Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Фіксальна політика держави

Название: Фіксальна політика держави
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 06:10:04 29 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 93 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Тема. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

(Бюджетно-податкова політика).

План.

1. Цілі та засоби економічної політики.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної полі-

тики.

3. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабіліза-

ційна політика.

4. Державний бюджет та бюджетне обмеження.

5. Фіскальні дефіцити.

6. Державний борг.

7. Формування системи державного регулювання економіки

України.

1. Цілі та засоби економічної політики.

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демок-

ратично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання

інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження

необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом

узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо

цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне при-

йняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Про-

те, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий не-

долік: він хибує на так званий "перерозподільчий ефект", коли

в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачає-

ться практична значущість певних кроків, заходів економічної

політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються

більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі

не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між

демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому

випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні еко-

номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати

якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим

італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття

Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-

терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства

досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,

коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту

хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік

оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-

льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б

одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-

ршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий

спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -

координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-

робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-

поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у

економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-

чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де

йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за

Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про

оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація

міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого

В.Парето.

Для пояснення умов оптимальності в обміні використано

"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють

певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий

вигляд (система графіків 1).


YГрафік А Y Графік В

m

N N

3 3

2 2

1 1 h

0 0

Mx

Система графіків 1

Пояснення до графіків:

1. На графіку А зображено "криві байдужості" першого

учасника обміну, на графіку 2 - другого.

2. Перший учасник має певного товару х у кількості ОМ і

хоче його обміняти на товар у. Другий учасник володіє ОN у і

сподівається обміняти його на товар х.

3. Варіант обміну на "кривих байдужості", позначений на

обох графіках цифрою 1, , для обох суб'єктів обміну є прийня-

тим, але гіршим порівняно з варіантами 2 та 3.

"Криві байдужості" обох суб'єктів обміну можна поєднати

на одному графіку, повернувши графік В на 180 таким чином,

щоб точки М та N співпали (графік 1).


Y x

m O


P

n

C1

Q1

N y

C Q

O

Mx

Графік 1

Пояснення до графіка:

1. У результаті поєднання графіків утворилась площина

РС1NC1 всередині та межі якої кожна точка відображає такий

обмін, який є прийнятим для обох сторін.

2. Найгірший варант обміну для першого суб'єкта пред-

ставлений точками відрізка РСМ, але водночас він є найкращим

для другого. Оскільки і на межі утвореної площини нічий інте-

рес не обмежується, то досягається відповідність критерієві

Парето. Найгірший варіант обміну, але який усе ж задовільняє

інтереси другого суб'єкта, представлений точками відрізка

РС1N.

3. Кожен із суб'єкті вобміну намагатиметься покращити

свій стан: перший - пересуваючись від першої "кривої байду-

жості" до другої і третьої, тобто праворуч вгору, другий,

навпаки, пересуваючись ліворуч-униз.

4. Торгівля, що не порушує жодного інтересу і оптимізує

обмін, може відбуватись у будь-якій точці лінії СС1, що є

геометричним місцем точок дотику "кривих байдужості".

Тепер на осі х графікаС позначимо ресурси (доходи), що

ними володіє кожна група, а на осі у - добробут. Тоді лінія

РСМ відображатиме вже існуючий рівень добробуту, тобто ту ме-

жу, на яку може погодитись перша група у найгіршому варіанті,

а РС1N - межа добробуту другої групи. Природно, що кожна гру-

па хоче покращити свій добробут. Рішення щодо цілей, які за-

безпечуватимуть добробут у точках на лінії СС1, відповідатиме

критерію Парето. У точці С добробут першої групи залишиться

на вихідному рівні, а другої досягне найбільш бажаного рівня.

У точках Q та Q1 кожна з груп покращить свій добробут. У

точці С1 друга група залишиться на вихідному рівні, тоді як

перша досягне найбільшого добробуту.

Засоби економічної політики.

Для характеристики засобів економічної політики можна

застосувати різні критерії. Наприклад, критерії часу. Пом-

ічено, що засоби короткотермінової економічної політики сто-

суються головним чином сукупного попиту, а довготермінової -

пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропо-

зицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає

структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного

часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити гро-

шову емісію або змінити ставки податку. При добрій орган-

ізації для проведення таких заходів не треба багато часу.

Традиційно засоби економічної політики поділяються на

економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є без-

посередність впливу засобу на мету. При застосуванні еко-

номічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна сво-

бода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів

між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може

здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих

актів та дій органів виконавчої влади.

Наведемо деякі з економічних засобів, розподіливши їх за

напрямами економічної політики.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові

ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями

бюджетної системи(місцевим, середнім та центральним), певну

структуру витрат, балансуавння бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів

та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та

терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим

заходам досягається збільшення(або зменшення) сукупного по-

питу, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив

на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються:

диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхуван-

ня по безробіттю та втраті працездатності, різні види соц-

іальної допомоги. В результаті цих заходів забезпечується

необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи,

обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних

програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення

рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, про-

центи за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на

експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих

засобів може стати стимулювання або обмеження експортних мож-

ливостей держави.

До типових адміністративних засобів належать: планування

обсягів виробництва та цін для підприємств, через які

здійснюється природна державна монополія, антимонопольне ре-

гулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка дер-

жавних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості ви-

робів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту,

консервування частини національних ресурсів, обмеження вироб-

ництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної полі-

тики.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у

сфері оподаткування та державних витрат.

Основніфункції фіскальної політики.

1) Вплив на стан господарської кон'юктури.

2) Перерозподіл національного доходу.

3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування

соціальних програм.

Основні джерела доходів.

1) Податки.

2) Власні доходи держави від виробничої та інших форм

діяльності.

3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодав-

ством належать державі.

4) Позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі ман-

іпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей

в обігу.

Податки.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому

суспільстві є податки.

Податки за економічним змістомце фінансові відносини між

державою та платником податків з метою створення загаль-

нодержавного централізованого фонду грошових коштів, не-

обхідних для виконання державою її функцій.

Функції податків.

Розподільча:

- перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і

юридичними та фізичними особами.

Фіскальна:

- централізація частини ВНП у бюджеті на загаль-

носуспільні потреби.

Регулююча:

- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх плат-

ників.

Принципи побудови податкової системи.

Загальність

- охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які

отримують доходи незалежновід організаційно-правової форми.

Стабільність

- високий рівень гарантій того, що передбачені Законом

про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

Обов'язковість

- примусовість податку, неминучість його сплати, са-

мостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті.

Соціальна справедливість

- встановлення податкових ставок і податкових пільг, які

ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом-

'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та

групи населення.

Бюджетно-податкова політика.

Проблеми бюджетно-податкової політики у тому чи іншому

зв'язку ми вже торкалися при розгляді "кейнсіанського хрес-

та", моделі IS-LM, моделі Манделла-Флемінга. Але у всіх попе-

редніх випадках вона цікавила нас не як така, а в ролі чин-

ника, який впливає на макроекономічну рівновагу.Тепер же

об'єктом нашої уваги є сама бюджетно-податкова політика.

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це

політика використання державних податків та витрат (видатків)

з метою впливу на макроекономічний кругообіг.

Зобразимо цей вплив схематично (схема 1):

Доход у розпорядженні

А

Податки
Доходи

Д С

Схема 1

Пояснення до схеми 1:

1. На схемі зображено кругообіг доходів (верхня частина

схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між

підприємствами і домогосподарствами.

2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств,

є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Су-

купні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома

потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є пе-

ретвореною формою заощаджень) та державними витратами.

3. Фіскальна політика безпосередньо торкається круго-

обігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і

коли вона збільшує попит на величину державних витрат.

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина

того, що тимчасово вилучено з кругообігу,дорівнювала величині

того, що повернулося у нього, а саме: T+S=I+G. До фіскальної

політики мають відношення податки Т та державні витрати G.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та

видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показ-

ники може ефективно впливати і як використовується на прак-

тиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо струк-

туру державних видатків та податків, щоб у подальшому дифе-

ренціювати вплив різних елементів на макроекономічні показ-

ники.

У сукупності державних витрат слід розрізняти три еле-

менти: закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ

та проценти по боргах GB. Державні витрати: G=PG+IT+GB.

Закупівля товарів та послуг може бути пов'язана з націо-

нальною обороною, утриманням транспортної системи, освітою,

енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням служ-

бових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я,

житловим будівництвом тощо. Для того щоб товари і послуги,

пов'язані з переліченими видами діяльності, були створені,

уряд повинен виступити суб'єктом відносин на ринку факторів

виробництва. Так, ним "наймаються" працівники державних

освітніх закладів, купується обладнання для державних

підприємств. Частково держава виступає суб'єктом відносин на

ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм ку-

пуються створені на державне замовлення будівлі або резуль-

тати науково-технічних розробок.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють: допомогу

непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим

тощо.

Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави

у зв'язку з перевищенням в попередньому періоді витрат над

надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися

кредиторам з процентом. Їх збільшення або зменшення може

одночасно впливати на макроекономічні змінні різними шляхами:

а) безпосередньо - на загальний рівень доходів (через

соціальні трансферти):Git Inc - доходи домогосподарств;

б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) - на

загальний обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення ви-

пуску:


Gpg Sales Inv AD Y ;

Gpg – державні витрати на закупки товарів та послуг

Sales - продаж

Inv - запаси підприємств

в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при

залученні більшого обсягу ресурсів - на доходи власників ре-

сурсів:


Gpg Sales Y Inc

Існуючі податки можна класифікувати за різними прин-

ципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність),

суб'єктами оподакування, платниками (індивідуальні такор-

поративні податки), характером стягування податку (прямі,

непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний

ефект і втрати від застосування певних податків з макро-

економічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію

податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі

(на споживання).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці.

Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від ве-

личини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що

пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає

податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скорис-

таємося графіком 2:

S2

Д

E2 S1

W1

E1

W


W2

K


L2 L1 L

Ресурси праці

Пояснення до графіка 2:

1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і

пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав

обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає

кількість зайнятих L1 і зарплата W.

2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження по-

датку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2.

3. Е2К - відрізок, що відображає величину податку на до-

ход. W1 - зарплата до оподаткування, W2 - після оподат-

кування.

4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових над-

ходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку

є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку.

Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход

детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила

9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зар-

плату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість

праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме

12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємсців змен-

шується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як

відомо, підприємства залучають меше працівників. Рівновага

(це і показано на графіку) встановиться в точці, яка виз-

начається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),

але більш низькою зарплатою після оподаткування для праці-

вників (W2 W) і меншою зайнятістю.

Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так

і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень,

що будуть використані в інтересах платників податків (підви-

щення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток

культури, охорони здоров'я тощо).

На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикут-

ника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К.

Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під

впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між

тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні

отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скоро-

чується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг про-

дукту, що міг би бути створений.

‑ Е2Е1К - загальна величина втрат, яка розподіляється між

працівниками і підприємцями.

- NE1K - втрати працівників від зниження доходів нижче

рівня, що існував до оподаткування.

‑ Е2Е1N - втрати підприємців від скорочення прибутків че-

рез зростання витрат.

Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акци-

зу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми

уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання

працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають

обсяги загального виробництва та рівень цін. Скористаємося

для ілюстрації графіком AD - AS (графік 3):

Ціни

AS2

P2 D

E2

P2 AS1

T E1

P1

AD

P1 N


Y2 Y1 Випуск

Графік 3

Пояснення до графіка 3:

1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення

акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і

рівень цін P1.

2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія

пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага

встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших

обсягах виробництва Y2.

3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до

бюджету.

Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення

акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі

з одиниці товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до

12 (такій гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку).

Лише за умови, що ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги про-

дажу мали б залишитися незмінними. Але покупці у разі такого

зростання ціни не залишаються нейтральними - їх природною

реакцією стає скорочення попиту. Компроміс між інтересами по-

купців та продавців буде досягнуто у точці Е2. Нехай їй

відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто

на 1.5 одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 місти-

ться 3 одиниці акцизного збору. Втрати покупців від впровад-

ження акцизу становить 10.5 - 9 = 1.5 (адже раніше вони пла-

тили 9, а тепер 10.5 одиниць). Втрата продавців сягає:

9 - (10.5 - 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони отримували з

одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження акци-

зу - 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на

графіку вони зображені площею ‑ NЕ2Е1) розподіляються між по-

купцями (споживачами) і продавцями (виробниками).

Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення опо-

даткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в

реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у

якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у

продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподат-

кування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує

зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї

межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить

нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження

за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко

досягається така межа, коли може зменшитись податкова база -

отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого

зменшення стане скорочення власне податкових надзоджень.

Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація

податкової системи може забезпечити збільшення податкових

надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом

Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кри-

вої Лаффера.

Крива Лаффера графічно має такий вигляд (графік 4):


100%

Середній B

рівень tb

податко-

вих ста-

вок ta A

tc C

0 Gв GA G

Обсяг бюджетних надходжень

Графік 4

Пояснення до графіка 4:

1. Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з

яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподат-

кування і обсягів бюджетних надходжень.

2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці по-

датку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).

3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за опти-

мальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за

оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження.

Крива Лаффера використовується як аргумент на користь

лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси

відбуватимуться в економіці при переході від податкової став-

ки tb до ставки ta.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової

ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з

часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу за-

лежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться

чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить

збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а

отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування. Логіку

цього зв'язку можна формалізувати в такий спосіб:


Inc Y

t S I Inc T,

Pr L

де t - податкова ставка;

Inc - доходи домогосподарств;

Pr - прибутки підприємств;

S - заощадження;

T - податкові надходження до бюджету.

Зростання податкових надходжень під впливом зменшення

податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено пере-

ходом від точки А до В.

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай акту-

альною для України. Практика управління економікою впродовж

90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно

дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки

зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюд-

жету.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні

інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися

для жосягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення

повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального

добробуту. Проаналізуємо, як через бюджетно-податкову полі-

тику можна обмежити зростання безробіття та інфляцію.

_

8 ¦ - Реальний бюджетний

¦ доход є загальним

6 ¦ доходом консолідова-

¦ ного бюджету (розра-

4 ¦ хованим за західною

¦ методикою), дефльо-

2 ¦ ваним на індекс спо-

¦ живчих цін.

0 ¦

¦

-2 L-------------------------------_

t

1993 1994

------------------------------------------------------------

Графік 5

% _

¦ - Податки ( як

Подат- 60 ¦ сума ПДВ, пода-

ки у % ¦ тку на доход

до ВНП 50 ¦ підприємств,

¦ акцизного збору,

40 ¦ відрахувань до

¦ фонду Чорнобиля,

20 ¦ податків з насе-

¦ леня та відраху-

10 ¦ вань до пенсій-

¦ ного фонду) у %

0 L-------------------------------_ до ВНП.

t

1993 1994

------------------------------------------------------------

Графік 6

Державні витрати, податки і безробіття.

Припустимо, що повна зайнятість у суспільстві забез-

печується тоді, коли створений продукт досягає 4000 одиниць.

Також приймемо, що сукупні витрати домогосподарств і

підприємців можуть забезпечити виробництво в обсязі 3200 оди-

ниць. Із відома кейнсіанської формули AD = C + I + G вип-

ливає, що держава має взяти на себе якусь частину сукупних

витрат. Нехай це будуть витрати, пов'язані із державною за-

купівлею товарів та послуг. Щоб відповісти, якою має бути ця

частина, необхідно скористатися мультиплікатором впливу дер-

жавних витрат на ВНП. Графічно зображена ситуація має такий

вигляд (графік 7):


Витрати

E1

C+I+G

G

E

C+I K

3200 4000


Yu Yf Y

Графік 7

Пояснення до графіка 7:

1. На графіку зображено дві точки рівноваги: Е та Е1.

Точці Е відповідають "неповні" витрати (домогосподарств і

підприємців-інвесторів), при яких створюється продукт Yu, що

не забезпечує повної зайнятості.

2. Точці Е1 відповідають "повні" витрати (з витратами

держави) і продукт Yf, що передбачає повну зайнятість.

На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки

беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту

обставину, що державні витрати можуть "витісняти" приватні

заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдав-

ся і сам Дж.М.Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні вит-

рати не зменшують інших компонентів сукупних витрат.

Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають

бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. При

цьому ми виходимо із залежності ΔG ΔY.

Між засобом ΔG та метою ΔY"знаходиться" мультиплікатор

(примножувач ефекту засобу ΔG). Ефект мультиплікатора в дано-

му разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг

продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на

фактори виробництва, зростання реалізації факторів вироб-

ництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою

чергу, зумовлює нове збільшення обсягу продажів. Формалізуємо

ці зв'язки:

G Sales D(K,L) Inc C Sales Y


Графічно ефект мультиплікатора втілюється у тому, що

відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок

YuYf (величина приросту продукту).

Отже, ΔY = My/GΔG, відповідно ΔG = ΔY/My/G.

Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікато-

ром My/G = 1/1-c'. Нагадаємо, що у попередній темі був зап-

ропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c'(1-t)

Для розрахунку задамо, що с'= 0.8 і пам'ятаймо, що

необхідний нам приріст продукту становить (4000 - 3200 = 800)

одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць.

Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної

політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш

ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора

слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у роз-

порядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло,

що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а

отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь

якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення спо-

живання.

Зобразимо цей зв'язок графічно, виходячи з того, що нам

необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При

цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць

(графік 8).

C+I+G до скоро-

чення податків


AD E1

Витрати C+I+G

E


K


3200 4000


Yu Yf y

Пояснення до графіка 8:

1. На графіку відображено зв'язок між рівнем загальних

витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподат-

кування.

2. При зменшенні оподаткуавння доходів лінія С зсуває-

ться вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних вит-

рат.

Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забез-

печити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.

Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на

загальний випуск (він розглядався у попередній темі), а саме:

Му/Τ = - c'/1-c' = ΔY/ΔT. Звідси:

1 - c' 1 - 0.8

ΔT = ΔY ----- = 800 * ------- = 200

c' 0.8

Порівняння результатів виконаних розрахунків дають

підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і

повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення

державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків.

Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава

може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. До-

помога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на спожи-

вання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в роз-

порядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що

кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти

збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховува-

ти, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді

соціальних трансфертів на споживання і заощадження. Отже,

трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони

вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схи-

льності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спо-

сіб:

Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs, де GΤ - соціальні трансферти;

------

незмінна

величина

Gs - витрати держави на то-

вари та послуги.

Продиференціювавши рівняння по GΤ, отримаємо муль-

типлікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c'/1-c' = ΔY/ΔGΤ

Нехай с'= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто

збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити

соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша час-

тина державних витрат - закупівлі товарів та послуг - зали-

шиться на попередньому рівні.

Державні витрати, податки, інфляція.

Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть

ставати причиною цінової нестабільності. В цьому разі сенс

фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат.

Зобразимо механізм виникнення так званого "інфляційного роз-

риву" на графіку 9:


Витрати

K E2

C+I+G

E1


Інфляційний розрив
C+I E

Yu Yf Yi y

Графік 9

Пояснення до графіка 9:

1. На графіку показано, що певні витрати домогосподарств

і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні

повної зайнятості, а лише на рівні Yu.

2. Державні витрати спричинили появу інфляційного роз-

риву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.

У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?

Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів пе-

редбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за

наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може. Отже,

витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забез-

печення і втіляться у зростанні цін.

Якщо причиною перевищення державних витрат стали

надмірні закупівлі товарівта послуг, то для відповіді на пи-

тання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба ско-

ристатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c'). Припустимо, що

приповній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000

одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400

одиниць. Гранична схильність до споживання с'= 0.8. Щоб виз-

начити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні за-

купки, треба:

ΔY 400

G = -------- = - --------- = - 80.

1/(1-c') 1/(1-0/8)

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву

вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць.

Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних

трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються

іншим мультиплікатором:

c' 1-c' 0.2

Gt = - Y : ----- = - Y * ---- = - 400 * --- = - 100

1-c' c' 0.8

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні

трансферти треба скоротити на 100 одиниць.

Порівняння впливу двох елементів державних витрат

засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси

висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є ско-

рочення державних закупівель.

Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення

податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величи-

ну, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення,

що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти

попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Нап-

риклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти

на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити вироб-

ництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор

податків з новим значенням граничної схильності до спожи-

вання:

1-c' 0.15

ΔT = ΔY * --- = 400 * ---- = 71

c' 0.85

Результати розрахунку дають підстави для висновку про

досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального

засобу, як збільшення податків.

Економічні мультиплікатори.

Світовій економічній науці відома система муль-

типлікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та за-

соби (інструменти регулювання). Без урахування муль-

типлікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінити

вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його ско-

ристаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G

Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,

де с' - гранична схильність до споживання;

t - частка податків у сукупних доходах.

Тоді

Y = c'(1 - t) Y + I + G.

---

незмінна

величина

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

dY 1

My/g = ---- = -------------

dG (1-c'(1-t))

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю.

Надамо змінним с' та t таких значень: с'= 0.8, t =0.2,

підставимо їх у формулу мультиплікатора:

Отримаємо: My/g = 2.8.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних вит-

рат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на

обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою

макрорівноваги, але будемо виходити з того, що

С = с'(Y - T), де Т - загальнавеличина податкових над-

ходжень;

(Y - T) - доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y - T) + I + G

незмінна

величина

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівня-

ння по Т, дістанемо:

dY c'

My/t = ---- = - -----

dT (1-c')

Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.

Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні за-

гальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4

одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної

ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж роз-

почнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві

обставини:

С = с'(1 - t) Y,

I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП;

і - ставка процента;

k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та

ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок

обернений: і_ _ І_.

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G

незмінна

змінна

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, мати-

мемо: dY k

My/i = ---- = - ------------

di 1-c'(1-t)-e .

Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.

Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці

значення, матимемо м = - 1.15.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процен-

та на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової

пропозиції від грошової бази.

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними

залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла-

дається з готівки та депозитів:

s

M = C + D, де С - готівка;

D - депозити.

Грошова база - це готівка на руках у населення та у

банківськихрезервах:

B = C + R, де В - грошова база,

С - готівка,

R - банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося віднос-

ними показниками (коефіцієнтами):

C

d = --- , де d - коефіцієнт розподілу доходів населення

D

на готівку та депозити;

R

r = --- , де r - норма банківських резервів, тобто час-

D

тина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D.

Підставимо значення С та R у формули:

s

s M

M = d * D + D = D (d + 1); D = -----

d+1

B

B = d * D + r * D = D (d + r); D = ----

d + r

Після простих перетворень матимемо:

s d + 1

M = ------- * B

d + r

Продиференціювавши по В, дістанемо:

s

d M d + 1

mM s /B = ------ = ------

d B d + r

Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.

Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, мати-

мемо: mM s /B = 3.7.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази

на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.

Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити

деякі узагальнення:

1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фун-

даментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших

прикладах була використана загальна формула балансування ВНП

та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому -

формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись

різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,

а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль

аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала гро-

шова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні

кількісні залежності, то він може бути використаний для прог-

нозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте

одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози,

побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів викорис-

товуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу

кожного із засобів на мету будуть настільки точними, нас-

кільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці

уявлення в більшості випадків формуються на підставі резу-

льтатів обробки статистичної інформації. Із перел-

іченихзмінних лише показник r (норма банківських резервів) не

потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним

банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' - гранич-

на схильність до споживання, t - частка податків в доходах,

е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між

інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу

доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шля-

хом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелі-

чених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на

макроеконометричну.

Макроеконометричною називається модель, що відображає

економіку не лише якісно, а й кількісно.

3. АВТОМАТИЧНІ СТАБІЛІЗАТОРИ ТА ДИСКРЕЦІЙНА

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть

значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний

дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики -

випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних

кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних

витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чинов-

ників, державних закупівель товарів (насамперед військової

техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна

дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро-

економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання

внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що мож-

ливості держави перерозподілити національний доход (через

державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має

відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової

економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулю-

вання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і

видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика

може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме викорис-

тання державного оподаткування і власних витрат для досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - полі-

тика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідо-

ме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними вит-

ратами для зміни реального обсягу національного виробництва.

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну

зміну параметрів національного виробництва під дією державних

заходів.

Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів

та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані

витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до

наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20

млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100

млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному

прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат

фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут вза-

галі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект муль-

типлікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фун-

даментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання

дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

А якими можуть бути наслідки скорочення державних вит-

рат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе

зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скоро-

чення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до

розглянутого числового прикладу, що скорочення державних вит-

рат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного

ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина муль-

типлікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівно-

важного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід

припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і

ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.

Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таб-

лиці, яка є продовженням попередньої.

Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага

(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)


Ро- ЧНП По- Кінце- Спо- Зао- Івес- Держа- Сукупні

ки У да- вий до- жива- щад- тиції вні витрати

тки ход су- ння ження Іn заку- (C+In+G)

Т спіль- С S півлі

ства G

(У-Т)


1 240 25 215 224 -9 12 20 256

2 260 25 235 240 -5 12 20 272

3 280 25 255 256 -1 12 20 288

4 300 25 275 272 3 12 20 304

5 320 25 295 288 7 12 20 320

6 340 25 315 304 11 12 20 336

7 360 25 335 320 15 12 20 352

8 380 25 355 336 19 12 20 368

9 400 25 375 352 23 12 20 374

10 420 25 395 368 27 12 20 390


Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротя-

ться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.

Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запи-

тання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,

тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до

споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до за-

ощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується

споживання і заощадження, а повна величина щорічного скоро-

чення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження -

5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

Результатом стане зменшення сукупних витрат (в пор-

івнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП

(до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує су-

купні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення

веде до зростання обсягу виробництва.

Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект

на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або

податковий мультиплікатор, дорівнює:

Y MPC

---- = - --------- .

T 1 - MPC

Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць

зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на

одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий му-

льтиплікатор дорівнюватиме:

Y 0.8

---- = - --------- = - 4.

T 1 - 0.8

У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить

рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків

викличе зменшення доходу на 4 од.).

Аналіз двох останніх таблиць дозволяє зробити висновок,

що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до

збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище нази-

вають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні

державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують

останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому

величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1

(приріст державних витрат і податків дорівнює приростові

національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету

діє поза впливом граничної схильності до споживання і за-

ощадження (МРС і МРS).

Таким чином, фіскальна політика використовується для

стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у

ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного

спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона

включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення по-

датків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і

зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований дер-

жавний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика

зумовлює бюджетний дефіцит.

Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана над-

лишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна

політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи

збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат

держави і зростання податків. Така фіскальна політика

орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з по-

зитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема кон-

тролю над інфляцією.

Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом

фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в

економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись

і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими

вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається

засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягає-

ться автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є

вмонтованою в економічну систему.

Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова

ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні

приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прог-

ресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються

трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'я-

зані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки,

в умовах спаду застосовується регресивний податок і

збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні суб-

сидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що

має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або

скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спа-

ду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його

дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності

застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

Автоматична зміна податкових надходжень.

- Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

- В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати.

Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансфертию

- Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

- Дія інших трансфертів аналогічна.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики :

- Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з витратами.

- Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих).

- Циклічні зміни рівня податків.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

4. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ

Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної

політики - кейнсіанського методу досягнення макроекономічної

рівноваги.

Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що

склались у суспільстві щодо формування і використання грошо-

вих ресурсів. Убільш вузькому розумінні, фінанси - це грошові

фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні

ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснен-

ня державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно ви-

являється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулю-

ючої і контрольної.

Фінансова система будь-якої країни складається із трьох

тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і

фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств (населення) - це грошові

фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допо-

могою фінансів фірм (підприємств) створюється національний

продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів насе-

лення і держави.Проте у виконанні згаданих функцій фінансів

основна роль належить фінансам держави.

Отже, державні фінанси - це сукупність грошових засобів,

зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення

властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, че-

рез які ці функції реалізуються.

П.Самуельсон коротко сформулював основні функції дер-

жави, які вона реалізує через свої фінансові засоби - ефек-

тивність, справедливість і стабільність.

Ефективність означає, що держава через податкову систему

та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє пе-

реливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш

доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість

полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує

формування фондів держави для фінансування соціальних прог-

рам, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених

членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність -

це спрямованість фінансової і кредитної політики на досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Використання державних фінансів, таким чином, лежить в

основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні

фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих

органів влади.

Державний бюджет - це фінансовий план утворення і вико-

ристання грошових фондів держави протягом року; це баланс до-

ходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються

здвох частин - доходної і витратної. Доходна частина показує

обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна -

бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних

податків з фірм і домашніх господарств (понад 90% цен-

трального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок по-

датків), а також митних зборів, процентних платежів державі і

державної позики.

Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання

соціальних програм, оборону. утримання апарату державного

управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату

процентів по державному боргу.

Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки

поділяються на чотири групи:

- прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку

фірм);

- непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з оборо-

ту, з доданої вартості);

- податки на власність (з майна, землі, дарінь або спад-

щини);

- платежі на соціальне страхування (страхові внески з

заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному

обслуговуванню, безробіттю).

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава,

маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу

стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер

економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Нап-

риклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на

технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію),

держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові

і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання подат-

ками може впливати на ефективність і стабільність економі-

чного розвитку.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють

більшу частину державного бюджету. Світовий досвід перекон-

ливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка

(10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку

(ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% наг-

ромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умо-

ви для його ефективного використання. Тому податкові пільги

не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає

майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'я-

зання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного по-

питу". Тому при встановленні податкових ставок держава врахо-

вує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск

на підприємства створює структуру цін, веде до згортання ви-

робництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє

пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінце-

вому рахунку веде до зростання доходів підприємств, насе-

лення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,

щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати

на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: одна-

кові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу

реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто

більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування

суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип опо-

даткування, як прогресивний податок.

Прогресивним називають податок, який зростає швидше від

оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкла-

даються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність

при спадщині чи дарінні. Регресивний податок, який зростає

повільніше від оподаткованого доходу, - це податкові відраху-

вання соціального страхування на випадок безробіття і акцизні

збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці

податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його до-

ході. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових

ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний

бюджет є прогресивний податок.

Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису

доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження

і дефіцити за певний період.

Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові

видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за

потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дис-

креційних програм, що запроваджені законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет

та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які вини-

кають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу

виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (виз-

начається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет

є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Державний бюджет

Баланс доходів і витрат держави0

ДОХОДИ:

* Податок на прибуток корпорацій.

* Податок з продажу.

* Місцеві податки.

* Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

* Рентні платежі.

* Неподаткові доходи.

* Прибутковий податок.

* Інші статті доходів.

ВИТРАТИ :

· Фінансування економіки.

· Соціально-культурні програми і НТ програми.

· Оборона.

· Управління.

· Цільові програми.

· Кредити і допомога іншим державам.

ВИПЛАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.

Субсидії – вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.

Субвенції – вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку.

Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.

ФІНІНСОВІ ПІЛЬГИ


СТАН ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній.

Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.

Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки вцілому.

ДЕФІЦИТНИЙ БЮДЖЕТ


Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B - чисті фінансові активи в n-му році;

B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r - проценти по чистим фінансовим активам В попе-

реднього року;

T - податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G - державні споживчі витрати в n-му році;

I - державні інвестиційні витрати в n-му році.

Валові фінансові активи держави
Чисті фінансові активи
Резерв іноземної валюти, золото

=+

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T

або

D – D = rD + G + I - T

де D – D - бюджетний дефіцит (DEF)

5. ФІСКАЛЬНІ ДЕФІЦИТИ

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

· Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон”юнктурних коливань.

· Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановленя ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

· Збільшення оборонних видатків.

· Зростання виплат пол державному боргу.

· Збільшення трансфертних платежів.

· Зниження податків.

6. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:

- виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

- виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

- виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

- запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

1) скорочення бюджетних витрат;

2) пошук джерел додаткових доходів;

3) випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

4) позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол.. В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.

Основні положення і висновки.

1. Економічна політика являє собою сукупність макроекономічних

цілей та засобів їх досягнення. Єдність цілей та засобів з

урахуванням ринкових змін відображається цільовою функцією.

2. Засоби економічної політики впливають на цілі опосеред-

ковано. Способом виразу цього опосередкування є економічні

мультиплікатори.

3. Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні

закономірності:

а) кількість одночасно сформульованих цілей є об'єктивно

обмеженою;

б) цілі мають узгоджуватися, координувати для запобігання

виникненню між ними суперечностей.

Цілі економічної політики часто відображають інтереси

різних соціальних груп суспільства, і тому координація ці-

лей зводиться до узгодження цих інтересів.

4. Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відоб-

ражений у критерії Паретро, зміст якого зводиться до

того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися

добробут хоча б одного суб'єкта відносин за умови, що не

погіршується добробут жодного іншого.

5. Засоби економічної політики поділяються на економічні та

адміністративні. Політика будь-якого напряму - бюджетно-

податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньо-еконміч-

на - має специфічні засоби (інструменти регулювання).

6. Міра впливу засобу на мету відображається в економічних

мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість

оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при змі-

ні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплі-

катора необхідно мати статистично отримані дані про певні

змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мульти-

плікаторів визначається точністю даних про змінні.

7. Існують два погляди на ефективність економічної політики:

стратегія активізму та дотримання усереднених правил реалі-

зації економічної політики.

8. Фіскальна політика опосередковує рух доходів та витрат,

впливаючи на нього вилученням податків та державними вит-

ратами.

9. Важливими елементами державних витрат є закупівля товарів і

послуг та соціальні трансферти.Кожен з них по-різному впли-

ває на макроекономічний кругообіг.

10.Так само по-різному впливають на макроекономічну рівновагу

прямі(на доходи) та непрямі(на споживання) податки.Податки на

доходи змінюють попит на ресурси.Податки на споживання

збільшують загальний рівень цін і скорочують випуск.

11.Пряме і непряме опдаткування дає суспільству вигоди у виг-

ляді певної суми податкових надходжень до бюджету,що викорис-

товуються в інтересах суспільства.Втратами від прямого опо-

даткування є зменшення пропозиції виробничих ресурсів, від

непрямого - зростання цін для покупців і зменшення виручки

від реалізації для продавців.

12.Теоритичним обгрунтуванням вигод поміркованого оподат-

кування і втрат надмірного є крива Лаффера.

13.Засоби фіскальної політики - державні закупівлі, трансферти

та податки - використовують для забезпечення повної зайня-

тості і стримування інфляції.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:27:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:53:51 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Фіксальна політика держави

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150304)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru