Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Суверенітет України

Название: Суверенітет України
Раздел: Рефераты по теории государства и права
Тип: реферат Добавлен 02:36:13 06 сентября 2005 Похожие работы
Просмотров: 5194 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать

План.

Вступ.

І. Поняття і принципи державного ладу України.

ІІ. Принцип суверенітету України.

1).Поняття державного суверенітету України.

2).Види державного суверенітету.

3).Забезпечення суверенітету України.

ІІІ. Проблеми забезпечення суверенітету України.

Висновки.

Джерела і література.

Вступ.

В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою тоді ще Української РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: “Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.“ Цей історичний документ поклав початок розбудові суверенної, незалежної держави, став поворотним пунктом в історії цілої нації, змінив хід подій на користь України. Декларація стала одним із перших рішень Верховної Ради, в якому було розгорнуто програму політико-правового, соціально-економічного і культурного будівництва незалежної України. Прийняття Декларації вселило великі надії у громадян у відродження і економічне зростання для забезпечення матеріальних і духовних потреб українського народу.

Декларація дала підґрунтя для прийняття надзвичайно важливих, основоположних законів нашої держави – Акт про проголошення незалежності України та Конституція України.

Підтримані українським народом на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, ці ідеї були послідовно реалізовані Верховною Радою, яка створила правову базу демократичної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, кінцевим результатом чого стало політичне і юридичне визначення України як незалежної держави.

24 серпня 2000 р. в Україні широко відзначалася знаменна дата: дев’ята річниця з дня проголошення її незалежності. Дев’ять прожитих років для країни - строк невеликий. Проте, він не тільки дозволяє, але й примушує нас підвести деякі підсумки. Вже назріла необхідність осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцінити досягненні результати і зробити певні висновки на майбутнє.[1]

Цей ювілей - добрий привід для того, щоб всім нам (українському суспільству) замислитись: а чи у потрібному напрямку ми рухаємося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились і що ж нам робити далі?

Ці питання на сьогоднішній день є надзвичайно актуальними, саме зараз Україні дуже потрібні серйозний, неупереджений і критичний аналіз ситуації, що склалася, чесне викриття причин помилок і невдач, визначення насущних потреб суспільства, справжніх цілей і завдань соціального розвитку, а також вибір найкращих засобів і методів для їх здійснення. Інакше ми не зможемо рухатися у вірному напрямку.

Звертання до цієї проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: після дев’яти років свого незалежного існування, Україна опинилася на піку затяжної, дуже тяжкої і глибокої загальносистемної кризи, що охопила практично всі сторони життя нашого суспільства. По своїх масштабах і глибині вона вже об'єктивно наближається до національної катастрофи. Тому постала гостра необхідність з’ясувати відповіді на поставлені вище питання, це є вкрай необхідним на сьогоднішній день.

І. Поняття і принцип державного ладу України.

Перш ніж говорити про поняття та принципи здійснення суверенітету України, слід з’ясувати питання про поняття і принципи державного ладу України, так як суверенітет не може існувати відокремлено від держави, народу, який живе на її території.

Поняття державного ладу є дуже важливим, проте, на жаль, і досі не існує єдиної та усталеної дефініції цього поняття. І це при тому, що категорія “державний лад” вживається часто і неадекватно тлумачиться різними дослідниками. На сьогоднішній день існує декілька підходів до цього питання, кожне з яких науково обґрунтоване. Але, на мою думку, визначення державного ладу як єдності типу та форми держави є найбільш повним та правильним. Форму держави визначають як такий устрій (будову) держави, за якого дістають вияв її провідні характеристики та який забезпечує в комплексі, в системі організацію державної влади, методи, прийоми і способи її здійснення, а також територіальну організацію суспільства.

Для того, щоб з’ясувати зміст цих трьох складових державного ладу розглянемо їх докладніше.

Форма правління – це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форми демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо.

Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами.

Політичний (державний) режим – це сукупність або система методів, способів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві, і характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Тепер слід охарактеризувати форму держави України, де закріплюються ці поняття і що вони означають.

Згідно з Конституцією України (ст.5) за формою правління Україна є республікою. Що це означає? Слово “республіка” в тексті Конституції не є складовою частиною найменування держави, а лише є свідченням конституційного прийнятої в Україні форми правління. У найбільш загальному визначенні республіка означає таку форму державного правління, за якою вищий законодавчий орган держави є колегіальним і обирається всім народом або його частиною. Україна є змішаною або напівпрезидентською республікою. Це означає, що президент – глава держави, обирається народом, так як і парламент; уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності.

В статті 6 Конституції України закріплено, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Головними державними владними інститутами в Україні є органи:

1.Верховна Рада України (інститут законодавчої влади).

2.Кабінет Міністрів України (уряд, інститут виконавчої влади).

3.Вся система центральних і місцевих державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні та адміністративно управлінські функції – Президент (глава держави).

Відповідно до статті 75 Конституції України, “єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України”. Кількісно Верховна Рада складається з 450 депутатських місць. Народні депутати України обираються за принципом загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Порядок проведення виборів визначається спеціальним законом. Структурно Верховна Рада - однопалатний парламент. Внутрішньоорганізаційно парламент України складається з Голови та його заступників, постійних комітетів, тимчасових слідчих комісій.

Функціонально Верховна Рада України здійснює такі повноваження (їх повний перелік зазначено у статті 85 Конституції України):

1). Законодавчі – внесення змін до Конституції України, ухвалення законів країни з питань прав і свобод людини, громадянства; статусу національних меншин, корінних народів, іноземців та осіб без громадянства, порядку застосування мов; засад використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основ соціального захисту; правового режиму власності і підприємництва, засад зовнішніх зносин, регулювання міграційних процесів; виборів діяльності об’єднань громадян, органів виконавчої влади; територіального устрою і місцевого самоврядування; судоустрою, організації і діяльності прокуратури, слідства, адвокатури, нотаріату; структури і чисельності структур Збройних Сил, СБУ, МВС, порядку використання Збройних Сил країни за її межами та статусу іноземних військ на території України, правового режиму надзвичайного та воєнного стану та інше.

2). Бюджетно-фінансові – затвердження Державного бюджету, внесення до нього змін , контроль за його використанням, в т.ч. через створення Рахункової палати; встановлення податків і зборів; визначення статусу національної валюти та іноземних валют на території України; встановлення порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, випуску та обігу державних цінних паперів, їх видів та типів.

3).Контрольні – здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду та інших установ, що передбачає заслуховування їх керівників на пленарних засіданнях та на засіданнях депутатських комітетів і комісій; отримання від посадових осіб необхідної інформації, вироблення висновків і пропозицій щодо відповідальності того чи іншого керівника тощо.

4).Кадрові – призначення і звільнення голови і членів Рахункової палати, парламентського Уповноваженого з прав людини; половини складу ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; третини складу Конституційного Суду України; обрання суддів ні безстроковий термін; надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра, на призначення і звільнення Президентом голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення; голови та членів Центральної виборчої комісії; надання згоди та призначення Президентом Генерального Прокурора та висловлення йому недовіри, що тягне за собою його відставку.

Конституція України (ст. 113) визначає Кабінет Міністрів України як “вищий орган у системі органів виконавчої влади”.

Формування Кабінету Міністрів відбувається таким чином (ст. 114 Конституції):

1. Президент призначає Прем’єр-міністра за згодою більш ніж половини конституційного складу Верховної Ради України (не менше ніж 226 депутатів).

2. Прем’єр-міністр подає Президентові кандидатури до складу Уряду: першого віце-прем’єра, трьох віце-прем’єрів, міністрів.

3. Президент приймає рішення про призначення кандидатур, поданих Прем’єр-міністром на відповідні посади в Уряді.

Згідно зі статтею 115 Конституції, Кабінет Міністрів припиняє свої повноваження у разі:

1) обрання нового Президента;

2) заяви про відставку Прем’єр-міністра;

3) звільнення Прем’єр-міністра Президентом;

4) ухвалення парламентом резолюції недовіри Урядові.

Відставка Прем’єр-міністра призводить до відставки усього складу Уряду. Після відставки формування Уряду відбувається за наведеною вище процедурою.

Президент України має право в будь-який момент звільнити з посади будь-якого члена Уряду (окрім голови Фонду державного майна).

Структура Кабінету Міністрів України складається із Прем’єр-міністра, першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів та міністрів. Такий склад Уряду визначається конституційно. Однак ані кількість міністерств, ані зв’язки між різними складовими Уряду і його апарату поки що нормативно не визначені.

До виконавчої влади, окрім Уряду як її вищого органу, належать державні комітети, агентства, міжвідомчі комісії тощо, а також обласні і районні держадміністрації. Підпорядкованість тих чи інших міністрів та підрозділів урядового апарату Прем’єр-міністрові і віце-прем’єрам визначається спеціальною Постановою Кабінету Міністрів.

Слід звернути увагу також на підпорядкованість “силових” міністрів, міністрів закордонних справ та інформації безпосередньо главі держави.

Функціонально Кабінет Міністрів виконує цілу низку завдань (ст.116). ці завдання можна поділити на:

1). Загальні – здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує Конституцію, закони, укази Президента.

2). Внутрішньополітичні – забезпечує дотримання прав і свобод людини, громадянського порядку; здійснює заходи щодо боротьби зі злочинністю, підтримання належного стану обороноздатності і нацбезпеки.

3). Економічні – забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики у сферах зайнятості. Праці та соціального захисту та інше.

4). Бюджетні – розробляє проект Закону України про Держбюджет, забезпечує виконання ухваленого верховною Радою Закону про Державний бюджет, подає Парламентові звіт про його виконання.

5). Гуманітарні та екологічні – забезпечує проведення політики у сфері науки, освіти, культури, охорони довкілля і природокористування.

6). Адміністративно-організаційні – спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів держвлади.

Конституція України визначає статус Президента як глави держави, що “виступає від її імені, .. є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянства ”(ст.102). 5 березня 1999 року було прийнято новий закон України “Про вибори Президента України”, який з моменту його опублікування набув чинності і діє зараз.

Функціонально Президент України здійснює такі повноваження (ст.106):

1). Законодавчі – накладання вето на закони, ухвалені парламентом.

2). Виконавчі – скасування актів Кабміну; утворення, реорганізація і ліквідація за поданням Прем’єр-міністра міністерств і відомств.

3). Кадрові:

а) призначення:

за згодою Верховної Ради - Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, голів Антимонопольного комітету і Фонду Держмайна;

за поданням Прем’єр-міністра – міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів обласних і районних держадміністрацій;

за контрасигнуванням (візуванням проекту Указу) Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра і міністрів юстиції – третини складу Конституційного Суду; Прем’єр-міністра і міністра закордонних справ – глав закордонних представництв України за кордоном;

на власний розсуд – половини складу Ради Національного банку та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;

б) звільнення:

за згодою ВРУ – голів Антимонопольного комітету та Фонду держмайна;

за контрасигнуванням Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра та міністра закордонних справ – глав дипломатичних представництв за кордоном;

на власний розсуд - Прем’єр-міністра, міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади;

4). Зовнішньополітичні – представляє державу на міжнародній арені, здійснює керівництво її зовнішньополітичною діяльністю, приймає вірчі та відкличні грамоти представників іноземних держав;

5). Військово-політичні – Президент України є Верховним головнокомандуючим Збройних Сил, очолює Раду Національної безпеки і оборони, приймає рішення щодо використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти неї, про запровадження воєнного стану;

6). Символічно-церемоніальні – нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, присвоює вищі спеціальні звання і класні чини.

Щодо державного устрою, то Україна є простою унітарною (ст.2 Конституції) державою. Проста – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть виступати як суб’єкти політичних відносин; унітарна – держава, яка має автономне утворення – в Україні це Автономна Республіка Крим, яка згідно з Конституцією є невід’ємною складовою частиною України і в межах її повноважень вирішує питання, віднесені до її відання. Унітарна є найбільш виправданою формою державного устрою України, так як відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

Сьогодні відповідно до чинної Конституції України в Україні існує трирівневий адміністративно-територіальний устрій (ст. 133). Перший рівень складається з областей (ст. 133), Автономної Республіки Крим (розділ X), міст Києва і Севастополя (ст. 133). Другий рівень – це райони і всі міста, крім Києва і Севастополя (ст. 133). Третій рівень – райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села (ст. 133).

За формою політичного режиму Україна є демократичною державою (ст.1). Демократичний – це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних верств населення через демократичні інститути – вибори, референдуми, засоби масової інформації.

Система закріплених в Конституції прав і свобод людини і громадянина свідчить про високий рівень демократії в Україні. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, багато з яких є визначальними для розуміння України як демократичної держави. Зокрема, це право на свободу і особисту недоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об’єднання у політичні партії та громадські організації , право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах тощо.

ІІ. Принцип суверенітету України.

Принципи та ознаки суверенітету України були закріплені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, згідно з якою принципи суверенітету України зводяться до наступного:

1) верховенство – відсутність іншої більш високої суспільної влади на території держави: державна влада може відмінити, признати недійсним будь-який прояв іншої суспільної влади;

2) самостійність – можливість самостійно приймати рішенняусередині країни тазовні при дотриманні норм національного таміжнародного права;

3) вичерпність – розповсюдження державної влади на всі сфери державного життя, на все населення та суспільні організації країни;

4) неподільність влади держави в межахїїтериторії - єдність влади в цілому і тільки функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову; безпосереднє здійснення власних велінь по їх каналам;

5) незалежність у зовнішніх зносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права та повазі суверенітету інших країн;

6) рівноправ’я у зовнішніх зносинах – наявність в міжнародних відносинах таких прав та обов’язків, як і в інших країнах;

7) невідчужуваність - неможливість свавільного відчуження легітимної та легальної влади, тільки наявність закріпленої законами можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоуправління.

В Конституції України 1996 року проголошується: “Суверенітет України розповсюджується на всю її територію” (ст. 2). Це означає, що жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави.

Однак держава не має право робити все, що вважає за потрібне, по відношенню до інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Наприклад, державам забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або вповноваження з боку Ради безпеки ООН. Іншим обмеженням щодо свободи дій держави є юридичні зобов’язання виконувати укладені нею договори.

Поняття державного суверенітету України.

Перш ніж розкривати поняття державного суверенітету, необхідно з’ясувати поняття суверенітету взагалі, звідки походить це поняття, які його основні властивості, що воно означає.

Термін “суверенітет” в перекладі з французької означає верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Він вважав суверенітет невід’ємною властивістю держави.

Суверенітет володіє такими основними властивостями[2] :

1) Суверенітет єдиний і неподільний, він не може бути розділений.

2) Суверенна влада постійна - її не можна передати на деякий період кому-небудь.

3) Суверенна влада необмежена і надзаконна - жоден людський закон не може обмежувати суверенітет.

4) Суверенна влада підкоряється тільки божественним і природним законам, але не релігійним догмам.

Спробуємо зрозуміти, що означає кожна із цих тез.

1) В залежності від того, кому належить суверенітет, держава може бути класифікована як монархія (абсолютна) чи демократія (республіка). Монархія - держава, у якій суверенітетом володіє одна людина - монарх. У цьому випадку воля однієї людини є непорушним законом для всіх громадян цієї держави.

Неподільність суверенітету передбачає збереження форми керування державою в будь-яких умовах. Неподільність повинна бути одночасно тимчасовою і просторовою.

Просторова неподільність означає, що якщо суверенітет належить монарху, то, наприклад, мер будь-якого містечка повинний підкорятися саме монарху, і нікому іншому, і у всякому разі не учиняти сваволю. Зрозуміло, що мер не завжди може підкорятися монарху безпосередньо. Тоді він повинний підкорятися відповідному органу, що у свою чергу прямим чи непрямим шляхом буде підкорятися монарху. Такі органи, а також і сам мер є представникамисуверенітету. Це, зрозуміло, не виходить, що мер повинний по будь-якому питанню звертатися до монарха чи його представника. Але монарх, визначивши що рішення мера не відповідає його думці по цьому питанню, може скасувати це рішення. Однак, і монарх не може влаштовувати сваволю в державі. Взагалі, монарх може скасувати будь-які рішення свого представника. Очевидно, принцип показності дає можливість створити процедуру оскарження рішення суду у вищій інстанції. Передбачається, що чим тісніше зв'язок між сувереном і його представником, тим точніше цей представник зможе виразити волю суверена..

Особливо цікава взаємодія монарха з якими-небудь впливовими структурами, що існують у державі. Теоретично монарх ні якою мірою не повинний залежати ні від кого. Забезпечити цю незалежність повинен закон.

Здавалося б, випадок демократії більш складний. Насправді це не вірно. Замість монарха можна підставити який-небудь колегіальний орган. При цьому можна собі представити як постійно діючий, так і тимчасовий орган. Демократичне правління відбувається звичайно за допомогою референдуму. Зробленої демократії бути не може, тому що неможливо все населення залучити в керуванню державою. Тому парламент і президент є органами представницької демократії.

Тимчасова неподільність суверенітету означає, що суверен ні на мить не може втрачати правління. Якщо це демократична держава, то народ завжди повинний контролювати діяльність президента чи парламенту, якщо це монархія, то монарх не повинний цілком покладатися на тимчасових правителів, але, навпроти, завжди могти скасувати невірне з його погляду рішення і не тільки могти, але і робити це.

2). Суверенітет не можна передавати на якийсь термін іншій людині. Наприклад, у демократичній республіці народ не повинний передавати право безконтрольного керування країною одній людині чи групі людей.

3). Цей пункт дозволяє суверену змінювати закони так, як він хоче чи вважає за потрібне. Якби не існувало божественних і природних законів, то в демократичній республіці (приклад демократичної республіки узятий для того, щоб показати, що суверенна влада незалежна від форми суверена, її здійснюючого), народ міг би домовитися і раз у рік страчувати по тисячі чоловік “просто так”. У реальності це значить, що суверен може змінювати будь-які закони крім тих, котрі входять у природні і божественні права, заборонені концепцією суверенітету. Наприклад, оскільки суверенна влада нескінченна, остільки суверен не може призначати собі правонаступника.

4)Сказавши про необмеженість суверенної влади не можна забувати, що маються на увазі тільки людські закони, а не природні і божественні. Серед таких можна назвати право на життя, на приватну власність, на волю слова і пересування і тому подібні.

Незважаючи на абсолютний характер влади, не всі питання входять у його компетенцію. Так, приватна власність ні в якому разі не повинна підкорятися державі. Наслідок наявності приватної власності - майнова нерівність. Воно необхідно для існування країни, але не повинно виявлятися у перекручених формах. Але в компетенцію держави входить загальна власність. Держава не може накладати податки довільно. Держава не повинна обмежувати волю совісті і віросповідання.

Усі ці волі і є божественними і природними. Якщо держава зазіхає на ці права, то її варто вважати тиранією.

Головними задачами держави є збереження світу і згоди в суспільстві. Але досягнення матеріального благополуччя - задача самого народу, а не держави, що лише повинне не перешкоджати збагаченню законними шляхами.

Нині поняття суверенітету означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін “незалежність” є складовою поняття “суверенітет”. Водночас “незалежність” має самостійне політико-правове навантаження - поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16 липня 1990р.), а потім – незалежність (24 серпня 91 р.). В наш час дуже важливо є правильне наукове тлумачення суверенітету, в тому числі співвідношення державного, народного та національного суверенітету.

Конституція України відносить такі принципи, властивості та якості державної влади, як державний суверенітет, розподіл влади, вимога функціонування державних структур до компетенції Конституції та законів. Держава є офіційним представником народу, покликана виражати волю своїх громадян, забезпечувати їх права та свободи, законні інтереси. Саме державна влада володіє правом видання обов’язкових до виконання наказів громадянами. Звідси випливають її значні можливості як щодо сприяння реалізації прав та свобод громадян, так і щодо порушення цих прав. Суверенітет є якісною ознакою держави, його невід’ємною властивістю, обов’язковою умовою його міжнародної правосуб’єктності. Суверенітет Української держави випливає із суверенітету народу, оскільки народ є творцем та носієм державного суверенітету, волевиявлення народу породжує державну владу. В той же час народ виступає як своєрідний гарант державного суверенітету, так як будь-який утиск незалежності держави, зменшення верховенства влади означає порушення корінних інтересів народу, стає джерелами внутрішніх або міжнародних конфліктів.

Суверенітет – невід’ємний атрибут держави, основа ефективної реалізації своїх багатогранних функцій. Із суверенітету України випливає її незалежність, самостійність органів державної влади у вирішенні зовнішніх і внутрішніх проблем. Державний суверенітет і незалежність – основоположні ознаки держави.

Тепер слідрозкрити поняття державного суверенітету, але необхідно відмітити, що, крім державного суверенітету існує ще два види суверенітету, а саме: національний і народний.

Суверенітет держави – це властивість держави, яка визначає її верховенство, самостійність, та незалежність при виконанні внутрішніх та зовнішніх функцій, незалежність держави від інших політичних і соціальних влад всередині суспільства та від іноземних держав і організацій у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет не може бути основою для антиправових дій, для сваволі. Суверенітет має економічну, політичну і юридичну сторони. За цією ознакою держава відрізняється від колоній та напівколоній. Суверенітет – це право самостійно вирішувати економічну, державну, соціальну та міжнародну політику, визначати завдання і функції держави. Суверенітет має абсолютно-відносний характер, він не повинен шкодити самій державі, народу і іншим державам.

Аналіз правового статусу України дає підстави вважати, що Україна відповідає всім ознакам суверенної держави. Цьому слугує і міжнародне визнання України у світі, розширення її двосторонніх та багатосторонніх зв’язків.

Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, реальна можливість визначити характер свого національного життя. Для колишнього Союзу РСР, який об’єднував 53 національно-територіальні державні утворення, даний суверенітет набув особливого значення. Важливим він є також для України, де проживає 110 національностей.

Народний суверенітет - повновладдя народу, володіння ним соціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадян в управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет через обрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а також безпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадські організації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава, яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.

Види державного суверенітету.

Існує декілька підходів щодо визначення видів суверенітету.

За першим із них розрізняють внутрішню та зовнішню сторони суверенітету.

Внутрішня сторона виражає верховенство та повноту державної влади по відношенню до всіх інших організацій в політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління та юрисдикцію внутрі країни в межах всієї державної території.

Зовнішня сторона виражає незалежність та рівноправ’я держави як суб’єкта міжнародного права у взаємозв’язку із іншими державами, неприпустимість втручання у внутрішні справи держави.

Також державний суверенітет поділяється на потенційний і реальний .

Потенційний суверенітет – це такий суверенітет, який належить будь-якому народу, незалежно від того, утворює даний народ державу чи ні, визнають їх інші держави чи ні.

Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, які виражають найважливіші інтереси і вважаються найкращими для даного народу.

Забезпечення суверенітету України.

В Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Джерелом такого суверенітету і незалежності є воля народу, виражена населенням на референдумі 1 грудня 1991 року. 24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховна Рада України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них - постанова та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю (Постанова: за - 321, Акт: за - 346). У результаті Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. За незалежність проголосували - 90,32 відсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). На урочистому засіданні 5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення “До парламентаріїв і народів світу”, в якому наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Заявлялось, що Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 року щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності, висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною і недоторканою Україна оголосила і власну територію, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано також було без’ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальної достатності. Суверенітет полягає у ефективному функціонуванні органів держави - законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхом всенародного голосування. Важливе значення має також введення посад і призначення представників президента України, формування місцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 року до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова “Українська Радянська Соціалістична Республіка” і “Українська РСР” були змінені на споконвічну назву нашої держави – “Україна”. В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу.

Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління.

Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені у Декларації та Акті і розвинуті в інших законодавчих актах. У Декларації, зокрема, визначається необхідність побудови правової держави. Називатись правовою може тільки та держава, яка точно додержується принципів:

-верховенство закону щодо інших правових актів і у суспільному житті;

-зв’язок законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

-непорушність свободи особи, її прав та законних інтересів, честі і гідності, їх охорона і гарантування ;

-взаємна відповідальність держави і особи ;

-ефективність контролю за здійсненням законів та інших нормативних актів.

Підготовлена і продовжує напрацьовуватись нормативна база для здійснення принципів правової держави.

У Декларації проголошено, що Україна забезпечує верховенство її Конституції і законів на своїй території, закріплюється один з основоположних принципів правової держави, за яким Конституція та інші закони мають верховенство щодо інших правових актів. При розбіжності відомчих актів, у тому числі указів президента, постанов і розпоряджень уряду, із законом - діє останній.

Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України - Основного закону України[3] .

Після проголошення суверенітету почався процес створення нормативної бази, без якої Україна як держава не могла існувати.

Декларація про державний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіці на законодавчу, виконавчу і судову

До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практично пройшла. ЇЇ можна умовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р., підписанням 8 червня 1995 р. Президентом України Л.Кучмою і головою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору, покликаного усунути кризовий стан влади в країні.

На першій стадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 року, про внесення змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.

ІІІ. Проблеми забезпечення державного суверенітету України.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін “правова держава”, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, що проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

Згідно зі статтею 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Для того, щоб побудувати таку державу необхідне міцне теоретичне підґрунтя, глибокі наукові розробки юристів – вчених і практиків, із врахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.

Прийнята 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет, відіграла важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на демократичних засадах, заклала цінності, які стали підґрунтям для Конституції України 1996 року, визначила напрямок державно-правових процесів.

За час, що пройшов з дня прийняття Декларація про державний суверенітет України, в країні відбулися істотні якісні зміни. Була прийнята Конституція України, більш ніж тисяча законів, серед них закони: про громадянство, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про об’єднання громадян, про Президента України, про статус народного депутата України, про прокуратуру, про вибори народних депутатів України, про правовий статус іноземців, про власність та інші, що створили міцну нормативно-правову базу становлення України як суверенної, незалежної держави, що беруть початок з ідей Декларація про державний суверенітет України.

Разом з тим існує чимало невирішених проблем щодо забезпеченням суверенітету України, пов’язаних із деякими принципами.

Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами.

У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні.

Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та не досконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.

Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Чим же поясняється відсутність взаємодії між органами виконавчої влади та Верховною Радою України? Причин декілька, але основні такі: недостатній рівень політико-правової культури та професіоналізму парламентаріїв та урядовців; мітингово-популістський характер роботи верховної Ради та занадто заформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень в уряді; амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів з урядовими структурами.

Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст.3 Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю.

Однак нині в Україні через об’єктивні та суб’єктивні причини існує проблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним та економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості.

Важливим є принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вживання у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів.

Державний суверенітет України визначається не тільки і не стільки юридичним закріпленням на конституційному рівні положення про те, що Україна є суверенною державою, а забезпеченням цього політико-правового стану державної влади економічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щоб суверенітет України базувався на міцній економічній основі. Для зв’язків з іншими державами це досить важливий фактор. Тому утвердження України як суверенної держави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальної економічної самостійності та незалежності.

Висновки.

Отже, з всього вищесказаного можна зробити такі висновки:

державний суверенітет - це “збірна ознака держави” він концентрує в собі найбільш істотні риси державної організації суспільства. При цьому, незалежність і верховенство державної влади виражається в наступному:

1) в універсальності - тільки рішення державної влади поширюються на все населення і громадські організації даної країни;

2) в прерогативі - можливості скасування і визнання незначним будь-якого незаконного прояву іншої суспільної влади;

3) в наявності спеціальних засобів впливу, якого не має ніяка інша громадська організація.

Я вважаю, що після здобуття незалежності нашої держави її керівництво та і вся українська нація повинна всякими засобами зміцнювати її суверенітет, авторитет на міжнародній арені, а також добробут та незалежність власної країни.
Джерела і література.

1. Декларація про державний суверенітет України від 16

липня 1990 року.

2. Конституція України 1996 року.

3. Котюк В.О. Основи держави та права: навч. посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв.- К.: Вентурі, 1998.

4. Скакун О. Ф. Теорія держави та права: Підручник.- Харків: Консум; Ін-т внутр. справ, 2000.

4. Кісь Роман . Аспекти національної ідеї - К.,1997.

5. Проблеми формування суверенної правової України.- Львів.,1993.

6. Основи деpжави і пpава: Hавч.посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид.закладів/ Спілка юpистів Укpаїни; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.:Юpінфоpм, 1995.

7. Тодика Ю.Н. Основи конституційного ладу України. – 1999.

8. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства ВРУ.-К., 1998.

9. Телешун С. Поняття державного устрою України: проблеми теорії і практики//Право України.- 2000. - №6. – С.14-19.

10. Линецький С. Методологічні засади осмислення місця і ролі державного режиму в структурі державного ладу України. //Право України.- 2000. - №6. – С. 19-23.

11. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // Право України,-1992-№10,С. 10-22.

12. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні.// ПравоУкраїни. - 2000. - №1.

13. Тацій В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони Конституції // Вісн. Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 41- 43.

14. Терен В., Чмир Ю., Україна сьогодні і завтра// Розбудова держави.,1994-№1.


[1] Основи деpжави і пpава: Hавч.посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид.закладів/ Спілка юpистів Укpаїни; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.:Юpінфоpм, 1995.

[2] Жан Боден - основатель концепции государственного суверенитета// Вестник ИНИОН, М., 1990.

[3] Правові проблеми суверенітету і незалежності України //П.У.-1992, №10.С.54 - 58.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:39:52 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:38:46 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Суверенітет України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150696)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru