Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Розгортання національно-визвольної війни лютий 1648 серпень 1657 р.

Название: Розгортання національно-визвольної війни лютий 1648 серпень 1657 р.
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 17:36:30 11 июля 2011 Похожие работы
Просмотров: 222 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595—1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

Намагаючись «якнайшвидше придушити козацьке свавілля» у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову її модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військовими формуваннями Речі Посполитої зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. У короткий час вона охопила майже всю територію України, під знамена повсталих одностайно стали козаки, селяни, мішани, духовенство та частина шляхти. Така масштабність національно-визвольної та антифеодальної боротьби, активність повстанських формувань у західних районах Волинського та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б. Хмельницький наближається до Львова, за спогадами очевидців, призвела до того, що «майже весь Люблін впав духом і все, що живе, вирушило у путь». Не кращою була і ситуація у Варшаві: «Тут немає нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя».

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир'я під Замостям. Що це було: виважений крок чи фатальна помилка козацького ватажка? Які ж фактори вплинули на такі рішення і остаточно визначили їхній вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, адже з численними перемогами накопичувалася і втома збройних формувань повстанців. Джерела свідчать про значне скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюється тим, що частина полків за наказом гетьмана почала діяти самостійно, а певна кількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою роль відіграли і відірваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирішальними діями Б. Хмельницький міг розраховувати лише на 30—40 тис. вояків. Ситуація в українському війську ускладнювалася нестачею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимових умовах військо було не підготовлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою розраховувати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648 р. неподалік від Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких джерел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Криму, а з Хмельницьким залишається лише незначна частина формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того, після укладення в жовтні 1648 р. у Мюнстері миру, який фіксував закінчення тридцятилітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєї союзниці Австрії.

Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницького не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних меж України. Перехід польського кордону міг внести нові акценти в характер війни. Створювалася цілком реальна загроза переростання національно-визвольної боротьби в несправедливу загарбницьку війну. До того ж, якщо в українських землях гетьман міг розраховувати на підтримку місцевого населення, то на польській території місцеві жителі чинили б опір, вели б партизанську боротьбу.

Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцні позиції, водночас боялася народного гніву, який, вийшовши з-під контролю, міг би суттєво зачепити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїй більшості старшина вимагала негайного укладення перемир'я. Гетьман чудово розумів, що в нього за плечима розбурхане, розбалансоване суспільство. Терміново необхідно було взяти під контроль суспільні процеси, визначити подальші перспективи українських земель.

Бурхливий розвиток подій, постійне збройне протистояння призвели до того, що майже вся енергія та розум козацької верхівки були спрямовані на військову, а не політичну сферу. Ці обставини, а також природний консерватизм старшини не дали змоги побачити нових перспектив, перспектив створення незалежної української держави. Б. Хмельницький та його соратники у цей час твердо стояли на позиціях традиційного «козацького автономізму». Тому й мета в них була не радикальна — започаткування власної державності, а порівняно поміркована — реформування державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та надання Україні такого ж статусу і прав, як Литві. З огляду на це зрозумілою стає поведінка козацької верхівки. Підтримку обрання на трон короля Яна Казимира, відмову від контролю над західним регіоном (третина визволеної території України з високорозвинутим виробництвом та значним людським потенціалом) історики вважають невиправними помилками, але ці кроки абсолютно логічно випливають з ідей автономізму, прихильниками яких були у цей час як гетьман, так і більшість його прибічників.

Отже, укладення перемир'я під Замостям (листопад 1648 р.) було наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них — прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшиною власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його прибічниками ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступає до Києва. Його зустрічали як «українського Мойсея», що «визволив свій народ від польського рабства». Між тим польська сторона, використавши умови перемир'я не для конструктивного діалогу з українцями, а для збирання сил, вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом.

Вишневецький Ярема (1612—1651) — один із наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Походив з українського князівського роду. Перейшов у католицтво. Виступав проти урядової політики централізації. Брав участь у жорстокому придушенні козацько-селянського повстання 1637—1638 pp. Під час Визвольної війни відзначився у боях 1648 р. під Махнівкою, П'яткою і Старокостянтиновим проти козацького війська, очолюваного М. Кривоносом. Ставши в 1649 р. коронним гетьманом, продовжував придушувати визвольний рух в Україні заради відновлення польсько-шляхетського панування.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони. У скрутну ситуацію потрапив і Я. Вишневецький, військо якого Хмельницький оточив під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допомогу оточеним, гетьман швидким маневром не тільки зупинив наступ поляків, а й примусив їх поспіхом будувати табір для оборони. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі — назрівала подвійна поразка Речі Посполитої — під Зборовом і під Збаражем.

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Зауважимо, що українсько-татарський мілітарний альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктом для грабунку, з іншого — певною загрозою. З огляду на це перспектива перемог України в протистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення української державності зовсім не приваблювали татар. Вони завжди мали на меті тільки взаємоослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво; воєводства Волинське та Подільське, як і до повстання, залишалися під владою короля.

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники боролися лише за політичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, здавалось би, скріпила досягнення поставленої мети, з часом показала свою нежиттєздатність. Вона не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р. король Ян Казимир під час таємної бесіди з папським нунцієм обговорював плани нового походу в Україну. Підтримуючи цю агресію, Римський Папа прислав королю освячений меч і благословення на війну. У лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне. Ця подія стала початком нового раунду протистояння, вирішальним моментом якого була битва під Берестечком (червень 1651 p.). У битві 150—200-тисячному польському війську протистояло 100 тис. війська повстанців, до яких приєдналися 50 тис. татар. З огляду на цю статистику цілком зрозуміло, у яке катастрофічне становище поставили повстанців татари, які, не витримавши артилерійського обстрілу, у вирішальний момент покинули поле бою. Коли ж Б. Хмельницький зробив спробу зупинити відступаючих, то сам опинився в татарському полоні, з якого визволився лише через деякий час і за викуп.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов укладеного 18 вересня 1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися зовнішні відносини. Крім того, шляхті було дозволено повертатися до своїх маєтків.

За цих обставин Б. Хмельницький дедалі більше розуміє, що вибитися власними зусиллями з-під польського панування, маючи лише ненадійного союзника — татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європейських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу проти законного свого господаря — польського короля. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях. Наприкінці року Оттоманська Порта формально прийняла Військо Запорозьке під свою протекцію. Спираючись на турецьку підтримку, у вересні 1650 р. гетьман направив велике козацьке військо до Молдавії, маючи на меті через шлюб його сина Тимоша з донькою молдавського господаря Розандою вивищити свій рід до рівня князівського та укласти союз України з Молдавією. Проте для Б. Хмельницького молдавська авантюра закінчилася надзвичайно трагічно — 1653 р. гине його син Тиміш, Валахія та Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.

Ще починаючи з 1648 p., Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності в підходах до новоствореного союзу. Спочатку російські посли відмовилися принести присягу за царя, оскільки відповідно до специфіки їхнього державного устрою самодержець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно. На цій підставі фахівці вважають, що події січня 1654 р. в Переяславі мали, головним чином, ритуально-символічний характер.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію під назвою «Березневих статей». Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом (зауважимо, що за життя Б. Хмельницького конкретний зміст «Березневих статей» козакам був невідомий).

Серед істориків ще й досі не вщухають дискусії з приводу визначення історико-юридичної суті Переяславсько-Московського договору. Ситуація ускладнюється тим, що автентичний, підписаний сторонами документ не зберігся, до нас дійшли лише його копії. Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найпоширенішими є п'ять підходів: «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха); «васальна залежність» України від Росії; «автономія» України у складі Росії; «возз'єднання» українського та російського народів; «військовий союз» між Україною та Росією.

Як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 p., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу.

Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно-українських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.

Отже, на першому етапі Української національної революції (лютий 1648 — серпень 1657 р.) національно-визвольній боротьбі були притаманні значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення більшої частини території та більшості населення України, переплетіння з селянською війною. Цей період характеризується ускладненням міжнародного становища українських земель. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення визначали динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запорозького. Спочатку пошуки союзників здійснювалися в трикутнику: Польща — Туреччина — Росія, проте незабаром після укладення Вільненського перемир'я в зовнішньо-політичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор — шведський.

Битва під Корсунем 15-16 травня 1648 – одна з перших великих перемог повсталих у ході Визвольної війни українського народу

Після перемоги у битві під Жовтими Водами військо Б.Хмельницького рушило проти головних польських військ, які з-під Чигирина почали відступати до Корсуня і тут окопалися. На всьому шляху просування повстанського війська до нього вливалися селяни і міщани. 13 травня військо форсувало р. Тясмин. Хмельницький також послав загони, які знищили човни та пороми на переправах через Дніпро, щоб не допустити об’єднання М.Потоцького і Я.Вишневецького.

Польське військо 12 травня зупинилося табором за Корсунем, під фільварками на лівому березі Росі. Узнавши, що військо Хмельницького уже на підході, знервований Потоцький віддав Корсунь на грабунок жовнірам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору (з четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили). Військо М.Потоцького складалося з 5,5 тис. кінноти і 1.600 чол. піхоти при 30-40 гарматах. Разом з обозними і слугами загальна кількість людей у польському таборі становила понад 20 тис. чол.

Б.Хмельницький послав наперед полк Кривоноса та частину татар із наказом - затримати противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері 14 травня загін Кривоноса діяв за Россю, в тилу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору. На світанку 15 травня у район Корсуня підійшли основні сили козаків і татар, почали переправлятися через Рось і скупчуватися в Корсуні. Військо Б.Хмельницького, яке вийшло у район Корсуня, мало понад 20 тис. козацької піхоти і не менше 20 тис. татарської кінноти; його артилерія мала 26 гармат. Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на місто, й незабаром увесь Корсунь вигорів, за винятком замку та церкви. Увесь день 15 травня пройшов у дрібних сутичках невеликих загонів, розвідці та перестрілці.

Пізно увечері 15 травня в наметі М.Потоцького відбулася військова рада. Серед польського командування не було одностайності. Польний гетьман Мартин Калиновський та інші досвідчені воїни радили зміцнити табір і відбиватися. Проте налякана перебільшеними слухами про чисельність татар більшість, і серед них М.Потоцький, наполягали на відступі. Врешті, враховуючи великі сили козаків і татар, відсутність надії на допомогу, відсутність корму для коней, було вирішено на світанку наступного дня відступити на Богуслав під захистом табору з возів. Б.Хмельницькому стали відомі наміри польського командування. Він вирішив ударити по ворогові на його марші й обрав для цього дуже вдале місце – Горохову Діброву – глибоку балку на лівому березі Росі поблизу с. Виграєва (8-10 верст від Корсуня), яку на шляху до Богуслава поляки ніяк не могли обминути. Вночі туди пішов Кривоніс із піхотою й 10 гарматами: він перекопав дорогу, а з боків зробив шанці, де поставив гармати і розмістив стрільців.

На світанку 16(26) травня польське військо під захистом табору з возів рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки і татари вільно пропустили ворожий табір, супроводжуючи його із боків і позаду. Рухаючись в умовах повного оточення, М.Потоцький не мав змоги здійснювати контроль маршруту і організовувати розвідувальне та інженерне забезпечення просування свого війська. Кілька разів зчинялася перестрілка. Під прикриттям чагарників козакам вдалося непомітно наблизитися до польського табору, відкрити вогонь і знищити частину запряжних коней, від чого помітно зменшилась кількість возових рядів табору. Опівдні поляки, зазнавши відчутних втрат, увійшли в балку, густо зарослу лісом і чагарником. Долаючи пагорби та яруги під постійним обстрілом козаків і татар, вони наблизилися до пагорбів, між якими проходила широка (близько 3,5 км) і глибока балка. Польське військо, затиснуте ліворуч заболоченою Виграївкою, а праворуч кручами, наткнулося на Перекоп і завали на шляху і змушене було зупинитися. Схил балки був таким урвистим, що під час спроб обійти перешкоду вози переверталися. Табір утратив порядок. Розгорнути до бою артилерію не вдавалося, бо вози застряли в багні. Тіснота і висока динаміка бою не дозволили стати до бою кавалерійським хоругвам тилової частини. Спереду і з боків по поляках вдарили з гармат і самопалів козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях. З тилу спантеличеного ворога атакували козаки самого Хмельницького і татари Тугай-бея. За чотири години польське військо було повністю розгромлене. Близько другої-третьої години дня польська армія припинила своє існування. Переважна більшість жовнірів загинула, інших (понад 8,5 тис.) взяли в полон (у тому числі Штоцького і Калиновськогр). Козаки захопили обоз, 41 гармату. Більш як ЗО км переслідувала польських втікачів татарська кіннота. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тис. чол.
Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена польська окупаційна армія, створилися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Незабаром Б.Хмельницький з усім військом, рухаючись понад Россю, підійшов до Білої Церкви, яка була крайнім містом старої козацької території. Відсвяткувавши перемогу і укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.

Битва під Жовтими Водами

Битва під Жовтими водами (29 квітня — 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

На початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну мету, що включала такі основні напрямки:
1. ліквідувати оперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням до складу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цього союзницьку угоду з кримським ханом;
2. отримати воєнну допомогу від держав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства;
3. створити український артилерійський арсенал, систему розвідки;
4. із зібраним військом вийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримці населення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії;
5. кінцевий пункт походу — Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядові вимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йому прав і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а також гарантувати захист православної церкви.

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Микола Потоцький і Мартин Калиновський дізналися про повстанські задуми Богдана Хмельницького, то вирішили зараз же, як тільки розпочнеться весна, йти на Запорожжя і там задушити бунт у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю Україну.

У квітні 1648 р. М.Потоцький послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша й Барабаша, а також відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, але в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з'єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Шемберга й близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було не більше 11-12 тис. людей.

Перша битва Богдана Хмельницького відбулася на Жовтих Водах (правий берег Дніпра, на Південний Захід від сучасного Кременчука) 29 квітня — 16 травня 1648 р. 12-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.

Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців. Тоді розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».
30 квітня 1648 р. штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня — 1 травня 1648 р. показали, що такою силою польський табір не здобути.

8-9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води і пішла в район зосередження на Інгулець (Кривий Ріг)Інгульці, де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Польський табір залишався в облозі козаків. Б. Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов'язані службою польському королеві. І запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших (полковнику Кричевському, як особистому другу Хмельницького, зберігли життя і свободу), покидавши їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.

Вночі 15 травня польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Тут на світанку була введена у бій Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувала проти рухомого польського табору польову артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Втрати польського війська від цих атак були настільки великі, що це викликало занепокоєння у татар-союзників, які були зацікавлені захопити якнайбільшу кількість полонених.
Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводську битву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16 травня 1648 р. у районі, обмеженому селами (назви сучасні) Попельнасте, Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пункт Богдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках (біля села Григорівка).

Так завершилася перша переможна битва Визвольної війни, що мала величезне політичне і воєнне значення. Важливим надбанням воєнного мистецтва Богдана Хмельницького у битві на Жовтих Водах є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти, для зупинки ворога і прикриття головних сил козацької армії. Також характерною особливістю битви стало застосування оперативного маневрування (з урахуванням просування військ) з метою створення вигідних умов для розгрому ворога, зокрема розгрому його по частинах, а також тактичного маневрування на полі бою, зокрема, вогнем артилерії.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:17:24 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:45:11 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Розгортання національно-визвольної війни лютий 1648 серпень 1657 р.

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150974)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru