Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Закон його природа

Название: Закон його природа
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 15:14:43 24 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 3 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат з правознавства

на тему:

ЗАКОН, ЙОГО ПРИРОДА


Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищо­го органу державної влади (або громадянського суспільства /без­посередньо народу/), який регулює найважливіші питання сус­пільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої за­конодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юри­дичної чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» зако­ном, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не супере­чать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпо­середньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на від­міну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затверд­ження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої про­цедури. яка зветься законодавчим процесом.

§ 5. Законодавчий процес

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Відразу ж застережимо, що законодавчий процес як юридич­не поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридич­ний процес, має два значення: (1) порядок діяльності, спрямо­ваної на створення закону; (2) сама ця діяльність.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе пода­льше коригування (зміна, доповнення).

Формування юридичного мотиву (державної волі) про необхід­ність регулювання правовими нормами певної групи, роду або виду суспільних відносин у результаті аналізу фактичного стану політики, економіки, соціальної сфери — це стадія, скоріше, законотворчості, ніж законодавчого процесу. Органи, організа­ції, особи, що займаються виявленням потреби в законодавчому врегулюванні, не завжди можуть бути учасниками правовідно­син, які складають юридичний процес. Та й законодавчий про­цес проходить у формах, які суворо встановлені законами або парламентськими регламентами, тоді як потреба в тій чи іншій законотворчості встановлюється у різні способи, використову­вані в юридичній, політичній, соціологічній та інших науках (див. § «Стадії правотворчого процесу»).

Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

I. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офі­ційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парла­менті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Мі­ністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.

Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки або ухва­лення.

II. Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включен­ня відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених гро­мадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розроб­ка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залу­ченням зацікавлених організацій, дороблення і редагування про­екту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок: виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; роз­гляд альтернативних проектів. У необхідних випадках — вине­сення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікова­них спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенародне обгово­рення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Укра­їні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невід­кладно передаються на підпис Президентові України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (пре­зидентом) в установлені конституцією строки (в Україні — 15 днів).

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону — це не лише підписання його гла­вою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зок­рема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Про­мульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та іншими подібними документами, текст яко­го в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульго-

вується[1] .

В Україні — це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верхов­ної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується.

9. Включения закону до Єдиного державного реєстру норматив­них актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізи­тами в офіційних друкарських виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»).

Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на

підпис.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента.

В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм пра­вом відкладеного вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюєть­ся у парламенті.

Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не мен­ше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верхов­ної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представи­ти до офіційного опублікування протягом 10 днів.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчен­ня і використання громадської думки, врахування рівня право­свідомості громадян.

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Регламенту Верховної Ради України — нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту.

§ 6. Види законів

З метою ефект ивного використання виникаючої безлічі за­конів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється пере­лік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон­ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведен­ням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначен­ням способів забезпечення з метою правильного співвідношен­ня між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встано­влено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше фе­дерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нор­мативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяль­ність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгод­ження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

конституції

конституційні закони

звичайні (поточні) закони

забезпечуючі (оперативні) закони

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пра­ва і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

кодифіковані — становлять єдиний писаний основний за­кон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного за­кону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;

некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Бри­танія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особли­вий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.:

Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Ка­нади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схо­жу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії не­має єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів)[2] —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Коро­ни 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську кон­ституцію називають конституцією змішаного типу.

2. Конституційні закони —

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як прави­ло, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організа­ція і проведення референдуму, організація і діяльність парламе­нту, президента, конституційного суду і т. ін.);

• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним зако­ном. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішен­ня про усунення Президента України з поста в порядку імпіч­менту (ст. 111) і низку інших.

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних кон­ституційних законів. До них віднесені закони, що регламенту­ють надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, гер­ба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на терито­рії Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичай­ного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федера­ції (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон відрізняється від інших законів таки­ми ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання — особлива сфера;

в) порядком ухвалення — особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікова­ною більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4)[3] .

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль­кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші­стю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичай­них законів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

— кодифіковані[4] (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивіль­ний кодекс та ін.);

поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються між­народні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні сис­теми норм, що містяться в інших окремих законах і міжнарод­них договорах, які регулюють найважливіші відносини і потре­бують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і між­народними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (напри­клад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалю­ються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окре­мих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони при­пиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану при­пиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за суб'єктами законотворчості:

ухвалені громадянським суспільством (народом) у резуль­таті референдуму;

— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:

закони України;

— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:

кодифіковані;

— некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи за­конів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

Види законів за галузевою ознакою:

конституційно-правові;

— цивільно-правові;

— адміністративно-правові тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя:

— закони в галузі регулювання економіки;

— закони в галузі регулювання політики;

— закони в галузі регулювання соціальної сфери;

— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» —

після його ухвалення).

Серед основних напрямків розвитку законодавства України

можна виділити такі:

— розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;

— приведення поточних законів у відповідність до Основного

Закону;

— адаптація поточних законів до норм європейського і між­народного права.


[1] Стаття 73 Конституції Італійської Республіки містить з цього питання ти­пове для більшості країн положення: «Закони промульговуються Президен­том Республіки протягом місяця від дня 'їх затвердження. Якщо Палати, кожна абсолютною більшістю своїх членів,проголошує закон терміновим, то він промульговуеться у строк, зазначений у цьому законі. Закони публі­куються після промульгації і набирають чинності на п'ятнадцятий день пі­сля публікації, за винятком випадків, коли сам закон встановлює інший строк».

[2] Статут — акт, прийнятий в установленому порядку в ідентичній редакції обома палатами ппрілменту і санкціонований монархом Великої Британії.

[3] Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускла­днений чи змішаний характер. В Україні конституційне закріплена змішана процедура прийняття внесених змін до Конституції: спрощена (2/3 конституційного складу Верховної Ради) — для законопроек­ту про внесення змін до Конституції України для всіх розділів (крім розді­лів І, 111, XIII); ускладнена (2/3 конституційного складу Верховної Ради з наступним затверд­женням всеукраїнським референдумом, призначуваним Президентом Украї­ни) — для законопроекту про внесення змін до розділів 1, III, XIII.

[4] В ряді країн діють органічні закони (Франція, Іспанія). Наприклад, Консти­туція Франції передбачає врегулювання органічними законами статусу Кон­ституційної Ради, Високого Суду правосуддя. Суду правосуддя Республіки, Економічної і соціальної Ради, Вищої ради магістратури, порядку виборів палат Парламенту та ін. (див. главу «Романо-германский тип правової сис­теми»)

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:18:53 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:46:14 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Закон його природа

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150202)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru