Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Правове становище селянського (фермерського) господарства

Название: Правове становище селянського (фермерського) господарства
Раздел: Рефераты по юриспруденции
Тип: реферат Добавлен 12:44:16 24 июня 2005 Похожие работы
Просмотров: 2807 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім.І.Я.Франка

Кафедра трудового та

аграрного права

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

"ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА"

Львів 1999р.

ПЛАН

Стр.

1. Загальна характеристика законодавства про селянське

(фермерське) господарство. . . . . 3

2. Поняття селянського (фермерського) господарства та

його правові ознаки. . . . . 6

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства

і його державної реєстрації. . . . . 7

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського

(фермерського) господарства. . . . . 8

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві. . . . .10

6. Регулювання праці у селянському (фермерському) господарстві. . . . .11

7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського

(фермерського) господарства. . . . .14

1.Загальна характеристика законодавства про селянське (фермерське) господарство

Правову базу для створення та припинення існування СФГ створює законодавство, яке можна поділити на три групи:

1) загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;

2) галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і торкається СФГ;

3) фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке присвячено лише СФГ.

Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства.

У зв'язку з тим, що виникнення СФГ пов'язано насамперед з земельними відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». І хоч у самій статті немає терміну «приватна» власність, він, на нашу думку, презюмується оскільки у статті 14 говориться про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою «виключно відповідно до закону». Для земельних відносин таким основним законом є Земельний кодекс України, який передбачає право громадян України одержати у приватну власність земельну ділянку перш за все для «ведення селянського (фермерського) господарства» (ст. 6). Підтвердження зазначенної думки ми знаходимо і в Статті 41-й Конституції України, яка закріплює норму про те, що «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». І хоч не зовсім досконало (особливо в частині земель запасу), але такий порядок у законодавстві встановленний (зокрема, щодо паювання земель).

Важливе значення для визначення правового становища СФГ мають конституційні норми щодо підприємництва (стаття 42). Адже, фермерство є одним з найяскравіших проявів аграрної підприємницької діяльності, і вона. згідно з Конституцією, повинна бути під державним захистом (якого дуже потребує).

Хоч законодавством України проголошено принцип «рівноправності всіх форм власності» (точніше: суб'єктів усіх форм власності) практично фермери його реалізувати не можуть у зв'язку з величезною різницею економічної бази, наприклад, колективних сільскогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств. Тому СФГ повинна бути законодавчо і практично гарантована державна підтримка. На превеликий жаль, у Конституції не знайшов прямого закріплення генеральний принцип пріоритетності сільського господарства, притаманний законодавству інших країн світу. На наш погляд, слід створити конкретний правовий механізм реалізації для тих. конституційних норм, які можуть вже зараз допомогти функціонувати фермерським господарствам. Зокрема, стаття 41 Конституції, яка регламентує базові відносини власності (в тому числі і приватної) містить норму про те, що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності відповідно до закону». Отже, закон міг би встановити конкретні форми здійснення цієї норми для фермерів, які теж є громадянами. Це, наприклад, могло би бути надання пільгових державних транспортних послуг, торговельних та складських приміщень для реалізації фермерської сільськогосподарської продукції .

Стаття 42 Конституції України цілком слушно говорить про те, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Для фермерів це повинно означати створення знову ж таки певних пільгових державних умов цієї конкурентної підприємницької діяльності, адже ж стартові її умови, для великого давно існуючого КСГП і маленького щойно створеного СФГ є дуже різними. Практично це могло б знайти втілення у наданні фермерам пільгових цільових кредитів, звільнені на більш тривалий термін (на п'ять років) не лише від сплати земельного, а й інших податків та державних зборів. Цей принцип законодавче стверджений у більшості країн світу (зокрема, в США) і дає необхідний економічний та соціальний ефект. Він знаходить там свою реалізацію через систему стабільної державної підтримки сільського господарства як зони особливого природного ризику, дію цільових державних програм підтримки різних видів сільськогосподарського виробництва, державної дотації діяльності фермерів тощо. У нас, на превеликий жаль, про пріоритетність села здебільшого лише говориться (особливо останнім часом), але відсутність конституційного закріплення цього принципу позначається і на подальшому його розвитку в поточному законодавстві і на практиці діяльності органів державної влади та управління всі рівнів, які щороку змушені приймати конкретні «авральні» заходи для забезпечення весняних посівних, або осінніх збиральних робіт.

Закон же України «Про пріоритетність соціального розвитку села». який зараз діє в його редакції від 15 травня 1992 р., є нормативно-правовим актом не конституційного рівня, а поточного законодавства, а тому здебільшого встановлює певні конкретні (дуже важливі) пільги для аграрних суб'єктів і не забезпечує дію принципу пріоритетності села як загальнодержавного; до того ж і він на практиці майже не виконується (частково по зазначеній раніше причині).

Важливе значення для правової регламентації відносин у СФГ має Закон України від 7 лютого 1991 року «Про власність». Закон України від 7 лютого 1991 року «Про підприємництво», закони України про банкрутство, податки, пенсійне забезпечення тощо.

Розвиток конституційного процесу повинен активізувати прийняття нового Цивільного кодексу України, який має увібрати до свого змісту значну частину норм законодавства про власність та підприємництво. При цьому, на наш погляд повинні бути збереженні всі три форми власності (зокрема в сільському господарстві) , що дало б можливість рівноправного конкурентного функціонування суб'єктів приватної, колективної та державної власності. Фермерство—дуже перспективний напрям аграрної економіки, але за наших сучасних конкретних умов господарювання він не зможе ефективно проявити себе швидко, а тому вкрай необхідним є і всебічний розвиток сільськогосподарських кооперативів різних видів та форм. Такі кооперативи, засновані на колективній формі власності, є прадавнею українською ідеєю і мають широкі можливості вписатися і в сучасну ринкову економіку. А ідея вертикальної кооперації вкрай актуальна і для СФГ.

Набуття частиною земель товарного характеру (у зв'язку з виникненням інституту приватної власності на землі) створює підстави для регламентації їх правового режиму цивільним (а не лише земельним) законодавством. Проте, землі не є майном у типово цивілістичному аспекті: вони не створюються працею людини, не мають бухгалтерської балансової вартості (хоч мають унікальну економічну і екологічну цінність), а тому Цивільний кодекс мав би виділити їх правовий режим у відокремлений від типового майна розділ (підрозділ). А загальносуспільна (а не лише монопольного приватного власника) цінність земель сільськогосподарського призначення зумовлює необхідність встановлення в цивільному, земельному та екологічному законодавстві спеціального правового режиму використання та охорони цих земель (навіть з певним обмеженням правомочностей власника в інтересах суспільства).

У новому Цивільному кодексі слід передбачити, окрім спільної сумісної власності членів СФГ, також і можливість приватної власності окремих членів господарства.

Цивільне законодавство, і у першу чергу Цивільний кодекс України, мають універсальну сферу дії щодо всіх суб'єктів майнових відносин у частині загальних положень, принципових засад права власності, зобов'язувального права, договірних відносин тощо. У той же час, багато з цих положень повинні знайти спеціалізоване закріплення в спеціальному-фермерському законодавстві.

У другій групі (галузевого) законодавства домінуючу роль для СФГ має земельне законодавство. Саме воно створює безпосередні правові умови для створення селянського (фермерського) господарства і для його функціонування як землевикористувача. Тому особливе значення тут відіграє Земельний кодекс України. Так, його ст. 6, встановлюючі право приватної власності громадян України на землю, перш за все говорить про те, що це їх право може бути реалізовано для створення СФГ. Порівняно з іншими суб'єктами земельних відносин ЗК України найбільш детально регламентує ці відносини саме щодо СФГ. Ст. 50-55 регулюють умови і порядок надання земель, розміри земельних ділянок для СФГ, інші земельні питання щодо них. Цим підкреслюється значення фермерства в умовах реформування земельних відносин.

Важливе значення для СФГ має законодавство щодо плати за землі, про їх пільги щодо земельного оподаткування. Поширюються на фермерів і законодавчі акти про охорону навколишнього природного середовища і, зокрема, відповідний Закон України від 25 червня 1991 року, Лісовий та Водний кодекси України, Кодекс про надра.

Після одержання земельної ділянки для голови і членів СФГ важливим є питання про організацію їх праці, а також праці найманих працівників. З огляду на це їм треба знати деякі положення законодавства про працю. Слід особливо виділити норми статті 3 кодексу законів про працю, якими встановлено, що особливості праці членів селянських (фермерських) господарств «визначаються законодавством та їх статутами». Звідси випливає значення статутів СФГ, у яких члени господарства повинні врегулювати як членскі трудові відносини, так і трудові відносини з найманими працівниками. Всім працюючим у СФГ повинні бути забезпечені гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, інвалідів відповідно до норм законодавства про працю.

На СФГ та його членів поширюються певні положення адміністративного, фінансового, житлового та інших галузей законодавства.

З окремих галузей законодавства найбільшу причетність до СФГ має аграрне законодавство. Це комплексна інтегрована галузь законодавства, яка складає органічну сукупність взаємопов'язаних спеціалізованих до умов сільського господарства елементів різних галузей законодавства (земельного, адміністративного, цивільного, трудового, екологічного, фінансового тощо). Аграрне законодавство регламентує правове становище всіх суб'єктів аграрних відносин, які функціонують на різних формах власності. Багато його нормативно-правових актів мають відношення і до селянських (фермерських) господарств. Зокрема, це- Закон України «Про колективне сільськьгосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. (особливо в частині можливості добровільного виходу з КСГП з метою створення СФГ та одержання земельного та майнового паїв); - Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р.; - Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р.; - Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.; - Постанова Кабінету Міністрів України «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р.; - Постанові Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи щодо підтримки. розвитку особистих підсобних господарств і селянських (фермерських) господарств» від 31 травня 1995 р.; Постанова Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення» від 19 липня 1996 р.; -Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. та інші.

Новизна та специфічність селянських (фермерських) господарств як суб'єктів аграрних відносин сприяли виділенню з загального великого масиву аграрного законодавства такої його частини як фермерське законодавство. Це стало з юридичної точки зору особливо відчутним тоді, коли 20 грудня 1991 року вперше було прийнято спеціальний Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». Як уже зазначалось зараз цей закон діє в його редакції від 22 червня 1993 року. Чим характерний цей закон?

Це - кодифікований комплексний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який присвячений визначенню правового становища лише одного, але дуже специфічного суб'єкта аграрних відносин - селянського (фермерського) господарства України. Закон має як загальні положення (що характерно для кодифікованого акту), так і спеціальні. Він регламентує як внутрішні, так і зовнішні відносини СФГ. Провідне місце в законі належить земельним відносинам, але певною мірою він присвячений і майновим, трудовим, організаційним, управлінським відносинам, а також взаємовідносинам СФГ з банківськими установами, страховими органами, бюджетними організаціями. Йдеться в законі і про основні засади соціального страхування та пенсійного забезпечення членів господарства про порядок припинення діяльності СФГ.

Закон про фермерство в Україні прийнятий вперше. Ряд його положень вимагають вдосконалення. Але. в цілому, він є позитивним за змістом і його скерованістю на створення і функціонування нового аграрного товаровиробника в умовах ринкової економіки в особі СФГ.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» поширюється виключно на СФГ і не стосується сільськогосподарської діяльності громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, або займаються садівництвом, чи городництвом. Окрім цього базового фермерського закону до третьої групи (спеціально-фермерського) законодавства належать і інші нормативно-правові акти. До них, зокрема, можна віднести: постанову Кабінету Міністрів Української РСР «Про розвиток селянських (фермерських) господарств по виробництву сільськогосподарської продукції від 20 липня 1991 р., постанову Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств» від 14 березня 1992 р., Положення про Український фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, Методичні рекомендації визначення доходів членів СФГ, Положення про порядок кредитування господарств тощо.

Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства. Повинні бути ліквідовані деякі суперечності і в самому законі «Про селянське (фермерське) господарство».

2.Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові ознаки

Відродження українського села і селянства, що є од­ним із найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на засоби виробництва, насамперед — на землю, після полі­тичної реабілітації селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими аграрними то­варовиробниками.

Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 груд­ня 1991 р. У цьому акті було підкреслено, що ним визна­чаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Ук­раїні, гарантується право її громадян на добровільне ство­рення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому ком­плексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайня­тими в інших сферах народного господарства.

Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості селянських (фермерських) господарств. Так, якщо в 1990 р. не було жодного такого господарства, то на 1 січня 1992 р. їх налічувалось 2098, на 1 січня 1993 р. — 14 388, на 1 січня 1995 р. — 31 983 і на 1 січня 1996 р. — 34 687. Протягом 1995 р. ними було вироблено 886 т м'яса тварин і птиці та 1767 т молока й молочної продукції.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарсь­кими підприємствами воно в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, особистою працею, спрямо­ваною на виробництво товарної маси продуктів харчуван­ня, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви­значатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподар­ську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризуєть­ся певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господар­стві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цьо­го суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує "інститут право­вого регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерсько­го) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забез­печення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність цього госпо­дарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні госпо­дарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітраж­ним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права держав­них органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господар­ства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних під­приємств із виробництва, переробки та реалізації сільсько­господарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Зміст "інституту правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві" полягає в обо­в'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державної реєстрації

Право на створення селянського (фермерського) гос­подарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства на­дається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сіль­ському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви­ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке гос­подарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (вико­навчий орган місцевого самоврядування), а затверджує го­лова районної (міської, в адміністративному підпорядку­ванні якої є район) Ради народних депутатів

До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів, управління сільського госпо­дарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Земельні ділянки для ведення селянського (фермер­ського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах середньої земельної частки, що обчис­люється в порядку, передбаченому ст. б Земельного кодек­су України. Така передача здійснюється один раз, про що Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер­мерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.

Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть нада­ватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови додержання вимог ґрунтозахисного рільництва.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом із розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає дер­жавній реєстрації в районній (міській) Раді народних депу­татів, що передала земельну ділянку у приватну власність або надала в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації до відповідної Ради народних депутатів по­даються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прі­звища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержан­ня Державного акта на право приватної власності на зем­лю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) гос­подарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває роз­рахунковий та інші рахунки в банківській установі, всту­пає в ділові відносини з іншими підприємствами, установа­ми та організаціями, визнається як самостійний товарови­робник державними і господарськими органами при плану­ванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська (селищна) Рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділянку до спеціальної погосподарської книги.

Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі мо­жуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втрачено ок­ремими працездатними особами в разі, якщо вони трива­лий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Земельного кодексу України (статті б—8) суб'єктом земельних відносин є громадянин, який займається веденням селянського (фермерського) господар­ства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть пере­даватись у приватну власність або надаватись у користу­вання постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише громадяни України. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства його не мають.

Передача земельних ділянок у приватну власність та надання їх у користування, в тому числі на умовах орен­ди, здійснюються сільськими, селищними, міськими і районними Радами народних депутатів. Орендодавцями мо­жуть бути також власники землі (колективні сільсько­господарські підприємства і громадяни).

Передаються у приватну власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. Така акція щодо зе­мельних ділянок, які перебувають у приватній власності або користуванні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).

Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" місцевим Радам народних депутатів доручено вирішити питання про вилу­чення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільсько­господарських підприємств і організацій диференційовано 7—10 відсотків сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу земель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають ор­ганізувати селянське (фермерське) господарство.

Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна Рада народних депу­татів розглядає в місячний строк. При позитивному ви­рішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розроб­лення проекту їх відведення. У разі відмови Ради це пи­тання вирішується вищестоящою Радою, а якщо й вона відмовить, — судом.

Певні особливості мають місце і при відведенні земель­них ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, які виявили бажання вийти зі складу ос­танніх і зайнятись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної Ради таким особам передаються у власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності — з придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної ділянки в таких ви­падках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких переви­щує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Конкретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів. При цьому враховуються регіональні особливості та мож­ливості обробітку виділених земель переважно членами се­лянського (фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадяни мають право додатково орендувати зе­мельні ділянки, розмір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням відповідної Ради народних депутатів.

З метою збереження цілісності селянського (фермерсько­го) господарства встановлено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ділянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не підлягають.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм Радами народ­них депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоро­тити зазначений строк за заявою власника.

Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати останні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років. При успадкуванні земельних ділянок непов­нолітніми допускається їх надання в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) госпо­дарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може в разі втрати працездатності або до­сягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство. За відсутності таких осіб він може передати земельну ділянку в тимчасове користування іншим членам сім'ї, які не ведуть разом із ним господарства, але бажа­ють його вести, мають необхідну кваліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього господарства.

В разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку зазначеним вище особам у тимчасове користуван­ня на підставі договору.

Використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекори­стувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, розмір якої визна­чається з урахуванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по­датку та граничні розміри орендної плати за землю вста­новлено Законом "Про плату за землю". В ньому зафік­совані ставки земельного податку з 1 га ріллі та бага­торічних насаджень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Від­повідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за зе­мельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в користування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за зем­лю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призначення розмір цієї плати не може перевищувати розміру земельного податку, що збирається за такі самі землі.

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.

Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, яко­му земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в ко­ристування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановле­ними Земельним кодексом України.

Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) госпо­дарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одно­особове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби вироб­ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим осо­бам за правом спільної власності, якщо інше не передбаче­но угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" підкреслено, що майно такого господар­ства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими Цивільним кодексом Ук­раїни. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи кори­стування, в тому числі й на умовах оренди.

Як колективний власник селянське (фермерське) гос­подарство має право продавати і передавати підприєм­ствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належ­не йому за правом власності. Це правило стосується зе­мельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається осо­бисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і за­повіту в порядку, встановленому цивільним законодавст­вом. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть се­лянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоєм­ців — дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сіль­ськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і ре­алізацією. При цьому перевага надається членові господар­ства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішую­ться судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селян­ського (фермерського) господарства, а також за їх від­сутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права кори­стування земельними ділянками, в тому числі при укла­денні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю само­стійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товар­ної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, перероб­ку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороне­ним законодавством України. При цьому воно мусить до­держувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігос­подарського землеустрою, підвищувати й родючість, засто­совувати природоохоронні технології виробництва, не допу­скати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комп­лекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-тех­нічні ресурси в системі державних постачальницьких ор­ганізацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сіль­ського господарства. В умовах переходу до ринкової еко­номіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати тех­нічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарст­ву тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устат­кування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, роз­цінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також ін­шими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянсько­го (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство мо­же на добровільних засадах укладати з державними, коо­перативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, до­говори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укла­дених договорів, оплачується за державними заготівель­ними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встанов­лює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.

Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відпо­відно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюю­ться його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавст­вом України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства фор­муються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються чле­нами господарства на власний розсуд.

Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звіт­ність. За подання недостовірної звітності голова господарст­ва несе відповідальність у встановленому порядку.

Основними працівниками в селянських (фермерських) господарствах повинні бути члени цього господарства. І лише «у разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою»(п.1 статгі 23 Закону про СФГ) . Таким чином, у господарствах можуть бути дві категорії його працівників: 1)члени СФГ та 2) не члени СФГ, тобто, так звані наймані працівники. Окрім того, окремі певні види робіт у СФГ можуть виконуватись і на цивільно-правових засадах (переважно на засадах договору підряду) .

Особливий правовий трудовий статус мають працюючи в ньому члени господарства. Його специфіка насамперед пов'язана з суб'єктним складом працюючих: отже йдеться про СФГ як про сімейно-трудове об'єднання осіб, а тому працювати в ньому повинні подружжя, іх батьки, діти та інші родичі, «які об'єдналися для роботи в цьому господарстві» (п.2 етапі 2 Закону про СФГ). Ці особи, будучі співвласниками майна, що є в господарстві, мають право самостійно встановлювати свій трудовий режим за загальною узгодженістю .

Трудові відносини членів СФГ визначаються і регулюються ними самими. Проте, таке регулювання практично обов'язково повинно бути, і знаходити свій офіційний вираз воно повинно або в Статуті СФГ, або (поза тим для великих господарств) і в Правилах внутрішнього (розпорядку селянського (фермерського) господарства. У цих правових документах слід встановити весь процес спільної праці, чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків. Звичайно, враховуючи сімейно-родинний склад членів СФГ і презумпцію їх добрих взаємних стосунків, їх трудові права та обов'язки повинні розумно поєднуватись і суміщатись, що теж треба оговорити у зазначених документах .

При регламентації праці в СФГ необхідно всіляко враховувати особливості сільськогосподарської праці, її сезонний характер, органічний зв'язок з природними факторами тощо.

Таким чином, на членів селянських (фермерських) господарств не поширюється законодавство про працю (Кодекс Законів про працю). Проте, самостійно регламентуючи свій трудовий статус, вони можуть запозичити ідеї певних норм трудового законодавства .

У різних СФГ певні трудові відносини можуть регламентуватись по різному. Але, деякі загальні принципи при цьому повинні бути однаковими для всіх них. Так, наприклад, члени СФГ оплату праці одержують у наслідок розподілу натуральних і грошових доходів господарства, а не заробітну щомісячну плату у заздалегідь визначених розмірах .

Оплата праці членів СФГ встановлюється за іх взаємною згодою. Вони можуть використати її для розширення виробничої бази господарства, або ж розподілити одержані доходи повністтю або частково пропорційно вкладеної праці кожним з них .

Наймані працівники можуть брати певну участь в розподілі доходів СФГ лише за умовою, коли на це є спільна загальна згода всіх членів господарства і коли це спеціально передбачено окремою угодою (вона ж встановлює і всі умови такої іх участі ) .

На всіх осіб, залучених до праці в СФГ за трудовим договором (контрактом, угодою), повністтю поширюється дія законодавства України про працю.

Контракт є особливою формою трудового договору і є найбільш придатною для роботи в фермерському господарстві, оскільки він дає більші, ніж звичайний трудовий договір, можливості для аграрної конкретазапії умов праці та прояву ініціативи самого працівника . Трудовий договір (у т.ч. і контракт) укладається у письмовій формі. В них необхідно вказати на термін дії договору, умови праці та побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати СФГ (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві .

Особливістю порядку укладення трудового договору (контракту, угоди) в селянських (фермерських) господарствах є те, що він підлягає реєстрації у районній Раді народних депутатів (якщо СФГ є основним місцем роботи особи, яка наймається на роботу в господарство). Цим забезпечується певний державний контроль за дотриманням гарантій трудових прав працівників, а також боротьба з фіктивними трудовими договорами в СФГ .

Районна Рада, зокрема, повинна з'ясувати чи розмір оплати (заробітна плата) найманих працівників, тривалість іх щорічної відпустки не є меншим від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і тривалості мінімальної відпустки .

І члени СФГ, і наймані працівники (якщо це іх основна робота) пвинні мати трудові книжки. Вони є основним документам, що підтверджує стаж роботи. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Відомості про стягнення до цих книжок не заносяться. Але, в трудовій книжці робиться запис про звільнення з роботи з вказівкою на причини цього з посиланням на відповідне законодавство. Робота в СФГ зараховується до загального трудового стажу працівника. Згідно з пунктом 4 статті 23 фермерського закону записи про трудовий стаж повинні підтверджуватись місцевими органами державної виконавчої влади .

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для всіх тих, хто працює в господарстві ( як членів, так і найманих працівників). Йдеться про забезпечення всіх вимог техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарних правил та пожежних правил .

Всі трудові спори, тобто розбіжності між суб'єктами трудових відносин, вирішуються районними судами. Це можуть бути спори як стосовно членів СФГ, так і найманих працівників. Вони можуть торкатися організації, дисципліни, оплати праці тощо. Оскільки в цих господарствах немає КТС, такі спори відразу вирішує суд. Розглядаються вони за заявою певного незадоволеного працівника господарства .

При вирішенні трудових спорів суди повинні керуватися або нормами Статуту СФГ та його Правил внутрішнього розпорядку (для членів СФГ), або нормами Кодексу законів про працю України (для осіб, які працюють в господарстві на засадах законодавства про працю, тобто для найманих працівників) .

Як вже зазначалося, окремі види робіт в СФГ можуть виконуватись громадянами (не членами господарства і не найманими працівниками) на умовах укладення цивільно-правового договору підряду. Це означає, що цей громадянин (підрядчик) зобов"язується виконати на свій ризик певну конкретну роботу на замовлення СФГ, яке зобов'язується прийняти та оплатити цю роботу. Трудове законодавство на ці відносини не поширюється .

Селянські (фермерські) господарства повинні здійснювати облік результатів своєї діяльності за господарський рік та вести звітність. Йдеться про бухгалтерський облік та необхідність подання державним органам статистичної звітності. Міністерством сільського господарства і продовольства України розроблені Методичні рекомендації по організації обліку в селянських (фермерських) господарствах .

Ведення обліку і звітності господарствами має на меті з'ясування самим СФГ наслідків своєї діяльності;обгрунтування розрахунку сум оподаткування прибутку (його Сфг сплачують у порядку, що встановлений для сільськогосподарських підприємств); уявлення про розміщення грошових коштів; визначення майнового стану господарства; здійснення самоконтролю і подальшого прогнозування своєї діяльності. Для цього слід вести «Книгу обліку селянського (фермерського) господарства». . Веде облік голова господарства, або, за його дорученням, один з членів СФГ. За подання недостовірної звітності настає відповідальність .

Члени СФГ, починаючи з 16-річного віку, а також наймані працівники підлягають державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню нарівні з іншими пррацівниками сільського господарства .

Кадрове і наукове забезпечення селянських фермерських) господарств (підготовка кадрів) повинні здійснюватись за рахунок державного (республіканського та місцевих) бюджету. Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та власних коштів самих господарств. Таким же порядком повинно здійснюватись наукове забезпечення діяльності СФГ проведення наукових досліджень, рекомендацій тощо) .

7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняє­ться в разі:

1) добровільної відмови голови господарства від земель­ної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припи­нення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погір­шення екологічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогос­подарського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому зако­ном порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (бан­крутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спад­коємця, який бажає продовжити його діяльність.

Рішення про припинення діяльності селянського (фер­мерського) господарства приймається районною (міською) Радою народних депутатів, а в разі його неплатоспромож­ності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських по­треб провадиться за його згодою після виділення йому відповідною Радою народних депутатів рівноцінної земель­ної ділянки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в пов­ному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.

Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюдже­том, банком та іншими кредиторами. Решта майна зали­шається у спільній власності членів господарства або роз­поділяється між ними за домовленістю.

В разі припинення діяльності господарства до за­кінчення строку надання йому податкових пільг воно спла­чує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для держав­них і громадських потреб; господарство визнається непла­тоспроможним (банкрутом); немає жодного члена госпо­дарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

Література:

1. Аграрне право України. За ред. Янчука В.З.-К.,Юрінком.,1996.

2. Титова Н.І. Фермер і закон.-Львів.-1996.

3. Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади.Питання та відповіді.-Львів.-1998.

Законодавство:

1. Закон України від 22.06.1993р. "Про селянське (фермерське) господарство.

2. Земельний Кодекс України.

3. Закон України від 7.02.1991р. "Про власність".

4. Закон України 7.02.1991р. "Про підприємництво".

5. Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК в народному господарстві".

6. Закон України від 19.09.1996р. "Про плату за землю".

7. Постанова Кабінету Міністрів України "Про хід виконання Закону України "Про селянське (фермерське) господарство та рішень уряду з цього питання" від 13.01.1993р.

8. Постанова Кабінету Міністрів України " Про деякі питання розвитку селянського (фермерського) господарства і кооперативів по виробництву с/г продукції" від 14.03.92р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:23:21 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:04:23 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Правове становище селянського (фермерського) господарства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151189)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru