Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

Название: Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 13:51:26 22 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 1 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Дослідження на тему:

„Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки”


В останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку, накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого - досі не подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій (у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).

Наприклад, Ж. Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) - її відомим представником [1]. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф. Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи в Німеччині (2(. Навіть ті автори, які вже подолали стереотипи помилкових ортодоксальних підходів, іноді неточно трактують окремі і давно вирішені проблеми історії економічної думки, що перетворює їх на псевдодискусійні, повертаючи до з'ясування завершених суперечок. На жаль, такі трактування вже увійшли в новітні вітчизняні підручники з історії економічних вчень, створюючи реальну небезпеку засмічування знань студентів і формування в них неправильних уявлень з окремих принципових питань розвитку економічної теорії та її історії. Отже, зосередження уваги наукового товариства на роз'ясненні нових полемічних питань та їх творче вирішення є дуже актуальним.
У статті зроблено спробу критично проаналізувати деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки, запропонувати шляхи їх розв'язання. Для цього зроблено огляд історико-економічної літератури не лише останніх років, а й ХІХ ст., розглянуто позиції відомих вітчизняних вчених-економістів щодо означених проблем.
Класична політична економія: неоднозначність підходів
Звичайно, за будь-якої парадигми існує небезпека безпідставного уклинення суб'єктивістських поглядів маловідомого вченого-економіста, особливо сучасного, в історію економічної думки. Втім, їх досить легко виявити. Складнішим є питання класифікації економістів за напрямами (школами, течіями) думки, зважаючи, по-перше, на недостатність розробки самої проблеми виділення напрямів, по-друге, на необхідність обгрунтування критеріїв для визначення тих чи тих конкретних напрямів, по-третє, на невизначеність хронологічних меж, загальних ознак і особливостей відповідних етапів еволюції цих напрямів. Зокрема (хоч це здається на перший погляд парадоксальним), дискусійним продовжує бути питання про хронологічні межі існування та коло представників класичної політичної економії, а також про зміст їх теорій.
У межах своєї моделі розвитку економічної науки К. Маркс першим вжив поняття "класична політична економія" (перша половина ХІХ ст.), відтінивши тим самим її науковість, фундаментальність, глибину впливу на подальший розвиток економічної теорії. Під класичною політичною економією він розумів усю політичну економію, яка досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Себе ж К. Маркс називав продовжувачем розвитку її кращих рис.
Визначаючи провідних представників класичної школи, К. Маркс вважав, що вона "починається в Англії з Уільяма Петті, а у Франції з Буагільбера і завершується в Англії Рікардо, а у Франції Сісмонді" (3(. Згодом до представників класичної політекономії перехідної епохи (від класики до неокласики) із суттєвими застереженнями було віднесено англійських економістів Р. Джонса (1790-1855), Дж. Рамсея (1800-1871), Дж. Ст. Мілля (1806-1873). "Щоб усунути непорозуміння, -- писав К. Маркс, - зауважу, що такі люди, як Дж. Ст. Мілль і йому подібні, заслуговують, звичайно, на всілякий осуд за суперечності їх старомодних догм з їх сучасними тенденціями, але було б найбільш несправедливо змішувати їх в одну купу з вульгарними економістами-апологетами" (4(. Отже, формально період класичної економічної теорії нібито охоплює приблизно другу половину ХVІІ ст. - середину ХІХ ст.
Однак щодо цього варто зробити два суттєвих застереження. По-перше, віднесення Р. Джонса, Дж. Рамсея та Дж. Ст. Мілля до представників класики не спричинило перегляду К. Марксом власного висновку про "смертну годину" класичної політекономії в 30-ті роки ХІХ ст. (5(. По-друге, тезу К. Маркса про завершення класики в Англії Д. Рікардо, а у Франції С. Сісмонді не слід сприймати як момент одночасного виникнення так званої вульгарної політичної економії в цих країнах. За Марксом, як особливий вид політекономії вона виникає вже після А. Сміта, тобто з кінця 70-х років ХVІІІ ст., і, таким чином, тривалий час існує поряд з класичною.
Дж. М. Кейнс (1883-1946) та його численні прихильники наповнили поняття "класична економічна теорія" іншим змістом та іншими хронологічними межами. "Я звик, можливо, на порушення загальноприйнятого етикету, - писав Кейнс, - включати до складу "класичної школи" послідовників Рікардо, тобто тих, хто сприйняв і розвинув далі рікардіанське економічне вчення, включаючи, наприклад, Дж. Ст. Мілля, Маршалла, Еджуорта і проф. Пігу... Їм класична теорія завдячує своїм найбільш зрілим втіленням" (6(. Отже, по суті, класична економічна наука - це вся "докейнсіанська наука", представники якої стали жертвами так званого закону Сея ("продукти обмінюються на продукти" або, за термінологією Кейнса, "пропозиція породжує власний попит").
Дж. М. Кейнс та його прибічники не розрізняють класичної та неокласичної економічних теорій. Підставою для цього є докорінні спільні риси двох напрямів: положення про саморегулювання ринкової економіки, повне і раціональне використання ресурсів, обмежене втручання держави в економічне життя, неможливість економічних криз надвиробництва тощо. Абсолютизація цих рис призводить до ігнорування ряду відмінностей щодо предмета та методів дослідження, теорій вартості, ціноутворення, розподілу доходів та ін. З позицій ортодоксального марксизму докорінна вада кейнсіанської класифікації полягає в змішуванні наукової (класичної) і ненаукової, вульгарної (неокласичної) економічних теорій та двох фаз (етапів) у розвитку капіталістичного способу виробництва - домонополістичного (вільної конкуренції) і монополістичного капіталізму (імперіалізму). Погляди Дж. М. Кейнса та його прибічників на поняття класичної політекономії піддані критиці відомими західними вченими-немарксистами. Один із основоположників німецького неолібералізму В. Ойкен (1891-1950) вважав, що лише за формального підходу можна не помітити дуже істотної відмінності класичної теоретичної системи від сучасної (неокласичної). На його думку, досить назвати лише два пункти: по-перше, сучасні теоретики намагаються зрозуміти весь господарський процес, виходячи з людських потреб, тоді як у класиків цього немає; по-друге, і класична, і сучасна теорія зовсім по-різному пояснюють і тлумачать явище витрат. На цій підставі В. Ойкен робить висновок: "Отже, теоретична картина економічного процесу в сучасній теорії цілком інша, ніж у часи класиків, - це факт, який не підлягає замовчуванню" (7(. Фактично проміжним між двома крайніми (К. Маркса і Дж. М. Кейнса) є розуміння складу представників і хронологічних меж класичної політичної економії, запропоноване відомим істориком економічних вчень Й. А. Шумпетером (воно стало типовим для сучасних західних підручників з історії економічної думки). За Шумпетером, класична економічна теорія охоплює представників від А. Сміта до Дж. С. Мілля та Дж. Кейнса (друга половина ХVІІІ - 60-ті роки ХІХ ст.). За суто формальною, на перший погляд, класифікацією приховується різне розуміння вченими критеріїв і змісту класичної політичної економії, її основоположних концепцій, історичної долі.
К. Маркс застосовує такі критерії віднесення вчених до класиків, які відтінюють принципову відмінність, з одного боку, поглядів останніх від вирішальних ознак меркантилізму, з іншого - від класифікаційних принципів так званої вульгарної політекономії. Серед головних ознак класичної школи К. Маркс виділив: перенесення досліджень із сфери обігу у сферу виробництва; прихильність вчених до трудової теорії вартості; абстрактно-дедуктивний метод дослідження; аналіз дійсних відносин виробництва; проникнення у внутрішній зв'язок капіталістичної системи; з'ясування об'єктивних економічних законів тощо. З огляду на це коло економістів-класиків у нього досить обмежене.
На противагу класичній, вульгарна політична економія, за словами Маркса, тупцює лише в галузі зовнішніх позірних залежностей, знову і знову пережовує положення, вже давно розроблені науковою політичною економією, згладжує суперечності капіталістичного виробництва та ін.
Важливо звернути увагу на те, що марксова модель розвитку економічної науки накладає своєрідні "національні" обмеження на визначення кола вчених-класиків. К. Маркс показав це у Післяслові до другого видання першого тому "Капіталу" на прикладі Німеччини, вважаючи, що доля була немилостивою до німецьких професійних вчених. Доки вони мали можливість займатися політичною економією безсторонньо в німецькій дійсності не було належних, тобто капіталістичних економічних відносин - цього життєвого грунту для економічної науки. Виникли ж ці відносини в 40-х роках ХІХ ст., коли загострилася класова боротьба та інші суперечності капіталізму, які вже виключали безстороннє вивчення їх у рамках буржуазного світогляду. Тому не дивно, що К. Маркс та Ф. Енгельс не знайшли серед економістів-класиків своїх співвітчизників.
Немарксистська економічна думка менш жорстко підходить до вирішення питання про класифікацію класичної політичної економії. Вона розширює коло вчених, належних до класичної школи, враховуючи розмаїття переходів від однієї школи до іншої, різноманітність національних економік. Зокрема, вона не надає вирішального значення прихильності того чи того вченого до трудової теорії вартості, аналізові внутрішніх закономірностей виробництва. Тому плеяда економістів-класиків значно збільшується як завдяки розширенню хронологічних рамок класичної економічної теорії, так і через введення до кола класиків вчених багатьох країн Європи. Це всі прихильники фізіократів та Сміта до 70-х років ХІХ ст. і, зокрема Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, А. Дестют де Трасі (Франція); Т. Р. Мальтус, Дж. Р. Мак-Куллох, Н. У. Сеніор, Р. Торренс (Англія); К. Арндт, К. Рау, Г. Мангольдт (Німеччина); Г. і П. Прево (Швейцарія); Г. Ч. Кері (США). Всіх їх К. Маркс відносив до розряду "вульгарних".
Сучасний відомий історик економічної науки проф. М. Блауг (Англія) слушно зауважує, що 30-ті роки ХІХ ст., по суті, були кульмінаційним етапом у розвитку класичної економічної теорії за гостротою дебатів і зародженням нових ідей. Серед видатних робіт цього десятиліття можна назвати "Лекції про природу цінності" (1833) У. Ф. Ллойда та "Лекції" (1834) С. М. Лонгфілда (на які К. Маркс ніде не посилається), а також "Принципи" Г. П. Скропа (1833), "Нарис про розподіл багатства" Р. Джонса (1831) і "Принципи" Н. У. Сеніора (1836) (8(.
Таким чином, підходи істориків економічної думки до класичної політичної економії залишаються неоднозначними. Однак в останнє десятиріччя через кризу марксистської економічної теорії переважна більшість вчених постсоціалістичних країн прийняла підхід, визнаний на Заході, - трактування хронологічних меж та кола представників класичної школи, дане Шумпетером.

К. Маркс - "завершувач" класичної політичної економії?
Із зміною парадигми у вітчизняній історії економічної думки спостерігається тенденція до зображення К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії. Зважаючи на це переглядається і місце економічної теорії марксизму в історії економічної думки. "Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу" (9(, - стверджується в одному з новітніх вітчизняних підручників з історії економічних учень. Нібито лише завдяки радикальним послідовникам марксизму його почали тлумачити як принципово новий напрям (школу) економічної думки. Якби не вони, "то сьогодні, напевне, марксизм сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії" (10(. До цього долучаються також сумнівні тези про неоднозначність висновків К. Маркса стосовно проблеми трансформування суспільства, які, мовляв, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та їх різноманітного трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об'єктивну необхідність цих перетворень.
Нічого нового і оригінального в таких викладках немає. У цьому легко переконатися, проаналізувавши роботи відомих західних економістів минулого (Ш. Жід, Ш. Ріст та ін.) і сучасності (Р. Барр, І. Ріма та ін.). На думку французьких істориків економічної думки Ш. Жіда та Ш. Ріста, "за своїм методом марксизм стоїть значно ближче до класичної політичної економії та її концепції природних законів, ніж до соціалізму. І це поза всяким сумнівом" (11(, - писали ще століття тому відомі французькі історики економічних вчень Ш. Жід і Ш. Ріст. Вони вважали, що К. Маркс є прямим спадкоємцем Д. Рікардо не лише за своєю теорією, заснованою на трудовій вартості, теорією антагонізму між прибутком і заробітною платою, теорією ренти, тобто за всіма доктринами Рікардо, які дещо видозміненими перейшли в марксистську доктрину і становлять її могутній кістяк, а й навіть за своїми абстрактним методом і "туманними формулами".
Однак подібні підходи і трактування новизни та історичного місця марксизму вже давно серйозно і аргументовано заперечувалися. За століття, що минуло відтоді, не з'явилося жодних грунтовних підстав чи аргументів для перегляду критичного ставлення до тез про К.Маркса як "завершувача" класики та до марксизму як її "доповнення і завершення".
Заперечення проти змальовування К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії зводяться до такого.
По-перше, подібне визначення призводить до довільного ототожнення одного із теоретико-методологічних джерел економічної теорії марксизму (англійська класична політекономія) із змістом теорії, фактично ігнорує принципові відмінності між ними, простежуючи лише принципові зв'язки.
По-друге, специфічна методологія дослідження, категоріальний інструментарій, зміст економічних концепцій (трудової вартості, додаткової вартості, постійного та змінного капіталу, органічної будови капіталу, нагромадження капіталу та його наслідків тощо) завдяки своїй новизні виводять економічну теорію марксизму за межі класичної політекономії.
По-третє, К. Маркс критикував представників класичної економічної науки з таких принципових питань, як позаісторичне сприйняття капіталістичного способу виробництва, недоліки методу абстракції, підтримка закону Сея (так званий "вульгарний" елемент теорії) тощо. З усіх цих питань позиція К. Маркса була різко відмінна від класичних поглядів.
По-четверте, безперечно, протилежними, несумісними є нормативна економічна теорія К. Маркса і представників класичної політекономії. Досить порівняти їх кінцеву мету: в К. Маркса - це знищення капіталізму шляхом соціальної революції, побудова і функціонування неринкової рівноважної економіки безкласового (комуністичного) суспільства.
По-п'яте, визнання К. Маркса як "завершувача" розвитку класичної політекономії робить зовсім незрозумілою безперервну принципову критику економічної теорії марксизму з боку його численних противників, які водночас досить прихильно ставляться до класичної економічної теорії. Більше того, значна (якщо не переважна) частина сучасних економістів Заходу, підкреслюючи тісний зв'язок марксової і класичної економічних теорій, не схильні беззаперечно визнавати К. Маркса як "правовірного класика", теорії якого є "вершиною розвитку класичної школи" тощо.
У цьому виявляється спадкоємність поглядів багатьох вчених минулого і сучасності. Майже 100 років тому відомий російський економіст проф. О. Мануйлов вдало зафіксував суть проблеми, а з нею й одну з особливостей першого класичного стану: "Невигода положення, в якому перебувають так звані захисники класичної школи, полягає в тому, що їх погляди на завдання і закони теоретичної економії далеко не однорідні, коливаючись між Сеніором та Міллем, з одного боку, і Марксом та Енгельсом - з іншого. Всі вони ведуть початок своїх ідей від класиків, але, по суті, за своїми принциповими поглядами вони відрізняються один від одного так само сильно, як і від представників напряму, що протиборствує (тобто від маржиналізму. - П. Л.), а в деяких випадках їх взаємні розбіжності навіть сильніші" (12(.
Зарахування К. Маркса до кола "істинних завершувачів" класичної політичної економії має на меті спростувати тезу ортодоксального марксизму про "революційний переворот в економічній теорії, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом". Насправді ця відома фраза радянських підручників і навчальних програм з політичної економії та історії економічних вчень не змогла спростувати того факту, що виникнення і розвиток економічного вчення марксизму свого часу не викликали революції в економічній науці і не породили нову класичну ситуацію. Економічна теорія марксизму виявилася своєрідним каталізатором для становлення та розвитку нових класичних ситуацій у ХХ ст., однак, попри значний свій вплив (незалежно від того, визнавався він чи заперечувався), марксизм завжди залишався опозиційною і периферійною течією у структурі світової економічної думки. Його штучна самоізоляція після 20-х років нинішнього століття в колишніх соціалістичних країнах лише ускладнила цей периферійний стан, обумовивши, власне, тупиковий характер еволюції марксизму.
Таким чином, детальне з'ясування суті різних підходів до поняття "класична політична економія" і кола справжніх її представників дає змогу усунути можливі непорозуміння та помилки у трактуванні поглядів класиків, їх справжнього місця в історії економічних вчень.

Варіанти класичної політичної економії
Деякі сучасні вітчизняні історики-економісти намагаються по-новому вирішити давнє питання про значні відмінності економічних концепцій представників класичної політекономії. Певне уявлення про таку спробу дають наведені нижче порівняння уривків з кількох новітніх підручників історії економічних вчень у зіставленні з марксовим підходом до цієї проблеми.
К. Маркс [13]
У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу. К. Маркс [13]
У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу.

Я. С. Ядгаров [14]
Поняття "вульгарна політична економія", яке ввів у науковий оборот головним чином К. Маркс, значною мірою пов'язане з теорією факторів виробництва Ж. Б. Сея. Цю теорію, як і теорію витрат Т. Мальтуса, К. Маркс вважав апологетичним, навмисним і вульгарним захистом інтересів експлуататорських прошарків капіталістичного суспільства.
Вважаючи не всі доводи К. Маркса з цього приводу беззаперечними, думається, один із них в інтерпретації Ш. Жіда і Ш. Ріста є цілком правомірним, а саме: «Безперечно, необхідність ясності викладу інколи спонукала Ж. Б. Сея «ковзати по поверхні» важливих проблем, замість того, щоб заглибитися в них. В його руках політична економія часто стає надто простою. Неясність Сміта часто плідна для розуму, а ясність Сея не дає йому ніякого стимулу".

П. І. Юхименко,
А. А. Ільєнко [15]
Саме поняття "вульгарна політична економія", яке ввів у науковий оборот К. Маркс, значною мірою пов'язане з теорією факторів виробництва Ж. Б. Сея. Цю теорію, як і теорію витрат Т. Мальтуса, К. Маркс назвав апологетичним, навмисним і вульгарним захистом інтересів експлуататорського прошарку капіталістичного суспільства. Вважаючи не всі доводи К. Маркса з цього приводу беззаперечними, гадаємо, що деякі з них мають підставу. Безперечно, необхідність ясності викладу інколи спонукала Ж. Б. Сея «ковзати по поверхні» важливих проблем, замість того, щоб заглибитися в них.

Протиставлення К. Марксом "езотеричного" (аналітичного, абстрактно-дедуктивного) і "екзотеричного" (описового) методів дослідження, "глибинних" (прихованих) і "поверхових" (реальних, безпосередніх) форм та економічних категорій, "класичного" і "вульгарного" підходів до аналізу економіки виявилися з наукової точки зору мало плідними. Вони критикуються представниками сучасної історико-економічної науки. Приміром, проф. М. Блауг вважає, що марксові звинувачення на адресу "вульгарних буржуазних економістів" грунтуються на елементарному нерозрізненні поведінки, яка визначається станом цін з погляду індивідуумів, і цінами, які визначаються поведінкою агентів на ринку. Вся проблема теорії досконалої конкуренції, як підкреслює М. Блауг, полягає в тому, щоб проаналізувати цілком об'єктивний результат суто суб'єктивних дій та реакцій. На думку вченого, немає нічого "поверхового" в тому, щоб підняти покрив об'єктивної детермінованості аби розпізнати "вихідну" суб'єктивну мотивацію і переконання, що започатковують весь процес (8(.
Відлуння марксових протиставлень докочуються навіть до нашого часу, повторювані в працях сучасних авторів. Не важко, наприклад, помітити, що Я. С. Ядгаров, П. І. Юхименко та А. А.Ільєнко більш ніж століття по тому фактично відтворюють висловлювання відомих французьких істориків економічних вчень Ш. Жіда та Ш. Ріста, щоправда, як і раніше, залишається нез'ясованим, чому "туманність" викладу обумовлює необхідність заглиблюватися в проблему, а "ясність" його - лише "ковзати по поверхні"?!
Однак суть проблеми зовсім не в цьому. На наш погляд, вона полягає в подоланні залишкового неправильного протиставлення методів дослідження (зокрема, абстрактно-дедуктивного, аналітичного і описового, як відповідно "наукового" і "ненаукового"), в переосмисленні питання про національні варіанти класичної політекономії та в розробленні критеріїв, за якими відносити економістів нової хвилі (Ж. Б. Сея, Т. Р. Мальтуса, Н. У. Сеніора, Ф. Бастіа, Дж. С. Мілля та ін.) до представників класичної економічної теорії.
Однією з перших спроб вирішення проблеми була класифікація класичного напряму економічної теорії, запропонована І. В. Вернадським в його праці "Нарис історії політичної економії" (1858). Український вчений розрізняв три головні групи (школи) класики:
а) спекулятивну, чи умоглядну , яка розвивала теорію здебільшого на основі умоглядності;
б) промислову, яка прагнула використати фактори суспільного життя на підтвердження положень А. Сміта (вона найбільше сприяла популяризації науки);
в) еклектичну, яка найменше захоплювалась авторитетом А. Сміта, прагнула сформувати теоретичні положення та висновки на основі різних даних, як отриманих від шкіл, так і запозичених з дійсності.
Учений досить детально персоніфікував кожну із виокремлених трьох груп. Наприклад, до еклектичної він, окрім деяких іноземних вчених, ввів професорів Т. Ф. Степанова (Харківський університет) та О. І. Бутовського.
У подальшому історики економічної думки грунтовно не вивчали питання про відмінності в поглядах представників різних груп (шкіл) політичної економії. Певним поступом у цьому напрямі був підручник "Історія економічних вчень" за редакцією Л. Я. Корнійчук та Н. О. Татаренко (1999). Вони визнають і висвітлюють "переосмислення" класичних доктрин, сформульованих А. Смітом - Д. Рікардо, їх прихильниками першої половини ХІХ ст. Віднесення багатьох економістів цього періоду до класичної політекономії обгрунтовано непорушністю основ догми класиків і використання ними різних підходів для доведення прогресивності капіталізму, невичерпності його саморегулюючого потенціалу. Проте в ході розгляду проблем автори підручника вступають у певну суперечність з власними судженнями, зауважуючи, що погляди економістів нової хвилі "не зовсім вписувалися в рамки класичних уявлень". Зважаючи на це, правомірним, на нашу думку, могло б бути виділення "ортодоксального" і "неортодоксального" напрямів класичної політекономії.
Історики економічної думки ХІХ - початку ХХ ст. (серед них і вітчизняні - В. Ф. Левитський, М. І. Туган-Барановський, О. І. Чупров та ін.) пішли плідним шляхом виділення класичної політичної економії в різних країнах - Англії, Франції, США, Німеччині, тобто фактично національних варіантів класики, і пошуку спільного та відмінного між ними.
Спроби класифікувати і встановити відмінності в поглядах представників класичного напряму однієї й тієї самої країни не завжди були вдалими. Приміром, професор Павійського університету Л. Косса (Італія) хибно вважав "цілковитою помилкою" віднесення до представників класичної політичної економії так званих оптимістів або фрітредерів (Ф. Бастіа, А. Бодрільяра та багатьох інших - у Франції, Г. Ч. Кері - у США).
Відмінність між школами фізіократів і А. Сміта, з одного боку, і фрітредерів - з іншого, професор Московського університету О. І. Чупров (1842-1908) вбачав у тому, що школа фрітредерів (Р. Кобден, Дж. Брайт, Ф. Бастіа та ін.) доводила до крайніх висновків учення про невтручання держави в господарське життя. Основою такого твердження були положення фізіократів та А. Сміта, але їх висновок не був таким безумовним і, скоріше, мав вид вимоги, ніж практичної програми.
Традицію виділення та розгляду класичної політичної економії в Німеччині, характерну для вчених ХІХ ст., сучасна вітчизняна історико-економічна наука втратила, дотепер остаточно не подолавши помилковий марксистський підхід, згідно з яким, на відміну від Англії та Франції, які пережили етап класичної політекономії, буржуазна політична економія Німеччини від самого початку формувалася як "вульгарна".
Одна з проблем обгрунтування національних варіантів класики (як, до речі, і варіантів інших напрямів, наприклад, маржиналізму, кейнсіанства тощо) полягає в подоланні все ще поширеної, нездоланої традиції розміщення поряд, в одній площині, загального і специфічного. Насправді концепції, що з'являються в одній країні, наукове товариство іншої країни засвоює, трансформує або висуває альтернативні теорії. Це обумовлюється історичними та соціально-економічними умовами розвитку, культурними традиціями, менталітетом нації, політичним становищем та багатьма іншими специфічними факторами. Виявлення загальних і національно специфічних моментів у економічній науці дає змогу краще зрозуміти процес її становлення та подальшого розвитку як у цілому, так і в окремих країнах.


1. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень. К., 1998. С. 32.
2. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С. 76; Нестеренко О. П. Цит. праця. С. 34-35.
3. Маркс К. До критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. С. 36.
4. Маркс К. Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 23. С. 611.
5. Там само. С. 16-17.
6. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. С. 55, 85.
7. Ойкен В. Основы национальной экономии: Пер. с нем. М., 1996. С. 310.
8. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. М., 1994. С. 248, 249.
9. Історія економічних учень ( За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. К., 1999. С. 175.
10. Там само. С. 211.
11. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 1995. С. 362.
12. Мануйлов А. А. Понятие ценности по учению экономистов классической школы (Смит, Рикардо и их ближайшие последователи). М., 1901. С. 6.
13. Маркс К. Теорії додаткової вартості // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 26, ч. 2. С. 164-165.
14. Ядгаров Я. С. История экономических учений. 2-е изд. М., 1997. С. 84, 223.
15. Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ - Біла Церква, 1999. С. 45.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:13:07 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:17:45 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150913)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru