Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

Название: Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: курсовая работа Добавлен 17:22:11 01 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 174 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної економічної теорії

Курсова робота

з теми

Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

Виконав студент

кредитно-економічного

факультету

ІІ курсу,5 групи

Сіняговський Д.В.

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Мащевська Віра Вікторівна

Одеса-2009

Вступ…………………………………………………………………………….....2

І.Розділ.Поняттята порядок створення фермерськогогосподарства…………...4

ІІ..Розділ.Проблеми та перспективи фермерських господарств в Україні:

2.1Основні проблеми фермерських господарств………………………………..8

2.2 Кредитування селянського (фермерського)господарства………………….13

2.3 Роль науки у формуванні інноваційного потенціалу агро -

продовольчого комплексу……………………………………………………….20

2.4 Технологія землеробства та її ефективність……………………………......23

ІІІ.Розділ.Державне сприяння розвиткові фермерськихгосподарств………….25

Висновок……………………………………………………………………………29

Список використаних джерел…………………………………………………....31

Вступ

Україна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави. Розвиток фермерських господарств в системі ринкової економіки неможливо без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу ( в грошовій або в товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю підвищення рівня сільського господарства України, виходу сільськогосподарських підприємств з кризи, яка існує на даний період.Головна мета даної роботи полягає в визначені економічно обґрунтованих шляхів розвитку сільськогосподарських підприємств країни.

Головні завдання цієї роботи:

- визначення основних проблем фермерських господарств;

- визначення найбільш вдалих форм кредитування підприємств;

- проаналізувати сучасний стан держевної підтримки фермерських господарств.Необхідністю стає застосування нової технології , але за браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит має змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Отже необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль у формуванні сучасної ринкової економіки України.Також необхідно звернути увагу і на держевну підтримку ,та на заходи що проводятсь для стимулювання розвитку фермерських господарств.

І.Розділ .Поняттята порядок створення селянського (фермерського)господарства

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.[1] Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.[2]

Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою).

Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створені одним із членів сім’ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і члени селянського (фермерського) не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп.[3]

Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.[4]

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.[5] Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.[6] Право на створення селянсько (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селещної Ради народних депутатів на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських адміністрацій.[7]

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку.[8] Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель вилучених (викуплених) у встановленому порядку.[9] В тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.[10] Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки. Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства проводиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Вдовні та дефлеційно небезпечні землі можуть надаватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови дотримання вимог грунтозахисного землеробства. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватися у приватну власність господарств, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів і невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт[11] .

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.


ІІ.Розділ.Перспективи та та проблеми фермерських господарств в Україні

2.1Основні проблеми фермерських господарств

Реформування сільськогосподарського виробництва в Україні спрямоване [12] перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основна причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.

Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки між селянами за природною родючістю і встановити достовірне оподаткування та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористування.Проведений нами аналіз щодо перерозподілу земельних масивів на дрібні ділянки (паї) громадянам дозволяє визначити ряд позитивних і негативних еколого-економічних аспектів.

До позитивних можна віднести:

• запровадження оренди земельних часток (паїв);

• створення нових господарств на засадах приватної власності;

• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);

• почуття власника при створенні сімейних господарств;

• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);

• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.

Таким чином створюється “економічний контроль” за результативністю діяльності власника і орендаря землі.

До негативних відносять наступні аспекти землекористування:

• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;

• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;

• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;

• дрібним землевласникам можуть передаватись ділянки, як правило, з гіршими за якістю ґрунтами, які піддаються процесам деградації і потребують значних капіталовкладень для відновлення родючості та їх охорони. І напевно в найближчий час не можна сподіватися на те, що новий землевласник зможе (чи захоче) віднайти ці кошти. У приватника повинно сформуватися відповідне усвідомлення необхідності цього для майбутніх поколінь на основі віри в земельне законодавство, його стабільність.

Проведення землевпорядних робіт і меліоративно-охоронних заходів повинно бути комплексним і розрахованим на відповідні площі, що зумовлюється умовами рельєфу, властивостями ґрунтів та згодою всіх землекористувачів даної території (місцевості).

Частина нових землевласників мають недостатні знання і тому не усвідомлюють потреби збереження родючості ґрунтів, не володіють методами і навичками цієї роботи. У великих господарствах, які залишились, із-за фінансової скрути також все менше уваги приділяється підтриманню родючості осушених, еродованих та інших земель, нехтуючи заходами ефективного їх використання.У державі практично відсутній ґрунтовий моніторинг, він існує лише на декларативному рівні у вигляді концепцій. Дієвий же моніторинг вимагає значних коштів, які в держбюджеті поки не передбачаються. Земельна реформа на Україні відноситься до найскладніших со-ціальних змін, що відбуваються в країні. Вона почалася без належної підготовки, відсутності науково, економічно і екологічно обґрунтованої концепції земельних перетворень, удосконаленої законодавчої і нормативної бази. Існуючий світовий досвід показує, що великі фермерські господарства мають значні суттєві переваги над малими. Наприклад, 15 % фермерів в США володіють 71,3 % землі і виробляють 90 % сільськогосподарської продукції. Виходячи з цієї особливості, селянські (фермерські) господарства мають бути оптимальними або в межах оптимальних розмірів. Це зумовлює важливість процесу їх об’єднання – на добровільній і економічній основах. Наші сучасні фермерські господарства в більшості примітивні, мало рентабельні і не спроможні розв“язувати сільськогосподарські проблеми. В той же час у сільському господарстві розвинених країн відбувається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Щорічно в тих же США розоряються тисячі фермерських господарств. Найбільш рентабельними в США виявились господарства з площею землекористування 2-5 тис. га, де виробництво сільськогосподарської продукції поєднується з її збереженням та переробкою. Необхідно зазначити, що в Європі рентабельними є також господарства розмірами до 25-30 га, які спеціалізуються на вирощуванні технічних культур - винограду, цитрусових, ягід та ін. Сільськогосподарську техніку також вигідно використовувати на “критичних площах”[13] , обробіток яких дозволяє швидку їх окупність. Об‘єктивно, що ці площі перевищують розміри сучасних малих фермерських господарств, зокрема в Україні. Застосування хімічних речовин найбільш доцільне на великих земельних масивах. Очевидно, що для обробітку рослин отруто-хімікатами, потрібно об‘єднати зусилля землекористувачів певної території з врахуванням агрогрунтових умов. Досвід США та інших країн світу показує, що поряд з цим може існувати екологічно “чисте” землеробство, оскільки хімікати знижують життєздатність мікрофлори. Проведення меліоративних заходів передбачає задіяння фінансових та матеріальних ресурсів, які простіше акумулювати при спільному, великому сільськогосподарському використанні. Великі земельні масиви дозволяють активно застосовувати сівозміни, тобто велику площу полів у сівозмінах можна оптимізувати, що важко (а то й неможливо) зробити на малих земельних ділянках. Екологічний стан земель західного регіону України є досить складним. Наприклад, у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях 40 % орних земель мають кислу реакцію ґрунту, а у перед-гірських і гірських районах – понад 80 %. Державі легше допомагати у проведенні вапнування великим землевласникам хоча б тому, що з ними укладаються відповідні угоди і проводиться (в разі потреби) необхідний процес вапнування. Отже, такі заходи як вапнування, протиерозійні, гідротехнічні та меліоративні поки що не під силу окремим фермерам, новоствореним акціонерним товариствам, тому в цьому пріоритетному напрямку ініціатива вже за державними інституціями. Все це вказує на значні труднощі для “фактичного паювання” землі. Для його раціонального здійснення в системі сільськогосподарського землекористування необхідні цілеспрямовані заходи і ефективне об‘єднання пайовиків у відповідні агроформування.При формуванні приватних, фермерських господарств, акціонерних товариств доцільно використати багатий накопичений фактичний матеріал, який був раніше розроблений проектними, науковими орга-нізаціями для колективних господарств; це ґрунтові, агрохімічні карти за різні періоди обстежень, картограми агрогруп, бонітету ґрунтів та ін.

Сучасний стан земельного фонду західного регіону України викликає глибоке занепокоєння. Деградація земель вимагає проведення цілеспрямованої науково обґрунтованої і фінансової політики в галузі використання, охорони земель та створення механізму по збереженню їх природного потенціалу.[14]

2.3 Кредитування селянського (фермерського)господарства

Перехід до ринкових відносин агропромислового виробництва вимагає нових підходів до стратегії державної фінансо­вої підтримки аграрного сектору економіки, націленої на формування продовольчої безпеки країни, швидке насичення ринку продовольчими товарами та сировиною, до­сконалість конкуренції, пріоритетність розвитку сільського господарства. Це зумовлює необхідність концептуального визначення основних напрямів, форм, методів і змісту державної підтримки сільського господарства як складової частини агропромислового комплексу України. Недостатнє фінансове забезпечення сільськогосподарських підприємств і, зокрема, фермерських господарств пояснюється рядом обставин:

•по-перше, високим рівнем виробничих витрат, які виникають через технологічну та технічну відсталість, що призводить до збільшення виробничих витрат, відшкодува­ти які не можна платоспроможний попит; зниженням обсягів виробництва у зв'язку з його збитковістю та недостатністю обіговнх коштів;

•по-друге, неможливістю відшкодування понесених витрат через відсутність парите­ту цін між сільськогоспоцарською процукцією і матеріапьно - технічними ресурса­ми, які надходять в АПК від підприємств інших галузей народното господарства та низькою купівельною спроможністю населення. яка ставить верхню межу для під­вищення цін на продукцію .

• по-третє. високою часткою витрат обігу в ціні реалізації товарів, які виникають вна­слідок діяльності великої кількості посередників;

• по-четверте, недоліками в законодавчій та нормативній базі, яка не враховує специ­фіки виробництва в АПК.

Держава має бути активним засобом реалізації структурної перебудови економі­ки і розвитку інвестиційних процесів. Недосконалість кредитної політики призводить до негативних наслідків функціонування кредитного ринку .Основним джерелом фінансування сільського господарства залишаються власні засоби, але незважаючи на це кредитування в останні роки набуває все більшого зна­чення. На сьогодні в АПК України зосереджено близько 16 % кредитного портфеля банків. Це чимало, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Невирішеним є питання із правом селян надавати в заставу землю і це не дозволяє банкам використо­вувати ці ефективні засоби забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільгоспвиробництва. Крім цього, важливою перешкодою на шляху збільшення агро­кредитування є недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосується саме невеликих фермерських господарств, висока зале­жність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів як погодні умови, ви­сока зношеність основних фондів, не диверсифікованість бізнесу (наприклад, якщо го­сподарство займається тільки рослинництвом, то несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під загрозу результат діяльності в цілому, а отже і погашення креди­ту).

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питанням кредитування під­приємств агропромислового комплексу та кредитним відносинам, що виникають між аграріями та банком присвячена значна кількість наукових праць вчених, зокрема П.т. Сабпука, м.я. Дем'яненка, І.Г. Кириленко, А.Г. Борща, Н.М. Єфименка, О.О.Непочатенка, В.М. Алексійчука, О.Г. Малія, О.Ю.Шубко. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність у бі­льшості фермерів доступу до кредитних ресурсів це одна із основних причин гальму­вання розвитку фермерства. І хоча кожен банкір при нагоді охоче погоджується з тим, що кредитування фермерства - справа потрібна, ситуація не покращується. Фахівці у сфері банківського кредитувания наголошують на досить повільному розвитку довго­строкового кредитування сільського господарства. Відповідно до оцінок експертів, по­треба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах задовольняється тепер на 2 %, у той час як по короткострокових кредитах - на 50%. Це є серйозною проблемою для розвитку фермерства на Україні, оскільки фермери змушені направляти обігові кошти на придбання довгострокових активів. Не менш несприятливою, але неминучою є прак­тика продажу основних засобів для покриття поточних витрат. Дана публікація присвячена проблемам кредитування сільськогосподарських підприємств. Метою статті є дослідження та аналіз діючої практики кредитування сільськогосподарських підприємств, зокрема фермерських господарств та надання про­позицій щодо удосконалення системи кредитування агропромислового комплексу.Виклад основного матеріалу. Специфікою кредитування невеликих фермерсь­ких господарств виступає те, що фермер, якому необхідно 10-20 тис. грн .. звернеться скоріше в будь - яких кредитний союз, до партнера або сусідів, ніж в комерційних банк. Це обумовлюється, як правило, більш простою процедурою одержання кредиту. незначними додатковими витратами або Їхньою відсутністю взагалі, часто більш низь­кою ставкою по кредиту, а головне - необов'язковістю кредитного забезпечення у ви­гляді 'Застави. Для банків фермери також звичайно є менш важливими клієнтами, ніж великі сільськогосподарські підприємства, що беруть значні суми кредитів. При цьому різні дослідження показують, що фермерські господарства в цілому краше повертають кредити, ніж великі реформовані сільськогосподарські підприємства про те. ймовірно. банки поки не знають. Однією з додаткових перешкод на шляху невеликим фермерсь­ким господарством кредиту в комерційному банку є проблематичність в одержанні компенсації частини кредитної ставки з боку держави. Багато фермерів відзначають, що великі сільськогосподарські підприємства мають великі шанси на одержання даної пільги. Існуючі в багатьох регіонах кредитні спілки звичайно пропонують більш високі кредитні ставки. але приваблюють простотою процедур при оформленні кредиту. Однак цей вид кредитування поки що майже не розвинутий і такі спілки працюють скорі­ше як каси взаємодопомоги і не мають у своєму розпорядженні достатніх ресурсів. Крім цього, фермерські господарства ",можуть одержувати кредити в Державному фонді підтримки фермерських господарств, але через відсутність грошових коштів фонд за­безпечує пише близько 5 % потреб фермерів у кредитних ресурсах.

У 2000 році держава припинила практику товарного кредитування сільського госнодарства і почала стимулювати грошове. Функції кредитного забезпечення були передані комерційним структурам. У результаті кредитні ресурси нарешті пішли в АПК через банківську систему, витрати бюджету на кредитування його суттєво зменшилися. На сьогодні, банківська інфраструктура області представлена рядом комер­ційних і державних банків, до яких із кредитними заявами звертаються сільськогоспо­дарські товаровиробники. Найчастіше фермери звертаються в банки "Аваль"(30-45%), "Приватбанк" (20-26%),"Промінвестбанк"( 18-24%), які щорічно надають понад 3/4 усіх позик, що Їм видаються. Незважаючи на те, що процентні ставки по кредитах відчутно знизились в 2005 році у порівнянні з 2004 роком, вони все ж таки не задовольняють практично всіх товаровиробників. Крім цього, середня ставка по кредитах, виданих фермерам на 1-2-процентних пункти вища. Банк визначає ставку по кредиту для кожного клієнта ін­дивідуально. Велика кількість банків говорить про наявність у них гнучкої системи аналізу кредитних заявок і оцінок кредитоспроможності, а також наявність окремих проrрам кредитування фермерів. Виходячи з норм Господарського кодексу Укрюни [3], зокрема відповідно до статті 346, можна зробити висновок, що для одержання кредиту позичальник надає ба­нку заяву, в якій зазнається характер кредитної угоди, мету використання кредиту, суму позики та строк користування нею, а також розрахунок економічного ефекту від його реалізації.

Працівник банку надає клієнту необхідну інформацію за умовами кредитування та пропонує йому відповістн на запитання анкети банку. ця анкета дає кредитному ін­спектору важливу інформацію про потенційного клієнта ще до того, як відбудеться їх особисте знайомство. На бесіду з кредитним інспектором майбутній позичальник при­ходить з кредитною заявкою, яка містить відомості про кредит, цілі, на які він надаєть­ся, суму, строк погашення та забезпечення, що пропонується позичальником.

Для одержання кредитних коштів кредитоотримувачем - фермерським (селянсь­ким) господарством - в банк необхідно надати нотаріально засвідчені копії договору оренди або інших документів, що свідчать про право власності або користування зем­лею, обгрунтування кредитного заходу, бухгалтерські і статистичні звіти про доходи й іншу док)'ментацію. На розсуд банку перелік наданих документів, як у відношенні кре­литоотримувачів - фермерських господарств, так і у відношенні інших претендентів, може змінитися в той або інший бік. Для того, щоб одержати кредит, фермер-одержу вач кредиту повинен відповідати слідуючим критеріям:

•досвід роботи в тому напрямку діяльності, для якого береться кредит, не менще 2 років;

•діяльність господарства не є збитковою, що і слугує гарантом по поверненню кре­диту та відсотків по користуванню ним;

•відсутність простроченої заборгованості по податках та інших обов'язкових Працівник банку повинен з'ясувати надійність та кредитоспроможність позича­льника , його репутацію як можливого партнера по бізнесу. Особливу увагу слід приді­лити відносинам з новими кпієнтами. Крім цього визначити ступінь забезпеченості по­вернення кредиту та обгрунтованість кредитної заявки.

Розмір кредиту визначається виходячи з реальної потреби в цьому кредитному заході. На даному етапі важливо визначити оптимальний розмір, тому що від цього в значній мірі залежить повернення кредиту. Якщо сума буде банком безпідстав­но занижена, то кредитоотримувач невдовзі виявить брак коштів і заявить про видачу нового кредиту. При цьому перший кредит ще не буде погашений, тому що його опти­мапьний розмір визначено не вірно і як результат недостатність коштів, і як наслідок ­кредитний захід не одержав тих доходів, які розраховувалося направити на погашення кредиту. І навпаки, якщо сума кредиту завищена, то в отримувача кредиту з'явиться можливість використовувати кошти не за призначенням, а контроль зі сторони банку, в цьому випадку знижено до мінімуму, а ризик неповернення кредиту зростає. Те ж саме стосується і терміну кредиту. Тому з боку працівників кредитного відділу необхідна наявність спеціальних знань в галузі господарської діяльності, до якої відноситься пре­тендент кредиту, володіти технологією виробництва і реалізації, питаннями маркетин­гу. При вирішенні питання про кредитування банки основну увагу приділяють по­передньому контролю за фінансово - економічною діяльністю потенціапьного позича­льника та накопичують інформацію, що стосується репутації майбутнього кредитоот­римувача і прогнозують ризик неповернення кредиту. Працівники банку вивчають кре­дитоспроможність позичальника і вимагають надання зобов'язань, що гарантують за­безпечення повернення кредиту. Застава - це найпоширеніший спосіб забезпечення кредитного договору. Як застава може виступати рухоме і нерухоме майно, активи або поручительство третіх осіб. Майбутній врожай також може виступати в вигляді заста­ви, але більшість банків бажають розглядати інші варіанти, а деякі з них таку заставу взагалі, незважаючи на те, що майбутній врожай, як предмет застави для банку має свої перевагн( простота оформлення та відчуження, висока ліквідність можливість страху­вання). Для фермера застава майбутнього врожаю теж вигідна: при відсутності іншої за­стави можна отримати кредит; в випадку настання страхового випадку зі страховою компанією буде спілкуватися в першу чергу банк. Важливим питанням при оформленні в заставу майбутнього врожаю - його оцінка. Занижена оцінка загрожує для банку втратою клієнта, а завищена - втратою грошей, якщо доведеться продавати врожай. Ці причини і являються основними причинами, з яких банк відмовляється надавати кредит під заставу майбутнього врожаю. Від мети, на впровадження якої в життя і береться кредит, залежать і терміни надання кредиту. Якщо кредити беруться для придбання паливо - мастильних матеріа­лів, насіння. добрив, кормів, тобто для придбання оборотних актинів, термін кредиту не може перевищувати 12 місяців. Якщо фермер бере кредит на придбання основних засо­бів (сільськогосподарської техніки, устаткування, нерухомості). то термін кредитування збільшується до 3 років. Висновки даного дослідження. На закінчення необхідно відзначити, що суттє­вих позитивних зрушень в довгостроковому кредитуванні сільськогосподарських під­приємств не відбувається. Основні чинники, які гальмують розвиток довгострокового кредитування. можна відзначити такі недоліки у функціонуванні банківської системи:

- недостатність кредитних ресурсів;

- високі відсотки за кредитом;

- відсутність надійного позичальника;

- недоліки в гарантуванні повернення кредиту;

- високий рівень витрат банку в наданні послуг по кредитуванню фермерських гос­подарств.

Головною умовою збільшення кредитування аграрного сектору економіки за прийнятними для позичаль­ників процентними ставками є достатній обсяг кредитних ресурсів банку. Основою їх депозити юридичних і фізичних осіб.

Для доступності фермерських господарств в користуванні кредитами необхідно зинити процентну ставку кредитування, збільшити строки кредитування і залишити банківську систему стабільною. В цілому можна зробити висновок, що фермерські господарства мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівняння з великими сільсь­когосподарськими підприємствами через їхній низький рівень інформованості про мо­жливості кредитування, а також дефіцит часу для оформлення всіх необхідних докуме­нтів. Поряд з цим вони мають більших доступ до альтернативних джерел фінансування, якими і користуються. Результати експертів свідчать проте, що фермерські господарства більш прибут­кові, аніж реформовані сільськогосподарські підприємства і повертають кредити краще. Комерційні банки, які б розробили програму кредитування фермерських господарств могли б заробити на цьому, а також сприяли б розвитку фермерства.

2.3 Роль науки у формуванні інноваційного потенціалу

агропродовольчого комплексу.

В умовах динамічного розвитку інноваційних процесів в агропродовольчому комплек­сі особливого значення набувають проблеми формування та використання наукового потенціалу як основи інноваційного потенціалу галузі. Його формуванню вітчизняними науковцями приділяється значна увага.

Однак чимало питань залишаються недостатньо дослідженими і потребують по­глибленого вивчення. Інноваційний потенціал за своєю сутністю є віддзеркаленням інноваційних про­цесів, які відбуваються в різних галузях і сферах національної економіки. Поняття інноваційного потенціалу як економічна категорія одержало розвиток лише на по­чатку 1980-х років. Проте й дотепер ототожнюють його з поняттями наукового, інте­лектуального, творчого, фінансового чи науково-технічного потенціалів. На нашу дум­ку, інноваційний потенціал необхідно розглядати як сукупність матеріальних і трудових ресурсів, організаційних, інформаційних і наукових складових, фінансових умов, що перебувають у діалектичному взаємозв'язку та функціонують як єдине ціле, створюю­чи оптимальні умови для ефективної реалізації інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал агропродовольчого комплексу можна визначити як здат­ність останнього до інноваційного розвитку. Він характеризує можливості сприймати досягнення науки й забезпечувати на цих засадах постійне відтворення та технічне і технологічне переозброєння виробництва, освоєння нових видів конкурентоспро­можної продукції, що може задовольняти потреби споживачів. Інтенсифікація інноваційної діяльності в агропродовольчому комплексі повинна сприяти зростанню ефекту використання ресурсної складової та відповідно - інно­ваційного потенціалу в цілому. Тому інноваційний потенціал є інтегральним поняттям виробничого й наукового потенціалів.

Формують науковий потенціал на засадах таких складових, як забезпеченість на­уковими кадрами, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, оптимізація організаційно-наукової системи, накопичення знань, дослідні роботи, трансформація науки й освіти. Виробничий інноваційний потенціал містить такі складові, як: кадрова, матеріаль­но-технічна (ресурсна), інформаційне-методологічна, організаційно-управлінська і маркетингова.

Названі потенціали та Їхні складові досить щільно взаємозв'язані. Шлях ідеї від дослідження до виробництва - це замкнений простір. Від щільності взаємозв'язку наукового і виробничого потенціалів залежить увесь цикл робіт із перевтілення ідеї на аграрні нововведення (сільськогосподарські галузі потребують установ і організацій наукового та науково-прикладного профілю,дослідноекспериментальних баз, сис­теми з підготовки й перепідготовки кадрів). Перетворення конкретних ідей на конкретні технологічні процеси значною мірою залежить від таких важливих питань, як зв'язок окремих дослідницьких установ з підприємствами, підвищення продуктивності праці науковців і виробничників усередині цих установ та підприємств, запровадження сучасних форм стимулювання програм і моніторингу науково-технічних робіт тощо. У структурі взаємозв'язків наукового й виробничого потенціалів, на думку автора, певні суперечності. Так, загальною ідейною засадою знань науковців є фундамен­іальні дослідження. Часто вони стають марними у короткому інтервалі часу. Проте в довгостроковому періоді їхня значимість виявляється вельми високою, тому в розвит­ку фундаментальних наук необхідно керуватися науковим розумінням, усвідомлюю­чи, що саме тут започатковані можливості підвищення продуктивності праці, приско­рення радикальних змін, впровадження нових техніки, технології та організаційних ,систем у перспективі. Найсуттєвішою особливістю функціонування теоретичної науки в системі сус­пільного виробництва є те, що вона - чинник переважно далекоперспективного роз­квітку. Це пов'язано з великою тривалістю вироблення знань, а також із тривалістю ,практичного використання ідей, які переважають термін служби звичайних факторів виробництва, включаючи робочу силу.Стосовно прикладних досліджень можна сказати, що на «дозрівання.) ідеї потріб­но три-п'ять років. Однак це більше стосується лише фінішної стадії наукового циклу. І передує більш-менш тривалий період теоретичної розробки, а ще раніше - виник­нення концепції та гіпотези. Повний період виробничої реалізації сучасних тенденцій інноваційного розвитку обчислюється приблизно 20 роками. Важливою проблемою є те, що фахівці наукової сфери не мають належного ін­формаційного доступу до потреб національного виробництва. За умов поширення приватизаційних процесів і комерціалізації аграрного виробництва інформація дедалі частіше стає конфіденційною. Діяльність основної частини вчених гальмується численними ієрархічними струк­турами, навіть у кращих державних і приватних підприємствах. Це стосується і фахів­ців, що висувають ідеї не у своїй галузі, а тим більше людей, не охоплених трудовим процесом (пенсіонерів, безробітних, студентів тощо). У виробничників немає доступу до необхідної інформації про досягнення науки в інноваційній сфері, стан і тенденції розвитку інноваційного ринку.

Спад виробництва, викликаний процесами ре­формування в аграрній сфері, призвів до різкого зменшення кількості державних за­мовлень на виконання науково-дослідних робіт. В аграрній науці втрачено значну частину наукового потенціалу, погіршився стан матеріально-технічної бази, складна ситуація з приладами, необхідними для реаліза­ції нових напрямів науки, насамперед біотехнологій. Ускладнився стан із забезпечен­ням аграрних установ кадрами вищої кваліфікації, скоротився приплив у науку тала­новитих молодих учених: нині близько 70 % докторів наук пенсійного віку, а частка Чолодих науковців віком до 40 років становить приблизно 27 % . Акцентуючи увагу на впливі наукового потенціалу на виробничий, доцільно зазна­чити, що й виробничий інноваційний потенціал не менше впливає на науковий. Адже з ,виробництвом інноваційного продукту виробляються і знання про нього. Послідовний перехід до створення досконаліших продуктів (технічних засобів, сортів рослин, порід тварин тощо) стає водночас і розширеним відтворенням науко­вих знань.

2.5 Технологія землеробства та її ефективність

Особливої актуальності нині набувають наукові дослідження й розробки, які спри­яють забезпеченню ефективності механізованих технологічних процесів обробітку грунту шляхом вмотивованого використання машинних агрегатів і комплексів машин з обов'язковим виважним урахуванням техніко-економічних умов і природно-вироб­ничих ознак аграрних господарств.

Однією з найбільш енергоємних операцій у землеробстві є основний обробіток грунту, зокрема оранка. При оранці середніх за питомим опором грунтів на глибииу 25-27 см витрачають близько 18-20 кг/га дизельного пального. Тому останнім часом сільськогосподарські підприємства більшою мірою переходять на новітні техно­логії мінімізації обробітку грунту і мульчування його поверхні рослинними рештками, які впроваджуються майже на 15 млн. га ріллі.

Вона є дость ефективною та економічно вигідною,головна проблема полягає в тому що для нової технології потрібне відповідне обладнання та агрегати.

Іноземні та українські виробники про­понують різноманітну техніку для грунтозахисного землеробства. Значно розширили й асортимент також вітчизняні підприємства. Отже, є можливість вибрати залежно від агрокліматичних і виробничих умов той чи інший комплекс машин для обробітку грунту. Важливими показниками при виборі техніки є якість і надійність роботи, а також іі ціна. Іноземна техніка має перевагу перед вітчизняною за двома першими показника­ми, але у 2-3 рази дорожча. Останній недолік можна зменшити за умови збільшеиня річного завантаження (використання), що можливе у великих сільськогосподарських підприємствах, машинно-технологічних станціях чи кооперативах по спільному ви ко­ристанню техніки (машинних рингах). Було виконано теоретичну експертну оцінку технологій обробітку грунту вітчизняною і зарубіжною технікою за умови роботи на полях . Розрахунки виконували за розробленою й апробованою методикою і програмою на ПК.[15]

Ефективність технології обробітку грунту

Технологія операція склад агрегату Значення показниківна гектар виконаної роботи
Трактор С-г. машин.
1 2 3 4 5 6 7 8
Вітчизняна техніка
Традиційна оранка ТЯ-200"Ярило" ПНО-4+1 1,3 0,8 16 248,3
Предпосі .оброб. ТЯ-200"Ярило" Ап-6 3,9 0,26 4 67,11
Всього 1,06 20 315,41
Мінімальна
Внесення гербіциду ЮМЗ-80 ОПШ-200-2 11,4 0,09 0,9 12,36
Обробіток грунту ТЯ-200"Ярило" КШН-5,6 3,6 0,28 4,4 71,54
Всього 0,37 5,3 83,9
Іноземна техніка
Традиційна оранка Джон Дір 7820 Варі Діамант 9 1,3 0,79 16,5 433,49
Предпосі .оброб. Джон Дір 7820 Farment K900 4 0,25 4,1 121,55
Всього 1,04 20,6 555,04
Мінімальна Внесення гербіциду МФ-4270 Харді TZ 12,7 0,08 0,8 20,31
Обробіток грунту Джон Дір 7820 Smagar 9/400 2,9 0,34 4,7 140,21
Всього 0,42 5,5 160,52

порівняно з традиційною з використанням вітчизняної техніки дасть можливість зменшити затрати праці, витрату пального і прямі експлуатаційні витрати - відпо­відно у 2,9; 3,8 і 3,7 раза, а для іноземної техніки - у 2,5; 3,7 і 3,5 раза. Порівнян­ня мінімальної технології на базі вітчизняної та зарубіжної техніки свідчать про рівнозначність величин затрат праці й пального, а прямі експлуатаційні витрати для зарубіжної техніки у 1,9 раза більші.

Таким чином, впровадження мінімального обробітку фунту економічно доцільне[16] .

ІІІ. Розділ. Державне сприяння розвиткові селянських (фермерських) господарств.

Держава в особі її законодавчих і виконавчих органів створює сприятливі умови утворення, становлення і розвитку селянських (фермерських) господарств. Це підтверджується Законами України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Про селянське (фермерське) господарство”, а також Постановами Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств” і “Про розвиток селянських (фермерських) господарств”.

В вищенаведених нормативних актах можна знайти положення про надання селянським (фермерським) господарствам певних пільг і переваг. Так, на Міністерство сільського господарства і продовольства, інші міністерства і відомтсва України, що входять до агропромислового комплексу, Міністерство економіки, Міністерство державних ресурсів, компанію Укрнафтохімік, Міністерство торгівлі, Раду Міністрів Автономної республіки Крим, облвиконкоми покладено обов’язки постачання селянських (фермерських) господарств та її кооперативів (спілок, об’єднань) технічним обладнанням, запасними частинами та іншими матеріально-технічними ресурсами, паливно мастильними матеріалами, будівельними матеріалами, мінеральними добривами, кормовими добавками і консервантами кормів, насінням, племінним молодняком худоби і птиці, робочою худобою за відповідними нормативними актами за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства і на умовах для підприємств і організацій агропромислового комплексу. При цьому на період трирічного становлення селянських (фермерських) господарств при виробничій потребі йому виділяється не менше одного трактора з набором сільськогосподарських машин і одного вантажного автомобіля.

Громадянам, які переселяються в трудонедостатні населені пункти з метою створення селянських (фермерських) господарств: надається одноразова грошова допомога при переселенні за рахунок республіканського (при міжобласному переселені) бюджетів у розмірі 15 мінімальних окладів на голову сім’ї та однієї четвертої частини цієї допомоги на кожного члена сім’ї; за ними зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва у роботі у зв’язку з переселенням перевищує один місяць без врахування проїзду від місця виходу до місця вселення.[17] Члени селянського (фермерського) господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи в цих господарствах.[18] Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства. Втручання в господарську або іншу діяльність селянських (фермерських) господарств з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні селянському (фермерському) господарству неправомірним втручанням в його діяльність підлягають відшкодуванню. Спори про відшкодування збитків вирішується судом, арбітражним судом або трітейським судом.[19]

На фінансову підтримку фермерських господарств у Державному бюджеті на 2008 рік виділено 120 млн. гривень, що вдвічі більше, ніж торік. Проте практика використання цих коштів, зокрема, на безповоротній основі, виявила ряд недоліків. Усунути їх передбачено змінами, внесеними постановою Уряду від 27 березня ц.р. № 113 до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам (Постанова Уряду від 25.08.2004 р. № 1102).

Зокрема, фінансова підтримка на безповоротній основі надається новоствореним фермерським господарствам протягом одного бюджетного року не більш як за двома видами визначених витрат, а фермерським господарствам з відокремленими садибами – один раз протягом трьох років. Іншим фермерським господарствам - лише на конкурсних засадах на поворотній основі.

Важливою новацією є те, що на безповоротній основі фермерам будуть відшкодовані витрати щодо придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля не лише вітчизняного виробництва, а й іноземного походження, які не виготовляються в Україні. Перелік останніх затверджується Урядом. Розмір відшкодування – 30% без урахування суми податку на додану вартість, але не більш як 200 тис. гривень за одиницю техніки. Умовою при цьому є подальша експлуатація названої техніки протягом не менш як трьох років з моменту державної реєстрації та відсутності на момент придбання у власності фермера аналогічної техніки.

На безповоротній основі відшкодовуються й витрати щодо: розроблення проектів відведення земельних ділянок для фермерського господарства, сплати відсотків за користування кредитами банків - у розмірі облікової ставки Національного банку (на дату нарахування відсотків). Відшкодовуються 30% (без урахування ПДВ) витрат на будівництво і реконструкцію тваринницьких приміщень (у тому числі виготовлення документації) - але не більш як 200 тис. гривень за один збудований або реконструйований об'єкт. Фермерам повертатимуть не більш як 50% витрат щодо внесення страхових платежів за договорами обов'язкового страхування, види якого визначено у пунктах 11 і 30 частини першої статті 7 Закону України „Про страхування”. Допомога надається й на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у аграрних навчальних закладах, використання досягнень науково-технічного прогресу.

На поворотній основі фінансова підтримка надається на конкурсних засадах у розмірі, що не перевищує 150 тис. гривень, із забезпеченням виконання зобов'язання щодо повернення бюджетних коштів.

У разі незаконного одержання бюджетних коштів керівник фермерського господарства несе відповідальність згідно із законодавством. А при нецільовому використанні бюджетних коштів припиняється надання будь-якої фінансової підтримки претендентові на її одержання протягом поточного та трьох наступних бюджетних періодів. Постановою також уточнено перелік документів, які подаються фермерськими господарствами для отримання допомоги та встановлено черговість її надання. Названа підтримка фермерів здійснюється через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Законодавством також передбачено підтримка фермерів і за рахунок місцевих бюджетів. Прийняте рішення сприятиме розширенню можливостей 42,5 тис. фермерських господарств України, технічному їх переоснащенню, створенню додаткових робочих місць та умов для розвитку сільських територій.З огляду на зазначене, можна зробити висновок про те, що запорукою ефективності державної підтримки фермерських господарств в України є не лише збільшення розмірів бюджетного фінансування, а й забезпечення чіткого і зрозумілого порядку використання таких коштів. Тому в наступному бюджетному періоді слід вдосконалити порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським.господарствам.

Висновки

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну пере­будову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфе­рі, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподар­ського виробництва є раціональне використання головного засобу ви­робництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарст­во в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продук­тивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.Перехід аграрного сектора до ринкових відносин породив принципово нові форми господарювання. Не так давно пріоритет надавався держав­ній власності, другорядна роль відводилась кооперативній, приватна власність заперечувалась повністю. Однією з вирішальних передумов переходу до ринку є приватизація власності, що має вплинути на роз­виток виробництва.Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і грунтується діяльність селянських /фермерських/ господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогоспо­дарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліп­шення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.Незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не на­годує, розвиток селянських /фермерських/ господарств на рівні з велики­ми підприємствами в Україні необхідний, бо на землі має бути госпо­дар і вироблена продукція повинна відповідати більш якісним показникам, а для цього потрібно надавати всіляку підтримку фермерам.

Список використаних джерел

1.Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” //Відомості Верховної Ради – 1993р. № 32//.

2.Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”. “”Відомості Верховної Ради – 1992р. № 32//.

3.Закон України “Про підприємництво” //Відомості Верховної Ради – 1991р. № 14//.

4. Б.І. Пархуць, Я.С. Оленчук

Львівський філіал Інституту землеустрою УААН

5.Шульський М.Г. Фермерство: проблеми становлення і розвитку. – Львів, 2004. – с.7.

6. Непочатенко 0.0. Кредитування селянських (фермерських) господарств// Органі­заційно - економічні проблеми розвитку АПК. За редакцією П.Т. Саблука. - К., 2002. - 511 с.

7.Лупенко Ю. Формування акціонерних структур в АПК. //ЕУ - 1993, -№11 -С. 5-59.

8.Малинська Л.В. Еколого-економічна ефективність агролісомеліорації. //Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук - Полтава: Полта­ва, 1997. - С. 219-223.

9.Малик М. Основні напрями реформування відносин власності в колго­спах України. //ЕУ. - 1993. -№12.-С. 53-58.

10.Мочерний С.В.,Єрохін С.А., Каніщенко Л.О., та ін. За редакцією С.В.Мочерного. Основи економічної теорії. - К.: "Академія", 1997. -С. 261-272.

11. Дем’яненко С.І. Яка аграрна політика потрібна Україні?// Зеркало неделі. - 2004.- №17(492).

12. Колотуха С.М., Мелоник К.М. Реформування кредитних відносин в аграрному сек­торі економіки, / С.М.Колотуха, К.М. Мелоник // Економіка АПК.- 2002. №2 12 ­с.25-34.

13. Івашинин В.В.,Бабинець Т.Л. Економіка АПК,2008 №1 с.21-25

14. Покотилова В.І Економіка АПК,2008 №8 с.69- 75

15. Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. // Голос України – 1996р. 13 липня.//

16.Постанова КМУ “Про розвиток селянських (фермерських) господарств”.


[1] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993 № 32 ст.2.с.314//

[2] Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996 р. с.285-286.

[3] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993 № 32 ст.3. с. 315//

[4] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993 № 32 ст.3. с. 315//

[5] Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996 с.287

[6] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р. 1993 № 32 ст.9 с.319//

[7] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р. 1993 № 32 ст.4 с.315.//

[8] Земельний кодекс України. //Земельне і сільськогосподарське законодавство. Харків. Основа 1994 ст.50 с.37//.

[9] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р. 1993 № 32 ст.4 с.315.//

[10] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р. 1993 № 32 ст.4 с.315.//

[11] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р. 1993 № 32 ст.4 с.315.//

[12] Б.І. Пархуць, Я.С. Оленчук

Львівський філіал Інституту землеустрою УААН

[13] Б.І. Пархуць, Я.С. Оленчук

Львівський філіал Інституту землеустрою УААН

[14] Б.І. Пархуць, Я.С. Оленчук

Львівський філіал Інституту землеустрою УААН

[15] Економіка АПК ,2008 №6 –25 с.

[16] [16]Економіка АПК ,2008 №6-25с.

[17] . Постанова КМУ «Про розвиток селянських (фермерських) господарств» № 133 від 14 березня 1992 р

[19] Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» //В.В.Р. 1993 № 32 ст.3 с.313.//.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:06:56 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:14:43 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150900)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru