Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Фінансові методи збільшення капіталу

Название: Фінансові методи збільшення капіталу
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: реферат Добавлен 18:17:05 27 августа 2005 Похожие работы
Просмотров: 343 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Overview

Лист7
Лист1
Лист4
Лист2
Лист5
Лист6
Лист3
Лист8


Sheet 1: Лист7

1996-1998 225.2 0.78 43.6 16.65 16.66 16.67 43.6 0.49 0.9 0.03 0.9 2.76
1997 494 0.78 46.7 63.99 73.89 77.87 46.7 0.54 0.76 0.02 0.76 2.91
1998 348 0.74 19 19.36 9.45 5.46 46.7 0.56 1.08 0.02 1.08 2.58













ПДВ у процентах до виручки, %











Собівартість у процентах до виручки, %











Прибуток у процентах до виручки, %











336 0.67 24.08 9.35 30.26







306 1.67 29.58 16.67 12.79







279 1.25 26.83 12.98 7.01








Sheet 2: Лист1


















































































































Діаграма 1. ПДВ, собівартість, прибуток у процентному відношенні до виручки ВП "Ременерго" за 1996-1998 звітні роки.












Sheet 3: Лист4




































Sheet 4: Лист2




Sheet 5: Лист5




Sheet 6: Лист6


































































































Sheet 7: Лист3












Sheet 8: Лист8



45



Зміст

ВСТУП

1. Аналіз фінансового стану підприємства

1.1. Значення, задачі і інформаційне забезпечення аналізу

1.2. Прийоми аналізу

1.3. Аналіз доходності підприємства

1.4. Аналіз фінансової стійкості

1.5. Аналіз платоспроможності та ліквідності

1.6. Аналіз використання капіталу

2. Аналіз фінансового стану підприємств та шляхи його оздоровлення

3. Аналіз фінансового стану ВП “Ременерго”

3.1. Аналіз доходності підприємства

3.2. Аналіз фінансової стійкості

3.3. Аналіз платоспроможності та ліквідності

3.4. Аналіз використання капіталу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Проблема визначення фінансово-господарського стану підприємства завжди характеризувалась актуальністю і посідала помітне місце серед нап­рямків економічних досліджень. Становлення ринкових відносин в Україні підвищило її значимість у зв'язку з розширенням кола споживачів подібної інформації: до нього, зокрема, додались комерційні банки, зацікавлені у ре­тельному вивченні кредитоспроможності потенційного позикоодержувача;

акціонери підприємств, що бажають впевнитись у компетентності управлін­ня вкладеними коштами; аудиторські фірми; податкові служби тощо. Тому очевидними є вимоги щодо підвищення якості аналізу стану підприємства, вдосконалення методів його проведення, охоплення перевіркою максималь­ної кількості аспектів діяльності суб'єкта господарювання, застосування но­вих перспективних засобів автоматизації.

Методологія аналізу фінансово-господарського стану підприємства ство­рена і розкрита у роботах Є.С.Стоянової, А.Д. Шеремета, Е. Хелферта, Ж. Рішара, Л. М. Павлової, І. Т. Балабанова, Д. Міддлтона та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних економістів. Але, на мою думку, в основному в працях названих авторів акцент робиться на поточному стані досліджуваного суб'єкта господарської діяльності, без достатнього заглиблення у визначення перспективних шляхів майбутнього розвитку, заходів поліпшення фінансо­во-господарського стану. Я вважаю, що при аналізі фінансового стану підприємства необхідно враховувати компетентність адміністрацій, ступінь екологічного ризику та маркетингову стратегію.

1. Аналіз фінансового стану підприємства

1.1. Значення, задачі і інформаційне забезпечення аналізу

В умовах ринкових відносин винятково велика роль аналізу фінансового стану підприємства. Це пов'язане з тим, що підприємства набувають самостійності і несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), робітниками, банком і кредиторами.

Фінансовий стан підприємства — це сукупність показників, що відображають його спроможність покривати свої боргові зобов'язання. Фінансова діяльність охоплює процеси формування, руху і забезпечення цілісності майна підприємства, контролю за його використанням. Фінансовий стан є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства і тому визначається сукупністю виробничо-господарських факторів.

Аналіз фінансового стану – це глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів в єдиному виробничо-торговельному процесі. Задачами аналізу фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

виведення рентабельності і фінансової стійкості;

вивчення ефективності використання фінансових ресурсів;

встановлення положення господарюючого суб'єкта на фінансовому ринку і кількісний вимір його фінансової конкурентоспроможності;

оцінка ступеню виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

оцінка заходів, розроблених для ліквідації виявлених нестатку і підвищення віддання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану господарюючого суб'єкта включає:

1) аналіз доходності (рентабельності);

2) аналіз фінансової стійкості;

3) аналіз кредитоспроможності;

4) аналіз використання капіталу;

5) аналіз рівня самофінансування;

6) аналіз валютних самоокупності і самофінансування.

Основним джерелом інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану підприємства служить бухгалтерський баланс: форма № 1. Баланс відображає фінансовий стан підприємства на час його складання. Щоб встановити, який вплив на стан речей, що склався, мали зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства, необхідно здійснити аналіз активу і пасиву балансу. І не тільки балансу, але і іншої фінансової звітності: форми № 2, форми № 3.

По сфері доступності інформацію можна поділити на відкриту і закриту (секретну). Інформація, що міститься в бухгалтерській і статистичній звітності, виходить за межі господарюючого суб'єкта і є відкритою. Кожний господарюючий суб'єкт розробляє свої планові показники, норми, нормативи, тарифи і ліміти, систему їхньої оцінки і регулювання фінансової діяльності. Ця інформація складає його комерційну таємницю, а інколи і «ноу-хау» [2,стр.4].

1.2. Прийоми аналізу

Аналіз фінансового стану здійснюється за допомогою наступних основних прийомів: порівняння, зведення і групування, ланцюгові підстановки, прийом різниць. В окремих випадках можуть бути використані засоби економічного та математичного моделювання (регресійний і кореляційний аналіз).

Прийом порівняння полягає в співставленні фінансових показників звітного періоду з їхніми плановими значеннями (норматив, норма, ліміт) і з показниками періоду ,що передує. Для того щоб результати порівняння забезпечили правильні висновки аналізу, необхідно встановити співставність показників ,що порівнюються, тобто їхня однорідність і спільна якість.

Співставність аналітичних показників пов'язана з порівненістю календарних термінів, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів і тощо.

Прийом зведення і групування полягає в об'єднанні інформаційних матеріалів в аналітичні таблиці, що дає можливість зробити необхідні співставлення і висновки. Аналітичні групування дозволяють в процесі аналізу виявити взаємозв'язок різноманітних економічних явищ і показників, визначити вплив найбільш істотних факторів і виявити ті чи інші закономірності і тенденції у розвитку фінансових процесів.

Прийом ланцюгових підстановок застосовується для розрахунку величини впливу окремих факторів в загальному комплексі їхнього впливу на рівень сукупного фінансового показника. Цей прийом використовується в тих випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично в формі функціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок полягає в тому, що, послідовно замінюючи кожний звітний показник базисним (тобто показником, з яким порівнюється показник ,що аналізується), всі інші показники розглядаються при цьому як незмінні. Така заміна дозволяє визначити ступінь впливу кожного фактору на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Розрахунок починаються з вихідної бази, коли всі фактори дорівнюють базисному показнику; і тому загальна кількість розрахунку завжди на одиницю більша кількості факторів, що визначають. Ступінь впливу кожного фактору встановлюється шляхом послідовного вирахування: з другого розрахунку вираховується перший; з третього – другий і т. д. Застосування прийому ланцюгових підстановок вимагає суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність полягає в тому, що в першу чергу звертається увага на ступінь впливу кількісних показників, що характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів. Обсяг доходів і затрат, в другу чергу – кількісних показників, що характеризують рівень доходів і затрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає в тому, що попередньо визначається абсолютна або відносна різниця (відхилення від базисного показника) по факторам, що вивчаються, і сукупному фінансовому показнику. Після цього це відхилення (різниця) по кожному фактору перемножується на абсолютне значення інших взаємопов’язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох факторів (кількісного і якісного), як правило, відхилення по кількісному фактору перемножують на базисний якісний фактор, а відхилення по якісному фактору – на звітний кількісний фактор.

Прийом ланцюгових підстановок і прийом різниць є різновидом прийому, що отримало назву «елімінування». Елімінування – логічний прийом, що використовується при вивченні функціонального зв'язку, при якому послідовно виділяється вплив одного фактору і виключається вплив всіх інших. Використання прийомів аналізу для конкретних цілей вивчення стану господарюючого суб'єкта ,що аналізується, складає в сукупності методику аналізу[5,стр.298].

1.3. Аналіз доходності підприємства

Доходність господарюючого суб'єкта характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник доходності – це сума прибутку (доходів). Відносний показник – рівень рентабельності. Рентабельність являє собою доходність (прибутковість) виробничо-торгівельного процесу. Її величина вимірюється рівнем рентабельності. Рівень Рентабельності господарюючих суб'єктів, пов'язаних з виробництвом продукції (товару, робіт, послуг), визначається відсотковим відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції:


, (1)


де Р – рівень рентабельності, %:

П – прибуток від реалізації продукції, грн.;

С – собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі, громадського харчування встановлюється відношенням прибутку від реалізації товару (продукції громадського харчування) до товарообігу.

В процесі аналізу вивчаються динаміка зміни обсягу чистого прибутку, рівень рентабельності і фактори, що їх визначають. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності, доходи від позареалізаційних операцій, видатки по позареалізаційним операціям, розмір податку на прибуток інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз доходності господарюючого суб'єкта проводиться в порівнянні з планом і періодом, що передує. В умовах сильних інфляційних процесів важливо забезпечити співставлення показників і виключити вплив на них підвищення цін. Аналіз проводиться по даним роботи за рік. Показники минулого року наведені до співставленності з показниками звітного року з допомогою індексації цін. Планові Показники розробляються господарюючим суб'єктом самостійно для внутрішнього користування.

Аналіз виконання планових показників дозволяє відповісти на питання: чи отримав господарюючий суб'єкт те, що планував отримати? Якщо ні, то хто винний – неефективна робота чи неефективне планування?

На величину собівартості впливають різноманітні фактори, які можна звести в дві групи.

Перша група – зовнішні фактори, що відображають загальний рівень розвитку економіки країни і які не залежать від діяльності господарюючого суб'єкта. Вплив цієї групи факторів проявляється в рівні цін на сировину, товар, матеріали, обладнання, енергоносії, тарифах на транспорт, воду та інші матеріальні послуги, ставках орендної плати, нормах амортизаційних відрахувань, відрахувань на державне соціальне страхування, на медичне страхуванню і ін.

Друга група - внутрішні фактори, безпосередньо пов'язані з результатами діяльності господарюючого суб'єкта, з підприємницькою активністю. До цих факторів відносяться обсяг виручки від реалізації, форми і системи оплати праці, підвищення продуктивності праці, покращення використання основних фондів і оборотних коштів тощо.

Аналіз собівартості доцільно проводити в двох напрямках: вивчення загального рівня собівартості і факторів, що впливають на розмір всіх або більшості елементів затрат; аналіз окремих видів затрат з метою виявлення резервів економії по конкретним елементам затрат. На рівень собівартості продукції великий вплив має виручка від реалізації продукції. Всі затрати по відношенню до обсягу виручки можна поділити на дві групи: умовно-постійні і змінні.

Умовно-постійними називаються затрати, сума яких не змінюється при зміні виручки від реалізації продукції. До цієї групи відносяться: орендна плата; амортизація основних фондів; знос нематеріальних активів; знос матеріальних і швидкозносних предметів; видатки на утримання будинків, приміщень; послуги сторонніх підприємств і організацій; затрати на підготовку і перепідготовку кадрів; затрати некапітального характеру, що пов'язані з процесом вдосконалення технології і організації виробництва; відрахування в ремонтний фонд, відрахування на обов'язкове страхування майна і інші види затрат. Умовно-постійні затрати аналізуються по абсолютній сумі.

Змінні затрати - це затрати, сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу виручки від реалізації продукції. Ця група включає: видатки на сировину; транспортні витрати; видатки на оплату праці; паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей; видатки на тару і упаковку; відрахування на державне соціальне страхування, в пенсійний фонд, на обов'язкове медичне страхування, в фонд зайнятості і ін.

Змінні затрати аналізуються шляхом співставлення рівнів затрат у відсотках до обсягу виручки.

Розмежування затрат на умовно-постійні і змінні дозволяє чітко показувати залежність між виручкою від реалізації продукції, собівартістю і розміром прибутку від реалізації продукції[1,стр10].

1.4. Аналіз фінансової стійкості

В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за принципами самофінансування, а при нестачі власних фінансових ресурсів – за рахунок позичкових коштів, дуже важливо проаналізувати фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел, оскільки саме вони впливають на запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти більші від позичених. Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позичкових коштів в активах підприємства за темпами нагромадження власних коштів в результаті господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткострокових зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами, що і є сутністю фінансової стійкості підприємства.

Стійкість фінансового стану підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються, як співвідношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період та за декілька років. У якості базових величин можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, середньогалузеві показники, значення показників найперспективніших підприємств. Крім того в якості бази порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні або критичні (порогові) з точки зору стійкості фінансового стану значення показників.

Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства та його незалежність від позикових коштів є коефіцієнт автономії, який визначається шляхом ділення суми власних коштів на загальну суму фінансування (загальний підсумок балансу) і розраховується за формулою:


(2)


Він показує, частку власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, авансованих ним для здіснення статутної діяльності. Вважається, що чим вища частка власних коштів (капіталу), тим більше шансів у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, що виникають в ринковій економіці. Мінімальне порогове значення . таке значення показника дає підстави вважати, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покритті його власними коштами. Рівень автономії цікавить не тільки саме підприємство, але і його кредиторів. Збільшення коефіцієнту автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищує гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань та розширює можливості залучення коштів ззовні.

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів, який є часткою від ділення всієї суми зобов’язань по залучених коштах на суму власних коштів:


, (3)


Цей коефіцієнт показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну грн. вкладених у активи власних коштів. Нормальним вважається співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування сформована за рахунок залучених коштів. Нормальне обмеження для цього показника менше 1.

Для збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів повинен бути обмеженим значеннями відношення мобільних коштів до вартості іммобілізованих. Цей показник називається коефіцієнтом співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів і розраховується за формулою:


, (4)


Значення цього коефіцієнту у великій мірі залежить від галузевих особливостей підприємства.

Важливою характерністю стійкості фінансового стану є також коефіцієнт маневрування, який дорівнює відношенню власних оборотних коштів до суми їх джерел формування:


, (5)


Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш або менш маневрувати цими коштами. Низьке значення цього показника означає, що значна частина власних коштів підприємства закріплена в цінностях іммобілізаційного характеру, які є менш ліквідними, тобто не можуть бути достатньо швидко перетворені на грошову готівку. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнту маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена не в основні засоби та позаоборотні активи, а в оборотні засоби. Тому збільшення коефіцієнту маневрування є бажаним, але в тих межах, в яких він можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки випереджаючому збільшенню власних джерел у порівнянні із збільшенням основних коштів, що вкладені в основні засоби, у тому випадку збільшення коефіцієнту дійсно свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства. У якості оптимальної величини коефіцієнт маневрування може бути прийнятий у розмірі ≥0,5. це означає, що менеджер підприємства та його власники повинні дотримуватися паритетного принципу вкладання власних коштів в активи мобільного та іммобілізованого характеру, що забезпечить достатню ліквідність балансу.

Крім коефіцієнта маневрування застосовують коефіцієнти мобільності всіх коштів підприємства та оборотних коштів. Перший з них визначає відношення вартості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства за формулою:


, (6)


Цей коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим вище значення коефіцієнту, тим більше у підприємства можливостей забезпечувати безперервну роботу і розраховуватись з кредиторами. Коефіцієнт мобільності оборотних коштів визначається діленням найбільш мобільної їх частини (грошових коштів) та короткострокових фінансових вкладень на вартість оборотних коштів:


, (7)

Цей коефіцієнт показує частку абсолютно готових до платежу коштів в загальній сумі коштів, спрямованих на погашення довгострокових боргів.

Одним з основних показників стійкості фінансового стану підприємства є коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування. Він дорівнює відношенню суми власних оборотних та довгострокових позичкових коштів до вартості запасів і затрат підприємства. Він обчислюється за формулою:


, (8)


Нормальне обмеження цього показника, яке підтверджується даними господарської практики, складає .

Нормальний коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними оборотними коштами визначається виходячи з того, що власними джерелами повинні бути покриті необхідний розмір запасів і затрат, а інші можна покрити короткостроковими коштами. При цьому необхідний розмір запасів і затрат в більшій мірі відповідає обґрунтованій потребі в них в ті періоди, коли швидкість їх обертання вища.

Важливу характеристику структури коштів підприємства дає коефіцієнт майна виробничого призначення, який дорівнює відношенню суми основних коштів, капітальних вкладень, устаткування, виробничих запасів на незавершені виробництва до вартості всього майна підприємства:

, (9)

Нормальним вважається таке обмеження цього показника: . Паритетний принцип вкладання коштів у майно виробничої сфери та сфери обігу створює сприятливі умови як для утворення виробничого потенціалу, так і для фінансової діяльності.

Частковими значеннями коефіцієнту майна виробничого призначення є показники, що характеризують частку основних коштів та матеріальних оборотних коштів у вартості майна.

Коефіцієнт основних коштів дорівнює відношенню основних коштів до підсумку балансу:


, (10)


При аналізі фінансового стану доцільно вивчити правильність застосування власних оборотних коштів і виявити їхню іммобілізацію. Іммобілізація власних оборотних коштів означає використання їх не за призначенням, тобто в основні засоби, нематеріальні активи і фінансові довгострокові вкладення. В умовах ринкової економіки господарюючий суб'єкт самостійно розпоряджається своїми власними і залученими коштами. Тому аналіз іммобілізації власних оборотних коштів проводиться тільки за різкого зменшення власних засобів за звітний період.

1.5. Аналіз платоспроможності та ліквідності

Наступним етапом аналізу є виявлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом співставлення наявності і надходження засобів з платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється при її аналізі за відносно короткий термін (тиждень, півмісяця). Платоспроможність вимірюється через коефіцієнт платоспроможності, що являє собою відношення грошових сум, що є в наявності, до суми негайних платежів на певну дату або на наступний період:


, (11)


де КП – коефіцієнт платоспроможності, %;

Г – грошові суми, що є в наявності, грн.;

П – сума негайних платежів, грн.

Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або більший одиниці, то це означає, що господарюючий суб'єкт платоспроможний. Якщо коефіцієнт менший за одиницю, то в процесі аналізу необхідно встановити причини нестачі платіжних засобів (зменшення зростання суми виручки, доходів, прибутку, неправильне використання оборотних коштів, наприклад, надмірні запаси сировини, товару, готової продукції і ін.).

Під кредитоспроможністю господарюючого суб'єкта розуміється наявність у нього підстав для одержання кредиту і повернення його в зазначений термін. Кредитоспроможність Позичальника характеризується його дбайливістю при розрахунках по раніше отриманим кредитам, поточним фінансовим станом і можливістю при необхідності мобілізувати грошові засоби з різноманітних джерел. Банк, перш ніж надати кредит, визначає ступінь ризику, що він готовий прийняти на себе, та розмір кредиту, що може бути наданий. Аналіз умов кредитування припускає вивчення:

1) «солідності» позичальника, що характеризується своєчасністю розрахунків по раніше отриманим кредитам, якістю наведених звітів, відповідальністю і компетентністю керівництва;

2) «спроможності» позичальника виробляти конкурентноспроможну продукцію;

3) «доходів». При цьому проводиться оцінка прибутку, що одержується банком при кредитуванні конкретних затрат позичальника, по порівнянню з середньою доходністю банку. Рівень доходів банку повинен бути пов’язаний зі ступенем ризику при кредитуванні. Банк оцінює розмір прибутку, що одержується позичальником з точки зору можливості сплати банку відсотків при здійсненні нормальної фінансової діяльності;

4) «цілі» використання крупних ресурсів;

5) «суми» кредиту. Це вивчення проводиться виходячи з проведення позичальником заходу ліквідності балансу, співвідношення між власними і позиченими коштами;

6) «погашення». Це вивчення виробляється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, наданих гарантій і використання заставного права;

7) «забезпечення» кредиту, тобто вивчення статуту і положень з точки зору визначення прав банку брати під заставу під видану позичку активи позичальника, включаючи цінні папери.

При аналізі кредитоспроможності використають цілий ряд показників. Найбільш важливими є норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність.

Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву по балансу


, (12)


де Р – норма прибутку,

П – сума прибутку за звітний період (квартал, рік), грн.;

– загальна сума пасиву, грн.

Зростання цього показника характеризує тенденцію прибуткової діяльності позичальника, його доходності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта - це спроможність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості і ліквідних засобів, тобто засобів, що можуть бути використані для погашення боргів (готівкові гроші, депозити, цінні папери, елементи оборотних коштів що реалізуються і ін.). По суті, ліквідність господарюючого суб'єкта означає ліквідність його балансу. Ліквідність Балансу висловлюється в ступені покритті зобов'язань господарюючого суб'єкта його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність господарюючого суб'єкта і припускає постійну рівність між активами і зобов'язаннями продавця як по загальній сумі, так і по термінам настання. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, що були згруповані по ступеню їхньої ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, зі зобов'язаннями продавця по пасиву, об'єднаними по термінам їхнього погашення і в порядку зростання термінів.

Ступінь перетворення поточних активів на готівку неоднаковий. Тому у вітчизняній та світовій практиці обчислюють три відносні показники ліквідності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта оперативно можна визначити за допомогою коефіцієнту абсолютної ліквідності, що являє собою відношення грошових засобів, готових для платежів і розрахунку, до короткострокових зобов'язань.


, (13)


де КАЛ – коефіцієнт абсолютної ліквідності господарюючого суб'єкта;

Г – грошові засоби (в касі, на розрахунковому рахунку, на валютному рахунку, в розрахунку, в шляху, інші грошові засоби), грн.;

Ц – цінні папери і короткострокові вкладення, грн.;

К – короткострокові кредити і позичені кошти, грн.;

3 – кредиторська заборгованість і інші пасиви, грн.

Цей коефіцієнт характеризує можливість господарюючого суб'єкта мобілізувати грошові засоби для покриття короткострокової заборгованості. Чим вищий даний коефіцієнт, тим надійніший позичальник.

Другий показник відрізняється від першого тим, що в чисельнику до раніше наведеної суми додаються суми короткострокової дебіторської заборгованості, яка є реальною до отримання. Цей показник має назву коефіцієнт ліквідності та розраховується за формулою:

, (14)


Він відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства, за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Третій показник ліквідності – коефіцієнт покриття або поточної ліквідності, в чисельнику містить ще вартість матеріально-виробничих запасів, які у випадку необхідності можна продати тобто перетворити на готівкові кошти. Однак це вже менш ліквідна стаття у порівнянні з попередніми, оскільки на реалізацію запасів знадобиться певний час. Формула розрахунку має такий вигляд:


, (15)


Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства, які оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами та при сприятливій реалізації готової продукції, а ще і продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних коштів.

Слід мати на увазі, що всі банки користуються показниками кредитоспроможності. Однак кожний з них формує свою кількісну систему оцінки, що складає комерційну таємницю банку, в розподілі позичальників на три категорії: надійний (кредитоспроможний), нестійкий (обмежено кредитоспроможний), ненадійний (некредитоспроможний). Позичальник, визнаний надійним, кредитується на загальних умовах; в цьому випадку може бути застосований пільговий порядок кредитування. Якщо позичальник виявляється нестійким клієнтом, то при укладанню кредитного договору передбачаються норми контролю за діяльністю позичальника і поворотністю кредиту (гарантія, поручительство, щомісячна перевірка забезпечення, умови заставного права, підвищення процентних ставок і ін.). Якщо позивач визнаний ненадійним клієнтом, то кредитування його здійснювати недоцільно. Банк може надати позичку тільки на особливих умовах, передбачених в кредитному договорі.

Головними причинами незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності господарюючого суб'єкта є наявність дебіторської заборгованості, особливо невиправданої заборгованості, порушення зобов'язань продавця перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів, низька ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності оборотних коштів[9,стр.45].

1.6. Аналіз використання капіталу

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміється величина прибутку на один карбованець вкладеного капіталу.

Йдеться про комплексне поняття, що включає в себе рух оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз використання капіталу проводиться по окремим його частинам, після цього робиться зведений аналіз.

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях (оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період (коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:


, (16)


де Z – оберненість оборотних коштів, днів;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

t – число днів періоду ,що аналізується (90, 360);

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку оборотних коштів по формулі:


, (17)


де КО – коефіцієнт оберненості, звороту;

Т – виручка від реалізації продукції за що аналізується період, грн.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період, що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях):


, (18)


де КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

t – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Z – оберненості оборотних коштів, днів.


Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції:


, (19)


Де КЗ – коефіцієнт завантаження засобів в обороті, коп.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

100 – перевод гривень в копійки.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів:


, (20)


де Ф – фондовіддача, грн.:

Т – обсяг виручки від реалізації продукції, грн.,

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Фондомісткість продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець виручки від реалізації продукції:


, (21)


Де ФВ – фондомісткість продукції, коп.;

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції, грн.,

100 – перевод гривень в копійки.

Зниження фондомісткості продукції свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що приходяться на одного робітника.

Маємо:


; (22) ; (23)


; (24) ; (25)


; (26) ; (27)


де В – продуктивність праці, грн.;

R – чисельність робітників, чоловік;

ФВ – фондоозброєність праці, грн.;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.

Таким чином, основною умовою зростання фондовіддачі є перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту фондоозброєності праці.

3. Ефективність використання нематеріальних активів вимірюється, як і використання основних фондів, показниками фондовіддачі і фондомісткості.

4. Ефективність використання капіталу в цілому наступна. Капітал в цілому являє собою суму оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Рівень Рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу.

Рівень Рентабельності капіталу може бути висловлений наступною формулою, що характеризує його структуру:


, (28)


де Р – рівень рентабельності капіталу, %;

П – балансовий прибуток, грн.;

Т – виручка, грн.;

КО – ккоефіцієнт оберненості засобів, обертів;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.;

ФН – фондовіддача нематеріальних активів, грн.

Дана формула показує, що рівень рентабельності капіталу знаходиться в прямій залежності від рівня балансового прибутку на 1 грн. виручки, коефіцієнта оборотності оборотних коштів, фондовіддачі основних фондів, фондовіддачі нематеріальних активів[1,стр.40].


2. Аналіз фінансового стану підприємств та шляхи його оздоровлення

Відповідно до домовленості, досягнутої на нараді в Українській спілці промисловців і підприємців у грудні 1996 р., Асоціація українських банків проаналізувала матеріали статистичної звітності Міністерства статистики і Національного банку України, пов'язані зі станом власних оборотних коштів промислових підприємств, їх використанням, можливістю видачі підприємс­твам банківського кредиту на поповнення оборотних коштів та впливу цього фактору на оздоровлення фінансового стану, пожвавлення виробничої діяль­ності галузі. Експерти АУБ, з активною участю В. Мельника та І. Самойлової, дійшли висновків:

Станом на 01.07.96 р. у цілому по промисловості України власні й прирів­няні до них кошти становили 163808 млн. грн. В основних фондах і немате­ріальних активах було розміщено 149642 млн. грн., збитки становили 2290млн. грн. Отже, власні оборотні кошти по галузі визначаються в сумі 11878 млн. грн.

Виходячи із середньомісячного обсягу виробництва промислової про­дукції за період із січня по жовтень 1996 р. в 6008 млн. грн. і загальноприй­нятої середньої норми запасів у днях — 60 днів, потреба в оборотних коштах підприємств промисловості може бути визначена в сумі 12000 млн. грн.

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що промисловість у цілому, відповідно до даних балансів на 01.07.96 р., номінальне має оборотні кошти у межах нормальної потреби (табл. 1).

Слід зауважити про вкрай незадовільне використання оборотних коштів.

Фактичне завантаження оборотних коштів на 01.07.96 р. становило 46960 млн. грн., що на 35000 млн. грн., або в 4 рази, перевищує фінансові джерела власних оборотних коштів (11878 млн. грн.), у тому числі:

  • на матеріальні запаси виділено оборотних коштів на суму 18713 млн. грн., що перевищує загальну розрахункову (нормативну) потребу в оборот­них коштах в 1,5 рази, з них: виробничі запаси і незавершене виробництво становлять 96-денний запас при загальноприйнятому показнику в 60 днів;

  • залишки готової продукції становили 4000 млн. грн., або 20-денний за­пас, виходячи з фактичного випуску продукції, при прийнятій нормі запасу — 5 днів;

  • на дебіторську заборгованість відраховано 19000 млн. грн. Ця сума в 1,6 рази перевищує загальну розрахункову потребу в оборотних коштах. Як­що врахувати діючий порядок розрахунку із застосуванням попередньої оп­лати поставки, то вся ця сума являє собою непродуктивні витрати, які важко мобілізувати для повернення.


Таблиця 1. Розрахунок наявності власних оборотних коштів підприємств промисловості за даними балансів на 01.07.96

(млн. грн.)

1. Джерела формування власних і прирівняних до них коштів:


— статутний фонд


79654


— резервний фонд


2188


— фінансування капітальних вкладень


3015


— спеціальні фонди і цільове фінансування


78613


— амортизаційний фонд


189


— нерозподілений прибуток


149


Разом:


163808


2. Вкладення коштів в основні засоби і позаобігові активи:


— основні кошти за залишковою вартістю


142804


— нематеріальні активи


518


— незавершені капітальні вкладення


6094


— довгострокові фінансові вкладення


225


— збитки поточного року


2290


Разом:


151931


3. Наявність власних оборотних коштів (п.1 — п.2)


11878


4. Розрахункова потреба в оборотних коштах


12000


5. Брак власних оборотних коштів


123


У складі матеріальних запасів і дебіторської заборгованості великий розмір становлять непотрібні, непридатні цінності та нереальні для повер­нення суми. Інвентаризація цих активів, списання неліквідних запасів та безнадійної заборгованості призведе до значного зростання збитків і реаль­ного скорочення власних оборотних коштів (табл. 2).

За 10 місяців 1996 р. грошова маса в обігу збільшилась на 16,5 % при зростанні інфляції на 36,3%. Абсолютне зростання грошової маси становило 1 млн. грн. Оскільки збільшення обсягу виробництва в умовах гіперінфляції неможливе (знецінення товару значно випереджатиме терміни виробництва), емісія (приріст грошової маси) відбуватиметься строго у межах запланованого урядом рівня інфляції. Тому навряд чи є підстави передбачити, що в 1997 р. буде допущено зростання обсягу грошової маси у великому розмірі. У всяко­му разі він не підвищиться більш як у 2 рази порівняно із 1996 р., що стано­витиме майже 2 млн. грн. Фінансові можливості банківської системи Украї­ни характеризуються даними, поданими у таблиці 3.

Виходячи з цих даних (без урахування емісії та позик зовнішніх інвес­торів), можливості вивільнення ресурсів для спрямування їх у промисловість становлять не більш як 1000 млн. грн.

Названих ресурсів не можна порівняти з фінансовими проривами, які мають місце на підприємствах промисловості (понад 35 млрд. грн.).


Таблиця 2. Дані про використання оборотних коштів промислових підприємств на 01.07.96

(млн. грн.)

1. Наявність оборотних коштів підприємств промисловості


11877


2. Оборотні кошти у запасах товарно-матеріальних цінностей, у т.ч.:


18714


— виробничі запаси


9409


— незавершене виробництво


3237


— готова продукція


4005


— товари


747


3. Дебіторська заборгованість


19290


4. Інші активи


9025


Усього вкладено коштів:


47029


Довідково:


— кредити банків


2059


— кредиторська заборгованість


31028



Таблиця З. Фінансові можливості банківської системи України

(млн. грн.)

Загальна сума ресурсів усіх комерційних банків України станом на 01.11.96, всього



7998


у тому числі залучені кошти


4348


Використано ресурсів комерційних банків, всього


7987


у тому числі:


надані кредити, всього


4837


з них — у національній валюті


3485


у тому числі:


— короткострокові


3045


— довгострокові


441


кредити промисловим підприємствам (на 01.07.96)


2059


— придбані ОДВП


1304


— обов'язкові резерви


1000



Тому прийняття загального рішення про видачу кредитів промисловим підприємствам під брак власних оборотних коштів без урахування вищевикладених положень є необґрунтованим і недоцільним.

З метою вирішення питань, пов'язаних із нормалізацією фінансового стану промислових підприємств, впливу на поліпшення виробництва і гос­подарської діяльності, вважали б за необхідне:

  1. Здійснити глибокий аналіз фінансового стану кожного підприємства окремо і визначити перспективи його подальшої діяльності, враховуючи но­менклатуру вироблюваної продукції, її якість, вартість, конкурентоспро­можність на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінити можливості підприємств, у порівняно короткі строки забезпечити стабілізацію з наступ­ним зростанням виробництва.

  2. На підприємствах, які мають підготовлений реальний план стабілізації та розвитку, провести глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей ба­лансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості. За результатами аналізу повинна бути зроблена оцінка можливостей використання та реалізації відповідних ціннос­тей і готової продукції, а також погашення дебіторської заборгованості. Слід провести реструктуризацію активів і пасивів балансу та підготувати матеріали про списання нереальних сум на збитки. Реальний фінансовий стан підприємств повинен бути ретельно перевіре­ний незалежною аудиторською організацією.

  3. Варто окремо розглянути питання про стан дебіторської і кредиторсь­кої заборгованості та визначити шляхи її ліквідації. Вважали б за доцільне для скорочення взаємної дебіторської і кредитор­ської заборгованості розробити спеціальний механізм погашення на базі век­селя з наданням цьому документові у законодавчому порядку чинності обо­в'язкового виконання.

  4. Щодо підприємств, які матимуть економічно обґрунтовані бізнес-пла­ни поліпшення свого виробництва та здійснять всю необхідну роботу для са­нації балансу і реструктуризації його статей, банками буде розглянуто питан­ня про надання кредиту, в тому числі і в іноземній валюті, за рахунок кре­дитної допомоги міжнародних фінансових організацій.

  5. Важливою обставиною у вирішенні названих питань є питання про джерела і гарантії погашення кредитів Його слід опрацювати законодавче за участю Фонду державного майна. Зокрема мається на увазі вирішення питання про надання в заставу під час видачі кредиту виробничих та інших громадських споруд підприємств, про механізм реалізації цієї застави. Як гарантії може бути розглянуто питання про надання в заставу конт­рольних пакетів акцій корпоратизованих підприємств. Гарантіями повернен­ня кредитів щодо державних підприємств можуть бути і спеціально випущені казначейські зобов'язання (векселі) з наданням їм чинності вільно оборот­них платіжних коштів.

  6. З метою стимулювання надання комерційними банками кредитів на стабілізацію і розвиток виробництва було б доцільним вирішити такі питання:

    • дозволити комерційним банкам видавати довгострокові кредити під розроблені стабілізаційні програми за рахунок скорочення на 50% обов'язко­вих резервів;

    • встановити за кредитами, які видаються за рахунок пільги щодо ре­зервів, процентну ставку на рівні 10% річних;

    • звільнити від оподаткування доходи, одержані комерційними банками від надання довгострокових кредитів[16,стр.42].

3. Аналіз фінансового стану ВП “Ременерго”

В ВП "Ременерго" входить 2 структурних підрозділи, які знаходяться в Львівській і Черкаській областях.

Черкаський механічний цех і Гельмязівська дільниця вико­нують роботи по виготовленню засобів малої механізації, а Добротвірський цех займаються ремонтом обладнання на ДРЕС і електростанціях.

1998 рік підприємство завершило з такими показниками:

Таблиця № 4. Фінансові результати 1998 р.
Показники 0диниця виміру Фактично
Обсяг товарної продукції тис. грн. 267

Середньоспискова чисельність

всього

ППП


чол.



70

69

0бсяг реалізованої продукції тис. грн. 348
Собівартість реалізованої продукції тис. грн. 271
Прибуток від реалізації тис. грн. 19
Балансовий прибуток тис. грн. 31
Продуктивність праці грн. 4,97
Рентабельність витрат % 7,01

ТРУД

Заробітна плата виплачувались по тарифним ставкам, посадовим окладам і відрядним розцінкам згідно з галузевою тарифною угодою та "Положення пре оплату праці, та "Положення про преміювання". Середньоспискова чисельність всього персоналу за І998 рік - 70 чоловік.

У 1998 році на оплату праці використано 135283,2 грн. Середня заробітна плата по підприємству на 1-го працюючого - 159,79 грн. Середня заробітна плата 1-го працюючого ППП в 1998 році - І60,42 грн.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Для виробництва засобів малої механізації і послуг стороннім організаціям, підприємство через службу матеріально-технічного забезпечення придбало металопрокат, інструменти, комплектуючі, спецодяг і др. матеріали безпосередньо по прямим зв'язкам з заводами-виготовлювачами і АО "Черкасголовпостач".

Підприємство має своє складське господарство, яке складає­ться із матеріального складу, в кількості 1 площадки зовнішнього складування.

Стан складського господарства задовільний.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОТУЖНОСТІ ТА СТАН УСТАТКУВАННЯ

Потужність підприємства характеризується наступними даними із наявності виробничих верстатів із них:

токарних верстатів 8 одиниць

фрезерних верстатів 7

строгальних верстатів 4

сверлільних верстатів 8

заточних верстатів 7

прес-ножиць 5

ножиць-гильотін 3

підйомно-транспортне 4

обладнання електрозварювальне 10

Устаткування має задовільний стан, відповідає умовам праці та техніки безпеки.

30% обладнання потребує необхідних вкладень для виконання поточних ремонтів. Середній вік устаткування складає 10-20 років.

3. 1. Аналіз доходності.

Один із основних фінансових показників плану та оцінки господарської діяльності підприємств є прибуток. Прибуток – показник, який найбільш чітко відображає ефективність виробництва, об’єм і якість виготовленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

Прибуток – абсолютний показник дохідності. Відносний показник інтенсивності виробництва є рентабельність. Рентабельність відображає рівень дохідності відносно відповідної бази. Підприємство є рентабельним, якщо суми виручки від реалізації продукції досить не тільки для покриття витрат на виробництво та на реалізації, а й на утворення прибутку.

Аналіз дохідності господарського об’єкта проводиться порівнюючи звітний та передуючий звітному роки.

Аналіз доходності за 1996 та 1997 р.р. підприємства «Ременерго» приведений в таблиці №5. Дані таблиці №5 показують, в порівнянні з 1996р., в 1997 р. прибуток від реалізації збільшився на 3,1 тис грн. (з 43,6 тис. грн. до 46, 7 тис. грн.), або на 7,1 %.

Це сталося в результаті дії наступних факторів:

  1. Збільшення обсягу виручки від реалізації на 268,8 тис. грн. (з 225,2 до 494 тис. грн.) – збільшило прибуток на 52,04 тис. грн.:


19,36% * 268,8 / 100% = 52,04 тис. грн.,


де 19,36 % – процентне відношення прибутку від реалізації до виручки у 1996 р.

  1. Зростання рівня собівартості на 9,9 % (з 63,99% до 73,89%), що в свою чергу, відповідно зменшило суму прибутку на 48,9 тис. грн.:


9,9% * 494000 / 100 = 48,9 тис. грн.


  1. Збільшення рівня ПДВ на 0,01% ( з 16,65% до 16,66%), призвело до зменшення суми прибутку на 49 грн.

Всього по прибутку від реалізації продукції:


52,04 – 48,9 – 0,049 = 3,091 грн.


Різниця в 9 грн. з сумою 3100 грн. пояснюється округленням цифр при розрахунках.

Аналіз доходності за 1997 та 1998 р.р.

Прибуток від реалізації збільшився на 27,7 тис. грн. (з 46,7 тис. грн.. до 19 тис. грн..).

Це сталося в результаті дії наступних факторів:

  1. Зменшення обсягу виручки від реалізації на 146 тис. грн. – зменшило прибуток на 13,797 тис. грн.:


9,45% * 146 / 100% = 13,797 тис. грн.,


де 9,45 % – процентне відношення прибутку від реалізації до виручки у 1996 р.

  1. Зростання рівня собівартості на 3,98 % – зменшило суму прибутку на 13,85 тис. грн.:


3,98% * 348 / 100 = 13,85 тис. грн.


  1. Збільшення рівня ПДВ на 0,01% призвело до зменшення суми прибутку на 34,8 грн.

Зменшення прибутку на 27,7 тис. грн. сталося внаслідок наступних дій:


13,797 + 13,85 + 0,034 = 27,6818 тис. грн.


Різниця в 19 грн. пояснюється округленням цифр при розрахунках.

Рентабельність показує скільки прибутку приходиться на 1 грн. реалізованої продукції.

Рентабельність розраховується за формулою (1):


Р96 = 43,6 / 144,1 * 100% = 30,26%;

Р97 = 46,7 / 365 * 100% = 12,79%;

Р98 = 19 / 271 * 100% = 7,01%;


Негативним результатом роботи є зниження рівня рентабельності в 1997 р. в порівнянні з 1996 р. на 17,47 % (з 30,26% до 12, 79%), і 1998 р. в порівнянні з 1997 р. на 5,78 % ( з 12,79% до 7,01%). Це означає, що підприємство “Ременерго” в 1997 р. отримало прибутку на кожну 1 грн. витрат на виробництво продукції на 17,47 грн. менше, ніж у 1996 р., і в 1998 р. – на 5,78 грн. менше, ніж у 1997 р.

Таким чином величина прибутку який могла отримати наша організація у 1997 р. склала 59,385 тис. грн.:


16,27 * 365000 / 100 = 59,385 тис. грн.,


а у 1998 р. – ця сума склала 15,908 тис. грн.:


5,87 * 271000 / 100 = 15,907 тис. грн.


Таблиця № 5. Аналіз доходності ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2


494


+268,8


+119,4%


348


146


29,56%

ПДВ, тис грн.

37,5

82,3

44,8

+119,47%

58

24,3

29,56%

ПДВ у процентах до виручки, %

16,65


16,66


+0,01


+0,06%


16,67


+0,01


+0,06%

Собівартість,

тис. грн.


144,1


365


+220,9


+153,3%


271


94


25,75%

Собівартість у процентах до виручки, %

63,99


73,89


+9,9


+15,47%


77,87


+3,98


+5,39%

Прибуток від реалізації, тис. грн.

43,6


46,7


+3,1


+7,11%


19


27,7


59,31%

Прибуток у процентах до виручки, %

19,36


9,45


9,91


51,19%


5,46


3,99


42,22%


3. 2. Аналіз фінансової стійкості

Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства та його незалежність від позичкових коштів є коефіцієнт автономії, що розраховується за формулою (2). Для 1996 р. коефіцієнт автономії дорівнює:


Ка = 665,1 / 850,1 = 0,7824.


Коефіцієнт автономії для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №6

Коефіцієнт автономії за 1997 р. залишився незмінним, а за 1998 р. знизився на 5,6 %. Це було викликано зменшенням суми власних коштів на 23 тис. грн. (з 667 тис. грн. до 644 тис. грн.).

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів, який розраховується за формулою (3):


Кз/в96 = 185 / 665,1 = 0,278.


Як у 1997 р., так і у 1998 р. незначне зростання Кз/в на 27,1 % (з 0,28 до 0,356), відображає перевищення величини позикових коштів над власними джерелами їх покриття. Це пов’язане зі збільшенням суми зобов’язань по залучених коштах: у 1997 р. на 2 тис. грн., у 1998 р. – на 29 тис. грн.

Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів розраховується за формулою (4). Для 1996 р. дорівнює:


Км/ім = (342,8 + 167,1) / 340,2 = 1,499.


Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №7.

За 1997 р. та 1998 р. ми маємо підвищення коефіцієнту співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів. Підвищення межі мінімальної фінансової стабільності є позитивним ефектом.

Важливою характерністю стійкості фінансового стану є коефіцієнт маневрування, який розраховується за формулою (5):


Км96 = (665,1 – 340,2) / 665,1 = 0,488.


Коефіцієнт маневрування для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №7.

За 1997 р. коефіцієнт маневрування збільшився відповідно на 9,6 % та 4,9 %, що є позитивним фактором. Збільшення коефіцієнту маневрування говорить про збільшення мобільності власних коштів ВП “Ременерго” та розширення свободи в маневруванні цими засобами.

Коефіцієнт мобільності розраховується зо допомогою формул коефіцієнтів мобільності всіх коштів підприємства та оборотних коштів (6),(7). Для 1996 р. коефіцієнт мобільності всіх коштів підприємства ВП “Ременерго” дорівнює:


Кмс96 = (165,2 + 167,1) 850,1 = 0,5998.


Коефіцієнт мобільності всіх коштів підприємства для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №7.

У 1997 р. та 1998 р.р. коефіцієнт мобільності всіх коштів підприємства у порівнянні з попереднім збільшувався і там, і там на 6,2 %. Чим вище значення коефіцієнту, тим більше у підприємства можливостей забезпечувати безперервну роботу і розраховуватися з кредиторами.

Для 1996 р. коефіцієнт мобільності оборотних коштів підприємства дорівнює:


Кмо96 = 5,9 / (167,1 + 342,8) = 0,0012.


Коефіцієнт мобільності оборотних коштів підприємства за 1997 р. вдвічі зменшився, у порівнянні з 1996 р. Це трапилося внаслідок зменшення вдвічі коштів на розрахунковому рахунку. У 1998 р. коефіцієнт мобільності оборотних коштів підприємства збільшився на 0,001 (з 0,006 до 0,007), внаслідок незначного підвищення розміру суми на розрахунковому рахунку на 1000 грн. (з 3 тис. грн. до 4 тис. грн.).

Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування розраховується за формулою (8). Для 1996 р. складає:


Кзат96 = (665,1 – 184,6) / 342,6 = 1,402.


Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №7.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування за 1997 р. знизився з 1,402 до 0,888 і є нижчим за значення нормативного обмеження (1,00), це говорить про недостатнє забезпечення запасів і затрат власними джерелами формування.

У 1998 р. коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування зріс з 0,888 до 1,056. Це значення майже дорівнює нормативному обмеженню, це означає, що коштів для покриття запасів і затрат власними джерелами формування, ледь вистачає.

Важливу характеристику структури коштів підприємства дає коефіцієнт майна виробничого призначення, який розраховується за формулою (9). Для 1996 року він дорівнює:


Квм96 = (340,2 + 167,1) / 850,1 = 0,897.


Коефіцієнт майна виробничого призначення для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці № 7.

У 1997 р. коефіцієнт майна виробничого призначення знизився з 0,597 до 0,529 (на 11,4 %). Величина свідчить про зменшення частки майна виробничого призначення до вартості всього майна ВП “Ременерго”, і показник ледве перекрив значення нормального обмеження.

У 1998 р. ситуація покращилася і коефіцієнт майна виробничого призначення збільшився з 0,529 до 0,608 (на 14,9 %).

Коефіцієнт вартості основних засобів у майні підприємства розраховується за формулою (10). Для 1996 р. він дорівнює:


Коз96 = 340 / 850,1 = 0,39995


Коефіцієнт вартості основних засобів у майні підприємства для 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати наведені в таблиці №.7

За 1997 та 1998 р. спостерігається тенденція зниження коефіцієнту вартості основних засобів підприємства на 9,25 % та 10,74 % відповідно. Це відбувається за рахунок зменшення частки основних фондів до вартості майна ВП “Ременерго”.

Аналіз фінансової стійкості показаний у таблиці № 7.

Таблиця № 7. Аналіз показників фінансової стійкості ВП “Ременерго”.

Показник Нормативне обмеження коефіцієнту 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Коефіцієнт автономії

0,5


0,782


0,782


–––


––-


0,738


0,044


5,6%

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів

1


0,278


0,28


0,002


+0,7%


0,356


+0,076


+27,1%

Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів

–––


1,499


1,755


+0,256


+17%


2,08


+0,33


+18%

Коефіцієнт маневрування

0,5


0,488


0,535


+0,047


+9,6%


0,561


+0,26


+4,9%

Коефіцієнт мобільності всіх коштів

–––


0,6


0,637


+0,037


+6,2%


0,676


+0,039


+6,2%

Коефіцієнт мобільності оборотних коштів

–––


0,012


0,006


0,0006


50%


0,007


+0,001


+1,2%

Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування

0,6-0,8


1,402


0,888


0,512


36,7%


1,056


+0,168


+18,9%

Коефіцієнт майна виробничого призначення

0,5


0,597


0,529


0,068


11,4%


0,608


+0,079


+14,9%

Коефіцієнт вартості основних засобів у майні підприємства

–––


0,400


0,363


0,037


9,25%


0,324


0,035


10,74%

3. 3. Аналіз платоспроможності

Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом співставлення наявності і надходження засобів з платежами першої необхідності. Платоспроможність вимірюється через коефіцієнт платоспроможності.

Коефіцієнт платоспроможності розраховується за формулою (11). За 1996, 1997, 1998 р.р. коефіцієнт платоспроможності дорівнює відповідно:

Кп96 = 167,1 / 185 = 0,903;

Кп97 = 142 / 187 = 0,759;

Кп98 = 248 / 229 = 1,083.

Як видно з розрахунків, у 1997 р. сталося зниження коефіцієнту платоспроможності на 15,95%. Як у 1996 р., так і у 1997 р. коефіцієнт платоспроможності менше одиниці, це свідчить про неможливість покривати короткострокові платежі тим, що є в наявності.

У 1998 р. коефіцієнт платоспроможності дорівнює 1,083, це означає, що ВП “Ременерго” є платоспроможним підприємством. Але платіжних коштів вистачає лише для покриття термінових платежів.

Тепер перейдемо до розгляду кредитоспроможності. Найважливішими показниками кредитоспроможності є абсолютна ліквідність, ліквідність та коефіцієнт покриття.

Абсолютна ліквідність розраховується за формулою (13).За 1996, 1997, 1998 р.р. абсолютна ліквідність дорівнює відповідно:


Кал96 = 5,9 / 185 = 0,032;

Кал97 = 3 / 187 = 0,016;

Кал98 = 4 / 229 = 0,018.

Цей коефіцієнт показує яку частку короткострокової заборгованості підприємство зможе покрити в найближчий час. По ВП “Ременерго” за всі роки, найбільш мобільної частини оборотних коштів (грошові кошти, довгострокові цінні папери) не вистачить для негайного покриття короткострокових зобов’язань.

Коефіцієнт ліквідності відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства. при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт ліквідності розраховується за формулою (14). За 1996, 1997, 1998 р.р. коефіцієнт ліквідності дорівнює відповідно:

Кл96 = 167,1 / 185 = 0,903;

Кл97 = 142 / 187 = 0,759;

Кл98 = 248 / 229 = 1,083.

Як бачимо у 1997 р. стан покриття дебіторської заборгованості дещо знизився, а у 1998 р. не лише стабілізувався (нормативне обмеження ≥0,8), а відбулося підвищення значення показника коефіцієнту ліквідності.

Коефіцієнту ліквідності залежить від швидкості документообігу в банках країни, своєчасного оформлення банківських документів, термінів надання комерційного кредиту окремим покупцям, їх платоспроможності та інших причин.

Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства, які оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами, та при сприятливій реалізації готової продукції, а також продажу, у разі необхідності, інших елементів матеріальних оборотних коштів.

Коефіцієнт покриття розраховується за формулою (15). За 1996 р. коефіцієнт покриття дорівнює:

Кпок96 = 167,1 / 185 = 0,903;

Для 1997 та 1998 р.р. розрахунок проводиться аналогічно, результати занесено до таблиці №. 8.

Таблиця № 8. Аналіз показників фінансової стійкості ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Коефіцієнт покриття

2,756


2,909


+0,153


+5,6%


2,576


0,333


11,46%

Нормативне обмеження показника ≥ 2.

У 1997 р. спостерігалось підвищення та досить високі можливості ВП “Ременерго” покрити свої зобов’язання. Але значне перевищення оборотного капіталу над короткостроковими зобов’язаннями свідчить про те, що підприємство має більше фінансових ресурсів, ніж йому потрібно. А значить підприємство перетворить кошти в непотрібно поточні активи. Підприємству в цей час вигідно вкладати кошти в запаси товарно-матеріальних цінностей або надавати відстрочку платежу за продукцію покупцям.

У 1998 р. спостерігається стабілізація стану платоспроможності.

3.4. Аналіз використання капіталу

Для проведення аналізу використання капіталу необхідно визначити ефективність використання оборотних та основних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів.

Для проведення аналізу використання оборотних коштів необхідно розрахувати оберненість оборотних коштів, коефіцієнт оберненості оборотних коштів, коефіцієнт завантаження, фондовіддачу та фондоємкість.

Оберненість оборотних коштів за 1996 р. розраховується за формулою (16).:


Z96 = 24,083 * 360 / 225,2 = 38,5 днів.


Оберненість оборотних коштів за 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати занесено до таблиці №9

Коефіцієнт оберненості коштів розраховується за формулою (17). КО для 1996 р.:


КО = 360 / 38,5 = 9,35 об.


Коефіцієнт оберненості за 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, розрахунки занесено до таблиці №9.

Коефіцієнт завантаження розраховується за формулою (19). Кз для 1996 р.:


Кз = 24,083 / 225,2 * 100 = 10,69 коп.;


Для Кз за 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно розрахунки занесено до таблиці №9..

Таблиця № 9. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2


494


+268,8


+119,4%


348


146


29,56%

Кількість днів

аналізую чого

періоду, днів


360


360


–––


–––


360


–––


–––

Денна виручка,

тис. грн.


0,626


1,372


+0,746


+119%


0,967


0,405


29,56%

Наявність власних

оборотних коштів,

тис. грн.


289


355


+66


+22,84%


322


33


9,3%

Середній залишок

оборот. коштів,

тис. грн.


24,083


29,583


+5,5


+22,84%


26,833


2,75


9,3%

Тривалість одного

обороту, днів


38,5


21,6


16,9


43,9%


27,8


+6,2


+27,8%

Коефіцієнт

оберненості коштів


9,35


16,67


+7,32


+78,3%


12,98


3,69


22,14%

Коефіцієнт

завантаження, коп.


10,69


5,99


4,7


43,97%


7,71


+1,72


+28,71%


За даними таблиці №9 оберненість оборотних коштів “Ременерго” за 1997 р. в порівнянні з 1996 р. зменшилось на 16,9 днів. це привело до збільшення коефіцієнта оберненості на 78,3%, і до зниження коефіцієнта завантаження на 4,7 коп. (з 10,69 до 5,99 коп.).

Зміна швидкості обертання оборотних коштів була досягнута результаті взаємодії двох факторів: збільшення виручки на 268,8 тис грн.. (з 225,4 до 492 тис. грн.) та збільшення середнього залишку оборотних коштів на 5,5 тис. грн. Вплив кожного з цих факторів на загальне прискорення оберненості оборотних коштів характеризується таким чином:

1. Зростання об’єму виручки прискорив оберненість оборотних коштів на 20,94 днів:


24085 / 1372 – 38,5 = –20,94 днів


2. Збільшення середнього залишку оборотних коштів на 5,5 тис. грн. затягнуло оберненість коштів на 4,009 днів:


5,5 / 1,372 = 4,009 днів;


Всього – 20,94+4,009 = – 16,937 дня.

Прискорення оберненості оборотних коштів на 16,9 дня звільнило з обороту грошові засоби на суму 23,187 тис. грн.:


  • 16,6 * 1,372 = – 23,187 тис. грн.


Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оберненості оборотних коштів, можна визначити, використовуючи коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Так, якщо в 1996 р. для отримання 1 грн. виручки було затрачено 10,69 коп., то в 1997 р. – лише 5,99 коп. Таким чином, загальна сума економії оборотних коштів із всього об’єму виручки складає 23,218 тис. грн.:


  • 4,7 * 494000 / 100 = – 23,218 тис. грн.


Різниця в 31 грн. пояснюється округленням цифр при розрахунках.

З таблиці №9 видно, що оберненість оборотних коштів «Ременерго» за 1998 р. в порівнянні з 1996 р. збільшилось на 6,2 днів. Це призвело до зменшення коефіцієнту оберненості на 3,69 ( з 16,67 до 12,98 днів), та збільшення коефіцієнту завантаження на 1,72 коп.

Зміна швидкості оберту оборотних коштів була наслідком зменшення об’єму виручки на 146 тис. грн.. та на 2,75 тис. грн. зменшення середнього залишку оборотних коштів. Вплив цих факторів на прискорення оберненості коштів характеризується таким чином:

  1. Зменшення виручки уповільнило оберненість оборотних коштів на 8,99 днів:

29,583 / 0,967 – 21,6 = 8,99 днів;


  1. Зменшення середнього залишку оборотних коштів на 2,75 тис. грн.. прискорило на 2,66 днів:


  • 2,75 / 0,967 = – 2,66 днів.


Всього = 8,99 – 2,66 = 6,33 дня.

Уповільнення оберненості оборотних коштів на 6,2 дні, додатково ввело в обіг грошових засобів на суму 5,995 тис. грн.:


6,32 * 0,967 = 5,995 тис. грн.


В порівнянні з 1997 р. (5,99 коп.) у 1998 р. для отримання 1 грн. виручки було затрачено 7,71 коп. Сума збільшення об’єму оборотних коштів в об’ємі виручки складає 5985,6 грн.:


1,72 * 348000 / 100 = 5985,6 грн.


Різниця в 10 грн. обумовлена округленнями при розрахунках.

Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі та фондоємкості.

Фондовіддача основних фондів розраховується за формулою (20). Для 1996 р. фондовіддача дорівнює:


Ф96 = 225,2 / 336 = 0,67


Для 1997 та 1998 р.р. фондовіддача розраховується аналогічно, результати занесені в таблицю №10.

Фондоємкість знаходиться за формулою (21). Для 1996 р. фондоємкість дорівнює:


Фє96 = 336 / 225,2 * 100 = 149.


Для 1997 та 1998 р.р. років розрахунок проводиться аналогічно, результати занесено до таблиці №10.

Таблиця № 10. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2


494


+268,8


+119,4%


348


146


29,56%

Вартість основних фондів,тис. грн.

336


306


30


8,93%


279


27


8,82%

Фондовіддача, грн..

0,67


1,67


+1,0


+149%


1,25


0,42


25,15%

Фондоємкість,

коп..


149


61,9


87,1


58,46%


80,2


+18,3


+29,56%


За даною таблицею №10 фондовіддача основних фондів у 1997 р. в порівнянні з 1996 р. збільшилася на 1 грн., що у свою чергу знизило фондоємкість на 87 коп. Це позитивно характеризує фінансовий стан і показує на ефективне використання основних фондів.

В свою чергу, зменшення фондовіддачі за 1998 р. в порівнянні з 1997 р. на 42 коп., призвело до збільшення фондоємкості на 18,3 коп., що в свою чергу знизило ефективність використання основних фондів, збільшивши витрати на суму 63,684 тис. грн.:


18,3 * 348000 / 100 = 63684 грн.


Як ми уже зазначали, показник фондовіддачі тісно пов’язаний з продуктивністю праці та фондоозброєністю.

Продуктивність праці розраховується за формулою (22). Для 1996 р.:


В = 225,2 / 70 = 3,217 тис грн.


Для 1997 та 1998 р.р. продуктивність праці розраховується аналогічно, результати занесені в таблицю № 11.

Фондоозброєність розраховується за формулою (26). Для 1996 р.:


Фв = 336 / 70 = 4,8 тис грн.


Для 1997 та 1998 р.р. фондоозброєність розраховується аналогічно, результати занесені в таблицю № 11.

Таблиця № 11. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2


494


+268,8


+119,4%


348


146


29,56%

Вартість основних фондів,тис. грн.

336


306


30


8,93%


279


27


8,82%

Фондовіддача основ.фондів, грн.

0,67


1,67


+1,0


+149%


1,25


0,42


25,15%

Фондоозброєність праці одного середньоспискового робітника, тис. грн.

4,8


4,37


0,43


8,96%


3,99


0,38


8,7%

Середньоспискова

чисельність, чол.


70


70


–––


–––


70


–––


–––

Продуктивність праці одного середньоспискового робітника, тис. грн.

3,2


7,057


+3,857


+120,5%


4,97


2,09


29,57%


З таблиці видно, що у 1997 р. збільшення продуктивності праці на 120,9% призвело до збільшення фондовіддачі основних фондів на 149%.

У 1998 р. ситуація змінюється протилежно і зменшення продуктивності призводить до зменшення фондовіддачі.

Ефективність використання капіталу.

Як вже зазначалося, капітал в цілому представляє собою суму оборотних коштів, основних коштів та нематеріальних активів. Ефективність використання капіталу характеризується його рентабельністю (формула (28)):


Р96 = 29,1 * 100 / 225,2 * 1 / (1 / 9,35 + 1 / 0,67) = 8,08 %.


Рівень рентабельності капіталу за 1997 та 1998 р.р. розраховується аналогічно, результати занесено до таблиці №12.

Таблиця № 12. Аналіз оберненості оборотних коштів ВП “Ременерго”.

Показник 1996р. 1997р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

1998р.

Абсолютна

різниця

Відносна

різниця

Виручка, тис. грн.

225,2


494


+268,8


+119,4%


348


146


29,56%

Балансовий прибуток

29,1


63


+33,9


+116,5%


31


32


50,8%

Балансовий прибуток у % до виручки

12,2%


12,75%


0,21


1,32%


8,91


3,84


30,12%

Вартість основних фондів, тис. грн.

336


306


30


8,93%


279


27


8,82%

Середній залишок

оборот.коштів,

тис. грн..


24,083


29,583


+5,5


+22,84%


26,833


2,75


9,3%

Фондовіддача основ.фондів, грн.

0,67


1,67


+1,0


+149%


1,25


0,42


25,15%

Коефіцієнт

оберненості оборотних коштів


9,35


16,67


+7,32


+78,3%


12,98


3,69


22,14%

Загальна сума капіталу

360,083


335,583


24,5


6,8%


305,833


29,76


8,87%

Рівень рентабельності

8,08


8,4


0,32


+3,96%


7,81


0,69


7,024%


Підвищення рівня рентабельності капіталу у 1997 р. на 3,96 5 пов’язано зі збільшенням середнього залишку оборотних коштів та збільшення балансового прибутку на 33,9 тис. грн. (з 29,1 тис. грн. до 63 тис. грн.).

У 1998 р. зниження рівня рентабельності пов’язане з підвищенням собівартості продукції на 5,39 % (з 73,89% до 77,87% частки у виручці), зниженням коефіцієнту оберненості оборотних коштів з 16,67 до 12,98 та зниженням балансового прибутку на 32 тис. грн.


ВИСНОВОК

За результатами проведеної оцінки фінансового стану можна зробити висновок, що перед підприємством постала проблема виживання. Його фінансова політика вирішує короткострокові задачі, які дають позитивні результати лише сьогодні з можливим негативним ефектом у майбутньому, що багато у чому пояснюється відсутністю фінансової стратегії.

Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової си­туації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності, конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємст­ва, засоби його оздоровлення нагадуватимуть лише тимчасову "косметичну" операцію. Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства — запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

Про поглиблення кризи свідчить той факт, що у 1997 р. 44% усіх госпо­дарських структур працювали збитково, у тому числі в промисловості — 42%. вони зазнали 3,5 млрд. грн. збитків. Загострення кризової ситуації по­чалося у 1993 р., коли збитковим було кожне дванадцяте підприємство. Ця тенденція тривала і в наступні роки: у 1994 р. — кожне дев'яте, у 1995 р. — кожне п'яте, у 1996 р. — кожне четверте. Рівень рентабельності у промисло­вості протягом 1997 р. зменшився з 9 до 6%. Кредиторська заборгованість зросла на 28,4%, у тому числі між підприємствами України на 27,5%, і в промисловості становила 46 млрд. грн.[13,стр.86].

Заходи щодо зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення мою фінансів. Як доречно зазначив Я Корнаї; "Половинчастість одного комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних половинчастих результатів дорівнює не сумі п'яти повноцінних успіхів, а скоріше п'яти повним поразкам"[16,стр.86]. Кризовий фінансовий стан, в якому опи­нилася значна частина промислових підприємств України в період політич­ної та економічної трансформації, потребує застосування жорстких, але вод­ночас ефективних заходів, спрямованих на зміцнення фінансової сталості.)

Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі гру­пи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впли­вають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової ста­лості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансово­го менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допо­могою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифіка­ції, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необ­хідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обґрунтування перс­пективних цілей і способів їхнього досягнення.

Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на особли­востях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над еконо­мічними. В цих умовах інженерному корпусу необхідно протиставити як ба­ланс досить консервативний фінансовий менеджмент.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структу­ри: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відпо­відно управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у тео­ретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна ін­терпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Насправді, на нашу думку, ефективне управління фінансовою сталістю перебуває у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.

На перший погляд, проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рі­вень, який залежить переважно від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Політика зміцнення фінансової сталості в контексті антикризового управління фінансами підприємства пот­ребує організації стратегічного управління фінансовою сталістю.

Загалом стратегічне управління фінансовою сталістю — це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що постійно змінюються,) тобто це сфера діяльності вищого управлінського пер­соналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки влас­ного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства".

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 1.

Особливістю цього процесу є:

  • неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого перева­жають неструктуровані завдання;


I

Діагностування та структуризація проблеми


II

Стратегічний аналіз фінансової сталості підприємства


III

Визначення стратегічних альтернатив управління фінансовою сталістю


IV

Вибір стратегії управління фінансовою сталістю


V

Контроль і оцінка стратегії управління сталістю


Рисунок 1. Процес стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства.

  • високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);

  • наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;

  • критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені й уточню­ються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової ста­лості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внут­рішніх та зовнішніх механізмів.

Важливою ланкою у процесі управління є стратегічний аналіз фінансової сталості, який повинен спиратися на сучасне методологічне забезпечення економічного аналізу. Його першочергове завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків між рівнем фінансової сталості підприємства та факто­рами, які його формують. Аналіз повинен бути цілеспрямованим, об'єктив­ним і системним.

Завданням третього етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив управління фінансовою сталістю, їхнє обґрунтування. Вищий управлінський персонал на цьому етапі повинен проаналізувати усі слабкі та сильні сторо­ни кожної з альтернативних стратегій.

На четвертому етапі з усіх можливих стратегій обирається одна стратегія управління фінансовою сталістю підприємства, розробляється стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових менеджерів.

П'ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконан­ням стратегії.

У теорії та практиці фінансового менеджменту виділяють три типи сис­тем управління:— управління в умовах відносно спокійного та сталого зовнішнього і внутрішнього середовища;

  • управління в умовах динамічного зовнішнього середовища;

  • управління в умовах кризової ситуації.

В умовах трансформації економіки України управління фінансовою ста­лістю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації.

Таким чином, стратегія управління фінансовою сталістю повинна відпо­відати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і перед­бачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаобо­ротних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реаліза­цію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансу­вання свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації подат­кових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефек­тивніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потре­бами підприємства.

Ефективність стратегічного управління фінансовою сталістю багато у чо­му залежить від використання захисних механізмів, серед яких хочемо виді­лити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування. Профілак­тика ризику зниження фінансової сталості повинна проводитись у чотирьох напрямках: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування. Уникнення ризику зниження фінансової сталості підприємства можливе лише за раху­нок: відмови від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за якими надзвичайно високий і не відповідає критеріям ефективної фінансової полі­тики підприємства; зниження питомої ваги позичкових фінансових ресурсів у господарському обороті; підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів.

У тих випадках, коли не можна взагалі уникнути ризику зниження рівня фінансової сталості підприємства, його мінімізація досягається шляхом от­римання від контрагентів певних гарантій при наданні їм комерційного кре­диту та скороченні переліку форс-мажорних обставин у контрактах із покуп­цями готової продукції, що дасть можливість, у свою чергу, суттєво знизити ризик виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.

Диверсифікація ризику зниження фінансової сталості підприємства мо­же реалізуватися шляхом диверсифікації:

  • портфеля цінних паперів;

  • валютного портфеля за рахунок вибору для проведення зовнішньо­економічних операцій кількох видів валют;

  • депозитного портфеля за рахунок розміщення великих сум тимчасово вільних коштів на депозитне зберігання у кількох банках при збереженні умов їхнього розміщення.


За рахунок встановлення відповідних фінансових нормативів можна здійснювати лімітування ризику зниження фінансової сталості підприємства. Вони, наприклад, можуть включати:

  • мінімальну частку (%) високоліквідних активів у складі майна під­приємства;

  • граничний рівень (%) позикових коштів у господарському обороті;

  • максимальний розмір депозитного вкладу, розміщеного в одному банку.

Розглянувши принципові ознаки профілактичних заходів, спрямованих на зниження ризику втрати фінансової сталості, хочемо зауважити, що вони можуть суттєво вплинути на ймовірність його виникнення, але не можуть повністю нейтралізувати його. Тому підприємствам, на нашу думку, слід узя­ти на себе функцію страхування ризику зниження фінансової сталості.

Система заходів внутрішнього страхування ризиків зниження фінансової сталості забезпечить нейтралізацію негативних явищ у процесі економічного розвитку підприємства. Розглянемо основні можливі напрямки внутрішнього страхування ризиків зниження фінансової сталості підприємства:

1. Резервування частини фінансових ресурсів для забезпечення подо­лання негативних фінансових наслідків. Таке резервування фінансових ре­сурсів повинно здійснюватися у вигляді:

  • формування страхового фонду підприємства у відповідності з вимога­ми чинного національного законодавства та статуту підприємства;

  • формування цільових резервних фондів;

  • формування резервних сум фінансових засобів у процесі розробки фі­нансових планів;

  • використання залишків прибутку як резерву для ліквідації негативних наслідків окремих фінансових ризиків, які, у свою чергу, негативно вплива­ють на рівень фінансової сталості підприємства.

2. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок формування відповідної системи отримання додаткового доходу за ризиковими операціями понад рівень, якого можуть досягти не ризикові фінансові операції.

3. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок системи штрафних санкцій, які повинні у повному обсязі компенсувати фі­нансові збитки підприємства.

Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизня­них підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.


Список використаної літератури:

  1. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1998.

  2. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1998.

  3. Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М., 1995.

  4. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. – К., 1992.

  5. Коваль В.В. Фінансовий аналіз. – К., 1996.

  6. Ковалева А.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1999.

  7. Козлова О.И. Оценка кредитоспособности предприятия. – М., 1993.

  8. Кондраков М.П. Основы финансового анализа. – М., 1998.

  9. Кравченко М.И. Анализ финансового положения предприятия. – М., 1994.

  10. Крейнина А.С. Анализ финансового состояния предприятия. – М., 1995.

  11. Остаков В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры связаные с банкротством. – М., 1995.

  12. Панков Д.А. Современная методика анализа финансового положения предприятия. – М., 1995.

  13. Плиса В. І. Зміцнення фінансової сталості підприємства // Фінанси України. 1998, №5, стор. 96-98.

  14. Русак В.А. Фінансовий аналіз господарських суб’єктів. – М., 1997.

  15. Сависько В.Г. Аналіз фінансового стану підприємства. – К., 1993.

  16. Сугоняко О. А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його оздоровлення // Фінанси України. 1997, №9, стор. 73-76.

  17. Хедервик К. Финансово-экономический анализ деятельности предприятия. – М., 1996.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧННЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА «ФІНАНСІВ»


КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Фінансовий менеджмент»

на тему:

“ФІНАНСОВІ МЕТОДИ ЗБІЛЬШЕННЯ КАПІТАЛУ”


студента IV курсу групи Ф-64

фінансово-економічного факультету

денної форми навчання

Степового К.В.

Науковий керівник:

Сінкіна Н.М.


Курсова робота захищена «___» __________1999 р.


з оцінкою ______________


Голова комісії ______________


Члени комісії: ______________


Черкаси 2000 р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:55:49 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:52:27 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Фінансові методи збільшення капіталу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151312)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru