Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Закон концентрації капіталу економіко-правові аспекти

Название: Закон концентрації капіталу економіко-правові аспекти
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 05:32:04 19 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 5 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Закон концентрації капіталу:

економіко-правові аспекти

У сучасних економічних умовах взаємозалежність основних видів капіталу, до яких можна віднести фінансовий, промисловий та інтелектуальний, досягла такого рівня, за яким їх автономне існування стає багато в чому слабким, тому, спираючись на численні позитивні приклади, відзначимо, що ці види капіталу об'єктивно у своєму розвитку «приходять» до об'єднання і створення єдиних організаційних структур, які мають їх певним чином регулювати.

Світовий досвід розвитку економіки за останні десятиріччя засвідчив багато різноманітних прикладів концентрації капіталу шляхом об'єднання капіталу та виробництва, який історично відбувався шляхом від простого до більш складного: від розрізнених, автономних, дрібних форм до об'єднання, взаємопроникнення і зрощування у величезні організаційні об'єднання. Саме такою є звичайна логіка формування фінансового капіталу та його об'єднання з промисловим у межах єдиних організаційних утворень за класичними канонами ринкової економіки. Причому історично виробничий капітал забезпечив самостійно процес виділення зі свого складу нових форм капіталу, спочатку торговельного, а згодом - і грошового, який з часом перетворився на фінансовий. Згадані окремі самостійні форми капіталу на початковому етапі свого розвитку лише взаємодіяли між собою, а потому розпочався процес їх взаємопроникнення та поєднання, що призвело до появи промислово-фінансових груп як організаційної форми об'єднання виробничого та фінансового капіталів.

Отже, капітал поділявся на види, відмежовувався один від одного — промисловий, фінансовий, аграрний, але в рамках галузевого капіталу продовжувався процес концентрації з тим, щоб з часом за певних умов призвести до об'єднання різних видів капіталу[1].

Промислово-фінансові групи, як підтверджує практика їх діяльності, є сьогодні найдосконалішою формою кооперації в економіці, хоч самі спроби такої кооперації відомі давно і завше виступали засобами забезпечення ефективного розвитку економіки. В основі економічних перетворень часто були економічні вчення.

Стародавньоримський агроном Варрон (116—27 pp. до н.е.) у трактаті «Про сільське господарство» описав необхідність поєднання підприємств двох галузей — землеробства і тваринництва, оскільки ціни на зерно в Римській імперії були низькими, а тваринництво давало високі прибутки[2]. Ідеологом концентрації виробництва, зокрема концентрації великого землеробства, виступав Марк Туллій Ціцерон (107—44 pp. до н.е.). У «золотий вік» стародавньоримсь-кої історії з розвитком ремісничого виробництва з'явилися галузеві об'єднання по виготовленню виробів із заліза в Путіолах, бронзи і свинцю — в Кануї, кераміки — в Арреції, вовни — в Канузі та Медіолані. У Римі такі об'єднання дістали назву колегій.

У середні віки формою об'єднання капіталу стали цехи. Цехова регламентація охопила всі ступені виробництва і збуту товарів. Свідченням економічної політики, спрямованої на розвиток ремесел, будівництва міст та торгівлі у Київській Русі, є Га-лицько-Волинський Іпатіївський літопис.

Подальший розвиток цехів привів до появи мануфактури, яка на початку прикривалася цеховою вивіскою. Так, члени цеху суконщиків у XIV—XV ст. у Флоренції безпосередньо не займалися виробництвом сукна, а купували вовну в Англії і продавали готову продукцію за кордоном.

Недооцінка принципу концентрації капіталу як запоруки стимулювання економічного розвитку при умові відповідних правових форм організації його функціонування та невиправдані заклики до подрібнення сільськогосподарського виробництва утопістами Джоном Лільберном (1614—1657 pp.), Джерардом Уінстенлі (1609—1652 pp. «Закон свободи») призвели до повного краху та їх практичної спроби реалізації свого проекту, коли Дж.Уінстенлі та його друзі спробували спільно обробляти землю в графстві Сьоррей[3].

Натуральне господарство та цехи ремісників, як застаріла форма концентрації промислового капіталу, було розірване капіталістичним виробництвом, в основі якого на початку лежав ранній меркантилізм, а потім — класична економічна теорія.

У XVIII ст. з'явилися централізовані мануфактури, які створювалися насамперед у нових галузях економіки. Найбільш розвинутими були мануфактури по виробництву цукру, сукна, шовку в Англії та Нідерландах. Ідеологом мануфактурного виробництва справедливо називають Адама Сміта (1723—1790 pp.; «Дослідження про природу і причини багатства народів»), який не тільки знову поставив питання про моральність підприємницької діяльності, сформулював вчення про основний і оборотний капітал, теорію розподілу праці і грошей та теорію вартості, а й запропонував скасувати урядову регламентацію промисловості і внутрішньої торгівлі, запровадивши акцизи (непрямі податки).

Промисловий переворот у XVIII—XIX ст., який охопив Англію, вивів цю країну в число найбільш розвинутих, перетворив її у «фабрику світу» та сприяв формуванню нової галузевої структури економіки, утворенню монополій. Пізніше подібні процеси поширилися і на інші країни. Тільки у середині XIX ст. у Франції промисловий переворот йшов за рахунок швидкого розвитку важкої індустрії та створення великих банків («Кредит Мобільє» у 1852 p., «Кредит Ліоне» у 1865 p.).

У США швидке зростання економіки забезпечило впровадження прогресивних методів виробництва (паровий екскаватор, конвеєрна система), а створення монополій як нової економічної форми почалося із залізниць, а потім нафтової промисловості. Так, «Стандарт Ойл» у 1897 р. уже контролювала 95% очистки нафти в країні[4], нагромадивши у 1882—1906 pp. майже мільярд доларів. У цей же час з'являються цукрові трести, сталеварна корпорація Карнегі. Трести стали специфічною формою американських монополій. Це були або юридичне самостійні компанії, або групи акціонерних товариств. Керівництво ними здійснювали холдингові компанії — спеціальні корпорації, які самі нічого не виробляли, але були власниками контрольних пакетів акцій інших підприємств.

Треба погодитися з висновком авторів підручника «Економічна історія капіталістичних країн», що трести стали такою формою централізації капіталу, яка давала можливість проводити єдину технічну та економічну політику, концентрувати фінанси на найбільш важливих та перспективних напрямах розвитку економіки[4].

Як бачимо, процес концентрації капіталу завжди мав перманентний характер. Концентрація капіталу є об'єктивним процесом, законом економічного життя. «Економічні закони — внутрішньо необхідні сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи»[5]. Економічні закони не залежать від свідомості людей. Окремі з економічних законів мають загальний характер, властиві всім способам виробництва на відміну від інших, які обмежуються у часі дією у рамках кількох способів виробництва (закон вартості) або ж на певних стадіях суспільного виробництва (закон планомірного розвитку економіки). На нашу думку, закон перманентної концентрації капіталу належить до загальних економічних законів. Короткий історичний екскурс показує, що капітал завжди «схильний» до концентрації. І процес цей мав місце на всіх етапах розвитку товарного виробництва. Об'єктивну дію закону перманентної концентрації капіталу не зупиняють навіть відповідні дії держа-ви[6]. Так, прийняття спеціального «антит-рестівського» законодавства у СІЛА обумовило тільки зміну форми монополій. Замість трестів почали утворюватися концерни, керівництво якими здійснювалось за допомогою холдингів. Причому промислові монополії почали використовувати свої надприбутки як позиковий капітал. Монополізація окремих галузей доповнювалась інтенсивною концентрацією банківського капіталу, який почав контролювати промисловість. Найбільш великі банки стали центрами, навколо яких формувалися цілі фінансово-промислові імперії[6].

Вчених усе більше приваблюють проблеми монополій. Можна назвати праці Р.Штамлера «Господарство і право», Р.Штольцмана «Соціальні категорії», Ф.Оппенгеймера «Теорія чистої політичної економії» та ін. Тут доречно згадати відомого українського вченого М.Туган-Барановського (1865—1919), який першим у тодішній Росії помітив переваги нової форми господарювання — картелів як одного з перших видів промислово-фінансових груп. Одним з найбільших внесків М.Туган-Барановського була теорія економічних циклів і криз, розкрита в книзі «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя». Причинами криз став не сам державно-монополістичний капіталізм, а диспропозиції у розміщенні капіталу. Звинувачуючи у всіх бідах суспільства державно-монополісти-ний капіталізм, В.Ленін (Ульянов) замінив державне регулювання приватним капіталом на державне регулювання державним капіталом, перетворивши державу на великого монополізованого власника — підприємця, який виробляв продукцію і товари щоденного попиту, розприділяв їх, у т.ч. і через систему магазинів, контролював дотримання законів та ін.

Першим вченим, який показав неспроможність економічного лібералізму і обґрунтував необхідність суспільного контролю над господарською діяльністю, був основоположник американського інституціоналізму Т.Веблен (1857—1929рр.). Розглядаючи протиріччя між інтересами розвитку виробництва та інтересами підприємців (Т.Веблен називає це явище «дихотомією»), вчений утопічно формулював прогнози про передачу влади в економіці від підприємців до технократів. У цей період уперше були зроблені висновки про роль концентрації виробництва в економічному розвитку, зокрема в працях Р.Ліфмана («Картелі і трести»), який називав картелі ринковим феноменом. На його думку, профспілки, робітничі союзи такі ж монополії, як і коаліції підприємств.

Подальша ж історія підтвердила значно вищу ефективність суспільного розвитку, при якому інтереси приватного капіталу та громадянського суспільства урівноважуються державним регулюванням на основі права.

Одне з перших місць у світі за рівнем концентрації виробництва сьогодні посідає Канада. На початку 60-х років у обробній промисловості монополії, які становили 1% від загальної кількості підприємств, виробляли 39% валової вартості продукції галузі; 28 компаній володіли 20% реальних активів усіх підприємств галузі. Ще вищий рівень монополізації спостерігався в добувній промисловості: 5 найбільших корпорацій забезпечили 63% вартості всіх добутих у країні руд металів. Значною залишалася частка держави в промисловому секторі. У 1969 р. вона становила 18% вільних активів усіх фірм, які діяли у Канаді. Рівень концентрації фінансового капіталу у Канаді значно вищий, ніж у інших країнах. У Канаді діє 10 приватних комерційних банків. На початку 60-х років три найбільші банки Канади володіли 70% активів, а найбільші з них — «Роял бенк оф Кенеда» і «Кенедіон імперіал бенк оф комерс» займали відповідно 9 та 11 місце серед найбільших банків світу.

Особливістю концентрації капіталу у другій половині XX ст. стало не тільки об'єднання фінансового і промислового капіталу, а й прорив такими об'єднаннями — промислово-фінансовими групами національних кордонів і утворення транснаціональних компаній (далі — ТНК) — об'єднання промислового, фінансового, наукового, трудового капіталу незалежно від національних кордонів. Самі ТНК, як відомо, створювалися в межах функціонування світового господарства. За даними ООН, уже на початок 80-х років ТНК мали в країнах, що розвиваються, 27 філіалів. Із них 44,2% належали США, 22,8% — Великобританії, 6,6% -- Японії, 5,3% - Франції, 4,9% - ФРН.

На зарубіжних підприємствах ТНК нині працює близько 14 млн. чоловік[7]. Інвестування коштів через ТНК відзначається високою ефективністю як для країн висо-корозвинутих, перш за все країн «сімки», які є «столицями» ТНК, так і для країн третього світу. Так, у 1975—1984 pp. американські корпорації вклали в економіку країн, що розвиваються, 22,5 млрд. дол. США, а отримали прибутків за цей період 88,4 млрд. дол. США, з яких 31,6 млрд. дол. США було реінвестовано в економіку країн третього світу. В 1984 р. у зарубіжних філіалах американських ТНК вироблялося продукції на 900 млрд. дол. США, що у 2,5 рази перевищує експорт товарів із США[8].

Конституційна основа діяльності ТНК розроблялася професором Рединського університету (Великобританія) Джоном Да-нінгом. В основі його бачення — «екленти-чна парадигма», яка стала однією з теорій міжнародного виробництва. Особливістю цією теорії є те, що вона може бути пов'язана з різними типами виробництва (ресурсно-базовим, імпортно-замінюючим, експортно-орієнтованим, глобально-орієнтованим), а також охоплює різні розділи економічної теорії та права (рух капіталу, торгівля, інновації). Окрім цього, згадана теорія може базуватися як на макроеконо-мічному (глобальні тенденції), так і на мікроекономічному рівнях (тенденції взаємодії між фірмами на галузевому рівні).

Об'єктивна дія закону перманентної концентрації капіталу проявляється і в українських умовах. Незважаючи на явно непрог-ресивний зміст Закону України «Про промислово-фінансові групи»[9], який скоріше є перешкодою об'єднання підприємств шляхом створення промислово-фінансових груп (далі — ПФГ), це не зашкодило процесові концентрації та об'єднання капіталу.

Разом з тим можна слушно поставити запитання: чи можна взагалі відмовитись від Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» і визнати таким, що втратив чинність? З точки зору юридичної — так. Для цього ще доведеться визнати такою, що втратила чинність, і статтю нового

Господарського кодексу України. У цьому випадку можуть застосовуватися положення нового Цивільного кодексу України щодо спільної діяльності суб'єктів підприємництва та Конвенції СНД про транснаціональні корпорації. Одночасно буде усунуто протиріччя між згаданою Конвенцією та Господарським кодексом України. З точки зору конкретної економіки та менталітету українців, таке рішення призвело б до суспільно-політичної відмови від ідеї створення ПФГ. Але на сьогодні немає надії на прийняття Верховною Радою України ані нової редакції Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні», ані його скасування. В цьому один з українських парадоксів, про які ми вже говорили не один раз[10]. Наприклад, декларація загальнодержавного курсу на розвиток малого підприємництва і його блокування на рівні місцевих державних органів; падіння виробництва на фоні зростання обсягів споживання електроенергії та водних ресурсів; курс Президента України на концентрацію виробництва і неспроможність парламенту ухвалити будь-який закон щодо змін регулювання ПФГ. Процес концентрації капіталу незалежно від цього, ще раз зазначимо, йде об'єктивно. Можна назвати концерни «Славутич», «Правекс», спільну роботу «Київміськбуд» з банком «Аркада», тому з точки зору економічного патріотизму необхідно подолати ще одне протиріччя, яке є не тільки українським економічним парадоксом: в умовах глобалізації великі підприємства і промислові об'єднання легко можуть стати «здобиччю» ТНК, особливо при нестабільній економіці. Тому збереження національної економіки потребує розвинутого малого і середнього підприємництва, яке більш стійке щодо впливу з боку ТНК, дає робочі місця, знімає соціальну напругу. Але залишається аксіома: добробут родини в умовах України перебуває в сфері малого бізнесу, а економічна потужність держави, і не тільки України, а й всіх інших, вимірюється станом розвитку великого виробництва.

Отже, в цих умовах держава і економічна сфера потребують взаємної підтримки. Для України тепер є важливим не тільки при-діліти належну увагу організації ПФГ, а й концентрації капіталу в цілому, можливо, фінансового капіталу, оскільки для промислово-виробничого капіталу це поки що виявилося не під силу.

В основі економічного розвитку завжди був дуалізм інтересів — особистий інтерес підприємця, спрямований на одержання прибутку, та економічний патріотизм[11] як вияв державницького підходу до розвитку економіки, врахування інтересів громадянського суспільства.

З точки зору економічного патріотизму, забезпечення особистого інтересу в економічному розвитку є найбільш колізійною умовою розвитку ринкової економіки. На перший погляд, задоволення особистого інтересу безпосередньо пов'язано з економічним розвитком держави. Саме особистий інтерес, що грунтується на бажанні жити краще, змушує підприємця шукати шляхи найбільш ефективного використання матеріальних та трудових ресурсів, досягати максимального прибутку та мінімальних витрат. Отже, особистий інтерес є рушійною силою економічного розвитку і його необхідно постійно підтримувати, але в деяких випадках особистий інтерес може суперечити економічним інтересам держави. Це передусім стосується заборонених або офіційно не легалізованих видів діяльності, які формують так звану «тіньову економіку». Економічні збитки, заподіяні державі цією діяльністю, визначаються не тільки втратами бюджету через відсутність податкових надходжень. Як правило, неякісні, а тому й дешеві товари та послуги, що пропонує «чорний ринок», створюють недобросовісну конкуренцію вітчизняним виробникам якісної продукції, яка відповідає державним стандартам.

Отже, збитки, яких зазнає держава через «тіньову економіку»., передусім складаються з скорочення легального виробництва та його відтворювальних можливостей, що унеможливлює його подальший розвиток, а отже — й економічне зростання держави. Масштаб цих збитків важко уявити. Досить лише нагадати, що обсяги «тіньової економіки», за експертними оцінками деяких фахівців, сягають майже половини реальної.

Боротьба з недобросовісною конкуренцією та підтримки справжньої, ринкової є ще однією важливою умовою розвитку ринкового середовища, що забезпечує сталий економічний розвиток держави. Тому розвиток конкуренції в Україні повинен забезпечуватися не лише загальновизнаними засобами, серед яких збільшення кількості виробників продукції є основним, але й рішучою боротьбою з нелегальною діяльністю.

Щодо створення умов для забезпечення ринкового регулювання цік, то воно повинно враховувати не тільки теоретичні цілі, але й особливості економічного стану споживчого ринку України, який не є збалансованим через значну заборгованість із соціальних виплат населенню. Зокрема, поспішність у підвищенні цін та тарифів на послуги житлово-комунальної сфери, підприємства та установи якої, до речі, є природними монополістами, може призвести до порушення ринкової рівноваги між вартістю цих послуг та платоспроможним попитом населення, що, в кінцевому рахунку, може негативно позначитися на економічному стані держави.

Нарешті, в умовах переходу до ринкової моделі економіки вирішальний вплив на економічне зростання повинна мати протекціоністська політика держави, яка має забезпечити правову базу і суспільну атмосферу, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи; захисту конкуренції; створенню ефективної фінансово-бюджетної системи перерозподілу доходів; ефективному розподілу з матеріальних та трудових ресурсів; запровадженню ефективних анти-кризових стабілізаційних заходів щодо зменшення рівня безробіття та інфляції і стимулювання економічного зростання. Дійсно, економічна свобода має бути захищена. Протекціонізм держави має поєднуватися із захистом підприємництва і захистом споживчого режиму. Так, ще кілька років тому Україна випускала 3 млн. шт. телевізорів у рік, сьогодні — лише до 100 тис.[12]. Втрачено сотні тисяч робочих місць, у той же час споживчий ринок наповнений імпортними телевізорами. Китай встановив низькі збори на телевізори та радіоелектронну техніку у розмірі 80% від їх вартості і через кілька років наповнив прилавки магазинів у всьому світі дешевими китайськими телевізорами, магнітофонами.

Звичайно, концентрація виробництва і капіталу, монополізація економіки тягнуть за собою проблеми, пов'язані з можливим погіршенням якості продукції при зниженні конкурентної боротьби, контролю режиму праці, соціальними проблемами. Дрібнобуржуазні економічні теорії, спираючись на ці проблеми, виявилися виразниками волі політичних сил, які виступали проти великого капіталу, абсолютизуючи дрібне товарне виробництво.

Особистий інтерес в економіці спрямований на розширення виробництва, його концентрацію аж до монополії, об'єднання промислового капіталу з фінансовим. Держава, з одного боку, мала б підтримувати ці спрямування і прагнення капіталу, а з іншого, зобов'язана подбати про громадянське суспільство, здійснювати соціальну та економічну політику з урахуванням становища всіх соціальних груп.

Вирішальний вплив повинна мати держава у забезпеченні ефективної зовнішньої політики, яка в умовах глобалізації має для України виличезне значення. Ознаки початку глобалізації української економіки, попри недостатній розвиток її основних напрямів, видно, як кажуть, «неозброєним оком». Вона проявляється у розширенні: міжнародної торгівлі товарами та послугами, міжнародних потоків капіталів, розподілу праці, розвитку енергетичних систем, систем телекомунікації та інформації, інтеграції культури, запровадженні міжнародних стандартів життя, розширенні конкурентної боротьби. Прискорення процесу глобалізації відбувається у результаті науково-технічного розвитку, вдосконалення методів управління на виробництві, розпаду комуністичного блоку.

У зв'язку з цим виникає питання, якою входитиме українська економіка в глобальну економіку. Автором неодноразово на сесіях Парламентської Асамблеї Ради Європи ставилося питання про включення малих і середніх підприємств України як структурних підрозділів, навіть транснаціональних компаній, у європейське і світове виробництво аж до встановлення квот на таку участь. Поки що такі пропозиції успіху не мали, хоча в умовах стагнації і сьогоднішнього економічного підйому подібна кооперація мала б велике значення для поліпшення економічної ситуації в Україні.

Не справдилися наші надії на швидке становлення середнього класу, в т.ч. за рахунок зростання малого та середнього підприємництва. Тому нині для України залишається традиційний і випробуваний у світі шлях до економічного прогресу -- через концентрацію промислового і фінансового капіталу, найбільш успішною формою якого може бути утворення і діяльність промислово-фінансових груп.


Використана література:

1. Костицький В.В. Закон перманентної концентрації капіталу: економічна історія і українські реалії. — К., 2003. — С. 7—16; 95—112.

2. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. Навч. посіб. 3-тє вид., випр. — К.: «Знання-Прес», 2002. — С. 26.

3. История экономических учений. Ч. 1. — Изд-во Московского ун-та, 1989. — С. 47.

4. Экономическая история капиталистических стран / Под ред. Полянского Ф.Я. и Жамина В.А. - М.: Изд-во МГУ, 1986. - С. 176.

5. Економічна енциклопедія. — Т. 1. — Тернопіль, 2000. — С. 472.

6. Костицький В.В. Економіко-правові проблеми концентрації капіталу: від промислово-фінансових груп до транснаціональних компаній // Право України. — 2002. — № 3. — С. 70—75.

7. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. — К.: «Либідь», 1995. — С. 53.

8. Примаков Е. Новые противоречия капиталистической экономики // Правда. — 1987. -№ 258. - 15сент.

9. Костицький В.В. Промислово-фінансові групи: вдосконалення правового регулювання. — К., 2003. — С. 26—47.

10. Екологія перехідного періоду. Держава. Право. Екологія (екологічно-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні. — К., 2001.

11.Костицький В.В. Економічний патріотизм як складова національної ідеї. — К., 2003. 12. Костицький В. Для мене свобода — як два крила: економічна і політична // Голос України. — 1996. — 16 січ.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:27:56 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:54:03 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Закон концентрації капіталу економіко-правові аспекти

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150053)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru