Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Правові відносини

Название: Правові відносини
Раздел: Рефераты по теории государства и права
Тип: реферат Добавлен 12:26:44 18 сентября 2005 Похожие работы
Просмотров: 1188 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Національна академія внутрішніх справ України

Інститут заочного та дистанційного навчання

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави та права

Тема: „Правові відносини”

Виконав: студент Гордієв О.П.

група 3 №03-055К

Науковий керівник: Осауленко О.І.

Київ – 2004

ЗМІСТ

Вступ .................................................................................................. 2
Розділ 1. Правові відносини ........................................................... 4
1.1 Поняття, види та зміст правовідносин ...................................... 4
1.2 Ознаки правових відносин ......................................................... 7
Розділ 2. Складові елементи правових відносин ....................... 10
2.1 Суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів ...................................................................

10

2.2 Об’єкти правових відносин, види об’єктів ............................... 15
Розділ 3. Юридичні факти ............................................................. 17
3.1 Поняття юридичних фактів ........................................................ 17
3.2 Класифікація юридичних фактів ............................................... 20
Висновок ........................................................................................... 30
Список літератури .......................................................................... 34

Вступ

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні – це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.

Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об’єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство – це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з правом.

Право – особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.

У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.

Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. “Право саме по собі нічого не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини. ... Законодавство усього лише протоколює, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює, діє суспільні відносини, породжуючи нові зв’язки.

Розділ 1. Правові відносини.

1.1. Поняття, види та зміст правовідносин

Правовідносини – наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні)

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. “Інтерес – от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своїх потреб”.

Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб’єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі.

Правовідносини – це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв’язок між особами за допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок носить вольовий характер.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини.

Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація – суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

· у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.

· у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні

· у залежності від функціональної ролі – на регулятивні й охоронні

· у залежності від природи юридичного обов’язку – на пасивні, зв’язані зі здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених позитивних дій

· у залежності від складу учасників – на прості, виникаючі між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами

· у залежності від тривалості дії – на короткочасні і довгострокові

· у залежності від визначеності сторін – на відносні, абсолютні і загальні.

У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов’язкові особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів управомочного.

1.2. Ознаки правових відносин

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

1.Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.

2.Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносини, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи.

3.Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

4.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.

5.Правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.

6.Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духу.... навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки.

Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач. Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.

Розділ 2. Складові елементи правових відносин.

2.1. Суб’єкти правових відносин,

юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

· суб’єктів правових відносин;

· об’єктів правових відносин;

· змістовні правові відносини.

Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності, дієздатність.

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:

· невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;

· не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;

· невід’ємна - її не можливо віддати іншим;

· по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;

· суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути:

1.Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2.Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

б) підприємства;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3.Соціальні спілки:

а) держава в цілому;

б) народна нація;

в) адміністративно-територіальні одиниці;

г) трудові колективи.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.

2.2. Об’єкти правових відносин, види об’єктів

Об’єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:

· матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;

· також особа може вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

· поведінка учасників правових відносин може бути направлена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факту належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

1.Матеріальні блага:

а) засоби виробництва.

2.Немайнові особисті блага:

а) життя;

б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин

3.Продукти харчової творчості:

а) твори літератури;

б) наукові твори.

Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.

4.Гроші та цінні папери:

а) облігації;

б) гроші.

5.Наслідок поведінки суб’єктів:

а) ремонт побутової техніки;

б) будівництво будинку.

Розділ 3. Юридичні факти

3.1. Поняття юридичних фактів

У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося.

У реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.

У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів.

Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі. В.І. Ленін підкреслює: «В області явищ суспільних немає прийому більш розповсюдженого і більш неспроможного, як вихоплювання окремих фактів, гра в приклади».

Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб і т.д.). Але і деякі явища природи також можуть виступати як юридичні факти.

Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.

Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії .

Події – це такі обставини, що об’єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища не чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов’язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.

Дії – це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.

По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти:

а) правостворюючі;

б) правозмінюючі;

в) правоприпиняючі.

До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти – документи різних державних органів і посадових осіб.

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.

За допомогою юридичного факту здійснюється зв'язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми. Юридичний факт – це в переважній більшості випадків поводження, що з волі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситися з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначається їхня відповідність або наявність відхилень.

Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов'язків, можливостей і боргу і т.п.

Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою «прив’язки» загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.

Юридичний факт є обов’язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин.

Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв’язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії.

3.2. Проблема класифікації юридичних фактів

у сучасній теорії права

У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками. Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії та події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів[8].

Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту[9].

Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.

На мою думку, класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.

За першим принципом - «вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.

Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші суб'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб'єктів.

В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - на навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти-стани, результативні дії; юридичні факти-події, які розмежовуються на абсолютні і відносні, тощо.

Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. На мою думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці.

Отже, юридичні факти-дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні.

На мій погляд, юридичні дії - складний і багатоплановий об'єкт класифікації. Укласти в єдину класифікаційну схему різноманітні прояви діяльності суб'єктів права дуже важко. У науковій і навчальній літературі використовується ряд розподілів правомірних юридичних фактів-дій: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); за способом здійснення (особисто, через представника); за способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом, документом) та інші.

Проте безумовним є те, що виділення результативних дій в окремий різновид юридичних фактів - приклад подальшого поглиблення їх традиційної класифікації. Виготовлення речі, створення твору літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, прямо не спрямовані на юридичний результат, тобто відповідно до прийнятої класифікації це - юридичні вчинки.

Суттєву теоретичну і практичну роль відіграє систематизація неправомірних дій. До числа найважливіших класифікацій тут можна віднести підрозділи неправомірних дій: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб'єктами (дії індивідів, організацій); за об'єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку тощо); за галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові й ін.); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі й ін.). З подальшим поглибленням цієї класифікації виникають і нові підвиди неправомірних дій, наприклад з розвитком публічного міжнародного права виникли неправомірні дії держав, їх союзів та міжнародних і міждержавних організацій.

Як і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінальної спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися. Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень.

Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.

У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності як правовідносини. Закріплення в нормах права фактів-правовідносин обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків. Факт-правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти-правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт-правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого правовідношення. Так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній військовій службі, для укладення шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого шлюбу тощо.

Факт-правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його «юридична надійність» значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів-правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт.

Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини.

Юридичні факти-події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні тощо. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.

Юридичні факти поділяються на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджаючі, головні й підлеглі. В основі першого розподілу лежить спосіб зв'язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку -- негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища.

Класифікацію фактів на позитивні і негативні не слід змішувати з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків.

Розглянуті класифікації юридичних фактів варто відмежувати також від розподілу їх на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу.

Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень.

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі «індексів», що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки «соціологічним», а й деяким «спеціально юридичним» вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

Однією з найважливіших вимог до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», мають поєднувати динамізм та стабільність.

Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою «пристосовуватися» до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях законодавства, повинні одержувати адекватне понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Якнайчіткіше вираження покликане зберегти закони від різночитань.

Чітке, формальне, документальне засвідчення юридичне значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.

Висновок

У дійсній роботі була представлена класична, науково стала теорія правовідносин, розроблена у своїх основах ще римськими юристами і з тих пір не перетерпіла скільки-небудь істотних змін. Вона базується головним чином на цивільно-правових, майнових, договірних відносинах з чітко вираженими сторонами і жорстко взаємозалежними зобов'язаннями.

Ще Енгельс відзначав, що вся континентальна Західна Європа взяла за еталон «всесвітнє право суспільства товаровиробників, тобто римське право, з його неперевершеної по точності відносин товаровласників». 1 Це відносини типу боржник-кредитор, продавець-покупець, замовник-підрядчик, позивач-відповідач і т.д.

Вони виникають із приводу конкретних фактів, випадків, суперечок, домагань, чому і називаються конкретними. Їхня задача – обслуговувати повсякденні нестатки, запити, інтереси людей: цивільний оборот, ринок, побут, праця, родину, виробництво. Подібні правовідносини безупинно виникають, припиняються, змінюються, знову виникають. Деякі з них швидкоплинні (купив, продав, обміняв, уклав угоду, скористався тією або іншою послугою, видом транспорту). Вони наочні, очевидні, строго індивідуалізовані, добре усім відомі з власного досвіду.

Природно, що найбільший внесок у розвиток навчання про правовідносини внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, коли остання починає з цими готовими мірками вторгатися в інші соціальні сфери й аналізувати механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій. Звідси потреба якось доповнити цей механізм, розширити, зробити більш гнучким – для того щоб з його допомогою можна було упорядковувати, регулювати й інші відносини. Які ж?

Наприклад, відносини типу держава-держава, держава-громадянин, президент-парламент, депутат-виборець. Або, скажемо, відносини, зв'язані з дотриманням членами суспільства законів, правопорядку, карних, адміністративних і інших заборон, конституційних норм, прав людини.

Усі ці відносини виступають як правові, оскільки регулюються правом, виникають на основі відповідних юридичних установлень. Але це особливі, незвичайні правовідносини, до них не підходить або не зовсім підходить модель цивільно-правового взаємозв'язку суб'єктів («повинний - віддай», «виконай у термін», «плати неустойки»). У них своя специфіка. І подібні правові відносини вимагають такої ж пильної уваги й осмислення, як і традиційні, якщо не більшого. Адже вони недостатньо вивчені.

Так виникла ідея загальних, або загальнорегулятивних правовідносин. Вона була висунута потребами життя, практики. Наука лише узагальнила те, що існувало й існує в реальності. Важко тому погоджуватися з думками, що нібито дана конструкція не працює.

Пряма дія української Конституції, закріплення в ній природних прав людини, зміна кореляційні взаємозв'язки особистості і держави, інші реалії і пріоритети наших днів по-новому висвітлюють значення обговорюваного різновиду правових відносин.

Зміни, що відбуваються в країні, не тільки не коливають суті зазначеної концепції, а навпроти, додають їй нові важливі грані, риси, аргументи. Вона як би знаходить ще велику легітимність, правомірність. Розширюються границі і можливості її осмислення.

І якщо раніш були якісь сумніви на цей рахунок, то зараз, цілком відпали, тому що занадто очевидними стали наукові і законодавчі передумови для висування і відстоювання названих ідей.

Заперечення загальнорегулятивних правовідносин рівносильне запереченню дії конституційних норм, їхня ефективність. Звідси – нагальна потреба розробки даного напрямку в дослідженні багатоаспектної проблеми правовідносин, особливо в політичній області.

Іншими словами, перед нами типове правовідношення загального характеру, оскільки в ньому все-таки не конкретизовані необхідні деталі взаємних зобов'язань його учасників. Але це саме правовідношення опосередковуване правом, законом.

Конституційні норми при їхній прямій дії можуть породжувати як загальні, так і конкретні правовідносини. Перші виникають з моменту вступу в силу зазначених норм і існують постійно, другі ситуації між громадянином і Основним Законом країни, офіційною владою.

У літературі була висловлена думка, що виділення в правовій дійсності як особливий вид загальнорегулятивних правовідносин є безсумнівним досягненням нашої юридичної науки, що дозволяє «перебороти вузький обрій цивільного права в теорії правовідносин». 2

Р.О. Халфіна, що ґрунтовно займалася проблемою правовідносин, прийшла до висновку, що створення теорії правовідносини вимагає глибокого вивчення цього складного явища з більш широких позицій, чим ті, котрі традиційно прийнято в правовій науці. 3

Така ж позиція А.В. Міцкевича: «У самому широкому змісті до правових відносин можуть бути віднесені усі відносини, так чи інакше позв’язані з дією права в суспільстві». 4

Загальнорегулятивні правовідносини зайвий раз підкреслюють зв'язаність влади правом, показують, що сама держава знаходитися в рамках правовідносин і в якості їхнього учасника несе перед своїм контрагентами (суспільством, громадянином) відповідні обов'язки і відповідальність.

Підводячи підсумок, варто помітити, що обсяг дійсної роботи не дозволив зупинитися на багатьох важливих аспектах проблем правовідносин.

Визначені такі поняття, як суспільні відносини, структура, суб’єкти (учасники) правовідносин, юридичний факт, а також їхній взаємозв’язок і взаємозалежність, взаємозумовленість. Тому що саме юридичні факти я є підставою, передумовою, виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Незважаючи на достаток наукової літератури, даний область правових знань вимагає рішення багатьох проблем, що ставить появу нових видів правовідносин, їхня зміна, викликана змінами в житті суспільства, виявляють нові проблеми в процесі правовикористовуючої діяльності. Подальший розвиток української державності, визнання пріоритету прав людини, становлення ринкових відносин, цивільного правового суспільства, зміни в суспільній свідомості переоцінка колишніх цінностей – усе це має потребу в науковому осмисленні, вільному від упередженості, закостенілих догм. Повинні бути також вироблені чіткі представлення про шляхи і долю здійснюваних у Україні реформ при формуванні правової держави.

І тоді відбудеться точне встановлення життєвих обставин – фактів, тоді може бути правильно застосований закон, восторжествує законність, справедливість, правопорядок.

Використана література:

1.Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер'янова.

2.Журнал "Право України" 2003 рік, №7

3.Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с.

4.Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник.

5.Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс.

6.Журнал "Право: Теория и Практика" (№1-8 за 2003 г.)

7.Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки Ц Право України. — 1998. — № 1. — С. 27-32.

8.Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996. - С. 74.

9.Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1998. - С. 281.

10. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

11. Ковачка Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 1985. №4. С.41.

12. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.

13. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.

1 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

2 См.: Ковачкв Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 1985. №4. С.41.

3 Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.

4 Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:39:05 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:38:22 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Правові відносини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151333)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru