на домовлених раніше умовах.

У лізинговому договорі обов'язково повинні бути присутні умови, при яких угода може бути розірвана достроково з ініціативи як лізингоотримувача , так лізингодавача.

Основною причиною, по якій лізингоотримувач може розірвати угоду, є недоліки, виявлені при прийомі устаткування і такі, за наявності яких неможливо його нормальне використання.

У лізингодавача таких причин набагато більше. Вони можуть бути розбиті на дві групи:

  • умови, що звільняють сторони від виконання договору лізингу і від якоїсь відповідальності. У основному ці умови пов'язані з реалізацією договору купівлі-продажу, що був анульований до постачання майна лізингоотримувачу, або коли продавець виявився не в змозі його поставити;

  • умови, що пов'язані з неналежним виконанням своїх обов'язків лізингоотримувачем . Ними можуть бути: використання майна не по призначенню, невиконання зобов'язань по виплаті лізингових платежів або погашенню заборгованості по платежам і штрафам, ліквідація лізингоотримувача, анулювання договору купівлі-продажу з вини лізингоотримувача.

У даному випадку лізингоотримувач повинний заплатити лізингодавачу так названу суму покриття угоди, що включає:

  • невиплачену суму лізингових платежів із пенею;

  • залишкову суму майна на момент закінчення терміна договору, якщо в ньому передбачений викуп майна;

  • неустойку.

Права лізингодавача на дострокове розірвання договору лізингу можуть бути гарантовані введенням у господарську практику механізму опціону, при якому лізингоотримувач одержує за визначену плату право вибору, або продовжити договір до витікання нормативного терміна служби устаткування, або викупити устаткування. Механізм опціонів у таких країнах, як США, Німеччина, Франція ставиться до обов'язкових вимог. У той час як у Нідерланд опціон носить рекомендаційний характер, а в Японії взагалі не застосовується. 1

При цьому в Японії передбачена передача лізингоотримувачу об'єкта лізингу за нульову або номінальну винагороду.

Справа в тому, що лізингоотримувачу по умовах виробництва, що змінилися, може виявитися непотрібним устаткування, узяте в лізинг, або його експлуатація за якимись причинами стають нерентабельної. У цьому випадку підприємству буде вигідно викупити устаткування до витікання нормативного терміна служби, щоб продати його, здати в оренду або передати в сублизинг. Все це значно розширює права лізингоотримувача і надає йому нові можливості в реалізації інвестиційної стратегії.

У однім з останніх поділів договору описуються дії сторін по завершенню угоди в зв'язку з витіканням його терміна. Можливі три варіанти:

Лізингоотримувач :

  • повертає майно лізингодавачу ;

  • укладає новий договір лізингу;

  • придбає майно у власність.

Майно повертається лізингодавачу в працездатному стані з урахуванням фізичного зносу. При поверненні лізингового майна користувач повинний доставити його в місце, зазначене лізингодавцем і передати його згідно акту передачі, що буде свідчити про виконання сторонами всіх зобов'язань за договором і його завершенням. Всі витрати по доставці майна лізингодавачу і відповідальність за його цілісність несе лізингоотримувач .

Як правило, у фінансовому лізингу реалізуються другий і третій варіанти, тому що лізингодавач цілком не зацікавлений у поверненні майна. Йому вигідніше укласти новий договір, на пільгових для лізингоотримувача умовах, або продати майно за чисто символічну плату.

Для продовження оренди лізингового майна лізингоотримувач виходить із цією пропозицією до лізингодавача, як правило, не пізніше 30-ти днів до закінчення договору (конкретний термін повинний бути зазначений у договорі). При виконанні всіх зобов'язань лізингоотримувача по лізингових платежах сторони укладають новий договір.

У випадку якщо в договорі лізингу був передбачений викуп майна, та після сплати останніх лізингових платежів, сторони укладають договір купівлі-продажу лізингового майна, ціна якого визначена в лізинговому договорі. Право на викуп майна лізингоотримувач має незалежно від того, чи є даний пункт у договорі або немає (фінансовий лізинг). Він може вийти з цією пропозицією до лізингодавачу до закінчення договору, узгодити з ним ціну, укласти договір купівлі-продажу, оплатити його і стати власником майна.


    1. Підготовка та обгрунтування лізингової угоди.

Проведенню лізингових операцій лізинговою компанією або банком-лізингодавцем передує велика організаційна робота. Загальною метою попередньої роботи є пошук потенційних клієнтів, зацікавлених в здійсненні лізингу. Разом з тим ініціатива в проведенні лізингових операцій може бути вихідною і від майбутнього лізингоодержувача, який самостійно знаходить лізингову компанію (банк) з необхідним обладнанням.

Більшість лізингових компаній починають переговори з потенційними клієнтами з пропозицією надати їм бізнес-план проекту, для здійснення якого потрібно лізингувати устаткування. Саме на етапі оцінки бізнес-плану лізингові компанії віхиляють більшість запропонованих їм проектів. Співвідношення прийнятих лізинговими компаніями обертань, розглянутих проектів і реалізованих контрактів може співвідноситися як 100:50:5. Більшість відхилених проектів залишаються без розгляду багато в чому через відсутність правильно підготовленого бізнес-плану. У будь-якому випадку можна сказати, що у разі невдалого бізнес- плану та відмови лізингової компанії, лізингоотримувач стає більш підготовленим до таких переговорів з іншою лізинговою компанією.

У деяких випадках, коли менеджери лізингової компанії прогнозують вигідний проект, вони можуть допомогти потенційному лізингоотримувачу скласти докладний бізнес-план цього проекту. У цьому випадку процес переговорів лізингодавця з лізингоотримувачем включає елементи консультування останнього з питань поліпшення фінансових показників запропонованого проекту, оптимізації оподатковування і т.д.

Вимоги, запропоновані лізинговими компаніями до бізнес-плану, як правило різняться лише незначно. Нижче приведена структура типового бізнес-плану:

1. РЕЗЮМЕ (стислі висновки).

2. ПОТОЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: напрямок діяльності і досягнуті результати на ринку; конкурентні позиції; керівництво, власність, структура керування фірмою; поточні фінансові результати; опис продукції і її застосування; схеми роботи з постачальником і споживачем продукції; як підприємство має намір розвиватися; відмінність даного підприємства від інших компаній;

3. ПРОДУКТИ І ПОСЛУГИ ПО ПРОЕКТУ: опис товарів і послуг, запропонованих у проекті; ступінь готовності товарів і послуг до виходу на ринок;

4. ПЛАН МАРКЕТИНГУ: розміри ринку і тенденції його зміни; склад вашої постійної клієнтури; конкуренти (їх сильні і слабкі сторони, розподіл ринку між ними); ваші конкретні переваги і хиби; схема поширення товарів; ціноутворення; реклама; методи стимулювання продажів; формування суспільної думки про фірму і товари; прогноз обсягів продажів;

5. ПЛАН ВИРОБНИЦТВА: виробничі помешкання; устаткування (ціна, постачальник, графік запровадження і т.д.); постачальники матеріалів і комплектуючих (їхня репутація, досвід роботи з ними); чи передбачається виробнича кооперація (репутація цих фірм, досвід роботи з ними); обсяги виробництва; схема виробничих потоків; контроль якості; чи передбачена система охорони навколишнього середовища й утилізація відходів;

6. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПЛАН: організаційна схема підприємства; система добору, розставляння і використання кадров;

7. ОЦІНКА РИЗИКІВ: перелік можливих ризиків із указівкою можливості їхній виникнення й очікуваного збитку від цього; шляху мінімізації ризиків;

8. ФІНАНСОВИЙ ПЛАН: коментар до фінансового плану; план прибутків і витрат (із коментарями); прогноз обсягів реалізації (із коментарями); прогноз витрат виробництва й обертання (із коментарями); прогноз прямування коштів; аналіз усталеності фінансового положення.


Загальний розмір бізнес-плану не повинен, як правило, перевищувати 20 сторінок. У якості додатків до бізнес-плану, більшість лізингових компаній просить надати:

1. Технічні дані по продукції.

2. Копії платіжних документів.

3. Ліцензії.

4. Копії контрактів на придбання устаткування, копії договорів на закупівлю сировини і реалізацію готової продукції (або договори про наміри), копію договору оренди помешкання.

5. Кредитні договори, договори застави і страхування майна.

6. Фотографії і зразки.


Всі подальші взаємовідносини між сторонами будуються на підставі заяви від майбутнього користувача лізингодавцю. Вона готується у вільній формі і повинна містити технічний опис необхідного обладнання, його комерційні параметри, найменування і реквізити постачальника. Одночасно з нею потенційний лізингоодержувач надає документи, які характеризують окремі показники діяльності лізингоодержувача. Щоб убезпечити себе на випадок невиконання лізингоодержувачем платіжних зобов’язань, лізингодавцю необхідно приділити увагу аналізові фінансово-господарської діяльності лізингоодержувача. При цьому, на відміну від кредитних проектів, де основними показниками є кредитоспроможність клієнта і прибутковість, у лізинговій угоді лізингоодержувача слід оцінювати за діловою активністю, тобто за показниками ефективності використання активів на підприємстві. До таких показників належать: виробничий фінансовий цикл; цикл обороту робочого оборотного капіталу; віддача загальних і поточних активів нерухомості і чистого оборотного капіталу. Окрім цих показників, також потрібно враховувати ліквідність, платоспроможність і прибутковість.

Показник “Виробничий фінансовий цикл” дає оцінку повного циклу підприємницької діяльності:

  • придбання товарно-матеріальних цінностей;

  • перетворення їх у кінцевий продукт;

  • реалізація кінцевого продукту;

  • інкасація дебіторської заборгованості.

З урахуванням кредиторської заборгованості (строк її погашення) цей показник є циклом обороту робочого оборотного капіталу. Показники віддачі активів, нерухомості і чистого робочого оборотного капіталу відображають ділову активність та ефективність використання активів, які є на підприємстві.

Оцінку лізингового проекту в цілому можна дати, використовуючи таку нерівність:

Сліз ,

де Сліз - вартість об'єкта лізингу;

ЧПі - чистий прибуток і-го періоду;

Кліз - лізинговий коефіцієнт;

n - строк лізингу;

і - періоди лізингового договору (і=1, 2,....., n).

Чистий прибуток (ЧП) визначається на основі "Балансу грошових надходжень і витрат", який розробляється у бізнес-плані при підготовці лізингового проекту.

Нерівність показує ефективність лізингового проекту. Якщо значення Кліз перетворює нерівність у рівність (гранична ефективність лізингового проекту), то вданому випадку необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту, тобто укладати з лізингоодержувачем додатковий заставний договір.

Слід відзначити, що оцінка ефективності лізингового проекту лише на основі нерівності є недостатньою. Тому під час експертизи проекту також доцільно використовувати показники, які застосовуються при оцінці ефективності інвестицій:

- чистий наведений дохід;

- індекс доходності;

- період окупності; внутрішня норма доходності.

Крім того, оцінюється також загальна кон’юктура ринку, місце і перспективи даного підприємства в ринковій конкуренції. На підставі цього аналітичним відділом лізингової компанії або банку готується заключення про кредитоздатність клієнта і рекомендації по встановленню з ним лізингових відносин. В ряді випадків лізингодавець може вимагати надання йому необхідних гарантій.

У випадку позитивного прийняття рішення, лізингодавець інформує лізингоодержувача про свою готовність до вступу в лізингові відносини і направляє постачальнику устаткування замовлення-наряд.


    1. Правові норми договору лізингу.

Умовно можна виділити три етапи лізингової угоди. На першому (попередньому) етапі здійснюється підготовча робота, що передує заключенню ряду юридичних договорів, проведення якої зумовлено складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, необхідністю детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди; вирішується питання фінансування угоди. На даному етапі оформлюються заявки майбутнього лізингоодержувача, готуються заключення про кредитоздатність клієнта і розраховується єфективність лізингового проекту. Все це відображається в направляємому постачальнику замовленні-наряді.

Головну роль в організації управління лізингом відіграє другий етап. На цьому етапі проводиться юридичне закріплення лізингової угоди. Оформлюються наступні документи:

  • договір про купівлю-продаж об’єкта лізингу в експлуатацію;

  • акт про прийняття об’єкта лізингу в експлуатацію;

  • лізингова угода;

  • договір на технічне обслуговування передаваємого в лізинг майна;

  • договір на страхування об’єкта лізингу.

Третій етап лізингового процесу – період використання об’єкта лізингу. Він супроводжується відображенням лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На даному етапі проводиться виплата лізингодавцю лізингових платежів і після закінчення строку лізингу оформлюються відносини по подальшому використанню об’єкта лізингу

Розподіл прав і обов'язків арендодавця й орендаря визначаються особливостями механізму лізингових відносин. Класичний лізинг зв'язує трьох осіб: виробника устаткування, його споживача (арендодавця) і орендаря. Проте учасники лізингових відносин пов'язані між собою не одним а двома окремими договорами.

Арендодавач укладає договір купівлі - продажу з виробником або постачальником обраного орендарем устаткування і договір фінансової оренди (лізингу) з орендарем.

Договори купівлі продажу і лізингу взаємозалежні. У договорі купівлі-продажу, арендодавець вказує, що устаткування купується з метою віддачі його в оренду. Майно, що є предметом договору фінансової оренди (лізингу), безпосередньо передається орендарю виробником (продавцем) у місці перебування орендаря, якщо інше не передбачено договором фінансової оренди. У договорі купівлі-продажу вказується термін надання майна орендарю, а якщо такий термін не зазначений, у розумний термін, орендар вправі, якщо прострочення відбулося по обставинах, за які відповідає арендодавець, зажадати розірвання договору фінансової оренди (лізингу) і відшкодування збитків.

У імперативній формі можна визначити такі основні обов'язки учасників лізингового договору.

Лізингодавець повинен:

  1. купити майно;

  2. повідомити продавця про те, що одержано майно, призначене для передачі його в лізинг визначеній особі;

  3. надати майно в тимчасове володіння і користування лізингоотримувачу.

Лізиногоотримувач зобов'язаний:

  1. використовувати лізингове майно тільки в підприємницьких цілях відповідно до його призначення і вимоги договору;

  2. робити лізингові платежі в порядку і терміни, установлені договором.

Права й обов'язки учасників договору лізингу деталізовані в ст.11, 12 Закону «Про лізинг». Обсяг прав і обов'язків розрізнений у залежності від того, який тип і вид лізингу підлягає договірному врегулюванню.

Так, при здійсненні фінансового лізингу, лізингоотримувач вправі пред'явити вимогу якості і комплектності, термінам постачань і інші вимоги, установлені договором купівлі-продажу, безпосередньо до продавця. При здійсненні оперативного лізингу відповідає за недоліки переданого в лізинг майна сам лізингодавець. При виявленні таких недоліків, лізингоотримувач вправі зажадати від лізингодавця безоплатного усунення недоліків предмета лізингу, зменшення лізингових платежів або відшкодування своїх витрат, пов'язаних з усуненням недоліків даного предмета лізингу. Лізингодавач не відповідає за недоліки переданого в тимчасове володіння і користування майна, якщо вони були заздалегідь обговорені при скаладанні договору лізингу, або були заздалегідь відомі лізингоотримувачу, або могли бути виявлені лізингоотримувачем під час огляду предмета лізингу або перевірки його справності. 1

Крім прав, прямо передбачених Цивільним кодексом, що регулює права орендаря й арендодавця в частині фінансової оренди, вони мають комплекс прав, властивих їм і при інших видах орендних відношень.

Так орендар (лізингоотримувач) має право за згодою арендодавця здавати майно, що складає предмет договору фінансової оренди в суборенду (сублізинг) - особливий вид відношень, що виникають у зв'язку з передачею права користування предмета лізингу третій особі. Не припускається лише передача лізингоотримувачем третій особі своїх зобов'язань по виплаті лізингових платежів.

Орендар може також, за згодою арендодавця, передати в заставу предмет лізингу. Застава повинна бути оформлена окремим договором, між орендарем (лізингоотримувачем) і його кредитором. Лізингодавач може також використовувати свої права у відношенні предмета лізингу в якості застави третій особі, як учаснику лізингової угоди, так і не учаснику лізингової угоди. При цьому ризик вилучення застави на користь третьої особи розглядається як явне порушення умов договору лізингу з боку лізингодавця. Якщо предмет лізингу є придбаним за рахунок притягнутих засобів і є предметом застави за договором на притягнення засобів, його повторна застава не провадиться.

У тих випадках, коли предметом договору лізингу є складне спеціалізоване устаткування (комп'ютери, обчислювальні машини і т.д.) укладають договір лізингу з додатковим умовами, що породжує виникнення нового комплексу обов'язків у лізингодавця по наданню додаткових послуг лізингоотримувачу, що робляться як до початку користування, так і в процесі користування предметом лізингу. Комплекс, наданих додаткових послуг, як і багато інших питань, сторони можуть врегулювати в договорі фінансової оренди самостійно.

Як правило, лізингодавець робить додаткові послуги по здійсненню монтажних, пусконалагоджувальних робіт, навчанню персоналу, післягарантійному обслуговуванню, ремонту предмета лізингу і виконання інших робіт, без котрих неможливо використовувати предмет лізингу.


    1. Участь банків в лізингових операціях.

Cуб'єктом лізингових операцій може бути банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована.

У першому випадку банк безпосередньо виступає лізингодавцем відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”. Для здійснення лізингових операцій банк повинен сформувати в своїй структурі спеціальний відділ або в складі кредитного відділу – спеціальну групу.

Таким чином у банків з'являється можливість здійснювати нові прог-ресивні форми обслуговування, що відрізняються від традиційного довго-строкового кредитування наданням додаткових послуг в сфері маркетингу та організації виробництва на базі передової техніки і технології.

Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 роки, коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому - 3 1995 й по сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу так і без нього.

Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин став 1998 рік, коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності, зокрема Закон України "Про лізинг"*.

Отже, ринок лізингу в Україні перебуває на надзвичайно ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 1997 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими

--------------

*. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу // Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.


споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, повязані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.

Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з’явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.

Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:

  • розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується доход банку;

  • знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк залишається власником майна, що передано в оренду, і я якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна;

  • банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

  • банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій на данному етапі пов'язано з певними труднощами. Перш за все, спеціалісти, що займаються лізинговими операціями в банку повинні мати глибокі знання в сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту та пропозиції нового та вже використовуваного обладнання, технології виробництва і технічного обслуговування обладнання, бухгалтерського обліку та аудиту, а також у сфері законодавства, оцінки ризиків, страхування майна.

Щодо роботи банку, можна визначити цілком своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків взаємовідносини. Це обумовлено подвійною роллю банку. З одного боку, купуючи машини, обладнання, транспортні засоби, він є покупцем, а з іншого, здаючи все це в оренду за лізинговою угодою - лізингодавцем.

Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі у лізингових угодах. Ці форми такі:

  • створення власної дочірньої лізингової компанії;

  • створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

  • кредитне обслуговування лізингових компаній.

Вказані форми в цілому забезпечують вищу ефективність, ніж безпосередня участь банків у лізинговому бізнесі. Пояснюється це перевагами спеціалізації лізингових компаній, тобто тим, що тут вивчення ринку, організаційна структура, глибше вивчення специфіки лізингу, реклама – все підпорядковано розв'язанню одного завдання - забезпеченню успішної лізингової діяльності. Щоправда, це не означає, що лізинговий відділ якого-небудь банку не може в силу своїх творчих та розумових здібностей налагодити цю справу в себе. Але так чи інакше, 75-80% загальної кількості лізингових компаній у світі або створені банками, або контролюються ними.

Безумовно, основне гарантійне навантаження в ході реалізації лізингового проекту буде припадати на банки, страхові компанії, лизингоотримувачів і лізингодавців, виробників устаткування. Тому важливо узагальнити існуючий досвід розробки схем надання гарантій для порозуміння і балансу інтересів ділових партнерів.

Президент Європейської асоціації лізингових компаній (Leaseurope) Марко Байерт звернув увагу лізингодавців на те, що на заході найкраще забезпечення - це право власності. По оцінці експертів, сьогодні на світовому фінансовому ринку 50 відсотків кредитів видається під заставу лізингових операцій, тобто під заставу майна, що здається в лізинг.

Гарантії в кожному конкретному випадку можуть мати різноманітну форму й об’єм у залежності від якості самого лізингоотримувача і/або його бізнесу, результатів його господарської і фінансової діяльності за попередні роки, усталеності ділових зв'язків, репутації, кола його контрагентів і стабільності партнерства.

У якості забезпечення лізингової угоди можуть виступати:

1. Банківська гарантія (контргарантия) і/або векселя прийнятних банків, тобто порука банку за свого клієнта перед банком, що фінансує лізингову угоду, на випадок невиконання клієнтом тих або інших зобов'язань.

2. Векселя підприємства, авальовані надійними українськими банками.

3. Векселя значних бюджетних організацій і підприємств.

4. Фонди в покриття гарантій лізингових платежів.

5. Поручництво надійних компаній.

6. Застава цінних паперів.

7. Застава ліквідного товару в обороті.

8. Застава нерухомості.

9. Гарантія оберненого викупу постачальником.

10. Підтверджені в уповноважених банках форвардні контракти на постачання готової продукції в обсягах не менше і по ціні не більше визначених на момент висновку відповідних договорів.

11. РЕПО ліквідних акцій.

12. Експортний виторг по контрактах з експортерами в уповноваженому банку.

13. Застава іншого майна й активів.

14. Підтверджені гарантії державних і муніципальних фондів із лімітами в уповноважених банках.

15. Вартість устаткування, наданого в лізинг, також може розглядатися як часткове покриття.


В Україні одним із перших банків, що почав проведення лізингових операцій, є АКБ "Україна". Оскільки лізингова операція належить операцій із високим ступенем ризику, тут застосовуються традиції англійської банківської системи, а саме: створена спеціалізована структура - "Фінансово-лізинговий будинок" банку "Україна", який акумулює ризик, повязаний із проведенням цих операцій. Таким чином, поза ризиком залишаються дві головні банківські функції: ощадна й розрахункова.

Банком сформовано "Програму розвитку нових виробництв", що передбачає його фінансову участь у придбанні вітчизняних і іноземних технологій та устаткування, цілісних виробничих комплексів. Уже діє лізинговий договір на постачання в Україну мікроавтобусів СП "IVECO-КрАЗ" на суму 3 мільйони доларів.

За даними фахівців банку "Україна", сьогодні вартість лізингових операцій для лізингоотримувача складається з таких витрат (залежно від виду лізингу та вартості кредитних ресурсів цифри можуть відрізнятися):

  1. Залучення іноземних кредитів для лізингової операції-7-9% річних.

  2. Вартість гарантії банкуз3-5% (гарантія видається закордонній установі під кредит).

  3. Маржа лізингової компанії-7-8%.

Загальна вартість операції-17-22% річних.


Перш ніж банк видасть кредит, лізингова компанія розробляє для клієнта найефективніші умови торгової операцї, фінансові схеми її забезпечення, здійснює страхування майна та укладає лізинговий договір.

"Сьогодні банки не займаються безпосередньо цією вельми потрібною для нашої країни формою бізнесу з ряду обєктивних причин:

- вони не можуть надавати послуги довготермінового характеру;

  • банкам дозволено купувати об'єкти лізингу для подальшої передачі їх лізингоотримувачу лише за власні кошти;

  • банки повинні володіти нерухомим майном загальною вартістю до 10% від обсягу власного статутного капіталу;

  • встановлено високі процентні ставки за кредитами від Національного банку;

  • для банків-лізингодавців не передбачено інвестиційних пільг.

Зважаючи на зазначені фактори, українські банки надають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі - створюють лізингові компанії. Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у лізинговому бізнесі. Але, навіть обравши такий шлях, банк наштовхується на досить відчутну перепону: сума , яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу. Відтак невеликі та низьколіквідні комерційні банки не взмозі брати участь у лізинговій діяльності.

Сьогодні, окрім "Фінансово-лізингового будинку" банку "Україна" в Україні діють також лізингові компанії "Аваль-лізинг" (заснована на базі банку "Аваль" ), "Укрексімлізинг" (створена Укрексімбанком 1997 року ) та Харківська регіональна лізингова компанія "Реал банк".

Уклавши договір із Державним лізинговим фондом (ДЛФ), компанія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти".


1 Карп М.В. Финансовый лизинг на предприятии. М. Финансы, ЮНИТИ, 1998г., с.38.

1 Чекмарева Е.Н. Экономические основы лизинговых сделок. // Хозяйство и право, 1994, №8, с.12-33.

1 Кабатова Е.В. Лизинг: понятие. правовое регулирование, международная унификация. М. Наука, 1991г., с.96.

1 Финансовая аренда (лизинг) и ее правовое регулирование // Бухгалтерия банки, 1997, №3, с.28.

42




Рецензія

на дипломну роботу студентки Рєзник Вікторії Володимирівни Київського інституту економіки, менеджменту, банківської і страхової справи

на тему « Фінансовий лізинг »


Дипломна робота студентки виконана на 74 сторінках, складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел із 18 найменувань.

У вітчизняних умовах досить високих ставок банківського кредитування суб'єкти господарювання змушені шукати альтернативні шляхи відновлення основних виробничих фондів і модернізації виробництва. У цих умовах найбільше прийнятним інструментом є лізинг, що одержав останнім часом поширення в Україні. Тому обрана авторкою тема дипломної роботи є актуальної.


До безсумнівних переваг роботи, на думку рецензента, відносяться:

  1. Детальний розгляд процесу лізингу, підходи лізингодавця до вибору клієнта та підписання лізингової угоди.

  2. Розгляд існуючого законодавства України щодо лізингу, виявлено позитивні та негативні сторіни.

  3. Аналіз лізингової діяльності на Україні.

Водночас, по роботі є такі зауваження:

  1. Не приведено реального договору фінансового лізингу.

  2. В роботі не представлено ніяких даних в динаміці, це пов’язано з тим, що для лізингових компаній статистичні дані є залогом комерційної вдачі, отримати реальні дані банка, що займається лізинговою діяльністю, є деякою проблемою; одночасно, існує поле для подальших наукових досліджень


Проте зазначені недоліки не знижують загального позитивного враження про дипломну роботу.

У цілому по дипломній роботі можна зробити висновок, що Вікторія має достатню теоретичну підготовленість і вміє використовувати свої знання для вирішення практичних задач. Дипломна робота відповідає вимогам Міністерства освіти України, а авторка заслуговує оцінки "відмінно".


Рецензент: Дмитро Попінако

регіональний директор

Робертсон енд Блумс Корпорейшн




КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ, СТРАХОВОЇ І БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ


Кафедра фінансів

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

БАКАЛАВРА


на тему


ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ


Виконала:

студентка ІV курсу

спеціальності фінанси

Резник Вікторія


Науковий керівник:

канд. екон. наук, доцент

Пікус Руслана Володимирівна


Київ 2000


ПЛАН


Вступ…………………………………………………………………………….….3

І. Теоретичні основи фінансового лізингу……………………………….………6

1. Становлення лізингу як самостійного інституту…………………6

2. Ознаки та види лізингу…………………………………………….……15

а) лізинг як економічна категорія……………………………….…15

б) об’єкти та суб’єкти лізингових відносин ……………….……16

в) класифікаційна характеристика видів лізингу…….………19

3. Привабливість та переваги лізингу…………………………………26


ІІ. Стан та розвиток лізингових відносин в Україні……………………..…31

  1. Етапи та загальна система лізингового процесу…………….…31

  2. Підготовка та обгрунтування лізингової угоди………..…….…41

  3. Правові норми договору лізингу…………………………..…...……46

  4. Участь банків в лізингових операціях………………………..……50


ІІІ. Застосування зарубіжного досвіду фінансового лізингу в практиці України……………………………………………………………………………………56

  1. Стимулювання розвитку лізингових відносин……………...…56

  2. Розвиток законодавчої бази лізингу в Україні……………….…61

  3. Лізингова діяльність українських банків………………….……..66


Висновок………………………………………………………………..…….…69

Література: …………………………………………………………………..…74


ВСТУП


Актуальність обраної теми викликана розвитком лізингових операцій на Україні й інтеграції вітчизняного лізингу у світову фінансову систему. Ряд головних українських лізингових компаній вдало адаптували в наші умови досвід країн із розвинутими лізинговими відносинами. В західних країнах протягом останніх сорока років склалася висока культура проведення лізингових операцій, що вважаються найбільш складним різновидом банківської діяльності.

Рівень розвиненості лізингових відносин, як правило, є своєрідним показником розвиненості всієї економіки країни. У нас питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій у виробництво складає менше 1,5%, у той час як у країнах, що успішно розвиваються, цей показник досягає 25 - 30% і більше.

Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро потребує інвестицій. По розрахунках Міністерства економіки, обсяг інвестицій необхідно потроїти, але інвестиційна активність стримується високими відсотками комерційних банків і несприятливим інвестиційним кліматом на Україні. Сьогодні в промисловості приблизно 57% машин і устаткування експлуатується понад десять років, що вкрай багато для підтримки конкурентноздатності економіки. З іншого боку, в промисловому виробництві зберігається величезне число незагруженого основного капіталу, що постійно потребує великих витрат - як на поточне обслуговування й утримання на балансі підприємств, так і не менше значних витрат на консервацію.

Ефективним виходом з такого становища, добре апробованим на Заході, - є лізинг - форма промислового інвестування, що дозволяє надавати додаткові гарантії інвесторам у порівнянні з традиційним кредитуванням.

Переваги лізингу в порівнянні з іншими засобами інвестування складаються в тому, що підприємствам даються не кошти, контроль за обгрунтованою витратою яких не завжди можливий, а безпосередньо засоби виробництва, необхідні для відновлення і розширення виробничого апарату.

Зацікавленість у лізингу виявляють представники малого бізнесу, що, не маючи достатніх засобів і не прибігаючи до притягнення кредитів, можуть в цьому випадку використовувати у виробництві нове прогресивне устаткування і технології.

У розвитку лізингу зацікавлені не тільки лізингоотримувачі, як споживачі устаткування, але і виробники, оскільки за рахунок лізингу розширюється ринок збуту виробленого ними устаткування.

Для інвесторів лізинг забезпечує, необхідний прибуток на вкладений капітал при більш низькому ризику (у порівнянні зі звичайним кредитуванням) за рахунок діючого захисту від неплатоспроможності клієнта.

Лізинг має високий потенціал активізації економічного співробітництва з закордонними країнами, в зв'язку з чим міжнародний лізинг одержує все більше поширення.

Метою дипломної роботи є розгляд лізингового процесу, видів лізингових угод, форм лізингу, аналіз розвитку лізингу в банках, формулювання шляхів розвитку лізингових відносин..

Задачами дипломної роботи є:

  1. Дослідити український ринок лізингових послуг, шляхи і форми його розвитку в багатоукладній економіці.

  2. Проаналізувати нормативну базу по лізингу на Україні, виявити її плюси та мінуси.

  3. Дослідити проблеми економічного регулювання, оподатковування, і фінансування лізингу.

  4. Розглянути можливості і шляхи вдосконалення міжнародного лізингу на Україні.


У першому розділі даної роботи докладно освітлюється історія виникнення лізингових відносин, робиться спроба відбити вплив історичних процесів, що стосуються даної сфери, на розвиток лізингу на початковому етапі в країнах Західної Європи і США.

Дається широке визначення поняття «лізинг». Широко розглядаються види і форми лізингової діяльності, що діють в світі, і знайшли своє застосування на Україні. Приводиться класифікація лізингових угод по різноманітних ознаках, і даються конкретні приклади їхнього практичного використання. Приводяться схеми, що дають чітке уявлення про лізингові взаємовідносини.

В другому розділі докладно освітлюються етапи лізингового процесу, розглядаються підходи виробника, лізингодавця та лізингоотримувача до укладання угоди. Згадується робота українських банків на ринку лізингових послуг.

Третій розділ пропонує можливі шляхи розвитку лізингу на Україні, детальний огляд законодавства щодо лізингу, розглянуто становлення лізингових взаємовідносин у нашій країні та реальна робота українських підприємств і організацій на ринку лізингових послуг.

Дослідження даних питань дозволяє виявити умови і намітити перспективи подальшого розвитку українського ринку лізингових послуг.


Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:45:39 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:20:06 24 ноября 2015
редиска
ЕМ16:03:42 30 января 2009

Работы, похожие на Реферат: Лизинг

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru