Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом

Название: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом
Раздел: Рефераты по гражданскому праву и процессу
Тип: реферат Добавлен 23:54:07 19 сентября 2005 Похожие работы
Просмотров: 2220 Комментариев: 2 Оценило: 2 человек Средний балл: 4.5 Оценка: неизвестно     Скачать

Розгорнутий план до теми курсової роботи:

“Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання”

Вступ

I. Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

1.1 Зміст особистого немайнового права

1.2 Здійснення особистих немайнових прав

1.3 Обмеження особистих немайнових прав

II. Види особистих немайнових прав

2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

III. Захист особистих немайнових прав

3.1 Законодавчій захист

3.2 Судовий захист

3.3 Адміністративний захист

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.

Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.

Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямо проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства. Україна намагається гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.

Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими.

I. Поняття особистого немайнового права

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають гро­шової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.

Індивідуалізація особистості — ще одна важлива ознака особистих немайно­вих прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших, визначаючи їх своє­рідність, самобутність, а іноді і неповторність. При індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж хрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно – правовій системі.

Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими ознаками:

- Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

- Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;

- Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;

- Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому єквіваленті;

- Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.

Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується крнституційно – правова природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.

1.1 Зміст особистого немайнового права

Стаття 271 ЦК України: “Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя”.

Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень (правомочностей), котрі має носій цього права. До повновжень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя.

Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст будь-якого суб`єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками: а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права; б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки вцд інших осіб; в)повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто можливість застосусати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право, - слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав ЦК не виділяє конкретних загальних активних повноважень. Це кваліфіковане умовчення законодавця є цілком виправданим, оскільки з огляду на неоднорідність даної категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які б носили універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. І тому ЦК обмежився лише загальною вказівкою, більш детально конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо. Аналізуючи зміст особистих немайнових прав, слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Це означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. І тому у випадку, коли поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками, наприклад, насильством, погрозою, обманом, або ж буде вчинятися не на власний розсуд фізичної особи, наприклад, під впливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп`яніння, то така поведінка може бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особистиго немайнового права.

1.2 Здійснення особистих немайнових прав

Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12 ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснен­ня особистих немайнових прав — це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право суб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків.

Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайно­вих прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які переваж­но пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, не здатна самостійно реа­лізовувати особисті немайнові права. І тому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізич­них осіб іншими особами. Так, зокрема, визна­чається, що в інтересах:

а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх батьками (усиновите­лями) та опікунами;

б) неповнолітніх осіб — їх батьками (усино­вителями) та піклувальниками;

в) осіб, які визнані судом недієздатними — їх опікунами;

г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому недіє­здатними — їх піклувальниками.

В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб по­винно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі. Принаймні відповідні гаран­тії повинні надаватись особі з боку держави та територіальних громад, які діють в особі відпо­відних органів.

Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною особою сво­їх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шля­хом заборон щодо порушення цими органами тих чи- інших особистих немайнових прав фі­зичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого ді­яльність фізичних та юридичних осіб не може зрушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані Они певними взаємними правами та обов'яз­ки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюється загальна заборона здій-овати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.

1.3 Обмеження особистих немайнових прав

Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з іншими цивільни­ми правами, на їх невідчужуваність від особи носія та неможливість відмови від них чи позба­влення їх з боку інших осіб, ЦК передбачає мож­ливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом. Тобто, дані права не можуть бути визнані абсолютними, тоб­то такими, що здійснюються фізичними особа­ми незалежно від будь-яких обставин.

Коментована стаття не передбачає конкрет­них обставин, за яких особисті немайнові пра­ва можуть бути обмежені. Натомість встанов­люється правило, за яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так, зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то і обмежено воно може бути виключно Консти­туцією України (ст. 64 Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окремі особисті немайнові права, що передба­чені Конституцією України, наприклад, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоро­в'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня (ст. 49 Конституції України) тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзви­чайного стану (ч.2 ст. 64 Конституції Украї­ни). При цьому, якщо особисте немайнове пра­во передбачене в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в Конституції України.

Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в законах, то обмеже­не воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема, право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства. При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особи­стих немайнових прав (див. коментар до ст. 13ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим особистим немайновим правам, на­приклад, право на інформацію про стан здоро­в'я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я, або погіршити стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікуван­ня (ч.З ст. 285 ЦК).

Ще одне питання стосується того, що оскіль­ки перелік особистих немайнових прав є не вичерпним (ч.З ст. 270 ЦК), то яким чином можна обмежити особисті немайнові права фі­зичних осіб, які не передбачені ані в Конститу­ції України, ані в ЦК або інших законах. У цьо­му випадку слід застосовувати загальні поло­ження про обмеження цивільних прав.

II. Види особистих немайнових прав

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам неза­лежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.

Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними пра­вами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'я­зується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому мо­мент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особис­тих немайнових прав — народження людини і припис закону.

В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в резуль­таті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії суб'єкта ци­вільного права, вчинені незалежно від наміру викликати певні правові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), при настанні певних подій (кож­ній людині від народження належить право на ім'я незалежно від її вольової по­ведінки) або породжуватися актами компетентних органів (набуття особою пра­ва на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом порядку недієздатною).

ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи за спрямованіс­тю або за цільовим призначенням на дві групи: ті, що забезпечують природне іс­нування фізичної особи (глава 21) і ті, що забезпечують її соціальне буття (гла­ва 22).

Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих немай­нових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).

Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові ін­ститути:

1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров'я;

3) право на недоторканність особистого життя.

За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифі­кувати на:

1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистосте (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);

2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторкан­ності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця проживання тощо);

3) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна таємниця, невтручання у г.ріїватне життя, честь і гідність).

2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:

- Право на життя;

- Право на здоров`я;

- Право на безпечне довкілля;

- Право на свободу та особисту недоторканість;

- Право на сім`ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

Невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні. Вперше міжнародно-правова регламентація права на життя була дана у За­гальній декларації прав людини 1948 р. Стаття 3 Декларації проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, однак не містить тлумачення цього права. Європейська конвенція про захист прав лю­дини і основних свобод 1950 р. у ст. 2 закріплює положення про те, що право кожної особи на життя не тільки проголошується, а й охороняється законом. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. в ст. 6 вста­новлює, що право на життя є невід'ємним правом будь-якої людини, яке охоро­няється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави — захищати життя людини." ЦК України у ст. 281 "Право на життя" закріплює невід'ємне право на життя кожної фізичної особи. Відповідно до ч. 2 цієї статті особа не може бути позбав­лена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь-якими за­собами, не забороненими законом.

Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати, що життя — це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як ком­плексного біосоціального організму. Життя є триваючим процесом, а тому важ­ливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинен­ня. Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками.

Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи при­пинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.

Народження та смерть людини — особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Під юридич­ним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини.

Частина 6 ст. 281 ЦК України приділяє увагу питанням штучного перериван­ня вагітності. Перспективне законодавство визнає суб'­єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права.

Початок і кінець життя людини являють собою юридичний факт — подію, з якою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в суворо обмежений період.

У стані клінічної смерті громадянин є суб'єктом права. Це означає, що ме­дичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу. Моментом смерті, таким чином, є незворотне припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Людина може передчасно припинити своє життя шляхом самогубства.

У нинішній час юристів, медиків і усе суспільство хвилює проблема евтаназії. Термін "евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть". Так звана Цюріхська декларація, прийнята на міжнародному симпозіумі Сві­тової федерації "Право померти" від 14 жовтня 1998 р. містить таке визначення евтаназії: "дієздатні дорослі особи, які переносять жорстокі та нестерпні страж­дання, мають право на отримання медичної допомоги з метою покінчити з жит­тям, якщо це їхня постійна, добровільна і усвідомлена вимога".

ЦК України у ч. 4 ст. 281 закріплює положення, яке забороняє задовольнити прохання фізичної особи про припинення її життя. Можливість дослідів визнається ч. З ст. 281 ЦК України та Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 45). За ЦК України, медичні, наукові та інші досліди можуть провадитисялишещодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Відповідно до ст. 28 Конституції України, жодна людина без її згоди неможе бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фі­зичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 283).

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здо­ров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про еконо­мічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, а згідно зі Стату­том Всесвітньої організації охорони здоров'я, який був прийнятий Міжнародною конференцією охорони здоров'я у Нью-Йорку і підписаний 22 липня 1946 р., здо­ров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України охорона здоров'я забезпечується сис­темною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Частина 3 ст. 49 Конституції України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284 ЦК України надають фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допо­моги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його реко­мендацій. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити стан її здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними документами (ч. З ст. 285 ЦК України).

ЦК України пропонує: якщо інформація про хворобу фізичної особи може по гіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я батьків (усиновителів), опі­куна, піклувальника, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомитися з окремими медичними документами. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фі зичної особи, є право на свободу та право на особисту недоторканність. Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та осо­бисту недоторканність. Статті 3 і 5 Загальної декларації прав людини, ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права також закріп­люють це право кожної людини.

ЦК України присвячує названим правам дві окремі статті —ст. 288 "Право на свободу" і ст. 289 "Право на особисту недоторканність". Свобода включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізич­ному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свобо­ди входять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивіду­альних потреб, моральні відносини тощо. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обме­жується його політична, економічна та індивідуальна свобода.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотич­них та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини 2 ст. 288 ЦК України). Право на особисту недоторканність розкривається у ст. 290 ЦК України як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстоко­му, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаран­ню (ч. 2 ст. 289).

10 грудня 1984 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла Конвенцію проти ка­тувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів пово­дження і покарання". Цей документ був підписаний Україною 27 лютого 1986 р.

Частина 3 ст. 289 ЦК України містить положення, згідно з яким фізичне по­карання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається.

З 27 вересня 1991 р. набула чинності в Україні Конвенція про права дитини,'' яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 20 листопада 1989р. Цьому міжнародно-правовому акту відповідають положення нового Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р, а саме статті 7, 150, 164, 170 та ін. Стаття 290 ЦК України закріплює право повнолітньої дієздатної фізичної осо­би бути донором крові та її компонентів. З точки зору суспіль­ства перевагу слід надавати здоров'ю живої людини, хоч слід також поважати пам'ять померлого. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про донорство крові та її компонентів" від 23 червня 1995 р., донорство крові та її компонентів є добро­вільним актом волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компо­нентів для подальшого безпосереднього використання у наукових дослідженнях.

Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Частина 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політич ні права визначають сім'ю природним і основним осередком суспільства та держави.

Конституція України у ст. 51 проголошує: "Сім'я, дитинство, материнство батьківство охороняються законом."

Нині ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім'ю первинним та основним осередком суспільства і вказує на те, щі сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом мають взаємні права та обов'язки. Право особи на сім'ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу України і включає: право на створен ня сім'ї; право кожної особи на проживання в сім'ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фі зичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України). Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, ст. 12 Загально декларації прав людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦК України фізична особа не може бути проти ї волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч. і ст. 4 Сімейного кодексу України особа може бути примусово ізольована від сім' лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 292 ЦК України закріплює право малолітньої, неповнолітньої особи а також фізичної особи , яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність яко обмежена, на опіку або піклування . Детальніше норми щодо опіки та піклу вання розкриваються відповідними статтями ЦК України та гл. 19 Сімейного ко­дексу України. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; ні забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вонг - проживала до встановлення опіки або піклування; на захист від зловживань з бо­ку опікуна або піклувальника.

Частина 1 ст. 293 ЦК України закріплює право фізичної особи на без­печне для життя і здоров'я довкілля, а також право на достовірну інформа­цію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Назване право належить до абсолютних особистих немайнових прав. Це суб'єктивне право відображає перш за все міру можливої поведінки самої управомоченої особи. Право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформа­ції про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я на­селення закріплене у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

- Право на ім`я;

- Право на честь, гідність та ділову репутацію;

- Право на індивідуальність;

- Право на зображення та голос;

- Право на особисте життя;

- Право на особисті папери та таємницю кореспондеції;

- Право на інформацію;

- Право на свободу творчості;

- Право на вибір роду занять;

- Право на місце проживання;

- Право на недоторканість житла;

- Право на пересування;

- Право на свободу об`єднань;

- Право на мирні зібрання.

Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов'язаних із правом фізичної особи на ім'я. Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову індивідуа­лізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичне забезпечену можли­вість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем.

В широкому розумінні під ім'ям особи розуміють власне ім'я грмадянина, його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма містить­ся у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований за­пис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізич­на особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правом змінити своє пріз­вище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклуваль­ника. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним.

Використання імені може бути обмежене в таких випадках, наприклад, використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів чи сестер.

Важливими особистими немайновими благами є честь, гідність та ділова репутація фізичної особи.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гід­ності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність, поводжен­ня і покарання, а також посягання на його честь та репутацію (статті 5, 12 За­гальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

На думку ряду авторів, зі словом "честь" пов'язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом "гідність" — усвідом­лення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, що честь і гідність є особистими немайновими благами, не­віддільними від особистості, можна вважати, що це право виникає з моменту на­родження людини.

В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та право на ді­лову репутацію об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян. Відповідно до ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним осо­бистим немайноьим правом фізичної особи (ст. 299), а право на повагу до гід­ності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, що кожен має право на пова­гу до його гідності та честі, а гідність та честь фізичної особи є недоторканними

Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належить кожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб'єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію непрацюючі пенсіонери, ін­валіди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутацію можуть мати громадяни, які здійс­нюють підприємницьку діяльність та юридичні особи.

Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичної особи на індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи у таєм­ниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право у чинному цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві також ефективних спе­цифічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя.

Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити тре­тім особам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правову охорону особистих паперів — документів, фотографій, щоденників та інших за­писів, особистих архівних матеріалів тощо.

Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, помітки та інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особисту докумен­тацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянина автором твору, забороняючи третім особам публікацію, відтворення або розповсюдження творів, що містяться у документах, але не встановлює заборони для третіх осіб знайомитися зі змістом самого твору (листа, щоденника тощо).

Важливим особистим немайновим правом завжди визнавалося право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України). Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.

У кодексі розроблено положення, згідно з якими кореспонденція, що стосу­ється особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно розголоше­на) лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для розв'язан­ня справи (ч. 4 ст. 306 ЦК України).

Конституція України закріплює право кожного громадянина вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. письмово або в ін­ший спосіб — на свій вибір (ст. 34).Право на інформацію проголошується і ЦК України (ст. 302).

Інформація — це те найважливіше, що передувало появі матеріального. Бу­дучи нематеріальною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом і пояснен­ням усього існуючого у світі. Через таке глибинне розуміння інформації можливе вирішення цілого комплексу як загальнотеоретичних, філософських, так і право вих проблем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є доку­ментовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Стаття 10 цього Закону серед гарантій права на інформацію називає, зокрема:

1) обов'язок органів державної влади, органів місцевого і регіонального само­врядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

2) вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;

3) створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.

Стаття 302 ЦК України регулює питання щодо достовірності інформації.

Про захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок йдеться у ст. 307 ЦК України. Такі дії можливі лише за згодою цієї особи.

Основні положення щодо охорони інтересів фізичної особи, яка зобра­жена на фотографіях та в інших художніх творах, містяться у ст. 309 ЦК України. Фотографія та інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи. Інша ситуація передбачена у випадку, якщо фізична особа позувала авторові за плату. В такому разі фотографія, інший художній твір може бути публічно по­казаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості і право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості передбачається ст. 309 ЦК України.

Важливою гарантією названого права слід визнати те, що згідно з ч. 2 ст. 309 ЦК України цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Фізична особа має право на місце проживання і на вільний вибір місця про­живання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право громадян на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України) розуміється як особисте не-майнове право, згідно з яким управомочена особа може діяти у своєму житлі (помешканні) на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які в ньому проживають, крім випадків, які прямо перед­бачені в законі.

Конституція України в ст. 30 гарантує, що ніхто не має права увійти до жит­ла проти волі осіб, які проживають у ньому без вмотивованого рішення.

Названі положення доповнюються ст. 313 ЦК України і ст. 33 Конституції України , що присвячена праву фізичної особи на Свободу пересування, яка може бути обмежена у здійс­ненні цього права лише у випадках, встановлених законом.

Юридич­ний зміст цього права включає ряд повноважень, серед яких можна назвати, зокрема:

1) право вільно пересуватися у межах своєї держави;

2) право на вибір місця перебування;

3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4) право на безперешкодне повернення у свою країну.

Цивілістичний підхід до поняття свободи пов'язаний із дієздатністю фізичної особи. Недієздатна особа, визнана такою судом, може розглядатись як цілком позбавлена свободи. Законом можуть бути встанов­лені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інте­реси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я лю­дей (частини 5 і 6 ст. 313 ЦК України).

За ст. 312 ЦК України фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно оби­рає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Частина 3 ст. 312 ЦК України та ст.43 Конституції України забороняє використання примусової праці. Не вважається примусовою працею за Конституцією військова або альтернативна служба, а також робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції, засі­дання, фестивалі тощо передбачені статтями 314 та 315 ЦК України та ст. 36 Конституції України.

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Цей За­кон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і громадські організації.

III. Захист особистих немайнових прав

Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів

відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися правом на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного цивільного права.

Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

-Вимагати непорушення цих прав;

-Вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

-Вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захист особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено її право має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантуєсудовий захис прав і свобод людини і громадянина. Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних іетересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушенняповинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.

3.1 Законодавчій захист

Законодавчій захист – зафіксованє положення закону норми про правозвернення особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або немайнового права. Дана норми можеть біти зафіксовані в ЦК України, Конституцією України та відповідними законами України і Автономної Республіки Крим.

Якщо аналізувати свіввідношення даного видів захисту, то адміністративний та судовий співвідносяться, як часткове до загального, а саме до законодавчого захисту. Підтвердження цього можемо використати конституційну норму проте, що діяльність всіх державних органів базується вуключно на законі.

Закон встановлює можливість оскарження рішеня суду певної інстанціїї, що передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.

Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката, повідомити близьких або інших осіб; При нанесенні ій тілесних ушкоджень – можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.

З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути іншими.

3.2 Судовий захист

Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему суддів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 ЗУ «Про судоустрій») Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Будь – яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустріїй України” тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.

Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України) та спеціальні засоби. До за­гальногромадянських засобів відносяться:

- визнання права;

- відновлення права;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення;

- відшкодування збитків;

- визнання правочину недійсним;

- примусове виконання обов`язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Що стосуєть спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:

- ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення по­рушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширен­ня інформації, якою порушуються особисті не­майнові права (ст.278 ЦК));

- ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До да­ної категорії способів захисту слід відноси­ти, наприклад, можливість вимагати виправ­лення імені у випадку його порушення (ч.З ст.294 ЦК).

3.3 Адміністративний захист

Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів Президентом Укрїни, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та іетересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:

1) Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;

2) Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ЦК.

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Висновок

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно – правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідни міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність наддосконаленої правової системи – це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, будучи урегульовані нормами права, являють собою правові зв’язки між суб’єктами з приводу особистих немайнових благ. З цього випливає, що особисті немайнові права в цивільному праві - суб’єктивні права громадян і організацій, що виникають у зв’язку з регулюванням нормами цивільного права особистих немайнових відносин, не пов’язаних із майновими.

Список літератури

1) Дзера О.В. Цивільне Право України – К: Юрінком Інтер, 2002р.

2) Шевченко Я.М. Цивільне Право України – К: Ін Юре, 2003р.

3) Бірюков І.А. Цивільне Право України – К: Наукова думка, 2000р.

4) Ємельянов В.П. Цивільне Право України – Х: Консул, 2000р.

5) Підопригора О.А. Цивільне Право – К: Вентурі, 1999р.

6) Слипченко С.А. Цивільне Право України – Х: Еспада, 1999р.

7) Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві – К: Науковий світ, 2001р.

8) Красавчикова Л.О. Личная жизнь под охраной закона – М: Юрид. Лит., 1983р.

9) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

10)Цивільний кодекс України. Коментар (науково – практичний) Харків, 2004р.

11)Конституція України. Офіційний текст – Київ 1999р.

12)Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник – К: 1999р.

13)Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р.

14)Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко – К: Факт, 2001

15)Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

16)Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи – К: Наукова думка, 1992р.

17)Устав Всемирной организации здравоохранения – Женева, 1968р.

18)Відомості Верховної Ради України – 1993р.

19)ЗУ “Про судоустрій” від 7.02.2002р.

20)ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991р.

21)ЗУ “Про донорство крові та її компонентів” / / Відомості Верховної Ради України – 1995р.

22)ЗУ “Про забезпечення санітарного й епедемічного добробуту населення” від 24 лютого 1994р.

23)Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 18 тижнів” від 12 листопада 1993р.

24)ЗУ “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р.

25)“Основи законодавства України про охорону здоров`я” 1992р.

26)ЗУ “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.

27)ЗУ “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р.

28)Конвенція про захист прав і свобод людини від 4 листопада 1950р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи – К: Факт, 2001р.

29)ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р.

30)Указ Президента України “Про порядок перемін громадянами України прізвищ, імен та по батькові” від 31 грудня 1991р.

31)Положення “Про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен та по батькові” затверджено КМУ від 27 березня 1993р.

32)ЗУ “Про об`єднання громадян” від 16.06.1992р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:31:34 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:25:33 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151195)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru