Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Необережність як форма вини

Название: Необережність як форма вини
Раздел: Рефераты по уголовному праву и процессу
Тип: реферат Добавлен 12:52:51 18 августа 2005 Похожие работы
Просмотров: 687 Комментариев: 2 Оценило: 2 человек Средний балл: 3.5 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича

юридичний факультет

Кафедра кримінального

права та процесу

НЕОБЕРЕЖНІСТЬ ЯК ФОРМА ВИНИ

(БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА)

Допустити до захисту

в ДЕК

Зав. кафедрою

кандидат юридичних наук

доцент Якимчук М.К.

Виконав:

студент 4 курсу

денної форми навчання

Запорожець В.В.

Науковий керівник :

доцент Федорюк Л.Б.

Чернівці – 1999


План

Вступ………………………………………………………………….. 3.

1. Поняття необережності як форми вини………………………... 10.

2. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний

і вольовий момент………….…………………………………….…20.

3. Злочинна недбалість та її критерії. Казус. ……………………....25.

4. Класифікація необережних злочинів. Особливості

їх криміналізації. ……………………………………………………31.

Висновки………………………………………………………………...39.

Список використаної літератури…………………………………….44.

Вступ

Починаючи з того моменту, як кожна людина починає самостійно пізнавати світ, їй завзято і безперестанно попереджували: “Будь обережною!”. До обережності нас закликають дорожні знаки і всілякі вказівки, попереджувальні надписи на будівельних майданчиках і на пляжі, біля лісу та у залізничного полотна. Бути обережним зобов’язують різноманітні інструкції та настанови, рекомендації та правила.

“Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека – зазначено в статті 3 Конституції України – визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.”[1]

На варті цих прав та свобод стоїть й кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за злочини, що скоюються з необережності (надалі – необережні злочини).

Актуальність теми. Дослідження вчених свідчать про порівняно високий процент необережних злочинів, пов’язаних з загибеллю людей, спричиненням їм тілесних пошкоджень. Важко вирахувати матеріальні збитки нашого суспільства, що виникають в результаті халатності, пошкодження товарно-матеріальних цінностей та інших проявів необережності. Збитки від “випадкових” пожеж, переважна частина яких виникає в результаті чиєїсь необережності, вираховується мільйонами гривень.[2]

В умовах технічного прогресу тяжкість наслідків необережної поведінки людей суттєво підвищується. Пов’язано це зі значним підвищенням кількості технічних засобів, що проникають в усі сфери життєдіяльності людини, появою все більш могутніших джерел енергії (згадати б лише аварію на ЧАЕС, яка також сталася в силу “випадку”), що значно підвищують можливості людини ( і разом з тим потенційну небезпеку). В кінцевому випадку підвищується “ціна помилки”, тобто можлива шкода, що заподіюється необережною поведінкою людини. Тому не дивно, що боротьба з необережністю набуває все більшого значення як в нашій країні, так і за кордоном.

З офіційних джерел стало відомо, що на територію України в 1997 році було завезено 173499 легкових автомобілів, що на 45000 більше ніж в 1994 році. А саме дорожньо-транспортні пригоди (надалі ДТП) є основним джерелом необережних злочинів. Необережна поведінка, що в подальшому веде до скоєння необережних злочинів частіше всього проявляється, як раз, при експлуатації механізмів, як джерел підвищеної небезпеки, при експлуатації транспортних засобів, при виконанні гірських, підривних робіт та таке інше.

Кожний рік в світі відбувається біля 55 млн. автомобільних аварій. З1946 по 1978 рік на дорогах світу загинуло біля 3 млн. чоловік та 100 млн. було поранено. За даними Ліверпульської організації страховиків, в результаті аварійних випадків щорічно отримують ушкодження біля 8000 суден, або кожне третє судно з загальної кількості світового флоту. Щорічно світовий океан поглинає до 200 тис. людських життів.[3]

“Підвищення злочинів з необережності пояснюється не тільки ускладненням та зростанням кількості технічних засобів та різноманітних механізмів, але і складностями психофізіологічної адаптації людини до нових процесів використання техніки. Перед юристами постають нові проблеми: дослідження спільно з психологами та фізіологами особливостей поведінки людини в стресових, небезпечних і важких ситуаціях; питання відповідальності за різноманітні форми правової необережності; вивчення ефективності перевиховання осіб, які скоїли правопорушення з необережності, і відпрацювання нових форм і методів такого перевиховання, а також технічних та організаційних засобів попередження небезпечних наслідків необережної поведінки”.[4]

З необережною злочинністю пов’язаний цілий комплекс питань, що виникають з приводу теоретичних проблем, криміналістичних досліджень та проблем криміналізації і кваліфікації злочинів скоєних з необережності. Також все більшого значення, в умовах побудови правової держави, набуває і виховання суспільної правосвідомості в дусі нетерпимості до будь-яких проявів необережності. Тому автор впевнений в підвищеній актуальності даної теми.

Об’єкт дослідження даної роботи – необережність як форма вини. В даному випадку наголос ставиться не на обережності, як суспільному явищі, а як об’єкті дослідження науки кримінального права. Для успішного усування негативних наслідків науково-технічної революції необхідно глибоко аналізувати процеси, що відбуваються в суспільстві під її впливом. Необережна злочинність являє собою складову частину загальної злочинності як соціально-правового явища, закономірно існуючого в суспільстві. Тому усі ознаки, що характеризують злочинність, в певній мірі характерні необережній злочинності.

Але в кримінальній класифікації злочинності необережна злочинність являє собою особливу групу, складає самостійний елемент загальної структури злочинності. Ця самостійність визначається особливостями необережної злочинності:

а) за формою вини, тобто за психологічним механізмом здійснення злочину;

б) за соціально-психологічними причинами здійснення злочинів та характеристиці особи злочинців;

в) за сферою діяльності, в якій скоюються данні злочини;

г) за характером наслідків.[5]

Отже необережна злочинність є самостійним елементом, а тому потребує окремого дослідження.

Об’єктом дослідження є необережна відхилена поведінка, як основа необережної злочинності – це є необхідним для вирішення питання криміналізації, тобто встановлення караності необережних діянь.

Цікавим є також дослідження окремих видів необережних злочинів та проблем пов’язаних з їх криміналізацією та кваліфікацією. Тому автор вважає за необхідне включити дану проблематику до об’єкту дослідження роботи.

Предмет дослідження – нормативні акти (передусім Кримінальний кодекс України – основний законодавчий акт за яким здійснюється криміналізація діянь), матеріали судової практики та наукові праці.

Нажаль, судова статистика, як правило, не виділяє в окремий рядок злочини, що скоєні з необережності. Так, в щорічних звітах судової статистики, що друкуються в журналі “Право України”, ми не зможемо знайти процентне відношення злочинів скоєних з необережності по відношенню до злочинів скоєних умисно або до загальної кількості злочинів. Але виходячи з загальних закономірностей причин та наслідків та окремих матеріалів судової практики – ми можемо побачити, що кількість необережних злочинів (враховуючи також і їх латентність) ніяким чином не зменшується (хоча по відношенню до загальної сукупності злочинів їх кількість і не здається загрозливою).

Визначення кількості необережних злочинів в загальній злочинності являє собою нелегку задачу за рядом причин. Діючі форми статистичної звітності, нажаль, не містять групування за формою вини. Деякі склади злочинів передбачають як умисел, так і необережність, тому навіть кваліфікація злочину не завжди може вказати на форму вини. До цього слід додати, що багато необережних злочинів характеризуються високим рівнем латентності.[6]

Окремо необережній злочинності також не присвячено жодної постанови Пленуму Верховного Суду України (надалі – ВСУ), що також утруднювало написання роботи. Те ж, що міститься в постановах ВСУ з окремих питань і стосується необережної злочинності, на думку автора явно недостатньо.

Мета дослідження – встановлення сутності, змісту, особливостей необережності як форми вини, особливостей трактування її вітчизняним законодавством, кваліфікації злочинів скоєних з необережності. Автор даної роботи ставить собі за мету детально вивчити та викласти теоретичні проблеми пов’язані з необережністю, як формою вини у злочинах; зробити аналіз найбільш розповсюджених типів та видів необережних злочинів, охарактеризувати їх та дослідити проблеми їх кваліфікації, тим самим роблячи спробу компенсувати, в деякій мірі, недостатність розробки цієї проблематики.

Ступінь наукової розробки. На даному етапі держава, на нашу думку, не приділяє достатньої уваги проблемі необережної злочинності. В умовах економічної, соціальної та політичної нестабільності, появи різного виду

нехарактерних для України негативних явищ, різкого зростанням умисних злочинів, корупції організованої злочинності, тобто під впливом сукупності істотних об’єктивних причин, держава, в принципі і не в змозі приділяти цій проблемі достатньої уваги. Дивує також те, що в сучасних умовах проблема необережної злочинності практично зовсім не розробляється вченими та юристами-практиками. Так, за останні 15 років в Україні не вийшло жодної монографії присвяченої цьому питанню, а за роки незалежності – жодної наукової статті в загальноукраїнських виданнях.

З наукових робіт використаних автором слід особливо виділити монографію П.С. Дагеля “Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы.”[7] , яка є фундаментальною роботою, що детально розкриває дану проблематику. Однак, досить суттєвий недолік монографії С.П. Дагеля, як і монографії В.Є. Квашиса "Научно-технический прогресс и ответственность за неосторожность"[8] , що також використовувалась при написанні даної роботи, та й усіх інших радянських видань, в тому, що усі вони написані ще до того, як в наше життя ввійшли перетворення економічного, політичного, ідеологічного змісту, змінилось трактування законодавства, його зміст, була прийнята Конституція України, що суттєво змінила основи життя суспільства та правову систему держави, та ряд інших об’єктивних причин. Однак ці посібники і зараз залишаються основоположними та актуальними стосовно даної тематики хоча б в силу відсутності посібників, присвячених необережній злочинності, виданих в наш час.

В процесі написання даної роботи автор також використовував велику кількість інших підручників, монографій, статей.[9]

Структура роботи. Дана робота складається з вступу, 4 розділів та висновків. Робота містить такі розділи:

1) Поняття необережності як форми вини. Теорія змішаної форми вини.

2) Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент.[10]

3) Злочинна недбалість та її критерії. Казус.

4) Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.

Закон, говорячи про належну, можливу або заборонену діяльність, вносить певні обмеження в поведінку членів суспільства, надає їм не тільки права, але і покладає на них певні обов’язки. До таких обов’язків відноситься і обов’язок дотримуватися встановлених у суспільстві і охоронюваних законом правил безпеки та норм обережності.

I. Поняття необережності, як форми вини.

В частині 1 статті 7 Кримінального кодексу України (надалі – КК) вказано:

“Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.”[11]

Щоб сказати, що людина скоїла злочин і повинна бути за нього покарана, необхідно встановити, що вона здійснила це діяння винно, тобто діяла умисно чи необережно.

Стаття 3 КК визначає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винувата у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне.[12] Із цього витікає, що однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.

Вина полягає у психологічному відношенні суб’єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Без вини немає злочину, а відтак, і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння буде вчинено, але невинно, воно не може бути визнано злочином (Наприклад, психічно хвора неосудна особа позбавляє життя іншу особу).[13]

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До суб’єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину.[14]

Основний зміст суб’єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності.

Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).[15]

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність.

Терміни “умисний та необережний злочини” законодавчо закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального права, слідчої та судової практики. Про будь-які інші форми вини – окрім умислу та необережності ні в одному з законодавчих актів або науковій роботі не згадується.[16]

Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність.

Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності[17] , хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб’єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб’єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків.[18]

Так, 10 квітня 1999 р. Ленінським районним судом міста Чернівці розглядалась справа по обвинуваченню Т-ого за ст. 101 ч. 1 КК. 1 січня 1998 року між Т-им та Т-ою на кухні їх помешкання виникла сварка, після якої Т-ка вийшла з кухні і туди ввійшов Р., який почав заспокоювати Т-го. В руках Т-ий тримав ніж, що взяв перед цим, бажаючи нарізати хліб, а Р. заспокоюючи Т-го поклав свою руку на руку з ножем Т-го і підійшов до нього на один крок. В цей час Т-ий намагаючись забрати свою руку з ножем підсковзнувся і наніс Р. необережне тяжке тілесне ушкодження в область живота. Вироком Ленінського районного суду дії Т-го були перекваліфіковані за ст. 105 КК.[19]

В даному випадку характер нанесеної шкоди визначався ситуацією в якій опинився винний та обставинами випадковими для нього. Злочин вчинений у формі злочинної недбалості.

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини – це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).[20]

Стаття 9 КК зазначає: “Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.”[21]

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а)злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Криміналізація необережних суспільно небезпечних діянь досягається поперед усього встановленням законодавчого визначення необережності. Між тим, на думку автора в цьому плані на сьогоднішній день все ж таки існує певна неузгодженість.

По-перше, оскільки необережність є однією з форм вини відомих українському кримінальному праву, її визначення повинно узгоджуватись з загальним визначенням вини та визначенням умислу. Між тим повної узгодженості немає. Умисел визначається як відповідне психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії або бездіяльності та до їх суспільно небезпечних наслідків. В той же час необережність визначається тільки шляхом психічного відношення суб’єкта до суспільно небезпечного наслідку.

По-друге, злочинна необережність – це єдина форма вини, хоча й має два основних види (самовпевненість та недбалість). Тому в законодавчому визначенні доцільно відобразити загальні ознаки необережності, подібно до загальних ознак умислу (усвідомлення суспільної небезпеки своєї дії або бездіяльності). Між тим таких загальних ознак визначення злочинної необережності не містить. Закон зараз дає, фактично, визначення двох видів необережності: самовпевненості та недбалості.

По-третє, законодавче визначення необережності повинно охоплювати усі випадки необережного скоєння суспільно небезпечних діянь, що заслуговують криміналізації. Між тим в умовах науково-технічної революції з’явились або набули особливого значення такі різновиди необережності, які повністю не вміщуються в визначення самовпевненості або недбалості. Маються на увазі випадки так званої “злочинної неосвіченості” (коли людина, самовпевнено здійснюючи діяльність, що потребує спеціальних знань, навичок або особистих якостей, спричиняє суспільно небезпечні наслідки, які вона завдяки своїй неосвіченості не могла передбачити або відвернути) та “вольової недбалості” ( коли суб’єкт, що опинився в небезпечній ситуації, не знаходить або не здійснює правильного рішення, що дозволяє відвернути настання суспільно небезпечних наслідків)[22] . Небезпечність випадків, коли непідготовлена людина береться за здійснення діяльності, пов’язаної з небезпекою для оточуючих, або керує джерелом підвищеної небезпеки, не проявляючи належної уваги, беззаперечна. Тому вони повинні охоплюватися загальним поняттям злочинної необережності.

По-четверте, законодавче визначення злочинної необережності повинно погоджуватись з конструкцією складів злочинів в Особливій частині кримінального законодавства. Між тим необережність визначається як певне психічне відношення особи до суспільно небезпечним наслідкам. Тобто, воно не застосовується до злочинів з так званими формальними складами. Це привело В.Ф. Кириченко до висновку, що “відповідальність за необережність конструюється законом таким чином, що вона можлива тільки при реальному настанні результату”[23] . Між тим в кримінальному законодавстві є формальні склади, що передбачають, або допускають необережну форму вини. В умовах науково-технічної революції кількість таких складів може збільшуватись. Тому в законодавчій формулі необережності доцільно врахувати факт існування формальних складів необережних злочинів.

По-п’яте, законодавче визначення необережності повинно поставити перешкоди для проникнення в кримінальне право об’єктивної відповідальності (тобто без вини). Кримінальне право не повинно створювати перешкоди науково-технічному прогресу, а для цього необхідно суворо дотримуватись принципу відповідальності тільки при наявності вини. Так, М. Д. Шаргородський, справедливо вважаючи необхідним розширити караність необережності за рахунок посилення вимог до осіб, що беруться за виконання небезпечних функцій, пропонував дати таке визначення злочинній необережності, згідно якого кримінальна відповідальність мала б місце як у випадках, коли людина могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків, так і у випадках, коли вона повинна була їх передбачити[24] . Іншими словами, замість співпадання суб’єктивного і об’єктивного критеріїв (що створюють в даному випадку злочинну недбалість) пропонується допустити альтернативну наявність одного з них.

Інколи можуть бути такі випадки, коли психічне відношення до дії та наслідків, що настали буде неоднаковим. На цій відмінності психічного відношення до здійснених дій та наслідків, що настали будується поняття змішаної (подвійний) форми вини. Злочин, що утворить основний склад (без обставин ,що обтяжують) може бути скоєний навмисне, а психічне ставлення до наслідків, що настали, і утворять кваліфікований склад того ж злочину, можливе у формі необережності. Наприклад ст. 126 ч. 3 Кримінального кодексу Російської Федерації - викрадення людини, що потягнуло з необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки. В цьому випадку винне психічне відношення роздвоюється на відношення до викрадення (прямий умисел) і до, внаслідок цього, смерті, потерпілого (лише з необережності у вигляді самовпевненості або недбалості).

Виділення злочинів з двома формами вини необхідне для кваліфікації злочинів, для їх категоризації, для визначення рецидиву, для вирішення питання про визнання злочину незавершеним.[25]

В фундаментальному дослідженні “Курс радянського кримінального права” А.А. Піонтковський пише: “ Ряд складів злочинів означені в законі так, що до ознак об’єктивної сторони складу віднесені безпосередньо й певні якості дії (або бездіяльності) особи і спричинений нею певний злочинний результат. У зв’язку з цим при розгляді їх суб’єктивної сторони є необхідним розрізняти психічне відношення особи до скоєного діяння (або бездіяльності) і психічне відношення особи до наставших злочинних наслідків. В таких складах злочинів ми зустрічаємось з випадками так званої змішаної вини”.[26]

При умисному порушенні правил психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків може діставати вияв у формі умислу або необережності. Коли суб’єктивну сторону такого злочину визначає лише необережне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, такі злочини вважаються вчиненими з необережності.[27]

Так, 18 травня 1998 року, приблизно о 12 годині, знаходячись у нетверезому стані, Г. на ділянці траси Магала – Новоселиця порушив правила дорожнього руху: здійснюючи обгін транспорту виїхав на полосу зустрічного транспорту, не справився з керуванням і скоїв зіткнення з машиною Д., в результаті чого було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження двом потерпілим, трьом потерпілим – ушкодження середньої тяжкості і одному потерпілому – легкі тілесні ушкодження, що потягнули короткочасний розлад здоров’я. Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 1998 року Г. був засуджений за ч. 2 ст. 215 до 3-х років позбавлення волі і 5 років позбавлення права керування транспортними засобами. Колегія в кримінальних справах Чернівецького обласного суду залишила вирок без змін.[28]

Г. мав умисел на порушення правил дорожнього руху, але його психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків має форму необережності (злочинної самовпевненості). Г. передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але, переоцінивши власні можливості, легковажно розраховував на їх відвернення.

До злочинів зі складною (змішаною) формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст. 68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135,215, 218-219.[29]

У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності (наприклад, склади злочинів, визначені ст.67, 108, 1082, 147 КК), форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

Проте слід мати на увазі, що існують випадки, коли саме форма вини впливає на кваліфікацію злочину, коли практично аналогічні склади злочинів за об’єктивною стороною розрізняються за суб’єктивною (наприклад, ст. ст.101, 102 та ст. 105 КК).

У цих випадках для вирішення питання про належну кваліфікацію злочину важливо визначити дійсне психічне ставлення винного до наслідків своїх дій: передбачав він їх і свідомо допускав (бажав) чи не передбачав, хоча міг і повинен був передбачити?[30]

Так були невірно кваліфіковані вчинки неповнолітнього Х., засудженого за умисне заподіяння С. тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті. Матеріалами справи було з’ясовано, що Х. разом з К. в сквері з хуліганських мотивів побив В. і С. Злочинність дій Х. і К. була визначена судом за ст. 206, ч.2 та ст. 101, ч. 3 КК. Як відмітила колегія з

кримінальних справ Верховного Суду України, розглядаючи касаційну скаргу, дії Х., щодо нанесення С. удару, від якого той упав і одержав при падінні смертельну травму, за ст. 101, ч. 3 КК були кваліфіковані судом неправильно. Характер удару не свідчив про умисність: ніяких зовнішніх або внутрішніх пошкоджень на тілі С. в ділянці живота (куди нанесено удар) не виявлено. Це дозволило зробити висновок про те, що удар був нанесений з невеликою силою, тобто без умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, спростувалось первісне твердження про умисність дій Х., в результаті яких настала смерть С. Натомість виникло інше питання: чи повинен був Х. передбачити, що від удару С. впаде на асфальт і одержить травму голови? Колегія визначила, що повинен і що в даному випадку можна говорити про його вину з необережності. Причинний зв’язок між смертю С. і діями Х. складний. Смерть С. настала не від удару Х., а від перелому кісток черепа, який виник внаслідок падіння і удару головою об асфальт. Проте неповнолітній Х. був здатний за даних обставин передбачити кінцевий результат удару. “Засуджений Х., - вказується в ухвалі, - завдаючи удар в живіт потерпілому, не передбачав, що він може впасти і при падінні вдаритися головою об асфальт з настанням тяжких наслідків, хоча в даній ситуації міг і повинен був це передбачити”. Дії Х. були перекваліфіковані за ст. 105 КК, яка передбачає відповідальність за нанесення необережного тяжкого тілесного ушкодження.[31]

II. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо[32] ). Так, мотоцикліст свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Мотоцикліст передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості. Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній самовпевненості.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом.[33]

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше.[34]

Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих випадках безпечність досягає такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний злочин умисним. Наприклад, для так званого “лихацтва” на транспорті, порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє “на випадок”, ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обгрунтовано проте легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з спричиненням шкоди, так як не розраховує на

будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути суспільно небезпечні наслідки.

Так проїжджаючи поряд сільського клубу п’яний А. побачив групу молоді, і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся натовп, А. загальмував. Але під час цієї “розваги” він збив людину, яка через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу “пожартувати”. Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали об’єктом “жарту” п’яного водія. Поведінка А. констатував суд, характеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров’я, що свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно.[35]

При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.

Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно.

При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин.[36]

Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, “лисою” гумою на колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний ризик, який і призвів до ДТП.

Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.

Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості) є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є обов’язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи.

Форми вини визначаються в залежності від форми психічного відношення до суспільної значимості вчинку.[37]

Виходячи з вищесказаного автор вимушений відкинути досить розповсюджені в літературі погляди, що при самовпевненості є наявність усвідомлення суспільної небезпеки, оскільки особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому не враховується, що це передбачення нейтралізується розрахунком суб’єкта на відвернення наслідків, в результаті якого суб’єкт впевнений у їх ненастанні.[38]

III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.

Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;

2) обов’язком особи передбачити такі наслідки;

3) наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.[39]

Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.94 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.3 ст.101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду УРСР, виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С., не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС УРСР перекваліфікував дії Р. з ч.3 ст. 101 на ст. 98 (необережне вбивство) і пом’якшив йому міру покарання.[40]

При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної

небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.

Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.

Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано за ст. 105 КК.[41]

Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.

Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.

Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.[42]

Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.[43]

Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього, вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.

Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної недбалості.[44]

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.

Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш обачним.[45]

25 вересня 1998 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на грунті неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.[46]

Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).[47] Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.[48]

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару,

підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.[49]

Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.

Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала внаслідок необережності самого Я.[50]

IV . Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.

Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.

За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.[51]

Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:

1) злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки;

2) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:

1) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки;[52]

2) злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;

3) злочини, скоєні в процесі виконання службових[53] (керівних) функцій.

Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:

1) побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК).[54] Слід відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних злочинів невеликий.[55]

Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо, різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не стільки вже й велика – більшість актів необережної поведінки тут завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.

В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на

способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення або

пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди[56] (ст. 90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного ушкодження не передбачений.

Цікаві також випадки, коли злочини з необережності в побуті скоюються у сукупності з умисними злочинами. Так, в ніч на 21 вересня 1998 року Я.В.М. у стані сп’яніння затіяв сварку зі своїми батьками Я.М.Г та Я.М.Д. в ході якої наносив їм удари. Батьки втекли з дому, а засуджений Я.В.М. самовільно взяв мисливську рушницю і почав стріляти по закритій двері з метою збити замок. В ході стрільби він поранив свою бабку громадянку Б., внаслідок чого їй були спричинені тілесні ушкодження, що призвели до втрати зору. Після цього Я.В.М. пішов гуляти по селу грубо і особливо зухвало порушуючи громадський порядок та суспільний спокій, час від часу здійснюючи постріли. Дії Я.В.М. були кваліфіковані Хотинським районним судом Чернівецької області за ч. 3 ст. 206 та ст.105.[57]

Специфіка вбивства з необережності полягає саме в його суб’єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Так, Верховний суд УРСР[58] визнав наявність злочинної самовпевненості в діях Т. що підключив огорожу складу – паркан з колючого дроту – до розетки електромережі з напругою 220 вольт. Громадянка К. під час пошуків своєї корови доторкнулась до паркану руками і була вбита. Т. передбачав можливість настання смерті від скоєних ним дій, так як вивісив спеціальне попередження. Однак розрахунок його, що люди можуть підійти до складу лише зі сторони дороги, де було вивішено попередження, був легковажним.[59]

Верховний Суд УРСР визнав наявність злочинної недбалості в діях П., який під час сварки вдарив кулаком в живіт С., в результаті чого той впав і, вдарившись головою об асфальт, вмер від отриманої травми. Суд мотивував це тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння потерпілого, який був п’яним, і настання від цього суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті.[60]

Необережне вбивство в результаті злочинної недбалості слід відрізняти від випадкового спричинення смерті в результаті казусу.

Так, Пленум Верховного Суду УРСР не знайшов наявності вбивства з необережності в діях Ж., визнаного винним в том, що намагаючись утримати рушницю, яку виривав в нього А., він випадково нажав на спусковий гачок, внаслідок чого виник постріл, яким А. був смертельно поранений. Пленум визнав, що смертельне поранення А. виникло випадково, при обставинах, коли Ж. не мав змоги передбачити і уникнути тяжких наслідків, тобто при відсутності вини з його сторони.[61]

2) необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов’язані професійно з використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної діяльності цих засобів і в результаті – до тяжких наслідків (наприклад, склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої дії і зобов’язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу технічних засобів з під контролю керуючого ним суб’єкта, що і призводить до небезпечних для суспільства наслідків;[62]

3) необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності, однак без використання як технічних засобів, так і службових [63] (управлінських) функцій.

До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб’єктом своїх професійних обов’язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин (ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв’язку (ст. 2051 КК).[64] Якщо суспільно небезпечні діяння, що відносяться до даної групи, не передбачені спеціальними складами, то можуть застосовуватись загальні склади необережних злочинів в залежності від характеру наставших наслідків. Наприклад, спричинення смерті хворому в результаті неналежного надання медичної допомоги лікарем кваліфікується за ст. 98 КК;

4) необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових (управлінських).

До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб’єктом цього злочину може бути як службова, так і не службова особа[65] , халатність (ст. 167 КК). Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів. А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий злочин, який скоюється не умисно, а з необережності.[66] Тому автор даної роботи приділяє увагу саме цьому складу злочину. Небезпека вказаної групи злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким збільшенням об’єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням зв’язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи усієї системи управління в країні.

Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків відбувається внаслідок його недбалого або несумлінного до них ставлення.

Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об’єктивну сторону злочину, в певній мірі говорить і про суб’єктивну сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.

Але головне – психічне відношення винної особи до наслідків своєї діяльності характеризується необережністю.

Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння в цілому, як скоєне з необережності.

“Суб’єктивна сторона халатності характеризується змішаною виною, - зазначає В.Ф. Кириченко… - Вина особи при халатності як службовому злочині у відношенні вказаних в законі наслідків завжди виражається у формі необережності. Халатність як кримінально каране діяння повинна бути охарактеризована, як необережний злочин”.[67]

Особливий різновид необережності, що виходить, однак, за рамки необережної злочинності, складають умисні злочини, ускладненні необережно спричиненими тяжкими наслідками: умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло смерть (ч. 3 ст. 101 КК), незаконне

проведення аборту, що потягнуло смерть потерпілої (ч.3 ст. 109 КК), і т.д. В цих випадках має місце складний злочин – відповідне умисне діяння і необережне спричинення смерті.[68]

Висновки

Отже завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.

Отже, необережна злочинність – це частина більш широкого поняття – злочинності, самостійний елемент її структури.

Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових наук, передусім науки кримінального і цивільного права.

Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності[69] , хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Такої думки і зараз притримується більшість вчених юристів.[70] Виходячи з цього ж в літературі обговорюється питання про можливість караності “безнаслідкової” необережності, тобто за необережне створення небезпеки спричинення шкоди.

Позиція щодо існування відповідальності за необережні злочини тільки при реальному настанні результату, хоча і заснована на редакції ст. 9 КК[71] , навряд чи може бути визнана беззастережною. До того ж вона заперечує факт існування в кримінальному законодавстві необережних злочинів з формальним складом. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).[72]

Існує і протилежна точка зору. Ряд авторів вважають, що встановлення відповідальності за необережні злочини в залежності від наставших наслідків невірне, не забезпечує досягнення цілей покарання, що більш вірним буде встановлення караності необережного поставлення якогось блага в небезпеку.[73]

В принципі, автор згідний з даною позицією, і здається необхідним встановлення загальних ознак об’єктивної підстави кримінальної відповідальності як за умисний, так і за необережний злочин. При формулюванні положення про необережні злочини закон повинен ясно виражати, що санкція застосовується за скоєння суспільно небезпечного діяння і відповідальність слід покласти на особу не тільки тоді, коли діяння призвело до виникнення шкоди, але й тоді, коли воно породило лише небезпеку такого.[74]

Між тим в плані визначення єдиних ознак необережного злочину на зразок поняття умисного злочину кримінальне законодавство містить недоліки. А саме воно практично виводить з форми необережної вини, ще дві – злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Причина – знов таки в критерії оцінки необережного злочину – у відношенні винного до наставшого (чи такого що повинен настати) негативного суспільно небезпечного результату. На думку автора можливо знайти інший критерій визначення необережного злочину та його ознак, що практично і становить зміст даної бакалаврської роботи, та запропонувати нове визначення необережного злочину, що вирішило зразу б декілька проблем: проблему точного і правильного визначення, з метою встановлення істини, злочинної самовпевненості і недбалості, проблему кваліфікації і криміналізації необережних злочинних діянь. Критерій же розмежування злочинної самовпевненості і недбалості носив би факультативний характер і слугував би лише меті повного і всебічного визначення злочинної необережності. В цьому випадку не було б необхідності в кожному конкретному випадку розмежовувати злочинну самовпевненість і недбалість, а звідси криміналізація і кваліфікація цих діянь набагато б спростилась. Практично, це головна, якщо не єдина проблема доктрини необережної вини в українському законодавстві.

Автор структурою та змістом роботи намагався показати, наскільки розгалужена та неузгоджена проблема необережної вини в вітчизняному кримінальному законодавстві та науковій літературі. Наскільки необхідна спрямована наукова розробка цієї проблематики.

Отже, Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).[75] Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Об’єктивний критерій має нормативний характер і заснований на обов’язку людини дотримуватись існуючі в суспільстві правила обережності, починаючи з простих, що стихійно складуються в суспільстві і закінчуючи складними, нормативно закріпленими правилами безпеки при здійсненні професійної діяльності.

Будь-яка особа, що порушує ці правила, зобов’язана передбачити можливі небезпечні наслідки цього порушення.

Суб’єктивний критерій має індивідуальний характер і полягає в можливості особи відповідати вимогам об’єктивного критерію (тобто усвідомлювати і передбачати вказані вище обставини). Його наявність залежить як від особистих особливостей суб’єкту, так і від особливостей конкретної життєвої ситуації, в якій він опинився. Лише при наявності суб’єктивного критерію можливо говорити про залежність небезпечного діяння від особи суб’єкту, про вираз в діянні соціальних і моральних якостей особи і, внаслідок, про те, чи заснована відповідальність особистості.

Істотна особливість необережності на відміну від умислу – специфічний зв’язок суб’єкта (його волі) з спричиненим ним суспільно небезпечним наслідком. При умислі він пропорційний, при необережності характер наставших наслідків в значній мірі випадковий для характеру дій суб’єкта.

Це загальні ознаки необережності як форми вини. Їх розгляд дозволяє сформулювати пропозицію по удосконаленню законодавчого визначення необережності.

Оскільки основною ознакою необережності, що відрізняє її як від умислу, так і від невинного здійснення суспільно небезпечного діяння (казусу), є відсутність усвідомлення суспільно небезпечного характеру, діяння, що скоюється при наявності обов’язку і можливості такого усвідомлення, автор вважає за можливе ввести її в законодавчу формулу злочинної необережності.

З цієї точки зору автор вважає прийнятним визначення злочинної необережності запропоноване П.С. Дагелем: “Злочин визнається здійсненим з необережності, якщо особа, що його скоїла, була зобов’язана та мала можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала можливість настання її суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити”.[76]

Список використаної літератури

Нормативна база та судова практика

1. Конституція України.// Конституція України.- Київ: Юрінформ, 1997. – 20 с.

2. Кримінальний кодекс України.– Київ: Юрінком, 1995. – 150 с.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.07.1976 р. “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” // Система Internet. Сервер Верховної Ради України.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини” від 24.12.1982р. // Система Internet. Сервер ВРУ.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” від 01.04.1994 р. // Система Internet. Сервер ВРУ.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини” від 27.03.1992 р. // Система Internet. Сервер ВРУ.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України “ Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” від 26.02.1999 р.// Система Internet. Сервер ВРУ.

8. Справа Т. // Бюлетень Верховного Суду УРСР. – 1962. - №4. – С. 40-42.

9. Справа П. // Радянське право. – 1970. - №9. – С. 105.

10. Справа Р. // Бюллетень Верховного Суду УРСР. – 1971. - №4. – С. 19 –21.

11. Справа Ж. // Бюлетень Верховного Суду УРСР. – 1972. - №6 – С.27.

12. Справа І. / Практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – Київ: Парламентське видання, 1995. – С.150-151.

13. Справа А. / Коментар судової практики з кримінальних справ. – Одеса: Поліграф, 1992. – С. 42-43.

14. Справа Х. і К. / Практика судів України у кримінальних справах. – Київ: “Юрінком”, 1993. – С.131-133.

15. Справа № 1-185 1998р. від 10.04.98р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1998 р.

16. Справа № 11-9 1999р. від 12.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

17. Справа № 11-20 1999р. від 19.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

18. Справа № 11-30 1999р. від 26.01.99р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

19. Справа № 11-32 1999 р. від 26.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

Підручники

20. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1974. – 156 с.

21. Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1966.- 387 с.

22. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – 799 с.

23. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. т.2. – Москва: Юридическая литература, 1970.- 567 с.

24. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – Москва: ВЮЗИ. – 1980. – 200 с.

25. Советское уголовное право. (под общей ред. Владимирова В.А.). – Москва: Юридическая литература, 1990. – 216 с.

26. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – 455 с.

Наукові праці, статті, монографії

27. Базунов А. Т. Ограничение косвеного умысла от преступной самонадеяности. // СЮ. – 1973. - №5. – С.5-7.

28. Гарбуза А.Д. Смешаная форма вины по советскому уголовному праву. Автореферат. // Киев: КГУ, 1982 – 60 с.

29. Гринберг М.С. Ответственность за преступную неосторожность при действии производственного коллектива. // Советское государство и право. – 1979. - №8. – С. 51-58.

30. Гринберг М.С. Преступная самонадеяность. // Правоведение – 1976. -№3. – С.68-74.

31. Гринберг М.С. Умысел и неосторожность. // Вопросы правоведения. – 1970. - №5. – С.94-107.

32. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – 146 с.

33. Дагель П.С. Причины неосторожных преступлений в СССР. // Советское государство и право. – 1973. -№3. – С.44-56.

34. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление.- Воронеж, 1974.- 179с.

35. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – 110 с.

36. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожности. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. – Москва: Госюриздат, 1963. – С.256-258.

37. Квашис В.Є. Научно-технический прогресс и ответственность за неосторожность. – Москва: Юридичес-кая литература, 1975. – 235 с.

38. Кудрявцев В.В. Правовая наука и актуальные вопросы социалистической законности. // Коммунист .- 1976.- №2.- С. 87-88.

39. Лютов К.И. Профессиональная неосторожность в уголовном праве Народной Республики Болгария. – София: София, 1958. – 108 c.

40. Санталов А.И. Разграничение умысла и неосторожности. // Правоведение. – 1958. - №3. – 169 с.

41. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – Киев: Наукова думка, 1978. – 302 с.

42. Серебрякова В.А. Изучение причин неосторожных преступлений против личности. // Советское государство и право. – 1967. - №7. –С.45-57.

43. Угрехелидзе М.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. // Совеское государство и право. – 1970 .-№12. – С.109-112.

44. Чельцов М. А. Спорные вопросы учения о преступлении. // Социалистическая законность. – 1947. - №4. – С.9.

45. Черняк С.Ю. “Случай” разоряет Украину. // Киевские ведомости.-1996.-№ 51.- С.10–11.

46. Шаргородский М.Д. Научный прогрес и уголовное право.// “Советское государство и право”.- 1969.- №12.- С.88-95.

47. Шевченко Я.М., Барило Т.С. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх. – Київ: Наукова думка, 1972. – 102с.

48. Янович О.В. Состав преступления. Автореферат. - Казанский государственный университет, 1996.- 34 с.


[1] Див. Ст.3 Конституції України.// Конституція України.- Київ: Юрінформ, 1997. – С. 4.

[2] Черняк С.Ю. “Случай” разоряет Украину. // Киевские ведомости.-1996.-№ 51.- С.10.

[3] Див. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – С. 14.

[4] Кудрявцев В.В. Правовая наука и актуальные вопросы социалистической законности. // Коммунист .- 1976.- №2.- С. 87-88.

[5] Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С.7.

[6] Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 14.

[7] Див. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977.

[8] Див. Квашис В.Є. Научно-технический прогресс и ответственность за неосторожность. – Москва: Юридичес-кая литература, 1975.

[9] Див. Список використаних джерел.

[10] Автор вважає доцільним застосовування саме терміну “самовпевненість” в силу неодноразового його застосування провідними вченими-юристами України. Див. Напр. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995.

[11] Див. Ст.7 Кримінального кодексу України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С.19.

[12] Див. Ст.3 Кримінального кодексу України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 9.

[13] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 28-29.

[14] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.36.

[15] [15] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 75-76.

[16] Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – Киев: Наукова думка, 1978. – С.62.

[17] Див. Напр. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – С. 3.

[18] Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 8-9.

[19] Див. Справа № 1-185 1998р. від 10.04.98р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1998 р.

[20] Див. Кримінальний кодекс України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[21] Див. Ст.9 Кримінального кодексу України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.

[22] Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление.- Воронеж, 1974.-С.149-156.

[23] Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1966.- С. 187.

[24] Див. Шаргородский М.Д. Научный прогрес и уголовное право.// “Советское государство и право”.- 1969.- №12.- С.89-90.

[25] Янович О.В. Состав преступления. Автореферат.- Казанский государственный университет, 1996.- С.24

[26] Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. т.2. – Москва: Юридическая литература, 1970.- С.333.

[27] Див. Напр. п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини” від 24.12.82р. // Система Internet. Сервер ВРУ.

[28] Див. Справа № 11-32 1999 р. від 26.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

[29] Див. Кримінальний кодекс України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[30] Шевченко Я.М., Барило Т.С. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх. – Київ: Наукова думка, 1972. – С.72.

[31] Див. Справа Х. і К. // Практика судів України у кримінальних справах. – Київ: “Юрінком”, 1993. – С.131-133.

[32] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.

[33] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.82.

[34] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 81-82.

[35] Див. Справа А. / Коментар судової практики з кримінальних справ. – Одеса: Поліграф, 1992. – С. 42-43.

[36] Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 120.

[37] Санталов А.И. Разграничение умысла и неосторожности. // Правоведение. – 1958. - №3. – С.144.

[38] Див. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожно- сти. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. – Москва: Госюриздат, 1963. – С.256-258.

[39] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.82.

[40] Справа Р. // Бюллетень Верховного Суду УРСР. – 1971. - №4. – С. 19 –21.

[41] Див. Справа № 11-30 1999р. від 26.01.99р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

[42] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 28.

[43] Див. Шевченко Я.М., Барило Т.С. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх. – Київ: Наукова думка, 1972. – С.76.

[44] Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.83.

[45] Див. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України.– Київ: Наукова думка, 1995.– С.83.

[46] Див. Справа № 11-9 1999р. від 12.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

[47] Див. Ст. 9 КК України / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.

[48] Див. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право. // Советское государство и право. – 1969. - №12. – С. 89-90.

[49] Див. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України.– Київ: Наукова думка, 1995.– С.83.

[50] Справа І. / Практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – Київ: Парламентське видання, 1995. – С.150-151.

[51] Див. Лютов К.И. Профессиональная неосторожность в уголовном праве Народной Республики Болгария. – София: София, 1958. – 108 c.

[52] Див. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1974. – С. 51-56.

[53] Тут і далі використовується термін “службовий” , що був обраний автором у відповідності з назвою глави 7 КК – “службові злочини”. Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С.504.

[54] Див. відповідні статті КК України. Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[55] Однак кількість скоєних побутових необережних злочинів в останній час досить вагома. Так автор, переглядаючи матеріали судової практики в Чернівецькому обласному суді, звернув увагу на те, що біля 60% необережних злочинів, скоєних на території Чернівецької області в 1998-1999 роках – мають склад злочину передбаченого статтею 105 КК (необережне нанесення тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

[56] Див. абз. 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.1976 р. “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правл пожежної безпеки” // Система Internet. Сервер Верховної Ради України.

[57] Див. Справа № 11-20 1999р. від 19.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

[58] Тут і далі автор, виходячи з того, що з моменту прийняття ст. 9 КК не змінювалась, вважає допустимим посилатися на судову практику УРСР.

[59] Справа Т. // Бюлетень Верховного Суду УРСР. – 1962. - №4. – С. 40-42.

[60] Справа П. // Радянське право. – 1970. - №9. – С. 105.

[61] Справа Ж. // Бюлетень Верховного Суду УРСР. – 1972. - №6 – С.27.

[62] Див. відповідні статті КК України. Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[63] Тут і далі використовується термін “службовий” , що був обраний автором у відповідності з назвою глави 7 КК – “службові злочини”. Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С.504.

[64] Див. відповідні статті КК України. Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[65] Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 413.

[66] Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – Киев: Наукова думка, 1978. – С.73.

[67] Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1971.- С.53-54.

[68] Див. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 20.

[69] Див. Напр. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – С. 3.

[70] Див. напр. Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1971.- С.187.

[71] Див. Ст.9 Кримінального кодексу України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 9.

[72] Див. Кримінальний кодекс України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

[73] Див. напр. Чельцов М. А. Спорные вопросы учения о преступлении. // Социалистическая законность. – 1947. - №4. – С.9.

[74] Див. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожности. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. – Москва: Госюриздат, 1963. – С.267.

[75] Див. Ст. 9 КК України / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.

[76] Дагель П.С. Неосторожность. – М.: Юридическая литература, 1977. – С.123.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:38:24 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:44:57 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Необережність як форма вини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151261)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru