Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Поняття та форми державного устрою

Название: Поняття та форми державного устрою
Раздел: Рефераты по теории государства и права
Тип: реферат Добавлен 19:11:16 06 октября 2005 Похожие работы
Просмотров: 8279 Комментариев: 3 Оценило: 2 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

Shura19@yandex.ru

ЗМІСТ

сторінка

ВСТУП ........................................................................... 3

1. Форма держави ........................................................ 5

1.1 Форми та поняття державного устрою ............. 7

1.2 Форма державного правління .............................. 14

1.3 Види політичних режимів .................................... 21

2. Форма держави Україна ......................................... 28

ВИСНОВКИ ................................................................... 29

ЛІТЕРАТУРА .................................................................. 31

ВСТУП

Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.

Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси.

Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.

Марксистко-ленінська теорія вважає основною причиною виникнення держави розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними протиріччями. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час не визнавала державність скіфів. Тим часом наявність держави язичеських слов'ян ніяк не оспорювалось.

Другий помилковий наслідок з даної посилки полягав в тому, що всі держави древнього світу повинні були бути неодмінно рабовласницькими. Тому кастова чи інша стратифікація необґрунтовано ототожнювалися з рабовласництвом.

На цих позиціях стоїть і сучасна теорія держави.

Незважаючи на те, що представники різних класів, страт, каст виявлялися далеко не в рівному становищі, держава все-таки завжди виникала в зв'язку з необхідністю задоволення загальних інтересів населення: захисту від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов і т.п.

Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога, виходить, вона повинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, що опікує підданих, як батько своїх дітей. Договірна теорія Руссо надає владі тільки ті повноваження, якими її наділяють громадяни, "що домовилися". Теорія, що затверджує владу держави через згоду підданих на підпорядкування, і теорія правової держави, що вимагає обмеження влади законом, вимогами справедливості, правами людини, відбивають хоча і правильні, але сугубо ідеологічні і психологічні основи виникнення і функціонування держави.

Держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють її територію, незалежно від їхньої приналежності якому-небудь роду чи племені. Це означає, що держава має свою територію, визначає її границі і захищає від нападу ззовні. Постійне населення даної території, як правило, має стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства або громадянства і користається його захистом усередині країни і за її межами. Державна влада поширюється і на іноземних осіб, що знаходяться в країні і які не мають громадянства. Однак вони мають особливе правове положення.

Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.

Мета роботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія держави і права” з питання “Поняття та форми державного устрою”.

Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного режиму.

Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань.

1. Форма держави.

Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ході історичного процесу розвиваються у форму держави.

Форма держави - це її устрій, що виражається в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою).[1]

Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організова­на державна влада, яка система державних органів існує, які існу­ють форми правління, які взаємозв'язки між окремими органа­ми державної влади, національно-територіальний устрій держа­ви і методи управління державою і суспільством. Форма держа­ви є спосіб її існування і функціонування. Держава є політич­ною формою економічного і соціального розвитку суспільства.[2]

Форма держави характеризується трьома основними елемен­тами:

- формою державного правління,

- формою державного уст­рою

- формою політичного режиму.

Форму держави розгляда­ють в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи склада­ють форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузь­кому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління.

Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на мо­нархії і республіки, які мають різні види.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.

Політичний (державний) режим — це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових ос­нов діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні.

1.1 Форми та поняття державного устрою.

Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій - історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.

Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.[3]

У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія, Португалія.[4]

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).

У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.

Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення.

Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат і унія.

Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу.

Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про її територіальну організацію.

Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.

Конфедерація - постійний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку "третьої" держави і т.п.

Вступивши в конфедеративний союз, держава цілком зберігає свій суверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у всіх зовнішніх і внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативної влади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи.[5]

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тим­часовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких дер­жавних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[6]

Прикладами конфедерацій також можуть служити Німецький союз з 1815 по 1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. і ін.

Федерація - союзна держава, що поєднує кілька держав або державних утворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який має свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На відміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом, федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією, системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація - саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітету вхідних у неї державних одиниць.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фак­тично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відно­сяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

Ряд державознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не є суверенні. Їм наданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає в більш-менш широкій участі в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема, на думку Георга Єлинека, «правопорядок союзної держави заснований на конституції, що є її власним законом і може бути змінена тільки законом союзної держави, але аж ніяк не волею - хоча б і усіх - окремих держав, виявленою в інших, окрім установлених конституцією, формах. У межах панування союзної держави окремі держави утрачають свій державний характер. У цих межах їхня діяльність або зовсім припиняється і замінюється власним управлінням союзної держави, або вони одержують характер самоврядних корпорацій на зразок комунальних союзів, оскільки здійснюють управління за посередництвом своїх органів, відповідно до законів і під контролем союзної держави». На користь цієї точки зору свідчить і те, що у федерації територія і населення окремих держав часто об'єднані в нерозривне ціле: територія окремих держав є територія федеральної держави, народи окремих держав - її єдиний народ.[7]

Однак державна влада федерації в кінцевому рахунку виходить від влади держав, що ввійшли в її склад. Це може виявлятися в різних формах. Іноді уряди вхідних у федерацію держав утворюють вищу владу союзної держави. Іноді із середовища єдиного народу як суб'єкта федерації вибираються органи федеративної влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку державам надані права участі в здійсненні союзної державної влади. Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламенту функціонує як представницький орган членів федерації. Більш того, у деяких з них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі - члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, що входять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.

Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв, частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення ряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р., можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація - об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетом федеративної держави.

Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чи реальної. Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархів двох чи декількох держав в одній особі.

Особиста має підставою випадковий, ненавмисний збіг незалежних друг від друга прав на корону в декількох державах на основі різних порядків престолонаслідування. Вона продовжується доти, поки ці різні правомочності персоніфіковані в одній особі. Як тільки за законом корона знову переходить до інших осіб, особиста унія негайно ж припиняється. Так, у минулому столітті припинилася особиста унія між Великобританією і Ганновером у 1837 р., між Нідерландами і Люксембургом у 1983 р. унаслідок розходження системи престолонаслідування - когнатичної у Великобританії і Нідерландах і агнатичної у Ганновері і Люксембурзі. При цьому в двох перших державах на престол вступали жінки, що у двох інших державах узагалі виключалися з престолонаслідування.

Політичне значення особистих уній може виявитися значним і привести до повного злиття різних держав (Кастилія й Арагон, Англія і Шотландія й ін.). Між державами, об'єднаними загальним монархом, неможлива війна. Однак у більшості випадків якого-небудь істотного зближення між ними не відбувається.

Реальна унія виникає в результаті угоди держав, у силу якої в них з'являється загальний монарх. Члени реальної унії незалежні друг від друга, і з'єднання не обмежує їхніх суверенітетів. Не утвориться ні загальної території, ні єдиного підданства, ні загальних законів, ні загальних фінансів і т.п. Представляючи власне кажучи міжнародно-правову угоду, вона має значення переважно в області зовнішніх зносин, виступає як військовий союз, як носій єдиної зовнішньої політики і т.п.

Реальні унії з'являються лише в Новий час, тому що припускають розвитий монархічний порядок і єдність держави, що оформилася. З політичної точки зору вони дуже часто являють собою результат прагнень заснувати єдину державу.

Реальними були унії між Норвегією і Швецією (1815 р.), Австро - Угорщина.

Реальні унії припиняються або через перетворення в єдину державу, або через розширення союзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах корона переходить до інших монархів конституційним чи іншим шляхом.

Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь залежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні в імперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки мало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті, становище, зрозуміло, істотно міняється.

Деякі державознавці прийшли до висновку, що в складових частин імперії ніколи не було єдиного державно - правового статусу.

Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державно­му примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприк­лад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Ро­сійська імперія.

Коло імперій досить широкий. Вони існували в усі історичні епохи. Імперіями минулого і Римська держава останнього періоду свого існування, і Великобританія, і Росія.

Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття приєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутих державознавством.

Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, як думають багато хто, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940 році.

1.2 Форма державного правління.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга­нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

Форма правління - організація верховної державної влади і порядок її утворення. Характер форми правління в кінцевому рахунку залежить від типу суспільства. У суспільствах, не зв'язаних економічними узами обміну і змушених поєднуватися за допомогою централізованої державної влади, природною формою правління представляється монархія. Там, де форма правління не сполучена з ієрархічною системою феодальної власності на землю і її верховного власника в особі самого монарха, вона приймає вигляд деспотії. Для суспільств, заснованих на обмінних відносинах між вільними, політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма правління.[8]

Форма правління обумовлюється також конкретним розміщенням соціально - політичних сил і результатами боротьби між ними (дія цього фактора особливо яскраво виявляється в революційні періоди, доказом чого може бути падіння монархічних режимів у результаті Великої французької революції 1789 р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії); історичними особливостями окремих країн (поза історичним контекстом неможливо пояснити існування в сучасній Великобританії парламентської монархії); особливостями культури народу, що акумулює історичний і політичний досвід, звичаї і навички життя в умовах тієї чи іншої держави (наприклад, труднощі, що зустрічає на своєму шляху становлення демократичної форми правління в Росії багато в чому можуть бути пояснені специфікою її загальної і політичної культури); впливом у країні політичних процесів, у тому числі військових (зміна форм правління в ряді східноєвропейських країн у результаті Другої світової війни мали своєю передумовою присутність у цьому регіоні Червоної армії).[9]

Політичний режим, будучи самообумовлений тими ж соціальними факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначає ті її мінливі риси, що зв'язані з історично конкретними політичними ситуаціями в державі.

Це пояснює, чому неможливий прямий перенос політичної форми, що історично виникла в одній країні, в інші країни, хоча цілком можливе використання світового і приватного досвіду окремих народів з його наступною адаптацією до конкретно - історичних умов тієї чи іншої держави.

Теорія держави, фіксуючи в її історії реально виникаючі форми правління, виробила декілька їх класифікацій. Найбільш розповсюджена з них - це розподіл форм держави по числу правлячих осіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо усім - демократія, або республіка. Існування такої класифікації відзначено ще Геродотом у його оповіданні про суперечку між Отаном, Мегабізом і Дарієм про те, яку форму правління варто установити в Персії після убивства Лже-Смердіса. Також і критика цього розподілу має досить давню історію, виходячи від Платона й Аристотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переваги в державі трьох чеснот: мудрості, мужності і помірності, другий - у залежності від співвідношення правильних або перекручених видів правління, оголошуючи правильними ті, у яких особистий інтерес правителів, хто б вони не були, підлеглий загальному інтересу держави, і, навпаки, перекрученими - ті, у яких переважає особистий інтерес.

Отже, за формами правління всі держави поділяють на дві великі гру­пи: монархії та республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: коро­лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі прав­ління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відпові­дальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викла­дені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламен­том або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати кон­ституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.[10]

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли мо­нарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія — це така форма правління, коли абсо­лютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорад­чий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Історія державності була власне кажучи історією монархій, і в ході її ця форма правління істотно видозмінювалася. Ось чому першою підставою класифікації монархій є їхній поділ по тим історичним епохам, у яких вони існували й існують. В історичному розрізі монархії підрозділяються на східно-деспотичні, засновані на азіатському способі виробництва; античні (рабовласницькі), у число яких входять рабовласницькі держави, що виросли на основі класичної стародавності (наприклад, монархія рабовласницького Рима); феодальні, до яких відносяться ранньофеодальні, що відрізнялися великим ступенем децентралізованості, сословно-представницькі, у яких влада монарха була обмежена тим чи іншим сословно-територіальним представництвом (у Франції - Генеральними штатами, в Англії - парламентом, в Іспанії - кортесами і т.п.), і абсолютні (абсолютизм, самодержавство), у яких влада цілком належить одній особі і складаються такі державні інститути, як наймана армія, чиновництво, королівська скарбниця із системою податей і т.д.; буржуазні, у яких влада короля обмежується конституцією і парламентом і які підрозділяються на дуалістичні, коли монарх зберігає всю повноту виконавчої влади (зокрема, призначає міністрів, відповідальних перед ним), і парламентарні, коли монарх як глава виконавчої влади обмежений у правах і, зокрема, призначувані ним міністри залежать від вотуму довіри парламенту (наприклад, Великобританія, Швеція).

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дис­циплінарну).

Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є доміную­чою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народ­но-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій рес­публіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мек­сиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла­мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас­но президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Фран­ція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним ста­новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

Республіка як форма правління відрізняється наступними ознаками:

- виборністю органів державної влади на певний строк і їхній колегіальний характер;

- наявністю виборного на певний строк глави держави;

- похідним характером державної влади, що користається владними повноваженнями не по власному праву, а з доручення суверенного народу;

- юридичною відповідальністю глави держави.

По історичних періодах свого існування республіки класифікуються на античні (держави - поліси - Афіни, Рим і т.д.); середньовічні (феодальні), до числа яких відносяться торгово-промислові республіки в Італії (Венеція, Флоренція), Нідерландах, Росії (Новгородська, Псковська); буржуазні, коли республіканська форма правління досягає свого розквіту, стаючи способом політичної організації цивільного суспільства.[11]

Республіканська форма правління з'являється там, де мова йде про політичне об'єднання вільних громадян, що є самостійними суб'єктами господарського і громадського життя.

Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки, ці ознаки дають підставу для виділення третього виду форми правління - форми правління тоталітарної держави.

Форма правління тоталітарної держави звичайно є перекрученою формою республіки і відрізняється наступними ознаками:

- наявністю правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає керівну роль у управлінні всіма державними і суспільними справами країни;

- збігом вождя партії і глави держави в одній особі, що прагнуть до довічного збереження своїх політичних посад (у деяких країнах з тоталітарною формою правління навіть намічалася тенденція спадкоємної передачі влади, наприклад, у КНДР);

- наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

- формальним характером партійних і державних виборів;

- підвищеною роллю партійної і державної бюрократії, що вирішує всі конкретні справи суспільного і державного життя;

- відсутністю юридичної відповідальності глави держави і партії.

Тоталітаризм припускає функціонування відповідного політичного режиму.

Узагальнення історичного досвіду функціонування тоталітарних держав свідчить, що вони виявляються досить ефективними тоді, коли країна розвивається екстенсивно. У цьому випадку тоталітарно-улаштована влада в стані забезпечувати постійне залучення все нових і нових людських, сировинних і інших ресурсів для вирішення економічних і політичних проблем переважно позаекономічними, тобто політичними засобами. Тоталітарно-улаштоване правління успішно досягає поставлених перед ним цілей, якщо діє за принципом «результат за будь-яку ціну». Коли ж суспільство змушене розвиватися інтенсивно, цей тип правління виявляється малоефективним, більш того, він перетворюється в перешкоду на шляху прогресу країни. Органічно властива йому централізація управління, при якій команди приймаються лише на самому «верху», виключає кваліфіковані планування і рішення, оскільки центр у принципі не може мати скільки-небудь повну інформацію про наявні на місцях можливості конкретних підходів до досягнення конкретних цілей. При відзначеному органічному пороці керівництва країною з єдиного центру дія таких істотних факторів, як централізований розподіл матеріальних благ, що виключає особисту зацікавленість виконавця, острах відповідальності, скутість ідеологічними догмами і т.д., відступали на другий план.[12]

1.3 Види політичних режимів.

Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режи­му, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюєть­ся державна влада в суспільстві. Він характеризується станом де­мократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспіль­них відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Сучасна теорія держави розрізняє два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще від Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію; остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.

Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, зас­нована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Де­мократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність.[13]

Демократичний режим — це такий режим, коли державна вла­да здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через де­мократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: де­мократично-ліберальний, демократично-консервативний, демо­кратично-радикальний.

Демократія й олігархія були історією переборені (перша - цілком, друга - частково), а демократичний і тоталітарний режими перетворилися нині в пануючі форми. Їхнє сучасне тлумачення відрізняється від платонівського. Державовідча думка ХХ століття протиставляє демократію як політичну форму, що забезпечує прогрес, тоталітаризму як утіленню політичної реакції, тоді як у Платона обидві вони суть форми виродження «найкращої держави». Правда, тиранія (платонівський еквівалент сучасного тоталітарного режиму), у цій градації займає останнє місце і тому страждає найбільшою виродженністю.

Загальний хід процесу виродження, по Платону, такий. «Найкраща держава» - ідеал, що відрізняється стабільністю. Тимократія відрізняється від неї насамперед елементом нестабільності: ще вчора єдиний патріархальний клас розщеплюється під впливом власницьких інтересів і конкуренції. «Скупчення золота в коморах у приватних осіб губить тимократію, - говорив Платон, - вони насамперед вишукують, на що б його ужити, і для цього переписують закони, мало рахуючись з ними». Виникає конфлікт між чеснотою і багатством. «Коли встановлюються порядки, по яких до влади не допускаються ті, у кого немає визначеного майнового цензу, перемагає олігархія, що тримається на збройній силі або залякуванні», тобто за допомогою політичного насильства, як сказали б ми сьогодні. Виникнення олігархії створює передумови для початку громадянської війни між олігархіями і найбіднішими шарами. Соціальна міжусобиця, якщо в ній перемагають бідняки, приводить до демократії, у результаті чого супротивники знищуються або виганяються, інші зрівнюються в цивільному стані і можливостях займати державні посади. Установлюється «царство волі» і як наслідок цього - беззаконня. Реакцією на витлумачену в такий спосіб демократію є тиранія - незаконна влада одного. Порівняння платонівської концепції політичних режимів (держав) із сучасним державознавством свідчить, що в ній міститься в зародку практично всі елементи політичної думки, за допомогою яких і сьогодні формуються політичні теорії: типологія політичних режимів (держав), їхня історична послідовність, закономірність їхньої зміни, форми переходу від одного типу держави до іншого (наприклад, революція, громадянська війна), і навіть вказівку на джерела історичних змін, серед яких Платон позначає і те, що пізніше марксисти назвали класовою боротьбою.[14]

Політичний режим демократичного типу має своєї соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов свого життя і які будують відносини один з одним на основі обміну і договору.

Політичними передумовами цього режиму є:

- відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології, що однозначно визначає мету суспільно - історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення;

- наявність вільно формованих позадержавних політичних партій, що відбивають соціальну диференціацію цивільного суспільства;

- обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на яких вони виступають з розробленою виборчою програмою, що відбиває інтереси партією соціальної групи цивільного суспільства, яке вони представляють;

- функціонування політичної системи, що припускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, угоду між ними, утворення коаліцій політичних сил, що прагнуть до парламентської більшості й одержання вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, що виникаюча в такий спосіб політична боротьба є відображення соціально - економічної конкуренції усередині цивільного суспільства;

- існування не визначальної державну політику і тому не несущої за неї відповідальність меншості, у функцію якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічна і кадрова підготовка його зміни;

- наявність політичних воль (гласність, воля слова, преси, вуличних ходів, демонстрацій, мітингів, протестів і т.д. і т.п.), за допомогою яких суверенні об'єкти цивільного суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.

Реалізація цих передумов робить політичний режим демократичним.

Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу. Демократичний режим уможливлює послідовно визначальний зв'язок населення з партіями, партій через вибори які проводяться періодично з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Такий порядок вважається головним достоїнством демократичного політичного режиму, тому що забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.[15]

Політичний режим тоталітарного типу такою перевагою не володіє. Для нього характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. У її руках знаходяться засоби масової інформації, друку. У методах управління переважає політичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор.

Подібні властивості, здавалося б, виключають можливість ненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід Чехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарний політичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносно мирним переходом до посттоталітарного, а потім, очевидно, і до демократичного. У всякому разі такого роду перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилися від фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку.

Політичний режим авторитарного типу - третій його вид, зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжним між тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного до іншого. При цьому перехід може здійснюватися як убік демократії, так і убік тоталітаризму.

Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає «розмитість», нечіткість багатьох його властивостей. У ньому можна спостерігати риси і тоталітаризму, і демократії. Головна його особливість полягає в тому, що державна влада не має тоталітарного характеру і не досягає повного контролю над усіма сферами економічного, політичного і культурного життя. У ньому немає єдиної державної обов'язкової для всіх ідеології, що замінюється ідеологічними конструкціями типу теорії національного інтересу, ідеями патріотизму і т.п. Управління здійснюється не настільки твердими, як при тоталітарному режимі, засобами. Масовий терор відсутній.

Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політич­них партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.

Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашист­ський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.

Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскра­во виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.

Авторитарні політичні режими з'являються на авансцені історії тоді, коли влади мають намір приступити до корінних реформ суспільного ладу і здійснити «революцію зверху» (наприклад, перехід в Іспанії від фашистського ладу до демократичного в останній період правління каудильйо Франко, почата в СРСР у 1985 р. перебудова відбувалися в умовах авторитарних режимів).

Варто мати на увазі, що класифікація політичних режимів у теорії держави розглядає саме їхні типи, яких у чистому вигляді в реальній історії не існує.

Політичний режим як елемент форми держави обумовлює й інші характеристики державного устрою, у першу чергу впливаючи на форму правління.

Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.

Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації.

В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ.

Існують 2 класи:

Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності)

Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.

Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична).

Феодальне - монархії, міські республіки

Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії.

Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного пристрою, методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З однієї сторони в межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з інший держави різного типу можуть мати однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається їм.[16]

Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світопоглядів, національні особливості, природні умови проживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями).

Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними. По ознаках форми державного правління підрозділяються на: - монархічні ( одноособові, спадкоємні); - республіканські ( колегіальні, виборні)

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади. За формою державного устрою всі держави можна підрозділити на три основні групи: унітарні; федеративні; конфедеративні.

Форми державного режиму - являють собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Державні режими можуть бути демократичними й антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські). тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія і демократія; для феодалізму - і не обмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави - і тоталітаризм, і правова демократія.

2. Форма держави Україна.

Форма держави — це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.

За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:

— Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);

— він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);

— В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).

За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям,

За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

ВИСНОВКИ

Проаналізуємо деякі можливі варіанти форм пост тоталітарної держави їх особливості і перспективи.

Парламентська республіка, швидше за все, виявиться недієздатною. У парламенті, сформованому не на партійній, а на індивідуальній основі, навряд чи складеться стійка більшість і опозиція. Фракційна структура знаходиться в зародковому стані: політичні течії не устоялися, фракції нечисленні, кількість їх велика, а персональний склад рухливий, внутріфракційна дисципліна відсутня, міжфракційні відносини нестабільні. У таких умовах неминучі постійні урядові кризи (якщо уряд взагалі удасться сформувати), часті зміни кабінету, а отже, і курсу. Суспільство може зовсім втратити керованість, а там недалеко і до реставрації тоталітаризму.

У президентській республіці уряд більш незалежний від парламенту, що роздирається протиріччями, а тому здатний до радикального реформування. Президентська республіка також відповідає традиціям посттоталітарних суспільств, але в цьому і криється її основна небезпека. У президента й уряду велика спокуса не витрачати час на пошуки компромісів з парламентом, а, перетворивши його в чисто декоративний орган, швидко проводити реформи. Але від посилення авторитарності рукою подати до нової диктатури. І все-таки при відсутності в суспільстві ясно виражених соціально-політичних інтересів і нормальної партійної системи президентська республіка здається більш кращою, якщо не єдино можливою, формою посттоталітарної держави. Необхідно лише, щоб виконавчим структурам не удалося цілком «підім'яти» інші гілки влади.

Серйозні потрясіння переживає пост тоталітарний національно-державний устрій. У багатонаціональних унітарних державах неминуче в перехідний період ослаблення центральної влади і міжрегіональних економічних зв'язків викликає самоізоляцію адміністративних одиниць: ігнорування місцевими керівниками законів і розпоряджень уряду, перехід у режим натурального господарства. Але в міру виникнення ринкових сполучних механізмів і посилення нових державних структур ці тенденції слабшають і державна єдність поступово відновлюється.

У багатонаціональних федераціях центробіжні процеси ускладнюються прагненнями націй до справжнього внутрішнього, а часто і зовнішнього, самовизначення. Виявляються придушуванні раніше силоміць різні (у тому числі територіальні) спори і протиріччя. Допомогти зберегти єдину державу здатна, як це ні парадоксально, плутанина в національно-державному устрої - використання різних політико-правових режимів для суб'єктів, що претендують на різний рівень самостійності: автономія, федеративні або навіть конфедеративні відносини. Тоді між усіма регіонами, що "самовизначаються", залишаються певні зв'язки, а головне - знижується небезпека військового вирішення конфліктів.

А в загальному основна ціль посттоталітарного національно - державного устрою колишніх федерацій - не зберегти державну єдність (це часто нереально), а уникнути крові при розпаді. Виникаючим новим національним державам треба приділяти особливу увагу забезпеченню прав національних меншостей і неухильно додержуватися принципів непорушності границь, нехай навіть проведених колишнім режимом украй невдало, випадково, а то і просто абсурдно (принаймні, доти, поки нові покоління не стануть сприймати територіальні проблеми менш болісно).

Політичний режим посттоталітаризму можна назвати демократією, що відбувається. Більшість західних демократичних конструкцій, відточуваних століттями, не можуть бути реалізовані відразу й у «чистому» вигляді. Їх приходиться адаптувати до посттоталітарних реалій. Процес адаптації - справа надзвичайно делікатна. Важливо, щоб необхідні модифікації не вихолостили демократичного змісту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.

2.Аристотель. Политика - М. БЕК 1991

3.Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.- К.: Hаук. думка, 1997.

4.Государство и право в развивающихся странах. Источники права. Сб.ст - М. 1985

5.Димитров Ю. Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави - Право України, 1996 р., №4

6.Еллинек Г. Общее учение о государстве - С.Пб. 1908

7.Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

8.Конституционное (государственное) право зарубежных стран. /отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.]; М.:БЕК, 1996

9.Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

10. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

11. Основы государства и права./Под редакцией проф. Кошарова В.В./- Х., 1994 .

12. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.].- К.: ТАHДEМ, 1996.

13. Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpава стаpодавнього світу: Hавч. посібник/ Укp. деpж. юpид. акад.- Х., 1994.

14. Старилов Ю.Н. Институты государственной службы: содержание и структура. - Государство и право, 1996 г., №5

15. Теорія держави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997.

16. Теория государства и права./Под редакцией Алексеева С.С./.- М., 1985 .

17. Хропанюк В.Н. Теория государства и права - М. ЮНИТИ 1993

18. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М.,1993

19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. -К.: Програма Л, 1995 .

20. Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpава заpубіжних кpаїн: [Хpестоматія для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп. pед. І.Д.Боpис].- К.: Вентуpі, 1995.-

21. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997.


[1] Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

[2] Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

[3] Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

[4] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

[5] Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

[6] Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

[7] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

[8] Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.].- К.: ТАHДEМ, 1996.

[9] Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

[10] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

[11] Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. -К.: Програма Л, 1995 .

[12] Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

[13] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

[14] Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997.

[15] Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

[16] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
иваа бкьт
славинская в а 22:53:39 19 апреля 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:38:55 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:38:18 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Поняття та форми державного устрою
Взаємодія митних органів з іншими державними органами та ...
КУРСОВА РОБОТА ВЗАЄМОДІЯ МИТНИХ ОРГАНІВ З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ Т А ПІДПРИЄМСТВАМИ, УСТАНОВАМИ, ОРГАНІЗАЦІЯМИ Вступ митний орган правоохоронний ...
Ѭ Опис механізму взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами
К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 2000.
Раздел: Рефераты по таможенной системе
Тип: курсовая работа Просмотров: 5518 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Монархічна форма правління: поняття, ознаки, види
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Кафедра теорії та історії держави і права КУРСОВА ...
Міністерство імператорського двору було скорочено до розмірів бюро, що призвело до значної економії державних коштів.
В абсолютних монархіях законодавча влада виключно і повністю належить монархові, і навіть якщо в таких державах існують парламенти, то вони повністю залежні від абсолютного монарха ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 5869 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Соціальна держава
... педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут політології та права Відділення "Правознавство" (Юридичний факультет) "Соціальна держава"
Соціальна держава знаменує високий рівень зближення цілей і гармонізації відносин державних інститутів та суспільства" [44, с.27].
Слід погодитися з висловленою у літературі думкою про те, що соціальна і правова держава будуть сумісними, допоки державна влада буде обмежуватися і врівноважуватися ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 1060 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Право націй на самовизначення та створення власних держав
Курсова робота (реферат) на тему: Право націй на самовизначення та створення власних держав План 1. Вступ. 2. Поняття нації та теоретичні підходи до ...
Для народів цих країн поняття "нація", "національна держава", "національний і державний суверенітет", "національна ідея", "націоналізм", "національні інтереси" - не голі абстракції ...
Доти носієм суверенітету (сувереном) вважався монарх, король (згадаймо відоме висловлювання Людовіка XIV "Держава - це я"). У поняття "нація" ж включався знову ж таки король плюс ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 614 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Форми і засоби міжнародно-правового співробітництва держав у сфері ...
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 Теоретико-правові засади співробітництва держав у сфері оподаткування 1.1 Становлення і розвиток міжнародно-правових відносин у ...
... уявлень про неможливість поширення податкової юрисдикції приймаючої держави на тогочасних дипломатичних агентів інших держав, оскільки вони були офіційними представниками таких ...
В XIII-XIV ст. місцеві феодали та міська влада створили надзвичайно високий рівень податкового навантаження на торгівців.
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: дипломная работа Просмотров: 1302 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Історія світової політичної думки
СЕМІНАР 1. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ 1. Політична думка стародавнього Сходу; 2. Політична думка стародавнього Заходу; 3. Політичні ідеї ...
Він передбачав розмежування влад, обґрунтування освіченого абсолютизму, геополітичного чинника, можливості рівності (егалітаризму, зрівняльного комунізму), розподілу праці ...
Безмежні права держави зосереджуються в руках абсолютного монарха, а тому поділ влад на гілки неприпустимий, бо знову призведе до громадянської війни.
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: учебное пособие Просмотров: 1214 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Форма державного устрою
Олександрійська філія Приватного вищого навчального закладу Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки Юридичний факультет ...
І якщо форма правління відповідає на запитання про те, хто і як править, здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві, як влаштовані, зорганізовані і діють у ньому ...
До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа Просмотров: 506 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Головне управління державної служби України Тернопільська академія народного господарства Центр підготовки ...
Пф = Оз + На + Вк + Ун +Дфв + Зз + Фа - Кр -
З огляду на це, вкладення великих державних коштів у вітчизняне сільське господарство означатиме стратегічну економічну помилку і прирікатиме Україну на постійне відставання від ...
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: дипломная работа Просмотров: 2236 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Особливості виникнення держав у різних народів світу
ЗМІСТ ВСТУП Розділ 1. Держава та її виникнення 1.1 Сутність, структура та ознаки держави 1.2 Причини виникнення держави 1.3 Передумови і умови ...
З XVI ст. формується ще одна інтерпретація держави: держава визначається через такі терміни як "суверенітет" та "абсолютна влада" (Ж.Боден).
Державна влада є продовженням і розширенням батьківської влади, яку здійснює в державі монарх.
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 4033 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Реферат: Поняття та форми державного устрою (1449)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru