Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Підручник

Название: Підручник
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Добавлен 18:43:39 09 августа 2005 Похожие работы
Просмотров: 826 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління

Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літера­турі щодо методів управління, спробуємо сформулювати гло­бальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства.

Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних по­треб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змісто­вною основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення фор­мується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство зай­мається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є су­перечливою для його працівників. Більш того, спочатку цілі роз­витку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.

Завдання методів управління тут — побудова системи гос­подарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення корес­пондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її різно­манітних потреб, підприємств та організацій, що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб на­селення. Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для держави, вочевидь, має бу­ти критерій максимальної ефективності процесів задоволення по­треб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного доходу на душу на­селення у єдиному для всіх країн доларовому численні.

57


За цим показником у 1991 p. CPCP(у рік розпаду) не нале­жав навіть до першої десятки країн; мав негативні темпи розвит­ку і відставав від двох перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому акту­альність проблем вибору критерію та організації досягнення йо­го максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі уп­равління соціально-економічним розвитком країни, її підпри­ємств та організацій, посилюється.

'•* і

і-І

ь

Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати

На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції спо­живачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення макси­муму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ре­сурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо

58


графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб насе­лення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12).

Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації про­дукції. Це призвело до необхідності розділення проблеми вдоско­налювання управління суспільним виробництвом на різні аспек­ти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного завдання лежить розроблен­ня уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що ви­користовуються в будь-якому аспекті.

У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів та кож­ного їх члена. Управління процесом досягнення цілі з задоволен­ня об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.

Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольня­ють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі вироб­ництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють економічні відно­ сини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу; прий­няття рішень; регулювання та організації виконання рішень; госпо­дарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно- правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів уп­равління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ, є транс­формація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод управління являє со­бою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління.

Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі ме­тоди управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих складових


у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу методу прий­няття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу за­роджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д. (див. тонку лінію на рис. 13).

Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та ра­зом з тим виконує одну з функцій останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. Економічне сти­мулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємо­проникнення методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи уп­равління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє роз­глядативсі методи управління на єдиній основі.

Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:

А — процеси в реальному масштабі часу;

Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими;

В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-


Менеджмент: теорія та практика

ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;

Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;

Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рі­шення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулю­вання;

Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне за­охочення.

Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикуван­ня, поєднання різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття управлінських рішень.

Динамічність процесів виробництва та відповідно уп­равління ними приводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління з урахуванням особливостей відобра­ження динаміки. Як правило, їх розглядають у певній послідо­вності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж треба побачити весь процес уп­равління з вичленуванням ролі кожного методу чи функції в цьо­му процесі при досягненні цілей розвитку підприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).

Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішу­ються зовні різні завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними починаються з вивчення зовнішнього середо­вища, потреб кінцевого споживача продукції. Враховуючи ці по­треби, на підприємстві вивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну про­граму отримання максимально можливих для даних умов резуль­татів. Цей процес у завершальній своїй стадії є функцією плануван­ ня, яка вже охоплює всі складові логістики виробництва.

61


•«Як*

Менеджмент: теорія та практика

РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ .

У МЕНЕДЖМЕНТІ

2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним розвитком

2.1.1. Класифікація підсистем управління

Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма інши­ми етапами всього складного процесу управління розвитком суспільного виробництва.

Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають:

- просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по-
об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів
як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви­
робництва — як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно­
логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви­
робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони,
галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе­
реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів;

- соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер­
нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого)
об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля­
дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ("скрині") у ви­
гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс ,
трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх
використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль­
татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх
членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами
виробництва Р0 . якістю продукції та праці Рк , рівнем задоволен­
ня конкретних потреб людини, суспільства Рп );

- часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит­
ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп­
равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль­
ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив-


. >a"е.
Qї* УЛ

О.А. Подсолонко

них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни, доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років);

- функціонально-методичні підсистеми, що вирішують
локальні завдання забезпечення функціонування провідних
функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч­
ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-
ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун­
ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них
було наведено раніше);

- функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують
селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб­
ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно
до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу;

- підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство­
ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе­
ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами
(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій
управління), систем економічної та матеріальної відповідальності
та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного
забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі;

- підсистема комплексного управління та локально-цільо­
вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети
розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється
вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різно­
рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян­
ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію
ефективності управління розвитком суспільства.

Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій у складі підсистем управління нею охоплюються:

- об'єкт управління в усій його складній структурі;

- вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу;

- намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту;

- динамічність цієї діяльності;

- склад методів та функцій управління нею;

- ієрархічні рівні управління;

- фундамент системи управління у формі всіх видів забез­
печення її розроблення, функціонування та подальшого
розвитку (об'єкту як системи управління);

- цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.

102


ка

Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень

Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсис­темами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні скла­дові мають бути відображені також і в класифікації уп­равлінських рішень.

Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи.

Наведемо класифікацію управлінських рішень у загально­му вигляді для системи управління суспільним виробництвом.

1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління си­стеми:

- кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри­
терії;

- проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
відповідні критерії;

- рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни­
ми цілями.

2. За об'єктами управлінського впливу:

- народне господарство;

- країна, регіон, область, місто, район;

- галузь народного господарства;

- об'єднання, підприємство, організація;
-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи

установка.

3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному вироб­ництві та за рівнем використання цих елементів:

- трудові ресурси;

- матеріальні ресурси;

- виробничі потужності;

- фінансові ресурси.

103


О.А. Подсолонко

4.За результатами суспільного виробництва:

- обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха­
рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку
всіх членів суспільства;

- якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
світовим та перспективним стандартам;

- ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус­
пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
всебічного розвитку всіх членів суспільства).

5.За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп­
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:

- реальний масштаб тривалості безупинних технологічних
процесів;

- оперативні періоди (календарні — завершена техно­
логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);

-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);

- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).

6.За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:

- облік, контроль, звітність;

- розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки);

- господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;

- економічне стимулювання;

- організація виробництва та праці;

- регулювання технологічних параметрів (усунення небажа­
них відхилень).

7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер­
соналу:

-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями;

- встановлення належності конкретній підсистемі управління;

- виявлення причини, що призвела до відхилення;

104


Менеджмент: теорія та практика

- визначення тенденцій відхилення та причини, що його
викликала;

- розроблення нормативів, що реально враховують умови
функціонування виробництва за показниками та факто­
рами відхилення;

,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного ви­робництва;

- визначення конкретної величини рішення з усунення нега­
тивних та закріплення позитивних відхилень;

- стандартизація рішень.

За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:

- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;

-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих;

- планові завдання;

- технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
розвитку виробництва.

2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень

Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викла­сти системний зміст процесу прийняття рішень, склад його ос­ новних етапів:

1. Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.

2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си­
стеми й її підсистем.

3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку.

4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла­
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.

5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик­
ликають відхилення.

6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на­
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.

105


О.А. Подсолонко

7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу­
ації, що виникла.

8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва.

9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор­
ганізують його виконання у відповідній ланці управління.

10.Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо­
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит­
ку підсистем та системи в цілому.

Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття уп­равлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.

Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі роз­витку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє фор­мулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".

Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.

Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона пос­тійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народ­жує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати про­цес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прий­няття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпо­рядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.

Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є пев­ною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методич­них підсистем.

Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхньо­го змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-

106


Менеджмент: теорія та практика

шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досяг­нення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного вироб­ництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за техно­логічними ланками галузей народного господарства, охоплюю­чи періоди від 2-3 до 5-Ю років.

Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисло­вості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції рос­ту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.

У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показ­ників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народно­го господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалюван­ня виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображен­ня в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.

На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інфор­мацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.

Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту роз­витку суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову три­валість часових періодів, протягом яких у різних галузях відбу­вається оновлення продукції, що випускається, послуг, що нада­ються, та потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає на­гальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важ­ливим для кожної з функціонально-методичних підсистем уп­равління, одною з яких є прийняття рішень, оскільки тут на ос­нові системи техніко-економічних показників, критеріїв та обме­жень забезпечується функціонування об'єкту (системи) уп­равління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів.

107


v\

О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з мо­менту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності уп­равління та розвитку всіх систем та її просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується не­обхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає не­обхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхи­лення показників, за підвищення яких уже втручається уп­равлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучен­ня того чи іншого рівня системної ієрархії.

Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення кри­теріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку сис­теми ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожно­му наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи одна­кові з попередніми етапами кількісні результати характеризува­тимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення си­туацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільно­го виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочат­ку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут вели­ке значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими не­обхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що ха­рактеризують розвиток суспільного виробництва в умовах га­лузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного пошуку причин відхилень ком­плексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони

108


Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на від­міну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідо­вності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі уп­равління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропо­нована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських резуль­татів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих ре­зультатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхи­лень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зни­ження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно уп­равлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі.

Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є розподіл ух­валення кожного рішення в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи за­кономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятни­ковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандарт­них рішень та вибір варіанта управлінського рішення.

Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситу­ацій, причин, що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід зазначити, що

109


О.А. Подсолонко

цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситу­ацій, причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для кожної ситуації, розробляються на ос­нові аналізу великих об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст основних етапів уп­равління цим розвитком. Такий аналіз проводять для взаємо­пов'язаних систем різного рівня складності (наведених раніше про­сторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюють­ся та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких умов появою диспропорцій, що поро­джують ситуацію та причини відхилень у розвитку виробництва.

На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей розвитку системи та її підсис­тем, з контрольними, стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за стандартними ситу­аціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таб­лично. Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього за­вдання за допомогою сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.

На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та онов­лення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які використовуються при ухваленні рішень.

На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та перспектив­ного забезпечення системи прийняття рішень, здійснюється опе­ративний вибір варіантів управлінських рішень.

Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що харак­теризують рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та проміжних цілей, обґрунто­вується вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення.

110


Менеджмент: теорія та практика

При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбу­вається в напрямку послідовного дотримання таких умов:

- визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні
результати розвитку;

- визначеність впливу на рівень використання вихідних ре­
сурсів та потужностей;

- конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,
що приймається.

Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть стосуватися як пози­тивних, так і негативних відхилень. Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони впорядковуються за­вдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем уп­равління та управлінських рішень.

Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення його змісту та очікува­них дій у двох провідних методах управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі управління.

Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу на те, що воно прак­тично за будь-якою з ситуацій втілюється в одному з видів пла­нів — оперативному (календарному), поточому (техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення уп­равлінського рішення направлене на коректування чи розроблен­ня якогось із планів розвитку суспільного виробництва.

Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів, щоб їх зміни­ти, потрібне додаткове економічне стимулювання виконавців ви­робничого процесу або посилення їх відповідальності за забезпе­чення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-

111


О.А. Подсолонко

мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин.

На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у від­повідних документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником системи, а та­кож стимулююче-санкціональний характер господарських дого­ворів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови.

Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій сис­темі управління. З одного боку, тут здійснюється контроль вико­нання ухвалених рішень виконавцями процесів суспільного ви­робництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільно­го виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухва­лення управлінського рішення повторюється з шостого етапу.

Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухва­лення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підси­стем управління є основою класифікації управлінських рішень.

Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найваж­ливіші методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним ви­робництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечу­ють досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і ос­новними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень.

2.1.4. Принципи управління виробництвом

В економічній літературі при дослідженні проблем уп­равління дуже поширене застосування основних принципів. Вра­ховуючи те, що проблема ухвалення рішень є складовою части-

112


ргя та практика

Me н е дж мент: те о

ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є засто­сування цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми.

Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на до­сягнення кінцевих цілей розвитку суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності.

Нижче представлено такі принципи управління вироб­ництвом:

1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї
системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її
підсистем.

2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи.

3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз­
витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів
діяльності та розвитку системи.

4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при
одержанні кінцевих результатів.

5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме­
тодами управління та адекватність методів управління суті
процесів, які вони відбивають.

6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи.

7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій
персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про­
цесів.

8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,
соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго­
ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате­
матичного та юридичного) системи управління та її підсистем.

Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити сумірність різних сторін діяльності (розвитку) систе­ми та її підсистем через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-економічних показників.

Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді пока­зати в системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура

113


О.А. Подсолонко

суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток на­родного господарства.

Дотримання третього принципу дає можливість забезпе­чити сумірність натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.

Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих еле­ментів процесу праці) — трудових, матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів.

П'ятий прнцип передбачає забезпечення:

- систематизації інформації про стан розвитку суспільно­
го виробництва в усіх елементах за методами управління;

- структурної єдності системи показників у всіх методах
управління;

залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі.

Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту уп­равління не як статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані.

Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень. Зовні цей принцип форму­люється просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу кож­ного рівня розкрити зміст функцій цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів.

Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фун­даменту системи управління, у структурі якого є всі види її забез­печення. Від того, наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність розро­бок за всією системою управління, надійність її функціонування.

114


Менеджмент: теорія та практика

Наступні методичні розробки базуються на умовах ураху­вання змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.!

2.1.5. Реалізація принципів управління .,

в процесі ухвалення рішень

Забезпечення спрямованості елементів системи на кінцевий результат

При дотриманні першого принципу управління вирішу­ється завдання забезпечення збігу цілей розвитку окремих підси­стем та всієї системи.

Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства. Тому цілі роз­витку систем нижчого рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою показника внутрішньо­го продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість кінцевої про­дукції, що її було вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ре­сурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість про­дукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству.

Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формуван­ня прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість.

115


О.А. Подсолонко

На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи.

Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, ок­реме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V , засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп Вихід зі "скри­ні" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні харак­теристики Р0 , їх якісний рівень Рк та рівень відповідності кон­кретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп .

Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити, що су­купність вихідних елементів (F+ Сс + CJ дає можливість одержа­ти сукупність кінцевих результатів (Р0 + Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства ре­зультатів, який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві:

0 + РК + РП ) - ( V + Сс + Q = m, m-> мах.

Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи

Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого підприємс­тва та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах.

Така структура характерна також для вищих техно­логічних рівнів — об'єднання, галузі.

В цілому в народному господарстві аналогічний підхід та­кож може бути взято за основу та застосовано для всіх тери­торіальних підрозділів. 116


Менеджмент: теорія та практика

Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізня­
тися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнути
плутанини та для забезпечення єдності в системі управління на­
родним господарством у процесі взаємодії територіально-техно­
логічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникає
еобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньої
діяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах об­
роблення інформації, яка використовується в управлінських
рішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розроб­
ляти відповідні класифікатори.,.А

• В Забезпечення єдності об'ємних, якісних та споживчих

характеристик розвитку системи

Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді на­правлене на порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами розвитку. В даному випадку є ціль випус­ку такої проміжної продукції та одержання таких локальних ре­зультатів, які дозволятимуть одержати найвищі кінцеві результати.

При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних характеристик розвитку керованої системи — об'ємних, якісних та споживчих. Але перш ніж вирішувати це завдання, треба дати визначення поняттю "забезпечення єдності характе­ристик розвитку системи". Тут ідеться про вимірювання кількісно-якісного значення кожної з перерахованих характерис­тик у показниках, що дозволяють порівняти їх між собою та з кінцевим результатом. Безумовно, вирішення такого завдання має базуватися на застосуванні специфічних показників для кож­ної з характеристик, всі вони в результаті мають бути приведені до єдиного показника у вартісному вираженні, наприклад товар­ної продукції. Показник прибутку в даному випадку не застосо­вується, так як ідеться не про порівняння з витратами вихідних ресурсів. За цією самою причиною тут не застосовується показ­ник нормативної чистої продукції.

На практиці саме так аналізують результати кількісно-якісного розвитку підприємств у вартісному вираженні (валова чи товарна продукція, обсяг реалізації). Сума цих локальних ре­зультатів дає можливість оцінити кінцеві результати розвитку си­стеми, показати частку в загальному результаті кожної з його складових.

117


О.А. Подсолонко

Мінімізування витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів

Цей принцип у методичному відношенні має охоплювати як безпосередньо процеси виробництва продукції на основі вияв­лення поточних та оперативних резервів поліпшення викорис­тання вихідних ресурсів, так і процеси технічної та технологічної підготовки виробництва. Технічна та технологічна підготовка є ч досить важливою, оскільки саме тут відбувається технічне вдос­коналення виробництва. Обидва напрями, їхня результативність відображаються у прибутку підприємства.

Питання управління рівне використанню вихідних елемен­тів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у про­блемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву.

Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ре­сурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [ ~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних про­цесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів.

Забезпечення структурної єдності обробки інформації з методів управління та адекватності методів управління і суті процесів, які вони відображають

Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'я­зок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень.

В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єкт
управління як про систему, що характеризується зовнішніми па­
раметрами (вхідними — V , Сс , Сп та вихідними---- Р0 , Рк , Р^) та

чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з пла­нування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході ви­робничого процесу облік його стану та контроль досягнення за­планованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта уп­равління в якості елементів виробничо-технологічної структури

118


Менеджмент: теорія та практика

виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів ( V + Сс + CJта ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJведеться не лише за виробничо-тех­нологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та ре­зультатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планово­го та причини цих відхилень.

Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності під­розділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підпри­ємства за зазначеними складовими та елементами проти плану.

Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значен­ня, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибут­ку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки вико­навців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхід­ність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне сти­мулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12).

Таким чином, структурна єдність інформації в різнорід­них методах управління забезпечується на основі єдиного підхо­ду до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт уп­равління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробни­чо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відобра­женням в усіх розглянутих методах зазначених складових еле­ментів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кож­ного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у на­прямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в про­цесі підготовки та ухвалення рішень.

119


О.А. Подсолонко

Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи

Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього роз­витку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів.

Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в опе­ративні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання.

У процесах підготовки та ухвалення рішень питання ди­намічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявля­ються практично в усіх методах управління.

Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основно­му зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході техно­логічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо-технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асор­тименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечен­ня заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку.

Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного про­гресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен-

120


Менеджмент: теорія та практика

ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів уп­равління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як по­точні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства.

У перспективному управлінні основний зміст ухвалюва­них рішень — вибір варіантів докорінного технічного переосна­щення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення зба­лансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підпри­ємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне онов­лення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто на­давати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому.

Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня

Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому мож­на виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним.

(/"о + Рк + Рп ) — 0 = m, m-> мах

Спільною ознакою є єдність підходу до показників та кри­теріїв розвитку ( V , С„ Сп , Р />к , Рп , m). На будь-якому з рівнів уп­равління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0 , Рк , Рп при забезпеченні ефективного використання V , С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кож­ного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме ко­лективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного

121


О.А. Подсолонко

рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по-перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку сис­теми. Тут мають чітко виконуватися такі умови:

- керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке­
рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в
ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними;

- керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер­
спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер­
спективне управління);

- оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (ви­щий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення за­вдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" ( V , Сс , С„) та "виходах" результатів 0 , Рк , Ри ).

У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рів­нів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління.

Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем

Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у ви­кладених вище принципах управління, являють собою своєрід­ний фундамент системи.

В економічній літературі деякі з наведених видів забезпе­чення розглядають у складі методів управління нарівні з еко­номічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до уп­равлінського персоналу, вони охоплюють також методи (еко­номічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління.

Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе-

122


та практика

Менеджмент: теорія

мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети.

Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одно­го боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах.

Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюва­них у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами).

Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну fтехнічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих на­прямках та формах реалізації заходів з науково-технічного про­гресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП.

Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автомати­зованим системам управління та разом з тим має досить велике зна­чення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпе­чення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кож­ний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці.

Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка уп­равлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підго­товки та ухвалення рішень зростає.

Організаційно-економічне забезпечення фактично покли­кане вирішити проблему адекватності методів управління суті ке­рованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи уп­равління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці.

Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухва­лення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її

123


О.А. Подсолонко

підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління.

Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрар­хічних системах управління лежить розроблення принципів уп­равління виробництвом. На базі врахування принципів розробля­ють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління роз­роблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробницт­вом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінце­вих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підси­стем системи управління.

У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх от­римання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими вироб­ничо-економічного процесу розвитку системи.

Взаємодія територіально-технологічних підсистем при до­сягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних кла­сифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої об­робки інформації в процесі підготування управлінських рішень.

Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу ви­робництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характерис­тики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, пред­мети та засоби праці) та проявляється через систему економічно­го стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи уп­равління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному.

124


Менеджмент: теорія та практика

2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом

Методичні основи спеціалізації рішень

Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26).

Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта уп­равління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо-технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства.

Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагує­мось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирі­шує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні.

Середній рівень управління на підприємстві забезпечує уз­годження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінце­вих виробничих результатів для підприємства та максимуму при­бутку при цьому.

Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що ви­пускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних еле­ментів виробництва.

Специфічною особливістю процесів підготовки управлінсь­ких рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність вироб­ничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються про­цеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спро­щує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого

125


Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By — найвищий рівень, Су — середній рівень, Яу — найнижчий рівень

з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюють­ся умови раціонального використання інформаційної бази підго­товки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи уп­равління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи.

На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити за­вдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації уп­равлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямо­вана на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень.

Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціаліза­
цію управлінських рішень у системній ієрархії управління вироб­
ництвом., ••


____ - j .

Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні

Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирі­шенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативни­ми, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми роз­витку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків та­кого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші нас­лідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у тра­диційній системі планування, відсутність передбачуваних у госпо­дарському механізмі резервів для маневрування у випадку непе­редбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управ­ління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, ма­ють сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що поро­дили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану вироб­ництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося пору­шення оперативного плану чи графіка роботи.

Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається часті­ше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдан­ня за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників ба­гатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оператив­ним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом сус­пільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих


О.А. Подсолонко

ієрархічних рівнів оперативним управлінням.

У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспек­тивними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "сти­ку" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керів­ники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не пер­спективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спе­ціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами.

В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень.

Стандартизація управлінських рішень як відображення спеціалізації функцій управлінського персоналу

J :' і

\ Досвід ухвалення рішень на різних ієрархічних рівнях систе-

" ми управління свідчить, що висновки про провідну роль методів планування та стимулювання цілком справедливі. При цьому тут 1 чітко помітний пріоритет кожного з цих методів залежно від охоплюваного періоду розвитку об'єкта. Так, у поточному та перспективному управлінні основні рішення стосуються безпосе­редньо планування та його методів, а в оперативному управлінні ухвалення рішень в основному обмежується заходами еко-' комічного стимулювання — матеріального та морального.

З проведенням складу та змісту ухвалених рішень, що доку­ментовані як розпорядження, стало можливим кількісне оцінення • значення окремих методів у системі управління. Так, у мартенівсь­кому цеху великого металургійного комбінату України в системі оперативного управління цехом (на прикладі трьох місяців роботи) з 125 документованих рішень 68 обмежувалися заходами еко­номічного впливу (44 матеріального та 24 морального), причому, як правило, лише у формі покарання за недогляди в роботі (додаток 4). Ухвалені рішення тут були досить стандартними і мали на-

128


Менеджмент: теорія та практика багато меншу кількість видів, ніж кількість видів управлінських ситуацій. Так, з 44 рішень матеріального впливу 36 стосувалися позбавлення премії: повністю (14), на 50% (11), 30% (3), 25% (6), 20% (1), 2 рішення — утримання з зарплатні 1/3 місячного за­робітку чи тарифної ставки, 3 переведення на роботу, що опла­чується нижче. Лише три ухвалених рішення були позитивними: одне стосувалося скасування розпорядження про зменшення премії на 50%, а два — підвищення розряду і відповідно оплати. У моральному впливі переважали оголошення догани (час­то разом з рішенням про позбавлення премії). Протягом досліджуваного періоду було оголошено 13 доган, 3 зауваження, винесено 3 попередження, 1 пропозицію обговорити вчинок у ко­лективі та виголошено лише одну подяку.

Аналогічний вибірковий аналіз змісту оперативного уп­равління в цеху безшовних труб одного з трубопрокатних за­водів України (на прикладі одного місяця) свідчить, що, незалеж­но від того, що підприємство має власну специфіку та певні тра­диції персоналу в системі управління, тенденції в структурі уп­равлінських рішень тут приблизно такі самі, як і в попередньому прикладі. Так, з 26 ухвалених рішень 19 стосувалися матеріально­го впливу у вигляді позбавлення премії: повністю (1), на 50% (6), 25% (5), 15% (4), 10% (1), переведення на роботу, що оплачується нижче (1). Лише одне рішення було направлене на виділення премії за економію фонду заробітної платні. Заходи морального впливу було зафіксовано у шести рішеннях: догана (2), сувора до­гана (3) та обговорення провини в колективі (1) (Додаток 3).

При всьому різноманітті управлінських ситуацій, якщо аб­страгуватися від їхньої технологічної суті, можна звести всі ситу­ації та причини, що їх породили, до кількох узагальнених груп. Так, ситуації, точніше їхні наслідки, поділяють на такі групи:

- випуск браку (зміна якості продукції);

- випуск продукції поза замовленням;

- втрати виробництва (зменшення обсягу);

- простої устаткування (погіршення використання основ­
них фондів);

- перевитрати (економія) паливних, енергетичних та ма­
теріальних ресурсів;

- перевитрати (економія) фонду заробітної платні.
Неважко помітити, що ці групи, що їх узято з реальних уп­
равлінських ситуацій різних цехів та підприємств повністю збіга-

129


О.А. Подсолонко

ються з узятими раніше елементами, які характеризують діяль­ність будь-якого об'єкту управління.

Серед передумов управлінських ситуацій можна виділити також певну кількість груп:

- порушення технологічних інструкцій (технологічної дис­
ципліни, правил технічної експлуатації);

- невиконання (інструкцій);

- порушення трудової дисципліни; *

- порушення правил техніки безпеки.

Порівнюючи ухвалені рішення у двох взятих для прикладу це­хах, не можна не зауважити, що в цеху безшовних труб порівняно з мартенівським досить багато рішень типу "підвищити вимоги до підлеглих", "вказати на слабкий контроль виконання інструкцій". Виникає природне запитання: в чому полягають причини такої відмінності? Технологічні особливості? Стиль керівництва? Чіткість технологічних інструкцій? Чіткість посадових інструкцій?

Напевно, технологічні особливості тут майже не мають зна­чення. Чіткість технологічних інструкцій також не повинна вик­ликати сумнівів, а якраз стиль керівництва та чіткість посадових інструкцій дають велику свободу дій підлеглим (виконавцям ви­робничого процесу та нижчій ланці управління).

У масовому безупинному виробництві часто досить важко виділити конкретну участь кожного працівника в одержанні тих чи інших результатів діяльності підрозділу. Тому з'являється рішення про одночасне покарання декількох виконавців в одна­кових чи різних розмірах. В одному випадку майстра позбавля­ють премії так само, як і його підлеглих, безпосередніх виконавців технологічного процесу (мартенівський цех), в іншому випадку при позбавленні підлеглих премії майстру лише вказують на не­обхідність підвищення вимог до підлеглих (цех безшовних труб). Напевно, в цьому випадку позначається стиль керівництва. Який з них є ефективнішим? Напевно, перший. Тим більше що другий стиль є ближчим до організуючих рішень, ніж до стимулюючих.

Чіткість посадових інструкцій лежить в основі чіткості ух­валення рішень. Не розглядаючи деталі цього важливого та до­сить специфічного й змістовного питання, зазначимо лише, що в даному випадку головне — оцінити вплив кожного з виконавців технологічного процесу, керівників нижчого рівня управління на одержання в кожній управлінській ситуації результатів, що впи­суються в якийсь з елементів зазначених груп ситуацій. Потім

130


Менеджмент: теорія та практика

треба за цими результатами оцінити обгрунтований захід ма­теріального чи морального впливу. Вирішити це завдання можна лише шляхом порівняння усіх зазначених локальних результатів через єдиний критерій управління та фонди економічного стиму­лювання, що пов'язані із цим критерієм (рис. 27).

Рис. 27. Спеціалізація управлінських рішень при оперативно­му управлінні на найнижчому рівні системної ієрархії підприємства:

А — виробничо-технологічні підрозділи: Лг , Л2 , Л3 , Л4 , Л5 , Л6 ;

Б — наслідки управлінських ситуацій: Р0 — обсяг виробництва продукції та послуг, Рп — споживчі характеристики продукції та по­слуг, Рк — якість продукції та послуг, Сп -— предмети праці, Сс _ засо­би праці, V — жива праця;

В — передумови управлінських ситуацій: 1 — порушення правил техніки безпеки, 2—порушення трудової дисципліни, 3 — порушення по­садових інструкцій, 4 — порушення технологічних інструкцій; управ­лінські рішення: 1 — організуючі, 2 — кваліфікаційні, 3 — стимулюючі;

Г — критерій ефективності управління.

Як було зазначено, серед прийнятих рішень при оператив­ному управлінні крім стимулюючих важливе значення мають ор­ганізуючі. У двох аналізованих цехах ці рішення чітко відрізняли-

131


О.А. Подсолонко

ся. У мартенівському цеху вони носили характер попередження (попередження появи небажаної ситуації), а у трубному — кон­статували ситуацію, що вже сталася. Безумовно, перший вид є ефективнішим та свідчить про науковість організації оператив­ного управління в мартенівському цеху. Другий вид свідчить про відсутність системного, наукового підходу до організації опера­тивного управління в цеху безшовних труб.

Результати аналізу структури та змісту організуючих рішень, що приймаються, дозволили зробити висновок, що їх спеціалізація здійснюється за елементами об'єкту управління, який характеризує його виробничо-технологічну структуру. Так, протягом досліджуваного періоду в мартенівському цеху було прийнято рішення із створення комісій з перевірки стану ор­ганізації виробництва та праці, устаткування, техніки безпеки, протипожежної техніки на всіх виробничо-технологічних ділян­ках: шихтовому та міксерному відділеннях, у трубному та розли-вочному прольотах, газовому господарстві (Додаток 2).

На стику оперативного, поточного та перспективного уп­равлінь знаходяться рішення, які стосуються навчання робітників та інженерно-технічних працівників цехів. Умовно їх можна назвати кваліфікаційними рішеннями. Певною мірою во­ни тяжіють до організуючих рішень, але за своєю специфікою, за часом, який витрачається на їх здійснення, виходять за їх межі та виділяються окремим класом. До них належать рішення з підви­щення кваліфікації робітників та ІТП (на основі проведення спеціальних занять з наступним складанням іспитів), з настав­ництва та передання досвіду висококваліфікованих працівників менш кваліфікованим, з тимчасової роботи одного працівника замість іншого (на період хвороби, відпустки, виконання гро­мадських чи державних обов'язків і т.п.).

Наведені спроби виявлення спеціалізації рішень, що прий­маються, в реальних системах управління дозволили дати уза­гальнену класифікацію управлінських рішень, що підлягають стандартизації, для цехів підприємств:

- планові рішення (для поточних та перспективних періодів
часу) з розроблення норм продуктивності праці та агрегатів, ви­
трат паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів;

- стимулюючі рішення (для оперативних періодів часу) ма­
теріального та морального впливу на всіх працівників цеху (ма­
ють характер попередження і констатації);

132


теорія та практика

- організуючі рішення (для оперативних періодів часу), що
мають характер попередження і констатації та охоплюють усі
елементи виробничо-технологічної структури цеху;

- кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних та
перспективних періодів часу).

Поєднання в одному документі передумов та наслідків управ­лінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністер­стві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання не­можливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлен­ня об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це завдання найбільш ефективно реалізовується за допомогою ЕОМ. При уважному розгляданні суті зазначених вище передумов управлінських ситуацій не можна не відзначити, що вони змісто­вно належать до окремих видів забезпечення системи управління. Тому цілком логічно прослідковується зв'язок між порушеннями у "фундаменті" системи та відображенням цих порушень в усіх чи деяких з підсистем системи через локальні об'єкти розвитку та врешті-решт — кінцевому результаті діяльності об'єкта.

Наведений аналіз складу та змісту управлінських рішень ре­альних процесів управління на рівні цехів, підприємств дозволив підтвердити, що використовуваний метод дослідження (структурно-графічного моделювання) дійсно обгрунтовано, та зробити висно­вок про те, що для стандартизації управлінських рішень доцільним є використання структурно-графічної моделі об'єкта управління.

Наведені приклади з двох підприємств свідчать про те, що спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії уп­равління виробництвом базується на спеціалізації функцій уп­равлінського персоналу на кожному рівні за часом, за об'єктами управлінського впливу, за елементами, які висвітлюють основні наслідки управлінських ситуацій.

Передумови виникнення ситуацій, які потребують управ­лінських рішень, структурно вписуються до складу видів забезпе­чення функціонування системи управління, а наслідки ситуацій характеризують зміни результатів розвитку об'єкту та рівня ви­користання вихідних елементів його діяльності. Стандартизація Управлінських рішень є кульмінацією спеціалізації функцій уп-

133


О.А. Подсолонко

равлінського персоналу. В основі стандартизації рішень, що приймаються, лежить класифікація їх за ознаками, які відобража­ють переважно склад методів управління.

В оперативному управлінні пріоритетними є організуючі та стимулюючі рішення, а в поточному та перспективному — пла­нові та кваліфікаційні.

, 2.1.7. Підготування управлінських рішень на

рівні підприємств

Однією з цілей управління на рівні підприємства є забезпе­чення безперебійної роботи підрозділів системи (цехів та служб під­приємства) у процесі виконання ними поточних планових завдань. Інакше кажучи, тут досягаються цілі оперативного управління.

Відповідно до наведеної спеціалізації управлінських функцій та стандартизації управлінських рішень на цьому рівні застосовують стимулюючі та організуючі рішення. Ці види рішень істотно відрізняються за змістом та методами їх підготу­вання та прийняття. Методи підготування стимулюючих рішень треба розглядати з боку їхньої кількісної оцінки.

Враховуючи пріоритетну роль прибутку в системі оцінки ефективності розвитку об'єктів будь-якої складності (підприємс­тво, галузь, регіон), доцільним є використання в розрахунках її також і на найнижчому ієрархічному рівні управління при підго­туванні стимулюючих рішень. Рішення про розміри премій ко­лективів цехів чи додаткові розміри фонду оплати праці мають залежати від внеску кожного з цехів до величини зміни проти плану суми прибутку підприємства.

Організуючі рішення охоплюють в більшій мірі ділянки цеху, які забезпечують основний технологічний процес. Звідси логічним є висновок, що на рівні прийняття рішень керівництвом заводу ці самі закономірності властиві й цехам: по цехах, які випускають кінцеву продукцію, переважають стимулюючі рішення, а по цехах забезпе­чення (допоміжних, підсобних, заготівельних) — організуючі рішення. В даному випадку підприємство розглядаємо як найниж­чий рівень у ієрархічній системі "народне господарство — галузь — підприємство" ("народнегосподарство — регіон — підприємство").

Незважаючи на те, що організуючі управлінські рішення охоплюють більшою мірою допоміжні, підсобні та заготівельні

134


Менеджмент: теор/я та практика

служби, не можна недооцінювати їхнього значення. Ці рішення фактично забезпечують безперебійну роботу всіх цехів, які випус­кають кінцеву та проміжну продукцію, створюють умови для ви­конання планових завдань з обсягу та якості продукції, її спожив­чих характеристик, з досягнення потрібного рівня використання вихідних ресурсів. Саме ці завдання вирішуються в процесі підго­тування та прийняття рішень на найнижчому ієрархічному рівні. В основі обох видів рішень, що приймаються на цьому рівні, в основі їх кількісної оцінки лежить виявлення впливу від­хилень параметрів технологічних процесів від технічно обгрун­тованих та прийнятих у державних стандартах чи внутрішньоза­водських технічних умовах величин на проміжні та кінцеві ре­зультати розвитку.

З метою висвітлення кожного такого відхилення в результа­тах діяльності цеху, у рівні використання вихідних ресурсів, за умо­ви відсутності функціональних залежностей виправданим є застосу­вання економіко-математичних моделей, які відображають основні етапи процесу виробництва кінцевої продукції. Так, моделі про-дуктвності технологічних агрегатів дають можливість розділяти ве­личину зміни прибутку проти плану на складові за окремими агре­гатами та факторами, що характеризують усі технологічні елементи виробничого процесу. При цьому на основі такого деталізування з'являється реальна можливість доведення до кожного робочого місця (бригади робітників) оперативних результатів впливу відхи­лень у процесі діяльності цієї виробничої ланки на зміну кінцевого економічного результату (відхилень у досягненні критерію ефектив­ності управління) та, відповідно, на зміну величини оплати праці.

Для вирішення завдань ЕОМ-обробки всієї інформації, яка використовується в процесі підготування управлінських рішень, для обліку, планування та аналізу всіх технологічних параметрів та розрахунку техніко-економічних показників, розроблення за­значених економіко-математичних моделей у процесі вдоскона­лювання оперативного управління є достатня кількість робіт з інформаційного забезпечення систем управління.

В умовах створення автоматизованих систем управління підприємством (АСУП) такі розробки є необхідною умовою за­безпечення системного підходу до них, їх типовості та наступно­го їх функціонування. Без таких робіт неможливо вирішити і про­блему підготування та прийняття рішень на всіх розглянутих раніше етапах та в усіх її аспектах.

135


, iV\
A 4

О.А. Подсолонко

На відміну від існуючих на практиці управлінських рішень, що направлені на позбавлення премій за кожний прорахунок у роботі, обгрунтованішим є застосування методу динамічного формування стимулюючих рішень, що направлені на досягнення кінцевого результату в межах місяця (мінімальна одиниця часу), кварталу та року. Таке формування управлінських рішень відповідає й процесові виконання плану виробництва та відван­таження готової продукції до споживачів за наростаючими підсумками. З метою усунення штурмівщини у виробництві та кількісної оцінки стимулюючих рішень треба робити корективи на коефіцієнт ритмічності виробництва. Такий підхід робить си­стему управління гнучкішою та дозволяє в управлінських рішен­нях враховувати можливість усунення допущених негативних відхилень та закріплення позитивних. Таким чином, забезпе­чується поєднання стимулюючих та організуючих рішень.

На середньому рівні управління підприємством головним за­вданням є узгодження в часі діяльності цехів та служб підприємства для отримання високих виробничих кінцевих результатів його роз­витку при максимумі прибутку, пріоритет мають планові рішення (частково кваліфікаційні). Завдання узгодження в часі вирішують різні служби підприємства, що спеціалізуються на забезпеченні до­сягнення тих чи інших кінцевих (проміжних) результатів.

Узгодження обсягів виробництва здійснюється балансови­ми розрахунками у плановому підрозділі. Обсяги виробництва кінцевої та всіх видів проміжної продукції взаємопов'язуються на всіх технологічних переділах за вихідними матеріальним ресурса­ми в розрахунку на рік, квартали, на кожний місяць. Далі у вироб­ничому відділі на основі цього складають графіки виробництва продукції та її проходження всіма етапами технологічного проце­су протягом місяця. На дрібних підприємствах функції двох зазна­чених відділів виконує один планово-виробничий відділ. Вироб­ничий відділ також контролює виконання цих графіків протягом місяця. В даному випадку — це функції оперативного управління, які виконує персонал середнього ієрархічного рівня. Аналогічні функції на найнижчому рівні — всередині кожного цеху — вико­нує їхній диспетчерський апарат (планово-розподільне бюро).

При підготовці та прийнятті рішень, що стосуються взаємопов'язаних балансових розрахунків на підприємстві, доцільним є застосування методів матричного моделювання, так як досвід їх застосування досить великий.

136


Менеджмент: теорія та практика 2.2. Інформатизація управління

,. 2.2.1. Концептуальні основи інформатизації

Концепція має містити основну ідею теорії її формування, мати загальний задум та головну думку щодо даної проблеми. В даному випадку розглядається проблема ініформатизації уп­равління розвитком суспільства. При цьому інформатизація ніби відіграє другорядну роль перед змістом завдань управління та включає в себе сукупність інформаційних даних для вирішення цих завдань. Обгрунтованість вибору завдань управління та чіткість їх постановки безпосередньо впливає на структуру та надійність інформатизації.

У процесі інформатизації управління суспільством ство­рюється об'єктивно необхідний для цього процесу інформаційний ресурс, який використовують органи влади та управління на всіх рівнях, а також юридичні та фізичні особи. Інформаційний ре­сурс, на відміну від інших, єдиний, що має системотвірну (ор­ганізуючу) властивість, без якої неможливо створення цілеспря­мованої високоефективної системи. Особливе значення інфор­маційний ресурс має при розгляді суспільства як соціально-еко­номічної системи. Тут його організуюча властивість відіграє виз­начальну роль при створенні високоефективної системи.

З метою надання визначеності та чіткості поглядів на про­цеси інформатизації управління такими системами, забезпечення єдності у їх розумінні та трактуванні, розробляють концепцію інформатизації.

У міжнародній та вітчизняній практиці здійснення інфо-ратизації суспільства їй виділяють роль складової частини про­грами соціально-економічного розвитку суспільства із забезпе­чення досягнення поставлених за цією програмою цілей. При цьому програма інформатизації тим ефективніша, чим більше во­на забезпечує ефективність програми соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність останньої оцінюють із рівня досягнення кінцевої мети цього розвитку. В якості такої мети, як правило, виступає забезпечення задоволення матеріальних та ду­ховних потреб населення, що постійно зростають.

Якщо обрати за кінцеву мету соціально-економічного розвитку нашого суспільства нийвищий рівень добробуту наро-

137


О.А. Подсолонко

ду, можна здійснити інформатизацію суспільства у напрямку її досягнення. Обрання такої мети дозволить здійснити інфор­маційну підтримку завдань програми соціально-економічного розвитку будь-якої структури та орієнтації, забезпечити не­обхідною для досягнення цієї мети інформацією всі ланки існую­чої організаційної структури управління таким розвитком.

Зазначена підпорядкованість інформатизації головній меті соціально-економічного розвитку дозволяє органічно впи­сати усі виконувані тут розробки у потреби існуючої ор­ганізаційної структури управління. При цьому якість та ефек­тивність ухвалюваних рішень у цих ланках управління залежати­муть від надійності методів оцінки цього вищого рівня та міри його досягнення.

Структура держави, республіки як об'єкту соціально-еко­номічного розвитку та інформатизації має три взаємопов'язані просторові складові: територіальну, галузеву (відомчу) та насе­лення, що їх об'єднує.

Оскільки населення одночасно пронизує територіальну та галузеву структури будь-якого регіону, а головною метою уп­равління соціально-економічним розвитком останнього є досяг­нення найвищого рівня добробуту народу, то й склад завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети, має бути єдиним як для те­риторіального, так і для галузевого рівнів.

Але ролі кожного з цих рівнів у вирішенні таких завдань неоднакові. Територіальний рівень керівництва має пріоритетне значення — у формуванні косплексного результату розвитку ке­рованої території та повного забезпечення діяльністю всіх підприємств та організацій, що розташовані на цій території, до­сягнення найвищого рівня добробуту народу за всіма вихідними та кінцевими його складовими. Галузевий та відомчий рівні гос­подарського, соціального та культурного керівництва забезпечу­ють комплексний розвиток підвідомчих підприємств та ор­ганізацій за тими самими складовими при орієнтації їхньої робо­ти на випуск необхідної для населення продукції та послуг. Саме спільність вихідних складових рівня добробуту народу створює реальну основу для формування єдиного для територій та відомств комплексу завдань із досягнення поставленої мети.

Системний аналіз дозволив виділити наступну групу ви­хідних складових, що характеризують рівень добробуту народу, та є однаковими як для процесів, забезпечення необхідного рівня

138


Менеджмент: теорія та практика

його матеріального добробуту, так і для рівня його соціального та духовного розвитку:

- асортимент продукції та послуг;
; >:?, - якість продукції та послуг;

' - інтенсивність процесів отримання послуг;

- використання у виробництві вихідних ресурсів;

- екологічна чистота виробництва та довкілля;

- соціальна захищеність працівників та населення.
Відповідно до наведеного змісту вихідних складових фор­
мується аналогічний склад завдань з управління процесом досяг­
нення найкращого результату за кожною з складових у напрямку
одержання в цілому по регіону та кожному його місту й району
найвищого рівня добробуту населення на основі вирішення цих
завдань у процесі діяльності підприємств та організацій, що роз­
ташовані на цій території. При цьому формується інформаційна
підтримка вирішення кожного завдання за допомогою
комп'ютерної техніки. Разом з тим така підтримка є можливою
лише за наявності певних умов забезпечення, що створюються в
цілому по регіону, до яких можуть належати:

- єдина законодавча база;

- інформаційна єдність планування та аналізу розвитку ре­
гіону;

- єдина система фінансової та банківської діяльності;

- єдина статистична та науково-технічна звітність;

- економічно обгрунтована судова та арбітражна діяльність.
Всі ці види умов забезпечення мають пронизувати перера­
ховані раніше складові досягнення найвищого рівня добробуту
населення, а їхня сукупність дає набір вирішуваних завдань для
досягнення головної мети соціально-економічного розвитку дер­
жави, республіки.

Через те, що головна мета соціально-економічного роз­витку має складну структуру та досягається послідовно через відповідні вихідні складові, виникає необхідність у визначенні пріоритетів за інформатизацією серед цих складових.

На перше місце претендують завдання інформаційної підт­римки управління процесами задоволення матеріальних, соціаль­них та духовних потреб населення в асортиментному наборі всіх ви­дів продукції та послуг, що виробляють та здійснюють підпри­ємства та організації свого регіону чи ті, що надходять з інших регіонів. Так само сюди тяжіють питання якості продукції та послуг.

139


О. А. Подсолонко

На другому місці можна розглядати питання соціальної захищеності населення (як тієї його частини, що працює, так і тієї, що не працює), разом з регулюванням співвідношень обсягів потреб населення — можливих обсягів їх задоволення силами регіону та зовні — можливостей поточного задоволення цих по­треб усіма видами оплати праці та соціальних виплат.

На третьому місці розглядається взаємопов'язаний ком­плекс складових, що характеризують виробничі умови, які забез­печують перші дві групи складових та включають у себе: інтен­сивність виробництва продукції та надання послуг населення, рівень використання вихідних виробничих ресурсів та екологічну чистоту цих процесів на підприємствах та в організаціях регіону.

Всі ці три групи складових досягнення головної мети можна розглядати як у цілому по країні чи республіці, так і по кожному її району та місту, з виходом як на галузеві сукупності підприємств та організацій, так і на будь-яке підприємство окре­мо, з розгляданням як підприємств матеріального виробництва, так і організацій соціальної чи духовної орієнтації.

Інформаційний ресурс, що створюється за будь-яким з розглянутих напрямів (законодавча діяльність; планування та аналіз; статистична, бухгалтерська та науково-технічна звітність; фінансування та банківська діяльність; судова та арбітражна діяльність) за будь-якою групою складових досягнення головної мети, є одночасно надбанням конкретної ланки управління та за­гальнонаціональним. Це вже означає, що жодна з цих ланок не може його довільно змінювати, перекручувати чи знищити без відповідальності за це перед законом.

Для забезпечення реалізації перерахованих вище пріори­тетів у їхній послідовності та взаємозв'язку, для об'єднання їх у підсумковий комплекс інформаційної підтримки управління тре­ба прискорити процес створення спеціальної системи оцінення рівня соціально-економічного розвитку регіону в цілому, його галузей, їхніх підприємств, організацій у комплексі. Така система дозволить оцінювати їх міжнародний ринковий рейтинг, вимірю­вати їх своєрідний коефіцієнт корисної дії (ККД) за рівнем досяг­нення головної мети — найвищого рівня добробуту населення порівняно із світовим рівнем розвитку. Інформатизація раніше перерахованих завдань дозволить вираховувати такий ККД за кожним з цих завдань.

140


О.А. Подсолонко s

mm min max

Вартість основних засобів

Вартість нормованих обігових коштів

Госпрозрахунковий результат діяльності

На базі обгрунтованого складу локальних критеріїв уп­равління в цеху уточнюють взаємозв'язок їх у процесі досягнення глобального критерію. На цій основі будується граф формування критерію управління, у якому зазначають, як залежно від зміни ло­кальних змінюються проміжні та глобальні критерії. Цей взаємозв'язок представляють спочатку з логічних позицій. Напри­клад, обсяг виробництва залежить від продуктивності агрегатів на одиницю часу та від величини простоїв цих агрегатів. Далі цей са­мий логічний зв'язок представляють як функціональний. Напри­клад, обсяг виробництва продукції обраховують як добуток про­дуктивності агрегата у фактичний час роботи та тривалості роботи цього агрегата протягом аналізованого періоду (доба, місяць, рік).

Отже, спочатку будують граф логічних зв'язків між критері­ями управління — глобальним, проміжними та локальними, потім у цьому графі зазначають наявність функціональних зв'язків (як правило, між глобальними, проміжними та локальними критерія­ми). Після цього виявляють, між якими з критеріїв відсутні чіткі функціональні зв'язки, які з показників неможливо обрахувати за формулою. В основному це стосується зв'язків між окремими ло­кальними критеріями та вихідними показниками чи параметрами технологічного процесу, що їх формують. Через це необхідно засто­совувати методи кореляційного та регресійного аналізу, що дозво­ляє визначити досліджувані взаємозв'язки та кількісно їх оцінити.

Правильність побудови графу перевіряють шляхом введен­ня інформації з діяльності об'єкту, що аналізується. Спочатку вво­диться інформація про відхилення глобального критерію, потім — через проміжні та локальні критерії перевіряють правильність логічних, функціональних та кореляціно-регресійних зв'язків.

Обробка аналітичної інформації для управлінських рішень

Економічний аналіз є важливим етапом підготовки уп­равлінських рішень. На цьому етапі виникає необхідність розгля­ду методологічних питань: яку інформацію треба підготувати в ході аналізу, де та на якому рівні управління її використовувати та в якій сукупності надавати управлінському персоналу. Інакше

148


Менеджмент: теорія та практика

кажучи, тут розглядається організація селекції інформації, її ви­тягу з підсистем "Облік та звітність", "Планування" та "Еко­номічне стимулювання", формування в пам'яті ЕОМ спеціальних масивів аналітичної інформації та селекції, а також надання з них управлінському персоналу інформації, що використовується при підготовці та реалізації управлінського рішення. Такий підхід до економічного аналізу дозволяє відійти від традиційних структур аналізу та форм видання аналітичних результатів, від тра­диційних показників цих форм.

Але це не означає, що завдяки швидкій дії ЕОМ передба­чається збільшення потоку аналітичних документів та показ­ників, що видаються управлінському персоналу. Однак є вже не­гативні приклади, коли до окремих ланок системної ієрархії що­денно йдуть досить солідні за розмірами альбоми інформації, що підготовлена на ЕОМ. Для того, щоб знайти в цих альбомах дійсно корисну та потрібну інформацію, управлінський персонал має витратити багато часу. Це психологічно негативно впливає на управлінський персонал, на його ставлення до можливостей ЕОМ та цінності комп'ютерної інформації.

В умовах ручної обробки при підготуванні аналітичної інформації традиційні аналітичні форми передбачали видання разом з основним аналізованим показником всіх вихідних та проміжних показників. При цьому у формі можна було побачити весь хід аналізу основного та допоміжного показників, їх фак­тичні (звітні) та планові значення у кількісних (фізичних) вимір­никах та в грошовій оцінці, відхилення звітних завдань від плано­вих. Вивчення змісту таких форм було закладено в основу робо­ти персоналу при підготовці ним управлінських рішень. Перші результати проведення економічного аналізу та видання підсум­кових даних з ЕОМ в основному копіювали його традиційні фор­ми та методи, що і призвело до вище зазначених великих обсягів альбомів. Працювати з такими альбомами традиційними мето­дами досить важко та малоефективно. Потрібні були нові мето­ди роботи управлінського персоналу, орієнтовані на новий підхід до надання йому необхідної аналітичної інформації.

Практика підказує вихід з такого становища. Працівники управління ставлять завдання проектувальникам АСУ передба­чати до видання з ЕОМ додатково до зазначених альбомів ніби путівник з них, довідку, в якій сконцентровано ті показники, на які треба в першу чергу звернути увагу. Дійсно, навряд чи є до-

149


О.А. Подсолонко

цільним щоденне чи щомісячне видання всього комплексу інфор­мації, що характеризує діяльність окремих підрозділів, цехів та підприємства керівникам. Для них необхідними є дані про вико­нання плану за показниками, які є основою критерію управління.

Саме таке завдання стоїть перед економічним аналізом: да­вати інформацію, яку може використати управлінський персонал для ухвалення рішення. Не випадково економічний аналіз є по­чатковою ланкою ланцюгу підготовки управлінських рішень. Вимоги до результатів аналізу, що надаються управлінському персоналу з ЕОМ, накладають певний відбиток на побудову ал­горитмів розрахунку. На відміну від традиційних методів аналізу тут немає необхідності створювати алгоритми, що враховують різні відхилення техніко-економічних показників від запланова­них та передбачають обов'язкове видання їх у вигляді спеціаль­них таблиць. Треба розробити такі алгоритми, за допомогою яких можна було б врахувати всі відхилення, але виводити на ек­ран, і, тим більше, у друк лише ту інформацію, яка слугуватиме поштовхом чи початком у ланцюгу підготовки управлінського рішення. Необхідно зазначити, що такий принципово новий під­хід до видання результатів аналізу разом з тим суттєво не змінює вихідних методів аналізу. У своїй основі методи аналізу залиша­ються традиційними. Практично незмінним залишається коло аналізованих техніко-економічних показників та причин, що викликають їх відхилення. Єдине, що змінюється, це вимоги до їх видання, яке здійснюється лише на основі селекції інформації.

Таким чином, у питаннях підготовки даних для аналізу на ЕОМ та видання їх споживачам пріоритет надається завданням забезпечення управлінського персоналу необхідною аналітич­ною інформацією. На досягнення цієї мети орієнтують усі алго­ритми розрахунку відхилень фактичних показників від планових. У цих алгоритмах передбачають надання сукупності даних, що дійсно є необхідними для підготовки управлінського рішення. Селекція такої з користю використовуваної інформації здійсню­ється за показниками, що мають негативні відхилення, тобто ті, що негативно впливають на досягнення критерію управління аналізованого підрозділу. Відмінне від традиційних форм аналі­зу — видання рекомендацій про різні варіанти усунення негатив­них відхилень із вказанням конкретних виконавців виробничого процесу (винуватців), а також рекомендації з виходу, якщо це не-

150


Менеджмент: теорія та практика

обхідно, на зовнішні (для аналізованого об'єкту) зв'язки з метою усунення негативних наслідків.

В процесі проведення аналізу виникла необхідність у поста­новці завдання з видання до друку з ЕОМ не всієї інформації, а ли­ше тієї, яка сигналізує про відхилення від нормативних вимог, які негативно впливають на госпрозрахунковий результат діяльності цеху. У зв'язку з цим гостро постало питання про видання частко­вих показників не лише у вигляді спеціальних таблиць, а й у вигляді окремих документо-рядків чи документо-стовпчиків, що призна­чені для конкретних виконавців виробничого процесу. Одержання такої інформації низовими ланками є для них управлінським сигна­лом про те, що необхідно вжити відповідних заходів з усунення не­гативних відхилень. Особливістю часткових показників процесу аналізу є те, що вони, характеризуючи окремі сторони діяльності виробничих підрозділів, великою мірою складають інформаційну основу для моделей продуктивності технологічних агрегатів та для аналізу, який здійснюється на основі цих моделей.

За економічною теорією та практикою, результати аналізу виробництва за економіко-математичними моделями продуктив­ності технологічних агрегатів в основному і є основою для ухва­лення управлінських рішень. Тому доцільно розглядати: структу­ру та послідовність економічного аналізу із застосуванням моде­лей управління; зміст моделей та побудову алгоритму зворотнь­ого зв'язку в управлінні (зв'язок факторів процесу з елементами системи стимулювання та вплив їхніх динамічних змін на вико­навців виробничого процесу); структуру аналітичних таблиць (таблиць стандартних управлінських рішень).

При застосуванні економіко-математичних моделей про­дуктивності технологічних агрегатів (моделей виробничого про­цесу) для кількісного обгрунтування управлінських рішень у структурі економічного аналізу є деякі особливості (рис. 29).

Найважливіша з них — наявність взаємозв'язку системи фор­мування та розподілу фондів економічного стимулювання (завер­шальної ланки в ланцюзі підготовки управлінського рішення в процесі економічного аналізу) з первинними факторами виробни­чого процесу. Останні лежать в основі моделей продуктивності аг­регатів та використовуються в аналізі при розкладі комплексних показників на складові елементи. При цьому структура аналізу пе­редбачає порівняння техніко-економічних показників, що викори­стовуються на початковому та кінцевому етапах аналізу, через

151


Ч*Л ' V:* v . ; > '..; • ••*' t \ -~\ у, '

О. А. ГІОДСОЛОНКО ' г "''

Рис. 29. Схема економічного аналізу з використанням мо­делей управління

А — оперативна та поточна інформація: / —відхилення факторів виробничого процесу від нормативних значень, 2 — зміна результатов виробництва та витрат потрібних для цього ресурсів під впливом зміни факторів процесу, 3 — зміна критерію управління в цілому та за скла­довими факторами, 4 — зміна фондів економічного стимулювання в цілому та за складовими (порівняно з планом);

Б —моделі управління: 5 — моделі виробничого процесу, 6 —мо­делі формування критерію управління, 7 — моделі та алгоритми форму­вання та розподілу фондів економічного стимулювання;

В —нормативно-довідкова інформація: 8 — коефіцієнти кількісно­го впливу зміни факторів процесу на результати виробництва, 9 — кількісні та вартісні значення витрат та результатів праці за норматива­ми, 10 — питомі нормативні значення фондів економічного стимулюван­ня; 11 — виконавці виробничого процесу; 12 — управлінський персонал.

глобальний критерій ефективності управління підприємством за всіма його складовими. Через це з послідовності аналізу із застосу­ванням економіко-математичних моделей виключаються проміж­ні етапи, які пов'язані з ручною обробкою інформації. На базі мо­делей та відповідних програм на ЕОМ здійснюються всі види ма­тематичної та в окремих випадках логічної обробки проміжних чи

152


Менеджмент: теор/я та практика

кінцевих документів, видається техніко-економічна інформація, що характеризує діяльність підприємства в цілому та за окремими складовими як онтологічного (цехи, служби, ділянки, агрегати), так і гносеологічного (елементи діяльності) характеру.

Прешим етапом застосування моделей продуктивності тех­нологічних агрегатів в економічному аналізі є створення таблиць відхилень добової продуктивності агрегатів від запланованої (чи будь-якої базової) за первинними факторами виробничого про­цесу, що лежать в основі побудови моделей. Практично на цьому етапі аналізу видається інформація для вирішення завдань уп­равління з відхилень. Але практичний досвід свідчить про те, що така інформація не завжди досягає мети в процесі управління. Негативний вплив окремих факторів на продуктивність агрегатів може бути стійким, а конкретний управлінський апарат може не відповідати за результати, що погіршуються під впливом цього негативного впливу, так як позитивний вплив інших факторів може його перекривати. Такий стан речей зумовлено тим, що си­стема матеріального заохочення, як правило, базується на кінце­вому показникові роботи — загальному обсязі виробництва за місяць, квартал та рік. Тому для того, щоб ліквідувати такі нега­тивні моменти, треба матеріально зацікавити управлінський пер­сонал у підтриманні позитивних відхилень та оперативному усу­ненні негативних, шляхом включення до системи матеріального заохочення всіх кількісно оцінюваних факторів виробничого процесу в моделях продуктивності. Так створюються передумови здійснення принципу зворотнього зв'язку в управлінні.

Отже, алгоритм зворотнього зв'язку має містити в собі мето­ди формування показників, за якими оцінюється діяльність під­приємства, методи формування фонду матеріального заохочення між виробничими підрозділами підприємства та всередині них, що інформаційно базуються на цих показниках. Наведена схема еко­номічного аналізу із застосуванням моделей управління враховує зазначену структуру алгоритму зворотнього зв'язку (див. рис. 29). Оскільки в системі управління аналіз є завершальним ета­пом при підготовці управлінських рішень, аналітичні таблиці по­кликані дати відповідь на те, як зміни факторів виробничого про­цесу впливають на критерій ефективності управління, який ха­рактеризує ефективність діяльності підприємства, як змінюється фонд оплати праці на підприємстві, по окремих його цехах, ділянках цехів, а також яким чином це відображається в розмірах

153


О.А. Подсолонко

та сумах оплати праці конкретних виконавців виробничого про­цесу. Оперативне, щоденне оформлення перерахованої інфор­мації в аналітичних таблицях з наростаючими підсумками з по­чатку місяця дозволяє контролювати результативність уп­равлінського впливу персоналу за всіма складовми діяльності аналізованого об'єкту протягом всього місяця.

В економічній практиці аналогічні таблиці називають таб­лицями стандартних управлінських рішень. Але поки що немає типових міжгалузевих розробок із застосування таких таблиць, немає класифікації стандартних рішень та інформації, що потрібна для їх реалізації. Напевно, структура таких таблиць має базуватися на інформації, що відображає зміст діяльності об'єкту управління за елементами. До стандартного тут можна віднести рішення про зниження чи підвищення розміру оплати праці кон­кретних робітників, бригад, за окремими ділянками та цехами підприємства відповідно до результатів їх роботи.

Особливістю створення такої таблиці стандартних уп­равлінських рішень є можливість її розширення залежно від кількості робітників, окремих ланок чи бригад, агрегатів та цехів підприємства.

При вирішенні завдань підготовки управлінських рішень на основі економічного аналізу в якості підготовчого етапу виступає опис ситуацій, у яких персонал обов'язково має ухвалити рішення.

Процес управління традиційно грунтується на практичній обізнаності персоналу в деталях змісту керованих процесів, за гру­пами повторюваних ситуацій. Як правило, дані про такі ситуації відкладаються в пам'яті працівника, що з ними стикався. У пам'яті також залишаються дані про заходи, вжиті з кожної ситуації та одержані результати. В документах оперативно-технічної звітності можна знайти лише розрізнені дані про результати ухвалених рі­шень у тих чи інших ситуаціях. Але у сконцентрованому, система­тизованому з позицій відображення всіх етапів процесу управління ділянкою, цехом чи підприємством у вигляді, що є придатним для подальшого моделювання цих етапів, таких даних немає.

Тому досить актуальним є розроблення класифікації ситу­ацій, за якими необхідним є втручання управлінського персона­лу, для різних рівнів системної ієрархії та різних ланок уп­равління одного рівня. Велике значення має класифікація вказа­ної інформації за ступенем її повторюваності в часі, за кількісни­ми межами її змін, за приналежністю її до виконавців виробничо-

154


____________ Менеджмент: теорія та практика

го процесу. В основі цієї роботи лежить створення класифікації управлінських завдань з досліджуваного об'єкту та опис їх ор-ганізащйно-економічної суті. При цьому для умов цеху описують відмінність функцій управління, наприклад, обсягом вироб­ництва продукції начальника цеху, його заступника чи поміч­ників, начальників ділянок, змінних майстрів та диспетчера, да­ють склад техніко-економічних показників та інформації. Що при цьому використовуються, особливості передання цієї інфор­мації від ланки до ланки управління. Цінність цієї роботи тим ви­ща, чим більше розробок охоплює типізація процесів загалом уп­равління, загалом цеху та конкретних технологічних переділів.

При створенні масивів інформації у наведених типових су­купностях вирішують завдання кількісного обмеження можливо­го Інтервалу коливання значень техніко-економічних показників. Іакі Інтервали за окремими показниками (кількість агрегатів розмаїття асортиментних груп та підгруп, технологічних ділянок І т.І.) допомагають розв'язати проблему типізації інформаційних масивів та підсистем АСУ. На цій основі відповідно до умов кон­кретних підприємств та цехів з'являється можливість здійснення логічного контролю над правильністю даних, що готуються для обробки на ЕОМ.

Спеціальні кількісні обмеження відхилень значень техно­логічних параметрів та техніко-економічних показників передба­чають видання даних про відхилення на екран та друк з комп ютера лише у випадку перевищення ними певних норма­тивних величин, за якими дійсно потрібним є управлінське втру­чання. Якщо відхилення окремих показників, наприклад, знахо­дяться в межах 0,1-0,5% від абсолютного їхнього планового зна­чення при загальному позитивному результаті діяльності агрега­ту, ділянки чи цеху, то ці відхилення в оперативному аналізі не повинні надаватися управлінському персоналу. При загальному негативному результаті передбачають до видання з ЕОМ у певній послідовності всіх негативних відхилень з пріоритетом найбільшого з них у спадаючій послідовності. Найкращим варі­антом є видання лише негативних відхилень окремих показників, Що перевищують рівень відхилення загального результату діяль­ності. Найбільш обгрунтованим варіантом вирішення цього за­вдання є розроблення моделей формування показників — основи лобального, проміжних та локальних критеріїв управління та идання на їх основі відповідної аналітичної інформації загаль-

155


О.А. Подсолонко

ного та локального значення, яку використовує управлінський персонал.

Без вирішення цього завдання можливі випадки, коли з 30-40 параметрів виробничо-технологічного процесу один мати­ме позитивне відхилення на 3-4% від нормативного значення, та його дія перекриватиме негативні відхилення решти параметрів. При цьому комп'ютер видаватиме великий обсяг інформації з цих неіснуючих відхилень та відволікати управлінський персонал від вирішення важливіших, поточних чи перспективних завдань. Тому в алгоритмі надання даних про негативні відхилення врахо­вують ці особливості.

Класифікація управлінських завдань, ситуацій, що потрубу-ють втручання управлінського персоналу, та відповідно не­обхідної для цього інформації включає в себе не лише межі мож­ливих коливань технологічних параметрів та техніко-еко-номічних показників, але й ті межі, при перевищенні яких в існу­ючих логічних взаємозв'язках варто їх видавати з ЕОМ у відповідних ланках управління.

2.2.5. Управління в умовах комп'ютеризації Управління через усунення диспропорцій розвитку підприємств

На підприємствах проблеми створення АСУП вирішують з урахуванням динамічності їхніх діяльності та розвитку. При цьо­му доводиться вирішувати, перш за все, завдання забезпечення пропорційного розвитку підприємства. Як правило, забезпечен­ня пропорційного розвитку здійснюється через усунення диспро­порцій у певних складових частинах об'єкту та його діяльності. Тому часто серед найперших завдань підсистем в АСУ є ті, вирішення яких дозволяє керівникові контролювати вузькі місця в керованому об'єкті.

Підприємство розвивається нерівномірно як за окремими цехами та службами, так і всередині кожного цеху за окремими ділянками: Вдосконалювання окремих агрегатів так само здійснюється нерівномірно. Весь агрегат покращується не ком­плексно, а ніби по етапах. Спочатку вдосконалюють окремі його складові частини, а потім виникає необхідність у розвитку інших

156


Менеджмент: теорг'я та практика

його частин. Змінивши продуктивність агрегата та повністю ос­новної ділянки, стикаються з необхідністю розширення вузьких місць на допоміжних ділянках. Ці особливості нерівномірного розвитку будь-якого об'єкту управління орієнтують усю систему управління в першу чергу на ліквідацію такої диспропорційності, як правило, через створення нових диспропорційних факторів. Тому виникає необхідність розгляду можливості створення таких підсистем і таких комплексних АСУ, які б могли постійно розви­ватися. З'являється потреба в розробленні такої системи уп­равління, такого її математичного забезпечення, які б дозволили представити систему не у статичному, не в завершеному вигляді. Такий підхід має враховувати, що докорінним чином можуть змінитися кількісні показники функціонування об'єкту, його якісні характеристики, склад продукції, що випускається на діючих агре­гатах, та ресурси матеріальні, паливні, енергетичні. Проблему створення таких рухливих систем управління та АСУ, що не ма­ють чітких меж, на сьогодні поки що не розв'язано теоретично, ме­тодологічно та тим більше практично. Але саме на практиці, на підприємствах є вихідні передумови для її розв'язання.

Створення таких систем в основному базується на розв'я­занні проблеми розроблення інтервалів змін, які відбуваються в умовах виробництва, можливих інтервалів кількісних змін інфор­мації, що характеризує ці умови виробництва. Якщо спробувати описати будь-який об'єкт управління не у статичному вигляді, в якому він знаходиться в момент, коли його починають описува­ти, а у вигляді якихось динамічних характеристик, то в основно­му цю проблему можна розв'язати. Отже, коли описують якийсь цех як об'єкт управління, характеризують можливі умови чи можливі коливання умов його функціонування.

Описуючи склад техніко-економічних показників, можна прогнозувати коливання кожного з них та передбачити логічно можливі їх поєднання. Цим самим усувається певною мірою жорсткість передбачених раніше розрахунків. Описуючи таким чином об'єкт управління (цех, підприємство) та склад техніко-економічних показників, що характеризують їх діяльність, в ре­зультаті можна вирішити завдання опису такого об'єкту як не-жорсткої системи, що розвивається. Отже, з певною набли­женістю можна сказати, що передумови для розв'язання пробле­ми створення автоматизованої системи управління динамічної системи на підприємствах в основному вже є. Разом з тим часто

157


О. А. Подсолонко


Менеджмент: теорг'я


та практика



відбувається так, що деякі розробки припиняються чи завершу­ються без впровадження, коли розробник не ставив перед собою таке завдання або коли її не вважали необхідною. Є достатня кількість прикладів жорсткого семантичного опису виробничо-економічних процесів, програмування завдань, що вирішуються за допомогою ЕОМ, що так само було жорстко сформульовано. Най­менші зміни інформації в цих завданнях навіть у числі агрегатів та показників, складі продукції, що випускається, видів матеріалів, з яких виробляється продукція, призводять до непридатності роз­роблених програм. На жаль, такі помилки були. Разом з тим ці по­милки були ніби навчальною базою, що охоплювала величезний іноземний та вітчизняний досвід, який характеризував результати роботи в галузі створення АСУ за півтора-два десятиліття.

Вирішувати завдання створення АСУ, що розвиваються, так само важко, як важко створити та передбачити можливі зміни в розвитку об'єкту управління. Напевно, створення такого гнучкого інформаційного забезпечення на сьогодні можна забез­печити, якщо залучити до цього кваліфікованих спеціалістів, які, з одного боку, знають усю систему виробничого управління, а з іншого — вимоги до постановки завдань, до інформації, яка на­далі оброблюватиметься за допомогою електронно-обчислю­вальної техніки. Ще важче вирішити завдання створення матема­тичного забезпечення, що задовольняє такі вимоги: воно має бу­ти гнучким та нарощуватися з року в рік відповідно до умов, що змінюються. Основною причиною стримання було те, що темпи оновлення обчислювальної техніки на підприємствах були настільки швидкими, що було неможливо передбачити, які технічні засоби використовуватиме підприємство в найближчій перспективі через 5-Ю років. Крім того, було технічно складно та економічно недоцільно пов'язувати різнорідну техніку, якою підприємство було устатковано, наприклад, на початковому етапі формування АСУ на підприємстві, та ту, якою воно було устатковано наступними роками.

Ті методи програмування та рівень постановки завдань для вирішення їх за допомогою ЕОМ часто не дозволяли швидко ре­алізувати проблему цільового управління у вузьких місцях вироб­ництва. Так, до моменту видання готового комплексу програм, що дозволяють оперативно здійснювати процес управління ви­робництвом у вузькому місці за допомогою ЕОМ, ця ділянка мог­ла перейти з зазначеного розряду у такий, що цілком задовольняє

158


вимоги виробництва, в результаті проведення цільового комплек­су організаційно-технічних заходів. Через це зникла необхідність у посиленому контролі діяльності цієї ділянки. В цей момент мог­ло виникнути інше вузьке місце. Якби постановка завдання та вихідні форми було жорстко орієнтовано на умови виробництва, що спричинили появу цього вузького місця, тоді й комплекс ма­шинних програм втрачав би своє практичне значення, виконуючи лише функцію звіту із зробленої, але не втіленої роботи.

Тому особливого значення набуває напрям розроблення АСУ, що орієнтований на підготовку до видання з ЕОМ інфор­мації, яка є результатом вирішення нестандартних завдань з уп­равління підприємствами та цехами. Така нестандартність забез­печується завдяки відсутності жорсткого прив'язування до форм інформації, що видається з ЕОМ. При цьому необхідні дані для управлінського персоналу можна надавати за їх запитами та довільно за керованими ними елементами чи сторонами діяль­ності об'єкту, на основі спеціально розроблених цільових, ло­кальних та комплексних алгоритмів. Алгоритми довільного ком­понування інформації при цьому орієнтовано на видання лише таких даних, які потребують втручання управлінського персона­лу. Такі розробки в АСУ є досить перспективними.

Вирішення таких завдань є можливим лише за умови наяв­ності певної бази в галузі інформаційного, математичного та тех­нічного забезпечення, а також певного банку даних на підпри­ємстві. Чим більше відгалуженими є розробки банку даних, тим ефективнішими будуть цільові орієнтовані алгоритми довільного компонування та видання з ЕОМ інформації для управління.

Цільова організація управління

В основі вирішення завдання подальшого розвитку та підви­щення ефективності інформатизації має лежати програмно-цільо­вий метод. Аналізуючи питання створення АСУ, на сучасному етапі доцільно розглядати їх через призму взаємозв'язку всіх тра­диційних підсистем АСУ з підсистемою управлінських рішень. Традиційні підсистеми АСУ направлені в більшості своїй на вирішення завдань видання за допомогою ЕОМ в основному тра­диційно складеної документації чи оперативно-технічної звітності. Остання витісняє різні журнали та довідники, що заповнюються вручну, проміжні документи та інформацйні довідки. Сам по собі

159


О. А. Подсолонко

цей факт є позитивним. Через те, що відпадає необхідність ручно­го заповнення та переписування цих документів, в управлінського персоналу на виробничих ділянках вивільняється час.

На окремих підприємствах одержано непогані результати: первинні документи готують безпосередньо на робочих місцях за допомогою персональних комп'ютерів чи відповідних технічних пристроїв, одночасно видаючи цю саму інформацію на машинних носіях, що дозволяє здійснювати її введення до ЕОМ та подальшу обробку. У частині підприємств перший етап оформлення інфор­мації залишився на старому рівні, а для введення її до ЕОМ ще за­повнюють нові, проміжні форми, з яких інформація переноситься на машинні носії. Але в обох випадках коло завдань, що виріщу-ються на ЕОМ, на основі цієї вихідної інформації значно розши­рилося та перевищило фізичні можливості ручної її обробки уп­равлінським персоналом та аналітичними працівниками.

Треба зазначити, що всі ці результати в основному вида­ються у вигляді документів, які відображають у статичному ви­гляді деякі сторони діяльності підприємства чи його підрозділів та містять великий набір техніко-економічних показників, кількісних значень технологічних параметрів, які характеризу­ють різні етапи процесу виробництва продукції. Аналізуючи досвід щодо цих питань, можна прийти до висновку, що в усіх до­кументах міститься 70-90% надлишкових, зайвих даних, які не використовуються безпосередньо для ухвалення управлінських рішень, а є основою ніби підготовчого етапу процесу управління, тобто етапу підготовки управлінських рішень. З урахованням відомих можливостей ЕОМ у математичній та логічній обробці інформації, виникла необхідність переорієнтування всіх розро­бок із створення АСУ та їх підсистем у напрямку видання з ЕОМ інформації не у формі традиційних документів, а у вигляді інфор­мації, що є підготовлена для ухвалення управлінських рішень. Всі роботи із створення традиційних підсистем в АСУ треба орієнту­вати в напрямку забезпечення цими підсистемами інформацією кінцевого завдання, яке вирішує управлінський персонал.

У своїй постановці питання ухвалення управлінських рішень не є новими, їх досить широко висвітлено в економічній літературі. Але поки що не можна сказати, що їх втілено в тих АСУ, які вже функціонують. Відомо, що склад офіційно затверд­жених підсистем АСУ довгими роками не займався питаннями підготовки управлінських рішень як таких. Цілком своєчасною є

160


Менеджмент: теорії я та практика

постановка перед розробниками АСУ завдання задоволення за­питів управлінського персоналу інформацією, що є безпосеред­ньо необхідною для ухвалення рішень. Основою вирішення за­значеного завдання багато в чому має слугувати той заділ в роз­робках АСУ, що накопичено на кожному підприємстві, де ство­рюють зазначені системи. Вирішення цієї проблеми має бути орієнтоване не на створення принципово нового інформаційного чи математичного забезпечення, а на їх нарощування, на основі того, що з підсистем видобувається інформація, що її було вже одного разу введено до ЕОМ, та обробляється за новими розроб­люваними алгоритмами, які разом з виданням традиційних доку­ментів за "старими" постановками завдань видають інформацію, що є підготовленою для ухвалення управлінських рішень.

Структура цієї проблеми відповідає вимогам відомої спря­мованості формування цільових, рухливих організаційних струк­тур управління.

Спрямованість господарських систем на підвищення якості та ефективності виробництва має бути відображена в розробках із створення АСУ. Постановка завдання цільової переорієнтації діючих систем управління, в тому числі й автоматизованих, озна­чає, що при розробленні та впровадженні АСУ мають відбутися не якісь різкі зміни в їхній структурі, а потрібні певні додаткові розробки, які дозволяють ніби здобувати інформацію для всіх ла­нок управління в усіх підрозділах підприємства для вирішення за­вдання цільового управління якістю на всіх степах процесу ви­робництва продукції. У зв'язку з цим виникає необхідність ство­рення та обгрунтування структури та підтримання таких цільо­вих підсистем управління в АСУ. Саме в таких цільових підсисте­мах і здійснюватиметься підготовка управлінських рішень за конкретними елементами діяльності підприємства.

Часто нові питання з удосконалення системи управління пе­ревіряються на практиці ще до їх офіційного організаційно-юри­дичного оформлення. Тому не виключено, що на окремих підприємствах це завдання вже частково вирішено, але комплекс­ного рішення за всім підприємством поки що немає за жодним з елементів діяльності. Це стосується як результатів діяльності, які відображаються в обсязі виробництва продукції, її якості та рівні виконання замовлень конкретних споживачів, так і її вихідних елементів, які характеризує рівень використання закріплених за підприємством та кількісно обмежених засобів, предметів та

161


О.А. Подсолонко

власне живої праці. Ті розробки з оперативного управління, тех-ніко-економічного планування, матеріально-технічного забезпе­чення, збуту та інших підсистем, які існують на даний момент, не є єдиним взаємопов'язаним комплексом розрахунків, відсутня єдина інформаційно-математична модель управління обсягом виробництва цілого підприємства, починаючи від надходження ресурсів для виконання виробничої програми та закінчуючи відвантаженням готової продукції до споживачів. Так само це стосується питань цільового (наскрізного) управління якістю продукції та ефективністю виробництва.

На кожному підприємстві є певне усталене коло техніко-еко-номічних показників, які характеризують стан його діяльності. Залежно від специфічних особливостей підприємств та окремих підрозділів ці показники виступають як основа критеріїв уп­равління, яких досягає колектив підприємства. В умовах вироб­ництва в однакових цехах та для однотипних агрегатів критерії управління можуть бути різними. Але у загальній постановці пи­тання склад критеріїв управління — глобального, проміжних та локальних — є відносно постійним як для підприємства, так і для його цехів. Разом з тим досягнення проміжних критеріїв забезпе­чують цільовим колом локальних критеріїв, що відображають, з одного боку, комплексні та локальні результати діяльності цехів, а з іншого — окремі, спільні для всіх цехів та підприємства в ціло­му локальні результати з використання матеріалів, палива, енер­гетичних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, рівня якості праці та продукції, ритмічності виробництва і т.і.

Виходячи із спрямованості робіт із створення АСУ в сучас­них умовах, комплекс цілей управління підприємством практич­но можна представити у вигляді графу, за допомогою якого мож­на прослідкувати всі взаємозв'язки зазначених критеріїв уп­равління. Орієнтація системи управління підприємством та всіх розробок з АСУП у напрямку одержання якихось цільових ре­зультатів при комплексному управлінні чи за окремими складо­вими діяльності підприємства (окремих його цехів) має проходи­ти через досягнення цих критеріїв.

Наразі у структурі управління підприємствами із застосу­ванням сучасної обчислювальної техніки можна виділити три провідні підсистеми: управління матеріально-технічним забезпе­ченням, оперативне управління виробництвом, управління збу­том. Якщо розглядати при цьому об'єкт управління як систему з

162


Менеджмент: теор/я та практика

кібернетичних позицій, то побачимо всі її узагальнені ознаки: вхід (матеріально-технічне забезпечення), вихід (збут продукції) та "чорна скриня" (як процес виробництва продукції у раніше розглянутій логістиці виробництва).

Такі підсистеми є як у вітчизняних системах управління, так і в закордонних. Практика довела, що лише цих трьох підсистем недостатньо для ефективного комплексного управління діяльніс­тю підприємства. Виникає потреба в розчленуванні цих трьох сторін діяльності на складові елементи; при управлінні ними ок­ремо на основі відповідної спеціалізації можна забезпечити одер­жання найбільшого комплексного результату. Не відкидаючи проблеми комплексного управління підприємством, можна од­ночасно вирішувати завдання управління особливо важливими (на певний момент часу) елементами діяльності.

Прикладом вирішення такого завдання може бути розроб­лення підсистеми загального управління якістю на підприємстві. Ця підсистема охоплює не лише кінцевий для підприємства чи га­лузі переділ продукції. Ця загальна для підприємства проблема підвищення якості праці та продукції, починаючи з моменту над­ходження ресурсів на підприємство, разом з якістю різних до­поміжних робіт та послуг, та закінчуючи власне якістю напівфа­брикатів, готової продукції.

Разом з необхідністю виділення таких загальних для всіх сто­рін діяльності керованих елементів треба вдосконалювати також структуру самих зазначених трьох підсистем управління. Як прави­ло, їх структура та зміст традиційно направлені не безпосередньо на вирішення проблеми управління, коли на ЕОМ формують певні підготовлені варіанти управлінських рішень, а на видання макси­мально можливої кількості форм з інформацією, яка характеризує, якщо є можливість, усі елементи керованої сторони діяльності, при­чому в основному ці фонди охоплюють минулі періоди часу.

Враховуючи можливості ЕОМ, варто зазначені підсистеми управління перебудувати з точки зору підготовки ними та вида-ня управлінському персоналу інформації з ЕОМ у вигляді ком­пактних та необхідних інформаційних сукупностей. Не можна сказати, що весь традиційний набір показників, що є в альбомах, довідниках і т.і., не потрібний для процесу управління. Кожний з показників може в певний момент діяльності з'явитися в центрі уваги управлінського персоналу, наприклад, у випадку відхилен­ня його величини від нормативної чи оптимальної. Тому стоїть

163


О.А. Подсолонко

завдання видання управлінському персоналу цих даних лише тоді, коли дійсно потрібне його втручання. Причому відхилення від заданої величини лише одного показника може призвести до необхідності видання інформації, яка розкриває причини цього відхилення та можливі варіанти його усунення, відразу до кількох рівнів управління, на верхньому рівні доцільно подавати дані ЕОМ про причини та можливі наслідки відхилення із зазна­ченням того, хто винен. На середньому рівні наводяться де­тальніші дані, які характеризують причини та наслідки відхилен­ня. Крім того, пропонуються варіанти його усунення силами пер­соналу середнього рівня, а також методи управлінського впливу на керівників нижнього рівня з метою недопущення в майбутнь­ому негативних відхилень чи заохочення за позитивні. На нижнь­ому рівні максимально деталізуються причини відхилення аналізованого показника, наводяться в динаміці дані про стан первинних параметрів та факторів, що на це вплинули, порівня­но з найкращими даними за минулий час за іншими агрегатами та цехами свого підприємства, з найкращими даними по галузі та з рівнем світових стандартів. Наводяться рекомендації з можли­вих варіантів використання передового досвіду для підтримання технологічних параметрів на оптимальному рівні, з можливих при цьому розмірів зростання оплати праці залежно від різних варіантів ведення технологічного процесу.

На даний момент єдиним позитивним результатом вирішення завдань у зазначених підсистемах є прискорення про­цесу оброблення інформації, який виконувала велика кількість висококваліфікованих фахівців. Інакше кажучи, вивільняється час персоналу, що знає нюанси управління окремими елементами діяльності підприємства при досягненні його кінцевої мети. Тому доцільним є залучення таких вузьких спеціалістів до участі в ком­плексній проблемі розширення та вдосконалювання кола за­вдань, які вирішуються на ЕОМ, на основі введеної до них вихідної інформації та здійснення її систематизації, селекції з ме­тою відсіювання статичної, проміжної інформації. В цьому ви­падку з ЕОМ видається лише дійсно корисна, потрібна для уп­равлінського рішення інформація.

Необхідно зазначити, що будь-який об'єкт управління, будь-яке підприємство можна розглядати як складну систему, в якій час від часу відбуваються певні порушення, які відхиляють кінцеві результати діяльності від запланованих. Класифікація та-

164


теорія та практика ких порушень має відображати внутрішні та зовнішні причини їх виникнення, ступінь повторюваності, межі коливання кількісних факторів та повинна дозволити розробити динамічну інфор­маційно-математичну модель об'єкту. Важливим завданням при цьому є обгрунтування управлінських функцій та інформації, що потрібна для їх реалізації, які направлено на нейтралізацію, усу­нення небажаних для підприємства порушень.

В основі вирішення цього завдання лежить вивчення та опис конкретних ситуацій на підприємстві та в цехах, які впливають на зміну кінцевого, проміжних та локальних результатів їх діяль­ності. На вході системи, як відомо, до негативних порушень відносять порушення у постачанні сировини, матеріалів, палива та енергетичних ресурсів, погіршення їхніх якісних характерис­тик. До внутрішніх порушень відносять різні аварійні ситуації, які пов'язані як з якістю роботи допоміжних служб підприємства, так і з відсутністю кваліфікованих виконавців, а також інші причини. На виході системи як порушення розглядають різку зміну струк­тури споживачів та продукції, яку вони замовляють, вимог до го­тової продукції, яку традиційно виготовляє підприємство і т.і.

Опис цих ситуацій, функцій персоналу та інформації, що не^ обхідні для їх усунення, лежить в основі проблеми підготовки уп­равлінських рішень за окремими елементами діяльності, тобто є основою переорієнтації традиційних підсистем у напрямку цільо­вого управління діяльністю підприємства.

Взаємодія управлінського персоналу з комп'ютером

Організацію взаємодії управлінського персоналу з комп'ю­тером останніми роками в основному розглядають з точки зору діалогу людини з ЕОМ. Цей діалог не всі розуміють однаково. Дехто вважає, що людина має працювати та спілкуватися з ЕОМ в якомусь вільному режимі: робити запити щодо того, що може бути потрібне, та відразу отримати відповідь. Інші вважають, що запити мають бути стандартизованими та їх треба здійснювати у певній послідовності. Тобто відповіді мають бути так само не Довільними, а стандартними. Як у першій, так і в другій поста­новці питання є раціоальне зерно. Тому треба вибрати з них най­краще. Перша постановка є досить перспективною та заслуговує на велику увагу, але її досить важко реалізувати через технічні труднощі, через обмежені можливості ЕОМ. Другу постанову

165


О.А. Подсолонко

простіше втілити в життя, у ній можна уникнути майже всіх технічних труднощів, стандартизувавши запити управлінського персоналу та відповіді комп'ютера (рис. ЗО).

1
1
2 3
1
І І
4 5 6
\ \
\ І
7 8 9 10
|

І

І

^\ , 1 1
п 1 2 ІЗ 14

Рис. ЗО. Декомпозиція запитів управлінського персоналу (загальний вигляд):

/ — оглядові запити, 2 — запит про виконання плану виробництва, З — запит про ефективність процесу виробництва, 4 — запит про те, що перешкоджає нормальному ходові виробництва, 5 — запит про сприят­ливі фактори, що впливають на хід виробництва, 6 — повторюваність не­гативних та позитивних відхилень, 7 — очікувані наслідки негативних відхилень, 8 — очікувані наслідки позитивних відхилень, 9 — очікуваний комплексний результат, 10 — очікувані фонди економічного стимулюван­ня, 11 —оптимальний варіант внутрішніх рішень, 12 —необхідне залучен­ня зовнішньої допомоги, 13 — варіанти поєднань внутрішніх рішень та зовнішньої допомоги при оптимізації комплексного результату, 14 — варіанти управлінських впливів на виконавців процесу.

Недоліком її є певна обмеженість можливостей людини в задаволенні потреб у інформації, які можуть бути майже неперед-бачуваними. Практично дуже важко, а часто навіть неможливо обмежити та передбачити всі ситуації в діяльності підприємства, описати їх у якомусь стандартному, систематизованому вигляді.

166


Менеджмент: теор/я та практика Але все-таки не зникає необхідність у розробленні класифікації управлінських ситуацій на підприємстві, що охоплюватиме нор­мативами всі можливі відхилення ходу виробничого процесу. В основі її лежить вивчення фактичних ходу виробничого процесу, змісту виробничо-економічних ситуацій, що виникаютьпри ви­робництві та реалізації продукції споживачам.

Вивчення виробничих ситуацій та побудова на їх основі відповідних моделей управління останніми роками поширюють­ся та розвиваються під назвою ситуаційне управління. Проблеми управління тут розглядають стосовно до великих систем, не за­глиблюючись у їхню виробничо-технологічну суть. Такий підхід є однаково прийнятним для таких систем, як підприємство якоїсь одної чи будь-якої іншої галузі, для таких систем, як будівництво об'єкту, що триває протягом року, більше року і т.і. Тут можли­во знайти якісь спільні закономірності виникнення ситуації з уп­равління великими системами. Але це не знімає з порядку денно­го питання про необхідність вивчення конкретних ситуацій для кожного цеху, агрегату та опису можливості типізації цих ситу­ацій для рівня всього підприємства чи всієї галузі. Тому розроб­ники завдань для АСУ підприємствами та підрозділами мають приділяти найбільшу увагу питанням класифікації виробничо-економічних ситуацій, які потребують управлінського впливу. Потім на цій основі вивчають та класифікують відповідні функції управлінського персоналу за всіма рівнями та ланками уп­равління, які здійснюються для усунення небажаних виробничо-економічних ситуаці чи для закріплення та розвитку сприятливих ситуацій, які покращують діяльність підприємства.

Це складне об'ємне питання, яке наразі перебуває на по­чатковій стадії розвитку. Але без його вирішення неможливо здійснити другий з зазначених напрямків, що лежать в основі про­блеми зв'язку людини з ЕОМ. Взаємозв'язок цих двох напрямків проявлятиметься в процесі пропрацювання спеціальної системи запитів управлінського персоналу, яка дозволятиме усунути неба­жані та розвинути сприятливі ситуації. Питання розроблення кла­сифікації запитів управлінського персоналу так само перебувають у стадії розвитку, є багатоманітними; деякі дослідники їх ро­зуміють неоднозначне. Одні фахівці вважають, що запити мають бути жорсткими, інші — що запити мають бути довільними в часі та за змістом. Для відповідності цих двох напрямків треба розгля­дати не так запити управлінського персоналу, як особливості по-

167


О.А. Подсолонко

будови відповідних алгоритмів розрахунку та видання інфор­мації, що необхідна для задоволення цих запитів.

Заслуговує на увагу новий напрямок, який передбачає ав­томатичне видання для кожної ланки, на кожнім управлінськім ступені лише тієї інформації, яка дійсно потрібна людині, тієї, за якою він може прийняти певне рішення, певним чином діяти. При цьому алгоритми видання інформації мають бути побудовані так, щоби внутрішня, програмна логіка дозволяла визначити, чи потрібно надавати інформацію управлінському персоналу, чи во­на не є потрібною для нього. В цьому напрямку в останні роки є певні позитивні результати, а відповідні роботи можна віднести до проблем ситуаційного управління. Інформація надається уп­равлінському персоналу лише тоді, коли виникає відповідна нега­тивна ситуація, яку можна усунути; тому виникає інформація за нею. Якщо процес проходить нормально, якщо не виникає таких ситуацій, то відповідно інформація управлінському персоналу не надається. При розробленні таких алгоритмів передбачають ство­рення масивів величин негативних відхилень, причин, що призво­дять до них, та можливих варіантів їх оперативного усунення, а також поточного недопущення. Крім того, передбачається авто­матичне створення різних інформаційних масивів, які лежать в ос­нові вирішення завдань оперативно-технічного та бухгалтерсько­го обліку, статистики, аналізу та планування.

Всі ці завдання призначені, як правило, для поточного та перспективного управлінь (за винятком оперативно-технічного обліку, що лежить в основі оперативного управління вироб­ництвом).

Всю цю інформацію призначено для відповідних ланок управління для вирішення спеціалізованих завдань. При цьому слід враховувати певні особливості зв'язку персоналу різних рівнів управління з електронно-обчислювальною технікою, особ­ливості видання управлінському персоналу з ЕОМ потрібної інформації. На будь-якому підприємстві (об'єкті) можна виділи­ти кілька уніфікованих рівнів (ланок) управління. Як правило, розглядають три рівні управління, найвищим з яких є управління заводом, що безпосередньо ототожнюється з директором підприємства, його заступниками та начальниками відділів. Се­редній рівень — це управління цехами та виробництвами, пред­ставлене начальниками цехів, служб, керівниками технологічних комплексів. Нижній рівень — це управління ділянками та агрега-

168


Менеджмент: теорг'я та практика

тами всередині цехів. Якщо ми говоримо про взаємозв'язок всіх цих ланок з електронно-обчислювальною технікою, то варто за­значити, що зміст його багато в чому залежить від складу за­вдань, які вирішує кожна ланка, від періоду часу, для якого вони вирішують ці завдання. Від цих характеристик залежить тип технічного пристрою, з яким має справу кожний керівник ланки. Деякі керівники вищої та середньої ланок вирішують завдання перспективного, поточного та оперативного управлінь. Основна маса керівників нижньої ланки в основному вирішує завдання оперативного та іноді (дуже рідко) поточного управління. Пер­спективним управлінням ця ланка майже не займається.

У зв'язку з цим можна досить чітко накреслити структуру інформації, що є необхідною для управління в кожній з цих ла­нок. На нижній ланці, як правило, виникає необхідність у ство­ренні масивів оперативної інформації, що є необхідною для уп­равління в ході виробничих процесів. На середньому та вищому рівнях у масивах інформації переважатимуть ті, що дозволять ха­рактеризувати діяльність підприємства за періоди часу поточно­го та перспективного управлінь. Структури інформаційних ма­сивів для них суттєво відрізняються через те, що є досить різкі відмінності у змісті завдань, які вирішують поточне та перспек­тивне управління. Структура та зміст звернень управлінського персоналу до цих масивів та, відповідно, технічна реалізація так само суттєво відрізнятимуться. Так, для перспективного уп­равління галуззю чи підприємством потрібна інформація, яка дозволяє побачити основні шляхи їх подальшого розвитку. Для реалізації такого завдання потрібні великі обсяги інформації, яка характеризує досягнення науково-технічного прогресу, а також інформації, у якій би відображалися, наприклад, питання чисто­ти патенту, що дозволило б зробити висновки про стан у вирішенні багатьох технологічних процесів у нашій промисло­вості та за кордоном. Так само тут мають відображатися питан­ня, наскільки виконані розробки охоплені серійним вироб­ництвом, які його резерви: як сильно вітчизняні розробки відста­ють від рівня світових стандартів чи випереджають їх. За якими характеристиками, яка орієнтовна потреба у нових видах про­дукції та що необхідно для освоєння її виробництва. Інформація такого типу дозволить ухвалювати рішення про перспективи по­дальшого розвитку керованого об'єкту. Завдання перспективно­го управління із застосуванням ЕОМ практично в галузях поки

169


О.А. Подсолонко

що не вирішені достатнім чином, але є відповідні технічні переду­мови для їх вирішення.

За допомогою сучасних комп'ютерів можна виконувати складні проектно-конструкторські розрахунки, виводячи резуль­тати розрахунків у вигляді графічних зображень на екран та ко­ректувати їх, стирати зображення, переміщати його, робити вибірку, повертати і т.і., якщо це необхідно. Фахівці можуть от­римувати на екрані зображення об'єкта в загальному вигляді, різних його проекцій та розрізів, характеристики матеріальних, кольорових та інших форм його рішення. Якщо ці характеристи­ки влаштовують фахівця, то він відправляє всі ці зображення до того, хто будує графи. Це — сьогоднішній рівень взаємозв'язку людини з ЕОМ у напрямку вирішення перспективних завдань.

Завдання перспективного управління підприємством тре­ба вирішувати таким чином. Припустимо, що директор підпри­ємства хоче знати, як протягом певного майбутнього періоду ча­су забезпечити на підприємстві досягнення нових вимог спожи­вачів до продукції, що випускається. На екрані персонального комп'ютера він може отримати відповіді на такі питання:

- якою має стати генеральна схема всього підприємства,
кожного цеху, які характеристики мають бути в кожного агрега­
ту та ділянки кожного цеху;

- як треба змінити систему управління підприємством, які
вимоги мають задовольняти його заступники та всі співробітни­
ки у різних ланках управління, яким чином мають змінитися кри­
терії оцінки їх діяльності;

- яку систему заходів треба вжити на підприємстві, в це­
хах, на галузевому, міжгалузевому рівнях для того, щоб виріши­
ти поставлене завдання.

Але одержанню таких результатів передує величезний об'єм праці висококваліфікованих розробників завдань у на­прямку створення інформаційного забезпечення цієї підсистеми перспективного управління.

У питаннях управління в поточних періодах часу перева­жає інформація, яка характеризує діяльність підприємства, його підрозділів на стику поточних та оперативних періодів. Тут в ос­новному використовується інформація, яка характеризує поточ­ний стан ходу процесу виробництва. Завдання "спілкування" уп­равлінського персоналу з ЕОМ та одержання потрібної інфор­мації при цьому вирішуються оперативним порядком із застосу-

170


Менеджмент: теорія та практика ванням персональних комп'ютерів. Це дозволяє персоналові не просто отримувати інформацію про хід процесу виробництва продукції у якомусь підрозділі, про стан окремих елементів його діяльності, але й вирішувати завдання зворотнього інфор­маційного зв'язку (див. рис. 28). Цей зв'язок забезпечується за­вдяки попередній роботі із створення інформаційного забезпе­чення системи управління, що здійснюється економічними служ­бами. У традиційних умовах у поточному управлінні провідну роль відіграють економісти з питань обробки інформації. Вони вивчають стан усіх елементів діяльності та всіх підрозділів підприємства за певний минулий період та на основі виявлення певних тенденцій ухвалюють рішення про зміну чи стабілізуван­ня всіх елементів на наступний, запланований період.

Абстрагуючись від можливостей ЕОМ та докорінної пе­ребудови системи управління, на першому етапі звичайно вважа­ють, що треба вдосконалювати існуючу систему обробки інфор­мації. В цьому напрямку позитивне значення має вдосконалення змісту роботи фахівців з обробки інформації на пресональному комп'ютері. Ця робота має досить важливе значення для тра­диційних, усталених функцій економістів. Але в найближчій пер­спективі цілком можливе те, що необхідність у такому контакті зникне. У відповідних алгоритмах цілком реально можна перед­бачити всі можливі зворотні зв'язки. Розробляють ці алгоритми та відповідні системи оброблення інформації, що в них відобра­жається, економісти. Через це їхні функції надалі мають докорін­ним чином змінитися. Ті роботи, які зараз виконують економіс­ти, на 90% виконуватиме ЕОМ. Економісти (плановики, норму­вальники, фінансисти, облікові працівники) виконуватимуть в основному лише ті функції, які пов'язані з питаннями організації виконання управлінських рішень. На жаль, зараз економіст прак­тично не може займатися цими питаннями через брак часу.

Особливістю взаємозв'язку нижньої ланки управління (диспетчера, майстра) з ЕОМ є необхідність посилення безпосе­реднього їх контакту. Саме диспетчер чи змінний майстер безпо­середньо керують ходом процесу виробництва; їм постійно потрібна інформація, яка сигналізує про можливі відхилення у виробничій діяльності, що потребують термінового усунення. Треба зазначити, що цей взаємозв'язок з ЕОМ у найближчій пер­спективі має суттєво змінитися на основі максимальної автома­тизації деяких ділянок технологічного процесу. Але навіть за цих

171


О.А. Подсолонко

умов роль диспетчера як координатора виробничого процесу збережеться та в найближчому майбутньому практично не змен­шиться. Ефективніше вирішення завдання координування вироб­ництва диспетчер виконуватиме за допомогою електронно-об­числювальної техніки. При цьому систему запитів диспетчера до ЕОМ так само треба звести до мінімуму. Практично в розроблю­ваних алгоритмах треба пердбачити всі можливі ситуації, всі можливі відхилення та видання інформації, яка є дійсно не­обхідною для управлінського впливу.

Для умов цеху зроблено спробу сформулювати та показа­ти систему запитів управлінського персоналу в цеху. Як на рис. ЗО, запити управлінського персоналу поділяються на оглядові, деталізуючі, прогнозуючі та "поради — рішення". Розглянемо як приклад запити начальника цеху (при цьому слід обмежитися ли­ше обсягом виробництва та загальним госпрозрахунковим ре­зультатом діяльності цеху).

Оглядові запити торкаються таких питань:

- стан виконання плану за обсягом виробництва;

- рівень виконання замовлень споживачів;

- рівень найважливіших показників порівняно з даними
найкращих вітчизняних та закордонних підприємств;

- стан виконання плану з виробництва найважливіших
видів продукції;

- виконання плану з ефективності виробництва.
Деталізуючі запити:

- відхилення показників виробництва продукції від пла­
нових; рівень невиконання замовлень споживачів (види
продукції, що відхиляються від стандартів та технічних
умов порівняно з замовленнями);

- відхилення показників ефективності виробництва від
планових показників;

- частота чи повторюваність негативних (позитивних)
відхилень виконання плану з обсягу виробництва, за­
мовлень споживачів, з ефективності виробництва.

Прогнозуючі запити містять:

- можливий обсяг виробництва в умовах допущених
відхилень на кінець місяця;

- очікуваний результат виконання замовлень;

- очікуваний госпрозрахунковий результат в умовах до­
пущених відхилень;

172


і

- очікуваний розмір фонду оплати праці в умовах допу­
щених відхилень.

"Поради рішення " — це запити, які містять:

- оптимальний варіант внутрішніх рішень (власними си­
лами) з усунення відхилень виконання плану з обсягу
виробництва (аналогічно виконанню замовлень та гос­
прозрахунковому результату виробництва);

- варіанти рішень з усунення відхилень з обов'язковим за­
лученням зовнішньої допомоги; варіанти поєднання
внутрішніх рішень та зовнішньої допомоги при оптимі-
зації комплексного результату;

- варіанти управлінських впливів на виконавців процесу,
включаючи можливе збільшення (зниження) оплати
праці залежно від рівня досягнення загального критерію
управління із вказанням розміру фонду оплати праці за
основними складовими діяльності, провідними групами
виконавців, конкретними виконавцями.

При деталізуючих запитах планують видання інформації не лише про фактичну величину відхилення показника від плану, але й про причини таких відхилень. Запити для заступника на­чальника цеху з питань обсягу виробництва є ідентичними до ви­ще викладених. При відповіді заступникові начальника на ті самі запити надається детальніша інформація, конкретно за ділянка­ми та агрегатами. Для диспетчера цеху класифікують запити за ділянками та агрегатами (що випливає з самої специфіки за­питів), передбачаючи достатньо детальні відповіді з причин та рекомендацій по виконавцях.

Запити диспетчера цеху охоплюють:

- виконання оперативного графіку роботи ділянок та аг­
регатів;

- стан агрегатів та устаткування цеху;

- готовність спеціального устаткування з прийому гото­
вої продукції;

- забезпеченість цеху сировинними ресурсами;

- кількість та якість напівфабрикатів;

- забезпечення цеху транспортними засобами;
-відхилення за часом подання та розвантаження сиро­
винних матеріалів до цеху;

- своєчасність прибирання відходів виробництва; .

- ХІД ВИПуСКу ГОТОВОЇ ПрОДуКЦІЇ. Й „І .й. (

173


О.А. Подсолонко

Начальникові цеху інформацію про хід виробництва на­дають на початку та в кінці зміни, о 8 та 16 годині (таблиця 1).

На початку роботи надають інформацію про стан справ за минулу зміну та добу, а в кінці — прогноз роботи до кінця до­би та на наступну добу. В тому випадку, коли йому будуть потрібні дані про стан виробництва на даний момент, він може надіслати свій запит до ЕОМ. Інформацію про фактичний стан виробництва (про фактичний обсяг виробництва, рівень вико­нання замовлень) він може отримати з відповідних звітних форм, які дана підсистема не скасовує. Заступникові начальника цеху інформацію надають о 12 та 16 годині (таблиця 2).

Диспетчерові видають повідомлення, як представлено в таблиці 3. Він є головною дійовою особою в оперативному уп­равлінні цехом.

*в усіх наведених таблицях перевиконання плану (+), невиконан­ня-О-

Таблиця 1


Менеджмент: теорії я та практика

частіше, ніж вищій ланці управління в цеху. Диспетчеру цеху доцільно надавати інформацію відразу, коли з'являються відхи­лення, що перевищують ті, які допускаються.

Таблиця 2

Показник № агре­гату відхилення Причина відхилення Основний винуватець Варіанти усунення
тонн %
Вироб­ництво продукції 1 -279 -2,5 Тривалість основного процесу Відділення сировинних ресурсів Забезпе­чення си­ровинними ресурсами
2 -342 -2.7 Те саме Те саме
3 -68 -0.6 Те саме Те саме
9 -877 -100,0 Ремонт Цех ремонту агрегатів Ремонт агрегату


Показник

Виробництво продукції цехом, т

З затримками початку основного процесу

Із зміною тривалості


Натуральна одини

-624

-278

-275


%

-5,25

-2,34

-3,31

-1.29


Основний винуватець

Відділення

сировинних

ресурсів

Те ж саме

Те ж саме


Варіанти

усунення

відхилення

Збільшення

запасу

сировинних|

ресурсів

Те ж саме

Те ж саме

Те ж саме


Таблиця З

Агре­гат Показник Фактично відхилення Причина відхилення Варіанти
1 Тривалість завантаження сировини до агрегату 1,02 +0,23 Сировинні ресурси низької якості Жорсткий графік надходження ресурсів до
2 Те саме 2,88 +0.6 Те саме Посилена підготовка сировинних ресурсів


Він має регулювати виробництво в даний момент, стежити за дотриманням ритмічності виробництва, попередженням чи виправленням можливих відхилень від нормального процесу ви­робництва. Отже, йому треба надавати інформацію значно

174


175


та практика

О.А. Подсолонко

Таблиця 4

Основний Варіанти Очікувані Тенденції
Показ- Відхи- Основні вину- усунення результати розвитку
ник лення, причини ватець відхилень виробничої вироб-
% відхи- діяльності ництва
лення
Затримки Відділен- Поліпшен- Посилен-
в надход- ня сиро- ня органі- ня нерит-
Вироб- женні та винних зації у мічності
ництво -0,2 пере- ресурсів відділенні -600 поста-
про- робленні та ділянка сировинних чання
дукції сировин- їх під- ресурсів та сировин-
них готовки на ділянці них
ресурсів їх ресурсів
підготовки

Таблиця 5

Показ- Відхи- Основна Основний Варіанти Очікува- Тенден-
ник агре- лення, причина винува- усунення ні ре- ції в
гату % відхи- тець відхилень зультати роз-
лення вироб- витку
ничої ді- вироб-
яльності ництва
Трива- Відділен- Поліп- Нерит-
Вироб- лість ня сиро- шення мічність
ництво 2 -1,5 основ- винних організа- -450 надход-
про- ного ресурсів ції над- ження
дукції процесу ходження сиро-
сировин- винних
них ресурсів
ресурсів
7 -0,5 Те саме Те саме Те саме -150 Те саме

Менеджмент: теорія

Якщо є аварійна інформація (у тому випадку, коли одне чи декілька відхилень показників значно перевищують допустимі), то відповідна інформація надається будь-якій управлінській ланці в момент її реєстрування, тобто в будь-який час доби.

Дані за представленими формами видання інформації (таб­лиці 1-3) управлінському персоналу надають щодоби з певною періодичністю. Крім того, в кінці кожного тижня передбачається надання начальникові цеху та його заступнику зведеної інфор­мації з наростаючим підсумком за тиждень відповідно за табли­цями 1 та 2.

В кінці кожного місяця, а також у кінці року планується на­дання вищій управлінській ланці накопичувальної інформації про стан виробництва за місяць (рік).

До підсумкових даних включають дані про виявлені тен­денції в розвитку виробництва, а також про очікувані результа­ти виробничої діяльності в умовах допущених відхилень. Пропо­нуються наступні форми надання накопичувальної інформації за місяць та рік начальникові цеху (таблиця 4) та його заступникові (таблиця 5).

Всі таблиці для управлінського персоналу цеху розроблено, виходячи з аналізу інформації, яка є необхідною конкретно для кожної управлінської ланки. Незважаючи на їхню подібність зовні (особливо для начальника цеху та його заступника), вони містять відхилення показників та причини з різною мірою де­талізації. Отже, варіанти усунення чи закріплення цих відхилень ("поради-рішення") так само можуть різнитися залежно від того, які права, обов'язки та яку відповідальність має кожний окремий працівник з управлінського персоналу.

Для одержання вихідних таблиць, перш за все, треба ввести інформацію, обробити відповідними програмами, знайти інфор­мацію, що відповідає запитам, та видати на екран, друк чи світлове табло. Урахування викладених особливостей у процесі створення АСУ дозволить прискорити процес їх розроблення та впровадження та сприятиме підвищенню їхньої ефективності.



Коли диспетчеру чи заступникові начальника цеху буде потрібна інформація про хід виробництва у певний момент часу, вони, так само, як і начальник цеху, можуть надіслати запит до системи та отримати потрібні дані, але лише ті, за якими є відхи­лення більше передбачених величин.

176


177


— створення системи державних стандартів на номенклатуру
показників якості продукції.

Показники якості продукції в залежності від характеру вирі­шуваних задач по оцінці рівня якості продукції класифікуються таким чином [19].

1. В залежності від властивостей, що характеризуються, —
на показники призначення; надійності (безвідказності, довговіч­
ності, ремонтоздатності, збереження); ергономічні; естетичні;
показники технологічності; транспортабельності; стандартизації
і уніфікації; патентно-правові; безпеки і економічні.

2. В залежності від способу вираження — на показники, що ви­
ражені в натуральних одиницях (кг, м, бали, безрозмірні), і по­
казники, що виражені в вартісних одиницях.

3. В залежності від кількості властивостей, що характери­
зуються, — на одиничні і комплексні (групові, узагальнені та
інтегральні).

4. В залежності від використання для оцінки на базові і від­
носні.

5. В залежності від стадії визначення значень показників —
на прогнозовані, проектні, виробничі і експлуатаційні.

Номенклатура показників якості продукції встановлює пере­лік кількісних характеристик її властивостей, що визначають якість, її вибирають з урахуванням:

— призначення і умов використання продукції;

— складу і структури характеризованих властивостей;

— вимог споживачів до якості (результатів вивчення попиту);

— досягнутого рівня якості продукції і завдань управління які­
стю;

— основних вимог до показників якості.

4.2. Рівень якості продукції і методи його визначення

Рівень якості продукції — це відносна характеристика її якості, яка грунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з базовими значеннями [19].

Оцінка рівня якості продукції — це сукупність операцій, які включають вибір номенклатури показників якості продукції, що оцінюється, визначення значень цих показників і співставлення їх з базовими.

Оцінка якості продукції проводиться методами прикладної кваліметрії [20]. Кваліметрія — це наука про вимірювання і оцінку якості продукції. Розрізняють теоретичну і прикладну

- 112 -


кваліметрію. Теоретична абстрагується від конкретних об'єктів (предметів або процесів) і вивчає тільки загальні закономірності та математичні моделі, що пов'язані з оцінкою якості, тобто об'єктом теоретичної кваліметрії є філософські та методичні проблеми кількісної оцінки якості. Завданням практичної ква­ліметрії є розробка конкретних методик і математичних моделей для оцінки якості конкретних об'єктів різного виду і призна­чення.

Якість продукції кількісно визначається:

— технічним рівнем продукції;

— рівнем якості виготовлення продукції;

— рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні.

Під технічним рівнем продукції розуміють відносну харак­теристику якості продукції, основану на співставленні значень показників, які характеризують технічну довершеність продук­ції, що оцінюється, у відповідності з базовими значеннями.

Для знаходження значень показників якості продукції викори­стовуються дві групи методів: за способами одержання інфор­мації і за джерелами одержання інформації.

В залежності від способу одержання інформації методи поді­ляються на: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий.

Вимірювальний метод грунтується на використанні інформа­ції, яку одержують з використанням технічних вимірювальних засобів. Він найбільш поширений.

Реєстраційний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують шляхом підрахунку кількості подій, предметів або затрат на створення, експлуатацію продукції, кількість ча­стин складного виробу (стандартних, уніфікованих, захищених авторськими свідоцтвами тощо). Цим методом визначають по­казники уніфікації, патентно-правові тощо.

Органолептичний метод грунтується на використанні інфор­мації, яку одержують за допомогою органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку. При цьому значення показників знаходять методом аналізу одержаних відчуттів на основі колишнього досвіду і виражають в балах. Точність і достовірність цих зна­чень залежить від здібностей, кваліфікації і навичок осіб, що їх визначають. Цей метод не виключає можливості використання деяких технічних, але не вимірювальних і не реєструючих засо­бів. За його допомогою визначають деякі показники якості хар­чових продуктів, виробів легкої промисловості, особливо есте­тичні показники.

- 113 -


Розрахунковий метод грунтується на використанні інформа­ції, яку одержують за допомогою теоретичних або емпіричних залежностей. Цим методом користуються в основному при про­ектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень або випробувань. Ним можна користуватися для визначення показників продуктивності, довговічності, ремонтоздатності виробу тощо.

В залежності від джерела інформації методи знаходження зна-\ чень показників якості продукції поділяються на: традиційні, ек­спертні, соціологічні.

При традиційному методі знаходження значень показників яко­сті здійснюються спеціалістами лабораторій, конструкторських відділів, обчислювальних центрів тощо, при проведенні випробу­вань виробів.

При експертному методі знаходження значень показників яко­сті здійснюють групи спеціалістів-експертів, які, як правило, ко­ристуються експертним методом одержання інформації про якість продукції. Цим методом користуються в тих випадках, ко­ли значення показників якості не можуть бути отримані іншими більш об'єктивними методами.

При соціологічному методі знаходження значень показників якості здійснюється шляхом вивчення попиту фактичних або потенційних споживачів продукції за допомогою усних опиту­вань або спеціальних анкет.

При необхідності значення показників якості знаходять з ви­користанням кількох розглянутих вище методів.

Визначення числових значень показників якості, а також зна­чень базових і відносних показників є одною з найважливіших операцій оцінки рівня якості продукції і, як правило, вимагає використання статистичних методів. Необхідність їх викори­стання пояснюється тим, що, як правило, значення показників якості є випадковими величинами, в процесі виготовлення і споживання продукції на неї діє значна кількість випадкових факторів. З використанням статистичних методів для оцінки показників якості продукції можна вирішувати такі задачі:

— визначати закони їх розподілу;

— визначати надійну межу і інтервали для параметрів розпо­
ділу показника якості, що оцінюється;

— порівнювати середні значення досліджуваного показника
якості для двох або кількох сукупностей одиниць продукції з
метою встановлення їх випадкової чи закономірної відмінності;

- 114 -


— порівнювати дисперсії досліджуваного показника якості
для двох або кількох сукупностей одиниць продукції з тією ж
метою;

— визначати коефіцієнт кореляції (ймовірного зв'язку) між
двома показниками якості;

— визначати параметри залежності досліджуваного показника
якості від інших числових характеристик факторів, що
впливають на досліджуваний показник якості;

— визначати вплив досліджуваних факторів на зміну показ­
ника якості, що оцінюється.

Дуже важливим завданням є оптимізація значень показників якості продукції. Оптимальними називаються такі значення по­казників якості продукції, при яких досягають або найбільшого ефекту від експлуатації чи споживання продукції при заданих затратах на її створення і експлуатацію чи споживання, або за­даного ефекту при найменших затратах, або найбільшого відно­шення ефекту до затрат.

У випадку, коли при заданих затратах на одиницю продукції встановлюється найкраще значення узагальненого показника яко­сті, що характеризує найбільший ефект від експлуатації чи спо­живання продукції, він розглядається як критерій оптимізації, а задані затрати є обмеженнями при оптимізації.

У випадку, коли оптимізуються затрати на одиницю продукції при заданому значенні узагальненого показника якості, кри­терієм оптимізації є затрати на одиницю продукції, а задане значення узагальненого показника якості — обмеженням при оптимізації.

Критерій оптимізації інколи називають цільовою функцією.

Знаходження оптимальних значень показників якості має сенс тільки в тому випадку, коли встановлено критерій оптимізації і вказані обмеження. Поза цих умов поняття оптимальних зна­чень показників втрачає сенс. Це означає, що поліпшення зна­чень показників якості продукції повинно здійснюватись таким чином, щоб їх сумісний ефект приймав би найліпше значення при заданих затратах. Тому теза "максимальний рівень якості продукції при мінімальних затратах" є безглуздою.

Науково-технічний прогрес вносить свої корективи в опти­мальні значення показників якості продукції. Для знаходження оптимальних значень показників якості необхідно:

— встановити узагальнений показник якості, за допомогою якого оцінюється ефект від експлуатації або споживання про­дукції;

- 115 -


Інтегральний показник використовують тоді, коли відомо сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання про­дукції і сумарні затрати на створення і експлуатацію або спожи­вання продукції.

Середньозважені показники при комплексному методі оцінки рівня якості продукції використовують в тих випадках, коли є труднощі з визначенням головного показника і встановленням його функціональної залежності від вихідних показників якості продукції.

Способи обчислення інтегральних і середньозважених показників якості подані в [7].

На стадії розробки оцінюють також технічний рівень продук­ції, при цьому визначають відповідність встановленим нормам:

— значень найважливіших вимірюваних (розрахункових) оди­
ничних показників якості продукції;

— значень групового показника якості продукції, одержаного
шляхом встановлення функціональної залежності;

— значень органолептичної оцінки;

— значень узагальненого показника якості продукції в долях
одиниці або за бальною шкалою.

Для оцінки технічного рівня продукції розробляються галузеві методики, в яких для кожного виду продукції встановлюються норми показників. Базою для розробки норми є характеристики базових зразків і аналогів, міжнародних стандартів, матеріали науково-дослідних робіт, вимоги і відгуки споживачів тощо.

Оцінка рівня якості виготовленої продукції це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експ­луатації або споживання. Для визначення рівня якості виготов­лення продукції використовується коефіцієнт дефектності.

Коефіцієнт дефектності — це характеристика середніх витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях — балах, що приходяться на одиницю продукції.

І

Коефіцієнт дефектності визначається за формулою:

m

А =

z id i

П і = І

де m— число всіх видів дефектів, що зустрічаються в даній продукції або вибірці;

- 118 -


dj— кількість дефектів і-го виду;

Zj— коефіцієнт вагомості і-го дефекту, який може вира­жатися в грн. при ціновій оцінці або в балах при бальній оцінці; П — обсяг вибірки для визначення коефіцієнту дефектності (число проконтрольованих одиниць продукції).

При прийманні готової продуцкії оцінку рівня якості її харак­теризують приймальним рівнем дефектності на основі певного середнього значення коефіцієнта дефектності.

Оцінка рівня якості продукції в експлуатації або споживанні. Під рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні розу­міють міру відповідності вимогам нормативно-технічної доку­ментації фактичних значень показників якості продукції в про­цесі експлуатації або споживання. При цьому під стадією ек­сплуатації або споживання розуміють всю післявиробничу ста­дію існування продукції, що включає зберігання, технічне обслу­говування, ремонт, транспортування, а також використання за призначенням.

Оцінка рівня якості продукції на цій стадії проводиться в основному за тими ж показниками, що й на стадіях розроблення і виготовлення. Вона здійснюється шляхом порівняння фактич­них значень показників якості з тими, які були досягнуті на ста­діях розроблення і виготовлення продукції Це дозволяє:

— давати обгрунтований висновок про якість розробки і
виготовлення продукції;

— одержати інформацію про стабільність значень показників
якості продукції на післявиробничій стадії її існування;

— робити висновок про якість використання, зберігання, ре­
монту, транспортування та інших форм експлуатації або спожи­
вання продукції.

4.4. Кількісна оцінка показників якості продукції 4.4.1. Фізична величина та її вимірювання

В усіх випадках проведення вимірювань, незалежно від ви­мірюваної величини, методів і засобів вимірювань, є спільне, що складає основу вимірювань, — це порівняння експеримен­тальним шляхом даної величини з іншою, подібною їй, що прийнята за одиницю, в результаті чого знаходять її значення. Зараз встановлено таке визначення вимірювання: вимірювання є знаходження фізичної величини експериментальним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів [21].

- 119 -


Галуззю науки, що вивчає вимірювання, є метрологія. В її су­часному розумінні — це наука про вимірювання, методи і засо­би забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної

точності [21].

Єдність вимірювань — такий стан вимірювань, при якому їх результати, виражені в узаконених одиницях і похибках вимі­рювань, відомі з заданою вірогідністю. Єдність вимірювань не­обхідна для того, щоб можна було співставляти результати вимі­рювань, виконаних в різних місцях, в різний час, з викори­станням різних методів і засобів вимірювань.

Точність вимірювань характеризується близкістю їх резуль­татів до дійсного значення вимірюваної величини.

Таким чином, найважливішим завданням метрології є забез­печення єдності та необхідної точності вимірювань. В більшості країн світу, в тому числі і у нас, заходи по забезпеченню єдності та необхідної точності вимірювань, тобто узаконенню певних одиниць вимірювань, проведення регулярної повірки мір та вимірювальних приладів, що знаходяться в експлуатації, випро­бування нових засобів вимірювання встановлені законодавче. Тому один із розділів метрології називається законодавчою мет­рологією і включає комплекси взаємозв'язаних і взаємообумов-лених загальних правил, вимог та норм, а також інші питання, які потребують регламентації та контролю з боку держави і на­правлені на забезпечення єдності вимірювань та однаковості

засобів вимірювань.

В нашій країні це забезпечується системою стандартів дер­жавної системи вимірювань, тобто метрологія органічно пов'я­зана з стандартизацією, і цей зв'язок виражається перш за все в стандартизації одиниць вимірювання, системі державних етало­нів, засобів вимірювання і методів повірки, в створенні стан­дартних зразків властивостей складу речовин.

В свою чергу, стандартизація спирається на метрологію, яка забезпечує вірність і порівняння результатів випробування ма­теріалів і виробів, а також запозичує із метрології методи визначення і контролю показників якості. Важлива задача — під­вищення показників якості продукції — знаходиться в прямій залежності від ступеня метрологічного обслуговування виробницт­ва. Першочерговим завданням метрологічного забезпечення якості продукції є розробка і впровадження в стандарти науково обгрунтованих критеріїв якості та методів випробування.

В зв'язку з тим, що значення фізичної величини визначають експериментальним шляхом, вона має похибку вимірювань. Розрізняють істинне і дійсне значеня фізичної величини [22].

- 120 -


Істинне значення — це значення фізичної величини, яке ідеальним чином відображає в якісному і кількісному відно­шенні відповідну властивість об'єкту. Воно є границею, до якої наближається значення фізичної величини в міру того, як підви­щується точність вимірювань.

Дійсне значення — це значення фізичної величини, знайдене експериментальним шляхом і настільки наближене до істинного значення, що для певної мети може бути використане замість нього. Це значення змінюється в залежності від необхідної точ­ності вимірювань. При технічних вимірюваннях значення фізич­ної величини, знайдене з допустимою похибкою, приймається за дійсне значення.

Похибка вимірювання — це відхилення результату вимірювань від істинного значення вимірюваної величини.

При проведенні вимірювань користуються прийнятою між­народними стандартами системою одиниць СІ [23].

4.4.2. Класифікація вимірювань і основні їх характеристики

Вимірювання класифікуються таким чином [21,22]. В залежності від часу вимірюванні величини поділяються на: Статичні, якщо вимірювана величина залишається по­стійною в часі.

Динамічні, якщо в процесі вимірювання величина змінюється і є несталою в часі.

По способу отримання результатів вимірювань їх поділяють на прямі, побічні, сукупні і спільні.

Прямі — це вимірювання, при яких шукане значення фізичної величини знаходять безпосередньо з експериментальних даних.

Побічні — це вимірювання, результат яких визначають на основі прямих вимірювань величин, пов'язаних з вимірюваною величиною відомою залежністю.

Сукупні — це вимірювання, при яких одночасно проводяться вимірювання кількох однойменних величин, а значення шуканої величини знаходять рішенням системи рівнянь, отриманих при прямих вимірюваннях.

Спільні — це вимірювання, що проводяться одночасно для двох або декількох неоднойменних величин для знаходження функціональної залежності між ними.

За умовами, що визначають точність результатів, вимірювання поділяються на три класи:

- 121 -


/. Вимірювання максимально можливої точності, яка може бу­ти досягнута при існуючому рівні техніки. До них відносяться в першу чергу еталонні вимірювання, що пов'язані з максимально можливою точністю відтворення встановлених одиниць фізич­них величин, і, крім того, вимірювання фізичних констант, перш за все універсальних.

2. Контрольна-повірочні вимірювання, похибки яких не по­
винні перевищувати певного заданого значення. До них відно­
сяться вимірювання, що виконуються територіальними центра­
ми державного нагляду за впровадженням і додержанням стан­
дартів і стану вимірювальної техніки.

3. Технічні вимірювання, в яких похибка результату визна­
чається характеристиками засобів вимірювання. До них відно­
сяться всі вимірювання, що виконуються в процесі виготовлен­
ня виробів.

По способу вираження результатів вимірювання їх поділяють на абсолютні і відносні.

Абсолютні — це вимірювання, які основані на прямих ви­мірюваннях однієї або кількох основних величин, або з викори­станням значень фізичних констант.

Відносні — це вимірювання відношення величини до одно­йменної величини, що відіграє роль одиниці, або вимірювання величини по відношенню до однойменної величини, що прий­нята за вихідну.

Всі методи вимірювань можуть виконуватись контактним спо­собом, при якому вимірювальні поверхні приладу взаємодіють з виробом, що перевіряється, або безконтактним способом, при якому взаємодія відсутня.

Основними характеристиками вимірювань є: принцип вимі­рювань, метод вимірювань, похибка, точність, вірність і досто­вірність вимірювань.

Принцип вимірювань — фізичне явище або сукупність фізич­них явищ, що покладені в основу вимірювань. Наприклад, вимі­рювання температури з використанням термоелектричного ефекту.

Метод вимірювань — сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювання. Засобами вимірювань є вжи­вані технічні засоби, що мають нормовані метрологічні харак­теристики.

Вірність вимірювань — це якість вимірювання, що відображає близкість до нуля систематичних похибок результатів (тобто таких похибок, які залишаються постійними або закономірно

- 122 -


змінюються при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини).

Достовірність вимірювань — це довіра до результатів вимірю­вання. Вимірювання можуть буги достовірними і недостовірни­ми в залежності від того, відомі чи невідомі ймовірні харак­теристики їх відхилень від дійсних значень відповідних вели­чин. Результати вимірювань, ймовірність яких невідома, не ма­ють ніякої цінності і в деяких випадках можуть служити джере­лом дезинформації.

Присутність похибок обмежує достовірність вимірювань, тоб­то вносить обмеження в число достовірних значущих цифр чис­лового значення вимірюваної величини і визначає точність вимі­рювань.

4.4.3. Класифікація засобів вимірювання в техніці І їх метро­логічні характеристики

Засоби вимірювань — це технічні засоби, що використову­ються при вимірюваннях і які мають нормовані метрологічні характеристики. Засоби вимірювань поділяються на міри, ви­мірювальні прилади, вимірювальні перетворювачі, допоміжні за­соби вимірювань, вимірювальні установки та вимірювальні системи [22].

Міри — засіб вимірювання, розрахований на відтворення фізичної величини заданого розміру. Однозначна міра відтво­рює фізичну величину одного розміру, наприклад, кінцева міра довжини і міра маси (гиря). Багатозначна міра відтворює ряд од­нойменних величин різного розміру, наприклад, штрихова міра довжини і кутова міра (багатогранна призма). Спеціально підіб­раний комплект мір, що використовується не тільки самостійно, але і в різних поєднаннях з метою відтворення ряду одноймен­них величин різного розміру, називається набором мір, напри­клад, набори плоскопаралельних кінцевих мір довжини і набори кутових мір.

Вимірювальні прилади — це засоби вимірювань, що призначе­ні для вироблення сигналу вимірюваної інформації у формі, яка доступна для безпосереднього сприйняття спостерігачем. По ха­рактеру показань вони можуть бути показуючими і аналоговими, а по принципу дії — приладами прямої дії, порівняння, інтегру­ючими та підсумовуючими.

- 123 -


В залежності від призначення прилади поділяють на уні­ версальні, що призначені для вимірювання однакових фізичних величин різних об'єктів, та спеціалізовані, що призначені для вимірювання параметрів однотипних виробів (наприклад, роз­мірів зубчатих коліс) або одного параметру різних виробів (на­приклад, нерівностей, твердості).

В залежності від принципу дії, який покладено в основу ви­мірювальної системи, прилади поділяють на механічні, оптичні, оптико-механічні, пневматичні, електричні і таке інше.

В багатьох випадках назва приладу визначається конструкці­єю вимірювального механізму. Універсальні прилади для ліній­них вимірювань з механічною вимірювальною системою по­діляються на: иапатенприлади з ноніусом, мікрометричні прилади з мікрометричним гвинтом, важільно-механічні прилади з зубча­ тими, важільно-зубчатими та пружинними механізмами. Згід­но усталеної термінології, прості прилади, наприклад, штанген-прилади і мікрометричні прилади, називають також вимірю­вальним інструментом.

Всі засоби вимірювань мають певні метрологічні характе­ристики. Так, міри характеризуються номінальним і дійсним значеннями. Номінальне значення міри — це значення величи­ни, що вказане на мірі або приписане їй. Дійсне значення міри — це дійсне значення величини, що відтворюється мірою.

Вимірювальні прилади складаються з чутливого елементу, який знаходиться під безпосередньою дією фізичної величини, вимірювального механізму та відлікового пристосування. Від-лікове пристосування показуючого приладу має шкалу і покажчик, що виконаний у вигляді матеріального стрижня-стріл-ки, або у вигляді променя світла — світлового покажчика. Шкала має сукупність відміток і проставлених біля деяких із них чисел відліку, що відповідають ряду послідовних значень величини.

Ціна поділки шкали — це різниця значень величини, що відповідає двом сусіднім відміткам шкали. Чутливість приладу визначається відношенням сигналу на виході приладу до виклика­ної ним зміни вимірюваної величини.

Початкове і кінцеве значення шкали — це найменше і най­більше значення вимірюваної величини, що визначена на шкалі. Діапазон показань — це область значень вимірюваної величини, для якої нормовані допустимі похибки приладу. Межа вимі­рювань — це найбільше або найменше значення діапазону вимірювань. Варіації показів — це різниця показів приладу, що відповідають даній точці діапазону вимірювань при двох

- 124 -


напрямках повільних вимірювань показів приладу. Стабільність засобу вимірювання — це якість засобу вимірювання, що відоб­ражає незмінність в часі його метрологічних характеристик.

Вимірювальне зусилля приладу — це сила, що створюється приладом при контакті з виробом і діє по лінії вимірювання. Воно, як правило, визивається пружиною, яка забезпечує кон­такт чутливого елементу приладу, наприклад, вимірювального на­конечника, з поверхнею вимірюваного об'єкту. При деформації пружини має місце зміна зусилля: різниця між найбільшим та найменшим значеннями — це максимальне коливання вимірю­вального зусилля.

Клас точності засобу вимірювання — це узагальнена його ха­рактеристика, визначена границями припустимих і додаткових похибок, а також іншими властивостями засобів вимірювання, що впливають на їх точність і визначаються стандартами на ок­ремі види засобів вимірювання. Клас точності, хоч і характери­зує сукупність метрологічних характеристик даного засобу вимі­рювання, однак не визначає однозначно точність вимірювань, оскільки остання залежить від методу вимірювання і умов їх ви­конання.

В країні ведеться державний реєстр засобів вимірювання. Робиться це з метою:

—формування раціональної номенклатури засобів вимірю­
вання і державних стандартних зразків, своєчасного освоєння
нових типів вимірювальної техніки та зняття з виробництва
застарілих засобів вимірювання;

— обліку засобів вимірювання і державних стандартних зраз­
ків затверджених типів та створення централізованих держав­
них фондів інформаційних даних про засоби вимірювання та
стандартні зразки, що допущені в виробництво і випуск в обіг;

— забезпечення зацікавлених підприємств і організацій, в то­
му числі національних органів метрологічної служби інших країн,
необхідною інформацією щодо фонду державного реєстру.

4.4.4. Похибки технічних вимірювань

Похибки вимірювань виникають внаслідок недосконалості методів і засобів вимірювання, впливу умов вимірювання і недо­сконалості органів чуття спостерігача, а також багатьох інших факторів, які дають сумарну похибку вимірювання. Всі ці фак­тори можна об'єднати в дві основні групи [22].

- 125 -


Випадкові похибки (в тому числі грубі похибки і промахи), що змінюються випадковим чином при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини; систематичні похибки, що залишаються постійними або закономірно змінюються при повторних вимі­рюваннях однієї і тієї ж величини. Розглянемо кожну з цих

похибок.

Випадкова похибка не може бути виключена з результатів вимірювання, але її вплив може бути зменшений за рахунок повторних вимірювань однієї величини і обробки експеримен­тальних даних.

Для оцінки можливої похибки вимірювань треба знати за­кономірність появи випадкових похибок. При значній кількості вимірювань їх значення, як правило, розподіляється по закону Гаусса: похибки вимірювань можуть приймати неперервний ряд значень; вірогідність (частота) появи похибок, рівних за зна­ченням і обернених за знаком, однакова; великі за абсолютним значенням похибки зустрічаються рідше, ніж малі; середня арифметична похибка наближається до нуля при збільшенні кількості вимірювань.

Грубі похибки та промахи виникають і з-за помилок або не­правильних дій виконавця (його психофізіологічного стану, не­правильного відліку, помилок запису або обчислень, неправиль­ного включення приладів і т. ін.), а також при короткочасних різних змінах умов проведення вимірювань (вібрації, надход­ження холодного повітря, поштовху приладу виконавцем і т. ін.). Якщо грубі похибки і промахи виявлені в процесі вимірювань, то результати вимірювань відкидають і проводять додаткове ви­мірювання. Слід, однак, враховувати, що непродумане відки­дання результатів, що різко відрізняються від інших, може при­звести до значного викривлення характеристик розсіювання ряду вимірювань, тому повторні вимірювання краще проводити не замість сумнівних, а як доповнення до них. Але найчастіше їх виявляють тільки при кінцевій обробці результатів вимірюван­ня за допомогою спеціальних критеріїв оцінки грубих похибок. Щоб запобігти грубим похибкам і промахам, практикують про­ведення паралельних обчислень, а інколи і аналізів двома ви­конавцями.

Систематичні похибки є певні функції невипадкових фак­торів, склад яких залежить від фізичних, конструктивних та технологічних особливостей засобів вимірювання, умов їх

використання, а також індивідуальних якостей спостерігача.

- 126 -


Складні детерміновані закономірності, яким підпорядко­вуються систематичні похибки, визначаються або при створенні засобів вимірювання та комплектації вимірювальної апаратури, або безпосередньо при підготовці вимірювального експерименту і в процесі його проведення.

4.4.5. Засоби вимірювання в техніці і їх вибір

При контролі якості матеріалів, півфабрикатів, комплектуючих виробів, технологічного процесу та готових виробів найчастіше використовуються такі засоби вимірювання [21,22].

Для вимірювання лінійних величин: лінійка вимірювальна ме­талева, мікрометр, штангенрейсмус, штангенциркуль, товщино­мір індикаторний, курвіметр, мікроскоп.

Для вимірювання кутових величин: кутомір з ноніусом, мікро­скоп.

Для вимірювання маси — ваги технічні та лабораторні.

Для вимірювання сили — розривні машини і динамометри різних конструкцій.

Для вимірювання тиску — манометри різних конструкцій.

Для вимірювання температури — термометри ртутні скляні лабораторні, термометри біметалеві, потенціометри автоматичні самозаписуючі і показуючі різних конструкцій, термопари, тер­мофарби.

Для вимірювання часу — секундоміри різних конструкцій, годинники пісочні настільні тощо.

Для вимірювання вологості повітря — гігрометри, гігрографи, психрометри різних конструкцій.

Для вимірювання швидкості переміщення повітря — анемо­метри різних конструкцій.

Для вимірювання електричних величин: амперметри, вольт­метри тощо.

Особливу групу засобів вимірювання складають еталони [22].

Еталон — це засіб вимірювання (або комплекс засобів ви­мірювання), що забезпечує відтворення і зберігання одиниці фі­зичної величини (або одну з цих функцій) з метою передачі роз­міру одиниці зразковим, а від них — робочим засобам вимірювань і затверджений як еталон згідно встановленого порядку.

Якщо еталон відтворює одиницю з самою високою в країні точністю, то він називається первинним. Первинні еталони основних одиниць відтворюють одиницю відповідно до ії визначення. Прикладом первинного еталону є комплекс засобів

- 127 -


вимірювань для відтворення метра в довжинах світлових хвиль випромінювання криптону-86.

Спеціальний еталон відтворює одиницю в особливих умовах, в яких пряма передача розміру одиниці від існуючих еталонів технічно неможлива з необхідною точністю (високий тиск, тем­пература і т. ін.)- Він заміняє в цих умовах первинний еталон.

Первинний або спеціальний еталон, офіційно затверджений як вихідний ддя країни, називається державним. Державні ета­лони затверджуються Держстандартом країни і на кожний з них розробляється державний стандарт.

В метрологічній практиці дуже поширені вторинні еталони, значення яких встановлюються за первинними еталонами. Вони створюються і затверджуються в тих випадках, коли це необ­хідно для організації повірочних робіт, для збереження і мен­шого зносу державного еталону. Як приклад вторинного еталону можна назвати еталон-копію одиниці маси кілограму в вигляді платино-іридійової ваги та робочий еталон кілограму, виготовле­ний із нержавіючої сталі.

За своїм метрологічним призначенням вторинні еталони поділяються на еталони-копії, еталони порівняння, еталони-свід-ки та робочі еталони.

Еталон-копія — це вторинний еталон, призначений для збе­реження одиниці й передачі її розміру робочим еталонам.

Еталон порівняння — це вторинний еталон, призначений для порівняння еталонів, які з тих чи інших причин не можуть бути безпосередньо порівняні один з одним.

Еталон-свідок — це вторинний еталон, призначений для пере­вірки збереження державного еталону, для заміни на випадок пошкодження або втрати. Еталон-свідок використовується лише тоді, коли державний еталон є невідтворним.

Робочий еталон — це вторинний еталон, призначений для збереження одиниці і передачі її розміру зразковим засобам вимірювання самої високої точності, а при необхідності — найбільш точним робочим шрам і вимірювальним приладам.

Вторинні еталони реалізуються у вигляді: комплексу засобів вимірювання, поодиноких еталонів, групових еталонів та еталон­них наборів.

Державні еталони зберігаються в метрологічних інститутах та інших органах державної метрологічної служби країни. З доз­волу Держстандарту допускається їх зберігання і використання в органах відомчої метрологічної служби.

Крім національних еталонів одиниць фізичних величин, іс­нують міжнародні еталони, що зберігаються в Міжнародному

- 128 -



бюро мір і ваг. Програмою діяльності Міжнародного бюро пе­редбачені систематичні міжнародні звірення національних еталонів найбільших метрологічних лабораторій різних країн з міжнародними еталонами і між собою.

При виборі засобів вимірювання враховуються їх метрологічні параметри, експлуатаційні фактори (організаційна форма конт­ролю, особливості конструкції і розміри виробів, продуктивність устаткування і т. ін.), а також економічні міркування. Важливе значення має правильний вибір допустимих похибок засобів ви­мірювання: недостатня точність засобів вимірювання призво­дить до зниження якості продукції і підвищення її собівартості, висока точність підвищує трудомісткість і вартість вимірювань і веде до збільшення затрат на виробництво.

Вибір засобів вимірювання проводиться у відповідності з дер­жавними стандартами, які встановлюють допустиму похибку ви­мірювань в залежності від граничних відхилень контрольова­ного параметра.

4.5. Діяльність метрологічної служби України по забезпеченню якості продукції

4.5.1. Метрологічна служба України

Метрологічна служба України — одна із ланок державного управління, основними завданнями якого є здійснення комплек­су заходів по метрологічному забезпеченню діяльності підпри­ємств та організацій, забезпечення діяльності підприємств та організацій, забезпечення єдності і метрологічної точності вимі­рів, підвищення ефективності виробництва і якості виготовленої продукції [3].

В залежності від функцій, які виконує метрологічна служба, її поділяють на державну і відомчу.

До державної служби відносять:

Держстандарт України, який здійснює керівництво діяль­ністю метрологічної служби країни та її координацію;

УкрНДІССІ, на який покладена:

— розробка науково-методичних, організаційних, техніко-
економічних і правових основ метрологічного забезпечення;

— прогнозування розвитку метрологічної служби і еталонної
бази країни;

— координація робіт по створенню сучасного повірочного об­
ладнання, рухомих і стаціонарних повірочних лабораторій на ос-

- 129 -


4 e ~=rr-z-;~rr-=•-

АаР 2 Глз^9 ьдоВ Г.Г., Райхмоя 3-Я. О квалиметрии.- М, Изд-во стан-

дартов, 1973.Гп .убев СМ Справочное пособие для работников

2 , ^-^^^І^. м, Изд-во стандартов. 1990. М ТГа1ев7с Основ, метролог й технические измерени, - М,

М ТсТ^ТЄ Е^ Физических величин й их размерност,- М, "ТБе^ерхаа С.Ф. Об основних направленнях развития систем стан-

=j="^™=:=-та 3rS=^=---=-


ДОДАТОК

Основні терміни з стандартизації, управління якістю і сертифікації

1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ

Стандартизація — діяльність з метою досягнення опти­мального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом вста­новлення положень для загального і багаторазового викори­стання щодо реально існуючих чи можливих завдань.

Міжнародна стандартизація — стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів всіх країн.

Регіональна стандартизація — стандартизація, участь в якій е відкритою для відповідних органів країн лише одного геогра­фічного або економічного регіону.

Національна стандартизація — стандартизація, яка прово­диться на рівні однієї конкретної держави.

Комплексна стандартизація — це стандартизація, при якій здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і вико­ристання системи взаємопов'язаних вимог як до самого об'єкту комплексної стандартизації в цілому, так і його основних еле­ментів з метою оптимального вирішення конкретної проблеми, Основним методом, за допомогою якого здійснюється систем­ний підхід до робіт з комплексної стандартизації, є розробка програм комплексної стандартизації.

Програма комплексної стандартизації — плановий документ, що містить перелік взаємопов'язаних робіт, терміни їх виконан­ня і склад виконавців.

Випереджувана стандартизація — це стандартизація, при якій встановлюються підвищені по відношенню до вже досяг­нутих на практиці норм і вимог до об'єктів стандартизації, які, згідно прогнозів, будуть оптимальними в майбутньому.

Державна система стандартизації — це система, яка визна­чає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Галузь стандартизації — сукупність взаємопов'язаних об'єк­тів стандартизації.

Об'єкт стандартизації — предмет (продукція, процес, послу­га), який підлягає стандартизації.

- 143 -


Нормативний документ — документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяль­ності або їх результатів.

Стандарт — нормативний документ, розроблений, як прави­ло, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним орга­ном, в якому встановлені для загального та багаторазового вико­ристання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристи­ки, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для до­сягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. Міжнароднії^ стандарт — стандарт, прийнятий міжнародною організацією з стандартизації.

Регіональний стандарт — стандарт, прийнятий регіональною міжнародною організацією з стандартизації.

Міждержавний стандарт (ГОСТ) — стандарт, прийнятий країнами СНД, що приєдналися до Угоди про проведення по­годженої політики в галузі стандартизації, метрології і серти­фікації, і який застосовується ними безпосередньо.

Наиіональнпп стандарт — стандарт, прийнятий національним органом з стандартизації однієї держави.

Комплекс (системо^ стандартів — сукупність взаємопов'яза­них стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюють взаємопогоджені вимоги до об'єктів стандартизації на підставі загальної мети.

Агрегатування — створення різноманітних об'єктів шляхом компоновки з обмеженої кількості стандартних елементів.

Сумісність — придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій, за заданих умов для виконання встановлених вимог.

Взаємозам (к н t ' cmf . — придатність одного виробу, процесу, по­слуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих самих вимог.

Уніфікація — вибір оптимальної кількості різновидів продук­ції, процесів, послуг, значень їх параметрів та розмірів.

Постачальнії^ — сторона, яка відповідає за продукцію, про­цес чи послугу і здатна продемонструвати свої можливості щодо забезпечення якості. Це визначення може поширюватись на ви­робників, оптовиків, імпортерів, монтажні організації, організа­ції, які надають послуги.

2. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦНЇ

,0 ^^^^^^^^^^

- 144 -


Управління якістю — такі напрямки діяльності функції загального управління, які визначають політику в галузі якості, мету і відповідальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, керування якістю, забез­печення якості та поліпшення якості в межах системи якості.

Керування якістю — методи та види діяльності оперативного характеру, які використовують для виконання вимог до якості.

Забезпечення якості — усі планові і систематично виконувані види діяльності в межах системи якості, що підтверджуються в разі потреби, і необхідні для створення достатньої впевненості в тому, що об'єкт буде виконувати вимоги якості.

Система якості — сукупність організаційної структури, мето­дик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Поліпшення якості — заходи, які здійснюються усюди в організації для підвищення ефективності та результативності діяльності і процесів з метою одержання користі як для органі­зації, так і для її споживачів.

Настанови з. якості — документ, в якому викладено політику в галузі якості і описано систему якості організації.

Програма якості — документ, в якому регламентовано конкретні заходи в галузі якості, ресурси і послідовність діяльності стосовно конкретної продукції, проекту чи контракту.

Політика в. галузі якості — основні напрямки і мета органі­зації в галузі якості, офіційно сформульовані вищим керів­ництвом.

Петля якості — концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних етапах життєвого циклу продукції або послуг від визначення потреб до оцінювання.

Перевірка якості (аудиті — систематичний і незалежний аналіз, який дозволяє визначити відповідність діяльності з якості і її наслідків запланованим заходам, а також ефективність від впровадження цих заходів та їх відповідність поставленій меті.

Показник якості — кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції, які складають ЇЇ якість і розглядаються стосовно певних умов її створення і споживання.

Одиничний (диферениійний) показник якості продутії — це показник, що відноситься тільки до однієї з її властивостей.

Комплексний показник якості продукції — це показник, що відноситься до кількох її властивостей.

Інтегральний показник якості продукції — це комплексний показник, що відображає відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або використання продукції до сумарних затрат на її створення і експлуатацію або використання.

- 145 -


3. СЕРТИФІКАЦІЯ

Сертифікація — процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.

Обов'язкова сертифікація — підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язковим вимогам стандарту.

Добровільна сертифікація — сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), про­давця або споживача продукції.

Система сертифікації — система, яка має власні правила, процедури і управління для проведення сертифікації відповід­ності. Вона може діяти на національному, регіональному і між­народному рівні.

Схема сертифікації — склад і послідовність дій третьої сторо­ни при проведенні сертифікації відповідності.

Відповідність — додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.

Третя сторона — особа або орган, які визнані незалежними від сторін, що приймають участь у розгляді певного питання.

Заява про відповідність — заява постачальника під його повну відповідальність про те, що продукція, процес, послуга відпові­дають конкретному стандарту або іншому нормативному до­кументу.

Посвідчення відповідності — дія випробувальної лабораторії третьої сторони, яка доводить, що конкретний випробуваний зразок відповідає конкретному стандарту або іншому норматив­ному документу.

Сертифікація відповідності — дія третьої сторони, яка дово­дить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що на­лежним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному

документу.

Сертифікат відповідності — документ, виданий у відповідно­сті до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпе­чується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Знак відповідності — захищений у встановленому порядку знак, який використовується або виданий у відповідності з правилами системи сертифікації і який вказує на те, що забез-

- 146 -


печується необхідна впевненість у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес, послуга відповідають кон­кретному стандарту або іншому нормативному документу.

Угода щодо визнання — угода, основана на прийнятті однією стороною результатів, поданих іншою стороною, які одержані шляхом використання одного або кількох функціональних еле­ментів, що встановлені системою сертифікації. Типовими прик­ладами таких угод є: угода щодо випробувань, угода щодо конт­ролю і угода щодо сертифікації. Вони можуть бути на націо­нальному, регіональному і міжнародному рівнях.

Акредитація випробувальних лабораторій — офіційне візнан-ня того, що випробувальна лабораторія має право здійснювати конкретні випробування чи конкретні типи випробувань. Цей термін може відображати визнання технічної компетенції і об'єктивності випробувальної лабораторії або тільки її технічної компетенції.

Система акредитації лабораторій — система, яка має власні правила,процедури і управління для здійснення акредитації ла­бораторій.

Акредитована лабораторія — випробувальна лабораторія, яка пройшла акредитацію.

Критерії акредитації — сукупність вимог, що використову­ються органом з акредитації, яким повинна відповідати лабора­торія для того, щоб бути акредитованою.

Атестація лабораторії — перевірка випробувальної лабора­торії з метою визначення її відповідності встановленим крите­ріям, необхідним для її акредитації.

Орган 2. сертифікації — орган, що проводить сертифікацію відповідності.

Атестація виробництва — офіційне підтвердження органом з сертифікації або іншим уповноваженим для цього органом наяв­ності необхідних і достатніх умов виробництва певної продукції, що забезпечують стабільність вимог до неї, які задані в норма­тивних документах і контролюються при сертифікації.

Інспекційний контроль — контроль за діяльністю акредитова­них органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а та­кож за сертифікованою продукцією і станом її виробництва.

Експерт-аудитор — особа, яка атестована на право проведен­ня одного або кількох видів робіт з сертифікації.

- 147-


— встановити одиничні показники якості, функцією яких є
вказаний узагальнений показник;

— встановити залежність одержаного ефекту від затрат на
зміну показників якості і обмеження на затрати або ефект;

— вирішити задачу знаходження оптимальних значень показ­
ників.

Цільова функція, яка характеризує залежність одержаного ефекту від затрат на зміну значень показників якості і обме­ження на затрати чи ефект визначаються на основі теоретич­ного аналізу, досвіду виробництва і експлуатації чи випробувань зразків за спеціально розробленими для цього методиками.

Оптимальні значення показників якості продукції при наяв­ності цільової функції і обмежень на затрати чи ефект установ­люються методами лінійного і нелінійного програмування, дина­мічного програмування, теорії ігор і статистичних рішень, теорії оптимального управління та іншими математичними методами, які викладені в спеціальній літературі.

4.3. Оцінка рівня якості продукції на етапах її роз­ роблення, виготовлення, експлуатації або споживання

Оцінка рівня якості продукції на етапі її розробки — це І

порівняння сукупності показників якості цієї продукції з І відповідною сукупністю показників базового зразка.

Базовим зразком називається реально досягнута сукупність значень показників якості продукції, що прийнята для порів­няння. Вона повинна характеризувати оптимальний рівень якості продукціії на деякий заданий період часу.

Від вибору базового зразка значно залежить результат оцінки рівня якості продукції і характер прийнятого рішення. Базовими зразками можуть бути:

— на стадії розробки — продукція, що відповідає реально
досяжним перспективним вимогам (перспективний зразок) або
запланована до освоєння продукція, показники якої відображені
в технічному завданні, технічному або робочому проектах;

— на стадії виготовлення продукції — продукція, яка ви­
пускається в країні чи за рубежем і показники якої в момент
оцінки відповідають самим високим вимогам і яка найбільш
ефективна в експлуатації чи споживанні, або державні і галузеві
стандарти, технічні умови, міжнародні і прогресивні зарубіжні
стандарти, що регламентують оптимальні значення показників
якості продукції.


В зв'язку з швидким прогресом техніки необхідно систе­матично переглядати базові зразки і оперативно доводити зна­чення показників їх якості до відома зацікавлених організацій і підприємств.

При оцінці рівня якості продукції використовують диферен-ційний, комплексний або змішаний методи.

Диферепційним називається метод, оснований на використан­ні одиничних показників якості продукції. При цьому роз­рахунок проводять для кожного показника за формулою: ;,

V''- • ,• '":''і: " '..'•'

І

ДЄ pj— значення і-го показника якості продукції, що
оцінюється; ,

Pjg— значення і-го базового показника.

При використанні цього методу можуть бути такі рішення:

— рівень якості продукції, що оцінюється, вищий або дорів­
нює рівню базового зразка, якщо всі значення відносних показ­
ників > 1;

— рівень якості продукції, що оцінюється, нижчий рівня ба­
зового зразка, якщо всі значення відносних показників < 1.

В тих випадках, коли частина значень відносних показників >1, а частина <1, необхідно використовувати комплексний або змі­шаний метод оцінки.

Якщо для продукції суттєво важливе значення має кожен по­казник, рівень її вважається нижчим за базовий, коли хоч один з відносних показників є <1.

Комплексний метод оцінки рівня якості продукції оснований на використанні узагальненого показника якості продукції. Узагальнений показник є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості продукції. Він може бути вира­жений:

— головним показником, який відображає основне призна­
чення продукції;

— інтегральним показником якості продукції; "'" -

— середньозваженим показником.

В усіх випадках, коли є необхідна інформація, визначають го­ловний показник і встановлюють функціональну залежність йо­го від вихідних показників.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:31:35 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:02:51 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Підручник

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150373)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru