Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Проблеми реалізації принципу недоторканності суддів

Название: Проблеми реалізації принципу недоторканності суддів
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 23:37:42 21 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 3 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат з курсу „Сучасні проблеми судоустрою в Україні””

на тему:

„Проблеми реалізації принципу недоторканності суддів.”

Зміст

Вступ

1. Співвідношення конституційного суб’єктивного права кожної особи на недоторканність та принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.

2. Закріплення принципу недоторканості суддів на законодавчому рівні.

3. Зміст принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.

4. Недоторканність інших осіб, які не здійснюють правосуддя безпосередньо, але діяльність яких пов’язана з ним.

Висновки

Література

Вступ

Право на свободу та особисту недоторканність є одним з найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалось та закріплювалось міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст.3), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 р. (ст.9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст.5). [1]

Право особи на недоторканність – є суб’єктивним правом, яке забезпечує особисту безпеку особи.

Одним з основних завдань правової держави, яку будує Україна, є захист прав і свобод людини. Серед цих прав і свобод важливе місце займає суб’єктивне право на недоторканість особи, яке є основою нормальної життєдіяльності людини, її соціалізації, найбільш повного й органічного розвитку її здібностей, забезпечення її інтересів. Владний механізм повинен забезпечувати захист права особи на недоторканність.[2]

1. Співвідношення конституційного суб’єктивного права кожної особи на недоторканність та принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.

В даному питанні вважаю за доцільне з’ясувати різницю між поняттями: недоторканність – як суб’єктивне конституційне право кожної особи, що включає в себе цілий ряд елементів; та недоторканність – як один із принципів здійснення правосуддя, який гарантується Конституцією України та реалізується тільки відносно осіб, що безпосередньо здійснюють функцію правосуддя, тобто відносно суддів; такий принцип включає в себе дещо інші елементи. Саме в розбіжності щодо складових елементів й полягає основна відмінність між зазначеними поняттями.

Якщо ми проаналізуємо закріплене в статті 29 Конституції України конституційне право на недоторканість, то зможемо виділити наступні його елементи: право на свободу від злочинних посягань на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку; право на свободу від незаконних і необґрунтованих позбавлення волі, затримань, арештів; право на захист та поновлення порушеного права, тощо.

Зазначене вище є характеристикою загального права особи на недоторканність. Воно належить всім громадянам без виключення, оскільки є конституційним правом.

На мою думку, принцип недоторканності суддів не слід ототожнювати з конституційним правом на недоторканність, проголошеним в ст.29 Конституції України. Воно є значно ширшим, натомість як принцип суддівської недоторканності зводиться лише до того, що суддя, не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Що ж стосується положення, закріпленого в законі „Про статус суддів”, про поширення недоторканності судді на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи; то це є проголошенням загального права на недоторканність, що притаманне всім особам без виключення (про це йшлось раніше). Отже, можемо зробити висновок, що у судді як людини і громадянина, поряд з дією принципу недоторканості залишаються також гарантії недоторканності особи, передбачені статтями 28—32 та іншими Конституції України.

Якщо подивить на співвідношення зазначених понять з точки зору формальної логіки, то можна побачити, що вони співвідносяться як загальне та спеціальне. Тобто, кожна особа наділена конституційним правом на недоторканність (загальне), та лише щодо певних осіб реалізується принцип недоторканності, що зумовлений (породжений) специфікою їх професійної діяльності (спеціальне). Та поряд з тим зазначені особи на рівні з усіма іншими громадянами є носіями загального конституційного права на недоторканність. Дане співвідношення не говорить про різницю за змістом та за обсягом прав і свобод що захищаються, про нерівність між людьми через різність соціального чи професійного статусу. Воно тільки підкреслює особливість та специфіку певного роду професійної діяльності.

Даний висновок логічно випливає як з положень Конституції України, так і з положень інших нормативно-правових актів

Як ми знаємо, недоторканність, в так званому спеціальному її розумінні, притаманна не тільки працівникам сфери правосуддя, а й деяким іншим посадовим особам. В цьому випадку співвідношення буде аналогічним.

2. Закріплення принципу недоторканості суддів на законодавчому рівні.

Положення щодо недоторканності суддів знаходить своє відображення в багатьох нормативно-правових актах України, а також міжнародних нормативно-правових актах.

Так, звернемось в першу чергу до національного законодавства.

І перше місце в ієрархії юридичних актів займає Основний Закон України – Конституція України, яка в ст.126 закріпила непорушний принцип правосуддя - незалежність та недоторканність суддів при здійсненні правосуддя. Конституція та інші нормативно-правові акти виступають гарантом реалізації даного положення.

Відповідно до ст.15 Закону України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. – базового закону, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя взагалі, зазначено, що недоторканність суддів гарантується Конституцією України, законом про статус суддів та іншими законами.Тобто, зазначений закон відсилає нас до так званого спеціального закону з цього питання. Закон України „Про статус суддів” більш детально регламентує положення недоторканності суддів. Так, відповідно до ст.13 закону: „Судді - недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Аналізуючи дане положення, хотілось би навести позицію Рум’янцевої В.В., (спеціаліста I категорії Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України), яка зазначає, що формулювання "… за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді " слід сприймати, як "за вмотивованим рішенням суду ЧИ за згодою судді". Інакше це формулювання не має сенсу.

Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається у першій інстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.

За думкою Рум'янцевої В.В. даний пункт порушує принцип природного права, застережений законом. Голова Верховного Суду чи будь-який інший судовий орган не може визначати підсудність справи суду ex post . Для цього повинні існувати наперед визначені об'єктивні правила.

Отже, як ми бачимо, даний закон повністю розкриває поняття недоторканності суддів. Аналогічні положення містяться й в Законі України „Про Конституційний Суд України” , стаття 28 якого проголошує: „Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.” Окрім проголошення загального принципу, містяться також спеціальне положення, за яким визначено, що судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. Окрім законів, доцільно було б також згадати й про деякі підзаконні нормативно-правові акти. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 12.04.96 „Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” , незалежність і недоторканність не є особистим привілеєм судді, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед праві свобод людини та громадянина. Слід мати на увазі, що відповідно до положень закону "Про статус суддів” незалежність суддів забезпечується зокрема, особливим захистом майна судді та членів його сім'ї. Оскільки це майно перебуває під особливим захистом держави, то при його пошкодженні чи знищенні збитки судді чи членам його сім'ї відшкодовуються в повному розмірі за рахунок державного бюджету. За наявності спору він вирішується в судовому порядку. В разі невідповідності положень правового акта Конституції України чи законові, при розгляді цивільних справ за спорами з приводу судового захисту гарантій незалежності й недоторканності суддів, належить застосовувати положення Конституції України та закону. Як вже було зазначено, недоторканність суддів гарантується Конституцією України та іншими законами. А що ж стосується органів, які забезпечують реалізацію даного принципу , то тут слід звернутися до ст. 126 закону „Про судоустрій”, п.12 ч.1 якого визначає повноваження Державної судової адміністрації, серед яких є – забезпечення у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежності, недоторканності та безпеки суддів.

3. Зміст принципу недоторканності суддів при здійсненні правосуддя та проблеми його реалізації.

Навколо привілеї суддівської недоторканності зустрічаються досить неоднозначні позиції. Хоча, на відміну від недоторканності депутатської, вони не є настільки заперечними.

Питання щодо „депутатської недоторканності” дуже часто стає предметом обговорення як на законодавчому, так й на доктринальному рівні. Через відсутність визначення „суддівської недоторканності” на законодавчому рівні вимушена звернутися до позиції Конституційного суду України, що була висвітлена 27 жовтня 1999 року за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України, щодо депутатської недоторканості. Вона визнана «важливою конституційною гарантією, яка має цільове призначення — забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер».

Але, якщо виходити з такої позиції, то негативні наслідки, наприклад, обмеження депутатської недоторканності наступають для прав і свобод людини і громадянина в загально публічному контексті.

Показовою є окрема думка по цій справі судді Конституційного суду М.Козюбри: «Депутатська недоторканність (імунітет) спрямована, в основному, на забезпечення нормального функціонування парламенту (зокрема, на його захист від посягань виконавчої влади)». Є очевидним, що Конституційний суд в цьому рішенні визнає депутатську недоторканність важливим і необхідним чинником ефективної діяльності народних депутатів і парламенту в цілому.

На мою думку, цілком можливим й прийнятним є застосування такого підходу за аналогією й до суддівської недоторканності.

Деякі роз’яснення змісту принципу недоторканності суддів надає нам Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11 липня 2001 року . В п.2.2.2. даного Висновку зазначено: „Недоторканність певної категорії посадових осіб - це не їх привілей; вона пов'язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції України і
міжнародно-правових зобов'язань України не може розглядатися як гарантія їх безкарності. Недоторканність народних депутатів України, Президента України, суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності. Особи, що користуються правом недоторканності, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за національним законом, який відповідає міжнародно-правовим зобов'язанням держави, шляхом задіяння внутрішньодержавних (національних) судових механізмів.

Також, в Висновку роз’яснено, що недоторканність народних депутатів України, Президента України та суддів, стосується національної юрисдикції і не може бути перешкодою для здійснення юрисдикції Міжнародним кримінальним судом стосовно тих з них, які вчинили злочини, передбачені Римським Статутом Міжнародного кримінального суду.

Недоторканність є однією із складових незалежності суддів. Вона вже кілька раз переглядалася парламентом, і треба відмітити, що не у бік її покращення, вона врізана до неможливого. В основному недоторканність суддів закріплена в ст. 13 Закону України «Про статус суддів», де вказано, що суддя — особа недоторканна і проникнення в житло, чи в службове приміщення, чи в його особистий транспорт, проведення там огляду, обшуку, можливе за вмотивованим рішенням суду. В чому тут полягає особливість недоторканності, важко зрозуміти, адже сьогодні згідно зі ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи проводиться також за вмотивованою постановою суду, тобто практично таку недоторканність має кожний громадянин України.[3]

Єдиний пункт, який по-суті відображає недоторканність суддів, є п. З ст. 13 Закону України «Про статус суддів»: «Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен негайно бути звільнений після з'ясування його особи”.

Однак проблема цієї правої норми полягає в тому, що вона має лише декларативний характер і не підкріплена нормами матеріального права. Тобто як у Кримінальному кодексі України (далі – ККУ) так і в Кодексі про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) ми не знайдемо будь-якої відповідальності за порушення ст. 13 Закону України «Про статус суддів». На практиці судді нерідко затримуються працівниками ДАІ, проводиться огляд їх транспорту без їх згоди, а притягнути їх до відповідальності за перевищення службових повноважень практично неможливо, оскільки неможливо в даній ситуації довести прямий умисел в їх діях.

Єдине, що ми можемо застосувати із згаданих кодексів, це загальні положення, а саме – у зв'язку з порушенням встановленого законодавством порядку притягнення судді (як і інших осіб, що мають статус недоторканності) до кримінальної чи адміністративної відповідальності тягне за собою закриття справи на підставі статті 5 КПК чи статті 7 КпАП. Так, стаття 5 КПК встановлює: „Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.” Відповідно до статті 7 КпАП: „Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом”.

Треба відмітити, що на розгляд Верховної Ради України постійно вносяться законопроекти, що мають своїм предметом суддівську недоторканність.

Так, вважаю за доцільним навести як приклад один з законопроектів, що був поданий депутатом Івановим С.А. „Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”. Його положення зводились до наступного.

Пропонувалося прийняти статтю 13 закону „Про статус суддів в носій редакції, а саме.

1. Судді незалежні та недоторкані. Суддя не може бути заарештованим чи затриманим згідно кримінально-процесуального кодексу без згоди Верховної Ради України і до винесення обвинувального вироку судом.

2. Суддя затриманий за підозрою у вчиненні злочину повинен бути звільнений після виконання невідкладних слідчих дій протягом доби. Про затримання судді за підозрою у вчиненні злочину або безпосередньо при вчиненні злочину негайно повідомляється прокурор та голова суду.

3. Суддя затриманий за адміністративне правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи.

4. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт і проведення там огляду, обшуку, виїмки здійснюється на підставі порушення кримінальної справи та рішенням суду.

(Дії пункту 4 статті 13 не поширюються у випадках, коли суддя затриманий за підозрою вчинення умисного вбивства та хабарництва).

5. Проведення оперативно-розшукових дій відносно суддів здійснюється згідно із законом про оперативно-розшукову діяльність.”

Положення ч.5 статті щодо розгляду кримінальні справи апеляційним судом у першій інстанції щодо судді Конституційного Суду та будь-якого суду загальної юрисдикції пропонувалося залишити без змін. А також положення ч.6, щодо визначення підсудності справи Головою Верховного Суду України або його заступником та неможливості розгляду справи тим судом, в якому обвинувачений працював суддею.

Як ми бачимо, за даним законопроектом пропонувалось ввести достатньо вагомі зміни в статтю закону, що визначає принцип недоторканності суддів. Особливо, на мою думку, слід звернути увагу на п.4 законопроекту, прийняття якого дозволило б здійснювати проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт і проводити там огляд, обшук, виїмку здійснюється не на підставі порушення кримінальної справи та рішенням суду у випадку затримання судді за підозрою вчинення умисного вбивства та хабарництва.

Але, даний проект був відхилений через його неконституційність, оскільки було визначено, що він не відповідає ч.3 ст.126 Конституції України.

Цивілізована формула недоторканності суддів довела, що вона є ефективною гарантією незалежності, недоторканності суддів. Але в разі скоєня суддею злочину є можливість без будь-яких труднощів притягнути його до кримінальної відповідальності. І якщо на практиці виникають якісь проблеми між суддями, які скоюють злочин, і слідчими органами, які порушили кримінальну справу і проводять розслідування стосовно суддів, то це проблема не в формулі недоторканності, яка міститься в статті 126 Конституції. Це вже проблема місцевого характеру, у принциповості органів попереднього слідства, прокуратури й так далі.Практика застосування статті 126 Конституції України показала, що в разі скоєня суддею злочину правоохоронні органи мають усі підстави провести об'єктивне розслідування, направити справу до суду, якщо не стоїть проблема арешту судді, а суд - винести обвинувальний вирок у справі. Коли ж під час слідства виникала необхідність взяття судді, обвинуваченого в скоєні злочину, під варту, Генеральний прокурор вносив до Верховної Ради України подання щодо цього судді, і Верховна Рада, розглянувши це подання, давала згоду на арешт судді, який звинувачувався в скоєні злочину.

Як ми вже відмічали, в Конституції України встановлений особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності суддів, через належну їм недоторканність. Нагадаємо, що за ст.126 Конституції „Суддя не може бути без згоди Верховної Ради Країни затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом”. Проведення зазначених слідчих дій відносно цієї категорії осіб потребує позбавлення їх недоторканності.

Отже, в літературі висловлюється думка про те, що слід ввести таке поняття, як «обмеження недоторканності» відносно осіб, які мають імунітет. Така позиція Л.Удалової була зокрема висвітлена щодо недоторканності народних депутатів. Аргументації введення такого поняття зводиться до наступного. Відомо, що існує такий принцип, як принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Не завжди буває достатньо даних, які свідчили б про склад злочину в діях народного депутата, і тому позбавлення його недоторканності є не зовсім правильним. А обмеження недоторканності в деяких випадках, коли це необхідно органам розслідування, дозволяло б провести ті слідчі дії, які необхідні для збирання доказів у кримінальній справі, і за наявності зібраних доказів - уже вирішувати питання про позбавлення недоторканності в цілому.

На кінець висвітлення даного питання хочеться навести позицію вже згадуваної Румянцевої В., яка зазначає, що "недоторканність " повинна обмежуватися процедурними пільгами, передбаченими у законі „Про статус суддів”. Недоторканність не має нічого спільного із безвідповідальністю.

Що ж стосується міжнародного досвіду, то тут слід зазначити, що у більшості Європейських країн чітко розділена відповідальність народних обранців за дії, пов’язані з парламентською діяльністю, та дії, що з нею не пов’язані. Напевне, не слід відкидати таку позицію, щодо можливості її застосування й по відношенню до відповідальності суддів.

4. Недоторканність інших осіб, які не здійснюють правосуддя безпосередньо, але діяльність яких пов’язана з ним.

Окремо хотілось би зазначити про недоторканність народних засідателів та присяжних. Відповідно до ч.2 ст.72 закону „Про судоустрій”: „Гарантії незалежності та недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються й на народних засідателів й присяжних на час виконання ними обов’язків по здійсненню правосуддя.” В даному положенні ми маємо змогу відмітити одну принципову різницю. Вона полягає в тому, що на відміну від професійних суддів, народні засідателі й присяжні не є суддями взагалі, вони іноді здійснюють функцію правосуддя, але за своїм статусом вони не є суддями, а тому на них не поширюються дія закону „Про статус суддів”.

Неоднозначність позицій спостерігалась й при розгляді статті 6 закону України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998 № 22/98-ВР, в якій вирішувалось питання щодо недоторканності працівників Вищої ради юстиції . Деякі депутати пропонували наділити їх статусом недоторканності, але все ж таки, в кінцевому випадку була підтримана протилежна позиція депутата Говоруна В.П. аргументами якої було те, що працівники Вищої ради юстиції не є суддями, вони не розглядають судові справи (розглядають лише кадрові питання), тому їм й не може гарантуватись незалежність та недоторканність.

Висновки

Встановлюючи принцип недоторканності суддів – особливу процедуру притягнення їх до кримінальної відповідальності, законодавець виходить з того, яку роль ці особи відіграють у державі та суспільстві. З метою забезпечення їхньої безперервної діяльності, охорони моральних цінностей, запобігання незаконному та необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності, застосування засобів процесуального примусу та засудження, законодавець щодо таких осіб закріпив у Конституції України та інших законах принцип недоторканності. Це має підвищити рівень недоторканності зазначених осіб шляхом наділення їх додатковими правовими гарантіями, хоча така мета існує й відносно всіх інших громадян, що залучаються до кримінального або адміністративного судочинства.Але не є таємницею що на сьогодні багато положень закріплених з законі є лише декларативними. Для того, щоб вони застосовувались практично в тому обсязі, в якому визначені законом потрібно мати чіткий механізм реалізації таких положень, принципу недоторканності суддів зокрема. Неможливість реалізації деяких положень закону зумовлюється їх невідповідністю один одному. Отже, можемо зазначити, що з метою вдосконалення механізму стосовно недопущення необґрунтованого притягнення суддів до дисциплінарної і кримінальної відповідальності, зміцнення незалежності та недоторканності суддів необхідно внести відповідні зміни до спеціального закону України „Про статус суддів” та інших законів, що регулюють це питання. Або, на початковому етапі це також можливо зробити шляхом видання підзаконних нормативно-правових актів, які б роз’ясняли або уточнювали деякі спірні та незрозумілі положення законів.

Підсумовуючи, все вище викладене, можемо зазначити, що для задоволення потреб правосуддя, для захисту прав і законних суддів, для реалізації конституційного принципу недоторканності, слід передбачити такий порядок, який би не ставив зазначених осіб у двозначне становище.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. №3018–III.

3. Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р. № 2862-XII

4. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р. № 422/96-ВР.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” № 4 від 12.04.96 р.

5. Коментар до Закону „Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Т.Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.

6. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.

7. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-прак. конф. , 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.

8. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” / Право України 2003 р., № 3.

9. Удалова Л. „Імунітет у кримінальному процесі України” / Право України 2003 р., № 7.


[1] Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.

[2] Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-прак. конф. , 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с., С.153.

[3] Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” / Право України 2003 р., № 3.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:14:30 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:18:26 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Проблеми реалізації принципу недоторканності суддів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150539)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru