Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Буддизм

Название: Буддизм
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: реферат Добавлен 06:00:59 10 сентября 2005 Похожие работы
Просмотров: 389 Комментариев: 3 Оценило: 3 человек Средний балл: 3.7 Оценка: неизвестно     Скачать

— найдавніша з трьох світових релігій. Біль­шість її послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX — початку XX ст. прихильники буд­дизму з'явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного пере­пису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в нашій державі налічува­лося 18 громад, 17 служителів цього культу.

Буддизм — жива і життєдайна релігія. У різних час­тинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організа­ції — Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Банг­коці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

1. Виникнення і поширення буддизму . Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у рабовласницькій державі Магадха. Класова нерівність доповнювалась становою не­рівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спад­коємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брах­мани (служителі культу), кшатрії (рабовласницька знать), вайш’я (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан — найнижчий на ієрархічному шаблі — чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі за­знавали утисків,

Панівна у цей час релігія — брахманізм — була куль­том лише привілейованих каст і класів, тому до куль­тових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Ви­никла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двох нижчих ста­нів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релі­гії у широких верств населення.

2. Міфологія буддизму. Зародившись в Індії, буддизм почав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної, Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснувати з будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії за мусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської і англійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-СхідноЇ Азії. Вливаючись у місцеві релігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженні колосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед на­селення місцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI — V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи не заперечував богів інших релігій і не забороняв Їм молитися. Він просто пояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину до кінцевої мети — просвітлен­ня, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількість богів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це — творець світу Брахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,— Вішну, про­водир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,— Ганеша та ін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичних осіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед Будди Шак'ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначніших монастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювався буддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також було включено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеон увійшло надзвичайно попу­лярне божество військових і гірничорудних справ Хаті-ман. Спочатку (у VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучне спорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. При храмах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційних хроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон були включені Падмасамбхава і Цзонхава — реальні історичні особи — засновники різних шкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії — обожнений Чингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманське божество, яке шану­вали монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався і загальнобуддійський пан­теон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча у кожній з них ці боги називались по-своєму, а іноді навіть були різної статі. Так, індійський бог — уособлення спів­чуття — Авалокітешвара у Китаї та Японії перетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеону належать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стає буддою. "Просвітлені" у цілковитому значенні слова не є богами — буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вони наділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність тво­рити чудеса, впливати на хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вони можуть перероджу­ватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вони розпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це — другий ранг пантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостями перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони вті­люються у якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса:

з неба падають квіти, тремтить земля, серед ясного неба гуркоче грім. Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви. Бук­вальний переклад цього слова — «істота, що прагне до просвітлення». Нею може бути людина або будь-яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою. Бодхісаттвою був Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550 раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щоб стати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалос­тей» — щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхі­саттви: уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець з хибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону — архати і прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, що досягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні та найближчі послідовники Шак'ямуні. «Прат'єкабудда» дослівно — будда для самого себе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповід­дю вчення серед інших не займається. Їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

3. Дві гілки буддизму. Упродовж І — Х ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Го­ловними осередками пропаганди буддизму були монас­тирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-полі­тичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії — у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подо­лавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня Азія, Далекий Схід).

4. Засновник буддизму. Засновник буддизму — реальна історична особа. Його називають різними іменами: Сід­дхартха, Гаутама, Шак'ямуні, Будда, Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха — власне ім'я, Гаутама — ім'я роду, Шак'ямуні — мудрець з племені шаків (або шакья), Будда — просвітлений, Бхага­ван — той, хто торжествує. Найуживаніше з імен — Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків Сіддхартха Гаутама наро­дився у VI ст. до н.е. За переказом, він був “чудом зачатий” (його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон) і таким же незвичним шляхом — із боку матері — народився. Гаутама помітно вирізнявся серед своїх ро­весників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йому незвичайне майбутнє. Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. Коли Гаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу, Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом — зігнутого від років убогого старого, далі — поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому. Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав манд­рувати, піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні роки розкішного і безтурботно­го життя, намагаючись пізнати велику істину. Так про­йшло близько 7 років.

Якось, сидячи під деревом Бодхи (пізнання) і, як звичайно, поринувши у глибоке самопізнання, Гаутама раптово «прозрів»: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою, просвітленим. Після цього він просидів під свя­щенним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спо­кушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко виніс усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Згодом він зібрав навколо себе п'ятьох аскетів, що стали його учнями, і прочитав Їм свою першу проповідь, у якій стисло виклав основи свого вчення.

За переказом, Будда помер, коли йому було вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками.

5. Віровчення буддизму. Найважливішим положенням буддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буд­дизм не заперечував розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти — людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам, жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень», тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т.ін., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани — небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасін­ня, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходжен­ня до «вищої мудрості», досягнувши якої можна вийти із «круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень.

Найістотнішим у вченні Будди його послідовники вва­жають те, що він пізнав причину буття — страждання, розкрив її людям так само, як і шлях до припинення страждань, до спасіння і небуття.

Буддисти визнають сповіщені Буддою «чотири благо­родні істини», про які йтиметься далі.

Буддизм запозичив чимало ідей, які були вже розроб­лені та широковідомі в Індії ще до середини І тис. до н.е., зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення. Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так» людей, знесилених стражданнями, не могло не приваблювати вчення про те, що наше жит­тя — страждання і що їх витоками є пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Тому слід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, що кожному (а не лише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шлях до істини, а за умови подальших зусиль — до кінцевої мети буддизму — нір­вани. Ось чому проповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидко поширювалося, дедалі біль­ше аскетів і навіть брахманів ставали послідовниками Будди.

Історичні дані свідчать, що буддизм підтримали кшатрії та вайш'я, насамперед міське населення, правителі, воїни, які вбачали в буддизмі можливість позбутися за­силля і зверхності брахманів. Буддійські ідеї рівності людей і терпимості, культ етики також сприяли успіху нового вчення. Його підтримав один із наймогутніших давньоіндійських імператорів Ашока (III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів в Індії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межі Індії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства. Щодо практики, яка ставила за мету досягнення нірвани, то ці сфери впливу буддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими грома­дами у строгому смислі цього слова фактично були гро­мади ченців — бхікшу.

Першими послідовниками Будди були аскети, які неве­ликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якої влас­ності («бхікшу» означає злиденний). Вони голили голову, одягались у лахміття (переважно жовтого кольору) і ко­ристувалися лише найнеобхіднішим — квартою для зби­рання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, па­терицею. Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лише до півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дня не можна було брати у рот ні крихти.

У печері або залишеній будівлі бхікшу пересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах, практикуючи в мистецтві зосередження І само­споглядання, розробляючи і вдосконалюючи правила пове­дінки і теорію свого вчення.

Померлих бхікшу, як правило, і ховали неподалік від Їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, що ставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводились могильні споруди, па­м'ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманіт­ні будівлі. Так утворювалися монастирі. Поступово скла­дався статут монастирського життя, зросла кількість чен­ців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг. Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях, були зобов'язані ре­тельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальним зборам ченців монастиря і обраному настоятелю.

Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осе­редками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені буддійські ченці за­писували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутри (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон — Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше — на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буд­дизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, — від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обо­в'язковим: у будь-який момент ченець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, готу­вались до обряду посвячення, що являв складну процеду­ру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю. інколи аж до спалювання пальця перед вівта­рем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримувати п'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користува­тися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало без­ліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що Їх точне дотримання було чималим психологічним наван­таженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення — ченець «грішив». Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосову­вались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоло­вічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Правила життя ченців регулювались текстами Вінаяпітаки, важливою частиною Трипітаки. Крім неї, до буд­дійського канону входили Сутрапітака, у якій виклада­лась суть доктрини, і Абідхармапітака — релігійно-філо­софські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буд­дистами, турботливо переписувались, зберігалися у біблі­отеках-архівах найзначніших монастирів. В Індії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир Наланда, куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-піліграми з метою здобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої країни священні тексти буддійського канону.

6. Вчення про чотири «істини». Вчення буддизму сфор­мульовано також у так званих чотирьох «істинах», від­критих Буддою у своїй першій проповіді.

Перша «істина» — існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя — страждання. Зіткнення з неприємним — страждання. Від­сутність приємного — страждання. Недосягнення бажаю­чого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого яви­ща або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

Разом з тим буддизм стверджує, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини-Друга «істина» — існує причина страждання. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними ціннос­тями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насо­лоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. По­дібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого проце­су. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Остан­ній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Карма — швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Третя «істина» — можливо припинити страждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана — кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

Четверта «істина» зводиться до розуміння того, що існує шлях до припинення страждання. Цей шлях — восьмискладовий, він полягає у правильних розумінні, намірі, мові, поведінці, зусиллях, житті, зосередженні тощо. Шлях до пізнання істини, що його пропонує буд­дизм» називається «середнім». Він дійсно ніби посередині між водійською релігією з її крайнощами та ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії.

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний про­цес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викла­дених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допома­гають бодисаттви — істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реаль­ний і потойбічний. Потойбічний — світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі лю­дини на цьому світі. Реальний світ — це арена перевті­лень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться — аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення не­одноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашої ери Їх було дві: хінаяна і махаяна. До V ст. н.е. ці основні напрями поділилися ще на ряд течій.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах. Найдавнішим є так званий палійський канон, написаний мовою палі не раніше перших століть нашої ери. Він називається «Трипітака» ("Три корзини") і скла­дається більш як із 100 томів. За релігійним переказом, Трипітака — це виклад вчення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Реально — це праця багатьох неві­домих буддійських проповідників, твори яких спочатку передавались усно, а потім, приблизно у 80-х р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.

7. Культ у буддизмі. Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивіду­альної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буд­дизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну спо­відь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різнома­нітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Ви­явилась необхідність спеціального притулку, у якому ман­дрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подіб­ні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх за­брали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зобра­женнями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачу­вались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивіду­ального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток сві­тобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його від­новлення, але вже в іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчин­ків визначає, у якій формі людина відродиться у наступ­ному. Чим більше добрих — тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить знач­ний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчут­тя. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вва­жається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідком того, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Інші популярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму — газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу пропо­відь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображують двох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення).

Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, брон­зи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів панте­ону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і міс­цевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

8. Ламаїзм як різновид буддизму. У XVI — XVII ст. буддизм проник до Монголії і внаслідок його злиття з місцевими культами сформувався ламаїзм. Пристосуван­ня буддизму до тибетських умов було досить тривалим. Ще в IX ст. для цього багато зробив індійський релігійний діяч Джобо Атіша, якого ламаїсти вважають другим Буд­дою. Характерними для ламаїзму є особливе становище духовенства — ченців (лам) і хубілганів («переродженців»), а також своєрідний релігійний культ. Відповідно до ламаїстського віровчення людина може врятуватись лише з допомогою духовенства. Звідси його особливе значення. Лами живуть здебільшого у монастирях — дацанах. Кож­ний віруючий мусить мати свого ламу, виконувати його настанови і покладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами — живими богами, оскільки в них, мовляв, втілюються будди і бодисаттви, які осе­лилися серед людей, щоб рятувати їх. Очолюють ламаїстів два хубілгани-ієрархи. Перший нібито є втіленням самого Будди, йому належить вища духовна влада. Другий — далай-лама — є носієм світської влади у Тибеті.

Основними центрами культової діяльності є дацани, де лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульп­турними і мальованими зображеннями богів. Під час бо­гослужіння лами сидять на спеціальних лавах і зосеред­жено моляться, а віруючі рухаються за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої дарунки (гроші, продукти, речі). Вийшовши у двір храму, віруючі моляться, вклоняються, крутять «моли­товні барабани» — циліндри, у яких знаходяться надруко­вані на папері тексти молитов. Чим довше і швидше крутиться циліндр, тим більше молитов «зараховується» віруючим.

9. Обряди і звичаї ламаїзму. Форми культу у буддизмі надзвичайно різноманітні. Це обумовлено тим, що, поши­рюючись у різних країнах, він асимілював місцеві культи і включив в обрядову практику звичаї, які були притаман­ні даному народу. У ранньому буддизмі культ як система обрядів був розвинутий слабо, але згодом сформувався такий пишний і складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи є в інших релігіях світу. Особливо це характерно для ламаїзму.

За змістом ламаїстські ритуали мало відрізняються від тих, що побутують в інших релігіях. За формою вони містять словесний і музично-вокальний елементи, жертво­приношення, процесії, ритуальні рухи тіла, навіть танці, причастя. Усі ці елементи набагато яскравіші та інтенсивніші, ніж в інших релігіях.

До молитов у ламаїзмі відноситься насамперед сповіду­вання віри, яким, як правило, розпочинається ламаїстське богослужіння, під час якого віруючий вшановує чотири святині — Будду, дхарму, одновірців і свого духовного наставника. Таким чином, божество підготовляють до сприйняття конкретного прохання віруючого (наприклад, про дарування життя).

Ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співами. Значну роль відіграють дзвіночок і морські ской­ки, звучання яких є сигналом для переходу до наступного етапу богослужіння. Ці інструменти разом з трубами скла­дають оркестр. Практикується також хоровий спів хлоп­чиків.

Богам і демонам ламаїсти жертвують рис, а також спеціальний хліб, який називають балін. Аналогія з хрис­тиянською просфорою тут безумовна; з трьох видів баліну два роздаються віруючим, третій залишається у храмі, звідки його виносять після богослужіння і спалюють. У ламаїзмі існує і ритуал, подібний до причащання у хрис­тиянстві: після церемоній і виголошення молитовних фор­мул лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по три коржі, виготовлені з муки з цукром та маслом за спеціальним рецептом. Проковтнувши усе це, віруючий вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких здійснювалось богослужіння.

Молитви, звернені до бодисаттв, заучуються віруючи­ми просто механічно, оскільки мова, якою вони складені, була для них незрозумілою. Крім молитов, доводиться вивчати безліч заклинань, щоб убезпечити себе від дії злих духів і можливого нещастя. Бажаючі можуть вести “облік” виголошених молитов і заклинань за допомогою спеці­альних чоток.

Разом з цим ламаїзм запровадив своєрідну «механіза­цію» молитви, У так звані хурде — металічні циліндри — вставляються молитовні тексти. Вважається, що один оберт циліндра означає прочитання всіх уміщених у ньому молитов І священних текстів.

З ламаїстських обрядів найвідоміші дзул-хурал, найдані-хурал і так званий обряд обо. Дзул-хурал — це обряд освячення, який здійснюється пізньої осені. Дацанські храми зовні і всередині освічуються безліччю свічок, при світлі яких віруючі перед зображенням богів розкраюються, якщо вони погано ставилися до домашніх тварин. За ламаїзмом, погане годування, побої, непосильна робота, через що тварини страждають,— тяжкі гріхи, які спри­чинять погане переродження. Адже у кожній домашній тварині, за ламаїстським уявленням, може жити перевті­лений померлий родич віруючого. Каяття має звільнити віруючого від вини перед померлим. Можна припустити, що своїми джерелами дзул-хурал сягає індійського куль­ту «священних тварин».

Інший обряд — найдані-хурал — присвячений пустель­никам (кайданам), які возвеличенні у ранг божеств. Про­водиться також восени. Лами вивішують зображення найданів — немічних, байдужих до навколишнього світу, і розповідають віруючим, що вони у минулому були мир­ськими людьми, але, ставши пустельниками, заслужили "спасіння". Таким чином підкреслюється небезпечність будь-якої любові до життя.

Важливу роль у становленні ламаїстського культу ві­діграло те, що при цьому не заперечувались, а навпаки, асимілювались буддійські культи, що побутували у відпо­відних народів. Найяскравішим прикладом є культ так званих обо.

З давніх часів у монгольських і тюркських народів вшановувались окремі місцевості, які чим-небудь виріз­нялися — гори, печери, береги озер. річок та ін. Вони називалися "о6о". Вшановувалися не саме ці місця, а духи, демони або божества, що нібито пов'язані з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити Їм символічні жертви — палиці, шматки тканини, найчастіше — камені. З каменів складалися цілі купи, які згодом стали називатися обо. У ламаїзмі вони є примітивними символами святості. Скла­далися і двошарові обо: внизу — купа каміння, а над нею надбудовували кумирню або буддійську каплицю. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні у країнах поширення ламаїзму, а культ, пов'язаний з ними, посів перше місце в обрядовій практиці.

Ламаїзм запозичив доламаїстські обряди, пов'язані з обо. Зокрема, поряд з епізодичними жертвоприношеннями і заклинаннями відбуваються періодичні служби. Лама­їстський обряд служби обо полягає у тому, що лама читає деякі тексти по служебнику, потім розпочинається свого роду «хресний хід» навколо обо, під час якого учасники розбризкують у повітрі молоко, чай, горілку, а те, що залишилося, випивають самі. Жертви призначаються як ламаїстським божествам, так і до ламаїстським демонам. Тексти молитов і гімнів нерідко буквально повторюють побутуючі до ламаїзму шаманські заклинання, звернені до демона даної місцевості.

Кожна ламаїстська сім'я обов'язково має вдома вівтар. Це свого роду невеликі шафи зі статуетками та іншими зображеннями буддійських божеств і демонів. Тут же, як правило, є полиця, на якій стоять чашки, призначені для жертвоприношень вином, маслом, кумисом, попільниця або свічка, квіти.

Будь-яка подія у житті ламаїста спонукає його звер­татися за порадою до лами-зурхачина, тобто ворожбита-ас­тролога. Він радить, які обряди і заклинання слід здійс­нити, щоб успішно перекочувати на інше місце, вдало купити домашню худобу, позбутися хвороби і т. ін. Важ­ливу роль у ворожінні відіграє прийнятий у буддизмі індійський календар. У ньому роки називаються за найме­нуванням знаків зодіакального кола: миші, бика, тигра, зайця, дракона, змії, коня, вівці, мавпи, курки, собаки, свині. Кожний із знаків відповідає одному з п'яти «елемен­тів» — дереву, вогню, землі, залізу, воді. У результаті виходять шестидесятирічні цикли, що розпочинаються від 1027 р. нашого літочислення. Місяці також відповідають знакам зодіакального кола або мають порядкові номери. Дні тижня найменуються за назвами семи світил. Лама-астролог складає для новонародженого гороскоп, у якому, враховуючи якісні особливості року народження («вогня­ний дракон», «водяна курка» і т.ін.), дня і місяця появи на світ, вказує, якої і коли слід чекати небезпеки, які заклинання виголошувати, з ким може взяти шлюб тощо.

Щодо свят, які відзначають віруючі ламаїсти, то Їх небагато, проте вони надзвичайно театралізовані, супро­воджуються складним ритуалом. Найвідоміші з них — Цагалган. Та кругообертання Майдані. Свято Цагалган означає “білий місяць”, воно присвячене початку нового року за старим монгольським (місячним) календарем. Протягом 16 днів здійснюється чимало обрядів, присвя­чених «дванадцяти» чудесам Будди.

Кругообертання Майдарі, або Майдарі-хурал, — бучне свято, яке проводиться влітку у дацанах при значному зібранні віруючих. Воно повинно прискорити прихід при­йдешнього Будди на землю і настання щасливого та радіс­ного життя.

Священними ламаїсти визнають два зводи книг — Ганджур (у перекладі з тибетської — переклад одкровен­ня; складається з 108 томів) і Данджур (у перекладі з тибетської — переклад тлумачень; складається з 225 то­мів). Ганджур і Данджур вшановуються як збірники ви­словлювань і повчань, які належали нібито Гаутамі та його учням. Насправді ці тексти написані тибетською мовою у XIV ст. і містять переклади Трипітаки і оригінальні твори, створені не відомими нам представниками лама­їстського духовенства.

10. Дзен-буддизм. Останнім часом у світі посилився інтерес молоді до східних культів, зокрема буддизму. Особливою популярністю користується дзен-буддизм.

Дзен (зосередження, споглядання) виник як буддійська секта ще в VI ст. у Китаї на основі махаяни. її засновником віруючі вважають самого Будду, який, зібравши учнів для проповіді, лише мовчки крутив у руках квітку. Один з учнів зрозумів зміст його мовчанки, він і став першим наставником дзен. Однак вірогідніше твердження, що го­ловні положення дзену були сформульовані індійським монахом Бодхідхармою. З Китаю дзен проник в Корею, В’єтнам і Японію, у якій поширився найбільше.

Особливості дзен-буддизму полягають у безпосеред­ньому «від серця до серця» передаванні вчення завдяки безпосередньому контакту з «загальною істинною мудріс­тю Будди», впевненості у можливість пізнати Будду внут­рішнім світом людини.

Сучасні прихильники цієї секти вважають дзен різновидом психотерапії та психоаналізу, значну увагу приділяють розвитку власного емоційного стану і почут­тів.

Відповідно до «класичного дзену» основна мета лю­дини — прилучення до «космічного тіла Будди», яке в уявленні дзен-буддистів зливається зі Всесвітом. Нірвана (небуття) і сансара (чуттєвий світ) єдині. Тому немає протилежності між божественним і земним, духовним і СВІТСЬКИМ.

Шукати притулок у власних дусі і природі,— ствер­джують ідеологи дзен,— означає шукати притулок в іс­тинному Будді. Слід довіритися своєму духу, і людина стане Буддою. Це. на погляд дзен-буддистів, відбувається під час раптового просвітлення, що досягається у земному житті. Поштовхом до нього може бути не лише релігійний екстаз, а й будь-яке інше сильне хвилювання.

Однією з характерних рис дзен-буддизму є крайній ірраціоналізм, що виявляється у негативному ставленні до логічного мислення, будь-яких теорій та авторитетів. Вря­туватись, злитись з Буддою можливо лише з допомогою «живої інтуїції», «чистим безпосереднім досвідом». Усі логічні роздуми у дзен осуджуються настільки послідовно, що деякі наставники у минулому навіть відмовлялися від мови і спілкувалися лише умовними знаками. У деяких дзенських монастирях Японії так спілкуються і нині.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:27:54 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:33:30 24 ноября 2015
Список литератуы нада!
Валентин04:35:24 01 февраля 2007Оценка: 3 - Средне

Работы, похожие на Реферат: Буддизм

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151401)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru