Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Теорія і методологія менеджменту

Название: Теорія і методологія менеджменту
Раздел: Рефераты по маркетингу
Тип: реферат Добавлен 10:37:26 08 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 30 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ

На тему:

Теорія і методологія менеджменту


ПЛАН

1. Зміст управлінської діяльності.

2. Суть, цілі і види менеджменту.

3. Наукові принципи менеджменту.

4. Закони, закономірності та принципи менеджменту.

5. Етапи становлення управлінської науки у світі.

6. Розвиток управлінської науки в Україні.

7. Підхід до управління з позиції виділення різних наукових шкіл.

8. Процесний, системний і ситуаційний підходи в управлінні

1.Зміст управлінської діяльності

Управління - складний соціально-економічний процес. У широкому розумінні слова він означає вплив на процеси, об'єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переводу з одного стану в інший згідно з поставленими цілями. Мета управління господарською діяльністю - одержання максимально можливих результатів за умови економії сукупних витрат живої та уречевленої праці.

Основними факторами, на яких ґрунтується ефективне управління економічними та соціальними процесами, є тип власності, форма державного устрою, зрілість ринкових відносин.

Середовищем існування кожної людини як індивіда є жива і нежива природа та людське суспільство. Відповідно до цих складових у навколишньому середовищі розрізняють такі сфери управління:

- управління у неживій природі (технічних системах);

- управління в організмах (біологічних системах);

- управління в суспільстві (соціальних системах).

Найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки стосуються діяльності як окремих людей, так і їх груп (колективів, прошарків, класів, суспільства в цілому) яким властиві різноманітні інтереси. У зв'язку з високою складністю управління людьми виокремлюють типи управління: політичне, економічне та соціальне.

Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов'язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб'єкт і об'єкт управління.

Суб'єкт управління - елемент (група елементів) системи, своїми свідомими чи несвідомими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об'єкт управління.

Об'єкт управління - елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб'єкта.

2 Суть, цілі і види менеджменту

При ринковій моделі господарювання організації стають вільними в здійсненні господарської діяльності. Вони функціонують на принципах самоокупності, самофінансування, вільного підприємництва та конкуренції. Це викликає до життя підприємливість, засновану на здоровому глузді та кмітливості, що посилює значення управління і роль керівника. Він перетворюється на менеджера, а управління - на менеджмент.

Менеджмент є складовою частиною управлінської діяльності, яка реалізує теорію управління і практику ефективного управління колективами організацій.

Менеджмент - цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Головне завдання менеджменту полягає в тому, щоб зробити людей здатними до спільних дій, визначаючи їм загальні цілі, наділяючи правами і обов'язками, формуючи раціональну організаційну структуру управління, забезпечуючи набуття необхідних трудових навичок і кваліфікаційного розвитку.

З функціонального погляду менеджмент - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, фірм, асоціацій, банків тощо).

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

- виробничий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання всіх видів ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

- фінансовий менеджмент управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

- маркетинг— управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

Залежно від видів і послідовності діяльності у структурі менеджменту виокремлюють такі стадії: стратегічний менеджмент, оперативний менеджмент, контроль.

Стратегічний менеджмент зосереджується на розробленні цілей менеджменту, прогнозуванні, перспективному плануванні.

Оперативний менеджмент реалізує заходи стратегічного менеджменту. Суттю його є організація (створення необхідної структури і нагромадження необхідних ресурсів) і керівництво (система розпорядництва й мотивування в умовах створеної структури).

Контроль охоплює аналіз досягнутих результатів (зворотний зв'язок) і є вихідним пунктом нового циклу управління.

Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва структурними підрозділами і функціональними службами) і вертикальний (координація управлінської роботи).

Саме вертикальний поділ приводить до створення рівнів управління. Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління:

- технічний;

- управлінський;

- інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

- керівники низової ланки (операційні управлінці);

- керівники середньої ланки;

- керівники вищої ланки.

До керівників низової ланки відносяться майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо.

До складу керівників середньої ланки входять начальник управління, завідувач відділу, декан, начальник цеху та інші категорії працівників.

Керівниками вищої ланки є директор або президент фірми (організації), їх заступники тощо.

У менеджменті основними є такі категорії: „організації", „функції управління", „рівні управління", „методи менеджменту", „стилі керівництва", „комунікації", „управлінські рішення" тощо.

3. Наукові принципи менеджменту

Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління інваріантних відносно об'єктів і суб'єктів управління. Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали змогу сформулювати сучасні принципи менеджменту. Серед них розрізняють загальні та спеціальні.

До загальних принципів слід насамперед віднести принцип поєднання демократизму і доцільного економічного центризму. Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності. Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу стимулювання. Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватись згідно з вимогами принципу науковості.

Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна здійснюватись у відповідності з принципом правильної підготовки і розстановки кадрів.

В економічній літературі перераховуються й інші принципи: гуманності менеджменту, інтегрованості менеджменту, відповідності способів, засобів і впливів закономірностям, які притаманні керованим об'єктам.

До числа принципів відносять також принцип поєднання галузевого і територіального управління, принцип комплексності і системності, принцип провідної ланки і зосередження сил, принцип зворотного зв'язку, принцип необхідної різноманітності та ін.

При побудові систем управління і здійснюванні управлінських процесів у практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів.

Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення прибутковості бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників фірми. Крім того, перераховуються ще й такі принципи:

1. Розробка чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних), обґрунтування стратегії організації, надання свободи пошуку в її межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій.

2. Опора на об'єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність і екологічність діяльності.

3. Розширення і поглиблення зв'язку організації із зовнішнім середовищем.

4. Високі стандарти діяльності, відповідальності перед суспільством, постійний пошук альтернативних варіантів діяльності, розв'язання нових проблем новими методами.

5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та ентузіазм персоналу.

6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на ринкових або близьких до них умовах.

7. Розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу.

8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), висока якість і доступні ціни.

9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і характері діяльності.

10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.

11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність усіх працівників за стан справ в організації, залучення їх „до участі в прибутках".

12. Відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної організаційної культури менеджменту, що ґрунтується на єдиних інтересах і цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не лише на владі й підлеглості.

Дотримання вимог перелічених принципів є однією з найважливіших передумов ефективного функціонування апарату управління організацій.

4. Закони, закономірності та принципи менеджменту

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи. їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

Вуправлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту.

Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

Закон оптимального поєднання централізації і де централізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

Закон економії час в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної

Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності:

—процесу менеджменту;

—функцій та методів менеджменту;

—управлінських рішень;

—керуючої та керованої систем організації;

—внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

—розвитку менеджменту тощо.

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень то що, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

5. Етапи становлення управлінської науки у світі

Систематизація інформації про передісторію управління, яка дійшла до наших днів, дала змогу виділити п'ять етапів у становленні управлінської науки:

Перша управлінська революція. Характеризується як «релігійно-комерційна». Пов'язана з виникненням писемності у Давньому Шумері (V тис. до н.е.), що сприяло появі особливого прошарку жерців, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Друга управлінська революція. Її називають «світсько-адміністративною» і пов'язують з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792—1750 pp. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція. Дістала назву «виробничо-будівельної». Охоплює роки царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605—562 pp. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювала держава.

Четверта управлінська революція. Охоплює період зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). її головним результатом стало виникнення професійного управління. Велика заслуга в цьому належить шотландському економісту Адаму Сміту (1723—1790), англійському соціалісту-утопісту Роберту Оуену (1771— 1850), англійському математику Чарльзу Бебіджу (1801—1841) та ін. Зокрема, Оуен на своїх фабриках втілював ідею соціального партнерства; Бебідж розробив методику вивчення витрат робочого часу на виконання виробничих операцій і опублікував результати власних досліджень у книзі «Про економію матеріалів та обладнання», яка стала першою публікацією в сфері наукового управління. А погляди Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії та практики менеджменту.

Однак ці дослідження були розрізненими. Наука управління як цілісна система зі своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у XX ст. її появу пов'язують із п'ятою управлінською революцією.

П'ята управлінська революція. Відома під назвою «бюрократична». У її основі — концепція «раціональної бюрократії», яка важливу роль у забезпеченні ефективності управління відводила формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов'язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Стрімкий розвиток наукової думки в XX ст. прискорив усі соціально-економічні процеси, а також процеси їх управління, що дає підстави стверджувати ще про одну управлінську революцію.

Шоста управлінська революція. Її називають «інформаційною». Характеризується всебічним впровадженням у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і оброблення інформації й зробило практично безмежними можливості зростання організацій. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації змістила акценти у системі загального менеджменту з організації виробничих процесів на маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.

6. Розвиток управлінської науки в Україні

Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу, нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями

1. Жовтень 1917р. березень 1921 р. Основне завдання — розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

2. Квітень 1921 р. 1928 р. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.

3.19291945 pp . Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

4.19461965 pp . Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5.19651975 pp . У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-командної системи.

6.19751988 pp . Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.

7.1985 р. сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:

1)робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;

2)застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;

3)впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;

4)впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

5)початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850— 1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821—1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876— 1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів економіки України на сучасному етапі.

7. Підхід до управління з позиції виділення різних наукових шкіл

Формування управління як науки, як галузі наукових досліджень частково було відгуком на потреби великого бізнесу, частково - спробою скористатися перевагами нової техніки, а частково зумовлене науковими розробками найбільш ефективних методів виконання робіт.

Відомо чотири основні підходи, що внесли суттєвий вклад у розвиток теорії та практики управління, а саме:

- підхід з позицій виділення наукових шкіл в управлінні;

- процесний підхід;

- системний підхід;

- ситуаційний підхід.

Важливим також є розгляд підходів до управління з позиції виділення різних наукових шкіл.

Школа наукового управління (1885—1920 pp .)» . Засновником школи наукового управління вважається Фредерік Тейлор, що працював у металургійній компанії. Своїми експериментами і науковими працями він намагався довести, що розроблені ним методи наукової організації праці і сформовані на їх підставі «принципи наукового менеджменту» здійснять революцію у виробництві, замінять авторитарні методи управління на більш раціональні наукові підходи. Головні свої ідеї Тейлор сформулював у вигляді принципів «наукового управління»:

— розробка оптимальних методів виконання роботи завдяки науковому вивченню витрат часу, затрачених рухів і зусиль працівників;

— абсолютне дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил;

— підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь;

— оплата за результатами (менші результати — невелика оплата, більші результати — вища оплата);

— використання функціональних менеджерів, які забезпечують виконання робіт і їх контроль за спеціалізованими напрямами;

— підтримка товариських відносин між працівниками і менеджерами.

Значний внесок у розвиток цієї школи зробив американський промисловець, король автомобілебудування США Генрі Форд (1863—1947 pp.), ім'я якого стало символом XXст., зразковим утіленням «американської мрії». Саме Г. Форд сформулював організаційно-технічні принципи управління, якими і користувався в своїй практичній діяльності.

Крім Тейлора і Форда школу наукового управління вдосконалювали Г.Емерсон, Френк і Лілія Гілберт, Генрі Гант, А.Хопф та ін.

Класична школа управління(1920—1950 pp .). «Батьком» класичного менеджменту вважається французький підприємець і інженер Анрі Файоль (1841—1925 pp.), який створив першу цілісну класичну школу управління і сформулював її основні принципи і функції.

Основні принципи адміністративного управління А.Файоля:

1. Влада невіддільна від персональної відповідальності.

2. Розподіл праці за спеціалізацією (але у цьому процесі є межа, за якою ефективність управління падає),

3. Єдність розпорядження, або єдиноначальність (що суперечить функціональному підходу до управління, введеному Ф.Тейлором).

4. Дисципліна, обов'язкова для всіх, що передбачає взаємоповагу керівників і підлеглих, дотримання укладених угод.

5. Єдність управління за принципом «один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету».

6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальному.

7. Справедлива винагорода для всіх .

8. Спеціалізація, у межах розумного, яка послаблюється із збільшенням масштабів підприємства.

9. Ієрархія, що допускає мінімізацію управлінських ступенів для оптимального використання горизонтальних зв'язків.

10.Порядок, який ґрунтується на принципі: «кожному своє місце і кожний працівник на своєму місці».

11.Відданість персоналу загальній справі.

12. Постійність персоналу, оскільки висока плинність — наслідок невмілого управління.

13. Ініціатива працівників, яка потребує від керівника застосування винагороди і відмову від особистої амбіційності.

14. Корпоративний дух, тобто єдність інтересів робітників і колективізм у роботі,

Управляти, як вважав Файоль, — «це означає передбачити, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати».

Послідовниками Файоля можна вважати Л. Гюліка, Л. Урвіка, Дж. Муні, К. Адамецького, А. Рейлі, Ч. Барнарда та інших учених, які розвинули і конкретизували це вчення.

Теорія ідеальної бюрократії (з 1920 p .). Сформував теорію «ідеальної бюрократії» відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864—1920 pp.).

Сутність цієї теорії складають поняття:

— чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

— ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

— наявність взаємопов'язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

— відсутність непорозуміння в міжособових стосунках;

— організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень;

— стратегія довгострокового найму співробітників;

— рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.

Школа людських стосунків (з 1930 p .). Творцем школи людських стосунків є американський соціолог і психолог Елтон Мейо {1880—1949 pp.). Багаторічними дослідженнями, проведеними під його керівництвом у м.Хоторні (це поблизу Чикаго), було встановлено, що продуктивність праці робітників підвищується не стільки через підвищення заробітної плати, скільки через зміни взаємин між виконавцями і менеджерами в кращий бік, ріст задоволеності своєю працею і стосунками в колективі. Основна заслуга Мейо полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками.

Виникнення школи людських стосунків безпосередньо пов'язано також з іменем німецького психолога Гюго Мюнстерберга (1863 - 1916 pp.). У своїй праці «Психологія і промислова ефективність» він сформулював основні принципи, згідно з якими необхідно відбирати працівників на керівні посади, а також довів важливість гуманізації процесу управління, оскільки менеджер повинен керувати передусім людьми, а не машинами.

Серед учених, котрі досліджували цей напрям, слід відзначити роботи Мері Фолетт (1868—1933 pp.), яка проаналізувала стилі управління і розробила теорію лідерства, а також наукові розробки Ф. Герцберга, Д. Мак-Грегора, Р. Блейка, К. Арджіріса.

Емпірична школа управління (з 1940 p .). Емпіричну школу управління репрезентують вчені, які поєднали розробку теорії з вивченням практики управлінської діяльності на ґрунті синтезу основних ідей класичної школи та школи людських стосунків.

Одним з видатних теоретиків менеджменту і засновником зазначеної школи вважається професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Дракер (нар. в 1909 p.). Небезпідставно Дракеру приписують першість у створенні систематизованого вчення про управління як навчальну дисципліну, що дало змогу вивчати її в навчальних закладах. Найвідомішою його теоретичною засадою є концепція «управління за цілями», яка зробила «революцію», в світовій управлінській науці.

Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів:

— визначення чітких стратегічних цілей;

— залучення до процесу визначення цілей усіх працівників системи;

— оцінка ефективності на підставі результатів.

До провідних представників емпіричної школи відносяться також А.Слоун, Р. Девіс, Е. Плоумен, А. Чандлер, Л. Ньюмен, Д. Міллер та інші вчені, в яких теоретичні дослідження поєднані з практичною діяльністю,

Школа соціальних систем (з 1970 p .). Засновниками школи стали Ч. Барнард, Д. Марч, Г. Саймон, І. Ан Сорф, Вони сформулювали ідею про те, що будь-яка організація як відкрита складна система має тенденцію пристосовуватись до досить складного зовнішнього середовища, і головні причини того, що відбувається в системі, треба шукати поза нею. Запропонований ними системний підхід до управління дає змогу уникнути ситуацій, коли рішення в одній сфері переростає в проблему для іншої.

Ситуаційні теорії менеджменту (з 1980 p .). Серед «синтетичних» учень про управління особливе місце посідає ситуаційний, або кейсовий підхід (від англ. case— ситуація). Це скоріше спосіб мислення, ніж набір конкретних дій. Розроблений у Гарвардській школі бізнесу, він допомагає майбутнім менеджерам швидко розв'язувати проблеми. Найбільш досконалими ситуаційними теоріями с теорія адаптації (стратегії пристосування), теорія глобальної стратегії і теорія управління за результатами, створена фінськими фахівцями.

Формування поведінкового менеджменту стало результатом посилення взаємозв'язків концепції людських відносин із психологією, соціологією та ергономікою. Представниками його є Р. Лайкерт, А. Маслоу, Д. Мак-Грегор.

Дуже популярною серед системних концепцій менеджменту є теорія «7- S », яку розробили дві пари американських дослідників (першу пару склали Томас Пітере і Роберт Уотермен, другу — Ричард Паскаль і Єнтьні Атос). Учені дійшли висновку, що ефективна сучасна організація формується на базі семи взаємопов'язаних елементів, зміна кожного з яких веде до зміни шести інших. Засадничими моментами цієї концепції є: стратегія, структура, системи, штати, стиль, кваліфікація та цінності, які можна так чи інакше поділяти.

Теорія організаційної культури (з 1985 p .) . Ця теорія є ще одним новим підходом до розробки теорії і практики сучасного менеджменту. Серед його представників відзначимо В. Сате, Е. Шайна, І. Парсонса, Р. Квіна, Дж. Рорбаха. У межах теорії менеджменту організаційна культура розглядається як потужний Інструмент, що дає змогу орієнтувати всі підрозділи організації і окремих осіб на досягнення спільних цілей, мобілізувати ініціативу співробітників, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку.

Набуває все більшого поширення теорія культури управління — теорія раціональної організації праці апарату управління, розкриття ролі культурного елементу в ньому.

«Нова школа» характеризується прагненням впровадити в наукууправління методи і апарат точних наук (кібернетика і теорія дослідженняоперацій). Представниками цієї школи є Р.Акофф, С. Бір, Д. Берталанфі, Р. Люста ін.

8. Процесний, системний і ситуаційний підходи в управлінні

Процесний підхід трактує управління як серію безпосередніх взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх діяльності організації. Вони дістали назву «управлінські функції». Кожна управлінська функція — це також процес. Отже, процес управління являє собою суму всіх функцій.

Процес управління містить функції планування, організування, мотивації, контролювання та регулювання. Цих п’ять первинних функцій управління поєднані з процесами комунікацій та прийняття рішень. Керівництво (лідерство) — це самостійна діяльність.

Функція плануванн япередбачає рішення про те, якими мають бути цілі організації (підприємства) і що слід зробити, щоб досягти їх. Передусім треба відповісти на такі питання: стан справ, бажані результати, шляхи досягнення їх. Планування — це один з способів, за допомогою якого керівництво спрямовує зусилля всіх членів колективу на досягнення його загальних цілей.

Функція організування . Організувати — означає створити деяку структуру з метою досягнення певної мети. Сюди входить розподіл робіт між працівниками, делегування завдань і повноважень. Функція організування забезпечує організованість, дисципліну, відповідальність за доручену справу.

Функція мотивування. Керівник має завжди пам'ятати, що навіть прекрасно складений план, найдосконаліша структура організації втрачають зміст, якщо працівники не виконують доручену їм роботу або виконують її неякісно, безініціативно. Функція мотивування спрямована на забезпечення виконання працівниками підприємства делегованих їм обов'язків. Для цього в організації мають бути створені умови для матеріальної та моральної зацікавленості працівників у виконанні робіт.

Функція контролювання — це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю: встановлення стандартів, зміни того, що було фактично досягнуто за відповідний період, порівняння досягнутого з очікуваним результатом.

Розглянуті функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони потребують прийняття рішення. Тому прийняття рішення і комунікації належать до сполучних процесів управління.

Функція регулювання — вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів

Регулювання покликане усунути всі недоліки, відхилення, збої, виявлені у процесі контролювання. При цьому регулювальні заходи можуть застосовуватись на всіх попередніх етапах технології менеджменту (планування, мотивування, організування). Для цього вдаються до коригуючих дій, що базуються на виборі таких рішень:

—усунення відхилень;

—перегляд стандартів та критеріїв;

—усунення відхилень з переглядом стандартів і критеріїв.

Особливість регулювання полягає в тому, що, на відміну від функцій планування, організування та мотивування, які удосконалюються безпосередньо в керуючій системі організації, регулювання, як і контролювання, вдосконалюється в керуючій та керованій системах.

Системний підхід. Система — це деяка цілість, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких певною мірою характеризує ціле. Згідно з системним підходом керівник має розглядати організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання, технологія, що орієнтовані на досягнення певних цілей і тісно переплетені з зовнішнім світом.

Дещо спрощено організацію як систему можна описати так. Організація отримує з зовнішнього середовища інформацію, капітал, матеріали, трудові ресурси. Ці компоненти мають назву «входи». У процесі перетворення ці входи перетворюються на підприємстві у продукцію або послуги. Вони і є виходами організації. Якщо організація управління ефективна, то в процесі перетворення утворюється додаткова вартість. За цих умов збільшується обсяг продажу, зростають прибуток, задоволення працівників результатами своєї праці.

Ситуаційний підхід ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління визначається ситуацією. Через те що існує безліч факторів як у самій організації, так і у зовнішньому середовищі, не існує єдиного «кращого» методу управління. Щодо конкретної ситуації найефективнішим є той, що найбільш повно відповідає її суті.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:08:38 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:15:30 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Теорія і методологія менеджменту

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150233)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru