Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі

Название: Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 09:12:08 21 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 33 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство Освіти України

Івано-Франківський інститут права,

економіки та будівництва

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

з теорії держави і права

на тему " Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі "

Виконав: ст. гр. Ю-98-1

Суховій Р.М.

Науковий керівник:

доц. Васькович Й.В.

Івано-Франківськ

1998р.

Зміст.

Вступ

І. Правові відносини в Запорозькій Січі.

ІІ. Здійснення судочинства в Запорозській Січі.

1. Суди.

1.1. Полкові суди.

1.3. Генеральний суд.

1.3 Суд генеральної воєнної канцелярії

1.4. Суд гетьмана

2. Судочинство

3. Розгляд справ у суді.

4. Храрктеристика засобів впливу. Смертна кара.

4.1. Закопування живим в землю.

4.2. Повішання.

4.3. Посаження на кіл.

Висновки

Вступ.

Проголошення державної незалежності України стало каталізатором багатьох позитивних процесів у вітчизняному правознавстві. Після затяжної кризи почала виходити на новий виток свого розвитку ураїнська історико-правова наука.

В умовах відродження і поступового становлення основних державно-правових інститутів України зростає інтерес до поглибленого вивчення процесів державтворення і правотворення на українських землях у минулому. Одним з таких процесів було винекнення і функціонування звичаєвого права. Серед джерел права на Українських землях у ХІ\/-Х\/ІІІ ст. норми звичаєвого права відігравали помітну роль. Вони виникали та формувалися в ході еволюції господарсько-побутових відносин людей і спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, вироблені за різноманітних обставин.

Запоріжська Січ розпочала своє формування в основному з українських селян-втікачів та міської бідноти в кінці ХV століття. Її жителі - козаки, (тобто вільні люди) майже сестематично вели боротьбу проти турецько-татарських завойовників. Але вони і самі часто здійснювали напади на Крим, нерідко просуваючись до території Турції до Константинополя (Стамбула).

До кінця ХVІ - початку ХVІІ століть Запоріжська Січ перетворилась в оригінальну воєнну общину, якої не знала ні одна країна світу, а до ХVІІІ століття у ній почали утворюватись елементи державності.

У Запоріжській Січі було багато своєрідного, оригінального. Оригінальним було і відправлення правосуддя. Правда, архівні матеріали, по свідченням чисельних істориків і юристів ХVІІІ - ХІХ століть, безповоротньо втрачені, а ті залишки, які вціліли, не дають можливості відтворити повну картину про правосуддя в Запоріжській Січі. Ми користувались роботами істориків та юристів, в яких в тій чи іншій степені зачіпались ці питання. Історія здійснення правосуддя в Запоріжській Січі радянськими юристами спеціальним дослідженням не піддавалась, а серед дореволюційних авторів необхідно мати на увазі роботи Грушевського, Яворницького, Скальського, Ригельмана, Скальковського, Слабченко, Міллера, Наріжного, Лазаревського, Кістякова, Теліченко, Багалея та інших.

І. Правові відносини в Запорозькій Січі.

Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров’я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізкій Січі1 . Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.

Як відомо, існують різні форми перетворення звичаїв у правові норми: мовчазна згода держави, фактичний розгляд справ у судах на підставі норм звичаєвого права і, нарешті, заріплення існуючих звичаїв у законі2 .

Українські землі у ХІ\/ - Х\/ІІІ ст. входили до складу різних держав (Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави), зберігаючи за собою певну автономію. Однією з ознак цієї автономії було визнання литовськими князями, польськими королями, російськими царями та імператорами існування звичаїв на цих землях (в тому числі і на Запоріжжі) і можливості розгаляду справ у судах на підставі звичаєвого права. Так. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. зобов’язував усі суди вирішувати справи «подлє давнего обычая, одно судити мают с тем писаным правом», а у

1 Див .: История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р. - ст. 119.

2 Див .: История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р. - ст. 118.

відсутності законодавчої норми - керуватися «под сумленьем... водлуг стародавнего обычая». Таке ж значеня звичаєвого права підтверджував і Статут 1588 р1 .

У жалуваній громоті, наданій Б. Хмельницькому і старшині 27 березня 1654 р., російський цар Олексій Михайлович закріпив право українського народу судитися за своїми звичаями: «Их права и вольности войсковіе, как издавна бывали при великих князех руских и при королех полских, что суживали и вольности свои имели в добрах и судах, и чтоб в те их войсковіе суди некто не уступался, но от своих би старшин судились, подтвердити; и прежних би их прав, какови дани духовного и мирского чину людем от великих князей русских и королей полских не нарушить».

Умови існування козацького суспільства мали вирішальний вплив на характер, зміст і форму звичаєвого права.

Запорізька Січ, постійноперебуваючи в умовах ворожого оточення (Річ Посполита, Кримське ханство і Оттоманська Порта, а пізніше - царська Росія), могла вижити тільки за умов, щоб її не роздирали внутрішні суперечки. Тому правові норми, вироблені запорожцями, були спрямовані на встановлення певного компромісу між різними представниками козацького товариства. Козаки не змогли б проіснувати довго без особистої волі, соціальної рівності і поголовного озброєння членів свого товариства, без широкого демократизму в вирішенні загальних справ і одночасно дисципліни та суворого єдиночальства під час воєнних дій2 .

1 Див .: Ткач. А. Історія кодифікації дореволюційного права України. - К., 1968р. - ст. 26-27.

2 Див .: Никитин Н. О формационной природе ранних казачьих сообществ (к постановке вопроса) // Феодализм в России: сборник статей и воспоминаний, посвященних памяти академика Л.В.Черепнина. - М., 1987г. - ст. 241-242.

До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.

Аналіз джерел свідчить, що за часом сфера застосування смертної кари звужується. Незважаючи на велику кількість складів злочинів, за які передбачалася смертна кара, на пракатиці злочинців не завжди страчували, а смертну кару замінювали іншими (переважно тілесними) покараннями.

У кримінально-правовій практиці Запорожжя широко застосовувалися тілесні покарання. Вони характеризувалися простотою і одноманітністю видів при відсутності вишукуваності виконання, яке було харктерне для Західної Європи1 . Залежно від мети тілесні покарання поділялися на болючі і калічницькі. Найчастіше запорожці застосовували биття злочинців киями біля ганебного стовба. Залежно від обставин це покарання від легкої форми - простого биття киями - могло перейти в «жорстоке, нещадне» биття, яке призводило до смерті злочинця.

Аналіз документів свідчить, що козацьке право було становим, корпоративним правом. Захищаючи військово-політичну організацію запорозького козацтва, воно встановлювало різний правовий статус окремих груп населення Запорозьких Вольностей: січовиків (козаки, які постійно проживали на території Запорізької Січі), сиднюків (козаки,

1 Див .: Дарский А. Система карательных мер... ст. 442.

які проживали на території Запорозьких Вольностей у зимівниках), посполитих (селяни, піддані Війська Запорізького, які за користування землею платили податок Кошу), сторонніх осіб. Про це, зокрема, свідчить система покарань за окремі види злочинів.

За своїм змістом, норми звичаєвого права запоріжців можна умовно поділити на дві частини : «право публічне» і «право приватне». Публічне право запорозьких козаків - це своєрідний військовий статут, який регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади: військово-адміністративний устрій (порядок виборів і функціонування органів влади і управління), воєнні справи, порядок володіння і користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини та ін.

Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте нерухоме і рухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за заподіяння шкоди тощо.

За часів існування Запорозької Січі найбільший розвиток дістали норми «публічного права», які становили основу козацького права. Щодо норм «приватного права» слід зазначити, що їх виникнення і функціонування було пов’язано з наявністю приватної власності козаків на частку здобичі після військового походу, полювання чи рибної ловлі. Протягом Х\/І -Х\/ІІ ст. вони були мало розвинені, лише у Х\/ІІІ ст. «приватне право» набуло розвитку, але в основному на території Запорозьких Вольностей, тобто за межами Січі1 .

1 Див .: Слабченко М. Соціально-правова організація .. - ст. 311 - 312.

Що стосується форми козацького права, то загальновідомим є положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, і діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду»1 . Д.Яворницький вважав, що «писаних законів від запорожців годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, щоб виробити ті чи інші закони, системтизувати їх і викласти на папері; а також тому, що все історичне життя запорожських козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на налаштуванні внутрішного ладу свого життя; нарешті, запоріжські козаки взагалі уникали писаних законів, побоюючись, щоб вони не змінили їхніх свобод»2 .

На мою думку, з цими твердженнями важко погодитися. Адже і проіснувало запорозьке козацтво немало - близько трьох століть, і писемність була досить розвиненою на Запорожжі: серед січових козаків були освічені люди, які вміли читати і писати, функціонувала січова школа та військова канцелярія. Архів Коша, який зберігся, вказує на те, що ділолводство у козаків, особливо у період Нової Січі, досягло високого рівня.

1 Див .: Яворницький Д. Історія Запоророзьких козаків. - Т.1. - К.: Накуова думка, 1990р. - ст. 188.

2 Див .: Яворницький Д. Історія Запоророзьких козаків. - Т.1. - К.: Накуова думка, 1990р. - ст. 449-455.

Чому козаки не склали писаного збірника своїх законів? Відповідь на це запитання дає аналіз рівня розвитку соціальної структури козацького суспільства. Як відомо, поява писаних законів пов’язана з диференціацією суспільства на протилежні класи: багатих і бідних, знатних і простих. Аналіз документів свідчить, що лише в період Нової Січі почалися активні процеси розшарування на багатих («значних») козаків, з одного боку, і бідноту («сірому») - з іншого. Але соціальний антагонізм ще не досяг свого максимуму, хоча окремі події свідчили про його назрівання. Взяти, наприклад, хоча б повстання 1768 р. в Січі, коли старшина була змушена тікати від повсталих1 . Військовий характер січової громади, «батьківські» відносини між отаманом (кошовим, курінним) і підлеглими козаками, система періодичного переобрання козацької старшини, яка дозволяла, хоча б теоретично, позбутися тих, хто не задовольняв «козацьке коло», стримували наростання класових суперечок.

Форамальна відсутність привілеїв козацької старшини також не могла викликати вимогу фіксації їх у письмовій формі. Крім того, не слід забувати, що усна форма права була вигідна козацькій старшині, оскільки доволяла трактувати стародавні звичаї у власних інтересах. Охоронцями козацьких традицій були старики - так звана «абшинтована старшина» - старі, заслужені козаки, які раніше займали виборні посади і користувалися авторитетом серед громади2 . Саме

1 Див .: Скальковський А. Історія нової Січі ... - ст. 443; Греков В. Бунт Сіроми на Запоріжжі 1768р. // Записки Іст. Філ. Від. ВУАН. - Т. ІХ. - К.: Наук. Думка, 1925р. - ст. 210.

2 Див .: Скальковський А. Історія нової Січі ... - ст. 69.

вони відігравали важливу роль у здійсненні козацького правосуддя і стежили за збереженням старого, освяченого віками, порядку. У звязку з цим козацькому праву був притаманний певний консерватизм.

Право приватної вланості на рухоме і нерухоме майно вимагало певної фіксації. Аналіз джерел свідчить, що різноманітні угоди між козаками укладалися, як правило, у усній формі (можливо при свідках), але це виключало й складання розписок, письмових договорів, заповітів тощо, які виступали в судах як важливі докази.

Слід сказати, що писане право поширювалося насамперед не в самій Січі (оскільки тут приватновласницькі тенденції були мало розвинені), а й на території Запорозьких Вольностей, де козак уже часто виступає не як військовий, а як на господарський елемент. Цікавим є й те, що козаки не досягли майстерності в складанні різноманітних угод, не виробили певних вимог до їх форм. Іншими словами, архітетоніка правових норм була недостатньо розвиненою, а це в свою чергу призводило до певних непорозумінь, пов’язаних з різними трактуваннями того чи іншого документа, угоди тощо1 .

З середини Х\/ІІІ ст. козацька рада починає виступати і як законодавчий орган, який видає загальнообов’язкові норми, зафіксовані в письмовому вигляді. Так, 1762 р. на раді було «зделано писменное и круговое обязательство впредь в войске запорожском всегда содержать и сохранять ненарушимо утвержденние прежним войсковим приговором добрие порядки, а именно: искорененного воровства к умножению не допускать ... на границах покой содержать .. и если би кто дерзнул учинить тем утвердженним порядком какое

3 Див .: Слабченко М. Соціально-правова організація ... - ст.289.

нарушение или в Кош командующем в чем ослушность и повинность... карать и в том старшини и козаки не должни препятствия чинить... Наше соизволение, даби кошевой отаман и старшина войсковая отнине и впредь без важних причин и преступлений прав и указов переменяєми не били»1 .

У 1764 р. козацька рада ухвалює: злодіїв, ватажків злодійських партій, передержувачів і покупців краденого нищити; завести взаємний догляд між козаками; ручитися за винних чи причетних до злодійства забороняли; за кошом визнавали право звільняти несправник курінних отаманів і призначати інших; від кошового відбирали право помилування і тощо2 . М. Слабченко відзначав: «У цих ухвалах маємо відповідно оформлений, не опертий на традицію, новий закон, у писаній формі»3 .

Крім того, кошовий отаман і військова старшина вели вели ділове листування з паланковою старшиною (надсилали накази, розпорядження тощо). А це також своєрідні правові документи виконавчого характеру.

Як зазначалося вище, при вирішенні внутрішніх справ запорожці діяли виключно на підставі своїх «законів». Але у разі необхідності вони могли посилатися і на нормативні акти сусідніх держав. Згадаємо хоча би поземельну боротьбу Запоріжжя зі своїми сусідами в останні роки існування Січі. Апелюючи до російського уряду, Кіш посилався

3 Див .: Эварнидский Д. Сборник материалов для истории запорожских козаков. - Спб., 1888р. - ст. 189-190.

2 Див .: Скальковський А. К истории Запорожья // Киевская старина. 1882р. - Т.3, декабрь. - ст. 528-529.

3 Див .: Слабченко М. Соціально-правова організація ... - ст.291.

не тільки на свідчення старих людей, які знали кордони Запорозьких Вольностей, а й на різноманітні письмові документи (універсали польських королів, українських гетьманів, російських царів), що свідчить про високий рівень правової культури козаків.

Характерною рисою звичаєвого права запорожців була його обрядовість. Різноманітна, змістовна й образна вона надавала звичаєвому праву характер життєвості й публічності; викликала увагу до судового процесу й співучасть у ньому не тільки безпосередньо заінтерисованих осіб, але й громадскості; сприяла збереженню у народній пам’яті звичаєвих норм; засвідчувала правильність вживання звичаїв і підносила правотворчість народу.

Закріплення й поновлення в народній пам’яті звичаєвих норм за допомогою обрядів-символів сприяло тому, що не тільки судді, але й сторони та громада виявляли досконале знання звичаєвого права. А постійне вживання протягом тривалого часу правних звичаєвих норм у формі коротких речень привело до перетворення їх у стислі, змістовні формулювання, в яких зафіксувались головні принципи звичаєвого права й народної правосвідомості.

На обрядовий характер, мальовничість норм звичаєвого права запорожців вказував м. Слабченко: «В умовах козацької республіки всі найважливіші справи, як воєнні (походи, оборона), так і мирні (мисливство, рибальство, промисли) вирішувалися, як правило, гуртом, групою. Тому індивідуальне сприйняття світу окремим козаком нівелювалося до групового світосприймання. Крім того, козаки кожне явище сприймали як конкретне, не абстрагувалися від нього. На цьому грунтувалася запорозька судова практика. В умовах запорозького життя ту практику пізнавали козацькі маси не з окремих карних предметів чи актів, а з цілої обставини. Шибениці, наприклад, в Січі асоціювали і з знаряддям кари, і з ритуалу проїзду під нею злочинця на власному коні, проводів тощо. Без мальовничості звичай не міг би утриматися ... Мальовничість призводила до того, що в Січі могли розвинутися тільки певні інститути, що відповідали цілому потокові козацького життя, не розкрадали основних його засад»1 .

Джерелами матеріального кримінального і судового права були:

Звичаєве право, яке включало в себе пережитки минулого часу, в тому числі таліон, який проіснував на Україні, в окремих місцях, майже до ХVІІІ століття. Як стверджує А. Кістяковський, в Україні того часу разом з писаними законами, які не залишались мертвою буквою, діяли і звичаї, які в свою чергу видозмінювали, а іноді і заміняли закони.

Це, вказував професор, витікало з Литовського статуту і німецького міського права, прямо рекомендувавшого у випадку необхідності використовувати інші законодавчі пам’ятники і навіть просто користуватись звичаєм.

Міське право, сформульоване у ряді збірників, які в цілому називались Магдебурським правом. У цих збірниках значне місце займали норми, рецепіровані з Саксонського зерцала, муніципального і Хелмського права. В Україні ХVІІ - ХVІІІ століть отримав значне розповсюдження збірник, який називався «Акцесс или порядок канцелярский». У ньому регламентувалась також процедура діяльності судів і встановлювалась градація відповідних мір покарання. У цьому збірнику (а його скорочено називали «Порядок») були сформульовані також норми, у відповідності з якими в практику боротьби з злочинністю вперше в Україні вводились інститути умовного осудження, умовного звільнення і дострокового звільнення від покарання.

3 Див .: Слабченко М. Соціально-правова організація ... - ст.285-286.

По своєму змісту ці збірники нагадують сучасні коментарі законів, але коментувались у них не тільки конкретні законодавчі акти, а встановлена практика діяльності судів, включаючи фрагменти законодавчих актів Литовської, Польської і Російської держави, і навіть преценденти.

Великий історик минулого століття Д. Багалей в роботі «Магдебургское право в Левобережной Малороссии» (1892) писав: «У випадку відсутності якого-небудь законоположення у книгах права Магдебургського або в привілеях, для рішення тієї чи іншої спірної справи запозичають його із цесарського права, а іноді судять по древнім звичаям або по зразку подібної спарви, що служила раніше предметом судового розбору». Про це можна прочитати і в інших дослідників старовини. Звичай діяв поряд з писаним законом, а в Запоріжській Січі, де своїх законів не було, а чужі нерідко ігнорувались, мав переважне значення.

Але Магбургське право регулювало не тільки питання, пов’язані з злочином і покаранням. У збірнику були норми, які стосувались міської самоуправи, громадсько-правової відповідальності, інших питань життя та побуту конкретного міста.

Воно вводилось жалуваною грамотою польських королів для деяких міст Сіверської землі, пізніше Лівобережної України з середини ХІ\/ століття.

Отже, звичаєве право запорожців можна вважати типовим прикладом ранньої стадії формування правових норм. Про це свідчать такі характерні ознаки: широке застосування смертної кари; досить суворі, переважно тілесні, покарання; корпоративність; домінуюча роль «публічного права»; усна форма вираження правових норм (у більшості випадків); консерватизм; обрядовість.

ІІ. Здійснення судочинства в Запорозській Січі.

Хто здійснював судочинство у Запоріжській Січі? До кінця Х\/ІІ століття судова система і організація судового процесу на Січі були порівняно визначеними. Проводилось попереднє слідство, на суді виступали позивач та відповідач, оцінювались добуті докази, а по більш-менш важливим громадянським і більшості кримінальних справ хід судового розгляду заносилось у спеціальну книгу, які являла собою своєрідний протокол і рішення суду по справі. Торкаючись цього питання, один з відомих знавців архівних матеріалів Запоріжської Січі і України Х\/І - Х\/ІІІ ст.ст., автор книжки «Історія нової Січі» А. Скальковський висунув припущення, що більшість громадянських справ того часу вирішувались словесно, а записи в спеціальних книжках робились тільки по кримінальним справам. У якійсь мірі він правий, хоча інший історик, Наріжний, автор ряду робіт про запорожців, говорить, що записи в книгу поміщались і по громадянським справам, які розглядались в коші, де оперували письмовими доказами. Іншими словами, записи в книзі велись в судах більш високого рангу, а, значить, по більш важливим справам. «Дрібниці» вирішувались в усній формі.

1. Суди.

Як і завжди, коли відсутні оригінальні архівні матеріали, виникають логічні домисли. Так було і по ряду питань судової діяльності в Запоріжській Січі. Одним з них було питання судового устрою і порядку: хто судив винних на Україні , в тому числі і на Лівобережній? Відомий дослідник старини Д. Міллер стверджував, що в Україні до 1648 року громадянське населення відповідало за здійснені злочини перед судами земськими, міськими, підкоморськими, тобто перед статутовими судами, які діяли в той час і в інших частинах Речі Посполитої. В якості апеляційної інстанції для цих судів був Люблінський трибунал. Разом з тим у багатьох містах функціонували так звані міщанські суди, а у козаків козацькі. Але А. Лазаревський в рецензії на книжку Д. Міллера «Суди земські, міські і підкоморні в Х\/ІІІ столітті» опротестував цю думку. Він говорить, що для такого категоричного твердження у Д. Міллера не було достатніх підстав. Більше того А. Лазаревський наводить деякі дані, які свідчать про те, що на територію України того часу суд і розправу над громадянськими особами творили не статутові суди, а «намісники» польських вельмож Вишневецьких, Острожських, Конецпольських, Жолкевських... Причому, на підставі знайдених ним архівних матеріалів про ратушні суди Х\/ІІ століття робить висновок, що намісники або старости майже не засідали. Від їх імені зазвичай судочинство велося війтами при участі бургомістрів і райців. Відповідно, на думку А. Лазаревського, в Лівобережній Україні до Б. Хмельницького статутних судів (передбачених відповідним законом) взагалі не було.

Вирішувати спір, не маючи ніяких архівних матеріалів, неможливо. Два ці підходи мають право на існування, але з деякими уточненнями. Аналіз численних матеріалів показує, що судові органи на різних територіях України були різними. Не була одноманітною і їх судова практика: різними були суди в містах і селах, на правому березі Дніпра і в Лівобережній Україні, для громадянських осіб, які проживали на переферії, і в Запоріжській Січі, в мирний час і під час походів...

В місцевостях, освоєних населенням, дійсно були створені і функціонували статутні суди1 . Ці суди створювались органами польської шляхти і діяли у відповідності з існувавшими законами. Але в цей же час функціонували суди Копні, козацькі, сільські, ратушні, сотенні, магістрацькі, полкові, генеральний суд і суд генеральної канцелярії. Здійснювалось таке правосуддя і командуванням частин і підрозділів впритик до кошового атамана.

Кожний з них володів зразковою концепцією і, користуючись статутним або звичаєвим правом, міг карати і милувати злочинців. Копні суди (копа - зібрання громадян населеного пункту) керувались звичаєвим правом. Вони скликались в сільській місцевості по надзвичайному поводу, що порушував нормальну діяльність та життя общини по наполяганню «потерпілого». Якщо скликалась «Горяча копа», тобто термінова, то вона зразу ж призначала слідчих, які мали розкрити злочин, зібрати докази про вину чи невинність. Якщо доказів було недоситньо, то скликалась «велика копа», яка сама розглядала справу. На «велику копу» скликались, як правило, всі хазяї (голови сімей) селянських дворів населеного пункту.

До числа звичаєвих судів і «козацький радний суд».

Виновного визивали на «козацьку раду», яка вислухавши сторони і свідків, приймала рішення по суті. Іноді «козацька рада» давала дозвіл

1 Див .:П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №34

на проведення «суду божого»: спорячі сторони виходили на відкритий бій бичами або канчуками. Такого роду суд признавався правомочним, хоча в житті зустрічалися рідко.

1.1. Полкові суди.

Полкові суди складались з судді і полкової старшини. Засідання проводились в спеціально призначених для цього приміщеннях. Такі суди розглядали в основному громадянські спори, але вони могли розглядати і кримінальні справи по малозначних злочинах.

Наряду з полковими судами були суди полкових канцелярій. В їх склад входили: полковник і полковий старшина, в той час як в полковий суд входив, крім того, полковий суддя, старшина і «знатні товариші»1 . Йому були підсудні справи полкової і сотенної старшини, а також «значкових і знатних військових товаришів». Суд розглядав всі види громадянських і кримінальних справ.

1. Генеральний суд.

На відміну від інших судових постанов в засіданнях генерального суду приймали участь два генеральних судді та «інші з генеральної старшини або від знатних бунчукових товаришів, у праві вправні особи». При генеральному суді був створений і третейський суд. Його

1 Див .: Смолій В. Українська козацька держава // Історія України, 1996 р. №4

підсудність складали справи, які можна було закінчити миром, а також інші кримінальні і цивільні справи меншої складності. У складі третейського суду були «декілька персон з числа осіб знатних, добросовістних і в правилах вправних».

1.3 Суд генеральної воєнної канцелярії

В його склад входили: гетьман, декілька чоловік із генеральної старшини. Йому були підсудні найбільш важливі справи у відношенні осіб генеральської старшини, бунчукових товаришів і «куманських протекціонерів», тобто осіб, які знаходились під особим покровительством гетьмана.

1.4. Суд гетьмана

Це найвища судова інстанція. Матеріали багаточисельних досліджень старовини, викладені авторами Х\/ІІІ - ХІХ століть у різного роду записах, очерках, наукових книгах, говорять про те, що цей суд був своєрідним органом кабінетної юстиції. Справи по першій інстанції він не розглядав. У його задачу входило розглядання прохань про помилування, заміні одних мір покарання іншими, припинення кримінальних справ та ряд інших рішень, які входили в компетенцію верховної влади.

Судова система в той період часу не відрізнялась стабільністю і не була однаковою на всій території України. ЇЇ зміни і уточнення залежали від ряду зовнішніх обставин (зміна «хазяїв» України: Литва, Польша, Росія) і внутрішніх (зміна гетьманів) накладувала свій відбиток на судову систему і застосування правових норм в Україні. Наприклад, гетьман Розумовський ввів чисто воєнний суд, якого до нього не було. У склад цього суду входили: генеральний єсаул, генеральний хорунжий і генеральний бунчужний. Був створений і Верховний суд, який розглядав виключно справи політичного характеру. У його складі були, крім генеральної старшини, представники полкової старшини і духовенства.

Так в основному виглядала судова система України в Х\/ІІ - Х\/ІІІ століттях. Вона існувала до 1763 року, коли була замінена судами міськими, земськими, підкоморськими1 .

1 Див .:П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №35

2. Судочинство.

Вивчення великої кількості джерел, в тому числі Інструкції гетьмана Д. Апостола, показує, що судові органи в Україні Х\/ІІ - Х\/ІІІ століть були колегіальні. У склад суда входило «деяка кількість чесних персон». Судді вибирались населенням безпосередньо на радах або призначались висшою владною структурою. Вважалось правильним, що вибраний суддя повинен бути «людиною достойною, заслуженою, непідозрілим, добросовістним, грамотним, у правах вправним, з законного народження, чесного обходження, в словах і ділах постійного», не молодше 25 і не старше 75 років.

Вибраний суддя приносив присягу на вірність службі та суду, клявся розглядати справи по суті без якої б то не було предвзятості, не допускаючи волокіти і «лицеприятия», не уклонятись від служби, керуватися законом. А якщо «право мовчало», тобто не регулювало конкретні відносини, - «совістю, прикладом інших справ християнських та прециндентом». У спірних випадках повинен віддавати перевагу нормам з більш м’якими санкціями.

Суддя вибирався для здійснення правосуддя на певній території і тому його компетенція розповсюджувалась тільки на цю територію, за вийнятком тих випадків, коли інші особи по відповідній ініціативі звертались в цей суд з проханням розглянути їхню справу. У останньому випадку суддя міг розглянути і таку справу.

Під час судового засідання і винесення присуду у відповідному приміщенні повинен був знаходитись писар, який вибирався на тих самих засадах, що і суддя. Він вів справи судової канцелярії, збирав докази, вів судовий реєстр, писав присуди суду.

Коли суддя обіцяв розглядати справи безвідкладно, то малось на увазі, перш за все, розглядати справи в порядку їх надходження в суд. Вийняток складали особливо важливі справи. Суддя міг не явитись у суд лишень тоді, коли був хворий або попадав у надзвичайну ситуацію, яка не давала йому змоги прийти на службу: розповсюдження епідемії, чуми, війна, стихійне лихо... Але і в цих випадках перерва не повинна була продовжуватись більше тижня і більше трьох разів. Причому, вона повинна була бути підтверджена документально. Навіть тоді, коли суддя знаходився у відпуску, він був зобов’язаний представити своїм колегам достовірне свідоцтво. При відсутності такого документа суддя підлягав покаранню.

В Х\/ІІ столітті судові засідання проходили на протязі року, тобто в будні дні і у свята. При скупченні народу у святкові дні на базарах і ярмарках серед присутніх могли находитись свідки, експерти, які могли бути запрошені для участі у правильному рішенні справи. Але в Х\/ІІІ столітті у святкові дні і у той час, коли суддя знаходився у відпустці, судові засідання не проводились. Вийняток складали справи екстраординарного характеру.

3. Розгляд справ у суді.

Процес у старій Україні був змагальним. Це означало, що для його виникнення і розвитку обов’язково повинен був бути приватний обвинувач. У компетенцію держави не входила турбота про те, щоб кожна протиправна дія мала свого обвинувача. Так було і в класичному Римі. На відміну від розшукового процесу, у змагальному процесі громадяни самі повинні були вирішувати: порушувати чи не порушувати справу. Звинувачений, як і обвинувач, користувались повною свободою у зібранні і представленні суду доказів. Причому, у якості обвинувача міг виступати кожен, хто у встановленому порядку вказав на можливого злочинця і на сам злочин, а також заявив про своє бажання переслідувати його.

Звинувачений запрошувався у суд, де підлягав початковому допиту. Він не був зобов’язаний ні являтись у суд, ні відповідати на поставлені питання. Після допиту обвинувачення формулювалось і підписувалось обвинувачем. Під час розгляду справи у суді ніхто не мав права виходити за рамки сформульованого обвинувачення. Його межі зберігали неприступними. Суддя назначав дату і час слухання справи. Але обов’язок підготовки справи до слухання повністю лежала на сторонах. Докази не обмежувались ніякими формальними вимогами. Вони оцінювались судом, після чого більшою кількістю голосів виносився вирок. Порядок вимагав, щоб скарга подавалась у суд завірена підписом обвинувача або його представника. У ній необхідно було вказати стуь справи, ціль подачі скарги і прохання про вирішення справи. Якщо скарга стосувалась цивільного судочинства, то у цьому випадку було необхідним дотриматись термінів давності: 10 років на нерухоме майно і 3 роки - на рухоме. Недотримання вказаних термінів робило скаргу недійсною. Вступне слідство було коротким: встановлювалась особа звинуваченого і проводився перший допит. При необхідності обиралась міра застороги від неявки звинуваченого в суд. Тоді ж суд встановлював місце і час слухання справи. На відміну від порядку, заведеного у інших державах, старий український суд повинен був розібратись в матеріалах справи, а при необхідності назначити слідство, яке називалось тоді «інквізицією»1 . Воно, як правило, проводилось чиновниками суду або представниками влади у присутності інших осіб, тоді ж встановлювався факт здійснення злочину і особа, яка звинувачувалась у його здійсненні. Висновки «інквізиції» підлягали затвердженню судом.

У другій половині Х\/ІІІ століття характер розгляду справ у суді змінився. Уточнення йшли головним чином по лінії форм проведення процесу: скаргу представляв возний, встановлювався порядок і терміни представлення скарги, коректувався термін розгляду справи у суді, називались причини можливого відкладення розгляду справи, пошук доказів, уточнялись взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

Судове засідання проходило у встановленому порядку. Входити у приміщення, де йшов розгляд і порушувати порядок у залі суду під страхом накладення штрафних санкцій або арешту. Суду надавалось право вигнати із залу засідань порушника порядку, а при його відмові - застосувати допомого єсаульників. Присутні у залі суду громадяни мали право висказати своє відношення до поведінки сторін, представлених ними доказів і навіть до назначеної судом міри покарання винному.

Судове слідство проходило слідуючим чином: у назначений день і час у зал засідань суду являлись судді. Склад колегію суду міг бути і

1 Див .:Смолій В. Українська козацька держава // Історія України, 1996 р. №4

неповним. Важливим було, щоб був присутнім голова. Судив суддя, інші члени колегії виконували роль радників. Викликані сторони пред’являли своїх свідків і необхідні докази. Перше слово надавалось позивачу, тобто обвинувачу, який повинен був викласти суть скарги і прохання, які обов’язково заносились у протокол. Потім починався допит обвинуваченого. Судове засідання являло собою дискусію сторін. Тут представлялись докази, у тому числі речові, покази свідків, різного роду виписки із офіціальних книг. Суд міг по власній ініціативі або по проханню однієї із сторін зробити очну ставку, назначити експертизу. Суд мав право назначити одній із сторін «квестію», після якої дискусія продовжувалась до тих пір, поки діло становилось для всіх ясним. Лишень після цього суд по своїй ініціативі або по пропозиції присутніх у залі суду громадянам звертався до статтей закону, у відповідності з якими виголошував вирок, який раніше називався «декретом».

Дектрет звичайно постановлявся єдиноголосно, але були випадки, коли він приймався більшістю голосів. У Х\/ІІ столітті «декрет» видавався обвинувачу. Звинувачений міг отримати його копію. А у Х\/ІІІ столітті декрети про вищу міру покарання («страта по горло»)підлягали обов’язковій апробації у вищестоячому суді, після чого приводився до виконання. Тоді ж існувала можливість винесення вироку заочно. Обвинувач міг сам затримати осудженого і вимагати від нього виконання декрета. Не виключалась можливість заключення мирних угод як до, так і після постановлення декрета. Але таке примирення або угода на зміну «ціни покарання» повинно було проходити при свідках.

На відміну від примирення сторін, рішення тритейського суду базувалось не на законі, а на звичаї. Крім того, третейський суд вирішував справи переважно цивільно-правового характеру.

Люба із сторін, невдоволена декретом, могла звернутись у порядку апеляції до вищестоячого суду. Подача такої чкарги призупиняла дію декрету. У відповідності З «Інструкцією судам» гетьмана Д. Апостола і Правам, по яким судиться український народ, установлювались терміни подачі апеляції: в Сотенний суд - 15 днів, Полковий - 6 тижнів, Генеральний - 7 днів. Апелянт, подавший скаргу, не мав права доповнювати матеріали розглянутої справи. Якщо ця скарга визнана вищестоячим судом безпідставною, людина, яка подала цю скаргу, оплачував іншій стороні певну винагороду. Крім того, він повинен був оплатити судові витрати у подвійному розмірі суду. Суддя, вирок якого був відмінений, виплачував апелянту усю суму, витрачену на процедуру в апеляційному суді, у потрійному розмірію Винний суддя звільнявся від займаємої посади.

Не важко побачити, що процедура українського суду в Х\/ІІ - Х\/ІІІ століттях стояла на високому рівні. Багато з її рис досягали рівня сучасних європейських країн, а у ряді питань (дострокове звільнення, кримінальне осудження) стояли вище. Були у ній і недоліки. По-перше, багато з них являлись недоліками процесуального права права тогочасної Європи, а по-друге - вони відображали рівень тогочасної української юриспунденції. Ряд з них підлягав усуненню і були б усунені у скорому часі. Але процес воз’єднання України з Росією і особливо з приходом до влади Петра І не дозволив це зробити. На територію України було розповсюджено законодавство Росії, яке нерідко вступало у протиріччя з звичаєвим правом України і тими нормативними актами, які застосовувались у судах.

4. Храрктеристика засобів впливу. Смертна кара.

Види смертної кари в Січі Запорозькій ділилися на прості і кваліфіковані. Але послідні, в свою чергу, поділялися на кваліфіковані насильницькі: які супроводжувалися великими страданнями винуватого ще до позбавлення його життя, і кваліфіковані обрядові. Вони проходили у вигляді нанесення різних позорящих і принизливих церемоніях.

4.1. Закопування живим в землю.

Серед кваліфікованих насильницьких покарань називаються: закопування живим в землю, повішення на крюк за ребро, посадження на кіл і биття при стовбі киями.

Закопування живим в землю назначалось за один з самих тяжких злочинів - а саме за вбивство козака козаком. Закопування в землю виступало в якості не кари, передбаченої законом, а скоріше в якості форми народної розправи.

На практиці мали місце випадки, коли закопану по приговору суду жінку по ходотайству родичів по височайшій вказівці миловали, замінюючи їй цю міру покарання іншою. Таких випадків було багато, що впливало на суддів, і вони майже зовсім припинили застосовувати цю міру покарання, недивлячись на те, що в Положенні прямо говорилось: «живу окопати в землю и казнити ее такою казнью безо всякие пощады, хотя будет убитого дети или иные кто ближайшего роду его, того не хотят, что ее казнити». Але час згладжує і примітки закону. Тому через 15 років після видання Положення необхідно було підтвердження закона. І воно було «Жонок, - говорить Указ від 11 травня 1663 року, - мужей их за убийство против Уложения окапивать в землю по прежнему»1 .

Закон продовжував застосовуватися з попередньою скурпульозністю. Так, в 1740 році, закопані були в Солікамску дві жінки «Одна из них - Марфа - за убийство и ссожжение мужа своего, другая - Прасковья - за удавление мужа в постели» Подібних прикладів багато.

4.2. Повішання.

Воно застосовувалось за кражу коней і скота, дрібну і велику крадіжку, покупку завідомо краденого і прийняття краденого на зберігання, розбій, грабіж і деякі інші. Багато авторів приводять немало прикладів, які свідчать про широкий діапазон застосування цього вида покарання аж до падіння Січі. Але в своїй більшості повішання застосовувалось за майнові злочини. Причому цей вид покарання не рідко був альтернативним іншим, частіше з биттям киями біля стовба.. Повішання застосовувалось і за злочини проти честі «За блудодияние их между собою они наказивались так, как и за воровсвто домашнее». А крадіжка домашня тягла за собою повішання. Регильман пише по даному питанню: «Воровство и блуд не терпели, а если би и кто хотя мало, как то путо или плеть у них украл, повешен тот на древе будет».

Про способи кари досить широко говорять Корж і Рігельман.

1 Див .: Дарский А. Система карательных мер... ст. 446.

Шибениці споруджувалися в кожній паланці і на великих дорогах, і взагалі поза межами міст і сіл. Де не було шибениць, вішали на деревах. Досить часто винуватих вішали там де вони скоювали злочин.

Повішання проводилось трьома способами.

Простим, нормальним «до шибениці приставляли драбину, підіймали на ній злочинця, а потім накинувши на нього зашморг, драбину забирали». Інколи це робили за допомогою коня.

За ноги вниз головою.

Кваліфікована форма повішення - повішання за ребро гаком (металічним крюком).

Корж по приводу третього способу повішання говорить слідуюче: «Злочинця вішали за ребро на залізний крюк, а він залишався в такому положенні поки не помирав, і кістки його не розсипались; це робилось в приклад і страх іншим, і зняти йогоз крюка ніхто не міг під загрозою смертної кари». В літературі приводиться приклад, коли на крюк повинен був вішати батько рідного сина власноручно. Говорять, що цей вид кари призначався за кваліфіковану крадіжку, тяжкі випадки посягання на власність - розбій, грабіж...

4.3. Посаження на кіл.

Це один з найдавніших звичайних видів смертної кари. Він застосовувася в багатьх країнах в Х\/-Х\/ІІІ ст, в Січі Запорозькій, як бачимо з моменту її організації. Професор Сєргєєвскій описав це виконання «В землі, - говорив він, - закріплювався вертикальний кіл з загостреним верхнім кінцем чи металічним наконечником. Злочинця, з зв’язаними назад руками, садили на нього зверху так, щоби острійо ввійшло в задній прохідний отвір. Під тяжінням тіла кіл входив в внутрінності все глибше і глибше і накінець, висовувася назовні чи в спину, між лопатками, чи спереді в груди. Інколи на колі робились на деякій відстані від верхнього кінця, горизонтальна перекладинка, так, що посажений впирався в неї сідницями, тоді кіл не міг ввійти глибоко і настання смерті сповільнювалось». По словам сучасників, деякі посажені на кіл мучились день, а то і два, якщо кіл не попадав відразу в серце. При цьому жертва могла зберігати повну свідомість і нерідко, надодячись на колі, піддавалась допиту.

Висвновки.

В даній курсовій роботі, тема якої «Правові відносини та судочинство в Запорозській Січі», ми охарактеризували правові відносини козаків які проживали в самій Січі, так і мешканців Заопорозських Вольностей (тобто козаків, які займалися господарством); також ми детально розглянули порядок і способи здійснення судочинства в Запорозькій Січі.

Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров’я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізкій Січі. Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.

До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.

Що стосується форми козацького права, то загальновідомим є положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, і діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду».

Отже, звичаєве право запорожців можна вважати типовим прикладом ранньої стадії формування правових норм. Про це свідчать такі характерні ознаки: широке застосування смертної кари; досить суворі, переважно тілесні, покарання; корпоративність; домінуюча роль «публічного права»; усна форма вираження правових норм (у більшості випадків); консерватизм; обрядовість.

Список використаних першоджерел

История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р.

Ткач. А. Історія кодифікації дореволюційного права України. - К., 1968р.

Никитин Н. О формационной природе ранних казачьих сообществ (к постановке вопроса) // Феодализм в России: сборник статей и воспоминаний, посвященних памяти академика Л.В.Черепнина. - М., 1987г.

Дарский А. Система карательных мер...

Слабченко М. Соціально-правова організація ..

Яворницький Д. Історія Запоророзьких козаків. - Т.1. - К.: Накуова думка, 1990р.

Скальковський А. Історія нової Січі ...

Греков В. Бунт Сіроми на Запоріжжі 1768р. // Записки Іст. Філ. Від. ВУАН. - Т. ІХ. - К.: Наук. Думка, 1925р.

Эварнидский Д. Сборник материалов для истории запорожских козаков. - Спб., 1888р.

Скальковський А. К истории Запорожья // Киевская старина. 1882р. - Т.3, декабрь.

11. Грозовський І. Козацьке право // Право України, 1997 р., № 6., ст. 76-80.

12. П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №34, 35, 36.

13. Грозовський І. Звичаєве право Запоріжської Січі // Радянське право, 1991 р., № 10, ст 58.

14. Шульєв М. Козацтво і держава. // Гурт, 1993 р., 12червня.

15. Смолій В. Українська козацька держава // Історія України, 1996 р. №4

16. Шуст Р. Козацька Рада чигиринського періоду і початок українського парламентаризму // Хроніка - 2000, 1998 р., вип 23-24, ст. 15-18.

17. Статут українського козацтва // Народна армія, 1996 р., 10 жовтня.

18. Кульчицький В.С.і ін. Історія держави і права України. Еавальний посібник для вузів. Львів: Світ, 1996 рік.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:50:20 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150011)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru