Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р

Название: Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 22:03:34 01 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 4 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Назва реферату : Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р.
Розділ : Військова справа, ДПЮ

Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р.

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З ре­волюційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення націо­нальної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових час­тин, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських вій­ськових підрозділів. Та тільки після проголошення Цен­тральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила за­кон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання вої­нів проводили військові інструктори. Було схвалено тим­часову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини ви­шивалися на чотирикутній синій петлиці, що розмі­щувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота — навхрест дві гвинтівки; артилерія — два гарматних дула; кіннота — дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запровад­жувалися тільки військові посади, зазначалися вико­нувані функції. Такими відзнаками були срібні або золо­тисті шеврони з кутом догори різної кількості — залеж­но від посади, їх прикріплювали на правому рукаві ви­ще ліктя. У квітні 1918 р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8—10 військових територіальних корпусів. Про­те уряд УНР не встиг це здійснити.

29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873—1945). Він призначив на поса­ди військового міністра та віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальму­вали створення української армії.

В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план органі­зації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті — два роки, у кінноті та арти­лерії — три, на флоті — чотири. Служба в запасі мала три­вати до 38 років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія склада­тиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбар­дувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з три­річним строком навчання, повітряна школа, чотири кадет­ські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній — для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сфор­мував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чи­сельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які побу­вали в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добро­вольці із наддніпрянських українців.

Водночас за період свого гетьманства П. Скоропад­ський організував в Україні багато російських доброво­льчих частин: «южних», «сєвєрних», астраханських, са­ратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії.

З 1917 р. почалася українізація Чорноморського фло­ту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець «Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військо­вого і транспортного флоту УНР на Чорному й Азов­ському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бри­гади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 ко­раблів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових ко­раблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і вій­ськово-морська авіація (20 гідропланів).

У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Україн­ський національний союз на чолі з В. Винниченком (1880—1951) і новий уряд — Директорія УНР. Проти ге­тьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщини. Формується Дніпровська диві­зія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українсь­кого війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.

14 грудня 1918 р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республі­ку. Військові сили України на цей час складали 300 ти­сяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишило­ся мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів — Запорізького і січо­вих стрільців. Решта військових формувань була нес­тійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь. Директорія УНР почала ко­ординувати дії двох українських армій — Наддніпрянсь­кої та Галицької. Проте досконало організувати їхні си­ли і резерви не вдалося, і після п'ятимісячних боїв укра­їнська армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. ви­знав Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще раніше — у січні 1919 р.— в Києві було проголоше­но акт злуки українських земель.

Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної України на початку 1919 р. Вона на­лічувала 45 куренів піхоти, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 ти­сяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. В складі УГА була авіаційна сотня, багато допоміжних військових під­розділів. Уряд Директорії передав УГА шість бронема­шин. Загальна чисельність УГА з тиловими частинами наприкінці 1919 р. становила до 100 тисяч чоловік.

У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії способи ведення бойових дій. Біль­шість армій того часу у війні наступали на ворога суціль­ним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська армія виявляла надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїз­ди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзди, броне­машини, за ними розгорталась у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміц­нених спеціальними брусами і металом, та з 2—4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеме­тами та 1—2 легкими польовими гарматами. Бронема­шини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використо­вувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку.

Основною тактичною одиницею піхотних частин бу­ли курені; 3—5 куренів об'єднувались у бригади.

Зброя була трофейною, зарубіжного зразка (австрій­ська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе.

Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4—5 артилерійсь­ких батарей; кожна мала по 4—5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійсь­кі — 78 мм, російські — 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) мав 200 літаків (німець­ких і французьких); вони здійснювали розвідку, знищу­вали військові об'єкти і літаки противника.

Кіннотники були озброєні шаблями і короткими гвинтівками. Кожна кінна сотня мала, крім того, від­ділення легких кулеметів.

В Українській Галицькій Армії були також допоміж­ні військові підрозділи: господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове поповнення війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних групах.

Бійці Наддніпрянської армії не мали однотипної форми, а носили власні або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв'язано в УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи. Усім видавалися короткі плащі та округлі шапки з м'яким дном і твердим обідком, забар­вленим відповідно до роду військ. Відзнаки посад наши­валися на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній кількості (мал. 9).

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

З проголошенням у 1922 p. CPCP, складовою части­ною якого стала й Україна, питання оборони нашої землі повністю переходять до союзного керівництва.

У Західній Україні колишні воїни української армії нелегально боролися з польськими властями. У 1920 р. була заснована підпільна Українська військова організація (УВО); щоправда, вона вела боротьбу насильницькими методами. У 1929 р. патріотичні групи Західної України об'єдналися в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), метою якої стала боротьба за відновлення неза­лежності України й утворення єдиної, соборної держави.

15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну, сформо­вано її національну армію — Карпатську Січ — чисельністю до 10—12 тисяч стрільців. Із санкції Німеччини у цьому ж році угорська армія задушила молоду державу. В нерівній боротьбі загинуло понад 5 тисяч українців.

З початком другої світової війни, після нападу фашистської Німеччини на СРСР національна боротьба українського народу активізується. Це призвело до пев-

ного розмежування населення. Деякі українці (до 13 ти­сяч чоловік) пішли на контакт з гітлерівцями в боротьбі проти сталінізму і стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина», яка прийняла присягу на вірність Третьому рейху. Командирами в ній були німецькі офіцери. Дивізія перебувала під наглядом керівників рейху.

Основна частина українського народу боролася про­ти фашизму у складі Збройних Сил СРСР, у парти­занських загонах та підпільних організаціях. В Україні до лав регулярної армії влилося понад 4,5 мільйона чоловік, у тому числі 200 тисяч добровольців.

Третю групу українського населення становили пар­тизанські загони українських націоналістів — Українсь­ка Повстанська Армія (УПА). За період другої світової війни через збройні формування УПА — ОУН пройшло понад 400 тисяч вояків.

РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ В ОКУПОВАНІЙ УКРАЇНІ

У перший рік війни партизанський рух мав малоор-ганізований характер. Групи були нечисленними, погано озброєними. Утворювалися вони в основному у лісосте­повій смузі України з воїнів Червоної Армії, які вий­шли з оточення, втекли з полону, та з радянських акти­вістів. Партизанські загони поповнювало і всіляко під­тримувало населення України. Перші виступи партиза­нів проти фашистів носили епізодичний характер. Тіль­ки з серпня 1942 p., з початком діяльності спеціальної па­ртизанської групи полковника Д. Медведева (1898—1954), розпочинається масовий партизанський рух в Україні. Створюються великі партизанські з'єднання та загони під командуванням С. Ковпака (1887—1967), О. Сабу­рова (1908—1974), О. Федорова (1901—1989) та ін.

Дії радянських партизанських загонів у Західній Україні не знайшли такої підтримки у населення, як у східній і центральній частинах.

Головною формою партизанської війни було руйну­вання німецьких комунікацій (рейкова, шляхова війна). Великі загони практикували також тактику рейдів. Так, у 1943 р. був здійснений славнозвісний Карпатський рейд С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї мети — знище­ння нафтових промислів Прикарпаття, але справив вели­ке враження на все населення України, продемонстрував силу Червоної Армії. Поповнення УПА проходило військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі офіцерів (старшин) у Великих Мостах, школі підофіцерів (підстарший) у Клевані (Волинь) та школі у Поморянах (Галичина). Крім цього, на Волині та Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, в лісах, проводилися тренування, навчання збройних груп.

З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтер­національні загони воїнів (італійці, румуни, німці, угор­ці та ін.), які дезертирували зі своїх армій.

З лютого 1943 р. УПА активізує свою боротьбу як проти фашистів, так і проти радянських партизанів. УПА визволяє військовополонених з гітлерівських конц­таборів (Луцьк, Ковель, Ківерці), українських в'язнів із фашистських тюрем (Дубно, Луцьк, Ковель), захоплює завод боєприпасів в Оржеві, продовольство, що відправ­лялося до Німеччини. Як і в радянських партизанських загонах, в УПА практикувалася тактика рейдових похо­дів по тилах фашистів, влаштовувалися засідки, наско-'ки, диверсії. Були випадки, коли такі дії УПА проти гітлерівців координувалися з радянськими партизанами. У квітні 1943 р. УПА вдалося звільнити від німців бага­то районів на Волині. Тоді проти УПА було кинуто дивізію, що складалася з німецького полку СС і двох угорських полків. Загони УПА діяли на Поділлі, Київ­щині та в інших регіонах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самообо­ронних кущових відділів. Крім бойових дій, вони вели широку політико-пропагандистську роботу серед населе­ння, закликаючи до боротьби з ворогами українського народу, до об'єднання в соборну українську державу.

УПА не тільки боролася проти фашистів і більшо­виків, а й мала конфлікти з поляками на українсько-польських землях Волині, Полісся, Холмщини, з підпі­льною польською націоналістичною організацією — Ар­мією Крайовою, яка прагнула зберегти контроль над українськими землями, що входили до Польщі.

Великих людських, моральних, матеріальних втрат зазнав український народ в період післявоєнної боротьби УПА з військами КДБ і МВС СРСР.

Під час другої світової війни на території України відбулося жорстоке зіткнення двох тоталітарних систем світу — сталінізму і гитлеризму. Україна втратила понад ві­сім мільйонів своїх громадян (2,5 млн військових і 5,5 млн

цивільних). В лавах Червоної Армії, Української Повстан­ської Армії, у партизанських загонах боролися українці проти спільного ворога — гітлерівців, 22 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про статус ветера­нів війни, гарантії їх соціального захисту», в якому записа­но: «... вояки УПА, інших військових формувань, які брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у 1941—1945 pp. і які не вчинили злочинів, та ті вояки, які реабілітовані, віднесені до учасників бойових дій і користу­ються пільгами, що встановлені державою для учасників Великої Вітчизняної війни».

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:47:01 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:04:33 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150741)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru