Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Населення та трудові ресурси України 2

Название: Населення та трудові ресурси України 2
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 23:59:47 22 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 58 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Чернівецький національний університет

ім.Ю.Федьковича

Курсова робота

з предмету

“Розміщення продуктивних сил України”

на тему:

“НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ”

План

1. Роль народонаселення у розвитку продуктивних сил та територіальній організації народного господарства.

2. Динаміка чисельності та склад населення, особливо­сті його розміщення.

2.1. Чисельність та розміщення населення.

2.2. Міське та сільське населення.

2.3. Урбанізація та проблеми довкілля.

2.4. Статево-вікова структура населення.

2.5.Національний склад населення та його територі­альні особливості.

2.6. Демографічна ситуація та її регіональні особливості.

3.1. Регіональні особливості відтворення населення.

3.2. Міграція населення та її види.

4. Трудові ресурси та їх структура.

5.Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості.

6.Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості.

1. РОЛЬ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ У РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Населення або народонаселення — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).

Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного бо­ку, та предметів праці — з іншого, забезпечує матері­альне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво ма­теріальних благ у відповідності з наявними природни­ми ресурсами. Розвиток народного господарства (еко­номіки) будь-якої країни можливий лише за певної чи­сельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства не­можливе.

Взаємозв'язок і взаємодія між населенням і розвитком госпо­дарства — процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку роз­витку суспільства населення забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи, а також за допомогою рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змі­нився, і замість присвоєння природних засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей викликав не­обхідність виробництва певних засобів праці, що привело до ви­никнення нового прошарку людей — ремісників.

Виробництво засобів праці і спеціалізація регіонів на вироб­ництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів зумовили розвиток торгівлі як наступного сектора гос­подарювання.

Зазначені вище сектори господарювання характеризують по­чатковий етап розвитку суспільства. В наступні періоди історич­ного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від доіндустріального суспільства до індуст­ріального та постіндустріального. Сьогодні домінує інформацій­на стадія розвитку суспільства, коли наука і розробка нових тех­нологій стають основними сферами діяльності людей.

Таким чином, людина є, з одного боку, активною продуктив­ною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробни­цтво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є. споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основ­ним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чи­сельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є най­більш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на роз­виток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в ці­лому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окре­мих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнен­ня. Але для ефективного функціонування народного господарст­ва з постійним зростанням продуктивності праці недостатньо кількісного виміру трудових ресурсів. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галу­зей народного господарства потрібні трудові ресурси лише пев­ної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок.

Але тісний зв'язок населення з економікою має місце не лише на стадії виробництва. Не менш тісним є їх зв'язок і на стадії споживання. Тут насамперед слід звернути увагу на те, що демо­графічна структура населення впливає на масштаби виробництва, структуру і якість товарів, призначених для споживання.

Споживання як важлива форма людської життєдіяльності та­кож має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні харак­теристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продук­цію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. По­треби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфра­структури та сфери послуг.

Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з од­ного боку, явищами соціального життя, що пов'язані з розвитком народного господарства, а з другого, — це є процеси власне жит­тєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв'язок між населенням і розвитком територіаль­ної організації народного господарства. Лише на цій основі мож­лива побудова соціальне спрямованої ринкової економіки в сус­пільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, ду­ховного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кіль­кісного і якісного відтворення прийдешніх.

2. ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА СКЛАД НАСЕЛЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗМІЩЕННЯ

2.1. ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності про­цесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумов­лює економічну і соціальну політику держави. Вивчення проце­сів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних фак­торів. Знання чисельності населення на певну дату чи період доз­воляє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

Україна за чисельністю населення є однією з великих держав Європи. На початок 1998 р. за чисельністю жителів вона була на сьомому місці після Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції. Чисельність населення України складає ни­ні більше ніж 50 млн. чоловік.

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розселення, а також процеси руху дають загально­державні переписи. Особливе значення для України мають останні чотири переписи — 1959, 1970, 1979, 1989 pp. Наступний перепис населення на Україні має відбутися в 2001 р. За кожний рік між переписами ведеться поточний облік (розрахункова чисе­льність) населення за основними параметрами з урахуванням природного руху населення та даних міграції.

Згідно з даними переписів населення по Росії і колишньому СРСР чисельність населення України становила (в сучасних кор­донах): у 1897 р. — 28,4 млн. чол., 1926 р. — 29,5, 1939 р. — 40,5, 1959 р. — 41,9, 1970 р. — 47,1, 1979 р. — 49,8, 1989 р. — 51,7 млн. чол.

Як бачимо, чисельність населення України за великий період часу постійно зростала. Тільки за період 1959—1998 pp. загаль­ний приріст населення України перевищував 8 млн. чол. Слід відмітити, що середньорічний приріст населення був дуже нестабі­льним, а кількісні параметри його щороку змінювалися. Але за­гальною тенденцією було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується. На початок 1995 р. чисельність населення була майже такою ж, як у 1989 р. Особливістю цього процесу в Украї­ні є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або при­родні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-еко­номічні та демографічні особливості, які склалися в країні на по­передньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку.

Такий характер динаміки населення обумовлює складність вирішення ряду демографічних, економічних і політичних проб­лем в Україні. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню ста­тево-вікової структури населення (його постаріння) і режиму від­творення, забезпечення народного господарства трудовими ресур­сами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.

Розміщення населення. Україна належить до держав з висо­кою щільністю населення. На початок 1999 р. в цілому по країні густота населення становила майже 83 чол. на 1 км2. Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва та її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та півдня республіки. Тут воно становить менше ніж 60 чол. на 1 км . Причому в Чернігівській області щільність насе­лення не досягає і половини відносно середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особ­ливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Рід­ко заселений і південь України, особливо Херсонська та Мико­лаївська області. Найвищий показник густоти населення в Украї­ні характерний для східного регіону, де він перевищує 130чол. на 1 км2, а в Донецькій області досягає майже 190 чол./км2 .

Висока щільність населення характерна і для західних областей України, де вона становить: в Львівській області — 126 чол./км2 , в Чернівецькій — 116 чол./км2 .

Окремим регіоном, де показник щільності населення близький до середнього рівня по Україні, є Автономна Республіка Крим (цей показник досягає 83 чол./км2 ). Зазначені особливості розмі­щення населення в Україні є значною мірою результатом регі­ональних особливостей динаміки його чисельності, що склала­ся в результаті відмінностей природного руху та міграційних процесів.

2.2. МІСЬКЕ ТА СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ

Зміни в динаміці загальної чисельності населення визнача­ються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продук­тивних сил.

Якщо на початку століття в Україні переважало сільське насе­лення — близько 82% всього населення, то нині майже 68% її на­селення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 pp. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення — з 60,8% в 1979р. до 67,8% —в 1998р.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територі­альні відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельно­сті населення України та її регіонів. Так, протягом останніх деся­тиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979—1989 pp. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994—1998 pp. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік.

Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50— 100 тис. жителів), великих (100—250 тис. жителів), крупних (250— 500 тис. жителів) та найкрупніших (понад 500 тис. жителів), а та­кож у селищах міського типу.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 насе­лення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. про­живає лише 2% населення, а решта населення проживає у посе­леннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка — це ре­зультат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Найбільш суттєвим фактором формування чисельності сільсь­кого населення є соціально-економічні умови, що складалися в Україні у певні періоди її історичного розвитку.

Оскільки основною економічною базою господарського роз­витку сільської місцевості є сільськогосподарське виробництво, то в залежності від специфіки цього виробництва в певних природ­них і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення за­гальної чисельності населення і особливо його працездатної части­ни, а також розміщення по території певних населених пунктів.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистич­них даних за значний період часу дав змогу встановити довго­строкову і стабільну тенденцію — постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, лише за 1979— 1985 pp. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986—1998рр. — ще на 1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбіль­ший приріст сільського населення був характерним для Авто­номної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського на­селення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігів­ській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушен­нями в економічній і соціальній сферах, а також у територіаль­ній структурі і організації народного господарства, особливо га­лузей матеріального виробництва.

2.3. УРБАНІЗАЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ДОВКІЛЛЯ

В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов прожи­вання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяль­ності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організаці­єю виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі пе­ревищує можливості їх самоочищення. Це призводить до дегра­дації навколишнього середовища, що негативно впливає на здо­ров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Україна належить до країн, що мають високі показники забруд­нення навколишнього середовища. Основними центрами зосеред­ження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага за­бруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини.

Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в ат­мосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область.

Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін.

Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні вра­ховуватися і при територіальній організації сільськогосподарсь­кого виробництва. Це стосується насамперед приміського госпо­дарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важ­кими металами та іншими шкідливими елементами, які потрап­ляють з продуктами харчування в організм людини.

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у висо­ко урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання про­мисловості та чисельності населення великих міст. Так, не конт­рольований належним чином промисловий розвиток таких вели­ких міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка при­звів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні роз­міщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити еколо­гічну ситуацію.

В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище знач­но краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Він­ницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо акту­альним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені од­не—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного ба­зису розвитку цього міста.

2.4. СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демо­графічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова струк­тура населення є результатом особливостей народжуваності і смерт­ності населення в конкретних історичних умовах відтворення.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисель­ності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівню­вання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед ниж­чою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8—6,6 осіб на тисячу насе­лення цього віку, то чоловіків — відповідно 13,1—19,5 осіб. На­явну структуру населення України можна вважати несприятли­вою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтво­рення населення. Так, у віковій групі до 25 років включно чисе­льність чоловіків була більшою, ніж жінок; у віковій групі понад

26 років чисельна перевага — на боці жінок. І ця перевага збіль­шується з кожною віковою групою. Серед міських жителів чисе­льна перевага настає вже з 17 років, а в сільській місцевості — після 40 років.

Важливу роль у природному відтворенні населення та визна­ченні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер ві­кової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Украї­ні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населен­ня, судячи з його вікової структури, має менші можливості порів­няно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими гру­пами населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16—59 років і жінок — 16—54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння насе­лення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуванос­ті і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збіль­шення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно — загальне постаріння населення України.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чи­сельної переваги жінок та загального постаріння населення харак­терна для Подільських та центральних областей України. Най­більш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львів­ській та Рівненській.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оціни­ти зміни в демографічній ситуації, визначити особливості форму­вання трудових ресурсів у регіонах.

Таким чином, територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного від­творення населення та його міграції.

2.5. НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Національний склад населення України характеризується знач­ною чисельною перевагою основної нації — українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українця­ми на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких пос­тійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення України проти 2,0% у 1959 році. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. чоловік, молдавани (майже 300 тис. чол.), болгари (близько 250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.). Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, айв багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кіль­кість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. чол. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина україн­ців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало біль­ше населення, ніж приїжджало на її територію. Серед націо­нальностей, що виїжджають з України, найбільшу чисельність становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України обумовлені і поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар та німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України.

Нині українці за чисельністю переважають в усіх областях рес­публіки (за винятком Автономної Республіки Крим, де майже дві третини її населення становлять росіяни, а частка українців дещо перевищує 25%). Понад 90% всього населення становлять україн­ці — у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопіль­ській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській та Черні­гівській областях. Це найбільший регіон компактного проживан­ня українців. Другий регіон, де частка українців складає від 75 до 90%, формують Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Ми­колаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська області. В областях Донбасу та Придніпров'я, а також у Харківській, Одеській та Чернівецькій областях частка українців знаходиться в діапазоні від 50 до 70%.

Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Ав­тономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запо­різька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росі­ян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луган­ській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поля­ків, які в Житомирській області становлять більш як 4% її насе­лення, у Хмельницькій — більш як 2%, у Львівській — близько 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% — населення Рівненської та Луганської областей. Найвища частка євреїв в усьому населенні, в Харківській (1,5%), Вінницькій (1,4%) та Дніпропетровській (1,3%) областях. На молдаван припадає значна частина жителів Кіровоградської, Миколаївської та Черні­вецької областей. Угорці зосереджені в основному в Закарпатсь­кій, а румуни — в Чернівецькій областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік — у республіках колишнього Ра­дянського Союзу.

Злагоджена життєдіяльність представників різних національ­ностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіо­нах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом роз­витку міждержавних відносин і вирішуватися на користь наро­дів усіх країн.

3. ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірно­сті її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демо­графії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціо­логії, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвит­ку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і від­сутності навіть простого заміщення одних поколінь людей нови­ми. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від'ємне значення, і в останнє десятиліття ця тен­денція посилилася (табл. 1).

Таблиця 1

КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ, СМЕРТНОСТІ ТА ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

(на 1000 чоловік населення)*

Показники 1985 1990 1991 1995 1996 1997 1998
Чисельність народжених 15,0 12,7 12,1 9,7 9,2 8,7 8,4
Чисельність померлих 12,1 12,1 12,9 15,5 15,2 14,9 14,4
Природнийприріст населення 2,9 0,6 -0,8 -5,8 -6,0 -6,2 -6,0

* За даними Держкомстату України.

Зниження природного приросту населення України, як видно з таблиці 1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тен­денцією досить високої смертності населення.

В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а помер­ло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а по­мерло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'єм­ним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат спе­цифіки відтворення населення у різних населених пунктах і регі­онах. Регіональні особливості демографічної ситуації формують­ся під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо від­творення населення.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донець­кій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) облас­тях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.), Херсон­ській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народже­ними) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рані­ше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі ко­ефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кірово­градської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чер­нігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природ­ного приросту населення є південні території України — Авто­номна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Терно­пільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні зна­чення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природ­ного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, фор­мується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населен­ня. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — най­вищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення насе­лення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особ­ливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніп­ров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з ви­соким рівнем забруднення атмосферного повітря, води, грунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров'я на­селення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятли­вих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині по­над 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем ра­діоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується на­самперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Несприятлива демографічна ситуація в Україні спричинена перш за все різким зниженням народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Серед причин цього є, очевид­но, різке зниження життєвого рівня більшості населення України, невпевненість у своєму майбутньому та ін. В Україні зростають масштаби бездітності та однодітності сімей. До того ж, це харак­терно не лише для міського, а й для сільського населення. Погір­шення процесів природного відтворення сільського населення України пов'язане з вкрай деформованою статево-віковою струк­турою населення.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 краї­нах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 pp. і склав у 1998 р. 14,4%0.

3.2. МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ТА ЇЇ ВИДИ

Міграція — це переміщення населення з постійного місця про­живання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, облас­ті, країни, материка). Переміщення населення може бути пов'я­зане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.

Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції бе­руть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покра­щання демографічної ситуації (створення сім'ї, зростання наро­джуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів.

Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресур­сів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція насе­лення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових тери­торій тощо.

Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельно­сті населення України. Протягом 1970—1993 pp. сальдо міграції населення України було додатнім, і населення країни зростало за рахунок його механічного руху.

Починаючи з 1994 p., сальдо міграції населення України набу­ло від'ємних значень і стало фактором зменшення загальної чи­сельності населення країни.

Від'ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров'я. Основними причинами цього були причини соці­ально-економічного характеру: різкий спад промислового вироб­ництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рів­нем заробітної плати тощо.

Найнижчі значення показників від'ємного сальдо міграції бу­ли у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Іва­но-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чер­нівецькій.

4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ТА ЇХ СТРУКТУРА

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має не­обхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів 1 та II групи, а також непра­цюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографіч­них, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на держав­них та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все за­йняте у народному господарстві населення розподіляється між галу­зями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сіль­ському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'яз­ку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим май­ном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеороло­гічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побу­тового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і со­ціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку (в час­тині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінан­суванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів держав­ного та господарського управління, органах управління коопера­тивних та громадських організацій.

Підприємства і організації матеріального виробництва і неви­робничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кож­ний рік у середньорічному обчисленні.

5. ТРУДОРЕСУРСНА СИТУАЦІЯ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якос­тей товару з характерною для нього вартістю та споживною вар­тістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основ­ному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить біль­ше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника харак­терні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них нале­жать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хме­льницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Черні­гівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпро­петровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліт­тя показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по на­родному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки за­гальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням праців­ників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято май­же 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фіз­культури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяють­ся Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волин­ської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіо­нах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Респуб­ліці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресур­сів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайня­тістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, га­лузях народного господарства, у тому числі в особистому підсоб­ному сільському господарстві. Нераціональне використання тру­дових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і під­собному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінни­цька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потен­ційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% за­гальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25—29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному госпо­дарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудо­вих ресурсів.

Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окре­мих регіонах України.

6. РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації під­приємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різ­них галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоло­вік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення від­бувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчу­ванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рі­вень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не пере­вищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресур­сів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цьо­го середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтав­ської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безро­бітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих ре­гіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіт­тя характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних ре­гіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природно­му прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгод­ження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

Література

1. АлексеевА.И. Социально-зкономическая география России. — М.: Варяг, 1995. — С. 50, 65.

2. Белоконь Н. В. Трудовы ресурсы села (проблемы сезонной за-нятости). — К.: Наукова думка, 1987. — С. 20.

3. Доценко А. І. Регіональне розселення: проблеми та перспекти­ви. — К.: Наукова думка, 1994. — С. 31.

4. Заставний Ф. Д. Населення України. — Львів: МП «Край», 1993. — 224 с.

5. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні ас­пекти. — К.: Ленвіт, 1996. — 100 с.

6. Заяць Т. А. Економічне регулювання сфери відтворення робочої сили. — К.: Ленвіт, 1997. — 152 с.

7. КрисановД. Ф. Сельское расселение: социально-зкономический аспект. — К.: Наукова думка, 1998. — 142 с.

8. Либанова 3. М., Полий Е. М. Демографическое развитие Укра-инской ССР в 70—80-х годах й его перспектива. — К.: СОПС УССР АНУССР, 1988.— 22с.

9. Нові Закони України. Вип. 1. — К., 1991. — С. 75.

10. Піпгюренко Ю. І. Розвиток міст і міське розселення в Українсь­кій РСР. — К.: Наукова думка, 1972. —С. 109-118.

11. Расселение: вопросьі теории развития (на примере Украинской ССР) / Под. ред. Ф. Д. Заставного. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 34.

12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є. П. Качана. —К.: Вища школа, 1997. — 375 с.

13. Рассет 3, Процесе старения населення. — М.: Статистика, 1968. —192с.

14. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Видавництво УАДУ, 1997. — 360 с.

15. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. — 618с.

16. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення: Підручник. — К.: Вища школа, 1993. — 463 с.

17. Стешенко В. С. Природний рух населення України: загальна характеристика. —К.: Здоров'я, 1991. — С. 6—10.

18. Фащевский Н. Й., Полий Е. М., Немченко М. П., Старостен-ко А. Г. Территориальная организация жизнедеятельности населення. — К.: Наукова думка, 1992. — 135 с.

19. Хомра О. У. Міграційні процеси в Україні. Здоров'я та відтво­рення народу України // Матеріали конференції. — К.: Здоров'я, 1991. — 36с.

20. Чисельність населення України на 1 січня 1997 р. — К., 1997. — 68с.

21. Штемпель Д. Население мира в 2000 году. Пер. с немецкого. — М.:МьІсль, 1988. —206с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:33:57 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:57:24 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Населення та трудові ресурси України 2

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150900)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru