Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Основні виробничі фонди

Название: Основні виробничі фонди
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 15:48:12 21 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 37 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Тема 5: Основні виробничі фонди

5.1. Економічна сутність основних фондів підприємства

5.2. Облік та оцінка основних виробничих фондів

5.3. Показники використання основних виробничих фондів

5.4. Знос основних фондів підприємства

5.5 Амортизація основних виробничих фондів підприємства

5.6. Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства

5.1. Економічна сутність основних фондів підприємства

В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:

¾ засоби праці;

¾ робоча сила;

¾ предмети праці.

Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.

Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.

На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю.

Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.

Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).

Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів.

Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.

Основну класифікацію виробничих фондів підприємства наведено на мал. 2.1.

Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:

¾ невиробничого призначення;

¾ виробничі.

Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.

До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:

· житлово–комунальні приміщення;

· побутові, спортивні приміщення;

· будинки та устаткування медичного призначення;

· дитячі дошкільні заклади;

· багаторічні насадження та ін.

Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.

До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.

Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:

· виробничо–технологічних особливостей підприємства;

· науково–технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;

· ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

· відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;

· вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;

· територіального розміщення підприємства та ін.

Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів.

За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці аналогічного виробничо–технологічного призначення з приблизно однаковим терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики:

I. Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін.

II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін.

III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.).

IV. Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.).

V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.).

VI. Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів.

VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.).

VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.).

IX. Робоча і продуктивна худоба.

X. Багаторічні насадження.

XI. Капітальні витрати на покращання та рекультивацію земель.

XII. Інші основні виробничі фонди.

5.2. Облік та оцінка основних виробничих фондів

Облік основних виробничих фондів підприємства ведеться в натуральному та вартісному вираженні.

Облік основних фондів у вартісному вираженні називається оцінкою.

Облік основних фондів у натуральному вираженні потрібний для визначення технічного складу основних фондів. Він проводиться за даними технічних паспортів, які має кожна одиниця фондів, у цих паспортах наводиться розгорнута технічна характеристика кожного об'єкта:

¾ дата виготовлення;

¾ кількість ремонтів та модернізацій;

¾ проведена реконструкція;

¾ встановлений ступінь зносу;

¾ технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів за марками та видами, але він не дає можливості повністю оцінити наявність фондів підприємства, особливо коли їх багато за кількістю та видами. Неможливо поєднати в натуральному вираженні кількість наявних будинків і ліній електропередач. Розрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. У свою чергу, це так само пов'язане з певними труднощами. Для того щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних виробничих фондів.

Оцінка основних фондів підприємства — це грошове вираження їх вартості. Така оцінка необхідна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний період. У цьому зв'язку оцінка проводиться з метою загального обліку фондів, встановлення ступеня зносу, планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів.

З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів.

Види оцінки основних фондів.

¾ Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновною вартістю.

¾ З урахуванням стану основні фонди оцінюються за повною та залишковою вартістю.

1) Первісна вартість основних фондів — це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі. Вона складається з прейскурантної ціни придбання засобів праці, витрат на доставку їх до місця використання, монтаж та інших передбачених для введення фондів в експлуатацію витрат, тобто

, (4.1)

де Сприд — ціна придбання устаткування;

Сдост — транспортні витрати на доставку устаткування;

Смонт — витрати на монтаж фондів;

Сін — інші витрати, пов'язані з уведенням в дію засобів праці.

Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження.

У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси враховуються за допомогою відновної вартості.

2) Відновна вартість — це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними діючими цінами. Оцінка основних виробничих фондів за відновною вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію в різні роки:

, (4.2)

де і — індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. Якщо індекс інфляції року менший від 110%, то індексація основних фондів в Україні не проводиться. Але індексацію необхідно проводити як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Це положення є актуальним з кількох причин, серед яких найсуттєвішими є зміни ефективності виробництва, а саме, продуктивності праці, що приводить до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних — зменшується.

3) Повна вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди заносяться на баланс підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. У свою чергу, первісна та відновна вартості також не враховують вартість зносу основних фондів і тому залежно від терміну експлуатації та мети дослідження вони складають повну вартість засобів виробництва.

Залишкова вартість основних виробничих фондів є різницею між первісною або відновною вартістю і вартістю зносу:

(4.3)

Якщо первісна і відновна вартості характеризують кількісний бік використання основних фондів, то залишкова — якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості визначити не тільки реальну вартість, яка має бути в подальшому перенесена на вартість продукції, що випускається, а й встановити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з грошової оцінки.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правило, відбуваються нерівномірно протягом року, то розраховувати середньорічну вартість фондів доцільніше кількома методами.

4) Середньорічна вартість фондів:

, (4.4)

де Сп.р. – вартість основних фондів на початок року;

Сн, Св — вартість фондів, що відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

Nпр ,Nн пр — кількість місяців, коли фонди протягом року відповідно працювали і не працювали.

5) Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

, (4.5)

де Ба – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Ба–1 – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

Па–1 – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Ва–1 – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Аа–1 – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

6) Середньорічна вартість:

фактична:,

(4.6)

планова: , (4.7)

ФП.Р. – вартість ОВФ на початок року;

ФК.Р – вартість ОВФ в кінці року;

ФВ.В – вартість ОВФ, введених в плановий період;

ФВИВ. – вартість виведених ОВФ в плановий період;

n1 – кількість місяців від дати введення ОВФ до кінця року;

n2 – кількість місяців від дати виведення ОВФ до кінця року.

13


5.3. Показники використання основних виробничих фондів

Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи:

¾ натуральні;

¾ вартісні.

Іноді додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовно–натуральні.

До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік; км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовнонатуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів — продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно–натуральних одиницях.

Натуральні та умовно–натуральні показники використання основних виробничих фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

1. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів:

1.1. Коефіцієнт оновлення – характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей.

, (4 .8)

де СВВЕД – вартість введених основних фондів;

СПЕРВ.К.Р. – первісна вартість всіх основних фондів на кінець року;

1.2. Коефіцієнт вибуття . Характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.

, (4.9)

де СВИБ – вартість основних фондів, що вибули;

СПЕРВ.П.Р. – первісна вартість всіх основних фондів на початок року;

1.3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.

, (4.10)

де СЗН – вартість зносу;

1.4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на кінець року СІ

, (4.11)

де СЗАЛ – недоамортизована вартість основних фондів;

Слід пам’ятати, що:

, (4.12)

15


2. Узагальнюючі показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

2.1. Фондовіддача – показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.

, (4.13)

де ОФСР.Р. – середньорічна вартість основних фондів;

ВП – випуск товарної продукції;

2.2. Фондоозброєність. Характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

, (4.14)

де РСР.Р — середньооблікова чисельність працівників.

2.3. Фондомісткість . Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою.

(4.15)

2.4. Рентабельність основних виробничих фондів. – показує, який прибуток отримують з кожної гривни основних фондів.

, (4.16)

де ПБ – балансовий прибуток;

3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

3.1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження характеризує ступінь використання обладнання за певний час та визначається по кожній групі однотипного обладнання:

, (4.17)

де FФ – фактично відпрацьований час в годинах;

FЕФ – ефективний фонд часу роботи обладнання.

Повинен прагнути до одиниці. Чим більша різниця тим більше резервів. Відповідає на питання скільки працює обладнання.

3.2. Коефіцієнт інтенсивного завантаження ілюструє як працюють ОВФ:

, (4.1 8)

де Впот – потенційно можливий випуск продукції;

Вфакт – фактичний випуск продукції.

3.3. Інтегральний коефіцієнт ілюструє узагальнюючу оцінку використання обладнання по потужності та по часу:

, (4. 19)

Його підвищення досягається в комплексних заходах:

¾ впровадження нових технологій;

¾ інтенсифікація технологічних процесів;

¾ покращення якості сировини;

¾ підвищення рівня праці і т. ін.

5.4. Знос основних фондів підприємства

У процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.

Фізичний знос настає під впливом навколишнього середовища та експлуатаційних навантажень. У цьому разі деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Фізичний знос будь–якого засобу праці умовно поділяється на дві частини, одну з яких періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу в такий спосіб усунути неможливо. Поступово ця частина зносу накопичується і зумовлює такий технічний стан того чи іншого засобу праці, коли подальше його використання у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного зносу, що потребує заміни такого засобу праці на новий екземпляр аналогічного призначення. З огляду на це розрізняють фізичний знос усувний (тимчасовий) і неусувний .

Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

· за строком її експлуатації (порівнянням фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

· за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного зносу, тобто як відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції, до загальної балансової вартості на кінець року Кзн.

Моральний знос — це знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється.

Моральне старіння властиве, передусім, знаряддям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Основні фонди вважаються морально застарілими, якщо Км >1. Про загальний рівень морального старіння деяке уявлення може дати також питома вага певних засобів праці, що експлуатуються понад 10, 15, 20 років.

Фізичний знос та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами зносу і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 4.2).

ВИДИ ЗНОСУ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

Фізичний знос

Моральний знос

усувний

неусувний

повний

частковий

ремонт

заміна

модернізація

Форми усунення зносу основних виробничих фондів

Рис. 4.1. Види зносу основних фондів та форми його усунення

Відшкодування фізичного зносу засобів праці проводиться за рахунок поточного та капітального ремонтів, а попередження — за рахунок своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. На підприємствах народного господарства застосовують різні види технічного обслуговування. Сутність його зводиться до попередження несправностей у роботі основних фондів завдяки проведенню своєчасних мастильних, регулювальних, контрольних та інших операцій.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталі, вузли), зроблених з різних матеріалів. Внаслідок цього та різних експлуатаційних навантажень деталі мають різні терміни експлуатації, тобто спрацьовуються нерівномірно. Звідси постає потреба замінити або відновити конструктивні елементи, що спрацювалися, шляхом проведення відповідних ремонтів. Отже, сутність ремонтів зводиться до усунення тимчасового фізичного зносу конструктивних елементів.

Призначення поточного ремонту — зберігати засоби праці у придатному для продуктивного використання стані завдяки проведенню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними, порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду і тому відносяться на собівартість продукції.

Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного зносу конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт вибирають альтернативу: проводити капітальний ремонт або придбати новий основний фонд. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і перевищення експлуатаційних видатків по капітально відремонтованій машині над поточними витратами на нову машину, а для другого — вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини.

Знизити втрати від морального зносу допомагає модернізація.

Під модернізацією розуміють конструктивне вдосконалення діючих машин, що підвищують технічний рівень і покращують економічні показники. Дуже часто модернізація проводиться під час капітального ремонту фондів, тому метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому.

5.5 Амортизація основних виробничих фондів підприємства

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Термін корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого ОФ використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде вироблено очікуваний обсяг продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так i кількістю одиниць продукції. Термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників:

¾ очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;

¾ передбачуваний фізичний i моральний знос;

¾ правові обмеження щодо термінів використання.

Усі ці критерії досить суб’єктивні, отже, оспорити встановлені підприємством терміни експлуатації неможливо. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

¾ очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

¾ фізичний та моральний знос, що передбачається;

¾ правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Стандартом визначено п’ять бухгалтерських методів нарахування амортизації і один – податковий:

¾ прямолінійний;

¾ зменшення залишкової вартості;

¾ прискореного зменшення залишкової вартості;

¾ кумулятивний;

¾ виробничий;

¾ податковий.

Відмінність застосованих методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційний відрахувань, а також у способі їх розподілення. В залежності від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності – підприємства по своєму бажанню застосовують найбільш ефективний і доцільний метод амортизації.

Роздивимося кожний з методів на прикладі. Підприємство придбало виробниче обладнання первісною вартістю 330000 гривен. Загальний розрахунковий обсяг виробництва визначений підприємством в розмірі 1600000 одиниць. Ліквідаційна вартість обладнання після його експлуатування по попереднім оцінкам може скласти 10000 грн. передбачуваний термін використання складе 4 роки.

Прямолінійний метод (метод прямолінійного списання). Згідно цього методу амортизуючи вартість об’єкта основних засобів рівномірно списується на протязі терміна його використання. Цей метод найбільш характерний для пасивної часті основних фондів: будівлі, споруди, їх структурні компоненти, меблі т.д.

1) Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

, (4.20)

де АВ – амортизаційні відрахування;

ВПЕРВ – первісна вартість;

ВЛІКВ – ліквідаційна вартість;

ТК.В. – термін корисного використання;

АВ=(330000-10000)/4=80000

Начислення амортизації на протязі 4 років можна відобразити таким чином:

Рік

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

330000

1

80000

80000

250000

2

80000

160000

170000

3

80000

240000

90000

4

80000

320000

10000

2) Метод зменшення залишкової вартості. Суть його в тому, що на початку експлуатації основних виробничих фондів засоби суми нарахованої амортизації значно перевершують амортизаційні суми, нараховані на кінець терміна служби об’єкта. Використовуючи цей метод, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, доти вони ще нові і мають високий виробничий потенціал. З часом, витрати на ремонт збільшаться. Це приведе до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційні відрахування з часом залишається практично незмінною на протязі кілька років. В результаті корисність об’єктів основних засобів залишається однаковою тривалий період часу. Тому цей метод застосовують для тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу внаслідок науково-технічного прогресу – комп’ютери, принтери, ксерокси, та інша електроніка.

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

, (4.21)

, (4.22)

де САР – річна сума амортизації;

ВЗАЛ – залишкова вартість об’єкта основних засобів;

НАР – річна норма амортизації;

n – кількість років корисного використання об’єкта.

ВЛІКВ – ліквідаційна вартість;

ВПЕРВ – первісна вартість;


САР =(1 - 4 10000/330000))*100%=58,38%

3) Метод прискорення зменшення залишкової вартості . При цьому методі ліквідаційна вартість об’єкту не враховується. Цей метод економічно більш виправданий по відношенню до активної частини, наприклад, машини, механізми, верстати та інше виробниче обладнання. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

, (4.23)

де НА – норма амортизації;

ВБАЛ – балансова вартість;

АВ – амортизаційні відрахування;

У нашому прикладі річна норма амортизації обладнання складе: 100%/4роки=25%

Розрахунок для кожного року:

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

330000

1

2*25%*330000

165000

165000

165000

2

2*25%*165000

82500

247500

82500

3

2*25%*82500

41250

288750

41250

4

31250

32000

10000

4) Кумулятивний метод . Цей метод називають методом списання вартості по сумі кількості років. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

, (4.24)

, (4.25)

де АВ – амортизаційні відрахування;

ВЛІКВ – ліквідаційна вартість;

ВПЕРВ – первісна вартість;

ККУМ – кумулятивний коефіцієнт.

В нашому прикладі, оскільки термін служби дорівнює 4 роки , то сума років дорівнює: 1+2+3+4=10

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

330000

1

4/10*320000

128000

128000

202000

2

3/10*320000

96000

224000

106000

3

2/10*320000

64000

288000

42000

4

1/10*320000

32000

320000

10000

5) Виробничий метод. Цей метод базується на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об’єкта основних засобів, і термін часу нема ніякої ролі в процесі начислення. Найбільш доцільно використовувати цей метод по відношенню до транспортних засобів. За цим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

, (4.26)

, (4.27)

де АВ – амортизаційні відрахування;

N – фактичний річний обсяг продукції (робот, послуг);

АСВИР – амортизаційна ставка виробнича;

ВПЕРВ – первісна вартість;

ВЛІКВ – ліквідаційна вартість;

NЗАГ. РОЗР. – загальний розрахунковий обсяг виробництва.

Виробнича амортизаційна ставка =(330000-10000)/1600000=0,2

Рік

Фактичний обсяг виробництва

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

330000

1

320000

320000*0,2=64000

64000

266000

2

400000

400000*0,2=80000

144000

186000

3

350000

350000*0,2=70000

214000

116000

4

280000

280000*0,2=56000

270000

60000

5

250000

250000*0,2=50000

320000

10000

6) Податковий метод. Застосовується тоді коли бухгалтери бажають зменшити обсяг облікової роботи і об’єднати бухгалтерський і податковий способи нарахування амортизації. Іншими словами, коли мова йде тільки про мету начислення амортизації а не облік засобів в цілому. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

група 1 - 1,25 відсотка; (*4) 5%

група 2 - 6,25 відсотка; (*4) 25%

група 3 - 3,75 відсотка. (*4) 15%

Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набрання чинності цим Законом за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

1-й рік експлуатації - 15 відсотків;

2-й рік експлуатації - 30 відсотків;

3-й рік експлуатації - 20 відсотків;

4-й рік експлуатації - 15 відсотків;

5-й рік експлуатації - 10 відсотків;

6-й рік експлуатації - 5 відсотків;

7-й рік експлуатації - 5 відсотків.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

5.6. Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

· Екстенсивний , до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів.

· Інтенсивний , до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

¾ поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

¾ удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

¾ зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

¾ підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб (рис. 3.3).

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

¾ технічного переозброєння діючого підприємства;

¾ реконструкції виробництва;

¾ розширення виробничих потужностей підприємства;

¾ нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:45 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:50:40 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Основні виробничі фонди

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151170)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru