Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Народний рух в Україні кінець XVI ст - початок XVII ст

Название: Народний рух в Україні кінець XVI ст - початок XVII ст
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 03:53:04 21 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 33 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Національний Технічний Універсітет України

“Київський Політехнічний Інститут”

Факультет Інформатики та Обчислювальної Техніки

Історія України

ТЕМА: Народні рухи в Україні (кінець XVII ст. – перша половина XVII ст.)

ВИКОНАВ:

ПЕРЕВІРИВ:

КИЇВ–2001
Посилення феодального гноблення.

Козаць ко-селянські повстання.

Наприкінці XVIст. боротьба українського козатства й селянства проти кріпосницького, національного і релегійного гніту посилилась. Поглибилися суперечності між козаками й шляхтою, оськільки наступ магнатів і панства на Південно-Східне Придніпров’я Брацлавщину ставив під загрозу саме існування козацтва. Не стояли осторонь антифеодальних виступів і міщани. Свідченням цього є повстання в Білій Церкві 1589 р., від жителів якої князь В.‑К. Острозький зажадав повинностей і покори, незважачи на Магдебурське право, дароване їм королем. Повстання було придушене об’єднаними силами шляхти всього Кихвського воєводства.

Особливого розмаху набула антифеодальна і антирелегійна боротьба з наступом католицизму на Україну і підготовкою до Брестської унії на початку 90-х років XVI ст. Перше велике антифеодальне повстання розпочалося 1591 р. і тривало до1593 р. У повстанні взяли участь і міщани. Очолив його К. Косинський (?–1593) – шляхтич родом із Підляшшя. В 1586 р. він втупив до козацького війська де з часом обіймав важливі військові посади. У 1591 р. Косинський став запорозьким гетьманом.

Наприкінці 1591 р. запорожці під проводом Косинського разом із реєстровими козаками прийшли під Білу Церкву – резиденцію і замок Я. Острозького, який незадовго до цього відібрав у Косинського землі, отримані ним за службу короні. Так розпочалося народне повстання, що охпило Волинь, Брацславщину і Київщину. Косинський захопив Білу Церкву, Переяслав, Трипілля. Протягом 1592 р. повсталі нападали на панськи маєтки. До повсталих приєднувалися міщани, дрібна православна шляхта.

На початку 1593 р. кілька тисяч повсталих вирушили на Волинь, де біля містечка П’ятка (нині село Чуднівського району) 23 січня вони зустрілися добре озброєним загоном В.‑К. Острозького. Повстанці на лютому морозі майже тиждень відбивали атаки ворогів, однак зазнали поразки. Реєстрових козаків, які взяли участь у повстанні, змусили присягнути на вірність королю, поставили вимогу не йти походами “на волость” і скинути Косинського з гетьманства.

Почалося переслідування повсталих. На Запоріжжя відступив із своїм загоном і сам Косинський. Він звернувся по допомогу до уряду Росії. Скрутне становище Росії, зумовлене господарською розрухою і війною зі Швецією, завадило активному втручанню Россії у події в Україні. І все ж Російський уряд у березні 1593 р. надіслав на Дон грамоту з вказівкою донським козакам допомагати Косинському.

У травні 1593 р. двотисячний загін козакв на чолі з Косинським вирушили під Черкаси, де обложив місцевого старосту О. Вишневецького і змусив його пообіцяти вільний перехід із Січі в міста і села і звидти на Січ. Під час переговорів із Вишневецьким Косинського було підступно вбито. Далі повстанці Київщини пішли походом на Київ і оточили його, проте звістка про напад татар на Січ змусила козаків повернути на Запоріжжя.

Невдовзі вибухнуло повстання під проводом С. Наливайка (?–1957). Народився він у родині галицького кушніра. Магнатську сваволю спізнав змалку, коли його батька вбили слуги пана А. Калиновського, перед тим відібравши землю. Разом із братом Дем’яном, у майбутньому відомим ученим-філософом і писменником, Сиверин навчався в Острозькій академії. Дем’ян став священиком придворної церкви князя В.‑К. Острозького. А Сиверин подався в козаки, воювати проти татар і турків, ходив до Молдови й Семиграддя. Повернувшись до Острога, вступив на службу до князя В.‑К. Острозького.

У 1594 р. волоський воєвода Міхай Хоробрий почав боротьбу проти турків, чим скорилися польські магнати, щоб втрутитися в справи Молдови і посадоаити на молдовський трон свого ставленика Єремію Могилу. Наливайко запропонував князеві Острозькому створити загін козаків для захисту Брацславщини від татар, яких турецький султан послав у Молдову через Поділля. Острозький дав згоду. А вже на весні 1594 р. кілька тисяч “охочого” козацького війська налаштувалися до походу, що почався в травні 1594 р. наступом проти татар, які щойно з’я вилися на Поділлі. Козаки переслідували їх аж до Молдови.

Водночас Наливайко закликав до боротьби проти Польської шляхти. Запорожці й реєстрові, що були на Січі, приєдналися до Наливайка та обрали наказним гетьманом Григорія Лободу. Шляхта Брацлавського воєводства намагалася розправитися з “охочими” козаками Наливайка, але успіху не мала. Визвольний рух поширився на всю Брацлавщину. Повстанці захопили місто Бар – одну з найбільших фртець на Поділлі, Вінніцю. На початку 1595 р. від шляхти було очищено значну частину Брацславщини, Подільського воєводства. Навесні того ж року загін на чолі з Наливайком вирушив на Луцьк, а потім до Могильова в Білорусію, щоб підняти на боротьбу селян, а загони Лободи і Шаули пішли на Південне Подніпров’я з метою очистити його від шляхти, а потім, підвшися в гору Дніпром, з’єднатися з Наливайком.

Загін Наливайка успішно просувався, відбиваючи наскоки шляхти. Він здобув міста Староконстантинівськ, Луцьк, Кременець, восени 1595 р. Слуцьк, а через кілька днів – Бобруйськ. Наприкінці листопада його військо взяло Могильов. Народні повстання охопили всю Східну Білорусію. Війська Лободи захопили Черкаси, Канев, а козаки Шаули – Київ та пішли в Білорусію, де захопили Пропойськ (на річці Сож). На захоплених землях повсталі ліквідували владу старост, громили прибічників в унії.

Тоді ж, у літку 1595 р., поляки посадили на молдовський трон свого ставленика Є. Могилу, що створило загрозу для повсталих. Проти них ладні були виступити і литовські пани під проводом литовського гетьмана Х. Радзивілла, і польські магнати. А тим часом становище повсталих у Білорусії ускладнилось, і наливайко після розгрому під Могильовим військ воєводи М. Буйвиди все ж вирішив злишити місто, оскільки від Лободи і Шаули не було вістей. Козацький отаман вирушив в Україну.

У січні 1596 р. його вояки дійшли до села Прилуки поблизу річки Сині Води (Синюха), де їх наздогнала кіннота Жолкевського. Зав’язався бій. Наливайківці переправились на лівий берег річки, попробивавши в кризі ополонки, в яких тонула польська кіннота. Тих, хто вцілів, повсталі розстрілювали з берега. Наливайко здобув перемогу.

На початку березня 1596 р. Наливайко дістався Дикого Поля, а потім і Білої Церкви. Лобода ж виступив у переговори з Жолкевським, оскільки, як представник старшин, не бажав порушення шляхетських порядків, умовив реєстрових козаків не штурмувати фортецю, але козаки, збагнувши, що Лобода уникає з’єднання з Наливайком, на козацькій раді скинули Лободу з гетьманства та обрали гетьманом Шаулу.

У березні загони Наливайка й шаули об’єдналися під Білою Церквою та захопили з боєм саму фортецю. До Білої Церкви підходили основні сили Жолкевського. Повстанці відійшли на північ Київщини. 23 березня зав’язався бій з польською кіннотою, в якому було поранено Наливайка і Шаулу. Повстанці змушені були відійти до Києва, де залишився з невеликим загоном Наливайко. Основні сили повсталих пішли на Переяслав. Саме там на початку травня зосередилося понад 10 тисяч біженців і серед них – майже 3 тисячі козаків, у т. ч. й Наливайко, який непомітно зумів прибути з Росії. За 100 верст від її кордонів війська жолкевського оточили табір повстанців і тримали їх в оточенні два тижні. Хвороби, нестача продуктів та боєприпасів спричинили сутички між реєстровими і нереєстровими козаками. Лобода знову почав таємні переговори з польським гетьманом, за що був страчений козаками.

25 травня (4 червня) 1596 р. почався обстріл позицій повстанців. Вночі 28 травня прибічники страченого козаками Лободи (в основному старшини) оточили ставку Наливайка; перебивши варту. Наливайка схопили. Його та інших козацьких ватажків привезли до Варшави, де у квітні 1597 р. після страшних тортур стратили.

Сейм 1596 р. виніс рішення про “поголовне викорінення козаків” .Значно посилився феодально-кріпосницький гніт. Народ руський (тобто український) на сеймі було оголошено віроломним, бунтівливим і засуджено на рабство. Українську шляхту було позбавлено права обиратися на державні та військові посади, названо холопами. Заборонялося збиратися гуртами. Православні храми силою перетворювали на уніатські. Церкви парафіян, які не погоджувалися на унію віддавали в оренду євреям. Так унія почала наступ на духовність і свободу українського народу, що спричинило нове повстання під проводом П. Сагайдпчного. Народився у селі Кульчицях поблизу Самбора у шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі. Після брестського сбору (1596) зайняв антиуніатську позіцію, про що свідчить його твір “Пояснення про унію”. Згодом пішов на запоріжжя. Брав участь у походах проти Туреччини і Кримського ханства.

Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що посилювало можливості козаків у боротьбі проти татар і турків. Успішними були походи під його керівництвом 1605, 1606 рр. З моря козаки навіть атакували Варну і захопили її разом із турецькими галерами. Д. Яворницький, видатний історик козаччини, писав: “Дивна смілвість, швидкість усіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий унікальний прводир, яким був Петро Конашевич-Сагайдачний”.

Особливо успішними були походи козаків 1616 р. на Кафу – основний невільничий ринок у Криму, потім на Сіноп, Трапезунд (штурм цієї фортеці відбувся блискавично, що вможливило визволення з полону багатьох невільників).

Сагайдачний відомій і як дипломат, що мав успіх в організації антитурецького союзу.

Не можна не погодитись з оцінкою сагайдачного деякими істориками як “польсько-шляхетського угодовця”. Стосоно Польщі він проводив чітку і послідовну політику, обстоюючи інтереси козацтва та української людності.

Та над усе уславився Сагайдачний своєю послідовною боротьбою проти унії та католицизму на українських землях. Тут його союзниками були православне духовенство, частина української шляхти і народні маси України. Саме Сагайдачний з усім двадцятитисячним Військом Запорізьким вступив до Київського (Богоявленського) Братства, яке було організуючою силою антиуніатської боротьби і водночас – культурним центром України. Як зазначав І. Крип’якевич, “найбільшим ділом Сагайдачного було поєднання козацької політики зі стремлінням української інтелегенції. Сагайдачний, як мало хто з його учасників, поєднував у своїй особі тенденції двох найактивніших груп українського громадянства – козаччини і міщансько-духовної інтелегенції”.

Справді, козаччина, за словами цього історика, змогла завдяки цьому проводити в життя свою національно-визвольну політику, рівночасно “вийшла поза тісне коло своїх класових інтересів і свою програму включила загальнонаціональні справи – оборону церкви і культури”. Саме Сагайдачний використав приїзд в Україну єрусалимського паріарха Феофана, котрий, повертаючись із своєї подорожі до Москви і за домовленістю з Київським (Богоявленським) братством, допоміг провести відновлення ієрархії. На митрополита було висвячено Іова Борецького та кількох єпископів і архиєпископів.

У 1621 р. військо Сагайдачного воювало разом із Польщею проти Туреччини, яка становила загрозу для українського народу.

Понад 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Я. Бородавкою виступили на з’єднання з польськими військами. Бородавка, зосередивши в районі Могилева-Подільського основну частину свого війська, розіслав у глиб країни чати, необачно розпорошивши свої сили. Протягом серпня загони козаків із винятковим героїзмом билися проти ворога.

А сагайдачний, закіньчивши переговори у Варшаві, дістався Хотинського польського табору і, не знайшовши тут Запорозького Війська, вирешив під Могилів-Модільський для зустрічі з ним у супроводі охоронців. Дорогою вони потрапили у ворожу засідку. Під час бою Сагайдачного було поранено отруєною стрілою, що стало причиною його хвороби, а наступного року – смерті.

Врятувавщись разом із пораненим Сагайдачним, охоронці за кілька годин зустріли козаків, яким Сагайдачний розповів про наслідки своїх переговорів з королем. На козацькій раді за невміле керівництво і непродумані дії Бородавку було позбавлено гетьманства та обрано гетьманом Сагайдачного. Він зумів з’єднатись у складній ситуації з польськими військами, привівши до них 41 520 козаків в обхід турецьких військ.

Під Хотином польске військо налічувало майже 35 тисяч вояків, а турецьке – 300 тисяч і 260 гармат. На поле битви 2 вересня прибув сам султан Осман II. Турецькі війська вже на марші за підтримки татар атакували козацькі позіції. Попереду були спаги – добірна турецька кіннота. Перша атака турків завдяки героїзму козаків, їхньому рушничому та артилерійському вогню захлинулася. Турки відступили. Наступного дня вони кинули бій основні сили, але знову зазнали невдачі. 4 вересня козаки на чолі з Сагайдачним, витримавши шестигодинні атаки турків, застосували наступальну стратегію концентрованого раптового удару і за підтримки польського війська й литовської кінноти погнали ворога. Через пасивність польського війська воєначальника Ходкевича козакам не пощастило остаточно розгромити турків, проте їхній успіх був безперечним. Осман II кричав, що не їстиме й не питиме доти, доки йому не приведуть того”сивого пса Сагайдачного”. 28 вересня турки знову пішли в наступ. Особливо запеклі бої точилися перед козацьким табором, що його штурмувало понад 20 тисяч спагів. Козаки відбили 11 атак ворога і кинулися на допомогу полякам і литовцям. Турків було розгромлено. Турецький султан Осман II змушений був піти на переговори з Польщею і укласти мир. Польща ж чорною невдячністю відповіла козакам за допомогу, зобов’язавшись за цією мирною угодою заборонити козацькі морські походи, зменьшивши кількість козаків до 3000, перевівши їх у реєстрові. Решту козаків – учаників Хотинської битви поляки пргнули перетворити на кріпаків.

Сагайдачний опікувався церквами, монастирями, школами, заповівши їм своє майно, зокрема школі Братського монастиря на Подолі. Незадовго до смерті він став ченцем.

Помер Ц. Сагайдачний у квітні 1622 р. Поховали його на території Братського монастиря на Подолі “з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних”.

Отже, на початку XVII ст. під час розгортання боротьби українського народу проти експлуатації та наступу католицизму і уніатствадедалі більшої ваги набувало козацтво.

Народні повстання у 20–30-х роках XVII ст.

Після хотинської битви більшість її учасників повернулася на Київщину і відмовилася виконувати феодальні повинності. Місцеві жителі теж не визнали місцевої адміністрації, проголошували себе козаками.

Для придушення цих виступів на Подніпров’я за наказом короля вирушив гетьман С. Конєцпольський. Окремі повстанські загони почали відходити до Білої Церкви, Фастова, звідки їм на зустріч ішли з Січі козаки на чолі з Марком Жмайлом.

Жмайло Марко – гетьман реєстрового козацтва (1625), учасник Хотинської битви (1621). Неодноразово брав участь у переговорах запорожців з представниками польського уряду. В 1625 очолив козацько-селянське повстання, яке охопило майже всю Наддніпрянщину.

Повстанці влаштували на південь від Кирилова укрплений табір, у якому було майже 20 тисяч осіб. 19 жовтня 1625 р. польскі війська атакували табір. Кривава січа тривала впродовж усього дня. 21 жовтня козаки на чолі зі Жмайлом відійшли до Курукового озера. І хоча наступ Конєцпольського захлинувся в болотистій місцевості, між повстанцями почалися непорозуміння, а надто між реєстровою старшиною та козаками, що призвело до обрання гетьманом Михайла Дорошенка – прибічника угоди з урядом Польщі. Почалися переговори з поляками. Згідно з Куруківським договором, підписаним 27 жовтня 1625 р., козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч . 1 тисяча козаків постійно мала бути на Запоріжжі, аби не допускати туди втікачів. Козаки зобов’язалися не втручатися в релегійні справи, припинити морські походи, не підтримувати відносин з іноземними державами.

Невдоволеність селян і міщан умовами Круківського договору спричинила нову хвилю народно-визвольної боротьби. З 1628 р. на Січі формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від уряду Польщі. Першими його гетьманами були Іван Сулима і Левко Іванович. Саме ця категорія козаків у майбутньому становитиме найбоєздатнішу силу повстанської армії.

Більшість населення міст і сил піднімалася на боротьбу проти панства, уніатів і католиків, яка в решті-решт переросла у велике повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). В одному з літописів зазначено, що у 20‑х роках він обіймав посаду корсунського полковника. Гетьманом нереєстрового козацтва його обрали на початку 1629 р.

У середині березня 10-тисячна армія повстанців вирушила з Січі на Правобережжя. Було захоплено гетьмана реєcтрових козаків Григорія Чорного і страчено за пропольську позицію. Під Корсунем запорожці вимагали видати їм реєстрову старшину. Коли їм відмовили, вони атакували місто. Корсунські міщани і значна частина реєстровиків перейшли на бік повстанців. Далі Федорович вирушив до Канева і перейшов на Лівобережжя, щоб об’єднати загони повстанців. Під Переяславом повстанці Федоровича дали бій військам Конєцпольського, що точився три тижні, але не приніс жаданої перемоги нікому. Козаки завдали польському війську відчутних ударів. Конєцпольський змушений був сісти за стіл переговорів і укласти Переяславську угоду 29 травня 1630 р.За цією угодою, козаки не підлягали покаранню за свої виступи, реєстр збільшувався до 8 тис. Але невирішеними залишалися проблеми нереєстрового козацтва, що спричинило нові виступи. Влітку й восени 1630 р. відбулися стихійні повстання на Чернігівщині, Брацлавщині й Київщині.

Повстання 1630 р. стало новим якісним етапом національно-визвольного руху в Україні: вперше до реєстрового козацтва приєдналися міщани і селяни.

У лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої ухвалив постанову “Про припинення козацького свавілля”. На Подніпров’ї почали діяти загони кварцяного війська. В урочищі Кодак було збудовано фортецю, яка мала стояти на перешкоді запорожцям. Загін козаків на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва І. Сулимою зруйнував її.

Сулима Іван (?-1635) – гетьман нереєстрових козаків. За походженням дрібний шляхтич з Чернігівщини. Користувався авторитетом на Запорозькій Січі, брав участь у походах проти турків і татар. Уперше згадується як козацький гетьман у 1628 р. Влітку 1635 очолив виступи запорожців на волості з Січі. В ніч з 11 на 12 серпня його загін штурмом взяв Козацьку фортецю і знищив залогу коронного війська. Зробив спробу підняти селян і міщан на повстання. Будучи оточений польським військом, підступно захоплений реєстровцями і виданий владі. Страчений у Варшаві.

Невдовзі в боротьбу проти польської шляхти вступив П.Бут (Павлюк). Він посилено готувався до повстання, здійснив з цією метою похід у Крим, що дало змогу озброїти селян і міщан. У липні 1637 р. на Запорожжі його було обрано гетьманом, а полковниками – Карпа Скидана, Дмитра Гуню, Григорія Лихого та ін. Влітку 1637 р. повстанці здобули Черкаси, водночас закликаючи все населення приєднатися до повсталих. Повстанці мали особливий успіх на Лівобережжі. Частина реєстрових козаків пристала до них, а полки Білоцерківський і Канівський залишилися вірними урядові.

Наприкінці 1637 р. польська армія на чолі з Миколою Потоцьким виступили проти козаків 6 грудня 1637 р. під с.Кумейки, поблизу Черкас, відбувся бій, у якому козакам було завдано нищівного удару.Козацькі загони організовано відступили і під с.Боровиці біля Черкас, але були блоковані. Повстанці здалися. Вони склали нову присягу на вірність короні. Текст присяги було підписано від імені козацького війська військовим писарем Богданом Хмельницьким. Павлюка, Томиленка і чотирьох інших ватажків, виданих старшиною польскоій влади владі, було страчено у Варшаві.

Але повстанський рух не припинився. Січ активно готувалася до боротьби. Уже в січні 1683 р. К. скидан зібрав там до 5 тисяч козаків. Гетьманом обрали Я. (Яцька) Острянина, який прославився в повстаннях на Полтавщині. Вислана проти них каральна експедиція закінчилась невдачею.

Сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію привілеїв реєстрових козаків. Їхня чисельність скорочувалася до 6 тисяч. Козакам було заборонено оселятися в містах, крім прикордонних, скасовувано їхні права на обрання старшини та судочинство.

У березні 1638 р. селенське-козацьке військо виступило із Запорожжя. Під містечком Говтвою повстанці оточили поляків і змусили їх тікати.

Поповнивши свої ряди загонами з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Острянин намірявся дати бій шляхетському війську під Лубнами до підходу туди Я. Вишневецького і М. Потоцького, але в битві 6 травня повстанці зазнали поразки і змушені були відступити. Втративши надію на успіх, у ніч із 30 на 31 травня Острянин із кількома сотнями повстанців переправилися через Сулу. Ті, що залишилися, на чолі з новообранним гетьманом Д. Гунею, продовжували боротьбу. 10 червня вони були змушені відійти південніше і зайняли позицію “на Старці” – так в Україні називали русла висохлих річок. Тут сама природа допомагла козакам і селянам зробили це місце неприступним табором.

Майже півтора місяці повстанці відбивали атаки ворогів. Загони, які йшли їм на допомогу, було розбито. Повстання зазнало поразки.

Озлоблене польске керівництвопочало диктувати свої умови. Повстанці зобов’язалися здати артилерію, визнати “Ординацію (закон, прийнятий сеймом), за якою реєстр зменьшувався до 6 тисяч. Реєстрових козаків позбавляли права на самоврядування. Селян відправляли назад до маєтків, оголошували кріпаками.

Отже, посилення польсько шляхетського гніту, наступ колицизму та уніатства в першій половині XVII ст. спричинили піднесення антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Провідна роль у цій боротьбі належала козацтву, але до неї було залучено селянство.

Як і всі селянські виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не були ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися воювати поза межами свої місцевостей. Далося в знаки соціальне розшарування козацтва. Одначе, попри ці вади, кожне нове повстання було могутнішим, організованішим за попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення тактики, про зміцнення стосунків козацтва і селянства. Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення цих повстань, не означали миру загалом. Народний гнів проти шляхетського засилля та уніатства наростав.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борисенко В.Й . Курс української історії

2. Історія України в особах: литовсько-пльськадоба

3. Історія України / За ред. Ляха – Донецьк, 99

4. Історія України / За ред. Смолія В. А.

5. Щербак В. О. Антифеодальні рухи в Україні напередодні Визвольної війни 1648-1654 рр.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:28:51 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:54:32 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Народний рух в Україні кінець XVI ст - початок XVII ст

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150900)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru