Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Галицько - Волинське князівство в кінці XIII- на початку XIV ст

Название: Галицько - Волинське князівство в кінці XIII- на початку XIV ст
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 00:48:37 15 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 11 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План:

1. Вступ

2. Об'єднання Волині і Галичини

3. Данило Галицький

4. Галицько - Волинське князівство в кінці XIII- на початку XIV ст.

5. Висновок

Галицько-Волинське

Князівство

Наприкінці Х - в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир - місто, що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим головним центром розвитку культури у регіоні.

Після смерті Ярослава Мудрого влада на Во­лині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утверд­ження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в ок­ремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Во­линь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Свя­тослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мсти-славича було -забезпечено єдність Волинської землі.

Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава

Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич во­лодарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблиз­но до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Зве­нигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Васильком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві під Перемишлем і це на деякий час припини­ло напади Угорського королівства на Підкарпаття.

Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородсь­кому князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, які „ввели у місто" Зве­нигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки витісни­ти Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за часу правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Іго­ревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній за­лежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло роз­виткові міст князівства.

Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаєми­ни не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Ярослава у „Слові о полку Ігоревім":

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своїм золотокованім

престолі, підпер гори Угорські своїми залізними

полками...

Об'єднання Волині і Галичини

Незважаючи на міжусобні війни між окреми­ми князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному кня­зівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошен­ня галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володи­мира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось до­могтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.

Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської дер­жави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти­тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Рома­на Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинопо­ля хрестоносцями.

Із захопленням пише автор літопису про те, що ве­ликий князь Роман „одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хороб­рий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха..."

Роман здобув собі авторитет сміливими і успішни­ми походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильника­ми пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич заги­нув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).

Данило Галицький

Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Рома-нової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпо­чали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояс-

нюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні про­мисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростисла-вичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм по­сад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу про­тидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони ви­ходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаче­ного в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Іго­ря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі стануть слухняним зна­ряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і „вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". В 1211 р. бояри, запросив­ши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і „повісили задля помсти". Через два ро­ки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі - це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р, з допомогою час­тини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили „коро­лем королівства Галицького" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новго­родський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдало­ся утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.

Оскільки політичне безпринципні боярські уг­руповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, бо­ротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набира­ла характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі ко­ла населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містичі -міські купці і ремісники, в тому числі іноземні посе­ленці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, ко­ли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агре­сорів). Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про „доб­рого князя" уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення та­кого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного роз­витку, ніж боярська олігархія.

Князь намагався створити центральний аппарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.

В результаті тривалої боротьби Данилові Галиць­кому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтрим­ку Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив мо­лодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. 1238 р. Данило роз­громив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. За словами літопису, Данило напере­додні проголосив: „Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)". Неза­довго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось ке­рувати обороною міста.

Столицею свого князівства Данило Романович об­рав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк. Літописець показує планомірний, цілеспрямований характер містобудівельної діяльності Данила і його брата Ва­силька Романовича. З їх наказу були споруджені міста-замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ та інші. До міст Данило запрошував „сідлярів, і лучників, і тульників, і ковалів заліза, й міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села". Ці слова у літописі наводяться при описі заснування Холма, але вони стосуються й інших новозбудова-них міст.

Фортифікаційна і будівельна діяльність Рома­новичів була дуже своєчасною. Подолавши впертий опір на лінії укріплень вздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р. рушив на Во­линь. Як вказує літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець і Данилів, відступив. Оче­видно, героїчна оборона цих укріплених фортець спричинилась до того, що орда вирішила не затриму­вати свого походу до головного міста Волині -Володимира. Боротьба за володимирський дитинець була кривавою. Дружинники і озброєні містичі боро­лись до кінця, до останнього воїна. Бастіонами опору стали муровані церкви, які після відходу орди зали­шились заповнені трупами. Так само самовіддано, як свідчать дані археології, захищалися інші міста та феодальні замки. Данило, який в той час повертав­ся з Угорщини, зупинився в Синевідському монастирі (в сучасному Сколівському районі); тут він дізнав­ся про навалу і був змушений повернутись до Угорщини, „бо мало з ним було дружини". Ймовірно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький і через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій з дорученням перекрити карпатські „ворота". Але він здав їх без опору. Не за­тримуючись в Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'єднались з іншою частиною орди, яка поверталась з Польщі і Чехії. Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати - все це завдало не­виправного удару економіці і культурі краю.

Все ж Галицько-Волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства. Це дозволи­ло відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім'ям Да-нилового старшого сина Лева. Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами, які

робили ставку на Ростислава Михайловича Чернігів­ського та його союзників.

В 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського ко­роля та його союзниками коло М.Ярослава на Сяні. Ярославська битва, вякій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупи­нила агресію угорських феодалів на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцією.

Але спроба організувати достатньо сильний со­юз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з по­честями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. „О, гірша будь-якого зла честь татарська!" - написав з цьо­го приводу літописець. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати пе­редишку і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріпле­них міст, які мали, за словами літопису, бути опорою „проти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а коли загони хана Курем-си перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезно­го війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони „мирники" орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.

Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з ди­настії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського ко­роля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (в результаті три­валої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).

Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Іно-кентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тев­тонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство ко­ролівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, па­па рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.

Галицько - Волинське князівство в кінці XIII- на початку XIV ст.

Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно Данилович на короткий час і об'єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович (помер 1301 р.), який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна - Холм і Га­лич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття з м. Мукачевим. У Володимирі правив у цей час Во­лодимир Василькович (1270-1288), у Луцьку Мстислав Данилович (з 1289 р. також у Володи­мирі).

На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об'єднались в руках одного князя -Юрія І Львовича, внука Данила Галицького.

Скориставшись з внутрішніх заколотів в Золотій Орді, Галицьке-Волинське князівство змогло на дея­кий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Буга. По­казником могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи се­бе королем Русі (тобто, Галицької землі) і князем Володимирії(Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окре­мої Галицької митрополії, до якої входило кілька єпархій - володимирська, луцька, перемишльська, турівсько-пінська (перед тим вся Русь входила до складу однієї митрополії - київської). Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну неза­лежність об'єднаного князівства. До речі, перший галицький митрополит Петро пізніше став першим московським митрополитом.

У 1308-1323 рр. в Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія - Лев II і Андрій. З їх іменами пов'язана важлива сторінка історії За­карпаття. В 1315 р. тут почалося повстання місцевих феодалів проти короля Угорщини Карла-Роберта, основоположника нової династії - Анжуйської. Ряд істориків припускають, що в повстанні взяли участь

і селяни Закарпаття. На чолі повстанців стали над-жупан Землинського і Ужанського комітатів Петро, син Петра Петуні, а також палатин Копас. Близько 1315 р. Петро їздив до Галицької землі, щоб запро­сити на угорський престол одного з Галицьке-Волинських князів - Андрія або Лева Юрійовича. Повстання охопило значну частину Закарпаття, але, не отримавши достатньої підтримки, потерпіло пораз­ку. В 1320 р. на заклик наджупана Петра повстання розгорілось знову, але бл.1322 р. було придушене. Мабуть, саме тоді Галицьке-Волинське князівство втратило Мукачеве і прилеглу округу.

На міжнародній арені Галицьке-Волинське князівство за Андрія і Лева Юрійовичів орієнтува­лось на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгівлі з Балтикою, так і у зв'язку з тим, що все більш відчутним був натиск Лит­ви на північні окраїни князівства. Збереглась грамота Андрія і Лева 1316 року про підтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинські князі обіцяли захист від Золотої Орди. Отже, хоч галицько-волинське князівство мусило визнавати формальну залежність від Золотої Орди, фактично воно вело са­мостійну зовнішню політику. Польський король Владислав Локетко називав своїх східних сусідів князів Андрія і Лева „непоборним щитом проти жор­стокого племені татар". Виснажлива боротьба із зовнішніми воргами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою ослаблю­вали сили Галицько-Волинського князівства, і цим скористувалися сусідні держави. Після смерті ос­таннього Галицько-Волинського князя Юрія II польський король Казимир III напав на Львів, погра­бував княжий палац на Високому Замку (звідки вивіз „дві корони величезної вартості, оздоблені до­рогими каміннями і перлами, а також мантію і трон"), але скоро був змушений відступити. Правителем Га­лицької землі став боярин Дмитро Детько, натомість на Волині укріпився князь литовського походження Любарт (Дмитро) Гедимінович, який прийняв мову і звичаї місцевого населення.

В боротьбі за галицькі землі, яка йшла із змінним успіхом, симпатії більшості галичан були на боці Лю-барта. Все ж сили були надто нерівними. В 1349 р. Польща знову захопила Галицьке-Холмське та Пе­ремишльське князівства, а король польський Казимир проголосив себе „правителем Королівства Русі", тобто Галичини. Великий князь литовський Альгірдас (Ольгерд Гедимінович) у 60-х рр. XIV ст. підпоряд­кував собі інші українські землі - Поділля, Київщину, Переяславщину. Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в 1372-1378 і 1385-1387 рр. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім'ям. Однак 1387 року Галицька земля і західна частина давньої Волині (Холмщина) були надовго захоплені Польським королівством. Належні раніше до Га­лицьке-Волинського князівства землі між Дністром і Прутом, в тому числі територія сучасної Буковини, опинились у складі Молдавського князівства, яке сформувалось саме в цей час. Поряд з румунською більшістю, значну частину населення цього князівства становили українці, а деякі волості були цілком ук­раїнськими. В устрої і правовій системі Молдавського князівства було чимало рис, які сформувались у Га-лицько-Волинському князівстві, навіть грамоти господарів (князів) Молдавії протягом тривалого часу укладались українською мовою.

У культурному житті Галицько-Волинської землі, як і всюди у той час, велику роль відігравали церковні установи - монастирі, єпископії, парафії. Про існу­вання шкіл на Волині можна зробити висновок з житія іконописця Петра, згодом митрополита, воли-нянина родом. Його, коли досяг семи років „віддали батьки книг учитись". Освічені люди, знавці інозем­них мов працювали в князівських і єпископських

канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели ди­пломатичне листування. Збереглись, зокрема латиномовні грамоти галицько-волинських князів і скріплений печаткою лист ради м. Володимира раді м. Штральзунда (Німеччина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з розбитого корабля. У Галицькій області створена найдавніша східно­слов'янська редакція тексту Нового Заповіту, яка помітно відрізняється від першої редакції, запозиче­ної від південних слов'ян. Ряд давніх пам'яток (Христинопольський апостол XII ст., Бучацьке євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. та інші) збереглись у монастирі південноволинського села Городище (поблизу сучас­ного Червонограда), що був в ХІІІ-ХІУ ст. великим культурним центром. В Холмі за Льва Даниловича переписано два Євангелія, в яких типово народні ук­раїнські мовні риси чітко проступають крізь церковнослов'янську основу тексту літургійних книг.

Велика книгописна майстерня була при дворі кня­зя Володимира Васильковича. Він „був книжник і філософ, якого не було у всій землі, і опісля нього не буде". Як розповідає літопис, князь зробив щедрі по­жертви церквам у своїх містах (Володимир, Бересття, Більськ, Кам'янець, Любомль) і єпископським ка­федрам інших князівств - Луцькій, Перемишль­ській, Чернігівській. Серед дарів літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найдорожчих книг оздоб­лювалась золототканими тканинами (оловір), металевими накладками із зображенням в техніці пе-регородчатої емалі (фініптом). Всі ці розкішні оправи виготовлялись місцевими ремісниками. Деякі книги прикрашались чудовими мініатюрами.

Літописання в Галицькій землі з'явилось рано. „Повість про осліплення Василька", яка ввійшла в „Повість временних літ", - винятково таланови­тий твір. Простота і безпосередність викладу вміло поєднується з реалістичними штрихами.

Першу (життєпис Данила Галицького) написано високоосвіченим книжником у Холмі, в основному з метою звеличення політики Данила - спадкоємця і продовжувача справи давніх володарів Києва. Він - „князь добрий, хоробрий і мудрий", його славу можна зрівняти лише зі славою Святослава Ігореви-ча та святого Володимира Великого. На повний голос звучить у літописі патріотичний заклик: „Краще на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій славним бути".

Волинська частина літопису починається 1261 роком. В основі вона писалася при дворі воло-димирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя. Можливе місце перебування літописця - містечко Любомль, де любив бу­вати володимирський князь. З приводу смерті князя в текст включено написану іншою особою похвалу Во­лодимирові, значна частина якої - переробка „Слова о законі і благодаті" митрополита київського їларіона. Якщо холмський літописець писав з точки зору вірних князю бояр, то волинський більше враховує опору князівської влади і на „простих людей" - „містичів", селян. Описуючи подвиг одного з воїнів, автор літо­пису підкреслює, що то був „не боярин, ані знатного роду, а простий муж". Відзначено, що Володимир Ва-силькович „світився правдолюбством" також і „щодо простих людей", те саме пов- торено і про Мстисла­ва Даниловича. У мові волинського літописця порівняно багато елементів, які ставали характерни­ми для тодішньої української народно-розмовної мови.

У літописі згадані і частково переказані окремі „слави" - величальні пісні, з якими мають спільність обрядово-величальні колядки, що становлять один з найдавніших пластів української народно-поетичної творчості. Напевне подібні пісні співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за не­покору князю.

Яскравий вияв високого рівня культури - архітектура краю. Будували переважно з дерева, кам'яними спершу були лише храми, рідше князівські палати. Збережений (в реконструкції) володимирсь­кий Успенський собор, будівництво якого було завершене 1160 р., повторює план Успенського собо­ру Києво-Печерської лаври. У містах Галичини - Перемишлі, Звенигороді, Василеві, Галичі започат­ковано білокам'яне будівництво церков. У одному лише Галичі відомо розташування не менше ЗО муро­ваних монументальних споруд, однак лише частина їх вивчена археологами. Спорудження найбільшого в Галичині храму - Успенського собору пов'язують із створенням тут єпископії в 1157 р. Це - яскравий зразок галицької архітектури. Про чудові храми Данила Галицького в Холмі ми знаємо з літопис­ної розповіді. Особливою красою відзначалась церква Івана. Різьба наних настільки вразила літо­писця, що він повідомив ім'я скульптора - „хитреця" Авдія. На головних дверях „був зроблений Спас, а на північних святий Іван, так що всі, хто дивився, ди­вувалися..." За князя Василька і його сина Володимира Васильковича працював видатний

спеціаліст в галузі містобудування „муж хитр" Олек­са, який спорудив низку дерев'яних міських фортифікацій. Яскравим виявом майстерності галицьких будівничих була п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця ІХ-ХІУ ст.Тустань поблизу села Уріч у Карпатах.

Місцевий іконопис розвивався в Галицьке-Во­линській землі під впливом київського. З робіт художників високого професійного рівня збереглась ікона богоматері-Одигітрії кінця ХІІІ-ХІУ ст. з Покровської церкви м. Луцька (нині у Київському державному музеї українського мистецтва). Галиць­ке образотворче мистецтво гідно представляє відома ікона святого Юрія-змієборця на чорному коні (зберігається у Львівському державному музеї ук­раїнського мистецтва). Ряд українських ікон залишаються в руслі художніх традицій Галицько-Во-линської землі, їм, попри індивідуальні манери окремих майстрів, властиві лаконізм і цілісність ком­позиції, стриманість колориту і одночасно вміння користуватись контрастами барв, емоційна наси­ченість образу-символа. Ці особливості, органічно зливаючись в ході подальшого розвитку з новими рисами, стали в майбутньому одним з компонентів національної своєрідності українського образотвор­чого мистецтва. Також у багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної України (кили­ми, вишивки, писанки) справедливо вбачають використання і дальший розвиток мотивів, які існу­вали ще в середньовіччі.

У культурі галицько-волинської доби ще ви­разніше, ніж раніше, спостерігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис, зумов­лених зв'язками з Візантією, Західною і Цент­ральною Європою, країнами Сходу. Князівству на­лежить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв'язків з культурами ін­ших народів. Протягом століть у важкі часи пануван­ня іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, в тому числі і до доби Галицько-Волинського князівства. Спогад про його колишню велич під­тримував дух визвольної боротьби українців. Державницькі традиції доби Київської Русі і Га­лицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження і зміцнення історичної самосвідо­мості українського народу.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-волинське князівство слу­гувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїн­ських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної іден­тичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремо­го національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Список використаної літ-ри:

1.Субтельний - Історія Украіни

2.Смолій - Історія Украіни

3.Конспект лекцій

4.Грушевський - Історія Украіни

5.Крип’якевич - Історія Украіни

6.Український історичний журнал

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:07:05 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:14:45 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Галицько - Волинське князівство в кінці XIII- на початку XIV ст

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150577)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru