Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Курс лекций по Экономическому анализу

Название: Курс лекций по Экономическому анализу
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Добавлен 10:47:24 04 июля 2011 Похожие работы
Просмотров: 279 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ТЕМА 1. НАУКОВІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1. Види аналізу господарської діяльності.

2. Економічний аналіз і теорія пізнання.

3. Економічний аналіз і основні принципи діалектики.

4. Основні принципи економічного аналізу.

1. Види аналізу господарської діяльності

Мета економічного аналізу – це вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на показники їхньої роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності діяльності.

Аналіз господарської діяльності – це функція керування виробництвом. В залежності від умов праці підприємства та обсягу його роботи використовують різні методи аналізу.

Як функція керування виробництвом економічний аналіз виходить за межі підприємства — стає функцією управління галузями та національною економікою в цілому.

Виходячи з цього, слід розрізняти теоретико-економічний аналіз та конкретно-економічний аналіз.

Теоретико-економічний аналіз проводиться на макрорівні з метою визначення основних напрямів розвитку держави.

Конкретно-економічний аналіз проводиться на мікрорівні для вивчення конкретних питань, проблем та господарчих операцій на підприємстві. Наприклад: кредитування, това­рооборот, ціноутворення тощо.

В залежності від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі його види:

а) загальноекономічний;

б) техніко-економічний;

в) функціонально-вартісний.

Залежність видів економічного аналізу від рівня управління, об'єктів аналізу та їх деталізації, інтервалу та повноти охоп­лення, призначення результатів аналізу ілюструє така схема.


В економічній літературі аналіз господарської діяльності класифікують за різними ознаками. За галузевою ознакою:

– галузевий;

– міжгалузевий;

За часом проведення аналізу:

– ретроспективний;

– оперативний;

– перспективний.

За місцем проведення:

– внутрішньогосподарський;

– галузевий;

– міжгалузевий.

За обсягом дослідження та мірою охоплення госпо­дарської діяльності:

– комплексний (повний);

– тематичний (частковий, вибірковий, експрес-аналіз). За суб'єктами управління:

– техніко-економічний;

– фінансово-економічний;

– аудиторський (бухгалтерський) аналіз;

– соціально-економічний;

– економіко-статистичний аналіз (проводять органи ста­тистики: підприємство, галузь, регіон);

– економіко-екологічний;

– маркетинговий аналіз.

В залежності від методики вивчення об'єкта:

– порівняльний;

– факторний;

– діагностичний (експрес-аналіз);

– маржинальний;

– економіко-математичний аналіз (відбирається найбільш оптимальний варіант вирішення задачі);

– стохастичний аналіз (дисперсійний, кореляційний, компонентний і інш.);

– функціонально-вартісний метод виявлення резервів. За суб'єктами (користувачами аналізу);

– внутрішній;

– зовнішній.

Кожний вид аналізу має свій зміст, свою методику прове­дення та організацію.


2. Економічний аналіз і теорія пізнання

Теорія пізнання – це розділ філософії, що вивчає мож­ливості та закономірності пізнання від відчуття уявлення до об'єктивної реальності до дійсності, досліджує етапи, ступінь та форми пізнавального процесу, умови і критерії для вста­новлення його достовірності та істини.

Теорія пізнання визначає суть, необхідність та послідов­ність економічного аналізу. Вона визначає поняття об'єкта і суб'єкта пізнання. Об'єктом вважається об'єктивна дійсність, практика та матеріальна діяльність людини, що являються складовою основою розвитку суспільства. Суб'єкт – це сама людина, суспільство. Тільки діалектична єдність суб'єкта і об'єкта пізнання забезпечить його достовірність та його істину.

Узагальнюючи методи та прийоми науки, процес пізнання використовує такі інструменти: аналіз і синтез, експеримент, моделювання. Активно тут виступають людські знання, мислення.

Мислення охоплює:

– поняття (уявлення);

– судження;

– умовивід, тобто висновок.

Аналіз дає можливість розкрити поняття, властивості предмета, показників.

Через судження з використанням прийомів індукції або дедукції робиться умовивід.

Таким чином процес мислення проходить через три стадії:

1) споглядання – збір інформації, фактів;

2) спостереження – виявлення тенденції, закономірності розвитку підприємства, впровадження в практику;

3) формування нових пропозицій та висновків.

В основі аналізу лежить діалектичний спосіб пізнання, що дає змогу забезпечити практичну корисність, підвищити економічну ефективність діяльності людини.

Раціонально управляти — це передбачати перспективу.

3. Економічний аналіз і основні принципи діалектики

Економічний аналіз базується на принципах діалектики.

1. Все пізнається в русі. Аналітик виступає як кіноопера­тор, який фіксує перехід від одного кадру до другого, від одної життєвої ситуації до другої, створюючи ланцюжок обставин.

2. Все пізнається в супідрядності, взаємозалежності, взаємообумовленості. Без вивчення економічних явищ, їх взаємодії не можна зрозуміти ні структури, ні властивостей, ні дії законів,

3. Все пізнається через причинно-наслідкові зв'язки. Тобто причина породжує наслідок, а наслідок знову обер­тається причиною обставин.

4. Єдність і боротьба протилежностей (розглядаються негативні та позитивні сторони підприємства).

5. Єдність переходу кількості в якість і нової якості в нову кількість (конкурентоспроможність випуску продукції).

6. Закон заперечення заперечення (закупили сучасне обладнання, наступає «критичний момент» заміни старого новим і таке інш.). Роль аналізу — своєчасно виявити ростки нового і дати можливість швидко впровадити нове і т.д.

4. Основні принципи економічного аналізу

Всебічне вивчення економічних явищ, процесів і госпо­дарських операцій базується на ряді принципів, які регулю­ють методику та методологію.

Принципи економічного аналізу, що регулюють проце­дурну сторону його методології та методики.

1) системність;

2) комплексність;

3) періодичність;

4) зрозумілість та адекватність тлумачення;

5) достовірність;

6) об'єктивність;

7) доречність;

8) своєчасність.

Науковість – це методологія економічного аналізу, яка повинна бути основана на діалектиці й економічній теорії, що найбільш повно відображають об'єктивну діяльність. Цей принцип потребує всебічного врахування економічних зако­нів, реальної діяльності.

Системний підхід до вивчення явищ господарчих операцій виявляється в комплексному взаємозв'язаному вивченні дії факторів організації, техніки та технології виробництва.

Принцип системності можливий якщо вивчаються окремо взяті факти без урахування взаємозв'язків.

Періодичність – систематичне проведення аналізу за відповідні звітні періоди. Він дає можливість створити цілісне уявлення про динаміку господарських і фінансових процесів на підприємстві.

Об'єктивність та достовірність – дослідження економіч­них явищ, процесів і господарських операцій, їх причинно-наслідкових зв'язків на підставі достовірної інформації, від чого залежить об'єктивна оцінка ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Об'єктивна оцінка необхідна як передумова обґрунтування оптимальних управлінських рішень.

Достовірність та об'єктивність – використання вірогідної інформації без арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показ­ників та впливу окремих факторів. Зрозумілість та адекват­ність тлумачення досягається через пояснення отриманих результатів дослідження у вигляді висновків, пояснювальних записок, коментарів.

Доречність та своєчасність аналітичної інформації визнача­ють її вплив на прийняття управлінських рішень користувачами.

Своєчасна та доречна інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, а також вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її пом'якшення.

Системність та комплектність аналізу органічно пов'язані між собою. Їх методологічна єдність знаходить своє відоб­раження в єдності економіки і політики: економічного, технічного, технологічного, економіко-соціального цілого і його частин в універсальності системи показників. Системність потребує дослідження фінансово-господарської діяльності з використанням усіх видів економічної інформації в комплексному взаємозв'язку, взаємозумовленості та взає­мозалежності дії чинників, "що обумовлюють результати виробництва. Комплексне дослідження результатів діяль­ності підприємства і його структурних підрозділів розпочи­нають з вивчення загальних показників, а потім досліджують окремі ділянки роботи підприємства та чинники, що обумовлюють їх зміну.

Обґрунтованість висновків – узагальнення об'єктивних і пояснення отриманих результатів дослідження діяльності підприємства з обов'язковим відображенням їх в аналітичних висновках і пояснювальних записках з метою формування оптимальних управлінських рішень.

Оперативність - уміння швидко і чітко, на підставі аналітичної інформації, оцінити минулі, поточні й майбутні події для усунення виявлених недоліків і поліпшення еконо­мічної ситуації. При цьому використовується інформація, яка необхідна для обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень.

Ефективність – витрати на здійснення аналізу повинні давати економічний ефект.

На цих принципах ґрунтується методика і методологія економічного аналізу. Дотримання цих принципів дозволяє достатньо повно вивчати економіку підприємства на будь-якому рівні і приймати оптимальні управлінські рішення.


ТЕМА 2. ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ

1. Класифікація економіка-математичних методів та їх ви­користання

2. Моделювання господарських операцій, процесів та явищ.

3. Детерміноване моделювання та економічний аналіз факторних систем.

4. Стохастичний та економічний аналіз факторних систем.

5. Кореляційно-регресивний аналіз.

6. Лінійне та динамічне програмування.

7. Теорія ігор та теорія масового обслуговування.

8. Матричний метод.

9. Таксонометричний метод.

10. Графічний метод економічного аналізу.

11. Динамічні ряди.

1. Класифікація економіко-математичних методів та їх використання

Використання економіко-математичних методів в еко­номічному аналізі сприяє підвищенню його якості та удоско­наленню.

Економіко-математичні методи використовуються для опису економічних задач і досягнення оптимізації при їх розв'язанні. У процесі аналітичної обробки економічної інформації з'являється можливість широкого застосування обчислювальної техніки, що сприяє

– скороченню термінів проведення аналізу;

– підвищенню його оперативності;

– більш повному охопленню чинників, які впливають на результати фінансово-господарської діяльності;

– отриманню результатів аналізу, які відповідають ре­альній дійсності тощо.

Використання економіко-математичних методів в еко­номічному аналізі вимагає:

1) системного і комплексного підходу до вивчення фінан­сово-господарської діяльності підприємства, врахування при цьому усіх взаємозв'язків, взаємообумовленостей і взаємозалежностей, які існують між результативним показником і чинником. При цьому необхідно здійснити постановку задачі (об'єкт, мета, критерії);

2) розробки економіко-математичних моделей, які відоб­ражають господарські процеси і економічні явища та їх вивчення;

3) удосконалення систем економічної інформації, яка ха­рактеризує діяльність підприємства;

4) визначення наявності фахівців, які можуть застосовува­ти сучасні комп'ютерні технології, економіко-математичні методи моделювання і засоби обчислювальної і організа­ційної техніки.

До економіко-математичних методів відносять методи, які забезпечують:

– системний підхід до аналізу досліджуваного об'єкта;

– комплексний характер дослідження економічних сис­тем, для використання яких необхідні: розвинута інфор­маційна база, наявність сучасної техніки для зберігання, об­робки та передачі економічної інформації;

– кваліфіковані кадри: економісти, математики, операто­ри, програмісти.

Економіко-математичні методи класифікують по ознаках:

– оптимальності;

– точності.

Оптимальні методи дозволяють знайти рішення проблем з використанням заданого заздалегідь критерія оптимальності. Якщо пошук рішення ведеться без критерія оптимальності, такий метод відноситься до неоптимального.

Точні методи відносять за методів, які дозволяють одер­жати єдине рішення за заданим критерієм оптимальності або без нього.

Якщо при пошуку вирішення проблем використовується стохастична форма зв'язку і результат може бути одержано з деякою похибкою, то такий метод відносять до приблизного методу.

Оптимальні методи використовують в основному при перспективному аналізі для розробки норм та нормативів.

Неоптимальні методи використовуються ширше при рет­роспективному, перспективному та оперативному аналізах.

Виходячи із цих принципів, усі економіко-математичні методи поділяються на:

1) оптимізаційні точні методи:

– методи теорії оптимальних операцій;

– методи дослідження операцій;

– деякі методи математичного програмування,

2) оптимізаційні приблизні методи:

– методи економічної кібернетики;

– методи математичної теорії планування екстремаль­них експериментів;

– окремі методи математичного програмування;

– методи дослідження операцій,

3) неоптимізаційні методи:

– методи елементарної математики;

– економетричні методи;

– класичні методи економічного аналізу,

4) неоптимізаційні наближені методи:

– методи математичної статистики.

При застосуванні економіко-математичних методів можна отримати уявлення про об'єкт, який досліджується, надати йому характеристику і кількісно описати фінансово-госпо­дарську діяльність підприємства.


2. Моделювання господарських операцій, процесів та явищ

Модель – це умовний об'єкт аналізу, який відображає його характеристику (структуру, параметри, взаємозв'язок). В економічному аналізі використовуються в основному матема­тичні моделі у вигляді рівнянь, нерівностей та функцій.

Модель виступає як інструмент пізнання, яку дослідник ставить між собою та об'єктом і за допомогою якої вивчає йо­го. Процес моделювання передбачає побудову абстракції за аналогією, а також і конструювання наукових робіт. Головна особливість моделювання полягає в тому, що це метод опосе­редкованого пізнання за допомогою об'єкта – заступника. Метод моделювання визначає специфічні форми викорис­тання абстракції, гіпотез, аналогії та інших категорій і методів пізнання. Використання методу моделювання обумовлюється тим, що деякі об'єкти безпосередньо неможливо досліджувати, в тому числі через відсутність їх реального існування (майбутній стан економіки підприємства, організації і методики І вивчення економіки підприємства та інші) або це досліджен­ня потребує багато засобів і часу.

Процес моделювання, має чотири етапи:

1) суб'єкт (дослідник);

2) об'єкт дослідження;

3) модель, яка опосередковує відношення суб'єкта пізнан­ня до об'єкта, що пізнається;

4) практична перевірка.

Перший етап. Будується матеріальна, у менших розмірах, уявно чи реально знаходимо інший об'єкт (В) – модель об'єкта (А), тобто аналог. Етап будівництва моделі (В) припускає наявність п деяких знань про об'єкт – оригінал (А). На першому етапі моделювання виявляються пізнавальні можливості моделі. При цьому модель повинна відображати деякі суттєві риси об'єкта – оригіналу. Для з'ясування ефективності або подібності моделі оригіналу необхідно проводити аналіз.

Другий етап. Модель – це самостійний об'єкт досліджен­ня, над яким проводяться модельні експерименти. При цьому свідомо змінюються умови функціонування моделі, система­тизуються дані про її поведінку.

Третій етап. Формуються знання про модель. Здійсню­ється перенесення знань з моделі на оригінал, тобто форму­вання будь-яких знань про об'єкт. Якщо результат модельно­го дослідження не збігається з оригіналом, то цей результат переносити на об'єкт дослідження не правомірно. Якщо подібність оригіналу і моделі збігається, то є підстави перено­сити результати дослідження з моделі на оригінал.

Четвертий етап. Передбачає практичну перевірку отрима­них знань за допомогою моделі та використання їх для побудови узагальнюючої теорії об'єкта, його перетворення та ке­рування ним.

Таким чином із вищевикладеного випливає, що спочатку будується модель, а потім здійснюється випробування і користування. Але можливі одночасно побудова моделі і її використання.

Модель, яка побудована і вже випробувана, залишається оптимальною доки система суттєво не змінюється. Як свідчить практика, стабільних систем дуже мало. Тому необхідна система контролю для знаходження суттєвих відхилень і введення корективів.

При побудові економіко-математичної оптимальної моделі важливим елементом є вибір критеріїв оптимальності. Таким критерієм може бути: максимальний прибуток, мінімальні витрати, максимальна продуктивність праці та інше.

В задачах математичного програмування такий критерій відображається цільовою функцією.

3. Детерміноване моделювання та економічний

аналіз факторних систем

Детерміноване моделювання - це основа кількісної оцінки впливу окремих факторів на результативний показ­ник. Детерміноване моделювання дозволяє вивчити тільки прямі функціональні зв'язки між показниками. Використо­вується в прямому і зворотному факторному аналізі.

Завдання детермінованого аналізу таксі

– побудова адекватних математичних моделей, які відоб­ражають об'єктивні економічні закономірності, що відбились на об'єкті дослідження;

– пізнання економічних закономірностей, які відбува­ються на підприємстві, за допомогою системного і комплекс­ного аналізу;

– обґрунтування теоретичних висновків;

– виявлення з багатьох варіантів найліпших економічних рішень;

– розробка свідомих управлінських рішень;

– контроль за виконанням управлінських рішень. Побудова або моделювання кінцевої факторної системи здійснюється формальним або евристичним шляхом.

Моделювання факторних систем базується на наступних економічних критеріях:

– причинність;

– достатність;

– специфічність;

– самостійність існування;

– облікова можливість.

Чинники факторної системи повинні бути кількісно виміряні й кількісно обмежені.

Процес розробки моделі об'єкта дослідження і пізнання називається моделюванням.

Застосування математичних моделей для вивчення еконо­мічних явищ, процесів, називається економіко-математич­ним моделюванням, а використання моделей для керування підприємствами називається економіко-математичними ме­тодами керування.

Детерміноване моделювання господарських операцій, процесів у аналітичній роботі використовується з метою з'ясування, яким чином одні явища впливають на інші; пошу­ку варіантів раціонального шляху поліпшення господарської діяльності.

Типи детермінованих факторних систем

Символьна модель заміняє реальне економічне явище або процес таким чином, що її вивчення надає нові знання про об'єкт-оригінал.

Адитивні моделі

використовуються в тих випадках, коли результативний показник представляє алгебраїчну суму декількох чинників, які обумовлюють його зміну.

Кратні моделі

використовуються в тих випадках, коли результативний по­казник визначається діленням значення одного чинникового показника на величину іншого.

Мультиплікативні моделі

використовуються в тих випадках, коли результативний по­казник визначається множенням декількох чинників.

Змішані моделі

використовуються при сполученні різних комбінацій взає­мозв'язків між результативним показником і чинниками, які обумовлюють його зміну.

В детермінованому факторному аналізі використовуються наступні види моделей:

адитивна ,

мультиплікативна

кратна модель

Детерміновані факторні системи передбачають викорис­тання таких прийомів моделювання.

– Метод продовження факторної системи: маємо базову математичну модель у = . Представимо х1 як суму складових х11112 +...+х1п , отримаємо .

– Метод скорочення факторної системи: якщо у базовій математичній моделі у = чисельник і знаменник поділити на одну й ту саму величину, отримаємо кінцеву факторну систему у = .

– Метод розширення факторної системи: якщо у базовій математичній моделі у = чисельник і знаменник помножи­ти на одні й ті самі величини, отримаємо повну кінцеву факторну систему:

4. Стохастичний та економічний аналіз факторних систем

Стохастичний аналіз використовується для визначення допоміжних зв'язків між показниками. Він дозволяє поглибити детерміноване моделювання, розширити коло досліджуваних факторів та визначити стан аналізуємого об'єкта.

Передумови стохастичного моделювання.

1) наявність сукупності спостереження;

2) якісна однорідність сукупності спостережень;

3) спостереження за допомогою суцільної вибірки, яка забезпечує надійність та точність виявлення моделюємих зв'язків;

4) наявність методів, які дозволяють виявити розмір цих зв'язків між показниками.

При стохастичному чинниковому аналізі необхідно вияви­ти головні чинники, які впливають на результативний показ­ник; підібрати вид регресії, яка найкращим чином відображає зв'язок між результативним показником і чинниками; підібрати метод, який дозволить визначити роль кожного чинника у зміні результативного показника; оцінити ймо­вірність результату стохастичного аналізу.

Стохастичний аналіз – це інструмент поглибленого де­термінованого аналізу чинників, за якими неможливо побу­дувати детерміновану факторну модель; вивчає непрямі зв'яз­ки та спрямований на вивчення опосередкованих чинників, якщо неможливо визначити безперервний ланцюг прямого зв'язку.

Методом стохастичного моделювання є опис законо­мірностей розвитку господарських операцій і ранжирування господарських об'єктів результатами дослідження.

Методи стохастичного моделювання дозволяють вивчати: загальні відхилення кількісних характеристик процесів; чинники, які визначають поведінку цих процесів; визначити, яку частку загального відхилення щодо господарського процесу, що вивчається, потрібно віднести до частки варіації з чинників, що вивчаються.

Закономірності варіювання господарських процесів і показники, які їх відображають, вивчаються за допомогою наступних методів стохастичного моделювання

– порівняння, групування, графічні – визначення загаль­ного характеру зв'язку його спрямування і підбір відповідно­го типу математичного порівняння з метою математичного перетворення емпіричних даних визначеної сукупності;

– регресивний аналіз – пошук теоретичної лінії зв'язку (лінія регресії);

– дисперсійний аналіз – для значущості впливу чинників на результативний показник;

– багатофакторний кореляційно - регресійний аналіз - визначення ступеня впливу на результативний показник, який досліджується, групи чинників, що обумовлюють його поведінку;

– трансформаційний аналіз – порівняння факторних моделей за різними часовими і просторовими сукупностями;

– сучасний факторний аналіз – вивчення і пізнання внутрішньої структури зв'язків, виявлення головних причин формування даної системи зв'язків між показниками і побудова адекватної моделі;

– рангова кореляція - аналіз зв'язків між якісними показниками;

– канонічна кореляція - аналіз зв'язку між групами показників;

– часткова кореляція та коваріаційний метод – дослі­дження зв'язків між двома показниками, елеменіруючи вплив інших показників;

– спектральний метод – точна і обґрунтована розробка планових завдань, уточнення та розробка заходів щодо пок­ращення організації виробництва і праці.

Методи стохастичного моделювання господарських процесів дозволяють ефективно здійснювати дослідження опосередкова­них причинно-наслідкових зв'язків між результативним показ­ником і чинниками, які обумовлюють його поведінку.

5. Кореляційно-регресивний аналіз

Кореляційні моделі дозволяють через систему еко­номічних показників визначити взаємозумовленість еко­номічних процесів і явищ; кількісну характеристику зв'язку залежності; розвиток економічних явищ на майбутнє та здійснити аналіз попереднього економічного розвитку.

Кореляційна залежність на відміну від функціональної проявляється тільки в середньому і тільки в масі спостере­жень (20-25). Кореляційні зв'язки характеризуються тим, що величина того чи іншого результативного показника змінюється під впливом цілого комплексу факторів, з яких одні мають основне значення, а інші не мають істотного зна­чення.

Особливості кореляційних зв'язків такі:

1) кореляційну залежність треба вивчати не на двох-трьох, а 20-25-ти спостереженнях;

2) кореляційні зв'язки неповні. Це означає, що на результа­тивний показник впливають не один, а декілька чинників. Ко­реляційна залежність по силі ніколи не може бути функціональ­ною. Вона тільки наближається до функціональної.

Кореляційна залежність поділяється на множину: парну, в якій взаємозв'язки між результативним і факторним показ­никами досліджується в економічному аналізі за допомогою прямолінійної, логарифмічної, гіперболічної і параболічної форм зв'язку.

Кореляційно-регресійний аналіз використовується для побудови економіко-математичних моделей, для яких харак­терна стохастична форма зв'язку між результативним та фак­торними показниками. В залежності від кількості відібраних факторів розрізняють парні та багатофакторні моделі. В еко­номічному аналізі частіше використовуються парні моделі

,

n – кількість досліджуваних об'єктів; х, у — абсолютне значення показників; r – коефіцієнт кореляції, який характеризує щільність зв'язку між показниками.

6. Лінійне та динамічне програмування

Лінійне програмування використовується при розв'язанні екстремальних задач, які з'являються в організації виробництва.

Задача 1 . Завантаження обладнання.

Мета: розробити план, при якому витримується асортимент необхідної продукції і забезпечується максимальна продуктивність обладнання (виробка в одиницю часу на 1 станок).

Задача 2. Транспортна задача.

Мета: розробити план перевезень вантажу, при якому транспортні витрати будуть мінімальними.

Задача 3 . Оптимальне використання сировини на підприємстві, при цьому забезпечити максимальний випуск продукції при заданих сировинних ресурсах.

Методи лінійного програмування використовуються тіль­ки при детермінованому моделюванні.

Динамічне програмування використовується при розв'я­занні оптимальних задач із стохастичною формою зв'язку. При цьому використовуються спеціальні програми і технічні засоби. Застосовується для аналізу розподілу капітальних вкладень, розміщення заправних баз, визначення оптималь­них партій відвантаження матеріалів постачальниками тощо.

7. Теорія ігор та теорія масового обслуговування

Теорія ігор дає нам можливість виявити залежність між показниками. Вона вивчає особливості математичної схеми (гри), в якій предметом дослідження є поведінка (стратегія) учасників «гри», які бажають забезпечити собі максимальний виграш. Задачі теорії ігор передбачають вибір економічних рішень стратегічного характеру. В залежності від кількості стратегій, які розглядаються в процесі аналізу, ігри поділя­ються на обмежену і нескінченну. При аналізі обмеженої гри задаються матриці виграшів. При нескінченній грі задаються функції виграшів.

При розв'язку задач використовуються

– алгебраїчні методи, які засновані на системі лінійних рівнянь і порівнянь;

– інтеграційні методи;

– диференційні рівняння.

Теорія ігор використовується для вибору оптимальних рішень, таких як: утворення раціональних запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів – мінімум витрат на утримання; підвищення якості продукції.

Теорія масового обслуговування дозволяє кількісно оцінити процес масового обслуговування за допомогою мате­матичних методів. Особливістю таких задач є випадковий ха­рактер, який підлягає аналізу. Задачі теорії масового обслуго­вування мають оптимальний характер. В якості критерію рівня організації обслуговування може бути вибрано міні­мальний час на обслуговування споживача та мінімальні вит­рати на його організацію.

Інформаційною базою аналізу при використанні методів теорії масового обслуговування являються данні хрономет­ражного спостереження.

Методи можуть використовуватись для розробки норма­тивів чисельності працівників та норм обслуговування спо­живачів, наявності основних засобів, потреб у відповідних то­варах, частота надходжень товарів.

Використання цього методу дозволяє обрати такий оптимальний варіант організації торгового обслуговування населення, при якому час обслуговування буде мінімальним, якість обслуговування високою при мінімальних витратах.

8. Матричний метод

Матричний метод основано на лінійній алгебрі. Він застосовується для виявлення впливу факторів на процеси та явища господарської діяльності; надає можливість одержати найбільш точні порівняно з іншими результати.

Для комплексної оцінки діяльності підприємства викори­стовується матричний метод. Він проводиться поетапної

1) відбираються вихідні дані та кількість об'єктів і буду­ється вихідна матриця. Об'єкт відображається в матриці по рядку, а показник – по графі:

Вихідна матриця

№ п/п Темпи росту, %
Товарооборот Витрати Прибуток
1 101 102,8 100,1
2 98 100,1 100,4
3 102 101,8 98
4 101,1 100,3 101,9

2) в вихідній матриці визначають максимальний елемент по кожній графі і всі елементи графи ділять на максимальний елемент. В результаті одержують матрицю координат:

Матриця координат

№ п/п Темпи росту, %
Товарооборот Витрати Прибуток
1 0,99 1 0,98
2 0,96 0,97 0,98
3 1 0,99 0,96
4 0,99 0,97 1

3) будуємо матрицю квадратів, де кожний елемент в матриці координат підноситься до квадрату:

Матриця квадратів

№ п/п Темпи росту, %
Товарооборот Витрати Прибуток
1 0,98 1 0,96
2 0,92 0,94 0,96
3 1 0,98 0,92
4 0,98 0,94 1

Розраховуємо матрицю зважених величин, де кожний елемент матриці квадратів перемножується на відповідний коефіцієнт значимості, одержані результати додають по рядку і по сумі визначають інтегрований показник.

Адміністрація підприємства визначала значимість показників, які використовує для оцінки діяльності підприємства. Першому показнику встановлено 2 бали, другому – 3, а третьому – 5 балів.

Матриця зважених величин

1 2 3 4 Сума балів Займане місце
1 1,96 3 4,8 9,76 ІІ
2 1,84 2,82 4,8 9,46 ІV
3 2 2,94 4,6 9,54 ІІІ
4 1,96 2,82 5 9,78 І

Для комплексної оцінки діяльності підприємств викорис­товують метод відстаней від еталону.

Метод відстаней передбачає на підставі початкової інфор­мації обирати об'єкт – еталон. За еталон приймається умов­ний об'єкт із максимальними значеннями усіх показників.

Комплексна оцінка розраховується за формулою евклідової відстані від значення еталону до конкретних значень по­казників об'єктів, які оцінюються за наступною формулою:

де – об'єкт-еталон (max – );– значення показника.

Критерії оцінки найкращого об'єкта: (minRj ).

Використовуючи дані, дати комплексну оцінку діяльності підрозділів підприємства. Адміністрація підприємства, вивча­ючи фонд заробітної плати та значимість показників, встано­вила першому і другому показнику – 4 бали, третьому і чет­вертому –3 бали, п’ятому –2 бали.

1.

№ підр. Темпи росту, %
Реалізація Прибуток Витрати Продуктивність праці Ритмічність реалізації
1 2 3 4 5 6
1. 101,5 103,4 79,8 90 91,6
2. 98,9 102,1 97,5 80,6 90,5
3. 108,3 102,6 99 86,9 93,5
4. 107,5 106,3 101,7 94,1 82
5. 102,3 101,4 103,2 77,4 79,6
6. 100,2 99,5 104,5 91,3 86,4
103,12 102,55 97,62 86,72 87,27

2. Кожний показник графи ділиться на максимальне значення і одержується матрицю координат.

1 2 3 4 5 6
1 0,9372 0,9727 0,7636 0,9564 0,9797
2 0,9132 0,9605 0,9530 0,8565 0,9679
3 1 0,9652 0,9474 0,9235 1
4 0,9426 1 0,9732 1 0,8770
5 0,94 0,9539 0,9876 0,8225 0,8513
6 0,9252 0,9360 1 0,9702 0,9241

3. Кожне значення зваженого показника віднімається від одиниці (еталона) і підноситься результат до квадрата (1-а)2 .

Матриця квадратів

1 2 3 4 5 6
1 0,0039 0,0007 0,0558 0,0019 0,0004
2 0,0075 0,0016 0,0045 0,0205 0,0010
3 1 0,0012 0,0028 0,0059 0
4 0,0001 0 0,0007 0 0,0151
5 0,00 0,0021 0,0002 0,0315 0,0221
6 0,0056 0,0041 0 0,0009 0,0058

4. Матриця зважених величин

№ підр. Темп росту Сума балів Займане місце
реалізація прибуток витрати продуктивність праці

ритм

реалізації

1 2 3 4 5 6 7 8 9
1 0,0156 0,0003 0,1674 0,0057 0,0008 0,4901 0,7 VI
2 0,03 0,0064 0,0135 0,0618 0,0020 0,1137 0,337 IV
3 0 0,0048 0,0084 0,0177 0 0,0309 0,175 II
4 0,0004 0 0,0021 0 0,0302 0,0327 0,001 І
5 0,0124 0,0084 0,0006 0,0945 0,0442 0,1489 0,38 V
6 0,0224 0,0164 0 0,0027 0,0116 0,0531 0,23 III

За результатами комплексної оцінки діяльність підрозділів по найважливіших показниках за звітний період місця розподілились в наступному порядку:

І – 4; ІІІ – 3; ІІІ – 6; ІV – 2; V – 5; VI – 1.

9. Таксонометричний метод

Розрахунок комплексної оцінки таксонометричним мето­дом здійснюється на підставі наступних математичних формул:

,

де – середнє арифметичне показників графи;

– середнє квадратичне відхилення показника.

Таксонометричний метод передбачає наступну послідовність.

1. В вихідній таблиці визначається середній процент вико­нання плану, використовуючи метод середньої арифметичної величини.


2. На основі вихідної таблиці визначається середнє квадра­тичне відхилення.




1

2 3 4 5 6
1 2,6244 0,7225 317,5524 10,7584 18,7489
2 17,8084 0,2025 0,0144 37,4544 10,4329
3 26,8324 0,0025 1,9044 0,0324 38,8129
4 19,1844 14,0625 16,6464 54,4644 27,7729
5 0,6724 1,3225 31,1364 86,8624 58,8289
6 8,5264 9,3025 47,3344 20,9764 0,7569
75,6484 25,615 414,5884 210,5484 155,3534
3,55 2,07 8,31 ,5,92 5,09

3. Визначаємо модифіковані показники .

1 2 3 4 5 6
1 - 0,4563 - 0,4106 - 2,1444 0,5541 0,8506
2 - 1,1887 - 0,2174 - 0,0144 - 1,0337 0,6345
3 1,4592 0,0242 0,1660 0,0304 1,2239
4 1,2338 1,8116 0,4909 1,2466 - 1,0353
5 - 0,2309 - 0,5556 0,6714 - 1,5743 - 1,5068
6 - 0,8225 - 1,4734 0,8279 0,7736 - 0,1709

Матриця координат

1 2 3 4 5 6
1 - 1,9155 - 1,401 - 2,6723 - 0,6925 - 0,3733
2 - 2,6479 - 2,029 - 0,8423 - 2,2803 - 0,5894
3 0 - 1,7874 - 0,6619 - 1,2162 0
4 - 0,2254 0 - 0,337 0 - 2,2592
5 - 1,6901 - 2,3672 - 0,1564 - 2,8209 - 2,7307
6 - 2,2817 - 3,285 0 - 0,473 - 1,3948

Висновки . За результатами розрахунків використовується Таксонометричний метод для комплексної оцінки діяльності підприємства. Місця розподілилися: І – 4; II –3; III – 1; IV – 5; V – 6; VІ – 2.


Матриця зважених величин

№ підр. Реалізація Прибуток Витрати Продуктивність праці

Ритм

реалізації

Сума балів Займане місце
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1 7,662 5,604 8,0169 2,0775 0,7466 24,107 4,9 III
2 10,5916 8,116 2,5269 6,8409 1,1788 29,2542 5,4 V
3 0 7,1496 1,9857 3,6486 0 12,7839 3,57 II
4 0,9016 0 1,011 0 4,5184 6,431 2,53 І
5 6,7604 9,4688 0,4692 8,4627 5,4614 30,6225 5,53 VI
6 9,1268 13,14 0 1,419 2,7896 26,4754 5,14 IV

Місця розподілись: І – 4; ІІ – 3; ІІІ – 1; IV – 6; V – 2;

10. Графічний метод економічного аналізу

В аналізі господарської діяльності для наочного відобра­ження фізичних змін, а також залежності між результатами і факторними показниками використовуються графіки. Вони відображають тенденції закономірності взаємозв'язків між досліджуваними показниками. Графічно взаємозв'язок відоб­ражається за допомогою точок, ліній, кругів, квадратів. Використовуються для аналізу схем керування виробництвом дослідження взаємозв'язку виробничих процесів, вивчення системи документообігу, визначення критичних навантажень на основні засоби тощо. Для цього в аналізі господарської діяльності застосовуються діаграми порівняння, графіки ди­намічних рядів (вирівняні дані), за допомогою динамічних рядів, графіки кореляційного поля, криві розподілу, статис­тичні картограми тощо. Різновидністю графічних прийомів є суттєві графіки, які дозволяють визначити послідовність і критичний шлях виконання визначених робіт.

11. Динамічні ряди

Динамічні ряди вивчають зміни процесів та явищ за ряд періодів. Вони дозволяють відобразити сукупність однорід­них показників у певні відрізки однорідних показників часу. Для їх побудови показники ряду порівнюють з рівнем, взятим за базовий. На практиці це виглядає як співвідношення кож­ної наступної величини до попередньої.

За часом відрізняють інтервальні і моментні динамічні ряди.

Інтервальні динамічні ряди характеризують явища та процеси за визначені відрізки часу.

Моментні динамічні ряди характеризують розміри про­цесів та явищ на визначену дату.

Метод логарифмів

Метод логарифмів використовується для виміру вплив факторів у мультиплікативних моделях. За допомогою цього методу результат сумісної дії факторів розподіляється про порційне частці ізольованого впливу кожного фактора н. рівень результативного показника.


ТЕМА 3. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Суть економічної інформації та її класифікація.

2. Принципи організації інформаційного забезпечення еконо­мічного аналізу.

3. Характеристика основних етапів економічного аналізу.

4. Основи організації комп'ютерної обробки економічної інформації.

1. Суть економічної інформації та її класифікація

Інформація — це упорядковані зведення, свідчення про процеси зміни, які проходять в зовнішньому середовищі, сукупність даних та зведень.

Економічна інформація — це сукупність зведень та даних, одержаних на базі попереднього аналізу, які відображають соціально-економічні явища. Використовується ця інфор­мація для керування та прогнозування соціально-еко­номічного розвитку. Економічна інформація відображає еко­номічні явища та процеси, які характеризують економічну сторону діяльності підприємства. Економічна інформація ха­рактеризує виробничо-господарські процеси та їх результати як і будь-яка інша інформація і перетворення. Вона займає проміжне місце між керованою та керуючою системами, де економічна інформація фіксується переробленою і викорис­товується з метою керування.

Вона складає основу економічного аналізу і організацію на єдиних принципах, має вигляд різних рішень, розпоряджень, які відображають прямі та зворотні зв'язки, що виникають в господарській діяльності підприємства.

Класифікація економічної інформації за певними ознаками:

– за об'єктами дослідження: на макрорівні (загальна) — характеризує стан економічного розвитку держави, регіону, району. В свою чергу поділяється за фазами та стадіями суспільного виробництва, циклами відтворення, елементами, ресурсами, чинниками; на мікрорівні — характеризує стан економічного розвитку галузі, об'єднання, конкретного підприємства. В свою чергу поділяється на інформацію у виробничій та невиробничій сферах;

– за функціями в процесі керування: прогнозна - проек­тування фінансово-господарської діяльності на далеке май­бутнє; планова - містить бізнес-план та іншу планову доку­ментацію розвитку об'єкта керування; конструкторська і тех­нологічна - характеризує економічні параметри організації і регулювання процесу виробництва, підготовки до вироб­ництва; нормативна - складається з нормативно-правової і нормативно-довідкової інформації; нормативно-правова (за­кони, постанови, положення, угоди, рішення правоохорон­них органів тощо) - регламентує фінансово-господарську діяльність підприємства; нормативно-довідкова - технічна і економічна інформація; технічна - характеризує мінімальні та максимальні відхилення за окремими деталями, нормами часу на виробництво однієї деталі або виробу, витратами ма­теріалів, енергоресурсів на одиницю готової продукції тощо; економічна - характеризує собівартість продукції, норми прибутку, розцінки, ціни, тарифи, ставку прибуткового по­датку з громадян тощо; облікова (інформаційна модель виробництва) - включає оперативну (формується при спосте­реженні за господарською діяльністю під час її здійснення або після завершення); бухгалтерську (документована та суцільна); статистичну (відображає кількісну сторону масо­вих явищ у зв'язку з їх якісними властивостями); аналітична - включає результати проведення процедур математичної і логічної обробки прогнозної, планової, облікової і норматив­ної інформації по заданих алгоритмах. Аналітична інфор­мація надається у вигляді аналітичних розрахунків, розміще­них у таблицях, графіках (стовпчикові, лінійні, сегментні, гістограми) і використовується для підготовки і обґрунтуван­ня управлінських рішень; контрольна - включає акти кон­трольно-ревізійних перевірок, висновки аудиторів, органів податкової адміністрації, рекламації, розпорядження і накази за наслідками виконання управлінських рішень, висновки (рішення) судових і арбітражних установ;

– залежно від мети і завдань: за стабільністю - постійна (стала), умовно-постійна, змінна, умовно-змінна; за елемен­тами структури - реквізит, показник, масив, потік; за наси­ченістю - достатня, перенасичена, недостатня; за формою подання - текстова, цифрова, алфавітна, алфавітно-цифро­ва, графічна, звукова, штрихова; за корисністю - корисна, некорисна; за участю у процесі обробки даних - оброблюва­на, необроблювана; за ступенем обробки - первинна, проміжна, результативна; за місцем утворення - внутрішня, зовнішня; за стадіями перетворення: вхідна, вихідна; за обся­гом відомостей для управління - тематична, комплексна; за способом подання - письмова, (документальна) на паперо­вому чи машинному носію, усна. За періодичністю надход­ження - періодична та епізодична (разова).

2. Принципи організації інформаційного забезпечення економічного аналізу

Інформаційне забезпечення підпорядковане математичній теорії інформації, яка досліджує способи визначення та оцінки кількості інформації, процедур збереження та переда­чі її по каналах зв'язку.

Раціональна організація інформаційного забезпечення спирається на наступні принципи:

– виявлення потреби в інформації і способів ц задоволення відповідно до поставлених цілей;

– об'єктивність відображення процесів виробництва, обігу, розподілу та споживання;

– об'єктивність використання природних, матеріальних, трудових, фінансових і земельних ресурсів;

– єдність і зіставленість інформації, яка надходить з різних джерел: облікова інформація (оперативний, статистичний, бухгалтерський, податковий облік), планова, нормативна інформація та ін.:

– відсутність дублювання у первинній інформації;

– швидкість передачі, обробки й отримання інформації;

– підвищення коефіцієнта використання інформації;

– забезпечення разового введення інформації і багато­разового її використання;

– забезпечення інтегрованої обробки облікових, плано­вих, нормативних даних за допомогою ПЕОМ з метою їх ви­користання в керуванні, контролі, плануванні та прогнозу­ванні;

– забезпечення використання комп'ютерної локальної мережі телекомунікаційних зв'язків з іншими підприємства­ми, банками; Іnternet-технологій;

Вимоги щодо організації інформаційного забезпечення аналізу господарської діяльності:

– раціональність інформації: інформація повинна бути корисна і різнобічна, з мінімальними витратами на її збір, збереження, пошук, використання та прийняття рішень;

– єдність інформації: усунення відокремленості та дублю­вання різних джерел інформації. Кожна господарська опера­ція повинна реєструватись тільки один раз;

– об'єктивність інформації: інформація повинна відпові­дати реальній дійсності, об'єктивно відображати господарські операції і процеси, що досліджуються;

– аналітичність інформації: система економічної інфор­мації, яка надходить з різних джерел, повинна відповідати потребам аналізу господарської діяльності для всебічного вивчення господарських операцій і процесів, виявлення впливу чинників на фінансово-господарську діяльність підп­риємства, визначення внутрішніх резервів покращення гос­подарювання.

3. Характеристика основних етапів економічного аналізу

Проведення аналітичної роботи залежить від її організації. Для проведення цієї роботи передбачені наступні етапи.

– організаційно-підготовчий: визначення організаційних форм дослідження практики роботи підприємства, об'єктів, суб'єктів розподілення функціональних обов'язків за аналізом між виконавцями та вибір напрямів використання результатів аналізу;

– планування аналітичної роботи: розробка програми, ка­лендарного плану аналізу, макетів аналітичних таблиць, виз­начення способів поновлення необхідної інформації;

– інформаційне та методичне забезпечення аналізу госпо­дарської діяльності: збір, накопичення, зберігання, передача, обробка інформації, реалізація способів поповнення недо­статньої інформації, формальний і логічний контроль інфор­мації, оцінка достовірності інформації, вибір методики і про­грамних продуктів обробки інформації;

– аналітична обробка інформації: формування форм вихідної інформації загального і чинникового аналізу;

– попередня оцінка результатів аналізу: характеристика виконання та динаміки базових показників, характеристика ступеня досягнення результатів фінансово-господарської діяльності;

– аналіз динамічних змін і відхилень від базових показників: визначення і групування взаємодіючих чинників, вивчення зв'язків і взаємозалежності між ними; усунення впливу ' чинників на результативний показник; оцінка збитку, вияв­лення невикористаних можливостей;

– оформлення результатів аналізу: підрахунок резервів, прогноз показників, контроль за реалізацією виявлених ре­зервів; висновок за результатами аналізу; прогноз подальшого розвитку показників, оформлення результатів аналізу, обґрунтування управлінських рішень, інформування посадо­вих осіб про результати аналізу і контроль за їх виконанням.

Основи організації комп'ютерної обробки економічної інформації

Ефективність аналітичної роботи підвищується за допо­могою економіко-математичних методів та використання ЕОМ. Методи економічного аналізу повинні відповідати сис­темності, комплексності, оперативності, точності та ди­намічності.

Ці вимоги можуть бути дотримані при автоматизації робочих місць фахівців. При цьому необхідно:

– своєчасно надавати інформацію та обчислювальні потреби;

– задовольняти мінімальний час на аналітичний попит;

– дати можливості представлення інформації в табличній і графічній формах;

– дати можливість внесення корегувань в методику ана­літичних розрахунків та в форми відображення кінцевого ре­зультату;

– дати можливість повтору процесу рішення задач з будь-якою заданою точністю.

В організаційну основу комп'ютерної обробки включа­ються дві стадії процесу:

1. Постановка задачі, що полягає в визначені її економіч­ної сутності, вхідної та вихідної інформації. Від якості постановки аналітичних задач залежать і результати аналізу, так як на її основі проводиться програмування.

2. Розробка програмного забезпечення їх машинного вирішення. Програмне забезпечення складається із загально­го і функціонального. Базовими програмними засобами (при створенні функціональної програми являються програмні за­соби для підготовки текстів, таблиць, документів для автома­тизації робіт по створенню базових даних).

Важливе місце займають інтегровані пакети програмного забезпечення, які включають текстовий процесор, конкретні командні файли програмного забезпечення по конкретному виду задачі. Рішення аналітичних локальних задач забезпе­чується локальним розподілом обробки даних, а також роз­поділом базових даних.

За функціональними даними файли діляться на динамічні .та статистичні. Динамічні відображають господарські засоби та їх джерела в режимі реального часу. І статистичні - довідкову, нормативну та планову інформацію. В рамках автоматизованого робочого місця створюються такі базові дані:

– фактографічні дані про господарську діяльність;

– бази знань (методи та методика проведення економічного аналізу);

– бази програмних засобів;

Характерною особливістю економічного аналізу при авто­матизації робочих місць є дотримання цілісності за умови де­централізованої обробки даних.

Використання комп'ютерної техніки при здійсненні еко­номічного аналізу спрямоване на мінімізацію трудомісткості аналітичного процесу; скорочення термінів обробки еко­номічної інформації; підвищення достовірності й якості інформації; підвищення гнучкості та еластичності процесу керування; підвищення ролі аналізу в обґрунтуванні ефективних управлінських рішень.


ТЕМА 4. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА

1. Мета та завдання аналізу організаційно-технічного рівня виробництва.

2. Організаційно-інформаційна модель аналізу організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції.

3. Аналіз науково-технічного рівня виробництва.

4. Аналіз рівня організації виробництва і праці.

5. Аналіз рівня керування.

1. Мета та завдання аналізу організаційно-технічного рівня виробництва

Економічний аналіз є необхідною умовою керування технічним розвитком підприємства та удосконалення струк­тури і якості продукції, що випускається.

Завдання аналізу організаційно-технічного рівня вироб­ництва.

1. Аналіз науково-технічного рівня виробництва.

2. Аналіз рівня організації виробництва і прані.

3. Аналіз рівня управління господарською діяльністю.

4. Аналіз обсягу, якості і структури продукції.

5. Оцінка впливу на обсяг, якість і структуру продукції па­раметрів, що характеризують зміну техніко-організаційного рівня виробництва.

6. Якісне обчислення резервів збільшення обсягу покра­щення якості і удосконалення структури продукції в резуль­таті підвищення організаційно-технологічного рівня вироб­ництва.

7. Кількісне обчислення впливу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на обсяг, якість і структуру випущеної продукції.


2. Організаційно-інформаційна модель аналізу організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції

Дана модель складається з п'яти взаємопов'язаних блоків.

І блок. Об'єкти і суб'єкти аналізу.

Об'єкти аналізу:

1. Організаційно-технічний рівень виробництва:

– рівень організації виробництва і праці;

– рівень керування;

– науково-технічний рівень виробництва.

2. Обсяг і структура випущеної продукції.

3. Якість випущеної продукції.

4. Обсяг і структура реалізованої продукції.

5. Фактори, що визначають організаційно-технічний рі­вень виробництва.

6. Фактори, що визначають обсяг, структуру та якість продукції.

7. Функції керування.

Суб'єкти аналізу:

1. Бухгалтерська, економічна, фінансова служби підприємства.

2. Технічна служба,

3. Керівництво підприємства.

II блок. Система показників аналізу організаційно-технологічного рівня виробництва, обсягу, структури та якості продукції.

Абсолютні натуральні показники; випуск окремих видів продукції; кількість устаткування.

Умовно-натуральні показники і туби, умовні котушки.

Абсолютні показники: обсяг виробництва продукції; обсяг ре­алізації продукції; вартість основних засобів у т. ч. устаткування.

Відносні показники: коефіцієнти, що характеризують ор­ганізаційно-технологічний рівень виробництва; темпи росту, приросту, індекси.

Питомі показники: фондовіддача; продуктивність праці; фондоозброєність.

Якісні показники: прогресивність устаткування; прогре­сивність технології; рівень організації праці; рівень ор­ганізації виробництва.

III блок. Джерела інформації та інформаційне забезпечення.

Джерела інформації: правове (фінансове і господарське) законодавство; нормативно-довідкова (норми технічного ос­нащення, нормативи технічних умов). Планові (бізнес-план) інвестиційні проекти.

Інформаційне забезпечення: облікова інформація (бухгал­терська, оперативна, статистична, позаоблікова інформація).

IV блок. Методи обробки економічної інформації

– економіко-логічні;

– економіко-математичні.

V блок . Методичні способи узагальнення і реалізації ре­зультатів аналізу:

– Систематизація даних.

– Групування даних.

– Визначення невикористаних можливостей і резервів.

– Вибір оптимального управлінського рішення.

– Контроль за виконанням прийнятого управлінського рішення.

3. Аналіз науково-технічного рівня виробництва

Організаційно-технічний рівень виробництва оцінюється на основі показників:

1. Науково-технічного рівня виробництва.

2. Рівня організації виробництва і праці.

3. Рівня управління.

Показники науково-технічного рівня виробництва:

1. Рівень науково-дослідних робіт:

Частка витрат на науково-дослідну роботу в загальному обсязі витрат.

Витрати на науково-дослідні роботи в розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції.

Частка прибутку на 1 грн. витрат на науково-дослідні роботи.

2. Показники прогресивності і якості продукції:

– частка продукції, що відповідає світовим стандартом;

– частка продукції підвищеної продукції;

– коефіцієнт сортності продукції.

3. Показники прогресивності застосованої технології:

рівень прогресивної технології == випуск продукції за прогресивною технологією / нормативна потреба з урахуван­ням застосованої техніки * 100.

4. Показники забезпеченості технікою:

рівень забезпеченості технікою = фактична наявність устаткування / нормативна потреба з урахуванням застосова­ної техніки * 100.

5. Показники прогресивності техніки:

рівень прогресивності техніки = кількість прогресивного устаткування/ загальну кількість устаткування * 100.

6. Показники впровадження нової техніки:

рівень впровадження нової техніки = кількість впровадже­ного устаткування / загальна кількість устаткування * 100.

7. Показники ступеня механізації, автоматизації і роботи­зації виробництва:

рівень механізації праці = чисельність працівників меха­нізованої праці / середньоспискова чисельність * 100;

рівень механізації праці = тривалість механізованих про­цесів, годин (тривалість всіх операцій, годин * 100.

Аналогічно визначається рівень автоматизації та роботизації.

8. Показники технічної і енергетичної озброєності праці:

фондоозброєність = середня вартість активної частини основних засобів / чисельність працівників виробництва (у найбільшу зміну);

енергоозброєність == вартість спожитої електричної (теп­лової) енергії для виробничих цілей / середньоспискова чи­сельність працівників виробництва.

9. Показники економічної ефективності заходів, спрямо­ваних на підвищення техніко-організаційного рівня:

– приріст чистого прибутку;

– приріст обсягу виробництва;

– приріст рентабельності;

– приріст фондовіддачі;

– підвищення продуктивності праці.

Показники рівня організації виробництва і праці:

1. Показники рівня концентрації, спеціалізації, кооперу­вання і розміщення виробництва:

питома вага профілюючої продукції в загальному обсязі виробництва = випуск профілюючої продукції, грн. / загаль­на вартість продукції, грн. * 100;

коефіцієнт серійності = обсяг виробництва, грн. / кіль­кість назв виробів;

коефіцієнт спеціалізації цехів, дільниць = трудоємкість обробки деталей, які мають найбільшу питому вагу в за­гальному випуску продукції, люд./год. / загальна трудоєм­кість обробки всіх деталей, люд./год. * 100;

коефіцієнт кооперування = собівартість комплектуючих і покупних виробів, напівфабрикатів, що надходять від поста­чальників / собівартість випущеної продукції * 100.

2. Показники ритмічності, пропорційності, безперервнос­ті, послідовності виробництва.

Коефіцієнт ритмічності = Фп / П.

3. Показники організації праці:

– структура чисельності працівників;

– питома вага працівників основного виробництва;

– рівень кваліфікації робітників;

– плинність кадрів;

– коефіцієнт обороту робочої сили з приймання і вибуття.

Показник рівня управління.

1. Показники виробничої структури:

– питома вага працівників, зайнятих в основному і до­поміжному виробництвах;

– в обслуговуючих підрозділах, в адміністративно-управ­лінських відділах.

2. Показники структури органів управління:

– питома вага працівників управління в загальній чисель­ності працівників;

– середня чисельність працівників управління в цехах і дільницях;

– ступінь централізації управлінських функцій.

3. Показники технічного забезпечення автоматичних систем управління (АСУ).

4. Показники постановки нормування, планування, обліку і контролю на підприємстві (експертна оцінка).

5. Показники, що характеризують зовнішньоекономічні умови діяльності і зв'язки підприємства:

– питома вага імпорту сировини, устаткування, матеріалів.

6. Показники, що характеризують соціальні умови трудового колективу:

– питома вага і структура невиробничих основних засобів;

– забезпеченість працівників дитячими садками, місцями в будинках відпочинку і санаторіях, ліжками в лікарнях.

Мета аналізу ефективності впровадження науково-технічних засобів - виявлення можливості ефективного ви­користання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, а також визначення впливу заходів по технічному і ор­ганізаційному розвитку на кінцеві результати виробництва:

– обсяг і якість продукції;

– собівартість;

– прибутковість продукції;

– рентабельність господарської діяльності. Економічну ефективність заходів по технічному і ор­ганізаційному розвитку пропонується відображати по таких показниках:

– приріст продуктивності праці, відносне відхилення чи­сельності працюючих та фонду оплати праці;

– приріст матеріаловіддачі, відносне відхилення у витратах матеріальних ресурсів;

– приріст фондовіддачі основних виробничих засобів, відносне відхилення основних виробничих засобів;

– приріст обсягу реалізації за рахунок інтенсифікації ви­робництва;

– приріст прибутку та скорочення собівартості продукції;

– підвищення фінансового стану підприємства тощо.

4. Аналіз рівня організації виробництва і праці

Група Вид

Показники рівня

концентрації, спеціалізації, кооперування і розміщення виробництва

Питома вага профілюючої

продукції в загальному =

обсязі виробництва

Коефіцієнт серійності =


Коефіцієнт

спеціалізації =

цехів, дільниць


Коефіцієнт

кооперування =

Показники ритмічності,

пропорційності, безперервності, послідовності виробництва

Коефіцієнт ритмічності =

q – обсяг випущеної продукції;

і – порядковий номер періоду

Показники організації праці

структура чисельності працівників; питома вага працівників основного виробництва; рівень класифікації робітників; плинність кадрів; коефіцієнти обороту робочої сили з приймання і вибуття

5. Аналіз рівня керування

Показники рівня керування.

1. Показники виробничої структури: питома вага праців­ників, зайнятих в основному і допоміжному виробництвах, в обслуговуючих підрозділах, в адміністративно-управлінських відділах.

2. Показники структури органів управління: питома вага працівників управління в загальній чисельності працівників; середня чисельність в цехах і дільницях; ступінь централізації управлінських функцій.

3. Показники технічного забезпечення систем управління.

4. Показники використання економічних, організаційно-адміністративних, соціально-психологічних методів керуван­ня (експертна оцінка).

5. Показники постановки нормування, планування, обліку і контролю на підприємстві (експертна оцінка.)

6. Показники, що характеризують зовнішньоекономічні умови діяльності і зв'язки підприємства: питома вага імпорту сировини, устаткування, матеріалів.

7. Показники, що характеризують соціальні умови трудово­го колективу: питома вага і структура невиробничих основних засобів; забезпеченість працівників дитячими садками, місця­ми в будинках відпочинку і санаторіях, ліжками в лікарнях.


ТЕМА 5. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

1. Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції.

2. Оцінка виконання плану із собівартості продукції.

3. Аналіз витрат за елементами і статтями витрат.

4. Аналіз матеріальних витрат.

5. Аналіз витрат на оплату праці.

6. Аналіз загальновиробничих витрат.

7. Аналіз собівартості окремих видів продукції.

1. Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції

Собівартість продукції - це якісний показник роботи підприємства, ефективність роботи підприємств оцінюється за прибутком. Зниження собівартості впливає на конкуренто­спроможність продукції, фінансовий стан підприємства, а та­кож надходжень до бюджету країни.

Розрізняють виробничу собівартість продукції та собівар­тість усього товарного випуску та окремих видів продукції.

За впливом на собівартість обсягу виробництва розрізня­ють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.

Під час аналізу використовують такі показники:

– валові витрати;

– виробнича собівартість товарної продукції;

– витрати на І грн. товарної продукції;

– собівартість окремих видів продукції;

Завдання аналізу собівартості продукції:

1. Оцінювання виконання плану за собівартістю в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції.

2. Вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції.

3. Виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

2. Оцінка виконання плану із собівартості продукції

Собівартість розрізняють за ознакою: план із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього.

Для вивчення собівартості продукції у динаміці придатні­шим є показник витрат на 1 грн. товарної продукції (3), який обчислюється так:

З=С/Т,

де С - виробнича собівартість товарної продукції; Т - вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції та від.

– структури та асортименту вироблюваної продукції;

– рівня цін на продукцію даного підприємства. Вплив цих факторів визначають методом ланцюгових підстановок.

3. Аналіз витрат за елементами і статтями витрат

Для вивчення змін у структурі витрат на виробництво використовують аналіз собівартості за елементами витрат - однорідними за складом витратами підприємства:

– матеріальні витрати;

– оплата праці;

– відрахування на соціальні потреби;

– амортизаційні відрахування;

– інші грошові витрати.

Класифікація показників собівартості

За ознакою класифікації:

– місце виникнення витрат;

– тривалість періоду;

– метод розрахунку;

– об'єкти розрахунку.

Показники:

– цехова собівартість, виробнича собівартість;

– середньомісячна, квартальна, середньорічна собівартості;

– планова, нормативна, фактична собівартості;

– собівартість одиниці продукції, собівартість порівняної, не порівняної, усієї товарної продукції (витрати на 1 грн. товарної продукції).

Аналіз собівартості проводиться в такій послідовності:

1. оцінка ступеню виконання плану собівартості;

2. оцінка динаміки собівартості продукції в цілому і за видами продукції;

3. розрахунок загального індексу динаміки собівартості. При цьому розраховують індекс собівартості.

де q i – кількість виробів і-го виду, одиниць, кг, л;

рі , – собівартість одиниці виробу і-го виду, грн.;

4. визначення абсолютної економії за загальним обсягом продукції внаслідок зміни собівартості одиниці продукції;

5. оцінка структури собівартості продукції та її динаміки;

6. оцінка динаміки собівартості за результатами аналізу і визначення шляхів і резервів її зниження;

7. прийняття управлінських рішень по зниженню собівартості і забезпечення контролю за їх виконанням.


Аналіз за елементами витрат дає змогу вивчити зміни у структурі собівартості та охарактеризувати галузеві особли­вості,

Далі аналізують витрати по статтях витрат. Аналіз почина­ють з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції, вивчають відхилення по окремих видах витрат. При цьому слід врахувати, що деякі відхилення по статтях собівар­тості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на зарплату, але підвищити витрати на утри­мання та експлуатацію устаткування. Отже, негативні відхи­лення за одними статтями не можна розглядати завжди ізоль­овано від позитивних відхилень за іншими статтями.

4. Аналіз матеріальних витрат

Аналізуючи матеріальні витрати, необхідно врахувати до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. В обробних галузях виробництва питома вага цих витрат велика (особливо в легкій і харчовій промисловості).

Необхідно встановити технологічні процеси, які застосову­ються, їх досконалість та сучасність, тобто безвідходність. Особливу увагу необхідно приділяти витратам палива, елект­роенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і високою вартістю.

В аналізі порівнюють фактичний їх обсяг з плановим чи базовим і вплив факторів на виявлені відхилення.

Фактори:

зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції - фактор «норм»;

зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріа­лів - фактор «цін».

Фактор «цін» складається із трьох підфакторів:

а) зміна купівельних цін із урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортні витрати, до яких належать і вантажно - розвантажувальні;

в) заготівельні витрати.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

– пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку і заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

– зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

5. Аналіз витрат на оплату праці

Оплату праці аналізують за двома напрямками:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на вироб­ництво на підставі статистичної форми (1 - МВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Аналіз напряму 1 розпочинають з визначення абсолютно­го відхилення від планового фонду або фактичного відхилен­ня за базовий період. Після цього досліджують причини впли­ву двох факторів: зміни середньооблікової чисельності і зміни середньої зарплати.

Для розрахунку впливу першого фактора використовують спосіб абсолютних різниць: відхилення від плану за кількістю чоловік х на планову середню зарплату, для другого фактора: відхилення від плану з середньої зарплати х на фактичну чисельність працівників.

Середня зарплата залежить від кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньої денної оплати.

Методом абсолютних різниць показників визначають вп­лив цих факторів на середню зарплату.

При аналізі складу фонду зарплати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці, а також виявити непродуктивні виплати. До них відносять:

– доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

– доплати за роботу в понаднормований час;

– оплату цілодобових простоїв і годин внутрішньо змінних простоїв;

– зарплату у складі браку продукції.

На сучасному етапі підвищення рівня зарплата залежить не тільки від продуктивності праці, а і від фінансового стану підприємства.

6. Аналіз загальновиробничих витрат

При аналізі загальновиробничих витрат визначають абсо­лютне та відносне відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте їх аналіз у динаміці не­обхідно проводити лише з використанням відносних показ­ників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції. Так як ці ви­трати мають сталий характер, то обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнанім (крім їх амортизації), які за своєю сутністю змінні.

За цими витратами розраховують також відносне відхи­лення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на процент виконання плану випуску товар­ної продукції, виявивши причини відхилень фактичних вит­рат від планових.

Причини відхилень за окремими статтями витраті

амортизація устаткування - зміна вартості устаткування, в т.ч. внаслідок переоцінки, дострокового надходження й ви­буття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонти - зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо;

необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

7. Аналіз собівартості окремих видів продукції

Показником загальної собівартості продукції є собівар­тість її окремих видів. Для їх аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції (див. схему).

Об'єктом калькуляції може бути продукція чи роботи (послуги). Головним об'єктом калькуляції є готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Трудомісткість процесу калькуляції собівартості підприємства, дуже велика. Тому обмежуються калькуляцією собівартості найважливіших видів продукції.

При аналізі встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини відхилень.

Аналіз собівартості окремих видів продукції закінчується пошуком резервів ї зниження.



Схема формування та аналізу собівартості за статтями калькуляції

Поточні резерви собівартості включають усі види непро­дуктивних витрат, а також виявлені під час аналізу перевитра­ти ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції передбачають проведення значних організаційних, техно­логічних, конструкторських та інших видів робіт, що потре­бує певних додаткових інвестицій.

Оскільки зростання обсягу виробництва сприяє зниженню собівартості продукції, то необхідно ефективно використову­вати потужність підприємства та вивчати попит на продукцію.

Собівартість одиниці продукції розраховують так:

С=П/qi +V

де П - умовно-постійні витрати;

qi - обсяг виробництва;

V - змінні витрати.

Методом ланцюгових підстановок визначають вплив фак­торів на собівартість продукції.

Здешевити продукцію можна за рахунок виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбіну­вання виробництва). Цей шлях ефективний у харчовій галузі, підприємствах будівельних матеріалів тощо.

У галузях оборотної промисловості: кооперування та спеціалізація виробництва підприємства - зменшення собівартості продукції.

Впровадження досягнень науково-технічного процесу - резерв зниження собівартості продукції.

ТЕМА . АНАЛІЗ ТРУДОВИХ РЕСУРСАМИ

1. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

2. Аналіз використання фонду робочого часу.

3. Аналіз продуктивності праці.

4. Аналіз трудомісткості продукції.

5. Аналіз фонду заробітної плати.

1. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами

Аналіз забезпеченості робочою силою та її використання проводиться способом порівняння фактичної чисельності Працівників за категоріями із плановими показниками та мину­лим періодом, а також у зв'язку з обсягом виробництва про­дукції, продуктивності праці та використання робочого часу.

Показниками трудових ресурсів є чисельність персоналу різних категорій і професій, кваліфікація та освітній рівень, витрати робочого часу в людино-днях та людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

Зміни особового складу працівників підприємства відобра­жаються в первинних документах, наказах та розпорядженнях про приймання, проведення, звільнення, надання відпусток.

Особовий склад визначають за планово-нормативними розрахунками самого підприємства, фактичну чисельність беруть за даними облікового складу, які наявні в службі (відділі) кадрів.

Працівники за характером участі у виробничому процесі розподіляється на працівників основної діяльності, які зай­няті виготовленням продукції і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах. Працівни­ки основної діяльності - це робітники, учні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал та персонал охорони.

Аналіз чисельності, складу і кваліфікації працівників про­водять в такій послідовності

1. Перевірка забезпеченості підприємства кадрами за кіль­кістю, складом, структурою працівників.

2. Аналіз динаміки чисельності працівників за кількістю, складом і структурою.

3. Аналіз кваліфікаційного складу працівників за показни­ками освіти, стажу роботи, тарифних розрядів. На цьому етапі розраховується середній тарифний розряд:

де - середній тариф;

Ті - і-й тарифний розряд;

чі - чисельність працівників, що мають і-й розряд;

п - кількість розрядів.

Для працівників керівного складу персоналу і спеціалістів перевіряють, встановлюють відповідність фактичного рівня і освіти і ділових якостей кожного працівника його посаді.

Кваліфікаційний рівень працівників залежить від їхнього віку, стажу роботи і освіти, тому вивчають зміни цих показників.

Для вивчення руху робочої сили розраховуються показники

1. Коефіцієнт обороту робочої сили за наймом, К1:

К1 = кількість прийнятих за період / середньоспискова чисельність.

2. Коефіцієнт обороту робочої сили за вибуттям, К2:

К2 = кількість, що вибула за період / середньоспискова чисельність.

3. Коефіцієнт загального обороту робочої сили, КЗ:

КЗ = кількість прийнятих + кількість вибувших / серед­ньоспискова чисельність.

4. Коефіцієнт плинності кадрів, К4:

К4 = кількість звільнених за власним бажанням і за порушення дисципліни / середньоспискова чисельність.

5. Коефіцієнт стабільності персоналу, К5:

К5 = кількість робітників, які працюють на підприємстві більше одного року / середньоспискова чисельність.

Вивчають причини звільнення працівників, вплив трудових ресурсів на обсяг випуску продукції.

2. Аналіз використання фонду робочого часу

Для аналізу використання фонду робочого часу є статис­тична форма ЗПВ «Звіт про використання робочого часу» (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік), дані табельного обліку, пла­новий баланс робочого часу, дані оперативного та вибірково­го обліку (фотографії, хронометраж, моментні спостереження в цехах і на дільницях, тощо).

Аналіз використання робочого часу проводять у двох на­прямах:

– виявлення втрат робочого часу;

– виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Використання робочого часу для всіх категорій робітників характеризується двома показниками.

Повноту використання трудових ресурсів оцінюють за по­казниками:

– кількість відпрацьованих днів у звітному періоді;

– кількість годин відпрацьованих одним працівником за звітний період;

– ступінь використання фонду робочого часу: по кожному підрозділу; в цілому по підприємству; по кожній категорії працівників.

Фонд робочого часу дорівнює чисельності працівни­ків

– на дні відпрацьовані одним працівником

– на кількість часу відпрацьованого в день.

На основі балансу робочого часу обчислюються

– максимально можливий фонд робочого часу;

– реальний фонд робочого часу;

– плановий фонд робочого часу;

– ступінь використання робочого часу.

Максимально можливий фонд робочого часу - це най­більша кількість робочого часу в людино-днях (або людино-годинах), яку мали працівники в аналітичному періоді від­повідно до трудового законодавства.

Максимально можливий фонд робочого часу = календар­ний фонд робочого часу (людино-годин) - кількість чергових відпусток (людино-годин) - кількість святкових і вихідних (людино - годин).

Плановий фонд робочого часу (людино-днів) - це най­більший фонд робочого часу, який може і повинен бути вико­ристаний:

ПФРЧ=ММФ - Дн *о

де ПФРЧ – плановий фонд робочого часу;

ММФ – максимально можливий фонд робочого часу;

Дн – очікувана кількість днів невиходу одного працівника з поважних причин у плановому періоді;

о – планова середньоспискова чисельність працівників. Реальний фонд робочого часу (людино-днів) — це най­більша кількість робочого часу, яку має явочна чисельність працівників у даному періоді відповідно до трудового законодавства.

Реальний фонд робочого часу (людино-днів) = явочна чисельність • максимально можливий фонд робочого часу.

Ступінь використання робочого часу = фактичний фонд робочого часу (людино-годин) / максимально можливий фонд робочого часу.

2. Аналіз продуктивності праці

Для аналізу рівня продуктивності праці використовують такі показники

– узагальнюючі показники (середньорічна, середньоден­на, середньогодина виробка на одного працівника);

– часткові показники (витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду; випуск продукції в натуральному виразі за одиницю часу на одну людину);

– допоміжні показники (витрати часу на виконання одиниці конкретного виду робіт і обсяг виконаних робіт за одиницю часу).

При аналізі зіставляють фактичні показники з плановими і минулим періодом. Визначають вплив факторів на продук­тивність праці (частку робочих в загальній чисельності працівників; кількість відпрацьованих днів одним працівни­ком за рік, квартал і так далі; технічний рівень виробництва; непродуктивні витрати робочого часу; організація вироб­ництва; зміни структури виробництва; зміни рівня кооперації та спеціалізації виробництва; режим роботи підприємства).

3. Аналіз трудомісткості продукції

Трудомісткість - це витрати часу на виготовлення одини­ці продукції або всього обсягу виробництва.

Трудомісткість одиниці продукції = фонд робочого часу на виготовлення конкретного виду продукції / на кількість ви­робів цього виду в натуральному виразі

При аналізі трудомісткості визначають динаміку, процент виконання плану; причини зміни трудомісткості і вплив трудомісткості на рівень продуктивності праці. Вплив на трудомісткість факторів.

4. Аналіз фонду заробітної плати

Загальний аналіз фонду заробітної плати - це оцінка ви­конання плану, динаміки, розрахунок економії або перевит­рат основного і додаткового фонду заробітної плати в цілому по підприємству і за категоріями працюючих.

Загальний заробіток

– основна заробітна плата;

– додаткова заробітна плата: премії; винагороди; заохочу­вальні та компенсаційні виплати.

Фактори, що впливають на зміну фонду заробітної платні

1 група - відхилення фонду заробітної плати, що не зале­жать від обсягів реалізації і форм оплати праці. Відхилення в оплаті по тарифних ставках, доплати за понадурочні, оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв, відхилення в оп­латі відпускних.

2 група - відхилення, що залежать від обсягів реалізації і форм оплати праці працівників. Відхилення від прогнозова­них сум премій, зміни середньогодинної заробітної плати працюючих.

3 група - відхилення по фонду зарплати решти категорій працівників. Відхилення вкладів чи ставок, відхилення у відп­рацьованому часі.

4 група - невідповідність установленого нормативу плано­вому фонду і питомій вазі залежних від обсягу реалізації форм оплати праці. Зміна темпів зростання продуктивності праці, зміна суми додатково виділеного фонду заробітної плати.

При проведенні аналізу фонду заробітної плати вивчають закономірності зміни обсягу товарообороту і витрачених коштів на оплату праці, а також порівнюють і оцінюють тем­пи росту (зниження) продуктивності праці і середньої про­дуктивності праці, середньої заробітної плати одного працівника.

Показники, що характеризують ефективність використан­ня коштів на оплату праці

– темпи зростання продуктивності праці на кожний про­цент зміни середньої заробітної плати;


– товарооборот в розрахунку на 1 грн. витрачених коштів на оплату праці;

– прибуток в розрахунку на 1 грн. витрачених коштів на оплату праці.

Для оцінки впливу основних факторів на зміну фонду заробітної плати використовують наступні моделі:

де ФЗП - фонд заробітної плати;

- середньоспискова чисельність працюючих;

- середня заробітна плата одного працюючого за аналі­тичний період,

де Р - обсяг реалізації;

ПП - продуктивність праці одного працюючого.

Розрахунок впливу факторів здійснюють за допомогою методів факторного аналізу.

Фактори, що впливають на підвищення ефективності використання коштів на оплату праці

перехід на оренду;

встановлення оптимальної чисельності персоналу;

раціональне використання робочого часу;

розширення зон обслуговування працюючих;

сумісництво професій, посад, функцій;

впровадження оптимальних систем господарювання.


ТЕМА 6. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1. Значення і завдання аналізу використання основних засобів.

2. Аналіз складу динаміки і якісного складу основних засобів.

3. Аналіз економічна ефективності використання основних засобів.

4. Аналіз використання виробничої потужності підприємст­ва та обладнання.

1. Значення і завдання аналізу використання основних засобів

Завдання аналізу основних засобів

1) виявити забезпеченість підприємства основними засо­бами у відповідності до виробничої програми;

2) вивчити якісний стан основних засобів і їх відповідність досягненням науки та техніки ;

3) вивчити ступінь використання основних засобів за сис­темою узагальнюючих і часткових показників;

4) вивчити вплив основних факторів на основні засоби та основних засобів на обсяг виробництва;

5) встановити ступінь використання виробничої потуж­ності підприємства та обладнання;

У процесі аналізу основні засоби поділяють на

– промислово-виробничі основні засоби;

– виробничі засоби інших галузей;

– основні засоби невиробничого призначення.

2. Аналіз складу динаміки і якісного складу основних засобів

При вивченні показників складу і динаміки вивчають їх зміни за досліджуваний період, темпи росту основних засобів звітного періоду до попереднього. Виробнича потужність підприємства визначається наявністю основних засобів. Склад основних засобів характеризує зростання потужності підприємства. Наявність і рух основних фондів невиробничо­го призначення характеризує соціальні умови колективу. Аналіз складу та структури промислових виробничих засобів проводять за типовою класифікацією засобів. При цьому виз­начається питома вага кожного виду основних засобів в за­гальній сумі основних засобів.

На розмір основних засобів впливають такі фактори

1) характер і особливість підприємства;

2) тип організації виробництва;

3) використані методи організації виробництва;

4) рівень спеціалізації та кооперування виробництва;

5) технологія виробництва.

Рух основних засобів характеризується коефіцієнтами якості.

Етапи аналізу наявності і руху основних засобів

І етап . Визначення первісної вартості основних засобів на початок і кінець аналітичного періоду в цілому і за структу­рою основних засобів.

II етап. Обчислення показників, що характеризують абсо­лютну і відносну зміну вартості і питомої ваги кожного виду основних засобів за період.

III етап . Складання балансу руху основних засобів в ці­лому і за їх видами:

де , - відповідно залишки основних засобів на початок і кінець періоду;

Н - надходження основних засобів;

В - вибуття основних засобів.

IV етап. Визначення причин зміни наявності основних засобів.

Система показників аналізу якісного стану

основних засобів підприємства

Показник Алгоритм обчислення
1. Коефіцієнт здатності
2. Коефіцієнт зносу
3. Коефіцієнт оновлення

4. Коефіцієнт у

вибуття

5. Коефіцієнт

приросту

6. Фондоза-безпеченість

,

– середня вартість основних засобів за період;

– середньоспискова чисельність

7. Фондооз­

броєність

,

– середня вартість активної частини основних засобів;

– середньоспискова чисельністьвиробничихпрацівників

8. Коефіцієнт механізації

– середньоспискова чисельність робітників, праця яких механізована

9. Коефіцієнт механізації робіт

– витрати часу на виконання робіт за допомогою механізмів, год.;

t – загальні витрати часу, год.

10. Рівень

активної частини ос­новних виробничих засобів

11. Рівень основних виробничих. засобів

– середня вартість основних виробничих засобів за період

Послідовність аналізу забезпеченості основними засобами підприємства

1) оновлення основних засобів = вартість введених в експ­луатацію основних засобів за звітний період / вартість основ­них засобів на кінець періоду;

2) коефіцієнт вибуття основних засобів = вартість вибулих основних засобів за звітний період / вартість основних засобів на початок звітного періоду;

3) коефіцієнт приросту основних засобів = (надходження — вибуття основних засобів за звітний період) / вартість основних засобів на початок періоду;

4) коефіцієнт відтворення = сума капітальних вкладень / вартість введених в експлуатацію основних засобів.

Якісний стан основних засобів визначає

– структуру основних засобів;

– відповідність основних засобів основним вимогам нау­ково-технічного розвитку галузі;

– рівень забезпеченості підприємства необхідним устатку­ванням;

– термін експлуатації основних засобів;

– ступінь зносу основних засобів.

Вимоги до якісного стану основних засобів

– зростання частки активної частини у вартості вироб­ничих основних засобів;

– забезпеченість основними засобами згідно з норматив­ними потребами підприємства;

– відповідність основних засобів вимогам використання

– сучасних технологій;

– прискорене оновлення основних засобів;

– зростання фондозабезпеченості, фондоозброєності, механізації та автоматизації праці підприємства;

– підвищення продуктивності праці внаслідок поліпшен­ня якісного стану основних засобів.

Етапи аналізу якісного стану основних засобів

І етап. Визначається аналітичний період.

II етап . Визначається первісна та залишкова вартість основних засобів у цілому по підприємству та по його функціо­нальних підрозділах.

III етап . Обчислюються показники якості основних засо­бів на початок і кінець аналітичного періоду (або на кінець кожного року, що входить до аналітичного періоду).

IV етап . Обчислюється абсолютна і відносна зміни показ­ників якості основних засобів.

V етап. Подаються висновки щодо якісного стану основ­них засобів та його динаміки і визначаються напрямки його поліпшення.

Узагальнюючі показники технічного стану основних засобів

– коефіцієнт зносу = сума зносу / вартість основних засобів по первісній вартості (на початок або кінець звітного періоду);

– коефіцієнт здатності = залишкова вартість основних за­собів / первісна вартість основних засобів.

На технічний стан основних засобів впливає організація та проведення усіх видів ремонту основних засобів. При аналізі дають оцінку виконання планів поточного ремонту, капіталь­ного, планово-попереджувального.

Забезпеченість основними засобами характеризується такими показниками як фондоозброєність

– загальна фондоозброєність = середньорічна вартість промислово-виробничих засобів / на середньооблікову чисельність робітників в найбільшу зміну;

– рівень технічної фондоозброєності визначається двома способами:

1) вартість виробничого обладнання / середньооблікову чисельність працівників;

2) вартість активної частини основних засобів на кінець періоду / середньооблікову чисельність робітників у найбіль­шу зміну.

При аналізі основних засобів визначають раціональність використання основних засобів по видах і технічному приз­наченню. Це дає можливість визначити політику інвестуван­ня та потреби в основних засобах.

3. Аналіз економічної ефективності використання основних засобів

Економічна ефективність основних засобів характери­зується відношенням економічного ефекту, одержаного за той чи інший період, до витрат необхідних, для придбання основ­них засобів. Для повної характеристики ефективності викорис­тання основних засобів використовують системи показників, які умовно поділяються на дві групи - узагальнюючі та часткові.

1. Узагальнюючі показники:

– фондовіддача = товарна продукція / середню вартість основних засобів;

– фондомісткість = середня вартість основних засобів / товарну продукцію;

– рентабельність основних засобів = (чистий прибуток / середню вартість основних засобів) * 100%:

– рівень капіталовкладень на одиницю введеної виробни­чої потужності = сума капіталовкладень / вартість введених в експлуатацію основних засобів.

2. Часткові показники:

– середній обсяг виробництва продукції на 1м2 виробни­чої площі == обсяг виробництва / площу;

– середній обсяг продукції на одиницю обладнання = се­редній обсяг виробництва / кількість обладнання.

Етапи аналізу ефективності використання основних засо­бів підприємства

І етап . Визначення аналітичного періоду.

II етап . Обчислення показників ефективності використан­ня основних засобів у цілому по підприємству і по його функціональних підрозділах.

III етап . Обчислення абсолютної і відносної змін показни­ків ефективності використання основних засобів.

IV етап. Визначення впливу зміни показників ефективнос­ті використання основних засобів на обсяг реалізації та чистого прибутку підприємства.

V етап . Кількість обчислення резервів збільшення обсягу реалізації та рентабельності підприємства за рахунок підви­щення ефективності використання основних засобів.

При факторному аналізі ефективності використання основних засобів застосовують метод ланцюгових підстановок. Для повного аналізу ефективності використання основних засобів визначають коефіцієнт обертання основних засобів = сума амортизаційних відрахувань за звітний період / середню вартість основних виробничих засобів. Цей показник харак­теризує швидкість, з якою вартість основних засобів відшко­довується в процесі реалізації продукції.

4. Аналіз використання виробничої потужності підприємства та обладнання

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції конкретної номенклатури за одиницю часу при достатньому рівні техніки, технології та організації ви­робництва.

Ефективність використання підприємства характеризується коефіцієнтом ефективності використання виробничої потуж­ності = виробнича потужність за звітній період / на розрахун­кову потужність. При аналізі виявляють відповідність виробни­чої потужності по кожному цеху як основного виробництва так і допоміжного з трудомісткістю виробничої програми по кож­ному цеху. Аналіз використання обладнання починають з виз­начення ступеню залучення обладнання виробництва:

1) наявне обладнання;

2) установлене обладнання;

3) діюче обладнання;

4) обладнання, яке знаходиться в ремонті;

5) резервне обладнання;

6) обладнання, яке знаходиться на .підприємстві але не

встановлено.

При аналізі цих видів використовують показники двох групі 1. Показники використання обладнання за визначений період:

– коефіцієнти змінності = кількість працюючих одиниць обладнання по змінах / на загальна кількість встановленого обладнання;

– коефіцієнт екстенсивності планового фонду часу = фак­тично відпрацьований час / на плановий фонд часу;

– коефіцієнт режимного фонду часу = фактичний фонд відпрацьованого часу / на режимний;

– коефіцієнт календарного фонду = фактичний фонд відпрацьованого часу / на календарний фонд.


Показники використання машин та устаткування

Показник

Алгоритм обчислення

Коефіцієнт використання

устаткування за часом

Коефіцієнт використання

устаткування за потужністю

Інтегральний

коефіцієнт використання устаткування

2. Ступінь інтенсивності використання обладнання:

– коефіцієнт інтенсивності навантаження обладнання = (фактично відпущена продукція за одиницю часу / на макси­мально можливий випуск продукції за одиницю часу) / на одиницю обладнання;

– коефіцієнт інтегрального навантаження обладнання = корінь квадратний із (коефіцієнт інтенсивності навантажен­ня обладнання * на коефіцієнт екстенсивності навантаження обладнання).

Цей показник характеризує ступінь використання облад­нання за визначений період та його ефективність. Аналіз використання обладнання дає можливість вияснити перспек­тивну потужність та можливість випуску продукції без додаткових капіталовкладень.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:33:07 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:57:00 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Курс лекций по Экономическому анализу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151446)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru