Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Митно-тарифне регулювання Єдиний митний

Название: Митно-тарифне регулювання Єдиний митний
Раздел: Рефераты по таможенной системе
Тип: контрольная работа Добавлен 17:44:26 12 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 26 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Контрольна робота

з дисципліни: “Митна політика”

Виконав:

студент 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Хаткевич Юрій

Перевірив:

Викладач

Шереметинська Оксана Валеріївна

Київ – 2009


Зміст

Теоретичне питання 1. Єдиний митний тариф та його структура

Теоретичне питання 2. Переміщення культурних цінностей через митний кордон України

Теоретичне питання 3. Комісія ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Список використаної літератури


ВАРІАНТ 15

Теоретичне питання 1.

Єдиний митний тариф та його структура

Митно-тарифне регулювання належить до економічно-фінансового блоку митної справи. Правові основи регулювання визначено Законом України “Про Єдиний митний тариф”, прийнятим Верховною Радою України 5 лютого 1992 р., та підзаконними актами, що розробив Кабінет Міністрів України і які в цілому складають механізм застосування Закону, а саме:

— Декрет Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р. “Про Єдиний митний тариф”;

— Наказ Держмиткому України від 31 травня 1993 р. № 132, яким затверджено Інструкцію про застосування декретів Кабміну “Про Єдиний митний тариф” та “Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну”.

Перш ніж розглянути Закон України “Про Єдиний митний тариф”, доцільно зупинитися на визначенні термінів та понять.

Тариф — слово арабського походження, означає “перелік”, або “реєстр”. Митно-тарифна система як частина державного механізму регулювання відповідних відносин об’єднує багато елементів. Кожний окремо можна розглядати як адміністративний захід регулювання зовнішньоекономічної діяльності і віднести до загальної групи так званих нетарифних заходів . Наприклад: порядок визначення митної вартості конкретного товару; правила, що визначають країну походження конкретного товару, і т. д.

З часом ряд таких заходів, що діють деякий час без суттєвих змін, об’єднують у митно-тарифні заходи.

Митно-тарифні заходи — сукупність організаційних, економічних, правових заходів, які здійснюються у визначеному законодавством порядку державними органами і націлені на регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Якщо митні заходи більше відносяться до адміністративних, то відповідно до Закону України “Про Єдиний митний тариф” основним інструментарієм з формування і реалізації торгової політики та державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є тарифні заходи.

Як підкреслюють теоретики митної справи, на митному тарифі рельєфно віддзеркалюється той напрямок, якого дотримується Уряд у своєму ставленні до зовнішньої торгівлі та тісно з нею пов’язаним внутрішнім виробництвом. Тому коли йдеться про митно-тарифні заходи як методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то треба підкреслити: митно-тарифні заходи як елемент податкової системи, з допомогою яких держава отримує можливість активно впливати на економічне життя країни, належать до економічних, а не правових способів регулювання зовнішньо-економічної діяльності.

Зрозуміло, що певною мірою можна говорити і про адміністративний характер митно-тарифних заходів, якщо виходити з вузького кола організаційно-правових проблем, пов’язаних безпосередньо із застосуванням цих заходів.

Економічний характер митно-тарифних заходів визначається перш за все покладеним в основу їх застосування способу впливу на зовнішньоторговельний оборот шляхом безпосереднього впливу на ціни товарів, що перебувають в обороті.

Створюючи ціновий бар’єр на шляху руху товарів до користувачів шляхом застосування до товарів при їх переміщенні через митний кордон встановлених ставок митних платежів та податків, митно-тарифні заходи тим самим піднімають рівень цін, впливають на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні нагромадження капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях виробництва.

Таким чином, прямий зв’язок між митно-тарифними заходами, які застосовуються до товарів, що ввозяться (вивозяться), та процесом ціноутворення надає митно-тарифним заходам економічного змісту.

У процесі застосування митно-тарифних заходів та дії митно-тарифного механізму в цілому вирішуються такі завдання:

- регулятивні;

- торгово-політичні;

- фіскальні.

Ефективність застосування митно-тарифного механізму або окремих митно-тарифних заходів залежить від існуючого в державі нормативного порядку та правил митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Правове регулювання митно-тарифного механізму забезпечує Закон України “Про Єдиний митний тариф” та визначає:

— цілі та сферу застосування митно-тарифних заходів;

— основні поняття, що застосовуються в правовому механізмі як тарифного, так і нетарифного регулювання торговельно-економічних відносин України;

— загальні принципи і правила застосування митно-тарифних заходів;

— порядок формування Єдиного митного тарифу;

— права й обов’язки Митно-тарифної ради;

— перелік і механізм нарахування мита (до кожного товару, що переміщується через митний кордон України) та процедуру застосування особливих видів мита.

Відповідно до Закону “Про Єдиний митний тариф” регламентування конкретних питань, пов’язаних з практичним застосуванням цих заходів, передано до компетенції Уряду.

Тарифи є важливим інструментом зовнішньоекономічних зв’язків. Мотиви , якими керується держава при застосуванні тарифів, можна умовно розділити на три основні групи .

До першої групи належать міркування економічного характеру. Класичним прикладом таких міркувань є аргументація на користь захисту молодих, недостатньо розвинутих галузей чи видів виробництва. Вона ґрунтується на тезі про те, що становлення того чи іншого виду виробництва в країні з недостатнім порівняно з іншими рівнем економічного розвитку може гальмуватися внаслідок конкуренції з боку економічно сильніших зарубіжних виробників. Цей аргумент уперше з’явився у Великобританії, а потім його запозичив та розвинув стосовно умов Німеччини Фрідріх Ліст. Прихильники цієї тези зазначають, що хоча в короткостроковому плані діяльність виробництв, захищених тарифами, не досить ефективна економічно, але в майбутньому національні виробники зміцнять індустріальну базу економіки, стануть конкурентоспроможними і необхідність у захисті відпаде.

Другу групу мотивів складають міркування неекономічного характеру, до яких належать аргументи на користь активного втручання держави в економіку взагалі. Саме такі мотиви лежать в основі тарифного захисту галузей економіки, які мають стратегічний характер (виробництво озброєння та деякою мірою сільське господарство).

Окремі дослідники, крім зазначених двох груп, виділяють третю групу мотивів, які можна умовно назвати економічно невмотивованими. Це — аргументи, які базуються на помилкових уявленнях та вихідних принципах. Наприклад, застосування митних тарифів з метою захисту національної економіки від дешевої робочої сили з-за кордону. Не вдаючись до глибокого аналізу помилковості цієї тези, зазначимо, що низька заробітна плата відображає певну структуру розподілу факторів виробництва, а не обмежена бар’єрами торгівля дає можливість країні-імпортеру скористатися з існуючої різниці в насиченості виробничими факторами.

Головна мета митних тарифів — захист національного ринку. Їх використання має сім основних економічних наслідків, або ефектів , які потрібно враховувати при виробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

Виробничий ефект . Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольнити існуючий попит.

Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується. У реальному житті важко назвати раціональні міркування, які змусили б державу знижувати споживання того чи іншого товару за допомогою митних тарифів, хоча інколи дії окремих країн начебто і переслідують таку мету. Наприклад, у країнах — виробниках вин податок на міцні алкогольні напої може бути більшим, ніж на вина. Однак у цьому випадку швидше йдеться про стимулювання виробництва вина.

Бюджетний ефект . Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. У промислово розвинутих країнах бюджетні міркування не відіграють значної ролі при встановленні імпортних податків. Треба також зазначити, що можливості використання митних тарифів з метою поновлення бюджету мають певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків . Він полягає у тому, що національні виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти.

Конкурентний ефект . Цей наслідок застосування тарифів має надзвичайно велике значення для невеликих країн, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості національних виробництв. Разом з тим вилучення з економічного обороту іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін. Очевидно, що суспільство загалом не заінтересоване в такому втручанні в конкуренцію, але самі виробники можуть намагатися вплинути на уряд, щоб одержати “митну парасольку”.

Вплив на платіжний баланс . Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі . Застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами. Задля об’єктивності зауважимо, що споживач у країні-імпортері змушений платити за товар більшу ціну.

Митні тарифи — історично перший інструмент зовнішньоекономічної політики. Вони застосовуються з початку ХVІІІ ст. і до нинішнього часу, є основою регулювання торговельних зв’язків. Майже всі країни застосовують митні тарифи, тобто систематизований перелік товарів, більшість з яких оподатковується митом при перетинанні державного кордону.

Зовнішньо простий механізм дії митних зборів на торгівлю з іншими країнами є, однак, багатоплановим і використовується урядом для досягнення різних цілей. Тарифи захищають національний ринок від іноземної конкуренції, підвищуючи ціни на імпортні товари, підтримують порівняно високий рівень внутрішніх цін, сприяють розширенню збуту вітчизняної продукції за кордоном за нижчими цінами.

Зазначимо, що мито — це податок, який сплачується у зв’язку з ввезенням іноземного товару в країну під час випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну, і складає різницю в ціні одного і того самого товару на світовому ринку та в даній країні.

Мито в тарифі встановлюється двома методами. Один із них — це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом з ціни , або адвалерне . Другий метод — це визначення розміру мита безпосередньо в грошовому вираженні у вигляді певної суми, яка нараховується з ваги, об’єму та штуки товару. Мито, встановлене таким методом, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах застосовуються ці два види мит, але вони по-різному реагують на зміну рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним стає адвалерне мито, при зниженні — специфічне. У сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерних мит у тарифах.

У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів отримання митної вартості товарів. Згідно з нею адвалерний митний податок нараховується з так званої нормальної ціни товару. Це ціна, яка існує в момент подачі митної декларації, включаючи всі витрати по доставках товару до кордону.

За характером походження митні податки можуть бути автономними або конвенційними.

Автономне мито встановлюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами.

Конвенційне мито виробляється в процесі укладання угоди чи договору з іншою країною, фіксується в ньому і не може бути змінено протягом терміну дії договору. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлено, призупиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару, незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає по кожному товару дві чи більшу кількість ставок мита. Найбільш висока ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною. Вона застосовується до товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, або мінімальна ставка встановлюється для товарів тих країн, з якими підписані торговельні угоди і яким надано режим найбільшого сприяння.

Ці тарифи дають державі можливість проводити диференційовану митну політику, в тому числі і в рамках міжнародних митних союзів.

В основу митних тарифних ставок покладений такий принцип: чим більший ступінь промислової обробки товару, тим більшим митом він обкладається.

Митний тариф ряду держав світу в основному побудований за принципом двохставочного митного обкладання. Одна ставка визначає рівень пільгових митних тарифів, які застосовуються державою до товарів тих країн, з якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному обкладанні. Друга ставка закріплює максимальний рівень митних податків щодо товарів, що імпортуються з країн, з якими не укладені двосторонні торговельні угоди.

У деяких країнах раніше митний тариф будувався за принципом класифікації митних податків за алфавітним порядком найменувань товарів. Від такого принципу класифікації країни відмовилися і почали застосовувати порядок групування, за яким товари об’єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного, рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Кожна країна має свій митний тариф, який може відрізнятися від інших як кількістю обкладених товарів, деталізацією позицій, так і способом нарахування мита.

З метою контролю за державами в частині тарифного обкладання і недопущення ними підвищення митних тарифів без попереднього опублікування в 1889 р. в Брюсселі був укладений багатосторонній договір — Конвенція про створення міжнародного союзу з публікації митних тарифів (учасником якого є і Україна). Завданням цього Союзу є уніфікація національних митних тарифів і національного митного законодавства держав — членів Союзу. Союз був ініціатором розробки і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів.

Рішення питань митної класифікації є невід’ємним правом будь-якої суверенної держави.

З метою уніфікації митних тарифів в основу класифікації товарів пізніше було покладено угоду 13 країн (квітень 1951 р., Брюссель) про введення єдиної класифікаційної системи для митних тарифів, так званої Брюссельської митної номенклатури (БМН). Перший варіант Брюссельської митної номенклатури був розроблений в 1951 р. Радою митного співробітництва відповідно до Конвенції про класифікацію митних тарифів 1950 р. Цей документ набрав чинності в 1955 р., доповнення та зміни до якого вносилися в 1959, 1965 та 1972 рр.

В основу побудови Брюссельської митної номенклатури була закладена спільність таких ознак товарів: походження; вид матеріалу, з якого він виготовлений; призначення і хімічний склад. При складанні груп товарів був закладений принцип ступеня обробки. Для побудови товарних позицій у кожній групі застосовувалась певна послідовність ознак, з яких можна виділити три основних: ступінь обробки, призначення і сировина, з якої виготовлено матеріал.

З 1970 р. в Раді митного співробітництва почалась розробка нової номенклатури товарів у міжнародній торгівлі — Гармонізована система опису та кодування товарів. Гармонізована система призначена забезпечити більш просту аналогію з Міжнародною стандартною товарною класифікацією ООН.

У червні 1983 р. Рада прийняла Гармонізовану систему назв і кодифікацій товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, і текст Конвенції, яка регулює правові аспекти застосування цієї системи на практиці. Розроблена система має замінити Конвенцію про класифікацію номенклатури товарів та митних тарифів 1955 р., так звану Брюссельську митну номенклатуру. Гармонізована система становить 1240 позицій, закодованих у шести цифрах, об’єднує близько 4900 назв товарів міжнародної торгівлі, охоплених тарифною і статистичною номенклатурою.

Класифікація за кількома ознаками на одному рівні поділки приводить до того, що один і той самий товар може бути включений одночасно у різні класифікаційні групи, через те що має кілька відмітних ознак. Наприклад, відповідно до тарифної класифікації США одні і ті самі пляшки і флакони можуть бути обкладені митом у 25,50 або 75% їх вартості залежно від засобу подачі скла у верстат, від умов наповнення пляшок і т. ін. Критерії для вибору тої чи іншої товарної групи законом точно не встановлюються і визначаються співробітником митниці.

Починаючи з другої половини 60-х рр., митні тарифи стали об’єктом уваги і країн, що розвиваються. Проблема, яка отримала назву рекласифікації митних тарифів, неодноразово піднімалась країнами, що розвиваються, при обговоренні проблеми преференцій як у ЮНКТАД, так і в ГАТТ.

Але не потрібно забувати, що митні тарифи ряду країн, що розвиваються, на жаль, все ще зберігають елементи тарифів колоніального періоду, незважаючи на те, що наприкінці 70-х рр. більшість із цих країн активізували діяльність щодо перегляду своїх національних митних тарифів у бік диференціювання митного обкладення за групами товарів. Так, наприклад, стали застосовуватися більш низькі ставки митних податків за ввезення необхідних для розвитку національних економік машин, обладнання, сировини та споживчих товарів. Предмети розкоші, до яких більшість країн, що розвиваються, відносить також легкові автомашини, або взагалі заборонені до ввозу, або обкладаються високими митними податками. До цієї групи країни, що розвиваються, відносять і товари, які виробляє національна промисловість: предмети вжитку (пряжа, тканини, взуття, металеві вироби та ін.), машини, апарати і невелике побутове обладнання.

За своєю структурою митні тарифи більшості країн, що розвиваються, є простими, тобто одноколонними, але окремі країни застосовують і багатоколонні тарифи.

Митний тариф — важливий економічний засіб регулювання імпорту.

За часів домонополістичного капіталізму, коли на світовому ринку оборот відносно простої і стабільної номенклатури товарів здійснювався в процесі купівлі—продажу в умовах вільної конкуренції, головним торговельно-політичним засобом був митний тариф. Введення митних податків чи підвищення їх ставок значно зменшувало конкурентоспроможність імпортного товару.

Для сучасного періоду характерна монополізація товарних ринків. У сфері ринкової системи господарювання широко застосовуються різні протекціоністські заходи (тобто підвищення ставок мита на імпортний товар). Сучасний митно-тарифний протекціонізм відрізняється (від довоєнного традиційного) колективним і регіональним характером. Візьмемо, наприклад, ЄЕС. Римською угодою 1957 р. був створений митний союз (ст. 9 Договору), однією з основних цілей якого є поступова відміна митних податків з усього товарообороту, який здійснюється між його державами-членами, а також встановлення загального митного тарифу щодо третіх країн (ст. 3 Договору).

У митній політиці ЄЕС стосовно країн, що розвиваються, велике значення надається митному регулюванню. Незважаючи на зниження ролі митних податків у міжнародній торгівлі, Єдиний митний тариф (ЄМТ) ЄЕС у сучасних умовах залишається одним із головних регуляторів доступу товарів країн, що розвиваються, на ринки Європейської Спільноти.

Сформований до кінця 60-х рр. Єдиний митний тариф передбачає безмитне чи з незначним обкладанням ввезення на єдину митну територію країн — членів “Спільного ринку” сировини, яка імпортується з країн, що розвиваються. У міру підвищення ступеня обробки ввезеного товару ставки ЄМТ зростають, досягаючи максимуму при імпорті готових виробів. Високий митний бар’єр, який має переважно “заборонний характер”, передбачений для конкуруючих з аналогічними виробами західноєвропейськими фірмами так званих “відчутних товарів”, до яких зараховують текстиль, взуття, сільгосппродукти. Оскільки ці вироби посідають провідне місце в експорті країн, що розвиваються, то в основному ЄМТ спрямований проти них.

У межах ГАТТ було здійснено зниження рівня тарифно-митного обкладання розвинутих капіталістичних країн (у тому числі і ЄЕС) на 27%. Але від цього меншою мірою виграли країни, що розвиваються, тому що зниження не торкнулося таких товарів, як сільськогосподарська сировина, взуття, текстиль, тобто саме ті товари, які є традиційними в експорті країн, що розвиваються. Це свідчить про те, що і в 80-ті рр. рівень тарифно-митного захисту ринку ЄЕС від товарів країн, що розвиваються, які обкладаються імпортними митами, залишається досить високим, а ЄМТ буде використовуватися проти них як важливе торговельно-політичне знаряддя. Саме з допомогою такого загального митного тарифу по відношенню до третіх країн Спільнота створила різні дискримінаційні тарифні бар’єри на шляху експорту товарів із країн, що розвиваються. Це є грубим порушенням елементарних норм і принципів сучасного міжнародного права.

Цей вид тарифного протекціонізму здійснюється “Спільним ринком” на основі рішень про ступінь захисту внутрішнього ринку Спільноти, які застосовуються разом державами — членами ЄЕС чи його організаціями через надані їм повноваження. Юридична сила таких рішень поширюється на загальній митній території всіх країн — членів Митного союзу Спільноти або, за рідкісним винятком, на одній чи декількох національних митних територіях країн — членів союзу. Право органів ЄЕС здійснювати такі санкції передбачається ст. 110—116 Римського договору.

Колективні засоби захисту ринку ЄЕС від зовнішньої конкуренції безперечно належать не просто до традиційного митно-тарифного протекціонізму, а до митно-тарифного неопротекціонізму. Оскільки ЄЕС є самостійним великим імпортером, то кожний новий захід щодо обмеження ввезення все більшою мірою зачіпає інтереси торгових партнерів “Спільного ринку” і насамперед країн, що розвиваються.

Ст. 110—116 Римського договору передбачають право спільних дій країн — членів ЄЕС в питаннях вироблення єдиної митної політики, в тому числі і митно-тарифної політики Спільноти, спрямованої на підсилення позицій у конкурентній боротьбі за сфери впливу та ринки збуту (включаючи внутрішній ринок Спільноти), а також право укладання угод з третіми країнами від імені ЄЕС (ст. 113 Договору). Незважаючи на різні підходи країн — членів Спільноти до проблем відносин з країнами, що розвиваються, очевидна їх загальна заінтересованість у тому, щоб утримати ці країни в зоні свого впливу, використовувати їх для зміцнення своїх позицій у міжімперіалістичному змаганні з США та Японією.

Для більш глибокого знайомства з темою доцільно також розглянути дещо з історії створення Єдиного митного тарифу в нашій державі. Якщо Закон України “Про економічну незалежність України” та Митний кодекс України було прийнято у 1991 р., то можна зауважити (нагадаємо за темою 1, що у Російській імперії, тобто на землях України, перший Єдиний митний тариф було запроваджено ще у 1724 р.), що Закон “Про Єдиний митний тариф” було прийнято 5 лютого 1992 р.

Чинний митний тариф, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів 11 січня 1993 р., незважаючи на свій незначний обсяг (більше ніж 100 сторінок) та окремі недоліки (ставки мита було встановлено в основному на товарні групи), відіграв важливу роль у створенні системи тарифного регулювання імпорту товарів молодої незалежної держави. Приймаючи в 1993 р. власний тариф, наша держава не лише відходила від загальносоюзних тарифів, але й враховувала реальний стан економіки на той час, тобто падіння виробництва життєво необхідних товарів, відсутність власної валюти, гіперінфляцію тощо.

У зв’язку з цим було затверджено ставки ввізного мита переважно дуже помірні, що стимулювало ввезення імпортних товарів для поповнення внутрішнього ринку. Достатньо сказати, що у прийнятому тарифі більшість ставок не перевищувала 2—5%, окремі — 15—20%. При цьому товари, які ввозилися із країн, що розвиваються, (145 країн) взагалі не оподатковувалися, а товарам з тридцяти високорозвинених країн було надано пільговий режим оподаткування. Зауважимо, що розмір ставок залежить від розвиненості країни. У 1991 р. за економічним потенціалом Україна посідала 9 місце, а у 2000 — 72-ге у світовій співдружності. Тому на той час лише товари з Ізраїлю, Македонії, Хорватії та деяких інших країн оподатковувалися за повними ставками.

Щоправда, ліберальний режим імпорту діяв недовго. У травні 1994 р. Уряд розпочав внесення змін до ставок ввізного мита в основному в бік їх збільшення. Внаслідок цього за 5 років було прийнято близько 60 постанов і 10 законів, якими змінено 95% ставок ввізного мита, затверджених Декретом Кабінету Міністрів від 11 січня 1993 р. На жаль, ці ставки не завжди були обґрунтованими, і нерідко на один і той самий товар вони змінювалися по 2—3 рази на рік.

Лише постановою від 3 серпня 1998 р. Уряд запровадив під тиском з боку МВФ порядок, згідно з яким у 1999 р. дозволялося вносити зміни до ставок ввізного мита один раз на півроку, а з 1 січня 2000 р. — один раз на рік. Це зобов’язання поки що виконується, що створює більш стабільні і передбачувані умови для роботи підприємців.

Крім того, з урахуванням набутого власного досвіду та досвіду зарубіжних країн, в першу чергу країн ЄЕС, завершено підготовку проекту нового Митного тарифу.

Проект нового Митного тарифу принципово відрізняється від чинного перш за все обсягом, який перевищує 600 сторінок, а також тим, що він створюється на сучасній Гармонізованій системі опису і кодування товарів у версії 1996 р., яка покладена в основу Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Це дозволяє встановити ставки ввізного мита по 9- або 10-значних товарних позиціях.

У проекті Митного тарифу пропонуються 3 види тарифних ставок — преференційні, пільгові та повні . Важливою особливістю проекту Митного тарифу є те, що він не вносить “революційних” змін до діючої системи ставок, а об’єднує всі ті зміни, що були вже напрацьовані і внесені до діючого Митного тарифу за останні 5 років.

Якщо Верховна Рада схвалить запропонований проект Закону про Митний тариф, підприємці не повинні будуть терміново переукладати договори і змінювати тактику й стратегію своєї діяльності.

Так, наприклад, середньоарифметична ставка тарифу становить 12%, у т. ч. на машини й устаткування, недорогоцінні метали, папір, пластмаси, хімічну продукцію та мінеральні продукти — 4—6%, перли, вироби з каменю, транспортні засоби — 9—11%, шкіряна сировина, текстильні вироби, тваринні жири — 14—19%, інша сільгосппродукція, тютюнові вироби та алкогольні напої — 20—33%.

Усього в проекті Митного тарифу нараховується більше 10 тис. тарифних ставок, у т. ч. 78% адвалерних, 18% специфічних та 4% комбінованих. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита пропонується запровадити в першу чергу на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких найчастіше спостерігається навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати податків.

У зв’язку із запровадженням Євросоюзом з 1 січня 1999 р. нової грошової одиниці всі специфічні ставки подаються в “євро”.


Теоретичне питання 2.

Переміщення культурних цінностей через митний кордон України

Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 06.03.2003 регулює переміщення культурних цінностей через митний кордон України.Цей Закон регулює відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Дія цього Закону не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1 . Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: культурні цінності - об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме: оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок; складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва; старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції; манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції; унікальні та рідкісні музичні інструменти; різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність; рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність; рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології; родинні цінності - культурні цінності, що мають характер особистих або родинних предметів; колекція культурних цінностей - однорідні або підібрані за певними ознаками різнорідні предмети, які, незалежно від культурної цінності кожного з них, зібрані разом становлять художню, історичну, етнографічну чи наукову цінність; вивезення культурних цінностей - фактичне переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою метою через митний кордон України культурних цінностей з території України без зобов'язання їх зворотного ввезення в Україну; ввезення культурних цінностей - фактичне переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою метою через митний кордон України культурних цінностей з території іноземної держави в Україну без зобов'язання їх зворотного вивезення з України; тимчасове вивезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території України із зобов'язанням їх зворотного ввезення в Україну в обумовлений угодою термін; тимчасове ввезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території іноземної держави в Україну із зобов'язанням їх зворотного вивезення з території України в обумовлений угодою термін; транзит культурних цінностей через територію України - переміщення будь-якими законними способами з будь-якою метою культурних цінностей з території однієї іноземної держави на територію іншої іноземної держави через територію України без використання цих культурних цінностей на території України; незаконно вивезені культурні цінності - культурні цінності, вивезені з території України з порушенням законодавства України та міжнародно-правових норм, не повернуті після закінчення обумовленого угодою терміну тимчасового вивезення або за наявності будь-яких розбіжностей з умовами, які регулюють таке тимчасове вивезення; незаконно ввезені культурні цінності - культурні цінності, ввезені на територію України з порушенням законодавства України та міжнародно-правових норм, які регулюють порядок ввезення культурних цінностей; повернення культурних цінностей - сукупність дій, пов'язаних із ввезенням на територію України чи вивезенням із території України на території інших держав культурних цінностей відповідно до позовів і звернень України, інших держав, їх уповноважених органів, рішень судів України або іноземних держав. Стаття 2 . Законодавство України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей Законодавство України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей складається з Конституції України, Основ законодавства України про культуру, цього Закону, міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, то застосовуються правила міжнародного договору. Установлений цим Законом порядок вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей застосовується до всіх культурних цінностей незалежно від форми власності та є обов'язковим до виконання для всіх фізичних та юридичних осіб, які перебувають чи ведуть свою діяльність на території України. Стаття 3 . Культурні цінності України Відповідно до законодавства України культурними цінностями України є: культурні цінності, створені на території України громадянами України; культурні цінності, створені на території України іноземцями чи особами без громадянства, які постійно проживають або проживали на території України; культурні цінності, виявлені на території України; ввезені на територію України культурні цінності, придбані археологічними, археографічними, етнографічними, науково-природничими та іншими експедиціями за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей; ввезені на територію України культурні цінності, придбані в результаті добровільного обміну; ввезені на територію України культурні цінності, отримані в дарунок або законно придбані за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей; незаконно вивезені культурні цінності України, що перебувають за межами її території; культурні цінності, евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад; культурні цінності, тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну; культурні цінності, переміщені на територію України внаслідок Другої світової війни як часткова компенсація за заподіяні окупантами збитки. Стаття 4 . Культурні цінності, що підлягають поверненню в Україну Поверненню в Україну підлягають: культурні цінності, незаконно вивезені з території України; культурні цінності, евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад; культурні цінності, тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну. Культурні цінності, що перебувають за межами України на законних підставах, можуть бути повернуті шляхом укладення договору купівлі-продажу з власником культурних цінностей, обміну їх на взаємовигідних засадах або отримання в дарунок. Стаття 5 . Повернення культурних цінностей з території України Культурні цінності, що на законних підставах перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб України, але походження яких пов'язане з історією та культурою інших держав, можуть бути повернуті до цих держав шляхом укладення договору купівлі-продажу з власником культурних цінностей, обміну на взаємовигідних засадах або отримання в дарунок. Стаття 6 . Ввезення в Україну, пересилання та вивезення за її межі зоологічних колекцій Ввезення в Україну, пересилання та вивезення за її межі зоологічних колекцій здійснюються за правилами, що встановлюються Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Стаття 7 . Заохочення осіб, які сприяють поверненню культурних цінностей в Україну Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які сприяють поверненню культурних цінностей в Україну, можуть бути заохочені відповідно до законодавства України. За згодою особи, яка подарувала Україні культурні цінності, при їх атрибуції та експонуванні зазначається ім'я дарувальника. Розділ II УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ВИВЕЗЕННЯМ, ВВЕЗЕННЯМ І ПОВЕРНЕННЯМ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ Стаття 8 . Державний орган контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей Спеціально уповноваженим державним органом контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей є Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури і мистецтв України (далі - Державна служба контролю). Державна служба контролю виконує покладені на неї завдання у взаємодії з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей, Державною митною службою України, правоохоронними органами. Стаття 9 . Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей Для координації роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо управління та здійснення контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей створюється Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. Склад Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей і положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стаття 10 . Компетенція Державної служби контролю Державна служба контролю в межах своєї компетенції: забезпечує проведення державної експертизи культурних цінностей, заявлених до вивезення (тимчасового вивезення), та при поверненні після тимчасового вивезення; розглядає клопотання власників культурних цінностей або уповноважених ними осіб; приймає рішення про можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей; видає свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей; здійснює реєстрацію ввезених (тимчасово ввезених) культурних цінностей; складає переліки культурних цінностей, що вивозяться (тимчасово вивозяться), і встановлює режим тимчасового вивезення; інформує громадськість в Україні та за її межами про факти втрати або крадіжки культурних цінностей; здійснює необхідні заходи для повернення викрадених, незаконно вивезених та евакуйованих і не повернутих культурних цінностей; розробляє та здійснює заходи, спрямовані на виконання міжнародних зобов'язань України з питань запобігання незаконним вивезенню, ввезенню та поверненню культурних цінностей. Стаття 11 . Державна експертиза культурних цінностей Заявлені до вивезення (тимчасового вивезення) та повернуті після тимчасового вивезення культурні цінності підлягають обов'язковій державній експертизі. Порядок проведення державної експертизи культурних цінностей та розміри плати за неї затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відмова фізичної чи юридичної особи, яка порушила клопотання про вивезення (тимчасове вивезення) культурних цінностей, подати на державну експертизу заявлені до вивезення культурні цінності розглядається як відмова заявника від їх вивезення. У разі, якщо результат державної експертизи дає підстави для занесення заявленої до вивезення культурної цінності до Державного реєстру національного культурного надбання, матеріали експертизи передаються відповідному центральному органу виконавчої влади незалежно від згоди особи, яка порушила клопотання. Стаття 12 . Рішення про можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей Державна служба контролю за клопотанням власника культурних цінностей чи уповноваженої ним особи приймає на підставі висновку державної експертизи рішення про можливість або неможливість вивезення культурних цінностей. Про прийняте рішення власник культурних цінностей чи уповноважена ним особа письмово повідомляється в місячний термін від дня офіційного надходження клопотання. Стаття 13 . Свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей У разі прийняття Державною службою контролю рішення про можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей власнику культурних цінностей чи уповноваженій ним особі видається свідоцтво встановленого зразка на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей. Зразок свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей затверджується Кабінетом Міністрів України. Свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей є підставою для пропуску зазначених у ньому культурних цінностей за межі митної території України. Вивезення культурних цінностей без цього свідоцтва забороняється. Розділ III ВИВЕЗЕННЯ ТА ВВЕЗЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ Стаття 14 . Культурні цінності, що не підлягають вивезенню з України Вивезенню з України не підлягають: культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання; культурні цінності, включені до Національного архівного фонду; культурні цінності, включені до Музейного фонду України. Стаття 15 . Порядок оформлення права на вивезення культурних цінностей Клопотання про право на вивезення культурних цінностей подається не пізніше ніж за місяць до дати їх вивезення власником чи уповноваженою ним особою до Державної служби контролю. До клопотання додаються: документ, що підтверджує право власності на культурні цінності; висновок державної експертизи. Стаття 16 . Вивезення родинних цінностей Родинні цінності, які не перебувають на постійному зберіганні в державних музеях, установах, бібліотеках та інших державних сховищах культурних цінностей, вивозяться відповідно до законодавства України. Стаття 17 . Вивезення особистих нагород У разі переїзду громадян на постійне місце проживання до інших державїм дозволяється вивозити особисті нагороди, на які є орденські книжки або нагородніпосвідчення. Вивезення громадянами, які переїжджають на постійне місце проживання до іншої держави, нагород, що залишилися їм від померлих батьків, можливе за умови подання документів, що підтверджують переїзд громадян на постійне місце проживання до іншої держави, свідоцтва про смерть, орденських книжок або нагородних посвідчень та документів, що підтверджують родинні зв'язки. Стаття 18 . Вивезення культурних цінностей особами, які користуються дипломатичним імунітетом Порядок вивезення культурних цінностей, встановлений цим Законом, поширюється на осіб, які користуються дипломатичним імунітетом. Особистий багаж зазначених осіб може бути підданий митному огляду відповідно до митного законодавства України та міжнародних договорів України. Стаття 19 . Вивезення культурних цінностей шляхом пересилання в міжнародних поштових відправленнях Вивезення культурних цінностей шляхом пересилання в міжнародних поштових відправленнях здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, митним законодавством України. Стаття 20 . Придбання у державну власність культурних цінностей, заявлених до вивезення На підставі висновку державної експертизи Міністерством культури і мистецтв України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, Міжвідомчою радою з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей може бути прийнято рішення про необхідність придбання для державної частини музейного, бібліотечного та архівного фондів культурної цінності, заявленої до вивезення, за ціною, зазначеною власником культурної цінності у клопотанні про видачу свідоцтва на право її вивезення та підтвердженою експертним висновком. При цьому може надаватися відстрочка для платежів на період до трьох місяців, протягом якого державний орган повинен вишукати кошти дляпридбання цієї культурної цінності. Стаття 21 . Ввезення культурних цінностей в Україну Культурні цінності, що ввозяться в Україну, підлягають реєстрації в порядку, встановленому Міністерством культури і мистецтв України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства разом з Державною митною службою України. Під час ввезення культурних цінностей на територію України митному органу подається свідоцтво на право їх вивезення, якщо це передбачено законодавством держави, звідки ввозяться культурні цінності. За відсутності такого свідоцтва ввезені цінності підлягають затриманню митними органами України до встановлення їх власника та одержання його доручення щодо подальшого переміщення або використання цих цінностей. Таке доручення має бути підтверджене дипломатичним представництвом або консульською установою країни, громадянином якої є власник культурних цінностей. Стаття 22 . Культурні цінності, ввезення яких забороняється Ввезення культурних цінностей, щодо яких оголошено розшук, забороняється. Такі культурні цінності підлягають вилученню митними органами України з метою повернення їх у встановленому порядку власнику. Чинність цієї статті поширюється також на контрафактні примірники художніх творів. Розділ IV ТИМЧАСОВЕ ВИВЕЗЕННЯ ТА ТИМЧАСОВЕ ВВЕЗЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ Стаття 23 . Тимчасове вивезення культурних цінностей Тимчасове вивезення культурних цінностей може здійснюватися фізичними та юридичними особами: для організації виставок; для проведення реставраційних робіт і наукових досліджень; у зв'язку з театральною, концертною та іншою артистичною діяльністю; в інших випадках, передбачених законодавством України. Культурні цінності, тимчасово вивезені з України і не повернуті в обумовлений угодою термін, вважаються незаконно вивезеними. Стаття 24 . Порядок тимчасового вивезення культурних цінностей Клопотання про дозвіл на тимчасове вивезення культурних цінностей подається власником чи уповноваженою ним особою до Державної служби контролю. До клопотання додаються: нотаріально завірена копія угоди з приймаючою стороною про мету, гарантії надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін; документ про страхування культурних цінностей, що тимчасово вивозяться, із забезпеченням усіх випадків страхового ризику або документ про державні гарантії фінансового покриття будь-якого ризику, виданий країною, яка приймає культурні цінності; документ, що підтверджує право власності на культурні цінності; висновок державної експертизи. Стаття 25 . Відмова у видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей Свідоцтво на право тимчасового вивезення культурних цінностей не може бути видано, якщо: відсутні гарантії щодо забезпечення надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін; заявлені для тимчасового вивезення культурні цінності в такому стані, що не можна змінювати умови їх зберігання; культурні цінності є предметом спору щодо права власності на них; страхова вартість культурних цінностей, заявлених для тимчасового вивезення, не відповідає їх реальній вартості; культурні цінності, заявлені для тимчасового вивезення, перебувають в розшуку; у державі, до якої передбачено здійснити тимчасове вивезення культурних цінностей, сталося стихійне лихо, виникли збройні конфлікти, введено надзвичайний стан або існують інші обставини, що перешкоджають забезпеченню надійного зберігання і поверненню культурних цінностей, які тимчасово вивозяться в цю державу. Стаття 26 . Умови угоди щодо тимчасового вивезення культурних цінностей Умови угоди щодо тимчасового вивезення культурних цінностей не можуть бути змінені після видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей. Стаття 27 . Порядок тимчасового ввезення культурних цінностей Культурні цінності, що тимчасово ввозяться в Україну, підлягають реєстрації у порядку, встановленому Державною службою контролю разом з Державною митною службою України. Розділ V ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ Стаття 28 . Порядок використання вилучених або конфіскованих культурних цінностей Культурні цінності, вилучені митними або правоохоронними органами, а також конфісковані за рішенням суду, передаються безоплатно Міністерству культури і мистецтв України, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, які забезпечують їх зберігання, експертизу та інформацію про них з метою уточнення права власності на них. Після встановлення права власності на зазначені культурні цінності вони передаються в установленому порядку їх законному власнику чи уповноваженій ним особі. Витрати на зберігання та експертизу культурних цінностей відшкодовує власник, якщо інше не передбачено законодавством України або рішенням суду. Якщо вилучені або конфісковані культурні цінності обернені відповідно до закону в доход держави, Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей вирішує питання про безоплатну передачу цих культурних цінностей для постійного зберігання в державну частину музейного, бібліотечного та архівного фондів або релігійним організаціям. Стаття 29 . Запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей Для запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, які бажають набути права власності на культурні цінності, зобов'язані вживати необхідних заходів для одержання інформації про походження цих культурних цінностей. Юридичні та фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність культурними цінностями, зобов'язані вести реєстр, в якому повинна міститися інформація про походження кожної культурної цінності, прізвище, ім'я і по батькові та адреса постачальника, опис культурної цінності та її вартість. Стаття 30 . Витребування культурних цінностей з незаконного володіння Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей сприяє власникам або уповноваженим ними особам у поданні позовів і звернень про витребування культурних цінностей з незаконного володіння. Стаття 31 . Повернення незаконно ввезених в Україну культурних цінностей Повернення незаконно ввезених в Україну культурних цінностей здійснюється відповідно до законодавства України або за рішенням суду. Незаконно ввезені в Україну культурні цінності, що повертаються, звільняються від сплати мита, митних та інших зборів. Усі витрати, пов'язані з поверненням культурних цінностей, несе сторона, щовимагає їх повернення. Стаття 32 . Права добросовісного набувача культурних цінностей Фізичні або юридичні особи, які володіють культурними цінностями та не знали і не повинні були знати, що ці цінності раніше були викрадені або незаконно вивезені, визнаються добросовісними набувачами культурних цінностей. У разі придбання викрадених або незаконно вивезених з інших держав культурних цінностей зазначені цінності підлягають поверненню законному власнику. Добросовісний набувач культурної цінності має право у разі її повернення одержати компенсацію. Держава або власник, які подають запит на повернення незаконно вивезених культурних цінностей, у разі їх повернення компенсують витрати на їх зберігання, реставрацію, експертизу тощо. Стаття 33 . Договори щодо культурних цінностей Для запобігання незаконному вивезенню культурних цінностей та передачі права власності на них усі договори щодо культурних цінностей, які підпадають під дію цього Закону, укладаються в письмовій формі. Договори, укладені з порушенням цього Закону, визнаються недійсними. Стаття 34 . Транзит культурних цінностей Транзит культурних цінностей через територію України регулюється митним законодавством і міжнародними договорами України. Стаття 35 . Сплата мита за культурні цінності У разі вивезення або ввезення культурних цінностей мито справляється згідно із законами України. Розділ VI МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Стаття 36 . Міжнародне співробітництво України у галузі запобігання незаконним вивезенню, ввезенню культурних цінностей і передачі права власності на них Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі запобігання незаконним вивезенню, ввезенню культурних цінностей, передачі права власності на них, а також у поверненні законним власникам незаконно вивезених і ввезених культурних цінностей відповідно до Конституції та законодавства України. Розділ VII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ВИВЕЗЕННЯ, ВВЕЗЕННЯ ТА ПОВЕРНЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ Стаття 37 . Відповідальність за порушення законодавства України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей Особи, винні у порушенні законодавства України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, несуть відповідальність, передбачену законами України.

Теоретичне питання 3.

Комісія ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

1. Об'єднані Нації

2. Генеральна Асамблея (ГА)

- Головні й інші сесійні комітети;

- Постійні комітети й спеціальні органи;

- Інші допоміжні органи ГА;

- Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР), Нью-Йорк (США);

- Дві автономні організації:

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Відень (Австрія),

Всесвітня туристична організація (ВТО), Мадрид (Іспанія).

3. Генеральна Асамблея/Економічна й Соціальна Рада :

Серед інших такі органи, як:

- Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з поліпшення стану жінок, Санто-Доминго (Домініканська Республіка);

- Центр ООН з населених пунктів (ХАБИТАТ), Найробі (Кенія);

- Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія);

- Міжнародна програма ООН по контролю за наркотичними засобами, Нью-Йорк (США);

- Програма розвитку ООН (ПРООН), Нью-Йорк (США);

- Бюро Координатора ООН по наданню допомоги у випадку стихійних лих (ЮНДРО), Женева (Швейцарія);

- Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП), Найробі (Кенія);

- Фонд ООН в області народонаселення (ЮНФПА), Нью-Йорк (США);

- Керування Верховного комісара ООН по справах біженців (КВКБ), Женева (Швейцарія);

- Фонд розвитку ООН для жінок (ЮНИФЕМ), Нью-Йорк (США);

- Навчальний і науково-дослідний інститут ООН (ЮНИТАР), Нью-Йорк (США);

- Університет ООН, Токіо (Японія);

- Добровольці ООН (ДООН), Женева (Швейцарія);

- Всесвітня продовольча рада (ВПР), Рим (Італія).

4. Рада Безпеки :

- Операції ООН по підтримці миру;

- Військово-штабний комітет;

- Постійні комітети, допоміжні й тимчасові (спеціальні) органи.

5. Економічна й Соціальна Рада :

- функціональні комісії;

- п'ять регіональних комісій;

- постійні комітети;

- Світова продовольча програма (МПП), Рим (Італія);

- Міжнародний торговий центр (МГЦ), ЮНКТАД/ВТО, Женева (Швейцарія);

18 спеціалізованих установ:

- Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО), Рим (Італія);

- Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР або Всесвітній банк), Вашингтон (США);

- Міжнародна організація цивільної авіації (ИКАО), Монреаль (Канада);

- Міжнародна асоціація розвитку (MAP), Вашингтон (США);

- Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР), Рим (Італія);

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Вашингтон (США);

- Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Женева (Швейцарія);

- Міжнародний валютний фонд (МВФ), Вашингтон (США);

- Міжнародна морська організація (ММО), Лондон (Великобританія);

- Міжнародний союз електрозв'язку (МСЭ), Женева (Швейцарія);

- Багатобічне агентство по інвестиційних гарантіях (МАИГ), Вашингтон (США);

- Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), Париж (Франція);

- Всесвітній поштовий союз (ВПС), Женева (Швейцарія);

- Всесвітня організація охорони здоров'я (ВІЗ), Женева (Швейцарія);

- Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС), Женева (Швейцарія);

- Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Женева (Швейцарія);

- Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНИДО), Відень (Австрія);

- Всесвітня торговельна організація (ВТО), Женева (Швейцарія).

6. Рада по Опіці .

7. Міжнародний Суд .

8. Секретаріат

Верховний комісар по правам людини.

КОНФЕРЕНЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ТОРГІВЛІ Й РОЗВИТКУ (ЮНКТАД)

UNITED NATIONS CONFERENCE ON TRADE AND DEVELOPMENT (UNCTAD)

CONFERENCE DES NATIONS UNIES SUR LE COMMERCE ET LE DEVELOPMENT (CNUCED)

Місцеперебування

Palais des Nations

CH-1211 Geneva 10

Switzerland

Тел.: (41) (22) 90 7 12 34

Телекс: 41 29 62

Факс: (41) (22) 907 00 57

Конференція Організації Об'єднаних Націй по торгівлі й розвитку була створена в 1964 році як головний орган Генеральної Асамблеї в цій області.


Мета

- Сприяння розвитку міжнародної торгівлі з метою прискорення економічного росту й розвитку, в особливості, країн, що розвиваються.

Партнерство (Декларація Мидранда, 1996 р.):

- активізація міжурядового співробітництва розвинених і країн, що розвиваються;

- зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, з особливим врахуванням інтересів найменш розвинених країн;

- ефективна координація дій багатосторонніх інститутів;

- мобілізація людських і матеріальних ресурсів за допомогою діалогу й спільних дій урядів і цивільного суспільства;

- досягнення більш високих темпів розвитку за допомогою співробітництва між державним і приватним сектором.

Функції

- Аналіз політики.

- Обговорення питань торгівлі й розвитку на міжурядовому рівні.

- Ведення переговорів і досягнення консенсусу.

- Моніторинг, здійснення рішень і вживання наступних заходів.

- Технічне співробітництво.

Держави-Члени (186)

Австралія

Індію

Перу

Австрія

Індонезія

Польща

Азербайджан

Ірак

Португалія

Албанія

Іран

ПАР

Алжир

Ірландія

Ангола

Ісландія

Республіка Корея

Андорра

Іспанія

Російська Федерація

Антигуа й Барбуда

Італія

Руанда

Аргентина

Румунія

Арменія

Йорданія

Афганістан

Сальвадор

Кабо-Верде

Самоа

Багнетні Острови

Казахстан

Сан-Марино

Бангладеш

Камбоджа

Сан-Томе й Принсипи

Барбадос

Камерун

Саудівська Аравія

Бахрейн

Катар

Свазіленд

Беліз

Кенія

Сейшельські Острови

Бельгія

Киргизстан

Сенегал

Бенін

Китай

Сент-китс і Невиснув

Білорусь

Кіпр

Сент-люсія

Болгарія

Кіт-Д'ивуар

Сирія

Болівія

КНДР

Сінгапур

Боснія й Герцеговина

Колумбія

Словаччина

Ботсвана

Коморські Острова

Словенія

Бразилія

Конго

Соломонови Острови

Бруней

Коста-Ріка

Сомалі

Буркина-Фасо

Куба

Сполучені Штати Микронезії

Бурунді

Кувейт

Судан

Бутан

Суринам

Лаос

США

Вануату

Латвія

Сьєрра-Леоне

Ватикан

Лесото

Великобританія

Литва

Таджикистан

Венесуела

Ліберія

Таїланд

В'єтнам

Ліван

Танзанія

Вірменія

Лівія

Того

Ліхтенштейн

Тонга

Габон

Люксембург

Тринідад і Тобаго

Гаїті

Туніс

Гайана

Маврикій

Туреччина

Гамбія

Мавританія

Туркменістан

Гана

Мадагаскар

Гватемала

колишня югославська республіка Македонія

Уганда

Гвінея

Малаві

Угорщина

Гвінея-бісау

Малайзия

Узбекистан

Германія

Малі

Україна

Гондурас

Мальдівські Острови

Уругвай

Гренада

Мальта

Греція

Марокко

Фіджі

Грузія

Маршаллові Острови

Філіппіни

Мексика

Фінляндія

Данія

Мозамбік

Франція

Джібуті

Молдова

Доминика

Монако

Хорватія

Домініканська Республіка

Монголія

Мьянма

Центральноафриканская Республіка

Еквадор

Намібія

Екваторіальна Гвінея

Непал

Чад

Естонія

Нігер

Чехія

Ефіопія

Нігерія

Чилі

Ерітрея

Нідерланди

Нікарагуа

Швейцарія

Єгипет

Нова Зеландія

Швеція

Ємен

Норвегія

Шрі-Ланка

Заїр

ОАЭ

Югославія

Замбія

Оман

Зімбабве

Ямайка

Пакистан

Японія

Ізраїль

Палау

Членство відкрите для будь-якої держави - члена Організації Об'єднаних Націй, спеціалізованих установ системи ООН і МАГАТЕ.

Структура

1. Конференція Організації Об'єднаних Націй по торгівлі й розвитку.

2. Рада по торгівлі й розвитку, Робочі групи по середньострокових планах і фінансуванню програми, Об'єднана консультативна група з питань діяльності Міжнародного торгового центру ЮНКТАД/ВТО (МТЦ).

3. Постійні комітети й тимчасові робочі групи.

4. Секретаріат, Комісія з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, Комісія з науки й техніки з метою розвитку.

Конференція , що складається з держав-членів, є вищим керівним органом ЮНКТАД. Сесії Конференції звичайно проводяться раз у чотири роки "на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики й рішення питань, пов'язаних із програмою роботи[1] .

Виконавчий орган ЮНКТАД — Рада по торгівлі й розвитку — забезпечує безперервність її роботи в період між сесіями Конференції. На додаток до здійснення контролю за всією сферою діяльності ЮНКТАД він розглядає міжнародні наслідки макроекономічної політики й питання, що стосуються взаємозалежності економік країн миру, а також проблеми торгівлі й валютно-фінансових відносин, торговельної політики, структурної перебудови й економічних реформ. Рада аналізує внесок ЮНКТАД у здійснення Нової програми дій Організації Об'єднаних Націй по забезпеченню розвитку в Африці на 90-і роки й контролює виконання Програми дій на користь найменш розвинених країн на 90-і роки, прийняту на другій Конференції Організації Об'єднаних Націй по найменш розвинених країнах[2] . Рада проводить дві сесії щорічно, навесні й восени. Рада представляє доповіді Генеральній Асамблеї через Економічну й Соціальну Раду (ЭКОСОС). Доступ до складу Ради відкритий для всіх держав - членів ЮНКТАД.

На VIII сесії ЮНКТАД були створені чотири постійних комітети : по сировинних товарах, по зниженню рівня вбогості, по економічному співробітництву між розвиненими країнами й по розвитку секторів послуг (послуги, страхування, морські перевезення), а також спеціальний комітет із преференціями і міжурядова група експертів по обмежувальній діловій практиці. Спеціальні робочі групи займаються питаннями технічного характеру (проведення аналізу, обстежень, підготовка висновків). Комітети й робочі групи представляють доповіді Раді по торгівлі й розвитку. Держави – члени ЮНКТАД мають право брати участь у роботі всіх її органів.

Секретаріат , що становить частину Секретаріату Організації Об'єднаних Націй, очолюється Генеральним секретарем. У його склад входять Служби координації політики й зовнішні відносини, дев'ять відділів (сировинні товари, міжнародна торгівля, розвиток послуг і ефективність торгівлі, економічне співробітництво між країнами, що розвиваються, і спеціальні програми, глобальна взаємозалежність, транснаціональні корпорації й інвестиції, наука й техніка, найменш розвинені країни, послуги в області керування й оперативно-функціонального забезпечення програм) і об'єднані підрозділи, що працюють разом з регіональними комісіями. Секретаріат обслуговує два допоміжних органи ЭКОСОС – Комісію з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій і Комісію з науки й техніки з метою розвитку .

Діяльність

У результаті проведених під егідою ЮНКТАД міжурядових переговорів був укладений ряд міжнародних товарних угод, створені дослідницькі групи по сировинних товарах, у роботі яких беруть участь країни-виробники й країни-споживачі, заснований Загальний фонд для сировинних товарів, підписані конвенції й угоди в різних областях.

В 1992 році держави – члени ЮНКТАД ухвалили рішення щодо нового партнерства з метою розвитку – Картахенское угода (ЮНКТАД - Ш). У цій угоді сформульовані політика й визначені міри у взаємозалежних областях фінансів, торгівлі, сировинних товарів, технології й послуг, утримуються рекомендації з рішення як застарілих, так і нових проблем торгівлі й розвитку. Аналітична частина діяльності містить у собі систематичне вивчення впливу національної й міжнародної політики на розвиток, при цьому основна увага приділяється проблемам керування, ролі ринку, важливому значенню для розвитку існування демократичних систем і дотримання прав людини.

На VIII сесії ЮНКТАД була визнана необхідність інституціональних коректувань для того, щоб скористатися новими можливостями в області міжнародного співробітництва з метою розвитку, включаючи розробку керівних принципів по розширенню роботи в рамках ЮНКТАД в області стійкого розвитку (взаємовплив питань торгівлі й екологічної політики, раціональне керування природними ресурсами, екологічно надійні технології, вплив практики виробництва й споживання на стійкий розвиток).

IX сесія ЮНКТАД, напередодні якої відбулася зустріч «Групи 77» на рівні міністрів, який, у свою чергу, передували зустріч міністрів трьох регіональних груп, обговорювали питання стимулювання росту й розвитку в умовах лібералізації й глобалізації світової економіки. Крім того, внаслідок перенесення Програми ООН для транснаціональних корпорацій у Женеву, ЮНКТАД одержала нові повноваження в області досліджень і технічної допомоги, особливо в питаннях бухгалтерського обліку у зв'язку із прямими іноземними інвестиціями й торгівлею.

Глави держав і урядів Організації африканської єдності й зустріч міністрів не держав, що приєдналися, в 1995 році знову висловилися за зміцнення ЮНКТАД.

Публікації

ЮНКТАД друкує довідники, щорічники, доповіді (у тому числі «Least Developed Countries Reports» - «Доповіді про найменш розвинені країни»), науково-дослідні й аналітичні роботи, робочі документи й тематичні бюлетені й огляди («UNCTAD Bulletin» - «Бюлетень ЮНКТАД», «Transnational Corporations» - «Транснаціональні корпорації», «Science and Technology Update» - «Наука й техніка сьогодні», «Advanced Technology Assessment System Bulletin» - «Система оцінки передових технологій. Бюлетень», «Review of Maritime Transport» - «Морський транспорт», «Monthly Commodity Price Bulletin» - «Ціни на сировинні товари. Щомісячний бюлетень», «UNCTAD Review» - «ЮНКТАД - Ревю»).

Ці видання можуть бути придбані у всіх книгарнях і в бюро по поширенню літератури ООН у Нью-Йорку або Женеві. Робочі матеріали можуть бути отримані в редакційному відділі ЮНКТАД у Женеві, матеріали засідань - у штаб-квартирі ЮНКТАД.

МІЖНАРОДНИЙ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР ЮНКТАД/ВТО

(МТЦ)

INTERNATIONAL TRADE CENTER UNCTAD/WTO (ITC)

CENTRE DU COMMERCE INTERNATIONAL CNUCED/OMC

(CCI)

Місцеперебування

Palais des Nations

CH-1211 Geneva 10

Адреса:

54-56 rue de Mont brilliant

Geneva

Switzerland

Тел.: (41) (22) 730 01 11

Телекс: 414 119 INC CH

Факс: (41) (22) 733 44 39

Міжнародний торговий центр був створений в 1964 році Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що у підсумку Уругвайського раунду було перетворено у Всесвітню торговельну організацію (ВТО). З 1968 року Міжнародний торговий центр функціонує як спільний орган ГАТТ/ВТО й Організації Об'єднаних Націй, причому остання діє через Конференцію Організації Об'єднаних Націй по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Виконуючи доручення ПРООН, Центр безпосередньо відповідає за здійснення фінансованих ПРООН проектів у країнах, що розвиваються, пов'язаних зі сприянням розвитку торгівлі.

По своєму правовому статусі МТЦ є «спільним допоміжним органом» ВТО й ООН, що діє через ЮНКТАД. Як такий він являє собою напівавтономну організацію в рамках системи Організації Об'єднаних Націй.

Функції

- Розвиток структури заохочення торгівлі й стимулювання експорту в державному й приватних секторах.

- Забезпечення інформації про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних експортних товарів.

- Удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом використання ефективних методів керування в області імпорту.

- Навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій, зміцнення навчальних закладів, проведення досліджень і вдосконалення учбово-методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

Діяльність

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток послуг, пов'язаних з торгівлею.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне керування в сфері попиту та пропозиції.

6. Визначення потреби й планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі.

Члени

Держави – члени ВТО і ЮНКТАД.

Структура

1. Загальна рада ВТО, Рада по торгівлі й розвитку ЮНКТАД.

2. Об'єднана консультативна група ЮНКТАД/ВТО по справах МТЦ/ОКГ.

3. Наради заступника генерального секретаря ЮНКТАД, заступника генерального директора ВТО й директора-виконавця МТЦ.

4. Секретаріат.

Загальна рада ВТО визначає основні керівні принципи для діяльності МТЦ в області технічного співробітництва.

Об'єднана консультативна група ЮНКТАД/ВТО по справах МТЦ/ОКГ проводить один раз у рік свої сесії, на яких присутні представники держав - членів ВТО і ЮНКТАД, а також спостерігачі від інших міжнародних організацій. Група представляє рекомендації з майбутніх програм роботи МТЦ Загальній раді й Раді по торгівлі й розвитку ЮНКТАД, розглядає пропозиції Центру по його середньостроковому плані, що забезпечує загальні рамки для діяльності МГЦ на шестирічний період і становить частину загального Середньострокового плану Організації Об'єднаних Націй.

Заступник генерального секретаря ЮНКТАД, заступник генерального директора ВТО й директор-виконавець МТЦ регулярно розглядають питання, що стосуються політики й програм Міжнародного торгового центра.

Секретаріат , очолюваний директором-виконавцем, відповідає за загальне керівництво діяльністю МТЦ. Крім штатних співробітників, що служать у штаб-квартирі, щорічно понад 600 чоловік призначаються на посади консультантів по здійсненню проектів у країнах, що розвиваються. МТЦ не має у своєму розпорядженні своїх регіональних або державних відділень на місцях. Однак кожний уряд, з яким він здійснює співробітництво як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються, призначає офіційну посадову особу по зв'язках із МТЦ із числа працівників апарату державного керування.

Джерела фінансування

Регулярний бюджет МТЦ, що включає покриття видатків на діяльність штаб-квартири, таку як здійснення загальних досліджень і розробок з питань заохочення торгівлі й розширення експорту, а також загальних адміністративних видатків, утворюється за рахунок рівних внесків ООН і ВТО.

Діяльність МТЦ по технічному співробітництву із країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою фінансується за рахунок внесків ПРООН, міжнародних організацій і добровільних внесків. Робочі програми фінансуються Глобальним трастовим фондом (1995 р.), витрата якого регулярно перевіряється консультативним комітетом, що звітує перед Об'єднаною консультативною групою по справах МТЦ.

Діяльність

Проекти в області технічного співробітництва здійснюються на прохання відповідних урядів у всіх частинах світу, що розвивається, на національному, регіональному й міжрегіональному рівнях. Адміністративне керування здійсненням проектів перебуває у розпорядженні штаб-квартири МТЦ, а їхнім практичним виконанням займаються фахівці, що працюють у тісній взаємодії зі співробітниками на місцях.

Національні проекти нерідко приймають форму масштабних комплексних державних проектів, що включають створення ряду служб щодо сприяння експорту країни й удосконаленню її імпорту, пов'язаних з наданням одного або декількох видів послуг з боку МТЦ.

Послуги, що надаються МТЦ, доступні для всіх країн, що розвиваються. Вони включають публікації про сприяння торгівлі, розширенні експорту, міжнародному маркетингу, імпортних операціях, підготовці фахівців із зовнішньої торгівлі, послуги в області торговельної інформації й статистики.

МТЦ координує свою діяльність із рядом міжнародних організацій, особливо з тими, які входять у систему Організації Об'єднаних Націй.

В 1991 році Об'єднана консультативна група затвердила наступні глобальні пріоритети, охарактеризовані як питання універсального значення, які повинні враховуватися у всій діяльності МТЦ: 1) сприяння торгівлі з метою скорочення вбогості, включаючи стимулювання експорту продукції сільських районів; 2) найменш розвинені країни; 3) торговельне й економічне співробітництво « Південь-Південь» між країнами, що розвиваються; 4) участь жінок у розвитку торгівлі; 5) розвиток підприємництва в області експорту; 6) облік екологічних факторів у процесі розвитку експорту; 7) розвиток людських ресурсів.

Інформація

Надання торговельної інформації є складовою частиною діяльності МТЦ по технічному співробітництву, що стосується товарообміну.

Служба торговельної інформації МТЦ надає консультації з питань створення, функціонування й удосконалювання роботи субрегіональних або регіональних служб торговельної інформації, що охоплюють всі аспекти торговельної інформації й використовують технологію електронної обробки даних і телекомунікацій. Публікуються книги по сприянню торгівлі, довідники й бібліографії, огляди ринку, товарні довідники, монографії, навчальні матеріали й т.д. Статистична інформація МТЦ доступна на CD-ROM.

Спеціалізовані інформаційні служби надають інформацію з конкретних питань торгівлі, зведення й короткі повідомлення про ситуацію на ринках, відомості про окремі імпортні компанії, довідники про діючі бази даних, телексних службах і стратегіях пошуку, переліки окремих інформаційних компакт-дисків (CD-ROM), «World Directory of Standardization and Quality Assurance Related Institutions», технічну й комерційну інформацію з питань упакування (інформаційні служби з питань упакування). Спеціалізовані інформаційні служби також включають: інформаційні служби з питань забезпечення якості експорту («Export Quality Management Information Services»), службу новин ринку («ITC Market News Service - MNS»), що забезпечує інформацію про поточні ціни й ринки для комерційних і статистичних цілей, статистичні дані про зовнішню торгівлю, зовнішньоторговельне законодавство й друкування збірника «Міжнародний торговельний форум» («International Trade Forum»).

У бібліотеці МТЦ зберігаються добірки документів, які сприяють проведенню Центром своїх досліджень і наданню послуг щодо поточного інформування, призначених, головним чином, для організацій, що займаються поліпшенням умов торгівлі й розвитком аналогічних установ у країнах, що розвиваються.


Список використаної літератури

1. Конспект лекцій к.е.н., доцента Случинської Ірини Петрівни з предмету «Регулювання МЕД»

2. Международные экономические отношения. Учебник / Под ред. В.Е. Рыбалкина – К.: 2000, 220 с.

3. Международный менеджмент: учебник / ред. С. Э. Пивоваров. – 2-е изд. исп. и доп. – С. П. Б. Питер, 2001, 576 с.

4. Спеціалізовані установи системи ООН: Навч. посібник /За ред. В.С. Бруза. – К.: Либідь, 1995, 276 с.

5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навч. посібник / під. Ред. Л. І. Кредісова – К.: 2000, 258 с.

6. Шреплер Х.М. Международные экономические организации. - М.: Международные отношения. 1999, 360 с.

7. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1068-14 Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 06.03.2003 (сайт Верховної Ради України)


[1] Дотепер проведені Конференції: в 1964 році - у Женеві, в 1968 році - у Делі (Індія), в 1976 році - у Найробі (Кенія), в 1979 році - у Манілі (Філіппіни), в 1983 році - у Белграді (Югославія), в 1987 році - у Женеві й в 1992 році - у Картахене (Колумбія) (ЮНКТАД-VIII)

[2] Найменш розвинені країни (48): Ангола, Афганістан, Бангладеш, Бенін, Буркина-Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Заїр, Замбія, Ємен, Кабо-Верде, Камбоджа, Кирибати, Коморські Острова, Лаос, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мальдівські Острови, Мьянма, Непал, Нігер, Руанда, Самоа, Сан-Томе й Принципи, Соломонові Острови, Сомалі, Сьєрра-Леоне, Судан, Танзанія, Того, Тувалу, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Эритрея, Естонія, Ефіопія.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:22:19 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:49:01 29 ноября 2015
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:48:04 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Митно-тарифне регулювання Єдиний митний

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150789)
Комментарии (1840)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru