Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Название: Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
Раздел: Рефераты по экономической теории
Тип: реферат Добавлен 03:32:07 19 сентября 2005 Похожие работы
Просмотров: 1132 Комментариев: 3 Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти

факультет перепідготовки спеціалістів

Реферат

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”

на тему

Вплив держави на розміщення продуктивних сил”.

Виконав: слухач гр. ФІС-03/В

Мельник Дмитро Валерійович.

Перевірив: доцент

Джур Ольга Євгеніївна.

Дніпропетровськ

2004


Зміст

Зміст......................................................................................................................2

1. Регіональна економічна політика, її сутність та зав­дання..........................3

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.............9

3. Державне регулювання соціально-економічного розви­тку регіонів........11

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-еконо­мічного розвитку регіону................................................................................................................16

Список використаної літератури.....................................................................22

1. Регіональна економічна політика, її сутність та зав­дання. Вплив держави на розміщення продуктивних сил (РПС) в країні здійснюється за допомогою економічної регіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПС необхідно розглянути регіональну економічну політику.

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реа­льні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки дер­жави, нагромадження економічних та соціальних проблем.

З таких проблем треба передовсім назвати недосконалість га­лузевої структури більшості регіональних господарських ком­плексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істот­не відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку со­ціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природ­них і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін.

Для розв'язання цих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи для забезпечення ефек­тивного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).

Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розпо­ділу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здій­снюються державою у сфері регіонального розвитку країни від­повідно до її поточних і стратегічних цілей.

Ці заходи спрямовуються1 на стимулювання ефективного роз­витку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіаль­ної організації суспільства.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політи­ки України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, спо­соби здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівню­вання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіо­нальної збалансованості соціально-економічного розвитку та сут­тєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і ре­гіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливо розрізняти державну регіональну політику як страте­гію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає по­літиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика ре­гіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні стано­вити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.

Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури мате­ріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.

Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівню­вання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.

Державне управління розвитком регіону ґрунтується на пев­них засадних принципах. Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи випливають із поточних проблем розвитку держави.

ДРЕП перехідного періоду ґрунтується на таких принципах:

• правове забезпечення дальшого посилення економічної са­мостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;

• дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та ор­ганічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;

• урахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.

Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові частини ДРЕП: еконо­мічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, на­ціональну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо них та доручає їм виконання окремих завдань.

Розглянемо детальніше складові частини ДРЕП.

1. Економічна політика. Сутність економічної політики поля­гає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного роз­витку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До скла­ду економічної політики входять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестицій­на політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); конт­рольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.

2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей що­до вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовує­ться на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіо­нів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управ­ління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова під­тримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів то­що. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпе­чення громадянам прожиткового мінімуму.

3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визна­чення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.

4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблема в Донецькій, Дніпропет­ровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля.

5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальму­вання депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку.

6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний роз­виток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної полі­тики є її чітка регіональна спрямованість.

7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав гро­мадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами пересе­лення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.

8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування екс­портного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискоре­ного розвитку.

9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завдан­ням регіонального розвитку.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади за­безпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебу­дови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджу­ють і виконують програми та бюджети відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комуналь­ною власністю, запроваджують передбачені законодавством міс­цеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і конт­ролюють його виконання, схвалюють програми соціально-еконо­мічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінан­сово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліп­шення використання природно-ресурсного та економічного потен­ціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, при­скореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індика­тивних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реа­лізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо­нах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс­цеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюд­жетній і податковій політиці України, їх повноваження в управ­лінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні акти регулюють порядок створення та викорис­тання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіо­нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до­повнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження міс­цевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімаль­них соціальних стандартів.

Використання прямого державного інвестування, надання субси­дій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кре­дитування й оподаткування, преференції та використання позабюд­жетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове бу­дівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне зна­чення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнай­швидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними при­родно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програ­ми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

• забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;

• фінансування будівництва й функціонування загальнонаціо­нальних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

• надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздер­жавлення та приватизації підприємств державне втручання в еко­номічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль терито­рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз­витку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної без­пеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодер­жавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-еконо­мічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходя­ться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону пока­зано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито­ріального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періо­ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе­чення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитив­них змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота­ції та субвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління
Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів Держадміністрації

Державна регіональна

економічна політика

Інструменти регулювання
Система прогнозів, програм, планів Законодавча база Фінансова (податкова) система Грошово-кредитна система
Приватизація державної власності Інвестиції Державні закупівлі Інновації

Об’єкт управління

(економіка регіону)

Підприємства, організації, установи всіх форм власності. Комунально-побутове господарство Зовнішньоекономічні зв’язки

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспря­мований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через прове­дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра­структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демо­графічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основ­них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покла­дено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно­го споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­сить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприян­ня проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснен­ня методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінан­сова політика (ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропор­цій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Держав­ним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетен­ції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самовря­дування.

Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюд­жетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної сис­теми бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормати­вів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього є створення й використання загальнодержавних, регіональних і міс­цевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій на­данням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази де­пресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення держав­ного контролю за їх раціональним використанням.

Регіональні органи управління з метою виконання власних функ­цій та для фінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються пев­ними майновими і бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним за­безпеченням цих прав стають так звані муніципальні фінанси.

До складу муніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів гос­подарювання, що використовуються для задоволення територі­альних потреб.

За допомогою муніципальних фінансів держава активно про­водить соціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг, комунальне обслу­говування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунок держави.

Бюджетні та майнові права, що надані адміністративно-тери­торіальним одиницям різного рівня, дають їм можливість розроб­ляти, затверджувати й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й отримувати від них доходи.

Через місцеві бюджети до населення доводяться кінцеві ре­зультати виробництва, розподіляються суспільні фонди спожи­вання між окремими верствами населення, фінансується розвиток галузей виробничої сфери передовсім місцевої та харчової про­мисловості, комунального господарства.

Основними функціями місцевих бюджетів є:

• формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

• розподіл і використання грошових коштів між галузями еко­номіки;

• контроль за фінансово-господарською діяльністю підпри­ємств, організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіо­нального) самоврядування.

За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної

та видаткової частин.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін «власні (закріплені) дохо­ди» означає, що ці кошти належать суб'єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до міс­цевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюєть­ся бюджетне регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами.

Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулювання місцевих бюджетів.

Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових кош­тів, що передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис. 2).

Власні доходи місцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих податків і зборів. Усі чинні місцеві податки і збори мож­на класифікувати за двома ознаками: за механізмом дії та за ознакою податкової ініціативи.

За механізмом дії виділяють ті податки, які встановлюються й вилучаються лише на даній території та дублюють загальнодер­жавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодер­жавних податків.

За ознакою податкової ініціативи виокремлюють податки, за­провадження яких санкціонується центральною владою чи погод­жується з нею, і ті, що їх установлюють органи регіонального (місцевого) самоврядування самостійно.

Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП незалежно від продуктивності міс­цевих джерел доходів, створює передумови для вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи вла­ди до виконання планів мобілізації державних і місцевих подат­ків. Недоліком цієї системи можна вважати елементи суб'єк­тивності у формуванні регулюючих доходів, можливе необ'єк­тивне визначення нормативів відрахувань для різних регіонів. Хоч дотації та субвенції як джерела поповнення місцевих бюд­жетів позбавлені стимулюючого впливу на пошуки додаткових джерел надходжень, але повністю скасувати їх поки що немож­ливо, бо це може призвести до ускладнення фінансування регіо­нальних програм.

Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах.


Рис. 2. Регулюючі доходи місцевих бюджетів.

Основну діяльність місцевих органів влади пов'язано з реалі­зацією планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання комунального госпо­дарства та транспорту. Статті доходів та видатків місцевих бюд­жетів показано на рис 3. Як порівняти з розвинутими європей­ськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних із соціальним захистом населення, є високим.

Бюджетна система України реформується способом її децент­ралізації, що узгоджується з досвідом інших європейських дер­жав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податкові пов­новаження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійно зростає.

Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.

Загальна схема місцевих бюджетів

Доходи Видатки
І. Власні доходи

1 . Податки на майно

2. Платежі за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю

3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори

4. Інші власні доходи

II. Регулюючі доходи

1 . Податок на прибуток

2. Прибутковий податок з фізичних осіб

3. Податок на додану вартість

4. Акцизи

5. Дотації з державного й регіонального

бюджетів

6. Субвенції з регіональних бюджетів

7. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами

І. Фінансова підтримка галузей народного господарства

1. Промисловість, будівництво

2. Сільське та рибне господарство

3. Транспорт, дорожнє господарство

4. Житлово-комунальне господарство

II. Соціально-культурні заходи

1 . Освіта

2. Культура і мистецтво

3. Охорона здоров'я

4. Соціальна політика

III. Управління

IV. Правоохоронна діяльність

V. Інше

Усього Усього

Рис. 3. Дохідні та видаткові статті місцевих бюджетів

Список використаної літератури.

1. Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. - № 6.

2. // Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.

3. // Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.

4. // Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001.

5. // Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.

6. // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип.. 12.

7. // Розміщення продуктивних сил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене і доповнене.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:18:07 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:02:16 24 ноября 2015
очень выручила,реф. хороший,сэнкс
marina19:37:25 07 декабря 2006Оценка: 5 - Отлично

Работы, похожие на Реферат: Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150294)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru