Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Політична система суспільства

Название: Політична система суспільства
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 00:58:27 02 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 25 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Політика — мистецтво управління державою. Арістотель

Політика — важливий компонент життєдіяльності суспільства. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика носить відносно самостійний характер, і її розвиток відбувається на основі своїх власних об'єктивних закономірностей. Але сутнісний аналіз цього соціального явища не може бути повним і зрозумілим без виявлення його взаємодії з іншими явищами і процесами політичного простору суспільного життя. Пізнання політики як підсистеми суспільних відносин можливе лише як "момент" історії, еволюції та розвитку соціальної системи в цілому.

Отже, політична система як одна із частин або підсистем соціальної системи дає змогу виявити межі політики та політичних відносин, їхні елементи та взаємозв'язок між ними, функції та ін. Тобто поняття політичної системи дає можливість розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються насамперед місцем і роллю самої політики у суспільстві. На думку М. Вебера, коли мова йде про політику, то це поняття слід пов'язувати передовсім з владою і державою. Він підкреслював, що політика означає прагнення до участі у владі або до виявлення впливу на розподіл влади або між державами, або всередині держави між групами людей, наділених владою.

Сутність структура та функції політичної системи

Система — це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості.

та внутрішні закономірності, властиві саме цій спільності. Будь-яка система характеризується також стійкими зв'язками елементів, які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Як складна, саморегульована система, суспільство має кілька підсистем: економічну, політичну, соціальну, духовну тощо. Кожна у своїй сфері виступає окремо і має свої підсистеми, відповідне місце та роль у суспільному житті.

Як одна з форм соціального руху матерії, політична система тісно пов'язана з особливою формою діяльності людей — політикою. На відміну від інших систем суспільного життя, політична система має ряд особливостей: вона бере участь у розв'язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства, розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей; монополія на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; має досить складну внутрішню будову, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою. Політична система має монополію на здійснення влади.

Політична влада торкається інтересів великих мас людей, певних соціальних груп, що причетні до керівництва суспільством і займають панівні позиції в економічному житті. Це керівництво є загальнообов'язковим і здійснюється як при безпосередній участі домінуючих у суспільстві соціальних сил, так і через суспільно-політичні організації та рухи, політичні групи та їхніх лідерів. Ознакою політичної влади є наявність особливої групи, специфічного прошарку людей, які професійно зайняті управлінням.

Сучасне наукове знання про політичні системи поділяється на два підходи. В першому з них політична система подається як теоретичний, ідеальний конструкт, який дає змогу виявляти і описувати системні властивості різних політичних явищ. При такому підході політична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб (інструмент) системного аналізу політики. В такому значенні поняття "політична система" може застосовуватися для аналізу будь-якого відносно цілісного і самостійного політичного утворення:

держави, партії, профспілки, громадсько-політичного руху та ін., кожне з яких можна розглядати як специфічну політичну систему.

У другому більш конкретному тлумаченні поняття "політична система" визначає реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин у суспільстві. Цей механізм включає: політичну діяльність і політичні відносини між різними політичними суб'єктами (групи та індивіди); політичну організацію, до якої входять держави, партії, політичні асоціації, політичні й правові норми, політична свідомість і політична культура та ін.

Спираючись на ці підходи, при аналізі політичних систем різних суспільств слід враховувати як системні властивості різних політичних явищ, так і сталі взаємозв'язки між ними. А саме: інвайроментальні (взаємозв'язок середовища і системи); інституціональні (організаційні властивості елементів системи — держава, партії, громадські організації, масові об'єднання, які беруть участь у політичному житті);

регулятивні (правові і політичні норми як нормативні основи діяльності інститутів системи); комунікативні (внутрішні системні властивості і зв'язки та відносини); функціональні (політичний режим і процес, що складаються в результаті діяльності з елементів системи); культурно-творчі й ідеологічні (політична культура і свідомість); рольові (призначення політичної системи як цілого у суспільному житті окремої країни і на міжнародній арені, а також роль окремих елементів політичної системи).

Отже, політична система становить складне і специфічне явище в життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організованими зв'язками і властивостями елементів. Її можна визначити як системну сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, пов'язаних із формуванням, здійсненням влади та управлінням суспільством.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв'язки між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, націями, державами, державою і громадянами, громадянами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб'єктів з реалізації своїх політичних інтересів в конкретній політичній діяльності людей, їх соціальних груп, громадсько-політичних об'єднань.

Політична діяльність розпочинається з виникнення того або іншого інтересу і завершується його реалізацією, тобто практичним результатом.

Одним з центральних елементів політичних відносин і політичної діяльності є політичні ролі. Аналіз показує, що якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб'єктів завжди в динаміці.

Політичні відносини тим стабільніші, чим чіткіше будуть визначені і закріплені в законах та нормах (правових, політичних, моральних) ролі, тобто коло прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів політичної системи. Тому найважливіше політичне діяння складається з утворення, зміцнення і виконання ролей, пов'язаних з поєднанням елементів політичної системи з певними відносинами. Такі ролі — ролі формування політичної системи та її функціонування — відіграють "офіси", сукупність офісів, у даному разі мається на увазі система органів і посад державних, партійних і громадських організацій.

У зв'язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає політична організація суспільства, що включає: державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, трудові колективи з своїми органами самоврядування.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як невід'ємний компонент політичної діяльності людей. Вона являє собою відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу. Політична свідомість — це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності; в реальному житті вона виступає як сукупність відповідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політичні і правові норми виступають важливим регулюючим елементом політичної системи. Якщо політичні норми діють і реалізуються у вигляді принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян, як суб'єктів політичного життя, то правові норми — це сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил політичної поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне, державне, громадянське право). На основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи діяльності суб'єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей, духовно-політичного спілкування держави і суспільства, людини і держави, держави з іншими політичними інститутами та іншими державами і міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються насамперед для політичного і ідеологічного впливу на електорат з метою легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації в інтересах певних соціальних сил. Отже, політична система — це жива, відкрита, динамічна система, що виконує свої функції.

У науковій літературі є різні точки зору щодо функцій політичної системи, але ж є і певні спільні наукові підходи. Погляди більшості дослідників збігаються на тому, що кожна функція має відбивати певну системну якість. На цій підставі можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства:

1) визначення цілей і завдань суспільства;

2) мобілізація ресурсів;

3) владно-політична інтеграція суспільства;

4) регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

5) легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції політичної системи — це визначення цілей і завдань даного суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності. Функції інтеграції, легітимізації є не лише функціями політичної системи, а й духовно-культурної, економічної та інших систем.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

Характерною ознакою політичного управління є те, що це управління свідоме, воно пов'язане з визначенням стратегічних, довгострокових пріоритетів, цілей, мети діяльності людей, їх угруповань і суспільства в цілому. Політичне управління має формувати і підтримувати певний соціальний порядок, забезпечувати його захист, виправдовувати його існування.

Сьогодні Україна тільки починає розбудову своєї нової політичної системи — системи демократичної діяльності й відносин, правових гарантій та культури політичної відповідальності всіх суб'єктів демократичного процесу.

Тому в реальному житті нашої країни, як і інших країнах, що формують свої нові політичні системи, відбувається постійне суперництво двох факторів, двох основних тенденцій. З одного боку, фактор випадковостей, тенденція до дезорганізації, до руйнування нової політичної системи. З другого — фактор управління і самоуправління, тенденція до організованості, упорядкування і стабілізації розвитку та прогресу політичної системи. Важливо, щоб усі ці процеси і явища були вузько детермінованими і мали можливість для різних ліній розвитку. Можливість управління визначається самим існуванням випадкостей, що дає змогу уникнути одноваріантного призначення. Тому одна з основних умов управління — це умова мати певний вибір; друга умова, — щоб управляти, треба мати зворотний зв'язок між усіма елементами політичної системи.

Держава — базовий інститут політичної системи

Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує винятковий і необхідний обсяг діяльності з управління, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Держава — основне знаряддя влади, носій суверенітету, тобто необмеженої верховної, неподільної політичної влади. Саме в державі концентрується весь комплекс економічних, соціальних, політичних і культурно-духовних інтересів різних соціальних груп, суперечностей, що виникають між ними, та засобів їхнього подолання і узгодження.

Поняття "держава" виникло близько трьох тисячоліть тому (стародавня держава Урарту існувала в IX-VI ст. до н.е.). Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т.Мор стверджував: держава — це змова багатих проти бідних. Г.Гегель вважав, що держава — це образ і дійсність розуму, це життя Бога в світі. Для нього було зрозумілим, що держава, уряд виникають лише тоді, коли вже існують станові відмінності, коли багатство і бідність стають дуже великими і коли виникають такі відносини, за яких велика маса вже не може задовольнити свої потреби.

Держава виникла як результат процесів, що відбувалися в суспільстві, як реакція на розвиток його потреб. У різні епохи формувалися і різні погляди на походження держави. За теологічною теорією (ідеологи релігій Стародавнього Сходу, християнської церкви, середньовічних монархій, ісламської релігії) походження держави пояснюється Божою волею.

Патріархальна теорія (її представники — Арістотель та ін.) доводила, що держава походить від сім'ї; абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха).

Договірна теорія (Гроцій, Гоббс, Руссо) обґрунтовує положення, що держава виникла внаслідок угоди (договору) між людьми. Ця теорія виводить державу не з економічних відносин, а безпосередньо з волі і свідомості людей, їхнього розуму.

Психологічна теорія (Петражицький, Фрейзер, Тард) пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні. На думку прихильників цієї теорії, держава — це організація, яка створюється для керівництва суспільством з боку визначених осіб.

Теорія “ненасильства” (Гумплович, Дюрінг) обстоює виникнення держави актом насильства, завоюванням землеробів кочівниками. При завоюванні має бути певний рівень продуктивних сил, має існувати власність.

Згідно з макрсизмом, держава виникає разом з поділом суспільства на класи, соціальні групи. Організація, яка виникла із родоплемінних форм, стає державою, коли її зміст і функція зводяться до захисту економічних, політичних та ідеологічних інтересів групи, що володіє основними засобами виробництва. В результаті держава як надбудова над економічним базисом суспільства визначається характером виробничих відносин, передусім відносинами власності на основні засоби виробництва. Зовнішніми ознаками утворення держави в древній Греції були: заміна суспільного поділу за ознакою кровних зв'язків територіальним поділом і організацією; виділення зовнішнього щодо суспільства апарату влади (армія, поліція, суд); утримання цього апарату за рахунок податків з громадян.

Своєрідно витлумачив суть держави німецький вчений М.Вебер, який розробив "політичну соціологію панування". Влада, за Вебером, означає можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати "порядок" наданій території шляхом погроз або й застосування психічного й фізичного насильства. "Панування" розглядається в політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави.

Конкретно-історичний характер держави виявляється не тільки в її відповідній формаційній прописці (йдеться про рабовласницьку, феодальну, буржуазну державу), айв її історичності як такої, у часі. Поняття "держава" і "влада" не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного (тобто анархічного), і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополітичне суспільне самоуправління.

Держава як політична організація — це такий суспільний механізм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.

Як особливий конституйований суб'єкт держава виражає суспільний (публічний) характер людської діяльності. В міру своєї еволюції вона виявляє, таким чином, відділення суспільної сутності від самого суспільства. Чим більше розвинута держава, тим більше вона відокремлена від суспільства, яке в Новий час набуває якостей "громадянського" на противагу "суспільству політичному", тобто власне державі.

Держава опосередковує рух основної суперечності людської діяльності між її суспільним характером та індивідуальною формою здійснення. Сутність держави розвивається в міру того, як розгортається опосередкована нею суперечність і виявляє себе зовнішньо як висхідний рух від державності до держави.

Сутність держави розкривається повільно. Розвиваючись, держава, як і кожен інший соціальний феномен, проходить стадію становлення, а потім послідовно виступає як явище "в собі", "для себе", "для інших".

Якості державності можна знайти вже у ранніх виявленнях соціальності. Але як самостійний феномен держава конституюється тільки тоді, коли суперечність між індивідом і суспільством уже може бути з'ясована як основна соціальна суперечність (для цього потрібен досить високий ступінь розвитку як суспільства, так і індивіда). Становлення державності закінчується відокремленням держави від суспільства (від індивіда також) в ролі самостійного суб'єкта.

На початку здійснюється відособлення держави від суспільства, накреслюється тільки її сутність. Держава ще залишається "річчю в собі" і відноситься до суспільства як частина до цілого.

Подальший розвиток державності пов'язаний з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держави поступово утворюється особливий соціальний прошарок (група), який безпосередньо здійснює державні функції, світську політику. Цей прошарок перебуває в особливих стосунках не тільки з суспільством як цілим, а й з усіма іншими соціальними групами. Таким чином, держава конституюється не тільки в певну частину суспільства, а й як провідна група суспільства. В такому разі держава вже не є "річ в собі", а виступає як "річ для себе". Сутність держави у цьому випадку виявляється вже досить виразно, але ще не розкривається як рух суперечності між індивідом і суспільством.

Пізніше розвиток державності пов'язаний із встановленням суспільного контролю над бюрократією. В ході боротьби з всевладдям бюрократії відбувається формування нації. Цей суперечливий процес здійснює подвійний вплив як на становище індивіда, так і на становище суспільства.

З одного боку, індивід тут утверджується як цілком самостійний і вільний суб'єкт. З іншого, встановлюючи контроль над бюрократією, він має визнати себе частиною певної цілісності, що складається з таких як він індивідів, та обмежити свою свободу на користь цієї цілісності. Відбувається своєрідне "подвоєння" функцій індивіда: він одночасно постає приватною особою і громадянином. Відповідні зміни відбуваються і всередині суспільства. З одного боку, відбувається об'єднання зовсім самостійних індивідів-атомів, пов'язаних між собою лише відношенням до держави. З іншого — держава стимулює народження нації і сама "поширюється" від прошарку бюрократії до масштабів усього суспільства. Суспільство також начебто подвоюється, розпадаючись на громадянське суспільство і політичну державу.

Державанація — найвищий щабель розвитку державності, явище для інших". Тільки держава-нація може виступати як повне і адекватне втілення сутності держави, оскільки вона максимально відокремлена від суспільства. Вона співвідноситься з суспільством до останнього не як частина з цілим і не як особлива частина з цілим, а як ціле з цілим.

Держава-нація — це відповідний рубіж, де держава заперечує сама себе, бо кінцеве відокремлення її від суспільства в цьому разі відбувається в тотожності з ним. Обриси держави як самостійного суб'єкта повільно розмиваються, і держава-нація набуває відповідної форми, при цьому відбувається рух суперечності між індивідом і суспільством.

Які ж властивості виділяють державу з-поміж інших організацій і об'єднань у суспільстві, роблять її основою всієї політичної системи? По-перше, суверенітет держави. Тільки держава виступає як універсальна, всеохоплююча організація, поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, отже, вона "офіційно представляє суспільство" всередині і за межами країни. Тільки держава має право видавати закони, здійснювати правосуддя. По-друге, держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі виявлення інших суспільних властей. Вона застосовує владні методи, а в разі необхідності і примус. По-третє, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає Їм загальнообов'язкового змісту. По-четверте, держава завдяки наявності спеціального професійного апарату виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції — внутрішні та зовнішні. Внутрішніми прийнято вважати господарсько-організаційну, управлінську, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, освітянську, культурно-виховну, екологічну, правоохоронну функції. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами) і оборонну.

Функціонування держави у внутрішньополітичному і зовнішньополітичному просторі набуває особливого значення, оскільки без цього політичного інституту неможливі національна ідентифікація і самовизначення. В такому разі функції держави покликані "захистити" вільний розвиток нації як складової світового співтовариства.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:54:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:08:38 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Політична система суспільства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru