Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Шпоры на экзамен по Финансам

Название: Шпоры на экзамен по Финансам
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: реферат Добавлен 20:02:38 02 августа 2005 Похожие работы
Просмотров: 598 Комментариев: 5 Оценило: 10 человек Средний балл: 4.5 Оценка: 5     Скачать

Необхідність та сутність фінансів

Фінанси як економічну категорію звичайно поєднують із рухом грошей. Чи йдеться про розподіл прибутку, чи про сплату податків. чи про формування державного та місцевого бюджету - у всіх цих операціях маємо справу з фінансами. Якщо абстрагуватися від конкретних форм, у яких проявляють себе фінанси, можна побачити те спільне, що їх об'єднує, - це специфічні відносини між різними учасниками суспільного виробництва, тобто перш за все це - суспільні відносини. Відомо, що частина суспільних відносин. яка пов'язана з виробництвом, становить економічні відносин. Вони виникають, безпосередньо у суспільному виробництві на різних стадіях його відтворення. Економічні відносини можуть маги грошовий та негрошовий характер. Фінансові відносини пов'язані лише з грошовими відносинами. проте не всі грошові відносини пов'язані з фінансами. На підставі використання таких філософських категорій, як "ціле" і "частка", можна визначити фінансові відносити як частину суспільно-­економічних грошових відносин. Це означає, що по-перше, не всі суспільні підносний г економічними, але економічні підносний завжди виступають як суспільні відносини. По-друге, всі грошові відносини є економічними, проте не всі економічні відносини єобов'язково грошові. І, по-третє, не всі грошові відносини єфінансовими, але всі фінансові відносини сгрошовими. Отже, зміст фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму виявлення. Гроші с обов'язковою умовою існування фінансів. Немає грошей - не може бути й фінансів, оскільки фінанси - це суспільна форма, обумовлена існуванням грошей. Якщо па окремих стадіях відтворювального процесу немає руху грошей, то на цих стадіях не можуть виникнути фінанси. На першій стадії відтворювального процесу - стадії виробництва - такого руху немає. Сферою виникнення та функціонування фінансів стає стадія відтворювального процесу, па якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання. Кожен із них повинен одержати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. Але й цієї ознаки є не досить для повної характеристики суті фінансів. Різноманітність розподільчих відносин призводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна платня, ціна.

Фінансові ресурси - це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас с джерелом її розвитку.

Вони формуються у суб'єктів господарювання та держави за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства. Приналежність фінансових ресурсів конкретному суб'єкту господарю­вання та державі дозволяє відокремити їх від грошових коштів населення і, зокрема, провести межу між фінансами та заробітною платнею.

Потенційно фінансові ресурси утворюються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість, але саме потенційно, оскільки робітник за верстаком виробляє не фінансові ресурси, а продукти праці у товарній формі. Реальне формування фінансових ресурсів починається лише па стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки виділяють окремі конкретні економічні форми реалізованої вартості. Ось чому, наприклад, прибуток, хоч і створюють на стадії виробництва, однак кількісно його можна визначити та використати лише під час вартісного розподілу.

Використання фінансових ресурсів здійснюється, здебільше, через грошові фонди соціального цільового призначення, хоч єможливою і нефондова форма їх використання. Фінансові фонди важлива складова частина загальної системи грошових фондів, то функціонують у

народному господарстві. Фондова форма використання фінансових ресурсів об'єктивно обумовлена потребами розширеного відтворення і має деякі переваги у порівнянні з нефондовою формою: дозволяє тісніш узгодити задоволення потреб з економічними можливостями суспільства; забезпечує концентрацію ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва; дає можливість повніше узгодити суспільні, колективні та особисті економічні інтереси й тим активніше впливати на виробництво.

Якщо розглянути фінансові ресурси як матеріального носія фінансових відносин, то можна виділити фінанси із загальної сукупності категорій, що беруть участь у вартісному розподілі. Жодна з них, крім фінансів, не характеризується таким матеріальним носієм. Звідси, важлива ознака фінансів - фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням грошових доходів та накопичень, що набувають форму фінансових ресурсів. Ця ознака є загальною для фінансових відносин будь-якої суспільно-економічної формації, де б вони не функціонували. При цьому, форми та методи, за допомогою яких створюються та використовуються фінансові ресурси, змінюються в залежності від зміни соціальної природи суспільства.

Виявлення природи та суті фінансів одночасно з осмисленням специфічних рис цієї економічної категорії дозволяє дати таке визначення:

Фінанси це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини національного багатства. Цей розподіл дозволяє формувати грошові доходи і нагромадження у суб'єктів господарювання й держави та використовувати їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Роль фінансів в умовах ринку

Фінанси, являючись інструментом другої стадії суспільного витворення можуть впливати на всі стадії відтворення і процес в цілому. Фінанси: Сфера матеріального виробництва - таким чином здійснює вплив на характер і масштаби виробництва; Сфера обертання - Вона представлена торгівлею. В ній характерні процеси купівлі-продажу. Споживацькі властивості товару не змінюються, а змінюється його вартість. Товар продасться і підприємство отримує виручку (Д). Потім відбувається poзпoділ цієї виручки на фонди відшкодування, накопичення, споживання. Фінансові відносини передують і завершують пронес купівлі-продажу; Сфера споживання, де відокремлюють: комерційні організації та бюджетні організації. Сьогодні можна зустріти організації змішаного типу, декомерційні структури виділяють гроші для бюджетних організацій. Отже, роль: забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим без­перервність відтворення виробництва; здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами; впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і ре­гулюють різні напрями соціально-економічного розвитку; відіграють провідну роль у системі економічних методів керу­вання економікою країни; утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства; забезпечують усеохоплюючий контроль між суб'єктами обмін­но-розподільних відносин за формуванням і використанням фінан­сових ресурсів.

Шляхи реформування фінансової системи України

Реформування фінансової системи - головна запорука зміцнення державності. Головне знаряддя управління фінансами у сучасній ринковій економіці - це формування і виконання державного і місцевого бюджетів, а реформування правління фінансами - головна запорука зміцнення державності. Проблеми гальмування процесу управління державними фінансами Форми і методи управління державними фінансами не приведені конституційно до визначеного регулювання відносин між державою і місцевими адміністраціями та місцевими органами самоврядування. Недосконалість або повна відсутність законодавства щодо чіткого, единого порядку нормування витрат державних коштів.

Фінансові ресурси: визначення джерел формування та методи їх мобілізації.

Джерелами фінансових ресурсів виступають усі три елементи вартості суспільного продукту, але ступінь участі кожного з них різна. Фінанси впливають на суспільне відтворення в таких напрямках: фінансове забезпечення відтворювального процесу; фінансове регулювання економічних і соціальних процесів; фінансове стимулювання економіки. Відтворювальні витрати - це перш за все уставний фонд, в якому виділяються основні та оборотні кошти. Для покриття витрат необхідні гpoшi.Для розширення виробництва потрібно залучати додаткові ресурси.

Використання фінансових ресурсів.

Форми і методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямками: удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково-обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості; забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всixpівнях управління економікою; удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційноі сфери, у тому числі особистих накопичень громадян; запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення; створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й використання цільових программ; посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, отримання фінансової дисципліни; оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бактеризації господарських зв'язків; удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових pеcурсів на загальнодержавному її регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

Роль Державного Казна чейства у виконанні бюджету

Касове виконання бюджету - це організація і здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

Суть касового виконання бюджету: прийняття розрахункових документів на оплату податків; зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів; зберігання грошових коштів бюджету; видача грошових коштів на певні заходи; веденнявідповідного обліку і звітності; Казначейство - це фінансовий орган, на який покладаються функції з "касового виконання державного бюджету України.

Указ Президента України зобов'язує органи Державного казначейства здійснювати: організацію і контроль за виконання державного бюджету України; управління наявними коштами державного бюджету України та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, встановлених на відповідний період; фінансування видатків державного бюджету України; ведення обліку касового виконання державного бюджету; складання звітності про стан виконання державного бюджету; управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства; контроль за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів; розробку нормативно-методичних документів. Практичну дієвість бюджетної системи України в плані організації касового виконання державного бюджету функції органів казначейства вбачають: у посиленні контролю за надходженням, цільовим і економічним використанням державних коштів; у дотриманні чинного законодавства України з питань виконання державного бюджету, а також надходження та використання Державних позабюджетних фондів; у підвищенні оперативності в управлінні наявними коштами та дотриманні фінансової дисципліни. Завдання казначейства: 1. Організація ефективної системи управління готівкою, що заснована на централізації ресурсів розпорядників бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку; 2. Чітка та своєчасна інформація щодо фінансового податково-бюджетного становища,якеґрунтується на централізованій і досконалій системі бухгалтерській звітів про виконання державного бюджету; 3. Ефективний фінансовий контрольза виконанням зобов'язань платниками та розпорядниками коштів у процесі витрачення і формування бюджетних ресурсів.

Фінансова політика України в умовах переходу до ринку.

Напрямки фінансової політики України на сучасному стані: Економічне стимулювання виробництва, забезпечення фінансової стабілізації, стримування інфляційних процесів, обмеження кредитної і грошової емісії, стимулювання бюджетних надходжень, удосконалення механізмів оподаткування, раціональне й ефективне використання фінансових ресурсів, створення системи дієвого фінансового контролю, вирішення міжбюджетних проблем, зміцнення бюджетної системи, підсилення контролю за державним боргом, удосконалення фінансового законодавства.

Кошторис, види і основні його розділи.

Кошторис є основним плановим документом, що визна­чає розмір, цільове направлення та поквартальним розподіл бюджетних коштів, які використовуються на утримання ус­танов та здійснення централізованих заходів з господарсь­кого і культурного розвитку. Кошториси витрат складають згідно з формами, розроб­леними Міністерством фінансів України для окремих типів установ. За призначенням кошториси поділяють на індивідуальні, загальні, зведені та кошториси на централізовані заходи. Інди­відуальний кошторис — це кошторис витрат окремої устано­ви. Загальні кошториси складають для однотипних уста­нов — клубів, бібліотек тощо. Зведені кошториси об'єднують кілька індивідуальних. Кошториси витрат па централізовані заходи складають головні розпорядники кредитів для фінан­сування витрат, які мають значення для всіх підвідомчих установ (придбання транспортних засобів, обладнання). Кошторис складається з трьох частин. У першім зазнача­ють назву та адресу установи, бюджет, з якого здійснюється фінансування, зведені витрати за статтями кошторису. У другій наводять оперативно-сітьові показники установи, у третій — розрахунки за окремими статтями. Для всіх бюд­жетних установ установлено єдиний перелік статей витрат. Це дає можливість об'єднати індивідуальні кошториси у зве­дені та загальні, поліпшує бюджетне планування, посилює контроль за їхнім складанням і виконанням. Розроблений проект кошторису установа подає па розг­ляд головному розпоряднику кредитів в установлені строки. Кошторис має розглядатися в присутності керівника від­повідної установи, виходячи з розмірів фінансування цих установ, передбачених відповідними бюджетами. При розг­ляді кошторису перевіряють дотримання чинного законодав­ства зі складання кошторисів, режиму економії, відповідність виробничих показників, які приймаються в кошторисах ви­датків, показникам плану економічного та соціального роз­витку на наступний рік.

Міжбюджетні відносини.

У складі створення і використання бюджетів вирішується одне знайважливіших завдань - збалансованість бюджетів. У напрямку рішення цього завдання щороку здійснюється розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами і визначаються взаємовідносини між ними (види та обсяги перерозподілу бюджетних ресурсів) розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримає кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом; Принци територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування. Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів. На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції: З державного бюджету фінансуються видатки на:

оборону (практично повністю); народне господарство (переважна частина); утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів; окремі видатки на соціальний захист населення; незначна частина видатків на соціально-культурну сферу. З місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на : соціально-культурну сферу; утримання місцевої інфраструктури; місцевих органів влади та управління. Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки – вхідні і вихідні. Разом з тим існують взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи внутрішніми бюджетними потоками, які відображають, перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Форми взаємовідносин:

Субсидіювання - передача коштів з бюджету питомого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Субвенція - різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Нотація - цільова фінансова допомога на покриття. дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим. Вилучення коштів - явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня. Бюджетні позички - надання коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня на покриття тимчасового касового розриву(незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Безпроцентний характер Мають бути погашені до закінчення бюджетного року. Видаються органами влади чи управлінні тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам. Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому розподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі) її іншому. Вітчизняна система міжбюджетних відносин далека від досконалості. Але є напрямки ліквідації цих недоліків і суперечень: 1. Необхідно розподілити повноваження між органами державної влади та місцевим самоврядуванням. 2. Зміцнення доходної бази місцевих бюджетів. 3. Запровадження податку на нерухоме майно. 4. Надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати власні місцеві податки і збори. 5. Встановлення заінтересованості місцевих фінансових органів у повнім мобілізації доходів як у місцеві бюджети, так і до державного бюджету України. 6. Вдосконалення порядку надання бюджетних трансфертів. 7. Обґрунтування засад раціонального підходу до надання бюджетних трансфертів.

Бюджетна політика

Бюджетна політика - сукупність державних заходів з мобілізації й бюджетних ресурсів з метою досягнення зростання ВВП. Пріоритетні завдання бюджетної політики на 2002 рік: Соціальна спрямованість бюджету (збільшено видатки на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист населення); Забезпечення надходжень до бюджету виключно у грошовій формі ; Скорочення економічно неефективних пільг і субсидій суб'єктам підприємницької діяльності; заборона проведення реструктуризації або списання недоїмки суб'єктів господарювання за податками і зборами до бюджету, що виникла з І січня 2000 року, а також заборона надання відстрочки щодо термінів їх сплати. Приведення зобов'язань держави у відповідність з її наявними можливостями. Для цього впроваджуватиметься перехід до адресної соціальної підтримки найнезахищеніших верств населення, поступове скорочення підтримки збиткових підприємств, відмова від "перехресного" субсидування, призупинення дії окремих нормативно-правових актів, які не забезпечені бюджетними коштами: iз 1 січня 2001 року запроваджується облік зобов'язань розпорядників коштів державного бюджету в органах Державного казначейства, утримання чисельності працівників бюджетних установ та здійснення витрат на оплату праці в межах фонду оплати праці, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах; Поступовий перехід на казначейське обслуговування бюджетів усіх рівнів; Започаткувати реформи міжбюджетннх відносин - чітке розмежування видів видатків між бюджетами різних рівні. Забезпечення органів місцевого самоврядування достатніми джерелами фінансування для виконання їх функцій. Забезпечення надходжень до бюджету від приватизації державного майна. Удосконалення окремих елементів бюджетного процесу ( чітке розмежування складових загального і спеціального фондів бюджету, уточнення процедур складання і виконання розпису бюджету та кошторисів бюджетних установ )

Д ержавн ий кредит : економічна сутність та роль.

Із розвитком продуктивних сил та ринкових відносин, розширенням економічних функцій держави ролі, і характер державних позик дещо змінюються. Значна їх частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними втратами. В той же час держава починає використовувати позики для регулювання економічного розвитку. Державні інвестиції, субсидування окремих галузей економіки фінансують за рахунок державних позик. Внаслідок податкових пільг інвесторам зменшуються податкові надходження до бюджету, для його балансування також доводиться випускати нові позики. Для фінансування капітальних вкладень до державних та змішаних підприємств держава також може звернутися до ринку позичкових капіталів. У цьому випадку держана залучає капітал для розширення виробництва, тобто для продуктивного використання.Держава для фінансування своїх потреб може мобілізу­вати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава висту­пає в ролі як кредитора, так і позичальника. Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту дер­жавного бюджету. Джерелом його повернення і сплати про­центів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розмі­ру кредиту. За своєю економічною сутністю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підпри­ємств і організацій. Використання державного кредиту є ціл­ком виправданою формою мобілізації коштів у розпоряд­ження держави, її доцільність при покритті дефіциту бюд­жету зумовлена тим, що це має значно менші негативні на­слідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи дер­жавного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів

Місцеві (регіональні) фінанси - це система економічних відносин, за допомогою яких розподіляється і перерозподіляється національний доход та використовуються фонди грошових коштів на економічний і соціальний розвиток ад міністративно-територіальних одиниць. Призначення місцевих фінансів: 1. Проводиться соціальна політика; 2. Здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій. Регіональні фінансові ресурси - це сукупність грошових коштів, що створені і використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Головний напрямок використа ння регіональних ресурсів фінансове забезпечення соціальної і частково виробничої інфраструктури. Основне джерело фінансування витрат - бюджетні асигнування і кошти суб'єктів господарювання. Місцеві бюджети - основна ланка місцевих фінансів. У них зосереджено понад 80 % всіх фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Місцеві бюджети необхідно розглядати з п'яти позицій: Організаційна форма мобілізації фінансових ресурсів у розпорядженні місцевих органів самоврядування; Економічна категорія, що виражає сукупність грошових відносин; Ланка бюджетної системи України; Головний інструмент у системі фінансів місцевих органів влади і самоврядування; Фінансовий план утворення і використання фонду грошових коштів. що належать місцевим органам влади і самоврядування.

Місцевих бюджети: їх сутність та склад .

Ці бюджети виконують такі функції: формування грошових фондів, які с фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ, підпорядкування місцевим органам влади. Склад місцевих бюджетів: обласний бюджет, бюджети міст обласного і районного підпорядкування; районні бюджети; районні у містах бюджети; селищні бюджети; сільські бюджети. Місцевий бюджет поділяється на поточний і бюджет розвитку. В основу побудови поточного бюджету потрібно покласти принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність надходження коштів: пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукову обгрунтованість розмірів видатків; обов'язковий характер виконання поточного бюджету; Структура поточного бюджету передбачає такий поділ : Доходи: податок на доходи фізичних осіб; податок на власність; неподаткові надходження; субсидії, субвенції, дотації; плата за землю; соціальний захист та соціальне забезпечення соціально-культурна сфера; охорона здоров'я; фізична культура і спорт; житлове господарство; заходи цивільної оборони, правоохоронні органи; утримання органів влади. Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на місцевому рівні. Структура бюджету розвитку виглядає так: Доходи: податок на прибуток підприємств; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження, надходження сум кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств; збір за забруднення навколишнього середовища. Видатки: капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери; витрати на капітальний ремонт. Основними є такі принципи бюджету розвитку: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Доходи і витрати місцевих бюджетів

До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені доходи; • регулюючі доходи; доходи, що надходять у порядку між бюджетного перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і форми фінансової допомоги з державного бюджету України. Власні доходи - види доходів, закріплені на постійній основі повністю або часткового за відповідними бюджетами законодавством. До власних бюджетів відносяться: податкові доходи, закріплені за відповідними бюджетами державцях позабюджетних фондів законодавством; неподаткові доходи, а також безвідплатні перерахування. Регулюючі доходи - державні І регіональні податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань (у відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а також на довготривалій основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких доходів. Субсидія - бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня бюджетної системи України, фізичній або юридичній особі на умовах часткового фінансування цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається бюджету іншого рівня бюджетної системи України або юридичній особі на безвідплатній і безповоротній основах на здійснення певних цільових видатків. Дотація - бюджетні кошти, що надходять до бюджету іншого рівня бюджетної системи України на безвідплатній і безповоротній основах для покриття поточних видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам - виділяються регіонам, що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні і закріпленні доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що цілком або на основі фіксованого відсотка передані з державною в місцеві бюджети на стабільний або довгостроковій основі у встановленому Законом порядку. У ст.20 Закону "Про бюджетну систему України" встановлено, що з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються такі видатки: на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціальною забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій; на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування; на фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів; на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавств України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетні.

Державний борг України та механізм його обслуговування.

Державний борг - це економічна категорія, що відображає економічні відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом єстрокові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу слід розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків (доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства фінансів України, з якого здійснюється обслуговування державного зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій у встановлений конкретно для кожної юридичної особи термін. Розмір плати визначається для кожної юридичної особи-резидента окремо. Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення, анулювання позики. Конверсія - це зміни дохідності позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені за позиками, як у бік зменшення, так і у бік збільшення. Консолідація — це зміна умов позики, які пов'язані зі строками її дії. Іноді держава проводить заходи, що поєднують консолідацію і конверсію одночасно. Уніфікація позик - метод об'єднання декількох позик її одну із заміною раніше випущених боргових зобов'язань на облігації нової позики. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - це зміна раніше випущених облігацій на одну облігацію нового випуску. Відстрочення погашення позики - це метод, за яким сплата відсотків та повернення позики відкладаються урядом на майбутнє. Анулювання боргу - це повна відмова уряду держави від своїх боргових зобов'язань. Державний зовнішній борг це фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених грошових коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних гарантій щодо виконання резидентами грошових зобов'язань стосовно повернення ними позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих за умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.

Финансы как экономическая категория проявляются в выпол­няемых ими функциях. Распределительная функция тесно связана с воспроизводственной функцией, так как выручка от реализации товаров, продукции, работ и услуг подлежит распределению и перераспределению. Распределе­ние денежных средств имеет место в процессе предпринимательской деятельности, когда они направляются непосредственно по целевому назначению на покрытие затрат и формирование доходов (убытков). Перераспределение денежных средств — это вторичное распреде­ление через централизованные фонды (бюджет, внебюджетные фон­ды и др. ), обеспечивающее направление ресурсов в непроизводствен­ную сферу. Перераспределение возможно благодаря изъятию части прибыли, созданной производительным трудом. Распределительная функция заключается в том, что за счет по­лученной выручки от реализации и внереализационных доходов (плата за аренду, полученные штрафы, курсовые разницы и др. ) обеспечива­ется выполнение денежных обязательств перед бюджетом, банками и контрагентами. Контрольная функция финансов тесно связана с рас­пределительной. Среди огромного многообразия финансо­вых отношений нет ни одного, которое не было бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов. В то же время нет и таких финансовых отношений, которым была бы присуща только функция контроля. С помощью финансов государство осуществляет рас­пределение общественного продукта не только в натура­льно-вещественной форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и необходимым контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных пропорций в процессе расширенного воспроизводства. Финансы осуществляют контроль на всех стадиях созда­ния, распределения и использования общественного проду­кта и национального дохода. Их контрольная функция проявляется зо всем многообразии хозяйственной деятель­ности предприятий. В зависимости от субъектов, осуществ­ляющих финансовый контроль, различают общегосударст­венный, ведомственный, внутрихозяйственный, обществен­ный и независимый (аудиторский) финансовый контроль. Общегосударственный (вневедомственный) финансовый контроль осуществляют органы государственной власти и управления. Контролю подлежат объекты независимо от их ведомственной подчиненности. Ведомственный финан­совый контроль проводят контрольно-ревизионные отделы министерств, ведомств. Эти органы осуществляют провер­ки финансово-хозяйственной деятельности подведомствен­ных предприятий, учреждений. Внутрихозяйственный финансовый контроль проводится финансовыми службами предприятий, учреждений (бухгал­териями, финансовыми отделами). В их функции входит проверка производственной и финансовой деятельности са­мого предприятия, а также его структурных подразделений. Общественный финансовый контроль выполняют отдель­ные физические лица на добровольных началах. Независимый финансовый контроль осуществляют ауди­торские фирмы и службы. Объектом данного контроля является деятельность всех экономических субъектов. Проявление финансового контроля самое разнообразное. Он дей­ствует при движении денег и капитала через системы и формы рас­четов, кредита, налогообложения, залога и т. п. Так, покупатель осуществляет финансовый контроль над дея­тельностью продавца, оплачивая покупаемые товары лишь при соот­ветствии их условиям контракта. Продавец контролирует деятель­ность покупателя через выставление векселя, через различные формы расчетов. Кредитор осуществляет финансовый контроль над заемщиком через залоговое право, через страхование, через систему финансо­вых санкций и др. Государство и местные органы власти осуществляют финансо­вый контроль над деятельностью предпринимателей через систему налогов, пошлин, квот и др.

Види та завдання фінансової політики

Финансовая политика государства представляет собой сово­купность методов и направлений воздействия государства на функ­ционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внут­ри государства между регионами и отраслями народнохозяй­ственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Фе­дерации, субъектов Федерации и муниципальных образова­ний, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (реги­онального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической сис­теме государства. Финансовая политика государства как искусство управления фи­нансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финан­совая стратегия определяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя конкретные методы (при­емы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Фи­нансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты ре­шений в данной хозяйственной ситуации. По длительности действия финансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политика заключается в оперативном регу­лировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нор­мального функционирования финансового механизма, в поддержа­нии сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы. Долговременная финансовая политика направлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших за­трат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме. По способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систе­му мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платеж­ного баланса посредством снижения деловой активности и замед­ления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличе­ния налогов при одновременном снижении уровня государствен­ных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной став­ки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это система мер по регу­лированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем уве­личения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д. Состав финансовой политики определяется инструментами воз­действия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики является налого­вая политика. Она направлена на создание приемлемых как для госу­дарства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной политики является преодо­ление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и ре­зультатов их использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сфе­ры за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обес­печенных слоев населения, в том числе дифференцированной индек­сации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей форми­рование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финан­сированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника финансового обеспечения государственной инвести­ционной политики; создание условий для организованного накопления и инвести­рования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций.

Сутність та склад фінансової системи України

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і організаційною структурою. За внутрішньою будовою сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних. Фінансова — фінансових відносин, які відображають специфічні система форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. За організаційною будовою. Фінансова сукупність фінансових органів та інститутів, які система управляють грошовими потоками. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки — державні фінанси; рівень світового господарства — міжнародні фінанси; забезпечуючи сфера — фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошо­вих потоків підприємств. Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона скла­дається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та без­посередньо міжнародних фінансів.Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд; б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюд­жету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособленіпідрозділи — державне казначейство і контрольно-ревізійне управління.

Характеристика ланок фінансової системи України

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, який висту­пає об'єктом фінансових відносин. Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами. Мета господарської діяльності — виробництво товарів, здійснен­ня робіт, надання послуг. Мета фінансової діяльності — отримання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється за­конодавче — в частині взаємовідносин з державою, на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства, та статутними документами. Страхування являє собою обособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання ко­лективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає про­міжне місце між фінансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. З одного боку, здійснення страхування забезпечується че­рез страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З другого боку, створювані фонди характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. Державні фінанси характеризують державну централізацію фі­нансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основ­на сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Державні фінанси включають централізовані ланки — бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентра­лізовані — фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі. Бюджет держави — це основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Фонди цільового призначення характеризують централізацію фі­нансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем. Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарс­тва і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави. Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окре­мими країнами. Міжнародні фінансові інститути виступають своєрідною над­будовою над сукупністю національних фінансових систем. Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та еконо­мічної систем. По-перше, він виступає своє­рідною надбудовою, через яку координується діяльність усієї фінан­сової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ри­нок капіталів. Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й пра­вом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні папери — акції. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів.

Управління фінансовою системою.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управ­лінської діяльності. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою сис­темою країни. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підроз­діли: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фі­нансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових ор­ганів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є ор­ганом державного контролю за ефективним і цільовим використан­ням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюд­жетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. На податкову адміністрацію по­кладені такі основні функції: розробка проектів податкового законодавства; проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; облік платників податків та надходжень їх до бюджету; контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати; накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства; міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики дер­жави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функці­онування страхового ринку. Страхові компанії заключають угоди на страхування, прийма­ють страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвес­тують тимчасово вільні кошти. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий конт­роль. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господар­ської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки сто­совно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які ви­ступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредиту­вання комерційних банків, тобто він виступає банком банків. Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку органі­зує функціонування ринку цінних паперів. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Фонд соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

Фінансовий механізм і його суть, складові елементи, і їх характеристика .

Финансовый механизм представляет собой систему действия финансовых рычагов, выражающуюся в организации, планировании и стимулировании использования финансовых ресурсов. Организация финансового механизма — это система мер, на­правленных на рациональное сочетание труда, средств производ­ства и технологии в процессе управления финансами.К организационным процедурам относятся: создание органов управления финансами, построение структуры аппарата управле­ния, разработка методик, инструкций, норм, нормативов и т. п.Организация финансового механизма отражает также тесную взаимосвязь между системой финансовых рычагов и финансовыми ресурсами. Эта взаимосвязь выражается через координацию и регу­лировании.Координация в финансовом механизме означает согласованность работ всех звень­ев системы механизма, аппарата управления и специалистов.Регулирование в финансовом механизме означает воздействие ме­ханизма на финансовые ресурсы, посредством которого достигается состояние устойчивости финансовой системы при возникновении отклонений от заданных параметров.Планирование в финансовом механизме представляет собой процесс выработки плановых заданий составления графика их вы­полнения, разработку финансовых планов и финансовых программ, обеспечение их необходимыми ре­сурсами и рабочей силой, контроль за их исполнением.Стимулирование в финансовом механизме выражается в ис­пользовании финансовых стимулов для повышения эффективности производственного и торгового процессов.Финансовый механизм есть инструмент воздействия финансов на хозяйственный процесс, под которым понимается совокупность производственной, инвестиционной и финансовой деятельности хозяйствующего субъектафинансовому механизму присущи свои конкретные функции, а именно: 1) организация финансовых отношений;2) управление денежным потоком, движением финансовых ресур­сов и соответствующей организацией финансовых отношений.Структуру финансового механизма составляют пять взаимо­связанных элементов: финансовые методы; финансовые рычаги; правовое обеспечение; нормативное обеспечение; информационное обеспечение.Фінансове регулювання як підсистема фінансово-кредитного ме­ханізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фі­нанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних відно­син: сальдовий і нормативний. Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдо­вого) елемента в розподілі доходу. Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо цього нема, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансо­вого регулювання. При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійніс­тю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів. У складі фінан­сово-кредитного механізму створюється набір фінансових інстру­ментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони су­спільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також аморти­заційні відрахування.

Сутність державного бюджету, його призначення.

Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність еконо­мічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фі­зичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподі­лу ВВП з метою формування і використання централізованого фон­ду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету: Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючи влас­ником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодав­чим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як фінансового плану характеризується скла­дом і питомою вагою доходів і видатків. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяль­ності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Система державних фінансів

Склад державних фінансів розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управлін­ня. Ланками державних фінансів, як було вже показано, виступають: бюджет держави; Фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси державного сектора. За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві. Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих по­треб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відо­бражають інтереси держави в цілому. Через загальнодержавні фінан­си здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалан­сованого розвитку окремих регіонів. Місцеві фінанси виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фі­нансових ресурсах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Функціонування сфери державних фінансів характеризується та­кими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит. Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони по­діляються на централізовані й децентралізовані. Центра­лізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентра­лізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. Основне призначення системи державних доходів — створення на­дійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави. Державні видатки — це сума коштів, що витрачається держа­вою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рів­ня розміщення державних доходів вони також поділяються на цент­ралізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентра­лізовані. Система державних видатків призначена забезпечити раціональ­не розміщення та ефективне використання державних коштів. Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відобра­жаються у грошових потоках, складаються між бюджетом і фондами цільового призначення. У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів основ­не місце займають взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів з по­зик.

Бюджетний устрій та бюджетна система України

Бюджетний устрій — характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система — відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою: встановлення принципів побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної сис­теми; організація взаємовідносин між бюджетами. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною осно­вою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома на­прямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, дру­гий — взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до структурної побудови бюджету: створення єдиного для всієї країни бюджету: створення регіональних бюджетів; поєднання централізованих і децентралізованих ланок. Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який скла­дається і затверджується в загальному обсязі. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що вхо­дить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встанов­лено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є Державний бюджет України і Республікан­ський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає терито­ріальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Від­повідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів). Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може прово­дитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими норма­тивами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод по­лягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів ниж­чих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежування видатків засновується на призначенні того чи ін­шого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки за­гальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого під­порядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до яко­го відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виді­лення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різ­них рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.

Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак прин­ципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. По­єднання принципів єдності й самостійності просто неприпусти­ме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автоном­ної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у міс­тах. Склад та структурна побудова бюджетної системи України ві­дображена на схемі 22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом — децентралізовані):

Бюджетний період та бюджетний процес

Бюджетний процес — це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин:бюджетне планування;виконання бюджету. Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу — виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування:1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і га­лузями;3) збалансування бюджету. Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками; бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над постійними доходами — бюджет­ний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит; емісія грошей. Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Зако­ном «Про бюджетну систему України» і на державному рівні вклю­чає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резо­люції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на підставі основних про­гнозних макропоказників економічного і соціального розвитку про­гнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників проекту бюджету до мініс­терств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з про­позиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабі­нет Міністрів; розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рі­шення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради. 2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету; обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Вер­ховної Ради; прийняття відповідного рішення про результати розгляду про­екту Закону про Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих до­ходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація вико­нання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і казначейством. Бюджетный период 1.Бюджетный период для всех бюджетов, которые составляют бюджет­ную систему, составляет один календарный год, который начинается 1 янва­ря каждый год и заканчивается 31 декабря того же года. Непринятие Верхов­ной Радой Украины закона о Государственном бюджете Украины до 1 января не является основанием для установления другого бюджетного периода. 2.В соответствии с Конституцией Украины бюджетный период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи. 3.Особыми обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3) объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации, необходимость устранения природных или техноген­ных катастроф. 4.В случае принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период мес­тные бюджеты могут быть приняты на такой же период.

Сутність та функції податків

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінан­сових відносин між державою і членами суспільства. За економіч­ним змістом — це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави. Податок це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини варто­сті валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні по­треби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функ­цією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між держа­вою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають мето­дом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, ви­конуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності подат­ків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функ­цію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають бути пос­тійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіонально­му розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюд­жету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі не­обхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджет­ної системи. У сут­ності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фі­скальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регу­люючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльно­сті їх платників. Суб'єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку це дохід платника, з якого він спла­чує податок. Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір подат­ку на одиницю оподаткування.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподат­кування, який має грошовий вираз. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збіль­шення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить в i д його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поді­ляються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. По­датки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Подат­ки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. По­датки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат­ки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від то­го, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховують­ся.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За способом стягнення розрізняють два види податків — розклад­ні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в за­гальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю су­му розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спо­чатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Податкова система це сукупність установлених у країні по­датків та механізму їх справляння.

Сучасна податкова система України

Податкова система України встановлена Законом «Про систе­му оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та до­повнень, які мали місце в 1992—1993 pp. Нині діє редакція з допов­неннями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як подат­ки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять: а) прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); '— плата (податок) за землю; податок на промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; — акцизний збір; мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання ав­томобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; г) внески до цільових фондів: збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду; збір за забруднення навколишнього природного середовища. До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного роз­продажу й лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранс­порту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість — 35 %, на прибу­ток підприємств — 26 % і на доходи фізичних осіб — 15 %.

Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробницт­во. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсут­ність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює пе­редумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розпо­ділу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починаєть­ся з формування фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відобра­жають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування ка­пітальних вкладень Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресур­сів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напів­фабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, час­тина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в гото­вій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розви­ток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової. Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпора­тивного об'єднання. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово зна­ходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ. Прибуток є формою фінансових ресурсів.

Призначення та роль державних фінансів.

Головне призначення державних фінансів — сприяти че­рез різноманітні фінансові інституції успішному економіч­ному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мо­білізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначен­ням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий меха­нізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кож­ним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів — інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, під­готовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охо­рону здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінан­сових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або об­числення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчас­ну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюд­жетне кредитування або самофінансування. Ринкова еко­номіка передбачає залучення коштів через випуск ак­цій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі дер­жави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.

Призначення бюджету в державі виявляється через сис­тему економічних відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в про­цесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюд­жету; між державою і населенням у процесі розподілу і перероз­поділу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регу­люванні. Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю дуже різ­номанітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях — від створення до споживання — здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удоскона­лення системи мобілізації доходів бюджету, краще використан­ня матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відра­хування на геологорозвідувальні роботи.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на еконо­мічні та соціальні процеси в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розпо­дільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодер­жавного бюджету фінансується понад 61, 1 % усіх витрат. Спостерігається тенденція збільшення частки місцевих бюд­жетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитив­но вплинути на розвиток системи місцевого самоврядуван­ня, а врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.

Страхування: призначення, види

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов'я­зані з наявністю постійних ризиків — природних, підприємницьких, фінансових і т. п. У результаті стихійного лиха чи певної неперед­баченої події фізичним і юридичним особам може бути завданий збиток. При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спе­ціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів. Страхування являє собою досить розгалужену систему відносин. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами страху­вання. Об'єктом майнового страхування виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктами особового страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я), страху­вання дітей, весільне страхування і т. ін. Особове страхування вико­нує дві функції. Страхова передба­чає відшкодування втрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума. У системі соціального страхування об'єктом страхування висту­пає працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страху­вання працевлаштування здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхуванні об'єктом страхування виступає здо­ров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здій­снюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі як через державні, так і недержавні структури. При страхуванні відповідальності об'єктом виступає зобов'я­зання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування гро­мадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Об'єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і застав­них операцій Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.

Страхове поле — це на­явність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Стра­ховий портфель являє собою сукупність укладених певною ком­панією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні

Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвива­тись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалеж­ності місцевим органам влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є насампе­ред те, що законодавство не встановлює конкретного перелі­ку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України", прий­нятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності ор­ганів місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат в умовах 1995 р, незалежність може бути досягнута на ос­нові проведення реформи бюджетної системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити 30—35 % усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території. Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи, закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства, соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих бюд­жетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підля­гають мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовір­ної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу, який відоб­ражає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на відповідній території, незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складан­ня балансу має стати невід'ємною частиною роботи з фор­мування, розгляду і затвердження бюджету. Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звіт­ної інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації повинні подава­ти за встановленими формами і строками відомості про про­гнозні фінансові показники на наступний рік.

Призначення та структура фінансового ринку

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає забезпечуючою структурою, на­самперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення фінансового ринку поля­гає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення не­обхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава вико­ристовує фінансовий ринок в основному для формування своїх до­ходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у фор­муванні його ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж пози­чають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредит­ний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фі­нансового ринку, яка функціонує на основі заключения кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє со­бою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосе­редковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансо­вих ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і коорди­нації руху грошових потоків виступає комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єк­том цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний банк виступає в ролі фінансового по­середника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів виступають емітен­ти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку.

Податок На Додану Вартість

Податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти. Резиденти — юридичні особи, в тому числі бюджетні органі­зації, суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, їхні філії, відділення, що складають окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) раху­нок, здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на тери­торії України, обсяг яких перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти — іноземні юридичні та фізичні особи, між­народні організації, їхні філії, відділення, які здійсню­ють реалізацію продукції, робіт, послуг на території Украї­ни, включаючи операції по імпорту продукції, якщо реа­лізація такої імпортної продукції здійснюється зазначе­ними нерезидентами через постійні представництва в Ук­раїні. Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є обороти з реалізації продукції, робіт, послуг на території України, а також за її межами. Під час визначення оподатковуваного обороту до нього зараховують суму акцизного збору, а також суми надбавок до цін (тарифів), передбачені чинним законодавством. Податок на додану вартість включають в ціну (тариф) това­рів, робіт, послуг, в тому числі імпортних, за ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок на додану вартість. При цьому податок на додану вартість обчислюють і сплачують за ставкою 16, 667 % до оподатковуваного обороту, що включає податок на додану вартість, а під час вве­зення імпортних товарів - 20 % до оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за нульовою став­кою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються, зокрема: товари, які були вивезені з території України і їх виве­зення підтверджено вантажною митною декларацією; роботи, послуги, не призначені для використання та спо­живання в Україні, виконані за межами митних кордонів України юридичним та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень; роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на додану вартість реалізують продукцію, роботи, послуги за цінами або тарифами, збільшеними на суму податку на додану вартість. Суму податку на додану вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між сумами податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, пос­луг, та сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат. Платники щомісяця здійснюють авансові внески податку до бюджету 15-і 25-го числа поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі 1/3 податку за останньою по­датковою декларацією, а не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахо­ваною сумою та сумами, сплаченими авансовими плате­жами. Платники, які сплачують податки авансовими платежа­ми, щомісяця подають податковим органам за місцезнаход­женням податкові декларації за встановленою формою не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця.

Податок На Прибуток

Платниками податку на прибуток є всі суб'єкти підпри­ємницької діяльності, бюджетні організації, які є юридични­ми особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних приві­леїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників подат­ку, що складають окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) рахунок; підприємства, які здійснюють підпри­ємницьку діяльність через постійні представництва, розта­шовані на території України. Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток платника податку. Від сплати податку звільняються: підприємства — з прибутку, одержуваного від виробниц­тва сільськогосподарської продукції та продукції її перероб­ки на власних переробних потужностях, включаючи міжгос­подарські підприємства; рибні господарства та риболовецькі колгоспи з прибутку від вилову риби та її переробки на власних переробних по­тужностях; ветеринарно-санітарні заводи — з прибутку, одержувано­го від збирання та утилізації трупів загиблих тварин і ви­робництва з них білкових кормових добавок; сума прибутку будівельних, монтажних, проектних та ін­ших підприємств і організацій, одержуваного в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, а також шляхів, енергетичних, газових та водорозподільних систем, тваринницьких приміщень. Суми доходів від фрахту, що сплачуються підприємствами України нерезидентам у зв'язку з здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються за ставкою 6%.Суму податку визначають виходячи з величини оподатковуваного прибутку і ставки податку.

Акцизний Збір

Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари, що виробляються в Україні або завозяться по імпорту Пе­релік підакцизних товарів та ставки акцизного збору затвер­джуються Верховною Радою України в законі про держав­ний бюджет України на наступний рік. Платниками цього податку є споживачі підакцизних то­варів, а розрахунки з бюджетом здійснюють суб'єкти під­приємницької діяльності, що виробляють або імпортують підакцизні товари, а також громадяни, яки ввозять підак­цизні товари на територію України. Об'єктом оподаткування є: обороти з реалізації вироблених на території України підакцизних товарів шляхом їхнього продажу, обміну на іншу продукцію; обороти з реалізації (передачі) підакцизних товарів для потреб власного споживання і промислової переробки; вартість підакцизних товарів (продукції), виготовлених вітчизняними виробниками на давальницьких умовах; митна вартість підакцизних товарів, які ввозяться на територію України, включаючи виготовлені за межами митних кордонів України. Оподатковуваний оборот з реалізації підакцизних това­рів вітчизняного виробництва обчислюється виходячи з їхньої вартості за цінами, встановленими з урахуванням акцизного збору без податку на добавлену вартість. Оподатковуваний оборот по підакцизних товарах, що ввозяться фізичними особами для власного споживання, визначають на підставі митної декларації з пред'явленням товарних чеків на ці товари. Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, платники визначають самостійно, виходячи з обсягів реалізованих під­акцизних товарів. Суми акцизного збору по підакцизних товарах, що вво­зяться на митну територію України, визначають виходячи з митної вартості підакцизних товарів (продукції). Підставою для обчислення митної вартості імпортних підакцизних товарів є ціна, передбачена контрактом на їх поставку. Вітчизняні підприємства-виробники підакцизних товарів сплачують акцизний збір до 16-го числа наступного за звіт­ним місяця, а виробники алкогольних напоїв — на третій робочий день після здійснення обороту. Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюють­ся за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підак­цизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верхов­ною Радою. Платниками акцизного збору є національні виробники підакциз­них товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари. Об'єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакциз­них товарів, а для імпортних — їх митна вартість. Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реа­лізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна став­ка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16, 667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводи­ться за такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 — А) х 100. Тверді ставки встановлені в ECUна одини­цю товару чи певну величину його виміру. Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома мето­дами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справ­ляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для реш­ти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алко­гольних напоїв — щоденно).

Прибутковий податок з громадян

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, грома­дянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів. Платниками прибуткового податку є громадяни Украї­ни, іноземні громадяни та особи без громадянства незалеж­но від віку, статі, раси, національності, сімейного, соціально­го і майнового стану, наявності та форми трудових відно­син, належності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії, як ті, що мають постійне місце проживання в Україні, так і ті, що не мають його. Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постій­не місце проживання в Україні, є сукупний оподатковува­ний доход за календарний рік, що складається з суми су­купних оподатковуваних доходів за календарні місяці, одер­жаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постій­ного місця проживання в Україні, є доход, одержаний про­тягом будь-якого календарного місяця з джерела в Україні. Незалежно від кількості днів перебування в Україні про­тягом календарного року підлягають оподаткуванню дохо­ди, одержані з джерел в Україні та за її межами, суб'єктів оподаткування з числа громадян України. Об'єктом оподаткування виступає: у громадян, що постійно проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами; у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні — дохід, одержаний з джерел в Україні. Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 01. 01. 99 p. ):Неоподатковувані мінімуми та ставка податку в даному інтервалі: від 1 до 5-10%; від 5 до 10-15%; від 10 до 60-20%; від 60 до 100-30%; понад 100-40%. Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встанов­лена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин. Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем ос­новної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи — при виплаті за ставкою 20%. За підсум­ками року проводяться перерахунки податку за місцем основної ро­боти, а для тих, хто мав кілька джерел доходів — в податковій ін­спекції за місцем проживання на підставі декларації. Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежа­ми (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної су­ми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одер­жаного за рік доходу.

Пенсійний фонд України

Для забезпечення виконання Закону України "Про пен­сійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд Украї­ни як самостійну фінансово-банківську систему. Бюд­жет цього Фонду формується передусім за рахунок коштів, які відраховують підприємства, установи та організації. до надходжень Фонду нале­жать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1 % заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсії та допомоги, до­бровільні внески підприємств, організацій, населення, інші надходження. Головні завдання Пенсійного фонду України такі: забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій допо­моги на дітей, а також збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсій­ного забезпечення і виплати допомоги; розширене відтворення коштів Пенсійного фонду Украї­ни на основі принципів самофінансування; участь у фінансуванні державних, регіональних і облас­них програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров'я пенсіо­нерів через страхові компанії; контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до цього фонду; визначення порядку використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів Фонду; Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для робо­ти окремих громадян за угодами, а також ті, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій влас­ності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірах, установлених чинним законодавством. Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів: виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсі­онерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вис­лугу років, соціальних та інших пенсій, установлених зако­нодавством України; виплата допомоги по догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, вста­новленого чинним законодавством; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу спожив­чих цін і зростанням заробітної плати; реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення; забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління Фонду; відтворення коштів Фонду;

Фонд соціального страхування

Для цілей соціального страхування громадян України Кабінет Міністрів і Рада Федерації незалежних профспілок України створили Фонд соціального страхування України До нього направляється частина коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів (крім колгоспів), розташованих на те­риторії країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядку­вання, форм власності та господарювання, а також грома­дян, які працюють в умовах оренди, найму чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зазначений Фонд є самостійною фінансово-банківською системою і знаходить­ся у віданні профспілок України. Кошти Фонду не підляга­ють оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до складу державного бюджету України. Страхові внески нараховують виходячи з установленого тарифу внесків на соціальне страхування і заробітної плати всіх працюючих, які підлягають соціальному страхуванню, в тому числі штатних, позаштатних, сезонних, тимчасових, тих, що працюють за сумісництвом чи виконують разові, випад­кові та короткострокові роботи при наявності укладених з ними письмових трудових договорів.За рахунок коштів Фонду соціального страхування здій­снюються витрати на такі цілі:виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, по ва­гітності і пологах, при народженні дитини, на поховання; організацію санаторно-курортного лікування та відпочин­ку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.

Фонд сприяння зайнятості населення

Фонд сприяння зайнятості населення було створено від­повідно до Закону України "Про зайнятість населення". Він є самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов'язаних з забезпеченням зайнятості. Джерела формування Фон­ду такі: кошти державного і місцевих бюджетів;обов'язкові внески підприємств, установ і організацій всіх форм власності незалежно від виду діяльності; добровільні внески громадських об'єднань громадян, за­рубіжних фірм, інші надходження; кошти служби зайнятості за надані послуги підприєм­ницьким структурам; цільові фінансові відрахування підприємств у випадках невиконання квоти зі створення спеціалізованих робочих місць для працевлаштування інвалідів, у випадках відмови від найму на роботу в рахунок 5 %-ї квоти, у випадках пору­шення строків інформування служби зайнятості при звіль­ненні робітників. Фонд сприяння зайнятості населення створюється на дер­жавному і місцевому рівнях. Державний центр зайнятості, а також обласні, районні та міські центри зайнятості в межах передбачених асигнувань самостійно розпоряджаються коштами фондів.

Бюджетний дефіцит та джерела фінансування

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в еконо­міці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причина­ми виникнення дефіциту є: спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну і соціаль­ну політику держави. Бюджетний дефіцит вимагає прийняття енергійних захо­дів держави щодо його ліквідації. Насамперед — це скоро­чення витрат бюджету, проте цей шлях досить складний. Реальнішими і доцільнішими є зміни в податковій і кредит­ній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефектив­ності. В противному разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком з населення. Бюджет­ний дефіцит — явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і ме­тоди ліквідації. Бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога нормального економічного розвитку держави. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист власності підприємця. Не допускається вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна за винятком ви­падків, передбачених законодавчими актами України. З метою створення сприятливих організаційних та еко­номічних умов для розвитку підприємництва держава: на умовах і в порядку, передбачених чинним законодав­ством, надає земельні ділянки, передає державне майно (ви­робничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудо­вані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовці та перепідго­товці кадрів; здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з про­дажем або передаванням їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інно­ваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові кредити; надає інші види допомоги. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу розмірів економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лі­зинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні державні та регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб. Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передба­чених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Збитки, завдані підприємцю в результаті виконання вказі­вок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, які порушили права підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Источники финансирования дефицита бюджета 1.Источниками финансирования дефицита бюджетов являются государственное внутреннее и внешнее заимствование, внутреннее заим­ствование органов власти Автономной Республики Крым, внутреннее и внешнее заимствование органов местного самоуправления с соблюдением условия, определенные настоящим Кодексом. 2.Кабинет Министров Украины может брать ссуды в пределах, опре­деленных законом о Государственном бюджете Украины Заимствова­ние не используется для обеспечения финансовыми ресурсами текущих расходов государства, за исключением случаев, когда это необходимо для сохранения общего экономического равновесия. 3.Министр финансов Украины с учетомтребований части второй этой статьи с целью экономии средств и эффективности их использования имеет право выбрать кредитора, вид ссуды и валюту заимствования. 4.Расходы на погашение обязательств с долга осуществляются в соответствии с кредитными соглашениями, а также нормативно-правовыми актами, по которым возникают государственные долговые обязательства и долговые обязательства Автономной Республики Крым или местного самоуправления, независимо от объема средств, предусмотренных на эту цель в законе о Государственномбюджете Украины или решении о местном бюджете. 5.Если расходы на обслуживание и погашение государственною долга превысят объем средств, предусмотренный в законе о Государственном бюд­жете Украины на такую цель, Министр финансов Украины безотлагательно информирует об этом Кабинет Министров Украины. Кабинет Министров Украины безотлагательно информирует об ожидаемом превышении таких расхо­дов Верховную Раду Украины и представляет в двухнедельный срок предпо-жения о внесении изменений в закон о Государственном бюджете Украины; 6.Эмиссионные средства Национального банка Украины не могут быть источником финансирования дефицита Государственного бюджета.

Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку держави

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснен­ня фінансової політики держави. У доходах бюджету відоб­ражається податкова політика держави, а у видатках — прі­оритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозпо­ділу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного ви­робництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна систе­ма має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлен­ня і демонополізації галузей господарства, забезпечення со­ціального захисту населення. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. У державному бюджеті України передбачається резерв­ний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України для фінан­сування невідкладних витрат у народному господарстві, со­ціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України. Понад передбачені видатки утворюється оборотна касо­ва готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюд­жету. Вона може бути використана протягом року на пок­риття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвер­дження державного бюджету України. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюд­жетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету.

Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів

Термін "фінанси" з'явився у XIIIстолітті. Він походить від середньовічного латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. У XVIIIстолітті трактування поняття фінансів як держав­ного господарства мало подальший розвиток. Державні утво­рення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. У XIXстолітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства пе­реходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зок­рема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надан­ня послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростан­ням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-гро­шових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй доско­налості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси — це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Найвищого розквіту фінанси досягли у XXстолітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економіч­них системах. Фінанси перетворилися на універсальний і над­звичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення вироб­ничих та соціальних процесів. Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широ­ко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існу­ють товар і гроші, там є й фінанси. Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фі­нансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяль­ності, надання різноманітних послуг населенню з боку держа­ви, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення висо­кого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси до­сягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різнома­нітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуван­ні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зрос­тання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробни­чої сфери. Відволікання значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на не­завершене виробництво та готову продукцію, що зберігаєть­ся на складах, значно знижує темпи економічного розвитку. Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливос­тей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами. Державні фінанси в ринкових умовах є одним із найдієвіших інстру­ментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й со­ціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок подат­ків і пільг при оподаткуванні. За допомогою бюджету створюються спеціальні економіч­ні зони, які суттєво впливають на прискорення територіаль­ного розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансу­ванню соціальних витрат і науки. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємо­відносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання еконо­мічних і соціальних проблем країни та окремих адміністратив­но-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів. Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабіль­ності. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фі­нансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрача­ються, як правило, на соціальні потреби. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспіль­стві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфі­кацію тощо. Неабияке значення для ефективного функціонування фі­нансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фі­нансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивно­го розвитку набув лише один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегу­лювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання й підвищення суспільного добробуту

Фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. У процесі фінансового планування й прогнозування визна­чаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприєм­ницьких структур і населення. Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що ма­ють хороше юридичне й наукове підґрунтя. Важливого значення при функціонуванні фінансового ме­ханізму набуває система фінансових норм і нормативів. Наявні фінансові норми за методом їх формування умов­но можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законо­давчої та виконавчої влад — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в до­шкільних та інших закладах освіти. Третю групу складають норми, що визначаються міністер­ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо. Четверту групу складають фінансові нормативи, що вико­ристовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. Важливою складовою фінансового механізму є також сти­мули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного над­ходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефектив­нішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань. Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох за­рубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Зміст і призначення фінансового контролю

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і результа­тів їх виконання. фінансовий контроль є об'єктивно зумовленою складо­вою процесу економічної діяльності; фінансовий контроль є однією з функцій управління фі­нансами; безпосереднім об'єктом фінансового контролю є проце­си формування й використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні валового внутрішньо­го продукту; специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Фінансовий контроль грунтується на відповідних принци­пах. До їх числа належать: законність; об'єктивність; поєднан­ня державних і приватних інтересів. актуальними є рішення, прийняті міжнародною організацією ви­щих контрольних органів (INTOSAI), де сформульовані принципи контролю загалом: незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами; законодавче закріплення незалежності органів фінансо­вого контролю; визначення необхідності здійснення попереднього кон­тролю й контролю за фактичними результатами; наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контр олю; гласність та відкритість контрольних органів з обов'яз­ковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом. Передумови виникнення та розвитку податків. Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, май­но, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней. Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фі­нансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткуван­ня, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюдже­тів певних сум коштів, а й саме ставлення до податків. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами.

головні принципи податкової сис­теми можна сформулювати так: сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки по­винні бути точно визначені щодо ставки податку, строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні вводитися лише для покриття відповід­них витрат, а не для ліквідації дефіциту; об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й розмір витрат; податок має бути пропорцій­ним доходові; прогресія оподаткування, залежно від зростан­ня доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; умови оподаткування мають бути простими й зрозумі­лими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

Економічна сутність податків та їхнє призначення

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіс­кальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. При визначенні параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей по­даток зумовлюють. стимулюючі функції можуть бути за­кладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших. Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживан­ні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляцій­них і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна йстимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.

Сутність та склад місцевих фінансів

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності тео­ретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIXст. Це явище об'єктивне й зу­мовлене розвитком демократичних засад у суспільстві. Більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства. У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їхня компетенція визначається центральною владою. Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу стверджувати, що місцеві фінанси — явище об'єктивне, оскільки для здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні. Місцеві фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За своєю економічною суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресур­сів для забезпечення органами місцевого самоврядування ви­конання покладених на них функцій у галузі економічного й соціального розвитку відповідних територій. В Україні місцеві фінанси перебувають нині на стадії сво­го становлення й розвитку. На сьогодні вже створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що ма­теріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіаль­них громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єк­ти їхньої спільної власності. Зокрема, Конституцією передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах кош­ти бюджетів для виконання спільних проектів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядуван­ня та фінансово його підтримує. Витрати, що виникли внаслі­док рішень органів державної влади, компенсуються державою. Ці та інші положення Конституції України відобразилися і в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", ухваленому в травні 1997 р.

Зміст та основи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової системи держави. При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємо­зв'язки при створенні та використанні фондів фінансових ре­сурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використову­ються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функ­ціонування фінансів підприємницьких структур грунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінан­сова відповідальність, матеріальна зацікавленість. Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Законами України "Про підприєм­ництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує за­хист права власності підприємця. Держава законодавче забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями. Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколиш­ньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняють­ся законом. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та ін­шу, встановлену законом, відповідальність.

Система централізованих фондів цільового призначення

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є само­стійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соці­альних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економіч­ному аспекті — це створення та використання фондів фінансо­вих ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Загалом, принципи організації централізованих фондів фі­нансових ресурсів можна сформулювати так: відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави; відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово; витрати з фондів здійснюються лише на визначені по­треби, які передбачені законами України.

Економічна природа і суть страхування

Страхування — обов'язковий елемент кожної економіч­ної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може. Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є централізованими й децентралізованими фінансовими ре­зервами держави, які виступають гарантами її фінансової ста­більності й сталого економічного розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової діяльності та суспільного добробуту.

Страхування — складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових ресурсів. Можна стверджувати, що страхування передбачає повер­нення мобілізованих до страхового фонду страхових платежів. Страхування — об'єктивна умова розвитку товарно-грошо­вих відносин і одночасно результат їх найдосконалішого роз­витку. Страхування забезпечує безперервність, збалансова­ність і стабільність суспільного розвитку. Із погляду природних інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя з настанням не передбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків. Економічна необхідність страхового захисту, який грун­тується на акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкоду­вання збитків, спричинених настанням шкідливих для здоро­в'я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам. У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страхо­вий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкової системи

Економічна система — це сукупність певних підсистем ді­яльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього про­дукту відповідно до мети суспільства. Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і мето­дів створення й використання фінансових ресурсів поряд з ін­шими економічними категоріями і передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продук­ту. Ціна визначає параметри впли­ву фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та вико­ристанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ре­сурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення вироб­ничих фондів — основних і обігових. держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійно­го фонду та фонду соціального страхування. У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто роз­глядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною приро­дою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати заробітної плати на підприємстві створюєть­ся фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'я­зок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємо­дії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою подат­ків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфі­ку участі в економічних процесах. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави

При нестачі у підприємницьких структур коштів для ви­робничої діяльності та розширення виробництва вони вико­ристовують кредит як джерело формування фінансових ресур­сів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами, ціною, заро­бітною платою. Взаємовідносини фінансів і грошей мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до їх ото­тожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридич­ної або фізичної особи. Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:57:04 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:53:00 24 ноября 2015
СУПЕР))))))))))))
АЛЕНА17:18:30 13 мая 2010Оценка: 5 - Отлично
це найкращий матеріал який я знайшла
маша13:16:58 20 июня 2009
на русский можно перевести.
Рогожина Лариса06:50:41 05 мая 2008Оценка: 4 - Хорошо

Работы, похожие на Реферат: Шпоры на экзамен по Финансам

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150062)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru