Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Об єктивна сторона складу злочину

Название: Об єктивна сторона складу злочину
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 00:53:23 29 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 18 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Об’єктивна сторона складу злочину

Зміст

Вступ

І.Глава

Поняття і значення об’єктивної сторони складу злочину. Ознака об’єктивної сторони складу злочину.

ІІ.Глава

Поняття дії і бездіяльності в кримінальному праві.

ІІІ.Глава

Суспільно-небезпечні наслідки та їх причинний зв’язок.

ІV.Глава

Вплив нездоланної сили, фізичного і психічного примусу на кримінальну відповідальність.

Висновок

Література

Вступ

Акт людської поведінки, здійснюванний в об’єктивному світі, має внутріщні і зовнішні ознаки. Це в повній мірі відноситься до суспільно корисної, суспільно нейтральної і суспільно небезпечної поведінки. Внутрішні ознаки об’єктивної небезпечної поведінки створюють його об’єктивну сторону. Належно, в самій загальній формі під об’єктивною стороною злочину слідує розуміти внутрішні виявлення людської поведінки, викликаючи небезпечні для соціального суспільства зміни в навколишній діяльності.

Названі зміни оказують небезпечно заперечливий вплив на соціально-суспільні відносини та їх учасників.

Разом з тим внутрішня проява навколишньої небезпечної поведінки повністю не розкриває його внутрішньої суті.

Так, при двох зовнішньо подібних випадках позбавлення життя в свідомості винного можуть протікати різноманітні по змісту психічні процеси: в одному випадку винний визначає, що скоює вбивство через ревнощі, в другому - через хуліганське спонукання і т.і. Ще більше по своїй внутрішній суті відрізнаються навмисне та необережне вбивство. Це, звичайно, не виключає того, що його поведінка в його конкретному прояві нерозривно зв’язана з його внутрішньої суті тобто з психічними процесами.

Однак, в науці КП зовнішні прояви суспільно-небезпечної поведінки штучно ізолюються від його внутрішньої суті. Це робиться для того, щоб більш глибше і всебічно вивчити ознаки, що становлять в своїй сукупності змісту зовнішнього проявлення сусупільно-небезпечної поведінки.

Взагалі об’єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформацій, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статтей Особливої частини КК відображається саме об’єктивна сторона складу злочину.

Зміст ознак цього елементу часто є критирієм розмежування суміжних складів злочинів. Ретельне дослідження ознак об’єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, замовлює забезпечення занятості у процесі боротьби зі злочинністю.

Глава 1:

Поняття і значення об’єктивної сторони складу злочину. Ознаки об’єктивної сторони складу злочину

Об’єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його знаки, встановлені кримінальним законом. Це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення сусупільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин?

У сіпільних явищах завжди необхідно відрізняти їх фактичні, об’єктивні риси та суспільний характер, глузд тобто їх сусупільне значення.

В об’єктивній стороні злочину процес вчинення злочину характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються злочинною дією (бездіяльністю) і закінчуються настанням злочину, злочинних наслідків.

Зовні злочин постає своєю чинною стороною і саме тими змінами, які він спричиняє. Якщо мова йде про його наслідки (настання смерті при вбивстві, майнові збитки при викраданні і т. ін.).

Злочин - це передбачене кримінальним законодавством сусупільно небезпечне діяння ( дія або бездіяльність), що посагає на суспільний лад України, політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок (ч.1 ст.7 КК України).

Але злочин - це не тільки його шкідливі наслідки. Злочин - це взагалі процес певної поведінки людини, який точиться в просторі і часі, за певними обставинами. Злочин містить у собі різноманітні види поведінки людини, а також дію різних сил природи, які людина використовує для своїх потреб, фізичні чи хімічні або інші властивості речовин, знарядь, здібності тварин чи птахів та всі інші можливості для того, щоб досягнути бажаних нею наслідків - змін в оточуючому суспільному середовищі.

Умовно процес вчинення злочину можна з точки зору його об’єктивної сторони розділити на три етапи:

1.Дія (бездіяльність). Це перший початковий стан вчинення злочину. При чому в об’єктивну сторону злочину дія входить не цілком, а лише її зовнішня, виконавча, фізична сторона. Це та сторона дії, яку можна побачити присутнім, зрозуміти і певно визначити - місце, час , обставини та використані при цьому засоби і знаряддя. Злочинна дія завжди чиниться в певних умовах. Тому діяння завжди треба брати та оцінювати не ізольовано, а з врахуванням усіх умов і обставин. Як кажуть філософи - все визначається місцем, часом та обставинами.

2.Причинний зв’язок, як об’єктивно існуючий взаємозв’язок речей і явищ в природі. Злочин як і будь-яка сусупільно істотна дія чинить певні зміни у суспільному житті, які в свою чергу викликають подальший розвиток подій. Такий розвиток може мати різні напрямки залежно від характеру дії (бездіяльності), а також від умов місця, часу та обставин.

3.Злочинні наслідки, тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою.

Тільки вчинення сусупільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для уголовної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляются зовні, в певних діях чи вчинках особи. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця.

Для здійснення правосуддя ці положення особливо важливі:

1) визнання злочином лише об’єктивного прояву лихої волі людини, а не її поглядів, переконань, міркувань, виключає сваволю, беззаконня;

2) об’єктивні дії та бездіяльність як критерій намірів людини дає змогу виявити суб’єктивну сторону злочину і виключити об’єктивну осудність, тобто засудження без вини. невинного;

3) об’єктивна сторона злочину найбільш багата ознаками, що дає можливість відмежувати один злочин від подібного, суміжного, іншого, а також злочинні дії від дій, які злочину не утворюють, які уголовним законом не передбачені.

Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацією вчинення злочину.

Конструктивною особливістю об’єктивної сторони складу злочину є своєрідність зв’язків між окремими групами ознак. Із цієї точку зору їх можна поділити на дві групи:

1) ознаки, що є компонентом самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв ( до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідки і причинний зв’язок;

2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння ( місце, час, обстановка, вчинення злочину або їх своєрідне поєднання- ситуація). Більшість із зазначених ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинків. Універсально обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише діяння.

Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об’єrтивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру ( так званий голий умисел) не є кримінально караними.

Дії, тобто активна поведінка, властивості більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними і із докладанням власних фізичних зусіль особи використання іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків. Наприклад, із виконанням таких обов’язків може бути пов’язаний обман покупців тощо.

Бездіяльність - це пасивна поведінка. Її антисуспільне спрямування полягає в тому , що у певних випадках особа повинна діяти, але не робити цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад. необхідність явки військовозабов’язаного на пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов’язок може також зумовлюватись посадою або професіональною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації, тощо. Обов’язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїзжої частини вулиці.

Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам’ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуванним або складним.

Роз’язнюючи питання продовжуваного злочину стосовно розкрадання майна, Пленум Верховного Суду України п.23 постанова від 22 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначив, що неодноразово вилучення майна (чи завоювання ним) у одного і того самого потерпілого, якщо воно складалося з ряду поточних дій, охоплювалося від самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин. В універсальному аспекті для продовжування злочину характерна наявність, принаймі трьох ознак:

1) тотожності дій;

2) єдності умислу;

3) наявності загальної мети;

Останні дві ознаки передбачають, що винний від початку вчинення першої дії має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення певного кінцевого результату. Як приклад такого злочину можна навести викрадання грошей у кілька заходів за підробленим документом, у якому зазначена остаточна їх сума.

Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі незвизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан. Наприклад, триваючим злочином є незаконне зберігання зброї.

Особливістю складного злочину є те, що його утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин. Наприклад, такі як напад з метод заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечний для життя або здоров’я потерпілого, характерні для розбою - злочину, передбаченого ст.86 або ст.142. Але, якщо такі дії вчиняються під час нападу банди, вони підпадають під ознаки бандитизма. Оскільки дії, що утворюють об’єктивну сторону бандитизму, ширші за змістом (вони можуть полягати і в заволодінні майном і в спричиненні тілесних ушкоджень, в насильницькому статевому акті тощо), то вони не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Тому в наведеному вище прикладі все вчинене охоплюється ознаками складу злочину передбаченого ст.69.

Деякі склади злочинів передбачають вчинення, двяння систематично, тобто більше двох разів. Діяння може вчинятися у вигляді промислу. Це такі випадки, коли має місце більш-менш тривала злочинна діяльність, яка стає основним або відчутним додатковим джерелом злочинного злочення.

Оскільки діяння - обов’язкова умова кримінальної відповідальності особи, недоведенність його вчинення слідчими органами або судом є підставою для закриття кримінальної справи що до цієї особи або винесення правильного вироку.

Наслідком ( злочинним результатом) діяння принято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об’єкта посягання. Важливість цієї ознаки полагає в тому, що від розміру та характеру можливої або фактично спричиненої шкоди залежить значною мірою ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особливо велике значення ця ознака має у так званих матеріальних складах злочинів. До матеріальних належать склади злочинів, об’єктивна сторона яких включає наслідки як обов’язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку. Наприклад, вбивства , розкраджання майна, за винятком розбою є злочинами з матеріальним складом. Вбивство може визнаватися закінченим лише з моменту настання смерті потерпілого, а розкрадання - з моменту, коли суб’єкт заволодів майном і має реальну можливість хоча б первісну розпоряджатись чи користоватись ним.

На відміну від матеріальних, формальними є склади злочинів, об’єrтивна сторона яких не передбачає наслідків, як обов’язкову їх ознаку. Закінченим такий злочин вважається з моменту вчинення діяння, а наслідок віднесено за межі складу злочину і на кваліфікацію він не впливає. Це такі злочини, як образа, одержання хабара, тощо.

Деякі склади злочинів сформульовані в законі таким чином, що наслідок діяння зазначено як альтернативна ознака. Так, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також чина громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю пов’язаною з охороною громадського порядку (ст. 190-1), може бути у формі замаху на умисне вбивство або у формі умисного вбивства зазначених осіб. У обох варіантах злочин буде закінченим. Такі склади злочинів у теорії кримінального права отримали назву формально матеріальних.

Критерієм вирішення законодацем питання про включення наслідку до комплексу обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння. При цьому враховується спеціфіка самого діяння, ступень вірогідності спричинення шкоди, її характер, обсяг і час настання можливого наслідку. Значення специфіки діяння у вирішенні питання про конструкцію об’єктивної сторони складу злочину можна продемонструвати на протязі такого злочину, як погроза вбивством. Погроза вбивством - це дія що сама по собі суспільно небезпечна. Тому злочинний результат не є обов’язковою ознакою цього злочину.

У інших випадках значне підвищення ступеня суспільної небезпечності діяння зумовлює характер спричиненної шкоди. Наприклад, незаконне лікарювання визначається злочинним лише за умови настання таких наслідків, як розлад здоров’я або смерті потерпілого (ст.266). Тому ці наслідки введені законодавцем у конструкцію об’єктивної сторони складу цього злочину. Іноді таку функцію виконує обсяг спричиненної шкоди. Наприклад, у ст.165 вказана як злочинний нслідок істотна шкода. Якщо зловживання владою або посадовим становищем не завдало істотної шкоди, воно не є злочином. Для деяких злочинів характерно, що можливі їх наслідки дуже віддалені від вчинення діяння за часом. У таких випадках визнаються злочинними самі дії, а наслідки не включаються до складу злочину. Таким злочином є пропаганда війни (ст.63) тощо. Тож наслідки не входять до конструкції об’єктивної сторони складу злочину у випадках, коли діяння самі по собі суспільно небезпечні, а можливі наслідки за характером, обсягом або через значну віддаленність моменту їх настання різко не підвищують суспільну небезпечність злочину.

Форма зазначення у статтях КК наслідків як обов’язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (статті 165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов’язковість наслідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Наприклад, таким чином можна зробити висновок про обов’язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном. Наприклад, у ст.89 ідеться про знищення або пошкодження майна, тобто мається на увазі як процес приведення майна у непридатність (діяння), так і наслідок - факт знищення або пошкодження майна і сприяння відповідної майнової шкоди.

За змістом наслідки злочинних діянь можуть класифікуватись таким чином:

1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров’я (статті 58, 83-98, 101-105, 227);

2)у вигляді майнової шкоди (статті 81-90, 147-2, 157);

3)порушення нормальної роботи транспорту або зв’язку (статті 78, 205, 217-1);

4) у вигляді іншої шкоди- дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193).

Особливість наслідків як ознака об’єктивної сторони складу злочину полягає в тому, що вони можуть бути або підраховані, або певним чином визначені: лише з такої умови наслідки можуть виконувати функції ознаки складу злочину. Наприклад, майнова шкода може визначатися вартісними критеріями, шкода здоров’ю може встановлюватись за допомогою судово- медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту може виявлятися у зриві графіку руху поїздів тощо.

Як й інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Лише наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.

Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов’язані з тим, що ця ознака описана в законі у вигляді оціночного поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє легальне або судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в законі визначено поняття “істотної шкоди, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збиків” (ст.164), поняття “значної шкоди потерпілому” ( ч.2 ст.140) роз’яснено у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

Причинний зв’язок - це обов’язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв’язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини , порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміку, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

Як відомо, причинний зв’язок - це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення кримінально- правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного зв’язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права. Причинний зв’’язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб’єкта злочину. Спрощено це вигладає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діянні - не настали б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільні небезпечні наслідки настали неззалежно від того, чи було вчинено діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко встановити, які саме з них є юридично значними причинами наслідку. Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв’язку.

Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:

1)”conditio sine dua non” у перекладі з латинської означає “умова без якої немає”

2)адекватності причини;

3)необхідного спричинення;

Суть першої теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому - підставою для висновку про наявність причинного зв’язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв’язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично злочинних факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроба вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.

Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.

Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв’язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Це концепція також неприйнята, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб’єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний зв’язок - це об’єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб’єктивно, а на підставі вивчення і враховування об’єктивних закономірностей Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного причинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об’єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв’язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об’єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу зазначеної теорії покладено положення матеріальної філософії, а саме:

1) під причинним зв’язком слід розуміти такий зв’язок явищ, коли одне з них (причина) породжує іншу (наслідок);

2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;

3)причинний зв’язок явищ - об’єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;

4) характер причинних зв’язків може бути різним - одні явища - результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;

5)для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов’язаними необхідними зв’язками.

Для необхідного причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину з необхідного спричинення характерно:

1)діяння передує наслідку за часом;

2)діяння внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

3)у конкретних умовах місця, часу та обстановки це реальна можливість перетворюється в дійсність - діяння породжує наслідок;

4)наслідок породжує діяння як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діяння інших осіб або інших зовнішнх сил.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку; 3) діяння одного суб’єкта закономірно породжує діяння іншого суб’єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок; 4) одночасні діяння двох або більше суб’єктів закономірно породжують наслідки.

Для випадкового причинного зв’язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність - для третьої особи або іншої зовнішньої сили.

У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий не одній із них окремо взятій.

Причинний зв’язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки можуть породжувати і бездіяльність, але такий зв’язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності.

Бездіяльність може виявитись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосерднього об’єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений.

Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємству-одержувачу, внаслідок цього підприємство одержувач не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.

У таких випадках бездіяльність є єдиною причинию настання наслідку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку ( другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

Так, при вчиненні злочину. передбаченого ст.147-3 КК, злочинні діяння можуть полягати у невтручанні у певні фізичні процеси, що призводить до псування зерна та насіння олійних культур.

Спосіб вчинення злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статтей чимало. Наприклад, для складу злочину, доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характериним є такий спосіб, як жорстоке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкодження здійсненню виборного права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак - ящо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо.

Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретого злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів.

У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майна, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визначається вбивство при обмежуючих обставинах (п.”2” ст.93), спричинення тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер мучення або мордування, утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101).

Конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (наприклад, електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Наприклад, згідно з ч.1 ст.161, злочинність буде, за наявності інших необхідних ознак, полювання заборонними засобами, а у ч.2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів.

Ще один приклад. Такий склад злочину, як особливо злісне хуліганство буде лише в тому випадку, якщо хуліганські дії вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Пленум Верховного Суду України у постанові №3 від 28 червня 1991 року “Про судову практику в справах про хуліганство” роз’яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які були спеціально підготовлені винним для цієї ж мети.

Особливу групу ознак об’єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час , обстановка чи ситуація діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточнення.

Місце вчинення злочину - це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення злочину передбачено ст.163-1. є континентальний шельф України, ст.204 - море. Місце вчинення обману покупців (ст.155) - підприємства торгівлі або громадського харчування.

Час є обов’’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року , місяця, тижня або доби. Наприклад, забороненний час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (незаконне полювання).

Обстановка - це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття “прилюдність” охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в таких випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, сусупільства в цілому). Наприклад, за певних умов є підстави визнати прилюдним вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілого, особи.

Потерпілий стає, по суті, очивидцем грубого порушення громадського порядку і прояву явної неповаги до суспільства, а суб’єкт злочину усвідомлює факт спостереження представником сусупільства цих злочинних дій та усвідомлення їх дійсного характеру.

Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так, у ст.189 ідеться про прилюдну образу представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок. У ряді статтей глави ХІ КК передбачена відповідальність за військові злочини, вчинені в бойовій обстановці. Це випадки, коли злочин вчиняється під час такої події, як виконання військовим підрозділом бойового завдання. Обстановкою вчинення злочину, передбаченого ст.188-1, є така подія як виконання працівником міліції або членом громадського формування з охорони громадського порядку покладених на цих осіб обов’язків по охороні громадського порядку.

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину.

Наприклад, поняття “час бою” означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само ж охоплюється терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації як “коло бою”, район военних подій (статті 261, 263). У таких випадках законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину, а й на події, що в цей час відбуваються (“бій”. ”военні дії” тощо). Ситуацію як ознаку об’єктивної сторони складу злочину включає і ст.256 (залишення гинучого війського корабля). Специфічною є ситуація вчинення хуліганства - вона обов’язково передбачає у певному поєднанні з іншими умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин, або громадське місце.

Місце, час та обстановка утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійно при цьому є наявність хоча б двох із цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює. Наприклад, визначають ситуацію вчинення злочину, передбаченого ст.203 (неподання допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин - море або інший водний шлях. Крім того, ця ситуація відрізняється і специфікою обстановки - повністю таких подій, як зіткнення суден або зустріч осіб, що зазнали лиха.

Для ситуації характерне діалектичне поєднання компонентів, які вона охоплює. Вони ніби доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якісь дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. У наведеному прикладі щодо ситуації вчинення злочину, передбаченного ст.203, взаємодія фізичних властивостей простору і подій, що відбуваються, утворює таку сукупність умов, за яких ступінь суспільної небезпечності вчиненного діяння значно зростає. Адже йдеться не просто про неподання допомоги, а про бездіяльність щодо осіб, які зазнали лиха в морі або на іншому водному шляху і перебувають у небезпечному для життя становищі. За таких обставин вірогідність настання шкідливих наслідків для здоров’я потерпілих і навіть їх смерті максимальна. Тому невипадково законодавець прийняв рішення про включення до КК спеціальної статті, яка має суворішу санкцію, ніж санкція ст.112., що містить загальну норму (неподання допомоги). Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов’язкове.

Схема 1

Основні варіанти

необхідного причинного зв’язку в кримінальному праві.

І

Діяння

закономірність

Злочинний результат

(причина)________________________________(наслідок)

ІІ

закономірність

інше явище

закономірність

злочинний результат

(причина)___________________(наслідок)

(причина _________________________(наслідок)

ІІІ

Діяння -1

закономірність

Діяння - 2

закономірність

Злочинний результат

(причина) ________________________(наслідок)

(причина) _________________________

ІV

Діяння - 1

закономірність

(причина)

Злочинний результат

(наслідки)

Діяння - 2

закономірність

(причина)

Механізм випадкового причинного зв’язку в кримінальному праві

Діяння

(причина)

закономірність

закономірність

Дії третіх осіб або іншої зовнішної сили

(причина)

випадковість

Результата - 2

(можливий наслідок)

Результат - 3

(фактичний наслідок)

Результат - 1

(можливий наслідок

Глава 2

Поняття дії і бездіяльність в кримінальному праві

Головною ознакою об’єктивної сторони злочину є дія та бездіяльність. Ними утворюються та визначаються всі інші ознаки об’єктивної стороні.

Злочинна дія виявляються як рух “ Усе безкінечне різноманіття зовнішних проявів мозкової діяльності зводиться вкінець до одного лише прояву - мозкового руху - писав видатний російський фізіолог І.М.Сєчєнов - Чи сміється дитина при погляді на ігрушку, чи усміхається Гарібальді, коли його нівечать за любов до Батьківщини, чи тремтить дівчина при першому почутті кохання, чи творить Н’ютон світові закони і пише їх на папері - всюди остаточним чинником є м’язовий рух” *

Переважна більшість злочинів скоюється шляхом дії. Наприклад, бандитизм (ст. 69 КК), згвалтування (ст. 117 КК), обман покупців (ст. 155 КК), хуліганство (ст. 206 КК) тощо.

Деякі злочини скоюються шляхом бездії. Наприклад, залишення в небезпеці (ст. 111 КК), неподання допомоги хворому особою медичного персоналу (ст. 113 КК), халатність (ст. 167 КК), недонесення про злочин (ст. 187 КК) та ін.

Найбільш поширено зовні дія виявляється (відбивається) як рух тіла. Але рухом тіла дія не вичерпується. Злочинець не вчинив би багато чого, якби надіявся, розраховував лише на свої руки та ноги.

Кримінально-правова дія є складний психофізичний процес:

1.Дія є свідомою поведінкою людини, спрямованою на певний об’єкт для досягнення певної мети.

2.Дія містить у собі декілька або навіть цілу серію рухів, всю сукупність конкретних актів поведінки.

3.Дія поєднує в собі також засоби, знаряддя, механізми, властивості речовин і явища природи, які використовує людина певним чином діючи.

4.Дія завжди чиниться в певних умовах місяця, часу, обставин.

* Сєчєнов І.М. Избранные философские и психологические произведения - М.1947 - с.71.

Зовні дія виявляється у формі:

1) слів - погроза, образа, підмова, підбуювання, обман тощо;

2) мигів, жестів - демонстрація зброї, погроза, образа, хуліганство і т.ін.;

3) фізичного впливу на різні матеріальні предмети, речі- знищення майна, тілесні ушкодження, викрадання тощо;

4) використання як знаряддя злочину малолітніх, неосудних, тварин, птахів;

Дія у кримінально-правовому розумінні - це активний, вольовий, свідомий акт зовнішньої поведінки суб’єкта, який відображається у скоєнні суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним законом. Така дія, безумовно, є не тільки суспільно небезпечною, а й протиправною, оскільки її здійснення карається кримінально-правовою нормою, тобто конкретною статтею Особлиівої частини Кримінального кодексу України.

Суспільну характеристику дії складають:

1)суспільна небезпечність дії - її спрямованість на певний об’єкт і заподіяння шкоди.

Суспільна небезпечність дії є її соціально-політична характеристика, її об’єктивна властивість.

2)уголовна протиправність дії, її забороненність уголовним законом.

Обов’язковою ознакою дії є її усвідомленість суб’єктом. Не усвідомлювана поведінка дією в уголовно-правовому резумінні не визнається.

Не мають уголовного правового значення , наприклад, дії, вчинені у ві сні, в стані патологічного сп’яніння, при втраті свідомості та інших таких обставинах, оскільки вони не усвідомлені особою.

Не діють в кримінально-правовому розумінні юридичні особи, недоумкуваті, малолітні віком до 14 років.

Разом з тим і усвідомлення поведінки не завжди має кримінально-правовий характер. Кримінально-правове значення має лише така поведінка, в якій виявляється воля діючої особи.

На мою думку дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта. Вона є найбільшою формою суспільно небезпечного діяння. Більше 2/3 усіх злочинів, передбачених в Особливій частині КК, можуть бути вчинені тільки шляхом дії. Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла. Дія може виражатися в окремому (одиничному) русі тіла, так і в їх множинності (сукупності). Рухи тіла, які складають дію повинні мати цілеспрямований характер, і , отже, об’єднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Мета, які об’єкт злочину відокремлює дію, виражає її предметний зміст. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально-правовому розумінні тоді, коли вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об’єкт. Звідси виникає, що мимоволі ( інстинктивні та рефлекторні) рухові акти , які здійснюються поза контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворювати дію як ознаку об’єктивної сторони злочину , наприклад, рухи. внаслідок яких може бути заведено шкоди охоронюванному законом благу, викликані реакцією організму на біль від ураження струмом, вогнем тощо.

Якщо разглядати дію з фізичної сторони, то вона може бути простою і складною. Просто дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, образа шляхом вимовлення нецензурного слова, давання ляпаса. Складні дії характеризуються ускладеною структурою. Серед них можна виділити такі, які складаються з кількох актів поведінки, кожний з котрих може бути визнаний за самостійну дію. Наприклад, в ч.2 ст.82 КК встановлено кримінальну відповідальність за грабіж (відкрите викрадання державного або колективного майна), поєднаний з насильством що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Тут мають місце дві дії - грабіж і насильство, кожна з яких, якщо розглядати їх ізольовоно, утворює самостійну злочинну дію, передбачену окремою статтею КК (ч.1 ст.82, ч.2 ст.106 або ст.107 КК).

Таку об’єктивну сторону мають і деякі інші злочини, пов’язані з насильством (ч.2 ст.166 КК та ін.). У зазначених випадках одна дія виступає способом вчинення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв’язку та органічній єдності і в сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту ( як основному, так і додатковому).

До складних належать також дії, що складаються з низки тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку (наприклад, крадіжка цілого в декілька прийомів). Складними є й двоактні діЇ. наприклад скуповання товарів або інших предметів та їх перепродаж з метою наживи при спекуляції (ч.1 ст.154 КК). До складних відносять, зокрема і дії в так званих триваючих злочинах, коли злочин, розпочавшись одним із актів поведінки (активною дією), потім продовжує здійснюватися впродовж певного часу, наприклад, незаконне носіння вогнепальної або холодної зброї. У деяких випадках складні дії складаються з цілого комплексу вчинків, пов’язаних один з одним. Це, наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності (ст.148 КК), втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність (ст.208 КК) та ін. Проте і в цих випадках має місце активна форма суспільно небезпечної протиправної поведінки, яка володіє усіма необхідними ознаками дії (складної) в кримінально-правовому розумінні.

Залежно від характеру впливу на об’єкт злочину усі дії можна поділити на фізичні та інфомаційні. Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної, физичної сили для вчинення злочинного посягання ( розкрадання, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізічної сфери предметів матеріального світу. Інформаційні дії посягають у передаванні інформації іншим особам і виражаються в словесній (вербальній) формі, а також в будь-яких інших діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах ( міміка, пантоміміка). Через інформаційні дії вчиняються такі злочини, як образа, наклеп, погроза вбивством тощо. Для деяких злочинів характерним є поєднання фізичних та інформаційних дій, наприклад, при шахрайстві, а також при грабежі, розбої та вимаганні, які поєднані з погрозою насильством.

Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, що являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, які використвуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Частіше за все зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довір’ям, жорстокий або особливо жорстокий спосіб, суспільно небезпечний спосіб та ін.) Усі вони значною мірою визначають форму: зміст данної дії, її інтенсивність на шкідливість.

Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб. В такому разі на спосіб вказують в законі як на контитутивну ознаку складу злочину, наприклад, таємне розкрадання індивідуального майна громадян як спосіб крадіжки (ст.140 КК), відкрите розкрадання такого ж майна при грабежі (ст.141 КК ), заволодіння майном громадян шляхом обману або зловживання довір’ям при шахрайстві (ст.143 КК). В інших випадках злочин може бути вчинено різним способом. Так, умисне вбивство (ст.94 КК) і умисне середньої тяжкості і тілесне ушкодження (ст.102 КК) можуть бути вчинені будь-якими способами: шляхом нанесення ушкоджень колючим або ріжучим знаряддям, із застосуванням вогнепальної зброї, шляхом нанесення ударів, побоїв, давання отруйних речовин (отрути) тощо. У зв’язку з цим законодавець не вказує в диспозиціях цих статтей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов’язкову ознаку складу злочину. *

Для більш успішного вчинення злочинів винні часто використовують різні засоби: технічні знаряддя, зброю, пристосування та ін. Це стосується умисних злочинів (наприклад, комп’ютерних злочинів, угону транспортних засобів). У цих випадках винний використовує закладені у засобах вчинення злочину додаткові можливості, що можуть набагато посилювати інтенсивність і уражаючий ефект дії. Такі способи вчинення злочину свідчать про підвищену небезпеку як дій, так і особи, що її вчинила.

Кримінальну відповідальність за злочинну дію нічим не обмежено. Досить встановити, що вчинено соціально небезпечну дію ( як активну форму поведінки людини). передбачену кримінальним законом як злочин. Злочинні дії описуються в статтях Особливої частини КК різним чином. У більшості випадків у диспозиції зазначаються точні ознаки дії, наприклад, крадіжка - тайне викрадення індивідуального майна громадян (ст.140 КК); образа - умисне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі (ст.126 КК). Досить часто зазначаються в альтернативі кілька дій, кожна з яких утворює об’єктивну сторону злочину. Наприклад, умисним тяжким тілесним ушкодженням закон (ст.101 КК) визнає умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння (1), або таке, що спричинило втрату будь якого органу (2), або втрату його функцій (3), душевну хворобу (4), або іншій розлад здоров’я. поєднаний з втратою працездатності не менше ніж на одну третину (5), або переривання вагітності (6) чи непоправне знівечення обличчя (7). Нерідко в законі дається загальна характеристика дії, наприклад, хуліганство - умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства (ч.1 ст.206 КК). В таких випадках для з’ясування ознак діяння слід удаватися до тлумачення закону.

Іноді при описі дії законодавець формулює відсилочну диспозицію, наприклад спричинення майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довір’ям, при відсутності ознак розкрадання(ст.87 КК). В інших випадках для з’ясування ознак дії необхідно звернутися до підзаконних нормативних актів ( бланшетна диспозиція), наприклад, порушення правил безпеки гірничних робіт (ст.218 КК), порушення правил при проведенні будівельних робіт (ст.219 КК), та ін. В окремих випадках в диспозиції статті злочинна дія називається загально-

* Див: Попов Н.И. способ совершения преступления и уголовная ответственность. Х. 1982 .

відомим терміном і її зміст не розкривається, наприклад, вбивство (ст.94 КК).

Різний опис дії в статтях Особливої частини КК обумовлений не розсудом законодавця, а особливостями того чи іншого злочину, ступінь конкретності опису якого залежить від характеру дії, об’єкта посягання, способів здійснення злочину, засобів, що використовуються, та ін. Чим чіткіший опис дії в законі, тим більше гарантій правильності розв’язання конкретних кримінальних справ.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки людини, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними і юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомою і вольовою поведінкою людини.

Бездіяльність відрізняється від дії завнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не вчиняє певної дії. яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити, що відвернуло б заподіяння шкоди охоронюваним законом сіспільним відносинам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини, як залишення в небезпеці (ст.111 КК), неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст.112 КК), неподання допомоги хворому особою медичного персоналу (ст.113 КК) та ін.

Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак така характеристика стосується не реальної поведінки особи в момент вчинення злочину (наприклад, диспетчер аеропорту залишив на деякий час пульт управління - треба було побачитися із знайомим - і не виконав своїх обов’язків по забезпеченню безпечної посадки літака, внаслідок чого літак зазнав аварії), а тих конкретних дій, які ця особа повинна була и могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси виникає, що обов’язковою умовою притягнення особи до відповідальності за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином і наявність реальної можливості діяти таким чином.

Обов’язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:

а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов’язок повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що готується або вчинений (ст.187 КК);

б) з професійних або службових функцій ( наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу - ст.113 КК, службова недбалість - ст. 167 КК);

в) з договору (наприклад, злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна ст.91 КК);

г) з родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - ст.116 КК);

д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює небезпечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана подати їй допомоги (наприклад, водій. винний в аварії, повинен подати допомогу потерпілому і невиконання такого обов’язку за певних умов тягне відповідальність за ст.111 КК - залишення в небезпеці).

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній обстановці мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і відвернути тим самим злочинні наслідки. Так, якщо лікар повинен був з’явитися до хворого і подати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені, він не може нести відповідальність за ст.113 КК. Так само неподання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти кримінальну відповідальність за ст.112 КК за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі, бо тут відсутня можливість подати таку допомогу.

Отже, при оцінці можливості ( або неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід урахувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків. покладених на особу. Ураховуються й суб’єктивні можливості цієї особи щодо виконання потрібних дій.

Злочинна бездіяльність, як і дія, може виразитися в поодинокому акті невчинення особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла вчинити, але може являти собою і кілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, наприклад, при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов’язки (ст.167 КК). Злочинна буздіяльність може здійснюватися і протягом певного часу, зокрема, при триваючих злочинах, коли. наприклад, має місце неповідомлення протягом тривалого часу про достовірно відомий вчинений злочин (ст.187 КК).

Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу був покладений спеціальний обов’язок вчинити дію, якощо було б відвернено настання злочинного наслідку;

б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити відповідні дії і відвернути спричинення суспільно небезпечних наслідків.

У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб’єкт ухилився від виконання обов’язкових для нього дій, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу шляхом подання підробних документів про стан здоров’я (ст.72 КК), ухилення від сплати податків шляхом подання неправдивих відомостей і приховування об’єктів оподаткування (ст.148-2 КК). В таких випадках має місце так звана змішана бездіяльність - тут активні дії виступають способом вчинення злочинної бездіяльності.

Глава 3

Суспільно небезпечні наслідки та їх причинний зв’язок

Вірна класифікація об’єктів злочинів має важливе теоретичне та практичне значення, бо дозволяє більш повно вияснити їх суть, а також відношення, охороняємих кримінальним законом, опреділити вплив об’єкту на розвиток кримінального законодавства, сприяє удосконаленню практики застосування діючих кримінально-правових норм.

Зміст стадії першої та сьомої Загальної частини КК і структура Особливої його частини свідчать, що суспільні відносини, взяті під охорону кримінальним законом, неоднорідні. Ця обставина робить можливою їх диференціацію з метою приведення в певну систему для більш глибокого вияснення.

Об’єкти можуть бути класифіковані за різними обставинами (наприклад, за соціальною значісттю громадських відносин, які входять в ці об’єкти). Всеж в юридичній літературі переважає думка про те, що всі об’єкти слід кваліфікувати в залежності:

1) від ступені суспільно охороняємих кримінальним законом соціальних суспільних відносин, виступаючих об’єктами різних злочинів ( класифікація по “вертикалі”);

2) від важливості охороняємих суспільних відносин, яким приносить безпосередньо шкоду конкретний злочин (класифікація безпосередніх об’єктів по “горизонталі”);

В кримінально-правовій науці на основі співвідношення між філософськими категоріями загального, особливого і одиничного (віддільного) прийнято виділити загальний, рядовий (спеціальний) і безпосередній об’єкт злочину.

Така класифікація була запропонована ще в 1938 році і на протязі багатьох років однодушно підтримувалась в працях, ще радянських криміналістів. Вперше її піддав критиці Б.С.Никифоров, який відмічав: “... трехстепенное деление об’єктов, претендующих на универсальность, в действительности целиком применаємо только к немногим преступлениям, например, к преступлениям против личности”.

Зараз загальним об’єктом злочину прийнято рахувати відносини, охороняємі кримінальним законом . Їх кількість співрозмірно з кількістю статей закону, передбачаючих відповідальність за конкретні види злочинів.

Під родовим (спеціальним або груновим) об’єктом злочину розділяється сукупність (група) однорідних суспільних відносин, взятих під охорону спеціально передбаченою групою (особливим комплексом) норм кримінального закону.

Такі, наприклад, норми, передбачаючі відповідальність за злочини проти особи, тобто проти принятих і одобряємих в суспільстві особистих відносин, забезпечуючих недоторканість основних благ кожної особи (життя, здоров’я, свободи); норми . передбачаючі відповідальність за злочини проти політичних, трудових та інших прав і свобод громадян, тобто проти суспільних відносин, забезпечуючих реалізацію громадянами вказаних прав і свобод. Однорідність суспільних відносин, охоплених поняттями рядового об’єкту, може опреділятись однокласовістю інтересів, для задоволення яких виникають і існують ці відносини, та іншими признаками.

Кількість тої чи іншої групи однорідних суспільних відносин співрозмірно з числом норм кримінального закону, передбачаючих відповідальність за попередні види посягань на ці відносини. В кримінальному законі такі норми уособлені в рамках відповідаючій його розділу. Так особлива частина КК включає в себе одинадцять таких розділів. В кожній з них уособлені склади злочинів за признаком родового об’єкту злочину. В цьому находить свій вплив одна із значень родового об’єкту злочину упорядкованність і чіткість в розположенні статей закону полегшує законодавцю найти потрібне йому місце в системі кримінального кодексу для прийнятої норми, юристу-практику - вірну орієнтацію при відшукуванні і застосуванні відповідної даному випадку стадії закону, особі вивчаючій закон - його засвоення.

Значення родового об’єкту злочину проявляється також і в тому, що з його встановленням виясняються зміст і соціальна роль відповідної групи суспільних відносин, представлені в ряді дійсними обставинами , характер і ступінь небезпеки посягань на ці відносини. Наскільки важливе вірне опреділення характеру і ступеня небезпеки посягання. можна судити по прямих передписаннях закону про облік цієї обставини. Так, наприклад. правильне опреділення характеру і небезпеки посягання дозволяє встановити. віповідають йому чи ні застосвані особою захисні дії і тим самим. вирішити запитання про притяганення його до кримінальної відповідальності чи звільнення від неї

Безпосередній об’єкт в кримінально-правовій літературі визначається по різному. в одних джерелах - як конкретне суспільне відношення, проти якого прямо чи безпосередньо направлене злочинне діяння і в інших - як суспільне відношення, яке охороняється від злочинів, поподаючих під ознаки такого складу.

Кожне з приведених визначень по-своему вірне. Справа в тому, що склад злочину - завжди абстракція. В складі, наприклад, крадіжка майна (ст.144 КК). не вказується про те, чиє майно (Петрова, Сидорова і т.д.) крадуть. Точно так і в складах наплепу та приниження не повідомляється чию іменно честь і гідність принижують. Склад злочину інформує про тип суспільного відношення. Тоді як злочин - проявлення живої дійсності , поняття про яке дається в тому чи іншому складі, порушує конкретне суспільне відношення вказаного в складі типу: крадеться майно Петрова чи Іванова або принижується честь і гідність того чи іншого.

Вказана різниця приймається до уваги в учбовій літературі по Особливій частині кримінального права, де поряд з характеристикою родового поняття злочину, наприклад родового поняття злочину проти особи, характеризується також

віддільні видові групи злочинів проти особи ( злочини проти життя, проти здоров’я і т.д.). Такий поділ тієї чи іншої родової групи злочинів проводиться в осному за признаком безосереднього об’єкту, за яким завжди розуміється весь масив конкретних суспільних відносин даного виду, одне з яких стає безпосерднім об’єктом при скоєнні злочину, який належить до даної видової групи.

Безпосередній об’єкт завжди знаходиться в прошарку суспільних відносин, уособлених під назвою родового об’єкту злочину. Говорячи іншими словами, поняття родового об’єкту охоплює той масив суспільних відносин, які несуть шкоду від конкретних злочинів даного роду. Ось чому безпосередній об’єкт предсавляє собою суспільне відношення, а не, що інше, типу інтересу, суб’єкта (сторони) відношення, речей, грошових знаків, документів та інших проявів.

Небезпека знищення безпосереднього об’єкту з вказаними предметами завжди існує. так як на них часто можна зустріти вказівку законодавця, як на признаки того чи іншого описаного в законі складу злочину. Тим більше, що віддільні з них можуть виступати в якості предмету суспільного відношення, яке охороняється законом. Так, майно в складах злочинів проти власності, життя, здоров’я, свободи, честі і гідністі проти особи, документи в яких йде мова в складах злочинів, передбачені ст.195,196 КК і так далі.

Разом з тим предмети, цінності, вказані в окремих складах злочинів, можуть і не відноситися до елементів суспільного відношення як об’єкту охорони. Так в складі дачі хабаря (ст.174 КК) гроші і інша цінність не входять в структуру (елементовий склад) безпосереднього об’єкту цього злочину. Вони - засоби порушення (диформації) нормального суспільного відношення, яке охороняється цією статтею закону.

Безпосередній об’єкт слід відрізняти від інших суспільних відносин, які можуть бути порушені при скоєнні злочину. Так при скоєнні діянь, кваліфкованих як терористичний акт (ст.66 КК), разом з суспільними відношеннями, які забезпечують недоторканість інституту влади, порушуються і міжособові відносини, які забезпечують життя чи здоров’я особи. Точно так і в окремих випадках скоєння певного діяння кваліфікованого як хулігансво (с.206 КК), можуть бути порушені, разом з відносинами суспільного порядку, міжособові відношення, забезпечуючі здоров’я, чесь і гідність громадян, а також відносини власності. В подібних випадках прийнято говорити про наявність двох або більше безпосердніх об’єктів злочину. Разом з тим значення кожному з них надається не одинакове.

Серед одночасно нарушених різнорідних суспільних відносин перш за все виділяється не заради першочергової охорони якого створена законодавцем норма, передбачаюча відповідальність за даний злочин. Іменно перевага охорони висунутого на передній план суспільного відношення при констроюванні в законі кожного складу злочину опреділяє його місце в системі Особливої частини кримінального права. Це суспільне відношення завжди присутнє при скоєнні злочину так чи інакше відображено в законодавчих контрукціях складів злочинів. Його прийнято рахувати основним безпосереднім об’єктом злочину.

Основний безпосередній об’єкт завжди лежить в прошарку суспільних відносин тої чи іншої їх родової групи, належить до данного їх роду. Так в складі грабежу на перший план виступає відношення власності. Це видно з його аналізу, місця, яке воно займає в законі. Це ж не важко передбачити, якщо взяти до уваги мотиви при констроюванні законодавцем всіх видів складів грабежу, передбачених в ст.145 КК. і в першу чергу основного його складу. Такі мотиви досить очевидні - забезпечити недоторканість перш всього відносин власності.

Що ж стосується відносин, забезпечуючих здоров’я особи, то вони можуть бути нарушені, но можуть і не порушатися при скоєнні грабежа, що лишній раз свідчить про їх другорядність даному випадку. Між тим відношення власності особи з різновидностей цього злочину нарушає завжди.

В усіх вищеперечислених і їм подібних випадках, в яких нарушені злочином другорядні для нього суспільні відносини прийнято називати факультативним (додатковим безпосереднім об’єктом). В складах конкретних видів злочинів цей об’єкт може виступати в різних значеннях: в одних - в якості під охорону законодавець, принімаючі названі кримінально-правові норми. Ті ж суспільні відношення ( в приведеному прикладі - відношення власності і системи господарства), яким завжди наноситься шкода, в ряді з основним безпосереднім об’єтом складають додатковий безпосередній об’єкт.

Додатковим безпосереднім об’єктом є тільки ті суспільні відносини, яким завжди наноситься шкода чи створюється загроза причинення шкоди. Крім того, даним об’єктом можуть бути лише відносини, поставлені законодавцем під охорону кримінального закону, чи, іншими словами, відношення. визначені в якості такого об’єкту самим законодавцем. Наприклад, при скоєнні розкрадання державного чи суспільного майна (в ряді зі шкодою відносинам соціальної власності) в тій чи іншій мірі порушується нормальна робота соціальної організації, наноситься шкода принципам оплати за труд. Але поскільки ці відносини законодавець не поставив під охорону названих кримінально-правових норм, поскільки вони не можуть бути визнані основним об’єктом злочину.

Точно так і основним безпосереднім об’єктом злочину являються існуючі і області роздрібної торгівлі сусупільні відносини, в відповідності з якими уповноважений на те представник торгової організації зобов’язаний продати покупцю товар повною вагою чи повною мірою, необхідної якості і за встановленими компетентними органами цінами, з дотриманням правильності розрахунків. Додатковим обов’язковим об’єктом обману покупців виступають їх майнові інтереси, бо при здійсненні цього злочину вони одержують товар в меншій кількості. чи гіршої якості або по підвищених цінах.

Крім того, постановка і вирішення питання про те, являються ті чи інші суспільні відносини основним чи додатковим об’єктом, виправдані лише приміняючи до конкретного складу злочину, тобто приміняють до аналізу певної кримінально-правової норми. Такий висновок обумовлений тим, що одні і тіж суспільні відносини приміняючи до одних злочинів виступають основними, а приміняючи до інших - додатковим об’єктом. Наприклад, відповідні відносини власності чи системи господарства являються основним об’єктом розкрадань державного майона, як в різних господарських злочинах. В той же час ці відносини виступають лише додатковими об’єками злочинів в сфері природи.

Додаковий об’єкт, також, як і основний безпосередній об’єкт, має важливе значення для визначення соціально-політичної суттевості скоєного злочину, встановлення тяжкості наслідків, які наступили чи могли наступити. Це властивість додаткового об’єкту часто використовується законодавцем для виділення кваліфікованих складів (наприклад, перевищення влади чи службових обов’язків, якщо воно супроводжувалось насильством, застосування зброї чи інші засоби, які принижують особисту гідність потерпілого) чи створення самостійних складів злочину (наприклад, розбою).

Встановлення додаткового безпосерднього об’єкту сприяє вірній кваліфікації скоєного злочину і відгородження його від сумішних суспільно небезпечних діянь.

В ряді з основними і додатковими безосередніми об’єктами в юридичній літературі виділяють факультативний безпосередній об’єкт. Під останнім звичайно розуміють таке суспільне відношення, яке в інших випадках заслуговує самостійної кримінально- правової охорони, але при здійсненні даного злочину не обов’язково може ставитись під загрозу спричинення шкоди. Отже факультативними об’єктами визнаються ті охоронні кримінальним законом суспільні відносини, яким не в усіх випадках спричиняється шкода при здійсненні злочину. При цьому важливо відміти, що вказаним об’єктом можуть бути признані лише ті суспільні відносини, які законодавець поставив під охорону конкретної кримінально-правової норми. Відступ від цього вихідного положення привело б до того, що ми вимущені були б визнавати в якості об’єктів злочинів фактично всю сукупність таких суспільних відносин, яким скоєним злочином спричиненний той чи інший ущерб.

Поскільки об’єкт який являється не обов’язковим, а факультативним елементом складу, то він вже не має того значення, яким володіє основний і додатковий об’єкт. Однак це не означає, що факультативний об’єкт не має зовсім ніякого значення. Встановлення тієї обставини, що в результаті конкретного злочинного посягання спричинена шкода і факультативному об’єкту, при інших рівних умовах свідчить про більш високу суспільну небезпеку скоєнного діяння і повинно враховуватися при опреділенні міри покарання винному.

Запропонована класифікація конститутивного признаку, при відсутності якого в реально скоєному діянні в ньому не буде і складу злочину (Наприклад, міжособисті відносини, забезпечуючі життя, здоров’я представника влади, в двох різновидах складу терористичного акту- ст.66 КК); в інших - в якості кваліфікуючого признаку, тобто признака, одночасно змінюючого кваліфікацію скоєнного і істотно повишаючого ступінь його небезпеки (наприклад, міжособисті відносини чи відносини власності в складах злісного і особливо злісного хуліганства).

При відсутності в складі злочину признаків, вказуючих на порушення доповнюючих сіспільних відносин, якщо в дійсності вони були порушені злочином конкретної особи, це обставина може вплинути на вид і міру призначеного йому покарання, наприклад, при незаконному звільненні особи з роботи жінки за мотивами її вагітності. якщо це потягнуло за собою самогубство.

Як вже відзначалось, факультативний безпосередній об’єкт позначений в конструкціях окремих складів злочинів, порушується завжди при скоєнні попадаючих під них діянь. Більше того, само порушення основного безпосереднього об’єкту в таких випадках стає можливим лише через порушення факультативного безпосереднього об’єкту (наприклад, при терористичному акті, при розбої). Дана особливість заслужує того, щоб бути відміченою, але вона не може змінити в принципі і цілому факультативний характер, як вказаних об’єктів, так і тих, котрі в одному випадку злочином, а в іншом - ні. Ось чому представляється не зовсім вдалою діяння, яке зустрічається в кримінально- правовій літературі, безпосередніх об’єктів на основний, додатковий та факультативний. Слово “факультативний” приміняється до признаків складу злочину використовується в традиційному смислі “ додатковий” звідси, виділення в ряді з додатковим безосереднім об’єктом факультативного безпосереднього об’єкту несе за собою елемент товтології і нелепість і цьому питанні.

У більшості випадків в кримінальному законі відсутні які-небудь вказівки на безпосередній об’єкт конкретного злочину, і тоді для його внесення необхідний тонкий соціально-політичний аналіз складу певного злочину.

Наприклад, соціально-політичний аналіз такого злочину, як забруднення водойомищ, дозволяє заключити, що цей злочин посягає перш за все на природоохоронні відносини, які представляють собою в певній степені обусоблену і самостійну групу суспільних відносин, які охоплюють всю сукупність зв’язків в області взаємодії людини і природи. Безпосерднім ж об’єктом даного злочину слід визнавати ті суспільні відношення, які забезпечують чистоту водяних об’єктів, необхідну для збереження життя і здоров’я людей, повноцінного господарського використання водних об’єктів та нормального існування водяних біогецетрів. Вияснення цього безпосерднього об’єкту дає можливість також зробити вивід про те, що родовим об’єктом розглядаються злочин являється не народне здоров’я, а охороняємі кримінальним законом природоохоронні відносини.

Таким чином, антисоціальна суть полагає в тому. що вони наносять шкоду головним чином природоохоронним відношенням, як в першу чергу і хотів поставити об’єктів “по горизонталі” потребує одного важливого уточнення : всі безпоседні об’єкти необхідно розділяти на два види - основний і додатковий. В свою чергу, додаткові об’єкти можуть включати додатковий необхідний (обов’язковий) і додатковий факультативний безпосередній об’єкт, оскільки очевидно, що факультативний об’єкт також являється не основним, а додатковим. Це уточнення дозволить вірно опреділити види об’єктів, їх місце і соціально-правову злочинність, що необхідно для удосконалення причини примінення кримінального законодавства.

Глава 4

Вплив нездоланної сили, фізичного и психічного примусу на кримінальну відповідальність

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. При цьому воля особи може знаходити безпосередне вираження в її особистих конкретних діях (фізичних або інформаційних) чи опосередкування у її вчинках із застосування різних механізмів, знарядь (наприклад, вбивство із застосуванням зброї чи отрути) , або ж проявитися у діяльності інших осіб (наприклад, залученням до вчинення злочину осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, психічного хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність.

Але трапляються ситуації - коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках у зв’язку з наявністю певних обставин вчинене діяння, в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об’єктивна сторона злочину.

До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайної необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідворотне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ, природи, механізмів і пристроїв, хвороба та ін. У діянні, вчиненному під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутне саме діяння і об’єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставити не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст.113 КК лікар, який не зміг з’явитися до хворого і подати йому медичну допомогу внаслідок землетрусу або повині. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за активні дії. Наприклад, під час зіткнення трелейбусу з вантажною машиною К. був викинутий з тролейбусу і при паданні збив Н., заподіявши йому тілесні ушкодження. Дії К. були обумовлені непередбаченою силою.

Під небереборканим фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рух тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчинає тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус непереборний (наприклад, зв’язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи немає прояву її волі. Непереборенний фізичний примус “Руйнує, знищує його цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного примусу немає дії або бездіяльності ( в кримінально-правовому розумінні) тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона не може нести кримінальної відповідальності.

Якшо ж фізичне насильство було переборене, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключає можливості діяти за своїм розсудом ( за своєю волею), наприклад, внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небезпеки для життя або здоров’я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що пом’якшує відповідальність (п.3 ст.40 КК).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії, або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи, яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяння або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яка піддана примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак, таке обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підпріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи, щодо якої здійснюється насильство, повністю не паралізовано і вона має можливість обрати той чи інший варіант поведінки.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:18:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:45:49 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Об єктивна сторона складу злочину

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150917)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru