Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Організація праці

Название: Організація праці
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Добавлен 11:58:04 18 июня 2005 Похожие работы
Просмотров: 683 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст.

Вступ.

Розділ І . Зміст і класифікація затрат робочого часу і

методи вивчення.

1.1. Класифікація затрат робочого часу виконавця.

1.2. Класифікація часу використання обладнання.

Розділ ІІ. Методи вивчення затрат робочого часу і часу

використання обладнання.

2.1. Методологія вивчення затрат робочого часу.

2.2. Метод безпосередніх замірів.

2.2.1. Хронометраж.

2.2.2. Фотохронометраж.

2.3. Метод моментних спостережень.

Розділ ІІІ. Проект заходів, спрямованих на усунення

непродуктивних затрат праці і витрат робочого

часу на промисловому підприємстві

(приклад – АТ “Ватра”).

3.1. Виявлення джерел росту продуктивності праці в результаті аналізу трудомісткості виготовлення виробів.

3.2. Організація робіт по встановленню нових, перегляду діючих і впровадженню технічно обгрунтованих норм праці.

3.3. Форми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

3.4. Дисципліна праці і її роль в організації трудових процесів.

Розділ І V . Планування робіт по вдосконаленню організації і

нормуванню праці.

Висновки.

Література.

Вступ.

Нормування праці – це наукова дисципліна, що має особливий зміст, сферу дослідження і свої методи вивчення явищ виробничої діяльності людини. Нормування праці – це економічна наука, пов’язана з іншими економічними, а також суспільними і біологічними науками. Тому метод і порядок встановлення норм праці, обгрунтування їх рівня грунтується на законах економіки, математики, фізики, хімії, організації виробництва, філософії, фізіології і психології. В більш загальному розумінні нормування праці – це встановлення конкретного виразу міри праці, тобто норми праці, які включають проектування трудового процесу і визначення його необхідної тривалості. Щодо норм висуваються наступні вимоги. Вони повинні бути:

1. Науково обгрунтовані;

2. Економічно обгрунтовані;

3. Фізіологічно обгрунтовані;

4. Соціально обгрунтовані;

5. Науково обгрунтовані.

Нормування праці відіграє важливу роль у економічній роботі промислового підприємства. Воно служить підгрунтям для складання технічно і економічно обгрунтованих планів, забезпечуючи їх напруженість і реальність реалізації. Норми праці виступають у ролі показників, за якими визначають економію праці, зростання одного з найважливіших показників економічної роботи підприємства – підвищення продуктивності праці.

Норми праці є технічною основою раціональної організації виробництва. Організувати працю на підприємстві – це перш за все правильно розставити людей, зайняті виконанням єдиного завдання. Для цього необхідно знати, скільки праці і якої якості потрібно для виконання тієї чи іншої операції або іншої частини виробничого процесу. Правильна організація праці передбачає в першу чергу встановлення кількості пропорцій між окремими видами праці з врахуванням їх якісних відмінностей. Це можливо при умові, якщо у розпорядженні підприємства є науково обгрунтовані норми праці на всі види виконуваних робіт. Розділення і кооперація праці мають велике значення при розвитку технічного процесу.

Між нормуванням і організацією праці існує тісний взаємозв’язок. Науково обгрунтовані норми розраховуються і впроваджуються, виходячи з найбільш раціональної організації праці в певних умовах. В той же час сама норма праці може бути використана для оцінки раціональності трудового процесу і вибору того чи іншого її варіанту.

В даній курсовій роботі запропоновано до огляду проект заходів, що спрямовані на усунення непродуктивних затрат праці і витрат робочого часу на промисловому підприємстві (на прикладі АТ “Ватра”). Виявлення резервів часу є необхідним процесом для встановлення темпів зростання продуктивності праці – одного із важливих показників раціональної організації праці і економічного розвитку підприємства.

Розділ І. Зміст і класифікація затрат робочого часу

і методи вивчення.

Щоб методи нормування праці в народному господарстві були єдині, необхідна єдина класифікація – розділення по категоріях – затрат робочого часу. Вона повинна слугувати основою для вивчення фактичних затрат робочого часу, співставлення і аналізу результатів спостережень з метою виявлення резервів підвищення продуктивності праці, визначення тривалості виконання елементів трудового процесу і встановлення норм.

Така класифікація застосована до всіх галузей народного господарства, розроблена НІІ праці держкомітету по праці. Науково обгрунтоване нормування повинно сприяти вдосконаленню організації праці і технологічних процесів на робочому місці, а також найбільш повному і економічному використанню обладнання. Розглянемо на основі методики НІІ праці класифікацію робочого часу виконавця і класифікацію часу використання обладнання.

1.1 Класифікація затрат робочого часу виконавця .

Під робочим часом розуміють встановлену тривалість робочої зміни. Робочий час ділиться на час роботи і на час перерв, або час нероботи.

Час роботи витрачається робітником на здійснення дій, пов’язаних з виконанням виробничих завдань. Він поділяється на час продуктивної роботи і час роботи, непередбаченим виконанням виробничого завдання.

Час виробничої роботи включає в себе час підготовчо-заключної роботи, оперативної роботи, обслуговування робочого місця.

Час підготовчо-заключної роботи витрачається робітником на підготовку до роботи, на першочергове ознайомлення з роботою і на виконання дій, пов’язаних з її закріпленням, отримання наряду, технічної документації, ознайомлення з кресленням, отримання інструктажу майстра, наладка верстату, встановлення і зняття приспосіблення, здача роботи і ін.

Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він повторюється не з кожною штукою виробу, а витрачається один раз на зміну або на партію виготовлюваних деталей і від розміру партії не залежить. Тому, коли тривалий час виконується одна і таж робота, наприклад у масовому виробництві виробів при обробці і переробці однієї і тієї ж сировини, підготовчо-заключний час в розрахунку на одиницю продукції буває незначним. В цих випадках при встановленні норм часу він, як правило, не враховується.

Партія – це визначена кількість однотипних деталей, що одночасно запускаються у виробництво, тобто обробляються з однієї наладки верстата.

Час оперативної роботи витрачається на здійснення основної мети операції і повторюється з кожною штукою виробу (обточування, свердління, штампування, обпилювання). В умовах виконання технологічних процесів обробки оперативний час складається з основного і допоміжного.

Протягом часу основної (технологічної) роботи здійснюється зміна форми, розмірів, зовнішнього виду, взаємного розміщення частин, структури і властивостей предмета праці, яка передбачена технологічним процесом. Прикладом основного часу маже бути час, що витрачається безпосередньо на різанні металів, на штампування, зварювання, збирання, закалювання, відпуск, плавлення, травлення, фарбування і т.п. Основний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним.

На протязі машинно-автоматичного основного часу зміна предмету праці здійснюється робочою частиною обладнання без безпосередньої участі робітника: наприклад, робота верстата автомата, зняття стружки на верстаті з автоматичною подачею.

На протязі машинно-ручного основного часу зміна предмета праці здійснюється робітником механізмом машини при прямій участі робітника: наприклад, зняття стружки на верстаті ручною подачею, свердління електродреллю.

На протязі виконання ручного основного часу зміна предмету праці здійснюється безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, ручна формовка, ручна ковка, обпилювання, фарбування виробу вручну, ручне збирання.

Час допоміжної роботи витрачається на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і повторюється або з кожним предметом праці, або через визначену їх кількість: наприклад, встановлення і зняття деталі з верстата або декількох деталей на оправку, управління верстатом (пуск і зупинка верстата, підвід інструменту, включення і виключення подачі), проміри деталі.

Допоміжний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним. Машинно-автоматичний допоміжний час витрачається при роботі на верстатах автоматах з автоматичним завантаженням деталі при механічному переміщенні частин верстата в вихідне положення. На протязі машинно-ручного допоміжного часу робота виконується робітником за участі механізму: наприклад, встановлення і зняття деталі за допомогою підйомного крану. На протязі ручного допоміжного часу робота виконується безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, встановлення деталі вручну, вимірювання деталей, переміщення частин деталей вручну.

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем і на підтримку його в робочому стані на протязі зміни.

Час обслуговування робочого місця і технологічних процесів обробки поділяється на час технологічного і організаційного обслуговування робочого місця.

Час технологічного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем при виконанні основної роботи: наприклад, час на заміну інструменту, що затупився, на регулювання і підналадку верстату в процесі роботи, на правку інструменту, змітання стружки в процесі роботи.

Час організаційного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем на протязі всієї робочої зміни, але переважно на початку і в кінці робочого дня: наприклад, час розкладання і збирання інструменту на початку і в кінці зміни, на чистку і змащування верстату, на огляд обладнання.

Часом роботи, не передбаченим виконанням виробничого завдання, рахується час виконання випадкових і невиробничих робіт, тобто непередбачених виробничим завданням, але викликаних виробничою необхідністю: наприклад, розмотування розбракованих бобін на мотальних машинах або зняття з заготовки зайвого припуску при механічній обробці і т.д.

Час перерв (час нероботи) – це період, на протязі якого робітник з різних причин не бере участі у роботі. Він поділяється на час регламентованих перерв, тобто перерв, які передбачені правилами внутрішнього порядку і існуючим законодавством, що регулює працю і відпочинок працюючих (час перерв на відпочинок і особисті потреби, виробничу гімнастику, час перерв). Враховуються також перерви, встановлені технологією і організацією виробництва: наприклад, технологічні перерви між стадіями фарбування і сушіння при багатослойовому покритті деталі барвниками; для провітрювання забоїв у шахті, перерви в роботі монтажників при підйомі блоку краном і т.д.

Тривалість перерв на регламентований відпочинок встановлюється в залежності від факторів, що враховують втомлюваність працівника: його фізичних зусиль, темпу роботи, забрудненості, вологості і температури повітря, шуму, вібрацій, теплових випромінювань і ін.

До часу нерегламентованих (усувних) перерв відносяться різні простої з технічних (ламання механізмів, відсутність різного виду енергії) і з організаційних причин (несвоєчасна подача матеріалу, інструменту, відсутність роботи), а також перерви, викликані порушенням трудової дисципліни робітником.

Затрати робочого часу виконавця можуть бути нормовані, ті, що включаються в склад норми часу, і ненормовані, які не включаються до складу норм часу. До нормованих належать затрати підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, а також затрати часу на регламентовані перерви. Всі інші затрати робочого часу виконавця вважаються втратами, усунення яких забезпечує підвищення продуктивності праці.

1.2.Класифікація часу використання обладнання .

Час використання обладнання поділяється на час роботи і час перерв в роботі обладнання.

Час роботи обладнання, на протязі якого обладнання працює, поділяючись на час роботи обладнання по виконанню виробничого завдання, або оперативний час, і час роботи обладнання, непередбачений виконанням виробничого завдання.

Час роботи по виконанню виробничого завдання включає весь час, на протязі якого обладнання знаходиться в робочому стані і предмет праці обробляється (переробляється), а також здійснюються допоміжні дії, необхідні для виконання основної роботи. Він поділяється на основний і допоміжний час.

На протязі основного часу здійснюється процес обробки (переробки) предмета праці і автоматичний ввід його в обробку: наприклад, час обробки поверхні деталі на металорізальних верстатах.

Основний час обладнання буває машинним (апаратурним), коли робітник спостерігає і регулює роботу обладнання (наприклад, робота на верстатах з автоматичною подачею), і машинно-ручним, коли поряд з машинною роботою необхідна ручна праця (наприклад, робота на верстатах з ручною подачею).

Допоміжний час включає час на дії, необхідні для виконання основної роботи і неперекривні машинним часом: наприклад, час встановлення деталі на верстаті, час завантаження апаратів перервної дії і ін.

Оперативний час – основний і допоміжний – поділяється крім того на машинно-вільний (МВ), апаратурно-вільний (АВ) і час роботи обладнання за участю робітника – час зайнятості робітника (З).

До часу роботи обладнання, не передбаченому виконанням виробничого завдання, належить час виконання невиробничої і випадкової роботи. Час непродуктивної роботи обладнання включає час роботи обладнання, яке не збільшує об’єм і не покращує якість продукції: наприклад, час роботи обладнання по виготовленню продукції, забракованої при її прийомі. Час випадкової роботи обладнання включає час на виготовлення продукції, непередбаченої виробничим завданням, але виготовлення якої є виробничою необхідністю.

Час перерв в роботі обладнання – час його бездіяльності – ділиться на час регламентованих і нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв включає час на такі перерви: пов’язані з підготовкою до роботи і з обслуговуванням робочого місця (виконання підготовчо-заключних робіт і робіт по організаційно-технічному обслуговуванню); передбачувані технологією і організацією виробничого процесу (ремонт механізмів за графіком, неусувні технологічні перерви, в тому числі при багатоверстатному обслуговуванню через співпадання часу зайнятості робітника на одному верстаті з необхідністю обслужити інші і т.д.); відпочинок і особисті потреби працівника.

Час нерегламентованих перерв ділиться на час перерв внаслідок порушень нормального протікання виробничого процесу (бездіяльність обладнання в зв’язку з відсутністю енергії, палива, сировини; позапланові ремонти обладнання через його несправність і т.д.) і на час перерв, викликаних порушенням трудової дисципліни робітником (запізнення, відлучення в процесі роботи, передчасне залишення робочих місць і т.д.).

Час використання обладнання, як і затрати робочого часу виконавця, поділяють на нормований і ненормований. До нормованого часу роботи обладнання належить час роботи по виконанню виробничого завдання і час регламентованих перерв. До ненормованого часу належить час невиробничої і випадкової роботи і час нерегламентованих перерв.

В доповнення до розробленої класифікації затрат робочого часу і часу використання обладнання ННІ праці рекомендуються умовні позначення, які застосовуються в основному для індексації затрат часу при різних дослідженнях.

Таблиця 1.

Назва груп і категорій затрат

робочого часу.

Умовні позначення.

-Час на виконання виробничого завдання

-Підготовчо-заключний час

-Оперативний час

-Основний час

-Допоміжний час

-Час обслуговування робочого місця

-Час організаційного обслуговування

-Час технічного обслуговування

-Час роботи непередбаченої виконанням виробничого завдання

-Час випадкової роботи

-Час невиробничої роботи

-Час перерв у роботі

-Час регламентованих перерв

-Час на відпочинок і особисті потреби

-Час перерв встановлених технологією і організацією виробничого процесу

-Час нерегламентованих перерв

-Час перерв викликаних порушенням трудової дисципліни

-Час перерв викликаних порушенням нормального протікання виробничого процесу

-Машинний час

-Манинно-вільний час

-Апаратурно-вільний час

-Час зайнятості робітника на обслуговуванні обладнання

-Активне спостереження

-Час пасивного спостереження за роботою обладнання

ЧВЗ

ПЗ

ОЧ

О

Д

ОМ

Орг

Тех

ЧНЗ

ЧВР

ЧНР

П

ПР

ВОП

ПТ

ПН

ППД

ППП

М

МВ

АВ

З

А

ЧСП

Розділ ІІ . Методи вивчення затрат робочого часу і

часу використання обладнання.

Розглянемо способи вивчення затрат робочого часу згідно викладеної класифікації. Результати такого вивчення дозволяють визначити рівень раціональності використання робочого часу, отримати вихідні дані, на основі яких розробляються нормативи і встановлюються норми робочого часу.

Розрізняють наступні основні способи вивчення затрат робочого часу: фотографія робочого часу, хронометраж, фотохронометраж. Така робота проводиться методами безпосередніх замірів і моментних спостережень.

2.1. Методологія вивчення затрат робочого часу.

Методом безпосередніх замірів фіксується повністю час на виконання операцій або їх елементів, зміни чи її частини. В результаті можна отримати дані про фактичні затрати робочого часу за весь період вивчення, а також найбільш повно дослідити процес праці і використання обладнання.

Однак проведення спостережень і обробка отриманих даних досить трудомісткі, і тому один спостерігач може вивчити затрати часу одного робітника або одночасно невеликої групи робітників.

Методом моментних спостережень, який фундується на теорії ймовірності, фіксується не час, а число моментів тих чи інших категорій затрат часу спостережуваних виконавців або обладнання. Цей метод широко застосовується при вивченні великої кількості робочих місць, коли достатньо знати середні затрати часу і не потрібна детальна структура цих затрат.

На відміну від безпосередніх замірів моментними спостереженнями можна одночасно охопити велику кількість працюючих або обладнання, зокрема провести масову фотографію робочого часу. Невелика трудомісткість методу взагалі і простота проведення спостережень зокрема дозволяють залучати до досліджень не тільки спеціалістів, але й всіх спеціалістів підприємства.

Для вимірювання затрат часу застосовуються годинник, секундоміри, хроноскопи, кіноапаратура. Крім того за останні роки успішно використовуються напівавтоматичні пристрої для фотографій (включаючи моментні спостереження) і хронометражу. Напівавтоматичні пристрої дають можливість вести спостереження за кожним елементом затрат праці без спостережного листа. Вони показують сумарні затрати часу (за час проведення спостережень) по кожному елементу окремо. До таких пристроїв належать, наприклад, сумуючі, пишучі і багатоциферблатні цифрові пристрої. Ці пристрої мають декілька кнопок або клавіш. Кожному елементу затрат присвоюється номер кнопки або клавіші пристою. При натиску на клавішу пристрій включається і починає фіксувати тривалість виконання даного елементу. По закінчені виконання роботи спостерігач натискує на клавішу, яка відповідає наступному елементу, в результаті чого відлік часу по першому елементу припиняється, але починається по наступному. Пристрій дозволяє вести одночасно відлік часу по декількох елементах. Якщо даний елемент роботи повторюється декілька разів, повторним натиском на клавішу відлік часу відновлюється без спрацювання отриманих раніше результатів. В результаті сумуються затрати часу по даному елементу роботи.

При проведені моментних спостережень без спостережного листа застосовується лічильник кількості моментів.

Якщо необхідно знати тривалість виконання окремих елементів операцій в кожному замірі, наприклад, при хронометражі, застосовують друкуючі пристрої. Поточний час і тривалість елемента в цьому випадку фіксуються на паперовій стрічці, яка пересувається автоматично. На цій же стрічці друкується код елементу.

Є також пристрої для географічної реєстрації, які записують на стрічці тривалість кожного елементу затрат часу у вигляді ліній в певному масштабі.

Незалежно від виду спостереження проведення кожного з них складається з наступних етапів: підготовка до спостереження; його проведення; обробка даних; аналіз результатів і підготовка пропозицій по вдосконаленню організації праці.

При проведенні хронометражних спостережень слід враховувати ту обставину, що норми і нормативи розраховуються виходячи з передових прийомів і методів праці, але норма повинна передбачати середню інтенсивність праці робітника, який оволодів передовими прийомами і методами праці і виконує встановлене нормоване завдання. Тому спостереження слід проводити за робітниками відповідної кваліфікації, які мають приблизно середній процент виконання норм по даній роботі (виду робіт), розрахований без врахування робітників, що не виконують норму.

2.2. Метод безпосередніх замірів.

2.2.1. Фотографія робочого часу.

Фотографія робочого часу – це метод спостереження і замірів всіх без виключення затрат часу на робочому місці на протязі всього періоду спостереження в порядку послідовності виконання цих затрат.

Якщо фотографія робочого часу проводиться на протязі всієї зміни, вона носить назву фотографії робочого дня. Фотографія робочого часу проводиться з метою: виявити витрати робочого часу, встановити їх причини і розробити організаційно-технічні міроприємства по їх усуненню; отримати і накопичити вихідні дані для розробки нормативів часу на обслуговування робочого місця, підготовчо-заключного часу, на регламентований відпочинок і природні потреби.

Крім цього фотографії робочого часу можуть бути використані для визначення таких показників кількості одиниць обладнання, яке може обслужити один робітник; кількості робітників, необхідних для обслуговування окремих видів обладнання; степеня використання обладнання в часі і ін.

В залежності від цільового призначення фотографії розрізняють наступні основні її види: індивідуальна фотографія і її різновидність – самофотографія; групова фотографія; бригадна фотографія; фотографія робочого часу багатоверстатника; цільова фотографія.

При індивідуальній фотографії робочого часу об’єктом спостережень є затрати часу одного робітника, що працює на одному робочому місці. Індивідуальна фотограція робочого часу проводиться в тих випадках, коли необхідно детально визначити всі затрати часу на конкретному робочому місці на протязі зміни.

При груповій фотографії робочого часу спостерігач проводить одночасно заміри затрат часу групи робітників (до 10чол.), що працюють на декількох робочих місцях. Така фотографія доцільна при визначанні процента завантаженості робітників і втрат не на одному робочому місці, а на певній ділянці цеху.

Бригадна фотографія являє собою спостереження і заміри робочого часу, що витрачається кожною ділянкою бригади зайнятою виконанням спільної роботи. Цей вид досліджень застосовується в тих випадках, коли робота, що вивчається виконується бригадою, що працює на одному місці і по одному наряду. Основна мета бригадної фотографії заключається у встановленні оптимального складу бригади по кваліфікації і кількості, а також правильного розділення праці і раціональної її організації.

Фотографія робочого часу багатоверстатника передбачає спостереження і заміри затрат часу одного робітника, що обслуговує декілька верстатів (агрегатів). Вона проводиться з метою встановлення оптимальної кількості верстатів, що обслуговуються одним робітником.

Процес проведення цільової фотографії робочого часу проводиться зі строгим цільовим призначенням, наприклад, при визначенні затрат підготовчо-заключного часу, затрат часу на організаційне обслуговування робочого місця, на природні потреби.

Процес проведення любого виду фотографії робочого часу незалежно від способу спостереження, складається з трьох основних етапів: підготовка до проведення фотографії робочого часу; безпосереднє фотографування; обробка отриманих результатів, їх аналіз і висновки.

Розглянемо процес проведення індивідуальної фотографії робочого часу. Підготовка до проведення фотографії передбачає ознайомлення з робочим місцем, його організації і обслуговуванням а також з змістом роботи, котра буде на ньому виконуватися. Результати ознайомлення відмічаються в спостережному листі. В листі записуються також деякі дані про робітника: прізвище, табельний номер, спеціальність, стаж і тарифний розряд і т.п. Крім того в описовій частині листа вказуються цех, ділянка, дата, початок і кінець спостереження, прізвище спостерігача, форми обслуговування робочого місця.

Робітник повинен бути попереджений завчасно про проведення спостереження і його цілях. Спостерігач повинен з’явитися на робочому місці за декілька хвилин до початку зміни із спостережним листом і годинником.

Безпосереднє фотографування заключається в спостереженні і запису того, що відбувається на робочому місці на протязі спостережуваного періоду.

В момент початку зміни спостерігач відмічає в листі як початок спостереження, проставляє час, а потім веде послідовний запис всіх дій робочого обладнання на протязі зміни, вказуючи час по кожному виду затрат і відмічає кінець спостереження. Час, з точністю до хвилини зміряється, як правило, звичайним годинником.

Фіксація результатів спостереження ведеться безперервно по поточному часу, тобто відмічається початок і закінчення елементів роботи. Початком кожного елементу слід рахувати закінчення суміжного з ним попереднього. Як правило, основний і допоміжний час не є безпосереднім об’єктом вивчення при проведенні фотографії робочого часу, і тому вони заміряються сумарно як оперативний час. Запис замірів часу ведеться в реєстраційній частині спостережного листа.

Останнім етапом фотографій робочого часу є обробка і аналіз даних, отриманих в результаті спостереження. Спочатку визначається тривалість кожного елементу робочого часу шляхом вираховування з поточного часу, записаного проти даної затрати, зафіксованого проти суміжної попередньої затрати. Запис проводиться у відповідальній графі реєстраційної частини спостережного листа.

Після визначеності тривалості затрат робочого часу відбувається їх індексація, яка слугує основою для об’єднання одноіменних затрат. Для цього кожному елементу затрат присвоюється умовне позначення – індекс. Індексація може бути буквинною і цифровою. Потім групуються і сумуються тривалості затрат, що мають однакові індекси і результати вносяться у зведення одноіменних затрат робочого часу, розміщеного на останній сторінці спостережного листа.

На далі визначається питома вага або процент кожного виду затрат в загальному балансі робочого часу до загального часу спостереження. На основі зведенні одноіменних затрат, а також нормативних даних складається фактичний і проектний баланс робочого часу. На основі фактичного балансу робочого часу робляться висновки про його використання, що встановлюють процент оперативного часу, втрат часу з організаційно-технічних причин, втрат часу з причин, що залежить від робітника і ін. Потім, вираховуючи із фактичних затрат робочого часу нормативні, визначаємо можливу економію робочого часу. При цьому необхідний контроль. Фактичний оперативний час в сумі з можливою економією робочого часу завжди рівний проектному оперативному часу:

Розрахована економія робочого часу дозволяє визначити можливий ріст продуктивності праці при усуненні втрат робочого часу за формулою:

, або

Аналіз проведених спостережень повинен супроводжуватися розробкою плану організаційно-технічних міроприємств, спрямованих на усунення втрат робочого часу з тих чи інших причин. Для цього в карті фотографій робочого часу передбачений відповідний розділ, в який вносяться запропоновані організаційно-технічні міроприємства.

Різновидом індивідуальної фотографії робочого часу є самофотографія, основна мета якої – залучити широкі маси робітників до виявлення втрат робочого часу і до розробки пропозицій по їх усуненню. Це запис лише втрат робочого часу і їх причин з вказанням тривалості.

Сомофотографію проводить робітник, проставляючи у відповідній стрічці спеціального бланку, в якому віддруковані можливі причини втрат робочого часу, тривалість кожної втрати в хвилинах. Відлік часу при самофотографуванні проводиться способом окремих замірів, тобто по кожному елементу затрат часу проставляється його тривалість у хвилинах.

На зворотній стороні бланку робітник записує пропозиції, які він рахує необхідним провести в життя для усунення виявлених втрат. Після цього бланк здається нормувальнику для обробки, аналізу і висновків.

Групова фотографія робочого часу в зв’язку з проведенням спостережень одночасно за декількома робітниками має деякі особливості. Так як об’єктом спостереження тут слугує декілька робочих місць, спостерігач не може фіксувати затрати робочого часу таким же безперервним способом, як при проведенні індивідуальної фотографії. В цьому випадку при запису користуються умовними позначеннями – індексами, кількість яких повинна бути доступною для запам’ятовування. Можна використовувати, наприклад, індекси, котрі застосовувались при обробці індивідуальної фотографії робочого часу.

Фіксація затрат часу проводиться через попередньо встановлені проміжки часу (1-3хв.), на протязі якого спостерігач оглядає те, що відбувається на робочих місцях і записує в спостережний лист за допомогою прийнятих індексів вміст затрат.

Через встановлений проміжок часу спостерігач повертається до спостережень за першим робітником, робить помітку в бланку і так по кожному наступному робітнику. Прийнята черговість повинна строго дотримуватись. Для запису спостережень умовними позначеннями служить спеціальний бланк (таблиця 2).

Таблиця 2 – Спостережний лист групової фотографії

робочого часу.

Періодичний запис часу.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Помі-тки

Індекси затрат робочого часу

Початок спос-

тереження,

год. хв.

7.00

7.02

7.04

7.06

7.08

7.10

7.12

7.14

7.16

7.18

7.20

І так далі до кінця робочої зміни

Кінець спос-

тереження.

Обробка фотографії починається з складання одноіменних затрат на бланку, в якому записані всі індекси і номери робочих місць. При цьому визначається кількість одноіменних індексів по кожному робочому місцю і множиться на інтервал часу, через котрий проводилося спостереження (1-3хв.). Знайдений результат (сумарна тривалість по даній затраті робочого часу) записується проти потрібного індексу в графі, що відповідає робочому місцю. Таким чином отримують зведення затрат часу по окремим робочим місцям, а потім по всій ділянці. Після цього визначається процентний вміст кожного виду затрат до загальної суми, прийнятої за 100%.

В порівнянні з індивідуальною групова фотографія дає меншу точність, але дозволяє отримати досить повне уявлення про використання робочого часу на ділянці. Висновки по даних зведення одноіменних затрат групової фотографії визначаються тим же колом питань, що й при індивідуальній фотографії: характеристикою використання робочого часу, процентом можливого підвищення продуктивності праці, планом організаційно-технічних міроприємств, що передбачають максимальне ущільнення робочого дня.

При проведенні бригадної фотографії в спостережному листі в графі “Що спостерігалось” записуються затрати часу учасників бригади в тій послідовності, в якій вони протікають. В момент закінчення того чи іншого етапу робіт в графі, відведеній для кожного робітника, проставляється поточний час. Зведення одноіменних затрат робочого часу складається по кожному робітнику окремо. Обробка даних проводиться так, як і при індивідуальній фотографії. В випадку проведення фотографії робочого часу багатоверстатника 'об’єктом спостереження є не тільки затрати часу робітника, але й використання в часі кожного верстата. При замірах окремих затрат часу в спостережному листі вказується до якого верстату належить дана затрата. Запис ведеться по поточному часу закінчення кожної категорії затрат робочого часу по окремих верстатах. З цією метою в реєстраційній частині спостережного листа передбачена спеціальна графа для кожного верстата.

При обробці даних спостереження складається зведення одноіменних затрат часу робітника, часу роботи і простоїв кожного верстата з вказанням причин.

Обробка отриманих даних проводиться так, як при індивідуальній фотографії робочого часу. Крім балансу робочого часу багатоверстатника складається також баланс робочого часу обслуговуваних ним верстатів, що дає можливість не тільки зробити висновки про використання робочого часу робітником, але й визначити ступінь використання обладнання в часі і накреслити організаційно-технічні міроприємства, спрямовані на підвищення продуктивності праці робітника і усунення витрат часу в роботі обладнання.

Цільова фотографія робочого часу проводиться так, як і індивідуальна, з тією лише різницею, що вона може охопити проміжок часу більше або менше зміни в залежності, які цілі ставляться при її проведенні.

2.2.2. Хронометраж.

Хронометраж – метод спостереження і замірів безпосередньо на робочому місці затрат оперативного часу на багаторазово повторюваних операціях. Якщо при індивідуальній фотографії робочого часу передбачується спостереження всіх без виключення затрат робочого часу на протязі, як правило, зміни, то при хронометражі об’єктом вивчення є лише основний і допоміжний, тобто оперативний час.

Хронометражем досягаються наступні основні цілі: накопичення даних про тривалість окремих елементів оперативного часу, що приймаються при розрахунку технічно обгрунтованих норм, зокрема на основі таких даних побудовані нормативи допоміжного часу, основного ручного, основного машинно-ручного і ін.; встановлення технічних норм часу на операції, що не підлягають нормуванню розрахунковим методом; наприклад, на збірних, монтажних, слюсарних роботах; вивчення прийомів і методів роботи кращих робітників з метою широкого поширення їх виробничого досвіду; з метою синхронізації часу на виконання окремих операції в поточному виробництві. Об’єктом хронометражу, як правило, є виробнича операція.

Хронометраж проводиться з допомогою різноманітних вимірювальних пристроїв – секундомірів і хронометрів, хронографів і спеціальної фото- і кіноапаратури. Техніка його проведення складається з наступних основних етапів: підготовка до хронометражу; безпосереднє спостереження і заміри часу; обробка отриманих даних, їх аналіз і висновки. В процесі підготовки спостерігач повинен попередньо повідомити робітника про проведення спостережень і пояснити їх. Окрім цього спостерігач ознайомлюється з обладнанням, організацією і обслуговуванням робочого місця, на котрому буде виконуватись операція, що вивчається. Виконання операції доручається робітнику відповідної кваліфікації і з середньою продуктивністю праці, якщо хронометраж не ставить цілі вивчення і поширення методів роботи передовиків виробництва. Перед початком хронометражу необхідно організувати роботу таким чином, щоб робітник був забезпечений всім необхідним і його робоче місце було в порядку.

На лицьовій стороні спостережного листа фіксується назва цеху, ділянки, тип і інвентарний номер обладнання, назва досліджуваної операції, вказується прізвищу робітника, його табельний номер, спеціальність, стаж роботи по даній спеціальності і загальний стаж, тарифний розряд, середній процент виконання норм та інші дані.

Досліджувану виробничу операцію розчленовують на складові її елементи, тобто на окремі прийоми і невеликі технологічні комплекси прийомів, по яких будуть проводитися спостереження і заміри часу. Елементи операції записуються в реєстраційній частині спостережного листа.

При розчленування операції на елементи для забезпечення точності замірів визначається границі, що відокремлюють їх один від одного. З цією метою встановлюють так звані фіксажні точки, під якими приймаються чіткі зовнішні ознаки, що дають можливість робити висновок про початок і закінчення того чи іншого прийому операції. Наприклад, по відношенню до комплексу прийомів “взяти деталь, встановити і закріпити в патроні” фіксажною точкою, що визначає початок цього прийому, буде слугувати момент дотику руки робітника до деталі, а фіксажною точкою, що визначає закінчення комплексу прийомів, буде служити момент відриву руки робітника від ключа, котрим проводилось закріплення деталі у патроні верстату. Фіксажні точки кожного прийому записуються у відповідній графі спостережного листа. Якщо хронометраж проводиться по поточному часу, може вказуватися лише кінцева фіксажна точка відповідного елементу операції, оскільки вона одночасно визначає початок наступного елементу.

Кількість замірів, яку необхідно провести при хронометражі, залежить від ряду факторів, в основному від типу виробництва і тривалості досліджуваної операції, окремих елементів. Чим операція коротша, тим більша кількість спостережень необхідна для отримання достовірної тривалості окремих її елементів. В масовому виробництві потрібна більша кількість спостережень, ніж в серійному, так як дані про середню тривалість елементів операції повинні характеризуватися високою точністю. В практичній роботі необхідну кількість замірів можна визначити за таблицею 3.

Таблиця 3 – Кількість замірів при одному

хронометражному спостереженні.

Характер роботи і степінь участі в ній робітника. Тривалість елементу роботи, с
До 15.0 Від 15.0 до 60.0 Понад 60.0

Машинна

Машинно-ручна

Ручна

8-10

22-26

37-42

8-10

18-21

26-30

5-9

14-18

21-26

На другому етапі хронометражу проводяться спостереження і заміри тривалості окремих елементів досліджуваної операції двома способами: заміри (відліки) по поточному часу, тобто неперервним способом, – суцільний хронометраж; окремі заміри затрат часу – вибірковий хронометраж. Для запису замірів слугує хронометражний лист або хронокарта.

Спосіб замірів по поточному часу полягає в тому, що в момент початку першого прийому (або комплексів прийомів) досліджуваної операції обидві стрілки двохстрілочного секундоміра пускаються в хід. В момент закінчення кожного прийому (або їх комплексу) допоміжна стрілка зупиняється, по ній проводиться відлік часу, який описується в спостережному листі в стрічці відповідного елементу операцій в графі, що позначена буквою “П” (поточний час). Головно стрілка секундоміра продовжує вести безперервний відлік часу. Після запису показів допоміжної стрілки вона знову пускається в хід, ривком досягає ту, що йде, і вони разом продовжують відлік часу. В потрібний момент допоміжна стрілка знову зупиняється, спостерігач знімає показники часу, і так продовжується на протязі всього періоду спостереження, тобто до тих пір, поки не буде проведено необхідну кількість замірів (спостережень) по всіх елементах операції, що вивчається. При такому способі замірів затрати часу на хронометруванні значно менші, ніж при проведенні окремих замірів.

При роботі з однострілочним секундоміром зняття показів проводиться без зупинки стрілки, тобто на ходу, що вимагає навику і не забезпечує такої високої точності, як спостереження з допомогою двохстрілочного секундоміра.

Спосіб окремих замірів, або вибірковий, заключається в тому, що в момент початку прийому (або комплексу прийомів) операції стрілка секундоміра пускається в хід. В момент закінчення прийому операції секундомір зупиняють, проводиться відлік часу за показами стрілки, і результат записується в спостережному листі в стрічці відповідного прийому операції в графі “П”. Цей час показує тривалість замірюваного прийому (або комплексу прийомів) операції.

Після запису стрілка секундоміра повертається в вихідне положення. З початком наступного прийому досліджуваної операції спостерігач повторює всі дії в тому ж порядку.

Цей спосіб менш зручний, так як спостерігач не має можливості зразу почати замір другого прийому операції, в кращому випадку він може почати замір третього прийому, тобто спостерігач витрачає в два-три рази більше часу, ніж при неперервному способі. Тому спосіб окремих замірів затрат часу застосовується переважно в тих випадках, коли необхідно визначити тривалість окремо вибраних прийомів операції.

По закінченню спостережень підходять до третього етапу хронометрування – обробки отриманих даних, їх аналізу і складанню висновків. Обробка спостережень, якщо хронометраж проводився способом заміру по поточному часу, заключається перш за все у визначені тривалості окремих елементів операції. Тривалість кожного прийому розраховується вирахуванням із поточного часу, записаного проти даного елементу, поточного часу, зафіксованого проти суміжного попереднього етапу.

Тривалості по кожному елементу операції складають хронометражний ряд. Кількість рядів дорівнює кількості прийомів і комплексів, на які розчленована досліджувана операція, а кількість замірів в хроноряді – числу спостережень. Застосовуючи спосіб окремих замірів часу, хронометражні ряди отримують зразу ж на другому етапі роботи. Потім проводять їх аналіз, тобто визначають коливання в тривалостях, виявляють причини відхилень і виключають ті тривалості, які відмічені в спостережному листі як дефектні або якщо їх дефектність виявлена в процесі аналізу. Ступінь стійкості кожного хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості:

,

де Тмахmin – найбільша і найменша тривалість прийому операції в ряді.

Нормативні коефіцієнти стійкості (таблиця 4) встановлені на основі багаторазових спостережень при різних типах виробництва. Цей коефіцієнт розраховується границею допустимого розсіювання замірів хроноряду.

Таблиця 4 – Нормативні коефіцієнти стійкості.

Тип виробництва на даному робочому місці. Тривалість елемента роботи, що вивчається. Нормативний коефіцієнт стійкості хронометражного ряду при різних видах робіт.
Машин-на Машин-но-ручна При спос-тереженні за роботою обладнання Робота вручну.

Масове

До 10

Понад 10

1,2

1,1

1,5

1,2

1,5

1,3

2,0

1,5

Крупносерійне

До 10

Понад 10

1,2

1,1

1,6

1,3

1,8

1,5

2,3

1,7

Серійне

До 10

Понад 10

1,2

1,1

2,0

1,6

2,0

1,8

2,5

2,3

Мілкосерійне і одиничне, не залежить від тривалості.

1,2

2,0

2,5

3,0

Тривалості всіх замірів ряду, визнаних придатними, сумуються і записуються у графу “Сума тривалостей”. Потім визначають середню тривалість прийому як середню арифметичну, розділяючи суми тривалостей по всім замірам (спостереженням) ряду на число цих замірів, не рахуючи виключених. Знайдена середня арифметична приймається як нормальна тривалість даного прийому або комплексу прийомів операції і записується в відповідну графу хронометражної карти.

Сума середніх тривалостей всіх прийомів операцій складає нормальну тривалість виконання операцій в цілому.

2.2.3. Фотохронометраж.

Фотохронометраж – це спосіб сумісного проведення фото- і хронометричних спостережень, застосовується, як правило, в мілкосерійному і індивідуальному виробництві, на роботах, які регулярно повторюються на протязі місяця, року, але чергування прийомів має довільний характер. В основному це стосується робіт, що виконуються в добувних галузях – лісозаготівельній і т.п. В даному випадку фіксуються всі затрати робочого часу на протязі зміни, а в ході вивчення проводиться хронометраж окремих робіт з розчленуванням їх на елементи. Таке поєднання хронометражу і фотографії робочого часу дозволяє встановити повторюваність окремих робіт, питому вагу підготовчих робіт в балансі робочого дня, використання робочого часу, структуру оперативного часу, найбільш ефективні прийоми праці. При фотохронометражі застосовуються суцільні (неперервні) і вибіркові заміри. Об’єктом спостереження є робота одного робітника, бригади або робітника-багатоверстатника. Вимірювання робочого часу проводять різними приладами і пристроями, наприклад, секундомірами.

Найбільш точні і суб’єктивні результати отримуються при використанні фото- і кінозйомки, а також оцилографічного запису.

2.3. Метод моментних спостережень.

На ряді машинобудівних заходів і на підприємствах інших галузей промисловості вивчення затрат робочого часу проводиться методом моментних спостережень, який вигідно відрізняється від методу безпосередніх замірів. Це простий статистичний спосіб отримання середніх даних про фактичне завантаження робітників і обладнання ділянок, цехів і підприємства в цілому, оснований на теорії ймовірності і передбачає вибіркові спостереження. Він доцільний, коли проводиться велика кількість спостережень – не менше за 10-20 об’єктами. Суть методу полягає в заміні неперервної реєстрації тривалості затрат часу при безпосередніх замірах (звичайна фотографія) врахуванням кількості спостережуваних моментів, тобто фіксацією не абсолютних затрат часу, а числа моментів (явищ, що відбуваються) затрат.

Для досягнення потрібної точності результатів спостережень завчасно встановлюється їх об’єм, тобто число моментів, яке необхідно зафіксувати. Число моментів залежить від питомої ваги досліджуваних затрат, від заданої ймовірності, а також від допустимої відносної похибки спостережень. Воно визначається за формулами, виведеними на основі законів математичної статистики:

де а – коефіцієнт, що залежить від заданої ймовірності; К – питома вага досліджуваних категорій затрат робочого часу в загальних затратах за час спостережень; р – допустима відносна похибка спостережень.

При визначенні числа спостережень питома вага досліджуваних затрат К встановлюється на основі даних проведених раніше спостережень в вигляді коефіцієнта. Допустима відносна похибка р залежить від степені потрібної точності: чим вища точність, тим менший процент допустимої похибки і тим більше число моментів необхідно зафіксувати. Допустима відносна похибка залежить від питомої ваги досліджуваних затрат. Якщо останні незначні, похибку можна отримати без істотного зниження точності результатів спостереження.

Наприклад, якщо досліджувані затрати складають приблизно 80%, або К=0,8, р=5%, а=2 (при стабільності виробництва), то кількість моментів, яку необхідно зафіксувати згідно формули:

, складе 200.

Перед початком спостережень на лицевій стороні спостережного листа записуються загальні відомості: назва цеху, ділянки, номер зміни, кількість спостережуваних робочих місць, дата, прізвище спостерігача, число спостережень, кількість обходів, час початку обходу, наводиться також перелік категорій затрат робочого часу роботи обладнання з їх умовними позначеннями – індексами. Потім встановлюється маршрут обходу, визначається його довжина і час, необхідні на один обхід; встановлюються фіксажні пункти, тобто місця, де повинні фіксуватися моменти з допомогою індексів. Розроблений маршрут обходу, не повинен порушуватися. Необхідно також виконати намічене число обходів за визначений час. Якщо в нашому прикладі вивчається двадцять виконавців, то число обходів буде рівне десяти (200:20=10). Після закінчення підготовчої роботи приступають до спостережень.

Моментні спостереження проводяться як періодичні обходи ділянок, де розміщені робочі місця виконавців, по встановленому маршруту. Порівнявшись з робочим місцем, спостерігач визначає, чим зайняті робітник або обладнання в даний момент часу, і записує результат в лист спостережень, тобто відмічає кількість моментів затрат робочого часу або роботи обладнання і перерв.

При графічному методі спостереження записуються у вигляді точок і ліній. Перші чотири помітки наносяться точками, що утворюють контур ( : : ), наступні – лініями по вертикалі, горизонталі і діагоналі (). Такий квадрат з діагоналями складає десять зафіксованих моментів. Далі викладений порядок нанесення поміток повторюється. При такому способі фіксації можна швидко підрахувати загальну кількість отриманих моментів.

В процесі обробки даних спостережень підраховують кількість моментів по кожному виду затрат робочого часу і визначається процентний вираз кожної категорії затрат в загальній сумі отриманих моментів.

Потім визначається коефіцієнт корисної роботи всієї групи робітників (або обладнання) як відношення суми моментів (спостережень), що враховують підготовчо-заключну роботу ПЗ, оперативну роботу ОЧ, обслуговування робочого місця Тех, Орг, час на відпочинок і особисті потреби ВОП до загальної кількості спостережень М:

.

Потім проводиться аналіз втрат робочого часу і їх причин, розробка міроприємств по усуненню недоліків і покращенню організації праці в порядку, прийнятому індивідуальної і групової фотографії. Метод моментних спостережень має ряд переваг в порівнянні з груповою фотографією: не потрібно перевіряти час кожного спостереження з тим, щоб він співпадав з попередньо наміченим інтервалом, а достатньо відмітити тільки початок кожного обходу; спрощується процес обробки отриманих даних; створюється можливість перервати процес спостереження, не знижуючи точності результатів, при умові, що за визначений наперед час буде проведено необхідну кількість обходів; проводити спостереження інженерно-технічному персоналу в процесі виконання їх безпосередніх обов’язків.

За результатами моментних спостережень розробляються організаційно-технічні міроприємства, спрямовані на ліквідацію виявлених недоліків в використанні робочого часу і часу роботи обладнання.

Розділ ІІІ.Проект заходів , спрямованих на усунення

непродуктивних затрат праці і витрат

робочого часу на промисловому підприємстві

(прикладАТ “Ватра” ).

3.1. Виявлення джерел росту продуктивності праці в

результаті аналізу трудомісткості виготовлення

виробів.

Основою для проведення досліджень праці, а саме процесу її нормування служить так звана додаткова трудомісткість і матеріаломісткість.

З точки зору дослідження праці розрізняють основну і додаткову трудомісткість та матеріаломісткість. Це по суті своїй теоретичне розділення в дійсності дозволяє визначити напрями досліджень, що мають за мету зниження непродуктивних затрат праці і втрат робочого часу, трудомісткості і матеріаломісткості, а завдяки цьому – досягнення росту продуктивності праці і покращення економічних результатів.

Основна трудомісткість – це трудомісткість, яка була б необхідною, якщо б ідеально сконструйований виріб вироблявся на правильно підібраних машинах із застосуванням найбільш досконалих методів праці і без втрат часу.

Основна

трудомісткість.

Додаткова трудомісткість:

– викликана неправильною

конструкцією виробу;

– обумовлена недосконалими

методами виробництва.

Час витрат:

– з організаційно технічних

причин;

– з причин, що залежать від

робітника.

Рисунок 1.

Додаткова трудомісткість – це додатковий робочий час, витрачений на виробництво виробу при неправильних організаційно-технічних умовах. Він виражається різницею між фактичною і основною трудомісткістю, а також витрат робочого часу є основною метою дослідження і вдосконалення процесів праці.

Додаткову трудомісткість визначають:

1. Неправильна конструкція виробів, тобто недостатня технологічність конструкції; недостатній степінь типізації виробу або його частин; невідповідні технічні умови на матеріали; надто високі вимоги, що висуваються до якості продукції;

2. Недосконалі методи виробництва, а саме –неправильний підбір або використання машин та інструментів; неправильні параметри технологічного процесу; невідповідний розподіл робочого процесу на операції, що приводять до зайвих маніпуляцій з предметами праці і до зайвого руху виконавців; неправильне виконання робочих функцій, що приводить до зайвих рухів і зусиль робітника;

3. Час , витрачений з організаційно-технічних причин, тобто велика різнорідність виготовлюваних підприємством виробів і пов’язані з цим дрібні серії виготовлюваної продукції; зміни конструкції виробу в ході його виробництва; помилка планування виробництва і недогляд в роботі транспорту, що викликають затримку в забезпеченні засобами виробництва і матеріалами; поганий технічний стан або аварії машин і обладнання, обумовлені неплановим і недостатнім доглядом за ними і несвоєчасним ремонтом; нечітка робота відділу інструментального господарства, що приводить до простоїв на робочих місцях; невідповідні умови праці, що викликають зниження продуктивності праці; недостатній рівень безпечності гігієни праці;

4. Час витрачений з причин, що залежать від робітника, тобто запізнення, неявки на роботу, необгрунтовані перерви, низька інтенсивність праці; недостатня якість праці, що приводить до виникнення браку; недотримання правил техніки безпеки, що приводить до перерв в роботі або непрацездатності.

Все перераховане вище визначає напрями дослідження праці, його об’єм і предмет, а також задачі вдосконалення процесів праці.

Перелічені факти, які негативно впливають на трудомісткість в бік її зниження, і на виробничий процес в цілому, частково є нормованими. Розгляд з метою усунення непродуктивних її витрат вимагає по елементного аналізу, і, як результат, складається чітко визначені міроприємства по зниженню втрат. Заходи по усуненню ненормованих затрат праці тісно пов’язані з попередніми і носять організаційний характер.

В результаті проведеного аналізу в АТ “Ватра” нами виявлені непродуктивні втрати часу з таких причин:

1. Введення нового і модернізація діючого обладнання;

2. Зміна технології виробництва на деяких ділянках виробничої діяльності з впровадженням більш прогресивної технології;

3. Покращення конструкції виробів;

4. Відсутність автоматизації процесів на етапі постачання робочого місця робітника необхідними заготовками, оснащенням і інструментами;

5. Перебої в постачанні електроенергії з організаційно-технічних причин;

6. Перебої в постачанні матеріалами з вини керівництва підприємства або транспортних організацій;

7. Завищені норми часу на виготовлення продукції;

8. Закінчення строку дії тимчасових норм, встановлених на період освоєння нової продукції, техніки, технології і нових форм організації виробництва та праці;

9. Невідповідна до нових технологій і техніки кваліфікація працівників;

10. Низька дисципліна праці на деяких етапах виробництва.

Усунення даних причин вимагає застосування гнучкої системи управління техніко-організаційним розвитком виробництва і критичного ставлення до стану організації виробництва і менеджменту в АТ “Ватра”. Слід звернути належну увагу на наступні етапи системи управління техніко-організаційним розвитком:

1. Розвиток організації, планування і управління виробництвом.

1.1. Вдосконалення організації підготовки виробництва.

1.2. Підвищення рівня кооперації, спеціалізації і комбінування виробництва.

1.3. Раціоналізація основних виробничих процесів.

1.4. Організація технічного контролю якості.

1.5. Вдосконалення організації допоміжних і обслуговуючих процесів.

1.6. Покращення оперативного управління виробництвом.

1.7. Підвищення рівня механізації управлінської праці, вдосконалення обліку, звітності і діловодства.

Впровадження перелічених заходів прямим чином здійснюють глобальний вплив як на саму організаційну структуру, так і на окремі етапи виробництва.

Але конкретне значення для складання проекту заходів, які мають на меті усунення непродуктивних втрат має:

2. Вдосконалення організації праці.

2.1. Розділення і кооперація праці на основі впровадження колективних його форм, суміщення професій, розширення зон обслуговування.

2.2. Організація і обслуговування робочих місць на основі впровадження типових проектів.

2.3. Вивчення і поширення передових прийомів і методів праці.

2.4. Підвищення кваліфікації і перепідготовка кадрів.

2.5. Вдосконалення нормування праці.

2.6. Покращення умов праці.

Особливу увагу ми звернули на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, вдосконалення нормування праці і дисципліни праці, так як на нашу думку реалізація цих заходів в АТ “Ватра” дасть найсуттєвіші впливи як на процес виробництва в цілому та досягнення високих економічних результатів, так і на процес нормування, зокрема.

3.2. Організація робіт по встановленню нових,

діючих і впровадженню технічно обгрунтованих

норм праці.

Роботу по встановленню нових і перегляду діючих норм праці проводять на основі рекомендацій по організації нормування праці і встановленню нових і зміни діючих норм виробітку, часу і обслуговування в виробничих галузях народного господарства, затверджених Держкомпраці України.

Заміна діючих норм виробітку, часу обслуговування і нормативів чисельності необхідна по мірі впровадження організаційно-технічних міроприємств, що забезпечують ріст продуктивності праці : введення нового і модернізація діючого обладнання, впровадження прогресивної технології, вдосконалення оргтехоснащення і інструменту, покращення конструкції виробу, механізації і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення організації робочих місць і т.д.

Перегляд норм по праці здійснюють у випадку наявності застарілих норм на роботах, трудомісткість яких змінилась в результаті загального покращення організації виробництва і праці або росту професійної майстерності робітників, або того і другого; наявності норм, при встановленні яких був неправильно врахований організаційно-технічний рівень виробництва; закінчення терміну дії тимчасових норм, встановлених на період освоєння нової продукції, техніки, технології або нових форм організації виробництва і праці; ініціативи окремих робітників і трудових колективів.

З метою встановлення якості використовуваних на підприємстві нормативів по праці, забезпеченості підприємства нормативами і підготовки пропозицій по перегляду норм праці проводять оперативний і цільовий аналіз якості норм.

Визначення застарілих норм, чисельності робітників, що виконують або значно перевиконують норми, проводять в ході оперативного аналізу , котрий проводять кожного кварталу по великим сукупностям норм праці (професіям, групам робітників, ділянкам, підприємствам). Аналізують наступні показники : середній процент виконання норми часу (виробітку) робітниками відрядниками; розподіл чисельності робітників-відрядників за степенем виконання норм; чисельність робітників-відрядників, що не виконують норми, значно перевиконуючих норми, працюючих по застарілим нормам; кількість застарілих норм. Аналізовані показники порівнюються з аналогічними показниками відповідного минулого періоду.

Цільовий аналіз проводять по мірі необхідності для встановлення причин невиконання, перевиконання або застарівання норм праці на визначених технологічних операціях шляхом вивчення і аналізу затрат робочого часу, перевірки і розрахунку норм методами технічного нормування або порівняння з діючими на аналогічних роботах.

Календарний план перегляду діючих норм праці розробляють на початку планового року на основі намічених до впровадження організаційно-технічних міроприємств, що забезпечують ріст продуктивності праці і результатів перевірки діючих норм праці. Перегляд застарілих норм здійснюють в строки, визначені керівниками підприємства в угоді з профкомом. Знову встановлені норми праці, як правило, не змінюються до наступного строку перегляду застарілих норм. Помилково встановлені норми переглядають по мірі їх виявлення. Строки перегляду норм праці узгоджують по строкам впровадження відповідних міроприємств і показниками плану по праці.

Нові норми виробітку, часу і обслуговування, нормативи чисельності, в тому числі встановлені в результаті перегляду, утверджуються керівництвом підприємства за згодою з профкомом. В порядку, встановленому керівником і профкомом об’єднання, норми можуть утверджуватися керівниками виробничих одиниць, що входять в склад об’єднання, за узгодженням з відповідними профкомами.

Для впровадження технічно-обгрунтованих норм по праці необхідно довести всі параметри робочого місця до проектних, передбачених при розрахунку даної норми по праці; навчити робітників раціональним методам праці; забезпечити точне дотримання запроектованих переглянутими нормами режимів роботи обладнання, виконання прийомів операції тими ж способами і в тій же послідовності, як це регламентується встановленими нормами. При впровадження ТОН слід проводити виробничий інструктаж для показу і ознайомлення з раціональними прийомами виконання роботи.

Норми і список міроприємств по їх впровадженню оголошують на зборах не пізніше, ніж за місяць до їх впровадження і вирішують на вихідному місці для вивчення. В випадку незгоди з якимось положенням робітники можуть внести свої зауваження. З протіканням місяця, якщо не надійшло ніяких зауважень, норми рахують введеними в дію.

Контроль за встановленням нових і переглядом діючих норм праці здійснюють шляхом перевірки наявності і правильності вказівок даних про норми праці технологічні процеси, відомості норм часу і розцінок, робочі наряди; стану виконання робіт графіка технологічної підготовки виробництва в частині розрахунку норм праці; аналізу звітних даних календарного плану.

Контроль роботи підприємств по встановленню нових і перегляду діючих норм праці на рівні ВПО і галузі проводять систематично на основі перевірки або при атестації робочих місць в частині нормування праці або одночасно з комплексною ревізією фінансово-господарською діяльністю підприємства.

3.3. Форми підготовки і підвищення кваліфікації

кадрів.

Неперервно зростаюча потреба в посиленні роботи по підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів викликана рядом причин, і в першу чергу ростом складності продукції, технології і організації виробництва, і, як наслідок, – встановлення нових норм праці.

Підготовка робочих кадрів для роботи на машинобудівних підприємствах проводиться в системі професійно-технічного навчання і безпосередньо на виробництві.

Професійно-технічні училища(ПТУ) готують робітників по найбільш складним професіям високого рівня кваліфікації, що вимагають більш тривалих термінів навчання – від 1 до 4 років. ПТУ спеціалізовані на випуску робітників визначеного профілю для певних галузей і навіть підприємств. Тому кожне із училищ закріплюється за одним або групою підприємств. Такий зв’язок дозволяє враховувати конкретні потреби виробництва, уточнювати навчальні плани, дисципліни. В ПТУ вивчають теоретичні дисципліни по даній професії, конструкцію і правила експлуатації обладнання, проводять лабораторні роботи в навчальних майстернях, виробляють професійні навички під час проходження виробничої практики на підприємстві. В середніх ПТУ учні поряд зі спеціальністю одержують загальну середню освіту. Переваги підготовки кадрів через ПТУ обумовлені тим, що викладачі володіють досвідом і методикою навчання, в ході навчання раціонально поєднують теоретичні і практичні заняття. Тому випускники ПТУ володіють високим культурно-технічним рівнем, як правило, швидше підвищують кваліфікацію.

Підготовка робітників на виробництві регламентується “Типовим положенням про професійне навчання робітників на виробництві”, затвердженого постановою Держкомпраці України, Держпрофосвіти України. Переліки професій і спеціальностей, за якими може проводитись підготовка робітників безпосередньо на виробництві, а також терміни навчання по ним визначаються Держпрофосвітою України за згодою з Держкомпраці України. Термін навчання встановлюється в залежності від складності підготовки, але не повинен перевищувати шість місяців. В такі терміни проводиться підготовка робітників по суміжних спеціальностям для тих, хто має необхідну загально-теоретичну підготовку і досвід роботи по суміжній або спорідненій спеціальності. Підготовка тривалістю більше півроку може здійснюватися тільки з дозволу Держпрофосвіти України.

Основними формами підготовки робітників на виробництві служать індивідуальне, групове і курсове навчання. Індивідуальне навчання найбільш широко поширене. Кожний, хто навчається, закріплюється за кваліфікованим робітником, майстром або іншим інструктором виробничого навчання або включається в робочу бригаду, в якій його навчає бригадир або висококваліфікований робітник. Навчання проводиться в реальних виробничих умовах, в яких в подальшому буде здійснюватись робота. Недолік цієї форми навчання заключається в тому, що робітник-інструктор, наставник одночасно виконують свою роботу і навчають учня. Групове навчання передбачає об’єднання в спеціальні групи учнів, які готуються досвідченими інструкторами за спеціальними навчальними планами і програмами.

Курсове навчання застосовують для освоєння складних спеціальностей. Курсове навчання відрізняється більшим об’ємом теоретичних знань, спеціальною навчально-виробничою базою.

Все більше значення в підготовці молодих робітників набуває рух наставництва . Наставники – це висококваліфіковані кадрові робітники, що передають учням свою майстерність.

Підвищення кваліфікації на виробництві здійснюється в наступних формах: навчання на виробничо-технічних курсах, навчання другим і сумісним професіям, підготовка на курсах цільового призначення, на курсах бригадирів, в школах по вивченню передових методів і прийомів праці, а також в вечірніх і заочних середніх і вищих спеціальних навчальних закладах, вечірніх (змінних) професійно-технічних училищах. Виробничо-технічні курси створюються для вдосконалення професійних знань і навиків робітників, для підготовки їх до присвоєння більш високого тарифного розряду. Система підвищення кваліфікації на виробничо-технічних курсах передбачає декілька ступенів, кожний ступінь є продовженням попереднього і базою для наступного підвищення кваліфікації. В той же час кожен ступінь являє собою закінчений цикл і має конкретні задачі. На курсах навчання другим професіям робітники розширюють свій виробничий профіль, що дозволяє поєднувати професії, вдосконалювати організацію праці, більш раціонально використовувати робочий час і обладнання.

Курси цільового призначення створюються для освоєння нового обладнання, технологічних процесів, засобів механізації і автоматизації, виробів, матеріалів, для підвищення якості продукції, для вивчення явищ напрямів і методів НОП, основ економіки виробництва. Курси бригадирів створюються для формування резерву бригадирів і підвищення рівня знань бригадирів в області організації праці, виробництва і управління, законодавства про працю, керівництва трудовим колективом і ін. Школи передових методів праці організовують для широкого поширення і впровадження раціональних прийомів і методів роботи передових робітників, для покращення якості і зниження собівартості продукції, економії сировини, матеріалів, палива і енергії. Такі школи – цехові, заводські або міжзаводські – призначаються, як правило, для робітників однієї спеціальності.

Інженерно-технічних працівників готують вищі і середні спеціальні навчальні заклади (інститути і технікуми); підвищення їх кваліфікації здійснюється в інститутах підвищення кваліфікації на факультетах організаторів виробництва вищих навчальних закладів і на курсах підвищення кваліфікації.

Система підвищення кваліфікації і підготовки кадрів не може бути ефективною без обліку аналізу і планування потреби підприємства в кадрах. Остання визначається багатьма факторами: науково-технічним прогресом і зміною в зв’язку з цим професійно-кваліфікованої структури робіт: співвідношення робочих місць і робітників; ступенем використання трудових ресурсів, текучості кадрів і ін.

Планування підготовки і підвищення кваліфікації кадрів здійснюється відділами технічного навчання підприємств на основі потреби в кадрах, яка визначена в річних планах економічного і соціального розвитку підприємства.

3.4. Дисципліна праці і її роль в організації трудових

процесів.

Дисципліна праці – це форма суспільного зв’язку людей в процесі праці з обов’язковим підкоренням його учасників певному порядку.

Рівень і динаміка дисципліни праці вимірюється на основі даних аналізу балансу робочого часу, фотограції і самофотографії робочого дня. Для цього визначають абсолютні витрати робочого часу по видах і причинах їх виникнення, а також відносний показник – інтегральний коефіцієнт використання робочого часу, котрий являє собою співвідношення середньої кількості годин одного спискового робітника (працюючого) в звітному і базовому періодах.

Невикористаний робочий час включає надпланові неявки з поважних причин (виконання державних обов’язків, невиходи через хворобу, відпустки для здачі екзаменів і ін.); цілоденні простої (в зв’язку з текучістю кадрів, невиходи на роботу з дозволу адміністрації, вимушені відпустки); прогули; внутрізмінні простої (через відсутність інструменту, електроенергії, заготовок, через аварії і поламки обладнання і ін.); внутрізмінні простої з вини робітника.

Витрати робочого часу відображають стан трудової дисципліни в частині дотримання робітниками правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, порушеннями дисципліни праці є недотримання технологічних вилог і обов’язків, які визначені тарифним кваліфікаційним довідником і організаційно-технічними документами (технологічними картами, правилами експлуатації і т.п.). Такі порушення дисципліни праці є причиною випуску бракованої продукції, порушень правил техніки безпеки і т.п. Для виробу найбільш раціональних шляхів підвищення ефективності в Паспорті виробничого об’єднання (підприємства) в розділі “Трудові ресурси і соціальний розвиток” наведені дані про витрати робочого часу і про понадурочні роботи.

Причини порушень трудової дисципліни обумовлюються проявленням складного комплексу соціально-економічних, організаційних, виховних факторів. Тому подальше посилення трудової дисципліни вимагає комплексного, системного підходу, що враховує розв’язання наступних задач: усунення умов виробництва, праці і побуту, які сприяють порушенням дисципліни; посилення виховної роботи в трудових колективах; підвищення ефективності заходів заохочення передовиків виробництва; розвиток заходів дисциплінарного і колективного впливу на порушників трудової дисципліни. Велике значення в закріпленні дисципліни має вдосконалення системи оплати і наукової організації праці.

З метою подальшого посилення трудової дисципліни необхідно впроваджувати передові форми організації і стимулювання праці, оплату по кінцевим результатам і з застосуванням коефіцієнта трудової участі, покращувати культурно-побутове обслуговування, охорону праці, скорочувати ручну і низько кваліфіковану працю. Керівники підприємств і профсоюзні організації мають право широко застосовувати практику встановлення додаткових пільг і переваг за рахунок заохочувальних фондів для передовиків і новаторів виробництва.

Посилення трудової дисципліни створює умови для вдосконалення організації праці, сприяє творчої ініціативи працюючих. Висока і свідома дисципліна праці відкриває необмежені можливості впровадження прогресивних трудових процесів (багатоверстатне обслуговування і поєднання професій, поточні методи роботи і ін.).

Особливе значення має дисципліна праці працівників функціональних підрозділів підприємства. Від якості матеріально-технічного забезпечення цехів, ділянок, робочих місць в великій мірі залежить ритм виробництва і праці, скорочення понадурочних робіт, раціональне використання фонду заробітної плати, стимулювання робітників до високопродуктивної праці. Своєчасне і якісне виконання спеціалістами допоміжних підрозділів підприємств (ремонтні, інструментальне господарство і ін.) прамих своїх функцій і обов’язків дозволяє широко впроваджувати в практику прогресивну планово-попереджувальну систему обслуговування робочих місць всім необхідним для найбільш ефективної роботи.

Тим самим забезпечується впровадження раціональних форм розділення і кооперації праці, значно повніше використовується сукупний фонд часу основних і допоміжних робітників, повніше використовуються матеріально-речові фонди підприємства.

Дотримання дисципліни праці працівниками технічних служб підприємств відкриває великі можливості для раціоналізації трудового процесу робітників, скорочення застосування ручної праці і покращення його виробничо-технічних умов.

Повне і якісне виконання технологами основних своїх функцій сприяє упорядкуванню технічного нормування, впровадженню технічно-обгрунтованих норм, дозволяє підвищити рівень спеціалізації трудового і виробничого процесів, забезпечуючи тим застосування робітниками передових прийомів і методів праці.

В кінцевому результаті, повне і ефективне використання всіма працюючими робочого часу, своєчасне і якісне виконання ними прямих службових і виробничих функцій сприяє неухильному росту продуктивності праці, покращенню інших техніко-економічних показників.

Розділ І V. Планування робіт по вдосконаленню

організації і нормування праці.

Ефективність роботи по організації і нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

-Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

-Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;

-Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об’єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;

-Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;

-Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;

-Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п’ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість.

Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва.

Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно технологічній трудомісткості кожного виду продукції.

Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов’язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і об’ємів виробництва на одиницю продукції.

По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження відповідних оргтехміроприємств :

а) зниження норми часу

Тр=(Нб-Нплп)QКд,

де Нб і Нпл – норми часу до і після впровадження міроприємства, нормо-год; Q – об’єм виробництва продукції, шт.; Кд – коефіцієнт терміну дії міроприємства;

б) збільшення норм обслуговування

Тр=(1/Ноб-1/Нопл)ФплКд,

де Ноб і Нопл – норми часу до і після впровадження міроприємства; Фпл – плановий фонд робочого часу, год.;

в) зменшення нормативної чисельності робітників

Тр=(Чб-Чпл)ФплКд,

де Чб і Чпл – нормативна чисельність робітників до і після впровадження міроприємств.

Планова технологічна трудомісткість Тр.пл визначається за формулою:

Тр.пл=(Т’р.пл.Q-Тр)/Q

де Т’р.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год.

Планова трудомісткість обслуговування Тобс по кожному виду робіт на одиницю основної продукції встановлюється, виходячи з трудомісткості обслуговування на одиницю основної продукції – в базисному і плановому періодах з врахуванням коефіцієнта зміни трудомісткості Кт по даному виду робіт:

Тобс=QбТр.плКт/Qпл,

де Qб і Qпл – об’єм одиниці основної продукції; Тр.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год.

Науково обгрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов’язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих же факторів – підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності і енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв і інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів.

Для виявлення шляхів зниження трудомісткості виготовлення виробів доцільно використовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА), мікроелементні нормативи і методи математичного моделювання з метою оптимальної організації трудових процесів. ФВА дозволяє мінімізувати трудові затрати на виготовлення виробів. Використання економіко-математичних методів і ЕОМ розкриває можливості вирішувати такі задачі, як оптимізація варіантів розподілу і кооперації праці, організація і обслуговування робочих місць, розрахунок норм часу і норм обслуговування.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:30:33 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:02:17 24 ноября 2015
Я вибачаюсь, але де висновок і список використаної літератури??????
Євгеній17:00:10 27 апреля 2007

Работы, похожие на Реферат: Організація праці

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150520)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru