Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Фінансово - промислові політичні групи та державна влада в Україні

Название: Фінансово - промислові політичні групи та державна влада в Україні
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 13:16:51 30 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 14 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

Факультет гуманітарних і суспільних наук

Кафедра історії та політології

Фінансово-промислові політичні

групи (клани) та державна влада

в Україні

Курсова робота

з політології

студента Губенка Дмитра Володимировича

факультету гуманітарних і суспільних наук

Науковий керівник -

доктор політологічних наук, професор

Якушик В.М.

Київ-1999

Зміст.

Вступ………………………………………………………..……..стор.3

Розділ1.Огляд вживаної термінології……………………..…….стор.6

Розділ 2.Історія і причини виникнення ФППГ в Україні.……..стор.11

Розділ 3.ФППГ(клани) у сьогоденні України та СНД…..……..стор.18

Розділ 4. ФППГ(клани) і державна влада України………..……стор.25

Висновки…………………………………………………………..стор.27

Список використаної літератури…………………………………стор.30

Анотація……………………………………………………………стор.31

Вступ.

Гроші і влада. У нашій свідомості вони становлять одне нероздільне ціле. Без грошей неможливо здобути владу, а влада використовується в основному для здобуття чи примноження грошей. Такі реалії сучасної української політики.

Бізнес та політика. Ці галузі суспільного життя завжди і всюди безпосередньо впливали одна на одну, та в сучасній Україні цей взаємовплив є особливо помітним. Можна сміливо твердити про взаємозалежність українських бізнесу та політики, що знаходить своє втілення у структурах, яким я присвятив свою роботу.

Ці структури називають по-різному : клани, холдинги, фінансово-промислові політичні групи. Безперечно, що ці бізнесово-політичні формації є найпотужнішими суб’єктами підприємництва і політики в Україні і тому повинні викликати до себе особливу увагу. Тим не менш, сьогодні в слова “клани”, “холдинги” вкладається здебільшого негативний сенс, їх активно використовують для звинувачень політичних опонентів і тому самі поняття вкрай міфологізовані. Оперують ними переважно журналісти та аналітики. Вони іноді інтуїтивно влучно схоплюють сутність цих явищ, але цього виявляється замало для адекватних оцінок діяльності цих груп. Я поставив собі за мету розібратись у термінології, що визначає ці явища, визначити причини виникнення, історію та сучасний стан бізнесово-політичних структур, їхні відносини з державною владою України, а також спробувати зробити висновок - яке майбутнє несуть вони Україні, яким є вихід з ситуації, що сталася.

На сьогодні цю тему можна охарактеризувати як малодосліджену. На жаль, вітчизняні політологи та соціологи (за невеликим винятком) не виокремлюють ці структури як об’єкти вивчення. Проте їх слід вважати цілком реальними феноменами економічного, соціального та політичного життя, тож клани, холдинги повинна вивчати й наука. Вони мають свої закони виникнення, розвитку і занепаду, свою специфіку внутрішніх і зовнішніх взаємодій, особливу структуру і функції у суспільстві. Ці утворення не можна однозначно піддавати осудові - вони відіграють свою об’єктивну і дуже важливу роль у перехідному українському суспільстві, створюють певні правила гри в політиці й економіці, створюють можливості для прогнозування й керованості у цих сферах. Вони структурують, консолідують еліту, нав’язують їй свої стандарти діяльності, потужно впливають на становлення економічних відносин та політичної культури в суспільстві. Але, як я вже зазначав, наші суспільствознавці часто намагаються не помічати ці впливові утворення.

Наукової літератури з цієї тематики практично немає, тому у написанні роботи я використовував в основному друковані засоби масової інформації (газети, журнали), не забуваючи при цьому й про електронні (ТБ). Та навіть у ЗМІ матеріали, у яких грунтовно б розглядалась дана тема, траплялися дуже рідко. Здебільшого журналісти та аналітики обмежувались лише загальними фразами про “клани” та “клановість”. І це не дивно, адже вони з власного досвіду знають, що зачіпати інтереси кланів іноді просто небезпечно для життя. До того ж, ні для кого не секрет, що абсолютно незалежної преси в Україні немає, а отже, навіть наявні матеріали можуть мати характер заангажованості. На жаль, в Україні є лише одне періодичне видання, що спеціалізується суто на проблемі взаємозв’язку бізнесу та політики, - це журнал “Професіонал”. Інші використані журнали : “Капитал”, “Економічні реформи сьогодні”, “Нова політика”, “Полис” тощо є переважно економічними чи політологічними виданнями. Звертався я і до таких відносно незалежних газет, як “Зеркало недели”, “Столичные новости”.

У своїй роботі я використав кілька методів політичної науки. По-перше, це був політико-економічний метод, оскільки, аналізуючи фінансово-промислові політичні групи (клани), погляд на політику з точки зору економіки є просто необхідним. Клани є реально діючими, найвпливовішими в Україні неформалізованими соціальними групами і, відповідно, мають усі науково визначені ознаки останніх, власні функції та структуру, процеси внутрішньої та зовнішньої ідентифікації їх членів. Тому у роботі використовуються структурний, функціональний та соціальний методи науки про політику. Не забув я також про історичний та порівняльний методи політології : нижче я розповім про історію виникнення сучасних українських ФППГ та зачеплю подібну проблему інших країн СНД.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (“Огляд вживаної термінології”, “Історія і причини виникнення ФППГ в Україні”, ”ФППГ(клани) у сьогоденні України та СНД”, ”ФППГ(клани) і державна влада України”) та висновків. Подано також список використаної літератури.

Огляд вживаної термінології.

Як я вже зазначав у вступі, саме у цій сфері досліджень ми спостерігаємо надзвичайно заплутану термінологію. Клан, холдинг, фінансово-промислова політична група (ФППГ), група інтересів, група тиску, олігархія. Всі ці терміни вживають на позначення бізнесово-політичних угрупувань. Розглянемо спочатку визначення трьох останніх “класичних” термінів.

“Групи інтересів - різноманітні організовані групи людей, що мають визначені цілі й вимоги до політичної влади, що стають причиною їхніх колективних дій. Групи інтересів відрізняються від політичних партій, так як не висувають кандидатів на виборні посади. Вони не намагаються завоювати владу; їхня мета - впливати на уряд й інші політичні органи різними способами (переконування, поради, інформування громадськості та політичних лідерів про потреби й погляди тих чи інших соціальних груп, страйки, мітинги тощо).”[1]

“Групи тиску - різновид груп інтересів, що представляє організації, що намагаються підтримати або завадити прийняттю конкретних рішень державними органами. Основний ресурс, за допомогою якого групи тиску впливають на державні структури (уряд, парламент, місцеві органи самоврядування), - володіння власністю (грошима) або економічна влада. Вплив груп тиску може мати як відкритий, так і закритий (латентний) характер. Небезпека закритого впливу груп тиску полягає в тому, що вони можуть виходити за рамки притаманних для них функцій, пов’язаних з передачею вимог і впливом на державну владу, підкупати посадових осіб та під прикриттям офіційних державних інститутів проводити власну політику.”[2]

“Олігархія (від гр. oligarchia - влада небагатьох) - політичне панування і правління невеликої групи можновладців. Олігархія - це форма врядування, що полягає в управлінні невеликою нерепрезентативною елітною групою, яка править у відповідності до власних інтересів, особливо це стосується накопичення багатств та привілеїв. Це одна з головних форм правління, які визначив Арістотель. Більш вільно цей термін іноді вживається як синонім якоїсь правлячої еліти. Як форма державного правління олігархія є мало поширеною і означає радше формально не взасадничене, часто узурповане використання обмеженою групою осіб верховної державної влади.”[3]

Як бачимо, ці терміни мають набагато ширше значення, а тому лише частково відповідають тим структурам, яким присвячена моя робота.

Досить розгорнуте визначення терміна “політичний клан” дає виданий у Москві енциклопедичний словник “Политология” :

“Політичний клан - стійке неформальне об’єднання у середовищі можновладців, що веде боротьбу за державну владу чи зберігає її та поєднує у собі риси родинного чи земляцького колективу та сучасних політичних організацій. Політичний клан може нараховувати від кількох десятків до кількох сотень дорослих індивідів, згуртованих навколо одного лідера (глави клану) та об’єднаних уявленнями про реальну чи уявну спорідненість. Цей докласовий за своєю сутністю інститут суспільного управління тою чи іншою мірою “вписаний” у систему політичних відносин багатьох сучасних держав. Роль політичних кланів як активних суб’єктів суспільного життя особливо яскраво проявляється у країнах, де є сильними стереотипи традиційної політичної культури, де інтегратором суспільних функцій є не стільки національний ринок, скільки державна влада. Кланова диференціація не обмежується елітою. Кожен елітний клан спирається на розгалужену мережу клієнтів у середніх та навіть нижчих ланках соціальної піраміди, що підсилює опір кланових угрупувань зовнішнім впливам.”[4]

Можна сказати, що це є ближчим до істини, але у цій дефініції не зачіпається надзвичайно важливий - економічний - бік діяльності угрупувань, що єоб’єктами дослідження.До того ж, у слово “клан” часто вкладають негативний сенс, що є неприпустимим у науковій праці.

Отже, найбільш адекватними є наймолодші із зазначених термінів - холдинг та ФППГ.

Ось як характеризує “холдинги” політичний редактор журналу “Професіонал” Юрій Зущик :

“За класичними визначеннями, це цільові групи, бо їх члени мають спільні інтереси (мету, предмет спільної діяльності), що також робить їх згуртованими. “Холдинги” можна віднести до малих неформальних соціальних груп - фактично групу утворює кілька чоловік. Однією з найсуттєвіших відмінностей внутрішньої структури таких груп від більшості інших об’єднаннь є те, що її зумовлюють або родинні зв’язки, або ж дружні почуття симпатії і товариськості, які підсилюються спільною, згуртованою діяльністю задля досягнення спільної мети. З погляду структуроутворюючої ролі родинних стосунків “холдинги” подібні до кланів - шотландських, ірландських чи сицилійських родових общин.

Таким чином, “холдинги” мають багато спільного з поняттям первинних груп, яке обгрунтував американський соціолог Чарлз Кулі ще на початку 20 століття (це - малі групи, де виключне значення мають особистісні якості членів, жодного з яких неможливо або ж важко замінити іншим.

“Холдинги” можна було б визначити як певного типу соціальні групи і на цій тотожності й зупинитися. Проте ці утворення мають настільки серйозні відмінності від традиційно описаних соціологами груп, що про них варто вести мову як про істотно нову соціальну, економічну і політичну форму об’єднання людей.

По-перше, це - елітні утворення, що складаються з людей еліти як у психологічному, так і в соціальному і політичному сенсі. Це люди, які володіють потужними фінансовими і політичними можливостями, важелями і зв’язками. По-друге, люди, які входять до складу “холдингів”, самі, безперечно, є лідерами : вони є менеджерами у бізнесі, або ж у державному апараті управління (вищої ланки), або ж лідерами у середовищі публічної політики. По-третє, якщо ми кажемо про “холдинг”, то маємо на увазі суто його неформалізоване, грунтоване на особистісних взаємовідносинах ядро, довкола якого гуртуються кола наближених людей. По-четверте, “холдинги” засновані не лише на особистих, а й на ділових зв’язках, вони гуртуються навколо ключових посадових осіб, демонструють взаємну підтримку бізнесу та політики, борються за сфери впливу, володіють фінансовими, політичними та інформаційними важелями й ресурсами впливу, словом, усіма тими атрибутами, які мають об’єкти вивчення політології.”[5]

Це визначення чудово висвітлює проблему з погляду соціології та дає важливі ознаки бізнесово-політичних груп. Та, на мою думку, найвдалішим є термін “фінансово-промислова політична група (ФППГ)”. Оскільки В.Піховшек вважає, що в Україні “клановість” еволюціонує в “олігархію”, він користується цим терміном, що є першоосновою як “клановості”, так і “олігархії”. Ось які 3 головні ознаки ФППГ він виділяє :

“По-перше, це наявність політика, який контролює виконання основної адміністративної функції і здійснює контроль над певною територією. По-друге, цей політик має підтримку провідних фінансово-промислових груп регіону і, відповідно, надає їм підтримку, сприяє їх виходу на національний рівень, становленню в якості галузевих еліт. По-третє, це поступово розміщення в структурах влади представників власної команди, “взаємодія” з органами правопорядку, банківськими структурами і засобами масової інформації.”6

Цікаво, що майже тотожні ознаки, але вже “кланів” подає західний дослідник Т.Грехем. Він вважає, що “клани - це групи інтересів, що ведуть боротьбу за контроль над урядовими інститутами; вони мають такі ознаки : гуртування навколо великої політичної фігури, зв’язок з провідними фінансовими, торговими, промисловими структурами, гарантований доступ до ЗМІ, контроль над збройними формуваннями.” [6]

Порівняйте також з ознаками корпоративної групи за А.Кравченко :

“корпоративна група повинна, як мінімум, мати : свого представника у верхівці піраміди влади; експортно-імпортну структуру, бажано монополіста у своєму секторі збуту продукції; власну фінансово-банківську структуру; дружню фракцію чи політичний рух; власні ЗМІ.”8

Отже, ми бачимо, що науковці ще не мають усталеного, загальновизнаного терміну на позначення бізнесово-політичних формацій. У своїй роботі я надалі вживатиму термін “фінансово-промислова політична група (ФППГ)”, як такий, що найбільш вдало визначає об єкт дослідження .

Історія і причини виникнення ФППГ (кланів) в Україні.

Радянська спадщина є одним із важливих факторів, які пояснюють виникнення ФППГ в Україні. Ця спадщина набагато складніша, ніж сильна тіньова економіка або авторитарна традиція, що зневажає правопорядок. Коріння такого явища як “клановість”, “олігархія” треба шукати ще на початку правління більшовиків.

Виправдовуючи свої дії станом війни, розрухою тощо, верхівка ВКП(б) поступово створювала єдину систему управління країною, яка являла собою, за словами Троцького, “недоторканну олігархію, що підмінила собою клас і партію”.9 “Олігархія”, чи, за сучасною термінологією, “номенклатура”, відокремила себе від суспільства системою пільг і привілеїв і важко проникною схемою добору нових кадрів, що грунтувалася на власних уподобаннях, непотизмі і “ліквідності” владних посад у матеріальні послуги. Таким чином, монополія на владу опинилася в руках номенклатури.

Що ж таке номенклатура? “Номенклатура - це перелік найважливіших посад, кандидатури на які розглядаються, рекомендуються та затверджуються даним партійним комітетом. Звільнюються від роботи особи, що входять в номенклатуру партійного комітету, також лише з його згоди. У номенклатуру включаються працівники, які знаходяться на ключових посадах.” Скільки було їх? За дослідженнями політолога Михайла Восленського, на 1970 рік до номенклатури входило приблизно 405784 особи, тобто 0,35% всього населення СРСР. Це були керівники низового рівня, низові працівники державних і суспільних організацій, а також партійна та державна номенклатура верхнього рівня (працівники ЦК КПРС, ЦК компартій союзних республік, ЦК комсомольських республіканських організацій і профспілок; урядовці СРСР та республік, працівники Верховних Рад СРСР та республік, суду, прокуратури, КДБ, дипслужби і збройних сил). Це і був клас власників, що мали все “спец”-

спецрозподільники, спецсанаторії, спецдачі.10

Номенклатурна держава поїдала сама себе. Напередодні перебудови в окремих регіонах СРСР, за деякими даними, 3 відсоткам вкладників належало близько половини всіх вкладів. Перебудова 1980-х була спробою якось зарадити радянській економічній системі, що зазнала краху. Проте курс “прискорення” вимагав щораз нових поступок у політико-ідеологічній сфері, без яких запровадження певних рис “буржуазного” суспільства в економіці не могла б сприйматися виконавцями. Загальна системна криза за роки “розвиненого соціалізму” поступово зменшувала ефективність інститутів тоталітарного суспільства, в тому числі каральних. Зміна політико-ідеологічного клімату додала до цього зменшення “легкості” і невідворотності прийняття рішень про застосування каральних інститутів (від КДБ до армії) у звичних раніше масштабах, і імперія, що віджила, розпалася без тривалої агонії - намагань будь-що її зберегти - на яку можна було б очікувати. Незграбна спроба ДКНС “врятувати єдину Вітчизну” лише прискорила розпад імперії, оскільки достатньою мірою налякала “націонал-комуністичні” еліти, щоб змусити їх тікати від Москви. Нестабільність, хитання центрального уряду, нездатність ефективно підтримувати і контролювати регіони сприяли відцентровим тенденціям у регіональних - республіканських - елітах, прагматична частина яких зрозуміла давній принцип, що “краще бути першим у Галії, ніж другим у Римі”, і колишні радянські республіки, зокрема Україна, були “катапультовані у незалежність”. Катапультованим, втім, виявився і весь комплекс проблем, що роздирав колишній СРСР : неефективна економіка, брак чіткої програми дій, врешті, невирішення питань співвідношення влада - суспільство (точніше, консервування тоталітарної форми цього співвідношення) .

Аморфність і псевдооднорідність суспільства не могли сприяти виникненню, а надто - організаційному оформленню конкретно визначеного інтересу, навколо якого могла б сформуватись потужна контреліта , а головне - спертись не на власні сили, а на певну соціальну страту. Чим і скористалась “посттоталітарна” номенклатура - “політична еліта, вихована КПРС”.

Фактично, за своїм складом “партія влади” (за усталеним нині виразом) - це партія старої комуністичної номенклатури, що за роки перебудови розшарувалась на ортодоксів і прагматиків. Саме останні пішли у 1991 році на розпуск масової “зовнішньої” партії як вже неефективної для збереження влади. Вони ж поклали на ортодоксів провину за ситуацію в країнах, демонстративно відмежовуючись від них. Та все ж таки у країнах Центральної Європи прагматики недооцінили сили національно-демократичної опозиції, що спиралась на середніх клас, і програли тій вибори. У колишніх республіках СРСР національно-демократичні рухи не мали подібної самодостатньої сили. Тому прагматичній номенклатурі вдалося використати їхній легітимізуючий потенціал, залучивши до своїх лав деяких їхніх представників, а до ідеологічної риторики - деякі їхні ідеї. Відбулася дифузія між прагматичною частиною владної номенклатури і поміркованою частиною опозиції, що позбавило останню статусу “непримиренного борця”. Номенклатура сьогоднішнього зразка, сформована цими союзами, - це фактично правляча олігархія, що до 1991 року мала назву “компартія”, а згодом отримала назву “партія влади” і перетворилася на політичний блок, що складається з прагматично зорієнтованих та деідеологізованих вищих кіл старої номенклатури, представників державного апарату, засобів масової інформації, керівників традиційних секторів промисловості та сільського господарства”11

Це стосується політичного боку проблеми. Не менш цікавим є і економічний бік. Було б перебільшеннямвважати, що капітали походженням з СРСРівської дійсності стали основними капіталами для розвитку протокапіталістичного середовища сучасної України, однак було б недоцільно і повністю ігнорувати факт їхнього існування. Завдяки своїм зв’язкам з номенклатурою частина “тіньовиків” змогла повністю або частково врятувати свої капітали і в період “павловських реформ”, і в період гіперінфляції, і під час обміну рублів на купонокарбованці. Капітали підрадянського походження склали основу кількох сучасних ФППГ. Другим найважливішим джерелом капіталів вітчизняних ФППГ стали майно і кошти громадських організацій України - Компартії, комсомолу, церкви, професійних і творчих спілок, збройних частин Радянської Армії на території України. Ліквідація радянського варіанта громадського контролю за владою - Комітету партійного контролю та Комітету державної безпеки - і низький рівень свободи преси спричинили відсутність усякого контролю за діями номенклатури, яка зайнялася приватизацією де-юре майна і коштів, які і так належали їй де-факто.

За даними Д.Чобота, народного депутата України, голови Тимчасової комісії Верховної Ради України з питань націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ, “станом на 1 листопада 1990 року загальна вартість майна КПУ становила 567,5 мільйона карбованців...На час припинення діяльності КПУ на розрахункових рахунках 86 мільйонів 518, 7 тисяч карбованців, а загальна сума коштів на рахунках парторганів та підпорядкованих їм організацій становила 190 мільйонів 567,3 тисячі карбованців...” Про розмах комерційної діяльності КПУ свідчить те, що лише “з 13 січня по 26 серпня 1991 року для створення спільних і малих підприємств, акціонерних товариств та інших видів господарської діяльності ЦК КПУ перерахував партійним комітетам 19 мільйонів 935 тисяч карбованців... Виявлено 37 випадків участі компартійних органів як засновників діяльності малих підприємств з установчим фондом на суму в 8,9 мільйона карбованців.”12 Звіт комісії Д.Чобота був останньою в часі аргументованою спробою представити перед громадськістю рух компартійних грошей, ще до того, як вони назавжди розчинилися в тисячах дрібніших комерційних структур.

Ось таким чином Україна попрямувала траєкторією від тоталітарного соціалізму до “дикого” капіталізму. Як казав Єгор Гайдар, “комуністична олігархія сама стала могильником свого ладу, до того ж могильником корисливим, що сподівається збагатитись на власному похованні... саме номенклатура (та її “дочірні загони” у вигляді комсомольського бізнесу) раніше за інших збагатились у ході розподілу власності.”13

Як ми бачимо, колишня так звана загальнонародна власність по суті була привласнена тими, хто раніше керував нею “від імені народу”. Так, за даними російського соціолога О.Криштановської, у Росії в урядових структурах 75%, а у бізнесі 61% - вихідці зі старої радянської номенклатури, більша ж частина потрапила до неї ще за Брежнєва.14 Інакше, політична влада колишньої номенклатури конвертувалася у кланово-корпоративну, номенклатурно-капіталістичну економічну владу.15

Номенклатурно-кримінально-корпоративний характер неототалітарної влади зумовлює процеси її еволюції, що ми зараз спостерігаємо. Стало вже аксіомою говорити про “клановість” цієї “владної корпорації”, визначати різні конкуруючі групи - “клани” за територіальною, галузевою чи змішаною ознакою. Мірою формування ринкової економіки посилюється приховувана раніше неоднорідність правлячої номенклатури, відмінності інтересів адміністративно-політичних, силових і територіально-родинних угрупувань. Звідси походить поширене у посттоталітарному світі поняття про “боротьбу кланів” - суперечки за владу між цими угрупуваннями. Кожне з угрупувань має фінансово-матеріальну базу (у легальному чи “тіньовому” бізнесі) і представників безпосередньо у владній номенклатурі, що беруть участь у керуванні базисним бізнесі - безпосередньо чи через підставних осіб. Щодо боротьби кланів цікаву думку має В’ячеслав Піховшек. Він вважає, що ця боротьба тривала й триває за правилами Дарвіна, себто це - “внутрішньовидова” боротьба за виживання. Ті, що пройшли природний добір, навчились пристосовуватись до “умов середовища”, вони не абсорбувались, але адаптувались. Структура кожної ФППГ складалась у процесі її зросту, її природного добору. Вміле використання недосконалого законодавства дозволило цим групам накопичити початковий капітал, використання політичних зв’язків дозволило їм поширити свою присутність у різноманітних секторах ринку, що, у свою чергу, зумовило потребу у створенні своєрідних “замкнених циклів”, до яких входили і бізнесові, і юридичні, і банківські складові. Потім у груп виникла потреба політичної репрезентації своїх інтересів у парламенті, що призвело до об’єднання інтересів бізнесменів та політиків.16

Схожу думку щодо причин виникнення ФППГ має Юрій Зущик. Він вважає, що вони виникли на грунті надмонополізованих сегментів ринку, жорсткого регулювання бізнесу з боку державних виконавчих структур, домінування механізмів прямого позалаштункового протегування, “зрощення” чиновників та бізнесу і слабкого громадського і державного контролю за явищами “тіньового” лобіювання. Оскільки українські владні структури мають надможливості знищити або ж протегувати будь-якій бізнесовій структурі, в Україні склався своєрідний тип бізнесової культури. Йому властиві, з одного боку, феодальна залежність бізнесу від посадових осіб, з іншого - намагання підприємців отримати “дах” від влади чи потужнішого бізнесу, маючи таке “підкріплення”, усувати конкурентів на ринку. Таким чином, утворення ФППГ є закономірною формою реагування, адаптації бізнесменів та банкірів до тиску наджорстких умов боротьби за виживання серед підприємців.17

Отже, корені такого явища як ФППГ уходять у радянські часи. Номенклатурні клани не зникли - вони й надалі існують, змінивши сфери діяльності та політичне забарвлення. Як у великому бізнесі, так і у владних структурах домінують вихідці зі старої партноменклатури, яким не важко було домовитись. Жорсткі умови українського ринку лише сприяли виникненню таких замкнених структур як ФППГ.

ФППГ (клани) у сьогоденні України та СНД.

А тепер переходимо до найпровокативнішого питання моєї роботи : які ж угрупування можна назвати ФППГ і якою є їхня роль на політичній арені України?

Тут знову доведеться звернутись до ЗМІ, де найоб’єктивнішими видаються публікації В.Піховшека. Отже, “ “БіАйЕм” В.Медведчука, “Славутич” і “Динамо Київ” Г.Суркіса, “РІКО” В.Рабіновича, “Інтерпайп” В.Пінчука, “Інтергаз” І.Шарова та О.Бакая, “Реал-груп” В.Хмельницького, “Ітера” А.Волковського, “Укртелеком” О.Швеця, Укрінбанк О.Кривошиї, “Шелтон” С.Рися, ЄЕСУ Ю.Тимошенко, “Меркс” В.Хорошковського, “Оболонь” О.Слободяна, “Топ-сервіс” В.Фіалковського, “Артеміда” Г.Антоньєвої, “Київ-Донбас” М.Гріншпона. Це - не мартиролог головним чином тому, що всі ці люди та їхні бізнеси знають, нащо їм політика. Знають це і державні, і, скажімо так, недержавні структури, активні у політиці - “Орлан” Є.Червоненко, “Укравіапром” В.Шмарова, “Укрнафта” В.Кононенко, “Київміськбуд” В.Поляченко, “Укррічфлот” М.Славова, “Украгротехсервіс” В.Бортника. Ці ФППГ України сьогодні визначають як олігархії.”18 Та, на думку п.Піховшека, визначати їх так ще зарано. Розмови про українську олігархію народилися не в останню чергу під впливом політичної ситуації в Росії, а український та російський типи олігархії, застерігає він, ототожнювати не можна, адже олігархії виникають там, де певна ФППГ контролює цілу галузь промисловості або виконання державної функції конституційного рівня. Прикладом такої ФППГ є “Газпром”, який контролює значний відсоток видобутку газу в Росії. В Україні подібних монополій природного характеру просто не існує, оскільки відсутні подібні галузі. Це, однак, не означає, що такі олігархії в Україні принципово неможливі - вони можуть постати, а особливо в тому разі, якщо якась певна структура в майбутньому буде контролювати українські системи транспортування газу або автомагістралі. Та все ж таки в порівнянні з Росією існування таких олігархій є справою умовною.

Інша річ - виконання державних функцій. Формування такої можливої олігархії відбуватиметься вольовим шляхом. У зв’язку з цим варто розглянути кадрову політику П.Лазаренка ще в якості прем’єр-міністра України. У своїй “передінаугураційній” промові, виголошеній ще 1997 року, майбутній голова уряду заявив : “Якщо мою кандидатуру затвердять на посаді прем’єра, то я буду формувати уряд, виходячи з професійності кандидатів, але водночас намагатимусь представити в уряді всі регіони”. Виявилося, що в команді прем’єра домінують “професіонали” з Дніпропетровська. На той час серед “дніпропетровців” були і Президент України, і голова Верховного Суду, міністр Кабінету міністрів, і Генеральний прокурор, і керівники деяких управлінь Адміністрації Президента, і заступники міністрів. Усе це, скажімо так, дуже близько до олігархії. Взагалі, розвиток ФППГ Лазаренка значно відрізнявся від інших. Він був лідером групи, що контролювала здійснення основної адміністративної функції у своєму регіоні. Він також зміг одержати підтримку провідних ФППГ регіону в обмін на сприянням у виході на національний рівень, становлення їх у якості галузевих монополій, водночас поступово розміщуючи у структурах влади представників власної команди, налагоджуючи “взаємодію” з органами правопорядку, банківськими структурами та ЗМІ. Таким чином, і сам політик вийшов на національний рівень. Ті ж, хто не бажав підтримувати його чи, тим більше, опиратись, просто зникли.

Як правило, генеза українських олігархій такого типу пов’язана з регіонами, які менше, аніж інші, залежать від дотацій з центрального бюджету і є самодостатніми в індустріальному плані. У тих регіонах, де були наявними обидві ці умови, обов’язково з’являвся лідер, політичний вплив якого поступово переходив межі “свого” регіону і вимагав реалізації на національному рівні. У міру того як один лідер, закріплюючись у своєму лідерстві, підминав інших лідерів, йому ставала необхідною вже не відносна, а абсолютна незалежність від Києва. У тих випадках, коли територіальній еліті вдається вийти на національний рівень, неминуче порушуються політичні і економічні інтереси не лише інших територіальних груп, але й іноземного капіталу, який вже закріпився на території України. Тому “олігархування” призвело не до монополізації влади однією ФППГ, а якраз до того, що всі інші ФППГ, які відчули реальну загрозу власному статус-кво, або об’єдналися в боротьбі проти “загарбника”, або не заважали тим, хто боровся проти нього. На думку В.Піховшека, інститут олігархії в Україні де-факто не склався і був перерваний, оскільки він претендував бути вище за інститут президентства, що існував “де-юре”.19

Врешті-решт, зараз ми спостерігаємо закономірний фінал ФППГ Лазаренка : його група фактично розвалилась, а сам він позбавлений депутатського імунітету і перебуває під слідством. Великою мірою цьому сприяла вертикальна побудова цієї ФППГ, тоді як інша група, що має горизонтальну структури, на даний момент є однією з найпотужніших в Україні.

Мова йде про “київську групу” (її часто називають “холдингом”). З організаційного погляду вона є дуже цільним і комплексним утворенням. До її складу входять структури, які забезпечують фактично всі найважливіші напрями діяльності групи. Вони підстраховують, взаємодоповнюють одна одну. Якщо юридичним забезпеченням займається юридична фірма Віктора Медведчука “Бі-Ай-Ем”, то фінанси акумулює Український кредитний банк, а координацією структур в агропромисловому секторі займається Українська аграрна біржа на чолі з Богданом Губським. Головною “дійною коровою” є “Славутич” на чолі з Григорієм Суркісом : концерн постачає нафтопродукти і дає групі чи не основну частину прибутків. Політичне ж забезпечення - “дах” та важелі впливу - надають СДПУ(о), фракція в парламенті, віце-спікерство Віктора Медведчука й ті ради, комісії “при Президентові України” чи КМ, куди входять члени групи. Таким чином, всередині “холдингу” існує чіткий розподіл функцій поміж структур, водночас його члени тримають у них ключові посади і в такий спосіб допомагають та контролюють один одного. В цьому неважко переконатися, якщо врахувати перелік посад, які займають у своїх структурах члени групи. Наприклад, якщо Суркіс займав посаду президента “Славутича”, то Губський - голови правління концерну. З іншого боку, якщо Губський був головою УАБ, то “Славутич” на чолі з Суркісом є одним з найвпливовіших засновників і “операторів” біржі. Цементує групу стратегія спільного заснування економічних структур. 1992 року “сімка” спільно заснувала “Славутич”. Загалом для стратегії членів групи характерне намагання власноруч контролювати структури за допомогою набуття ключових посад. Проте існують і економічні та юридичні механізми “зчеплення” структур “холдингу”. Вони виступають як юридичні особи - засновники один одного або тримають контрольний пакет акцій. Наприклад, серед засновників УАБ є УПФК “Славутич” та АТ “Український кредитний банк”. Пакети акцій самого “Славутича” з українського боку (концерн є СП) на рівних умовах тримають усі сім директорів (Григорій та Ігор Суркіси, Віктор Медведчук, Валентин Згурський, Богдан Губський, Юрій Карпенко, Юрій Лях).20

Я вже наводив перелік компаній, що їх В.Піховшек визначав як ФППГ (правильніше - як бізнесові складові ФППГ). Безперечно, що не всі ці структури мають визначний вплив на політичне й економічне життя держави (деякі мають хіба що регіональний вплив). Проте ФППГ в Україні не так і мало, про що свідчать нещодавні “орбітні” та “акваріумні” публікації у “Зеркале недели” та “Столичных новостях”.

На даний момент в Україні можна виділити такі найпотужніші ФППГ:

-“київська група” (вона ж - “холдинг”, про який я вже розповів вище);

-“нафтогазова група” (лідер - І.Бакай, економічний базис - НАК “Нафтогаз України”, політичне прикриття - “нафтогазове лобі” у Верховній Раді);

-група Ткаченка (політичний “дах” групи - голова ВР О.Ткаченко та фракція СелПУ, економічна основа - Брокбізнесбанк, компанія “Альянс”, ЗАТ “Укррос”, асоціація “Земля і люди”);21

-група Рабіновича (політичний “дах” - фракція ПЗУ, економічний базис - корпорація “РІКО”).

Ще донедавна до цього переліку можна було віднести і ФППГ Лазаренка, що свого часу контролювала до 20% економіки України (через ЄЕСУ), та події останніх місяців свідчать про розпад цієї групи.

Цими ФППГ поділені найприбутковіші сектори економіки України, найвпливовіші ЗМІ (“холдинг” контролює “Інтер”, “Радіо Z” у Києві; Ігор Бакай - ICTV, газету “Сегодня”, Рабінович - “Столичные новости”, київське радіо “СуперНова”; Лазаренко - “ЮТАР”, “Радіо Довіра”)22 , навіть найвідоміші спортивні клуби (ФК “Динамо Київ”, БК “ЦСКА-РІКО”) тощо.

Впливовими є також регіональні - “донецька” (представником її політичних інтересів є ЛПУ), “харківська” (свого часу на її основі була сформована НДП),

“галицька”, “одеська” групи.

Тим не менш, ФППГ не лише борються, але й домовляються між собою. Так, голосування по кандидатурам О.Ткаченка та його заступників під час минулорічної “спікеріади” продемонструвало наявність певних домовленостей між ними. Об’єднавчий процес почали Суркіс та Рабінович, що оголосили про створення холдинга (у свою чергу фракції СДПУ(о) та ПЗУ заявили про координацію своїх дій у парламенті). Суркіс же має добрі стосунки з О.Ткаченком через УАБ Губського, а Ткаченко вже, напевно, зумів прокласти тимчасовий місток між холдингом Суркіс-Рабінович та П.Лазаренком.23

Подібна ситуація спостерігається на всіх теренах колишнього СРСР. Суспільний устрій Радянського Союзу, який успадкував частину пережитків феодальної системи і законсервував їх, надавши нового вигляду, сприяв становленню системи політичних і економічних відносин як структури глибоко кланової. Об’єднані спільністю інтересів і контрольовані репресивною машиною, республіканські, регіональні і галузеві клани управляли країною до того часу, поки їм це було вигідно. Як тільки загальнодержавний організм ослаб, а питання про розподіл власності постало на порядку денному, клани доклали всіх зусиль, щоб розвалити радянську імперію і посісти відповідно перші місця у відведених їм сферах діяльності і регіонах. Неподільне панування кланів залишилося основною складовою частиною суспільного устрою всіх держав пострадянського простору. Контролюючи найважливіші економічні галузі або території, де зосереджені основні виробничі потужності в нових державах СНД, клани продовжують відігравати основну роль в їхньому політичному і економічному житті. Їхні представники посідають найвищі державні пости, керують найрентабельнішими виробництвами, контролюють фінансову систему. Боротьба кланів створює напругу в політичній і економічній сферах, а в окремих випадках загрожує територіальній цілісності. Так, глибоко кланове таджицьке суспільство, де про правила гри не можуть домовитись найвпливовіші ходжентський, бадахшанський, кулябський і гармський клани, вже протягом 8 років перебуває в стані громадянської війни, доповненої втручанням зовнішніх сил. У Росії, де основну роль відіграють галузеві клани, що представляють інтереси ВПК, нових фінансових магнатів та енергоресурсних гігантів, політична стабільність нещодавно підтримувалась лише завдяки впливу, майстерності апаратної гри і арбітражним здібностям президента Б.Єльцина (на даний момент його місце фактично заступив голова уряду РФ Є.Примаков, а чимало впливових ФППГ були знищені серпневою кризою 1998 року). Однак слабкість економічних та фінансових важелів впливу центральної влади на регіони сприяє зростанню ролі регіональних та республіканських кланів, що загрожують цілісності РФ.

Кланова система гальмує процес формування загальнонаціональних еліт, оскільки висування на передові позиції здібних і перспективних представників з інших регіонів, суспільних чи економічних груп зустрічає опір представників правлячих кланів. Ні для кого не секрет, що в Україні досі основною кузнею кадрів залишається Дніпропетровськ, а правління “дніпропетровської сім’ї” зрідка розбавляється представниками Харкова, Донецька і Криму.24 До речі, деякі дослідники пояснюють прихід дніпропетровців до влади 1994 року не тим, що країна “стала на шлях якісно нового політичного життя”, як це намагалися представити речники і апологети еліти, що перемогла, а тим, що промислова частина владної номенклатури (“дніпропетровський клан”) здобула відносну перевагу над адміністративно-політичною (“києво-полтавським кланом”, “призовом Кравчука” тощо) щодо безпосереднього доступу до перерозподілу владних позицій.25

ФППГ (клани) існують і дуже серйозно впливають на суспільне життя України (та інших держав СНД) - це факт. Вони можуть мати характер регіональних, галузевих, номенклатурних угрупувань. ФППГ виникають, розвиваються, занепадають, розпадаються (що ми простежили на прикладі групи Лазаренка), змагаються і домовляються між собою. На сьогодні найвпливовішими в Україні є групи Суркіса-Медведчука, Бакая, Ткаченка, Рабіновича, територіальні - “дніпропетровська”, “донецька”, “харківська”, “галицька”. Вони поділили між собою найрентабельніші галузі промисловості, контролюють найвпливовіші ЗМІ, істотно впливають на державну владу України. Про те, як вони впливають - у наступному розділі .

ФППГ (клани) і державна влада України.

Згідно праці Джорджа Стайнера “Бізнес, уряд і суспільство” існує 2 головні сфери взаємодії бізнесу і політики : електоральний процес та лобіювання.26

Безперечно, що головною формою взаємодії ФППГ та державної влади є лобіювання. Нагадаємо, що “лобі - це представники фінансових, промислових корпорацій, військових структур, окремих соціальних і національних верств населення, які прагнуть впливати на законодавчі органи та/чи окремих їх членів, на державних чиновників з метою прийняття або відхилення тих чи інших рішень в інтересах того, кого вони репрезентують. Як правило, діяльність лобі має неформальний характер, проте для того, щоб запобігти пов’язаним з нею зловживанням, в низці країн їй надано легального, законодавчо регламентованого характеру.”27 Відповідно лобіювання - “це форма, у якій реалізується політичне представництво інтересів, до того ж форма далеко не єдина і не головна”.28 Та лобіювання - це дуже широка тема досліджень, тому у своїй роботі я лише зазначу, що головною особливістю так званого “кланового” лобіювання є його жорсткий зв’язок з перебуванням лідерів груп - посадових осіб - на ключових посадах у державних структурах влади. Таке лобіювання набуло найбільшого розмаху в регіонах. Можна впевнено говорити про те, що намагання перших посадових осіб області протегувати “своїм” бізнесовим структурам чи підприємствам характерне чи не для всіх регіонів України. Там, де існували чітко виражені кланові згуртовані групи, там способи і механізми лобіювання та протегування набирали найменш цивілізованих, відкритих форм. Як правило, такі групи утворювалися у промислово розвинених регіонах. Найбільшого розвитку вони набули у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Харківській, Закарпатській областях.29

Щодо електорального процесу, то видається, що минулорічна виборча кампанія наочно продемонструвала схрещення двох першооснов нинішньої політики в Україні : першооснови кланово-корпоративної та першооснови ідеологічної. Кланово-корпоративна за останні 5-6 років встигла сягнути високого рівня розвитку і тепер жодна політична сила, щоб бодай мати кошти на спробу прориву до парламенту не може ігнорувати інтересів тих чи інших ФППГ. З іншого боку, ухвалення Закону про вибори на змішаній основі вводить у виборчі змагання другу основу - ідеологічну. Це диктує потребу в ідеологічному самовизначенні лідерів найпотужніших ФППГ. Найзавбачливіші з них зробили ідеологічний вибір уже кілька років тому і весь цей час підтримували ті чи інші політичні партії, щоб у належний момент зробити з них масові політичні стрнуктури.30

Найкращі приклади такої діяльності ФППГ - “Громада” та СДПУ(о), що є політичним прикриттям відповідно групи Лазаренка та “холдинга”.

Як ми побачили, двома основними (та не єдиними) сферами взаємодії ФППГ та державної влади є т.зв. “кланове” лобіювання (перебування представників групи у владних структурах) та участь у електоральному процесі (підтримка групами певних політичних партій)

Висновки.

Найпершим та найголовнішим висновком моєї роботи є констатація того факту, що фінансово-промислові політичні групи (клани) - а ми умовились називати їх саме так - насправді існують та справляють визначний вплив на суспільне життя України.

Їхні корені уходять у радянські часи. Номенклатурні клани не зникли - вони й надалі існують, змінивши сфери діяльності та політичне забарвлення. Як у великому бізнесі, так і у владних структурах домінують вихідці зі старої партноменклатури, яким не важко було домовитись. Жорсткі умови українського ринку лише сприяли виникненню таких замкнених структур як ФППГ.Вони можуть мати характер регіональних, галузевих, номенклатурних угрупувань. ФППГ виникають, розвиваються, занепадають, розпадаються (що ми простежили на прикладі групи Лазаренка), змагаються і домовляються між собою. На сьогодні найвпливовішими в Україні є групи Суркіса-Медведчука, Бакая, Ткаченка, Рабіновича, територіальні - “дніпропетровська”, “донецька”, “харківська”, “галицька”. Вони поділили між собою найрентабельніші галузі промисловості, контролюють найвпливовіші ЗМІ, істотно впливають на державну владу України ( в основному, через “кланове” лобіювання та участь у електоральному процесі).

Ще одним важливим висновком буде констатація того, що якщо раніше у діяльності ФППГ переважала парадигма використання влади для набуття власності, то тепер (як це продемонстрували вибори до Верховної Ради) набуває сили зворотня тенденція - “придбання” за власність легальних владних посад для убезпечення власного статусу за будь-яких потрясінь. Зараз реально існує ситуація, коли ФППГ змінюють одна одну біля керма, йдучи на компроміси й альянси, проте не випускаючи доступ до реальної влади із свого кола. В суспільстві ФППГ спираються не на певні верстви, а на обмежене коло залежних (фінансово, інформаційно тощо) виконавців і кишенькові структури. В їхніх інтересах якомога довше підтримувати дефазованість, деструктурованість суспільства, залишаючи певний проміжок для висловлення публічних протестів, але негайно вживаючи дієвих заходів, коли ці протести (чи принаймні витік небажаної інформації) починають реально загрожувати повновладдю ФППГруп. Незважаючи на вибори, проведені за змішаною системою, ані парламент, ані уряд все ще не можна пов’язати з певною конкретною легітимною політичною силою, яка несла б відповідальність за стан справ перед суспільством. Все це дозволяє ФППГ безконтрольно збагачуватись легальними і нелегальними шляхами.

Втім, така ситуація несе в собі доволі небезпечний зародок : олігархічно-“прихватизована” економіка, як свого часу економіка планова, доходить межі екстенсивного розвитку (свідченням цього є криза неплатежів, банкрутство податкової системи, неспроможність уряду контролювати ситуацію за допомогою монетарних засобів). Населення, що існує у соціальному вимірі, слабко пов’язаному з владою, рятується за допомогою некерованої тіньової економіки і хоча сприяє таким чином збагаченню ФППГ, що контролюють певні сфери цієї економіки, неспроможне підтримати державу в цілому, через недовіру не вносячи жодних заощаджень і змушене ухилятися від безглуздих податків. Однак ця держава є єдиним джерелом майбутніх статків тих самих ФППГ. Повний колапс загрожує соціальним вибухом, що призведе до стихійної зміни влади, коли спонтанні механізми самозахисту будуть не в змозі компенсувати втрати від краху макроекономіки.

Яким же може бути вихід з цієї ситуації?

В.Піховшек вбачає його у виникненні стратегічної еліти країни, що адаптувалася б до умов середовища, абсорбуючи регіональні еліти та асимілюючи клани. СЕК мала б грати роль інтегратора суспільства, здатного нести тягар відповідальності за стабільність у країні та її розвиток.

Набагато ефективнішим заходом було б все ж таки проведення економічних реформ, демонополізації важливих галузей промисловості, вирівнювання економічного розвитку територій, зростання питомої ваги в національній економіці України малого та середнього бізнесу, оздоровлення фінансової сфери, реформа системи управління економікою та адміністративними одиницями. Лише ці заходи в комплексі з іншими могли б вплинути на послаблення ролі ФППГ в управлінні державою та сприяли б становленню справжньої демократії в Україні. Однак, саме до цього не має політичної волі керівництво нашої держави. Можливо тому, що це не вигідно тим, хто посідає найвищі державні пости, контролює важливі галузі промисловості та фінанси. Так що найближчим чим часом фінансово-промисловим політичним групам (кланам) в Україні ніхто й ніщо не загрожуватиме.
Список використаної літератури.

1. Аквариум для хладнокровных // Столичные новости. - 1999. - 2 лютого.

2. Білоус А. Політико-правові системи : світ і Україна. - К.,1997. - 200с.

3. Введение в политологию : Словарь-справочник / Под ред. В.Пугачева. - М.,1996.

- 264с.

4. Грабовський С. Ідеологія + клани = демократія? // Рейтинг. - 1997. -Листопад. -

ч.48.

5. Джангиров Д. Красный олигарх // Капитал. - 1998. - №9.

6. Златая цепь на дубе том...// Столичные новости. - 1999. - 26 січня.

7. Зущик Ю. Стратегії лобіювання директорату та підприємців у регіонах України // Професіонал. - 1998. - №4-5.

8. Зущик Ю. “Холдингова” Україна // Професіонал. - 1998. -№4-5.

9. Кравченко А. Лоббизм в России : этапы большого пути // Социс. - 1996. - №4.

10. Мостіпака О. СНД : чи є альтернатива кланам? // Рейтинг-аналіз. - 1998. -Березень. - ч.9.

11. Оболенский А. Постсоветское чиновничество : квазибюрократический правящий класс // Общественные науки и современность. - 1996. - №5.

12. Одеса : кінець клановому переділу? // Професіонал. - 1998. - №2.

13. Павленко Р. Посткомуністична влада : сутність і метаморфози // Нова політика. - 1997. - №2.

14. Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политической системе России // МЭиМО. - 1996. -№4.

15. Піховшек В. Корупція і номенклатура : етапи великого шляху // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - Квітень. - №17.

16. Пиховшек В. “Симуляция олигархии” // Зеркало недели. - 1998. - 12 вересня.

17. Политология : Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.Аверьянов. - М.,1993. - 431с.

18. Рахманин С. Согреты светом звезды по имени спикер // Зеркало недели. - 1999. - 11 січня.

19. Российско-украинский диалог в европейском контексте // Полис. - 1997. - №3.

20. Рябов С. Політологія : Словник термінів і понять. - К.,1996. - 192с.

21. Steiner G., Steiner J. Business, Government, and Society. - N.Y.,1988. - 703p.


[1] (3.55)

[2] (3.55)

[3] (20.122)

[4] (17.293)

[5] (8.20-22)

6 (15.20)

[6] (14.32)

8 (9.9)

9 (13.8)

10 (15.14-15)

11 (13.11)

12 (15.17-18)

13 (11.6)

14 (11.6)

15 (19.177)

16 (16.4)

17 (8.23)

18 (16.4)

19 (15.21)

20 (8.22-23)

21 (18.2)

22 (6.12-13)

23 (5.12)

24 (10.7)

25 (13.13)

26 (21.583)

27 (20.103)

28 (14.29)

29 (7.13)

30 (4.9)

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:42:48 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
12:02:21 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Фінансово - промислові політичні групи та державна влада в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150061)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru