Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Менеджмент банківських пасивів

Название: Менеджмент банківських пасивів
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: курсовая работа Добавлен 07:30:38 06 марта 2010 Похожие работы
Просмотров: 9 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План

Вступ

Розділ 1. Пасиви банку: сутність та характеристика

1.1 Сутність, значення та характеристика пасивів

Розділ 2. Методологічні підходи до управління пасивами банку

2.1 Методи управління капіталом банку

2.2 Методи управління залученими коштами банку

2.3 Особливості управління запозиченими коштами банку

2.4 Особливості процесу управління недепозитними джерелами коштів

Розділ 3. Управління пасивами комерційного банку на прикладі кб “приватбанк"

3.1 Характеристика та загальний аналіз діяльності КБ “ПриватБанк"

3.2 Аналіз формування власного капіталу КБ “ПриватБанк”

Розділ 4. Шляхи удосконалення менеджменту пасивів

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Нестабільність економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових підходів до ефективного управління структурою пасивів банків з метою зниження ризику фінансової нездатності й підвищення рівня чистого прибутку. Не дивлячись на важливість питання ефективного управління структурою пасивів комерційних банків, проблема знаходження оптимальної структури пасивів далека від кінцевого рішення.

Потрібна розробка нових підходів, здатних зробити управління структурою пасивів банку більш науково обґрунтованим, більшою мірою відповідним потребі забезпечення високої прибутковості банківської діяльності з дотриманням вимог фінансової стійкості.

Сутність менеджменту пасивів полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов’язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов’язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростанням ризикованості діяльності збалансоване управління пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Метою курсової роботи є визначення найбільш важливих критеріїв поняття структури пасивів та дослідження менеджменту пасивів комерційного банку.

Відповідно до даної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні основні завдання:

визначена сутність та характеристика пасивів банку;

досліджені особливості формування ресурсної бази банківської установи на прикладі КБ “ПриватБанк”;

запропоновані шляхи удосконалення менеджменту пасивів КБ “ПриватБанк".

Об'єкт дослідження - діяльність комерційного банку з приводу формування й розміщення ресурсів.

Предмет дослідження - методи управління структурою пасивів комерційних банків.

Розділ 1. Пасиви банку: сутність та характеристика

1.1 Сутність, значення та характеристика пасивів

Пасивами банку називають джерела формування фінансових ресурсів. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання - це чужі гроші, тимчасово надані власникам у розпорядження банку.

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоб їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:

депозити до запитання;

строкові депозити;

кошти кредиторів;

кошти, які є від продажу цінних паперів;

кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів в Україні є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до здешевіння ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

Зобов’язання - це вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому.

Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов’язання поділяються на дві групи:

Залучені кошти - це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;

Запозичені кошти - це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основного капіталу, до складу якого входять фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т.п., та додаткового капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних страхових резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних, валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус поточні витрати)

При розрахунках суми капіталу розмір допоміжного капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основних засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

За економічним змістом зобов’язання розподіляються:

кредити отримані від ЦБ;

кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

кошти клієнтів;

кошти бюджету, позабюджетних фондів;

боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов’язання.

Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення пасиви розділяють на групи (рис.1.1)

капітал

довгострокові кредити;

термінові депозити;

цінні папери власного боргу

короткострокові кредити;

термінові депозити

кореспондентські рахунки банку;

кошти до запитання клієнтів.

Рис. 1.1. Групи пасивів за терміном залучення.

Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:

дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і зобов’язань;

дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;

дослідження та оцінка кредитів і депозитів;

дослідження та оцінка обгрунтованості розподілу прибутку;

узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;

розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку.

Загальний аналіз пасивів комерційного банку грунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов’язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов’язань. Відображає структуру джерел фінансових ресурсів.

Формування та регулювання достатнього власного капіталу.

Банківський капітал - це кошти і виражена у грошовій формі частка майна, що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення:

залучений капітал - це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції пов’язані із залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення - депозитним;

запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається позиковим. Спільним для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками та кредиторами;

власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він служить для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому.


Рис.1.2 Класифікація видів власного капіталу комерційного банку.


Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на:

Акціонерний - формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є складовою частиною власного капіталу.

Пайовий - формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу.

Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальний і ліквідний, тобто легко трансформується в інші форми.

Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо.

Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо.

Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та, що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Виходячи із характеру використання в банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові доход, а неробочим - якщо вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доход, а іноді фактично є збитками комерційного банку.

Залежно від способу розрахунку розрізняють балансовий та нормативний власний капітал. Балансовий - розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язаннями банку. Нормативний власний капітал використовується органами нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків та деяких інших потреб.

Розділ 2. Методологічні підходи до управління пасивами банку

2.1 Методи управління капіталом банку

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку - найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності банку.

Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинених країнах середній рівень дохідності банківських акцій становить 14-17%.

Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання стабільного рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують на дані цілі. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

незалежність від кон’юнктури ринку;

відсутність витрат із залучення капіталу зовні;

простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший;

відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

1) повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;

2) виникнення проблеми зменшення дивідендів;

3) повільне нарощування капіталу.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачити навіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуті норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел. Така ситуація склалася в Україні протягом 1997 - 1999 рр., а у зв’язку з фінансовою кризою осені 1998 р. проблема нарощування капітальної бази банків значно загострилася.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку - це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов’язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Плануючи емісію акцій, менеджмент банку має зважити свої можливості й оцінити, чи буде забезпечено достатній рівень прибутковості для підтримки стабільного рівня дивідендів. Якщо цього досягти не вдається, то акції банку знецінюватимуться. Законодавством більшості країн передбачена державна реєстрація емісії цінних паперів, до яких належать і банківські акції. У реєстрації може бути відмовлено, якщо виявлено фінансові зловживання та махінації, прострочені борги перед бюджетом та кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і в Україні. Отже, не всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталу як емісія акцій.

Капітальні боргові зобов’язання являють собою довгострокові позичкові кошти, вкладені в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових зобов’язань. Передбачається, що такі зобов’язання банку мають характер субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно із зобов’язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед акціонерами при встановленні порядковості виплат.

Субординовані зобов’язання менш ризикові, ніж акції банку, тому мають нижчий рівень дохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов’язання випускаються на 10 - 15 років під фіксовану ставку, або на дисконтній основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової вартості.

Субординовані зобов’язання можуть бути конвертованими, коли умовами випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку в майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов’язань, оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент. Банки також можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється лише через обмін на акції. Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і не оподатковуються. Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступність його значною мірою визначається банківським законодавством конкретної країни.

За своєю економічною природою субординовані зобов’язання для банку є позичковими коштами, які зрештою потрібно буде повертати власникам. Проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання та можливість обміну на акції банку такі позикові кошти можна прирівнювати до власних. Крім того, банки можуть користуватися даним джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової емісії.

Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій, але багато банків не можуть довести статутні капітали до мінімальних розмірів. Отже, банківські облігації в Україні не набули розвитку і навіть за умови включення їх до складу додаткового капіталу не могли б розглядатися як реальне джерело формування ресурсів банку. В розвинених країнах з потужними фінансовими ринками субординовані цінні папери та зобов’язання становлять відносно незначну частину банківського капіталу. Таким джерелом з успіхом можуть користуватися лише великі за розмірами банки, які мають довіру інвесторів. Більшість дилерів з операцій із цінними паперами відмовляються мати справу з емісіями невеликих банків через високі видатки та ризик.

Перевага методу поповнення капіталу шляхом випуску субординованих зобов’язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що такі кошти приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними. Але такий спосіб формування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних та залучених коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій банку.

З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості. Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною емісією. Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх джерел має базуватися на результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик, пов’язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій - фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

1) висока вартість;

2) труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку;

3) значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;

4) послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу.

Процес планування включає обов’язкові етапи:

1) розробка загального фінансового плану діяльності банку;

2) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;

3) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;

4) оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів капіталу, особливо після прийняття відповідних постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.

2.2 Методи управління залученими коштами банку

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків. У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти - депозитними зобов’язаннями.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку.

2.3 Особливості управління запозиченими коштами банку

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення - недепозитними зобов’язаннями банку.

Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки. На той час банківська практика розвинених країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, які принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів - забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання позик приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. З цією метою він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

позики у центральному банку (ЦБ);

міжбанківський ринок ресурсів;

проведення операцій РЕПО;

міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

ринок депозитних сертифікатів;

ринок комерційних паперів;

позики в небанківському секторі.

2.4 Особливості процесу управління недепозитними джерелами коштів

На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники:

відносна вартість конкретного джерела;

граничні строки погашення;

рівень надійності джерела;

правила та обмеження щодо використання;

доступність;

кредитні можливості банку-позичальника - розмір капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами.

1. Гнучкість управління: у кожний момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, з урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової відсоткової ставки: позики здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення: найпопулярнішими є одноденні позики та зі строками погашення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування цінових методів управління, оскільки ставку за позикою встановлює кредитор.

Ставка запозичення здебільшого розраховується за методом "базова ставка плюс", тобто як сума базової ставки (LIBOR, прайм-ставка, облікова тощо) і кредитного спреду. Величина спреду відображає рівень кредитного ризику, що пов’язується з банком-позичальником. Рівень ризику визначається через кредитний рейтинг, присвоєний позичальнику однією з провідних світових рейтингових компаній (IBCA, Standard & Poor, DRC, Moody’s). Для банків з високим рейтингом (ААА, АА) кредитний спред дорівнює нулю. Для банків, які не мають рейтингів, або таких, що функціонують у країнах, де не існує офіційно визнаної системи рейтингів, рівень ризику оцінюється кредитором самостійно і залежить від надійності, платоспроможності, ліквідності, рівня капіталізації та інших фінансових показників банку.

Рейтингова оцінка значною мірою визначає можливості запозичення коштів банком через випуск і розміщення депозитних сертифікатів, комерційних паперів та інших боргових зобов’язань. Для банків з рейтингом ВВ і нижчим такі джерела запозичення майже недоступні або вартість коштів стає надто високою. На міжнародних ринках одержання рейтингу емітента є необхідною умовою для випуску в обіг цінних паперів. Загалом системи рейтингів, визнаних на світовому рівні, значно спрощують взаємостосунки учасників фінансових ринків.

Отже, менеджмент банку може частково вплинути на вартість запозичених коштів, підтримуючи високу репутацію своєї установи, підвищуючи її надійність і платоспроможність та поліпшуючи фінансові показники діяльності.

Розділ 3. Управління пасивами комерційного банку на прикладі кб “приватбанк"

3.1 Характеристика та загальний аналіз діяльності КБ “ПриватБанк"

ПриватБанк - лідер банківського ринку України. Заснований в 1992 році, комерційний банк ПриватБанк є одним з найбільш, динамічно розвинених банків України й займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. За станом на 01 січня 2008 року розмір чистих активів ПриватБанку становить 55, 233 млрд. грн. Статутний фонд банку становить 2 млрд.713 млн.250 тис. грн., власний капітал - 5, 389 млрд. грн. Кредитний портфель банку становить 41, 694 млрд. грн, у тому числі кредити фізичним особам - 18, 139 млрд. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумками 2007 року склав 1 млрд.535 млн. грн.

В 2007-м року Global Finance четвертий рік поспіль визнає ПриватБанк кращим банком в Україні по рейтингу World's Best Foreign Exchange Banks 2007. Наприкінці 2005 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance ПриватБанк третій рік поспіль визнаний "Кращим банком в Україні". Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал "The Banker" за результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, привласнив ПриватБанку звання "The Bank of Year". Інший впливовий журнал - "Euromoney" протягом п'яти років - в 1999, 2000, 2001, 2002 і 2005 роках визнає ПриватБанк кращим банком України.

Однією з умов збереження стабільності банку є підвищення його капіталізації, у зв'язку із чим, протягом усього періоду своєї діяльності банк першорядне значення приділяв нарощуванню власних коштів (капіталу). Власний капітал банку збільшився з 1 465 644 тис. грн на 01 січня 2005 року до 5 388 907 тис. грн на 01 січня 2008 року або більш ніж в 3,7 рази. Дану стратегію банк зберіг і в 2008 році. Капітал банку за цей рік збільшився на 2 866 656 тис. грн досягнувши на 01 січня 2009 року 8 255 563 тис. грн.

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій.

Основні показники КБ "Приватбанк" приведені на табл.3.1

Таблиця 3.1

Основні показники діяльності КБ “ПриватБанк”

Показники

2004

2005

2006

2007

2008

Статутний фонд, тис. грн

917 917

1 130 000

2 082 000

2 713 250

5 684 882

Власний капітал, тис. грн

1 465 644

2 272 344

3 288 255

5 388 907

8 195 683

Кредитний портфель банку,

тис. грн

8 552 962

14 281 242

25 708 027

37 953 207

63 721 032

Залучені кошти,

тис. грн

12 877 190

18 834 550

28 181 534

44 231 203

66 866 981

Чистий прибуток, тис. грн

164 842

485 358

506 208

1 534 162

1 291 776

Власний капітал банку за перше півріччя 2008 року виріс до 7 млрд.642, 839 млн. грн., статутний капітал на 01 липня 2008-го склав 4 млрд.228, 25 млн. грн. За 2008 рік банк отримав прибуток у сумі 1 351 655 тис. грн., що в порівнянні з 2007р. зменшився на 182 507 тис. грн, як наслідок світової фінансової кризи, а також кризи економіки нашої країни.

КБ “ПриватБанк" здійснює свою діяльність на основі ліцензії Національного Банку України № 22 від 04.12.2001 року.

Функціонування банку забезпечує гнучка комбінована організаційна

структура управління (рис.3.2).


Рис.3.1 Організаційна структура КБ “ПриватБанк”


КБ “ПриватБанк" дотримується стратегії розвитку, заснованої на принципах максимального задоволення потреб клієнтів, що включає систему мінімізації ризиків і націленої на одержання максимального прибутку. Ця стратегія сприяє подальшому росту банку й підвищенню його конкурентоспроможності на фінансових ринках.

Банк проводить політику пріоритетного кредитування найбільш перспективних і надійних клієнтів. Стратегічна мета КБ “ПриватБанк" - стати до 2010 року лідером по охопленню кредитами населення України і юридичних осіб, маючи показники прибутковості й надійності самі найкращі серед найбільших банків країни.

Чистий прибуток КБ "ПриватБанк", за підсумками першого півріччя 2008 року, склав 738 млн.931 тис. грн., активи - 68 млрд. 19, 205 млн. грн., зобов'язання - 60 млрд.376, 366 млн. грн. Обсяг коштів населення, розміщених в КБ "ПриватБанк" за січень-червень 2008-го, склав 31 млрд.408, 715 млн. грн., кошти юридичних осіб - 17 млрд.504, 442 млн. грн.

3.2 Аналіз формування власного капіталу КБ “ПриватБанк”

Якщо зобов’язання КБ "ПриватБанк" показати в відсотковому вираженні (табл.3.2), по відношенню до усієї кількості зобов’язань, то в структурі видно, що основну питому вагу на першому місці займають кошти клієнтів, в 2004 році вони займали 11 116 558 тис. грн, що становило 83,91% від загальної суми зобов’язань, протягом наступних двох років питома вага складала вище 80% від загальної суми зобовязань та в 2008 році за рахунок притягнення коштів: юридичних, фізичних осіб - ця цифра складала вже 57 088 455 тис. грн.

На другому місці знаходяться кошти інших банків з 1 760 632 тис. грн в 2004р. - до 9 778 526 тис. грн, що в натуральному виразі становить 8 017 млн. грн, розміщених в КБ “ПриватБанк", а на третій позиції - збільшення зобов’язань за рахунок боргових цінних паперів, емітованих банком.

Якщо прийняти до розрахунку дані з наведених таблиць, то можна побачити, що в 2004 році КБ “ПриватБанк" було залучено 11 116, 6 млн. грн коштів клієнтів, та лише 8 553, 0млн. грн. було надано кредитів, що в процентному відношенні можна показати, що лише 76,9% із суми залучених коштів клієнтів було використано для надання кредитів. Лише частина коштів, що залишилася, пішла на обов’язкове резервування в сумі 133, 8 тис. грн.

Підводячи підсумки, можна сказати, що валюта балансу зростала з однієї сторони за рахунок збільшення об’єму залучених коштів в пасиві, з іншої сторони - за рахунок росту кредитної заборгованості в активі.

Для збільшення обсягів кредитування необхідне залучення великої кількості ресурсів - депозитів, та коштів клієнтів до запитання (поточні рахунки клієнтів), а це можливе лише при ефективній роботі депозитного департаменту та департаменту по обліку операцій з клієнтами, а також ефективному управлінні менеджерів усіх рівнів, в цьому велику роль відіграє робота безпосередньо через прямий контакт з клієнтами, створення програм для зацікавленості клієнтів, але існують й інші методи, які є так би мовити двобічні сторони медалі. Прикладом цього може слугувати кредитування на вигідних умовах (8-14% річних), але лише при використанні цих грошових коштів усередині мережі КБ “ПриватБанк", окрім податкових платежів.

Збільшення боргових цінних паперів, емітованих банком з 598 тис. грн в 2004 році до 1 750 591 тис. грн в 2008 році може бути наслідком зростання облікової ставки НБУ з 9% на кінець 2004 року до 12% на кінець 2008року, збільшуючи її НБУ скорочує об’єм грошової маси в обороті, тим самим намагаючись стримати інфляцію.

Отже, зростання зобов’язань в 4 рази - з 13 247 925 тис. грн до 71 969 782 тис. грн. є наслідком ефективної роботи депозитного департаменту та департаменту обліку операцій з клієнтами.

Власний капітал та його частку в загальній структурі пасивів наведено на табл.3.3

Отже, в 2004 році статутний капітал становив 917 917 тис. грн, що становило 62,63% від загальної суми власного капіталу, а в 2005 році збільшився на 212 083 тис. грн і становив 1 130 000 тис. грн. за рахунок сплати акціонерами статутного фонду. Подальше збільшення статутного капіталу в 2006 році відбулось на 952 млн. грн., за нового випуску акцій. В 2008 році статутний капітал склав 5, 684 млрд. грн., збільшивши його від початкового року дослідження (2004) на 4,777 млрд. грн. Акціонерами було прийняте рішення про проведення нової емісії цінних паперів, і в 2008 році - внески було сплачено повністю. Таким чином, погасивши заборгованості по внескам до статутного капіталу, банком було нарощено капітальну базу. За рахунок цього відбувається постійне зростання мережі філій, відділень, та центрів обслуговування населення нашої країни. А так як йде розширення мережі - банк повністю охоплює всю країну, знаходячи постійно нових клієнтів.

Якщо банком буде й надалі збільшуватись власний капітал через збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій та за рахунок прибутку, банк буде займати не лише лідируюче місце в України, а стане напевно безумовним лідером в Україні, одним з найкращих банків (при подальшому розширенні мережі та представництв) в країних СНД.

Таблиця 3.2. Структура зобов’язань КБ "ПриватБанк"

Найменування статті

2004

%

2005

%

Відхилення до попереднього року

2006

%

Відхилення до попереднього року

2007

%

Відхилення до попереднього року

2008

%

Відхилення до 2004р

Абсол.

Відн.

Абсол.

Відн.

Абсол.

Відн.

Абсол.

Відн.

Кошти банків

1 760 632

13,29

1 852 826

9,36

92 194

5,2

3 299 444

10,82

1 446 618

78,1

6 137 611

12,08

2 838 167

86,0

9 778 526

13,59

8 017 894

455,4

Кошти клієнтів

11 116 558

83,91

16 981 724

85,83

5 865 166

52,8

24 882 090

81,61

7 900 366

46,5

38 093 592

74,95

13 211 50

53,1

57 088 45

79,32

45 971 897

413,5

Ощадні сертифікати, емітовані банком

6 538

0,05

3 653

0,02

-2 885

-44,1

3 435

0,01

-218

-6,0

3 439

0,01

4

0,1

4 006

0,01

- 2 532

-38,7

Боргові цінні папери, емітовані банком

598

0,004

310 601

1,57

310 003

51 40,0

807 512

2,65

496 911

160,0

2 928 761

5,76

2 121 249

362,7

1 750 591

2,43

1 749 993

292 641

Витрати до сплати

128 088

0,97

223 573

1,13

95 485

74,5

348 660

1,14

125 087

55,9

853 526

1,68

504 866

144,8

1 472 953

2,05

1 344 865

1 049,6

Відстрочені податкові зобов'язання

42 187

0,32

120 490

0,61

78 303

185,6

81 327

0,27

-39 163

-32,5

35 788

0,07

- 45 539

-56,0

39 640

0,05

-2 547

-6,0

Інші зобов'язання

193 324

1,46

292 884

1,48

99 560

51,5

1 066 489

3,50

773 605

264,1

2 769 782

5,45

1 703 293

159,7

1 835 611

2,55

1 642 287

849,5

Усього зобов'язань

13 247 925

100,0

19 785 751

100,0

6 537 826

49,3

30 488 957

100,0

10 703 20

54,1

50 822 499

100,0

20 333 54

66,7

71 969 78

100,0

58 721 857

443,3

Таблиця 3.3. Аналіз власного капіталу КБ "Приватбанк", тис. грн

Найменування статті

2004

%

2005

%

2006

%

2007

%

2008

%

Відхилення

абсолютне

Відносне,%

1

Статутний капітал

917 917

62,63

1 130 000

49,73

2 082 000

63,32

2 713 250

50,35

5 684 882

69,36

4 777 965

519,3

2

Резерви й інші фонди банку

133 839

9,13

284 000

12,50

308 155

9,37

333 665

6, 19

409 820

5,00

275 981

206,2

3.

Резерви переоцінки, у т. ч.:

237 540

16,21

354 301

15,59

353 997

10,77

289 072

5,36

237 533

2,90

7

-0,01

Резерви переоцінки необоротних активів

237 540

16,21

354 301

15,59

353 997

10,77

289 072

5,36

190 190

2,32

-47 350

-19,9

4.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років

11 506

0,78

28 388

1,25

37 895

1,15

518 758

9,63

571 672

6,98

560 166

4 868,5

5

Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження

164 842

11,25

475 655

20,93

506 208

15,39

1 534 162

28,47

1291776

15,76

1 126 934

683,6

6.

Усього власного капіталу

1 465 644

100,0

2 272 344

100,0

3 288 255

100,0

5 388 907

100,00

8 195 683

100,0

6 730 039

459,2

7

Усього пасивів

14 713 569

9,96

22 058 095

10,30

33 777 212

9,74

56 211 406

9,59

80 165 465

10,22

65 451 896

444,8

Розділ 4. Шляхи удосконалення менеджменту пасивів

Підсумовуючи наведений матеріал, можна вивести рекомендації щодо сприяння удосконалення менеджменту пасивів банку.

По-перше, банку з хитким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом принаймні щонедільного розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхній суттєвого перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність з нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних засобів банку.

З іншого боку, для комерційного банку загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виконуваних операцій. Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, ніж установлене мінімально припустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку.

У той же час особливості його роботи банку як установи, що засновує свою діяльність на використанні засобів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банка мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження засобів, а їхнього використання для видачі позичок і здійснення інвестицій.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполучені протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних засобах хоча б на короткострокову перспективу. Прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один з них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з ведучих клієнтів, а інший - прогнозування об’єму позичок і внесків.

У вирішенні цієї задачі допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється при допомозі проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібно створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених вище показників ліквідності, аналізу факторів, що впливають на їх зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. Як джерела для формування бази даних розглядаються укладені кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, дані про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, зведення по позабалансових рахунках, зведення про оборотність кредитів і т.п.

В управлінні пасивами банку можна порекомендувати:

1. Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх

термінах, що дозволяє керувати зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.

2. Розробити політику управління капіталом і резервами.

3. Стежити за співвідношенням власного капіталу до залученого.

1. Проаналізувати депозитну базу банку:

а) звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання;

б) визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такий стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, для того щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої суми також зм'якшує коливання депозитів під час криз.

в) враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу різниці у розмірах внесків.

г) привести у відповідність облік кредитних ресурсів;

д) скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їхніх термінах.

Менеджери по управлінню ліквідністю повинні:

контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповідають за використання і залучення засобів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів.

передбачати коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти засоби з рахунка чи збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту чи надлишку ліквідних засобів.

бути упевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними засобами очевидні. У недавнім минулому при розміщенні засобів ліквідність банка часто мала вищий пріоритет.

Потреби банку в ліквідних засобах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися в цілях запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних засобів. Зайві ліквідні засоби, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат доходів банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик чи продажів активів, що також ведуть до втрат доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Висновок

Головне завдання менеджменту - координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку.

Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій.

Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи - кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій управління пасивами є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах.

Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та методів управління ризиками. Найпоширеніші серед них метод управління розривом, метод середньозваженого строку погашення та операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ (Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. 2001. Вип.1)

2. Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11 1996 № 543/96 // ВВР - 1997. - № 5.4

3. Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1996 № 436/95

4. Аналіз діяльності комерційного банку Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю “Банківський менеджмент” / За ред. проф. Ф.Ф. Бутишія та проф. A.M. Герасимовича - Житомир: ПТТ “Рута", 2001 - 384 с

5. Банківські операції. Підручник. За ред.А.М. Мороза. К.: КНЕУ, 2002

6. Васюренко О.В. Банківські операції. Навч. посібник. К. ”Знання" 2000

7. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку. Навчальний посібник. Київ, 1999

8. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004

9. http://www.privatbank.ua/

10. http://www.bankstore.com.ua/

Додаток

Структура балансу комерційного банку

АКТИВ

ПАСИВ

Готівкові кошти, коррахунки в ЦБ та інших банках (первинні резерви)

Державні цінні папери (вторинні ресурси)

Кредитний портфель

Інвестиційний портфель (корпоративні цінні папери)

Основні засоби, капітальні витрати та інші активи

Позиченні ресурси

Зобов’язання перед іншими банками (коррахунки інших банків)

Міжбанківські кредити отриманні, в т. ч. від ЦБ

Залученні ресурси

Залишки коштів на поточних та бюджетних рахунках

Депозити до запитання

Терминові депозити юридичних і фізичних осіб

Ощадні вклади

Інші пасиви

Усього зобов’язання

Капітал

Капітал І рівня

Капітал ІІ рівня

Капітал ІІІ рівня

Усього власний капітал

БАЛАНС

БАЛАНС

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:15 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:50:17 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Менеджмент банківських пасивів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150974)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru