Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області його оцінка

Название: Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області його оцінка
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: дипломная работа Добавлен 12:27:01 26 февраля 2010 Похожие работы
Просмотров: 104 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів і оподаткування

Допущено до захисту

Зав. кафедри, академік_______БЕЧКО П.Г.

КУЧЕР

ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області, його оцінка та шляхи стабілізації в умовах ринкових відносин.

Спеціальність 8.050106 “Облік і аудит”

Магістерська робота

Науковий керівник – доцент_________________________ Гузар Б.С.

Умань – 2005

З м і с т

Вступ

1.Фінансовий стан, проблеми його оздоровлення і стабілізація

Та нормативно-правове забезпечення

1.1. Фінансовий стан, проблеми його оздоровлення і стабілізації
1.2. Нормативно-правове забезпечення фінансового стану підприємства
2.Організаційно-економічна характеристика сільськогосподарських підприємств Тростянецького району Вінницької області та стан обліково-фінансової роботи
2.1. Природно-економічні умови сільськогосподарських підприємств району та показники їх виробничо-фінансової діяльності
2.2.Організація бухгалтерськог обліку в сільськогосподарських підприємствах
3.Фінансовий стан підприємств та шляхи його покращення
3.1.Основні показники оцінки фінансового стану піцдприємтсв
3.2.Джерела формування фінансових ресурсів підприємств району
3.3. Напрями використання фінансових ресурсів підприємств
4.Облік формування та використання фінансових результатів та складання фінансової звітності підприємств
4.1.Облік фінансових результатів
4.2.Значенння та особливості складання фінансової звітності на підприємствах
5.Шляхи зміцнення фінансового стану підприємств та підвищення прибутковості їх діяльності
6.Завдання та проведення аудиту фінансового стану підприємств
Висновки
Список викорастиної літератури
Додатки

ВСТУП

Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Ринкові відносини значною мірою посилюють фінансову відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності підприємств. Це визначається ліквідацією державної фінансової безповоротної підтримки і централізованого виучення коштів підприємства для створення різних фондів в управлінських структурах. Разом з тим змінюється і кредитна система. Можливість отримання кредиту зумовлена його фінансовою стабільністю. Відмова від державного фінансування підприємство зумовлює потребу використання комерційного кредиту, невід'ємною рисою якого є знання контрагентами фінансового стану підприємства і впевненість у його стійкості. Зростає зацікавленість у стабільності фінансового стану підприємств, постачальників, банків, акціонерів, податкових органів і інших підприємств. Фінансова стабільність підприємств є запорукою їх виживання, оскільки банкрутство підприємств в умовах ринку є результатом фінансово-господарської діяльності.

З метою покращення фінансового стану підприємств держава повинна вживати ряд серйозних заходів, серед яких - пільгове кредитування сільськогосподарськоих підприємств, сприяння підвищенню залучення інвестицій в їх господарську діяльність.

На фінансовий стан в сільськогосподарських підприємствах суттєвий вплив виявляє реалізація продукції і отримані при цьому фінансові результати. Якщо не забезпечений своєчасний і вигідний збут, то складно, а часто і неможливо розширювати виробництво продукції.

Недосконалість системи розподілу і реалізації сільськогосподарської про­дук­ції приводить до значних втрат, що не тільки знижує фінансові резуль­тати діяль­ності господарства, але і погіршує постачання населення продуктами хар­чу­вання, а промисловість сировиною. Повернення витрат в грошовій формі є завер­шальним етапом діяльності підприємства. [41]

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобалізацій них процесів. Однією з найважливіших проблем , з якою стикнулись вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їхніми фінансовими ресурсами в умовах перехолу до ринку. З огляду на те, що фінансові ресурси - головний чинник економічного зростання, реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно сього годні трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів спрямованих на його забезпечення.

Дана магістерська робота виконана з метою дослідження стану обліку та аудиту фінансового стану у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району Вінницької області та розробки міроприємств по їх удосконаленню .

Методологічною основою написання магістерської роботи є наукові розробки вітчизняних і зарубіжних економістів з обліку і аудиту , законодавчі та нормативні акти України, інструктивні матеріали, що регламентують порядок обліку. У процесі дослідження використовувались дані бухгалтерської звітності підприємств Тростянецького району.

При написанні дипломної роботи використовувалися наступні методи економічних і статистичних досліджень: монографічний, графічний, метод спостереження, аналізу та синтезу, метод абстракції, групування, порівняння, вибірковий метод.

1. ФІНАНСОВИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ЙОГО ОЗДО­РОВ­ЛЕННЯ І СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА НОРМАТИВНО - ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1. Фінансовий стан, проблеми його оздоровлення і стабілізації

Фінансовий стан є важливою характеристикою фінансово- господарської діяльності підприємств. Він є результатом дії системи внутрішніх і зовнішніх чинників функціонування і розвитку підприємств. У ньому відбивається складна система різноманітних взаємодіючих фінансових відносин. Зміна одного з них призводить до змін інших і фінансового стану взвгалі. Ці взаємозв'язки різноманітні, складні і динамічні. Серед них є як детерміновані, так і стохастичні. Тому дослідження фінансового стану підприємств у системі всіх його відношень і взаємозв'язків потребує адекватних методів [84].

Фінансовий стан підприємств визначається фінансами підприємств, під якими слід розуміти систему економічних відносин, що проявляються в грошовій формі і за допомогою яких створюються і використовуються кошти для забезпечення розширеного відтворення, задоволення матеріальних і культурних потреб трудящих і участі у створенні загальнодержавних фондів фінансових ресурсів [70].

Фінансовий стан залежить від таких основних показників:

- джерел утворення засобів підприємства, їх розміщення і використання;

- забезпеченості господарства власними і прирівняними до них

оборотними засобами та раціонального їх використання;

- своєчасного забезпечення короткостроковими позичками та їх використання;

- виконання планів і завдань ;

- виробництва основних видів сільськогосподарської продукції за кількістю і якістю;

- зниження собівартості сільськогосподарської і промислової продукції та послуг;

- реалізації продукції і послуг за кількістю, якістю і строками;

- середньої ціни реалізації продукції;

- фінансових результатів від реалізації сільськогосподарської і промислової продукції та послуг;

- стану розрахунково- платіжної дисципліни;

- виконання фінансового плану;

- платоспроможності підприємств .

Фінансова діяльність підприємств включає сукупність операцій з надходження і витрачання засобів у вартісній оцінці та використання їх у процесі виробництва , реалізації продукції і товарів.

Аналіз фінансового стану підприємств здійснюється з метою поліпшення організації фінансів і підвищення ефективності їх використання. Зміст такого аналізу полягає у визначенні розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності підприємств, забезпеченості власними оборотними коштами , стану виробничих запасів, власних і залучених джерел їхнього формування.

Стабільність фінансосового стану всіх підприємств є об'єктивною умовою економічного розвитку держави і зростання суспільного добробуту населення. Ссьогодні немає потреби нікого переконувати у цьому.

Якщо в державі протягом тривалого часу немає стабільного фінансового стану підприємств, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і як наслідок, чергові списки кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найдрібніші його верстви. Є підстави стверджувати , що зубожіла , притиснена недостатками в результаті інфляційної хвилі людина – поганий працівник і недоброякісний громадянин [57].

Суть проблеми полягає в тому , що майже всі фактори , які дестабілізують фінансовий стан підприємства , а , зокрема, і держави, є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою та виконавчою владою і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються , поглиблюються і посилюються на макрорівні - на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Негативні явища в економіці будуть доти , доки не буде досягнуто фінансової стабілізації , завдяки якій відбувається нормальний процес відтворення , зростає продуктивність праці й оплати праці, утримується оптимальний дефіцит бюджету , забезпечується сталість національної грошової одиниці, активно використовується банківський кредит за невисоку плату.

Отже, спад сільськогосподарського виробництва в Україні здебільшого відбувся через непродуману фінансову політику , лібералізацію цін , зростання плати за банківський кредит тощо. Ризик зниження фінансової стійкості неефективною структурою капіталу, тобто високим значенням коефіцієнта співвідношення залучених і власних коштів. Управління ризиком зниження фінансової стійкості є складовою загальної стратегії управління сталістю фінансового стану підприємств і полягає у розробці системи заходів щодо вияву та попередження його негативних наслідків із метою ліквідації пов'язаних з ним збитків [63].

На основі фінансової стратегії необхідно забезпечити фінансову стійкість підприємств, тобто, щоб стабільно реалізовувалася продукція підприємств, своєчасно проводилася оплата за неї від дебіторів, а отриманих коштів було достатньо для виконання зобов'язань із бюджетом, постачальниками, кредиторами, працівниками тощо [54].

Економісти приходять до висновку, що основною умовою функціонування господарських структур в ринкових умовах є створення адекватного ринкового середовища.

Вважається, що при створенні такого середовища ведучу роль відіграють фінансові чинники, серед яких, як основні, виділяються:

- створення умов додержання еквівалентності обміну між товаровиробниками різних галузей (паритет цін);

- забезпечення на оптимальному рівні сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами;

- належний страховий захист сільськогосподарських товаровиробників з врахуванням підвищеного ризику діяльності;

- підтримка на оптимальному рівні доходів сільськогосподарських товаровиробників [27].

Лях Л.М. [62] вважає, що не потрібно ігнорувати ці компоненти ринкової економіки, тим більше, що вони мають об'єктивний характер, не пробувати їх замінити іншими заходами, особливо організаційного спрямування, а здійснювати поступово в міру реальних можливостей, що мало бути здійснене ще на початку запровадження реформ.

Отже, при вирішенні питань, пов'язаних з нормалізацією фінансового стану підприємств необхідно:

- здійснити глибокий аналіз фінансового стану підприємств і визначити перспективи їх подальшої діяльності, враховувати номенклатуру вироблюваної продукції, її якість, конкурентоспроможність на знутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінитиреальні можливості підприємств;

- виявити і ліквідувати можливі втрати і збитки на підприємствах, їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємства могли одержати максимальний прибуток;

- проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

- обгрунтувати впровадження нових технологій, вибір варіантів розміщення виробничих потужностей, ввести нові інвестиційні проекти;

- впровадити систему інформації, яка могла б своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємств необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємствах;

- визначити конкретні вимоги, поставлені до системи управління підприємствами [69].

Отже, реформування колективних сільськогосподарських і створення приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності, потребує від підприємств вишукування шляхів виходу з кризи, поліпшення свого фінансового стану.

Тому об'єктивною і невідкладною стала необхідність виведення аграрної реформи на організаційно вищий рівень, прискорення її темпів на основі формування ефективного власника і розвитку підприємницької діяльності [45].

Проблеми, що стосуються фінансових результатів пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і дослідження потрібно починати саме з сфери виробництва. Об’єктивними і суб’єктивними причинами, що вплинули на об’єм отриманих доходів є загальне скорочення виробництва сільськогосподарської продукції як по підприємствах так і по Україні в цілому.

На думку ОА. Зайцевої [42], потрібно розробити такий підхід до ціноутворення, щоб в подальшому можна було б забезпечити господарству, з кожній його галузі, прибуток, необхідний для розширеного відтворення і вирішення соціально-економічних проблем на селі, вирівняти ціни на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Підходи до розв'язання проблеми формування прибутку обумовлені внутрішніми і зовнішніми умовами функціонування підприємств. Внутрішні умови визначаються в основному системою обліку витрат, яка формує відповідну інформаційну базу для аналізу. До зовнішніх умов слід віднести рівень розвитку інфраструктури ринку, в тому числі насиченість ринку товарами і матеріальними ресурсами, напрям співвідношення місткості ринку з виробничим потенціалом підприємств [34].

Фінансова стійкість - це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємств власними фінансовими ресурсами, напрямами їх розміщення, рівнем їх використання.

Фінансова стійкість - це комплексне поняття, яке в першу чергу пов'язане з відповідною структурою активів і пасивів підприємств, ефективністю їх використання. Від рівня фінансової стабільності багато в чому залежить конкурентоспроможність підприємств, їх потенціал у діловому співробітництві, ефективність реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин. Відомо, що стабільний розвиток економіки неможливий без поліпшення фінансового стану підприємств, інакше будь-які позитивні зміни виявляються тимчасовими, а економічне зростання знову зміниться на кризу [85].

Ризик зниження фінансової стійкості неефективною структурою капіталу, тобто високим значенням коефіцієнта співвідношення залучених і власних коштів. Управління ризиком зниження фінансової стійкості є складовою загальної стратегії управління сталістю фінансового стану підприємств і полягає у розробці системи заходів щодо вияву та попередження його негативних наслідків із метою ліквідації пов'язаних з ним збитків [63].

На сьогодні в сільському господарстві України склалася складна фінансова ситуація, яка характерна і для народного господарства в цілому. Більшістьсільськогосподарських підприємств знаходяться на межі банкрутства, тобто їх фінансова стійкість дуже низька. Забезпечення і підтримка фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення.

Підприємства галузей народного господарства вступають у різні взаємовідносини з різними суб'єктами. Тому функціонування сільськогосподарських підприємств, їх господарська діяльність пов'язана з грошовими відносинами, які викликають процеси виробництва і реалізації продукції, одержання доходів і їх розподіл по відповідних каналах [13].

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головними серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства [15].

Важливе значення має також вивчення дисципліни розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і державою, використання господарських засобів за призначенням, визначення шляхів підвищення витрачання фінансових ресурсів [19].

Основним показником результатів діяльності підприємств є прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів, нематеріальних активів та іншого майна підприємств, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів, прибутку від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій [23].

На сучасному етапі застосовують декілька варіантів формування чистого доходу, які в першу чергу залежать від внутрішньогосподарських розрахункових цін. Таким чином, ціна повинна стати активним елементом фінансового механізму підприємств.

Німецький вчений Д.Чалдер вважає, що стратегія — це визначення основних довгострокових завдань і мети підприємств, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої мети.

Американські економісти Р.Кларк, Б. Вільсон, Р.Дайнс, С. Надаулд дають широке визначення фінансової стратегії і пов'язують її з фінансовою політикою і фінансовим плануванням. Фінансова стратегія показує шлях розвитку підприємств в майбутньому - це основа для вибору альтернативи, яка зумовлює природу і напрямок організації фінансових відносин.

Стратегія - це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, дослідження і розробка можливих розвитків фінансів підприємства. Правильно розроблена стратегія дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, дає можливість порівняти різноманітні "сценарії" розвитку фінансів підприємства і на підставі одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачати труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку.

Найважливіша ознака фінансової стійкості підприємств — їх здатність функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовніпінього середовища, які істотно змінюються. При цьому важливе значення має достовірна і реальна інформація про внутрішню і зовнішню ситуацію [25].

На думку В.П. Астахова [15] при визначенні фінансової стійкості, слід використовувати такі показники:

- коефіцієнт власності (незалежності);

- питому вагу залучених коштів;

- співвідношення залучених і власних коштів;

- питому вагу власних і короткострокових коштів у вартості майна.

Кондратьев О.В. [55] вказує на обмеженість таких показників, проте зазначає, що в країнах з розвинутою ринковою економікою ці показники розроблені і величини їх становлять:

- коефіцієнт власності (незалежності) не нижчий 0,7;

- кількість позичкових коштів не вищий 0,3;

- співвідношення позичкових і власних коштів не вище 1,0.

Ряд економістів [34] незадовільний фінансовий стан пояснюють тим, що прк проведенні економічних реформ, спрямованих на перехід до ринку не були враховані деякі об'єктивні фактори. Серед причин погіршення фінансового стану підприємств народного господарства, особливо сільського господарства, наводяться такі:

- не були створені умови (або механізми) еквівалентного обміну між товаровиробниками і промисловістю (протягом 1991-1998 рр. перші зросли в 0,7 рази, другі - в 2,8). Не дивлячись на те, що в результаті цього сільськогосподарські товаровиробники понесли великі втрати, негативний вплив цього фактора не усунено, він продовжує свою руйнівну дію;

- не відпрацьований механізм кредитування сільськогосподарських товаровиробників, в результаті чого абсолютна більшість залишається без кредитних ресурсів. В той же час, враховуючи специфіку сільського виробництва, цей фактор для сільськогосподарських товаровиробників має вирішальне значення.

Для того, щоб ринкові відносини могли нормально функціонувати, необхідне створення адекватного ринкового середовища. При цьому, як свідчить досвід реформування економічних постсоціалістичних країн, які досягли в цьому успіху, створення ринкової інфраструктури повинно передувати реформуванню економіки [63].

Серед фінансових компонентів, які справляють великий вплив на формування ринкового середовища, важливе місце належить кредитам. Причому, якщо для інших галузей таке твердження може піддаватися сумніву, то для сільськогосподарських виробників має принципове значення, оскільки без належного кредитного забезпечення ця галузь, як товаровиробник, існувати не може.

Проявляється це специфікою сільськогосподарського виробництва, яка в економічному плані зводиться до необхідності авансування коштів на відносно тривалий, порівняно з іншими галузями, час. Залежно від спеціалізації, такий період може вимірюватися роками. Саме через це сільськогосподарське виробництво є кредитомісткою галуззю.

Слід зазначити, що ця особливість сільськогосподарського виробництва має "інтернаціональний" характер, тобто не залежить від способу виробництва, а також форми власності та господарювання. Тому при кредитних відносинах банків із сільськогосподарськими товаровиробниками вона тією або іншою мірою враховується практично всіма розвинутими країнами.

З реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств і запровадженням ринкових відносин реформування перейшло до комерційних банків, держава відмовилась від регулювання усього процесу, і сільськогосподарські підприємства були переведені на загальний (ринковий) спосіб кредитування. Вважалося, що ринок відрегулює ці процеси в автоматичному режимі.

Однак сподівання не справдилися. Кредити пішли не до сільськогосподарського сектору, а, згідно із законами ринку, туди, де їм забезпечувався більший доход. Сільськогосподарські ж підприємства - через свою специфіку - об'єктивно не змогли вписатися в такі параметри. Як наслідок, почало різко знижуватися кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників . [20]

1.2. Нормативно – правове забезпечення фінансового стану підприємств

При проведенні обліку і аудиту фінансового стану підприємств необхідно звертатись до нормативного забезпечення цих процесів . Основи но­вої системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгал­терський облік і фінансову звітність в Україні”, прийнятому 16.07.1999р. [1]

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. за №87. Цим положенням (стандартом) бухгалтерського обліку визначається мета , склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визначення та розкриття її елементів. [10]

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” – наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. ” №87 містить узагальнену інформацію (об’єм виручки та результати) про реалізацію продукції [11]

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” від 29.11.1999 №220 – визначає методичні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. [12]

Основним нормативним документом, яким слід користуватись при визначені фінансових результатів підприємства є Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1995р. із змінами й доповненнями у редакції від 31.04.2005 [1].

Нормативні документи, розроблені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку, яка сьогодні реалізується в Україні, містять низку нових принципів, положень, понять, які сьогодні не досконало застосовуються в національній практиці обліку, зокрема таких, як порядок консолідованої фінансової звітності, відображення операцій після дати складання балансу, порядок обліку фінансових інструментів, розроблення та реалізація облікової політики підприємства тощо. Їх суть та доцільність практичного застосування фахівцям ще необхідно зрозуміти. В першу чергу це стосується формування облікової політики підприємства, тому що від рівня її обгрунтованості та адекватності реальним умовам функціонування підприємства залежить його фінансовий стан і перспективи розвитку в конкретному ринковому середовищі [14].

З 1 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" з наступними змінами і доповненнями. Необхідність цього закону була викликана тим, що сільськогосподарські підприємства в 1998 році по Україні вцілому закінчили зі збитком 90% всіх підприємств. Дуже велике податкове навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, надто складний механізм справляння податків призвели до збитковості підприємств:

Метою запровадження фіксованого податку було зменшення податкового тягаря на сільськогосподарських товаровиробників.

Фіксований сільськогосподарський податок замінив всі існуючі раніше податки і податкові збори.

Методика обчислення сільськогосподарського фіксованого податку проста, не вимагає великої кількості розрахунків, і тому цей податок забезпечує значну кількість коштів для власного розвитку.

Для обчислення фіксованого сільськогосподарського податку необхідно:

1.Дані про площу ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень. Головною умовою переходу на оподаткування за фіксованим сільськогосподарським податком - це наявність сільськогосподарських угідь.

2.Підприємства повинні займатись виробництвом сільськогосподарської продукції і вона в загальній структурі реалізації продукції повинна становити не менше 50% за попередній період.

Під сільськогосподарською продукцією розуміють:

- продукція рослинництва;

- продукція тваринництва;

- переробка продукції рослинництва і тваринництва на власних потужностях;

- продукція сільського господарства, яка отримана на давальницьких умовах.

3. Для обчислення податку важливою складовою є грошова оцінка землі. Вийшла Постанова Кабінету Міністрів України №213 від 25 березня 1995 р. і щорічно така грошова оцінка індексується, використовуючи спеціальний індекс, який щорічно приймається Законом "Про державний бюджет України". На 2005 рік такий індекс становить 3,03.

4. У зв'язку із реформуванням сільськогосподарських підприємств, при-умові, що вони отримали статус правонаступників, то для таких підприємств не вимагають відразу 50% реалізації сільськогосподарської продукції в загальній структурі реалізації. Цим підприємствам одразу ж надається можливість оподатковуватись за фіксованим сільськогосподарським податком, а після закінчення звітного року порівнюється реалізація сільськогосподарської продукції з загальною сумою реалізації. Якщо платник витримав такі параметри, то ДПІ продовжує підприємству оподаткування за фіксованим податком. А якщо 50%-й розмір не витримується, то таке підприємство оподатковується всіма податками, що і підприємства промисловості.

Для підприємств обчислення податку здійснюється шляхом перемноження кількості сільськогосподарських угідь на грошову оцінку по окремому виду сільськогосподарських угідь. Знаходимо грошову оцінку окремо по ріллі, пасовищах, сіножатях і багаторічних насадженнях.

Знаючи вартість сільськогосподарських угідь застосовують ставки податку, які передбачені Законом:

1) для ріллі, сінокосів, пасовищ - ставка 0,5% від грошової оцінки;

2) багаторічні насадження - 0,3%.

З метою заохочення у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції по деяких регіонах України передбачені пільги щодо ставок по фіксованому сільськогосподарському податку. Такі пільги передбачені для підприємств, розташованих на поліських територіях, а також для підприємств, які мають статус високогірних районів Карпат. Для цих формувань ставка фіксованого податку складає 0,3% по ріллі, сінокосах і пасовищах; 0,1% - по багаторічних насадженнях.

Незважаючи на те, що фіксований сільськогосподарський податок - це річна звітність, а річна звітність подається до ДПІ згідно із Законом 2181/3 "Про порядок погашення податкових зобов'язань" протягом 60-ти календарних днів від дня 1-го числа поточного року. Це правило не стосується фіксованого сільськогосподарського податку до 1-го лютого.

Даний податок підприємство перераховує поквартально:

І - 10% від річної суми;

II-10%;

III-50%;

IV-30%.

Але з метою наповнення бюджету передбачено Законом в середині кварталу здійснювати перерахунок податку щомісячно в розмірі 1/3 квартальної суми.

Визначення доходів і витрат, прибутку (збитку) за звітний період сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до вимог Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати". Цим Положенням (Стандартом) визначається зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (Стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

2.О рганізаційно - Економічна характеристика сільськогосподарських підприємств Тростянецького району вінницької області та стан обліково – фінансової роботи

2.1. Природно - економічні умови сільськогосподарських підприємств району та показники їх виробничо - фінансової діяльності

Тростянецький район розташований в центральній частині Вінницької області і являється одним з типових сільськогосподарських районів лісостепової зони Украї­ни. Адміністративний і культурний центр району – смт. Тростянець, що знаходиться в 120км від обласного центру.

Тростянецький район займає вигідне географічне положення і є одним з типових промислових містечок. На його території розміщені: м’ясокомбінат, молокозавод, нафтобаза, вугільний склад.

До 2000 року функціонувало 24 колективних сільськогосподарських підприємств. Після реформування функціонувало до 2003 року 23 сільсько­гос­по­дарських підприємства різних форм власності, а в 2004 році їх залишилось 20, з яких:

сільські фермерські господарства (ФГ) – 1;

приватні сільськогосподарські підприємства (ПСП) – 2,

сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) – 10; дослідне господарство (ДГ) – 1;

агрокооператив приватних пайовиків (АКПП) –4;

приватні орендні підприємства (ПОП) –2.

Для того, щоб мати більш повне уявлення про розміри сільськогосподарського виробництва та основні показники діяльності сільськогосподарських підприємств Тростянецького району розглянем таблицю 2.1.

Таблиця 2.1.

Розміри сільськогосподарського виробництва та основні показники діяльності сільськогосподарських підприємств Тростянецького району

Показники 2000р 2001р 2002р 2003 р В середньо­му за 2000-2003 роки 2004р. Відхилення показ­ника у 2003 році від середнього за 2000-2003 роки
+ - %
Площа с/г. угідь, га 56109 50311 49000 42334 49438,5 40002 -9436,5 -19
Площа ріллі, га 50077 47968 47000 40866 46477,7 39001 --7476,7 -16
Середньорічна кількість працівників, осіб 6950 6193 5371 3650 5541 2847 -2694 -48,6
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн. 192277 200792 184102,8 147802,4 181243,5 129246 -51997,5 -28,7
Виробництво валової прдукції в порівняльниих цінах 2000р. тис. грн. 33668* 49006,4 59761 36116,9 44638 45278 640 1,4
На 1га с/г., угідь 0,6 0,97 1,22 0,85 0,91 1,13 0,22 24,2
На 1 грн. середньо­річної вартості основних засобів 0,17 0,24 0,32 0,24 0,24 0,35 0,11 46

На 1 середньорічного

працівника

4,84 7,91 11,12 9,89 8,5 15,9 7,4 87
Одержано валового дохо­ду, тис. грн. 10267 6283,3 -3285,4 989,5 3563,6 11192 7628,4 214
На 1га с/г., угідь 0,18 0,12 -0,07 0,02 0,06 0,28 2,22 366
На 1 грн. середньорічної вартості основних засобів 0,05 0,03 -0,02 0,006 0,02 0,08 0,06 300

На 1 середньорічного

працівника

1,47 1,01 -0,61 0,27 0,53 3,93 3,4 641,5
Одержано чистого доходу (збитку), тис. грн. 7396 1360,1 -4242,4 300,7 1203,6 2065,5 861,4 71,6
На 1га с/г., угідь 0,13 0,02 -0,08 0,007 0,02 0,05 0,03 150

На 1 грн. середньорічної

вартості основних засобів

0,04 0,007 -0,023 0,002 0,006 0,016 0,01 166,7

На 1 середньорічного

працівника

1,06 0,22 -0,78 0,08 0,15 0,72 0,57 380

Примітка: * за 2000 рік валова продукція вказана в порівняльних цінах 1996 року.

Перед аналізом даної таблиці слід зазначити, що показники від яких залежить значення виробництва валової продукції у розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів (фондовіддача) та на 1 середньорічного працівника (продуктивність праці). Так, показник виробництва валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, залежить від зміни безпосередньо показника виробництва валової продукції та площі сільськогосподарських угідь. На протязі 2000-2002 років виробництво валової продукції збільшувалось при зменшенні площі сільськогосподарських угідь. В 2003 році були несприятливі погодні умови, що призвело до значного скорочення виробництва валової продукції, а тому і зниження величини даних показників.

Щодо показника фондовіддачі, то він в 2004році, порівняно з середнім значенням за 2000- 2003 роки, зріс на 0,11 і становив 0,35 грн., тобто на 1 гривню основних засобів виробляється більше валової продукції. На збільшення даного показника значний вплив здійснив той факт, що зменшення середньорічної вартості основних засобів у 2004 році відбулось на 28,7% або на 51997,5 тис. грн., а також підвищення виробництва валової продукції в порівнянні з середнім значенням за 2000- 2003 роки(на 640 тис. грн. Або на 1,4%).

Також необхідно торкнутись питання підвищення продуктивності праці. Бачимо, що в 2004 році виробництво валової продукції на 1 середньорічного працівника, порівняно з середнім значенням за 2000- 2003 роки, збільшилось на 87% або на 7,4 грн. Ці зміни відбулись за рахунок збільшення виробництва валової продукції, а також за рахунок зменшення кількості працюючих в галузі сільського господарства. Так, в 2004 році кількість працівників, що були зайняті в галузі сільського господарства, зменшилась на48,6% або на 2694 чоловік у порівнянні з середнім показником за 2000 – 2003 роки.

Сільськогосподарські підприємства, незалежно від форми власності, як і будь-які юридичні особи, мають на меті одержання прибутку. З цією метою вони займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції. Продукцію рослинництва і тваринництва підприємства району реалізують на приймальні пункти переробним підприємствам смт. Тростянець.

Отже, ми проаналізували певні ресурси, які є в наявності в Тростянецькому районі, і можемо дійти висновку, що в районі є ресурсний потенціал, який при належному застосуванні може дати значні прибутки. Для сільського господарства найбільш важливим ресурсом є земля, тому проаналізуємо більш докладно саме земельні ресурси, які використовуються підприємствами району.

Земля – основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, одне з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрних формувань, який крім землі включає трудові ресурси, основні засоби та оборотні. Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів. Раціональне використання землі є і буде одним з найважливіших народногосподарських завдань.

Склад і структуру земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств Тростянецького району розглянемо в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Склад і структура землекористування сільськогосподарських підприємств Тростянецького району вінницької області

Показники 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. Відхилення показ­ника 2004 року від по­казника 2000 року
Площа, га Питома вага % Площа, га Питома вага % Площа, га Питома вага % Площа, га Питома вага %і Площа, га Питома вага % +/- %
Сільсько-господарські угіддя 56109 100 50311 100 49000 100 42334 100 40002 100 -16107 28,7
із них: рілля 50077 89,0 47968 95,3 47000 96,0 40866 96,5 39001 97,5 -11076 -22,1
сінокоси 1029,0 1,8 144,4 0,3 150,2 0,3 171,0 0,4 138,8 0,3 -891 -86,5
пасовища 3561,0 6,4 1018,1 2 1000,0 2,1 935 2,2 800,1 2 -2760,9 -77,5

Аналізуючи дані таблиці 2.2 необхідно відмітити, що з 2000 року по 2004 роки площа сільськогосподарських угідь сількогосподарських підприємств Тростянецького району зменши­лась на 16107га або на 28,7%, що звичайно потягнуло за собою скорочення площ ріллі на 11076га або на 22,1% ; площа сіножатей зменшилась на 891га або відповідно на 86,5%; площа пасовищ зменшилась на 2760,9га. Або на 77,5%. Факт скорочення площ сільськогосподарських угідь можна пояснити тим фактом, що саме в 2002 році певні підприємства були перепідпорядковані іншим районам України, а також скороченням чисельності сільськогосподарських підприємств. Площі лісу, ставків і водоймищ перейшли в підпорядкування до сільських рад.

Якщо гово­рити про структуру земельних ресурсів, то можна зазначити, що найбільшу пи­тому вагу сільськогосподарських угідь займає площа ріллі (в 2003 стано­вила майже 96,5%, а в 2004 році була 97,5%, тобто розораність земель в районі дуже висока).

Як відомо, від правильного використання земель залежать результати сільсько­господарського виробництва і соціальний розвиток підприємств. Для того, щоб визначити наскільки ефективно використовуються землі саме сільськогосподарськими пдприємствами Тростянецького району простежимо показ­ники в таблиці 2.3.

Виходячи з даних можемо зробити висновки, що виробництво продукції зернових та зернобобових на 100га відповідних угідь, а також приросту живої маси ВРХ з 2000 по 2003 роки поступово ззнижувалось. Слід відмітити, що ситуація з виробництва молока на протязі 2000-2003 років не була стабільною. Що ж стосується приросту живої ваги свиней, то з 2000 по 2002 роки спостерігається підвищення, а в 2003 році зниження виробництва даного виду продукції. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки виробництво на 100га. вдповідних угідь молока зменшилося на 9,9 ц. Або на 3,8%; живоі маси ВРХ- на 3,2 ц. Або на 11,8%; живоі маси свиней – на 6,8 ц. або на 43%. Виключенням є виробництво зернових і зернобобових. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки виробництво збільшилось на 71,6 ц. або на 4,8%.

Щодо Валового доходу та чистого прибутку збитковим виявився 2002 рік. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки Валовий дохід на 100га сільськогосподарських угідь збільшився на 21,7 тис. грн. або на 366%, а чистий прибуток збільшився на 3 тис. грн. або на 150%.

Таблиця 2.3

Ефективність використання земельних ресурсів сільськогоспо­дар­ськи­ми під­приємствами Тростянецького району

Показники 2000р. 2001р. 2002р. 2003р. В се­ред­нь­ому за 2000-2003 роки 2004р. Відхилення по­казника у 2004 році від се­реднього за 2000-2003роки
+/- %
Виробництво на 100 га відповідних угідь ц.
Зернових і зерно­бобових 1821,1 1632,4 1629 820 1473,4 1545 71,6 4,8
Молока 268,3 247,0 284,6 220,3 255,0 245,1 -9,9 -3,8
Живої ваги великої рогатої худоби 30,2 28,7 27,8 21,5 27,0 23,8 -3,2 -11,8
Живої ваги свиней 14,9 15,8 19,3 13,2 15,8 9,0 -6,8 -43,0
Одержано на 100 га сільськогосподарських угідь
Валового доходу, тис. грн. 18,0 12, -7,0 2,0 6,0 28,0 21,7 366,0
Прибутку (збитку), тис. грн. 13,0 2,0 -8,0 0,7 2,0 5,0 3,0 150,0

Для нормального ведення інтенсивного сільськогосподарського виробництва підприємство повинно бути забезпечено в достатній кількості трудовими ресурсами.

Загальна чисельність працівників сільського господарства зменшилась на 2694 особи або на 48,6%. Так як кількість працівників поступово зменшується, то перед керівним складом господарств постає питання найбільш повного і раціонального використання робочої сили. Тому розглянемо стан продуктивності праці на сільськогосподарських підприємствах в Тростянецькому районі. Дані представимо у вигляді таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка зміни продуктивності праці у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району

Показники 2000р. 2001р. 2002р. 2003р. В середньому за 2000-2003 роки 2004р. Відхилення по­казни­ка 2004ро­ку від се­ред­ньо­го показ­ни­ка за 2000-2003 ро­ки
+, - %
Вироблено валової продукції по собівартості на 1 середньорічного працівника, тис. грн.:
у сільськогосподар- ському виробництві 106 10,7 10,7 12,81 18,2 18,2 7,0 62,5
У рослинництві 10,12 11,17 12,80 11,0 11,0 18,7 7,7 70,0
У тваринництві 11,2 11,78 10,0 12,83 11,5 17,3 5,8 50,4

відповідно за рік, тис. люд/год.

в тому числі:

8340,0 7657,7 6309,0 4769,0 6768,9 3737,1 -3031,8 -44,8
У рослинництві 4507,6 4021,4 3082,0 2261,0 3468,0 2627,7 -840,3 -24,2
У тваринництві 3832,4 3636,3 3227,0 2508,0 3300,9 1109,4 -2119,5 -66,4
Затрати праці люд./год. На 1 ц:
Зернових і зернобобових 1,9 1,8 1,7 2,0 1,85 1,84 -0,01 -0,5
Соняшника 6,7 6,5 3,7 4,3 5,3 6,2 0,9 16,9
Картоплі 10,8 10,2 71,4 24,7 29,3 20,3 -9,0 -30,7
цукрового буряка 1,9 1,8 1,3 1,4 1,6 1,7 0,1 6,3
овочів відкритого ґрунту 31,2 30,8 22,4 24,0 27,1 26,4 -0,7 -2,6
Кукурудза 2,8 2,6 1,7 1,9 2,3 1,8 -0,5 -21,7
Молока 13,7 13,4 11,5 10,9 12,37 10,97 -1,4 -11,3
приросту ВРХ 71,3 68,3 77,8 93,9 77,8 81,5 3,7 4,7
приросту свиней 96,1 92,6 79,6 86,6 88,7 101,0 12,3 13,8

Як свідчать дані таблиці 2.4, у районі відбувається поступове підвищення продуктивності праці протягом останніх п'яти років. Можемо відмітити, що скоротились витрати праці насамперед в галузі тваринництва. Так, в 2004 році витрати праці становили 11109,4 тис. люд/год., а середнє значення за 2000 – 2003 роки відповідного показника становили 3300,9 тис. люд/год., тобто скорочення становить 2119,5 тис. люд/год., або 66,4%. Щодо галузі рослинництва, то також відбулось певне зниження затрат праці – на 840 тис. люд/год. або на 24,2%. Затрати праці на зернові і зернобобові, соняшник, цукровий буряк, кукурудзу і овочів відкритого грунту протягом 2000-2002 років знизились. Затрати праці по картоплі протягом 2000-2001 років знижувались, в 2000 році помітно зросли, а протягом 2003-2004 років знову збільшувались. В 2004 році затрати праці відносно середнього значення за 2000-2003 роки знизились по всіх видах культур, окрім соняшника (в 2004 році збільшились на 0,9 люд./год. з 1га. або на 16,9%). Щодо галузі тваринництва, то відбулось певне скорочення витрат праці по виробництву основних видів продукції, що виробляються в цій галузі. Так, по виробництву молока і приросту живої маси свиней затрати протягом 2000-2003 року зменшились, а по приросту живої маси ВРХ навпаки збільшились. В 2004 році затрати праці відносно середнього значення за 2000-2003 роки по приросту живої маси ВРХ збільшились на 3,7 люд./год. з 1га. або на 4,7%, а по приросту живої маси свиней – на 12,3 люд./год. з 1га або на 13,8%.

Для того, щоб мати наочне уявлення щодо зміни чисельності працівників

представимо їх у вигляді графіка (рис. 1).

Вирішальне значення в господарській діяльності сільськогосподарських під­приємств належить основним засобам. Розширення, підтримання належного функ­ціонального стану і раціонального використання основних засобів вели­кою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефек­тивності. Тому далі розглянемо наявність та ефективність використання ос­новних засобів сільськогосподарськи­ми підприємствами Тростянецького району. Спо­чатку ознайомимось із забезпеченістю сільськогосподарських підприємств ра­йону основними засобами. Дані наведемо у вигляді таблиці 2.5

Таблиця 2.5


Забезпеченість сільськогосподарських підприємств Тростянецького району основними засобами, тис. грн.

Показники 2000р. 2001р. 2002р. 2003р. В серед­ньо­му за 2000-2003оки 2004р. Відхилення по­каз­ника 2004 ро­ку від середнього по­каз­ника за 2000-2003 роки
+/- %
Наявність основних засобів на кінець року, тис. грн. 194830 206754,2 161451,5 134152,2 174297,2 127407 -46890,2 -26,9
На 100га сільськогоспо­дарських угідь 347,2 410,9 329,5 316,9 351,1 318,5 -32,6 -9,3
на 1 середньорічного працівника 28,0 33,4 30,0 36,7 32,0 44,7 12,7 39,7

Аналізуючи дані, наведені в таблиці 2.5, можемо зазначити, що вартість основних засобів з 2000 року по 2004 рік зменшилась на 46890,2 тис. грн. або на 26,9%, що свідчить про неможливість підприємств району виділяти кошти на прид­бання нових основних засобів. Щодо показників фондооснащеності (наявність ос­новних засобів на 100га сільськогосподарських угідь) та фондоозброєності праці (наявність основних фондів на одного середньорічного працівника), то саме за до­помогою цих показників визначають забезпеченість підприємств основними засобами. Показ­ник фондооснащеності засвідчує рівень інтенсифікації сільського господарства та про рівень розвитку матеріально – технічної бази будь – якого господарства або групи підприємств. У нашому випадку даний показник зменшився на 9,3%, що є негативним фактом, так як він впливає на виробництво продукції з одиниці площі і таким чином може спричинити зменшення даного показника. Слід відмітити, що підприємства повинні бути зацікавлені у підвищенні показника фондооснащеності, так як чим вище даний показник, тим більша ймовірність зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств. Показник фондоозброєності впливає на про­дуктивність праці. Чим вище фондоозброєність, тим повинна бути вища продуктив­ність праці. Щодо підприємств Тростянецького району, то даний показник зріс на 39,7% і таким чином сприяв підвищенню продуктивності праці. Але маємо зазна­чити, що підвищення даного показника відбулось, здебільшого, не за рахунок знач­ного підвищення вартості основних засобів, а за рахунок скорочення працівників, зайнятих в галузях сільськогосподарського виробництва.

Для того щоб ефективно використовувати земельні, трудові та матеріально-технічні ресурси, які знаходяться у розпорядженні господарств, необхідно правильно визначити напрямок спеціалізації. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств являє собою процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей виробництва відповідно до грунтово – кліматичних і економічних умов кожного підприємства. Ефективність спеціалізації проявляється у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищенні товарності продукції, зниженні собівартості та підвищенні рентабельності. Історично склалось, що спеціалізація в сільському господарстві України в основному склалася по природно – економічних зонах, що дозволяє при відносно незначних затратах одержувати високі врожаї та прирости (при умові, що господарювання ведеться з використанням інтенсивних технологій та вистачає коштів на придбання та застосування необхідних матеріально – технічних ресурсів). Але в сучасних умовах, у зв'язку з цілою низкою проблем, які перешкоджають нормальному функціонуванню сільськогосподарських підприємств, більшість господарств спеціалізується на вирощуванні не тільки продукції, яка ними історично вироблялась, але і розпочинають вирощувати продукцію, яка має принести значні прибутки. Тобто не відбувається процесу поглибленої спеціалізації сільськогосподарських підприємств. Даний факт, звичайно, є негативним, так як підприємства розпилюють свою увагу на виробництво різних видів продукції, і тому недоодержують певні суми прибутків.

Зупинимось докладніше на визначенні спеціалізації Тростянецького району, а для цього визначимо рівень спеціалізації, який визначається відношенням обсягу продукції основних галузей до загального обсягу товарної продукції. Для того, щоб мати наочне уявлення щодо зміни розмірів реалізації продукції тваринництва і рослинництва представимо їх у вигляді графіка (рис.2).

Про спеціалізацію сільськогосподарських підприємств Тростянецького району ми можемо говорити розглянувши структуру товарної продукції, тобто продукції, що виробляють господарства для реалізації на сторону на основі даних додатку-А

Аналізуючи дані, наведені в додатку-А можемо зазначити, що підприємства Тростянецького району більшу увагу приділяють галузі рослинництва, так як питома вага продукції галузі рослинництва в загальній сумі за 2000-2004 роки становить 69,1%, а в галузі тваринництва лише 30,9%. Найбільшу питому вагу в структурі рослинництва займають зернові та зернобобові, які в середньому за останні п’ять років склали 42,4%. Також значний обсяг в структурі товарної продукції становлять: цукрові буряки (17,7%) та кукурудза на зерно (6,7%), а також соняшник (4,8%) Щодо галузі тваринництва, то найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають молоко (12%) та велика рогата худоба в живій вазі (10,8%).

2.2 Організація бухгалтерського обліку в сільськогосподарських підприємствах Торостянецького району

Для управління процесом виробництва матеріальних благ потрібно знати, скільки є матеріальних благ, скільки їх було вироблено, скільки витрачено, скільки спожито, скільки потрібно робочого часу на їх виробництво, тобто виникає потреба в контролі за мірою праці і мірою споживання. Такі дані дістають систематичним спостереженням, вимірюванням та реєстрацією виробничих і фінансових операцій, даючи їм кількісну і якісну характеристику, тобто шляхом обліку.

Необхідно відмітити, що важливою для кожного підприємства є форма ведення бухгалтерського обліку. Форма бухгалтерського обліку – це поєднання різних регістрів аналітичного і синтетичного обліку, їх взаємозв'язок, послідовність і способи облікових записів з метою узагальнення і одержання звітності.

Зазначимо, що кожне підприємство має змогу самостійно обирати форму бух­галтерського обліку, яку воно бажає застосовувати в обліковому процесі. Якщо дати загальну характеристику формі бухгалтерського обліку, яка використовується підприємствами Тростянецького району, то можемо відзначити, що під­приємства використовують журнально – ордерну форму обліку.

Охарактеризуємо журнально – ордерну форму ведення бухгалтерського обліку в господарствах Тросянецького району.

Основними реєстрами бухгалтерського обліку є журнали-ордери. Вони нагадують собою накопичувальні відомості, в яких систематизація і групування документів ведеться в хронологіч­ному порядку по кореспондуючих рахунках. Кількість таблиць у журналах-ордерах залежить від складності організації бухгал­терського обліку того чи іншого об'єкта від ступеня деталізації обліку, можливості ведення аналітичного і синтетичного обліку в одному реєстрі та інших обставин.

Журнали-ордери, як правило, призначені для синтетичного обліку операцій господарської діяльності підприємств.

Ведення записів у журналах-ордерах здійснюється у порядку однобічної реєстрації. Реєструються тільки кредитові обороти в кореспонденції з дебетовими. Журнали-ордери побудовані за кредитовою ознакою, тобто кредитові обороти по кожному балан­совому рахунку збираються в одному журналі-ордері, а дебетові обороти по цьому рахунку знаходять відображення в різних жур­налах-ордерах.

Після підрахунку записів за місяць журнал-ордер нагадує не що інше, як складну місячну журнальну статтю, в якій один рахунок кредетується, а декілька дебетуються.

Журнально-ордерна форма обліку грунтується на принципах систематизації і накопичення в хронологічному порядку даних первинних документів, що відображають господарські операції безпосередньо в реєстрах синтетичного і аналітичного обліку. Записи в накопичувалаьні відомості вносять за показниками необхідними для управління, контролю й аналізу фінансовогосподарської діяльності підприємства, а також періодичної бухгалтерської звітності.

Синтетичний і аналітичний облік здійснюється у реєстрах, як правило, в єдиній системі записів.

По синтетичних рахунках з великою номенклатурою облікових об'єктів, які мають значну кількість щомісячних записів господарських операцій, аналітичний облік ведуть допоміжних відомостях і виробничих звітах, побудованих в основному за дебетовою ознакою.

Журнали-ордери побудовані таким чином, що в них відобра­жують однорідні за економічним змістом операції, а також опе­рації, що взаємопов'язані між собою.

Для забезпечення правильного групування даних первинних документів у журналах-ордерах передбачено типову кореспон­денцію по кредиту рахунків бухгалтерського обліку і наведено перелік показників, необхідних для складання періодичної та річної звітності.

Записи в облікових реєстрах проводять в міру надходження документів або підсумками за місяць залежно від характеру і змісту операції. На документах, дані яких включено до журна-лів-ордерів, відомостей, реєстрів й аркушів-розшифрувань, вка­зують номери відповідних реєстрів і порядкові номери записів в них (номер рядка). По документах, які відображені в реєстрах загальним підсумком, номер реєстру і номер запису вказують на окремому аркуші, який прикріплюється до зброшурованих доку­ментів.

Підсумкові дані в журналах-ордерах на кожному синтетично­му рахунку в обов'язковому порядку необхідно звіряти з даними інших облікових реєстрів, в яких відображені записи по відпові­дних кореспондуючих рахунках. В тих журналах-ордерах, де об­лікові записи не можуть бути проконтрольовані шляхом зістав­лення їх з відповідними показниками інших реєстрів, підсумкові дані по документах використовуються для перевірки підсумків по окремих кореспондуючих рахунках.

Головну книгу використовоють для узагальнення даних жуналів-ордерів, взаємної перевірки правильності проведених записів по окремих синтетичних рахунках і склалання бухгалтеського балансу за місяць, квартал і рік. У Головній книзі відображують залишки по рахунках на яких вони були на початок місяця, поточні обороти і залишки по рахунках, на яких вони були на початок місяця, поточні обороти і залишок на кінець місяця по відповідних синтетичних рахунках. Записи оборотів в Головну книгу є однрчасно і реєстроацією облікових даних, що відображені в журналах-ордерах.

У Головній книзі записи за місяць виконують, як правило, по синтетичних рахунках, тому що необхідні дані в розрізі субраху­нків і аналітичних рахунків знайшли уже відображення у відпо­відних реєстрах. Обороти по кредиту відповідного синтетичною рахунка відображують одним підсумковим записом із кожного журналу-ордера, а по дебету із декількох журналів-ордерів за кореспондуючими рахунками з виведенням після цього кінцевого підсумку.

Головну книгу відкривають па рік, для чого на кожний синте­тичний рахунок відводять окремий аркуш, а за необхідності, по окремих рахунках - два аркуша.

На сучасному етапі Тростянецькому сільськогосподарському управлінню підпорядковані двадцять господарств.

В кінці року всі сільськогосподарські підприємства складають річну фінансову звітність, відповідно до “Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”. Дана звітність складається з п’яти форм:

Баланс.

Звіт про фінансові результати.

Звіт про рух грошових коштів.

Звіт про власний капітал.

Примітки до річної фінансової звітності.

Дані форми подають в Тростянецьке районне управління сільського господарства і продовольства, де їх ретельно провіряють на взаємозв'язок між собою.

Працівники бухгалтерії на основі поданих форм складають накопичувані відомості в розрізі граф відповідних форм річної фінансової звітності, що потім дасть змогу віднести узагальнюючі дані відомостей до річної звітності по Тростянецькому району.

Отже, вся організація бухгалтерського обліку в районі побудована на централізованому рівні опрацювання бухгалтерських документів та економічних даних по району.

В умовах самофінансування розширюються завдання і зміст фінансової роботи на сільськогосподарських підприємствах. Вона повинна бути направлена на пошук шляхів збільшення прибутків і підвищення рентабельності за рахунок зниження собівартості продукції, раціональних способів господарювання, ліквідації невиробничих витрат і втрат, дотримуватись економії.

Основне завдання фінансової роботи - забезпечити господарство фінансовими ресурсами, необхідних для потреб розширеного відтворення, виконання фінансових обов'язків перед бюджетом, банками, організаціями.

На даний час посилюється контрольно-аналітична робота на підприємствах, підвищується значення забезпечення взаємозв'язку виробничих і фінансових показників. При нормативному розподілі прибутку, коли фінансування планових міроприємств сільськогосподарських підприємств залежить від наявності їх внутрішніх джерел, розрив між виробничими і фінансовими показниками недопустимий. Для досягнення в процесі планування такої єдності і підвищення якості планової роботи фінансова служба підприємства повинна розробити плани на основі відповідних економічних і фінансових нормативів і як можна повніше врахувати при плануванні всі фактори, що вливають на той чи інший показник фінансового плану забезпечення виробництва грошовими засобами складає зміст оперативної фінансової роботи, яка включає різноманітні грошові відносини підприємства з різними організаціями і особами.

В сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району організаційна структура бухгалтерії приблизно однакова: головний бухгалтер, заступник головного бухгалтера , касир, а також існують бухгалтер по оплаті праці, бухгалтер по рослинництву, бухгалтер по тваринництву та бухгалтер по матеріальних ресурсах.

Головний бухгалтер
Заступник головного бухгалтера Касир
бухгалтер по оплаті праці Бухгалтер по рослинництву бухгалтер по тваринництву бухгалтер матеріальних рахунків

Рис.3. Організаційна структура бухгалтерії в господарствах Тростянецького району Вінницької області

Облікова політика підприємствами визначається самостійно, згідно із Законом україни «про бухгалтеський облік і фінансову звітність в Україні». Облікова політика – це сокупність принципів і процедур, що використовуютяся підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто – це вибір самим підприємством певних і конкретних методик , форм і техніки вадення бухгалтерського обліку виходячи з чинних ормативних актів і особливостей діялбності підприємства. Наказ «Про облікову політику» подано в додатку – Б.

Важливою складовою бухгалтерського обліку є документообіг.Документообігом називається встановлений порядок і термін руху документів у прцесі їх використання згідно з методами бухгалтерського обліку від моменту складання або отримання від інших підприємств до передачі в архів. Виписка з графіку документообігу представлена в додатку – В.

На Рис.4 представимо схему бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою.

Рис.4 Схема бухгалтерського обліку за журнально-ордерною фрмою.

3.ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ ЙОГО

ПОКРАЩЕННЯ

3.1 Осоновні показники оцінки фінансового стану

підприємства

Оцінка фінансового стану – це розгляд кожного показника, отриманого в результаті фінансового аналізу, з точки зору відповідності його фактичного рівня нормальному для певного підприємства рівню, ідентифікація чинників, які вплинули на величину показника і визначення необхідної величини показника на перспективу та способів її досягнення.

Оцінка фінансового стану підприємств здійснюється здебільшого на основі аналізу фінансових звітів. Основним джерелом інформації при аналізі фінансового стану є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема: Баланс підприємства (ф. №1), Звіт про фінансові результати (ф. №2), Звіт про рух грошових коштів (ф. №3), Звіт про власний капітал (ф. №4), Примітки до річної фінансової звітності (ф. №5), іноді (наприклад, при обчисленні показників ринкової активності підприємства, для уточнення деяких показників ліквідності) залучаються також дані статистичної звітності, бірж, оперативна бухгалтерська інформація тощо.

У результаті аналізу фінансового стану підприємства отримують певні показники, необхідні для його оцінки, планування та підготовки оперативних управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства, тобто формується інформаційна система фінансового менеджменту , або фінансова інформація . Слід зазначити, що користувачами фінансової інформації є не тільки управлінський персонал підприємства та його засновники, а й інвестори (для вивчення ефективності використання ресурсів), банки (для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику); постачальники (для своєчасного отримання платежів); потенційні санатори (при прийняті рішень про участь у фінансовому оздоровленні неспроможного боржника), податкові інспекції (для виконання плану надходження коштів до бюджету) та ін.

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше провадять за такими напрямами оцінки:

- майнового стану підприємства;

- ліквідності активів та платоспроможності підприємства;

- показників фінансової належності та структури капіталу;

- показників прибутковості та рентабельності підприємства;

- показників ділової активності;

- ринкової активності.

У методологічному аспекті на сьогодні в Україні фінансові аналітики можуть скористатися такими методиками оцінки фінансового стану підприємств:

- Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово – господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97 р. № 81;

- Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98 р. № 22;

- Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Міністерством фінансів України, фондом державного майна України від 26.01.2001 р. № 49/121;

- Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дії з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими Міністерством економіки України від 17.01.2001 р. № 10;

- Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279;

- Рекомендаціями щодо визначення фінансового стану позичальників, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 29.09.97 р. №323.

Зазначені нормативні документи висвітлюють загальні напрями аналізу та встановлюють основні методичні засади проведення поглибленого аналізу фінансового стану підприємств. Проте вони мають певні недоліки при застосуванні запропонованого порядку обчислення показників на практиці.

Отже, можна дійти висновку, що на сьогодні відсутня єдина методологія оцінки фінансового стану підприємств на основі форм річної звітності, складеними за національними стандартами бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим актуальним буде вирішення спірних питань у галузі методології фінансового аналізу та оцінки фінансового стану.

Оцінка майнового стану

Здійснюючи оцінку майнового стану, підприємства згідно з деякими методиками проводять аналіз такого показника, як сума наявних у підприємства господарських коштів, що дорівнює валюті (підсумкові) балансу, в динаміці. Цей показник дає узагальнену оцінку вартості майна підприємства. В літературних джерелах найчастіше трапляється трактування зростання цього показника як свідчення про збільшення майнового потенціалу підприємства та визначення цього явища як позитивної тенденції. У Методиці проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій (п. 3.1) чітко визначено, що зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності. На наш погляд, якщо з твердженням про збільшення майнового потенціалу підприємства при збільшенні в динаміці валюти балансу ще можна було б погодитись, то твердження, що це завжди характеризує його діяльність з позитивного боку, і, тим більше, що зменшення підсумку може призвести до його неплатоспроможності, навряд чи можна сприймати беззаперечно. Існують об’єктивні причини зменшення валюти балансу (повернення раніше отриманих позик, скорочення простроченої та звичайної дебіторської й кредиторської заборгованості тощо) при поліпшенні його структури. Для сільськогосподарських і переробних підприємств взагалі характерні сезонні коливання, і якщо проміжна звітність такого підприємства складатиметься щомісяця або щокварталу, то зменшення або збільшення суми господарських коштів підприємства свідчитиме лише про сезонну активність підприємства і в ніякому разі про зменшення його потенціалу, тим більше про зниження його платоспроможності.

Збільшення валюти балансу також не завжди характеризує підприємство позитивно: якщо воно досягнуто за рахунок збільшення, з одного боку, довгострокових і поточних зобов’язань, а з іншого – неліквідних активів, довгострокової та поточної дебіторської заборгованості, то це також навряд чи свідчитиме, що підприємство успішно функціонує. Тому, аналізуючи динаміку цього показника, не можна ігнорувати так званий вертикальний аналіз, який відображує структуру коштів підприємства та їх джерел. Тільки у взаємозв’язку з таким аналізом можна робити об’єктивні висновки щодо фінансового стану підприємства, діяльність якого аналізується.

При здійсненні оцінки майнового стану обчислюють такі показники: питома вага активної частини основних засобів; коефіцієнти зносута придатності;коефіцієнти оновленнята вибуття.

Коефіцієнти зносу та придатності хара­ктеризують частку зношених основних засобів у загальній їх вартості та відображують частку вар­тості основних засобів, що залишилася до списан­ня в наступних періодах. Коефіцієнти доповнюють один одного, даючи в підсумку одиницю, тому не­доцільно обчислювати обидва показники. Ступінь зношеності основних засобів більш чітко характе­ризує показник зносу, який і слід обчислювати для оцінки стану необоротних активів. Проте ана­ліз одного цього показника не відображує реаль­ного стану основних засобів підприємства. Обов'язково, на нашу думку, слід також обчислю­вати показники оновлення та вибуття.

Коефіцієнти оновлення та вибуття ві­дображують, яку частину наявних на кінець звіт­ного періоду основних засобів становлять нові та яка частина цих засобів, з якими підприємство по­чало діяльність у звітному періоді, вибула через знос та з інших причин. Якщо в динаміці коефіці­єнт оновлення зростає, це є позитивною тенденці­єю. Важливо також, щоб коефіцієнт вибуття був меншим за коефіцієнт оновлення. Така ситуація свідчить про наявність нормальної інвестиційної політики на підприємстві.

Оцінка ліквідності активів та платоспроможності підприємства

Уході фінансового аналізу активи підприєм­ства та їх структура досліджуються з поглядуучасті їх як у виробництві, так і оцінки ліквід­ності їх.

Згідно з п.16 Концептуальних основ складан­ня та подання фінансових звітів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) ін­формація щодо ліквідності та платоспро­можності є корисною для прогнозування спро­можності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність стосується наявності грошових коштів у найближчому май­бутньому після виконання фінансових зо­бов'язань певного періоду, платоспроможність - наявності грошових коштів упродовж більшого періоду для вчасного виконання фінансових зо­бов'язань.

Ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів трансформуватись у грошові кошти. Для оцінки залучається форма фінансової звітності - баланс, де статті активів розміщено за принципом зростання ліквідності зверху донизу.

Платоспроможність - це здатність підпри­ємства протягом певного періоду часу виконувати перед кредиторами зобов'язання, які виникають у результаті здійснення ним фінансово - господар­ської діяльності.

Здійснюючи оцінку ліквідності активів підпри­ємства та його платоспроможності, обчислюють ключові показники: величина чистих оборотних активів; коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності; коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів; частка оборотних коштів в активах; частка запасів в поточних активах; частка оборотних активів у покритті запасів; з використан­ням балансу, складеного за П(С)БО 2.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає уза­гальнену оцінку ліквідності активів, показуючи, скі­льки гривень поточних активів підприємства припа­дає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Логіка обчислення цього коефіцієнта полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Якщо поточні активи пе­ревищують поточні зобов'язання, підприємство мо­жна розглядати як таке, що успішно функціонує. В більшості літературних джерел визначено, що кое­фіцієнт покриття, більший за 2, свідчить про сприя­тливий стан ліквідності активів підприємства.

Слід зазначити, що таке нормативне значення коефіцієнта розраховано на основі зарубіжної ста­тистики. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підля­гають приватизації, визначено, що про сприятли­вий стан справ на вітчизняних підприємствах сві­дчить значення коефіцієнта покриття > 1 . Вважаємо цілком прийнятною таку межу показника, оскільки за результатами проведених нами дослі­джень маємо значення показника 1-1,5 для під­приємств із стабільним фінансовим станом. Проте слід зауважити, що коефіцієнт покриття не є аб­солютним показником спроможності повернути борги, оскільки він характеризує лише наявність оборотних активів і не відображує їх якість.

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідно­сті (в літературі має ще назву показник «кисло­тного тесту» )на відміну від попереднього врахо­вує якість активів і є більш суворим показником лік­відності, оскільки при його розрахунку враховують найбільш ліквідні поточні активи (запаси не врахо­вуються). У літературі найчастіше визначають орієн­товне нижнє значення показника, що дорівнює 1. По­ложенням про порядок здійснення аналізу фінансово­го стану підприємств, що підлягають приватизації, нормативне значення коефіцієнта швидкої ліквідно­сті встановлено на рівні 0,6 - 0,8, проте ця оцінка має умовний характер. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, слід звертати увагу на чинники, що зу­мовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта відбулося за рахунок збільшення розмірів дебіторсь­кої заборгованості, то це навряд чи характеризувати­ме діяльність підприємства позитивно. Тому динаміку цього показника слід розглядати лише в тісному взаємозв'язку з динамікою коефіцієнта абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності ха­рактеризує частину короткострокової заборговано­сті, яку підприємство має можливість погасити негайно. Він є найбільш жорстким критерієм ліквід­ності підприємства. Зростання цього показника характеризує підприємство з позитивного боку. Зарубіжними експертами визначено нижню межу показника, яка дорівнює 0.2. тобто вважають, що 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати можливість погасити в будь-який момент.

Проте за умови нормальної, стабільної роботи підприємства та якісного управління фінансами коефіцієнт абсолютної ліквідності може наближа­тися до нуля. Адже якщо підприємство залишає навіть 20 % грошових коштів від розміру коротко­строкової заборгованості, воно фактично вилучає їх зі свого обороту і, як наслідок, використовує свої оборотні активи менш ефективно, ніж його конкуренти. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, значення коефіцієнта визначено > 0 за умови його збільшення в динаміці.

Наступні показники характеризують різні ас­пекти фінансового стану підприємства. Трактуван­ня автором змін цих коефіцієнтів у динаміці мало чим відрізняється від трактування їх у різноманіт­них літературних джерелах, але вважаємо за доці­льне подати методологію їх розрахунку в таблицях з використанням форм звітності, складених за на­ціональними положеннями (стандартами).

З позиції довгострокової перспективи фінан­сова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний і позиковий капі­тал. Співвідношення між цими величинами дасть змогу оцінити довгострокову платоспроможність підприємства.

Оцінка показників фінансової незалежності та структури капіталу

Розраховують основні коефіцієнти такі як: коефіцієнт незалежності; коефіцієнт концентрації позикового капіталу; коефіцієнт фінансової залежності; коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт заборгованості; коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів; коефіцієнт структури залученого капіталу; коефіцієнт інвестування.

Для обчислення залучено дані балансу підпри­ємства та форми № 4.

Коефіцієнт незалежності визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у його майно, та характеризує незалежність підприємства від позикових коштів. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансове стійке, стабільне і незалежне від креди­торів підприємство. Слід зазначити, що значення показника > 0,5, яке визначено більшістю існую­чих методик, є цілком прийнятним для оцінки віт­чизняних підприємств.

Нормативне значення для коефіцієнта фінансової залежності <1; коефіцієнта фінансової стабільності − >0,6; коефіцієнта маневреності власних коштів − >0,3.

Оцінка показників ділової активності

Показники ділової активності дають змогу оціни­ти, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. До цієї групи відносять показники обо­ротності, які мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на грошову форму, безпосередньо впливає на плато­спроможність підприємства. Зокрема такі показники: коефіцієнт оборотності активів; коефіцієнт оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості та інші.

Для аналізу використовують дані Балансу (ф. №1) та Звіту про фінансові результати (ф. № 2).

Хотілося б звернути увагу на те, що для обчис­лення коефіцієнтів оборотності активів, дебіторсь­кої та кредиторської заборгованості Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, визна­чено для розрахунку брати в чисельнику показник чистого доходу. На нашу дум­ку, такий підхід до визначення показників не до­сконалий, оскільки контрагенти відвантажують та отримують продукцію (товари, послуги) за вартіс­тю з урахуванням непрямих податків, тому для отримання більш точної інформації про оборот­ність всього капіталу та заборгованості слід в чи­сельнику використовувати показник "дохід (виру­чка)" з урахуванням податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу. Динаміка для всіх коефіцієн­тів оборотності має зростати і, відповідно, трива­лість обороту в днях - скорочуватися.

Оцінка показників прибутковості

У процесі аналізу фінансового стану розрахо­вують також групу показників прибутковості: коефіцієнт рентабельності активів; коефіцієнт рентабельності реалізації; рівень сокупної рентабельності. При цьому досліджують процес формування і викорис­тання прибутку. Визначають, як змінюються про­тягом певного періоду значення валового та чисто­го прибутку, розглядають чинники, що призводять до зміни їх. Крім того, вивчають вплив на валовий та чистий прибуток таких показників, як дохід (виручка) від реалізації продукції, сума непрямих податків, собівартість реалізованої продукції, а також фінансові результати від операційної діяль­ності, надзвичайних доходів і витрат тощо.

При оцінці прибутковості (збитковості) підпри­ємства слід звернути особливу увагу на величину його збитків, які виникають внаслідок збільшення сумнівних (безнадійних) боргів, визнаних еконо­мічних санкцій у складі інших операційних ви­трат, крадіжок на виробництві та визначити, які заходи вживаються керівництвом щодо подолання цих негативних явищ.

Основні показники які використовуються при визначенні фінансового стану розглянемо в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Основні показники які використовуються при визначенні фінансового стану

Показники 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. В середньому за 2000-2003 роки. 2004 р. Відхилення показника 2004 року від середнього за 2000-2003 роки.
+/- %
Коефіцієнт зносу 0,43 0,39 0,44 0,44 0,42 0,47 0,05 12,0
Коефіцієнт покриття 1,76 1,70 1,29 1,73 1,62 1,73 0,11 6,8
Коефіцієнт швидкої ліквідності 0,56 0,38 0,39 0,44 0,44 0,34 -0,10 -22,7
Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,120 0,010 0,013 0,027 0,042 0,008 -0,034 -80,9
Коефіцієнт платоспрможності 0,81 0,79 0,71 0,76 0,76 0,76 - -
Коефіцієнтфінансової стабільності 4,40 3,85 2,45 3,12 3,45 3,20 -0,25 -7,2
Коефіцієнт оборотності активів 0,30 0,32 0,32 0,35 0,32 0,47 0,15 46,8
Коефіцієнт сокупної рентабельності 21,2 2,70 -7,70 0,67 4,22 4,60 0,38 9,0

Як видно таблиці 3.1 з даних таблиці коефіцієнт зносу суттєво не змінився, але тенденція іде до підвищення, що є негативним явищем. В 2004 році даний показник становив 0,47 - це свідчить про те , що основні засоби віддали майже половину своєї вартості на засоби виробництва. В 2004 році в порівнянні з середнім значенням за 2000-2003 роки зріс на 12%.

Коефіцієнт покриття знаходиться на досить високому рівні. Це засвідчує те, що в підприємствах району достатньо ресурсів які можуть бути використані для погашення його поточних зобов’язань. В 2004 році даний показник становив 1,73, що на 6,8% більше за середнє значення за 2000-2003 роки.

Коефіцієнт швидкої ліквідності 2004 році становив 0,34 , що на 22,7% менше ніж за середнє значення за 2000-2003 роки. Він нижчий нормативного значення і відображає низькі платіжні можливості щодо погашення своїх поточних зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності знизився. В 2004 році він становив 0,008 , що 80,9% менше ніж за середнє значення за 2000-2004 роки. Це свідчить про те , що підприємства району не мають змоги розрахуватись за своїми боргами негайно.

Коефіцієнт платоспроможності – в 2004 році становив 0,76 і не змінився в порівнянні з середнім значенням за 2000-2003 роки. Це свідчить про високу частку власного капіталу в загальній сумі коштів авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт оборотності активів в 2004 році становив 0,47, що на 46,8% більше ніж середнє значення за 2000-2003 роки. Це свідчить про те, що ефективність використання підприємствами усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення зростає.

Коефіцієнт фінансової стабільності зменшився на 7,2% в порівнянні з середнім значення за 2000-2003 роки. Це свідчить про те , що підприємства району мають низьку залежність від позикового капіталу.

Коефіцієнт сокупної рентабельності в 2004 році становив 4,6% , що на 9% більше за середнє значення за 2000-2003 роки. Це засвідчує про прибутковість діяльності підприємств Тростянецьког району.

Отже можна відмітити, що підприємства Тростянецького району мають задовільний фінансовий стан рпро що засвідчують наведені показники.

3.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємств Тростянецького району Вінницької області.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом, за використанням, за правом власності.

Фінансові ресурси мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентноспроможність підприємств на ринку. Виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.

Стабільний розвиток підприємства потребує достатнього і своєчасного ресурсного забезпечення . Визначальне місце в його структурі займає фінансове забезпечення, оновою якого є фінансові ресурси. Оскільки сільськогосподарське виробництво має переважно сезонний характер нормальне функціонування галузі вимагає раціонального і обґрунтованого співвідношення між власними та залученими коштами. На сучасному етапі основними видами фінансування підприємств є зовнішні та внутрішні.

Джерела формування фінансових ресурсів:

1 внутрішні

виручка від реалізації продукції, товарів, робіт,послуг,активів; амортизаційні відрахування; нерозподілений прибуток; внески акціонерів у статутний капітал; надходження від фінансових та нереалізаційних операцій; перерозподіл від галузевих структур; дивіденди та відсотки за фінансивими вкладами;

2 зовнішні

А) залучені

бюджетне фінансування; емісія акцій; поглинання та злиття підприємств; страхові відшкодування; благодійні внески; іноземні інвестиції;

Б) позичені

кредити; кредиторська заборгованість; позички; випуск облігацій; лізинг; векселі.

У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій - це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у вилучені від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, який призначений для простого відтворення основних засобів. За економічною суттю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формується, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. їх виділення проводиться на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства.

Оборотні кошти також призначенні для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

До фінансових ресурсів підприємства належать також бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємством у таких формах:

- бюджетні інвестиції, що являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі і проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому;

- бюджетні кредити - виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських порівняно невисоким рівнем процентних ставок;

- державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової;

- державні субсидії - це виділення коштів з бюджету на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Однак, незважаючи на це, вони всигають забезпечити певні потреби.

Прибуток є формою фінансових ресурсів прирощенні (зароблені) підприємством в результаті його господарської діяльності. Він спрямовується'в першу чергу на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст

оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства.

В 2004 році сільськогосподарські підприємства Тростянецького району отримали 2065,5 тис. грн. прибутку, що є формою фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток виробництва. Також в Тростянецькому районі використовують як джерело фінансових ресурсів амортизаційні відрахування.

Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На підприємстві діють такі форми функціонування власного капіталу :

1. Статутний фонд - це початкова сума власного капіталу підприємства, що інвестована в формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Розмір статутного фонду визначається статутом підприємства.

2. Резервний фонд - це частина власного капіталу підприємств, призначена для внутрішнього страхування їх господарської діяльності. Розмір їх резервної частини власного капіталу визначається засновницькими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу ) здійснюється за рахунок прибутку підприємства.

3. Спеціальні (цільові фінансові фонди). До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх послідуючого цільового використання. В складі цих фондів виділяють амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

4. Нерозподілений прибуток - це частина прибутку підприємства, одержана в попередньому періоді і не використана на потреби власників. За своїм економічним змістом нерозподілений; прибуток є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток в послідуючому періоді.

5. Інши форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (якщо здали майно в оренду ), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) та деякі інші, які відображаються в першому розділі пасиву балансу.

3.3.Напрямки використання фінансових ресурсів підпримств.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд спрямовуються в основні та оборотні фонди. А в процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень - на будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження нових технологій. їх використання здійснюється в сукупності з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів та іншими коштами).

Оборотні кошти спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів, а також частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції.

Оборотні кошти також призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужують виробничі і фінансові можливості підприємства.

Роль прибутку, як фінансового ресурсу характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції займають ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку, адже він характеризує різні сторони діяльності підприємства.

З реформуванням бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств. Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховується при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку підприємства ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено використання чистого прибутку лише на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання.

Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасникв процесу відтворення. Так у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді чистого прибутку .

У випадку , якщо підприємство працює з прибутком і після розподілу коштів на визначені цілі залишається ще певна сума, вона може бути використана на інвестування діяльності інших підприємств. Ефективне формування й використання ресурсів пілприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

Підприємства використовують прибуток на створення грошових фондів цільового призначення в Тростянецькому районі. Сільськогосподарські підприємства використовують амортизаційні відрахування на нове будівництво, прибавлення нової техніки, впровадження нових технологій. Використовують також і оборотні кошти в сільськогосподарських підприємствах району на придбання сировини, напівфабрикатів та основних і допоміжних матеріалів. Але, нажаль, ще досить багато підприємств району мають недостатню кількість оборотних коштів.

4. ОБЛІК ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ТА СКЛАДАННЯ ФІНАНСАОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

4.1 Облік фінансових результатів

Основним показником результативності виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Для обліку фінансових результатів роботи сільськогосподарського підприємства використовуються різні рахунки .

Поняття фінансових результатів діяльності характеризується в П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів чи зменшення зобов'язань, які сприяють зростанню власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком капіталу, який вилучають чи розділяють власники).

Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійсненні ці витрати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що записується після вирахування його зобов'язань.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначаються як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрати на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій).

Остаточний фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Для обліку і узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій призначено рахунок 79 "Фінансові результати". Це рахунок пасивний, використовується для обліку господарських процесів.

По кредиту рахунку 79 відображають суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, по дебету - суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток.

Сальдо рахунку при його закритті списується на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".

Підприємства, які для узагальнення інформації про витрати застосовують тільки рахунки класу 8 "Витрати за елементами", субрахунки рахунку 79 дебетують у кореспонденції з кредитом рахунків класу 8, а також рахунків 23 "Виробництво", 26 "Готова продукція" та інших рахунків класу 2 "Запаси", а також з кредитом рахунків класу 1 "Необоротні активи" та класу 3 "Кошти, розрахунки та інші активи".

В усіх підприємствах основними узагальнюючими показниками фінансових результатів господарської діяльності є прибуток. Порядок використання прибутку визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства.

За рахунок прибутку, в першу чергу, по встановлених нормативах здійснюються цільові фонди на підприємстві, покриваються збитки минулих років.

Чистий прибуток, одержаний товариством як результат його господарської діяльності після сплати податків до бюджету, а також інших платежів, спрямовується на виплату дивідендів учасникам товариства в розмірі обумовленому зборами учасників товариства.

Сума, що залишилась, спрямовується на формування фондів підприємства, а саме:

- резервного фонду у розмірі не менше 25% статутного капіталу

товариства;

- фонду сплати дивідендів. Розмір планової і нарахованої за рік суми грошових коштів цього фонду затверджується зборами учасників товариства;

- фонду соціально-культурного розвитку. Який формується і використовується відповідно до рішень, затверджених зборами учасників товариства.

В разі потреби підприємство може формувати й інші фонди.

Збитки, що можуть виникнути в результаті діяльності товариства, покриваються з резервного фонду, а у разі недостатності - з інших фондів, створених на підставі установчих документів.

В момент виникнення весь чистий прибуток за звітний період може бути визначений як нерозподілений.

Для обліку нерозподіленого прибутку або непокритих збитків передбачений рахунок 44 "Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)".

На рахунку 44 ведеться облік нерозподілених прибутків (непокритих збитків) поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.

По кредиту відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності, по дебету - збитки та використання прибутку.

Виправлення помилок за минулий рік, що виявлені в поточному році, відповідно до П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" відображається кореспонденцією рахунку 44 з рахунками бухгалтерського обліку відповідних об'єктів класів 1-6.

Чистий прибуток визначається в кінці року і відображається по дебету на рахунку 79 і по кредиту рахунку 44. Збиток звітного року записується по дебету рахунку 44, що означає суму непокритого на даний момент збитку. Витрати, втрати і збитки, а також суми податків з прибутку, які не перекривають прибуток, приєднуються до непокритих збитків. Результатом операційної виробничої (господарської) діяльності підприємств є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того, підприємства можуть продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги інших допоміжних виробництв.

Облік фінансових результатів - прибутків і збитків - здійснюється на фінансово-результативному рахунку "Фінансові результати". На цьому рахунку збираються всі затрати, доходи (прибутки і збитки) підприємств, які групуються в аналітичному обліку за характером прибутків і збитків. На кредиті цього рахунка відображають прибуток, а на дебеті - збитки і витрати.

Розмір і характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації, що одержано у вигляді різниці між виручкою від реалізації продукції і затратами на її виробництво і збут.

На підприємствах можливі доходи, затрати і втрати, які не пов'язані з реалізацією продукції, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, - це фінансова діяльність, а також результати, які пов'язані з надзвичайними подіями (пожежа, повінь тощо).

У підприємствах Троостянецького району облік доходів ведуть на рахунках класу 7 "Доходи і результати діяльності". На рахунках цього класу, крім рахунку 76 "Страхові платежі", за кредитом відображається сума загального доходу разом із сумою непрямих податків, зборів (обов'язкових платежів), що включені до ціни продажу, за дебетом щомісячне відображення належної суми непрямих податків, зборів (обов'язкових платежів), щорічне або щомісячне віднесення суми чистого доходу на рахунок 79 "Фінансові результати". Всі доходи відображають за їх видами, що відображено відповідними субрахунками до рахунків 70, 71, 74.

Так як у господарствах Троостянецького району застосовується журнально-ордерна форма обліку, то облік доходів і фінансових результатів ведуть у журналі-ордері №11 с.-г. та відповідних відомостях до нього. В журналі-ордері №11 с.-г. облік ведуть за рахунками: 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками", 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід", 74 "Інші доходи", 79 "Фінансові результати".

Дані первинних документів узагальнюють в реєстрах, яких є чотири форми: "Реєстр документів по реалізації готової продукції (безготівкові розрахунки)", форма № 11.1 с.-г.; "Реєстр документів по реалізації товарів, робіт та послуг, виробничих запасів" (безготівкові розрахунки), ф. №11.2 с.-г.; "Реєстр документів по реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг за готівку (за цінами реалізації), форма №11.3 с.-г.; "Реєстр документів по реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг за готівку (за обліковими цінами)", форма №11.3 с.-г.

Підсумкові дані цих реєстрів за видами продукції і каналами реалізації переносять у відомості, яких є три форми: "Відомість аналітичного обліку реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг", форма №11.4 с.-г.; "Відомість обліку продажу шляхом взаємних розрахунків", форма №11.7 с.-г.; "Відомість аналітичного обліку по рахунку №36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", форма №11.8 с.-г.

Підсумкові дані цих відомостей переносять у журнал-ордер №11 с.-г. За рахунками 71, 74 на підставі первинних документів та реєстрів заповнюютьаналітичні дані, які в частині оборотів за кредитом рахунків переносять у журнал-ордер №11 с.-г. З нього роблять запис у Головну книгу, по якій складають баланс.

Книга аналітичного обліку реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг (ф. №11.5 с.-г.) складається на основі відомості (ф. №11.4 с.-г.), вона призначена для аналітичного обліку реалізації. Дані цієї книги узагальнюють в "Оборотній відомості по рахунку" (ф. №11.6 с.-г.), підсумки якої звіряють із заповненою Книгою.

На рахунку 71 "Інший операційний дохід" обліковують доходи від операційної діяльності підприємств, крім доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

У підприємствах Троостянецького району до інших операційних доходів відносяться: доходи від реалізації інших оборотних активів, доходи від операційної оренди активів, суми одержаних штрафів, пені неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержані рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення; доходи від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні; інші доходи від операційної діяльності).

За кредитом рахунку 71 "Інший операційний дохід" відображається одержання доходу, за дебетом - суми непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

У господарствах Троостянецького району облік ведуть тільки по окремих субрахунках у відповідності до наявних доходів.

Аналітичний облік за рахунком 71 ведуть у аналітичних даних до журналу-ордера №11 с.-г. Облік ведуть за видами доходів. Запис здійснюють на підставі первинних документів. В аналітичних даних доходи відображають за дебетом і кредитом рахунку 71 з початку року до звітного місяця та за звітний місяць.

Рахунок 74 "Інші доходи" призначено для обліку доходів, які виникають в процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємств.

За кредитом рахунку 74 відображається одержання доходу, за дебетом - належна сума непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

На шдприємствах району застосовують субрахунки у відповідності до доходів, які підприємства отримують в процесі своєї діяльності.

Аналітичний облік за рахунком 74 ведуть у аналітичних даних до журналу-ордера №11 с.-г. аналогічно, як і за рахунком 71 "Інший операційний дохід". Після цього приступаютьдр обліку фінансових результатів.

Протягом року у підприємствах Троостянецького району собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг обліковують по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Виручку від реалізації (як уже зазначалось) нараховують по кредиту рахунку 70 "Доходи від реалізації"", а ПДВ та акцизний збір - по дебету цього рахунку. В кінці року рахунки VII і IX класів закриваються, при цьому сальдо рахунків VII класу переносять на кредит рахунку 79 "Фінансові результати", а сальдо рахунків IX класу переносять на дебет рахунку 72.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та затрат.

Визначення фінансового результату як процесу розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділене на такі етапи:

1. Визначення валового доходу;

2. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг);

3. Визначення валового прибутку (збитку);

4. Визначення фінансового результату - прибутку (збитку) від операційної діяльності до оподаткування;

5. Визначення нерозподіленого чистого прибутку підприємства;

6. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

7. Визначення чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

8. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Рахунок 79 "Фінансові результати" призначено для обліку і узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій. На кредиті рахунка 79 відображають суми в порядку закриття рахунків в обліку доходів, на дебеті - суми в порядку закриття рахунків обліку витрат.

До рахунку 79 "Фінансові результати" відкривають такі субрахунки:

791 "Фінансові результати" від основної діяльності;

792 "Результат фінансових операцій";

793 "Результат від іншої звичайної діяльності";

794 "Результат надзвичайних подій".

На субрахунку 791 визначається прибуток (збиток) від основної діяльності підприємств. За кредитом субрахунку відображається в порядку закриття доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності (рахунки 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід"), на дебеті - сума в порядку закриття рахунків обліку собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт, послуг, адміністративних витрат, інших операційних витрат (90 "Собівартість продукції", 92 "Адміністративні витрати", 94 "Інші витрати операційної діяльності").

На субрахунку 792 визначається прибуток (збиток) від фінансових операцій підприємств. На кредиті субрахунку відображається списання суми в порядку закриття рахунків обліку фінансових витрат з рахунків 95 "Фінансові витрати" та 96 "Втрати від участі в капіталі".

На субрахунку 793 визначається прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності підприємств. На кредиті рахунка відображається списання суми в порядку закриття рахунків обліку доходів від інвестиційної та іншої звичайної діяльності підприємств, на дебеті - списання витрат на рахунку 97 "Інші витрати".

На субрахунку 794 визначається прибуток (збиток) від надзвичайних подій. На кредиті субрахунку відображається списання доходів, одержаних від списання надзвичайних подій, на дебеті - списання витрат від надзвичайних подій, що обліковуються на рахунку 99 "Надзвичайні витрати".

Закриття рахунків бухгалтерського обліку за 2004 рік:

Закриття рахунку 70 "Доходи від реалізації"" відображають таким бухгалтерським записом:

Дт 70 "Доходи від реалізації" 44575грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

Списання суми доходу від іншої операційної діяльності відображають такою бухгалтерською проводкою

Дт 71 "Інший операційний дохід" 5549 грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

При закритті рахунка 74 "Інші доходи" складають таку бухгалтерську статтю:

Дт 74 "Інші доходи" 1673 грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

Списуючи дебетові обороти рахунку 90 "Собівартість реалізації", відображають в бухгалтерському обліку проводкою:

Дт 79 "Фінансові результати" 44229 грн.

Кт 90 "Собівартість продукції"

Закриття рахунку 92 "Адміністративні витрати" відображають бухгалтерським записом:

Дт 79 "Фінансові результати" 2780грн.

Кт 92 "Адміністративні витрати"

Списання інших витрат операційної діяльності відображається записом:

Дт 79 "Фінансові результати" 2100 грн.

Кт 94 "Інші витрати операційної діяльності"

При списанні витрат інвестиційної діяльності підприємства складають бухгалтерську проводку:

Дт 79 "Фінансові результати" 589,5 грн.

Кт 97 "Інші витрати"

Після обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва, тваринництва та промислових виробництв планову оцінку товарної продукції коригують до рівня фактичної собівартості по дебету рахунка 90 і кредиту відповідних рахунків. Потім на рахунку 79 по всіх аналітичних рахунках виводять кінцеве сальдо, тобто визначають результат від господарської діяльності підприємств, який потім переводять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)": дебет рахунку 79 і кредит рахунку 44 - нерозподілені прибутки; дебет рахунку 44: кредит рахунку 79 - непокриті збитки.

Аналітичний облік за рахунком 79 ведуть у Книзі аналітичного обліку реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг за формою №11.5 с.-г. Інформацію за рахунком 79 в розрізі субрахунків відображають у журналі-ордері №11 с.-г.

Узагальнену модель обліку формування фінансових результатів наведемо в додатоку -Г

4.2 Значення та особливості складання фінансової звітності на підприємтсвах

Фінансова звітність, згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність повинна задовольняти інтереси користувачів - юридичних і фізичних осіб, яким необхідна інформація про діяльність підприємства для припинення управлінських рішень. (додаток - Д).

Суб'єкти підприємницької діяльності згідно з Законом повинні надавати різні види фінансової звітності, такі як баланс, Звіти про фінансові результати, Звіти про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал і Примітки

Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності в обсязі двох форм - Балансу і Звіту про фінансові результати.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватись таких якісних характеристик:

1) зрозумілість;

2) доречність;

3) надійність;

При складанні звітності необхідно пам'ятати про обов'язкові реквізити, які необхідно зазначити у кожній формі звітності. До них відносяться: дата, станом на яку приведені основні показники діяльності підприємства, чи період, який охоплюється і валюта, в якій відображені елементи звітності. Всі звіти обов'язково підписуються керівником і головними бухгалтерами підприємства.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємств, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, ноізми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України, підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємопов'язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємств залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу і пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансувакрія активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна давати:

- оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємствами;

- оцінку наявних у підприємств фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

- прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємств на підставі його бухгалтерської і фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємств за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємств на конкретну дату, то звіт про прибуток та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємств.

Фінансова звітність підприємств містить також інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу фінансових даних визначаються основні тенденції формування і використання фінансових ресурсів підприємств, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємств та резерви поліпшення фінансового стану підприємств у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної про фінансовий стан та результати діяльності підприємств для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівняні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємства повинні розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою финансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку.

Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що береться за вихідну для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки, і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (дані – П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- їх склад;

- звітний період;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованоїфінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначена ЩС)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (додаток - Е).

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємств. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності.

За П(С)БО 1, до неї належать:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва підприємства, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємств, не є фінансовою звітністю.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5.

Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті

відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

- існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов”язаних із цією статтею;

- оцінка статті може бути достовірно визначена.

Критерії відображення статей у фінансових звітах.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, у якому звіті буде наведено статтю, - у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критерієм називається визнанням. Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівняну інформацію щодо фінансового стану результатів діяльності підприємств, руху їх грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в ріаданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємств розглядаються як юридичні особи, що відокремлені від власників, фізичних осіб. Таким чином, особисте майно, зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємств. Тому у фінансовій звітності, зокрема в балансі, передбачено відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків по капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків,дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємств.

Отже, якщо власники підприємств вносять власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даних підприємств, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власників буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також, виходячи із принципу безперервності діяльності підприємств, тобто визнання того, що підприємства не мають ні наміру, ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємств припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємства не можуть використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ їх активів і зобов'язань на необоротні і необоротні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємства повиннів процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, % зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу також може бути використана. Їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючих підприємств.

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємств на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новостворених підприємств або для підприємств, які ліквідуються, тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачається також складання проміжної звітності квартальної та місячної наростаючим підсумком з початку року.

Тепер активи підприємства (незавершене виробництво, готова продукщя, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат. До собівартості придбаних активів включатимуться:

- ціна придбання;

- податки, мито збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

- витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

- витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів.

Будь-які торгівельні та інші знижки вираховуються за визначенням витрат на придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони заносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі події, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватись одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бутиповною, зважаючи на її важливість для користувача. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політика підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму №3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму №4 "Звіт пре власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові результати та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 3 "звіт про фінансові результати".

Звіти про фінансові результати складаються з 3-х розділів:

1. Фінансові результати

2. Елементи операційних витрат

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Розділ І побудований згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності та функціями, що забезпечують послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку)звітного періоду.

Назва розділу II свідчить про те, що в ньому надається інформація про витрати в розрізі економічних елементів (не затрат на виробництво) витрат обігу), а лише операційних витрат). Склад операційних витрат розглянемо нижче.

III розділ "Розрахунок показників прибутковості акцій" заповнюється тільки акціонерними товариствами, прості акції яких вільно продаються і купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які знаходяться в процесі випуску таких акцій.

Змістом звіту про фінансові результати і пояснюється побудова класів рахунків доходів і витрат плану рахунків.

В звіті про фінансові результати для операційної діяльності відведені рядки 010-105, а інша (інвестиційна та фінансова) відображаються в наступних рядках їх 110 по 160.

Отже, заповнення „Звіту про фінансові результати „ передує закриттю рахунків обліку фінансових результатів.

5. Шляхи зміцнення фінансового стану підприємтсв та підвищення прибутковості їх діяльності

Фінансовий стан підприємства має важливе значення для його економіки і залежить передусім від процесу виробництва. Успішне виконання виробничої програми підприємства є основою його міцного фінансового стану. Задовільний фінансовий стан підприємства забезпечує фінансування і виконання усіх передбачених планом заходів, своєчасну виплату заробітної плати, своєчасні розрахунки з іншими організаціями. Фінансовий стан підприємства в основному визначається фінансами підприємства. Здійснення економічної реформи і посилення економічних важелів в управлінні сільськогосподарськими підприємствами підвищують роль фінансів і фінансового стану в розширеному відтворенні та зміцненні економіки.

Правильне і своєчасне планування і забезпечення надходження доходів являється головним завданням в організації оперативної роботи і контролю за діяльністю підприємства. Чітка організація оперативної роботи і контролю за отриманням і використанням виручки і прибутку сприяє виявленню резервів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зниженню її собівартості, підвищенню якості передбачає невиробничі витрати і в кінцевому результаті сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Стратегія розвитку підприємства - це покращення розвитку підприємства, тобто нормалізація фінансового стану.

Найважливіше завдання - усунення неплатоспроможності, бо коли підприємство може своєчасно погасити свої борги перед кредиторами, це свідчить про встановлення системи розрахунків і попереджує виникнення процедури банкрутства.Хоч неплатоспроможність підприємства може бути усунена за рахуноквиконання низки фінансових заходів, фактори, які призвели до неплатоспроможності, можуть залишитись без змін. Тому слід звернути увагу на фінансову стійкість підприємства.

Щоб підприємство уникло загрози банкрутства не лише в короткому, а й у тривалому періоді, слід забезпечити перевищення власних коштів над позичковими - це призведе до незалежності підприємства від зовнішніх джерел. Треба також змінити фінансову стратегію фірми. Це робиться для для того, щоб прискорити економічне зростання фірми. Ми можемо вважати підприємство фінансово стабільним тільки тоді, коли максимально знижено вартість використовуваного ним капіталу. Враховуючи негативні фактори, слід забезпечити високі темпи виробничого розвитку.

З метою вирішення питань, пов'язаних із стабілізацією фінансового стану підприємства, впливу на поліпшення виробництва і господарської діяльності вважають за необхідне:

1. Здійснити глибокий аналіз фінансового стану кожного підприємства окремо і визначити перспективи його подальшої діяльності, враховуючи номенклатуру вироблюваної продукції, її якість, вартість, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінити можливості підприємств, у порівняно короткі строки забезпечити стабілізацію з наступним зростанням виробництва.

2. На підприємстві, при умові, що воно має підготовлений реальний план стабілізації та розвитку, провести глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості. За результатами аналізу повинна бути зроблена оцінка можливостей використання та реалізації відповідних цінностей і готової продукції, а також погашення дебіторської заборгованості.

Слід провести реструктуризацію активів і пасивів балансу та підготувати матеріали про списання нереальних сум на збитки. Реальний фінансовий стан підприємства повинен бути ретельно перевірений незначною аудиторською організацією.

3. Необхідно окремо розглянути питання про стан дебіторської та кредиторської заборгованості та визначити шляхи її ліквідації. Вважається за доцільне для скорочення взаємної дебіторської і кредиторської заборгованості

розробити спеціальний механізм на базі векселя з наданням цьому документові у законодавчому порядку чинності обов'язкового виконання.

4. Щодо підприємств, які матимуть економічно обґрунтовані бізнес-плани поліпшення свого виробництва та здійснять всю необхідну роботу для сумації балансу і реструктуризації його статей, банками можливий розгляд питання про надання кредиту, в тому числі і в іноземній валюті, за рахунок кредитної допомоги міжнародних фінансових організацій.

5. Важливою обставиною у вирішенні названих питань є питання про джерела і гарантії погашення кредитів.

Його слід опрацювати законодавчо за участю Фонду державного майна. Зокрема мається на увазі вирішення питання про надання в заставу під час видачі кредиту виробничих та інших громадських споруд, підприємств, про механізм реалізації цієї застави.

Як гарантії може бути розглянуто питання про надання в заставу контрольних пакетів акцій корпоративних підприємств. Гарантіями повернення кредитів щодо державних підприємств можуть бути і спеціально випущенні казначейські зобов'язання (векселі) з наданням їм чинності вільно оборотних платіжних коштів.

6. З метою стимулювання надання комерційними банками кредитів на стабілізацію і розвиток виробництва було б доцільним вирішити такі питання як:

- дозволити комерційним банкам видавати довгострокові кредити під розроблені стабілізаційні програми за рахунок скорочення на 50% обов'язкових ресурсів;

- встановити за кредитами, які видаються за рахунок пільги щодо резервів процентну ставку на рівні 10% річних;

- звільнити від оподаткування доходи, одержані комерційними банками від надання довгострокових кредитів;

- встановити, що на погашення довгострокових кредитів першочергово (щодо оподаткування) використовується прибуток, одержаний від заходу, на який було отримано кредит.

Розвиток підприємства постійно вимагає мобілізації ресурсів для інвестицій у новітні технології, створення нових, модернізації зношених основних фондів, збільшення оборотних коштів, виходу на нові ринки тощо.

Основними джерелами поповнення інвестиційних ресурсів підприємства є внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування. В середньому в розвинутих країнах близько 70% інвестиційних потреб підприємство задовольняє за рахунок внутрішніх джерел. На банківські кредити та цінні папери (зовнішні джерела фінансування) приходиться відповідно близько 5 і 25% інвестицій.

На сьогоднішній час переважна більшість відпущених підприємств не мають внутрішніх інвестиційних ресурсів через низьку рентабельність виробництва, його збитковість, нецільове використання фондів розвитку

підприємства тощо. Тому досить актуальними для них постає питання пошуку нових шляхів інвестування свого економічного розвитку.

Одна з важливих проблем для підприємства - зменшення поточних зовнішніх зобов'язань.

Зменшення внутрішніх поточних зобов'зань можна провести через зниження витрат на придбання палива, енергії, на ремонтні роботи, через зниження рівня заробітної плати робітникам (або збереження її на тому ж рівні за рахунок скорочення штату працівників), через зниження обсягів виробництва. Щоб зменшити зовнішні поточні зобов'язання, треба домовитися з постачальником про продовження термінів сплати заборгованості за сировину, матеріали , паливо або провести розрахунки не грошима, а продукцією, яку виробляє підприємство, тобто провести бартерну операцію. Якщо підприємство має банківські кредити , їх треба подовжити, бажано без зростання відсотків за користування кредитом.

Оздоровлення фінансового положення підприємств передбачає на наш погляд цільовий вибір найбільш ефективних для конкретного випадку заходів. Вивчення досвіду подолання кризових ситуацій дозволяє сформулювати деякі загальні, обов’язкові для кожного підприємства процедури, на підставі яких можна виділити 2 найбільш поширені реакції на кризовий стан: захисну та наступальну.

Вчені економісти пропонують використовувати захисну реакцію в якості тактики в момент входження в яка ґрунтується на проведенні захисних заходів, основою яких є скорочення всіх витрат, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції, утриманням основних фондів та персоналу, що веде до скорочення виробництва продукції, а відповідно і виручки від реалізації.

Що ж стосується наступальної тактики, то в цьому випадку на ряду із ресурсозберігаючими заходами проводиться політика більш високих цін, збільшення витрат на удосконалення виробництва через його модернізацію, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій, розширенню асортименту продукції і звичайно активний маркетинг.

А.А. Томпсон та А.Д. Стрикленд у випадках коли підприємства знаходяться у кризовому стані пропонується використовувати так звані «стратегії відновлення» метою яких є швидке виявлення і ліквідація конкурентної і фінансової слабкості даних суб’єктів господарювання. Дуже важливо зрозуміти, які існують складності і наскільки серйозні стратегічні проблеми, оскільки різні діагнози ведуть до вибору різних стратегій виходу з кризи.

Вирішення даних проблем і успішне відновлення виробництва, на думку вищезгаданих авторів, можуть включати такі дії: перегляд поточної стратегії діяльності підприємства; вжиття заходів для збільшення доходів; послідовне зниження витрат; продаж частини активів з метою збільшення наявних коштів, що залишилися.

Розглянемо детальніше кожну із наведених дій:

1. Перегляд поточної стратегії діяльності підприємства . Передбачає застосування нових конкурентних підходів для відновлення позиції на ринку, а також перегляду операції для забезпечення кращої підтримки загальної ділової стратегії. Найбільш дієвий варіант залежить від превалюючих умов галузі, сильних і слабких сторін підприємства та від серйозності кризи.

2. Збільшення доходів . В більшості випадків зусилля направлене на збільшення обсягів продажу. Як відомо існує декілька можливостей збільшення доходів: зниження цін, посилене просування продукції на ринок, збільшення зусиль по збуту, розширення переліку послуг споживачам. На практиці при виході підприємств з кризи, як правило йде все таки не стільки про збільшення доходів, скільки про зниження витрат. Основною причиною цього є необхідність додаткового інвестування для практики кожної спроби збільшення доходів. Потенційні інвестори надто рідко і неохоче погоджуються працювати з неплатоспроможними підприємствами.

3. Зниження витрат . Як показує практичний досвід тактики відновлення, що направлення на зниження витрат найбільш ефективні в ситуаціях, коли структура витрат підприємства достатньо гнучка для прийняття радикальних заходів по їх виправленню. Неефективність дій піддається оцінці і корегуванню, підприємство близьке до своєї точки беззбитковості, витрати невиправдано збільшенні, існує багато джерел економії.

Відмітимо, що економія може бути досягнута при правильному обліку витрат, що входять в собівартість продукції, скороченні матеріальних витрат, зниження витрат на експлуатацію машин і механізмів, зниженні транспортних витрат, економії витрат на відрядження.

4. Продаж активів . Тактика продажу активів, на наш погляд застосовується в тих випадках, коли рух готівки потребує особливої уваги і коли найбільш прийнятним шляхом генерування наявних засобів є продаж землі, обладнання, патентів, матеріально виробничих запасів, а також скорочення діяльності (зняття з виробництва частини продукції, що знаходиться на стадії спаду, скорочення чисельності працюючих, вихід з віддалених ринків, скорочення послуг які надаються клієнтам тощо.)

Варто відмітити, що підприємства, які знаходяться в кризовому стані продають активи заради того, щоб накопичити фонди для збереження і зміцнення напрямків діяльності, що залишилися.

Безумовно на кожному підприємстві тактика продажу активів є «основною надією», тобто накопичення певних коштів внаслідок реалізації «непрацюючих» активів часто є єдиним джерелом доходу підприємства і відповідно, єдиним джерелом погашення поточної заборгованості.

На нашу думку, крім вище згаданих заходів, фінансової стабілізації виробництва слід також включити такі прийоми виходу підприємств з кризи.

1. Ліквідація платіжної кризи.

1.1. Використання акредитивної форми розрахунків.

Ця форма розрахунків найбільш надійна, оскільки продукція відвантажується тільки після відкриття покупцем акредитива в банку. Варто відмітити, що при такій умові оплата поставок проводиться банком, в якому відкритий акредитив, автоматично після отримання документа про відправку продукції, а не тоді коли ці товари дійдуть до останнього і будуть ним оприбутковані.

1.2. Використання послуг банку по факторинговому обслуговуванню. Факторинг – це операція з інкасування дебіторської заборгованості, одна з форм короткотермінового кредитування. Банк укладає договір з покупцем про гарантування його платежів при фінансових труднощах або про переуступку неоплачених у строк платіжних документів. За проведення факторингових операцій банк бере винагороду, обумовлену в договорі.

1.3. Кліринг. Залік взаємних вимог.

Кліринг дає змогу врахувати за кожним учасником заліку суму його простроченої дебіторської заборгованості, яка рахується за його покупцем. Але платіжний оборот включає платежі за сировину і матеріали, готову продукцію, а з суми платежів різних підприємств не збігаються. Тому заліки не можуть бути 100 процентними.

Міжгалузевий залік взаємних вимог складається з двох заліків:

- взаємної заборгованості підприємств;

- взаємних вимог банків.

2. Застосовувати фінансово – правові важелі стабілізації економічного положення підприємства.

2.1. Залучення додаткових грошових коштів шляхом випуску цінних паперів.

За сучасних умов місія цінних паперів є вигіднішою ніж залучення банківських кредитів, оскільки дивіденди по акціях сплачуються лише при наявності прибутку. Недоліком випуску акцій є загроза втрати контролю над акціонерним підприємством підприємства.

Але цей механізм використовується не достатньо. Тому для активізації його пропонується вжити ряд заходів на загальнодержавному рівні:

- прийняти ряд нових законодавчих актів, а саме: ЗУ «Про акціонерне товариство», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів України», нормативні документи які б стимулювали вторинні емісії акцій;

- дотримуватись послідовної політики зниження облікової ставки, що призведе до зниження банківських ставок по кредитах та пожвавлення інвестиційної активності на фондовому ринку;

- сприяти у законодавчому порядку поширення та розвитку інвестиційних фондів й інших інвесторів;

- надати державні гарантії заощаджень населення у цінні папери, що належить до галузей пріоритетного значення, в тому числі АПК, а також тих підприємств в яких частка держави вагома;

- скорочений термін реєстрації і випуску акцій Державною комісією з цінних паперів;

- спростити процедури виходу підприємства на фондовий ринок через біржі;

- створити консультативні центри при біржах, брокерських конторах, територіальних відділеннях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України для надання кваліфікаційної допомоги.

2.2. Використання лізингових операцій.

Інколи бути вигідніше не господарем, а орендатором. В кризовій ситуації підприємство може використовувати частину своїх фондів на умовах зворотного лізингу, суть якого полягає в тому, що підприємство продає свої фонди лізинговій компанії при одночасному укладанні з нею угод про передачу цих фондів цьому підприємству в довгострокову оренду. Це дозволяє колишньому власникові один раз отримувати значну суму коштів для інвестування на закупку нового обладнання, модернізацію технологій чи освоєння перспективної продукції. Отриманих в майбутньому прибуток може окупити витрати по орендній платі. При цьому продати фонди можна не по балансовій, а ринковій вартості, що в умовах інфляції може забезпечити певний зиск.

3. Оптимізація оподаткування.

Таким чином практичне застосування запропонованих заходів стабілізації виробництва на основі проведених досліджень буде сприяти успішному вирішенню завдань фінансової стабілізації та стійкості підприємства на сучасному етапі розвитку економіки України.

6. Завдання і проведення аудиту фінансового стану підприємств

Для оцінки фінансового стану підприємств використовують як абсолютні показники, так і відносні - фінансові коефіцієнти. Аналіз останніх полягає у порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період і ряд років. Як база можуть використовуватись середні за часовим рядом значення показників аналізованого підприємства, які відносяться до минулих благополучних з точки зору фінансового стану періоди; середньо галузеві (середньо регіональні) значення показників; значення показників, розраховані за даними звітності найсильнішого конкурента, а також теоретично обґрунтовані значення фінансових коефіцієнтів. Такі величини фактично виконують роль нормативів для фінансових показників.

Починаючи аналіз фінансового стану з оцінки показників структури балансу, показників динаміки балансу та еперуктирної динаміки балансу. Для оцінки майнового стану підприємства перш за все виділяють нерухоме майно (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення тощо) і поточні активи (оборотні засоби - запаси і витрати, дебіторська заборгованість, готівка).

Одночасно розглядають структуру пасиву балансу, виділивши власний капітал та залучений, а з останнього довгострокові зобов'язання, короткострокові позички і позикові кошти, кредиторську заборгованість. Такий порівняльний аналіз дозволяє визначити рівень фінансової самостійності й фінансової стабільності. Вони характеризуються коефіцієнтами фінансової

незалежності (автономії), фінансування, маневреності, концентрації залученого капіталу тощо.

Критерієм фінансової стабільності є співвідношення запасів і витрат та коштів, які повинні їх створювати. Із цього співвідношення можна виділити чотири рівні фінансової стабільності, зокрема:

1) абсолютна стабільність фінансового стану 3<03в

2) нормальна стабільність 3=03в+Кп

3) нестабільний фінансовий стан 3=03в+Кп+Дк

4) кризовий фінансовий стан 3>03в+Кп+Дк

де з - величина запасів і витрат (фактична чи необхідна для нормального розвитку підприємства);

ОЗВ - власні оборотні засоби;

Кп - коростострокові позички і позикові кошти під запаси і витрати;

Дк - додаткове джерело коштів.

За нестабільного і кризового фінансового стану аудитор, використовуючи внутрішньогосподарську фінансову інформацію складає баланс неплатоспроможності, який включає такі взаємопов'язані групи показників:

1. Загальна величина неплатежів

2. Причини неплатежів

3. Джерела коштів, що послаблюють фінансову напруженість

Потреба в аналізі ліквідності активів балансу виникає у зв'язку з посиленням фінансових обмежень і необхідності оцінки кредитоспроможності підприємства. Ліквідність балансу визначають як ступінь покриття зобов'язань

підприємства його активами, строк перетворення яких у готівку відповідає строку погашення зобов'язань. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів ліквідності і розташованих у порядку зниження по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків.

Ділова активність підприємства в фінансовому аспекті проявляється перш за все в швидкості обертання його активів і рентабельності діяльності підприємства, які також характеризуються фінансовими коефіцієнтами.

Визначитись з пріоритетами розвитку підприємства, уникнути банкрутства допомагає рейтингова оцінка. В основі розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному відібраному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталоном підприємства, яке має найкращі результати по всіх порівнюваних показниках. Таким чином, еталоном порівняння ніби є самий кращий і процвітаючий конкурент, в якого всі показники найкращі. Запропонований підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний товаровиробник прагне переваги над конкурентом. Економічні методи управління ґрунтуються на впровадженні ринкових відносин, передбачають роздержавлення підприємств приватизацію, корпоративністю, акціонуванням в галузях народного господарства. При цьому державою передбачається розширення самостійності і посилення відповідальності основної ланки народного господарства - підприємства за досягнення високих кінцевих результатів виробництва і соціального розвитку трудового колективу. Зростає значення наукової обґрунтованості економічних нормативів розподілу прибутку (доходу) в частині відрахувань до бюджету і залишку у розпорядженні підприємств, забезпечення на цій основі зростання заінтересованості колективів у виробничому і соціальному розвитку підприємств.

Завданням аудиту фінансових результатів є перевірка достовірності формування фінансових ресурсів і розподіл їх за умовним призначенням, згідно з чинними нормативами, виявлення резервів, удосконалення маркетингу, який забезпечує збільшення прибутку в умовах ринкових відносин.

Ринкові відносини значною мірою пояснюють фінансову відповідальність за результати діяльності підприємств. Це визначається ліквідацією державної фінансової безповоротної підтримки і централізованого вилучення коштів підприємств для створення різних фондів у управлінських структурах. При цьому змінюється також кредитна система. Можливість отримання підприємством кредиту зумовлена його фінансовою стабільністю. Відмова від державного фінансування підприємства зумовлює потребу використання комерційного кредиту, яезід'ємною рисою якого є знання контрагентами фінансового стану підприємств і впевненість у їх стійкості. Збільшується заінтересованість у стабільності фінансового стану підприємств постачальників, банків, акціонерів, податкових органів. Фінансова стабільність підприємств є запорукою їх виживання, оскільки банкрутство підприємств в умовах ринку є результатом фінансово-господарської діяльності разом з іншими її показниками. У зв'язку з цим велике значення має аудит фінансового стану підприємств як для самого підприємства, так і для їх партнерів, власників, а також фінансових органів.

Фінансовий стан підприємства - це його активи і пасиви, що відображають наявність і розміщення ресурсів на певну дату.

Основними джерелами інформації для аудиту фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс (ф. №1 річної і квартальної звітності). Його значення у цьому настільки велике, що аудит фінансового стану часто називають аудитом балансу. Разом із балансом джерелом для аудиту є така річна звітність: Звіт про фінансові результати (ф. №2 річної і квартальної звітності), Звіт про рух грошових коштів (ф. №3). Для підприємств з іноземними інвестиціями, зовнішньоекономічних фірм, банків, страхових компаній, спільних підприємств з іноземними учасниками форми звітності затверджені Мінфіном України з певними відмінностями їх, зумовленими особливостями їх фінансово-господарської діяльності.

Перевіпку фінансової звітності рекомендується проводити в такій послідовності

Етап 1. Перевірка правильності складання балансу: дані статей балансу па початок звітного фінансового року повинні відповідати даним балансу на кінець попереднього фінансового року. При зміні вступного балансу на початок року у порівнянні із звітним за попередній рік у примітках повинні наводитись роз’яснення; дані заключного балансу повинні відповідати залишкам по рахунках синтетичного та аналітичного обліку, записів в Головній книзі , журналах, відомостях або іншого аналітичного регістру бухгалтерського обліку на кінець звітного року.

Етап 2 . Перевірка узгодженості показників форм річної бухгалтерської звітності . Як правило, для цієї перевірки використовуються таблиці, складені спеціалістами аудиторських фірм. При розробці таких таблиць слід брати до уваги специфіку ведення бухгалтерського обліку у деяких галузях промисловості і сферах діяльності, а також особливості господарських операцій ряду підприємств.

Так, наприклад, загальна форма таблиці ув’язування звітних показників може бути такою:

з / п

Показники, які

Зіставляються

Показники, з якими проводиться

зіставлення

Відмітка про виконання
1 Форма № 3, ряд. 010, гр. 3 Форма № 2, ряд. 170, гр. 3 +
2 Форма № 3, ряд. 410, гр. 3 Форма № 1, ряд. 230+240, гр. 3 +

Етап 3. перевірка Головної книги або іншого аналогічного регістру бухгалтерського обліку: перевіряється відповідність залишків за Головною книгою сумам, вказаним у балансі та інших формах звітності; складається альтернативний баланс. Як правило, для цього аудитор використовує спеціальні комп’ютерні програми. Складання альтернативного балансу дозволяє правильно розташувати залишки по розрахунках Головної книги у відповідних рядках балансу, упевнитись у збігу величин валюти балансу. Особливу увагу слід звернути на те, що дебіторська і кредиторська заборгованості були показані у балансі розгорнуто.

Етап 4. Перевірка відповідності оборотів і залишків по всіх журналах та відомостях синтетичного обліку з даними Головної книги.

Особливу увагу звертають на суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків тощо.

Дата початку аудиторської перевірки річного звіту повинна передувати даті складання аудиторського звіту.

Період між цими датами – це час, фактично витрачений аудитором на проведення аудиторської перевірки, зокрема на її планування (якщо воно не було здійснено раніше), збирання необхідних аудиторських підтверджень відповідно до плану перевірки, складання, оформлення і передачу клієнту аналітичної частини аудиторського висновку – звіту аудитора.

Дата складання аудиторського звіту повинна передувати даті підписання аудиторського висновку.

Період між цими датами – це час, відведений клієнту на внесення змін і виправлення помилок відповідно до звіту аудитора.

Аудитор оцінює суттєвість для достовірності звітності як внесених, так і невнесених виправлень, і вже на цій підставі формує підсумкову частину аудиторського висновку. В цей період повинні бути внесені суттєві зміни і виправлення до звітності, взаємопов’язані всі звітні показники, підготовлена нова редакція приміток до річної звітності.

Клієнт в обов’язковому порядку надає аудитору звіт про внесені ним до звітності виправлення за наступною формою:

з / п

Невідповідність виявлена у звітності Помилка виправлена
Пункт аудиторського звіту Сутність порушення

Сума

грн.

Бухгалтерська проводка

Сума

грн.

Дебет рахунку Кредит рахунку

Оформлений таким чином звіт аудитору оброблювати значно простіше.

Дата підписання аудиторського висновку повинна передувати даті надання річної фінансової звітності зацікавленим користувачам.

Дата затвердження річної фінансової звітності радою директорів (спостережною радою) акціонерного товариства повинна бути наступною за датою підписання аудиторського висновку.

До складу документації, наданої раді директорів (спостережній раді) акціонерного товариства, входить річний фінансовий звіт і аудиторський висновок про достовірність звітності.

На підставі цих документів рада директорів вирішує питання, що стосуються винятково її компетенції: надає рекомендації про розмір дивідендів за акціями, використання коштів резервного і інших фондів товариства тощо.

Дата проведення річних зборів акціонерів повинна бути наступною після дати затвердження річної фінансової звітності ради директорів (спостережною радою) акціонерного товариства.

Дата публікації річної фінансової звітності відкритого акціонерного товариства повинна бути наступною за датою затвердження цієї звітності загальними зборами акціонерів.

Способи перевірки фінансової звітності. Під час перевірки фінансової звітності застосовуються прийоми документального контролю. Звітність при цьому підлягає перевірці за формою, аналітичній перевірці і перевірці за змістом.(додаток - Ж)

При перевірці балансу аудитору слід дотримуватись наступного порядку дослідження.

Перевірка тотожності показників, що містяться у балансі та регістрах бухгалтерського обліку.

Перевірка відображення всіх активів і пасивів підприємства в повному обсязі.

Вивчення оцінки активів і пасивів протягом року відповідно до прийнятої облікової політики.

Встановлення реального існування відображених в балансі активів і пасивів.

Перевірка належності активів, відображених в балансі, підприємству що перевіряється. .

Визначення правдивості, точності, об’єктивності відображення стану підприємства на дату складання балансу.

Контроль дотримання підприємством при ведені бухгалтерського обліку та складанні балансу чинного законодавства і нормативних документів. Перевірка дотримання підприємством обраної облікової політики, а також безперервності його функціонування.

Вивчення облікових записів і даних балансу з точки зору їх належності до звітного періоду, що перевіряється.

Отже, діями аудитора при перевірці балансу є:

- перевірка наданого балансу на арифметичну точність;

- зведення відповідності залишків у Головній книзі із даними балансу (на підставі робочих документів по іншим розділам аудиту);

- перевірка відповідності залишків на початок звітного року залишкам на кінець минулого року;

- у разі зміни залишків внаслідок виправлення помилок минулих періодів – ретельна перевірка характеру помилок, їх впливу на звітність, адекватності внесених змін;

- складання пробного балансу на кінець звітного періоду та порівняння його з наданим на перевірку;

- визначення тимчасових та постійних різниць;

- розрахунок відстрочених податкових активів або зобов’язань;

- порівняння розрахункових відстрочених податкових активів або зобов’язань з даними підприємства;

- складання переліку виправлень залишків за балансовими рахунками;

- оцінка різниць, виявлених аудитором.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Таким чином, при проведенні аудиторської перевірки встановлюється достовірність Звіту про фінансові результати окремо шляхом порівняння показників, що містяться у формі, із залишками та оборотами по рахунках Головної книги і регістрів обліку. У випадку, якщо показники ф. № 2 не можуть бути перевірені за даними Головної книги, аудитором використовуються регістри аналітичного обліку. При цьому визначається наявність документів використаних при підготовці звіту та дотримання встановлених правил ведення бухгалтерського обліку і підготовки Звіту про фінансові результати, які регулюються чинним законодавством.

Отже, діями аудитора при перевірці Звіту про фінансові результати є:

- перевірка наданого звіту на арифметичну точність;

- складання пробного звіту про фінансові результати (на підставі робочих документів по інших розділах аудиту);

- порівняння пробного звіту про фінансові результати з наданим на перевірку та аналіз відхилень;

- перевірка розрахунку прибутковості акцій;

- перевірка відповідності даних звіту про фінансові результати в частині даних за відповідний період минулого року;

- у разі зміни показників внаслідок виправлення помилок минулих періодів – ретельна перевірка характеру помилок, їх впливу на звітність, адекватності внесених змін;

- узгодження певних показників Звіту про фінансові результати з даними балансу.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання інформації про зміни, що відбулись в грошових коштах підприємствах та їх еквівалентах. Звіт показує причини різниці між отриманим підприємством прибутком (збитками) та сумою грошових коштів і дає можливість оцінити, в результаті яких операцій здійснювався рух (надходження або вибуття) грошових коштів.

Рух грошових коштів у Звіті відображають у розмірі видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. В частині операційної діяльності використовується непрямий метод складання, а в частині фінансової та інвестиційної – прямий.

При перевірці Звіту слід, перш за все, провести аналіз змін за статтями Балансу (різниці між сальдо на початок і сальдо на кінець звітного періоду), що були пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю та усунути їх вплив на відповідні статті (на дебіторську або кредиторську заборгованість, зміну запасів, необоротних активів і т.д.). Решта змін за балансовими статтями буде брати участь у коригуванні прибутку і відображатись в розділі Звіту «Рух грошових коштів у результаті операційної діяльності».

Отже діями аудитора при перевірці Звіту про рух грошових коштів є:

- перевірка наданого звіту на арифметичну точність;

- перевірка правильності класифікації статей звіту;

- узгодженість показників Звіту про рух грошових коштів з показниками інших форм фінансового звіту.

Особливості аудиту фінансової діяльності підприємств в умовах ринкової економіки полягають у тому, що фінансове планування через централізовану адміністративну систему не діє. Фінансовий менеджмент прагне до гнучкої стратегії тактики господарської діяльності, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємств.

Встановленням нормативів у фінансовій діяльності займається само підприємство з метою досягнення економічного ефекту, тому не дивно, що інформація про нормативи становить комерційну таємницю. Аналіз відхилень від цих нормативів є прерогативою внутрішнього аудиту, який здійснюється службами підприємств. Аналіз фінансового стану, що ґрунтується на бухгалтерській звітності, проводиться здебільшого зовнішнім аудитом, тобто спеціалізованими аудиторськими формами, власниками або державними органами.

Зовнішній аудит фінансового стану підприємств може вдатися до дослідження, результати якого важливі не тільки для оцінки потенційних партнерів конкретного підприємства, а й для інших користувачів звітності.

Підприємствам не байдуже, за якими показниками оцінюватимуть їх фінансовий стан можливі контрагенти, акціонери, кредитори. Тому необхідний взаємозв'язок між внутрішнім аудитом і зовнішнім, а це досягається за допомогою конкретних методів, стандартів.

Аудит фінансового стану підприємств включає:

- загальну оцінку фінансового стану та його зміну за звітний період;

- аналіз фінансової стабільності ліквідності підприємств (балансу), коефіцієнтів фінансової мобільності.

Ознака фінансового стану підприємств та їх зміни за звітний період проводиться за даними санованого (від лат. Sanare - лікувати, оздоровлювати)балансу підприємств, тобто без коригуючих статей (знос основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін.). За даними санованого балансу проводиться аналіз абсолютних показників фінансової стабільності, які є основою аудиту фінансового стану підприємств. Аналіз ліквідності балансу, виходячи з аналізу стабільності, має дати інформацію для оцінки поточної платоспроможності і висновків про можливості збереження фінансової рівноваги і платоспроможності в прогнозі на майбутнє. Аналіз коефіцієнтів фінансової стабільності, тобто відносин показників фінансового стану, дає змогу зіставити фінансовий стан підприємств з фінансовим станом конкурентів із середньо-галузевими пропорціями між фінансовими показниками підприємств, а також дослідити динаміку фінансового стану за попередні періоди.

Санований баланс і абсолютні показники фінансової стабільності відображають сутність фінансового стану. Ліквідність балансу і відносні показники (фінансові коефіцієнти) характеризують зовнішнє виявлення фінансового стану, зумовлене його сутністю. Поглиблення аналізу на основі данихобліку сприяє вирішенню завдань внутрішнього аудиту. Тому дослідження факторів фінансової стабільності зумовлює потребу внутрішнього аудиту запасів і витрат, а уточнення оцінки ліквідності балансу проводиться внутрішнім аудитом за допомогою аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості.

Санований баланс складається аудитором способом рекапітуляції (від лат. Recapitulatio - стисле повторення сказаного), тобто перетворення із стандартного балансу в стислу форму, котре, з одного боку, дає змогу провести об'єктивний аналіз, а з іншого — максимально зручна для проведення аналітичних розрахунків.

Бухгалтерська звітність в Україні максимально наближена до міжнародних стандартів, що дає змогу в процесі аудиторської перевірки користуватись Балансом (ф. №1) без рекапітуляції на контрактивні і контр пасивні розрахунки (статті балансу).

Потреба в рекапітуляції балансу зумовлена наявністю у балансі регулюючих статей, які уточнюють вартість основних засобів, джерел власних коштів, а звідси для визначення реальної вартості майна підприємств необхідно провести коригування показників основних рахунків (статті бухгалтерського звітного балансу). Тому у звітному балансі, форма якого затверджена Мінфіном України за погодженням з Держкомітетом України, корегуючи статті балансу позначено зірочкою, яка означає, що показники цих статей у валюту балансі не включаються.

Аудит фінансового стану починають із платоспроможності підприємств. До платоспроможних відносять підприємства, в яких сума поточних активів (запаси, кошти, дебіторська заборгованість та їхній актив) більше або дорівнює їх зовнішній заборгованості (зобов'язанням).

Аудитор повинен встановити за рахунок чого спостерігається така ситуація. Для цього йому потрібно провести дослідження по кожній статті балансу на початок року і кінець, а потім за даними аналітичного обліку по кожному рахунку зокрема з використанням документальних методичних прийомів і економічного аналізу.

Крім платоспроможності, аудитори перевіряють ліквідність підприємств і потім дану інформацію подають бланком, постачальникам акціонерам та іншим замовникам. Ліквідність визначається відношенням усіх поточних активів до короткострокових зобов'язань.

Необхідно мати на увазі, що відношення поточних активів до короткострокової заборгованості становить менше від одиниці, то це означає, що зовнішні зобов'язання погасити нічим. За умови, коли поточні активи дорівнюють короткостроковим зобов'язанням, тобто співвідношення 1:1, у підприємця немає вільного вибору рішення, якщо співвідношення високе, то це свідчить про значне перевищення поточних активів над боргами, підприємство має велику суму вільних коштів, використовує дорогі активи, тобто прибуток із поточних активів вищий, ніж відсоткові ставки за позичкові кошти.

Раціональним (оптимальним) варіантом формування фінансів підприємств вважають той, коли основні засоби купують за рахунок вільних коштів підприємств, оборотні – на 1/4 за рахунок довгострокових позик, на 3/4 за рахунок короткострокових позик.

Аудитор встановлює загальну ліквідність, виходячи із загальної суми поточних активів. Проте на ліквідність підприємств можуть впливати надзвичайні обставини. У цих випадках має скласти розрахунок показника ліквідності, який визначає термінову можливість повернути короткострокові борги. Вона визначається на підставі співвідношення легкореалізованих активів, коштів і дебіторської заборгованості та короткострокових зобов'язань.

Сільськогосподарські підприємства Тростянецького району є ліквідними, тому що кошти і дебіторська заборгованість перевищують короткострокові зобов'язання.

Раціональне формування джерел коштів аудитором визначається за їх структурою. Основна увага приділяється власникам коштів.

Оцінка структури джерел коштів, яку доводиться давати аудитору банкам, кредиторам, стосується зміни частки власних коштів у загальній сумі джерел коштів із погляду фінансового ризику при складенні угод, договорів. Ризик зростає у тих випадках, коли зменшується частка власних коштів. Вивчення структури джерел власних коштів підприємства дає змогу аудитору дати інформацію банкам, кредиторам про розширення або звуження діяльності підприємств.

З метою нормального ведення виробництва і збуту продукції запаси мають бути оптимальними. Наявність менших за розміром, або більш мобільних запасів означає, що менша сума наявних коштів підприємств перебуває у запасах. Наявність великих запасів свідчить про спад активності підприємств щодо виробництва і реалізації продукції.

Отже, аудит фінансового стану підприємств досліджує не лише фактичну стабільність, платоспроможність і ліквідність підприємств, а й перспективу зростання ділової активності, підвищення ефективності господарювання.


Висновки

Дослідивши етапи фінансових показників у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району вінницької області можна зробити висновки і внести деякі пропозиції.

Тростянецький район має цілком сприятливі умови для ведення сільськогосподарського виробництва. Господарства, що досліджуються мають в своєму розпорядженні 40002 га сільськогосподарських угідь, залучено до сільськогосподарського виробництва 2847 чоловік, в розпорядженні яких 129246 тисяч гривень основних виробничих фондів.

Низькі закупівельні ціни на продукцію сільського господарства призводять до зниження рівня рентабельності підприємств, тому що ціни на пальне, добрива і т.д. залишаються високими. І, як наслідок, підприємства не в змозі розрахуватись з іншими організаціями за своїми зобов'язаннями, і не виплачують заробітної плати працівникам, що погіршує їх життєвий рівень.

Існує багато причин через які сільськогосподарські підприємства залишаються у важкому становищі, але вихід з цієї ситуації все ж таки можна знайти. Надання банками кредитів під невеликий процент дало б змогу підприємствам закупити нове обладнання, тоді собівартість продукції була б менша, а сама продукція - більш якісна і підприємства змогли б швидко повернути кредит і розвиватись далі. Також можна залучити інвесторів на взаємовигідних умовах для покращення фінансового становища. Потрібно врегулювати ціни на пальне, добрива або встановити спеціальні ціни для сільськогосподарських підприємств.

Ці заходи дадуть змогу досить ефективно покращити фінансове становище підприємств, а споживачі зможуть отримувати більш якісну сільльськогосподарську продукцію за значно нижчими цінами.

В сучасних умовах проблема формування фінансів підприємств та ефективного їх використання набула особливу актуальність в усіх галузях народного господарства. Увага до оцінки фінансового стану господарств до останнього часу була ослаблена, що обумовило зниження ефективності використання фінансових ресурсів, що відобразилося на ефективності всього сільського господарства.

В даній роботі ми розглянули та проаналізували фінансовий стан підприємств Тростянецького району Вінницької області. Дослідження підтверджують, яке важливе значення відіграє ефективне використання фінансових ресурсів в економіці господарства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємств Тростянецького району можна зробити висновки.

Загальний фінансовий стан господарств станом на 1.01.2005р. покращився, що дає підстави говорити про відродження сільськогосподарського виробництва. В 2004 р. підприємства одержали 2065,5 тис.грн. прибутків, рівень рентабельності становив 0,25 %. Але такого розміру недостатньо для розширеного відтворення. Його вистачить лише розрахуватися за деякими зобов'язаннями та закупити певну кількість оборотних засобів для своєї діяльності. Така ситуація склалася через невигідний паритет цін на сільськогосподарську продукцію. Тому господарства повинні самостійно виходи з цієї скрутної ситуації. Дані господарства в силу своїх можливостей, можуть заключати різні угоди не тільки з державними структурами, а можуть вибирати найбільш вигідних партнерів.

Господарства мають дуже низький коефіцієнт абсолютної ліквідності. Він в 2004 р. становив 0,008. Це означає, що в підприємствах немає вільних грошових коштів, які вони можуть використовувати при виникненні такої необхідності.

З 2001 по 2004 рік дещо знизився коефіцієнт концентрації власного капіталу. На досить високому рівні знаходться коефіцієнт фінансової стабільності і починаючи з 2002 року його значення поступово починає збільшуватись. В 2004 році коефіцієнт фінансової стабільності становив 3,2.

Для покращення фінансового стану потрібно:

1. Жорстка державна дісципліна цін, яка дозволить кожній галузі одержати відповідну частку в доходах і залишити аграрному виробництву необхідні фінансові ресурси для його розвитку, тобто потрібно створити такі цінові відносини, які б забезпечили високу прибутковість сільськогосподарського підприємства.

2. Використовувати для сільськогосподарського підприємства диференційовану багатоканальну систему податків у бюджет, нараховувати податок иа прибуток і додану вартість, виходячи з фактичних цін реалізації продукції, робіт і послуг, не проводити донарахування податків при реалізації за цінами, нижчими фактичної собівартості.

3. Залучити кредити в сільське господарство на пільгових кредитних ставках для того, щоб сприяти оновленню основних засобів підприємства. Тобто потрібно покращити фінансово-кредитні відносини щодо аграрного сектора.

4. Проводити дослідження ринку реалізації сільськогосподарської продукції з метою зменшення ризику неплатежів за поставлену продукцію, укладання договорів з надійними партнерами.

5. В середині даного підприємства скоординувати господарську діяльність так, щоб максимально знизити затрати на виробництво продукції, що дасть можливість підвищити рентабельність виробництва, а отже, збільшити розмір прибутку підприємства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року. – К.: Головна ДПАУ, 1994. – 86с.

2. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" // Фінансові консультації. - 2000. - №11-12.

3. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 20 лютого.

4. Закок України "Про знесення змін до Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 26 червня.

5. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 27.05.97 р. №283/97 - ВР // Все про бухгалтерський облік. - 1999 р. N53.

6. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" // Урядовий кур'єр. Орієнтир. - 2001 р. - 17 жовтня. -№41.

7. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні" // Голос України. - 2001 р. - 3 липня. - С. 5.

8. Указ президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" -.від 03.12.99 р. // Все про бухгалтерський облік і право, 1999. - №6. - С. 3-7.

9. Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки // Праця і зарплата. - 2001. - №7. - С. 22.

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – 23 квітня.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 “Доходи” // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – 23 квітня.

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №3 “Звіт про фінансові результати” // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – 23 квітня.

13. Акопян В. Совершенствование учёта доходов и расходов // Экономика сельского хозяйства и перерабатывающих предприятий. - 1999. - №7. - С.48

14. Антоньєв І.К. Основні напрями державної фінансової підтримки АПК // Фінанси України - 1999. - №6. - С. 3-7.

15. Астахов В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры, связанные с банкротством. - М.: Ось - 89 - 1995. - С. 13-14.

16. Аудит і аудиторська діяльність / Л.С. Шатковська, В.М. Жук, В.К. Савчук та ін. За ред. Л.С. Шатковської. - 1С: Урожай, 1996 – с.256

17. Белолипеукий В.Г. Финансы фирмы: Курс лекций / Под ред. Л.П. Мерзнякова. - М.: ИНФРА, 1999. - 297 с.

18. Білуха М.Т. Курс аудиту: Підр. - К.: Вища шк. - Знання, 1998. - 574 с.

19. Бланк І.А. Керування прибутком. К.: Ника Центр, 1998. - 210 с.

20. Борисова В.А. Методологічні основи аналізу фінансового стану підприємств агропромислового виробництва // Фінанси України. - 2000. -№ІО.-С.63-68.

21. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник: за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 608 с.

22. В- Гамкина,А. Ковальчук. Фиксированный налог для сельского хозяйства // Навигатор бухгалтера. - 1998. - №11.

23. Вальтер СБ., Лишанский М.Л. Прибыль сельскохозяйственных предприятий, ее распределение и использование. - М.: Агропромиздат, 1990.-240 с.

24. Василик О.Д., Павлюк К.В. Фінансова стабільність як фактор економічного зростання // Економіка України. - 1998. - №12. - С. 5-11.

25. Василик О.Д., Павлюк К.В. Фінансова стабільність як фактор економічного зростання // Економіка України. - 1998. - №12. - С. 5-11.

26. Веселуха Н.Т. Аудит: Учебник. - К.: Знання, КОО. - 2000. - 769 с.

27. Вожжов А.П., Новикова Р.О. Фінансові методи забезпечення економічного зростання // Фінанси України. - 2001. - №3. - С. 74-83.

28. Головний Звіт про прибутки і збитки за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку // Вісник бухгалтера і аудитора України. - 1997. –№12.

29. Грачева Р. Використання прибутку // Галицькі контракти. - 1998. - №16. -С.168.

30. Грачева Р. Формування фінансових результатів на рахунках класу 7 "Доходи і результати діяльності" // Галицькі контракти. - 2000. - №5.

31. Гущіна І.І., Агапова М.В. Фінансовий аналіз діяльності підприємства // Бухгалтерський вісник. - 1999. - №94. - С. 17-20.

32. Дем'яненко І.В. Фінансова стійкість підприємств та її бюджетно-податкове регулювання // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 127-129.

33. Демьяненко М.Я. Проблеми фінансового забезпечення економічних реформ в аграрному секторі АПК // Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в АПК України. - К.: ТАЕ, 1999. - 378 с.

34. Дем”яненко М.Я. Фінансово-кредитний механізм в умовах формування ринкових відносин // Економіка АПК. - 1998. - №8. - С. 17-19.

35. Доменський В.П. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Вища пік., 1999. - 164 с.

36. Дудка К.П., Жук В.М. Облік в сільськогосподарських підприємствах за національними стандартами: Підручник. Інститут аграрної економіки УААН, 2000. -217 с.

37. Економіка підприємства: Підручник // За ред. С.Ф. Покропивного - вид.2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с., іл.

38. Економічний словник - довідник. / За ред. док. ек. наук, професора Мочерного С.В. - К.: Феміна, 1995. - 38 с.

39. Жежера М. Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового стану підприємства в Україні та за кордоном // Економіка. Фінанси. Право, 1999. - №5. - С. 23-25.

40. Завгородній В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в умовах ринку. - К.: Вид-во "Бліц-інформ", 1995. - 832 с.

41. Завгородний В.И. и др. Анализ хозяйственной деятельности сельско­хо­зяй­ствен­ных предприятий / В.И.Загородний, Т.Е. Малофеев, И.Т. Трубилин. – 3-е изд., перероб. и доп. – М.: Агропромиздат, 1987. – 366 с. – (Учебники и учеб. пособия для студентов высш. учеб. заведений).

42. Зайцева О.А. Резервы увеличения чистого дохода предприятий // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. -1998.-№7.-С. 5-8.

43. Здоровцов 0.1. Сучасне ціноутворення - головна руйнівна сила економіки сільського господарства України // Збірник наукових праць, присвячений 100-річчю з дня народження С.С. Рубіна. - Умань. - 2000. - 233 с..

44. Зоря С.І. Планування фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників // Економіка АПК. - 1998. - №9. - С. 44-46.

45. Зубець М,В. Реформування аграрного сектора економіки України // Агроінком. - 1997- -№10 – 12. - С. 2-6.

46. Ізаненко В.І., Болюк М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. Навч. посібник для студентів. Київ. - 1999. - 203 с.

47. Ізаненко В.М. Курс економічного аналізу. Навч. методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Київ, 2000. - 263 с.

48. Качмарик Я. Д., Хутрий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України. - 1999. - №10. - С. 138-144.

49. Кізима А.Я., Кушнірик ІЛ. Аналіз руху коштів на підприємстві // Фінанси України. - 1997. -№7. - С. 11.

50. Колменська Т. Методика аналізу прибутку // Бухгалтерський облік і аудит. - 1995. - №12. -С. 2 – 8.

51. Колотуха С.М. Реформування розрахунково-кредитних відносин сільськогосподарських підприємств // Збірник наукових праць. - Умань, 1998.-123с.

52. Колотуха С.М. Фінансовий стан сільськогосподарських підприємств та шляхи його оздоровлення // Агроінком. - 2001. - №1-3. - С. 19-20.

53. Колотуха С.М., Гузар Б.С., Мельник К.М. Удосконалення системи оподаткування сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. -2002. - №4. - С. 72-76.

54. Кондратьев О.В. Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства // Фінанси України. - 1997. - №9. - С. 73-78.

55. Кондратьев О.В. Фінансова стійкість у механізмі господарювання підприємства // Фінанси України. - №7. - С. 73-77.

56. Кононенко Т.В. Організація обліку результатів сільськогосподарських підприємств за міжнародними стандартами // Економіка АПК. - 2000. - №3. - С60-65.

57. Кравчук Г.В. Внутрішні механізми фінансової стабілізації // Фінанси України. - 1999. - №8. - С.128-130.

58. Кричевськкй М.А. Как улучшить финансовое состояние предприятия // Бухгалтерский учет. - 1996. - №12. - С. 53-54.

59. Ластовенко І.В. Фінансові показники як основа механізму регулюванння економікою // Фінанси України. - 1998. - №3. - С. 73-79.

60. Логвинова Г. Комплексная оценка финансово-экономического состояния аграрных формирований // АПК: Экономика, управление. - 1999. - №2. - С. 11-14.

61. Лузан Ю.Я. Реформування аграрного сектора України. Стан і перспективи // Економіка АПК, 2002. - №4. - С. 3-8.

62. Лях Л.М. Про визначення основних критеріїв фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. - 2000. - №5. — с. . 42-47.

63. Мамонтова М.А. Умови забезпечення фінансової стійкості підприємств // Фінанси України. - 2000. - №8. - С. 103-106.

64. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. Підр. - К.: Вища шк., 1994.-415 с,

65. Навроцький Я.Ф. Місце кредиту в джерелах формування засобів сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. - 1998. - №5.

66. Огійчук М.Ф. та ін. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підр. / За ред. проф. М.Ф. Огійчука. - К.: Аграрна освіта, 2001.- 605с.

67. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. Суть, класифікація, структура // Фінанси України. - 1996. - №2. - С. 16-25.

68. Полозенко Д.В. Фінансова стабільність АПК: сутність і шляхи її здійснення // Фінанси України. - 1999. - №3. - С. 15-18.

69. Приса В.Й, Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України. - 1996. - №1. - С. 67-72.

70. Савчук В.П., Москаленко О.В. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства // Фінанси України. - 2002. - №1. - С. 50-60.

71. Свідерський Д. Відображення в обліку показників фінансової діяльності підприємства згідно з новим планом рахунків: П(С)БО // Бухгалтерський облік і аудит. - 2001. - №3. -С. 40-45.

72. Семенець І.В. Визначення фінансових результатів діяльності сільськогосподарського підприємства // Фінанси України. - 1999. - №9. – с. 12 – 14.

73. Сидорчук Т.В. Амортизація у формуванні фінансових ресурсів // Економіка АПК. - 1998. - №3. - С. 59-62.

74. Сопко В. Методика визначення фінансового стану підприємства за даними балансу // Бухгалтерський облік і аудит. - 1995. - №12. - С. 8-11.

75. Сугоняко О.А. Аналіз фінансового стану підприємства та шляхи його оздоровлення // Фінанси України. - 1997. - №3. - С. 5-9.

76. Сук Л.П. Облік доходів і результатів діяльності // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2002. - №10. - С. 2-24.

77. Сук П.Л. Відображення витрат в обліку та звітності // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2000. - №5. - С. 32-38.

78. Сук П.Л. Відображення витрат в обліку та звітності // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2000. - №5. - С. 18-20.

79. Суліменко Л.А., Данкевич А.Є. Стан та перспективи розвитку реформованих сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. -2002. -№1.- С. 17-20.

80. Финансы Учеб. пособие / Под ред. М. Ковалевой. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 364 с.

81. Фінанси підприємств: Підручник / керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Под'єгорін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

82. Фінанси сільськогосподарських підприємств (Посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах) / За ред. М.Я. Дем'яненка. - К.: ІАЕ, 2000. - 604 с.

83. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / О.М. Бандурка, М.Я. Коробов, П.Г Орлов та ш. К.: Либідь, 1998, 312 с.

84. Чепурко В.В„ Моделі ситуативної діагностики фінансового стану аграрних підприємств // Фінанси України, - 2000. - №6.- С. 79-90.

85. Шиян Д.В, Комплексна оцінка фінансового стану галузей економіки // Фінанси України. - 2002. - №2. - С. 54-62.


ДОДАТОК-А

Обсяг і структура товарної продукції по підприємствах Тростянецького району

Види продукції 2000р. 2001р. 2002р. 2003р. 2004р. Середнє значення за 2000-2004 роки
Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, % Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, % Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, % Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, % Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, % Виручка від реа­лізації, тис. грн. Питома вага в структурі, %
Зернові та зернобобові 25199,5 47,6 22010,7 46,3 18306,3 42,5 13440,8 35,0 15825,8 37,9 18956,6 42,4
Соняшник 1679,9 3,1 1532,1 3,2 1868,8 4,3 2856,2 7,4 2902,1 6,9 2167,8 4,8
Кукурудза 3506 6,6 3171,7 6,6 1926,4 8,4 4795,0 12,5 1758,0 4,2 3031,4 6,7
Цукровий Буряк 8399,8 15,8 7798,5 16,4 8361,5 19,4 7068,5 18,4 7928,6 19,0 7911,4 17,7
Овочі відкри­того ґрунту 219,2 0,4 174,8 0,4 190,4 0,4 87,9 0,2 45,7 0,1 143,6 0,3
Плоди (зерняткові і кісточкові) 34,8 0,06 44,1 0,09 527,0 1,2 850,6 2,2 892,4 4,1 469,8 1,0
Всього рослинниц-тва 36521,0 69,0 32831,0 69,0 30761,3 71,4 25633,4 66,9 28844,8 69,2 30918,3 69,1
Жива маса: -ВРХ 5579,0 10,5 5073,4 10,6 4322,1 10,0 4713,5 12,3 4431,7 10,6 4823,9 10,8
Жива маса свиней 3938,2 7,4 3610,4 7,6 2823,0 6,5 3232,4 8,4 2651,2 6,4 3251,0 7,2
Молоко 6396,5 12,0 5847,2 12,3 4920,4 11,4 4501,0 11,7 5159,4 12,4 5364,9 12,0
Разом тваринниц-тва 16409,0 31,0 14727,0 31,0 12318,1 28,6 12683,4 33,1 12845,6 30,8 13796,8 30,9
Всього 52930,0 100 47558,0 100 43079,4 100 38316,4 100 41690,4 100 44715,1 100

ДОДАТОК−Д

Призначення основних компонентів фінансової звітності аграрних формувань

Компоненти фінансової

Звітності

Зміст Використання інформації
Баланс

Наявність економічних

ресурсів, які

контролюються

підприємством, на дату

балансу

Оцінка структури

ресурсів підприємства, їх

ліквідності та

платоспроможності

підприємства;

прогнозування майбутніх

потреб у позиках; оцінка

та прогнозування змін в

економічних ресурсах,

які підприємство

(імовірно)

контролюватиме в май-

бутньому

Звіт про фінансові

Результати

Доходи, витрати та

фінансові результати

діяльності підприємства

за звітний період

Оцінка та прогноз:
прибутковості діяльності
підприємства;
структури доходів та витрат
Звіт про рух грошових коштів Генерування та викорис­тання грошових коштів протягом звітного періоду Оцінка та прогноз опера­ційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства
Звіт про власний капітал Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Примітки Вибрана облікова полі­тика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансо­вих звітах, але обов'язкова за П(С)БО. Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення зрозумілості Оцінка та прогноз: облікової політики; ризи­ків або непевності, які впливають на під­приємство, його ресурси та зобов'язання; діяльності підрозділів підприємства тощо

ДОДАТОК - Б

АКПП «Україна»

3.01.2005

НАКАЗ №1-Б10

Про облікову політику підприємства на 2005 рік згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Укреїні» від 16.07.1999 №996-14 та діючим положенням (стандартами) бухгалтерського обліку, інструкціями та іншими нормативними актами, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності для забезпечення вимог передбачених Статутом підприємства НАКАЗУЮ: встановити на підприємстві таку облікову політику:

1 При веденні бухгалтерського обліку і формуванні фінансової звітності керуватися Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність В Україні» та положенням (стандартами) бухгалтерського обліку.

2 Обовязки щодо ведення обліку покласти на бухгалтерію господарства під керівництвом головного бухгалтера, який здійснює розподіл обовязків між працівниками бухгалтерії і має право другог підпису.

3 Облік на підприємстві ведеться за журнально-ордерною формою обліку.

4 Первинний облік здійснюється за затвердженими формами і графіком документообігу.

5 Основні засоби беруться на облік, за початковою вартістюпридбання чи виготовлення або за справедливою вартістю в інших випадках надходження. Переоцінка основних засобів здійснюється при потребі відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби».

6 Нарахування амортизації основних засобів здійснюється виходячи з нормативного строку експлуатації. Наарахування амортизації здійснюється за прямолінійним методом.

7 Нарахування амортизації по матеріальних активах здійснюється прямолінійним методом з розрахунку 100% перенесення її вартості при такій тривалості експлуатації.

8 До малоцінних предметів відносять обєкти вартістю 500 грн; нарахування зносу на малоцінні іта швидкозношувальні предмети здійснюється при передачі їх в експлуатацію в розмірі 100% вартості.

9 Облікматеріальних цінностей вести за загальноприйнятою методикою, використовуючи сальдовий метод та середньозважені ціни.

10 Облік прцесу виробництва має вестись на рахунку 23 та рахунках 9 класу.

11 Облік витрат ведуть відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

12 Резерв сумнівних боргів визначати виходячи із платоспроможності окремих дебіторів.

13 Резерв майбутніх витрат створити в розмірі 6% від суми нарахованої оплати праці.

14 Затвердити зразок підписів прцівників, які мають право підпису документів у тому числі звітності.

15 Затвердити відповідальних посадових осіб за складання і подання звітності: фінансової, статистичної, податкової, іншої.


ДОДАТОК - В

Виписка з графіку документообігу

№ ф. Назва документа Час складання Посадова особа Дата подання до бухгалтерїї
1. Первинні документи, складені в бригадах
80 Відомість руху зерна та іншої родукції з поля Щозмінно Зав током, комірник В кінці дня
67 Обліковий лист тракториста- машиніста Щодня Обліковець 18 (30) числа щомісяця
66 Обліковий лист праці і виконаних робіт (по бригаді) Щодня Обліковець В кінці декади
81 Щоденник натходження сільськогосподарської продукції Щодня Зав. током В кінці дня
102 Звіт про рух худоби і птиці на фермі Щомісяця Зав. фермою, зоотехнік 30-31 числа щомісяця
2. Первинні документи, що склалаються у підсобних і обслуговуючих виробництвах
120 Звіт про рух палива і мастильних матеріалів Кожну поїздку Завгар, механік Щодня
Дорожній лист вантажного автомобіля Кожну поїздку Завгар, механік Щодня
94 Відомість витрати кормів Щодня Зав. фермою В кінці декади
97 Акт на переведення тварин з групи в групу У день переведення Зав. фермою Із звітом про рух
112 Журнал обліку надоїв молока Щодня Обліковець В кінці місяця
3. Первинні документи при грошових операціях, документи загального призначення
286 Авансовий звіт Щодня Підзвітна особа Наступного дня
К.1 Прибутковий касовий ордер При надходженні грошей у касу Головний бухгалтер В кінці дня
К.2 Видатковий касовий ордер При видачі грошей з каси Головний бухгалтер В кінці дня
117 Лімітно- забірна картка на отримання пального, продукції зі складу. Щодня комірник 30-31 числа щомісяця

Головний бухгалтер_______________


ДОДАТОК-Г

Модель обліку формування фінансових результатів


ДОДАТОК - Е

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів.

Користувачі звітності Інформаційні потреби

Інвестори, власники

Придбання, продаж та володіння цінними паперами.

Учать у капіталі підприємства. Оцінка якості управління.

Визначення суми дивідендів

Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємства
Банки, постачальники та інші кредитори Забезпечення зобов'язань підприємства. Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Замовники

Оцінка здатності підприємства своєчасно

виконувати свої зобов'язання

Працівники підприємств

Оцінка здатності підприємства своєчасно

виконувати свої зобов'язання. Забезпечення зобов'язань підприємства перед працівниками

Органи державного управління Формування макроекономічних показників

ДОДАТОК - Ж

Особливості перевірки фінансової звітності

з / з

Назва прийому Мета роботи Зміст роботи
1 2 3 4
1 Перевірка за формою Полягає у візуальній перевірці правильності записів всіх реквізитів звітності та виявленні наявності самостійних змін у встановлених формах звітності, необумовлених виправлень, підчисток, наявність підписів Під час загального огляду звітних форм увага звертається на заповнення їх адресної частини. Вид діяльності підприємства повинен відповідати видам діяльності, передбачених Статутом. При необхідності ліцензування даного виду діяльності обов’язковою є перевірка наявності у підприємства ліцензії та строку її дії. Визначення виду діяльності підприємства є важливим критерієм для правильного розмежування доходів і витрат підприємства по основній та іншій діяльності.
2 Аналітична перевірка показників Виявлення суттєвих відхилень, вивчення яких за допомогою глибинних та наскрізних тестів дозволяє встановити факти помилок та порушень, що призводять до перекручення звітності В першу чергу слід перевірити відповідність вказаної в балансі величини статутного капіталу даним засновницьких документів, а також чи не мають місце прострочення погашення заборгованості по внесках до статутного капіталу у засновників. Визначаються ті ділянки звіту, де аудиторський ризик є найбільшим, де існує можливість шахрайства чи наявність помилок в обліку і звітності для даного підприємства є найімовірнішим. Залежно від цього виділяються ті операції та активи, які необхідно перевірити більш ретельно.
3 Перевірка по суті Встановлення достовірності показників звітності Проводиться арифметична перевірка, тобто перевіряється узгодженість показників, відображених в різних формах бухгалтерської звітності, показників відображених у формах бухгалтерської звітності та зведених регістрах обліку, регістрах обліку та зведених документах.
Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:27:49 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:54:04 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області його оцінка

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150310)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru