Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії

Название: Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 15:46:05 28 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 173 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Контрольна робота

на тему:

Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії.

Виконавець: студентка І курсу

Факультет: документознавства

та інформаційної діяльності

групи ДР-39

Савченко О. А.

Викладач:

Путро О. І.

Київ 2000


Зміст.

1. Україна під владою імперії................................................. 3

2. Реформи Гобсбургів у західній Україні............................. 4

3. Національно-визвольний рух в західних землях............... 6

Висновок................................................................................ 12

1. Україна під владою імперії

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці пере­бували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централі­зована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потре­би брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політич­ним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина на­селення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імпера­тори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді 'й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відпові­дав інтересам імперії. На відміну від знаті,— як української старшини, так і поль­ської шляхти,— що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принци­пом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

Австрія являла собою не країну, а імперське утворення. У XIX ст. вона складалася із суміші 11 великих народів і ряду менших етнічних груп, що населяли більшу частину Східної Європи й у 1800 p. становили близько однієї сьомої населення всього континенту. Оскільки жодна нація чи народність не мала в імперії абсолютної більшості, то й жодна національна культура не була ви­значальною — до такої міри, як російська культура в царській імперії. І хоч в ар­мії та серед чиновництва переважала німецька мова, якою розмовляла найбільш впливова нація імперії, вражаючою особливістю цієї імперії залишалася її етнічна різноманітність. Поширюючи свій суверенітет на все нових підданих, династія Габсбургів не змінювала, принаймні спочатку, традиційних форм влади в тих королівствах, герцогствах, провінціях і містах, які вона захоплювала. І так відбу­валося не лише тому, що Габсбурги не хотіли провокувати опір, а й тому, що їм бракувало сильних централізованих установ, необхідних для уніфікації управління. Відтак аж до середини XVIII ст. їхня імперія являла собою хисткий, слабо скоорди­нований конгломерат, який часто охоплювали кризи, породжувані внутрішніми чварами або втручаннями ззовні.

Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p. Двома роками пізніше до Галичини була при­єднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у за­непадаючої Оттоманської імперії. Нарешті, у 1795 p., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаю­чи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Га­личина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній про­вінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними.

Під посереднім контролем Габсбургов перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів се­редньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургов і було ізольованим від інших українських земель.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті захід­ноукраїнських земель. У цей час карта Європи була знову перек­роєна відповідно до геополітичних інтересів великих держав. Унас­лідок цього до складу багатонаціональної Австрійської імперії після першого (1772 p.) та третього (1795 p.) поділів Польщі ві­дійшла Галичина, а після укладення австро-турецької Констан­тинопольської конвенції (1775 p.) під владою австрійського імпе­ратора опинилася Буковина. Крім того, з XVII ст. у складі Австрій­ської монархії під владою Угорського королівства перебувало ще й Закарпаття. Отже, "клаптикова" імперія Габсбургів наприкінці XVIII ст. стала володаркою значної частини України — на рубежі сторіч західноукраїнські землі займали територію 70 тис. км2 , де проживало 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. були українцями.

2. Реформи Гобсбургів у західній Україні.

Інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австрій­ської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Иосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шля­хом посилення державної централізації та встановлення контро­лю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучи­ти імперію до нових історичних процесів та не допустити її відс­тавання від основного суперника — сусідньої Пруссії.

Підхід до реформування суспільства був комплексним: змі­ни водночас відбувалися майже у всіх сферах життя. Реформа управління зробила центральною постаттю місцевої адміністрації державного чиновника, було проведено перші статистичні переписи населення та земельних володінь, упорядковано сис­тему обліку та контролю. Військова реформа ввела обов'язкову військову повинність та централізований рекрутський набір. Особливо значним був вплив реформ у сфері аграрних відно­син, релігії та освіти.

У 1779 p. Марія-Тереза видала патент (імператорський на­каз), у якому вимагала від поміщиків поводити себе з селянами "по-людськи". її спадкоємець Иосиф II пішов ще далі: у 1782 p. його патентом було скасовано особисту залежність селян від Ді­дичів та надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися, передавати майно у спадщину то­що; 1784 p. сільським громадам були надані права самоврядуван­ня; 1786 p. запроваджено триденну панщину. Ці реформаційні кроки, спрямовані на скасування кріпацтва, робилися саме тоді, коли в українських землях, підвладних Російській імперії, це крі­пацтво було юридичне оформлене.

Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері ре­лігії: по-перше, церква підпорядковувалася державі; по-друге, змі­нився статус священиків — вони стали державними службовця­ми; по-третє, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цьо­го мав значний вплив на суспільне життя імперії; по-четверте, цісарським патентом 1781 p. покладено край дискримінації не-католицьких конфесій і зрівняно в правах католицьку, протес­тантську та греко-католицьку церкви.

Модернізація суспільства вимагала серйозних змін у галузі освіти. У цій сфері короновані реформатори, спираючись на ідеї освіченого абсолютизму, проголосили загальну середню освіту;

створили у містах і селах для широких мас населення цілу мере­жу навчальних закладів; перевели шкільну освіту на державний кошт; 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львів­ський університет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою.

Після смерті Иосифа II (1890 р.) у правлячих колах імперії на зміну реформаторству, лібералізму, освіченому абсолютизму поступово приходить консерватизм, контрреформізм, реакція. Наступники цісарів-реформаторів на австрійському престолі, по­боюючись, що поглиблення реформ може призвести до рево­люційного вибуху в імперії, аналогічного Великій Французькій революції, відмовилися майже до середини XIX ст. від ідей та практики модернізаційного курсу. Крім французької революції, Цієї доби значний вплив на соціально-економічний та політич­ний розвиток імперії Габсбургів мали такі загальноєвропейські процеси та явища, як загострення суперечностей між європей­ськими країнами у зв'язку з поділами Польщі, промисловий пе­реворот в Англії, широкомасштабні та тривалі наполеонівські війни тощо.

Різка зміна офіційного курсу, відмова від політики реформ призвели до того, що феодали розпочали поступове відновлен­ня втрачених позицій у аграрному секторі. Досить прогресив­ний закон 1782 р. про скасування кріпосної залежності все-таки зберіг недоторканим прикріплення селянина до землі. Ця се­лянська "свобода на прив'язі" дала можливість поміщикам в Нових умовах шляхом відвертого терору, насилля, обдурюван­ня, підкупу при підтримці владних структур (офіційний дозвіл на тілесні покарання селян тощо) майже повністю відновити свої колишні права та привілеї. Наступ феодалів йшов по лінії захоплення селянських земель; збільшення повинностей селян, насамперед панщини; посилення позаекономічного примусу. Умовою цих процесів став консервативний державний курс, а каталізатором — посилення конкуренції феодальних фільвар­ково-панщинних господарств Австрійської імперії з набираю­чим силу сільським господарством західних країн, яке перейш­ло на капіталістичні рейки.

Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило дег­радацію та розорення селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім'ї. Зокрема, як свід­чать проведені австрійськими властями переписи 1819—1820 pp., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств. Такі важкі економічні умови стимулювали процес прогресую­чого дроблення селянських господарств. Так, у Галичині та Лодомерії при зменшенні площі селянської землі кількість селян­ських господарств зросла лише між переписами 1819 p. і 1847— 1859 pp. на 53%. До середини XIX ст. в західноукраїнських зем­лях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити засоби існування своєї сім'ї.

Посилення феодальної експлуатації не стимулювало процві­тання фільварково-панщинних господарств. Ці господарства не вписувались у нові ринкові відносини, і теж, подібно селянсь­ким, деградували та занепадали. Перебуваючи у безвихідному ста­новищі, поміщики у середині XIX ст. були змушені здати в орен­ду четверту частину своїх маєтків. За цих обставин певне поліп­шення культури землеробства (застосування меліорації, поши­рення технічних культур, поява п'яти-шестипільних сівозмін то­що); зрушення у тваринництві (збільшеннятіоголів'я худоби, по­ширення племінної та селекційної роботи тощо); ширше вико­ристання вільнонайманої праці, які відбувалися у незначній час­тині господарств великих землевласників лише відтіняли глибо­ку кризу в аграрній сфері.

Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільсь­кого господарства, а й промислового виробництва західноукра­їнських земель. Ситуація ускладнювалася і колоніальною полі­тикою Австрійської імперії, суть якої полягала у перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів ниж­чим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Військові за­мовлення, пов'язані з наполеонівськими війнами, дещо пожва­вили промисловий розвиток західноукраїнського краю — нап­рикінці першого десятиріччя XIX ст. тут функціонувало майже сто підприємств мануфактурного типу. Однак цей період тим­часового піднесення вже наприкінці 20-х років змінився засто­єм. Галицькі та буковинські мануфактури у цей час не тільки не підтримуються державою, а навпаки, їхня діяльність блокуєть­ся і гальмується встановленням великих податків, позбавлен­ням пільг та державних субсидій, дискримінацією їхніх виробів на західноавстрійських ринках тощо. Лише у ЗО—40-х роках про­мисловість краю поступово виходить з кризи — у цей час в за­хідноукраїнських землях активно функціонували майже 250 ма­нуфактур, Проте жодна з них не мала парових двигунів і лише незначна частина використовувала у виробничому процесі во­дяну енергію. Отже, кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії стримувала переростання мануфактурної промисловості у фабричну, гальмувала економічний розвиток західноукраїнських земель.

3. Національно-визвольний рух в західних землях

Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуата­ції селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соці­ального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянсь­ких мас. Ця реакція, як і в українських землях, підвладних Ро­сійській імперії, мала досить широку амплітуду: від пасивного спротиву (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодаль­них виступів тощо). Продовжуючи славні традиції 1810—1825 pp. розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Схід­ній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті — С. Товта, І. Кокоша та ін.

Розгортанню селянського руху, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (про скорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобід, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809 p.), Комарнівщині (1819-1822 pp.) та інших районах Східної Галичини.

У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці (1812—1851 pp.), який 1843—1844 pp. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовилися від панщини, са­мочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу віль­ного користування лісами та пасовиськами, рятували за відкрит­тя українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському Урядові вдалося придушити цей виступ.

У Закарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв'язку з повстанням у Східній Словаччині. Стихійні "холерні бунти" прокотилися краєм 1831 p. Масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Всього протягом першої по­ловини XIX ст. відбулося 15 виступів, більшість з яких припини­лася лише після втручання каральних загонів.

Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка на­ціонального відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основ­ними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "То­вариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично нас­троєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкіль­ництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики українсь­кої мови — І. Могильницького (1822 р.), И. Лозинського (1833 p.), Й. Левицького (1834 p.). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р.), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтову­вав її рівноправне місце серед інших слов'янських мов.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного жит­тя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут вини­кає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843 pp.), І. Вагилевич (1811— 1866 pp.) та Я. Головацький (1814—1888 pp.), які активно вис­тупили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтиз­му, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та лі­тераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, чле­ни "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення жит­тя, традицій та історії власного народу. Із записниками в ру­ках Я. Головацький та І. Вагилевич побували у багатьох містеч­ках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цьо­го своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добір­ки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мо­вознавства, а й знання реального сучасного становища українсь­кого народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патрі­оти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові.

Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контакту­вали з польськими підпільниками, які готували антиурядовий вис­туп, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовника­ми, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій ді­яльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збір­ник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833 p.), в якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднан­ня та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834 p.), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іно­земного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспі­вування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливай­ка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намага­лася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Дру­га, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католиць­кої церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти фор­ми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львів­ської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність". Проте навіть у цих несприятливих умовах чле­ни "Руської трійці" не припинили активної діяльності. Вони, ла­маючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німець­кою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релі­гійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енер­гійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтри­мували повернення рідної мови у побут національної інтеліген­ції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів — "Читанку", написаний живою розмовною українсь­кою мовою (термін "читанка" належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дніс­тровая". 1 хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно мен­шою силою, ніж у "Зорі", лише 200 екземплярів цієї збірки пот­рапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за фор­мою. і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фо­нетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Все це виді­ляло збірку з тогочасного літературного потоку, робило й близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності укра­їнського народу, розділеного кордонами різних держав, та зак­лик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та наці­ональне визволення; пропаганда ідей власної державності та по­літичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки пев­ною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Наприкінці першої половини XIX ст. Австрійська імперія була знову змушена повернутися до ідей та політики радикаль­ного реформування. Повстання проти шляхти селян Галичини (1846 p.), численні виступи буковинських та закарпатських се­лян, що були частиною могутньої революційної хвилі, яка підні­малася в імперії, змусили правлячі кола піти на поступки. Нама­гаючись не допустити загострення революційної кризи та праг­нучи відокремити селян від революційного табору, офіційна вла­да йде на скасування кріпосного права. У Галичині воно було скасоване у квітні 1848 p., тобто майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії. Суть селянської реформи фак­тично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залеж­ності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка пере­ходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей.

Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими ко­ристувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізано частину селянсь­ких земель. У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44% земельної площі, на Буковині — 54%, на Закарпатті — 70%. Селянська реформа загострила проблему так званих сервітутів, тобто лісів і пасовищ, за користування якими у пореформений період селяни мусили сплачувати визначену поміщиком ціну. На

практиці це означало, що юридичне вільний селянин потрапляв в економічне кріпацтво. Суттєво підривала селянське господарс­тво у цей час і сплата викупу за ліквідацію феодальних повин­ностей. Щорічні селянські платежі за "визволення" у Галичині перевищували річні прибутки поміщиків від орної землі. Пока­зово, що навіть у цьому питанні виявлялася імперська дискримі­нація: галицький селянин сплачував суму утричі більшу, ніж чесь­кий, і у п'ять разів більшу, ніж німецький. Однак скасування вотчинної влади феодала, перетворення селянина на власника, отримання ним громадянських прав (обирати і бути обраним, самостійно визначати місце проживання тощо) сприяли пере­творенню селянства на самостійну політичну силу, започаткову­вало новий політичний етап боротьби населення Галичини, Бу­ковини та Закарпаття за своє соціальне та національне визво­лення, відкривало шлях до еволюційної модернізації аграрного сектора та переходу його на капіталістичні рейки.

Революційна хвиля 1848—1849 pp., що охопила Європу, зу­мовила кардинальні зрушення не тільки в аграрній сфері Австрій­ської імперії. Під її потужним впливом зазнала змін вся суспіль­на організація держави. Імператор Фердінанд змушений був дек­ларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конс­титуцію. Ці радикальні зрушення сприяли пожвавленню суспіль­ного руху в західноукраїнських землях. Першими виявили актив­ність польські буржуазно-ліберальні кола, які у квітні 1848 p. проголосили утворення у Львові Центральної ради народової. Го­ловна мета цієї організації полягала у відновленні Польщі в кор­донах 1772 р. та наданні їй статусу автономної провінції у складі Австрійської імперії. Таке рішення позбавляло прав українське населення Правобережжя та Західної України на вільний самос­тійний національний розвиток.

Пожвавлення революційного руху, пробудження національ­ної свідомості, непоступливість у національному питанні діячів Центральної ради народової прискорили процес консолідації укра­їнських патріотичних сил, і вже в травні 1848 р. у Львові виникає перша русько-українська організація — Головна Руська Рада, на чолі якої став спочатку Г. Яхимович, а згодом М. Куземський.

Це патріотичне об'єднання видало маніфест, у якому було сфор­мульовано політичну платформу організації:

— вказувалося на те, що українці Галичини і Наддніпрянщи­ни є єдиним народом;

— підкреслювалося, що пращури українців мали свою дер­жавність, культуру, право, мову, були народом, який "рівнявся славі найзаможнішим народам Європи";

— висувалася ідея поділу Галичини на дві провінції — поль­ську та українську з окремими адміністраціями;

— ставилися питання про розширення сфери вжитку україн­ської мови, про зрівняння в правах уніатського духовенства з католицьким; про дозвіл українцям обіймати всі державні поса­ди тощо.

Маніфест закінчувався лаконічним патріотичним гаслом:

"Будьмо тим, чим бути можемо і повинні. Будьмо народом". Рішу­чі вимоги українців зустріли активну протидію з польської сто­рони. Поляки на противагу українській організації ініціювали створення полонофільського комітету — Руського собору. Що ж стосується офіційних властей, то вони відкинули політичні ви­моги українців, але пішли на значні поступки у культурній сфері. Відчувши послаблення, українська громада активізує свою ді­яльність. Виявами цієї активності були видання першої у Львові газети українською мовою — "Зорі Галицької" (1848-1852 pp.);

скликання з'їзду діячів науки та культури — "Собор руських уче­них" (1848 p.); заснування культурно-освітнього товариства — "Галицько-Руська матиця" з метою видання книжок для народу (1848 p.); відкриття у Львові Народного дому з українською біб­ліотекою, музеєм і народним клубом (1848 p.); створення у Львів­ському університеті кафедри української мови (1849 p.).

У середині XIX ст. українська спільнота здобула свій перший досвід парламентаризму. У скликаному в липні 1848 p. австрій­ському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).

Наприкінці першої половини ХІХ ст. революційна хвиля, до­сягнувши свого піку, поступово пішла на спад. За цих обставин абсолютно логічним був наступ реакції — консервативно-охоронницькі сили імперії одну за одною почали відвойовувати втра­чені позиції. Вже в березні 1849 p. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. У нових умовах, ко­ли абсолютизм відновив свої права, Головна Руська Рада вихо­дила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 P. була розпущена.

Висновок

Отже, характерною рисою розвитку західноукраїнських зе­мель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: "впе­ред — стоп — назад". Реформи Марії-Терези та Иосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької револю­ції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консерва­тивні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запану­вав у Австрійській державі, для західноукраїнських земель харак­теризується поступовим відновленням феодалами втрачених по­зицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, галь­муванням промислового розвитку, перетворенням краю на коло­ніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією на­роду на ці процеси було посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсь­ко-культурного об'єднання "Руська трійця". Члени цієї органі­зації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національно­го відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до куль­турницького, робили перші спроби спрямувати вирішення наці­ональних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848—1849 pp., започаткувала новий етап модернізації імперії — було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність на­селення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних за­воювань.

Використана література

1. Бойко О. Д. Історія України. - К.: Академія, 1999. - 568с.

2. Борисенко В. Курс української історії. - К., 1996

3. Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1992

4. Субтельний О. Україна: Історія. - К., 1993

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений09:01:31 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:11:54 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151312)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru