Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя

Название: Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 04:54:44 16 июля 2005 Похожие работы
Просмотров: 1516 Комментариев: 3 Оценило: 3 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

1. Молодіжна проблематика у світовій та вітчизняній науці
Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому.
Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації.
Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу “дорослого” суспільства до потреб молоді — вони є інструментом пристосування суспільства до цих потреб.
Фактично молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностям та способам спілкування.
І оскільки об’єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорили пристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним, дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні.
Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив.
В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів.
Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства — це спільний для більшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували від СРСР не лише соціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаних із політичною системою, політичною, правовою та економічною культурою.
Особливості ж молодіжного руху окремих країн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі.
Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати як базовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом, оскільки вона за більшістю визначальних показників справді тримається посередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає, проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категорії суспільств, які долають тоталітарну спадщину.
Тож зараз, коли політична система України вступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між європейським та пострадянським простором (цю роль не можуть виконувати ані країни Балтії, ані інші, що їх соціальна структура не зазнала глобальної тоталітарної реконструкції). Тож всі процеси, які беруть участь у зміні соціуму, самих його основ, тим більше загострюються, що робить їх наочнішими та зручнішими для спостереження та аналізу.
Молоді покоління України, їх становлення та діяльність протягом останнього десятиріччя обрані об’єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалось активне формування особливого, перехідного типу суспільства. На межі між тоталітарною та демократичною системою саме в ці роки формувались специфічні інститути “кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншому етапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, що відбуваються у цей період.
За умов, коли криза трансформує закономірності функціонування соціальної, економічної, політичної, культурної сфер в нашій державі, основні стадії цих процесів стають рельєфнішими, відповідно, загальні та часткові теорії, які на них ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть в цілому вірними для всіх суспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одним з визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху в його організованих та неформальних видах. Тож дослідженню ґенези саме цих процесів стосовно українського суспільства і присвячена наша робота, яка, незважаючи на локалізованість в часі досліджуваних процесів, виходить з більш як сторічного досвіду галузевих напрацювань науковців.
Як вже вказувалось, специфічні знання про молодь, її соціальну активність, молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Проте першим справді серйозним імпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство стало конституювання соціології як самостійної науки. Вже
О.Конт заклав фундамент для виокремлення відомостей про молодь в сферу відання спеціальної дисципліни, стверджуючи, що молодь має стати одним з об’єктів дослідження соціології.
Вперше філософи, суспільствознавці та митці ґрунтовно підійшли до з’ясування суті конфлікту “батьків та дітей” в ХІХ сторіччі. Цінності “старого світу” виявилися незадовільними для нового покоління. Ціннісна криза західного суспільства стала детонатором могутніх процесів та соціальних зрушень. Про це писала більшість філософів та письменників того часу.
Австрійський культуролог В.Краус назвав ХІХ століття — “століттям нігілізму”1. Це був своєрідний молодіжний вибух, протест проти цінностей та антигуманної практики класичного капіталізму. Однак молодь як самостійна група з певними соціальними, політичними та культурними інтересами в ХІХ столітті не була об’єктом дослідження.
Безпосередньо молодіжною проблематикою науковці почали займатися лише з кінця 60-х рр. ХХ ст., коли молодіжна ініціатива загрожувала існуванню самого буржуазного суспільства. У 60-х молодь виявила свою здатність виявити протест.
У Європі піднялася хвиля молодіжних заворушень, потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Суспільство виявилося не готовим до сприйняття нових ідей і не очікувало подібного розвитку подій.
Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей.
Соціологічні заміри у молодіжному середовищі у більшості європейських країн проводилися регулярно протягом 50-х і на початку 60-х рр. Однак виявилося, що ці заміри за великим рахунком носили комерційний характер. Вони мали на меті виявити тенденції споживання тих чи інших товарів, професійну орієнтацію тощо, і зовсім ігнорували ціннісний бік проблеми.
Показовим у цьому плані є опитування французької молоді у 1965 році, яке показувало значну політичну аморфність та конформізм молодіжного середовища2. А потім відбувся вибух 1968 року…
Проблема визначення молодіжного руху
Нарешті ми підійшли до проблеми визначення поняття “молодіжного руху”. Слід відзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну “молодіжний рух”. Одні розглядають його конкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші — як “складову частину молоді” чи як “сукупність молодіжних громадських об’єднань” тощо.
Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з найбільш рухливих і мінливих форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як організовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; і лише у вужчому розумінні — як систему молодіжних громадських об’єднань1.
На жаль, у нас залишається досить поширеним підхід до молодіжного руху, втілений у концепції: молодіжний рух — це сукупність молодіжних організацій. Тобто молодіжну активність досліджують лише в її організованій формі, лишаючи поза предметом вивчення неформальний рух молоді, який є набагато потужнішим і впливовішим. Найбільшими прихильниками цієї концепції були польські науковці Б.Ратусь, Ч.Козловський та Е.Пардусь. Цього напрямку дотримуються і деякі сучасні вітчизняні дослідники. Ними передовсім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційній формі.
Проте з часом науковці позбуваються рудиментів формального підходу і намагаються ширше охопити явище. Так, видатний вітчизняний фахівець у сфері вивчення молодіжної проблематики В.Головенько порівнює молодіжний рух із своєрідною політичною системою, головне завдання якої — визначення та реалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу молодіжний рух включає в себе низку підсистем, основними з яких є організаційно-інституційна, регулятивна та інформаційна2.
На нашу думку, найповніше визначає молодіжний рух Є.Косенко: “Під молодіжним рухом, як правило, розуміють масову організовану соціально-політичну активність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об’єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи , як правило, мають чітко обмежену молодіжну базу та спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до цієї боротьби”3.
Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у молодіжному русі України, можна зробити певні висновки:
• по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої — в громадські організації, творчі спілки тощо — молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді “молодіжної субкультури”), так і вузькоцільові рухи , які взаємно доповнюються;
• по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений саме у вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь на даному етапі переважає усі інші.
Молодіжний рух в Україні: субкультури як джерело виникнення
Поступове структурування молодіжного руху відбувалося паралельно до аналогічних процесів у суспільстві в цілому. Переживши стадію масових громадсько-політичних акцій, молодіжний рух сконцентрувався нині саме в організованій, формалізованій частині спектру проявів соціальної активності — як найбільш ефективній стосовно захисту своїх інтересів.
Проте не менш часто суспільні форми виховання, а отже і формальні організації сприймаються молодими вороже як такі, що заважають самоорганізації. І в тому, і в іншому випадку ситуація набуває додаткової складності через процес “ломки стереотипів”, що висуває додаткові вимоги до всього молодіжного руху у будь-яких його проявах. Адже традиційні цінності в період кризи перестають виконувати свої функції, втрачаючи тим самим роль орієнтиру для суспільства. Старі ідоли повалені, або ж просто впали, бо втратили свій сенс.
Але життя вимагає наповнення новим змістом. Цей процес штучно пожвавлюється шляхом впровадження державних ідеологій, реанімації “національних ідей” та інших заходів, які не роблять його природнішим. Будь-які цінності: нові чи старі, мають спочатку пройти випробування на придатність і життєвість саме у цьому суспільстві. І найгнучкішим, найактивнішим середовищем для цього є саме молодь.
Частина її стає полігоном для “обкатки” санкціонованих державою, дозволених стилів життя — на зразок “молодого патріота”, “вдалого чесного бізнесмена”, “захисника православ’я (правового суспільства, плюралістичної демократії тощо)”. Але решта все ж не знаходить в собі відгуку на подібні гасла, тож вдається до апробації альтернативних стилів — іноді просто “не схвалюваних державою”, іноді ж — об’єктів прояву її активного невдоволення.
Вони бачать себе поза системою репресій під назвою “держава”, тож результатом їх зусиль є неформальний рух. В ньому немає формальної ієрархії, жорсткої структури, що чітко регламентує статус і роль кожного. Величезний потенціал мобільності забезпечує в тому числі можливість в будь-який момент утворити нове ієрархічне відгалуження і тим самим підвищити свій статус. При цьому спосіб життя кожного є результатом лише індивідуального вибору, він не нав’язаний суспільством. Так утворилися субкультури “гіппі”, “панків” тощо. Всі вони не залежать безпосередньо від суспільних інститутів й існують “без дозволу старших”. У цьому, власне, і полягає основна специфіка неформального руху.
Цікавим є той факт, що своє становлення сучасний організований молодіжний рух почав як неформальні культурологічні організації та об’єднання за інтересами. Більше того, початок всієї організованої молодіжної ініціативи безпосередньо пов’язаний із неформальним періодом.
Аналізуючи ж розвиток молодіжного руху за останні п’ять років, доходимо висновку, що спостерігається взаємне доповнення та взаємопроникнення організованого та неформального молодіжного руху. Це пояснюється багатьма факторами, зокрема соціальними. Спрацьовують також релігійний, національний, політичний та інші фактори, які діють у суспільстві.
Витіснені на периферію суспільства, вичерпавши для себе можливості неформального руху, його соціального протесту, молоді люди приходять до необхідності політичної боротьби (як це було у 1988–1990 рр. чи починаючи з 1994–1995 рр.). І навпаки, зневірившись у політиці, молодь йде до “неформалів”, сподіваючись знайти серед них однодумців. Час від часу члени молодіжних організацій, відійшовши від активної діяльності, переходять до неформальних ініціатив.
Ця міграція, яка є наслідком дорослішання та відповідної зміни соціальних позицій, стає значно активнішою у періоди суспільних криз, набуваючи іноді доволі нездорового характеру агресії чи втечі від реальності. Щодо цього аспекту ХХХІ сесія Генеральної Асамблеї ООН, характеризуючи проблеми молоді, зауважила, що молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливу роль: з одного боку вони активно сприяють процесу соціальних змін, а з іншого — стають його жертвами.
Визначення та механізми утворення молодіжних організацій
Повертаючись до проблеми уточнення понять, слід нагадати, що за допомогою організації молоді люди мають можливість повніше реалізувати свої інтереси, запити та потреби, тобто самореалізуватися як особистості. Молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати стосунки молоді з державою, її інститутами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління.
Проте, незважаючи на популярність тези про соціалізацію молоді в об’єднаннях, досі не існує єдиного повноцінного визначення терміну “молодіжна організація”.
На законодавчому рівні статус молодіжних та дитячих організацій визначається Законом України “Про молодіжні та дитячі організації” від 1 грудня 1998 року та Законом України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року.
Стаття 2 Закону України “Про молодіжні та дитячі організації” визначає молодіжні громадські організації як “об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів” та дитячі громадські організації як “об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства”.
Особливістю молодіжних та дитячих організацій, згідно Ст.5 Закону, є те, що особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів. Це ж стосується і виборних органів.
Однак таке юридичне формулювання зовсім не претендує на повноту окреслення даного явища.
Наприклад, О.Корнієвський розглядає молодіжну організацію як добровільне об’єднання молодих громадян, що утворюється для реалізації і захисту їх різнобічних, зокрема, специфічних (як особливої вікової категорії населення) колективних інтересів з метою об’єднання зусиль молоді для участі в соціально-економічних, громадсько-політичних, державотворчих процесах1.
Власне, з цим визначенням можна погодитися. Молодіжні організації на добровільних засадах об’єднують молодих людей задля захисту певних їхніх спільних інтересів. Крім того, як правило, ці інтереси дійсно є специфічними (через доволі жорсткі критерії відбору членства). Зокрема, організація може мати вузькофаховий напрямок або ж навпаки — загальногромадський чи навіть політичний.
Виникають молодіжні організації переважно внаслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності “акту формалізації” своїх внутрішньогрупових відносин задля досягнення більшої ефективності у втіленні спільних цілей. Цим актом формалізації і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії та відносин.
Використовуючи слідом за К.Зайдельманом тезу: “група — головна соціальна форма молоді”, прихильники теорії peer group визначають організовані молодіжні структури як продукт тільки самодіяльної форми соціалізації молоді2. При цьому цілковито ігнорується суспільне замовлення щодо створення молодіжних організацій як засобів інтеграції молодого покоління в структуру суспільства.
Соціальне ж замовлення зовсім не передбачає існування peer group як основи організації молоді. Самодіяльна група може бути створена власними силами чи ініційована “дорослими” на початку діяльності організації. Часто пізніше групу однодумців взагалі змінює група функціонерів, практично позбавлена будь-якої самодіяльності — чи дуже обмежена в своїх діях.
Дійсно, молодіжні організації не завжди виникають у результаті самодіяльності peer group. Вони часто можуть бути ініційовані зовні — державою, політичними партіями, громадськими об’єднаннями тощо. Більше того, це поступово перетворюється на провідний спосіб утворення організації, і сьогодні базою для створення молодіжних об’єднань виступають вже не молодіжні субкультури, а здебільшого спільність тих чи інших інтересів їх засновників. Саме задля їх досягнення молодь, іноді навіть не протиставляючи себе дорослим, об’єднується в організації.
Отже, ми дійшли висновку, що головним джерелом утворення молодіжних об’єднань як організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.
Класифікація молодіжних організацій в Україні
З даного твердження випливає необхідність класифікації молодіжних організацій. На сьогодні існує кілька підходів до визначення критеріїв такої класифікації. Так, марксистський підхід передбачає передовсім класову приналежність членства тієї чи іншої організації. Психологічний підхід розглядає та класифікує молодіжні структури виходячи з ролі peer group у процесі виникнення організації. Юридичний підхід за головний критерій вважає реєстрацію організації та статутно оформлену задекларовану мету діяльності.
Найбільшого ж поширення у навколонаукових колах набув ідеологічний підхід, тобто типологізація молодіжних організацій, виходячи з їхньої ідеологічно-політичної орієнтації. Однак слід зазначити, що хоча вплив політичних структур та ідеологічних течій на організований молодіжний рух досить значний, він все ж не є визначальним. Існує ціла низка молодіжних організацій, які абсолютно не заангажовані політично чи ідеологічно. Тому, намагаючись класифікувати молодіжні структури, ми за головний критерій беремо не ідейно-політичне забарвлення, а характер діяльності організації.
Найбільш повно систематизацію типологій молодіжних об’єднань виклав проф. В.Якушик. Цю систематизацію було розроблено на базі методології та загальнотеоретичних підходів, що були ним використані в аналізі політичних партій1.
Для створення комплексної типології молодіжних об’єднань В.Якушик запропонував згрупувати головні критерії їх класифікації у п’ять блоків:
• соціальна база молодіжного об’єднання;
• специфіка ґенези (процесу виникнення) організаційних принципів та структури молодіжного об’єднання;
• особливості системи здійснюваних молодіжним об’єднанням функцій;
• роль молодіжного об’єднання в суспільстві;
• характер впливу молодіжного об’єднання на суспільні процеси2.
Так само тією чи іншою мірою намагалися дати типологізацію існуючих в Україні молодіжних об’єднань і О.Корнієвський, П.Мартин, А.Скрипник, інші науковці. В якості основного критерію власних типологізацій молодіжних організацій в сучасній Україні вони пропонували саме функції, які виконують ці об’єднання у суспільстві.
Проте повністю комплекс цих функцій зазвичай визначити дуже складно, тим більше у перехідному суспільстві. Таке суспільство саме ще не має стабільної структури та чітко розмежованих функцій. Але поза наявністю чи відсутністю загальновизнаної класифікації, так само як і можливостей її застосування, в сучасній Україні все ж існує доволі збалансована система молодіжних структур.
Тож єдиним практичним рішенням за такого стану речей буде прийняти альтернативну систему класифікації, що більше відповідатиме реальному станові речей. Адже поруч з ускладненнями, спричинюваними загальною ситуацією в суспільстві, додаткові труднощі полягають у тому, що програма, декларовані принципи, статут та юридичний статус організації часто не відбивають об’єктивної ситуації і жодним чином не впливають на її дійсний соціальний статус. Тому ми пропонуємо власну типологізацію молодіжних об’єднань, критерієм якої є характер діяльності кожної окремої молодіжної організації.
Специфіка такого підходу дає підстави для введення цілої низки їх типології:
Молодіжні філії політичних партій
Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними партіями. Безперечно, що співпраця з молодіжними організаціями є одним з найважливіших моментів діяльності партії. Стосунки між ними в ідеалі повинні будуватись на основі взаємопорозуміння, співпраці й автономності. Однак іноді ці стосунки стають надто тісними.
Основний момент єдності партії з її молодіжною організацією полягає у єдності їх ідеологічних платформ. Молодіжна організація веде свою роботу, вирішує свої проблеми і одночасно співпрацює з партією та готує себе для майбутньої політичної роботи в ній. У свою чергу політичні партії домагаються вирішення проблем, які є у молоді та відстоюють інтереси членів молодіжних організацій, зокрема, в Парламенті. В Україні значна кількість партій мають свої молодіжні філії та організації, які ідеологічно орієнтуються на них. Окрім цього, партії за допомогою своїх програм намагаються забезпечити підтримку молоді на виборах, проголошуючи соціальну спрямованість власної молодіжної політики.
Складність визначення такої групи організацій полягає в значній відносності терміну “молодіжна філія політичної партії”, оскільки передбачає статутну залежність молодіжного об’єднання від партії.
Однак сучасна партійна молодіжна політика передбачає автономність, а іноді й повну незалежність молодіжних структур. На думку авторів, головним критерієм для визначення молодіжних філій партій слід визначити ступінь залежності молодіжної організації. Мається на увазі увесь комплекс питань, пов’язаних з цим (ідеологічні, політичні, фінансові, організаційні, статутні тощо). На наш погляд, під таке визначення підпадає ряд сучасних молодіжних організацій в Україні. Зокрема: Республіканська християнська молодь, Молодіжна організація республіканців України, Молодий Рух, Соціалістичний конгрес молоді, Народно-демократична ліга молоді, Ленінська комуністична спілка молоді України тощо.
Громадсько-політичні організації молоді
Залишається значний прошарок молодіжних об’єднань, що зберігають свою незалежність, залишаючись самостійними ідейно-політичними утвореннями, і займають активну громадську позицію, іноді висуваючи навіть політичні вимоги. Щоб класифікувати такі організації відповідно до їх ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких, суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня прийняття або неприйняття цього типу в цілому):
• ультраліві організації;
• ліві;
• лівоцентристські;
• центристські;
• правоцентристські;
• ультраправі.
Хоча така класифікація застосовується для типологізації політичних партій, на нашу думку, вона адекватно відображає громадсько-політичну ініціативу молоді сучасної України.
Слід також наголосити на тому, що цей тип відповідає досить значній кількості молодіжних організацій. Іноді ці організації спрямовують свою діяльність на реалізацію вузькоцільових проектів (відповідно до отриманого гранту тощо). Однак це не означає, що організація увесь час свого існування займатиметься цією діяльністю.
Молодіжні релігійні організації
Окремо слід виділити молодіжні релігійні об’єднання, що утворюються в Україні. Після падіння тоталітарної системи значний відсоток молоді звернувся у пошуках самореалізації до релігії. Зокрема, це пов’язано з національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991 році. Молодь, яка обрала участь у цих рухах, здебільшого декларувала свою приналежність до “популярних” тоді конфесій (Українська греко-католицька церква, Українська автокефальна православна церква). Також великий відсоток молоді звертається до протестантських церков, різноманітних сект та містичних, псевдо-релігійних культів. Наприклад: “Українська молодь Христові”, Християнська молодіжна органі-зація Церкви адвентистів сьомого дня, Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України тощо. Молодіжні фахові об’єднання, організації за інтересами
Молодіжні об’єднання, які політично не заангажовані, утворюють наступну групу організацій, яка перевищує всі попередні не лише за кількістю організацій, а й за кількістю членів у кожній зокрема.
Керуючись головним критерієм нашого дослідження — характером діяльності, можна виділити таку типологію:
• фахові молодіжні структури. Утворюються головним чином за ознакою фахової приналежності, під час навчання або роботи. Об’єднують не лише студіюючу молодь, а й молодих спеціалістів. В Україні існує цілий ряд молодіжних фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупи молодіжних об’єднань полягає в специфічному боці терміну “фах”. Неможливо визначити фахову приналежність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємо взаємопов’язані підгрупи, наприклад, фахові, наукові, літературно-мистецькі. Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорами;
• наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації. На відміну від “неформальних” літературних “тусовок” та салонів, літературні та мистецькі організації намагаються шляхом об’єднання зусиль відстоювати свої інтереси, зокрема, фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не вичерпує всієї гами інтересів молодих літераторів та митців. Більшість літературно-мистецьких організацій утворюється на ґрунті прихильності до визначеної течії в мистецтві;
• вишкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можна віднести дитячі виховні організації. Також підкреслити значну роль загальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема, в галузі єдиноборств.
Благодійні фонди для молоді та молодіжні
благодійні фонди
Цей тип організацій не є досить поширений в сучасному молодіжному середовищі. Однак їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів та фінансування благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів. Наприклад: Фонд “Молода Україна”, Український фонд студентів, Дитячий фонд України тощо.
Національні молодіжні організації
Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням та поширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій. Слід відзначити, що серед національних організацій наявні не лише культурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні, спортивно-патріотичні тощо.
Студентський рух
Аналізуючи молодіжний рух в цілому, не можна не відзначити студентський рух як його складову частину. Студентство завжди було в авангарді всіх соціальних перетворень та політичних рухів. Воно складає чи не 80% від чисельності молодіжних організацій, а часом й більшу їх частину. Однак власна специфіка організованого студентського руху визначається передовсім характером студентських організацій, членами яких є ті, хто навчається у вузі, тобто членство у таких організаціях чітко регламентоване часом. Крім того, студентські організації відстоюють інтереси студентської молоді, акцентуючи на цьому увагу.
Також студентські організації мобільніші та дієздатніші за загальномолодіжні структури. Це показали страйки 1990, 1992 років, а також студентські заворушення по всьому світі.
Серед студентських об’єднань, на нашу думку, слід виділяти:
• профспілки, першочерговим завданням яких вирішувати соціальні проблеми студентства та захищати їх інтереси перед державою та адміністрацією вузів. Наприклад: Перша українська студентська профспілка (ПоСтУП), Профспілка студентів “Пряма дія”, Асоціація студентських профспілкових організацій України тощо;
• громадські студентські організації. Громадські студентські об’єднання мають на меті репрезентувати громадсько-політичну ініціативу студентства та відстоювати його права. Окремо, але в структурі громадських організацій існують студентські корпорації та інформаційно-координаційні центри;
• фахові студентські організації та об’єднання за інтересами. Організації такого типу є досить поширеними в рамках окремих вузів та факультетів. Наприклад: асоціації студентів-юристів, історичні товариства окремих вузів, вузівські наукові товариства тощо; • органи студентського самоуправління. Іноді вони перетворюються з підструктур вузів на самостійні організації.
Завдання студентського самоврядування полягає у тому, щоб допомогти студентам та аспірантам в їх науковій, професійній та громадській роботі, налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках, організація відпочинку тощо. Крім того (і це важливо), завдання студентського самоуправління полягає у захисті та узгодженні інтересів студентів і аспірантів з інтересами адміністрації вузів та держави.
Молодіжні партії
Окремо слід окреслити тенденцію, яка проявилася лише в останній час. Мова йде про створення молодіжних партій. Необхідно зазначити, що ідея створення молодіжної політичної організації в молодіжному середовищі у 90-х виникала неодноразово. Однак перші молодіжні партії з’явилися саме в 1999 році.
Деякі вчені, розглядаючи політичний молодіжний рух, стверджували, що існує кілька типів організацій, які умовно чи фактично можуть бути молодіжними політичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що “молодіжна партія І типу (незважаючи на відсутність слова “молодіжна” у назві організації) може розглядатися як організаційна структура, що об’єднала молодих людей за спільними ідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією”3. До цього типу він відносив СНПУ. Другий тип, за О.Корнієвським, це власне молодіжна партія.
Такий підхід дещо застарілий. Особливо, якщо враховувати нові політичні реалії та характер новоутворених молодіжних політичних партій.
Політична партія виникає тоді, коли соціальна верства, група усвідомлює необхідність політичної самоорганізації задля захисту своїх інтересів та участі у виробленні державних рішень. В нашому випадку частина молоді як соціально-демографічна група усвідомила необхідність політичного оформлення своїх інтересів у вигляді створення власних партій.
До молодіжних партій належать партія “Молода Україна”, організація політичного розвитку — Молодіжна партія України, партія “Нова генерація”. Ці політичні організації складаються переважно з молоді і заявляють про готовність захищати інтереси молодого покоління (як першочергове завдання).
В плані ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня сприйняття або несприйняття цього типу в цілому) ці партії належать до центристського напрямку. За ідеологічною орієнтацією — декларують приналежність до лібералізму. За характером організації — це кадровані партії.
8. Періодизація розвитку організованого молодіжного руху в Україні
Періодизація розвитку молодіжного руху в Україні, як і періодизація розвитку будь-яких соціально-політичних структур, має базуватися на комплексному підході до даної проблематики. В сучасній політичній науці існують певні теоретико-методологічні підходи для визначення періодів та етапів розвитку досліджуваних об’єктів, які дозволяють сформувати відносно чітку картину ґенези об’єкта. Так, В.Якушик виділяє чотири підходи до періодизації розвитку соціально-політичних структур:
• визначення “історичних вагомих моментів” як меж, що розділяють певні етапи на шляху прогресу (чи регресу) або різні неієрархізовані етапи (при цьому самі “вагомі моменти” виступають у вигляді результату впливу деяких реально значущих або у дійсності малозначущих, але міфологізованих факторів, наприклад, проведення з’їздів чи пленумів правлячої партії, зміна керівництва держави і таке інше);
• встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо розвиток оцінюється негативно), які характеризують внутрішній розвиток системи;
• виділення набору можливих ідеальних (“чистих”) станів досліджуваного об’єкта;
• поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох із зазначених вище підходів”1.
Дані підходи можна застосовувати при періодизації “життєвих циклів” не лише політичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте слід пам’ятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності та багатовимірності процесу. Тому при виробленні періодизації розвитку сучасного організованого молодіжного руху в Україні потрібно виходити з необхідності застосування четвертого підходу, тобто поєднувати в тій чи іншій пропорції елементи кількох із вищеозначених підходів.
Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні В.Головенько вважає, що “здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху, необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов’язаних елементів”. На думку В.Головенька, перший “характеризує зовнішні, об’єктивні умови розвитку цього процесу — рівень демократизації державного будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо”. Другий елемент критеріїв періодизації прив’язується до “розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо”2.
Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України. Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи, розглядаючи сучасний організований молодіжний рух, звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.
Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:
• “перший — з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ віку. У цей час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;
• другий — з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних об’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;
• третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;
• четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю”3.
Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку в різних авторів визначається “міфологізацією” певної історичної події. Так, науковці, представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні — утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік). Цієї думки дотримуються А.Камінський4, О.Закидальська5 та ін.
Значно раніше запропонували датувати початки сучасного організованого молодіжного руху Н. Косарєв та І. Іванишин. На їх думку, перший етап розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х — початок 80-х рр. ХХ століття, і пов’язаний він з масовим виникненням неформальних груп, угруповань та формувань різного напрямку, створених на основі спільності інтересів. Другий етап (середина 80-х рр.) характеризується виникненням та розгортанням діяльності об’єднань молоді, що ставили перед собою соціально значимі завдання. Третій етап (кінець 1989 — початок 1990 рр.), на думку Н.Косарєва та І.Іванишина, відповідає створенню громадсько-політичних молодіжних організацій та участь їх в політичній діяльності6.
Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського руху пропонують О.Єригін7 та І.Коляка. Наприклад, І.Коляка повністю виокремлює студентський рух із загальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного розвитку8. Слід також відмітити роботи радянських вчених, які за часи “перебудови” досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати неформальну молодіжну ініціативу, вказуючи на тенденції організаційного оформлення молодіжних об’єднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли О.Громов, А.Кузін9, В.Чурбанов, О.Нелюбин10 та інші.
Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Проте схеми періодизації В.Головенька, М.Головатого та О.Корнієвського дещо відрізняються. Так, В. Головенько, а слідом за ним і М. Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху в Україні. Вони вважають, що перший етап (середина 80-х рр. — кінець 1989 р.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та об’єднань, створених на основі спільних зацікавлень (“гіппі”, “металісти”, “панки” тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об’єднань, діяльність яких була пов’язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 р. — кінець 1991 р.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець 1991 р. — по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня 1991 року. Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично третій етап у В.Головенько визначає як — “етап незалежності”. На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики11.
О.Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:
• “неформальний” (середина 80-х — осінь 1989 р.) або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;
• “самодіяльний” (осінь 1989 р. — жовтень 1990 р.) — поширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямованих на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;
• “інтегративний” (кінець 1990 р. — серпень 1991 р.) — період поглиблення політичної диференціації, у тому числі й за партійною ознакою, період подальшої інтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний рух за національну державність, демократичні перетворення і соціальну справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці на всеукраїнському та регіональному рівнях. Молодіжний рух дедалі більше набував на цьому етапі свого розвитку соціально-державницького спрямування;
• “посткомуністичний” (з 24 серпня 1991 р.) і до теперішнього часу) — етап його інституювання, формування інтегрованої сукупності державних і недержавних громадських інституцій, організацій, установ, що ставлять за мету створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному становленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та комунікативна12.
Однак вищеозначені підходи до проблеми не відповідають динаміці процесів, які відбуваються в молодіжному середовищі і в першу чергу в організованому молодіжному русі.
Дійсно, джерелом сучасного організованого молодіжного руху є молодіжна неформальна ініціатива та самодіяльна ініціатива в рамках ЛКСМУ середини 80-х рр. ХХ ст. Проте слід зазначити, що визначення конкретної дати початку сучасного організованого молодіжного руху в Україні досить умовне. Таким чином, ми пропонуємо власну періодизацію розвитку сучасного організованого молодіжного руху в Україні, виходячи з комплексного підходу до аналізу явища.
Перший період розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на середину 80-х — осінь 1989 р. На нашу думку, організована молодіжна ініціатива виникла саме в середовищі “неформалітету”. Ця тенденція набула значного поширення і в середовищі самодіяльності в рамках офіційних структур ЛКСМУ та піонерської організації. Неформальні групи усвідомили обмеженість даної форми існування і звернулися до більш жорсткої регламентації своїх стосунків та юридичного оформлення свого статусу. Цей період умовно можна визначити як — “період зародження” організованого молодіжного руху. В цей час виникають Український культурологічний клуб, Товариство Лева, різноманітні громадські організації, студентські об’єднання (“Громада” м. Київ). Ці вияви організаційної активності молоді мають різноманітні ідеологічні та політичні вектори. Значна частина молодіжних об’єднань утворена на основі спільних інтересів в галузі мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем.
Другий етап розвитку організованого молодіжного руху (1989–1990 рр.) в першу чергу характеризується поширенням масових молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів, виникненням масових молодіжних громадсько-політичних організацій. У цей час постають кількатисячні Українська студентська спілка та Спілка незалежної української молоді. Кульмінацією цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції у Києві. Акція політизованого студентства була підтримана всіма однолітками. Вперше застрайкував весь студентський Київ. “Студентське голодування, — зазначав лідер студентів О. Доній, — стало символом народження нового суспільства. Саме жовтень 90-го, коли молодь виступила цілком самостійною політичною силою і досягла успіху, і став відправною точкою, а не абсолютно відірваний від реалій серпень 91-го чи збуджений грудень 91-го. Саме в жовтні 90-го прийшло усвідомлення, що “покоління 90-го” виступає окремою історично-соціальною групою”13. Голодування студентів стало переломним моментом не лише у свідомості цілого покоління, але і в розвитку організованого молодіжного руху.
Третій етап (1991–1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного руху. Після проведення акції голодування 1990-го молодіжні об’єднання постали перед проблемою вироблення нових форм роботи в молодіжному середовищі. Досягнення державної незалежності викликало масовий відхід частини молоді від активної роботи в організаціях. Розпочався процес “припартизації” молодіжних структур та розпаду масових молодіжних громадсько-політичних рухів. Спробою реанімації масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзом українського студентства друге голодування студентів у Києві в жовтні 1992 року. Проте ця акція не стала знаковою подією в молодіжному середовищі. Вона лише призвела до прискорення припартизації організованого молодіжного руху. На цей етап припадає входження у організовану молодіжну ініціативу цілого прошарку молоді, яка лише опосередковано була причетна до голодування студентів 1990 р., однак відчувала приналежність до “покоління 90-го”. Ця “нова хвиля” активістів різноманітних молодіжних організацій склала кістяк більшості на сьогодні існуючих молодіжних громадсько-політичних об’єднань.
Четвертий етап (1993–1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку та становлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю та державною владою. У цей час набувають значного поширення молодіжні філії при політичних партіях. Молодь шукає самореалізації через участь в партійній роботі. В той же час у студентському середовищі набуває поширення ідея створення незалежних студентських профспілок. Загалом даний період є своєрідною школою організаційної роботи сучасних молодих політиків.
П’ятий етап (1996–1999 рр.) означений активізацією спроб очолити загальноукраїнський організований рух. В цьому періоді значної популярності набула ідея створення єдиного репрезентанта інтересів молодіжного руху перед державою та міжнародними організаціями. В даному напрямку будувалася робота багатьох молодіжних організацій. Крім того, в цей період спостерігається активізація участі активістів різних молодіжних організацій у виборчих кампаніях. Молоді люди почали самі висуватися в органи місцевого самоуправління на різноманітних довиборах. Крім того, під час виборчих кампаній 1998та 1999 рр. молоді активісти брали найширшу участь як в ролі ініціаторів створення широкої громадської підтримки в молодіжному середовищі тієї чи іншої партії чи політика, так і в ролі кандидатів в депутати різних рівнів. Кінець даного періоду відзначався значною політизацією молодіжного середовища і в першу чергу організованого молодіжного руху.
Шостий період розвитку організованого молодіжного руху розпочався в 1999 році внаслідок створення молодіжних партій. Власне, даний період якісно відрізняється від усіх попередніх. В середовищі політизованої частини організованого молодіжного руху відбулося усвідомлення необхідності політичного оформлення своїх інтересів у вигляді політичної партії та необхідності боротьби за владу задля реалізації цих інтересів. В орбіті даних партій перебувають різноманітні культурницькі, національні, спортивно-виховні, наукові, громадські та громадсько-політичні молодіжні організації. Тому можемо вести мову про поширення цього явища на увесь молодіжний рух, включаючи і “неформалітет”.

* * *
Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму, відтак і становлення державної молодіжної політики, співпраця між молодіжними організаціями та державною відбувалися шляхом спроб та помилок.
Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми, засоби та методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виринають раніше приховані тенденції. Все це не дає можливості охопити усе явище в цілому, у всіх його виявах та формах.
Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд певних періодів свого розвитку, сьогодні перебуває на новому етапі свого існування, який передовсім характеризується активною участю молоді як окремої соціально-демографічної групи з власними економічними, соціальними та політичними інтересами, оформленими у вигляді політичних структур у “великій політиці”.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:31:26 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:34:53 24 ноября 2015
КЛАСНА ШНЯГА
Бодик17:19:24 22 мая 2008Оценка: 5 - Отлично

Работы, похожие на Реферат: Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150887)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru