Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Національний банк України організація функції та повноваження

Название: Національний банк України організація функції та повноваження
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: курсовая работа Добавлен 05:39:06 26 ноября 2010 Похожие работы
Просмотров: 33 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування Національного банку України

1.1 Призначення, статус,структура і керівні органи Національного банку України

1.2 Функції та операції Центрального банку України

1.3 Роль та значення Національного банку України, як організатора грошового обігу в країні

Розділ 2. Аналіз діяльності НБУ в період 2005 – 2009 років

2.1 Аналіз дієвості інструментів грошово-кредитного регулювання в 2005-2009 роки

2.2 Оцінка грошово-кредитної політики Національного банку України

2.3 Аналіз кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками

Розділ 3. Шляхи вдосконалення проведення грошово-кредитної політики Національного банку України

Висновки

Перелік використаних джерел


Вступ

Національний банк України - найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З’явившись відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність гривні - національної грошової одиниці.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабілізації гривні. Національний банк України у відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Актуальність курсової роботи. В сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти. Актуальність теми курсової роботи полягає насамперед в аналізі роботи Національного банку України, виявлення недоліків, які допущені в грошово-кредитній політиці попередніх років, та вдосконалення грошово-кредитної політики, аналіз становища НБУ його призначення, статус, структуру, функції та операції, роль та значення НБУ в грошовому обороті країни, та його відносин з комерційними банками. По показниках діяльності Національного банку України, можна також охарактеризувати стан економіки країни, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрямок економічного розвитку країни. На Національний банк України покладено відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері в межах країни, він виступає емісійним центром готівкового обігу, валютним органом, органом банківського регулювання. Цим обумовлена актуальність теми “Національний банк України: організація, функції та повноваження ”.

Метою роботи є вивчення ряду питань, що стосуються умов реалізації Національним банком України своїх функцій, аналіз його діяльності в різні роки, аналіз відносин НБУ з комерційними банками, також оцінка стану, методики та практики дієвості інструментів грошово-кредитної політики НБУ, та знайдення шляхів вдосконалення проведення грошово-кредитної політики держави.

В процесі виконання роботи для досягнення поставленої мети вирішується ряд завдань:

- обґрунтування ролі і значення центрального банку в економіці країни;

- здійснюється аналіз функції та операції Національного банку України;

- розкриваються засади походження і розвитку Національного банку України;

- аналіз та оцінка грошово-кредитної політики Національного банку України;

- взаємодіє Національного банку України та комерційних банків з кредитних питань;

- виявлення та аналіз питань, що пов’язані з вдосконаленням грошово-кредитної політики держави.

Об’єктом даної теми виступає Національний банк України;

Предметом виступає організація Національного банку України, його призначення, статус та структура, функції, операції та діяльність .

Теоретичну та методологічну базу дослідження склали Закони України, постанови НБУ, та інші законодавчі та нормативні акти, ряд літературних джерел.

Обсяг та структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних літературних джерел. У вступі розкривається сутність, доцільність виконання курсової роботи з питань організації, функцій повноважень та проведення грошово-кредитної політики Національного банку України.

Перший розділ присвячений походженням та розвитку центрального банку України, значення банку як організатора грошового обігу для країни, призначення, статус, структура та керівні органи, функції та операції. У другому розділі висвітлено аналіз діяльності НБУ, грошово-кредитне регулювання та аналіз кредитних відносин НБ з комерційними банками. У третьому розділі сформульовано шляхи вдосконалення проведення грошово-кредитної політики Національного банку України в економіці країни. У висновках вказано, які функції, та яке значення виконує Національний банк України та узагальнюючі аспекти всіх розділів.

В курсовій роботи присутні 5 рисунків, 2додаток, 2 таблиці та 30 джерел опрацьованої літератури.


РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

2.1 Призначення, статус, структура та керівні органи Національного банку України

Головне призначення Національного банку України – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. НБУ впливає на грошовий оборот через зміну пропозицій грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

· емісійного банку;

· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей. Центральний банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності – готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників:

· невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше надлишкових резервів треба банкам мати;

· вартість кредиту, який комерційним банкам потрібно взяти для задоволення обов’язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів. Вона визначається рівнем професійної процентної ставки центрального банку. Зростання офіційної процентної ставки збільшує співвідношення між надлишковими і обов’язковими резервами, бо позички для тимчасового поповнення резервів стають дорожчими, і навпаки;

· процентний дохід, які комерційні банки витрачають, тримаючи резерви у центральному банку. Сума втраченого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Зростання останньої зменшує співвідношення між надлишковими та обов’язковими резервами, і навпаки.

В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному банку належить право здійснювати емісію (тобто запровадження в обіг грошей), а також національних грошових знаків (банкнотів, монет). Для друкування банкнотів в Україні створено власну банкнотну фабрику. Мережа регіональних управлінь НБУ здійснює забезпечення економіки готівковими грошима на замовлення комерційних банків.

Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб’єктів економіки, котрі вирішують, в якій пропозиції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках.

Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. Між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний двозначний взаємозв’язок. Так, у короткостроковій перспективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється: збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного доходу. В умовах зростання доходу суб’єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок; збільшення пропозиції грошей може викликати зростання загального рівня цін в економіці і згортання інфляційних процесів, що, у свою чергу, також зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже, і зростання рівня процентних ставок. [12. с.620].

Іншим завданням НБУ є визначення валютної політики. НБУ проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Ще одне завдання НБУ полягає в контролі за виконанням комерційними банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів, встановлених НБУ, та власних нормативних актів.

Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей.

Наступне важливе завдання НБУ - організація і здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України. На Національний банк покладено виконання операцій з державними цінними паперами. «У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів» [4, с. 6-7]. Щодо кредитів уряду, то їх НБУ може надавати за рішенням Верховної Ради України на загальних засадах.

Виходячи з потреб державної грошово-кредитної політики, НБУ має право купувати або продавати цінні папери, випущені чи гарантовані Кабінетом Міністрів України, якщо вони надійшли на відкритий ринок.

Згідно ст. 15 Закону “Про банки і банківську діяльність ” “Національний банк разом з комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов`язані з розміщенням державних позик, їх погашенням та виплатою процентів по них” [2; 205].

НБУ є єдиним зберігачем державного золото-валютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

“Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також пріоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики” [4, с.7].

Статус центрального банку України – не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури. Положення Національного банку є відображенням тих процесів, що відбуваються в економіці, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій суспільства, його економічної культури тощо. Національний банк України має особливий статус, обумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи та державного органу управління. Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід( кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком, керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. [14. с.504-505].

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Організаційний статус Національного банку України пов'язаний з вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

· визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;

· формування статутного капіталу банку;

· визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;порядок визначення і звільнення вищого керівного складу банку. [15.с.618-619].

Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України. [3.].

Статтею 1 цього Закону визначено два вельми важливі положення. У ній, з одного боку, утверджується самостійний характер банківської системи України, а з іншого – визначено її дворівневий характер. Як зазначено в цій статті, «банківська система складається з Національного банку України та комерційних банків… різних видів і форм власності». Водночас статтею 7 визначено, що Національний банк України підзвітний лише Верховній Раді України. Ці та інші положення Закону «Про банки та банківську діяльність» переконливо свідчать про те, що в Україні закладено необхідний правовий фундамент для розбудови банківської системи відповідно до вимог ринкової економіки.

Закон «Про банки та банківську діяльність» прийнятий ще у березні 1991 року не забезпечував належним чином правову регламентацію діяльності Національного банку. Формально цей закон забезпечував достатню незалежність Національного банку, та у зв’язку з постійною боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над емісійною діяльності Національного банку, законодавчо закріплена незалежність останнього зводилася до незалежності лише у технології банківської діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ самостійно займатися не міг. Саме тому гостро назріла необхідність прийняття спеціального Закону «Про Національний банку України», який підвищував би відповідальність цього інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного розвитку, чітко визначав статус Національного банку, його роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у цілому. [2]

Національний банк України згідно Закону України «Про Національний банк України», а саме статті 51 має незалежний статус, тобто «не допускається втручання органів законодавчої або виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій або повноважень Ради Національного банку або Правління Національного банку інакше, як в межах визначених цим законом». Автономія Національного банку України не означає відсутність співробітництва між центральним банком, урядом і парламентом, а також іншими органами. Ці інституції повинні погоджувати між собою економічні дії і політику, яку вони проводять у країні. Особливо це стосується економічної програми уряду, бюджету, що ним розробляється і схвалюється парламентом, та принципів грошово-кредитної політики, які розробляє центральний банк. Незалежність Національного банку України полягає у тому, що НБУ відносно до бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику. [7. с.508].

Економічну і фінансову політику розробляє уряд, а парламент затверджує її. Національний банк ( у межах затвердженої парламентом фінансової політики уряду) розробляє відповідну монетарну політику і специфічні фінансові інструменти. Верховна Рада не втручається у розробку монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише НБУ. Національний банк повинен підтримувати економічну програму уряду доти, доки вона не суперечить виконанню основної функції українського центрального банку – забезпечення стабільності власної грошової одиниці. [1. ].

Як головна кредитна інституція держави, центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом та іншими державними установами, що формують економічну і фінансову політику. За своїм правовим статусом НБУ є однією з важливіших інституцій держави, не входячи при цьому до жодної з гілок влади.

Організаційна структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням . До системи Національного банку входять:

- центральний апарат, розташований у м. Київ;

- Кримське республіканську і 24 обласних управління;

- розрахункові палати;

- Банкнотно-монетний двір;

- фабрика банк нотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- центральне сховище;

- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ. [2. с.25].

Структура центрального апарату НБУ заснована на засадах лінійно-функціонального принципу. Під структурою центрального апарату НБУ слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій та повноважень, покладених на банк, а також систему взаємовідносин цих підрозділів. Від ефективності побудови структури центрального апарату Національного банку значною мірою залежить прийняття та виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері.

До складу центрального апарату НБУ входить 22 департаменти (окремі з яких підпорядковані безпосередньо Голові НБУ) та 5 самостійних управлінь (Додаток А).

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.

Рада НБУ покликана здійснювати контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчими структурами центрального банку. Рада Національного банку складається з 15 осіб. Згідно з Конституції, цей орган створюється на паритетних засадах як Президентом, так і парламентом. Голова Національного банку входить до складу Ради Національного банку України за посадою.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вище економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Строк повноважень членів Ради Національного банку України – 7 років, окрім Голови НБУ, який призначається на строк здійснення його повноважень на посаді Голова Ради національного банку та його заступник обираються Радою НБУ строком на 3 роки. [9. с.506].

Згідно з статтею 9 Закону України «Про Національний банк України» основним повноваженням Ради НБУ є розробка відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку, основних параметрів економічного і соціального розвитку України щорічно до 15 вересня поточного року. [2. с.9].

Рада Національного банку здійснює такі повноваження: розробляє основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики; здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; затверджує Регламент Ради Національного банку України; затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку; затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік та інше.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку.

Правління Національного банку згідно з основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій та здійснює управління діяльністю Національного банку. [2. с.9].

Призначення половини складу Ради НБУ президентом, а половини – парламентом не є цілком правильним, оскільки вже у самому механізмі формування Ради НБУ закладені протиріч між виконавчою та законодавчою владою. У такому складі керівний орган НБУ може перетворитися на зовнішній орган політичного контролю і нагляду за Національним банком і монетарною політикою.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада НБУ покликана здійснювати контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчими структурами центрального банку. Безпосереднім виконавчим органом НБУ є Правління Національного банку України, що здійснює управління діяльністю центрального банку.

Безпосереднім виконавчим органом НБУ є Правління Національного банку України, що здійснює управління діяльністю центрального банку. Очолює Правління – Голова Національного банку. До його складу входять також заступник Голови НБУ за посадою. Кількісний та персональний склад Правління НБУ затверджується Радою Національного банку за поданням Голови НБУ.

Правління Національного банку згідно з основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти грошово-та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 Закону «Про Національний банк України» та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років[2.с.67].

Голова Національного банку: керує діяльністю Національного банку;діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями; головує на засіданнях Правління Національного банку;підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком; та виконує інші функції, що передбачені Законом України «Про Національний банк України».

Національний банк України, вже з перших років після створення, почав відігравати провідну роль на грошовому ринку. Сьогодні він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок, оскільки головне призначення центрального банку України – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільності не інфляційного розвитку економіки. Іншим завданням НБУ є визначення валютної політики. НБУ проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. Ще одне завдання НБУ полягає в контролі за виконанням комерційними банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів, встановлених НБУ, та власних нормативних актів. Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей.

1.2 Функції та операції Національного банку України

Значущість Національного банку України багато в чому визначається тими функціями, котрі вони виконують.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Національний банк України виконує також такі функції: [1.].

· емісійний центр готівкового обігу - це означає, що Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовлення Національного банку. Сьогодні забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків. Емісія грошей займає особливе місце в функціонуванні центрального банку. Тільки йому надано законодавче право випускати в обіг готівку - банкноти та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються центральним банком з урахуванням загальних задач його грошово-кредитної політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним банкам в обмін на їх резерви в центральному банку. Емісія грошей виконує такі функції:

1) Забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження для нормального її функціонування. Це головна функція. Кількість грошей, необхідну для функціонування народного господарства, можна підрахувати виходячи із суми вартостей усіх вироблених за певний період товарів і послуг та швидкості обігу грошей.

2) Покриття дефіциту державного бюджету (в критичній ситуації, коли інших джерел покриття немає). Наслідком надлишкового випуску грошей є інфляція, за якої відбувається зростання цін, дезорганізація господарського життя, соціальна напруженість.

3) Регулююча функція - збільшуючи або зменшуючи емісію грошей у розумних межах, держава може сприяти пожвавленню економіки шляхом вливання грошових засобів, боротися з ростом цін, скорочуючи ці вливання. Одним із аспектів регулюючої функції емісії грошей є підтримка стабільності національної грошової одиниці.

Емісійну діяльність розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні під емісійною діяльністю центрального банку мають на увазі випуск в обіг лише готівки, а у широкому розумінні емісійна діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту.

Як вже зазначалося автором Центральний банк є монополістом щодо випуску в обіг готівки. Він здійснює також емісію безготівкових (депозитних) грошей, проте тут центральний банк не є монополістом. Створенням безготівкових грошей також займаються комерційні банки.

Відмінність Національного банку України від інших кредитних інститутів полягає в тому, що він сам створює для себе ресурси кредитування. Інші банківські установи у процесі здійснення своїх кредитно-розрахункових операцій в основному лише перерозподіляють створені центральним банком грошові засоби.

· валютним органом - Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. Валютна політика – це сукупність заходів у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави. [4, с. 52].

Напрями і форми валютної політики визначаються становищем країни у світовому господарстві, а також завданнями, що ставляться перед національною економікою. Валютна політика спрямована на забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх платіжних стосунків з іншими країнами, забезпечення збалансування зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

Інструментами валютної політики є валютні інтервенції й деякі інструменти грошово-кредитного регулювання. Таким чином, валютна політика тісно пов'язана з грошово-кредитною політикою. Вони є практично невід'ємними частинами економічної політики держави, мають спільні цілі.

У цій сфері центральний банк виконує такі функції: нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення операцій з їх розміщення; визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти; визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн; встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому в 1993 р. уряд прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [4], в якому визначив Національний банк головним валютним органом держави.

Виходячи з інтересів держави у забезпеченні стабільності економічного розвитку суспільства, Національний банк України здійснює валютну політику держави таким чином, щоб вона найбільш визначено сприяла досягненню економічних цілей держави.

Основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни. Невід'ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке регулювання здійснюється на двох рівнях - міждержавному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені на Міжнародний валютний фонд. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

Таким чином, валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу ця валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України та інше. [4]

Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають уповноважені банки-резиденти; юридичні особи-резиденти і нерезиденти; фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.

· органом банківського нагляду та регулювання. На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів. З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи як мінімальний розмір статутного фонду; граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку; максимальний розмір ризику на одного позичальника. Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком;

· банком банків. З метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов’язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України. Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.;

· державним банком. Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надавати уряду кредит на загальних засадах. Згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” Національному банку забороняється пряме фінансування дефіциту державного бюджету;

· організатором міжбанківських розрахунків. Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. [16, с. 231],

Серед функцій центральних банків виділяють основні, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці, - і додаткові, які сприяють вирішенню цього завдання (див. рис. 1.1)



Рис. 1.1 Функції Центрального банку

Функції, що виконує центральний банк, поділяються на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням, проте сприяють його реалізації. До таких функцій належать управління державним боргом, проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот та інші.

Продовжується створення умов для об’єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабільності національної грошової системи. Здійснюються заходи щодо прискорення формування цивілізованої банківської системи, підвищення рівня її ліквідності та надійності.

Національний банк України має особливий статус, який обумовлений тим, що поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Національний банк України, як і будь-який інший банк, здійснює банківські операції. Ці операції приносять дохід, але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Оскільки центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. [11,с 125],

Як вже згадувалося автором раніше, Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює певні операції. Це такі операції як :

1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком; Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їх прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за обліковою

ставкою, встановленою Національним банком України ;

3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком ;

4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України ;

5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних

банках і веде рахунки банків-кореспондентів ;

6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності , пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування ;

8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки , уповноважені ним на ведення валютних операцій , виконує операції з

золотовалютними резервами України з банками , рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А ;

9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

10) видає гарантії і поруки відповідно до положення , затвердженого

Радою Національного банку ;

11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і

нарахування відсотків ;

12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу , пов’язані із

розміщенням державних цінних паперів , їх погашенням і виплатою доходу за ними. [13].

13) веде особові рахунки працівників Національного банку ;

14) веде рахунки міжнародних організацій ;

15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів

відповідно до законодавства України , в тому числі за рішенням суду .

Національний банк має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції ).Національний банк має право здійснювати й інші операції , необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, але йому забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ ;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ ;

3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка

не відповідає функціям Національного банку .

Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються :

1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку будь-яких прав та активів за умови їх відчуження в найкоротший строк ;

2) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують

діяльність Національного банку [16, с. 125].

1.3 Роль та значення Національного банку України як організатора грошового обігу в країні

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій формі. Це означає, що він починається (Г-Т) і завершується (Т-Г) за допомогою грошей. Гроші, будучи продуктом товарного виробництва, опосередковують економічні зв'язки між підприємствами, забезпечують облік матеріальних і трудових витрат, виконують роль загального вартісного еквівалента.

Таким чином, грошовий оборот - це процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки або ж грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі,, обміні та споживанні валового суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

* центральним банком і комерційними банками;

* центральним банком і державою;

* комерційними банками;

* підприємствами й організаціями;

* банками І підприємствами й організаціями;

* банками та населенням;

* державою, населенням і підприємствами;

* підприємствами, організаціями та населенням;

* фізичними особами;

* банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з наведених вище каналів гроші здійснюють зустрічний рух, тобто товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів - як у національній, так і в іноземній валюті (рис. 1.2):

Рис. 1.2 Модель грошового обороту

Центральний банк як організатор грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового обороту, оскільки він — єдиний емісійний центр держави(запровадження в обіг грошей). Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту — через комерційні банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Випуск готівки грошей Національний банк України здійснює шляхом продажу її комерційним банкам. Якщо комерційний банк не може покрити випуск готівки її надходженням у свої каси від клієнтів, то покрити цей дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки центрального банку. Емісією вважається та частина випущених в обіг грошей, яка не забезпечена надходженнями.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що Національний банк України відіграє особливо важливу роль в організації грошового обігу в країні, оскільки він є саме тим незамінним суб’єктом в грошовому оборот, що виконує функцію єдиного емісійного центру держави. Також своє призначення він реалізує через свої функції, такі як:

· емісійного банку;

· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

· виступає валютним органом, тобто визначає валютну політику;

· виступає органом банківського нагляду та регулювання;

· є банком банків;

· державний банк;

· організатор міжбанківських розрахунків;

· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Національний банк України виконує низку операцій, які визначені чинним законодавством України.

Завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів; визначення валютної політики та здійснення валютного регулювання; контроль за виконанням комерційними банками законодавства; надання комерційним банкам кредитів; організація та здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України; він є зберігачем державного золотовалютного запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів та інше.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Національний банк України має згідно Закону України «Про Національний банк України» має незалежний статус, тобто в його діяльність не втручаються органи законодавчої та виконавчої влади.

Організаційна структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Під структурою центрального апарату НБУ слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій та повноважень, покладених на банк, а також систему взаємовідносин цих підрозділів. Від ефективності побудови структури центрального апарату Національного банку значною мірою залежить прийняття та виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері.

До складу центрального апарату НБУ входить 22 департаменти (окремі з яких підпорядковані безпосередньо Голові НБУ) та 5 самостійних управлінь. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.


РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В ПЕРІОД 2005-2009рр.

2.1 Аналіз дієвості інструментів грошово-кредитного регулювання в 2005-2009 роки

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.[12. с. 153].Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. [19. с. 153].

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Суб’єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур — міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та інші.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює: - визначення норм обов'язкових резервів; - процентну політику; - рефінансування комерційних банків; - операції з цінними паперами на відкритому ринку; - підтримання курсу національної валюти; - регулювання імпорту та експорту капіталу. [19. с.3-6].

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Норма обов’язкового резерву дає можливість Центральному банку впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т.ч. на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов’язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкового резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Необхідність досить обережного використання механізму обов’язкового резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається на прибутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв’язку з цим у багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих норм

Таблиця 2.1

Нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів

Період дії

Нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів, %

за короткостроковими депозитами нефінансових корпорацій у національній валюті

за короткостроковими депозитами домашніх господарств у національній валюті

за короткостроковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній валюті

за довгостроковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній валюті

за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств

у національній валюті

в іноземній валюті

20.11.2003 – 30.09.2004

6

2

10

8

8

12

Період дії

за строковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств

за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств

за коштами, залученими іншими депозитними корпораціями від інших депозитних корпорацій-нерезидентів та інших фінансових корпорацій-нерезидентів

у національній валюті

в іноземній валюті

у національній валюті

в іноземній валюті

01.10.2004 – 24.12.2004

7

7

8

8

-

25.12.2004 – 31.08.2005

6

6

7

7

-

01.09.2005 – 09.05.2006

6

6

8

8

-

10.05.2006 – 31.07.2006

4

4

6

6

-

01.08.2006 – 30.09.2006

2

3

3

5

-

01.10.2006 – 04.12.2008

0,5

4

1

5

-

05.12.2008 – 04.01.2009

0

3

0

5

-

05.01.2009 – 31.01.2009

0

4

0

7

-

з 01.02.2009

0

4

0

7

2


Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу. У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. [24. с.119-121].

Рефінансування комерційних банків(Додаток Б) як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів. Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. [26. с.136].

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору. Протягом 2004-2008 років національна гривня в співвідношенні до іноземної валюти змінювала своє значення, але дана зміна не була значною. Ситуація протягом 2008 року кардинально змінилася. Вона почала характеризуватися нестабільністю і непередбачуваністю.(Рисунок 2.2) У травні 2008 року здійснено ревальвацію гривні (22 травня курс гривня/долар знизився майже на 4% до 4,85 зі значення 5,05 днем раніше). Підставами зміцнення гривні можна вважати прискорення інфляційних процесів, а також домінування пропозиції над попитом на іноземну валюту на валютному ринку.

Рис. 2.2 Динаміка офіційного курсу гривня/долар США на 2008 рік


Прискорення інфляційних процесів підтверджується тим, що за 4 міс. 2008 р. інфляція в Україні становила 13,1% при прогнозованому річному рівні 9,6%. Інфляція у квітні 2008 р. до квітня 2009 р. досягла 30,2%. Для приборкання інфляції у 2008 р. НБУ здійснив заходи, зокрема Постановою НБУ № 8 від 21.04.2008 підвищено облікову ставку з 10% до 12%.[5.] Домінування пропозиції над попитом на іноземну валюту на валютному ринку спостерігається, починаючи з 2007 р.,що відображується в посиленні ревальваційного тиску на гривню. Визначальним чинником для проведення ревальвації є збільшення доларової пропозиції у квітні 2008 р.: за цей місяць НБУ викупив у 1,7 рази більше доларів США (617,7 млн. дол. США), ніж за попередній місяць. (304,6 млн. дол. США). Надмірна пропозиція долара на валютному ринку призвела до посилення гривні на готівковому сегменті валютного ринку ще у березні 2008 р. (Рисунок 2.3)

Рис. 2.3 Динаміка готівкового курсу гривня/долар у 2008 р.

Слід зазначити, що проведена ревальвація не загальмувала інфляцію: за підсумками 2008 р. інфляція зросла до 122,3% проти 116,6% у 2007 р., а курс гривні до долара США зростав, починаючи з серпня 2008 р.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через: - реєстрацію імпорту та експорту капіталу; - установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; - установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу (Рисунок 2.4) в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Уповільнення темпів приросту прямих іноземних інвестицій пов'язано з погіршенням інвестиційного клімату в Україні, що відбулося в умовах посилення валютного ризику. Темпи приросту накопичених іноземних інвестицій в економіці України суттєво зменшились у 3 кв. 2008 р. – на 7,6 п.п., проти 2 кв. 2008 р. У той же час, обсяги накопичених інвестицій у 3 кв. 2008 р., проти 3 кв. 2007 р., скоротились на 56,3%.

Рис. 2.4 Темп приросту іноземних інвестицій

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитне регулювання економіки - це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави [24. с.3-5]. Проаналізувавши основні інструменти грошово-кредитного регулювання та способи їх впливу на грошовий ринок, бачимо , що кожен з важелів має переваги перед іншими інструментами. З метою стабілізації грошової маси та запобігання розгортанню інфляційних процесів в економіці , продаж центральним банком цінних паперів , зазвичай , супроводжується певним підвищенням облікової ставки і зниженням ставок , за якими реалізуються державні зобов 'язання , а норма обов 'язкових резервів при цьому може зрости.

Розширювальна грошова політика може відбуватись комплексно за рахунок купівлі центральним банком державних і приватних цінних паперів, що супроводжується підвищенням облікових ставок і зниженням норми обов'язкових резервів . Водночас політика монетарної влади щільно пов 'язана з курсом національної валюти . Підкреслюючи роль непрямого монетарного регулювання, яка останніми роками зростає , варто зважати , що на практиці це регулювання , більше чи менше , доповнюється безпосереднім прямим втручанням у формування показників грошового ринку , зокрема у періоди макроекономічної нестабільності. [22. с.351-352]

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що наприклад нормативи обов’язкового резервування починаючи з 2004 року по 2009 роки значно коливалися. Це означає що ці показники тісно пов’язані з розвитком та станом економіки. Ось наприклад, в 2004-2006 рр. показники коливалися від 8% до 2%, причому останній вважався найнижчим на той період. З початком виникнення фінансової кризи в країні 2008-20010рр. він знизився до 0 і досить тривалий період залишався стабільним в межах даної позначки. Що стосується процентної ставки рефінансування, то в 2005 році у відсотковому співвідношенні він становив 9,5%. До 2007 року він знижувався і впав майже до 8,0%, а вже в 2008р. стрімко підвищився до 12,0%. Знову ж з виникненням фінансової кризи він навіть щомісячно почав подати до 10,25% (Дані показники наведені за обліковою ставкою НБУ). Якщо характеризувати такий інструмент, як підтримання стабільності національної гривні, то цей показник був тривалий період стабільний. Ситуація кардинально змінилася в 2008, де протягом року під тиском інфляційних процесів гривня значно знецінилася в співвідношення до іноземної валюти. Можна впевнено сказати що під час стабільного розвитку економіки дієвість інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України виправдані, але з появою певних проблем, таких як криза – НБУ дані інструменти використовує досить невміло.

2.2 Оцінка грошово-кредитної політики Національного банку України

Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє Національний банк України впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики заключається в тому, щоб допомогти економіці в досягненні великого об’єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.

Ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орієнтується на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми та інше.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь такі органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.

Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі - 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 раза, а приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями, який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх чистий відплив у поточному (- 4,5 млрд. дол.). Перевищення бюджетних видатків над отриманими доходами за перше півріччя зросло до 9,6 млрд. гривень. Інфляція залишається на високому рівні - за сім місяців індекс споживчих цін зріс на 8,5%.

Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку необхідно відзначити активну політику, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення міжнародних резервів Національного банку.

Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення. Як наслідок за результатами семи місяців ц.р. обсяг чистої кредитної емісії порівняно з початком року лишився майже незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса скоротилася на 8,5%.

Після різких девальваційних сплесків у січні та лютому, протягом березня-квітня коливання ринкового курсу гривні були не значними, а в травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня поступово відновилися тенденції стосовно знецінення гривні щодо долара США.

Не виключено, що на кінець 2011 року від'ємне зведене сальдо платіжного балансу може залишатися досить суттєвим (понад 5 млрд. дол.), зберігатиметься загальний девальваційний тиск на гривню. Водночас зменшення негативного впливу зовнішніх чинників і стабілізація банківської системи сприятимуть поступовому відновленню ділової активності та нормалізації економічних зв'язків у реальному секторі.

За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка наступного 2011 року увійде до стадії помірного зростання, що пов'язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%.

Такі очікування створюють для України умови поступового відновлення зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного експорту. Утім темпи його зростання в 2011 році ще не матимуть значного прискорення. З іншого боку, тривалий період попереднього зниження внутрішнього попиту, що супроводжувалося зменшенням доходів населення, скороченням обсягів промислового виробництва, інвестицій в основний капітал на фоні підвищення цін за базовими товарними групами імпорту (у т.ч. енергоносіїв), формуватиме підґрунтя також і для стримування темпів зростання імпорту.

Очікується, що у наступному році дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу може становити 0,1 % від ВВП. Також продовжуватиметься відплив коштів за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій, хоча й в менших обсягах ніж наприклад у 2009 році. Обсяг планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом в наступному році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом - більше ніж 18 млрд. дол. США.

Одже монетарна політика — лише одна зі складових загальнодержавної економічної політики, і якщо решта її складових не сприятиме досягненню стратегічних цілей, то це заблокує ефективність і грошово-кредитної політики. В 2008 – 2009 рр. Україна переживала не прості часи, в цей час значно знецінилася, зовнішній борг збільшився, недовіра населення до комерційних банків зникла та передували багато інших факторів, до негативно впливали на економіку країни.

2.3 Аналіз кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля — продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України.

Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ. [6.].

НБУ надає комерційним банкам короткострокові кредити в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії (випуску в обіг платіжних засобів). Такі кредити НБУ надає як безпосередньо, так і через свої регіональні управління комерційним банкам, які дотримуються економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності, та попереднього аналізу кредитоспроможності банків, тобто визначення гарантій повернення кредиту.

Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди).

У першій половині 2009 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів — 100%, у тому числі через кредити "овернайт" — 88,4%, кредити, продані на тендері — 0,8%, операції РЕПО — 10,8% (у 1997 р. структура платіжних засобів для рефінансування комерційних банків була інша: кредитні аукціони — 38,4%, ломбардне кредитування — 37,1%, операції РЕПО — 16,4%, інші механізми — 8,1%). Рефінансування означає отримання комерційними банками від НБУ позик з метою надання кредитів своїм клієнтам. Головна мета рефінансування — забезпечити належну ліквідність діяльності комерційних банків. Середня відсоткова ставка за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у першій половиш 2009 p., становила 10,25% річних, у тому числі за кредитами "овернайт" — 18,1%, кредитами, проданими на тендері — 20,6%, операціями РЕПО — 21,6%. (Таблиця 2.1)

Таблиця 2.1

Кредити надані НБУ комерційним банкам (у відсотках)

з/п

Види кредитів

2005р.

2006р.

2007р.

2008р.

01. 2009р.

12. 2009р.

1

кредити, надані шляхом проведення тендера

12,9

10,4

10,0

16,6

20,6

16,3

2

кредити овернайт

14,9

12,1

11,1

16,0

-

-

3

операції репо

12,0

10,7

-

13,8

16,8

16,0

4

кредити, надані для підтримання довгострокової ліквідності банків

-

-

-

-

-

-

5

стабілізаційні кредити

15,0

-

-

-

-

-

6

операції своп

-

9,5

-

15,1

-

-

7

кредити рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ

-

8,5

8,3

-

-

-

8

інші кредити

-

-

-

14,1

17,1

12,8

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності комерційного банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи. Здійснення банком операцій із надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється.

Правила проведення кредитних тендерів затверджуються Правлінням НБУ. Тендер Національного банку — це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера — ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. Банк може подати тільки одну заявку на участь у тендері. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). В період 2005-2007 рр. спостерігалося зниження процентних ставках по таких кредитах від 12,9% до 10,0%. Оскільки даний вид кредитування не користувався популярністю. Вже в 2008 році спостерігається значне підвищення, це зумовлено тим, що в країні панувала фінансова криза, і банки були в зоні риску ліквідації, тому і на протязі 2009р. відсоток став стрімко підвищуватися до 16,6 %.

В Україні робилися спроби використати механізм рефінансування комерційних банків з боку НБУ для стимулювання вітчизняного народного господарства. Так, у 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для державної кредитної підтримки тих вітчизняних підприємств, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам. На жаль, ці заходи з кредитної підтримки вітчизняних товаровиробників не дали необхідного ефекту.

При наданні ломбардного кредиту комерційний банк передає на тимчасове користування в НБУ цінні папери. Сума кредиту залежить від двох основних чинників: вартості державних цінних паперів і термінів їх погашення.

Ломбардний кредит є важливим інструментом рефінансування комерційних банків. Це — позика, забезпечена державними цінними паперами (в даному випадку). Ломбардні кредити можуть отримувати комерційні банки, діяльність яких відповідає встановленим НБУ вимогам (одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, нормативів обов'язкових резервів, правил ведення бухгалтерського обліку та не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ).

Рефінансування комерційного банку у вигляді ломбардного кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається між даним банком та регіональним управлінням Національного банку України за дорученням НБУ на основі заяви позичальника.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує суму наданої позики з кореспондентського рахунка комерційного банку в порядку, встановленому кредитним договором. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих йому під забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відразу ж після погашення ломбардного кредиту та відсотків за його користування комерційний банк отримує право проводити вільні операції із закладеними раніше державними цінними паперами.

У забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і які тимчасово передаються Національному банку. Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що включені в ломбардний список НБУ.

НБУ щоквартально визначає граничну суму ломбардного кредиту і встановлює ліміти для регіональних управлінь НБУ. Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління НБУ залежно від ситуації на національному грошово-кредитному ринку.

Важливим інструментом рефінансування вітчизняної банківської системи є операції РЕПО — угоди з продажу державних цінних паперів із зобов'язанням наступного їх викупу. В різні періоди спостерігається різні коливання операції РЕПО. Так в 2005р. відсоток становив 12,0%, а вже в 2009р. 21,6.

Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 р. затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях РЕПО не встановлюються. [7. ].

Постановою Правління НБУ № 499 від 07.10.1999 р. було затверджено "Положення про депозитний сертифікат Національного банку України".

Депозитний сертифікат Національного банку України — це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ у без документарній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку України коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку. [8.]

Що стосується кредитів наданих комерційним банкам в 2010 році видана Постанова Національного банку України від 04.02.2010 N 47 «Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри».

Мета цієї постанови - зменшення негативного впливу фінансово-економічної кризи на діяльність банків України, забезпечення їх стабільної роботи та стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри.

Можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика - основний інструмент економічної політики держави. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

- визначення норм обов'язкових резервів;

- процентну політику;

- рефінансування комерційних банків;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- підтримання курсу національної валюти;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі - 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 раза. Банки в цей період втратили значні активи, тому для продовження своєї діяльності, вони брали кредити в національного бпнку України. У першій половині 2009 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів — 100%, у тому числі через кредити "овернайт" — 88,4%, кредити, продані на тендері — 0,8%, операції РЕПО — 10,8%.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

2008-2010рр. – період фінансової кризи, тому щоб її подолати необхідно вдосконалити проведення грошово-кредитної політики НБУ. По-перше необхідно стабілізувати ситуацію на валютному ринку, запровадити механізм валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції.

По-друге забезпечити належний рівень ліквідності, збільшити кредитування економіки та підтримки банків повинна, проводитись ще більш гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знизитись облікова ставка, повинні бути вжиті заходи щодо оздоровлення банків, які вже певним чином втратили довіру населення.

По-третє всі сили Національного банку України повинні бути покладені забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення. Також потрібно забезпечити цінову стабільність головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Також потрібно вжити заходів на зниження інфляційних процесів. Потрібно забезпечити гнучкий обмінний курс, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України. Застосування гнучких механізмів курсоутворення матиме наслідком поступову втрату обмінним курсом статусу якоря грошово-кредитної політики, тобто населення не настільки буде залежним від нього. [10. с.220].

Для того, щоб виконати попередній пункт Національний банк України повинен вжити заходів щодо згладжування різких курсових коливань. А для того, щоб це зробити, потрібно удосконалити правила та процедуру роботи банків.

Для того, щоб зробити зовнішньо стійкою грошову одиницю підвищити конкурентних переваг національного виробництва та ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає спрямування сил на пошук нових технологій для покращення виробництва, оскільки це все збільшить частку доданої вартості в структурі вітчизняного виробництва.

Національний банк України повинен в межах своїх повноважень удосконалити банківську систему, щоб вона була більш стійкою до внутрішніх та зовнішніх факторів. Тоді активно використовуватимуться надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб’єкти господарювання та держава в цілому. Одночасно створюватимуться механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Національний банк повинен вживати заходи щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки, напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов . Для забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності та забезпечення фінансової стійкості.

Національній банк України на основі вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у повинен почати співпрацювати з Урядом та ініціювати внесення відповідних змін до законодавства. [21.].

У прийнятті монетарних рішень Національний банк повинен насамперед спиратися на прогноз розвитку реального сектору економік, платіжного балансу та фінансового ринку , який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. Тоді застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовлюватиме необхідність підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання. Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься станом фондового ринку. [9. с.56].

Національний банк України повинен продовжувати вжиття заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи . Покращення якості кредитного портфеля сприятиме підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилюватиме моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі.

Національний банк повинен ретельно відстежувати інфляційні ризики, здійснюючи за потреби мобілізаційні операції та регулювати за потребами розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками обов’язкових резервів. Національний банк повинен виходити з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період економічної та фінансової кризи. З огляду на це сприятиме відновленню довіри населення до банківської системи як через активну участь в удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної банків. Вплив на монетарні та фінансові процеси забезпечуватиметься за рахунок проведення відповідної процентної політики, завданням якої буде відновлення економіки, створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку.

Для забезпечення окреслених завдань Національний банк повинен використовувати наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись середньострокових орієнтирі, забезпечуючи послідовність і

прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з органами влади.


ВИСНОВКИ

Проведене дослідження за обраною темою дає можливість зробити автору ряд висновків.

НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і відсутності грошової готівки, заклавши підвалини формування національної грошової системи в Україні

Головне призначення Національного банку України – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки.

Призначення НБУ реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

емісійного банку;

банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Статус центрального банку України – не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури.

Правовий статус центрального можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлене від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатися як власник. Він не є комерційною організацією.

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому ґрунті. Національний банк виступає в якості агента уряду. Він консультує уряд в таких областях, як управління національним боргом, валютна й кредитно-грошова політика. Крім того, він є представником уряду в фінансових операціях останнього.

Основним завданням Нацбанку є розробка й проведення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації.

Центральний банк в значній мірі є самостійним інститутом. Від вибору ступеня самостійності центрального банку та можливостей його впливу на розвиток економічних процесів залежить соціально-економічне становище держави, її економічний і політичний суверенітет.

Значущість центральних банків в значній мірі визначається тими функціями, які вони виконують. Визначальною функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та проведення грошово-кредитної політики.

Ще одним обов'язком Національного банку, як агенту уряду є контроль і захист обмінного курсу національної валюти.

Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом.

Надання широких повноважень Національному банку в сфері валютного регулювання необхідне, оскільки, особливо в умовах фінансової кризи, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не набули достатнього розвитку.

Крім того, центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.

В Україні головною метою грошово-кредитної політики в році є забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання. Ця мета буде досягнута шляхом керування грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з використанням відповідних інструментів грошово-кредитної політики.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО і рефінансування інвестиційних операцій.

Для того, щоб в країні була економічна та соціальна стабільність, важливе значення має питання вдосконалення грошово-кредитної політики Національного банку України. Це питання автор детально охарактеризував в розділах курсової роботи.

Отже, Національний банк України – це такий орган, який взаємопов’язаний з економікою та без якого існування незалежної країни – неможливе.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про Національний банк України» №29 від 20.05. 1991року;

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.09.2001р.

3. Декрет Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993, №15-93

4. Постановою НБУ № 107 від 21.04.2008 «Положення про регулювання грошово-кредитного ринку»

5. Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. «Положення про механізми рефінансування комерційних банків України»

6. Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 «Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО».

7. Постановою Правління НБУ № 499 від 07.10.1999"Положення про депозитний сертифікат Національного банку України".

8. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

9. Банківські операції : Підручник / А.М. Мороз , М.І. Савлук та ін. ; За ред. А.М. Мороза . – К. : КНЕУ , 2000. – 384 с.

10. Банківське право: Навч. посібник/ Упорядник М.П. Кучерявенко, - Харків, 1999. – 784с.

11. Банківська справа: Короткий словник – довідник / Укл. А.В. Калина, В.М. Кочетов. - //.: МАУП, 1998. – 132с. – Бібліогр.: с.129.

12. Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1997. - 44 с.

13. Вісник Національного банку України, 2004, № 10.

14. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.

15. Гроші та кредит: Підручник/ М.І. Савчук., А. М. Мороз, М. Ф.

16. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник / За ред. Г.Г.Кірейцева. – К: ЦУЛ, 2000. – 336 с.

17. Грошово-кредитна політика в Україні. /Ред. В. І. Міщенка к.: ТОВ “Знання”, 2009.

18. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник: - Вид.3-тє, змін і доп.-зав. кафедри Банківської справи, Тернопіль: Карт-бланш, К.: Кондор 2008. – 528с.

19. “Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік.” Фінанси України №8 2004р.,с.6-11.

20. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.. І. І. Савчука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602с.

21. Сайт Верховної ради України www.zakon.rada.gov.ua

22. Сайт Національного банку України www.bank.gov.ua

23. Стельмах В.С. Грошово-кредитна політика в Україні. - Київ: Знання, 2002

24. Стельмах В., Петрик О. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність економіки//Вісник НБУ.-2001.-№9.

25. Стельмах В. Стратегічна ціль – стабільність гривні//Вісник НБУ.-2000. - №12

26. Козюк В. Місце та роль центральних банків у формуванні глобалізаційних процесів. // Банківська справа, 2004, №4.

27. Любунь О.С . Національний банк України : основні функції , грошово -кредитна політика , регулювання банківської діяльності : навч . посібник / О.С . Любунь , І.В . Іванець , Б.П . Адамик / за ред . О .С . Любуня . – 2-ге вид . [перероб . і доп .]. – К . : Університет економіки та права "Крок ", 2005. – 512 с .

28. Штефан Л.Б. Гроші та кредит: навч. Посіб. – ВІЕ ТНЕУ, 2010. – 129 с

29. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – К.:Скарби,1998.-288 с.

30. Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//Вісник НБУ.-2005.-№2.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:50:12 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Національний банк України організація функції та повноваження

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150738)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru