Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань

Название: Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 10:39:45 10 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 16 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Ефективність хірургічного лікуван­ня багато в чому визначається адек­ватністю його анестезіологічного за­безпечення. Воно складається з таких етапів: передопераційний огляд та оцінка стану хворого, підготовка до операції та анестезії, проведення за­гальної анестезії, ведення раннього післяопераційного періоду.

У процесі знайомства з хворим тре­ба звернути увагу на його психічний стан і за наявності підвищеної збудли­вості збільшити дозу седативних засобів перед операцією. Слід з'ясовувати, чи є в нього шкідливі звички (куріння, алкоголізм, наркоманія), бо при цьо­му нерідко спостерігається стійкійсть до загальних анестетиків.

Час і спосіб уведення препарату

Схема І

Схема II

Напередодні

операції

перед сном —

через рот

Уранці

за 2 год

до операції —

через рот;

За 40 хв до

операції

внутрішньо-

м'язово або

за 5—10 хв

внутрішньо­

венне

Фенобарбітал або етамінал-натрій

по 0,1 г, ноксирон — по 0,2 г;

хлордіазаноксин — по 10—15 мг

або тріоксазин — 0,3 — 0,5;

супрастин — по 20— 25 мг

Атропіну сульфат — по 0,3—0,7 мг,

або метадин — по 0,5—0,7 мг,

або скополаміну гідробромід —

по 0,25—0,5 мг,

промедол — по 20—40 мг, або

омнопон — по 20 мг, або

морфіну гідрохлорид — по 10 мг

Фенобарбітал або

етамінал-натрій — по 0,2 г;

дипразин — по 25—30 мг або

димедрол — по 0,1 г,

діазепам — по 5—10 мг

Атропіну сульфат — по 0,3—0,7 мг,

або метадин — по 0,5—0,7 мг, або

скополаміну гідробромід — по

0,25-0,5 мг,

промедол — по 20—40 мг, або

омнопон — по 20 мг, або

морфіну гідрохлорид — по 10 мг,

або дроперидол — по 2,5 мг,

фентаніл — по 0,05 мг

Будь-яке планове оперативне втру­чання, яке проводиться під загальною анестезією, потребує певного рівня лабораторного та клінічного обстежен­ня. Якщо є дані про наявність інших захворювань, потрібна консультація відповідних фахівців.

Результати передопераційного об­стеження хворого визначають тактику анестезіолога до операції, під час її проведення та після неї. Для адекват­ного анестезіологічного забезпечення хірургічного втручання потрібно мати об'єктивну уяву про ступінь опера­ційного ризику. Ступінь ризику оці­нюють у балах. Об'єм та характер пе­редопераційної підготовки значною мірою визначаються тяжкістю основ­ного та супутнього захворювань.

Перед плановими оперативними втручаннями проводять такі заходи:

розмова анестезіолога з хворим про анестезію та операцію; обмеження прийому їжі перед операцією (не мен­ше ніж за 5—6 год), очисна клізма уве­

чері (напередодні операції) та зранку;

спорожнення сечового міхура; зняття з'ємних зубних протезів; медикамен­тозна підготовка (премедикація). Пе­ред екстреними хірургічними втручан­нями проводять очищення шлунка че­рез зонд.

Премедикацію проводять для зас­покоєння хворого, забезпечення його відпочинку перед операцією, зняття психічного напруження, нормалізації обміну речовин. Премедикація змен­шує втрати загальних анестетичних за­собів, запобігає появі небажаних нейровегетативних реакцій, побічній дії наркотичних засобів, гальмує са­лівацію, секрецію бронхів та потови­ділення. Використовують препарати, що володіють енергетичним потенці­юванням. Для поліпшення сну при­значають снотворні засоби, які також володіють певним седативним ефек­том, що посилюється призначенням транквілізаторів. Подібним чином діють наркотичні аналгетики. Вони значно підвищують поріг больової чут­ливості, зменшують необхідну концен­трацію анестетиків, бо потенціюють їх дію. Значною мірою седатив­ний ефект доповнюють деякі протигі-стамінні засоби з нерізким нейро­лептичним впливом. Всі ці препарати гальмують небажані нейрореф-лекторні реакції, однак повністю не замінюють холінолітичні засоби.

Як правило, у клініці використову­ють 2—3 схеми премедикації. У пропо­нованій схемі наведені середні дози за­собів для премедикації, що найчастіше застосовуються для пацієнтів з масою тіла 50—70 кг. Для ослаблених хворих, пацієнтів похилого та старечого віку дозу препарату відповідно зменшують. Найчастіше використовують премеди-кацію за схемою І. Вона розрахована на спокійних, урівноважених хворих, яким передбачається виконати не дуже травматичну і тривалу операцію. Пре-медикація за схемою II показана хво­рим з підвищеною збудливістю нерво­вої системи й інтенсивними обмінни­ми процесами (тиреотоксикоз), а та­кож у разі тривалого і травматичного оперативного втручання.

У разі тривалого і травматичного хірургічного втручання за ЗО— 40 хв до операції хворим разом із атропіну сульфатом внутрішньом'язово вводять 0,0025 г дроперидолу і 0,0005 г фснтанілу.

МАСКОВИЙ НАРКОЗ

Масковий наркоз використовують головним чином у хворих без виражених порушень дихальної, серцево-судинної систем та функцій паренхіматозних органів. Його можна використовувати тоді, коли немає потреби в релаксації м'язів і створенні положення, що ут­руднює вентиляцію легень. Масковий наркоз відкритим крапельним способом зараз використовують надзвичайно рідко. Його найчастіше проводять за напіввідкритим контуром. Масковий наркоз має такі недоліки:

1) збільшення мертвого простору;

2) тяжкість забезпечення про­хідності дихальних шляхів унаслідок можливого спазму голосової щілини у разі поверхневого наркозу, западан­ня язика і аспірації слизу, крові за глибокого наркозу;

3) позаяк релаксація м'язів за по­верхневого рівня наркозу не настає,

треба поглиблювати його до другого рівня хірургічної стадії, що супровод­жується пригніченням життєво важ­ливих функцій організму;

4) тяжкість забезпечення допоміж­ної і, особливо, штучної вентиляції ле­гень, оскільки у разі маскового нар­козу повітря може розтягувати шлунок;

5) неможливість проведення зне­болювання при багатьох оторинола­рингологічних, офтальмологічних і нейрохірургічних операціях, бо мані­пуляції анестезіолога можуть обмежи­ти дії хірурга.

Сучасний комбінований ендотрахе-альний наркоз позбавлений багатьох цих недоліків.

ЕНДОТРАХЕАЛЬНИЙ НАРКОЗ

На сьогодні знеболювання бага­тьох тривалих оперативних втручань здійснюється під ендотрахеальним наркозом. Порівняно з масковим нар­козом він має низку переваг:

1) запобігає спазмові голосової щілини, западанню язика, аспірації блювотних мас, крові, слизу, що за­безпечує прохідність дихальних шляхів;

2) створює оптимальні умови для проведення штучної вентиляції легень у будь-якому положенні хворого;

3) забезпечує можливість для широкого використання міорелак-сантів, досягнення розслаблення м'язів за поверхневого рівня наркозу з мінімальною токсичною дією анес­тетика на організм;

4) зменшує мертвий простір у ди­хальній системі наркозного апарата порівняно з масковим наркозом;

5) створює умови для активного відсмоктування з трахеї і бронхів слизу, гною, крові, детриту, блювотних мас;

6) дозволяє виключати з венти­ляції окремі ділянки легень за збере­ження її в інших відділах;

7) дає можливість виконувати опе­ративні втручання в ділянці голови та шиї.

Разом із цим ендотрахеальний нар­коз має і деякі недоліки, які не спостерігаються за інших методів анес­тезії:

1) складність методики, що вима­гає спеціального оснащення і підго­товки персоналу;

2) подразний вплив ендотрахеаль-ної трубки на слизову оболонку трахеї;

3) можливість поширення інфекції в розташовані нижче відділи органів дихання.

Показання: перед оперативни­ми втручаннями на органах грудної клітки, тривалими (понад 1 год) і травматичними операціями на органах черевної порожнини, нейрохірургіч­ними втручаннями, а також перед операціями, що супроводжуються ве­ликою крововтратою, у разі тяжких захворювань щитовидної залози і тоді, коди потрібна добра релаксація м'язів. Показанням до цього виду знеболю­вання є оперативні втручання у тако­му положенні хворого на операційно­му столі, за якого порушується біоме-ханізм дихання і потрібна штучна вен­тиляція легень (положення Тренделен-бурга, положення на животі і ін.).

Протипоказання: гострі інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів (трахеїт, ларингіт, фарингіт, риніт і ін.).

Нерідко ускладненнями інтубацій-ного наркозу є трахеїт, ларингіт або фарингіт, зумовлені ушкодженням слизової оболонки гортані, глотки під час інтубації, тугою тампонадою ро­тової частини глотки, тривалим пере­буванням інтубаційної трубки в трахеї. При цьому відзначаються біль під час ковтання, захриплість голосу та інші неприємні відчуття. Як правило, вони минають через 2—3 доби. Терапія цих ускладнень полягає в полосканні по­рожнини рота теплим гіпертонічним та антисептичним розчинами, застосу­ванні олійних та парових інгаляцій.

У ослаблених хворих з розладами органного та периферичного крово­обігу навіть короткочасний (1—2 год) тиск роздутої манжетки на слизову оболонку трахеї призводить до пору­шення її кровообігу з подальшим утворенням пролежнів. Для їх запо­бігання треба уникати надмірного роз­

дування манжетки і періодично (через кожні 1—2 год) випускати з неї повітря.

Пізнішим і порівняно рідкісним ускладненням ендотрахеального нарко­зу є розвиток гранульом голосових зв'я­зок, які виникають унаслідок некрозу слизової оболонки та фібринозно-гнійного запалення в ділянці голосових зв'язок та навколишніх тканин.

КОМБІНОВАНА ЗАГАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ

Комбінованою називають анесте­зію, що досягається одночасним або послідовним використанням різних препаратів: загальних анестетиків, транквілізаторів, аналгетиків, міоре-лаксантів. Це дає можливість значно зменшувати концентрацію анестетич-них засобів, а відтак їх токсичну дію на організм. У анестезіологічній прак­тиці найчастіше поєднують азоту за­кис, з одним із найсильніших інгаля­ційних і неінгаляційних анестетичнихзасобів.

НЕЙРОЛЕПТАНАЛГЕЗІЯ

Нейролептаналгезія (НЛА) є одним із видів комбінованого знеболювання, за якого з допомогою поєднання ней­ролептичних речовин і наркотичних аналгетиків досягається особливий стан організму — нейролепсія. Вона про­являється зниженням психічної та ру­хової активності, станом байдужості, майже до кататонії і каталепсії, втра­тою чутливості без вимкнення свідо­мості. Найчастіше поєднують нейро­лептик дроперидол і аналгетик фен-таніл. Характерною особливістю НЛА є стабільність роботи серця і судин навіть під час виконання найтравма-тичніших етапів операції.

АТАРАЛГЕЗІЯ

Поєднання транквілізатора діазепа-му з наркотичними аналгетиками (фентанілом, пентазацином) у анес­тезіологічній практиці одержало назву атаралгезії. За своєю дією на організм цей метод має багато спільного з НЛА.

МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ

Місцева анестезія має велику пито­му вагу в клінічній практиці. Це по­в'язано з простотою виконання, відносною безпечністю, відсутністю потреби в спеціальній складній апа­ратурі. Найпоширеніші в клінічній практиці місцева інфільтраційна, по­верхнева (термінальна) і різні види про­відникової анестезії. Значно рідше ви­користовують анестезію охолодженням, внутрішньокісткову, внутріш-ньовенозну під джгутом, акупунктурну аналге­зію. Фармакологічні препарати, що використовуються для місцевого знебо­лювання, належать до групи місцевих анестетичних речовин.

Широкому визнанню цього методу знеболювання сприяли праці О.В. Вишневського, 0.0. Вишневсь-кого і їх послідовників.

Сьогодні місцева анестезія посідає чільне місце в амбулаторній і полі­клінічній практиці під час знеболюван­ня невеликих оперативних втручань.

Новокаїн використовують голов­ним чином для місцевої інфільтра­ційної і провідникової анестезії. Най­частіше для місцевої анестезії його ви­користовують в 0,25—0,5 % розчинах. Анестезія при цьому триває до 1,5 год. За 1 год операції дозволяється вводи­ти до 2 г новокаїну. Максимальні ра­зові дози для дорослих: у разі викорис­тання 0,25 % розчину — 500 мл, 0,5 % - 200 мл, 1 % - 75 мл, 2 % -25 мл. Препарат частіше використову­ють у комбінації з адреналіном, що змен­шує швидкість його всмоктування.

Безпосередньо перед знеболюван­ням подають по 2—3 краплі 0,1 % роз­чину адреналіну на 100 мл 0,25 % —0,5 % розчину новокаїну. Це дозво­ляє зменшити дозу анестетика у 1,5— 2 рази і знизити його токсичність. Зменшення токсичності новокаїну при цьому зумовлено тим, що у разі по­вільного всмоктування він встигає гідролізуватися псевдохолінестеразою плазми і не кумулює.

Тримекаїн для місцевої інфільтра­ційної анестезії використовують у ви­гляді 0,25— 0,5 % розчину. Разові дози звичайно не перевищують 20 мг/кг. На відміну від новокаїну, він впливає на рубцевозмінені тканини. Для про­відникової анестезії використовують 1 % (до 100 мл) або 2 % (до 20 мл) роз­чин, а для перидуральної — 2—3 % роз­чин (10—12 мг/кг).

Ксикаїн (лідокаїн) — одна з най-стійкіших анестезуючих речовин, що невтрачає своїх властивостей під дією кислот, основ, кипіння. Рідко зумов­лює алергічні реакції, у 4 рази силь­ніший за новокаїн і в 2 рази токсич-ніший. Діє протягом 3— 5 год. Кси-каїн використовують для інфільт-ра-ційної анестезії у вигляді 0,25— 0,5 % розчину, для провідникової — 1 %, перидуральної — 2 %, терміналь­ної — 5 % розчину. Максимальна ра­зова доза для дорослих — у розчині до200 мг, а у поєднанні з адреналі­ном — 500 мг.

Дикаїн використовують в 0,25—2 % розчині для термінальної анестезії, бо він легко проникає через слизо­ві оболонки і не проникає через не-пошкоджену шкіру. Анестезія настає через 2—3 хв і триває 20—40 хв. Дітям до 10 років анестезію дикаїном не проводять. Максимальна разова доза — 1 мг/кг.

Анестезіологи використовують тер­мінальну анестезію перед інтубацією трахеї для зменшення подразної дії ендотрахеальної трубки. Особливо широко її використовують у разі брон­хоскопії, яку проводять з допомогою розпилювача Макинтоша або гортан­ного шприца. Для анестезії трахеї і бронхів хворому під час розпилюван­ня речовини пропонують зробити гли­бокий вдих. Тулуб нахиляють попе­ремінне праворуч і ліворуч, щоб до­сягти анестезії в обох бронхах.

Інфільтраційна анестезія за методом О. В. Вишневського. Анестезію почи­нають з інфільтрації місця розтину шкіри шляхом утворення «лимонноїшнервує ділянки оперативного втру­чання. Прикладами її є анестезія пальців за методом Оберста-Лукаше-вича, анестезія сідничного нерва у разі ампутації та ін.

Анестезія нервових сплетень. У разі застосування цього методу знеболю­вання розчин анестетика вводять у ділянку сплетення, що іннервує кін­цівку, наприклад, у ділянку плечо­вого сплетення при операціях на верхній кінцівці.

Паравертебральна анестезія. Вве­дення анестетика в місце виходу нерво­вих корінців з міжхребцевих отворів забезпечує анестезію певної зони, що іннервується цими утвореннями. Місце введення анестетика визна­чається зоною, яку треба знеболити. Найчастіше паравертебральну анесте­зію використовують при переломах ребер. У цьому разі блокаду прово­дять на рівні пошкодженого ребра. Як правило, блокуються 2 відповідних сегменти. Інфільтрацію місцевим ане-стетичним засобом проводять окремо для кожного сегменту 0,5—1 % роз­чином новокаїну або тримекаїну.

Загальні правила виконання про­відникової анестезії такі:

1. У міру можливості слід ін'єкту­вати розчин анестетика периневраль-но, якомога ближче до нерва. Про це свідчить одержання парестезії після введення голки.

2. Треба уникати ендоневральних ін'єкцій, а якщо без цього не можна обійтися, то вводити слід невеликі об'єми розчину анестетика (3—5 мл) і дуже повільно. Решту розчину ін'єктують периневрально.

3. Доцільно уникати також внут-рішньосудинних ін'єкцій, для чого неодноразово по ходу блокади слід проводити аспіраційну пробу.

4. Концентрацію адреналіну в роз­чині анестетика 1:200 000 слід вважа­ти оптимальною. Адреналін до розчи­ну анестетичного засобу додають без­посередньо перед виконанням блокади.

5. Слід суворо додержувати кон­центрації, максимально дозволеної дози анестезуючих препаратів.

6. Місце введення великої голки в шкіру бажано анестезувати внутріш-ньошкірним уведенням розчину анес­тетика (створюють «лимонну шкірку»).

Провідникове знеболювання паль­ців проводять двома уколами на межі бічної і тильної поверхонь звичайно основної фаланги. Спочатку анесте­зують дорсальні (приблизно 1 мл роз­чину), а у міру просування голки во-лярні (приблизно 1,5—2 мл розчину місцевого анестетика) нервові гілки. При цьому слід враховувати:

а) що імбібіція тканин розчином анестетика тим болючіша, чим ближче її ділянка розташована до осередку за­палення;

б) що ацидоз запалених тканин знижує ефективність анестезуючих препаратів;

в) що тривалий вазоконстриктор-ний або гідравлічний турнікет загро­жує життєдіяльності тканин пальця.

Епідуральна анестезія. У разі епі-дуральної анестезії місцевий анесте­тик уводять у перидуральний простір, який має вигляд вузької щілини, що розташована в спинномозковому ка­налі між зовнішніми і внутрішніми ли­стками твердої мозкової оболонки. Епідуральний простір виповнений жи­ровою тканиною, венозними сплетен­нями і лімфатичними судинами. Він не сполучається ні з спинним, ні з головним мозком, і анестетик не впливає безпосередньо на мозок. Це є значною перевагою перидуральної анестезії перед спинномозковою.

Розчин анестетичного засобу, який уводять у перидуральний простір, зро­шує корінці спинномозкових нервів. Крім цього, він проникає через між-хребцеві отвори до пограничних стовбів і їх блокує. Це зумовлює втра­ту симпатичної, чутливої і рухливої іннервації. Як правило, знеболюван­ня охоплює значну зону, бо розчин анестетика піднімається вгору і спус­кається вниз до перидурального про­стору на 8—10 сегментів.

Епідуральну анестезію звичайно виконують у положенні хворого сидя­чи або лежачи на боку з притиснутими до живота ногами. Місце пунк­ції залежить від бажаного рівня анес­тезії. Пункцію проводять у центрі зо­ни анестезії.

Перед попаданням в епідуральний простір голка проходить через шкіру, підшкірну основу, надостисті, міжос-тисті та жовті зв'язки (мал. 20). Для анестезії використовують дві голки:

одну — для підшкірних ін'єкцій, другу — для проведення блокади. Спочатку анестезують шкіру і під­шкірну основу, знаходять місце між остистими відростками. Друга голка завдовжки до 10 см, з внутрішнім ді­аметром близько 1 мм, з гострим, але коротким і зігнутим кінцем. Прокол роблять чітко по задній серединній лінії і вводять голку на глибину 2— 2,5 см в поперековому відділі перпендикулярно до хребта. Потім до голки приєднують шприц з ізотонічним розчином натрію хло­риду. Подальше просування голки вглиб відбувається під контролем ступеня стиснення повітряної буль­башки, яку спеціально залишають у шприці. Потім, коли кінець голки міститься між волокнами зв'язок, розчин під час натискування на пор­шень шприца просувається дуже по­вільно, а бульбашка повітря в ньому стискається.

Як тільки голка проникає в пери-дуральний простір, опір зменшується і поршень легко просувається вперед. Під час віднімання шприца від голки з її отвору не повинна витікати ріди­на. Якщо вона витікає, це свідчить про те, що кінець голки в спинномоз­ковому каналі. Якщо голка в периду-ральному просторі, в нього вводять 2—3 мл розчину анестетичного засо­бу, щоб відсунути тверду мозкову оболонку спинного мозку і запобігти її перфорації голкою або катетером. Потім у голку вводять тонкий полі­етиленовий катетер, через який фрак­ційне вводять анестетик під час опе­рації і після неї. Спочатку вводять тест-дозу анестетика, що не пере­вищує 1/3 наміченої, і через 5—8 хв уводять всю дозу. Як правило, для цього використовують 2 % розчинтримекаїну або ксикаїну, рідше — но­вокаїну. Максимальна одноразова до­за тримекаїну не повинна перевищу­вати 10—12 мг/кг.

Анестезія настає через 15—ЗО хв і триває 1,5—2 год. Для повноцінної блокади одного спинномозкового сег­менту у дорослого пацієнта потрібно 1—2,5 мл розчину місцевого анесте­тика.

Ускладнення у разі епідуральної анестезії бувають порівняно рідко. Головне із них — колапс, що пов'яза­ний з вимиканням великої кількості вазомоторів.

У разі високої перидуральної анес­тезії може погіршитися вентиляція легень і потрібна буде штучна їх вен­тиляція. До менш небезпечних ус­кладнень належать головний біль, біль у ділянці пункції, травматичний радикуліт.

Небезпечним ускладненням цього ви­ду знеболювання є інфікування пери-дурального простору.

Епідуральна анестезія показана у разі великих оперативних втручань на нижніх відділах черевної порож­нини, урологічних, проктологічних операцій і операцій на нижніх кін­цівках (табл. 2). Вона є методом ви­бору у осіб похилого і старечого віку, у хворих із серцево-легеневою пато­логією, порушенням обміну речовин, функцій печінки, нирок, у акушер­ській практиці.

Епідуральну анестезію широко ви­користовують для усунення післяопе­раційного болю, з метою швидкого від­новлення перистальтики кишок після операції на органах черевної порож­нини, в комплексному лікуванні низ­ки захворювань (гострого панкреати­ту, перитоніту, непрохідності кишок).

Для підтримки тривалої післяопе­раційної аналгезії катетер залишають у епідуральному просторі (пролонго­вана перидуральна анестезія). Розчи­ни місцевого анестетика за потреби вводять повторно (доза тримекаїну при цьому досягає 3—5 мг/кг).

Протипоказання до використання цього методу:

1) наявність запальних процесів у

ділянці уколу;

2) гіповолемія, гіпотензія;

3) підвищена чутливість до місце­вих анестетиків. Відносними проти­показаннями є ураження хребетного стовпа, захворювання центральної і периферичної нервової системи.

КАУДАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ

Для операцій у зоні промежини і на прямій кишці може бути викорис­тана каудальна анестезія — один із варіантів перидуральної. При цьому ме­тоді розчин анестетика вводять у ди­стальну частину перидурального прос­тору через крижову щілину або кри­жовий канал. Розчин поширюється до І поперекового хребця і анестезує всі попереково-крижові сегменти. Доза анестетика така сама, як і у разі звичайної перидуральної анестезії.

СПИННОМОЗКОВА АНЕСТЕЗІЯ

При цьому виді знеболювання розчин місцевого анестетика (лідока-їн, тримекаїн, новокаїн) уводять у субарахноїдальний простір після про­колу твердої мозкової оболонки. Анестетик швидко зв'язується з нер­вовими корінцями, і настає анестезія всієї частини тіла, нижче від місця пункції. Якщо питома маса розчину, який вводиться, менша за питому масу спинномозкової рідини (4—5 % розчин новокаїну), то вона надходи-тиме у відділи, що розташовані вище. Звичайно витрачається до 3 мл 5 % розчину новокаїну, або 2—3 мл 5 % розчину тримекаїну. Тривалість анес­тезії у разі використання тримекаїну —1,5—Згод.

Зараз спинномозкову анестезію використовують головним чином у разі операцій на органах, що розта­шовані нижче за діафрагму, і на нижніх кінцівках. Голку вводять не вище Ті;, оскільки введення анесте­тика вище за цей рівень може приз­вести до порушення діяльності серце­во-судинного і дихального центрів. За методикою спинномозкова анесте­зія подібна до перидуральної. Най­частіше рівнем для спинномозкової анестезії є проміжок між Li — Lz або між Ті2 і Li хребцями.

ВНУТРІШНЬОКІСТКОВА АНЕСТЕЗІЯ

У разі операцій на кінцівках можна виконувати внутрішньокісгкову анес­тезію. Для цього кінцівку піднімають і накладають джгут (або манжету)до зникнення пульсу на периферич­них артеріях. Після анестезії шкіри, підшкірної основи й окістя поруч із суглобом товстою голкою з мандреном проколюють м'які тканини. Колови­ми рухами просувають голку через кіркову речовину кістки у губчасту ре­човину на 1—1,5 см. Для цього по­вільно через голку вводять 0,5 % роз­чин новокаїну або тримекаїну. Анес­тезія кисті досягається введенням 35— 40 мл 0,5 % розчину новокаїну в го­ловку п 'ясткової кістки, у разі операцій на передпліччі — в епіфіз променевої кістки чи у ліктьовий відросток.

У разі внутрішньокісткової анесте­зії ефект знеболювання настає че­рез 10—15 хв і триває до знімання джгута.

Одним із варіантів цього методу знеболювання є анестезія місця пе­релому кісток для зняття болю і про­ведення репозиції кісткових уламків. З цією метою роблять пункцію зони перелому, і після появи крові в голці в гематому вводять залежно від лока­лізації перелому та віку хворого 5— 20 мл 1—2 % розчину новокаїну, три­мекаїну або ксикаїну. Знеболювання настає через 5—10 хв.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:35:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:58:03 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151308)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru