Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Нормативне регулювання охорони праці

Название: Нормативне регулювання охорони праці
Раздел: Рефераты по безопасности жизнедеятельности
Тип: реферат Добавлен 18:04:18 28 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 58 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Міністерство освіти і науки України
Київський національний економічний університет
кафедра трудового права
Курсова робота
На тему :
Нормативне регулювання охорони праці
Виконала : студентка 3 курсу
вечірнього факультету

спеціальності 6601 групи 1

Латенко Ганна Володимирівна

Перевірив :

Київ 2000
Зміст

Вступ....................................................................................................................3

1. Поняття охорони праці...............................................................................4

2. Загальний огляд законодавства про охорону праці.............................6

2.2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії................................................................................................9

2.3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій.......................................................................11

2.4. Охорона праці жінок........................................................................12

2.5. Охорона праці неповнолітніх..........................................................13

2.6. Праця осіб зі зниженою працездатністю.......................................14

3. Забезпечення дотримання законодавства про охорону праці.........15

3.2. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про

охорону праці....................................................................................22

Заключна частина..........................................................................................26

Список літератури...........................................................................................27


Вступ

Головна ідея охорони праці в Україні закладена статтями Конституції України [1], відповідно до яких:

* Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3)

* Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

* Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

* Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (Ст. 43).

* Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (Ст. 46).


Поняття охорони праці

Термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та більш вузькому, спеціальному розумінні. При вживанні терміну "охорона праці" в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих.

Проте термін "охорона праці" в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних та безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.

Базовими нормативними актами в галузі охорони праці є Кодекс законів про працю України (КЗпП) [2], Закон України "Про охорону праці" [5] та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [6].

Визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України "Про охорону праці". Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочину у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.


Загальний огляд законодавства про охорону праці

Глава ХІ зазначеного КЗпП "Охорона праці" регулює основні вимоги щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці; додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва; заборони введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці; заборони передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці; обов'язку власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників; обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві; відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я а також моральної шкоди.

З іншого боку, КЗпП визначається також обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, зокрема знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації. Крім того, визначено суб'єктів контролю за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці в межах підприємств, установ, організацій, якими є власник або уповноважений ним орган, трудовий колектив через обраних ним уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників.

Слід зазначити, що в КЗпП охорона праці розглядається як фрагмент значно більш широкої сфери суспільних відносин, а саме трудових. Природно, що подальшого розвитку нормативне регулювання питань охорони праці набуло у наступних законах [5, 6].

Закон дав визначення охороні праці як системі правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці; окреслив основні принципи державної політики в галузі охорони праці, які полягають в:

* пріоритеті життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

* комплексному розв'язанні завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

* використанні економічних методів управління умовами та безпекою виробництва;

* соціальному захисті працівників, повному відшкодуванні шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

* встановленні єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

* використанні економічних методів управління охороною праці, проведенні політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

* здійсненні навчання населення, професійній підготовці і підвищенні кваліфікації працівників з питань охорони праці;

* забезпеченні координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництві і проведенні консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

* міжнародному співробітництві в галузі охорони праці, використанні світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України.

Відповідно до закону [5] 15 вересня 1993 року була утворена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, завданнями і функціями якої є [12]:

а) розроблення та здійснює заходів щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи;

б) організація і забезпечення контролю за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України, опрацювання Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики з питань безпечної життєдіяльності населення, подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо вдосконалення законодавства з цих питань;

в) координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади в галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму;

г) організація перевірки діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і слушання на своїх засіданнях або засіданнях бюро Національної ради звіти керівників з питань, що входять до її компетенції;

д) участь у міжнародному співробітництві, сприяння вивченню, узагальненню та поширенню досвіду у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вирішення питання контролю за виконанням укладених договорів і угод у цій галузі.

Життя кожної людини в моральному плані є безцінним, та разом з тим воно несе в собі певний економічний потенціал. Сьогодні ще немає своїх економічних оцінок та критеріїв щодо охорони праці. Проте, закордонні економісти підрахували, що смерть працівника на виробництві внаслідок нещасного випадку обходиться суспільству дуже дорого як у фінансовому, так і в соціальному аспектах. Що входить у ці величезні збитки? Витрати на виховання та навчання загиблого; не менші витрати на підготовку заміни йому; втрачена вигода від продукції, яку міг би виготовити загиблий за роки своєї активної діяльності; витрати на утриманців загиблого, компенсаційні виплати його сім'ї та багато інших витрат.

На жаль, у свідомості багатьох наших роботодавців ніяк не утвердиться думка про те, що витратам на працеохоронну діяльність треба приділяти пріоритетну увагу. Щодо цього повчальним є досвід підприємців Південної Кореї. Вони переконані, що будь-яка фірма процвітатиме лише в тому разі, якщо серед трьох "китів", на яких тримається сучасне виробництво, першим, пріоритетним буде охорона праці.

Тому важливим завданням є створення таких економічних вимог, які б день у день нагадували господарському керівникові про те, яким важливим і дорогим для його добробуту є здоров'я найманого працівника. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним є законодавче закріплення права громадян на охорону праці та вироблення і впровадження економічного механізму зацікавленості роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці.

Так, при укладанні трудового договору:

* його умови не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні;

* громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

* забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Крім того, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією работодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки передбачається [9]:

1) виконання міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1999 - 2000 роки і Державної програми навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1999 - 2000 роки із відповідним фінансуванням;

2) щорічний розгляд за участю центральних та місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок умов та стану безпеки праці на виробництві, виробничого травматизму, професійної захворюваності та вживання відповідних заходів до поліпшення становища з цих питань;

3) здійснення громадського контролю за створенням безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві та забезпеченням працюючих необхідним спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального і колективного захисту працюючих;

4) забезпечення участі представників профспілок у розслідуванні кожного нещасного випадку на виробництві та у розробленні заходів щодо запобігання їм, а також необгрунтованому звинуваченню потерпілих;

5) надання консультацій та безоплатної правової допомоги працівникам і сім'ям загиблих у вирішенні питань про своєчасне і повне відшкодування власником шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також виплати одноразової допомоги.

Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії

Правові норми, об'єднані терміном "охорона праці", включають в себе норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі приміщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Норми з виробничої санітарії містять обов'язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров'я працівників з метою попередження професійних захворювань.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийняти поділяти на державні міжгалузеві і галузеві норми. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці" [13] відповідним центральним органам державного управління доручено розробляти і затверджувати конкретні документи щодо організації нормотворчого процесу, планування і фінансування робіт, визначення базових організацій, які повинні займатися нормотворчою діяльністю з питань охорони праці.

Державний комітет по нагляду за охороною праці (з 24 квітня 2000 року - Державний департамент нагляду за охороною праці в складі Міністерства праці і соціальної політики України; далі - Держнаглядохоронпраці) наказом від 16 березня 1994 року затвердив Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних документів "Законодавство України про охорону праці", яке є обов'язковим до виконання усіма центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності.

Опрацювання проектів державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці здійснюється під керівництвом і за безпосередньою участю фахівців Держнаглядохоронпраці або органів державного санітарного, пожежного нагляду та нагляду за ядерною і радіаційною безпекою при розробленні нормативних актів з питань, що віднесені до їх компетенції.

Координацію роботи з підготовки проектів державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці покладено на Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який надає методичну допомогу базовим організаціям міністерств і відомств, безпосередньо опрацьовує проекти нормативних актів про охорону праці.

У разі відсутності в нормативних актах, що приймаються органами державного нагляду за охороною праці, вимог, які необхідно виконувати для забезпечення техніки безпеки і виробничої санітарії на певних роботах, власник або уповноважений ним орган може вживати погоджені з органами державного нагляду за охороною праці заходи, що забезпечують безпеку праці і виробничу санітарію.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи [14, 15].

Відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р., на власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.

Працівники із своїх коштів ніяких витрат на заходи щодо охорони праці не несуть.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. уведено обов'язковий профілактичний наркологічний огляд працівників, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати певні види сировини, речовини і матеріалів.

Додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Законом України "Про охорону праці" на працівника покладається обов'язок знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці; особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-яких виробничих ситуацій, які створюють загрозу для працюючих.

Тому усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці [16].

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту [2].

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

У випадку травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Його порядок регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. [17].

Згідно з цим Положенням, розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях; провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий; на робочому місці, на території підприємства або в іншому робочому місці роботи протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви; протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни; під час проїзду на роботу або з роботи транспортом підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором, а також власним транспортом, який використовувався в інтересах виробництва; під час аварій (пожеж) і ліквідації їх наслідків на виробничих об'єктах; під час надання підприємством шефської допомоги; на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (провідник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівники морських та річкових суден); у робочий час при пересуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі, або засобі, який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування; під час пересування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.

Охорона праці жінок

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спеціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей.

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю передбачає ряд обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки - робота у суспільному виробництві і материнство - є важливими.

Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.

Глава ХІІ КЗпП "Праця жінок", враховуючи специфіку здоров'я та суспільного становища жінки, визначає основні моменти щодо певних обмежень використання жіночої праці, пільг при вагітності і вихованні дітей. Стаття 174 встановлює, що забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми [21].

Також цією главою регулюється: обмеження праці жінок на роботах у нічний час; переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною; гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей; обслуговування матері на підприємствах, в організаціях та інші особливості трудових відносин при використанні праці жінок.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 р. затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 р., прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. [18].

Охорона праці неповнолітніх

Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають у межах, встановлених Законом України від 1 березня 1991р. "Про зайнятість місцевого населення", квоту (броню) робочих місць.

Особливості залучення праці неповнолітніх, так само як і праці жінок, потребують окремого врегулювання. Вони розглядаються у КЗпП Главою ХІІІ "Праця молоді", яка встановлює, що:

· не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років;

· забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах;

· забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми [19];

· усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові;

· забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

· звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх;

· особам до 18 років щорічна основна відпустка надається тривалістю в один календарний місяць на бажання працівника у зручний для нього час.

Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на які не можуть допускатись особи молодше 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. [20].

Для неповнолітніх законодавством про працю, залежно від віку, встановлена скорочена тривалість робочого часу. Це не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Заробітна плата неповнолітнім виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця осіб зі зниженою працездатністю

Зниження працездатності у людини може настати з двох причин: досягнення похилого віку, внаслідок чого людина вже не може виконувати роботу в такому ж обсязі і з такою ж інтенсивністю, як це було раніше, а також інвалідності, що може настати внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, нещасного випадку, загального захворювання або з дитинства.

Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р.

Особи із зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [8] дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв постанову "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" [11] і затвердив Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, згідно з яким робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда.

Забезпечення дотримання законодавства

про охорону праці

Практика застосування Закону "Про охорону праці" свідчить про те, що значна частина його положень випереджає свій час. Насамперед йдеться про економічні важелі впливу як основоположний елемент системи управління. Частина цих важелів орієнтована на застосування в державі з ринковою економікою, де вже сформована структура роботодавців, які спроможні обирати єдино вірний шлях - вкладання коштів у профілактику та попередження виробниче обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг, компенсацій та відшкодування шкоди.

Ринкові перетворення, пов'язані з процесами роздержавлення і приватизації, йдуть в Україні дуже повільно. Економічні санкції опосередковуються і "розчиняються" в трудовому колективі, переносяться на собівартість продукції (як це мало місце, наприклад, у разі виплат відчутних сум одноразової допомоги та відшкодування шкоди), тобто на суспільство в цілому, а тому не діють [26].

Персональна матеріальна відповідальність посадових осіб і працівників за шкоду, заподіяну підприємству, достатньою мірою регламентована трудовим законодавством лише для випадків розкрадання, умисного псування, недостачі або втрати майна та цінностей. В інших ситуаціях, зокрема у разі заподіяння шкоди через порушення вимог охорони праці, допущення випадків травматизму або іншого ушкодження здоров'я працівника на виробництві, чіткого механізму хоча б часткової компенсації цієї шкоди за рахунок винних осіб не впроваджено. Персональна матеріальна відповідальність застосовується, як правило, лише за приписом прокурора.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена статтями 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України [3]. Стаття 135 містить загальне поняття складу та суб'єкта злочину. Суб'єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи .організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа.

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян.

Вказана стаття передбачає таку міру покарання, як виправні роботи або штраф розміром до 15 неоподатковуваних мінімумів. Слід звернути увагу на те, що відповідно до цієї статті винуватці несуть відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров'я не тільки працюючих, але й усіх громадян, які знаходяться на підприємстві, у тому числі статистів, студентів-практикантів і навіть сторонніх осіб.

Поняттям "порушення правил охорони праці" охоплюється недотримання законодавчих, державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, нормативних актів, що діють у межах підприємства, розроблених і прийнятих відповідно до Закону "Про охорону праці".

Відповідальність за порушення правил, що забезпечують безпеку гірничих, будівельних робіт або робіт на вибухонебезпечних підприємствах утворюють окремі самостійні склади злочину, які передбачені статтями 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України.

Статтею 218 встановлено, що порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо воно заподіяло шкоду здоров'ю людей або завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, а також якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки є злочином. Відповідно до статті 219 передбачено кримінальне покарання за порушення при проведенні будівельних робіт будівельних і санітарних правил, а також порушення правил експлуатації будівельних механізмів, якщо воно заподіяло шкоду здоров'ю людей або завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки і якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки. У статті 220 визначається такий склад злочину, як порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва на вибуховонебезпечних підприємствах або у вибуховонебезпечних цехах; те саме діяння, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки.

Слід зазначити, що на сьогодні підготовлені зміни і доповнення до Кримінального кодексу України в цій частині.

Недосить ефективно діє механізм застосування штрафних санкцій щодо підприємств, установ та організацій, передбачений ст. 31 Закону України "Про охорону праці". Однією з причин цього, наприклад, є ускладнений порядок накладення штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці та за невиконання приписів посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, згідно з яким штраф на підприємство може бути накладено одночасно усіма органами нагляду за підсумками комплексної перевірки ними стану охорони праці.

Зрозуміло, що реалізувати на практиці такий захід дуже важко - і не тільки через складність у досягненні синхронності дій різних органів, але й тому, що згідно з іншими законами органи санітарно-епідеміологічного, пожежного нагляду націлені на одноособове застосування штрафних санкцій і не мають потреби спиратися при цьому на законодавство про охорону праці.

Протягом тривалого часу залишались неефективними заходи адміністративного впливу на посадових осіб і працівників, які порушують чинне законодавство про охорону праці (вимоги статей 45 і 49 Закону). Серед головних проблем, що обумовлювали цю ситуацію, варто назвати мізерні суми штрафів та недосконалий механізм їх сплати, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення [4], та зволікання з переглядом зазначених норм цього Кодексу.

Не повною мірою спрацьовують вимоги частини другої ст. 6 Закону України "Про охорону праці", де йдеться про ознайомлення працівника під розписку з умовами праці на робочому місці під час укладення трудового договору. Отже, є потреба у доопрацюванні даної норми закону і включенні до трудового законодавства певного механізму, що визначав би порядок надання працівникові інформації щодо умов праці та пов'язані з цим обов'язки роботодавця.

Найбільш негативні наслідки має неузгодженість з вимогами Закону "Про охорону праці" положень та норм інших актів законодавства, що масовим порядком готуються різними структурами державного управління з будь-яких питань соціально-економічного і політичного життя держави і затверджуються Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України.

І тут не можна не згадати, що навіть у Конституції нашої держави увесь складний комплекс питань охорони праці висвітлено лише частиною фрази у четвертій частині ст. 43: "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці...". На жаль, ні в розділі VI, де йдеться про повноваження органів виконавчої влади у різних галузях, включаючи освіту, культуру, науку, охорону природи, екологічну безпеку тощо, ні у ст. 92 (де йдеться про зміст проблем, що регулюються законами), ні в інших місцях охорона праці не згадується. Така неувага Основного Закону до питань охорони праці дає окремим адміністраторам та господарникам привід вважати, що повноваження уряду, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, передбачені Законом України "Про охорону праці", застаріли. Щоб уникнути можливих непорозумінь, наголосимо, що із зазначених органів не знімаються обов'язки займатися цими питаннями.

Потребує суттєвого поліпшення робота органів державного управління охороною праці на всіх рівнях. Ряд міністерств та відомств не реалізують повною мірою повноважень, наданих їм ст. 40 Закону, посилаючись на втрату важелів впливу на підвідомчі підприємства за нових умов господарювання. Але при цьому забувається той факт, що доцільність їх збереження як структури державного управління визначається саме їх спроможністю надавати суб'єктам господарювання необхідної допомоги і впливати на стан справ на місцях.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що незадовільний стан умов і безпеки праці, високий рівень виробничого травматизму і професійних захворювань обумовлюються сьогодні комплексом об'єктивних і суб'єктивних причин.

Серед найголовніших з них є численні порушення чинного національного законодавства про охорону праці - з одного боку, та наявність ряду суттєвих недоліків у цьому законодавстві - з іншого боку. Зрозуміло, що досягти істотного поліпшення ситуації з охороною праці можна лише за умови, коли одночасно із заходами щодо забезпечення поступового зростання економіки держави буде вжито ефективних заходів до усунення зазначених недоліків за обома напрямами.

Серйозну тривогу викликає стан охорони праці у сфері малого бізнесу: на приватних, орендних, малих підприємствах, у кооперативах та фірмах, де працюють понад 7 млн. чол., служби охорони праці практично відсутні, а умови й стан безпеки праці постійно погіршуються [26].

Існування на підприємствах різних форм власності значної кількості виробництв з високоінтенсивною та важкою працею, шкідливими умовами праці, несприятливими технологічними режимами та наднормовими роботами, зростання кількості регіонів, де населення проживає в екстремальних екологічних умовах, що поєднуються з низьким рівнем соціально-побутового та медичного обслуговування, викликають перенапруження трудового потенціалу країни, а в багатьох випадках і скорочення його відтворення. Збільшилася кількість захворювань, з'явилися нові хвороби, зросла смертність, скоротилася середня тривалість життя.

Стабільна тенденція зростання техногенного ризику для життя та здоров'я людей висуває проблему вдосконалення системи організації та управління безпекою життєдіяльності населення України. І тут слід зазначити, що серйозним недоліком є те, що сьогодні питаннями безпечної життєдіяльності роз'єднано займаються різні відомства та служби.

Протягом останніх років постійно зростають ризики виникнення техногенних аварій і катастроф, загибелі або травмування чи заподіяння шкоди здоров'ю громадян внаслідок недосконалості техніки і технологій, зношеності застосовуваних машин, механізмів, устаткування та інших технічних засобів праці (яка в ряді галузей народного господарства досягла 80 відсотків), масових порушень експлуатації цих засобів, недоліків у нормативно-технічній документації, в організації державного нагляду та контролю за виконанням вимог безпеки на всіх стадіях життєвого циклу промислової продукції, у проведенні її перевірки, випробувань, експертизи, сертифікації тощо.

Кожний шостий нещасний випадок із смертельними і важкими наслідками трапляється з технічних причин [26].

Чинне законодавство недосить повно і комплексно охоплює проблему безпечності промислової продукції, що є технічними засобами праці.

Враховуючи ринкові перетворення, що відбуваються в Україні, а також прагнення нашої держави інтегруватися як повноправний партнер у європейське та світове співтовариство, набуває великого значення і потребує вирішення проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також заборони постачання на територію України неякісної промислової продукції іноземного виробництва.

Для реалізації вищезазначених проблем опрацьовується законопроект "Про безпечність промислової продукції", який охоплює практично всі технічні засоби праці, що використовуються на виробництві.

Об'єктом правового регулювання цього законопроекту є відносини між усіма учасниками життєвого циклу промислової продукції (розробниками, виробниками, користувачами, постачальниками, монтажними, пусконалагоджувальними, ремонтними та іншими організаціями), включаючи фізичних осіб-підприємців, безпосередньо заінтересованих у безпечності промислової продукції.

Соціально-економічний ефект, що очікується внаслідок підвищення рівня безпечності машин, механізмів, устаткування, інших технічних засобів праці, полягатиме у суттєвому зниженні людських та матеріальних втрат, зростанні конкурентоспроможності промислової продукції вітчизняного виробництва, і як наслідок, у збільшенні обсягів її експорту та поступовому зміцненні економічного потенціалу держави, підвищенні рівня соціального захисту громадян, а також захисту прав і інтересів підприємців у випадках заподіяння їм шкоди внаслідок виготовлення або допуску до експлуатації небезпечної техніки.

На жаль, проблеми охорони праці в економічних і соціальних програмах на сьогодні не є пріоритетними. Як наслідок - високий виробничий травматизм і профзахворюваність.

Ризик стати жертвою нещасного випадку на виробництві або постраждати від профзахворювання в Україні у 5 - 8 разів вищий ніж у розвинутих країнах. На наших підприємствах травмується щорічно 65 тис. чол., з них 1,9 тис. гине, понад 6 тис. набувають профзахворювання, 10 тис. чол. стають інвалідами. Як наслідок - людина втрачає можливість заробляти гроші на себе і для своєї сім'ї [26].

Відмова від адміністративно-командної системи закономірно супроводжується руйнуванням старих управлінських зв'язків. Цей процес охопив і охорону праці.

Що мається на увазі?

По-перше, в нових соціально-економічних умовах роль держави суттєво змінюється. За державою закріплюються законодавчі функції, створення на державному рівні ефективних систем управління охороною праці, соціального захисту постраждалих на виробництві і контроль за їх функціонуванням.

По-друге, відбуваються значні зміни в галузевому управлінні охороною праці. Перехід до функціонального принципу ліквідує напрацьовану роками вертикаль відповідальності.

За таких умов основними суб'єктами господарської діяльності залишаються самі підприємства, кількість яких з урахуванням розвитку малого і середнього бізнесу зростатиме.

Значні суми відшкодування шкоди та одноразової допомоги потерпілим не призвели до посилення економічної відповідальності підприємств, а навпаки, стали причиною серйозних конфліктів у шахтарських та інших трудових колективах з травмонебезпечними і шкідливими умовами праці, які призводять до великої кількості випадків травмування з наступною інвалідністю або зі смертельними наслідками.

Адміністрація таких підприємств, не дбаючи про заходи щодо поліпшення безпеки праці та зменшення ступеня ризику для життя і здоров'я людей, висловлює на всіх рівнях лише обурення значними розмірами пільг для потерпілих, внаслідок чого вугілля за своєю вартістю (на яку переносяться ці витрати) стає ледь не золотим, а обігових коштів не вистачає не лише для відшкодування шкоди, а й для своєчасної виплати заробітної плати.

По-третє, з появою різних форм власності багато підприємств виходить з-під фінансового захисту держави.

За чинним законодавством усі витрати, пов'язані з нещасним випадком, несе те підприємство, де трапилася ця трагічна подія. Тобто трудовий колектив залишається наодинці зі своєю бідою, бо фінансові можливості невеликих підприємств відомі.

Практика показує, що в таких ситуаціях деякі з них швидко ліквідуються, залишаючи напризволяще потерпілого та його сім'ю, деякі стають банкрутами, а люди, які там працюють, - безробітними, інші підприємства, беручи кредити, стають багаторічними боржниками з усіма негативними наслідками, що звідси випливають.

Це ж стосується великих і середніх підприємств з підвищеним рівнем професійного ризику (вугільна, гірничодобувна, хімічна та інші галузі), які неспроможні самостійно нести весь тягар виплат потерпілим на виробництві чи їхнім сім'ям.

Надання їм у цьому допомоги підприємствами інших галузей - давня світова практика.

У більшості розвинених країн державна соціальна політика базується на суспільній думці про те, що жертви війни або праці повинні мати право на особливі переваги в соціальному захисті.

Отже, система індивідуального - безпосередньо підприємствами - відшкодування збитків потерпілому, яка застосовується у нас зараз, не тільки не дає можливості реалізувати в нашій країні зазначене положення, але, навпаки, погіршує життя людей, які постраждали на виробництві, тому що ця система залишається в правовому, організаційному, економічному та соціальному плані вкрай недосконалою.

Вона не вирішує низки таких питань:

- компенсація матеріальних збитків потерпілим при банкрутстві та закритті підприємств, у разі їх фінансової неспроможності;

- медична, професійна та соціальна реабілітація потерпілих;

- працевлаштування інвалідів праці, надання їм допомоги в подоланні труднощів побутового характеру, залученні їх до громадського

- життя тощо.

Усе це порушує принципи соціального гарантування, рівності прав та відповідальності.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. усуває зазначені недоліки.

Він регулює взаємовідносини:

à потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;

à роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон проголошує:

Þ обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

Þ сплату страхових внесків тільки роботодавцями;

Þ формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

Þ управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;

Þ економічну заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

Þ надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібно його згоди або заяви. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована, незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.

Кожний роботодавець повинен зареєструватися в районному чи міському відділенні Фонду соціального страхування до набрання чинності цим Законом у строк, який пізніше встановить Фонд.

У подальшому для реєстрації нових юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю. Закон встановлює десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників. Факт реєстрації засвідчується страховим свідоцтвом, яке видає Фонд.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду

До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін.

Члени правління обираються на шестирічний строк і виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Правління Фонду створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій та інші.

Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соціального захисту людей праці, Фонд:

¨ повністю відшкодовує шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого, організовує похорон померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

¨ організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

¨ надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їх участь у громадському житті тощо.

Треба зазначити, що прийнятий Закон зберігає всі існуючі норми виплат потерпілим на виробництві, в тому числі й норми, передбачені ст. 11 Закону "Про охорону праці", а також збільшує на 30-40 % кількість соціальних послуг, які надаються працівникові у разі його травмування чи професійного захворювання.

Надання соціальних послуг та виплат потерпілому і особам, які перебувають на його утриманні, не залежить від того, чи зареєстровано підприємство, на якому трапився страховий випадок, чи ні, чи з вини потерпілого сталося травмування чи ні.

Якщо потерпілий або члени його сім'ї за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі одержати та подати до районного чи міського відділення Фонду необхідні документи для призначення страхових виплат, то їх одержує та подає відповідний страховий експерт Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Дія Закону поширюється також на осіб, які потерпіли у минулі роки і мали право на відповідні виплати та соціальні послуги.

Закон встановлює, що вся заборгованість підприємств, установ і організацій потерпілим на виробництві повинна бути виплачена Фондом соціального страхування з 1 липня 2001 р. до 1 січня 2003 р. З цією метою в Державному бюджеті щорічно будуть передбачатися кошти для часткового покриття витрат Фонду на зазначені цілі.

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю.

Під наглядом слід розуміти правову форму здійснення захисної функції по додержанню законності в трудових правовідносинах, відповідності дій власника підприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особливою правозастосовною діяльністю. Орган, що здійснює нагляд, може вказати на допущені порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскільки орган по нагляду не має відомчих повноважень щодо організації, яка перевіряється.

Контролем визнається організаційно-управлінська діяльність, що здійснюється вищими відомчими органами, профспілками, трудовими колективами, Радами народних депутатів. Контроль як перевірка дій власника або уповноваженого ним органу проводиться з точки зору не тільки відповідності цих дій трудовому законодавству, а й їх доцільності і ефективності, врахування передового досвіду організації роботи в галузі, в даній місцевості [27].

Вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці, є Кабінет Міністрів України. Він розробляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють органи Генеральної прокуратури України; Держнаглядохоронпраці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 року [10], основними завданнями Держнаглядохоронпраці є: комплексне управління охороною праці на державному рівні; здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також за проведенням робіт по геологічному вивченню надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини; проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва; координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці; розвиток у встановленому порядку міжнародних зв'язків з питань нагляду та охорони праці.

Для виконання своїх функцій Комітет по охороні праці створює територіальні управління та інспекції. Інспекції діють на підставі Типового положення, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 19 червня 1995 року [25].

Державна інспекція охорони праці є структурним підрозділом територіального управління Держнаглядохоронпраці, що здійснює функції державного органу щодо організації управління охороною праці і здійснення нагляду за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (користування надрами) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, а також за виробничою діяльністю підприємців у галузі на території регіону і не залежить від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих органів державної виконавчої влади.

Держінспекція має право:

- безперешкодно в будь-який час проводити перевірку підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства та інших нормативних актів про охорону праці та надр, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

- надсилати (подавати) керівникам підприємств обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці та користування надрами;

- зупиняти експлуатацію з накладанням пломби підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць та устаткування до усунення порушень вимог щодо охорони праці та використання надр, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих чи суперечать законодавству про надра, або в разі відсутності, дозволу органів Держнаглядохоронпраці на початок роботи підприємства;

- накладати на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок та в разі невиконання розпоряджень (приписів) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці та користування надрами;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

- зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін.

Законом України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" встановлено, що санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи затверджує та скасовує Головний державний санітарний лікар України.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 9 березня 1995 р. затверджено перелік державних санітарних норм і правил, обов'язкових для виконання на підприємствах, незалежно від форм власності.

Значні повноваження в здійсненні контролю за додержанням нормативних актів про охорону праці надані місцевим державним адміністраціям і Радам народних депутатів. Вони у межах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, організовують в разі необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Для цієї мети на підприємствах створюються служби охорони праці, працівники якої прирівнюються до працівників основних виробничо-технічних служб.

Працівники служби з охорони праці мають право:

· видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків;

· одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

· зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників [22-24].

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці.

Уповноважені трудовим колективом діють відповідно до Типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці, за погодженням з профспілками.

Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити власнику, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

Заключна частина

Масштабна робота щодо створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища продовжується. Затверджені і реалізуються плани розроблення (перегляду) правил та інших нормативних актів на перспективу і поточний рік, забезпечується поступовий перехід від документації галузевого призначення до нормування вимог охорони праці за видами технологічних процесів, робіт, устаткування. Належить розв'язати також завдання щодо встановлення оптимального співвідношення між різними видами державних нормативних актів про охорону праці, включаючи спеціальні стандарти безпеки праці, та ряд інших проблем.

Одним з пріоритетних напрямів у нормотворчій діяльності визначено забезпечення відповідності національних законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці вимогам конвенцій Міжнародної Організації Праці, директив Європейського Економічного Співтовариства, договорів Співдружності Незалежних Держав та інших міжнародних документів.

16 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, яка набула чинності з 1 березня 1998 року Видано ряд Указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання зазначеної Угоди, затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, започатковано розроблення галузевих та національних програм інтеграції (зокрема, галузеву програму Держнаглядохоронпраці затверджено наказом Комітету від 22 лютого 1999 р. № 29) тощо.

Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, що є цілком природним явищем, оскільки в основі інтеграційних процесів будь-якого спрямування є забезпечення максимально можливого зближення правових норм, за якими працює і розвивається кожна з сторін.


Список літератури

1. Конституція України

2. Кодекс законів про працю України

3. Кримінальний кодекс України

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення

5. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 №2694-ХІІ

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 №1105-ХІV

7. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 №4004-XII

8. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 №875-XII

9. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки від 06.09.99

10. Положення про Комітет по нагляду за охороною праці України. Затверджено Указом Президента України від 09.03.98 №182/98

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» від 03.05.95 №314

12. Положення про Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.93 №733

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці» від 02.03.94 №135

14. Положення про видачу Державним комітетом по нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.93 №831

15. Наказ Комітету по нагляду за охороною праці України, Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України» від 04.06.99 №103

16. Наказ Комітету по нагляду за охороною праці України, Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Типового положення про навчання з питань охорони праці» від 17.02.99 №27

17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» від 10.08.93 №263

18. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» від 29.12.93 №256

19. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми» від 22.03.96 №59

20. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх» від 31.03.94 №46

21. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» від 10.12.93 №241

22. Типове положення про службу охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 03.08.93 №73

23. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28.12.93 №135

24. Положення про позаштатного державного інспектора по нагляду за охороною праці. Затверджено наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 19.06.98 №127

25. Типове положення. Затверджено наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 19.06.95 №92

26. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №12: Охорона праці в Україні.

27. Трудове право України: Підручник - Х.: фірма «Бонсум», 1998.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:22:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:48:49 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Нормативне регулювання охорони праці

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150348)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru