Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Загальне вчення про право як науку

Название: Загальне вчення про право як науку
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 23:12:37 28 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 13 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План:

1. Загальне вчення про право як науку.

2. Функції науки загальної теорії держави і права. Її соціальне призначення.

3. Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні.

4. Список використаної літератури.


Загальне вчення про право як науку

Загальну теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що від­биває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять са­мостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування і розвиток.

Предмет загальної теорії держави і права складає, прак­тично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві й інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Держава і право як відносно самостійні складові всього суспільства підпорядковуються дії як загально соціологічних закономірностей, так і специфічних, властивих тільки їм як певній соціальній системі. Без розуміння специфічних закономірностей, властивих державі і праву як єдиній сис­темі, не можна не тільки скласти цілісного уявлення про державно-правові інститути, але й значною мірою глибоко зрозуміти окремі правові й державні явища. Вивчення спе­цифічних закономірностей держави і права є основним завданням загальної теорії держави і права. При цьому під специфічними закономірностями держави і права слід ро­зуміти реальні стійкі зв'язки, котрі виражають сутність даних явищ.

Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються в нерозривному зв'язку із законами розвитку суспільства. Тому предметом загальної теорії дер­жави і права є також вивчення загальних закономірностей розвитку суспільства в тій мірі, в якій вони впливають на розвиток держави і права.

Існують певні державно-правові явища (правовідносини, правопорушення і т. ін.), котрих вивчають галузеві науки лише в певному аспекті, з погляду характеристик, власти­вих даним явищам в конкретних галузях державно-правового життя. Загальні ж закономірності даних явищ в ці­лому — предмет дослідження загальної теорії держави і права. Так, теорія держави і права вивчає не кримінально-правові правопорушення, не цивільно-правові і т. ін., а досліджує правопорушення, враховуючи загальне і спе­ціальне, що їх характеризує.

Таким чином, предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядають­ся як цілісні соціальні інститути.

Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу і право.

Предмет науки не залишається незмінним. Навпаки, він перебуває в постійному розвитку. Знання загальних зако­номірностей дозволяє заздалегідь розпізнавати головні тен­денції розвитку державно-правових норм. Тим самим мето­дом здобуття нових знань виступає сама теорія та пізнані нею закономірності. Предмет загальної теорії держави і права вдосконалюється не тільки у зазначених напрямах, його становлення відбувається і на базі спеціальної науки, включення у сферу наукового пізнання нових явищ, руху науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сут­ності явищ, насамперед, держави і права.

Предмет загальної теорії держави і права потрібно від­різняти від її об'єкта. Коли поняття "об'єкт пізнання" виражає об'єктивну реальність явищ, що вивчаються (сто­совно теорії держави і права — це сфера державно-право­вого функціонування суспільства, самі держава і право), то поняття "предмет науки" акцентує увагу на закономір­ностях, які характеризують об'єкт наукового знання, ви­значає межі, в яких вивчається об'єкт.

Держава і право, як відомо, є об'єктами пізнання різно­манітних гуманітарних наук (філософії, політекономії, соціології, політології і т. ін.). Ці науки вивчають і деякі закономірності виникнення та розвитку держави і права, але вони вивчають їх лише у прикладному плані, у тому обсязі, який потрібен для більш глибокого пізнання саме об'єкта та предмета цієї науки. І лише для юридичної науки, зокрема, для теорії держави і права, держава і право становлять самостійний об'єкт наукового знання, а закономірності, що характеризують державу і право,

предмет і юридичної науки в цілому, і загальної теорії держави і права.

Отже, як загальний висновок варто відзначити, що загальна теорія держави і права досліджує загальні і спе­цифічні закономірності виникнення, розвитку і функціо­нування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостій­ною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення.

Функції науки загальної теорії держави і права. Її соціальне призначення

У функціях загальної теорії держави і права виявляють себе її сутність, зміст, призначення. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юри­дичних наук.

Теорія держави і права виконує, насамперед, онтологіч­ну функцію, призначення якої пізнати і пояснити держав­но-правові явища, що досліджує загальна теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки — здійснення дослідження свого предмета і розкриття, пояснення результатів цього дослідження.

Теорія держави і права в системі юридичної науки вико­нує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним те­орією держави і права, її понятійним апаратом, від того, наскільки теорія використовується юристом як настанова до дії. Теоретичні знання дозволяють правильно інтер­претувати факти, групувати їх за певними зв'язками і відношеннями. Теоретичні знання і культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання пра­вової норми і ефективному її здійсненню. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь-якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

З онтологічною і методологічною функціями теорії дер­жави і права тісно пов'язана ідеологічна функція, що ор­ганічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є народження ідей. Спираю­чись на певні засади, теоретичне мислення у системі юри­дичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані об­слуговувати правотворчу і правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріал для творчо перетворювальної діяль­ності у сфері державно-правового життя. Вони відобра­жають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей. Так, ідея "правової держа­ви" є метою розвитку нашого суспільства і засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї, продуко­вані теорією держави і права, — є відображенням і перед­баченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність.

Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого і практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в но­вих соціальних умовах. Її відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвіт­люють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити

новий зміст у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього.

Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук теорія держави і-права відіграє роль системотворчої науки. Саме вона об'єднує всю юри­дичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систе­му, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функ­ція теорії держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційованості державно-пра­вової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція загальної теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-пра­вової дійсності, узяті поза практичним їх виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих юридичних наук, але і з позицій загальної дер­жавно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретич­ної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовчих органів.

Комунікативна функція загальної теорії держави і права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юри­дичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей знання загальна теорія держави і права "перекачує" в юридичну науку, пристосовує до її потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

Загальна теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновою дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держа­ви і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем до оволодіння юридичними знаннями. У той же час загальна теорія дер­жави і права є складовою завершального циклу дисциплін, необхідних для оволодіння професією юриста.

І нарешті, загальній теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи закономірності роз­витку держави і права, загальна теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулому і правильно зорієнтуватися у сучасному, а й передбачати шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того, загальна теорія дер­жави і права є системою знання, що перебуває у стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.

Із вченням про функції загальної теорії держави і права в тісному взаємозв'язку перебуває питання про її місце і роль у системі юридичних наук. У складі юридичної науки умовно можна виділити кілька груп відносно самостійних наук. Першу групу становлять загальнотеоретичні та історичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень). Предметом їх дослідження є загальні і специфічні закономірності виник­нення, розвитку і функціонування держави і права, а стосовно історії — історичний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення в конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. Другу, найбіль­ша групу складають галузеві юридичні науки. Це, зокре­ма, науки адміністративного права, цивільного права, кри­мінального права, цивільно-процесуального права і т. ін. Предмет їх дослідження становлять закономірності право­вого регулювання відповідних галузей суспільних відносин.

Третю групу становлять міжгалузеві юридичні науки, що виникли в результаті поєднання тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, господарське право поєд­нує якості цивільного і адміністративного права (адміні­стративне регулювання майнових відносин), природоохо­ронне право захищає природу, використовуючи методи різ­них галузей права, і т. ін. Четверту групу складають спе­ціальні юридичні науки (судова медицина, судова психо­логія, криміналістика і т. ін.) Специфіка їх полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних (наприклад, кримі­нального процесу) і неюридичних наук. їх завданням є використання досягнень природознавства і техніки для вирішення проблем юриспруденції.

П'яту групу складають так звані прикладні юридичні науки, прикладом якої до останнього часу була наука ра­дянського будівництва, яка вивчала питання, пов'язані з організацією роботи Рад народних депутатів усіх рівнів. Така наука потрібна і нині для вивчення роботи представницьких органів державної влади та органів місцевого са­моврядування. Шосту групу становлять науки, що вивча­ють міжнародне і зарубіжне право.

У системі юридичних наук загальна теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання дер­жавно-правових явищ. Вони використовуються галузевими й іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволя­ють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем. Тим самим загальна теорія держави і права вно­сить методологічну єдність у дослідження галузевих та інших юридичних наук. Тому вона й виступає у системі юридичних наук як наука методологічна за своїм харак­тером.

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні — надто широка й об'ємна тема, тому, аби сформувати початкове уявлення про неї, необхідно проаналізувати одну з найважливіших її проблем, а саме, розвиток доктрини "правової держави" в юридичній думці України.

Історія розвитку правової державності у вітчизняній юридичній думці починається з розвитку ідеї обмеження верховної влади в державі, зафіксованої у перших, що дійшли до нас, пам'ятках давньоруської юридичної літера­тури. Осмислення державно-правових проблем в давньо­руській юридичній думці проводилось на конкретному соціальному матеріалі. Верховна влада в державі з самого початку свого виникнення була обмежена владою боярської думи і народних зборів (віча).

На відміну від мислителів Київської Русі, що ставили пи­тання про відповідальність князя тільки перед Богом, в період утворення Російської централізованої держави вер­ховна влада вже обмежується як моральними, так і юри­дичними нормами, шляхом взаємних зобов'язань правителя й підданих, причому останні вважались як вільні індивіди.

У середині XVI ст. у сфері юридичного мислення з'яви­лись висловлювання, засновані на ідеях природних прав особи і її відносної незалежності від верховної влади пози­тивним законом. Ідеали природного права в Україні від­стоював наприкінці XVI — на початку XVII століття

І. Вишенський. Вільнодумницькі ідеї тут розвивались і зміцнювались завдяки утворенню козацьких поселень, не­залежних, у певному розумінні, від феодальної держави. Сама поява такої воєнізовано-владної структури, як Запо­розька Січ, була викликана, в кінцевому підсумку, не­обхідністю захисту свободи той мірою, як це визначали тодішні політичні і моральні інституції. Відповідно до пи­тань державотворення та встановлення демократичних ін­ститутів велике значення мали ідеї, що проголошувалися Конституцією Пилипа Орлика, повна назва якої була "Пак­ти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозь­кого", від 10 травня 1710 р. В ній визнавалося право українського народу на власну державу, у загальному пла­ні обґрунтовувалася ідея поділу державної влади на зако­нодавчу, виконавчу і судову, особливо підкреслювалася роль представницького органу — Ради, членами якої були полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні рад­ники від всіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького".

Принципи природно-правової теорії розвивали як російські, так і українські просвітителі (С. Десницький, Я. Ковельський, М. Новиков, І. Третьяков, Д. Фонвізін, О. Куніцин та ін.), декабристи, демократи. Саме вони роз­робили два критерії щодо обмеження суб'єктивізму і сва­волі у здійсненні верховної влади: нормативний і орга­нізаційний. Воля правителя обмежена, насамперед, зако­ном, причому в це поняття вкладається найширший зміст (релігійний канон, моральна заборона, юридична настано­ва, звичай). Крім того, одноосібна воля правителя обмеже­на волею колегіального органу. На Русі воля князя чи царя практично завше певною мірою врівноважена волею радника, Думи, Соборів і т. ін. Таким чином, постійне протиборство одноосібного і колегіального начала у функ­ціонуванні верховної влади вочевидь спостерігається і в сучасних державах.

У розвитку доктрини "правової держави" велику роль відіграли тогочасні вчення представників різних юридичних шкіл, що існували на той час (юридичного позитивізму — О. Градовського, О. Романовича-Славатинського, М. Рен-ненкампфа, ф. Тарановського та ін., соціологічного пози­тивізму — М. Капустіна, М. Коркунова, М. Ковалев-ського, О. Кістяківського та ін., психологічної школи — Л. Петражицького, синтетичних підходів — О. Алексєєва,

С. Котляревського, П. Новгородцем, Б. Кістяківського, М. Палієнка та ін.).

Також варто визнати, що процес формування доктрини "правової держави" в Росії і в Україні відзначався великою суперечністю. З одного боку, в них були відсутні правові традиції, що створювало сприятливі умови для збереження самодержавних начал в управлінні країною. З іншого боку, після реформи 60—70-х років XIX ст. набув динамічного, хоч і не завжди послідовного, розвитку процес лібера­лізації у політичному житті країни, що не могло не позна­читися на темпах розробки теоретичних і практичних проблем правової державності, які на рубежі XIX—XX ст. були досить високими і не поступалися зарубіжним. Так, без сумніву може ввійти до золотого фонду історичного політичного досвіду людства позиція вчених, які вважали, що державна влада обмежується конституцією (О. Градовський, В. Гессен, М. Малицький). Дійсно, у самому факті наявності конституції вже закладено визнання народом держави, як можновладцями — своєї більшої чи меншої обмеженості у здійсненні влади.

На думку інших учених, державна влада обмежується встановленими законом конкретними напрямами і форма­ми діяльності органів державної влади (О. Алексєєв, М. Палієнко, С. Котляревський, Б. Кістяківський, А. Жилін, ф. Тарановський). Цілком логічна і позиція авторів, які вважали засобом обмеження органів державної влади межі, що визначаються закономірностями соціально-психо­логічного життя людей, а також системою моральних кате­горій (С. Котляревський, Б. Кістяківський, М. Лазарев­ський, П. Новгородцев, Є. Трубецькой, М. Бердяєв). Ви­рішення питання зводилось до обґрунтування юридичного обмеження держави її власними законами, що є виражен­ням волі держави, і насамперед, правової ідеї як незалеж­ної від держави психічної сили, яка є зовнішнім авторите­том для самої держави. На думку інших авторів (М. Коркунов, Ф. Кокошкін та ін.), державна влада має бути обмежена "правами громадянської свободи".

Отже, можна резюмувати, що думки російських і ук­раїнських дореволюційних юристів щодо основ і шляхів правової єдності державної влади не були одностайними, хоч ця ідея була присутня. Відмінність підходів можна пояснити, насамперед, відмінністю філософських поглядів учених і методологічних прийомів щодо пояснення суті держави і права. І як результат у різних аспектах, з тією

чи іншою мірою конкретності, розроблялась загальна де­мократична ідея правової державності. Конкретно ж можна виділити позитивістський, соціологічний, нормативно-соціо­логічний (як синтез юридичного позитивізму і неокантіантства), психологічні напрями, а також концепцію пра­вової держави, сконструйовану представниками етичного нормативізму.


Список використаної літератури:

1. Кельман “Загальна теорія права”. Київ 2002 р.

2. Котюк “Основи держави і права” Київ 1997 р.

3. Бармак “Основи правознавства”

4. Додоров “Основи правознавства” 1997 р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:55:01 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:08:39 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Загальне вчення про право як науку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151446)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru