Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави

Название: Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: реферат Добавлен 02:48:35 02 июля 2011 Похожие работы
Просмотров: 41 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота з теми:

Фінансовий контроль та його роль в

економічній системі держави

Київ 2007


План.

Вступ.

1. Теоретичні основи фінансового контролю................................................................... 4

1.1. Сутність та значення фінансового контролю........................................................ 4

1.2. Види фінансового контролю................................................................................... 16

1.3. Методи фінансового контролю............................................................................... 19

2. Особливості фунціонування суб’єктів фінансового контролю.................................. 27

2.1. Функціі державного казначейства украіни............................................................ 27

2.2. Діяльність державної контрольно-ревізійной служби.......................................... 31

2.3. Внутрішній контроль суб’єктів косподарювання................................................. 37

3. Напрямки удосконалення фінансового контролю України........................................ 44

Висновки................................................................................................................................ 52

Список літератури................................................................................................................. 54


Вступ.

Тема цієї роботи: Економічний контроль та його роль в економічній системі держави. Це питання на данній час є посить актуальним, тому-що фінансовий контроль є невід’ємною частиною регулювання та управлиння єкономікою держави. А саме він використовується для розподілення та ефективного використання фінансових ресурсів держави (на державному рівні) Але в Укаїні фінансовий контроль має багато недоліків, які не дають змоги його ефективного використання та фунціонування. В цій роботі я розгляну як і шляхи поліпшеня фінансового контролю так і те, на чому він грунтуется та де і коли викорестовується. Буде підкресленно його необхіність в економіці.

1. Теоретичні основі фінансового контролю.

1.1 Сутність та значаня фінансового контролю

Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях потребує вдосконалення функції управління процесом виробництва, в тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які визначаються економічними і політичними закономірностями розвитку певної формації. Функції економічного контролю зумовлюються дією основного економічного закону формації і цілями суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Контроль проявляється як функція системи управління суспільними процесами. Це стосується в основному соціального управління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави.

Дердавне регулювання в широкому розумінні – це вплив державної влади на господарськи процеси певним способом з відомими цілями

У вузькому розумінні державне регулювання — це форма ціле­спрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення підтримки її функціонування на визначеному, суспільнонеобхід-ному рівні. Вона являє собою систему типових заходів законодав­чого, виконавчого і контролюючого характеру для стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються, а також вивчення тенденцій економічних явищ із метою забезпечення подальшого суспільно-економічного розвитку.

Об'єктивна можливість державного регулювання економіки виникає з досягненням певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. Необхідність, що перетво­рює цю можливість на дійсність, полягає в накопиченні проб­лем, труднощів, з якими і покликана справитися економічна по­літика: галузеві і загальногосподарські кризи, масове безробіт­тя, порушення в грошовому обігу, загострення конкуренції на е-вітових ринках.

За сучасних умов державна економічна політика є складо­вою частиною процесу зростання. Вона вирішує різні завдан­ня: стимулювання економічного зростання, регулювання зай­нятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіо­нальній структурі, підтримка експорту тощо. Поняття "дер­жавна економічна політика" ширше поняття "державне ре­гулювання економіки", оскільки відображає неекономічні ме­тоди впливу на господарську діяльність.

Особливо важливою є роль економічної політики держави в країнах, що розвиваються, та країнах перехідної економіки.

У своїй діяльності національні уряди керуються рецептами однієї чи декількох економічних теорій, що, на їхню думку, найбільшою мірою віддзеркалюють дійсність. Можна виділити наступні основні сучасні теорії державного втручання в економіку: монетаристська (неокласична), неокейнсіанська, ордоліберальна, підхід із позиції теорії суспільного вибору.

Згідно з монетаристською концепцією ринок є саморегулю­ючою системою, у якій державі приділяється роль підтримки /ринкової структури, основними методами регулювання, відповідно до цієї концепції є фінансово-грошові інструменти і кредитно-грошове регулювання.

Основні ідеї Кейнса залишаються актуальними й у сучасних умовах: держава зв'язана з ринковою економікою через державну власність, податки, державні витрати і пози­ки. Основні економічні функції держави такі: 1) забезпечення правової бази функціонування ринкової економіки; 2) захист конкуренції (держава перешкоджає фірмам, що мають конт­роль над ціною, установлювати занадто високі ціни); 3) пере­розподіл доходів і багатства за допомогою трансфертних пла­тежів; 4) зміни в розподілі ресурсів для зміни структури випус­ку; 5) стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості й інфляції, стимулювання економічного зростання

Виконання цих функцій вимагає значних коштів, які держава одержує чотирма способами за рахунок: 1) доходів від держ-власності; 2) стягнення податків (прибутковий податок, пода­ток на прибуток корпорацій і ін.); 3) продажу державних цін-чних паперів; 4) друкування грошей.

Неокейнсіанці вважають, що сучасна економіка являє со­бою більш складну, ніж ринкові відносини, систему, і що дер­жавне регулювання необхідне не тільки на оперативному, але й на структурному рівні.

Найбільший внесок у розроблення теорії державного регу­лювання економіки зробили прихильники неокейнсіанської і монетаристської шкіл, деяких інших економічних вчень.

В умовах функціонування економічної системи провідне /місце в будь-якій країні належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і управління ними формуються відносини між усіма суб'єктами економіки. Тому екс-прези­дент України Л. М. Кравчук з приводу необхідності створення ефективної системи управління фінансами висловився так: "...навчитися ефективно управляти фінансами, це означає на­вчитися управляти економікою"

Фінансова політика є важливим засобом реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільного життя, оскільки спря­мована на формування максимально можливого обсягу фінан­сових ресурсів, які є матеріальною основою реалізації тієї чи і ншої державної програми економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика — це система заходів держави, спрямо­ваних на мобілізацію, розподіл і використання фінансових ре­сурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку.

Під час розроблення фінан­сової політики визначається обсяг фінансових ресурсів, їх склад, структура, джерела мобілізації. До завдань фінансової політи­ки належать встановлення раціонального розподілу і викорис­тання фінансових ресурсів.

У ході здійснення фінансової політики складається фінансо­вий механізм, який представляє собою сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин.

Фінансова політика держави, як і політика взагалі, склада­ються з трьох основних елементів: "вибір і встановлення голов­них цілей, конкретизація перспективних і поточних завдань, які необхідно вирішити для досягнення стратегічних цілей за певний період життя суспільства"; "розроблення методів, за­собів і конкретних форм організації відносин, з допомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші терміни, а ближчі і перс­пективні завдання відповідним чином оптимізуються"; "підбір і розставлення кадрів, здатних успішно вирішити поставлені завдання"

Оскільки кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспіль-Іних інтересів та потреб, то кожний громадянин і держава в цілому надзвичайно зацікавлені в їх ефективному використан­ні. Звідси об'єктивно виникає потреба в управлінні фінансови­ми ресурсами, а відтак і фінансового контролю.

Термін "контроль" походить від французького слова "controle" — список, який ведеться у двох примірниках; повторне повер-/ нення до раніше розглянутого питання, його перевірка. Функція і контролю у державному регулюванні економіки полягає в ана-і лізі та порівнянні фактичного стану економіки з вимогами поставлених державною політикою завдань та причин відхилень, \а також в оцінці діяльності й доцільності саме такого шляху.

На мій погляд, вичерпне визначення фінансового контро­лю пропонує І. Стефанюк: "Фінансовий контроль — це система І активних дій, що здійснюються органами державної влади, міс­цевого самоврядування, суб'єктами господарювання та грома­дянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та викорис­тання фінансових ресурсів із метою оцінки економічної ефектив­ності господарської діяльності, виявлення та блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному вико­ристанню майна і коштів, розширеному відтворенню вироб­ництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб та удосконалення управління економікою"

Надзвичайно важливе значення для ефективного функціо­нування державного фінансового контролю в цілому є розумін­ня і правильне використання всієї сукупності елементів систе­ми контролю, особливо з огляду на необхідність запобігання втраті контролю за діяльністю певних секторів економіки і утворенню неконтрольованих сегментів у фінансовій сфері, попередження паралелізму та дублювання при здійсненні контролю.

Система контролю — взаємопов'язана сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних дій та контрольованого об'єкта.

Контроль, в тому числі фінансовий, стає можливим насам-/перед завдяки суб'єкту, який його здійснює. Відсутність і суб'єкта унеможливує контроль. Контролюючий суб'єкт (суб'єкт контролю) — це юридична чи фізична особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність іншої фізичної чи юридичної особи, що перебувають в оточуючому господарському середовищі.

У контрольному процесі суб'єктами виступають носії прав і обов'язків — особи та органи, що мають повноваження на здійснення контролю за виробничою та фінансовою діяльні-і стю підприємства (установи, організації), а також право втру-' чатися в його оперативну діяльність та притягувати винних до відповідальності.

Суб'єкти державного фінансового контролю — міністерст­ва, інші центральні органи виконавчої влади, які наділені по­вноваженнями на здійснення фінансового контролю, їх само­стійні контрольно-ревізійні підрозділи або інші їхні підрозділи (особи), які наділені такими повноваженнями.

Іншою обов'язковою умовою є наявність об'єкта, на який спрямовується контроль. У випадку відсутності об'єкта конт­роль стає недоцільним. Підконтрольний об'єкт (об'єкт контролю) — це суб'єкти господарювання, на певний вид діяльності яких спрямовуються контрольні дії. До них належать юри­дичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, їх відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є суб'єктами підпри­ємницької діяльності, а також постійні представництва нере­зидентів, через які повністю або частково здійснюється під­приємницька діяльність, якщо такі суб'єкти беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, а також використовують кош­ти, що залишаються у зв'язку з наданими пільгами за плате­жами до бюджетів чи державних цільових фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України, за винят­ком розташованих на території України іноземних дипломатич­них представництв, консульських установ, представництв між­народних організацій, а також представництв нерезидентів, які не провадять підприємницької діяльності.

Нарешті, можливість контролю обумовлюється певним зв'яз­ком між суб'єктом та об'єктом. Відсутність цього зв'язку при-( зводить до неможливості здійснення контролю.

Контрольні дії — це операції порівняння (зіставлення) показників діяльності підконтрольного суб'єкта з певною нормою, здійснювані контролюючими суб'єктами з метою знаходження і блокування відхилень від цих норм.

Контрольний захід — це сукупність способів і методичних прийомів фінансового контролю, які застосовуються суб'єкта­ми державного фінансового контролю в межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими актами законодавства, що регулюють їх діяльність, і спрямовані на повний комплекс (систему) або окремі процеси (етапи) фінансово-гос­подарської діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна.

Роль державного фінансового контролю в системі державно­го регулювання економіки полягає у вирішенні двох проблем:

1)підвищення ефективності державного регулювання еко­номіки;

2) дотримання правил формування і використання фінансових ресурсів, встановлених державою.

Контроль не може обмежуватись тільки реєстрацією окре­мих недоліків, порушень законодавства і державної дисцип­ліни. Основне призначення контролю полягає в тому, щоб забезпечити органічне поєднання попередження, виявлення і ліквідації недоліків та порушень, відшукання і швидке введен-, ня в дію невикористаних резервів інтенсифікації виробництва підвищення його ефективності.

Звідси випливають функції державного фінансового контролю.

Інформаційна функція полягає в тому, що під час здійснен­ня контролю отримані результати (інформація) є підставою для прийняття відповідними суб'єктами рішень і проведення коригуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функ­ціонування об'єкта, що контролюється. Інформація повинна бути правдивою, об'єктивною, своєчасною та оперативною,-а також містити лише необхідні дані, що дозволяє її швидше вивчати і на її основі приймати оптимальні управлінські рішення.

Профілактична функція полягає у попередженні можливості здійснення зловживань, виявлення різного роду порушення дисципліни і законності. У процесі контролю виявляються не тільки недоліки, але й позитивні аспекти діяльності.

Інструктивна (мобілізуюча) функція контролю, полягає у застосуванні суб'єктами контролю набутих наукових знань, прогресивних прийомів і способів вивчення об'єктів контролю.

Функції державного фінансового контролю безпосередньо пов'язані з поняттям економічної безпеки України, рівень якої необхідно підвищувати. Економічна безпека — це комплексний показник, елементами якого виступають: бюджетна безпека, фінансово-кредитна, податкова, інвестиційна та інші види без­пеки.

Фінансовий контроль із боку держави, на думку В. В. Бурцева, має забезпечити дотримання принципів законності, доцільності й ефективності розпорядчих і виконавчих дій з управління (включаючи стадії планування, формування, розподілу і вико­ристання) державними фінансовими ресурсами, матеріальними цінностями і нематеріальними об'єктами, їх збереження і при­множення.

Принцип законності передбачає перевірку дотримання за­конів та інших нормативно-правових актів фінансового харак­теру, дає змогу підтримувати стійкість бюджетних процесів і стабільність державного фінансового устрою, вчасно виявляти відхилення від заданих нормотворчими органами правил і про­цедур, а також вносити до них необхідне коригування.

Принцип доцільності передбачає перевірку цільового витра­чання державних коштів і використання набутого за рахунок цих коштів майна, а також відповідності діяльності накрес­леним цілям, програмам і пріоритетам.

Принцип ефективності передбачає перевірку на економ­ність та оптимальність управління і використання державних фінансових коштів, а також на можливість виконання держав­них програм, проведення різних державних заходів із най­меншими витратами і найбільшим результатом

У різних наукових джерелах також виділяють:

Принцип об'єктивності передбачає забезпечення контро­люючими органами неупередженого рівного підходу до всіх підконтрольних суб'єктів під час проведення контрольних дій, при узагальненні і реалізації результатів контролю.

Принцип регулярності передбачає здійснення заходів конт­ролю всіма контролюючими органами на засадах планомірності в терміни, що регламентують контрольний процес.

Принцип скоординованості, зміст якого полягає в тому, що контролюючи органи координують діяльність з метою запобі­гання дублювання перевірок, зайвого відволікання працівників підконтрольних органів; у разі потреби організовують спільні з іншими контролюючими органами ревізії та перевірки.

Принцип системності — забезпечення контролю на всіх стадіях руху державних коштів у фінансовій і виробничій сферах шляхом створення відповідної організаційної системи контролю в країні.

Принцип гласності — висвітлення в засобах масової інфор­мації основних результатів діяльності контролюючих органів із перевірок щодо дотримання законодавства, викриття зловжи­вань, запобігання неефективному, нецільовому використанню державних коштів.

Роль функцій контролю полягають в наступному.

Контроль як функція соціального управління — це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об'єкта з метою встановлення відхилення його від заданих параметрів.

Як функція соціального управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об'єкта.

Суть контролю полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює облік і перевірку того, як об'єкт управління виконує його настанови. Основною метою цієї функції є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а в разі виявлення аномалій — приведення керованої системи в стійке положення за допомогою всіх соціальних регуляторів.

Соціальне управління і контроль — явища тісно пов'язані одне з одним. Як відносно самостійні вони, взаємодіючи, утворюють стійку систему. В процесі соціального управління контроль є зв'язуючим елементом між управлінськими циклами. Процес управління складається із таких функціонально-логічних стадій: управлінського рішення; контролю і перевірки виконання; оцінки результатів. Отже, контроль є необхідною самостійною функцією управління в державі.

Контроль і перевірка виконання починаються з вивчення управлінського рішення, яке супроводить процес складання конкретної програми дій, найбільш повно виявляється на стадії фактичного виконання рішення. Завершуючи первинний процес управління, контрольна діяльність створює сприятливу перспективу для нового управлінського циклу. Таким чином, соціальний контроль входить як один із компонентів у механізм державного управління. В процесі контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефективність тих організаційних заходів, які було прийнято до його виконання; відповідність організації об'єкта цілям успішного виконання настанов управлінського рішення, а також розстановку кадрів, які виконують рішення.

У контролі як функції соціального управління яскраво виявляється його інформаційна і корекційна суть. Контроль є універсальним засобом одержання інформації по каналу зворотного зв'язку. Без механізму зворотного зв'язку між суб'єктом і об'єктом процес соціального управління втрачає чіткість і цілеспрямованість. Для того щоб успішно управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського впливу на об'єкти управління. Контроль дає змогу добувати оперативну інформацію, яка об'єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об'єктах, їх відповідність діяльності прийнятій програмі; виявити недоліки в рішеннях, які приймають, організації виконання, способах і засобах їх реалізації; вивчити ділові якості працівників.

Якщо на інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюють пошук і збирають інформацію про підконтрольний об'єкт, зіставляють фактичне виконання з передбаченими цілями, прийнятими рішеннями, то на корекційному етапі, встановлюючи спосіб ліквідації виявлених розбіжностей між фактичним станом і моделлю, програмою, формулюють рішення для нормалізації функціонування підконтрольного об'єкта. Суть і характер корекції залежать від суб'єкта контролю: якою мірою в його діяльності поєднуюються регулятивні і охоронні начала.

Контроль як функція політичного керівництва є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна спрямованість контролю і перевірки виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвиборних платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни у подальшому зростанні добробуту народу. Досвід переконливо засвідчує, що після приходу до влади правляча партія нерідко не виконує передвидборних програм, тому завдання контролю -своєчасно виявити ці порушення і конституційно їх ліквідувати. Якщо контроль послаблюється, то всі зусилля економічної політики марні, створюється ситуація, при якій порушується порядок своєчасного виправлення недоліків у господарюванні відповідно до законодавства, розвивається адміністративний волюнтаризм в економіці.

Отже, контроль, виступаючи, з одного боку, формою державновладного впливу на підконтрольні об'єкти, а з другого - формою демократичного керівництва, є складовим компонентом управлінського процесу в державі. Соціальний контроль є складовою частиною політичного режиму, важливим засобом вдосконалення соціального управління в цілому.

Контроль як функція народної демократії, засіб самоуправління народу здійснюється самим народом і для народу. Однією з форм здійснення влади у правовій демократичній державі правомірно розглядати контроль як функцію народної демократії, самоуправління народу, яка має двоєдину природу.

Як специфічна об'єктивно необхідна функція держави контроль розподіляється між різними частинами економічної системи відповідно до їх місця у цій системі і з урахуванням особливостей сфер суспільного життя, в яких вона здійснюється. На сучасному етапі стратегічна лінія розвитку політичної системи суспільства полягає у вдосконаленні демократії, у більш повному здійсненні самоуправління народу на підставі активного і дійового впливу громадян у вирішенні питань державного і громадського життя. Суть державної влади в Україні полягає в тому, що управлінські функції здійснюються безпосередньо там, де це можливо при активній участі громадян.

Функції контролю у суспільстві з ринковою економікою включають у себе сприяння діяльності підприємців (підприємств, компаній, концернів, кооперативів, акціонерних товариств та ін.) щодо процесів, які вони виконують, за допомогою економічних стимулів. До них належать пільгове державне кредитування виробництва продукції народного споживання, податкова система тощо. Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Контроль виконання цих завдань дає змогу визначити їх наукову обгрунтованість, прогресивність, напруженість, забезпечення ресурсами, тобто якість управлінських рішень, які приймають власники (підприємці).

За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції, усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і асортимент продукції, яка обертається на ринку.

Раціональне господарювання неможливе без застосування системи економічних заходів щодо додержання законодавства у галузі господарської політики, тобто без систематичного і діяльного контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту і використанням суспільної праці, як живої, так і уречевленої.

Отже, контроль це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об'єкт, виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.

За допомогою контролю встановлюють причини і відповідальних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і їх недопущення у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення. Розвиток контролю в економічних системах управління підпорядкований продуктивним силам і виробничим відносинам.

Підвищення ефективності виробництва, демонополізація його в умовах ринкової економіки, удосконалення розподілу, обміну і споживання неможливі без повного контролю використання товарно-грошових відносин відповідно до їх нового змісту. Слід посилити фінансовий контроль за кількістю і якістю роботи, застосовувати весь арсенал економічних важелів і стимулів.

Верховна Рада України є постійно діючим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом державної влади на території України. Вона здійснює законодавче регулювання відносин власності, організації управління національною економікою та соціально-культурним будівництвом, бюджетно-фінансовими системами, оподаткуванням, охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів, порядком реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян. Вона контролює також хід виконання програм економічного і соціального розвитку України, бюджет, надання державних позик.

Конституційний Суд України єдиний орган, на який покладено контрольні функції щодо дотримання Конституції України.

Отже, економічний контроль це система органів державного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни відповідно до законодавчого регулювання, прийнятого Верховною Радою України.

Ринкові відносини грунтуються на розширенні прав підприємств, роздержавленні власності та існуванні різних її форм, демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінку за кінцевим результатом. У зв'язку з цим демократичний напрям розвитку контролю господарської діяльності підприємств полягає у застосуванні економічних важелів.

Контроль за виконанням планів і договірних зобов'язань, результатами виробничої та фінансово-господарської діяльності здійснюється згідно Господарського кодексу України. За результатами контролю розробляють заходи, які сприяють більш ефективній роботі підприємства, додержанню принципу соціальної справедливості в розподілі результатів праці за внеском кожного трудящого, поліпшенню життя людей.

Отже, суть економічного контролю в демократичному суспільстві в умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного відтворення суспільно необхідного прод дукту відповідно до конституційних норм.

1.2 Види фінансового контролю.

В основу класифікації видів фінансового контролю за організацій­ними формами, доцільно покласти структуру органів контролю, що виступають його суб'єктами. У свою чер­гу, це дає змогу розподілити контроль на зовнішній (державний, приватний) і внутрішній (відомчий або галузевий, позавідомчий і контроль власника). Така класифікація обґрунтовується тим, що спрямованість різних органів контролю різна, що державний контроль, наприклад, свою увагу в основному зосереджує на ключових позиціях економіки, господарської діяльності й збе­реження власності в різноманітних галузях народного господар­ства, міністерствах, комітетах, відомствах і на підприємствах.

Зовнішнім слід вважати контроль, що здійснюють спеці­альні, вищі стосовно до об'єкта, що перевіряється, або не­залежні від нього органи фінансового контролю. Відповідно внутрішнім контролем — контроль у межах однієї організації або галузі, відомства силами їх структурних підрозділів і штат­них працівників.

Зовнішній контроль доцільно поділити на державний, муні­ципальний та приватний. Державний контроль здійснюється усіма суб'єктами державного управління в межах їх повнова­жень (має багато різноманітних видів: парламентський, прези­дентський, господарський, відомчий тощо, які розрізняються за характером і обсягом, формами, методами проведення, юридичними наслідками, тобто мають свої особливості, завдя­ки чому є самостійними); муніципальний — місцеві ради депу­татів та їх комісії, місцеві органи самоврядування; приватний — Аудиторською палатою та підпорядкованими їй аудитор­ськими фірмами.

Внутрішній (внутрішньогосподарський) контроль слід розглядати у двох напрямках: відомчий (галузевий) та контроль власника. У свою чергу, відомчий контроль потрібно здійснюва­ти на державних підприємствах відповідно до чинного законо­давства на рівні штатних ревізорів. Контроль власника здійсню­ється з його ініціативи органом (міністерством, державним ко­мітетом, асоціацією), якому підпорядковане підприємство на правах власності згідно з законодавчими та іншими нормативни­ми документами.

Позавідомчий (міжвідомчий) контроль здійснюють держав­ні органи управління та органи спеціального контролю, зокре­ма Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Ліцензійна палата України, відповідні установи банків тощо. При здійсненні цього виду контролю особливе місце має вивчення інформації про резуль­тати діяльності: виконання рішень; перевірка кошторисно-фі­нансової і розрахункової дисципліни; контроль за державною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльності та порядком видачі ліцензій; перевірка бухгалтерських документів і облі­кових регістрів.

Важливу роль при здійсненні позавідомчого фінансового контролю виконують Мінфін України і його місцеві органи. Вони концентрують свою увагу на питаннях фінансової політи­ки держави, контролюють на підприємствах і в об'єднаннях дотримання фінансово-кошторисної дисципліни. Крім того, Державна контрольно-ревізійна служба України, її органи на місцях провадять ревізії і перевірки діяльності в міністерст­вах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організа­ціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та держав­них валютних фондів, надають пропозиції щодо усунення вияв­лених недоліків і порушень і запобігання їм у подальшому.

На відміну від позавідомчого, відомчий контроль проводить в основному перевірки на тих ділянках і в тих сферах діяль­ності, де необхідні спеціальні знання, компетентність, а його функції спрямовані на перевірку законності, вірогідності і до­цільності господарських операцій на підпорядкованих підпри­ємствах.

Попередній контроль здійснюється до виконання господар­ської операції з метою запобігання незаконним діям, неефек­тивному використанню коштів і прийняттю необгрунтованих рішень. Вивчення змісту кожного виду контролю показує, що найефективнішим є попередній контроль, який здійснюється переважно на стадії погодження і затвердження кошторисів, договорів, під час підписання розпорядчих і виконавчих доку­ментів на здійснення господарських операцій. Незважаючи на велику ефективність попереднього контролю, за даними дослі­дження підприємств сфери матеріального виробництва, він займає в загальній системі контролю незалежну питому вагу (до 7%).

Попередній контроль повинен мати профілактичний харак­тер, сприяти попередженню неефективного, ненормативного, незаконного витрачання державних фінансових ресурсів.

Поточний контроль здійснюється в момент вчинення.гос­подарських операцій безпосередньо в процесі формування і використання коштів, допомагає оперативно усунути допущені порушення. Він проводиться керівниками підприємств, фахів­цями їх структурних підрозділів і працівниками бухгалтерсько­го обліку. Мета його — в оперативному втручанні в господар­ські операції і процеси, що дають : можливість вчасно виявити недоліки, прорахунки, упущення й усунути їх.

Наступний контроль провадиться після здійснення госпо­дарських операцій і є контролем за використанням державних коштів (з установленою періодичністю або в разовому порядку) з метою перевірки правильності та ефективності їх викорис­тання, затвердження звітів і оцінки діяльності об'єктів конт­ролю. Він охоплює перевіркою господарську діяльність на всіх рівнях управління (підприємство, об'єднання, комітет). Одним із недоліків наступного контролю в умовах централізованої системи управління є постійне збільшення звітних показників для вищих органів, вирішення дрібних питань у централізова­ному порядку, що надає наступному контролю паперового ха­рактеру. Поряд із цим суттєвим недоліком наступного конт­ролю є паралелізм, в результаті чого значна кількість праців­ників відривається від основної роботи. Пояснюється це тим, що облік часу на виконання контрольних функцій не ведеться. а робота контролюючих інстанцій вищими органами управлін­ня не узагальнюється.

Документальний контроль встановлює зміст і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облі­кових регістрів і звітності, у яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному й статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає у встановленні дійсного ста­ну об'єкта за допомогою зважування, розрахунку, вимірюван­ня, лабораторних аналізів тощо.

Документальний і фактичний контроль взаємопов'язані, а тому сукупне їх застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

1.3 Методи фінансового контролю.

Термін финансовий контроль досить часто оттотожнюють із фінансово господарським контролем. На мій погляд для методів цей термін є більш вичерпним.

Фінансово-господарський контроль, здійснюючи функції управління, досліджує процес розширеного відтворення суспільно необхідного продукту згідно із законодавством і нормативно-правовими актами, які забезпечують раціональне господарювання в умовах ринкової економіки. У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод фінансово-господарського контролю у здійсненні своїх функцій характеризується використанням загальнонаукових методичних прийомів і власних прийомів контролю розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.

Загальнонаукові методичні прийоми дослідження ґрунтуються на методах філософії. Метод (від гр. methodos — дослідження) — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини. Діалектичний метод філософії є істинно науковим методом пізнання світу, відображення законів розвитку мислення, а також законів розвитку самого мислення.

Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз — це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відносини). Кожну із виділених частин аналізують окремо в межах одного цілого (комплексна ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та ін.).

Синтез (від гр. sunthesis — сполучення, поєднання, складання) —прийом вивчення об'єкта в цілісності, в єдності і взаємозв'язку його частин. У фінансово-господарському контролі синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити їхній зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (контроль виконання договорів на поставку продукції та ін.).

Індукція (від гр. induction — наведення) — прийом дослідження, при якому загальний висновок про прикмети множини елементів об'єкта складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім —синтетичного обліку та ін.).

Дедукція (від лат. deduction — виведення) — досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів, тобто висновки від загального до окремого (ревізію дебіторської заборгованості спочатку проводять за даними синтетичного, а потім — аналітичного обліку та ін.).

Аналогія — прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії, ґрунтуючись на подібності деяких сторін різних об'єктів, становить основу моделювання, яке застосовується у фінансово-господарському контролі.

Моделювання —прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні об'єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

У фінансово-господарському контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольно-ревізійного процесу — стандарти.

Абстрагування (від лат. abstrahere — відволікати) — прийом відволікання. При цьому методом абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять і законів розвитку (наприклад, перевіряють стан контролю трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки в цілому).

Конкретизація (від лат. concretus — густий, твердий) — дослідження об'єктів у всій їх різнобічності, у якісній багатогранності значень реального існування (на відміну від абстрактного) об'єктів. При цьому досліджують стан об'єктів з певними конкретними умовами існування їх та історичного розвитку виявлення у процесі контролю непродуктивних витрат за місцями утворення їх — підрозділами, підприємствами тощо.

Системний аналіз —вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. Системний аналіз у фінансово-господарському контролі передбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування. Цей прийом широко використовують у фінансовому контролі, оскільки він дає змогу застосувати системний підхід до оцінки виробничої і фінансово-господарської діяльності всіх ланок національної економіки. У практиці досліджень системний аналіз передбачає використання таких методик:

•процедур теорії дослідження операцій для кількісної оцінки об'єктів дослідження;

•аналіз систем для дослідження об'єктів в умовах невизначеності.

Функціонально-вартісний аналіз — вивчення об'єктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування і оцінка економічної ефективності технологічних процесів тощо).

Власні методичні прийоми фінансово-господарського контролю — це специфічні прийоми, вироблені практикою на основі досягнень економічної науки. Формуються ці прийоми залежно від цільової функції науки та її загальнонаукових прийомів і характеризуються взаємним проникненням в однорідні галузі наук. Так, наприклад, методичні прийоми фінансово-господарського контролю розвинулись на основі бухгалтерського обліку, статистики, економічного аналізу та інших економічних наук. Разом з тим методичні прийоми фінансово-господарського контролю застосовуються в дослідженнях інших економічних наук (управління, маркетинг, фінансування, кредитування та ін.). Методичні прийоми фінансово-господарського контролю можна об'єднати в такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документалістики, узагальнення і реалізації результатів контролю (рис.2.1).

Органолептичні - інвентаризація, контрольні заміри робіт, вибіркові і суцільні спостереження, технологічний та хіміко-технологічний контроль, експертизи, службове розслідування, експеримент.

Інвентаризація - перевірка об'єктів контролю в натурі органолептичним (від гр. organon - знаряддя, інструмент) способом.

Суть цього прийому контролю полягає в тому, що перевірка наявності і стану об'єктів визначається оглядом, підрахунками, зважуванням, обмірюванням. У фінансово-господарському контролі застосовується як основний методичний прийом фактичного контролю збереження товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також стан розрахунково-кредитних стосунків та інших активів і пасивів підприємства.

Інвентаризація застосовується всіма видами фінансово-господарського контролю. Особливе значення у забезпеченні збереження власності вона має при здійсненні внутрішньогосподарського контролю і є основним прийомом поточного контролю.

Контрольні заміри робіт —прийом фактичного контролю, що застосовується установами банків при перевірці виконаних будівельно-монтажних робіт, а також іншими контролюючими органами при проведенні фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. Цей методичний прийом використовують також на транспорті, в торгівлі, промисловості.

Вибіркові спостереження — прийом статистичного контролю якісних характеристик господарського процесу. Використовується у фінансово-господарському контролі тоді, коли суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які надійшли у торгівлю; часу, витраченого покупцем на придбання товару).

Суцільні спостереження —прийом статистичного контролю фактичного стану об'єктів, які вивчають, наприклад, проведення хронометражних спостережень при контролі норм виробітку, використання робочого часу працівників за звітний період тощо.

Технологічний контроль — прийом контролю інженерної і технічної підготовки виробництва, а також якості продукції, яку випускають, її відповідності технологічним умовам, що перевіряють відділ технічного контролю (ВТК) та інші служби підприємства в процесі попереднього, поточного і заключного контролю виробництва. Одним із видів технологічного контролю є контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво для перевірки оптимальності технології виробництва, обґрунтованості норм витрат матеріальних ресурсів і повноти виходу готової продукції.

Хіміко-технологічний контроль — прийом контролю якості сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик виробів. У громадському харчуванні застосовується для встановлення калорійності, смакових якостей, повноти додержання рецептур страв та інших якісних і кількісних показників продукції. Здійснюється цей вид контролю лабораторним аналізом, перевіркою продукції на технологічному конвеєрі та іншими способами.

Експертизи різних видів — прийоми експертних оцінок, що застосовуються технологічними, судово-бухгалтерськими, криміналістичними, товарознавчими та іншими експертизами при дослідженні спеціальних питань, пов'язаних з фінансово-господарським контролем. До експертиз вдаються тоді, коли у складі ревізорів немає відповідних фахівців, або за виявленими ревізією протиправних дій порушено цивільну чи кримінальну відповідальність.

Експертиза проектів і кошторисної документації — прийом перевірки технологічного рівня, прогресивності норм і нормативів, організації та індустріалізації будівництва, відображених у проектно-кошторисній документації на спорудження об'єктів і придбання обладнання, яке потребує і не потребує монтажу. Здійснюють експертизу спеціальні підрозділи підприємств - замовників проектно-кошторисної документації, а на великих будовах — спеціальні державні установи.

Службове розслідування —сукупність прийомів перевірки додержання службовими особами, а також працівниками нормативно-правових актів, що регулюють виробничі відносини у різних галузях національної економіки. Застосовуються ці прийоми в основному при перевірці скарг трудящих, вивченні причин порушення діючого законодавства, заподіянні матеріальних збитків тощо.

Експеримент — науково поставлений дослід відповідно до мети фінансово-господарського контролю для перевірки результатів процесів, які планують або виконані. Проводять експеримент за чітко визначеними умовами, які дають змогу стежити за ходом запланованого процесу.

Розрахунково-аналітичні методичні прийоми

економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи.

Економічний аналіз — система прийомів у фінансово-господарському контролі для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів. Застосовується економічний аналіз при попередньому, поточному і заключному контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств.

Статистичні розрахунки — прийоми одержання таких величин і якісних характеристик, яких немає безпосередньо в економічній інформації підприємства, що ревізують. Застосовуються вони при потребі відтворення реальних кількісних відношень виправлення приблизних величин або переходу від одних величин до найбільш точних характеристик якісних зв'язків і відношень. За допомогою статистичних розрахунків у фінансово-господарському контролі розраховують коефіцієнти трудової участі членів бригади, використання обладнання і виробничих потужностей, ритмічність випуску продукції, динаміку виконання плану виробництва тощо.

Економіко-математичні методи застосовуються у фінансово-господарському контролі при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою оптимізації їх на стадії планування і проектування, а також після завершення господарських процесів, якщо іншими методичними прийомами встановити взаємозв'язки факторів неможливо, наприклад оптимізація маршрутів перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, кореляційний аналіз собівартості продукції, витрат виробництва, виконання договірних зобов'язань тощо.

Документалістики — інформаційне моделювання, дослідження документів, камеральні перевірки, нормативно-правове регулювання.

Інформаційне моделювання — це інформаційна сукупність, яка представляє контролюючий об'єкт у вигляді інформаційної моделі. При формуванні інформаційної моделі необхідно забезпечити повноту характеристики об'єкта контролю, вибір істотних змінних і подання їх у формі інформаційного образу. Метою моделювання в контролі є одержання необхідної інформації про об'єкт для вивчення його стану, участі в процесах розширеного відтворення суспільно необхідного продукту, виявлення відхилень і збуджень у них, прийняття рішень щодо регулювання у межах заданих планових параметрів. При моделюванні використовується нормативно-правова, договірна, облікова, звітна та інша інформація про об'єкти. При цьому контролюють об'єкти основних засобів, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти та інші засоби, відображені в системі планової, договірної, нормативно-правової та облікової інформації.

Дослідження документів — прийоми документального контролю достовірності, доцільності, ефективності господарських операцій, відповідності їх законодавчим та нормативно-правовим актам, що регулюють процес розширеного суспільного відтворення.

Камеральні перевірки — прийом документального контролю якості проектно-кошторисної документації з капітальних інвестицій, а також документів на виконання будівельно-монтажних робіт, які підприємства подають установі банку, що здійснює їх фінансування і контролює цільове використання кредитів.

Нормативне-правове регулювання — система прийомів, що використовуються фінансово-господарським контролем для виявлення порушень нормативних і правових актів у процесі розширеного суспільного відтворення.

Узагальнення і реалізація результатів контролю — сукупність прийомів синтезування результатів контролю і прийняття рішень щодо виправлення виявлених недоліків у фінансово-господарській діяльності обревізованого підприємства і запобігання їм у майбутньому. До таких прийомів відносять: групування недоліків, документування результатів проміжного контролю, аналітичне групування, слідчо-юридичне обґрунтування, систематизований виклад недоліків у акті комплексної ревізії, прийняття рішень за результатами ревізій, контроль за виконанням прийнятих рішень.

Групування недоліків — систематизація і узагальнення недоліків і порушень нормативно-правових актів у процесі господарської діяльності за економічною однорідністю, часом проведення і важливістю. Процедури групування застосовують при перевірці документальної достовірності результатів контролю. Групування передбачає хронологічну послідовність, систематизований і хронологічно-систематизований способи. Хронологічна послідовність —спосіб групування недоліків і порушень нормативно-правових актів, виявлених у процесі дослідження документів. При цьому документи перевіряють у такому порядку, в якому їх було згруповано при бухгалтерській обробці і зброшуровано у папки за звітними періодами. Перевірка документів способом хронологічної послідовності дещо ускладнює роботу ревізора, оскільки треба користуватися одночасно нормативно-правовими актами, методичними, інструктивними і довідковими матеріалами, що створює перепони для вивчення кожної операції окремо і у взаємозв'язку з іншими однорідними операціями. Тому цей спосіб використовують в разі ревізії невеликих установ і організацій, аудиті окремих програм.

Систематизований спосіб групування дає змогу виявити недоліки при дослідженні однорідних документів за весь ревізований період. При цьому спочатку перевіряють документи, що відображають касові операції, потім —товарні, розрахункові та ін. Цей спосіб дає змогу більш глибоко вивчати окремі операції і процеси. Вадою його є відсутність хронологічної послідовності групування недоліків і ускладнення інформаційних зв'язків між однорідними господарськими операціями (касові, банківські операції, підзвітні суми, витрати та ін.).

Хронологічно-систематизований спосіб — це мішане групування, яке полягає в тому, що ревізор виявляє недоліки в хронологічній послідовності і систематизує їх за економічною однорідністю операцій (касові, банківські, товарні, розрахункові). Перевагою цього способу є те, що ревізор перевіряє всі господарські операції послідовно і взаємопов'язано. Так, касові операції в хронологічній послідовності перевіряють з банківськими, підзвітними сумами та ін.

За цим способом групування недоліків складається Журнал ревізора, який застосовується при проведенні контрольних заходів.

Документування результатів проміжного контролю —це спосіб оформлення результатів контрольних дій на проміжних стадіях ревізії або перевірки, наприклад складання акта вибіркової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей і розрахунків з постачальниками, покупцями і підрядниками, дебіторами і кредиторами, коштів у касі та у підзвітних осіб.

Аналітичне групування — це сукупність прийомів статистичних групувань за однорідністю ознак підконтрольних об'єктів та виявлення недоліків. Використовується цей прийом при складанні таблиць аналізу факторів, які негативно впливають на виконання плану випуску і реалізації продукції, виникнення браку виробів; розрахунок природних втрат товарно-матеріальних цінностей, аналіз факторів збитковості окремих видів продукції тощо.

Слідчо-юридичне обґрунтування включає способи одержання доказів ревізією недоліків і порушень законодавства, нормативно-правових актів, розміри завданих матеріальних збитків і відповідальних за них конкретних осіб. Реалізують ці прийоми вилученням в установленому порядку первинних документів, які містять докази порушень законів і нормативно-правових актів при здійсненні господарських операцій, встановлення відповідальних осіб тощо. Так, у нарядах на виконання робіт завищено об'єми робіт, у зв'язку з чим переплачено заробітну плату робітникам, яка становить суму заподіяного збитку. Такі наряди є доказом завданого збитку особами, що вчинили приписки об'ємів робіт, і на які зроблено посилання в акті комплексної ревізії, тому в разі потреби ревізор вилучає ці документи за рішенням правоохоронних органів у встановленому законом порядку.

Ревізор може виконувати й інші слідчо-юридичні дії. До них належать опитування і розгляд письмових пояснень від службових осіб у зв'язку з виявленими ревізією недоліками, складання позовної заяви у судові органи.

Систематизований виклад недоліків у акті комплексної ревізії — комплекс прийомів узагальнення результатів проведеного контролю відповідно до правил Єдиної державної системи діловодства. Використовують ці прийоми при складанні актів комплексної ревізії, тематичних перевірок і бстежень, доповідних і службових записок за результатами контролю, висновків (звітів) аудиторів.

Прийняття рішень за результатами ревізії — спосіб впливу суб'єкта на об'єкт контролю, що забезпечує його функціонування у заданих параметрах і режимах. Застосовують цей спосіб при розробці і виданні наказів, розпоряджень, службового листа за результатами ревізії, тематичної перевірки, обстеження тощо.

Контроль за виконанням прийнятих рішень — прийом реалізації прийнятих рішень, який передбачає встановлення фактичного стану об'єкта контролю і його поведінки відповідно до управлінської дії. Наприклад, перевіряють виконання розпорядчих документів за результатами ревізії щодо відшкодування заподіяного збитку підприємству, ліквідації браку продукції, зменшення непродуктивних втрат (штрафів, пені, неустойки тощо).

Отже, метод фінансово-господарського контролю - це сукупність методичних прийомів контролю процесів розширеного відтворення суспільно необхідного продукту і додержання його законодавчого та нормативно-правового регулювання в умовах ринкової економіки.

2 Особливості функціонування суб’ ектів фінансового контролю

2.1 функції державного казначейства України

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590.

Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків. Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Воно виступає з'єднувальним ланцюгом у бюджетному процесі між органами виконавчої влади та установами банківської системи. Цей процес розпочинається з контролю за плановими показниками, що надходять від Міністерства фінансів та розпорядників бюджетних коштів (розпис доходів та видатків державного бюджету, кошториси та плани асигнувань), та закінчується складанням звітності після проведення процедур попереднього контролю перед здійсненням платежу.

Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.

Сутність казначейства як і будь якого іншого поняття чи категорії проявляється у виконуваних функціях, які характеризують прояв його суті в дії, а також завдання, права та обов'язки, пов'язані з його діяльністю.

Функції казначейства

Відповідно до Положення про Державне казначейство за від 31 липня 1995 р. №590 на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій:

здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками;

організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків, визначених на відповідний період;

здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверд жуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;

проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;

здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства;

здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними. Розмежування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за умови укладання угод між органами Держказначейства та відповідними Радами;

відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки розпорядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;

здійснює оплату рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Держказначейство не несе відповідальності за зобов'язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних коштів;

отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків від розпорядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів Держказначейства з даними обліку розпорядників;

здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;

забезпечує роботу інформаційно-обчислювальної системи Держказначейства та її взаємодію з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;

управляє поточними залишками казначейських рахунків з метою отримання доходів та зарахування їх до загального та спеціального фондів державного бюджету;

розробляє та затверджує нормативно-правові акти та єдині правила організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та видатків бюджетних установ, відкриття рахунків в органах Державного казначейства;

здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечує проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах Держказначейства;

організовує та здійснює внутрішньосистемний контроль і аудит;

здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України.

При цьому Державне казначейство має реалізувати принцип Єдиного казначейського рахунку державного бюджету у поєднанні з централізованою системою, яка дасть змогу

мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів, забезпечить можливість маневрування фінансовими ресурсами держави. За цих умов за банківською системою залишається здійснення функцій акумуляції коштів Державного бюджету України, їх зберігання та перерахування за дорученням органів Державного казначейства, а також прийом, зберігання та видачу готівки. А за міністерствами та відомствами залишається право розподілу асигнувань за напрямами видатків коштів, затвердженими державним бюджетом України.

Як свідчить світовий досвід, такий розподіл функцій щодо касового виконання державного бюджету між фінансовою та банківською системами є найбільш ефективним, оскільки дає можливість зосередити всі важелі управління державним бюджетом у руках головного фінансового агента держави в особі Державного казначейства України.

2.2 Діяльність державной контрольно-ревізійної служби України

Зміст контрольно-ревізійного процесу

Фінансово-господарський контроль у всіх галузях національної економіки, насамперед, у його основній ланці — підприємстві, здійснюється проведенням ревізій тематичних, вибіркових, суцільних та інших контрольних перевірок за допомогою певних прийомів. Сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур, становить контрольно-ревізійний процес. Всякий динамічний процес, пов'язаний з використанням засобів і предметів праці, а також самої праці, складається з організаційної, технологічної та завершальної стадій. Щодо контрольно-ревізійного процесу такими стадіями є: організаційна, дослідна, узагальнення та реалізації результатів контролю. Організовують і безпосередньо здійснюють цей процес контрольно-ревізійні підрозділи, які є в структурі органів управління, на які покладено контрольні функції на підприємствах.

Принципову схему змісту контрольно-ревізійного процесу подано на рис. 5.1.

Організаційна стадія включає в себе вибір об'єкта ревізії та її організаційно-методичну підготовку.

Вибір об'єкта ревізії полягає у встановленні першочерговості об'єкта перевірки, тобто підприємства, яке в плані проведення ревізій за тривалістю міжревізійного періоду повинно підлягати комплексній ревізії або контрольній перевірці, окремі показники його діяльності (невиконання державного замовлення, нерентабельна робота, незабезпечення збереження цінностей та ін.) зумовлюють потребу у невідкладних контрольних діях. Виходячи з характеру діяльності підприємства, змісту контролю, визначають потребу в спеціалістах, яких слід залучити з апарату ревізуючої організації для виконання контрольно-ревізійного процесу, тобто формують ревізійну бригаду. Після цього видається організаційно-розпорядчий документ — наказ, розпорядження керівника ревізуючої організації. У цьому документі вказують найменування підприємства, яке ревізують, вид ревізії, період, за який перевіряють діяльність його, прізвище, ім'я та по батькові, посаду кожного члена ревізійної бригади, визначають її керівника, строк проведення ревізії. Керівником ревізійної бригади, як правило, призначають працівника контрольно-ревізійної служби, який має спеціальну освіту і практичний досвід ревізійної роботи.

Організаційно-методична підготовка ревізії починається з вивчення стану економіки об'єкта ревізії. Ревізійна бригада до виїзду на об'єкт контролю вивчає плани виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та виконання їх за ревізійний період. Для цього як джерела інформації використовують бізнес-план підприємства, річну і періодичну фінансову і статистичну звітність, акт попередньої ревізії та рішення по ній, документи тематичних перевірок, обстежень, різного роду службових розслідувань і прийнятих за ними рішень. Аналізують фінансовий стан підприємства, збереження його власності, розрахунково-кредитні відносини, платоспроможність, рішення вищого органу управління за поданнями органів державного контролю, зауваження установ банків, податкових, фінансових органів з питань їхньої компетенції. Вивчають і аналізують також іншу інформацію про діяльність підприємства за ревізійний період.

На підставі вивчення економіки підприємства, яке ревізують, керівник ревізійної бригади розробляє програму ревізії, яку затверджує керівник організації, що призначає ревізію. В ній зазначають об'єкт контролю, його зміст і послідовність перевірки, періоди для вибіркового і суцільного контролю тощо. Потім вибирають методику ревізії — визначають методичні прийоми і контрольно-ревізійні процедури, застосування їх при перевірці різних об'єктів контролю, використання засобів обчислювальної техніки тощо. Конкретизують ці питання при розробці плану-графіка ревізії, який передбачає встановлення перевірки кожного об'єкта (розділу, теми) і виконавців, виходячи із загального строку проведення ревізії. Якщо проводиться ревізія корпорації, підприємства, концерну, акціонерного товариства великим складом ревізійної бригади, то затрати часу доцільно розраховувати за допомогою сітьового графіка, яким передбачити паралельне виконання різних контрольно-ревізійних процедур, з тим, щоб завершили весь контрольно-ревізійний процес у запланований строк.

Завершується організаційно-методична підготовка ревізії до виїзду на підконтрольне підприємство складанням робочого плану ревізора, де кожний виконавець за виділеному йому керівником бригади об'єкту і строку завершення контролю, встановлює проміжні інтервали часу і елементи виконання робіт.

Дослідна стадія контрольно-ревізійного процесу

здійснюється ревізійною бригадою безпосередньо на об'єкті ревізії—підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості ревізії. Складається ця стадія з двох етапів — передцослідного і дослідного.

Переддослідний етап включає низку процедур організаційного характеру, спрямованих на створення необхідних умов для якісного проведення ревізії в установлені строки.

Дослідний етап - це виконання контрольно-ревізійних процедур з перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також способом діалогового спілкування з ПЕОМ.

Стадія узагальнення та реалізації результатів контролю включає в себе узагальнення і реалізацію результатів контрольно-ревізійного процесу.

Узагальнення результатів контролю - це систематизація недоліків у діяльності підконтрольного підприємства. При цьому виявлені недоліки групують, оформляють результати проміжного контролю, складають аналітичні таблиці, слідчо-юридичне обгрунтування, узагальнюють і відображають результати ревізії в акті.

Реалізація результатів контролю є завершальним етапом в контрольно-ревізійному процесі. Ревізійна бригада разом з керівництвом підприємства, де було проведено ревізію, обговорюють результати контролю у трудовому колективі, доповідають про них на зборах активу (акціонерів), виробничій нараді. Обговорення результатів ревізії оформляють спеціальним протоколом. Надання гласності результатам контролю, зміцнення його демократичних принципів дає змогу об'єктивно визначити причини недоліків у діяльності підприємства і розробити проект профілактичних заходів щодо запобігання недолікам у подальшій роботі підприємства.

Отже, контрольно-ревізійний процес є системним впливом на суб'єкт підприємницької діяльності з метою її оптимізації та нормативно-правового регулювання в умовах ринкових відносин.

Державна контрольно-ревізійна служба України.

Законом України про державну контрольно-ревізійну службу передбачено створення її при Міністерстві фінансів України в складі Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділах (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і державних

фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримуюють кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень нормативних актів та запобігання їм у подальшій діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану організаційну структуру. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює начальник, який призначається Кабінетом Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю. Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами, мають самостійні кошториси, поточні та інші рахунки в банках.

Функції державної контрольно-ревізійної служби полягають у проведенні ревізій та аудиту фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які утримуються за рахунок державного бюджету. До її функції також належить проведення ревізій та аудиту правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються із державного бюджету, контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних коштів; перевіряють виконання рішень за результатами проведення ревізій.

Важливою функцією державної контрольно-ревізійної служби є складання нормативно-методичних документів щодо проведення контрольно-ревізійної роботи, узагальнення досвіду цієї роботи та поширення його у контрольно-ревізійних підрозділах, а також міністерствах і відомствах.

Головне контрольно-ревізійне управління України та його підрозділи мають право:

• в процесі ревізії, аудиту проводити інвентаризацію фактичної наявності грошей, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції та ін.;

• безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі й інші приміщення для обстеження їх з питань, пов'язаних з ревізією або аудитом;

• припиняти операції на рахунках у банках та інших

фінансово-кредитних установах у випадках, коли керівництво об'єкта, який ревізують, перешкоджає виконанню контрольно-ревізійних процедур;

• залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини, матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів, готової продукції, інших контрольно-ревізійних процедур з оплатою за рахунок спеціально передбачених для цього коштів;

• вимагати від керівників об'єктів, які ревізують, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а в разі виявлення підроблень, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або аудиту, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

• одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, які ревізують або перевіряють, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності —довідки і копії документів про операції та розрахунки з об'єктом, який ревізують;

• одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, які ревізують, письмові пояснення з питань, що виникають у ході ревізії, аудиту;

• пред'являти керівникам та іншим службовим особам об'єктів, які ревізують, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати у бюджет виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

• стягувати у доход бюджету кошти, одержані за угодами, без встановлених законом підстав;

• накладати у випадках, передбачених законодавством, на керівників та інших службових осіб підприємств адміністративні стягнення;

• застосовувати до підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені законодавством з оподаткування;

• проводити контрольні заходи спільно з іншими контролюючими органами державного фінансового контролю.

Ревізії, контрольні перевірки проводять на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником служби, управління, керівником підрозділів служби в районі, місті. За ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія підприємства, установи, організації проводиться не частіше від одного разу на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізію проводять у будь-який час.

Скарги на дії ревізорів розглядаються і вирішуються керівниками підрозділів державної контрольно-ревізійної служби. Подання скарги не припиняє оскаржуваної дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та аудит суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності за постановою правоохоронних органів. Ці самі органи надають допомогу ревізорам у виконанні ними службових обов'язків.

Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги ревізорів є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, які ревізують. Ці особи при виконанні своїх службових обов'язків перебувають під захистом закону.

Викладені функції державної контрольно-ревізійної служби в Україні, права і обов'язки посадових осіб цієї служби не поширюються на контроль місцевих Рад народних депутатів (муніципальний контроль), профспілковий і відомчий контроль.

Отже, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні координує проведення контрольних заходів в економіці держави, сприяє правопорядку у фінансово-господарській діяльності.

2.3 Внутрішній контроль суб єктів господарювання.

Внутрішній контроль суб’єктів господарювання здійснюєтся на декилькох ланках. По перше це операціі з коштами в касах, а по друге контроль операцій з виробничими запасами.

Контроль операцій з коштами у касах здійснюється окремо від інших господарських операцій, коли питання стосуються нестачі коштів, порушення нормативних документів, що регулюють облік коштів у касах підприємства та на його банківських рахунках з метою привласнення коштів окремими працівниками (касирами, бухгалтерами). Нерідко зловживання з коштами пов'язані не тільки з касовими і банківськими операціями, а й реалізацією товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, робіт і послуг. У цих випадках відповідно до завдань контролюючих органів проводиться комплексна ревізія господарських операцій, відображених у системі бухгалтерського обліку. Незалежно від обсягу господарських операцій основним завданням контролю є збереження коштів, при нестачах - встановлення розміру заподіяної шкоди, відповідальних за них конкретних осіб та виявлення причин, що зумовили правопорушення з метою їх профілактики.

Виплата заробітної плати персоналу, оплата витрат на службові відрядження та ін. на підприємствах здійснюються головною касою або її філіалами в цехах, виробничих одиницях, дільницях коштами, одержаними готівкою з установи банку, де відкрито рахунки підприємства. Виняток становлять підприємства торгівлі і громадського харчування, на яких крім головної каси є ще операційні каси у магазинах, їдальнях, кафе, буфетах, де використовуються реєстратори розрахункових операцій (електронні контрольно-касові апарати тощо). На цих підприємствах виплата заробітної плати продавцям та іншим працівникам може здійснюватися операційними касами торговельної одиниці.

Відповідно до завдань контролю операцій з коштами ревізор визначає об'єкти, джерела інформації, методичні прийоми контролю, узагальнення і реалізації його результатів (рис. 11.1).

Слід пам'ятати, що приведений стандарт застосовується окремо до кожного з питань, поставлених на вирішення контролю і ревізії.

Об'єктами контролю операцій з коштами є: збереження коштів і цінних паперів; касові і банкові операції; первинна документація і бухгалтерський облік операцій з коштами. Важливим об'єктом є також нестача коштів і збитки, їх обґрунтованість та встановлення відповідальних за них осіб.

Джерелами інформації, які використовуються під час контролю операцій з коштами, є нормативно-правові акти, що регулюють операції з коштами у касах підприємств та фактографічна (бухгалтерська) інформація, висновки різного роду експертиз (техніко-криміналістична експертиза документів, графічнознавча, авторознавча та ін.), первинні документи і облікові регістри, касова звітність.

За змістом і призначенням інформацію поділяють на нормативно-довідкову (НДІ) і фактографічну, яка використовується для контролю кожного питання, передбаченого програмою ревізії. Досліджуючи операції з коштами ревізія використовує НДІ (табл.11.1), загальнодержавні нормативні акти, затверджені органами державного управління, а також НДІ, затверджену органами управління і відомчими нормативними документами, якими регулюють операції з коштами підприємств.

Первинна документація, регістри бухгалтерського обліку і звітність, акти ревізій і перевірок, в яких знайшли відображення операції з коштами, ревізією сприймаються як об'єкти контролю, з одного боку, та джерела інформації, з іншого.

Контроль використовує первинну документацію, затверджену Державним комітетом статистики для оформлення касових операцій з коштами. До них належать: прибутковий і видатковий касові ордера, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касова книга.

Регістри аналітичного і синтетичного обліку використовують при перевірці операцій з коштами на таких рахунках: ЗО «Каса», який поділяється на субрахунки 301 "Каса в національній валюті" та 302 "Каса в іноземній валюті".

Контроль і ревізія проводять свої дослідження операцій з застосуванням системи методичних прийомів.

Органолептичні методичні прийоми - інвентаризація, вибіркові та суцільні спостереження, службові розслідування. Застосовують їх при ревізії (інвентаризації) готівки коштів у касі в національній та іноземній валютах, цінних паперів, одержанні пояснень від матеріально відповідальних осіб з приводу виявлення недоліків тощо.

Розрахунково-аналітичні методичні прийоми застосовуються для аналізу платіжної спроможності підприємства, вивчення ревізією кредитно-розрахункових відносин тощо. За допомогою аналітичних розрахунків визначають ритмічність надходження виручки із операційних кас магазинів, їдалень, кафе, ресторанів на поточний рахунок у банку, а також для встановлення повноти оприбуткування виручки у головній касі підприємства.

Крім того, розрахунково-аналітичні методичні прийоми ревізор застосовує при перевірці повноти оплати послуг, які надаються окремим громадянам. Наприклад, при оплаті будівництва дач, транспортних перевезень будівельних матеріалів тощо.

Методичні прийоми документалістики при контролі операцій з коштами включають:

інформаційне моделювання - визначають нормативно-довідкову і фактографічну інформацію, яка повністю відображає інформаційну модель операцій з коштами;

нормативно-правове регулювання - застосовується для виявлення відхилень фактично виконаних операцій з коштами від нормативних актів;

•експертизи різних видів - використовуються при вивченні недоброякісних документів за операціями з коштами (підроблення касових ордерів, підчищання сум у платіжних відомостях, повторне використання квитанцій на здавання виручки у банк тощо);

дослідження документів - за формою і змістом відображених операцій, зустрічна перевірка виданих коштів банком та їх оприбуткування у касі підприємства, взаємний
контроль операцій і документів, аналітична і логічна перевірка операцій з коштами. Фактографічна інформація з обліку операцій у національній та іноземній валюті у касі підприємства за документальними джерелами, приведена у табл.

Особливу увагу ревізору необхідно приділити обліку і використанню іноземної валюти, що надходить до каси підприємства. Іноземна валюта в касі підприємства відображається у бухгалтерському обліку як у номінальній вартості валюти так і у грошовій одиниці України - гривнях.

До каси іноземна валюта може надходити з валютного рахунку від покупців у оплату проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг) підприємством, від підзвітних осіб як залишок не використаного авансу. Із каси валюта може вноситися до банку - на валютний рахунок, видаватися у підзвіт для покриття витрат на відрядження за кордон або у випадках, дозволених законодавством, стороннім організаціям в оплату їх продукції (робіт, послуг).

Оцінка операцій з надходження (вибуття) валюти здійснюється за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на дату оприбуткування (видачі) валюти.

Документування іноземної валюти в касі аналогічне обліку у національній українській валюті.

Аналітичний облік іноземної валюти в касі підприємства ведеться за кожним найменуванням (долари США, євро, рублі Російської Федерації та ін.).

Синтетичний облік валюти ведеться на субрахунку 302 "Каса в іноземній валюті", відкритого за найменуваннями іноземної валюти. Відхилення, які пов'язані зі зміною курсу іноземної валюти, відображаються на рахунку у кореспонденції з рахунком 79 "Фінансові результати". Курсові різниці визначаються розрахунково-аналітичними прийомами.

Курсові різниці в іноземній валюті, як правило, утворюються від різниці у вартості іноземної валюти при її одержані із банку, відображаються на бухгалтерському субрахунку 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті".

Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів контролю включають групування попередніх результатів дослідження в хронологічній, систематизованій і хронологічно-систематизованій послідовності у Журналі ревізора. Сюди також належать прийоми аналітичного групування недоліків операцій з коштами, встановленими ревізією з кожного досліджуваного питання (відомість неоприбуткованої виручки, таблиця заниження оплати послуг, наданих окремим громадянам та ін.). Результати перевірки операцій з коштами узагальнюють у акті або окремому розділі цього акту з додатком Журналу ревізора і аналітичних відомостей, таблиць та інших доказів.

До цих прийомів належить також реалізація результатів контролю (розробка пропозицій щодо профілактики недоліків) та їх передача органам господарського управління, реалізація результатів контролю засновниками підприємства.

Отже, при контролі і ревізії операцій з грошовими коштами у національній та іноземній валютах реалізується принцип системності у виявленні правопорушень та запобігання їх повторення у наступних правовідносинах.

Ще значну частину займає контроль і ревізія операцій з вироничими запасами.

Виробничі запаси - це предмети праці, які в процесі виробництва втрачають або повністю змінюють початкову форму і переносять свою вартість на знову створюваний продукт протягом одного виробничого циклу. До них належать сировина і матеріали, напівфабрикати, нафтопродукти, різні види палива, будівельні матеріали і устаткування до введення в дію, запасні частини, агрегати, малоцінні і швидкозношувані предмети тощо. Вся ця різновидність матеріальних цінностей за економічною роллю у процесі суспільного відтворення продукту належить до складу оборотних коштів, які безупинно здійснюють кругообіг за трьома стадіями.

Об'єкти контролю операцій з виробничими запасами такі:

кількісне і якісне приймання матеріальних цінностей від постачальників, а також при внутрішньому переміщенні у міжцеховому напрямі, між матеріально відповідальними особами, складами і виробництвом. При цьому ревізія перевіряє повноту оприбуткування матеріальних цінностей за даними бухгалтерського обліку, відповідність їх за якістю супровідним і приймальним документам, складеним матеріально відповідальними особами, а також матеріалів, що надійшли без супровідних документів;

збереження матеріальних цінностей і закріплення матеріальної відповідальності - за даними бухгалтерського обліку перевіряють,чи відповідає стан складського господарства вимогам збереження цінностей (наявність ваговимірювальних приладів та час їх клеймування, обладнання складів стелажами, полицями, шафами, контейнерами, протипожежним устаткуванням). Разом з тим перевіряють наявність запобіжної сигналізації, запорів, засобів техніки безпеки тощо. Закріплення матеріальної відповідальності ревізія перевіряє за даними договорів про матеріальну відповідальність, складеними між адміністрацією підприємства і конкретними працівниками;

норми витрат матеріалів на виробництво та їх дотримування - ревізія перевіряє обґрунтованість затвердження норм та їх застосування у лімітно-забірних картах і відомостях на витрачання матеріалів, а також при стимулюванні економії витрат на виробництво продукції, виконанні робіт і послуг;

брак і псування матеріальних цінностей і тари - досліджують причини, що зумовили виникнення негативних явищ, розмір непродуктивних втрат, встановлюють осіб, відповідальних за завдані збитки;

малоцінні і швидкозношувані предмети (МШП), їх використання і збереження - перевіряють придбання МШП, нарахування зносу, а також списання при видачі у експлуатацію предметів на витрати виробництва і контроль за їх використанням;

• при виявленні фактів безгосподарності або нестачі чи привласнення цінностей ревізія встановлює відповідальних осіб за завдані збитки та розмір їх відшкодування;

первинна документація з обліку матеріальних цінностей перевіряється ревізією щодо достовірності відображуваних у ній господарських операцій;

бухгалтерський облік і звітність як об'єкти контролю вивчають щодо достовірності даних, закріплення матеріальної відповідальності за цінності, здійснення контролю за господарськими операціями, пов'язаними з прийманням та витрачанням матеріалів;

нестача цінностей та збитки, їх обґрунтованість і відповідальні особи - ревізія узагальнює перевірку інших об'єктів, де виявлено збитки, перевіряє, чи відповідають вони за розміром даним бухгалтерського обліку та іншим доказам; наскільки правильно встановлено матеріальну відповідальність конкретних працівників та розмір відшкодування збитків.

Джерелами інформації контролю операцій з матеріальними цінностями є нормативно-довідкова і фактографічна інформація. Використання ревізією НДІ (нормативних актів про поставку продукції виробничо-технічного призначення, її приймання та використання, з питань обліку і контролю матеріальних ресурсів, затверджених Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими органами державного управління).

За допомогою фактографічної інформації і НДІ ревізія, використовуючи методичні прийоми документалістики, перевіряє насамперед збереження матеріальних ресурсів, зокрема, укладення договорів про повну матеріальну відповідальність працівників, дотримання трудового законодавства, створення умов для чинності договорів та ін.; наявність підписів матеріально відповідальних осіб на облікових регістрах, які відображують підзвітність у них цінностей (оборотні відомості, машинограми та ін.). Ревізія вивчає організацію поточного контролю за збереженням і витрачанням цінностей, роботою матеріально відповідальних осіб, строками проведення інвентаризацій.

Розрахунково-аналітичні методичні прийоми

складаються з економічного аналізу, аналітичних та статистичних розрахунків і економіко-математичних методів.

Економічний аналіз застосовується при встановленні ритмічності поставки сировини на підприємство, виявленні відхилень від норм при витрачанні матеріалів та встановленні факторів, що зумовили перевитрати сировини тощо. Аналітичні та статистичні розрахунки використовують за допомогою обчислювально-розрахункових і логічних процедур, за якими складають порівняльні відомості, таблиці зіставлення витрат матеріалів та нагромадження їх за певні періоди, виявляють факти порушення технології у виробничих підрозділах, на конвеєрних лініях та ін.

Економіко-математичні методи допомагають виявити різного роду перевитрати сировини і матеріалів у заготівельних цехах при розкроюванні тканин, списанні перевитрат на міжлекальні вирізи, а також розкроюванні листового заліза, розпилювання фанери і деревини та ін.

Методичні прийоми узагальнення і реалізації

контролю операцій з матеріальними ресурсами істотних відмінностей від контролю операцій з коштами не мають.

Одночасно слід зауважити, що специфіка приймання матеріальних цінностей, зберігання та витрачання їх передбачає під час контролю складання аналітичних таблиць, машинограм, відомостей для використання у системі доказів.

Отже, контроль операцій з виробничими запасами (матеріальними цінностями) сприяє їх збереженню, раціональному використанню, а також реалізації та встановлені відповідальних осіб за заподіяння втрат, нестач або псуванні цінностей.

3. Напрямки удасконалення фінансового понтролю в Україні.

У цілому є всі підстави стверджувати, що стара всеохоп-лююча система державного фінансового контролю в Україні ліквідована, а нова, яка відповідала б завданням побудови ринкової економіки, ще не створена. Діюча ж система фінан­сового контролю в Україні далека від досконалості.

По-перше, вона не має узаконеної загальної процедури фі­нансового контролю, яка повинна бути обов'язковою до вико­нання при здійсненні контролю як усіма контролюючими орга­нами, так і підконтрольними об'єктами.

По-друге, законодавчо не визначено переліку і статусу органів, які покликані здійснювати державний фінансовий контроль з дотримання у своїй діяльності загальної процеду­ри державного контролю і специфічних процедурних стандар­тів.

Із цієї причини нині немає однозначної відповіді на те, чи належать до системи державного фінансового контролю Фонд державного майна, Державна інспекція по контролю за цінами, Антимонопольний комітет.

По-третє, відсутні нормативно-правові акти, які мають ви­значити відповідальність за несвоєчасне, нецільове або непов­не фінансування видатків.

По-четверте, обслуговування рахунків ряду розпорядників бюджетних коштів і надалі здійснюватиметься поза межами системи Державного казначейства.

Отже, доцільно вжити ряд заходів, спрямованих на підви­щення ефективності державного фінансового контролю в час­тині виявлення фінансових порушень, вироблення механізмів визначення міри відповідальності, а також відшкодування за­подіяних збитків. Основні з них такі:

— удосконалення порядку здійснення фінансового контро­лю органами законодавчої і виконавчої влади;

— розроблення механізму взаємодії і чітке розмежування повноважень і відповідальності між органами державного фі­нансового контролю з метою недопущення дублювання і пара­лелізму в роботі;

— доопрацювання основних положень взаємодії органів дер­жавного фінансового контролю з правоохоронними органами;

— удосконалення системи контролю за дотриманням зако­нодавства України при здійсненні валютних, експортно-імпорт­них і інших зовнішньоекономічних операцій;

— розроблення єдиної системи обліку результатів і оцінки якісних і кількісних параметрів діяльності органів державного фінансового контролю;

— розроблення більш дійового механізму повернення неза­конно використаних державних ресурсів і одержаних доходів від їх використання в бюджети і позабюджетні фонди — протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;

— розроблення порядку співробітництва з органами держав­ного фінансового контролю країн СНД, інших іноземних держав і міжнародних організацій, які займаються питаннями державного фінансового контролю;

— підвищення якості підготовки і перепідготовки спеціаліс­тів у галузі державного фінансового контролю;

— підвищення кадрового, інформаційного, технічного і мате­ріального забезпечення органів державного фінансового конт­ролю.

Для створення повноцінної правової бази фінансового конт­ролю потрібне визначення її елементів, принципів і форм ор­ганізації контролю та порядку взаємодії контролюючих органів у Законі "Про фінансовий контроль в Україні", що дасть змогу не допустити дублювання їхніх функцій, упорядкувати і підви­щити ефективність державного і недержавного фінансового контролю.

У проекті цього закону передбачено:

— створення цілісної системи спеціалізованого державного фінансового контролю, закріплення за Міністерством фінансів України статусу головного органу фінансового контролю у системі виконавчої влади;

— визначення об'єктів, суб'єктів фінансового контролю, фінансового правопорушення, методологічного та методичного фінансового забезпечення;

— усунення дублювання у системі органів державного конт­ролю шляхом чіткого розмежування функцій органів управлін­ня та суб'єктів фінансового контролю;

— урегулювання контролю у тих сферах фінансової діяль­ності, які не охоплені або не повністю охоплені системою фі­нансового контролю (сфера діяльності вищих органів держав­ної влади, система місцевого самоврядування, сфера діяль­ності органів внутрішнього відомчого контролю, комунального фінансового контролю, незалежного фінансового контролю);

— створення системи спеціального державного фінансового контролю за законністю діяльності органів місцевого самовря­дування у фінансовій сфері, що, зокрема, передбачає створен­ня регіональних контрольних органів, які не матимуть верти­кального підпорядкування і керівники яких призначатимуться Президентом України за поданням прем'єр-міністра України.

Ухвалення зазначеного законопроекту завершило б ство­рення правових основ функціонування цілісної системи фінан­сового контролю в Україні, сприяло б загалом зміцненню дер­жавної влади, місцевого самоврядування і стабільності фінан­сової системи, становленню ефективної системи державного контролю.

Одним із напрямів підняття ефективності фінансового конт­ролю як на державному, так і на регіональному рівнях є запровадження системи контролінгу. Контролінг — це управ­лінська концепція, що підтримує процеси прийняття рішень і управління за допомогою цілеспрямованого забезпечення ін­формацією з метою досягнення кінцевих цілей і результатів діяльності. Сфера завдань контролінгу включає планування, контроль, оперативне керівництво, інформаційне забезпечення процесу управління.

Завдання контролінгу у сфері формування та використання фінансових ресурсів, на думку авторів, доцільно звести до:

— визначення інформаційної потреби відповідних інститу-ційних одиниць;

— удосконалення аналітичних засад фінансової політики;

— координації процесу планування, прогнозування, контролю;

— порівняння планових і фактичних показників;

— визначення альтернатив прийняття управлінських рішень. Основними функціями контролінгу у сфері формування і вико­ристання фінансових ресурсів регіону повинні бути:

1) сервісна функція, яка зводиться до надання необхідної інформації про створення і використання фінансових ресурсів

регіону за допомогою системи планування, нормування, обліку та контролю. Інформація має містити задані планові (норма­тивні) і фактичні дані;

2) функція прийняття рішень, яка відпрацьовує логіку і послідовність прийняття управлінських рішень і координацію їх виконання;

3) керівна функція, яка передбачає прийняття оперативних і стратегічних рішень у сфері формування та використання фінансових ресурсів регіону;

4) координація цілей, яка зводиться до координації цільо­вих витрат під час використання фінансових ресурсів згідно з визначеними пріоритетами, програмами;

5) внутрішній контроль ефективності, який має на меті перевірку оптимальності управління і використання фінансо­вих ресурсів, попередження витрат, можливості виконання програм соціально-економічного розвитку регіону, проведення різних заходів із мінімальними витратами й максимальним ефектом.

Одним із напрямків підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи є вдосконалення механізму планування конт­рольної роботи.

Під плануванням слід розуміти заздалегідь окреслену про­граму дій (заходів), спрямованих на забезпечення розвитку певного об'єкта для досягнення певної мети.

Практика планування діяльності в системі органів держав­ної контрольно-ревізійної служби повною мірою відповідає теоретичним засадам планування (рис. 3.1).

Залежно від строку дії плани класифікують так:

— перспективні, тобто показники яких розроблено на три­валий прогнозований період (розрізняють довгострокові плани — на 10—15 років і середньострокові — на 3—5 років);

— поточні, що розраховані на короткий період — до 1 року.

Планування стратегічних напрямів і питань діяльності здійс­нюється шляхом складання перспективних планів, оператив­них процесів — поточних планів.

Стратегічне планування — динамічний процес, що включає постійну оцінку поточної ситуації, спрямований на вироблення комплексу завдань та розроблення шляхів, засобів і техно­логій їх реалізації для досягнення кінцевої мети.

Стратегічне планування дозволяє дивитися на загальну картину з перспективи, тоді як оперативне планування пред­ставляє певну тактику виконання стратегічного плану рік від року. Стратегічне планування — одна з прерогатив вищої ланки управління. На базі стратегічного плану в середній ланці управління формуються оперативні плани, які повинні забезпечити виконання стратегічного.

Необхідно зазначити, що загальні засади стратегічного пла­нування діяльності органів державної виконавчої влади мають певне правове підґрунтя.

Основними підставами для включення об'єктів контролю до планів контрольно-ревізійної роботи органів ДКРС є періо­ дичність проведення в них ревізій та перевірок, обсяг бю­джетних коштів, які виділялися підприємствам, установам та організаціям.

Строк між проведенням планових ревізій та перевірок на підприємствах, в установах та організаціях не може бути мен­шим ніж 1 рік і не повинен перевищувати унормованих строків зберігання підприємствами, установами та організаціями пер­винних бухгалтерських документів, що фіксують факт виконан­ня господарських операцій і є підставою для складання фінан­сової звітності.

Аналіз стану справ у контрольно-ревізійних підрозділах засвідчив, що подальше збільшення навантаження на ревізо­рів неминуче призведе до зниження якості їхньої роботи. До того ж вимога щодо необхідності суцільного контролю за ви­користанням бюджетних коштів не забезпечуються достатнім кадровим потенціалом.

Так в Україні нараховується 141 тис. тільки бюджетних установ, і зрозуміло, що 5,6 тис. ревізорів не в змозі раз на З роки обревізувати суцільним порядком господарські операції кожної такої установи. Уже не кажучи про зростаючу кіль­кість суб'єктів підприємницької діяльності, які отримують бюджетні кошти і потребують належного контролю. Маємо ситуацію, коли неврегульованість зазначеного питання ста­вить під загрозу якість ревізій та перевірок.

На даному етапі необхідно, щоб планування контрольно-реві­зійної роботи розпочалось не з відбору об'єктів за принципом періодичності, а за пріоритетними напрямками цільового фінан­сування конкретних державних програм чи галузі.

Об'єкти контролю необхідно відбирати за максимальними обсягами виділених бюджетних коштів, а не суцільним порядком.

Наприклад, ревізори відділу можуть забезпечити перевірки 40% визначених об'єктів контролю, але ці установи отримали 80% від обсягів фінансування. Керівник відділу повинен само­стійно визначитися, як оптимально розподілити баланс робо­чого часу. Адже, зрештою, потрібно зрозуміти, що забезпечи­ти стовідсоткове охоплення об'єктів якісними перевірками Службі не під силу.

З метою налагодження більш чіткої взаємодії правоохоронних органів і органів ДКРС у питаннях бороть­би з розкраданням бюджетних коштів та вдосконалення ме­ханізму реалізації ревізійних матеріалів ГоловКРУ України, Генеральною прокуратурою України, СБУ, МВС України, ДПА України та Рахунковою палатою у квітні 2001 р. затверджено Порядок подання Головним контрольно-ревізій­ним управлінням України, Державною податковою адміні­страцією та Рахунковою палатою^атеріалів перевірок і реві­зій про виявлені правопорушення до органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки т.ал податкової міліції, яким визначено строк передачі матеріалів.,, зміст супровідного листа та перелік документів, що додаються до супровідного листа.

Однак зазначений вище Порядок не дав змоги практичного вдосконалення питання проведення органами ДКРС щокварта­льних звірок із правоохоронними органами по матеріалах, що були передані до них.

Підсумовуючи викладене, пропонуємо закріпити на законо­давчому рівні порядок реалізації; матеріалів' ревізій, перевірок, як для органів ДКРС, так і для правоохоронних органів.

Для подолання проблеми недосконалості чинних на даний час нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Служ­би, підрозділів внутрішнього фінансового контролю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі — законодав­ство з питань фінансового контролю), та наявних прогалин у правовому полі необхідно:

— забезпечити постійний моніторинг та аналіз законодавст­ва з питань фінансового контролю, за результатами якого запровадити своєчасну підготовку та подання в установленому порядку пропозицій для розв'язання проблемних питань;

— домогтися прийняття Верховною Радою України закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про дер­жавну контрольно-ревізійну службу в Україні";

— забезпечити вдосконалення механізму планування конт­рольної роботи;

— забезпечити розроблення та затвердження стандартів дер­жавного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна у сфері взаємодії органів державного фінансового контролю з правоохоронними органами, з інших питань контрольно-ревізійної роботи, які мають бути врегульовані;

— забезпечити розроблення порядків (механізмів) взаємодії (координації) з іншими фінансовими і контролюючими органа­ми та підрозділами за тими напрямами контрольно-ревізійної роботи, за якими така взаємодія (координація) не врегульова­на або потребує змін і доповнень, та ініціювати їх погодження і затвердження в установленому порядку;

— впровадження у практичну роботу, нарівні з ревізіями та перевірками, аудиту фінансово-господарської діяльності бю­джетних установ та аудиту ефективності виконання держав­них програм із метою оцінки повноти досягнення поставлених цілей;

широке застосування профілактичних заходів для попе­редження грубих фінансових правопорушень;

— регулярне інформування Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан досліджених фінансово-економічних процесів, характери­стику чинників, які призводять до порушень фінансової дисци­пліни та неефективного управління фінансовими і матеріаль­ними ресурсами держави, а також пропозиції щодо подолання цих негативних явищ;

— проведення постійного моніторингу стану прийняття діє­вих управлінських рішень за результатамиконтрольних заходів;

— належне регулювання внутрішнього фінансового контро­лю в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади через координацію роботи їх" контрольно-ревізійних під­розділів, моніторинг результатів'цієї роботи та контроль за функціонуванням зазначених підрозділів.

Для реалізації завдань діяльності Служби необхідно забез­печити:

— відкритість контрольної роботи на всіх її етапах шляхом систематичного інформування громадськості через центральні та регіональні засоби масової інформації (включаючи Інтер-нет) про плани та результати діяльності органів ДКРС;

— створення і впровадження єдиної автоматизованої інфор­маційно-аналітичної системи органів ДКРС, яка б забезпечила ефективне використання всіх інформаційних ресурсів Служби та інтеграцію з інформаційними ресурсами інших органів дер­жавної влади;

— подальшу активізацію роботи з вивчення та впроваджен­ня у практику позитивного зарубіжного досвіду з питань дер­жавного фінансового контролю;

— вичерпність і якісність бази внутрішніх методологічних документів із питань діяльності Служби за" всіма її напрямами та постійний моніторинг ефективності/іхвггрбвадження у практику;

— оптимізацію структури і чйсельШсті ДКРС та вдоскона­лення системи кадрового забезпечення діяльності Служби.

Повноту, якість і своєчасність виконання передбачених Стратегією завдань має забезпечити постійний внутрішній контроль у розрізі функціональних напрямів діяльності підроз­ділів ГоловКРУ з охопленням всієї структури ДКРС.

Висновки.

Проаналізувавши коло питань, я дійшов таких висновків.

1. Реалізація єкономічної політеки держави здійснюється через державне упровління народногосподарським комплексом. Необхідність втручання держави в економіку викликана об'єк­тивними обставинами, зокрема, потребою створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму, усу­нення негативних наслідків ринкових процесів, захисту націо­нальних інтересів на світовому ринку, вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх неефекти­вно. Реалізація стабілізуючих заходів і поетапного переходу до ринкових відносин передбачає відповідну організацію і дисцип­ліну в діях суб'єктів господарювання, а значить встановлення певних обмежень у господарський діяльності і моніторинг їх дотримання.

2. Фінансовий контроль не є досконалим. Треба впроваджувати політеку вдосконалення державного контролю, запровадження нових механізмів щодо забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бю­джетних ресурсів,

3. В економічній літературі зберігаються різні підходи до обгрунтування критеріїв ласифікації. Державний фінансовий контроль можна класифікувати: за організаційними формами

— зовнішній і внутрішній; за видами здійснення

— попередній, поточний, наступний; за формами здійснення

— повний і непов­ ний; суцільний і вибірковий; комплексний, наскрізний і тема­ тичний; постійно діючий і періодичний; за методами здійснення ревізія, перевірка, обстеження, аналіз фінансово-господарсь­кої діяльності, інвентаризація; за інформаційним забезпеченням

— документальний та фактичний.

4. Удосконалення системи державного фінансового контролю передбачає: створення цілісної системи фінансового контролю в Україні та її законодавче забезпечення; визначення та розме­жування внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії; створення системи фінан­сового контролю за дотриманням чинного законодавства орга­нами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів; створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінан­сових ресурсів.


Література.

1. Білуха Микола Тимофійович, Микитенко Тетяна Владиславівна. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Українська академія оригінальних ідей, 2005. — 888с.

2. Вітвицька Неоніла Степанівна, Чумакова Ірина Юріївна, Коцупатрий Михайло Миколайович, Фенченко Микола Тимофійович. Державний фінансовий контроль: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни

3. Дудко Валентин Парфенович. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб. для вищих навч. закл.

4. Шутов Микола Ігорович, Бабенко Вікторія Анатоліївна, Стоянова Наталія Миколаївна. Державний фінансовий контроль в Україні: Теорія та практика

5. http://www.treasury.kiev.ua/ - Упровління Державного Казначейства.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:20 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:50:19 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150821)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru